ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ ІМ. Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО АКАДЕМІЇ
МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

Курик Леся Михайлівна

УДК: 616.24-007.272-036.12-085.001.6

Ефективність синглетно кисневої терапії у комплексному лікуванні хворих
на хронічне обструктивне захворювання легень

14.01.27 – пульмонологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній установі “Інститут фтизіатрії і
пульмонології ім.Ф.Г. Яновського Академії медичних наук України”.

Науковий керівник

академік АМН України, доктор медичних наук, професор

Фещенко Юрій Іванович,

Державна установа “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.
Яновського Академії медичних наук України”,

директор, завідувач відділу пульмонології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Сушко Віктор Олександрович,

Інститут клінічної радіології НЦРМ АМН України,

завідувач відділення пульмонології відділу терапії радіаційних наслідків

доктор медичних наук, професор

Лисенко Григорій Іванович,

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика,
завідувач кафедри сімейної медицини

Захист відбудеться » 29 » жовтня 2007р. о 1300 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при Державній установі “Інститут
фтизіатрії і пульмонології ім.Ф.Г. Яновського Академії медичних наук
України (03680, м.Київ, вул.М. Амосова, 10).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Державної установи
“Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Академії
медичних наук України” (м. Київ, вул. М. Амосова, 10).

Автореферат розісланий » 25 » вересня 2007 р.

Учений секретар Ж. Б. Бегоулева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) є
одним з найбільш розповсюджених та обтяжливих захворювань з точки зору
інвалідізації, смертності та матеріальних витрат на лікування в Україні,
і в цілому світі (Фещенко Ю.I., 2005; Фещенко Ю.I. та співавт., 2006).

Успіх у лікуванні хворих на ХОЗЛ цілком залежить від вчасно розпочатого
лікування та повного усунення факторів ризику розвитку даної патології
(Paggiaro L. P. еt al., 1999, Casaburi S. et. al., 2005, Pedersen Р.,
2002).

Основні принципи терапії хворих на ХОЗЛ полягають у поступовому
збільшенні інтенсивності лікування залежно від ступеня тяжкості
захворювання, регулярності базової терапії, урахуванні варіабельності
індивідуальної відповіді кожного конкретного хворого на терапію,
постійне проведення довготривалого моніторингу клініко-функціональних
ознак (Ikeda A. et al., 2002; Фещенко Ю.I. та співавт., 2006).

Проте, не зважаючи на величезну кількість фармакологічних та не
фармакологічних засобів лікування ХОЗЛ, не вдається істотньо покращити
та призупинити падіння функції подиху в часі, уникнути персистенції
системного запалення та “оксидантного стресу”, загальмувати розвиток
численних серйозних несприятливих генералізованих ефектів. Отже, в
кінцевому результаті не можливо отримати значний позитивний
терапевтичний ефект від “базового” лікування, зменшити строки
реабілітації та подовжити ремісію, а отже якість життя та виживаємість
хворих на ХОЗЛ (Фещенко Ю.I., 2005; Фещенко Ю.I. та співавт., 2006).

В усьому світі постійно проводиться пошук різнонаправлених засобів
лікування, які могли б покращити клініко-функціональний ефект від
стандартної терапії ХОЗЛ (Magnussen Y., 1999; Barnes P., 2001;
Greenberger P., 2003; Фещенко Ю.I. та співавт., 2006).

Синглетно-киснева терапія (СКТ) — новий та перспективний напрямок у
комплексному лікуванні різноманітної патології.

Терапевтична дія синглетного кисню та оксиду азоту забеспечує активацію
біохімічних та біофізичних процесів в організмі; зниження
протромбінового індексу, рівня фібриногену, збільшення часу згортання
крові у постінфарктних хворих; нормалізацію діяльності серцево-судинної
системи; відновлення іонної проникливості мембрани клітин; покращання
регенеративних та обмінних процесів в тканинах, зменшення запального
процесу у вогнищі запалення, зменшення строків заживання та покращання
грануляції, зменшення гнійно-запального процесу в раньовій поверхні;
покращання мозкового, легеневого та коронарного кровообігу, нормалізацію
артеріального тиску та покращання перебігу ускладнених форм
гіпертонічної хвороби; зменшення сенсибілізації організму до
туберкульозного антигену, іммуномодуляцію Т- та В-систем організму та
стимуляцію секреторного Ig А; відновлення слизової бронхів, нормалізацію
показників функції зовнішнього дихання, покращання тканьового дихання та
зниження гіпоксичних проявів внаслідок різних ступенів дихальної
недостатності; зниження рівня молочної кислоти у дихальних м’язах,
підвищення рівня гемоглобіну та покращання відходження мокроти,
зменшення нападів ядухи та гормонозалежності при важкому перебігу
бронхіальної астми, прискорення строків розсмоктування запальних
інфільтратів в легенях при пневмонії; нормалізацію рівня білірубіну,
холестерину, беталіпопротеїдів та лужної фосфатази, зниження рівня цукру
в крові; зниження протеазоруйнівної активності нейтрофілів та посилення
їхньої бактерицидної активності при вторинних іммунодефіцитах (Волошин
О.И., 1999; Самосюк И.З., 2003; Cantin A., 2005).

Аналізуючи дані клінічних досліджень та спостережень можна зробити
висновок, що такий новий запропонований метод немедикаментозної терапії,
як синглетно-киснева терапія, може успішно застосовуватися у
комплексному лікуванні при різноманітних захворюваннях.

Метод простий у використанні, не потребує додаткової підготовки
обслуговуючого персоналу. Його можна застосовувати у комплексному
лікуванні цілої низки хронічних захворювань, як в періоді загострення
для зменшення строків реабілітації, так і в періоді ремісії з метою
профілактики та більшого контролю за перебігом даного захворювання.

Синглетно-киснева терапія не викликає негативних реакцій зі сторони
організму. Враховуючи доведений значний різнонаправлений та системний
терапевтичний ефект, є доцільним застосування СКТ в комплексній терапії
хворих на ХОЗЛ в періоді загострення в умовах пульмонологічного
стаціонару, з метою оптимізації стандартного лікування, зменшення
строків госпіталізації, уповільнення розвитку системних ускладненнь,
покращання перебігу, якості життя та виживаємості даної категорії хворих
(Гладчук Є.О., 1999).

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на хронічне
обструктивне захворювання легень шляхом патогенетично обгрунтованого
застосування синглетно-кисневої терапії.

Задачі дослідження

Вивчити вплив синглетно?кисневої терапії на ефективність лікування та
динаміку клінічних проявів захворювання у хворих на ХОЗЛ ІІ ступеня
тяжкості;

Визначити характер змін вентиляційної дисфункції легень, біофізичних та
рідкокристалічних характеристик конденсату повітря, що видихається у
хворих на хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ступеня тяжкості
в процесі комплексної терапії;

Вивчити стан еритроцитів, шляхом дослідження їхньої деформаційної
здатності та осмотичної стійкості; оцінити ступінь деформації
еритроцитів у хворих на ХОЗЛ ІІ ступеня тяжкості в періоді загострення
та ремісії; провести оцінку впливу синглетно?кисневої терапії на
вищеозначені показники крові в процесі комплексного лікування;

З’ясувати характер змін рідкокристалічної структури сироватки крові у
хворих на ХОЗЛ ІІ ступеня тяжкості в періоді загострення та ремісії в
порівнюваних групах з різними запропонованими схемами лікування;

Дослідити динаміку показників кислотно-основного та газового складу
крові у виділених групах хворих в процесі комплексного лікування.

