АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

ТОМАШЕВСЬКИЙ Анатолій Віталійович

УДК 547.728.2:616-001.186.001.5

Експериментальне обгрунтування доцільності використання бензофурокаїну
при відмороженні

14.03.05 — фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Вінницькому національному медичному університеті ім.
М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій
Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
МОЗ України, завідувач кафедри фармакології.

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, професор

МОХОРТ Микола Антонович, Інститут фармакології та токсикології АМН
України, завідувач відділом фармакології серцево-судинних засобів

Доктор медичних наук, професор

ГУДИВОК Ярослава Степанівна, Івано-Франківська державна медична
академія, професор кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології

Провідна установа: Одеський державний медичний університет, кафедра
загальної та клінічної фармакології, МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться » 20 » квітня 2005 р. о 15 год. на засіданні
спеціалізованої Вченої ради Д 26.550.01 при Інституті фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України (03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14).

Автореферат розісланий «16» березня 2005 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Д.26.550.01.

Кандидат біологічних наук
Данова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Відмороження — проблема, яка продовжує привертати
увагу клініцистів внаслідок важкості пошкоджень та відсутності надійних
методів лікування потерпілих

(А.И. Воинов, 1995; Т.Г. Григорьева, 2001; G.A. Conway, B.J. Husberg,
1999; J. Junila et al., 1999).

Проблема діагностики та лікування холодових травм актуальна як в мирний,
так і в воєнний час. Значення раціональної профілактики та ефективної
терапії відморожень мирного часу важко переоцінити, тому що пошкодження,
викликані дією холоду, в більшості випадків потребують тривалого
стаціонарного лікування, нерідко призводять до тривалої втрати
працездатності і досить часто є причиною довічної інвалідності.
Незадовільні наслідки лікування складають від 36,1 до 62,4% (Р.И.
Муразян, С.В. Смирнов, 1984; В.П. Котельников, 1988; А.И. Воинов, 1995;

Т.Г. Григорьева, 2001).

Зараз проблема відморожень не втрачає своєї актуальності в зв’язку з
численними надзвичайними ситуаціями (катастрофи на морі, землетруси),
швидким розвитком гірськолижного туризму (R. Sallis, C.M. Chassay, 1999)
та альпінізму (G. Savourey et al., 1997; M.A. Hasmi,

M. Rashid еt al., 1998; E. Oberhofer, 1998). Якщо в регіонах з помірним
кліматом відмороження складають не більше 1% в структурі травм мирного
часу (Г.Н. Клинцевич, 1973), то в районах з холодним кліматом вони
складають 6-10% (Я.П. Бакычаров, Р.З. Алексеев, В.В. Божедонов, 1977;
В.И. Маслов, В.В. Старовойт, 1982).

Останні десятиліття ознаменовані значним розширенням і поглибленням
досліджень як вітчизняних, так і закордонних авторів, передусім з питань
патогенезу холодової травми, в основу якого лягли зміни в
мікроциркуляторному руслі, в згортувальній системі і реології крові, що
змінило й методичний підхід до лікування холодових травм. В першу чергу
це стосується патогенетично обумовлених способів надання першої медичної
допомоги та інфузійної терапії відморожень, ефективність якої в значній
мірі залежить від часу початку лікування з моменту травми (Б.С. Вихриев
с соавт., 1987; Д.Е. Пекарский с соавт., 1990; К.В. Липатов с соавт.,
2002; Т.Г. Григорьева, 2000, 2001; I. Ozyazgan et al., 1998; A. Berg et
al., 1999; S.S. Purkayastha et al., 2002).

Заслуговує на увагу думка дослідників про високу зворотність змін в
тканинах саме в ранній період після холодової травми. Ефективність
лікування залежить від успіху попередження некротичних процесів, що
розвиваються в зоні пошкоджень (В.П. Котельников, В.Н. Морозов, 1987,
1989; Р.И. Муразян, С.В. Смирнов, 1984). В фармакотерапії відмороження
використовуються кілька десятків препаратів з багатьох фармакологічних
груп: анальгетики (наркотичні, ненаркотичні), антитромботичні,
протизапальні, стимулятори мікроциркуляції та імунних процесів,
репаранти, антигіпоксанти, антиоксиданти, антибіотики тощо. Незважаючи
на певні досягнення у лікуванні холодової травми, ця проблема ще далека
від вирішення. Це зумовлено, як недостатньою терапевтичною ефективністю
сучасних лікарських препаратів, тому вони переважно використовуються в
комплексній терапії (Р.И. Муразян, С.В. Смирнов 1984; А.И. Воинов 1995),
так і наявністю у них побічних ефектів (ульцерогенність і
імунодепресивна дія ненаркотичних анальгетиків та лікарська залежність
наркотичних анальгетиків, розлади центральної нервової системи на фоні
нестероїдних антифлогістиків, практично всі викликають алергічні реакції
тощо), які обмежують їх використання (М.Д. Машковський, 2002). Одночасне
призначення препаратів, які використовуються в терапії холодової травми,
небезпечне виникненням синдрому взаємодії, що може призвести до
зменшення ефективності фармакотерапії.

Тому цілком слушною можна вважати думку багатьох вчених про доцільність
використання при запальних та ішемічних процесах препаратів з
політропними фармакологічними властивостями, спроможних одночасно діяти
на різні ланки патогенезу захворювання

(В.Ф. Шенгур, 2001, В.И. Погорелов и др., 2001; С.Г. Бурчинський, 2003;
О.І. Волошин, Л.Д. Борейко, 2003). До числа таких препаратів належить і
вітчизняний ненаркотичний анальгетик бензофурокаїн (БФК) – етилового
ефіру 5–окси-6-диметиламінометил-2-метил-4-хлорбензофуран-3-карбонової
кислоти, широкий спектр фармакологічних ефектів якого – знеболюючий,
протизапальний (переважно антикініновий), антиоксидантний,
антиагрегантний, стимулюючий вплив на мікроциркуляцію, імунні та
репаративні процеси (Г.И. Степанюк, 1989; Г.И. Степанюк, В.К. Козлов,
Л.В. Филатова, 1991) – добре вписуються в сучасне розуміння патогенезу
відмороження. Саме це є підставою для дослідження впливу бензофурокаїну
на перебіг вказаного патологічного стану.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
в рамках планової науково-дослідної роботи кафедри фармакології
Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова
«Експериментальне обґрунтування доцільності застосування бензофурокаїну,
вінборону та тіотриазоліну як лікарських засобів з політропними
фармакологічними властивостями при гострих та хронічних запальних
процесах». Державний реєстраційний номер 0199V004043.

