.

Дрібні ссавці і стратиграфія нижнього та середнього неоплейстоцену південного заходу Російської платформи: Автореф. дис… канд. геол. наук / О.І. Кро

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2546
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

КРОХМАЛЬ Олексій Іванович

УДК 569.32:551.793](47)(-14)

ДРІБНІ ССАВЦІ І СТРАТИГРАФІЯ НИЖНЬОГО ТА СЕРЕДНЬОГО
НЕОПЛЕЙСТОЦЕНУ ПІВДЕННОГО ЗАХОДУ РОСІЙСЬКОЇ
ПЛАТФОРМИ

Спеціальність 04.00.09 – палеонтологія та стратиграфія

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата геологічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі геологіі антропогену Інституту геологічних наук НАН України

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук, професор ШЕЛКОПЛЯС ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ, Інститут геологічних наук НАН України, зав.відділом

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор РЕКОВЕЦЬ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ, Інститут зоології НАН України ім.І.І.Шмальгаузена, головний науковий співробітник

кандидат геолого-мінералогічних наук МОСЬКІНА ОЛЬГА ДМИТРІЄВНА, Інститут геологічних наук НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет

Захист відбудеться ” 4 ” листопада 1999 р. о 14-00 годині на засіданні вченої ради Д.26.162.01 Інституту геологічних наук НАН України, м.Київ, вул. О.Гончара, 55-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України, м.Київ, вул. О.Гончара, 55-б

Автореферат розісланий ” 3 ” жовтня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Рябоконь Т.С

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стратиграфічне розчленування давньоевксинських відкладів до останнього часу здійснювалось, головним чином, на основі вивчення і аналізу солоноватоводної фауни молюсків, остракод, нанопланктону. Це дозволяло проводити їх кореляцію з синхронними відкладами інших морських басейнів, лиманно-алювіальними осадками пригирлових зон річок. Загальний аналіз мікротеріофауни, знайденої в цих відкладах, надав можливість для дуже приблизної кореляції давньоевксинських відкладів з континентальними, а стратиграфічне розчленування цих осадків на основі викопних дрібних ссавців до цього часу не було проведено. Таке положення справи викликало необхідність проведення більш повних зборів та детального аналізу мікротеріофауни з відкладів давньоевксинського басейну в північно-західному Причорномор’ї. Великомасштабна геологічна зйомка та пошуки корисних копалин викликало необхідність створення детально обгрунтованої стратиграфічної схеми цих відкладів в межах даного регіону.
Дані з історії розвитку природного середовища в недалекому геологічному минулому, з використанням кореляції субаквальних і субаеральних товщ за допомогою мікротеріологічного методу, служать надійною основою для пізнання закономірностей розвитку природи і є цінним матеріалом для побудови теоретичних моделей зміни клімату.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. темами. Робота виконана у рамках тематики, яка проводилась у відділі геології антропогену ІГН НАН України: “Геологічна історія України в плейстоцені” та “Стратиграфія і геохронологія лесових та льодовикових відкладів України”.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертації є стратиграфічне розчленування нижньо-середньонеоплейстоценових давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я з використанням мікротеріологічного методу та кореляція цих відкладів з континентальними осадками Європи.
Досягнення цієї мети вимагає:
– вивчення мікротеріологічним методом опорних розрізів давньоевксинських відкладів південного заходу України;
– визначення систематичного складу та кількісного співввідношення викопних дрібних ссавців з опорних розрізів давньоевксинських відкладів та синхронних їм субаквальних відкладів північно-західного Причорномор’я і Середнього Придніпров’я;
– проведення детального морфологічного аналізу викопного матеріалу;
– встановлення стратиграфічного значення фауністичних комплексів і теріоасоціацій дрібних ссавців;
– кореляції давньоевксинських відкладів з континентальними осадками Європи,
вміщуючими аналогічну мікротеріофауну.

Наукова новизна одержаних результатів.
1.Вперше детально вивчені за допомогою мікротеріологічного методу давньоевксинські відклади північно-західного Причорномор’я.
2.Мікротеріологічно охарактеризований розріз Нагорне-2, значно доповнені та розширені списки викопних дрібних ссавців розрізів Нагорне-1 і Озерне.
3.Детальне морфологічне дослідження викопних решток мікротеріофауни покладено в основу стратиграфічного розчленування давньоевксинських відкладів.
4.Здійснена кореляція давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я з континентальними осадками Європи за допомогою викопних дрібних ссавців.
5.Для давньоевксинських відкладів зареєстровано вид Arvicola chozaricus Alexandrova, керівний для хазарського фауністичного комплексу.

Практичне значення одержаних результатів. Дані мікротеріологічного аналізу дозволили уточнити хронологічне положення давньоевксинських відкладів в стратиграфічній шкалі України і Європи.
Стратиграфічне положення та кореляція давньоевксинських морських відкладів північно-західного Причорномор’я з континентальними осадками інших регіонів може бути використано для великомасштабної геологічної зйомки, побудові стратиграфічних схем та палеогеографічних карт.

Особистий внесок здобувача. Усі основні результати та висновки, що викладені в дисертаційній роботі, здобувачем одержані самостійно.