Об’єкт дослідження: хронічне обструктивне захворювання легень середнього
ступеня тяжкості.

Предмет дослідження: особливості змін клініко-функціональних показників
у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень середнього ступеня
тяжкості під впливом синглетно-кисневої терапії.

Методи дослідження: загальне клініко-лабораторне дослідження, щоденники
самоспостереження із підрахунком інтенсивності клінічних проявів ХОЗЛ та
добовою фіксацією частоти користування бронхолітиками короткотривалої
дії (сальбутамолом); проведення функції зовнішнього дихання; оцінка
деформаційної здатності та осмотичної стійкості еритроцитів крові з
проведенням моніторингу ступеня їхньої деформації в процесі лікування;
оцінка рідкокристалічної структури сироватки крові та конденсату
повітря, що видихається; дослідження кислотно-основного та газового
складу крові.

Наукова новизна отриманих результатів

Вперше вивчено і науково обґрунтовано клінічну ефективність застосування
синглетно?кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих на ХОЗЛ.

Проаналізовано вплив синглетно?кисневої терапії на функцію зовнішнього
дихання в комплексному лікуванні хворих на хронічне обструктивне
захворювання легень.

Досліджено вплив синглетно–кисневої терапії на кислотно-основний та
газовий склад крові, поверхневий натяг та рідкокристалічну структуру
конденсату повітря, що видихається в процесі комплексного лікування
хворих на ХОЗЛ.

Вперше було оцінено та проаналізовано деформаційну здатність та
осмотичну стійкість еритроцитів крові у хворих на ХОЗЛ шляхом визначення
відносного градієнтного мембранного потенціалу та відносного заряду
еритроцитарної мембрани.

Було проведено моніторинг ступеня деформації еритроцитів та
рідкокристалічної структури сироватки крові у хворих на ХОЗЛ під впливом
запропонованих різних схем комплексної терапії.

Вперше розроблені та патогенетично обґрунтовані лікувальні заходи із
застосуванням синглетно?кисневої терапії у хворих на ХОЗЛ в умовах
пульмонологічного стаціонару.

Практичне значення одержаних результатів

Застосування синглетно?кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих
на ХОЗЛ забезпечує достовірне покращання клініко?функціонального
перебігу захворювання, що проявляється в достовірному зменшенні
клінічних проявів захворювання та добовому користуванні короткотривалими
(2-агоністами.

При використовуванні в комплексному лікуванні синглетно?кисневої терапії
відбувається достовірне покращання та стабілізація в часі функції
зовнішнього дихання, що підтверджується збільшенням форсованої ємкості
легень (FVC), об’єму форсованого видиху за першу секунду (FEV1) та
пікової об’ємної швидкості видиху (PEF), а також значним покращанням
показників FEV1/FVC, швидкості видиху на рівні 75% FVC (FEF75 до
належного), швидкості видиху на рівні 50 % FVC (FEF50 до належного),
швидкості видиху на рівні 25% FVC (FEF25 до належного).

Доведено, що синглетно?киснева терапія в процесі комплексного лікування
хворих на хронічне обструктивне захворювання легень викликає достовірне
покращання поверхневого натягу конденсату повітря, що видихається та
впорядкованість у рідкокристалічній структурі його відбитків.

При застосуванні в комплексному лікуванні хворих на ХОЗЛ
синглетно?кисневої терапії, відбувається компенсація респіраторного
ацидозу крові, що проявляється достовірним зменшенням рівня стандартного
бікарбонату плазми крові, стандартного надлишку основ, істинного
бікарбонату плазми, напруги вуглекислого газу, а також збільшенням
напруги кисню в крові та насичення гемоглобіну киснем.

Показано, що включення синглетно-кисневої терапії в комплексне лікування
хворих на ХОЗЛ на 76 % покращує деформаційну здатність та осмотичну
стійкість еритроцитів, достовірно зменшує ступінь їхньої деформації.

Запропоновано спосіб лікування хворих на ХОЗЛ із застосуванням в
комплексному лікуванні синглетно-кисневої терапії.

Особистий внесок здобувача. Автор брав участь у клінічному обстеженні
хворих, дослідженні функції зовнішнього дихання, у дослідженні
конденсату повітря, що видихається, біофізичних та рідкокристалічних
характеристик, кислотно-основного та газового складу крові. Дисертантом
самостійно обгрунтовано актуальність проведення дослідження, опрацьовано
профільну літературу, сформульовано мету і завдання наукового пошуку.

Автор дисертації є основним розробником усіх викладених в роботі
положень. Обробка отриманих результатів, аналіз і інтерпритація даних
проведена за безпосередньою участю автора.

Апробація результатів дисертації

Результати роботи впроваджені в Державній установі “Інститут фтизіатрії
і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Академії медичних наук України” у
відділенні пульмонології; в пульмонологічному відділенні Клінічної
лікарні нафтопереробної промисловості України; у відділенні
пульмонології міського пульмонологічного центру МОЗ України.

Матеріали дисертаційної роботи є фрагментом планової НДР Державної
установи “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського
Академії медичних наук України”: „Вивчити видові та клінічні особливості
грибкової інфекції при неспецифічних захворюваннях легень та
удосконалити методи лікування хворих”, № державної реєстрації
0102U003050, шифр теми А.02.03.

Основні положення роботи доповідались на науково-практичній конференції
Державної установи “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.
Яновського Академії медичних наук України” (Київ, 2006), 12 міжнародній
конференції ”Інформотерапія: теоретичні аспекти та практичне
застосування” (Київ, 2006), всеукраїнській науково-практичній
конференції “Екопатологія в педіатрії”, (Тернопіль, 2006), XXVI
Міжнародній науково-практичній конференції “Применение лазеров в
медицине и биологии. Первые Шахбазовские чтения” (Ялта, 2006).

За матеріалами дисертації опубліковано 10 друкованих робіт: 5 статтей у
фахових наукових журналах, 5 тез. Серед них в акредитованих ВАК журналах
– 5, в матеріалах конференцій – 5.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 150 сторінках
друкованого тексту, містить 14 таблиць, 42 рисунки. Складається зі
вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали та методи досліджень”,
трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів
дослідження, висновків, переліку літератури, який містить 170 джерел.

ЗМIСТ РОБОТИ

Об’єкт та методи дослідження

Для вирішення поставлених задач нами було досліджено 75 пацієнтів. З них
було 60 хворих (чоловіків – 30 (50 %), жінок – 30 (50 %)) у віці від 36
до 80 років, в середньому (58,4 ± 1,8)  років. Здорову групу складали
обстежувані без захворювань легеневої системи (9 жінок, 6 чоловіків, у
віці (52,1 ± 1,7 років).

Діагноз захворювання був встановлений на підставі клінічних,
рентгенологічних, лабораторних даних, результатів дослідження функції
зовнішнього дихання, показників електрокардіографії.

Розподіл хворих за ступенем тяжкості ХОзл проводився відповідно Наказу
МОЗ України від 28.10.2003 р. № 499 “Про затвердження інструкцій щодо
надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання
легенів”.

