АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

МАРІЄВСЬКИЙ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ

УДК 616.32-002.12-036.22.0045.58-084

Епідеміологічна характеристика внутрішньолікарняних гепатитів В і С

та стратегія їх профілактики в сучасних умовах

14.02.02 – епідеміологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім.
Л.В.Громашевського АМН України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України Гураль Анатолій Леонтійович, Інститут
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України,
завідувач лабораторії вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН та АМН України, РАМН, доктор
медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Фролов Аркадій Федорович, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб
ім. Л.В.Громашевського АМН України, завідувач лабораторії загальної
вірусології

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Андрейчин Михайло Антонович, Тернопільська державна медична академія
ім.І.Я.Горбачевського МОЗ України, завідувач

кафедри інфекційних хвороб та епідеміології

доктор медичних наук, професор Карабан Олег Михайлович,

Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач
кафедри епідеміології

Провідна установа: Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця
МОЗ України

Захист відбудеться «04» квітня 2006 р. об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.614.02 при Інституті епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України (03038, м. Київ,
вул. М.Амосова, 5).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України (03038, м. Київ,
вул. М.Амосова, 5).

Автореферат розісланий «03» березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук С.І.Доан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі
збудників, перш за все гепатити В та С (ГВ та ГС), є найважливішою
проблемою світової охорони здоров’я. Це визначається їх широким
розповсюдженням, різноманіттям клінічних форм, можливою тяжкістю
перебігу, схильністю до формування хронічних захворювань печінки і
позапечінкових уражень, величезними соціально-економічними збитками, що
заподіюються суспільству (Блюгер А., Новицкий И., 1988, Фролов А.Ф.,
1995, Соринсон С.Н., 1998, Андрейчин М.А. і співав. 2000, Шахгильдян
И.В. і співав., 2003; Громашевська Л. Л., 2003; Шерлок Ш., Дулі Дж.,
1999; Alter M.J, et al., 1999; Margolis H., 2004). За матеріалами ВООЗ,
у світі інфіковано вірусом ГВ (ВГВ) більше 2 млрд. людей, кількість
хронічних вірусоносіїв сягає 350-400 млн. чоловік. Щорічно первинно
заражаються ВГВ 50 млн. чоловік і від 1,5 до 2,0 млн. вмирають від
захворювань печінки, пов’язаних з цією інфекцією (Шахгильдян И.В. і
співав., 2000; Возіанова Ж.І., 2001; Lavanchy D., 2004). З кожним роком
росте потік інформації про широке розповсюдження і постійне зростання
захворюваності на ГС. Згідно експертним оцінкам, у світі інфіковано
вірусом ГС (ВГС) від 500 млн. до 1 млрд. чоловік (Балаян М.С., Михайлов
М.И., 2001; Лучшев В.И. і співав., 2004). До теперішнього часу доведена
провідна роль ВГВ та ВГС в етіології хронічних захворювань печінки. У
5-10 % і навіть 15 % хворих гострий інфекційний процес трансформується в
хронічний. У дітей, що народилися від інфікованих ВГВ матерів, ризик
розвитку хронічної інфекції досягає 90 %. Гострий ГС (ГГС) у більшості
випадків протікає без жовтяниці і з мінімальною клінічною симптоматикою.
Проте, у 75-85 % інфікованих розвивається хронічний ГС (ХГС), який є
основною клінічною формою цієї інфекції. Багаторічна персистенція
вірусів при ХГВ та ХГС може приводити до формування цирозу печінки (ЦП)
з подальшим ризиком розвитку гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК).
Відповідно до матеріалів Європейської асоціації по вивченню печінки, ГС
є причиною 40 % ЦП, що далеко зайшов, і 60 % випадків ГЦК (Фролов А.Ф.,
1995; Игнатова Т.М., 2002; Серов В.В. і співав., 2004; Walsh К.A.,
Alexander G.J., 2001; Brechot С., 2002; Lor A.S., 2002; Hoofhagle J.H.,
2002; Memon M.J., Меmon М.А., 2002).

ГВ продовжує займати одне з провідних місць в інфекційній патології
людини в Україні. Не зважаючи на багаторічне вивчення ГВ-інфекції і
наявні наукові досягнення, суттєво понизити інтенсивність епідемічного
процесу (ЕП) не вдається. Офіційна реєстрація ГС в Україні розпочата
лише в 2003 р., тому дані про поширеність, питому вагу в загальній
структурі ВГ, клініко-епідеміологічних особливостях цієї інфекції
знаходяться у стадії накопичення. Разом з тим, проведені в останні роки
дослідження свідчать про безперечну актуальність цієї проблеми та
зростання захворюваності на ГС у нашій країні. Дійсний рівень
захворюваності, розповсюдженості ГВ та ГС в Україні значно перевищує
дані офіційної статистики, оскільки вони ґрунтуються на реєстрації,
головним чином, клінічно виражених жовтяничних форм інфекційного
процесу. Хворі на безжовтяничні, субклінічні форми гострого і хронічного
ГВ та ГС, хронічні вірусоносії переважно залишаються нерозпізнаними
(Гураль А.Л. і співав., 2001, 2003).

Важливою проблемою сучасної охорони здоров’я є внутрішньолікарняні
інфекції (ВЛІ), в структурі яких значне місце займають ГВ та ГС. До
лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) можуть поступати на лікування і
обстеження пацієнти з недіагностованими ГВ та ГС, не виключено з
активним інфекційним процесом. Епідемічна небезпека невиявлених джерел
інфекцій в лікувальних установах визначається сприятливими умовами, які
можуть створюватися для реалізації парентерального механізму передачі
збудників та інфікування персоналу і пацієнтів. Причому, в різних
медичних установах і навіть різних стаціонарах одного й того ж профілю
пацієнти та персонал піддаються неоднаковому ризику інфікування (Акимкин
В.Г. і співав., 2000, 2002; Семененко Т.А., 2001; Denis F. et al.,
2000).

У попередні роки нами було проведене вивчення епідеміологічних
особливостей ГВ у медичних працівників. Вперше в Україні одержані дані
про широке розповсюдження цієї інфекції серед персоналу лікувальних
установ, визначені деякі чинники передачі збудника, головним чином, у
відділеннях хірургічного профілю, визначені основні шляхи підвищення
ефективності профілактики ГВ як професійного захворювання медичних
працівників (Марієвській В.Ф., 1994). Не дивлячись на істотне наукове й
практичне значення вказаних вище досліджень, проблема ВЛ ГВ в Україні
все ще розроблена недостатньо. До теперішнього часу не встановлений
дійсний рівень розповсюдження цієї інфекції не тільки серед медичних
працівників, але й пацієнтів лікувальних установ різного профілю з
урахуванням інтенсивності приховано перебігаючого епідемічного процесу.
Не вивчені ризик інфікування та основні чинники передачі збудника
залежно від структури парентеральних втручань і конкретних умов
професійної діяльності медичних працівників, а також лікування,
обстеження хворих тощо. Крім того, проведені в попередні роки
дослідження, мали організаційні та методичні недоліки. Що ж до ГС, то
наявні в світовій літературі дані про розповсюдження, епідеміологічні
особливості цієї інфекції в лікувальних установах знаходяться у стадії
накопичення і часто носять суперечливий характер. В Україні вивчення ГС
як внутрішньолікарняної інфекції не проводилося. Дослідження, направлені
на розробку епідеміологічних аспектів проблеми ВЛ ГВ та ГС, мають
великий теоретичний інтерес і практичне значення, а також є необхідним
етапом розробки та удосконалення системи епідеміологічного нагляду (ЕН)
та профілактики цих інфекцій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано в рамках науково-дослідних робіт лабораторії вірусних
гепатитів та ВІЛ-інфекції Інституту епідеміології та інфекційних хвороб
ім. Л.В. Громашевського АМН України: „Вивчити роль інструментального
фактору в захворюваності внутрішньолікарняними вірусними гепатитами” (№
держреєстрації АО 1001887р); „Контроль за станом імунітету та циркуляції
вірусу гепатиту С в Україні” (№ держреєстрації 0194U017363);
„Розповсюдження перинатальних вірусних гепатитів в Україні та розробка
системи профілактики цих інфекцій” (№ держреєстрації 0196V009360);
„Вивчити клінічні, біохімічні, імунологічні особливості перебігу
вірусного гепатиту С, його диференційну діагностику, розробити принципи
лікування з метою попередження несприятливих наслідків” (№
держреєстрації 0196V009359); „Вивчення розповсюдженості вірусного
гепатиту С (ВГС), його несприятливих наслідків та розроблення
профілактичних методів лікування” (№ держреєстрації 0199V000703).

Мета і завдання дослідження.

Мета: встановити закономірності розвитку ЕП ГВ та ГС, дійсний рівень їх
розповсюдження в ЛПЗ різного профілю, удосконалити систему ЕН та
профілактики ВЛ ГВ та ВЛ ГС.

Завдання дослідження:

Провести епідеміологічний аналіз захворюваності на ГВ в Україні, основні
прояви та рушійні сили ЕП у сучасних умовах.

Вивчити епідеміологічні особливості захворюваності на ГВ медичних
працівників.

Визначити частоту виявлення маркерів інфікування ВГВ та ВГС серед
пацієнтів та персоналу ЛПЗ.

Встановити специфічні причини та умови розвитку ЕП ГВ та ГС, ступінь
ризику зараження пацієнтів та професійного інфікування медичних
працівників у залежності від профілю медичних закладів.

Визначити найбільш значимі фактори передачі та шляхи розповсюдження
збудників, які сприяють формуванню ВЛ ГВ та ВЛ ГС.

Розробити інформаційну підсистему ЕН за ВЛ ГВ та ВЛ ГС та стратегію
профілактики цих інфекцій.

Об’єкт дослідження: захворюваність, поширеність ГВ та ГС, ЕП, система
ЕН, стратегія профілактики, результати сероепідеміологічних досліджень,
шляхи та фактори передачі ВЛ ГВ та ГС.

Предмет дослідження: державні статистичні звіти про окремі інфекційні та
паразитарні захворювання і довідкові матеріали МОЗ України; медична
документація (історії хвороби, карти епідеміологічного обстеження,
медичні карти стаціонарного хворого тощо); анкети опитування медичних
працівників; серологічні маркери інфікування ВГВ та ВГС; сироватки
(плазма) крові донорів, пацієнтів та персоналу ЛПЗ.

Методи дослідження: епідеміологічні, серологічні, статистичні, а також
метод анкетного опитування.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше визначені особливості
розповсюдження, тенденції, етапи розвитку та рушійні сили ЕП ГВ в
Україні за період від початку офіційної реєстрації цього захворювання
(1970 р.) і до теперішнього часу. Показано вплив соціально-економічних
змін, що відбуваються в суспільстві, на кількісні і якісні параметри ЕП,
формування домінуючих шляхів передачі збудника та груп підвищеного
ризику інфікування. Науково обгрунтовані та визначені шляхи
удосконалення ЕН за ГВ в Україні з урахуванням досягнень сучасної
імунодіагностики і імунопрофілактики.

Вперше в Україні проведено комплексне вивчення епідеміологічних
особливостей розповсюдження ВЛ ГВ та ВЛ ГС з розробкою теоретичних,
методичних та практичних аспектів проблеми:

на підставі сероепідеміологічних досліджень встановлений дійсний рівень
розповсюдженості ГВ серед пацієнтів та медичних працівників і залежність
його показників від профілю лікувальних установ;

одержані нові дані, що дають підставу розглядати ГС як
внутрішньолікарняну інфекцію;

виявлені специфічні причини і умови розвитку ЕП ВЛ ГВ та ГС, групи
підвищеного ризику зараження пацієнтів та професійного інфікування
медичних працівників;

дана порівняльна оцінка епідемічної значущості різних шляхів і факторів
передачі збудників ВЛ ГВ та ГС в лікувальних відділяннях різного
профілю;

одержані нові наукові дані, що розширюють уявлення про широту
розповсюдження, епідеміологічних характеристиках ВЛ ГВ та ГС у сучасних
умовах, про особливості ЕП зокрема, його приховано перебігаючого
компоненту, при цих інфекціях;

розроблена інформаційна підсистема ЕН за ВЛ ГВ та ГС, науково
обґрунтована стратегія їх профілактики.

Практичне значення одержаних результатів. Представлені дані про основні
характеристики, прояви і тенденції розвитку ЕП ГВ в Україні в сучасних
умовах. Розвиток ЕП при цій інфекції характеризується зміною домінуючих
шляхів передачі збудника, віковою структурою хворих, формуванням нових
груп підвищеного ризику інфікування, невідповідністю між офіційно
реєстрованою захворюваністю та дійсним рівнем поширеності ГВ в Україні.
З урахуванням основних характеристик ЕП запропонований комплекс
протиепідемічних і профілактичних заходів, впровадження яких направлене
на підвищення ефективності боротьби з ГВ в Україні.

Комплексне вивчення ВЛ ГВ та ГС дозволило встановити широке, але
нерівномірне розповсюдження цих інфекцій в ЛПЗ різного профілю. На
підставі результатів сероепідеміологічних досліджень встановлені основні
фактори та шляхи передачі збудників, які сприяють ВЛ розповсюдженню ГВ
та ГС, визначені групи лікувальних установ з різним ризиком (високим,
середнім, низьким) інфікування пацієнтів та медичних працівників.