Дослідження проводились на замовлення Державного фармакологічного
комітету Російської Федерації (Лист №29-К від 22.05.1996.) та НВЦ
«Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (лист №21/2-2185 від
29.12.1998).

Мета та завдання дослідження: Оцінити терапевтичну ефективність
бензофурокаїну на моделі відмороження кінцівки у щурів, виявити
особливості його дії та переваги перед еталонними препаратами для
визначення доцільності використання за даної патології.

Для досягнення поставленої мети вирішували такі завдання:

Оцінити вплив бензофурокаїну та препаратів порівняння (тренталу,
вольтарену та традиційної суміші препаратів) на перебіг відмороження
кінцівки у щурів за показниками запальної реакції;

Дослідити вплив бензофурокаїну та препаратів порівняння на поріг
больової чутливості при експериментальному відмороженні у щурів;

Охарактеризувати вплив бензофурокаїну та референс-препаратів на
морфологічну картину внутрішніх органів щурів з холодовою травмою;

Дослідити механізми терапевтичної дії бензофурокаїну при відмороженні;

Встановити доцільність використання бензофурокаїну при даній патології;

Об’єкт дослідження: білі щурі з моделлю холодової травми.

Предмет дослідження: лікувальні властивості бензофурокаїну при
експериментальній холодовій травмі.

Методи дослідження: в експериментальних дослідженнях використано
комплексний підхід із застосуванням фармакологічних, морфологічних,
біохімічних та статистичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів: Вперше теоретично обґрунтовано та
експериментально доведено доцільність застосування бензофурокаїну в
якості лікувального засобу із політропними фармакологічними
властивостями при холодовій травмі. На експериментальній моделі
відмороження задньої лапки у щурів вперше встановлено, що на фоні
лікування холодової травми бензофурокаїном, як і референс-препаратами,
спостерігається виразна протизапальна дія з відстроченням виникнення
некрозу та самоампутації кінцівок. При цьому має місце достатньо
виразний знеболюючий ефект, за величиною якого БФК співставляється з
вольтареном. Відновлення мікроструктури внутрішніх органів щурів за умов
холодової травми протікає ліпше на фоні дії бензофурокаїну, ніж тренталу
та вольтарену, оскільки перший викликає порушення регіональної
гемодинаміки, а другий – склеротичні зміни у внутрішніх органах. Вперше
доведено, що механізм лікувальної дії бензофурокаїну при відмороженні
обумовлений наявністю антиоксидантного та антигіпоксичного ефектів,
здатністю покращувати мікроциркуляторні процеси шляхом блокування
активності тканинного тромбопластину.

Практичне значення отриманих результатів. Проведені експеременти
свідчать про доцільність використання бензофурокаїну в якості
лікувального засобу при холодовій травмі.

Результати дослідження впроваджено в педагогічний процесс кафедр
фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І.
Пирогова (ВНМУ), Буковинської медичної академії, Луганського, Кримського
та Запоріжського державних медичних університетів, Тернопільської
державної медичної академії, Української національної стоматологічної
академії.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено
патентно-інформаційний пошук, визначено мету та завдання дослідження,
методичні підходи, опрацьовано модель відмороження згідно із якими
виконані експериментальні дослідження, планування етапів дослідження,
облік, аналіз первинного матеріалу, оформлення їх у вигляді таблиць,
статистична обробка результатів, розробка основних положень, висновків.
Патоморфологічні дослідження виконані при консультативній допомозі
доцента кафедри патологічної анатомії ВНМУ ім. М.І. Пирогова В.Т.
Рауцкієне, біохімічні дослідження – зав. кафедри загальної та
біологічної хімії ВНМУ ім. М.І. Пирогова д.м.н. проф. О.О. Пентюка, за
що дисертант їм щиро вдячний.

Апробація результатів дисертації. Фрагменти дисертації доповідались на
сумісному засіданні кафедр фармакології, патологічної анатомії та
фізіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова 1.12.1999 р., VІІ-й університетській
науково-практичній конференції молодих вчених та фахівців Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (5.04.2001 р.),
V-му Російському національному конгресі «Человек и лекарство» (Москва,
1998), ІІ-му Національному з’їзді фармакологів України «Фармакологія
2001 — крок у майбутнє» (Дніпропетровськ, 2001), ІІ з’їзді фармакологів
РФ (Москва, 2003), на спільному засіданні наукових товариств
фармакологів, біохіміків, морфологів та хірургів Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова 27.02.2004 р.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлено в 11
наукових працях, з них 7 статей у наукових фахових журналах,
рекомендованих ВАК України, та 4 у матеріалах та тезах наукових з’їздів
та конференцій різного рівня.

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 141 сторінці
машинописного тексту та складається із вступу, огляду літератури, опису
матеріалів та методів досліджень, власних досліджень, представлених
трьома розділами, обговорення отриманих результатів, висновків та списку
використаної літератури. Робота ілюстрована 10 таблицями та 35
рисунками. Бібліографія містить 191 вітчизняних та 56 іноземних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матерiали та методи дослідження. Дослідження виконано на 264 нелінійних
білих щурах обох статей масою 120 – 150 г. Всіх тварин утримували у
віварії ВНМУ ім. М.І. Пирогова на стаціонарному водно-харчовому раціоні
при вільному доступі до води та їжі. Досліди проведено з врахуванням
методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України «Доклінічні дослідження
лікарських засобів» (О.В. Стефанов, 2001). Дослідження проводили в
лабораторії кафедри фармакології ВНМУ ім. М.І. Пирогова, сертифікованої
Державним фармакологічним центром МОЗ України (посвідчення №51 від
30.05.2002).