У всіх хворих було діагностовано ХОЗЛ середнього ступеня тяжкості (ІІ
ст): всередньому об`єм форсованого видиху за першу секунду (FEV1)
становив (58,7 ± 1,1) %.

Залежно від призначеного лікування пацієнти були розподілені на 3 групи:

– І група (контрольна) 30 (50 %) хворих у періоді загострення та
протягом 2 місяців реабілітаційного періоду, що отримували традиційну
базисну терапію згідно ступеня тяжкості захворювання;

– ІІ група (основна) 30 ( 50 %) хворих із ХОЗЛ ІІ ступеня тяжкості у
періоді загострення та протягом 2 місяців періоду ремісії, які на фоні
традиційної базисної терапії, отримували синглетно-кисневу терапію
протягом 14 днів двічі на добу (інгаляції та всередину);

– ІІІ (здорові) група 15 здорових обстежуваних без патології легеневої
системи.

Хворим основної та контрольних груп призначали для лікування загострення
системні кортикостероїди (преднізолон, дексаметазон) у дозі 20 мг,
бронхлітики, муколітики, відхаркуючи препарати, у разі потреби
антибіотики.

У якості базисної терапії хворим основної та контрольних груп призначали
інгаляційний бронхолітик іпратропію бромід, у дозі 40 мкг 4 рази на
добу + (2-агоніст (сальметерол) у дозі 50 мкг 2 рази/добу протягом 2-х
місяців.

Для „зняття” гострих симптомів (нападів кашлю, свистячого дихання чи
задишки) усім пацієнтам призначали сальбутамол у разовій дозі 200 мкг.

Розподіл хворих за ступенем тяжкості ХОЗЛ проводився відповідно Наказу
МОЗ України від 28.10.2003 р. № 499 “Про затвердження інструкцій щодо
надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання
легень”.

Обстеження проводились у відділенні пульмонології та доказової медицини
Державної установи “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.
Яновського Академії медичних наук України”.

Пацієнти І групи отримували стандартне лікування загострення, та базове
лікування періоду ремісії ХОЗЛ.

Пацієнтам ІІ групи в комплексній терапії загострення призначали
синглетно-кисневу терапію курсом 14 діб, а далі вони отримували
стандартне базисне лікування (табл. 1).

Таблиця 1

Режим синглетно – кисневої терапії при ХОЗЛ середнього ступеню важкості

День лікування Тривалість інгаляції вранці Тривалість інгаляції ввечері
Об’єм СКС для прийому всередину

1 день 7 хвилин 7 хвилин 100 мл

2 ? 4 день 10 хвилин 10 хвилин 100 мл

5 ? 7 день 15 хвилин 15 хвилин 150 мл

8 ? 10 день 15 хвилин 15 хвилин 200 мл

11 ? 14 день 10 хвилин 10 хвилин 100 мл

Перед початком дослідження всі хворі на ХОЗЛ знаходились в періоді
загострення захворювання.

В процесі роботи проводилась оцінка клінічних проявів ХОЗЛ з урахуванням
інтенсивності кашлю, задишки, кількості та характеру мокроти на підставі
дослідження щоденників самоспостереження, що видавалися усім хворим
перед початком дослідження. Також проводився моніторинг добового
користування короткотривалими бронхолітиками (сальбутамолом), проводився
розрахунок сумарного ХОЗЛ?рахунку.

Вивчення вентиляційної функції легень проводили усім обстежуваним за
даними спірограми з аналізом кривої «потік-об’єм» форсованого видиху на
апараті » VITALOGRAPH ALFA (Ennis). Вивчали життєву ємність легень (VC);
форсовану життєву ємність легень (FVC); об`єм форсованого видиху за
першу секунду (FEVI); показник FEV1/FVC, максимальну об’ємну швидкість
видиху при 25, 50, 75 % життєвої ємності легень (FEF 25 %, FEF 50 %,
FEF 75 %); пікову об`ємну швидкість видиху (PEF). Дослідження проводили
зранку, через 2-3 години після легкого сніданку всім хворим в основній
та контрольних групах. пацієнти перед дослідженням утримавалися від
прийому бронхолітиків – ?2-агоністів короткої дії на протязі 6-ти годин,
пролонгованих ?2-агоністів – 12 годин, пролонгованих теофілінів – 24
години. Всім пацієнтам також проводилась проба на зворотність
бронхообструкції. Дослідження ФЗД проводили до та після 15-30 хв. 4-х
інгаляцій ?2-агоністів короткої дії для визначення вираженості
зворотності бронхіальної обструкції. Усі показники оцінювали у
відсотковому співвідношенні до стандартних величин (Р.Ф. Клемент).
Повторно проводили ФЗД через 14 діб лікування, а також через 2 місяці
терапії всім хворим в основній та контрольних групах.

Показники газового складу та КОС капілярної крові оцінювали мікрометодом
за допомогою аналізатора ABL5 (“Radiometer”). Аналізували наступні
показники: рН, напруга вуглекислого газу (рСО2, мм рт. ст.), справжній
бікарбонат плазми (НСО3-, ммоль/л), стандартний бікарбонат плазми (SBC,
ммоль/л), стандартний надлишок основ (SBE, ммоль/л), напруга кисню (рО2,
мм. рт. ст.), насичення гемоглобіну (Hb, г/л) киснем (sО2, %).

Проводилось дослідження деформаційної здатності та осмотичної стійкості
еритроцитів крові із визначенням ступеня їхньої деформації (Курик М.В.,
1991).

Визначались наступні показники: ступінь деформації еритроцитів,
відносний заряд мембрани (ВЗМЕ), відносний градієнтний мембранний
потенціал (ВГМП) еритроцитів. Ступінь деформації еритроцитів крові
оцінювався за допомогою електронного мікроскопу “NU 2” фірми “VEB Carl
Zeiss” із фотосистемою МРS 60 (Зинчук В.В., 1993).

Ступінь деформації еритроцитів оцінювалась за шкалою (Курик М.В., 1991):

0 ? деформація відсутня,

1 – деформовано 10-29% еритроцитів,

2 – деформовано 30-69% еритроцитів,

3 – деформовано 70% і більше еритроцитів.

Дослідження відносного градієнтного мембранного потенціалу еритроцитів
проводилось з визначенням ?РН розчину крові у не забуференому 0,9%
фізіологічному розчині NaCl та в дистиляті з використанням іонометра
“ОР ? 264/1” (Венгрія). Визначення відносного заряду еритроцитів
проводилось за допомогою математичного виведення логарифму між різницею
значення РН дистиляту та фізіологічного розчину (Курик М.В., 1991,
Зінчук В.В., 1993).

У процесі дослідження проводилось дослідження кристалооптичних
параметрів сироватки крові з використанням методу крайової дегідратації
біологічних рідин задопомогою електронного мікроскопу “NU 2” фірми “VEB
Carl Zeiss” (Шатохина С.Н., Шабалин В.Н., 1999).

Кристалооптичні параметри оцінювались за шкалою:

0 – Базисний морфотип, (дендритна структура);

1 – змішана структура, до якої входять такі підтипи:

а) віяловий,

б) із вторинними фрагментами,

в) голковий,

2 – “склоподібна” структура (аморфізація), поява структур по типу
“джгута”.