Одержані дані про невідповідність між високими показниками виявлення
маркерів інфікування ВГВ та ВГС серед пацієнтів і персоналу лікувальних
установ і невеликою кількістю хворих з клінічно маніфестними формами
інфекцій. Доведена провідна роль прихованого компоненту ЕП ВЛ ГВ та ГС,
активність якого визначається переважанням пацієнтів з недіагностованими
(безжовтяничними, субклінічними) формами інфекційного процесу.

Показана необхідність скринінгового обстеження на маркери ВГВ та ВГС
пацієнтів і медичного персоналу, що відноситься до груп підвищеного
ризику зараження. Своєчасне виявлення інфікованих осіб має важливе
епідеміологічне значення, оскільки дозволяє виключити їх з числа
рушійних сил ЕП. Виявлення маркерів ВГВ та ВГС навіть за відсутності
клінічних ознак хвороби є свідченням для поглибленого
клініко-лабораторного обстеження, диспансерного спостереження, а при
необхідності — лікування таких осіб з метою попередження хронічних
уражень печінки.

Обґрунтована необхідність офіційної реєстрації хронічних ГВ та ГС і
хронічних вірусоносіїв з включенням їх до державних звітних форм з метою
об’єктивної оцінки поширеності вірусних гепатитів, зокрема
внутрішньолікарняних, своєчасного і ефективного лікування хворих,
удосконалення системи ЕН.

Визначені основні напрями підвищення ефективності профілактичних та
протиепідемічних заходів щодо попередження внутрішньолікарняного
розповсюдження ГВ та ГС.

Впровадження результатів дослідження в практику. Отримані при виконанні
роботи дані були використані при підготовці та виданні двох
інформаційних листів : „Лабораторні критерії гарантованої безпеки
донорської крові” (Київ, 1997); „Метод контролю за розповсюдженням ВГВ
та оцінки його клінічного перебігу” (Київ, 1997) та методичних
рекомендацій „Гепатит С: епідеміологія, діагностика, клініка, лікування”
(Київ, 2003).

Основні напрямки підвищення ефективності ЕН за ВЛ ГВ та ГС знайшли
відображення в практичному посібнику „Основы инфекционного контроля”
(American International Health Alliance, 1997), яке видано в рамках дії
в Україні Програми Американського міжнародного союзу охорони здоров’я та
в публікації „Профілактика професійних контактів з кров’ю серед медичних
працівників”. – Сіетл-Київ, 1997, здійсненою РАТН США (Програма
Оптимальних технологій в Охороні Здоров’я) за сприянням Агентства США з
Міжнародного розвитку.

Наукові розробки, отримані при проведенні досліджень, використовуються в
учбовому процесі кафедри епідеміології Національного медичного
університету ім. О.О.Богомольця, кафедри мікробіології і епідеміології
Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем здійснено науково-інформаційний
пошук, аналіз та узагальнення даних спеціальної літератури; розроблено
та сформульовано мету, задачі, основні напрямки та методологію
досліджень, розроблено анкету опитування медичних працівників. Автором
особисто проведено: епідеміологічний аналіз захворюваності на ГВ в
Україні за весь період офіційної реєстрації цієї інфекції (1970 —
2003рр.), а також аналіз захворюваності на ГВ медичних працівників м.
Києва; систематизацію та інтерпретацію результатів сероепідеміологічного
вивчення ГВ та ГС як ВЛІ; результатів анкетного опитування медичних
працівників; удосконалення системи ЕН та стратегії профілактики ВЛ ГВ та
ГС.

Здобувачем проведено науковий аналіз, статистичну обробку результатів
досліджень, обґрунтовано та сформульовано основні положення, практичні
рекомендації та висновки роботи. Дисертант приймав безпосередню участь в
підготовці всіх друкованих матеріалів за темою роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
було заслухано та обговорено на засіданнях Вченої ради Інституту
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України
(1996 – 2003рр.); Міжнародному симпозіумі, присвяченому року Пастера
„Ідеї Пастера в боротьбі з інфекціями” (Санкт-Петербург, 1995р.);
науково-практичній конференції „Гепатит В, С та D – проблеми вивчення,
діагностики, лікування та профілактики” (Москва, 1995р.);
Фальк-симпозиумі № 92 „Нові напрямки в гематології” (Санкт-Петербург,
1996р.); на XIII з’їзді Українського наукового товариства мікробіологів,
епідеміологів та паразитологів ім. Д.К.Заболотного „Актуальні проблеми
мікробіології, епідеміології, паразитології та профілактики інфекційних
хвороб” (Вінниця, 1996р.); науково-практичній конференції, присвяченій
100-річчю Київського науково-дослідного інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського (Київ, 1996р.);
науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті Л.В.Громашевського
(Київ, 1997р.); 2-й Російській науково-практичній конференції з
міжнародною участю „Гепатити В, С, D та G – проблеми вивчення,
діагностики та профілактики” (Москва, 1997р.); Всеукраїнській
науково-практичній конференції „Актуальні питання профілактики
внутрішньолікарняних інфекцій та проблем дезінфектології” (Харків,
1997р.); 3-й Міжнародній конференції з сучасної вакцинології
„Епідеміологія та контроль вірусних гепатитів” (Київ, 1998р.);
Міжнародній науковій конференції „Стратегія і тактика боротьби з
інфекційними захворюваннями” (Харків, 1998, 2001 рр.); VI
Російсько-Італійській науковій конференції „Інфекційні хвороби:
діагностика, лікування, профілактика” (Санкт-Петербург, 2000р.);
науково-практичній конференції та пленумі Асоціації інфекціоністів
України „Вірусні гепатити – СНІД” (Тернопіль, 1999р.); нараді-семінарі з
клінічної лабораторної діагностики та її метрологічного забезпечення
(Київ, 2000р.); науково-практичній конференції „Проблеми вірусних
гепатитів: епідеміологія, діагностика, клініка та лікування” (Київ,
2001р.); семінарі з лікарями-епідеміологами, інфекціоністами,
терапевтами, педіатрами з питань клініки, діагностики, лікування,
профілактики вірусних гепатитів (Київ, 2001р.); IV Російській
науково-практичній конференції „Гепатит В, С та D – проблеми
діагностики, лікування та профілактики” (Москва, 2001р.); IV з’їзді
інфекціоністів України „Клінічні проблеми боротьби з інфекційними
хворобами” (Одеса, 2002р.); Міжнародній науково-практичній конференції,
присвяченій пам’яті Л.В.Громашевського „Проблеми епідеміології,
діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб”
(Київ, 2002р.); науково-практичній конференції та пленумі Асоціації
інфекціоністів України „Керовані інфекції” (Івано-Франківськ, 2003р.);
науково-практичній конференції „Питання діагностики та лікування в
гастроентерології” (Київ, 2003р.), семінарі ЮНІСЕФ та ЄБ ВООЗ з
впровадження вакцин проти гепатиту В (Київ, Дніпропетровськ, 2003р.),
спільній розширеній колегії МОЗ та Державної санітарно-епідеміологічної
служби України „Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій” (Київ,
2004р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 49 робіт, з них 25 у
наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу,
огляду літератури, 6 розділів власних досліджень, узагальнення
отриманих даних, висновків, списку використаних джерел, викладених на
332 сторінках, ілюстрована 7 рисунками та 38 таблицями. Список
використаної літератури включає 535 джерел (189 українсько-російсько
мовних та 346 іноземних).ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Вивчення епідеміологічних особливостей
ВЛ ГВ та ВЛ ГС проводили за період 1995-2003 рр. в
лікарняно-профілактичних і амбулаторних поліклінічних закладах м. Києва.
Багаторічну динаміку, тенденції розвитку, основні прояви та рушійні сили
ЕП ГВ за період з 1970 р. до 2003 р.; захворюваність на ГВ медичних
працівників м. Києва (1995-2002 рр.) вивчали шляхом аналізу офіційних
звітів про окремі інфекційні та паразитарні захворювання (форма № 1), а
також відповідних звітних матеріалів Київської міської СЕС. Крім даних
про захворюваність аналізували картки епідеміологічного обстеження
захворювання ВГ (форма № 357/о); медичні картки стаціонарного хворого
(форма № 003/у); статистичні картки пацієнта, що вибув із стаціонару
(форма № 066/у); модифіковані картки хворих на ГВ, де вказані діагноз,
медичні втручання, пов’язані з ушкодженнями шкіри та слизових оболонок,
інтенсивність і структура інструментальних втручань, результати
виявлення серологічних маркерів ГВ та ГС тощо. Справжній рівень
розповсюдження ВЛ ГВ та ВЛ ГС визначали за результатами
сероепідеміологічного обстеження 9 221 осіб, у тому числі: 3 641
пацієнтів лікувальних закладів різного профілю, 2 780 медичних
працівників, 2 800 проб сироваток крові донорів. Критерієм оцінки
розповсюдження серологічних маркерів ГВ та ГС серед груп, що
обстежувалися, були показники частоти виявлення вказаних маркерів у
сироватках крові донорів – індикаторна група. У зразках сироваток
(плазми) крові вказаних контингентів виявляли найбільш значущі з
епідеміологічної точки зору маркери інфікування ВГВ: HBsAg, анти-НВс
(сумарні), а також антитіла до ВГС – анти-ВГС (сумарні). У ряді випадків
сироватки крові, які вміщували HBsAg та/або анти-НВс (сумарні) тестували
на наявність анти-НВсІgM, а зразки, позитивні по відношенню до анти-ВГС,
– на анти-НBс core IgM. Як основний методичний прийом використовували
метод твердофазного імуноферментного аналізу (ІФА). Для підтвердження
позитивних результатів скринінгу на HBsAg застосовували модифікацію ІФА
за конкурентним типом (Оргель М.Я. і співав., 1994). Позитивні
результати виявлення анти-ВГС підтверджували за допомогою тесту
нейтралізації антитіл високоочищеними антигенами, які додавали до
інкубаційних сумішей, а також шляхом застосування альтернативних
тест-систем (Сергєєва Т.А., 2003).

В роботі використовували реєструючі прилади та обладнання фірми “Sanofi
Diagnostics Pasteur” (Франція), “Abbott” (США). Дослідження проводили з
використанням тест-систем вітчизняних та зарубіжних фірм-виробників, які
дозволені до використання в Україні. До їх числа належать діагностичні
препарати НВК „Діапроф Мед” (Україна), НВО „Діагностичні системи”
(Росія), “Sanofi Diagnostics Pasteur”, на сьогодні – “Bio Rad”
(Франція), фірми “Abbott” (США).

З метою вивчення можливих шляхів і факторів інфікування медичних
працівників ВГВ та ВГС у конкретних умовах професійної діяльності в
лікувальних закладах різного профілю, нами було розроблено анкету
анонімного опитування, де знайшли відображення наступні основні питання:
вік, професія, посада, стаж роботи з медичної спеціальності та на
посаді, що обіймається; перенесене захворювання на ВГ, жовтяниця в
анамнезі, контакти з хворими на ВГ або вірусоносіями; контакти з кров’ю
і біологічними субстратами хворих та їх частота; отримані за останні 6
місяців мікротравми з пошкодженням шкірних та слизових покровів; вид
контакту з кров’ю, анатомічна локалізація контакту; використання засобів
індивідуального захисту тощо. Всього було опитано 905 медичних
працівників з попереднім проведенням детального інструктажу з правил
заповнення анкет.

Можливі фактори передачі збудників гепатитів В та С у лікувальних
закладах вивчали також за допомогою об’єктивного критерію ( частоти
контамінації кров’ю рук медичного персоналу, предметів догляду за
хворими, лабораторного устаткування. Всього було обстежено 2 730 змивів,
у тому числі 1 875 проб з рук персоналу лікувальних закладів, 210 змивів
з лабораторного устаткування (піпеточних дозаторів, груш, ручок
пристроїв тощо), 340 ( з поверхні перев’язувальних, маніпуляційних
столів та кушеток, 305 з предметів догляду за хворими. Для виявлення
мікрокількостей крові використовували метод тонкошарової хроматографії,
який оснований на визначенні пероксидази гемоглобіну крові за допомогою
бензидину (Марієвський В.Ф., 1994).

Отримані у ході дослідження показники статистично обробляли з метою
встановлення їх достовірності та вірогідності. При статистичній обробці
матеріалів епідеміологічного аналізу захворюваності на ГВ в Україні з
метою запобігання випадково діючих факторів та причин і виявлення
тенденцій розвитку, що викликаються дією тільки тривалих причин,
використовували вирівнювання динамічних рядів методом найменших
квадратів (Сепетлиев В.Д, 1968). Визначення ступеня точності зробленого
вирівнювання ряду показників захворюваності проводили шляхом визначення
спеціальних коефіцієнтів, які дають змогу оцінити точність наближення
отриманої лінійної функції до динамічного ряду, який аналізують (Шиган
Е.Н., 1986). Для прогнозування захворюваності було використано
методологічний прийом „екстраполяції на безмежність” (Мефодьев В.В.,
1986). При аналізі результатів серологічних досліджень цифрові дані, які
характеризують інтенсивність процесів, що вивчались, виражали відносними
величинами, удаючись до обчислення процентів, їх середньої похибки,
порівнянню між собою узагальнюючих показників та оцінці значимості
відмінностей між ними (Бессмертный Б.С., 1967). Крім того, у різних
групах обстежених порівнювали вірогідність деяких явищ за ступенем
впливу фактору ризику, що підозрюється, шляхом обрахування „відношення
ризиків” (Gordis Z., 2000).