Холодову травму, згідно з описаним методом (В.П. Котельников, 1988)
викликали під легким ефірним наркозом на задній правій лапці за
допомогою хлористого етилу в об’ємі 10 мл. Струю вказаного препарату
спрямовували на кінцівку періодично до повного випаровування. При цьому
викликали відмороження лапки ІІІ-ІV ст. Лікування розпочинали через 1
год після моделювання відмороження та відтаювання лапки щура при
кiмнатній температурі 18°-20°С і проводилось щоденно шляхом
внутрішньоочеревинного введення препаратів двічі на добу з 1-го по 10-й
день експерименту.

Бензофурокаїн (1% розчин в ампулах по 2 мл, «Биомед», Росія) вводили
внутрішньоочеревинно, в добових дозах 30 мг/кг та 60 мг/кг, що становить
відповідно 10% та 20% від його ЛД50 (Г.И. Степанюк, 1989). Традицiйну
сумiш, що складалась iз 0,2 мл 0,5% розчину новокаїну («Дарниця»,
Україна), 1000 ОД гепарину (Київмедпрепарат, Україна), 5 мг
гiдрокортизону (Gedeon Richter, Угорщина) та 0,005 г ацетилхолiну
(«Мосмедпрепараты», Росія), після зігрівання кінцівки вводили одноразово
в підапоневротичний простір пошкодженої кінцівки (В.П. Котельников,
1988). Препарати порівняння вводили внутрiшньоочеревинно в терапевтично
ефективних добових дозах, запозичених з літератури: трентал (Hoechst
Ltd, Німеччина) по 10 мг/кг, вольтарен (Novartis Pharma AG, Базель,
Швейцарія) — 3 мг/кг (Г.И. Степанюк, 1989;

В.В. Орностай, 1997). Тваринам контрольної групи вводили еквівалентну
кількість фізіологічного розчину кухонної солі. Евтаназію тварин
проводили передозуванням нембуталового наркозу.

Ефективність терапiї оцінювали за величиною набряку (запальної реакції)
в ураженій лапці, здатнiстю профiлактувати виникнення некрозу з
наступною самоампутацiєю ураженої кiнцiвки, динамікою біохімічних
показників запального процессу та вираженiстю больової реакцiї. Про
величину набряку ураженої кінцівки судили за динамiкою її товщини, яку
вимірювали за допомогою спеціального приладу (Г.І. Степанюк, 1982).

Сіалові кислоти визначали за допомогою уніфікованого резорцинового
методу

(В.В. Меньшиков, 1987), рівень пептидів середньої молекулярної маси – за
методом

Н.И. Габриэлян, В.И. Липатової (1984).

Ступінь знеболюючого ефекту препаратiв оцінювали за зміною порогу
больової чутливості (ПБЧ) передніх лапок лабораторних тварин у вiдповiдь
на електроiмпульсне подразнення вiд апарату ЕСЛ-1 з параметрами: 5
імп/сек, тривалість імпульсу 5 мсек.

Морфологічні зміни внутрішніх органів експериментальних тварин з
холодовою травмою оцінювали на 5-ту та 14-ту добу дослідження в
мікропрепаратах, що приготовлених загальноприйнятим методом та
фарбованих гематоксилин-еозином і по ван Гізон: мікроскопічно
досліджували стан кровоносних судин, строми і паренхіми органів. При
оцінці лікувального ефекту бензофурокаїну, тренталу і вольтарену
звертали увагу на інтенсивність, постійність, глибину та поширеність
виявлених морфологічних змін у серці, печінці, нирках і наднирниках –
органах, які за даними літератури (Б.С. Вихриев, 1985; В.П. Котельников,
1988), в найбільшій мірі пошкоджуються при даній патології.

Антигіпоксичні властивості бензофурокаїну вивчались на моделях гострої
асфіксії та циркуляторної гіпоксії. Протигіпоксичну дію на моделі
гострої асфіксії (повне перетискання трахеї у щурів наркотизованих
нембуталом, 40 мг/кг в/о) оцінювали за тестом тривалості (в хв.)
біоелектричної активності серця на ЕКГ. Циркуляторну ішемію (гіпоксію)
головного мозку викликали шляхом двобічного перев’язування загальних
сонних артерій у наркотизованих (нембутал 40 мг/кг) щурів. Ефективність
терапії оцінювали за показником летальності тварин. Препарати, що
вивчались вводили в організм внутрішньоочеревинно одноразово з
профілактичною метою за 30-40 хв. до моделювання гіпоксії. БФК
досліджувався в інтервалі доз 5-20 мг/кг (1,7-6,8% від ЛД50), емоксипін
– в терапевтично ефективних дозах, запозичених з літератури (В.В. Гацура
1993). Протигіпоксичну активність досліджуваних препаратів оцінювали за
ЕД40 (мг/кг), яку визначали графічним методом за Литчфілдом-Уілкоксоном
(М.Л. Беленький, 1963).

Вміст малонового діальдегіду (продукти, що реагують з тіобарбітуровою
кислотою) в крові щурів з холодовою травмою визначали за методом,
описаним Ю.А. Владимировим і

А.И. Арчаковим (1972), активність супероксиддисмутази –
спектрофотометричним методом

(В.А. Костюк, 1990), активність тканинного тромбопластину серця – за
методом, описаним

Г.Н. Липкан та співавт. (1990).

При математичній обробці цифрових даних використовували метод
варіаційної статистики (М.Л. Беленький, 1963), а при нульовому та 100%
значенні показників – метод Р.Б. Стрєлкова (1982). Достовірність
розбіжностей між досліджуваними показниками оцінювали за t-критеріем
Ст’юдента. Різницю між показниками вважали статистично вірогідною при
р?0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.

Холодова травма у білих щурів, викликана дією хлористого етилу на задню
кінцівку, супроводжувалась виразною запальною реакцією: уже через 1 добу
після моделювання відмороження діаметр ураженої лапки через набряк
збільшувався в середньому в 2,5 рази порівняно з початковим показником.
В наступні дні мало місце поступове зменшення запальної реакції.
Критичним періодом кріотравми була 5-та доба: у більшості (60%)
нелікованих тварин розвивався некроз пошкодженої кінцівки та її
самоампутація (табл. 1 та 2).