Також проводилась оцінка біофізичних характеристик конденсату
видихаємого повітря: поверхневого натягу (?) методом “висячої краплі”
(А. Адамсон, 1979). Значення поверхневого натягу визначалось згідно
формули

д = Др*g*de/H

1/H = t (ds/dh)

д ? величина поверхневого натягу;

Др ? різниця між щільністю води та оточуючого повітря;

g ? прискорення вільного падіння;

de ? діаметр екватору краплі;

ds ? діаметр краплі, що була виміряна на відстані de від нижньої точки
краплі.

Значення 1/H визначалось за таблицями А. Адамсона (1979).

SaO2 визначалось за допомогою пульсоксиметра UTAS OXI 200 напротязі
всього лікування.

При виконанні розрахунків широко використовували статистичні та
математичні функції програми Excel, що дозволило розглянути отримані
результати із використанням методів варіаційного та кореляційного
аналізу.

Оскільки ми мали справу з невеликими групами пацієнтів, для оцінки
достовірності відмінностей середніх значень показників у вибірках
використовувався t-критерій Стьюдента (для незалежних спостережень і для
зв’язаних серій спостережень), а також критерій Фішера (для розподілень,
далеких від нормальних і кількості спостережень ? 30) і критерій
Менна-Уїтнея (при порівнянні якісних показників) (С.М. Лапач, А.В.
Губенко, П.М. Бабич, 2002). Крім того, з метою вивчення залежності
ступеня деформації еритроцитів від рівня SaO2, залежності ВЗМЕ та ВГМП
еритроцитів від показника насичення гемоглобіну (Hb, г/л) киснем (sО2,
%) проведений кореляційний множинний регресійний і факторний аналіз
(Ч.У. Мюллер, 1989).

Результати досліджень та їх обговорення

В перші дні перебування в стаціонарі всі пацієнти відзначали задишку
різного ступеню: у І групі її вираженість була (2,7 ± 0,5) бали, у ІІ
групі (2,5 ± 0,1) бали; сильний кашель: у І групі (2,7 ± 0,1) бали, у ІІ
групі (2,5 ± 0,1) бали, які значно порушували денну активність та сон.
Нічні пробудження у І групі склали (2,2 ± 0,0) рази та (2,1 ± 0,0) рази
за ніч у ІІ групі відповідно. Споживання короткотривалих бронхолітиків в
І групі було (6 ± 0,1) рази, у ІІ групі (6,1 ± 0,3) рази. У І групі
кількість мокроти склала (2,0 ± 0,2) бали, у ІІ групі (2,3 ± 0,1) бали.

66,7 % хворих І групи та 57,6 % хворих ІІ групи до початку лікування
мали гнійну мокроту (детрит, нейтрофільоз >40, велика кількість
альвеолярного епітелію, еозинофіли). Загальний ХОЗЛ?рахунок становив у І
групі (11,2 ( 0,7) балів, в ІІ групі (11,4 ( 0,6) балів відповідно.

На 14 добу лікування у хворих І групи, що отримували стандартну терапію,
відбувалось достовірне зниження інтенсивності кашлю порівняно з початком
лікування до (2,0 ± 0,2) балів (р>0,05), задишки до (1,9 ± 0,1) балів
(р>0,05) (рис. 1).

* ? статистично достовірна відмінність показника між групами (p<0,05) Рис. 1. Зміна кількості пацієнтів з позитивною динамікою показника “задишка” у процесі 2-місячного спостереження Кількість нічних пробуджень знизилась до (1,8 ± 0,1) разів. Достовірно зменшувалась потреба у користуванні короткотривалими бронхолітиками до (4,7 ± 0,2) разів (р>0,05). ХОЗЛ ? рахунок достовірно покращився до
(13,3 ( 0,5) балів (р>0,05). Сумарний ХОЗЛ ? рахунок зменшувався у І
групі до (10,3 ( 0,5) балів.

Протягом 2 місяців після проведеного стаціонарного лікування, у всіх
пацієнтів І групи (за умов дотримання пропонованого базисного лікування)
зберігалась задишка (1,9 ± 0,1) балів, кашель (1,9 ± 0,0) балів із
помірною кількістю переважно слизової мокроти. Споживання
короткотривалих бронхолітиків становило (4,0 ± 0,1) рази на добу. Всі
обстежувані відмічали порушення сну (нічні пробудження у групі становили
(1,8 ± 0,1) разів) та денної активності. ХОЗЛ ? рахунок складав (9,7 (
0,5) бали, що мало тенденцію до наближення оцінених даних до вихідного
рівня.

Проаналізувавши щоденники самоспостереження у пацієнтів ІІ групи, які
отримували синглетно-кисневу терапію, було виявлено, що на 14 добу
лікування (остання доба прийому СКТ) у хворих ІІ групи також відбувалось
достовірне зменшення (р>0,05) інтенсивності кашлю до (0,9 ± 0,1) балів,
задишки до (1,0 ± 0,1) балів, кількості мокроти до (0,5 ± 0,1) балів,
характеру мокроти до (2,0 ± 0,4) балів. Кількість використовування
короткотривалих бронхолітиків також достовірно зменшилась та становила
(2,9 ± 0,2) разів на добу. ХОЗЛ-рахунок становив (7,7 ( 0,5) балів.

Достовірна позитивна динаміка зберігалася до кінця 2-х місячного курсу
лікування, що підтверджувалось незначним рівнем вираженості кашлю та
задишки: (0,4 ± 0,01) бали та (0,9 ± 0,1) бали відповідно. Кількість
мокроти була незначна (0,3 ± 0,1) бали, характер її був виключно
слизовий (2,8 ± 0,3) бали. Нічні пробудження через ХОЗЛ-симптоми у групі
становили (0,3 ± 0,5) рази на ніч. Потреба у користуванні
короткотривалими бронхолітиками становила (2,4 ± 0,2) рази на добу. ХОЗЛ
? рахунок знизився до (5,7 ( 0,5) балів. В процесі спостереження
спостерігалась достовірна різниця (р>0,05) в оцінюваних показниках між
групами на користь групи, яка отримувала СКТ у комплексному лікуванні.

Всі хворі на ХОзл мали ІІ ступінь тяжкості перебігу захворювання: об`єм
форсованого видиху за 1 секунду (FEV1) становив у І групі (58,0 ± 1,1)
%, у ІІ групі (59,2 ± 1,0) %.

»

< n ” * - " $ ???????$ & ( < >

j

l

j l n ”

.

???????????#?????#????

???????

????ц????????

??$?????

????????????????????

?????

????????$??

??

I %. Достовірне зростання спостерігалось у значенні FEV1 з (58,0 ±
1,1) % до (62,7 ± 1,6) %, FEF 50 з (25,6 ± 1,4) % до (31,5 ± 2,1) %, та
FEF 75 з (42,4 ± 1,8) до (49,2 ± 2,1) (р>0,05).