Основні положення, що захищаються.
1.Детальне морфологічне дослідження викопних решток дрібних ссавців є надійною основою для виділення фауністичних комплексів і складаючих їх теріоасоціацій в давньоевксинських відкладах північно-західного Причорномор’я.
2.Дані мікротеріологічного аналізу дозволили здійснити стратиграфічне розчленування давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я.
3.Мікротеріологічний аналіз може служити основою для часової та просторової кореляції морських (в т.ч. давньоевксинських) і континентальних відкладів.

Фактичний матеріал. В основу дисертаційної роботи покладено матеріали польових та камеральних досліджень, які автор здійснив у відділі геології антропогену Інституту геологічних наук НАН України на протязі 1986-1996 р.р. За цей час було описано та детально вивчено опорні розрізи давньоевксинських відкладів нижнього і середнього неоплейстоцену. Взагалом проаналізована геологічна будова, фауна молюсків, крупних і дрібних ссавців 10 розрізів північно-західного Причорномор’я та Середнього Придніпров’я. Також вивчні матеріали великомасштабної зйомки території Одеської області України.
В процесі польових робіт було промито і просіяно більш 22 тон породи з давньоевксинських лиманно-алювіальних відкладів південного заходу України. Оброблено під бінокуляром та намальовано великий фактичний матеріал, представлений ізольованими зубами і окремими щелепами з неповними та повними рядами зубів. З 4144 кісткових решток діагностичними виявилось 2365, які й були всебічно вивчені автором дисертації. З перших нижніх кутніх зубів знімалось 13 морфометричних показників, на підставі яких визначались числові значення 10 індексів і коефіцієнтів.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідались на XVIII, XX, XXII сесіях Українського палеонтологічного товариства (Київ, 1995, 1997, 1999), на нараді з неогенових і четвертинних ссавців Палеарктики (Польща, 1994), Всеросійській нараді “Главнейшие итоги в изучении четвертичного периода и основные направления исследований в XXI веке” (Санкт-Петербург, 1998) та засіданні Антропогенової секції Українського національного стратиграфічного комітету (Київ, 1999).

Публікації. Основні положення і результати дисертації викладені в трьох статтях надрукованих у наукових журналах (Геол. ж., 1993, 1997, 1999), одна стаття видана у збірнику наукових праць (“Антропогеновые (четвертичные) формации Украины”, 1999), а також п’ять повідомлень в матеріалах та тезах конференцій.

Обсяг та структура роботи. Дисертація об’ємом 118 сторінок машинописного тексту складається з вступу, 6 розділів, висновків і списку використаних джерел (168 найменувань). Робота містить 13 рисунків і 16 таблиць.
Дисертаційна робота виконана у відділі геології антропогену Інституту геологічних наук НАН України під керівництвом доктора геолого-мінералогічних наук, професора В.М.Шелкопляса, якому автор висловлює щиросердечну подяку.
Особливу вдячність за допомогу в работі та уважне відношення автор висловлює член-кореспонденту НАН України П.Ф.Гожику.
Велику подяку автор висловлює співробітникам відділу геології антропогену кандидату геологічних наук М.С.Комар і інженеру С.К.Прилипко за допомогу надану при дослідженні опорних розрізів і зборі фактичного матеріалу.
Автор щиро вдячний кандидатам геолого-мінералогічних наук В.М.Мацую, Т.Ф.Христофоровій, А.І.Шевченко, кандидату біологічних наук В.А.Несіну, а також всьому колективові відділу геології антропогену ІГН НАН України за сприяння у виконанні даної роботи.

ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі: “ПАЛЕОНТОЛОГО-СТРАТИГРАФІЧНА ВИВЧЕННІСТЬ ДАВНЬОЕВКСИНСЬКИХ ВІДКЛАДІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я” розглянуто основні етапи вивчення давньоевксинських відкладів.
Морські відклади давніх басейнів завжди привертали пильну увагу дослідників. Це стосується і відкладів з давньоевксинським типом фауни.
Великий внесок у справу вивчення давньоевксинських відкладів внесли Н.О.Соколов, А.П.Павлов, О.Д.Архангельський, М.М.Страхов, В.Г.Бондарчук. Ці вчені вперше описали умови залягання осадків і фауну молюсків давньоевксинського віку.
Багато зробили для вивчення геологічної будови. літології, мінералогії та малакофауни давньоевксинських відкладів Азово-Чорноморського регіону П.В.Федоров, Н.Н.Тращук, К.Д.Міхайлеску, А.Н.Хубка. П.Д.Букатчук, П.Ф.Гожик. Л.А.Чепалига, В.Г.Чірка, І.М.Барг, Б.Ф.Григор’єв та інші. В.А.Зубаковим була здійснена спроба глобальної кореляції давньоевксинських осадків з відкладами різного генезису.
Детально вивчались рештки крупних та дрібних ссавців з відкладів з давньоевксинським типом фауни такими дослідниками як: Л.І.Алексєєва, А.К.Маркова, Н.А.Константинова, А.І. Шевченко. Л.П.Александрова та інші. Остракоди з осадків цього віку досліджувались А.Л.Коваленко, Н.І.Дикань.
Детальна характеристика давньоевксинських відкладів території України надається в колективній монографії “Антропогеновые отложения Украины”. Тут приведені дані по заляганню. розповсюдженню, палеонтологічній характеристиці давньоевксинського горизонту Причорномор’я, Приазов’я і Криму. Проведена кореляція цих відкладів з терасовими комплексами річок північно-західного Причорномор’я та Середнього Придніпров’я. Побудована стратиграфічна схема, яка відбиває природні історичні етапи розвитку давньоевксинського басейну на півдні України. Проведено кореляцію цих товщ з континентальними відкладами, починаючи з лубенського (кромерського) міжльодовиков’я і до початку дніпровського часу.
Літературні дані свідчать, що в історії розвитку давньоевксинського басейну виділяється 2-3 трансгресивні цикли, які співпадають в часі з формуванням верхньої товщі V та всієї товщі IV терас річок північно-західного Причорномор’я. В цей час вимирали останні представники тираспільського фаунистичного комплексу й пройшли повний еволюційний цикл сингільські фауни крупних та дрібних ссавців. Розвиток давньоевксинського басейну і сингільского комплексу мікротріофауни, за різними даними, починається з лубенського (мучкапського, кромерського) міжльодовиков’я і завершується в кінці ліхвінського (міндель-рисс) міжльодовиков’я.
Таким чином, положення давньоевксинських відкладів в стратиграфічній шкалі неоплейстоцену до цього часу є дискусіонним, як дискусіонними є і кількість трансгресій давньовксинського басейну, і питання кореляції цих осадків з відкладами іншіх регіонів та іншого генезису. Цим визначається постановка теми детального дослідження давньоевксинських відкладів і знайдених в них решток мікротеріофауни для вирішення даних проблем.