Лікування експериментального відмороження задньої лапки у щурів за
допомогою БФК в обох дозах, як і референс-препаратами, викликало
послаблення запальної (набрякової) реакції в ушкодженій кінцівці з
відстроченням утворення в ній некрозу тканин та самоампутації. Захисна
дія БФК на пошкоджену кінцівку була більш виразною в дозі 30 мг/кг (10%
від ЛД50). За величиною протизапального (протинабрякового) ефекту в
зазначеній дозі БФК статистично вірогідно переважав вольтарен,
співставляючись з тренталом та традиційною сумішшю препаратів. Це добре
було помітно на 5-ту добу експерименту (критичний період досліду): на
тлі дії вказаних лікарських засобів набряк ушкодженої кінцівки був в
середньому відповідно на 41%, 18%, 30%, та 31% меншим, ніж у нелікованих
щурів. Водночас у 100% тварин, лікованих БФК (30 мг/кг), як і
референс-препаратами, мало місце збереження травмованої лапки проти 40%
в контрольній групі.

Таблиця 1

Вплив дослiджуваних препаратiв на величину набряку пошкодженої лапки
щурiв з вiдмороженням, (М ± m)

Умови дослiду n Початковий показник Товщина лапки в мм через

1 добу

2 доби

3 доби

4 доби

Вiдмороження без лiкування (контроль) 20 3,6±0,05 8,9±0,2 +146% 8,6±0,25
+139% 7,9±0,27 +120% 7,5±0,27 +108%

Вiдмороження + БФК 30 мг/кг 20 3,5±0,06 7,6±0,14*# +115% 7,2±0,18*#
+104% 6,0±0,13*# +70% 5,9±0,14*# +67%

Вiдмороження + БФК 60 мг/кг 7 3,5±0,18 7,6±0,26* +115% 7,1±0,33*
+100% 6,1±0,3* +73% 6,0±0,25* +69%

Вiдмороження +

Вольтарен 14 3,6±0,06 8,6±0,06 +137% 7,8±0,13* +116% 7,5±0,13 +107%
6,9±0,19 +90%

Вiдмороження +

Трентал 14 3,5±0,07 8,0±0,24* +124% 7,5±0,26* +110% 6,4±0,32* +80%
6,3±0,3* +78%

Вiдмороження +

Традицiйна сумiш 14 3,5±0,06 7,7±0,26* +118% 7,0±0,39* +99% 6,3±0,25*
+81% 6,2±0,2*

77%

Примітка:1. * — р?0,05 вiдносно контролю;

2. # — р?0,05 вiдносно вольтарену;

3. У відсотках позначено динаміку показника відносно
початкового рівня.

Таблиця 2

Вплив досліджуваних препаратів на збереження пошкодженої кiнцiвки

Умови дослiду n Кiлькiсть тварин (в %) iз збереженою лапкою по дням
спостереження

3

4

5

6

7

8

9

10

15

Вiдмороження без лiкування (контроль) 20 100 80 40 20 0 0 0 0 0

Вiдмороження + БФК 30 мг/кг 20 100 100* 100* 100* 85* 60* 50* 40* 25*

Вiдмороження + БФК 60 мг/кг 7 100 100 71,4* 57,1 42,8 28,5 28,5 28,5
14,2

Вiдмороження +

Вольтарен 14 100 100 100* 85,7* 71,4* 42,8* 28,5 28,5 21,4

Вiдмороження +

Трентал 14 100 100 100* 92,8* 57,1* 50 35,7* 35,7* 21,4

Вiдмороження +

Традицiйна сумiш 14 100 100 100* 100* 64,2* 42,8* 21,4 21,4 14,2

Примітка: * — р?0,05 вiдносно контролю.