Розрахунок статистичних показників виконано за допомогою комп’ютерної
програми Microsoft Excel (Лапач С.Н. і свпівав., 2000).

Результати досліджень та їх обговорення

Аналіз динаміки епідемічного процесу з ГВ в Україні. Аналіз багаторічної
динаміки розвитку епідемічного ЕП з ГВ в Україні показав, що з 1970 р. й
до 1989 р. показники захворюваності зросли у 4,6 разів – з 6,8 до 31,5
на 100 тис. населення (рис.1). Зростання захворюваності за цей період
відбувалося на тлі збільшення кількості ЛПЗ, їх ліжкового фонду,
кількості амбулаторно-поліклінічних закладів, показників шпиталізації
хворих у стаціонари різного профілю та рівня надання амбулаторної
допомоги тощо.

ризвело до значного розширення об’єму медичної допомоги, у тому числі до
збільшення числа лікувально-діагностичних і профілактичних
парентеральних втручань. Як наслідок, за період спостереження
визначальним чинником, що сприяв поширенню і росту захворюваності на ГВ,
був штучний парентеральний шлях передачі збудника при проведенні
медичних маніпуляцій, рівень яких, за висловом Л.В.Громашевського, досяг
рівня „медичної інтервенції” (Соринсон С.Н., 1998). Безумовно, мало
місце й статистичне зростання захворюваності, пов’язане з постійним
покращенням клінічної та лабораторної діагностики цієї інфекції.

У зв’язку з епідемічною ситуацією, що склалася, була проведена робота з
підвищення ефективності профілактики ГВ і, в першу чергу, з впровадження
та реалізації комплексу заходів, спрямованих на попередження штучного
парентерального інфікування при медичних втручаннях. Після максимального
підйому в 1989 -1990 рр. в наступні 6 років (1991 – 1996 рр.)
захворюваність на ГВ, що реєструється, дещо знизилась і складала в
середньому 24,6 на 100 тис. населення. Останніми роками (1997 – 2003
рр.) тенденція до зниження захворюваності зберіглася, проте її рівень
залишався достатньо високим (середньорічний показник складав 18,1 на 100
тис. населення), що в 5 і більше разів вище, ніж в країнах Європейського
Союзу.

Характерною особливістю розвитку ЕП ГВ в Україні (1991 – 2003рр.) є
зміна домінуючих шляхів передачі збудника. У м. Києві, наприклад, питома
вага хворих, які заразилися ВГВ в умовах ЛПЗ, знизилась з 52,1 % в 1989
р. до 11,2 % та 10,7 % в 2002 – 2003 рр. відповідно. На цьому фоні
відмічається зростання кількості хворих, інфікування яких відбулося
статевим шляхом – з 13,3 % в 1995р. до 38,8 % — в 2003 р.: при
ін’єкційному введенні наркотичних речовин – з 11,6 % в 1993р. до 24,0 %
в 2003 р.

На сучасному етапі розвитку ЕП ГВ в Україні, як і в попередні роки,
виявлено значну територіальну нерівномірність захворюваності. Найбільш
високі показники захворюваності (15-20 та більше на 100 тис. населення)
відмічаються у більшості областей Східного та Південного регіонів.
Територіальні відмінності у рівнях захворюваності, що реєструється,
пов’язані як з налагодженістю клініко-лабораторних та епідеміологічних
досліджень та спостережень, так і об’єктивними причинами, які впливають
на ЕП в регіонах країни. Звертає на себе увагу той факт, що показники
захворюваності на ГВ у регіонах України корелюють з інтенсивністю
розповсюдження ВІЛ-інфекції та захворюваністю на венеричні хвороби,
зростанням кількості зареєстрованих наркоманів.

Матеріали офіційної статистики не відображають дійсного рівня
захворюваності на ГВ в Україні, оскільки вони базуються на реєстрації,
головним чином, клінічно виражених жовтяничних форм ГГВ. Хворі на
безжовтяничні, субклінічні форми ГГВ, як правило, залишаються
нерозпізнаними. В офіційну статистику в більшості випадків не
потрапляють також хворі на різні форми ХГВ та вірусоносії. Оцінюючи
наведені матеріали, необхідно враховувати, що, за сучасними уявленнями,
етіологічним фактором 2/3 ХГ є віруси ГВ та ГС (Соболевская О.Л., 2004).
Труднощі в боротьбі з ГВ в значній мірі зумовлені наявністю при цій
інфекції хронічних вірусоносіїв. За даними А.Ф.Фролова (1995 р.) жодна
із затяжних чи хронічних форм ГВ не може виникати та еволюціонувати без
персистенції вірусу в організмі хворого. І вірусоносійство – це не є
якийсь пасивний процес перебування збудника в організмі часто без яких
би то не було реакцій зараженого організму. За експертними оцінками, що
базуються на результатах визначення лише HВsAg серед різних груп
населення, в Україні більше 1 млн. осіб з довготривалою персистенцією
ВГВ в організмі, тобто вірусоносіїв у більшості без клінічних проявів.
Хронічні вірусоносії представляють собою неоднорідну групу. У більшості
з них при поглибленому клініко-лабораторному обстеженні реєструються
безумовні ознаки патологічного процесу – морфологічні зміни в біоптатах
печінки, гіперферментемія, імунологічні зсуви тощо. Наведені вище дані
свідчать про те, що на сучасному етапі високу активність ЕП ГВ
визначають не хворі з клінічно вираженими жовтяничними формами інфекції,
а особи з безжовтяничними, субклінічними варіантами гострого та
хронічного ГВ, хронічні вірусоносії. Саме за рахунок таких, у більшості
випадків недіагностованих хворих на ГВ, зростає кількість хворих з
хронічними ураженнями печінки, які є прихованими джерелами збудника
інфекції.

Аналіз результатів проведених епідеміологічних досліджень дозволив
встановити основні особливості ЕП ГВ в Україні на сучасному етапі:
широке розповсюдження, багаточисельність шляхів та факторів передачі
ВГВ; зміна структури шляхів передачі збудників; наявність груп високого
ризику зараження; територіальну нерівномірність розповсюдження; зниження
захворюваності клінічно-вираженими формами інфекційного процесу на фоні
збільшення безжовтяничних, субклінічних форм ГГВ; зростання кількості
клінічно маніфестних, але переважно латентних форм ХГВ; провідна роль
прихованого компоненту ЕП тощо.

Частота виявлення маркерів ГВ у пацієнтів лікарняно-діагностичних
відділень багатопрофільних стаціонарів. За сучасними уявленнями,
виявлення серологічних маркерів ВГВ дозволяє об’єктивно оцінити
поширення інфекції в тій чи іншій групі населення, у популяції в цілому.
Для встановлення інтенсивності ЕП ВЛ ГВ було проведено
сероепідеміологічне обстеження пацієнтів спеціалізованих відділень
багатопрофільних стаціонарів. У сироватках крові обстежуваних визначали
найбільш значимі з епідеміологічної точки зору маркери інфікування ВГВ –
HВsAg та анти-НВс (табл.1). Критерієм оцінки розповсюдження ГВ слугували
показники виявлення вказаних маркерів у донорів крові (індикаторна
група).

При обстеженні донорів крові HВsAg був виявлений в 1,2 % анти-НВс – у
13,3 % випадків. Частота виявлення цих серологічних маркерів серед
пацієнтів ЛПЗ складала, відповідно, 4,0 та 24,2 % ( в 3,3 та 1,9 рази
вище, ніж в групі порівняння. Загалом маркери інфікування ВГВ були
виявлені у 28,1 % пацієнтів. Високі показники частоти визначення НВsAg
та анти-НВс відмічались при обстеженні пацієнтів у відділеннях
гемодіалізу, гематології та переливання крові. Далі за рангом йдуть
шкірно-венерологічні диспансери (ШВД), гастроентерологічні відділення,
пульмонологічні, неврологічні, кардіологічні, терапевтичні відділення.
Найбільш низькі показники виявлення НВsAg та анти-НВс зареєстровано при
обстеженні пацієнтів гінекологічних відділень, хірургічних стаціонарів,
відділень травматології та ортопедії.

Таблиця 1

Частота виявлення маркерів інфікування ВГВ

у пацієнтів спеціалізованих лікувальних закладів різного профілю

Профіль медичних підрозділів

та закладів Кількість обстеже-них Виявлені маркери інфікування ВГВ (%)

HBsAg Анти-HBc Сума маркерів

абс. М ± mp абс. М ± mp абс. М ± mp

Гемодіалізу 40 4 10,0±4,7 24 60,0±7,7 28 70,0±7,2

Гематології та

переливання крові 120 9 7,5±2,4 39 32,5±4,3 48 40,0±4,5

Шкірно-венерологічний диспансер 443 29 6,5±1,2 137 30,9±2,2 166 37,5±2,3

Гастроентерологічні 284 17 6,0±1,4 73 25,7±2,6 90 31,7±2,8

Пульмонологічні 189 10 5,3±1,6 52 27,5±3,2 62 32,8±3,4

Неврологічні 122 4 3,3±1,6 27 22,5±3,8 31 25,8±4,0

Кардіологічні 258 7 2,7±1,0 60 23,3±2,6 67 26,0±2,7

Терапевтичні 395 10 2,5±0,8 86 21,8±2,1 96 24,3±2,2

Гінекологічні 266 4 1,5±0,7 46 17,3±2,3 50 18,8±2,4

Хірургічні 256 4 1,6±0,8 43 16,8±2,3 47 18,4±2,4

Травматології та ортопедії 155 2 1,3±0,9 24 15,5±2,9 26 16,8±3,0

Всього 2528 100 4,0±0,4 611 24,2±0,9 711 28,1±0,9

При додатковому обстеженні пацієнтів гастроентерологічних відділень
показано, що частота виявлення НВsAg та анти-НВс у хворих з клінічним
діагнозом ХГ складала, відповідно, 8,9 та 26,8 %, з діагнозом ЦП – 11,3
та 35,8 %. У сироватках крові пацієнтів з діагнозом ХГ та ЦП,
серопозитивних по відношенню анти-НВс (сумарних) у 6,8 % випадків були
виявлені анти-НВс IgM, які є маркерами ГГВ або загострення ХГВ. Отримані
дані свідчать про те, що в лікувальні відділення, в тому числі
терапевтичного профілю, можуть поступати на лікування інфіковані ВГВ
пацієнти, не виключено – з активним патологічним процесом. Нерозпізнані
хворі, і в першу чергу, на ХГВ, протягом тривалого часу можуть
залишатися джерелами збудника інфекції як в стаціонарних умовах, так і в
побуті.

У результаті проведених досліджень отримані дані про високу
інтенсивність ЕП ГВ серед пацієнтів спеціалізованих відділень
багатопрофільних стаціонарів. Встановлено нерівномірне розповсюдження
маркерів інфікування ВГВ серед хворих у відділеннях різного профілю.

У залежності від показників частоти виявлення маркерів інфікування ВГВ
визначено 4 групи стаціонарів: 1-а група – з особливо високим ризиком
інфікування пацієнтів – відділення гемодіалізу, гематології та
переливання крові: середні показники частоти виявлення HBsAg складали
7,0 %, анти-НВс – 33,2 %; 2-а група – з високим ризиком інфікування –
гастроентерологічні та пульмонологічні відділення: середні показники
частоти виявлення HBsAg ( 5,7 %, анти-НВс – 26,4 %; 3-я група – середній
ризик інфікування – кардіологічні, неврологічні та терапевтичні
відділення: частота виявлення HBsAg ( 2,7 %, анти-НВс – 22,3 %; 4-а
група – з відносно низьким ризиком інфікування пацієнтів ВГВ –
хірургічні, гінекологічні стаціонари, відділення травматології та
ортопедії: середні показники частоти виявлення HBsAg ( 1,5 %, анти-НВс –
16,7 %.

Сероепідеміологічне обстеження на ГВ персоналу лікарняних закладів
різного профілю. Після встановлення широкого розповсюдження ГВ серед
пацієнтів лікарняних закладів різного профілю нами проведено визначення
розповсюдженості ГВ серед медичного персоналу цих закладів. У попередні
роки (1988-1992 рр.) нами було отримано дані про високу інтенсивність ЕП
ГВ серед медичних працівників та професійний характер захворюваності
персоналу ЛПЗ. Дані дослідження проводились у 1995-2002 рр. ( на
сучасному етапі розвитку ЕП, який характеризується зміною його
кількісних та якісних параметрів, у тому числі, значними змінами
структури шляхів передачі збудника. Епідеміологічний аналіз
захворюваності на ГВ, що реєструється серед медичних працівників в м.
Києві, показав, що найбільш високий її рівень за вказаний період
спостерігався у 1996-1998 рр. – середньорічний показник дорівнював 84,0
на 100 тис. осіб даної професійної групи. У наступні роки (1990-2002
рр.) захворюваність медичних працівників дещо знизилась і складала в
середньому 56,9 на 100 тис. осіб. У різні роки рівень захворюваності
персоналу ЛПЗ був у 1,3-1,6 раз вищим, ніж у решти дорослого населення.
Середньорічні показники захворюваності медичних працівників за період
спостереження (1995-2002 рр.), були в 1,4 рази нижчими, ніж в попередні
роки (1988-1994 рр.).