У другому розділі:”МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ” розглянуто методичні основи вивчення викопних дрібних ссавців.
Знаходження викопних решток рослин та тварин в товщах порід різних генетичних типів дозволяє проводити кореляцію останніх на великих площах, в різних розрізах і кернах свердловин.
Дуже велике значення для стратиграфічного розчленування порід четвертинного віку мають викопні рештки дрібних ссавців. Їх знаходження як в континентальних відкладах, так і в відкладах лиманного, лиманно-алювіального, лиманно-морського генезису дає можливість прямої кореляції континентальних і морських товщ.
Вибір викопного мікротеріологічного матеріалу (в першу чергу гризунів), як основи стратиграфічних та кореляційних побудов, обумовлено цілою низкою причин біологічного порядку, таких як високий темп розмноження, висока щільність популяцій та чисельність видів в цілому, екологічна пластичність та високий ступінь адаптацій, поліморфізм популяцій, велика швидкість еволюційних перетворень, філетичне видоутворення.
Для успішного використання дрібних ссавців в цілях стратиграфії необхідна наявність серійного палеонтологічного матеріалу. Його можна отримати з використанням методу промивки та просіювання, для якого характерна відносна простота, але при цьому він дуже ефективний.
В подальшому обробка отриманого кісткового матеріалу здійснюється в лабораторних умовах. Кутні зуби сортуються по таксонах і створюється палеонтологічна колекція. Під бінокуляром знімаються різноманітні морфологічні характеристики зубів. Особлива увага приділялась наступним параметрам: довжина, ширина, висота коронки, довжина параконідного відділу М1, морфометричні показники будови параконідного відділу, товщина емалі на конідах, співвідношення морфотипів будови жувальної поверхні зубів. На слідуючому етапі досліджень розраховуються індекси та коефіцієнти необхідні для визначення ступеню еволюційного розвитку окремих видів та мікротеріологічних асоціацій в цілому. На підставі вище згаданого нами здійснена стратифікація та кореляція відкладів з давньоевксинським типом фауни.
Нами оброблено 2365 діагностичних кісткових решток. Основна частина належить польовковим – 1614 решток (68,25%) та ховрахам – 434 (18,35%). Кількість решток розподілилась по місцезнаходженням таким чином: Нагорне-1,1 – 154, Більшовик-2,1 – 250, Озерне-2 – 144, Нагорне-2 – 128, Меджибож – 73, Морозівка-2 – 651, Чигирин – 185, Гуньки – 209, Демидівка – 186, Озерне-1 – 213, Матвіївка – 172.