На 15-ту добу експерименту даний показник у лікованих бензофурокаїном
щурів становив 25% (р<0,05). Лікувальний ефект бензофурокаїну в дозі 60 мг/кг в/о (20% від ЛД50) був дещо меншим, ніж при дозі 30 мг/кг в/о, тому в подальших дослідженнях вона не використовувалась. Зазначена лікувальна дія бензофурокаїну, при експериментальному відмороженні, на відміну від тренталу, цілком співставлаялась з позитивною динамікою сіалових кислот, як показника запального процесу: на 12 добу експерименту рівень сіалових кислот статистично вірогідно зменшувався в середньому на 20% відносно контролю (табл. 3). Таблиця 3 Вплив бензофурокаїну та тренталу на динаміку біохімічних показників плазми крові щурів з експериментальним відмороженням кінцівок, М±m Показники Строк після холодової травми, доба Інтактні тварини (n=7) Тварини з холодовою травмою не ліковані тварини (контроль) (n=14) лікування бензофурокаїном (n=14) лікування тренталом (n=14) Сіалові кислоти, у.о. 3 12 65,4±1,66 63,6±1,26 147,0±2,1* 135,2±3,9* 145,8±4,5 107,8±6,8** 156,6±7,1 143,1±2,6# Пептиди середньої молекулярної маси, у. о. 3 12 0,185±0,01 0,188±0,004 0,178±0,009 0,236±0,008* 0,180±0,006 0,194±0,003** 0,184±0,006 0,196±0,002** Примітки: 1. * - р?0,05 відносно інтактних тварин; 2. ** - р?0,05 вiдносно нелікованих тварин; 3. # - р?0,05 відносно бензофурокаїну. Водночас на фоні бензофурокаїну так само, як і тренталу, на 12 добу експерименту відзначалось статистично значиме зменшення показника пептидів середньої молекулярної маси відповідно на 18 та 17% в середньому (табл. 3). Це може бути ознакою зниження ендогенної інтоксикації в організмі (В.Ю. Куликов, А.В. Семенюк и др. 1988; В.В. Хаскин, 1984). Лікування відмороження БФК (30 мг/кг) супроводжувалось також анальгетичним ефектом, за величиною якого він прирівнювався, а часом і переважав вольтарен. В найбiльшiй мiрi зазначена дiя бензофурокаїну спостерiгалась через 4 доби вiд початку експерименту: в даний перiод дослiду ПБЧ щурiв був в середньому у 2 рази вищим, нiж у нелiкованих тварин. При цьому всі щурi, якi отримували бензофурокаїн, на вiдмiну вiд контрольної групи та тварин, лiкованих препаратами зрiвняння, вiльно наступали на вражену кiнцiвку при пересуваннi, що ще раз пiдтверджувало виразну знеболюючу дiю досліджуваного препарату. A i , h B h ¤ O h?Zo A A ??????A @ B ¦ @ @ & @ @ @ EHuy h  @ Oe? h  Oe? h  Oe? h  Oe? h  Oe? h  @ Oe? h  ???aFaeFiFiF?FoFUUOIH…kdy ?j @ @ E¬¬¬¬‰‰i‰ @ ????l????? якщо у нелікованих щурів з відмороженими кінцівками через 5 та 14 діб в міокарді розвивались набряк строми, зерниста (іноді з гомогенізацією саркоплазми) дистрофія міокардіоцитів, а також дрібні вогнища ішемії, то при лікуванні БФК в цей час міокард гістологічно майже не відрізнявся від такого у здорових щурів. Звертало увагу тільки деяке розширення просвіту судин мікроциркуляторного русла. Лікування вольтареном на 14 добу не тільки не блокувало розвиток ішемії міокарду, але й не зменшувало набряку строми та стимулювало проліферацію клітин строми, що є основою для розвитку склерозу. Отримані нами дані відносно дістрофогенних властивостей вольтарену при холодовій травмі співпадають із спостереженнями інших дослідників (Г. Гуобис, Я. Юшенайте, 1981; Б.С. Джузенова, 1981; Я.А. Сигидин, Г.Я. Шварц и др. 1988). Застосування тренталу аналогічно БФК блокувало розвиток набряку, ішемії та дистрофії в серці, але воно спричиняло дуже значне повнокрів?я, коли і крупні кровоносні судини і судини мікроциркуляторного русла переповнювались кров?ю, іноді з ознаками стазу, що небезпечно розвитком крововиливів та парадоксальної ішемії. В печінці поширена зерниста та вогнищева дистрофія з очаговим розширенням просвітів Дісе та розвитком запальних інфільтратів, що спостерігались у нелікованих щурів з холодовою травмою, досить ефективно гальмувались за допомогою БФК, і в меншій мірі вольтареном та тренталом. Дифузна зерниста дистофія епітелію звивистих канальців нирок та вогнищевий набряк строми, що спостерігались у нелікованих тварин як через 5, так і через 14 діб, в однаковій мірі блокувались БФК та тренталом, однак останній відрізнявся розвитком вираженого повнокрів?я клубочків та строми нирок. Вольтарен в нирках, як і в міокарді, стимулював проліферацію клітин інтерстиція і розвиток ознак склерозу. БФК повністю відновлював гістоструктуру наднирників, вольтарен викликав в них дисрофічні зміни у вигляді накопичення ліпідів в клітинах пучкової зони поруч з набуханням клітин клубочкової зони, трентал - значне повнокрів?я зі стазом крові в судинах. Таким чином, БФК ліпше ніж трентал та вольтарен сприяв нормалізації морфологічної картини серця, печінки, нирок та наднирників тварин із холодовою травмою. На відміну від вольтарену БФК не визивав склеротичних змін у внутрішніх органах, а також порушень регіональної гемодинаміки, що спостерігалась під дією трентала. В механізмі захисної дії БФК при відмороженні певне місце посідають його антиоксидантні властивості. У нелікованих тварин з холодовою травмою через 3 та 12 діб спостерігалося зростання рівня МДА в плазмі крові відповідно на 73% та 163% відносно інтактних щурів. На фоні лікування холодової травми бензофурокаїном (30 мг/кг) мало місце статистично значиме зменшення рівня МДА в обидва терміни експерименту. В найбільшій мірі це проявилось на 12-ту добу: вміст МДА знизився на 23% в середньому, порівняно з нелікованими тваринами. При терапії тренталом даний показник практично не відрізнявся від групи нелікованих тварин. Активність СОД при лікуванні холодової травми як бензофурокаїном, так і тренталом, протягом термінів спостереження практично не змінювалась. Спроможність БФК знижувати підвищений вміст МДА в плазмі тварин з холодовою травмою може бути свідченням наявності у нього антиоксидантних властивостей, що цілком співставляється з даними інших дослідників (А.В. Лебедев с соавт., 1989). Зазначена дія препарату корелює з його протиішемічним ефектом, виявленим при гострому порушенні мозкового кровотоку у щурів, а також при інфаркті міокарду (А.Г. Степанюк, 1999). Водночас можна припустити, що БФК не є специфічним антиоксидантом, оскільки він практично не впливав на активність СОД при холодовій травмі. Одним із механізмів лікувальної дії БФК є вперше виявлений у даного препарату антигіпоксичний ефект: за величиною ЕД40 (ефективна доза препарату, яка сприяла збільшенню тривалості біоелектричної активності серця на 40% щодо контрольної групи) бензофурокаїн в 3,4 рази активніший від емоксипіну в умовах гострої асфіксії у щурів. На фоні бензофурокаїну (10 мг/кг) показник летальності щурів з циркуляторною гіпоксією (ішемією) мозку на 24 год. експерименту становив 20% проти 80% в контролі. Антигіпоксична дія бензофурокаїну, ймовірно, обумовлена спроможністю препарату посилювати кровопостачання головного мозку та зменшувати потребу тканин в кисні (Г.