Для вивчення дійсного рівня розповсюдження ГВ серед медичних працівників
проведено сероепідеміологічне обстеження персоналу лікувальних відділень
різного профілю. У результаті проведених досліджень отримані дані про
широке, але нерівномірне розповсюдження ГВ серед медичного персоналу ЛПЗ
(табл.2).

Частота виявлення HВsAg у цій групі населення складала 5,4 %, анти-НВс –
26,8 %, суми маркерів – 32,2 %, що відповідно в 4,5; 2,0 та 2,2 рази
вище, ніж в індикаторній групі. Серологічні маркери інфікування ВГВ були
виявлені у персоналу усіх ЛПЗ, які знаходились під спостереженням, але
ці показники суттєво відрізнялися в стаціонарах різного профілю.
Найбільш висока частота виявлення НВsAg, анти-НВс і суми маркерів
відмічалися при обстеженні персоналу відділень гемодіалізу – відповідно
15,9, 52,3 та 68,2 %. На підставі аналізу частоти виявлення суми
серологічних маркерів ВГВ та обчислення на основі цих показників
відношень ризику, до стаціонарів високого ризику інфікування медичних
працівників варто також віднести відділення гематології та переливання
крові (сума маркерів складала 40,2 %), стоматологічні (39,4 %),
хірургічні відділення (36,9 %), клініко-діагностичні та біохімічні
лабораторії (35,6 %), гінекологічні стаціонари (35,2 %), відділення
анестезіології та реанімації (33,5 %), травматології та ортопедії (33,3
%). Ризик інфікування ВГВ медичних працівників у вказаних вище
лікувальних закладах був у 1,3-2,3 рази вищим, ніж в терапевтичних,
інфекційних, поліклінічних відділеннях, пологових будинках, які склали
групу стаціонарів з відносно низьким ризиком інфікування персоналу.
Відмінності між показниками частоти виявлення серологічних маркерів ВГВ
у медичних працівників вказаних груп стаціонарів (з найбільш високим,
високим та відносно низьким ризиком інфікування) були статистично
достовірні (р < 0,05, р < 0,01, р < 0,001). Таблиця 2 Частота виявлення маркерів інфікування ВГВ у медичних працівників лікарняних закладів різного профілю Виявлені маркери інфікування ВГВ (%) Кількість Профіль Сума маркерів Анти-HBc HBsAg обсте- лікарняних М ± mp абс. М ± mp абс. М ± mp абс. жених закладів 68,2±7,0 30 52,3±7,5 23 15,9±5,5 7 44 Гемодіалізу 40,2±4,3 53 33,3±4,1 44 6,8±2,2 9 132 Гематології та переливання крові 39,4±4,7 43 33,0±4,5 36 6,4±2,3 7 109 Стоматологічні 36,9±2,2 174 29,7±2,1 140 7,2±1,2 34 472 Хірургічні 35,6±3,7 72 29,7±3,2 60 5,9±1,7 12 202 Клініко-діагнос-тичні та біохімічні лабораторії 35,2±4,6 38 29,6±4,4 32 5,6±2,2 6 108 Гінекологічні 33,5±3,2 71 26,9±3,0 57 6,6±1,7 14 212 Анестезіології та реанімації 33,3±5,0 30 28,9±4,8 26 4,4±2,2 4 90 Травматології та ортопедії 25,6±2,6 74 22,5±2,5 65 3,1±1,0 9 289 Терапевтичні 22,2±3,5 32 19,4±3,3 28 2,8±1,4 4 144 Інфекційні 17,4±3,2 24 15,2±3,1 21 2,2±1,2 3 138 Пологові будинки 18,2±3,7 20 16,4±3,5 18 1,8±1,3 2 110 Поліклінічні 32,2±1,0 661 26,8±1,0 550 5,4±0,5 111 2050 Всього У результаті проведених нами досліджень отримано об'єктивну інформацію, яка ґрунтується на результатах сероепідеміологічних досліджень та спостережень, що дає підставу вважати, що медичні працівники можуть наражатися на ризик інфікування у ЛПЗ будь-якого профілю. Належність тих чи інших категорій працівників охорони здоров'я до груп ризику повинна обґрунтовуватися результатами сероепідеміологічного обстеження, які є основою розробки ефективної системи профілактики. Аналіз результатів сероепідеміологічного обстеження медичних працівників дозволив встановити суттєві відмінності в рівнях захворюваності клінічно маніфестними жовтяничними формами ГВ (в середньому 57,9 на 100 тис. медичних працівників за 1995-2002 pp.) та в частоті виявлення комплексу маркерів інфікування ВГВ (HBsAg та анти-НВс) ( 32244,4 на 100 тис. даної професійної групи. Ця різниця, з нашої точки зору, пояснюється тим, що ЕП ГВ серед медичних працівників носить інтенсивний, але переважно прихований характер, який формується за рахунок субклінічних, безжовтяничних форм гострого, хронічного ГВ та хронічного вірусоносійства. Встановлено, що в 1,4 % носіїв HBsAg та в 7,2 % осіб, які є серопозитивними до анти-НВс (сумарним), виявлено анти-НВс IgM. Оцінюючи дані необхідно враховувати, що наявність цих антитіл асоціюється з активним інфекційним процесом при ГГВ, загостренні ХГВ, в тому числі субклінічних формах інфекції (Балаян М.С., Михайлов М.И., 2000; Симонова И.А. і співав., 2000). Оскільки у медичних працівників, у сироватках крові яких виявлені анти-НВс ІgМ, не спостерігалися будь-які видимі ознаки хвороби, вони могли бути потенційними джерелами збудника інфекції та сприяти внутрішньолікарняному розповсюдженню ГВ та формуванню сімейних осередків інфекції. Розповсюдження ГС серед пацієнтів та персоналу ЛПЗ. Згідно з поставленими задачами наступним етапом досліджень було сероепідеміологічне вивчення розповсюдження ГС серед пацієнтів та персоналу ЛПЗ (рис.2.). При обстеженні донорів крові анти-ВГС були виявлені в 1,3 %, а пацієнтів спеціалізованих відділень ЛПЗ – у 6,9 % випадків (в 5,3 рази вище, ніж в індикаторній групі). Специфічні антитіла були виявлені серед пацієнтів усіх ЛПЗ, включених до розробки. Разом з цим, відмічено нерівномірне розповсюдження ГС в лікувальних закладах різного профілю (табл.3). Найбільш високі показники частоти виявлення анти-ВГС, які є відображенням високої активності ЕП, мали місце при обстеженні хворих, які знаходяться на лікуванні у відділеннях гемодіалізу (27,5 %) та ШВД (16,3 %). Ці показники були достовірно вищими, ніж у пацієнтів всіх інших лікувальних відділеннях (р < 0,01 ( р < 0,001). Достатньо високий рівень інфікованості пацієнтів спостерігався також у відділеннях гематології та переливання крові (8,8 %), гастроентерологічних (8,0 %) та пульмонологічних (7,1 %) стаціонарах. Ці показники були статистично достовірно вищими, ніж у пацієнтів неврологічних стаціонарів ( частота виявлення анти-ВГС серед них складала 4,3 %; відділень хірургічного профілю ( 2,9 %; кардіологічного ( 2,7 %; терапевтичного ( 2,5 %; гінекологічного ( 2,2 %; травматологічного ( 1,7 %. Таблиця 3 Частота виявлення антитіл до ВГС у пацієнтів лікувальних відділень та закладів різного профілю Профіль лікувальних Кількість Виявлені анти-ВГС (%) відділень та закладів обстежених абс. М ± mp Гемодіалізу 40 11 27,5±7,1 Шкірно-венерологічний диспансер 478 78 16,3±1,7 Гематології та переливання крові 102 9 8,8±2,8 Пульмонологічні 169 12 7,1±2,0 Гастроентерологічні 551 44 8,0±1,2 Неврологічні 138 6 4,3±1,7 Терапевтичні 432 11 2,5±0,7 Кардіологічні 147 4 2,7±1,3 Хірургічного профілю 411 12 2,9±0,8 Гінекологічні 185 4 2,2±1,1 Травматологічні 172 3 1,7±1,0 Всього 2 825 194 6,9±0,5 На основі результатів серологічного обстеження пацієнтів та розрахунку відношень ризиків всі стаціонари, які знаходилися під спостереженням, було розподілено на З групи. До 1-ї групи увійшли відділення гемодіалізу та ШВД ( середній показник частоти виявлення анти-ВГС склав 17,2 %; до 2-ї ( відділення гематології та переливання крові, пульмонологічні та гастроентерологічні стаціонари ( 7,9 %; до 3-ї групи ( неврологічні, хірургічні, кардіологічні, терапевтичні, гінекологічні, травматологічні відділення ( 2,7 %. Ризик інфікування ВГС пацієнтів 1-ї групи стаціонарів був у 2,2 рази вищим, ніж 2-ї та у 6,4 рази вищим, ніж у лікувальних відділеннях 3-ї групи. У свою чергу, відношення ризику інфікування при порівнянні показників частоти виявлення специфічних антитіл у пацієнтів лікувальних відділень 2-ї та 3-ї групи склало 2,9. Проведені дослідження дозволили встановити відмінності у показниках виявлення анти-ВГС серед пацієнтів не тільки у відділеннях різного профілю, але й серед хворих на різні клінічні діагнози, які знаходилися на лікуванні в одному стаціонарі. Так, при обстеженні хворих гастроентерологічних відділень з клінічним діагнозом ЦП показник виявлення анти-ВГС склав 23,8 %; з діагнозом „гепатит" та ХГ ( 10,9 %; з патологією жовчовивідних шляхів ( 6,3 %; з захворюваннями шлунку, підшлункової залози та 12-палої кишки ( 3,6 %. Серед хворих з клінічним діагнозом ХГ, які знаходилися на лікуванні у терапевтичних відділеннях, специфічні антитіла були виявлені в 10,2 % випадків. Звертають на себе увагу дані, отримані при обстеженні хворих з вказаними діагнозами, серопозитивних по відношенню до анти-ВГС (сумарних), на наявність анти-ВГС IgM. Показано, що анти-ВГС IgM були виявлені у 53,7 % з них. За сучасними уявленнями, ці антитіла варто розглядати як серологічний маркер гострого або активного хронічного інфекційного процесу та допоміжний маркер вірусної реплікації (Михайлов М.И., 2001, Сергеєва Т.А., 2003). При серологічному обстеженні пацієнтів ШВД анти-ВГС були виявлені у 16,3 % хворих. Проте відомо, що в цьому лікувальному закладі на лікуванні звичайно знаходяться хворі на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), та хвороби шкіри. Серед хворих на ІПСШ (сифіліс, гонорея, бактеріальні уретрити), специфічні антитіла ВГС виявлені у 19,1 % обстежених. Відзначені високі показники інфікованості ВГС пацієнтів з ІПСШ є доказом епідеміологічної значущості статевого шляху передачі збудника ГС. При обстеженні пацієнтів ШВД із захворюваннями шкіри (псоріаз, парапсоріаз, мікробна екзема, червоний плаский лишай, піодермія тощо) позитивні результати індикації анти-ВГС було зареєстровано в 11,9 % з них, що перевищує аналогічний показник у донорів крові в 9,2 рази. Такий високий показник не може не викликати занепокоєння, оскільки патологічні процеси у пацієнтів з хворобами шкіри супроводжуються компроментацією імунної відповіді організму та характеризуються наявністю великої площі „вхідних воріт" для збудників з парентеральним механізмом передачі. Після встановлення достатньо широкого розповсюдження ГС серед пацієнтів лікувальних відділень різного профілю, було проведено дослідження, спрямовані на вивчення можливості внутрішньолікарняного інфікування персоналу цих закладів. При серологічному дослідженні медичних працівників анти-ВГС було виявлено в 3,6 % випадків ( у 2,8 рази частіше, ніж в індикаторній групі. Встановлено нерівномірність розповсюдження ГС серед медичного персоналу різних за профілем лікувальних закладів (рис.3). Найбільш високі показники частоти виявлення анти-ВГС зареєстровано при обстеженні медичного персоналу у відділеннях гемодіалізу ( 8,9 %; гематології та переливання крові ( 6,1 %; відділеннях хірургічного профілю ( 5,3 %. Ці показники були відповідно у 2,5; 1,7 та 1,5 рази вищими середнього рівня частоти виявлення анти-ВГС серед медичних працівників та у 6,8; 4,7 та у 4,1 рази вищими, ніж в індикаторній групі. Далі за рангом йдуть гінекологічні відділення ( частота виявлення специфічних антитіл складала 4,0 %; клініко-діагностичні лабораторії та реанімаційні відділення ( відповідно 3,6 та 3,2 %. Показники частоти виявлення анти-ВГС у цих стаціонарах суттєво не відрізнялися від усередненого показника у групі медичних працівників (р > 0,05) та були
достовірно вищими, ніж у донорів крові (р < 0,05). Аналіз результатів виявлення анти-ВГС у медичних працівників в лікувальних відділеннях різного профілю та обчислення на основі цих даних відношень ризику дозволив визначити 3 групи стаціонарів в залежності від ступеню ризику інфікування ВГС: 1-а група ( з високим ризиком інфікування: відділення гемодіалізу, гематології та переливання крові (середньогруповий показник частоти виявлення анти-ВГС ( 5,9 %); 2-а група ( середній ризик інфікування ВГС: гінекологічні, реанімаційні відділення та клініко-діагностичні лабораторії (середньогруповий показник 3,6 %); 3-я група ( з відносно низьким ризиком інфікування медичного персоналу: терапевтичні, інфекційні, поліклінічні та акушерські відділення (середньогруповий показник частоти виявлення анти-ВГС ( 2,0 %). При проведенні цих досліджень, як і при вивченні ВЛ розповсюдження ГВ, було встановлено невідповідність між достатньо високими показниками виявлення маркеру інфікування ВГС пацієнтів та персоналу ЛПЗ та невеликою кількістю хворих на клінічні маніфестні форми інфекції. Оцінюючи результати проведених нами сероепідеміологічних досліджень, необхідно враховувати дані літератури, згідно з якими виявлення анти-ВГС в 70-80 % випадків корелює з песистенцією вірусу в гепатоцитах і вірусемією. Крім того, відмічається, що у 80 – 90 % інфікованих ВГС осіб, навіть на фоні відсутності клінічних пароявів інфекційного процесу при поглибленому клініко-лабораторному та морфологічному обстеженні виявляються ознаки ХГ, а в ряді випадків – ЦП (Хазанов А.И., 2000; Блохина Н.П., 2001, Garacia-Samaniego Z. et al., 2000; Piroth Z. et al., 2000). @ n 4 R T ` f h ae e - " < >

@

n

???????????&

MjN?N†O$PaP\RNS//////iUUAAU···¬¬¬¬¬

&

????

a$

$

&

:

a$

:

8

:

P

R

h

j

l

n

O

O

»

$

.