В третьому розділі “МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ДРІБНИХ ССАВЦІВ В АЛЮВІАЛЬНИХ, ОЗЕРНО-АЛЮВІАЛЬНИХ ТА ЛИМАННИХ ВІДКЛАДАХ” представлена характеристика досліджених розрізів.
Вивчені місцезнаходження, які містять солонуватоводну та прісноводну фауну молюсків та остракод давньоевксинського типу, приурочені до відкладів IV-V терас річок північно-західного Причорномор’я, а також до алювію III-IV терас річок середньої полоси України від Меджибожа на заході (басейн Південного Бугу) до Великої Камишевахи на сході (басейн Північного Донця).
Алювіально-лиманні відклади V-х терас поширені по лівому березі пригирлової частини р.Прут, скрізь по лівому березі Дунаю і фрагментарно з обох берегів р.Ялпуг. Ширина тераси змінюється від 0,3 до 3,0 км по р.Ялпуг, від 0,2 до 1,5 км по р.Прут та від 0,3 до 8,5 км по р.Дунай. На півдні тераса вложена в кіммерійські, куяльницькі та верхньопоратські відклади, а на р.р.Прут та Ялпуг в понтичні та середньопліоценові утворення. Абсолютні висоти 50-60 м, висота цоколю 0-10 м.
IV тераса виділена в долинах річок Дунай, Прут, Ялпуг. По р.Дунай вона простежується від оз.Кагул до оз.Саф’яни. По р.Прут тераса простежується скрізь в пригирловій частині майже безперервною полосою. В долині р.Ялпуг тераса виділена на правому схилі на північ від с.Алаута. Ширина тераси змінюється від 0,3 до 9,0 км. Найбільшої ширини вона досягає південніше с.Нагорне в долині р.Дунай. Абсолютні висоти її поверхні складають в долині р.р.Прут та Дунай 35-40 м, в долині р.Ялпуг – 58-78 м. Абсолютні висоти цоколя тераси змінюються від +58 м на півночі до -7 м на півдні. Потужність алювію 2-15 м.
Була досліджена мікротеріофауна наступних місцезнаходжень:
Нагорне-1 (V тераса р.Дунай, Ренійський р-н, Одеська обл.). Дрібні ссавці отримані із сірих дрібнозернистих, глинистих пісків з гравелітом і багатою фауною молюсків, потужністю 0,5 м.
Більшовик-2 (лівий берег Хаджибейського лиману, Одеська обл.). Мікротеріофауна промита з суглинистих, несортованих гравелітів, потужністю 0,15 м.
Озерне (IV тераса р.Ялпуг, Ізмаїльський р-н, Одеська обл.). Дрібні ссаві з двох різновікових товщ. Найбільш давня – піски сірувато-жовті, різнозернисті, гравелисті з прошарками суглинків та детриту, потужністю 2,5 м. Молодша товща – суглинок сіро-палевий. тонко-горизонтальноверствуватий з прошарками пісків та глин, потужністю 3 м.
Нагорне-2 (лівий берег оз.Кагул, Одеська обл.). Мікротеріофауна з пісків бурувато-сірих, середньозернистих з гравієм та суглинком буруватим, потужністю 2 м.
Меджибож (IV тераса р.Південний Буг, Хмельницька обл.). Фауна походить з товщі світлих, гравелистих пісків з включеннями гальки, потужністю 2 м.
Морозівка-2 (лівий берег Хаджибейського лиману, Одеська обл.). Дрібні ссавці отримані із пісків сірих, різнозернистих з прошарками гравелитів та рештками прісноводних молюсків. потужністю 1,5 м.
Чигирин (Черкаська обл.). Фауна знайдена в сірих. косоверствуватих, різнозернистих пісках з прошарками та лінзами крупнозернистого піску та гравію, потужністю 3 м.
Гуньки (правий берег р.Псел, Полтавська обл.). Мікротеріофауна з сірих пісків, суглинків сизо-сірих з молюсками та гітії, загальною потужністю 2,7 м.
Демидівка (Кременчузький р-н, Полтавська обл.). Фауна промита з пісків з лінзами гравелитів, гітіїї, потужністю 2 м.
Матвіївка (правий берег р.Сула, Черкаська обл.). Знахідки дрібних ссавців приурочені до пісків та глинистих гравелитів, потужністю 2 м.

В четвертому розділі “МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОПНИХ РЕШТОК ДРІБНИХ ССАВЦІВ” приведено монографічний опис 12 видів польовкових, морфологічна будова жувальної поверхні М1 яких покладена в основу стратиграфічних та кореляційних побудов. Це слідуючі види: Clethrionomys glareolus, Microtus (Stenocranius) gregaloides, M.(S.) gregalis, M.(Terricola) arvalidens, M.(Pallasiinus) oeconomus, M.(Microtus) arvalinus, M.(M.) arvalis, Lagurus transiens, L.lagurus, Eolagurus luteus, Arvicola mosbachensis, A.chosaricus.
При морфометричному аналізі будови нижніх кутніх зубів вказаних видів знімались 13 параметрів, а саме: А – довжина параконідного відділу (всі параметри стосуються переднього нижнього кутнього М1); В – внутрішня відстань між вершинами трикутників в основі непарної петлі; Д – довжина; Е – ширина шійки непарної петлі; З – внутрішня ширина непарної петлі; К – висота коронки; М – ширина; Н – ширина непарної петлі; П – ширина параконідного відділу; Р – довжина непарної петлі; С – ширина злиття трикутників в основі непарної петлі; Ш – ширина злиття пітімісних трикутників. Для водяної полівки також вимірювалась довжина М3.
Для характеристики рівня еволюційного розвитку видів польовкових, крім наведених показників. використовувались також їх співвідношення (індекси та коефіцієнти – всього 10), найбільш показні з яких (А/Д, С/В, Е/В, Р/Д, КДЕ – коефіцієнт диференціації емалі) лягли в основу підсумкової схеми, яка використана для стратифікації та кореляції відкладів з давньоевксинським типом фауни (див.рис).
Було проведено аналіз морфотипів будови жувальної поверхні М1, за методикою розробленою Л.І.Рековцем (1992).
E.luteus – в сингільських фаунах переважають типи будови непарної петлі рівномірно-округлої форми або видовженої з заглибленням з зовнішньої сторони петлі.
Prolagurus-lagurus – у вивчених місцезнаходженнях присутні морфотипи posterius, transiens, lagurus. Кількість перших двох знижується, зникаючи в хазарських та більш молодих фаунах. Останній морфотип стає єдиним.
M.(P.) oeconomus – в першій половині середнього неоплейстоцену кількість екземплярів морфотипів I і II поступово зменшується. досігає в ранньохазарських теріоугрупуваннях до 5-15%. Переважаючими становляться морфотипи III (більш 50%) та IV (20-25%).
M.(S.) gregalis – спостерігається тенденція деякого скорочення кількості I і II морфотипів, але вони переважають в популяціях. III та IV морфотипи збільшують свою чисельність приблизно до 40%.
M.(T.) arvalidens – в сингільських та ранніх хазарських фаунах спостерігається зменшення чисельності II морфотипу, яке супроводжується одночасним збільшенням чисельності решток III морфотипу. Типи I та V зберігають чисельність в межах 10-20%.
M.(M.) arvalinus-arvalis – зменшується чисельність I, V, VI морфотипів при сталій кількості III та VII типів будови. Всі вони не перевищують 20% решток. За цей період II і IV морфотипи збільшують чисельність до 40% кожний, складаючи разом 70-80% в кожному з місцезнаходжень.
Одним з основних показників рівня еволюційного розвитку керівного для відкладів з давньоевксинським типом фауни роду Arvicola є коефіцієнт диференціації емалі (КДЕ), який являє собою відношення товщини емалі на задніх стінках конідів до їх товщини на передніх стінках. Цей показник є головним для стратиграфічного розчленування давньоевксинських товщ та їх кореляції з відкладами інщих територій. В досліджених нами популяціях кінця нижнього – першій половині середнього неоплейстоцену рід представлено двома видами: A.mosbachensis з КДЕ 136,4 – 109,4 та A.chosaricus зі значеннями цього показника 103,2 – 102,9 (див.рис. та табл.).
Необхідно відмітити наступне. Процес диференціації та інверсії емалі має детерміновану спрямованість в квартері й необоротний. Значення КДЕ знижується від більш давніх до більш молодих популяцій (в нашому випадку від значення 137 майже до 100). Нарешті, процес диференціації емалі супроводжується майже завжди стоншенням емалі на задніх стінках конідів при одночасному її стовщенні на передніх. Стовщення емалі передніх стінок трикутників здійснюється приблизно вдвічі інтенсивніше.