Через 2 місяці спостереження у хворих І групи відбувалось падіння функцї
зовнішнього дихання практично до рівня початку лікування. Значення FVC
та VC знижувались з (75,4 ± 2,2) % до (72,2 ± 2,0) % та з (73,2 ± 2,0) %
до (72,6 ± 1,8) % відповідно. FEV1 зменшувався з (62,7 ± 1,6) % до
(59,9 ± 1,7) %, значення FEF 75 з (49,2 ± 2,1) % до (46,5 ± 2,8) %,
FEF 50 з (31,5 ± 2,1) % до (30,8 ± 2,5) %, PEF з (67,4 ± 1,6) % до
(66,6 ± 2,2) %. Ці зміни свідчили про відсутність стабілізації та
падіння функції зовнішнього дихання, не зважаючи на адекватне базове
лікування.

На 14 добу лікування у хворих ІІ групи, які отримували додатково
синглетно?кисневу терапію, відбувалось достовірне покращання функції
зовнішнього дихання: FVC та VC зросли з (71,6 ± 1,7) до (75,9 ± 1,9) %
та з (75,7 ± 2,2) до (76,0 ± 2,3) % відповідно. Зберігалась достовірна
різниця у порівнянні з початком лікування та показниками І групи у
значенні FEV1: з (63,5 ± 1,3) до (66,0 ± 1,2) %; FEV1/FVC з (41,4 ±
2,3) до (42,2 ± 2,4) %; FEF 50 з (34,2 ± 1,6) до (35,3 ± 2,0) %; FEF 25
з (31,6 ± 1,2) до (34,9 ± 1,7) % (р>0,05).

Через 2 місяці лікування в ІІ групі хворих на ХОзл спостерігалось
подальше покращання та стабілізація функції зовнішнього дихання: FVC та
VC з (75,9 ± 1,9) до (76,8 ± 2,2) % і з (76,0 ± 2,3) до (77,4 ± 2,2) %
(р > 0,05). Зберігалась достовірна різниця порівняно з початком
лікування та між групами, відбувалось покращання у наступних показниках:
FEV1 з (66,0 ± 1,2) до (68,0 ± 1,4) %, FEV1/FVC з (42,2 ± 2,4) до (45,2
± 3,0) %, FEF 75 з (52,7 ± 2,5) до (53,9 ± 2,0) %, FEF 50 з (35,3 ± 2,0)
до (37,3 ± 2,3) %, FEF 25 з (34,9 ± 1,7) до (39,0 ± 2,1) %, PEF з
(73,5 ± 2,5) до (75,5 ± 1,8) % відповідно, (р > 0,05).

Приріст FEV1 у пробі з бронхолітиком у хворих І групи до лікування
становив, у середньому, – (9,6 ± 1,2) %, в ІІ групі – (10,2 ± 1,6) %. На
14 добу лікування приріст FEV1 у пробі з бронхолітиком покращився на 4,1
% у І групі та на 4,2 % у ІІ групі. Через 2 місяці приріст FEV1 у пробі
з бронхолітико покращився у хворих І групи порівняно з даними першого
візиту на (5,0 ±1,3) %, у хворих ІІ групи на (6,2 ± 1,2) %.