И. Степанюк, 1989). Оскільки в патогенезі холодової травми має місце гіперкоагуляція крові з виникненням мікротромбів, закономірно постало питання дослідити вплив БФК на активність одного із факторів тромбогенезу – тканинного тромбопластину. Із даних, наведених в табл. 4, видно, що у нелікованих щурів з холодовою травмою мало місце значне (в середньому на 46,1-56,6%) скорочення часу зсідання безтромбоцитарної плазми, порівняно з інтактними тваринами. Такий ефект спостерігався у всіх розведеннях тканинних екстрактів серцевих м'язів, включаючи 1:2000. Отримані дані вказують на виразну активацію тканинного тромбопластину серця під дією холодового фактора. Очевидно, що в цілісному організмі така активація тромбопластину може сприяти гіперкоагуляції крові з подальшою загрозою тромбоутворення (Е.Н. Амосова, 1998; В.Г. Передерій, С.М. Ткач, 1998). При застосуванні бензофурокаїну (30 мг/кг в/о) на фоні холодової травми не спостерігалось такого виразного скорочення часу зсідання субстратної плазми: в усіх розведеннях тканинних екстрактів серця скорочення терміну зсідання субстратної плазми в цій групі було в межах в середньому 23,7-32,2%, порівняно з інтактними тваринами. При цьому збільшення часу зсідання субстратної плазми у лікованих щурів відносно нелікованих в усіх розведеннях було статистично значимим (р<0,05). Таблиця 4 Вплив бензофурокаїну на активність тромбопластину тканини серця в умовах холодової травми у щурів, (М±m), n=7 Розведення тканинних екстрактів Час зсідання субстратної плазми, с інтактні щурі щурі з холодовою травмою неліковані лікування БФК 1:100 34,8±2,6 14,4±1,8* -56,6% 24,3±2,4*# -31,2% 1:200 42,4±3,2 18,5±1,8* -56,4% 31,8±2,8*# -25% 1:500 51,1±3,2 26,2±3,9* -48,7% 39,3±4,1*# -30,9% 1:1000 62,2±4,2 33,5±2,9* -46,1% 48,4±4,2*# -32,2% 1:2000 76,8±5,3 39,0±4,2* -49,2% 58,6±5,4*# -23,7% Примітки: 1. * - р<0,05 відносно інтактних щурів; 2. # - р<0,05 відносно нелікованих щурів. Оцінюючи отримані результати, можна відмітити, що лікування холодової травми у щурів за допомогою бензофурокаїну супроводжується блокуванням активності тромбопластину серця, на що вказує збільшення часу зсідання субстратної плазми відносно нелікованих тварин. Таку дію вивчаємого лікарського засобу на гіперкоагуляційний фактор – тканинний тромбопластин можна вважати одним із механізмів антитромботичної дії бензофурокаїну. Не менш важливе значення при цьому має наявність у бензофурокаїну антиагрегантної дії на тромбоцити (Г.И.Степанюк, 1989). Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослiдження, можна стверджувати, що бензофурокаїн, подібно до вольтарену, тренталу та традиційної суміші препаратів, яким притаманна властивість покращувати мікроциркуляторні процеси, викликає захисну дію на тканини за умов холодової травми. За величиною лікувального ефекту при експериментальному відмороженні кінцівок у щурів бензофурокаїн не тільки не поступається, але й подекуди переважає вказані препарати порівняння. Лікування експериментального відмороження за допомогою бензофурокаїну в дозі 30 мг/кг (10% від ЛД50) внутрішньоочеревинно супроводжується не лише гальмуванням запальної реакції, але й відстроченням виникнення некрозу тканин у пошкодженій кінцівці. Така дія препарату, що вивчався є досить цінною, оскільки сприятиме розширенню меж "терапевтичного вікна" для підключення додаткових заходів, спрямованих на збереження відмороженої кінцівки. Водночас, бензофурокаїн ліпше, ніж трентал та вольтарен, сприяє відновленню мікроструктури серця, печінки, нирок та наднирників тварин з холодовою травмою: в протилежність тренталу бензофурокаїн не порушує регіональну гемодинаміку, а на відміну від вольтарену не викликає ознак склеротичних змін у внутрішніх органах. Відсутність у БФК, як ненаркотичного анальгетика, ульцерогенності та нефротоксичності (Г.И. Степанюк, 1989) дає йому додаткову перевагу перед вольтареном. Механізм лікувальної дії бензофурокаїну при холодовій травмі в певній мірі пов’язаний з антиоксидантними властивостями препарату, наявністю у нього протигіпоксичного ефекту та спроможністю знижувати активність тканинного тромбопластину. Висока ступінь терапевтичної дії бензофурокаїну при відмороженні кінцівок у щурів, ймовірно, обумовлена сукупністю цінних фармакологічних властивостей, завдяки яким він здатний одночасно впливати на різні ланки патогенезу даного патологічного стану. Завдяки достатньо виразному лікувальному ефекту при холодовій травмі бензофурокаїн, як лікувальний засіб з політропними фармакологічними властивостями, доцільно використовувати в терапії даного патологічного стану, в першу чергу, в якості протизапального та знеболюючого засобу. ВИСНОВКИ В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, спрямованої на підвищення ефективності фармакотерапії відмороження шляхом використання ненаркотичного анальгетика бензофурокаїну. Холодова травма у білих щурів, викликана дією хлористого етилу на задню лапку, проявляється виразною запальною реакцією у вигляді набряку, некротичних змін з наступною самоампутацією ушкодженої кінцівки, порушенням морфологічної структури внутрішніх органів та зростанням в плазмі крові рівня сіалових кислот, пептидів середньої молекулярної маси та малонового діальдегіду. Лікування експериментального відмороження задньої лапки у щурів протягом 10 днів за допомогою внутрішньоочеревинного введення бензофурокаїну (30 мг/кг, 10% від ЛД50), як і тренталом (10 мг/кг, в/о), вольтареном (3 мг/кг, в/о) та субплантарним введенням традиційної суміші (0,2 мл 0,5% розчину новокаїну + 1000 ОД гепарину + 5 мл гідрокортізону + 0,05 г ацетилхоліну), гальмує запальну (ексудативну) реакцію, відстрочує утворення некрозу тканин та попереджує самоампутацію ушкодженої кінцівки. За величиною протизапальної дії бензофурокаїн співставляється з тренталом та традиційною сумішшю препаратів і вірогідно переважає вольтарен: на 5-ту добу лікування величина набряку ушкодженої кінцівки була відповідно на 41%, 30%, 31% та 18% меншою відносно нелікованих тварин. За спроможністю відстрочувати виникнення некрозу тканин у травмованій лапці препарати розташовуються в такій послідовності: бензофурокаїн ? трентал = вольтарен > традиційна суміш препаратів.