У п’ятому розділі “ФАУНІСТИЧНІ КОМПЛЕКСИ ТА СКЛАДАЮЧІ ЇХ АСОЦІАЦІЇ ДРІБНИХ ССАВЦІВ” розглянуто якісний та кількісний склад фауністичних комплексів і теріоасоціацій.
Фауністичний комплекс – історично сформований комплекс видів ссавців з притаманною йому просторово-часовою характеристикою, властивою даній палеозоогеографічній одиниці не нижче підобласті з визначеним рівнем еволюцйного розвитку груп в цілому або в окремих філітичних лініях. Теріоасоціація являє собою внутрішньокомплексне об’єднання угрупувань (одного чи декількох місцезнаходжень) фіксуюче насамперед кількісні зміни фонових груп, а в окремих випадках й якісні їх характеристики (еволюційний рівень фонових груп) на рівні підвидів, рідше видів. Необхідно підкреслити, що фауністичний комплекс відбиває якісні зміни теріофауни, тоді як асоціація відбиває, головним чином, кількісні її зміни.
Вивчені нами викопні дрібні ссавці з відкладів з давньоевксинським типом фауни відносяться до тираспільського, сингільського та хазарського фауністичних комплексів. Тираспільський комплекс дрібних ссавців фіксується в своїх нижніх межах по появі підроду Microtus та еволюційно просунутих Terricola і Stenocranius, появі Lagurus, а на заключних етапах розвитку комплекса роду Arvicola. Сингільський фаунистичний комплекс існував в першій половині середнього неоплейстоцену на протязі ліхвінського міжльодовиков’я. На першому етапі розвитку комплексу ще існують види родів Mimomys, Microtus (Terricola) та Prolagurus, кількість яких в подальшому зменшується. Потім зникають мімоміс і пролагурус, а основними стають роди Microtus, Lagurus, Arvicola. На заключних етапах існування комплексу зникають Terricola, інші таксони представлені видами існуючими зараз (крім A.mosbachensis). Хазарський фауністичний комплекс існував на прикінці ліхвінського міжльодовиков’я і в першій половині дніпровського зледеніння. Дрібні ссавці цього комплексу вперше описані з “чорноярських пісків”, де ідентифіковано вид A.chosaricus, який став керівним для мікротеріофауни хазарського часу. Практично всі види подібні сучасним, відміна зберігається лише на підвидовому таксономічному рівні.
Нами виділено наступні теріоасоціації. Нагорнська лагурусно-террікольно-арвікольна асоціація відома по фауні місцезнаходжень Нагорне-1,1 і Більшовик-2,1. Першу фонову групу складають Lagurini (біля 45%), в якій домінують L.transiens (19%) і E.luteus (14%). Друга фонова група – р.Microtus (до 35%), домінує M.(T.) arvalidens (біля 30%). Представлено вид A.mosbachensis (до 50%) з КДЕ не менш 133,0. Бабельська мікротусно-лагурусна асоціація представлена в місцезнаходженнях Озерне-2 і Нагорне-2. Фоновими групами є Microtus (біля 35%) та Lagurini (трохи більше 30%). До рівня домінантного доходить кількість решток A.mosbachensis (біля 16%) з КДЕ 120,0-133,0. Морозівська лагурусно-мікротусна асоціація включає фауну місцезнаходження Морозівка-2. Першою фоновою групою є Lagurini (біля 53%), де домінують L.lagurus (24%) та E.luteus (19%). Друга фонова група представлена р.Microtus (до 40%). Дуже нечисельні рештки A.mosbachensis (біля 1%) з КДЕ, який дорівнює 116,0-120,0. Гуньківська мікротусно-арвікольна асоціація відома по фауні з розрізів Чигирин, Гуньки, Демидівка. Фон складають Microtus (біля 58%) та Arvicola (біля 31%), представлена видом A.mosbachensis з КДЕ рівним 104,0-116,0. Матвіївська мікротусно-лагурусна асоціація описана по фауні місцезнаходжень Озерне-1 та Матвіївка. Фонові групи складають відповідно біля 45% та 37% кількості решток польовкових. Домінують M.(M.) arvalis (до 20%) та L.lagurus (до 35%). На рівні домінантного виду представлена водяна полівка A.chosaricus (біля 15% решток) з коефіцієнтом диференціації емалі 100,0-105,0 (див.рис.).