До початку лікування в контрольній групі поверхневий натяг конденсату
повітря, що видихається становив (55,3 ± 0,2) Мн/м, що значно
відрізнялося від показників здорової групи ((68 ± 0,2) Мн/м), р<0,001). У структурі конденсату до початку лікування у 96,7 % хворих на ХОЗЛ І групи спостерігалось багато анізотропних включень, в той же час як у контрольній здоровій групі у 100 % досліджуваних спостерігалась його впорядкована „дендритна” структура. На 14 добу у хворих контрольної групи спостерігалась тенденція до зростання поверхневого натягу конденсату повітря, що видихається до (57,2 ± 0,31) мН/м. Лише у 16,7 % хворих спостерігалась його впорядкована рідкокристалічна структура. В основній групі, яка отримувала синглетно?кисневу терапію, до початку лікування поверхневий натяг конденсату повітря, що видихається становив (55,8 ± 0,8) Мн/м. У структурі конденсату до початку лікування у 90 % обстежуваних не спостерігалось впорядкованої структури. На 14 добу терапії поверхневий натяг конденсату повітря, що видихається достовірно збільшувався до (65,9 ± 0,42) мН/м, у 100 % хворих спостерігалась його впорядкована рідкокристалічна структура. Проаналізувавши отримані результати дослідження деформаційної здатності та осмотичної стійкості еритроцитів крові, а також рідкокристалічної структури сироватки крові було встановлено, що у обстежуваних контрольної групи значення відносного градієнтного мембранного потенціалу було вище, ніж у здорових: (0,397 ± 0,021) в. о. (здорові ? (0,012 ± 0,001) в. о.), також відзначалася втрата клітинами відносного заряду практично до повного його зникнення: (0,052 ± 0,009) в. о. (здорові (0,29 ± 0,005) в. о.). Ступінь деформації еритроцитів у хворих І (контрольної) групи на початку лікування була (3 ± 0,0) бали, тобто 70 % та більше клітин були деформовані (стоматоцити), які утворювали “монетні стовпчики”, що значно відрізнялося від показників здорової групи: (1,1 ± 0,1) бали. Сироватка крові мала ознаки гіпоксичної анізотропії (2,0 ± 0,0) бали. На 14 добу лікування відзначалася тенденція до зменшення відносного градієнтного мембранного потенціалу еритроцитів з (0,397 ± 0,021) в. о. до (0,316 ± 0,019) в. о., відносний заряд мембрани еритроцитів мав тенденцію до наростання з (0,052 ± 0,009) в. о. до (0,085 ± 0,007) в. о. Ступінь деформації еритроцитів периферичної крові мав лише тенденцію до зменшення з (3 ± 0,0) балів до (2,3 ± 0,1) балів. Відбувалась структуризація сироватки крові із зменшенням гіпоксичної анізотропії до (1,8 ± 0,1) балів, проте зберігалась достовірна різниця в оцінюваних показниках порівняно із групою здорових (p<0,001), порівняно із початком лікування достовірних змін в оцінюваних показниках не спостерігалось. Проаналізувавши отримані результати хворих контрольної І групи через 2 місяці спостереження було виявлено погіршання деформаційної здатності та осмотичної стійкості еритроцитів крові за рахунок наростання відносного градієнтного мембранного потенціалу до (0,316 ± 0,019) в. о. (початок лікуваня (0,397 ± 0,021) в. о.). Також відбувалось падіння відносного заряду мембран еритроцитів з (0,102 ± 0,007) в. о. до (0,085 ± 0,007) в. о., (початок лікування (0,052 ± 0,009) в. о.) (рис. 2). Анізотропія сироватки крові становила (1,8 ± 0,1) бали, що свідчило про порушення реологічної властивості крові. Ступінь деформації еритроцитів периферичної крові не змінювався з (2,4 ± 0,1) бали до (2,3 ± 0,1) бали. # ? статистично достовірна відмінність у порівнянні зі здоровими (p<0,001) *? статистично достовірна відмінність у процесі лікування (p<0,05) & ? статистично достовірна відмінність між групами (p<0,05) Рис. 2. Динаміка показника відносного заряду мембрани еритроцитів (ВЗМЕ) у процесі лікування та у порівнянні з групою здорових. У хворих основної ІІ групи до початку лікування також спостерігалось погіршання релогічної властивості крові за рахунок порушення деформаційної здатності та осмотичної стійкості еритроцитів. Відбувалось наростання рівня відносного градієнтного мембранного потенціалу еритроцитів до (0,381 ± 0,023) в. о., (здорові ? (0,012 ± 0,001) в. о.) (рис. 3). Рівень відносного заряду мембран еритроцитів зменшувався практично до повного його зникнення (0,055 ± 0,009) в.о., (здорові (0,29 ± 0,005) в. о.), к.ількість незворотньо деформованих форм еритроцитів в периферичній крові становила (2,9 ± 0,0) бали, наростала гіпоксична анізотропія сироватки крові до (2 ± 0,0) балів (p<0,001). На 14 добу лікування у хворих ІІ групи достовірно падав відносний градієнтний мембранний потенціал еритроцитів з (0,381 ± 0,023) в. о. до (0,07 ± 0,005) в. о., відбувалось наростання відносного заряду мембран еритроцитів з (0,055 ± 0,009) в. о. до (0,263 ± 0,006) в. о. Достовірно зменшувався ступінь деформації ернитроцитів периферичної крові з (2,9 ± 0,0) балів до (1,6 ± 0,1) балів. Гіпоксична анізотропія сироватки крові зменшувалась до (1,0 ± 0,0 ) балів порівняно з початком лікування (p<0,05). * ? статистично достовірна відмінність у порівнянні з початком лікування (p<0,05). # ? статистично достовірна відмінність у порівнянні із групою здорових осіб (p<0,001) & ? статистично достовірна відмінність між групами (p<0,05) Рис. 3. Динаміка показника відносного градієнтного мембранного потенціалу еритроцитів у процесі лікування та у порівнянні з групою здорових. Аналіз даних основної ІІ групи через 2 місяці спостереження показав відсутність наростання відносного градієнтного мембранного потенціалу еритроцитів та падіння відносного заряду мембран еритроцитів (0,262 ± 0,006) в. о. та (0,067 ± 0,005) в. о., спостерігалась стабілізація рідкокристалічної структури сироватки крові (0 ± 0,0) бали. На початку лікування у досліджуваних контрольної групи відзначалася гіпоксія: зниження рівня рО2 до (59,1 ± 1,0) мм. рт. ст. та SO2 до (91,7 ± 0,4) %. Відзначалося збільшення рСО2 до (39,3 ± 1,0) мм. рт. ст., що свідчило про наявність гиперкапнії. Також відбувалося достовірне збільшення РН до (7,43± 0,04), вмісту істинного бікарбонату плазми до (25,9 ± 0,4) ммоль/л, стандартного бікарбонату плазми до (26,8 ± 0,2) ммоль/л, та надлишку буферних основ до (3,0 ± 0,2) ммоль/л. Загальна кількість еритроцитів і рівень Нb залишалися в межах норми у всіх пацієнтів: (4,09 ± 0,1)*1012/л та (138,1 ± 2,2) г/л, що свідчило на користь субкомпенсованого респіраторного ацидозу на момент загострення захворювання. На 14 добу лікування нами була відзначено зменшення рівня стандартного бікарбонату плазми крові з (26,8 ± 0,2) ммоль/л до (26,9 ± 0,02) ммоль/л. Знижувався рівень стандартного надлишку основ з (3,0 ± 0,2) ммоль/л до (2,5 ± 0,2) ммоль/л. Падав рівень істинного бікарбонату плазми з (25,9 ± 0,4) ммоль/л до (25,8 ± 0,5) ммоль/л. Падала напруга вуглекислого газу з (39,3 ± 1,0) мм. рт. ст до (37,4 ± 1,1) мм. рт. ст. Збільшувалася напруга кисню в крові з (59,1 ± 1,0) мм. рт. ст. до (61,5 ± 1,1) мм. рт. ст., збільшувалося насичення гемоглобіну киснем: з (91,7 ± 0,4) % до (92,3 ± 0,3) %. На початку лікування у всіх досліджуваних основної ІІ групи також відзначалася гіпоксія: зниження рО2 до (59,4 ± 0,9) мм. рт. ст. та SO2 до (89,6 ± 2,1) %. Спостерігалось збільшення рСО2 до (41,1 ± 0,8) мм. рт. ст., що свідчило про наявність гиперкапнії. Відбувалося достовірне збільшення рівня РН до (7,41 ± 0,006), вмісту істинного бікарбонату плазми до (26,1 ± 0,5) ммоль/л, стандартного бікарбонату плазми до (26,2 ± 0,4) ммоль/л, та надлишку буферних основ до (2,2 ± 0,5) ммоль/л. Загальна кількість еритроцитів та рівень Нb залишалися в межах норми у всіх пацієнтів ІІ групи: (4,26 ± 0,1)*1012/л та (136,9 ± 2,8) г/л, що свідчило на користь субкомпенсованого респіраторного ацидозу (табл. 2). Провівши аналіз показників КОС та газового складу крові на 14 добу лікування в основній групі нами була відзначено достовірне зменшення рівня стандартного бікарбонату плазми крові з (26,2 ± 0,4) ммоль/л до (24,7 ± 0,4) ммоль/л. Достовірно знижувався рівень стандартного надлишку основ: з (2,2 ± 