Бензофурокаїн проявляє знеболюючу дію в умовах холодової травми, за
величиною якої прирівнюється до вольтарену, перевершуючи ефективність
тренталу та традиційної суміші препаратів. Найбільший за ступенем
анальгетичний ефект бензофурокаїну відмічено на 5-ту добу експерименту:
поріг больової чутливості виріс відносно нелікованих тварин в середньому
в 2 рази (р<0,05). Лікувальна дія бензофурокаїну при експериментальному відмороженні кінцівки супроводжується на 12-ту добу експерименту вірогідним зниженням в плазмі крові сіалових кислот та пептидів середньої молекулярної маси в середньому на 20,3% та 21,6% відповідно. Лікування бензофурокаїном щурів з холодовою травмою протягом 10 днів блокує розвиток розладів кровообігу, дистрофічних, проліферативних та склеротичних процесів в міокарді, печінці, нирках та наднирниках. В цьому плані бензофурокаїн переважає трентал та вольтарен. Механізм лікувальної дії бензофурокаїну при холодовій травмі обумовлений наявністю у препарату антиоксидантного (зменшення рівня малонового диальдегіду) та антигіпоксичного (збільшення тривалості біоелектричної активності серця) ефектів, здатністю покращувати мікроциркуляторні процесси шляхом блокування активності тканниного тромбопластину. СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ. Степанюк А.Г., Юшкова В.В., Мудрицький В.Б., Степанюк Н.Г., Томашевський А.В., Гриб В.Д., Іванова Н.І., Степанюк Г.І. Порівняльна оцінка антигіпоксичних властивостей кордарону, бензофурокаїну, вінборону та емоксипіну в експерименті// Ліки. – 1998. – №5. – С. 6-8. (Досліджено протигіпоксичні властивості бензофурокаїну, самостійно проведено обробку та аналіз даних, підготовка матеріалів до друку). Томашевський А.В., Степанюк Г.І., Рауцкієне В.Т., Томашевський Я.В. Терапевтична ефективність бензофурокаїну та тренталу у щурів з відмороженням за даними гістологічного дослідження// Вісник морфології. – 2000. – Т. 6. – № 1. – С. 94-96. (Дисертантом виконано експериментальні дослідження, інтерпритація даних та підготовка матеріалів до друку). Томашевський А.В., Степанюк Г.І. Порівняльна характеристика впливу бензофурокаїну та вольтарену на морфофункціональні зміни внутрішніх органів у щурів при експериментальному відмороженні// Ліки. – 2000. – № 3-4. – С. 96-101. (Дисертантом виконано експериментальні дослідження, інтерпритація даних та підготовка матеріалів до друку). Степанюк Г.І., Томашевський А.В., Томашевський Я.В. Характеристика терапевтичної дії бензофурокаїну при експериментальному відмороженні// Ліки. – 2001. – № 3-4. – С. 62-66. (Дисертантом виконано експериментальні дослідження, статистична обробка, інтерпритація даних та підготовка матеріалів до друку). Томашевський А.В. Вплив бензофурокаїну в порівнянні з тренталом на динаміку деяких біохімічних показників при експериментальному відмороженні// Лекарства - человеку: Мат. науч. практ. конф. - Харьков, 2001. - Т. ХV, № 1-2. - С. 491-494. Томашевський А.В., Степанюк Г.І., Рауцкієне В.Т. Експериментальне обгрунтування використання бензофурокаїну при відмороженні// Медицина сегодня и завтра. – 2004. – № 4. – С. 66-69. (Дисертантом виконано експериментальні дослідження їх статистична обробка та аналіз, написання роботи). Томашевський А.В., Степанюк Г.І. Вплив бензофурокаїну на активність тромбопластину тканини серця в умовах холодової травми// Biomedical and Biosocial Antropology. – 2004. – № 3. – С. 125-127. (Дисертантом виконано патентно-інформаційний пошук, експериментальні дослідження, інтерпритація даних підготовка матеріалів до друку). Степанюк Г.І., Томашевський А.В. Вплив деяких лікарських засобів на перебіг експериментального відмороження// Х об’єднана наукова медико-технічна конференція: Тези доповідей. – Київ; Вінниця: НМТТ України, та ін., 1992. – С. 56. Юшкова В.В., Иванова Н.И., Степанюк А.Г., Прейзнер Ю.В., Задорожный А.М., Степанюк Н.Г., Бобрук В.П., Мудрицкий В.Б., Степанюк Л.И., Томашевский А.В., Сокирко В.В. Сравнительная характеристика антигипоксических свойств производных бензофурана и эмоксипина// V-й Российский национальный конгресс "Человек и лекарство": Тез. Докл. - М., 1998. - С. 641. Томашевський А.В., Степанюк Г.І., Томашевський Я.В. Вплив бензофурокаїну на перебіг холодової травми// Фармакологія 2001 - крок у майбутнє: Тез. доп. ІІ Нац. зї’зду фармакологів України. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 245. Степанюк Г.И., Столярчук А.А., Галенко-Ярошевский П.А., Гринев А.Н., Пентюк А.А., Пискун Р.П., Степанюк А.Г., Столярчук В.А., Томашевский А.В., Степанюк Н.Г., Сергеев С.В., Пашинская О.С., Коньков Д.Г., Дякова О.В., Шаламай А.С. Аминометильные производные 5- оксибензофурана - вещества с политропными фармакологическими свойствами// ІІ съезд фармакологов РФ: Тез. докл. - М., 2003. - С. 25. АНОТАЦІЯ Томашевський А.В. Експериментальне обгрунтування доцільності використання бензофурокаїну при відмороженні. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом - 14.03.05. - фармакологія. - Інститут фармакології і токсикології АМН України, Київ, 2005. Досліджено вплив ненаркотичного анальгетика бензофурокаїну на перебіг експериментального відмороження задньої лапки у білих щурів. Встановлено, що бензофурокаїн (30 мг/кг внутрішньоочеревинно) позитивно впливає на основні патогенетичні ланки холодової травми. Це проявляється гальмуванням запальної реакції, відстроченням утворення сухого некрозу та самоампутації ушкодженої кінцівки, а також вираженим анальгетичним ефектом, на що вказує зростання порогу больової чутливості. На фоні лікування бензофурокаїном послаблюються розлади кровообігу, дистрофічні, проліферативні та склеротичні процеси в міокарді, печінці, нирках та наднирниках щурів з холодовою травмою, що корелює з позитивною динамікою сіалових кислот та пептидів середньої молекулярної маси в плазмі крові дослідних тварин. Механізм захисної дії бензофурокаїну при відмороженні пов’язаний із спроможністю препарату пригнічувати процеси перекисного окислення ліпідів, стимулювати мікроциркуляторні процеси шляхом блокування активності тканниного тромбопластину, наявністю антигіпоксичного ефекту. За величиною захисної дії при експериментальному відмороженні бензофурокаїн не поступається, а подекуди і перевищує ефективність тренталу та вольтарену. Ключові слова: бензофурокаїн, відмороження. АННОТАЦИЯ Томашевский А.