В шостому розділі “СТРАТИГРАФІЧНЕ РОЗЧЛЕНУВАННЯ ТА КОРЕЛЯЦІЯ ВІДКЛАДІВ З ДАВНЬОЕВКСИНСЬКИМ ТИПОМ ФАУНИ ЗА ДОПОМОГОЮ ДРІБНИХ ССАВЦІВ” надається загальна характеристика та таксономічний склад фауни солонуватоводних та прісноводних викопних молюсків давньоевксинського часу з опорних розрізів північно-західного Причорномор’я – Узмарі (V тераса спільна для Прута та Дунаю) та біля с.Озерне (нижня та верхня лиманні товщі).
В історії розвитку давньоевксинського басейну на північному заході Азово-Чорноморського регіону чітко виділяються три етапи, послідовно змінюючи один одного. Обгрунтування такого розчленування здійснено по викопній мікротеріофауні. Керівним родом обраний р.Arvicola, зафіксований в усіх місцезнаходженнях.
Поява роду Arvicola у європейському плейстоцені зв’язана з відкладами останнього інтергляціалу кромера з показниками КДЕ у мосбахської полівки, які дорівнюють 140,0-150,0. Масове розселення роду припадає на час окського зледеніння та наступного за ним ліхвінського міжльодовиков’я зі значеннями КДЕ 136,0-137,0 і нижче. В північно-західному Причорномор’ї перші водяні полівки роду Arvicola відмічено у відкладах кінця нижнього неоплейстоцену (Узмарі, Нагорне-1,1, Більшовик-2,1).
На першому етапі розвитку давньоевксинського басейну, який відповідає нижньому неоплейстоцену, дрібні ссавці представлено видами тираспільського фауністичного комплексу. Тут домінують L.transiens, M.(T.) arvalidens, вперше з’являється A.mosbachensis. На другому етапі, який охоплює більшу частину ліхвінського міжльодовиков’я, отримали широке розповсюдження та розвиток види L.lagurus, A.mosbachensis (акме-зона виду), підроди Pallasiinus, Stenocranius, Microtus. На заключному – третьому – етапі, який завершує ліхвінське міжльодовиков’я, в фаунах дрібних ссавців з’являється вид A.chosaricus – керівний для хазарського комплексу. Інші таксони представлені видами сучасного габітусу, які відрізняються в еволюційному плані від рецентних лише на підвидовому рівні.
При кореляційних побудовах за основу прийнята стратигрфічна схема, розроблена у відділі геології антропогену ІГН НАН України, з урахуванням рекомендацій Стратиграфічного кодексу України. На основі проведеної кореляції давньоевксинських відкладів з континентальними осадками Європи, зроблено схему співвідношення етапів розвитку даного басейну з етапами еволюції мікротеріофауни (див.табл.).

ВИСНОВКИ

На попередньому етапі робіт було проведено аналіз палеонтолого-стратиграфічної вивченості давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я за літературними джерелами. Це дозволило уявити загальну картину напрямків і результатів досліджень даного геологічного об’єкту та намітити мету і задачі, вирішення яких лягло в основу даної роботи.
В процесі досліджень були описані опорні розрізи давньоевксинських відкладів південного заходу України і оброблені багаті мікротеріологічні матеріали за загальноприйнятою методикою. Вперше для стратиграфічного
ДАВНЬОЕВКСИНСЬКІ ВІДКЛАДИ (північно-західне Причорномор’я)
Перший цикл осадконакопичення deu 1 Другий цикл осадконакопичення deu 2 Третій цикл осадконакопичення deu 3
Нагорнська теріоасоціація Бабельська теріоасоціація Морозівська теріоасоціація Гуньковська теріоасоціація Матвєєвська теріоасоціація
Нагорне-1,1 (136,4)* Вертешолож-2 (136,14) Більшовик-2,1 (135,8) Хюндсхейм (135,15) Мосбах-2 (133,5) Шехмань 1 Чуй-Атасєво Куллар-База (?) Вергранн Мауер Пільгераус (?) Таркьо 2-15 (?) Віллань 8 (?) Вертешолож 1а (?) Уппонь 6-8 (?) Белле-Роше (?) Уестбері Боксгров Узмарі Озерне-2 (132,7) Більзінгслебен (132,5) Таркьо 1 (129,0) Петерсбух (126,14) Смол.Брод (125,7) Візогліано В (125,6) Скаріо SG (124,5) Нагорне-2 (123,7) Добрковіце-2 (123,2) Будапешт-1 (123,08) Візогліано А2 (122,5) Скаріо А (121,5) Калманка (121,5) Меджибож (119,7) Орліхаузен (?) Ерпфінген 1 і 3 (?) Зюйдмер-Берг (?) Хлюм 4С (?) Турол Е 1-8 (?) Младеч 2 і 3 (?) Кас’ян (?) Странська Скала (?) Морозівка-2 (118,8) Аріендорф 1 (118,0) Візогліано А1 (117,0) Будапешт-2 (116,8) Моровіца-1 Гура Добружі 1 і 2 Чигирин (116,0) Нагіхарсанхег 6 (116,0) Пархелен (114,2) Вагенінген (114,0) Веймар-Ерінгсдорф (112,3) Гуньки (111,3) Півіха (111,1) Демидовка (110,5) Кереш (109,7) Вел.Камишеваха (109,4) Скаріо RL (109,0) Солімар (108,3) Кастельцивіта (107,5) Шонфельд (106,03) Олександрівка (106,0) Штейнхейм (105,5) Таубах (105,1) Верх.Єманча (104,15) Стрелиця (104,0) Лог Штемпельовський Владимирівка 1 і 2 Карлштейн (?) Туролд-1 (?) Острані-1 (?) Уппонь 1-5 (?) Кастл-Хілл (?) Чорний Яр (103,6) Озерне-1 (103,2) Матвєєвка (102,9) Бельведер 3/4 (102,0) Хорволгі (101,9) Няравай (101,4) Штудгарт (101,2) Расказове Моровиця-2 (?) Хюнас (?) Торнн’ютон Барингтон Свонтон-Морлі
Клектон, Статтон, Сванскомб, Хоксні Грейс-Таррок, Ілфорд Крейфорд, Ейвлі.