0,5) ммоль/л до (-0,4 ± 0,3) ммоль/л (р<0,05), рівень істинного бікарбонату плазми з (26,1 ± 0,5) ммоль/л до (23,8 ± 0,4) ммоль/л, напруга вуглекислого газу з (41,1 ± 0,8) мм. рт. ст до (38,0 ± 0,7) мм. рт. ст. Достовірно наростала напруга кисню в крові з (59,4 ± 0,9) мм. рт. ст. до (69,5 ± 1,2) мм. рт. ст. та насичення гемоглобіну киснем: з (89,6 ± 2,1) % до (93,5 ± 0,4) %. Таблиця 2 Динаміка показників КОС та газового складу крові у хворих у процесі лікування у порівнянні з групою здорових (M ( m) Показник Здорові (n = 15) Контрольна група (n = 30) Основна група (n = 30) До лікування 14 доба лікування До лікування 14 доба лікування НСО3, 23,7 ( 0,4 25,9 ± 0,4& 25,8 ± 0,5& 26,1 ± 0,5& 23,8 ± 0,4*# РСО2, 36,9 ( 1,2 39,3 ± 1,0 37,4 ± 1,1 41,1 ± 0,8& 38,0 ± 0,7* РО2, 64,8 ± 1,7 59,1 ± 1,0& 61,5 ± 1,1 59,4 ± 0,9& 69,5± 1,2*#& PH, 7,41 ( 0,007 7,43± 0,04#& 7,42 ± 0,004 7,41 ± 0,006 7,40 ± 0,003# SO2, 94,4 ( 0,7 91,7 ± 0,4* 92,3 ± 0,3* 89,6 ± 2,1* 93,5 ± 0,4# SBE, -0,8 ( 0,4 3,0 ± 0,2& 2,5 ± 0,2& 2,2 ± 0,5& -0,4 ± 0,3*# SBC, 23,9 ( 0,2 26,8 ± 0,2& 26,9 ± 0,02& 26,2 ± 0,4& 24,7 ± 0,4*# ABE, -0,4 ( 0,3 3,0 ± 0,2& 2,5 ± 0,2& 2,1 ± 0,5& -0,3 ± 0,3*# Примітки: * – статистично достовірна відмінність у порівняні з початком лікування (p<0,05); # – статистично достовірна відмінність між групами І і ІІ на відповідних візитах (p<0,05); & – статистично достовірна відмінність із групою здорових осіб (p<0,05). Таким чином, отримані результати дозволяють рекомендувати запропоновану схему застосування синглетно?кисневої терапії у комплексному лікуванні хворих на хронічне обструктивне захворювання легень середнього ступеня тяжкості в умовах пульмонологічного стаціонару. ВИСНОВКИ У дисертації вперше запропоновано спосіб комплексного лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ступеня тяжкості, із застосуванням синглетно-кисневої терапії. Вивчено вплив запропонованого лікування на динаміку клінічних проявів хронічного обструктивного захворювання легень, функцію зовнішнього дихання, біофізичні та рідкокристалічні характеристики конденсату повітря,що видихається, реологічні властивості, кислотно-основний та газовий склад крові. Стандартне лікування викликає у 87,6% хворих на ХОЗЛ покращання клініко ? функціональних показників. Проте, не зважаючи на адекватну базисну терапію, відбувається постійна персистенція, а з часом і наростання хронічного запального процесу у бронхах, що характеризується збільшенням інтенсивності кашлю, кількості мокроти, задишки, нічних пробуджень та потреби у користуванні короткотривалими бронхолітиками; падінні швидкісних показників функції зовнішнього дихання, зменшенні поверхневого натягу та наростанні анізотропії у відбитках конденсату повітря, що видихається, персистенції запальних змін гемограми. Не вдається досягнути значного покращання реологічної властивості, кислотно-основного та газового складу крові, що характеризується не стабільністю деформаційної та осмотичної стійкості еритроцитів, персистенцією респіраторного ацидозу та гіпоксичної рідкокристалічної структури сироватки крові у хворих на ХОЗЛ, що значно ускладнює перебіг та очікувані результати від проведеного лікування. Включення в комплексне лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легень середнього ступеня тяжкості синглетно-кисневої терапії дозволяє достовірно зменшити клінічні прояви ХОЗЛ: кашель з (2,5 ± 0,1) до (0,4 ± 0,01) балів; задишки з (2,5 ± 0,1) до (0,9 ± 0,1) балів; кількості мокроти з (2,3 ± 0,7) до (0,3 ± 0,8) балів; споживання короткотривалих бронхолітиків з (6 ± 1,7) до (2,4 ±1,0) разів; нічних пробуджень через ХОЗЛ-симптоми з (2,1 ±0,2) до (0,1 ± 0,1) рази; сумарного ХОЗЛ-рахунку з (18,7 ± 0,01) до (7,1 ± 0,01) балів. Застосування синглетно?кисневої терапії у комплексній терапії хворих на ХОЗЛ достовірно збільшує деформаційну здатність та осмотичну стійкість еритроцитів за рахунок зниження відносного градієнтного мембранного потенціалу з (0,381 ± 0,023) в.о. до (0,067 ± 0,005) в. о.; збільшення відносного заряду мембран еритроцитів з (0,055 ± 0,009) в. о. до (0,262 ± 0,006) в. о., нормалізує реологічну властивість крові за рахунок зменшення ступеня деформації еритроцитів з (2 ± 0,0) балів до (1,0 ± 0,1) балів. Синглетно-киснева терапія у комплексному лікуванні хворих на ХОЗЛ дозволяє досягнути достовірної структуризації рідкокристалічної структури сироватки крові з досягненням рідкокристалічних варіантів норми: 96,7 % хворих через 2 місяці після проведеного стаціонарного лікування мали рідкокристалічний варіант норми. Використання синглетно?кисневої терапії у комплексному лікуванні призводить до нормалізації поверхневого натягу конденсату повітря, що видихається; зменшує кількість патологічних анізотропних включень у його відбитках; а також призводить до достовірного покращання та стабілізаціі у часі функції зовнішнього дихання (FVC, FEV 1, FEF 75, FEF 50, FEF 25 та PEF). Застосування синглетно?кисневої терапії у комплексній терапії хворих на ХОЗЛ дозволяє нормалізувати кислотно-основний та газовий склад крові за разунок достовірного зниження НСО3 з (26,1 ± 0,5) до (25,8 ± 0,5) ммоль/л, РСО2 з (41,1 ± 0,8) до (38,0 ± 0,7) мм. рт. ст.; зменшення рівня SBC з (26,2 ± 0,4) до (24,7 ± 0,4) ммоль/л та рівня SBE з (2,2 ± 0,5) до (-0,4 ± 0,3) ммоль/л, збільшити напругу кисню в крові (РО2) з (59,4 ± 0,9) до (69,5 ± 1,2) мм. рт. ст. та ступеня насиченості гемоглобіну киснем (SO2) з (89,6 ± 2,1) % до (93,5 ± 0,4) %. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Рекомендується використання синглетно-кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих на хронічне обструктивне захворювання легень середнього ступеню тяжкості. Лікування проводиться в період загострення, 2 рази на добу, синглетно?киснева терапія використовується в інгаляції та всередину. Тривалість інгаляції на першу добу складає 7 хвилин (вранці та ввечері), кількість синглетно?кисневої суміші для пиття ? по 100 (вранці та ввечері). На 2 ? 4 добу ? 10 хвилин (2 рази на добу), кількість синглетно?кисневої суміші для пиття ? 100 мл (2 рази на добу). На 5 ? 7 добу тривалість інгаляції:15 хвилин, кількість синглетно?кисневої суміші для пиття 150 мл (2 рази на добу). На 8 ? 10 добу кількість синглетно?кисневої суміші для пиття 200 мл 2 рази на добу, тривалість інгаляції не змінюється. На 11 ? 14 добу тривалість інгаляції поступово зменшується до 10 хвилин (2 рази на добу), кількість синглетно?кисневої суміші для пиття 100 мл 2 рази на добу. Включення в комплексне лікування синглетно-кисневої терапії підвищує ефективність лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легень в середньому на 22,5 %. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Курик Л.М. Фізико-хімічні аспекти синглетно-кисневої терапії у лікуванні патологічних процесів // Укр. пульмонол. журн. – 2006. – № 1. – С. 66 –68. Курик Л.М., Чухраєва Е.Н., Криворучко С.Г. Влияние синглетно-кислородной терапии на биофизические показатели деформируемости и осмотической стойкости эритроцитов у больных с хроническим обструктивным заболеванием лёгких // Вістник фізіотерапії і курортології. – 2006. – № 3. – С. 50 – 54. (Здобувачем проведено обстеження хворих, статистична обробка матеріалу, аналіз і узагальнення результатів, Чухраєвій Е.Н., Криворучко С.Г. належить відбір хворих, консультативна допомога). Курик Л.М. Вплив синглетно-кисневої терапії на клініко-функціональні показники у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень // Укр. пульмонол. журн. – 2006. – № 3. – С. 25 – 29. Самосюк І.З. , Чухраєва Е.Н., Писанко О.І., Діденко А.А., Бондаренко Л.Н. , Курик Л.М. Синглетно-кислородная терапия. Аппараты МИТ–С // Биомедицинские технологии и радиоэлектроника. – 2007. – № 1. – С. 67 – 75. (Здобувачем проведено обстеження хворих, статистична обробка матеріалу, аналіз і узагальнення результатів, Самосюку І.З. , Чухраєвій Е.Н., Писанко О.І., Діденко А.А., Бондаренко Л.Н. належить відбір хворих, консультативна допомога). Курик Л.