В. Экспериментальное обоснование целесообразности применения бензофурокаина при отморожении. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности - 14.03.05. - фармакология. - Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2005. Диссертация посвящена разработке нового подхода к фармакотерапии холодовой травмы путем использования ненаркотического анальгетика бензофурокаина как лекарственого средства с политропными фармакологическими свойствами (обезболивающим, противовоспалительным, антиагрегантным, антиоксидантным, стимулирующим влиянием на микроциркуляцию, иммуные и репаративные процессы), которые гармонично вписываются в патогенез данного патологического состояния. Поскольку ключевым звеном в возникновении некротических изменений при отморожении является нарушение микроциркуляции, в качестве препаратов сравнения взято вольтарен и трентал, которые способны активизировать эти процессы. Целью работы было оценить терапевтическую эффективность бензофурокаина в сравнении с вольтареном, тренталом и традиционной смесью препаратов на экспериментальной модели отморожения задней конечности у крыс, выявить особенности его действия и преимущества перед эталонными препаратами для определения целесообразности применения при даной патологии. Установлено, что по величине противовоспалительного эффекта бензофурокаин в дозе 30 мг/кг (10% от ЛД50) внутрибрюшинно статистически значимо превышает вольтарен, приравниваясь к тренталу и традиционной смеси лекарственных средств: на 5 сутки эксперимента на фоне указаных препаратов отёчная (воспалительная) реакция в пораженной лапке была соответственно на 41%, 18%, 30% и 31% меньше, чем у нелеченных крыс. Одновременно имело место отстрочивание образования сухого некроза конечности и её самоампутации. Это особенно было заметно на 5 сутки исследования (критический период опыта), когда у всех экспериментальных животных, леченных бензофурокаином, как и референс-препаратами, сохранялась пораженная конечность против 40% у нелеченных. Вмете с тем бензофурокаин в такой же степени, как и вольтарен, оказывал обезболивающее действие при отморожении, на что указывало статистически значимое увеличение порога болевой чуствительности. Бензофурокаин лучше, чем трентал и вольтарен, способствовал нормализации морфологической картины сердца, печени, почек и надпочечников животных с холодовой травмой. В отличие от вольтарена, бензофурокаин не вызывал признаков склеротических изменений во внутрених органах, а также нарушений региональной гемодинамики, что наблюдалось под действием трентала. Выраженный лечебный эффект бензофурокаина при экспериментальном отморожении коррелировал с положительной динамикой сиаловых кислот и пептидов средней молекулярной массы в плазме крови. Механизм защитного действия бензофурокаина при холодовой травме обусловлен наличием у препарата антиоксидантного и антигипоксического эфектов. По величине антигипоксической активности (ЕД40) на модели острой асфиксии у крыс бензофурокаин в 3,4 раза превосходил эмоксипин. Лечебное действие бензофурокаина при отморожении обусловлено также способностью препарата улучшать микроциркуляторные процессы путем блокирования активности тканевого тромбопластина. Таким образом, лечение экспериментального отморожения у крыс с помощью бензофурокаина (30 мг/кг) способствует ослаблению болевой и воспалительной реакции в пораженной конечности, отсрочиванию появления в ней некротических изменений и самоампутации. Препарат профилактирует дистрофические изменения во внутренних органах. По величине лечебного эффекта при холодовой травме бензофурокаин не уступает вольтарену и тренталу, а иногда и превосходит их. Ключевые слова: бензофурокаин, отморожение. SUMMARY Tomashevsky A. Experimental foundation of expediency of Benzofurokaine using due to freezing. – Manuscript. Dissertation for the scientific degrree of the candidate of medical science in speciality 14.03.05 – Pharmacology. - Institute of Pharmacology and Toxicology, AMS of Ukraine, Kyiv, 2005. The influence of benzofurokaine non narcotic analgesia on the course of the experimental freezing of lower limb in rats was investigated. Benzofurokaine (30Mg/ kg interabdominally) was found to act positively on the basis of pathogenetic link of cold injury. It is manifested by the inhibition of inflammatory reaction, delayed formation of dry necrosis and selfamputation of impaired limb and also by marked analgesic effect that is indicated by the increasing of threshold of pain sensitivity. On the background of benzofurokaine treatment there is the decreasing of the impairments of blood circulation, distrophic, necrotic, proliferative and sclerotic processes in myocardium, liver, kidnies and adrenal glands in rats with cold injury which correlate with positive dynamic of sialic acids and peptides of average molecular mass in blood plasma of experimental animals. Benzofurokaine is better than Trental and Voltaren and it helps in the normalization of morphological chart of heart, liver, kidnies, and suprarenal parts of animals with cold injuries. In contrast to Voltaren, benzofurokaine does not cause sclerotic changes of internal organs and also at the same time the destruction of hemodynamics which were observed under the action of Trental. The mechanism of benzofurokaine protective action due to freezing is connected with the ability of preparation to suppres the processes of lipid peroxidal oxidation, to stimulate the microcirculatory processes by means of blocking the activity of tissue tromboplastin, and by the availability of untihypoxical effect. Considering all curable effects due to cold injuries benzofurokaine is better than voltaren and trental, and sometimes even exceeds them. Key words: benzofurokaine, experimental freezing. PAGE \* Arabic 19

Похожие записи