* – коефіцієнт диференціації емалі на конідах М1 для видів A.mosbachensis і A.chosaricus
(?) – до теріоасоціації віднесено умовно
розчленування даних відкладів використовувались не тільки загальний систематичний склад та кількісне співвідношення видів й родів в палеоугрупуваннях, але і детальний морфологічний аналіз викопних решток польовкових. З перших нижніх кутніх зубів знімалось 13 морфометричних показників, на основі яких розраховувались 10 індексів та коефіцієнтів. Були вивчені і проаналізовані морфотипи будови жувальної поверхні М1 і їх співвідношення у деяких видів польовок. Нарешті, були прораховані значення коефіцієнту диференціації емалі для керівного роду Arvicola, використаного для стратиграфічних побудов та кореляції вміщуючих відкладів, тому що, по-перше, процес диференціації і інверсії емалі має строгу еволюційну спрямованість в квартері і необоротний. По-друге, значення коефіцієнту диференціації емалі знижується від древніх до більш молодих популяцій Arvicola, змінюючись в місцезнаходженнях давньоевксинського часу з 137,0 майже до 100,0.
На основі проведенного таксономічного та морфологічного аналізів мікротеріофауни з давньоевксинських і синхронних їм відкладів визначені, послідовно замінюючі один одного, тираспільський, сингільський та хазарський фауністичні комплекси. В їх складі виділено п’ять мікротеріоасоціацій: нагорнська, бабельська, морозівська, гуньківська та матвіївська, які відрізняються як за складом, так і по рівню еволюційного розвитку окремих таксонів.
Багатосторонній аналіз викопних дрібних ссавців ліг в основу стратиграфічного розчленування давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я. Передбачається існування трьох етапів у розвитку давньоевксинського басейну. Перший етап відноситься до утворення нижньоплейстоценових відкладів (тилигульського горизонту леса), 13 ярусу ізотопної кисневої шкали і фіксується у верхніх горизонтах осадків п’ятих надзаплавних терас річок Дунай та Прут. Відклади другого етапу (найбільш довготривалого) відповідають лиманним осадкам нижньої товщі IV надзаплавної тераси біля с.Озерне, і зіставляються з фазами сh1 та сh2 чигиринського горизонту, 10-11 ярусами ізотопної кисневої шкали і фазами гольштейн та фюне європейської шкали. Заключний етап розвитку давньоевксинського басейну припадає на закінчення ліхвінського міжльодовиков’я (фаза сh3 чигиринського горизонту) і фіксується у відкладах другої лиманно-алювіальної товщі опорного розрізу Озерне. Цей етап зіставляється з 9 ярусом ізотопної кисневої шкали та фазою демніц європейської стратиграфічної шкали.
На підставі стратиграфічного розчленування давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я, здійснена їх кореляція з осадками різних генетичних типів більш ніж 80-ти місцезнаходжень Європи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Крохмаль А.И. Микротериофауна V надпойменной террасы Дуная и ее стратиграфическое положение // Антропогеновые (четвертичные) формации Украины: Сб.науч.тр. – К. – 1991. – С.87-92.
2. Крохмаль А.И. Эоплейстоценовая позднетаманская микротериофауна из аллювиальных отложений VII надпойменной террасы Днестра (с.Роксоланы) // Геол.ж. – 1993. – N 2. – С.82-87.
3. Крохмаль А.И. Ископаемая микротериофауна из аллювиальных отложений Нагорное-2 // Геол.ж. – 1997. – N 1-2. – С.73-77.
4. Крохмаль А.И. Стратиграфия и корреляция древнеэвксинских отложений северо-западного Причерноморья по микротериологическим данным // Геол.ж. – 1999. – N 1. – С.81-86.
5. Krochmal A. Use of the fossil water vole (Rodentia,Arvicola) for biostratigraphical dismemberment of sea sediments (Mindel, Mindel-Riss) on the South-West of Ukraine // Neogene and Quaternary mammals of the Palaearctic. Conference in honour of Professor Kazimiers Kowalski, May, 17-24, 1994,Krakow, Poland. – 1994. – P.38-39.
6. Крохмаль А.И. Использование ископаемых полевок р.Arvicola для биостратиграфического расчленения нижне-, среднеплейстоценовых лиманных отложений юго-запада Украины // Стратигр. та палеонтолог. дослідження в Україні. – К. – 1994. – С.81.
7. Крохмаль А.И. Микротериофауна древнеэвксинских отложений с.Озерное // Біосфера і геологічні катастрофи. – К. – 1997. – С.68.
8. Крохмаль А.И. Стратификация древнеэвксинских отложений на основе ископаемой микротериофауны // Тез. докл. Всеросс. совещ. “Главнейшие итоги в изучении четвертич. периода и основные направл. исслед. в XXI в.” – С.-П. – 1998. – С.33-34.