< F T ^ ^ l l n ?n † ? c ? ? A O O O o ??o $IfakdA a$ O –kd [email protected] викладених вище критеріїв їх оцінки, дає підставу стверджувати, що позитивні результати серологічного обстеження (виявлення анти-ВГС) пацієнтів та персоналу лікувальних закладів, навіть за відсутністю клінічних проявів, варто розглядати як свідчення протікаючої або паст-інфекції гострого (безжовтяничних, субклінічних форм), але переважно, латентних форм хронічного ГС. Таким чином, у результаті проведених досліджень встановлено широке розповсюдження ГВ та ГС серед пацієнтів та медичного персоналу лікувальних закладів різного профілю. Аналіз отриманих даних дозволяє охарактеризувати основні особливості ЕП ВЛ ГВ та ГС у сучасних умовах: невідповідність між високими показниками виявлення маркерів інфікування вірусами ГВ і ГС та відносно невеликою кількістю клінічно маніфестних форм інфекції; інтенсивний, але переважно прихований характер ЕП ВЛ ГВ та ГС, який формується за рахунок недіагностованих форм гострого, латентних форм хронічного інфекційного процесу та вірусоносійства; нерівномірність розповсюдження ГВ та ГС серед пацієнтів та персоналу лікувально-діагностичних відділень різного профілю (найбільш виражена ця особливість при ВЛ ГВ); наявність лікувальних закладів, де відмічається підвищений ризик інфікування пацієнтів та медичного персоналу вірусами ГВ та ГС. Вивчення шляхів та факторів, що сприяють розповсюдженню внутрішньолікарняних ГВ та ГС. Не дивлячись на серйозні досягнення по зниженню ролі медичних парентеральних втручань в інфікуванні ВГВ і ВГС на сучасному етапі розвитку ЕП все ж таки зберігається можливість зараження при проведенні інвазивних втручань. Так, у м. Києві у 2002-2003 pp. питома вага хворих, інфікування яких було пов'язане з такого роду втручаннями, складала відповідно 11,3 та 10,7 %. Проведені сероепідеміологічні дослідження, які свідчать про широке розповсюдження ГВ та ГС в ЛПЗ, також є непрямим доказом епідеміологічної значущості штучних шляхів парентерального інфікування при проведенні медичних втручань. У зв’язку з викладеним, були проведені дослідження, спрямовані на вивчення факторів, які сприяють внутрішньолікарняному розповсюдженню ГВ та ГС. Дослідження проводили в двох крупних стаціонарах м. Києва (лікарня швидкої медичної допомоги ( ЛШМД, міська клінічна лікарня № 4). Встановлено, що лікувально-діагностичні інструментальні втручання в лікувальних відділеннях вказаних стаціонарів відрізнялись за якісним та кількісним складом. Так, в ЛШМД найбільш високі середні парентеральні навантаження відзначалися в травматологічному, хірургічному та нейрохірургічному відділеннях, де на одного хворого в середньому припадає від 23,1 до 35,1 внутрішньом'язових, від 5,9 до 11,3 внутрішньовенних маніпуляцій, від 0,5 до 1,0 оперативних втручань. У хірургічному відділенні кожному другому хворому проводили гемотрансфузії. У стаціонарах терапевтичного профілю максимальні парентеральні навантаження зафіксовано у хворих відділень невідкладної терапії ( 34,7 внутрішньом'язових, 9,2 внутрішньовенних ін'єкцій. В середньому показник інструментальних втручань на одного хворого у ЛШМД був достатньо високим та складав 24,8 внутрішньом'язових та 6,0 внутрішньовенних ін'єкцій. Висока інтенсивність медичних парентеральних втручань відзначена також у лікувальних відділеннях багатопрофільного стаціонару, де за період лікування на одного хворого припадало 13,3 внутрішньом'язових та 8,2 внутрішньовенних маніпуляцій. Найбільш вираженим цей показник є у хворих відділень хірургічного профілю, неврологічного, пульмонологічного та гастроентерологічного відділень. Встановлено прямий корелятивний зв'язок між частотою виявлення маркерів інфікування вірусами ГВ та ГС у пацієнтів відділень багатопрофільного стаціонару та інтенсивністю медичних парентеральних втручань. Ризик інфікування пацієнтів може бути пов'язаний не тільки з ін'єкціями лікувально-діагностичних препаратів, гемотрансфузіями, оперативними втручаннями. Показано, що у пульмонологічному та гастроентерологічному відділеннях чиниками, які сприяють інфікуванню, можуть бути ендоскопічні обстеження з використанням бронхоскопів, гастроскопів, цистоскопів тощо. Ендоскопічні обстеження мали 15 хворих з 100 в гастроентерологічному та 28 з 100 пацієнтів у пульмонологічному відділеннях. Враховуючи високу інтенсивність ЕП ГВ та ГС серед пацієнтів ЛПЗ, наявність невиявлених джерел збудників інфекції, медичні інвазивні втручання можуть сприяти реалізації прихованого парентерального шляху передачі збудників та інфікування інших пацієнтів і медичних працівників. З метою визначення можливих причин, які сприяють інфікуванню медичного персоналу, було проведено опитування 905 співробітників лікувальних відділень багатопрофільних стаціонарів м. Києва. Встановлено, що 39,7 % опитаних протягом останніх 6 місяців спілкувалися з хворими на ВГ та вірусоносіями, 92,7 % в процесі професійної діяльності мали контакти з кров'ю, її препаратами та біологічними рідинами хворих. У 67,5 % випадків анатомічна локалізація контактів з кров'ю та іншими біосубстратами припадала на пальці та кисті рук, в 23,7 % - на шкіру та слизові оболонки обличчя, у 8,8 % випадків мали місце інші локалізації, що свідчить про активність цих компонентів. Вивчення основних видів професійної діяльності, які призвели до контактів з кров'ю та іншими біологічними рідинами, дозволило встановити, що найбільш часто вони виявлялися при парентеральному введенні лікарськихих та діагностичних препаратів (21,5 %), очищенні використаного інструментарію (21,3 %), заборі крові з вени (15,8 %), перев'язках (13,9 %). У лікарів основними видами роботи, що призводять до вказаних контактів, були хірургічні втручання ( 25,4 %, перев'язки ( 19,5 %, парентеральне введення лікарськихих препаратів ( 19,3 %, а в середнього медичного персоналу ( розбирання та миття використаного інструментарію ( 25,4 %, відбір крові з вен ( 20,2 %, перев'язки ( 13,5 % тощо. Встановлено також, що випадкові ураження шкіри за останні 6 місяців професійної діяльності відзначалися у 98,5 % медичних працівників. Найбільш часто мали місце уколи голкою або іншими гострими інструментами ( 50,9 %, порізи ( 39,9 %, інші ураження ( 9,2 %. Проте, не дивлячись на високі показники частоти контактів медичного персоналу з кров'ю та біологічними рідинами від хворих, в тому числі інфікованих вірусами ГВ та ГС, можливість отримання під час роботи пошкодження шкіри, результати проведеного опитування свідчать про недостатнє використання деякими медичними працівниками засобів індивідуального захисту. Наприклад, захисні маски (окуляри, екрани) не використовували 47,0 % лікарів, 52,5 % середніх та 63,5 % молодших медичних працівників тощо. Відомо, що основним біологічним субстратом, де виявляються маркери інфікування вірусами ГВ та ГС, є кров. Для отримання інформації щодо епідеміологічної значущості можливих чинників та шляхів передачі в умовах професійної діяльності використовували об'єктивний критерій – частоту забруднення кров'ю лабораторного устаткування, медичного інструментарію, предметів догляду за хворими та рук медичного персоналу ЛПЗ різного профілю. У змивах з лабораторного устаткування клініко-діагностичних лабораторій (піпеточних дозаторів, груш, ручок приборів тощо) слідів крові виявлено не було. Разом з цим, у змивах з поверхонь перев'язочних столів, маніпуляційних кушеток відділень хірургічного профілю сліди крові виявлено в 22,8 %, у змивах з простирадл, клейонок пацієнтів ( у 34,3 %. При вивченні зразків змивів з рук медичного персоналу мікрокількості крові були виявлені у 16,3 %. Найбільш високий показник частоти виявлення слідів крові отримано у пробах з рук персоналу відділень хірургічного профілю ( 27,3 %. Цей показник був у 1,5 рази вищим, ніж у клініко-діагностичних лабораторіях, та у 4,9 рази ( у відділеннях терапевтичного профілю. Аналіз результатів проведених досліджень свідчить про те, що професійні контакти з кров'ю та біологічними рідинами хворих, особливо при наявності уражень шкіри, в умовах недостатнього використання ефективних засобів індивідуального захисту, порушень санітарно-протиепідемічного режиму, сприяють реалізації парентерального шляху передачі збудників ГВ та ГС та інфікуванню медичних працівників у процесі проведення лікувально-діагностичних процедур. Удосконалення інформаційної підсистеми епідеміологічного нагляду за ВЛ ГВ та ВЛ ГС. Результати сероепідеміологічних досліджень та спостережень дозволили встановити широке розповсюдження ГВ та ГС серед пацієнтів та медичного персоналу ЛПЗ, визначити реальну інтенсивність та основні параметри ЕП, шляхи та чинники, які сприяють ВЛ розповсюдженню цих інфекцій тощо. Отримання цих даних є необхідною передумовою для розробки та вдосконалення системи ЕН за ВЛ ГВ та ГС. Науково обґрунтований ЕН є основою успішної профілактики цих інфекцій в ЛПЗ. Попри інтенсивне вивчення проблеми ГВ та ГС, система і структура ЕН за цими інфекціями в сучасних умовах розроблена недостатньо й носить фрагментарний характер. Ця система недостатньо ефективна, оскільки спостереження за розвитком ЕП при ГВ та ГС орієнтована практично лише на захворюваність, що реєструється. При її реалізації в практичних умовах не враховується інтенсивність й особливості приховано перебігаючого ЕП, досягнення сучасної вірусології, імунодіагностики, імунобіотехнології тощо. Викладене повною мірою відноситься також і до проблеми ЕН за ВЛ ГВ та ВЛ ГС. За сучасними уявленнями цілісна система ЕН складається з наступних підсистем: інформаційної, діагностичної (епідеміологічної діагностики) та контрольної (організаційно-виконавчої). Основним елементом системи ЕН є інформаційна підсистема, яка забезпечує збір, облік та аналіз об’єктивної інформації про епідеміологічну обстановку (А.Ф.Фролов і співав., 1990; Далматов В.В. і співав., 2005). На основі матеріалів власних досліджень, з урахуванням даних світової літератури, нами розроблена концепція ЕН за ВЛ ГВ та ГС. Відповідно з вказаною розробкою структура інформаційної підсистеми включає об’єкти нагляду, ознаки, що реєструються, специфічні маркери інфікування, методи реєстрації, контингенти для обстеження, установи-виконавці реєстрації. Об’єктами нагляду за ВЛ ГВ та ГС є заклади служби крові, стаціонари різного профілю, пологові будинки, диспансери, амбулаторно-поліклінічні заклади, спеціалізовані дитячі заклади тощо. Особливу увагу вимагають лікувальні відділення з високим ризиком інфікування (центри гемодіалізу, трансплантації органів та тканин, відділення гематології, гастроентерологічні стаціонари, підрозділи хірургічного профілю тощо). В епідеміологічних дослідженнях при ГВ та ГС найбільше значення мають такі ознаки, як захворюваність клінічно вираженими, безжовтяничними формами гострого та хронічного інфекційного процесу, хронічне вірусоносійство, показники частоти виявлення маркерів інфікування, розповсюдженість, смертність, летальність. Крім того, непрямими показниками приховано перебігаючого ЕП можуть служити інформація про захворюваність, хворобливість, смертність, летальність, інвалідність при ХГ, які зазвичай враховуються терапевтичною службою. Наступним структурним елементом інформаційної підсистеми ЕН за ВЛ ГВ та ГС є маркери інфікування: клінічні, серологічні, біохімічні, морфологічні, молекулярно-біологічні. З епідеміологічних позицій варто окремо виділити серологічні маркери інфікування ВГВ та ВГС. При ГВ до їх числа відносяться HBsAg, анти-НВs, анти-НВс (сумарні), анти-HBc IgM, а при ГС – анти-ВГС (сумарні), анти-ВГС IgM. В якості основного методичного прийому при визначенні цих маркерів використовується метод ІФА. Надзвичайно актуальними маркерами інфікування є ДНК ВГВ та РНК ВГС, які визначаються за допомогою молекулярно-біохімічних методів (метод гібридизації, полімеразно-ланцюгова реакція, транскрипційно опосередкована ампліфікація тощо). Слід підкреслити, що при ВЛ ГВ та ГС невід’ємною складовою частиною інформаційного забезпечення є сероепідеміологічні дослідження, які дозволяють отримати об’єктивні дані про інтенсивність ЕП, а також оцінити ефективність профілактичних та протиепідемічних заходів. Проведення цих досліджень є особливо актуальним для ГВ та ГС, при яких інтенсивність приховано перебігаючого процесу перевищує його маніфестні прояви. До контингентів, що підлягають профілактичним обстеженням на наявність маркерів інфікування ВГВ та ВГС, відносяться донори крові, кісткового мозку, органів та тканин з метою попередження післятрансфузійного/ післятрансплантаційного інфікування. Профілактичну спрямованість має визначення маркерів інфікування ВГВ та ВГС у дітей та персоналу