М. Вплив синглетно-кисневої терапії на реологічні властивості, кислотно-основний та газовий склад крові у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень// Укр. пульмонол. журн. – 2007. – № 2. – С. 26 – 31. Курик Л.М. Гомеостаз і деякі характеристики еритроцитів крові // Матеріали науково-медичної конференції студентів та молодих вчених НМУ ім. О.О. Богомольця. – Київ, 1998 р. – С. 37 – 38. Курик Л.М. Ефективність синглетно-кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих з пульмонологічною патологією // Матеріали ІІ з’їзду алергологів України – Київ, 2006. – С. 135. Курик Л.М. Ефективність синглетно-кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих на хронічне обструктивне захворювання легень // Інформотерапія: теоретичні аспекти та практичне застосування: Матеріали ХІІ міжнародної конференції. ? Київ, 2006 р. ? С. 85. Курик Л.М. Ефективність синглет-кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих з хронічним обструктивним захворюванням легень // Применение лазеров в медицине и биологии: первые Шахбазовские чтения: Матеріали ХХVI міжнародної науково-практичної конференції. – Ялта, 2006. – С. 99 – 100. Курик Л.М. Використання синглетно-кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих з пульмонологічною патологією // Екопатологія в педіатрії:матеріали доповідей міжнародної конференції/ – Тернопіль, 2006 р. – С. 43 ? 44, АНОТАЦІЯ Курик Л.М. Ефективність синглетно?кисневої терапії в комплексному лікуванні хворих на хронічне обструктивне захворювання легень. ? Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.27 – пульмонологія. – Державна установа “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Академії медичнних наук України”, Київ, 2007. Стандартне лікування викликає у 87,6% хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) покращання клініко ? функціональних показників. Проте, не зважаючи на адекватну базисну терапію, відбувається постійна персистенція, а з часом і наростання хронічного запального процесу у бронхах, не вдається досягнути значного покращання реологічної властивості, кислотно-основного та газового складу крові, що значно ускладнює перебіг та очікувані результати від проведеного лікування. Запропоновано спосіб комплексного лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ступеня тяжкості, із застосуванням синглетно-кисневої терапії. Вивчено, проаналізовано та доведено, що застосування синглетно?кисневої терапії у комплексному лікуванні загострення ХОЗЛ, приводить до позитивних змін клінічних симптомів захворювання, покращання показників функції зовнішнього дихання, а також збільшення поверхневого натягу конденсату повітря, що видихається та впорядкування його рідкокристалічної структури, нормалізації реологічних, кислотно-основних та газових параметрів крові у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень середнього ступеню тяжкості. Ключові слова: хронічне обструктивне захворювання легень, синглетно–киснева терапія. ANNOTATION Kuryk L.M. Effectivenes singlet?oxygen therapy in complex treatment patients with chronic obstructive pulmonary disease. Manuscript. Thesis for acquiring of scientific grade of candidate of medical sciences for specialty 14.01.27 — pulmonology. — State organization “Institute of phthisiology and pulmonology, named after F. G. Yanovskiy, Academy medical sciences of Ukraine”, Kyiv, 2007. Standards treatment improves clinical and functional parameters in 87,6 % patients with chronic obstructive pulmonary disease (COPD). But in most cases effectiveness of standard treatment is not very high. But, not looking on treatment, after several month’s had been increased symptoms of COPD. It is not possible to rich significant improving of clinical, functional throughout of disease, rheologycal parameters, acid-base balance and gaz condition of blood, parameters of external breathing, and dynamics indicators of erythrocytes and crystallooptic characters of blood serum. It was proposal new method of treatment by using singlet?oxygen (SOT) therapy at patients with COPD. It was been proved positive influence singlet?oxygen therapy on clinical, functional throughout of disease, rheologycal parameters, acid-base balance and gaz condition of blood, parameters of external breathing, dynamics indicators of erythrocуtes and crystallooptic characters of blood serum. Had been elaborated the scheme of apply SOT at pulmonologycal in ? patient departments. Key words: chronic obstructive pulmonary disease, singlet?oxygen therapy. АННОТАЦИЯ Курик Л.М. Эффективность синглетно?кислородной терапии в комплексном лечении больных хроническим обструктивным заболеванием легких. ? Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.27 - пульмонология. - Государственное учреждение “Институт фтизиатрии и пульмонологии им. Ф.Г. Яновского Академии медицинских наук Украины”, Киев, 2007. Стандартное лечение вызывает у 87,6% больных хронической обструктивной болезнью легких (ХОЗЛ) улучшение клинико-функциональных показателей. Однако, несмотря на адекватную базисную терапию, происходит постоянное персистирование, а со временем и нарастание хронического воспалительного процесса в бронхах, что характеризуется усилением кашля, увеличением количества мокроты, нарастанием одышки, ночных пробуждений и потребности в кратковременных бронхолитиках. Происходит падение скоростных показателей функции внешнего дыхания, уменьшение поверхностного натяжения, нарастание анизотропии в отпечатках конденсата выдыхаемого воздуха. Не удается достичь значительного улучшения реологического свойства, кислотно-основного и газового состава крови, что характеризуется нестабильностью деформационной и осмотической стойкости эритроцитов, персистированием респираторного ацидоза и гипоксической жидкокристалической структуры сыворотки крови у больных с ХОЗЛ, что значительно усложняет течение и ожидаемые результаты от проведенного лечения. Предложен способ комплексного лечения больных хронической обструктивной болезнью легких средней степени тяжести с применением синглетно-кислородной терапии. Изучено и проанализировано влияние предложенного лечения на динамику клинического проявления хронической обструктивной болезни легких, функцию внешнего дыхания, поверхностное натяжение и жидкокристалическую структуру конденсата выдыхаемого воздуха, деформационную способность и осмотическую стойкость еритроцитов, кислотно-основный и газовый состав крови. Доказано, что применение синглетно?кислородной терапии в комплексном лечении больных хронической обструктивной болезнью лёгких средней степени тяжести в условиях пульмонологического стационара, положительно влияет на клинико-функциональное течение заболевания, что характеризуется достоверным уменьшением интенсивности кашля, одышки, количества мокроты и ночных пробуждений, уменьшением суммарного ХОЗЛ?счёта и потребности в кратковременных бронхолитиках. Использование синглетно?кислородной терапии способствует улучшению функции внешнего дыхания, что характеризуется достоверным увеличением и временной стабилизацией его скоростных характеристик. Назначение синглетно?кислородной терапии в лечении больных хроничесой обструктивной болезнью лёгких в условиях пульмонологического стационара приводит к увеличению поверхностного натяжения конденсата выдыхаемого воздуха и упорядочению его жидкокристалической структуры. Доказано, что синглетно?кислородная терапия в комплексном лечении вызывает достоверое увеличение деформационной способности и осмотической стойкости эритроцитов, что подтверждается снижением степени их деформации. Синглетно?кислородная терапия в комплексном лечении больных хронической обструктивной болезнью лёгких средней степени тяжести приводит к достоверному улучшению кислотно-основного и газового состава крови. Ключевые слова: хроническая обструктивная болезнь легких, синглетно-кислородная терапия. PAGE 21 * # * & # # # * & * & & * # # # #

Похожие записи