9. Крохмаль А.И. Перспективы использования ископаемых мелких млекопитающих для биостратиграфии плейстоцена // Актуальні пробл. біостратигр. фанерозою України. – К.: Знання, 1999. – С.78.
Крохмаль О.І. Дрібні ссавці і стратиграфія нижнього та середнього неоплейстоцену північного заходу Російської платформи. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія. – Інститут геологічних наук НАН України, Київ, 1999.
Дисертацію присвячено питанням стратиграфічного розчленування та кореляції давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор’я з використанням викопної фауни дрібних ссавців. В дисертації вперше для вирішення цих задач застосована детальна морфологічна характеристика будови жувальної поверхні перших нижніх кутніх зубів польовкових (морфометричний аналіз, розподіл морфотипів, диференціація емалі). Виділено фауністичні комплекси та теріоасоціації. На основі цих даних проведено стратифікацію відкладів з давньоевксинським типом фауни молюсків і виділено три етапи розвитку басейну. Здійснено кореляцію давньоевксинських відкладів з осадками різних генетичних типів більш ніж 80 місцезнаходжень Європи. Результати праці використані для побудови стратиграфічних та кореляційних схем неоплейстоценових відкладів України.
Ключові слова: Стратиграфія, кореляція, давньоевксинські відклади, дрібні ссавці, морфологічна характеристика, теріоасоціація, північно-західне Причорномор’я
Крохмаль Алексей Иванович. Мелкие млекопитающие и стратиграфия нижнего и среднего неоплейстоцена северо-запада Русской платформы. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата геологических наук по специальности 04.00.09 – палеонтология и стратиграфия.- Институт геологических наук НАН Украины, Киев, 1999.
Диссертация посвящена вопросам стратиграфического расчленения и корреляции древнеэвксинских отложений северо-западного Причерноморья с использованием ископаемой фауны мелких млекопитающих. В работе впервые для решения этих задач применена детальная морфологическая характеристика строения жевательной поверхности первых нижних коренных зубов полевковых (морфометрический анализ, распределение морфотипов, дифференциация эмали). Выделенны фаунистические комплексы и териоассоциации. На основании этих данных проведена стратификация отложений с древнеэвксинским типом фауны моллюсков и выделено три этапа развития бассейна. Осуществлена корреляция древнеэвксинских отложений с осадками различных генетических типов более чем 80 местонахождений Европы. Результаты работы использованы для построения стратиграфических и корреляционных схем неоплейстоценовых отложений Украины.
Ключевые слова: Стратиграфия, корреляция, древнеэвксинские отложения, мелкие млекопитающие, морфологическая характеристика, териоассоциация, северо-западное Причерноморье
Khrohmal A.I. Small mammals and Stratigraphy of Lowel and Middle Neo-Pleistocene of the northwestern part of Russian Platform.- Manuscript.
Thesis for a doctor’s degree by speciality 04.00.09 – paleontology and stratigraphy. Institute of Geological Sciences of National Academy of Sciences of Ukraine (NASU), Kyiv, 1999.
The dissertation is devoted to problems of stratigraphical subdivision and correlation of ancient Euxinic sediments of the coastal zone of the northwestern part of the Black Sea using fossil fauna of small mammals. In this study the task of detail morphological characterization of the structure of first lower molars surface of Microtinae has been applied at the first time (morphometrical analysis, distribution of morphotypes, differentiation of enamel). The faunistic complexes and terio-associations have been estalished. On the basis of these data the stratification of the sediments characterized by ancient Euxinic type of fauna has been carried out and three stages of the basin evolution have been recognized. The correlation of ancient Euxinic sediments with ones of different genetic types for more than 80 sites in Europe was made. The result of the study have been used to compile stratigraphic and correlative charts for the Neo-Pleistocene deposits of Ukraine.
Key words: Stratigraphy, correlation, ancient Euxinic sediments, small mammals, morphological characteristics, terio-association, northwesten Prychernomorya.

Підп. до друку 28.09.1999 р. Формат 60×84 1/16.
Папір оф. Спосіб друку офсетний. Умовн.друк.арк.1.0.
Умовн. фарбо-відб. 1,0. Обл.-вид. арк. 1,0.
Наклад 100 прим. Зам. № 68/П.
______________________________________________________
СП АОЗТ “АДЕФ-Україна”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019