спеціалізованих дитячих закладів, хворих, які знаходяться на системному гемодіалізі, підлягають частим гемотрансфузіям крові, довготривалим або інтенсивним курсам ін’єкційної терапії, оперативним втручанням, ендоскопічним обстеженням тощо. Важливим заходом профілактики є періодичні (через 6 місяців) обстеження на маркери ГВ та ГС медичних працівників, що мають контакти з кров’ю та біологічними рідинами хворих. Такі обстеження необхідні, перш за все, для контролю стану здоров’я персоналу лікувальних закладів. Разом з тим, вони можуть слугувати об’єктивним критерієм оцінки рівня профілактичних заходів. Проведені дослідження показали, що суттєвою передумовою ефективного функціонування цієї підсистеми при ВЛ ГВ та ГС, є інформація про захворюваність, яка реєструється, її прояви і наслідки, про вірусоносійство, частоту виявлення маркерів інфікування у пацієнтів та персоналу ЛПЗ, інтенсивність приховано перебігаючого ЕП та інші параметри, що характеризують цей процес. Отримання вказаних даних є необхідним для забезпечення раціонального планування здійснення та коректування заходів з профілактики ВЛ ГВ та ГС. Стратегія профілактики ВЛ ГВ та ВЛ ГС. Аналіз результатів власних серологічних досліджень та епідеміологічних спостережень, з урахуванням даних світової літератури дав змогу розробити основні напрямки попередження поширення ВЛ ГВ та ВЛ ГС (табл. 4). Таблиця 4 Основні напрямки профілактики внутрішньолікарняних гепатитів В і С у ЛПЗ будь-якого профілю - Впровадження сучасних методів імунодіагностики гепатитів В і С як основи інформаційного забезпечення епідеміологічного нагляду за цією інфекцією. - Запобігання посттрансфузійних і посттрансплантаційних гепатитів В і С. - Припинення дії механізмів штучного парентерального інфікування при проведенні лікувально-діагностичних і профілактичних маніпуляцій. - Впровадження програм універсальних заходів профілактики професійних заражень медичних працівників. - Специфічна імунізація проти гепатиту В медичних працівників і пацієнтів лікувальних закладів, що відносяться до груп високого ризику інфікування. Реалізація основних положень сучасної стратегії лабораторної діагностики ГВ та ГС з використанням серологічних, молекулярно-генетичних, біохімічних методів дослідження дозволить вирішити наступні основні задачі: на високому методичному рівні проводити діагностику гострих та хронічних ГВ і ГС, виявляти хворих з субклінічними, безжовтяничними, латентними формами інфекційного процесу, хронічних вірусоносіїв; здійснювати диференціальну діагностику ГВ і ГС з гепатитами іншої етіології; проводити виявлення гострих та хронічних ГВ і ГС; оцінювати ступінь ураження печінки, ефективність терапії, що проводиться, прогнозувати наслідки хвороби з наступною диспансеризацією інфікованих осіб; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки при розвитку позапечінкових проявів вірусних гепатитів; здійснювати обстеження донорів крові, кісткового мозку, органів і тканин; осіб, що спілкуються з хворими на гострий та хронічний ГВ та ГС, вірусоносіями в осередках інфекції; проводити сероепідеміологічні дослідження; визначати контингенти підвищеного ризику інфікування. Попередження інфікування при проведенні трансфузійних і трансплантаційних втручань, може бути досягнуто, перш за все, шляхом обов'язкового лабораторного обстеження всіх донорів крові, органів, тканин тощо на маркери інфікування вірусами ГВ та ГС. Кров донорів необхідно обстежувати не тільки на HBsAg з обов'язковим використанням підтверджуючих тестів, але й на наявність анти-НВс. Обов'язковим є тестування крові донорів на маркери ГС з використанням сучасних тест-систем ІФА для виявлення відповідних антитіл. Велике значення в профілактиці посттрансфузійних гепатитів є виключення із списку потенційних донорів осіб, які мають протипоказання, а також тих, які відносяться до груп високого ризику зараження вірусами ГВ та ГС й іншими збудниками, що передаються через кров (вірус імунодефіциту людини, Treponema pallidum). Переривання механізмів штучного парентерального інфікування при проведенні лікувально-діагностичних та профілактичних медичних втручань може бути досягнуто шляхом реалізації наступних основних заходів: суворого дотримання санітарно-протиепідемічного режиму, правил асептики, застосуванні в практиці роботи ЛПЗ сучасних високоактивних засобів дезінфекції та стерилізації та їх контролю; розробки й вдосконалення методів дезінфекції і стерилізації складної лікувально-діагностичної, в тому числі, й ендоскопічної апаратури, що використовується в діяльності ЛПЗ; максимального скорочення використання медичного інструментарію багаторазового використання. Суворо регламентована якісна система передстерилізаційної підготовки і стерилізації операційного та іншого інструментарію масового застосування в усіх лікувальних закладах, ефективна робота центральних стерилізаційних відділень; зниження інтенсивності інструментальних лікувально-діагностичних маніпуляцій за рахунок відмови від необґрунтованих ін'єкцій, інвазивних процедур тощо. Пацієнти, які відносяться до груп підвищеного ризику інфікування, при попаданні в лікувальні відділення повинні бути обстежені на маркери ВГВ та ВГС. З метою зниження ризику професійного інфікування ВООЗ рекомендує впровадження у всіх ЛПЗ програми універсальних заходів профілактики (УЗП). Концепція УЗП саме ґрунтується на припущенні, згідно з яким всі пацієнти ЛПЗ, незалежно від діагнозу, можуть бути інфіковані вірусами ГВ та ГС, і при наданні медичної допомоги таким хворим необхідно дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Для профілактики інфікування медичних працівників вірусами ГВ та ГС й іншими патогенами, які передаються через кров, нами, спільно із співробітниками PATH (Program for Appropriate Technology in Health, USA) була розроблена конкретна програма УЗП, яка пройшла апробацію у ряді закладів охорони здоров'я України. Програма УЗП включає комплекс попереджувальних заходів, в основному, достатньо відомих, які, проте, не завжди використовуються в повсякденній практиці. Ці заходи передбачають, насамперед, забезпечення медичних працівників сучасними індивідуальними засобами захисту (рукавички, окуляри, маски, халати тощо); дотримання протиепідемічного і санітарно-гігієнічного режиму; застосування форм та методів роботи, що відповідають техніці безпеки, перш за все, при роботі з гострими, колючими та ріжучими медичними інструментами і предметами тощо. Програма передбачає також реєстрацію і аналіз всіх випадків травматизму, пов'язаних з контактом з кров'ю та іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, епідеміологічне обстеження випадків внутрішньолікарняного інфікування ВГВ і розробку протиепідемічних заходів. В теперішній час найбільш ефективною та соціально виправданою стратегією контролю за внутрішньолікарняним розповсюдженням ГВ є стратегія вакцинопрофілактики. Найбільш перспективним напрямком є імунізація медичних працівників та пацієнтів, які відносяться до груп підвищеного ризику інфікування, студентів медичних інститутів та середніх медичних навчальних закладів. Реалізація вказаних напрямків у практику охорони здоров'я дозволить вже найближчим часом знизити захворюваність та інтенсивність ЕП ВЛ ГВ і ГС й сприятиме зниженню загального рівня захворюваності, попередженню формування хронічних форм інфекції і таких важких ускладнень як цироз і первинний рак печінки. ВИСНОВКИ У дисертації наведено узагальнення та нові рішення наукової проблеми, які полягають у встановленні закономірностей розвитку ЕП ВЛ ГВ та ГС, визначення дійсного рівня їх розповсюдження у ЛПЗ різного профілю, розробки та вдосконалення системи ЕН й стратегії профілактики цих інфекцій. 1. Вперше в Україні на основі епідеміологічного аналізу динаміки багаторічної захворюваності на ГВ встановлено два періоди розвитку ЕП: І – 1970-1989 рр., який відзначався постійним зростанням рівня захворюваності (з 6,8 до 31,5 на 100 тис. населення), і коли провідним був штучний парентеральний шлях передачі ВГВ при проведенні медичних втручань; ІІ – 1990-2004 рр., коли намітилась тенденція до зниження захворюваності на ГВ, що реєструється (у 2003р. її рівень складав 14,5 на 100 тис. населення), та зростання активності статевого та штучного парентерального шляхів передачі збудника інфекції при введенні наркотичних речовин. 2. Особливостями ЕП ГВ у сучасних умовах є широке розповсюдження; зміна домінуючих шляхів передачі збудника; наявність груп високого ризику інфікування; залучення до ЕП молодих осіб віком від 15 до 29 років (більш за 70 %); виражена територіальна нерівномірність розповсюдження; тенденція до зниження захворюваності, що реєструється, та збільшення кількості безжовтяничних, субклінічних форм ГГВ, ХГВ та хронічного вірусоносійства, які формують прихований компонент ЕП. 3. Встановлено широке розповсюдження маркерів інфікування вірусом ГВ серед пацієнтів ЛПЗ різного профілю (28,1 %). Високий ризик інфікування пацієнтів відзначався у відділеннях гемодіалізу – показник виявлення HВsAg ? 10,0 %, анти-НВс – 60,0 %; гематології та переливання крові відповідно 7,5 та 32,5 %; у ШВД ? 6,5 та 30,9 %; у гастроентерологічних ? 6,0 та 25,7 % та пульмонологічних ? 5,3 та 27,5 % стаціонарах. 4. Захворюваність медичних працівників клінічно вираженими формами ГГВ (1995 – 2002 рр.) була в 1,4-1,6 разів вища, ніж у решти дорослого населення (м. Київ). При серологічному ж обстеженні персоналу ЛПЗ різного профілю HВsAg виявлено у 5,4 %, анти НВс ( у 26,8 %, сума маркерів – у 32,2 %. 5. До ЛПЗ підвищеного ризику інфікування ВГВ медичних працівників відносяться відділення гемодіалізу – частота виявлення HВsAg ? 15,9 %, анти-НВс ? 52,3 %; гематології та переливання крові ( відповідно 6,8 та 33,5 %; стоматологічні ? 6,4 та 33,0 %; хірургічні ? 7,2 та 29,7 % відділення; клініко-діагностичні та біохімічні лабораторії ? відповідно 5,9 та 29,7 %. 6. Доведена можливість розповсюдження ВЛ ГС. Серед пацієнтів медичних закладів антитіла до ВГС виявлено у 6,9 % випадків – у 5,3 рази частіше, ніж в індикаторній групі. Найбільш високі показники виявлення анти-ВГС, що є відображенням активності ЕП, зареєстровані при обстеженні пацієнтів у відділеннях гемодіалізу (27,5 %), ШВД (16,3 %), відділень гематології та переливання крові (8,8 %), гастроентерологічних (8,0 %) та пульмонологічних (7,1 %) стаціонарах. 7. Встановлено широке розповсюдження ГС серед медичних працівників. Показник виявлення анти-ВГС при обстеженні персоналу ЛПЗ складав 3,6 %, що у 2,9 разів вище, ніж у групі порівняння. До стаціонарів високого ризику інфікування медичних працівників відносять відділення гемодіалізу – частота виявлення специфічних антитіл - 8,9 %, гематології та переливання крові ? 6,1 %, стаціонари хірургічного профілю ? 5,3 %. 8. ЕП ВЛ ГВ та ГС характеризується невідповідністю між високими показниками виявлення специфічних маркерів інфікування та відносно невеликою кількістю клінічно маніфестних форм інфекції; провідною роллю прихованого компоненту, активність якого визначається переважанням недіагностованих субклінічних, безжовтяничних форм інфекційного процесу; нерівномірністю розповсюдження цих інфекцій серед пацієнтів та медичного персоналу лікувальних закладів різного профілю; наявністю груп та стаціонарів підвищеного ризику інфікування. 9. Доведено необхідність поглибленого клініко-лабораторного обстеження та проведення диспансеризації пацієнтів ЛПЗ та медичного персоналу при виявленні у них маркерів інфікування ВГВ та ВГС навіть за відсутності клінічних проявів. 10. Основними факторами, які сприяють інфікуванню пацієнтів ЛПЗ та розповсюдженню ВЛ ГВ та ГС, є інтенсивні та/ чи тривалі курси ін’єкційної терапії, хірургічні, стоматологічні втручання, гемотрансфузії, довготривале перебування на стаціонарному лікуванні. Встановлено прямий корелятивний зв’язок між частотою виявлення серологічних маркерів цих інфекцій у пацієнтів та активністю парентеральних втручань. 11. Ризик інфікування ВГВ та ВГС медичного персоналу ЛПЗ пов’язаний з професійними контактами з кров’ю та її препаратами, біологічними рідинами хворих, які є невиявленими джерелами збудників інфекції, у процесі проведення лікувально-діагностичних процедур. Показник виявлення слідів крові у змивах з рук медичних працівників у відділеннях хірургічного профілю складав 27,3 %, клініко-діагностичних лабораторіях ? 18,8 %, відділеннях терапевтичного профілю ? 5,6 %. 12. Розроблено інформаційну підсистему ЕН за ВЛ ГВ та ГС, яка дозволяє оцінити епідеміологічну ситуацію, визначити параметри ЕП, його рушійні сили, оцінити ефективність профілактичних та протиепідемічних заходів, є основною ланкою цілісної системи ЕН. 13. Науково обґрунтовані та визначені основні шляхи підвищення ефективності боротьби з ВЛ ГВ та ГС, що включають впровадження сучасної стратегії специфічної лабораторної діагностики; заходи з попередження посттрансфузійних та посттрансплантаційних гепатитів, переривання механізмів штучного парентерального інфікування при проведенні лікувально-діагностичних та профілактичних маніпуляцій; впровадження програм універсальних заходів профілактики заражень медичних працівників. Найбільш ефективною та соціально виправданою стратегією боротьби з ВЛ ГВ є вакцинопрофілактика. СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Актуальні питання епідеміології та профілактики гепатиту В в Україні /Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Шагінян В.Р., Матошко Г.В. //Інфекційні хвороби.- 1996. - № 3. - С.12-17. (Особистий внесок: епідеміологічний аналіз багаторічної захворюваності на гепатит В в Україні, аналіз карток епідеміологічного обстеження осередків захворювання на гепатит В, формулювання основних напрямків профілактики гепатиту В в Україні, підготовка до друку). Антитіла до вірусу гепатиту С у різних груп населення /Гураль А.Л. Марієвський В.Ф., Шагінян В.Р. //Інфекційні хвороби. - 1996. - № 2. - С.55-56. (Особистий внесок: визначення мети та завдань дослідження, добір контингентів обстежуваних осіб, підготовка до друку). Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А. Эпидемиологические аспекты проблемы гепатитов В и С в Украине //В кн.: "Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика", Київ, 2000. - Вип. 9, книга 4. - С.56-60. (Особистий внесок: проведений епідеміологічний аналіз захворюваності на гепатит В та розповсюдження гепатиту С серед різних груп населення України, сформульовані узагальнення та рекомендації). Епідеміологічна характеристика гепатиту В в Україні і шляхи підвищення ефективності його профілактики /Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Сергеєва Т.А., Шагінян В.Р., Севальнєв А.І., Кракович А.В., Клякіна Л.Д. //Інфекційні хвороби - 2003. - № 2. - С.35-42. (Особистий внесок: підготовлені матеріали щодо особливостей та рушійних сил ЕП гепатиту В в Україні в сучасних умовах). Эпидемиологические особенности распространения гепатита С среди различных групп населения /А.Л. Гураль, В.Ф. Мариевский, Л.Л. Громашевская, Т.А. Сергеева, В.Р. Шагинян, О.Н. Рубан //Експериментальна і клінічна медицина, Харків. - 2001. - № 2. - С.74-77. (Особистий внесок: проаналізована динаміка розповсюдження гепатиту С в різних групах населення, оцінені та статистично опрацьовані результати сероепідеміологічних обстежень медичних працівників та пацієнтів лікувально-профілактичних закладів, сформульовані висновки). Мариевский В.Ф. Внутрибольничный гепатит В и стратегия его профилактики //Сб. "Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы", Киев. - 2001.- С.47 - 50. Марієвський В.Ф. Гепатит В: проблеми та перспективи //Сб. "Проблеми епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб", Київ. - 2002. - С.81-86. Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р. Сероэпидемиологическое изучение гепатита С как внутрибольничной инфекции //Проблеми медичної науки та освіти. Харків. - № 2. – 2000. – С.23–26. (Особистий внесок: аналіз та узагальнення результатів сероепідеміологічних обстежень пацієнтів та медичного персоналу спеціалізованих відділень різного профілю). Мариевский В.Ф. Стратегия профилактики внутрибольничного гепатита В //Вісник проблем біології і медицини. Полтава-Харків. – 1998, № 22. – С.123–127. Мариевский В.Ф. Риск инфицирования вирусом гепатита С пациентов и медицинских работников в лечебных учреждениях //Врачебное дело. - № 4. – 1998. – С.64–67. Марієвський В.Ф., Гураль А.Л. Проблема гепатиту В в Україні //Журнал практичного лікаря. – 1999. - № 3. – С.2-8. (Особистий внесок: зібрані та проаналізовані матеріали щодо захворюваності на гепатит В в Україні, сформульовані основні напрямки його профілактики, підготовлений матеріал до друку). Специфическая иммунодиагностика в системе эпидемиологического надзора за гепатитом В /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р., Мартыненко А.Н. //Лаб. диагностика. - 1998. - № 1. - С.35-38. (Особистий внесок: розробка концепції інформаційного забезпечення епідеміологічного нагляду за гепатитом В, підготовка до друку). Вопросы эпидемиологии и профилактики гепатита В в Украине /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А., Шагинян В.Р., Клякина Л.Д. //Сучасні інфекції. - № 2. – 2000. – С.117–123. (Особистий внесок: проаналізована динаміка ЕП гепатиту В в Україні, сформульовані основні напрямки профілактики внутрішньолікарняного поширення цієї інфекції). Марієвський В.Ф. Шляхи та фактори внутріщньолікарняної передачі збудників гепатитів В та С і стратегічні напрямки по зменшенню їх дії //Експериментальна і клінічна медицина.-2005.-№3.-С.79-83. (Особистий внесок:визначені основні шляхи і фактори за допомогою яких підтримується достатньо інтенсивний ЕП гепатитів В та С у ЛПУ). Новий метод контролю за розповсюдженням гепатиту В (ГВ) та оцінки його клінічного перебігу / Марієвський В.Ф., Гураль А.Л., Шагінян В.Р. //Галузеве нововведення. МОЗ України. – Випуск 10 – 11. – К., 1999. – С.60–61. (Особистий внесок: ідея сформульована авторами спільно, пошукувачем самостійно проведений аналіз причин хибнопозитивних результатів при виявленні HBsAg методом імуноферментного аналізу). Марієвський В.Ф. Внутрішньолікарняний гепатит В статистика та реалії //Весник гигиены и эпидемиологии. –2005.- том 9, №1.-С.99-102. (Особистий внесок: епідеміологічний аналіз захворюваності на вірусний гепатит В в Україні та узагальнення результатів сероепідеміологічних обстежень пацієнтів та медичних працівників ЛПУ ). Гепатит С: епідеміологія, діагностика, клініка, лікування /Громашевська Л.Л., Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Вовк А.Д., Сергеєва Т.А., Шагінян В.Р., Матяш В.І. //Методичні рекомендації, Київ, 2003. - 31 с. (Ідеї сформульовані авторами спільно, пошукувачем особисто підготовлені матеріали до вступу, розділу “Епідеміологічна характеристика гепатиту С”, висновків). Гепатит С: епідеміологічне вивчення розповсюдження /А.Л.Гураль, В.Ф.Марієвський, Т.А.Сергеєва, В.Р.Шагінян //Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами. Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України. - Тернопіль: "Укрмедкнига". - 2004. - С.59-61. (Особистий внесок: визначення динаміки епідемічного процесу гепатиту С серед пацієнтів та персоналу спеціалізованих відділень різноманітного профілю). Определение HBsAg методом конкурентного анализа /Оргель М.Я., Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р., Мельник А.В., Маричев И.Л, Захарцев О.Ю., Теплицкая Н.Л. // Клиническая и лабораторная диагностика. – 1994. - №6. – С. 40-41. (Ідея сформульована авторами спільно, пошукувачем особисто проведено статистичне опрацювання результатів та підготовка матеріалу до друку). Марієвський В.Ф. Стратегія профілактики внутрішньолікарняних гепатитів В та С // Тези XIV з”їзду мікробіологів, епідеміологів та паразитологів. – Україна, Полтава. – 2004. – С. 119. Marievskiy V.Ph. Hepatitis B in Ukraine //The intern. congress of Infectious Diseases, Hon-Kong: Absracts.- 1996. - P. 121. Marievskiy V.Ph. Hepatitis C as Nosocomial Infection in Ukraine //The intern. congress of Infectious Diseases, Hon-Kong: Absracts.- 1996. - P. 16. Сравнительная характеристика эпидемиологии вирусных гепатитов и ВИЧ-инфекции / Москаленко В.Ф., Мариевский В.Ф., Мальцев В.И., Волянский Ю.Л., Юрченко В.Д. //В кн. "Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекция (эпидемиологические и иммунологические параллели). - Харьков: АО “Бизнес Информ”, 1997. – С. 9-51. (Особистий внесок: аналіз та узагальнення даних літератури щодо клініко-епідеміологічних особливостей вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції, сероепідеміологічний аналіз захворюваності медичних працівників лікувально-профілактичних закладів різного профілю на гепатит В, підготовка матеріалу до друку). Підвищення ефективності лабораторного контролю крові донорів на маркери гепатитів В, С та ВІЛ-інфекції /Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Сергеєва Т.А., Кислих О.М., Шагінян В.Р., Максименок О.В., Мартиненко А.М. //Лабораторна діагностика. – 1999. - № 3. – С.26-32. (Особистий внесок: аналіз захворюваності на гепатит В в Україні, формулювання основних напрямків стратегії лабораторного обстеження донорів на маркери інфікування збудниками гепатитів В і С). Сероэпидемиологическое обследование медицинских работников на маркеры гепатита В / Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р., Манько В.Г. //Мікробіологічний журнал. – 1994. - т.56, № 5.- С.71-72. (Особистий внесок: статистичний аналіз результатів сероепідеміологічного обстеження медичних працівників , підготовка до друку). Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р. Гепатит С как проблема внутрибольничных инфекций //Инфекционные болезни: диагностика, лечение, профилактика, VI Российско-Итальянская научная конференция 14-16 декабря 2000 г. - Санкт-Петербург, 2000. - с. 159. (Особистий внесок: проаналізовані результати сероепідеміологічного обстеження пацієнтів та персоналу спеціалізованих відділень багатопрофільних стаціонарів). Сероэпидемиологическое изучение распространенности гепатита С среди различных групп населения / Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А., Шагинян В.Р. //Инфекционные болезни: диагностика, лечение, профилактика, VI Российско-Итальянская научная конференция 14-16 декабря 2000 г. - Санкт-Петербург, 2000. - С.71-72. (Особистий внесок: проаналізована можливість внутрішньолікарняного поширення гепатиту С серед пацієнтів та персоналу спеціалізованих відділень багатопрофільних стаціонарів). Розвиток вчення Л.В.Громашевського про епідемічний процес при гепатиті В в Київському інституті епідеміології та інфекційних хвороб /Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Шагинян В.Р., Матошко Г.В. //Тезис. Докл наук.-проктич. Конф., присвячених памяті Л.В. Громашевського до 110-річчя від дня народження, Київ, 1997.- С.45-49. (особистий внесок: розробка основних питань теорії та практики епідеміології гепатиту В ). Розповсюдження антитіл до вірусу гепатиту С серед різних груп населення /Марієвський В.Ф., Гураль А.Л., Шагінян В.Р. та інші //Тез. докл. ХІІІ з,їзду Укр. наук. товариства мікроб., епід, та паразітологів.- Київ – Вінниця, 1996. - С. 162. (Особистий внесок: визначення контингентів осіб для сероепідеміологічного обстеження, статистична обробка результатів досліджень). Епідеміологічні особливості внутрішньолікарняного гепатиту В /Марієвський В.Ф., Гураль А.Л., Шагінян В.Р. та інші //Тез. докл. ХІІІ з,їзду Укр. наук. товариства мікроб., епід, та паразітологів.- Київ – Вінниця, 1996. - С.158-159. (Особистий внесок: епідеміологічний аналіз захворюваності на гепатит В медичних працівників лікувальних закладів різного профілю міста Києва, підготовка до друку). Marievskiy V.Ph. Preventing Occupational Blood Exposures Among Health Care Workers Introduction // Program for Appropriate Technology in Health (PATH), Seattle-Kyiv. – 1997. – P.2-4. Эпидемиологические особенности внутрибольничного гепатита В /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р., Матошко Г.В. //Тезисы докл. “Новые направления гепатологии”, Россия, Санкт-Петербург, 1996. - С.105. (Особистий внесок: аналіз та узагальнення результатів сероепідеміологічних обстежень пацієнтів та медичних працівників лікувально-профілактичних закладів різного профілю). Изучение распространения антител к вирусу гепатита С среди различных групп населения Украины /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р. //Тезисы докл. “Новые направления гепатологии”, Россия, Санкт-Петербург, 1996. - С. 250. (Особистий внесок: аналіз та узагальнення результатів сероепідеміологічних обстежень на маркери інфікування вірусом гепатиту С різних груп населення м. Києва). Маркеры гепатита В у медицинских работников на Украине /Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р., Матошко Г.В., Лейбензон А.С. //Идеи Пастера в борьбе с инфекциями: Международный симпозиум.- Санкт-Петербург.-1995. - С. 93. (Особистий внесок: визначення мети досліджень, статистичне опрацювання результатів, підготовка до друку). Выявление антител к вирусу гепатита С у населения г. Киева /Гураль А.Л.,Мариевский В.Ф., Матошко Г.В.. Опанасенко И.С. //Гепатит В, С и Д – проблемы изучения, диагностики, лечения и профилактики: Тез. докладов научно-практи-ческой конф. - М, 1995. - С. 42. (Особистий внесок: вивчення поширеності НСV-інфекції у різних груп населення м. Києва ). Марієвський В.Ф., Руденко А.О., Щербинська А.М. Інфекційні хвороби в Україні на рубежі двох століть //Сучасні інфекції.– 1999. - №2. – С. 18–23. (Особистий внесок: епідеміологічний аналіз захворюваності на вірусні гепатити в Україні, підготовка до друку). Оптимізація методів забезпечення вірусної безпеки у службі крові / Гураль А.Л., Криштоф А.М., Шагінян В.Р., Марієвський В.Ф., Ємельянова Л.Г., Третякова І.А., Штефан Р.В., Канарик М.Г., Василенко Л.І., Остапенко Н.Н., Круглов Ю.В., Кунинець Л.І. //Лабораторна діагностика. – 2004. - № 3. – С.3-9. (Особистий внесок: підготовлені матеріали до огляду літератури, проаналізовані причини хибнопозитивних результатів тестування на маркери інфікування збудниками парентеральних гепатитів, сформульовані принципи раціоналізації системи лабораторного контролю крові донорів на маркери гепатитів В і С). Проблеми внутрішньолікарняного гепатиту В /Марієвський В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р., Матошко Г.В. //Тези докл. науково-практич. конф., присвячених 100-річчю КНДІЕІХ.-1996. - С. 32-33. (Особистий внесок: формулювання мети та завдань дослідження, узагальнення результатів). Эпидемиологические аспекты проблемы гепатита С /Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р., Матошко Г.В., Опанасенко И.С. //Журнал практического врача. – К. – 1996. - № 3. – С.9-11. (Особистий внесок: епідеміолоічний аналіз захворюваності на гепатит С, статистична обробка результатів серологічних обстежень різних контингентів населення та підготовка матеріалу до друку). Мариевский В.Ф. Распространение вирусного гепатита В среди медицинских работников // Журнал практического врача .- 1997, №1, С.6-7. (Ообистий внесок:аналіз та узагальнення сероепідеміологічних досліджень на маркери гепатиту В серед медичних працівників з метою розробки та втілення програми вакцинації). Гепатиты как проблема внутрибольничных инфекций /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р., Матошко Г.В. //Медицина Украины. - 1996. - № 1. - С.18-20. (Ідеї сформульовані авторами спільно, пошукувачем проведений епідеміолоічний аналіз захворюваності на гепатит В медичних працівників різних лікувальних закладів м. Києва, статистична обробка результатів серологічних обстежень та підготовка матеріалу до друку). Эпидемиологические параллели между гепатитами В, С и ВИЧ-инфекцией /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А., Круглов Ю.В., Севальнев А.И., Горегляд Н.И., Марциновская В.А. //Сб. "Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы", Киев. - 2001. - С.25-28. (Особистий внесок: сероепідеміологічний аналіз захворюваності медичних працівників лікувально-профілактичних закладів різного профілю на гепатити В і С, підготовка матеріалу до друку). Инфицированность вирусами гепатитов В и С в отделении гемодиализа /Шагинян В.Р., Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Кругликов В.Т.//Гепатит В, С и Д – проблемы изучения, диагностики, лечения и профилактики": Тез. докладов научно-практи-ческой конф. - М, 1995. - С.152. (Особистий внесок: проаналізовані результати розповсюдження маркерів гепатуту В і С серед персоналу та хворих відділень гемодіалізу). Риск инфицирования гепатитом С медицинских работников и пациентов лечебных учреждений / Мариевский В.Ф., Гураль А.Л., Шагинян В.Р., Семенова Н.Н., Рогоцкая Л.Т. // Гепатиты В, С, D,G - проблемы изучения, диагностики и профилактики: Тез. Док. 2-й Рос. науч.-практ. конф. с междунар. участием. 14-16 октября 1997 г. - Москва, I997. - C.140. (Особистий внесок: аналіз результатів сероепідеміологічних обстежень на антитіла до вірусу гепатиту С пацієнтів та медичних працівників лікувальних відділень різного профілю, підготовка до друку). Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А. Эпидемиологические особенности гепатитов В и С на Украине и стратегия профилактики этих инфекций //Тезисы докладов 4-ой Российской научно-практической конференции "Гепатит В, С и D - проблемы диагностики, лечения и профилактики, Москва. - 2001.- С. 94. (Особистий внесок: сформульовані основні шляхи підвищення ефективності епідеміологічного нагляду за гепатитами В і С в Україні). Эпидемиологические особенности распространения гепатита В в Украине /Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А., Шагинян В.Р., Севальнев А.И. //Вирусный гепатит В – диагностика, лечение и профилактика (к 40-летию открытия HBsAg) – Москва, 19-20 мая 2004г. – С. 41 - 42. (Особистий внесок: проведений епідеміологічний аналіз захворюваності на гепатит В). Мариевский В.Ф. Медучреждения – эпидемический очаг ГВ //Тезисы докладов VI Всероссийской научно-практической конференции "Вирусные гепатиты - проблемы эпидемиологии, диагностики, лечения и профилактики", Москва, 24-26 мая 2005 г. - Москва, 2005. - С. 197-199. Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Шагинян В.Р. Вирусные гепатиты //Основы инфекционного контроля: Практическое руководство.- American International Health Alliance, 1997. - С. ІХ-10 - ІХ-17. (Особистий внесок: формулювання основних принципів профілактичних заходів щодо попередження нозокоміальних парентеральних вірусних гепатитів). Лабораторні критерії гарантованої безпеки донорської крові /В.Ф.Марієвський, А.Л.Гураль, В.Р.Шагінян, І.Л.Маричев, О.І.Процап //Інформаційний лист МОЗ №34-97. Про нововведення в системі охорони здоров’я. – 3 с. АНОТАЦІЇ Марієвській В.Ф Епідеміологічна характеристика внутрішньолікарняних гепатитів В і С та стратегія їх профілактики в сучасних умовах. Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за фахом 14.02.02.( епідеміологія. ( Інститут епідеміології і інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006. Дисертація присвячена вивченню закономірностей розвитку епідемічного процесу (ЕП) гепатитів В та С, дійсного рівня їх розповсюдженості в лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) різного профілю, удосконаленню системи епідеміологічного нагляду (ЕН) і профілактики внутрішньолікарняних гепатитів. Багатофакторний епідеміологічний аналіз захворюваності дозволив визначити особливості розповсюдження, тенденції, етапи розвитку і рушійні сили ЕП гепатиту В в Україні. Представлена характеристика сучасного етапу розвитку ЕП гепатиту В. Вперше в Україні проведено комплексне вивчення епідеміологічних особливостей розповсюдження внутрішньолікарняних гепатитів В та С. Встановлена висока інфікованість вірусами гепатитів В та С пацієнтів і персоналу ЛПЗ. Частота визначення HBsAg у пацієнтів та медичних працівників складала, відповідно, 4,0 і 5,4 %, анти-НВс ( 24,2 і 26,8 %, анти-ВГС – 6,9 і 3.6 %. Виявлена залежність показників частоти виявлення маркерів інфікування вірусами гепатитів В та С від профілю лікувальних закладів. Надано порівняльну оцінку епідеміологічної значущості різних чинників і шляхів передачі збудників, які сприяють внутрішньолікарняному розповсюдженню гепатитів В та С; виявлені групи підвищеного ризику зараження пацієнтів і професійного інфікування медичних працівників. Показана роль хворих на безжовтяничні, субклінічні форми гострих і хронічних гепатитів В та С у формуванні прихованого компоненту епідемічного процесу. Розроблена інформаційна підсистема ЕН за внутрішньолікарняними гепатитами В та С і її структура. Науково обгрунтована стратегія профілактики внутрішньолікарняних гепатитів В та С. Ключові слова: гепатити В та С, епідемічний процес, епідеміологічний нагляд, сероепідеміологічні дослідження, фактори і шляхи передачі збудників, стратегія профілактики. Мариевский В.Ф. Эпидемиологическая характеристика внутрибольничных гепатитов В и С и стратегия их профилактики в современных условиях. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.02.02 -эпидемиология. – Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2006. Диссертация посвящена изучению закономерностей развития эпидемиологического процесса (ЭП) гепатитов В и С, истинного уровня их распространенности в лечебно-профилактических учреждениях (ЛПУ) различного профиля, усовершенствованию системы эпидемиологического надзора (ЭН) и профилактики внутрибольничных гепатитов. Многофакторный эпидемиологический анализ заболеваемости позволил определить особенности распространения, тенденции, этапы развития и движущие силы ЭП гепатита В в Украине. Показано, что современный этап развития ЭП гепатита В характеризуется широким распространением, множественностью факторов и путей передачи вируса, изменением структуры путей передачи возбудителя, вовлечением в ЭП лиц в возрасте 15-30 лет, наличием групп высокого риска инфицирования, территориальной неравномерностью распространения, ведущей ролью скрытого компонента ЭП. Впервые в Украине проведено комплексное изучение эпидемиологических особенностей распространения внутрибольничных гепатитов В и С. Установлена высокая инфицированность вирусом гепатита В пациентов и персонала ЛПУ. Частота определения HBsAg у пациентов и медицинских работников составляла, соответственно, 4,0 и 5,4 %, анти-НВс – 24,2 и 26,8 %. Получены новые научные данные, дающие основание рассматривать гепатит С как внутрибольничную инфекцию. При обследовании больных и медицинских работников ЛПУ специфические антитела к вирусу гепатита С (анти-ВГС) выявлены у 6,9 и 3,6 % из них. Установлена зависимость показателей частоты обнаружения маркеров инфицирования вирусами гепатитов В и С от профиля лечебных учреждений. Дана сравнительная оценка эпидемиологической значимости различных факторов и путей передачи возбудителей, способствующих внутрибольничному распространению гепатитов В и С; выявлены группы повышенного риска заражения пациентов и профессионального инфицирования медицинских работников. Показана роль больных безжелтушными, субклиническими формами острых и хронических гепатитов В и С в формировании скрытого компонента эпидемического процесса. Разработана информационная подсистема ЭН за внутрибольничными гепатитами В и С и ее структура. Научно обоснована стратегия профилактики внутрибольничных гепатитов В и С. Ключевые слава: гепатиты В и С, эпидемический процесс, эпидемиологический надзор, сероэпидемиологические исследования, факторы и пути передачи возбудителей, стратегия профилактики. Marievsky V.F. Epidemiological characteristic of nosocomial hepatitis B and C and the strategy of their prophylaxis in modern conditions. - Manuscript. Dissertation for doctor’s degree by speciality of 14.02.02.- epidemiology. L.V.Gromashevsky Institute of epidemiology and infectious diseases Academy of Medical Science of Ukraine, Kyiv, 2006. Dissertation is devoted to the study of mechanism of development of hepatitis B and C epidemiology process (EP), veritable level of their prevalence in patient care institutions (PCI) of different type, to the improvement of the system of epidemiology supervision (ES) and prophylaxis of nosocomial hepatitis. The multifactor epidemiology analysis of morbidity allowed to define the features of distributions, tendencies, development stages and motive forces of EP of hepatitis B in Ukraine. Description of modern stage of EP development of hepatitis B is represented. In Ukraine for the first time the complex study of epidemiological features of nosocomial hepatitis B and C distribution is conducted. The high level of infection with the hepatitis B and C viruses of patients and personnel of PCI is set. The frequency of HBsAg determination of patients and medical workers was accordingly 4,0 and 5,4 %, anti-HBc ( 24,2 and 26,8 %, anti-HCV – 6,9 and 3.6 %. The dependence of indexes of infecting with the viruses of hepatitis B and C marker frequency from the type of medical institutions is exposed. Comparative estimation of epidemiology meaningfulness of different exciter transmission factors and ways conducting to the nosocomial distribution of hepatitis B and C is given; the groups of the promoted risk of patient infecting and professional infecting of medical workers are exposed. The role of patients with anicteric, subclinical forms of acute and chronic hepatitis B and C in forming of the hidden component of epidemic process is shown. The informative subsystem of ES and its structure after nosocomial hepatitis B and C is developed. The strategy of prophylaxis of nosocomial hepatitis B and C is scientifically grounded. Keywords: hepatitis B and C, epidemic process, epidemiology supervision, seroepidemiological researches, factors and ways of exciter transmission, prevention strategy. PAGE 1 PAGE 38 Рис. 1. Захворюваність на ГВ в Україні (1970 – 2003 рр.).

Похожие записи