БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СУХОНОС Віктор Петрович

УДК
619:617:616.71:7/.8

Дисплазії суглобів кінцівок у собак

(етіологія, патогенез, діагностика та лікування)

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Біла Церква – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції
АПК Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України

Науковий консультант — доктор ветеринарних наук, професор БОРИСЕВИЧ

Володимир Борисович, Національний аграрний

університет, професор кафедри хірургії

ім. проф. І.О. Поваженка

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор ІЗДЕПСЬКИЙ
Віталій Йосипович, Полтавська державна аграрна академія, завідувач
кафедри хірургії та акушерства;

доктор ветеринарних наук, професор ФОМЕНКО Григорій Миколайович,
Харківська державна зооветеринарна академія, професор кафедри анатомії;

доктор ветеринарних наук, професор РУДИК Станіслав Костянтинович,
Національний аграрний університет, завідувач кафедри анатомії

ім. проф. В.Г. Касьяненка.

Провідна установа — Державний агроекологічний університет, кафедра
акушерства, терапії і хірургії Міністерства аграрної політики України,
м. Житомир

Захист відбудеться “ 6 “ квітня 2006 р. о 12 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.821.02 у Білоцерківському
державному аграрному університеті за адресою: 09117, м. Біла Церква,
вул. Ставищенська, 126; навчальний корпус № 8, ауд. № 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Білоцерківського
державного аграрного університету за адресою: м. Біла Церква, Соборна
площа, 8/1.

Автореферат розісланий “ 3 “ березня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Чорнозуб М.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороби кінцівок у собак поширені, спричинюються
травмами, функціональними порушеннями нервової, кровоносної і
лімфатичної систем, метаболічними змінами у тканинах, гормональними
дисбалансами, спадковістю та іншими факторами (Лукьяновский В.А. и др.,
1988; Кузьмин А.А., 1995; Щербаков Г.Г., Старченко С.В., 1996; Фогль Б.,
1996; Осборн К., 2001 та ін.). На сьогодні дослідження хвороб кінцівок
у собак спрямовані переважно на лікування переломів, їх ускладнень та
стимуляцію репаративного остеогенезу (Послов Г.А., 2000; Козлов Н.А.,
2000; Курсанов К.П. и др., 2001; Петренко О.Ф., 2000, 2002 та ін.).
Проте, значної уваги потребують дисплазії суглобів кінцівок у собак,
тобто хвороби, в основі патогенезу яких лежать порушення формування
кістково-суглобового апарату. Ці хвороби зазвичай є причиною
прогресуючої кульгавості у молодих собак і за відсутності хірургічної
допомоги призводять до тяжких ускладнень (остеоартритів, вивихів,
деформацій кістяка тощо).

У вітчизняній науковій літературі є окремі публікації, присвячені
проблемам дисплазій, переважно кульшового та колінного суглобів
(Литвиненко Д.Ю., 2001; Бірюков А., 2003; Величко С.В. та ін., 2004).
Водночас, за даними зарубіжних дослідників, такі хвороби у собак
поширені, визначаються в різних суглобах, важко піддаються лікуванню,
спричинюють значні матеріальні й моральні збитки (Banfield J.E. a.oth.,
1966; Weisner R.E. a.oth., 1990; Денни Х., Баттервоф С., 2004 та ін.).

Основні труднощі діагностики, лікування та профілактики дисплазій
зумовлені недостатнім вивченням їх етіології й патогенезу. У зв’язку з
цим, актуального значення набувають систематизація та комплексне
дослідження хвороб, що складають групу дисплазій різних суглобів
кінцівок у собак. Це дає змогу з’ясувати спільні риси їх етіології й
патогенезу та визначити принципи лікування. При наданні хірургічної
допомоги у разі дисплазій суглобів важливим є визначення показань для
консервативного та оперативного лікування, розробка та клінічна
апробація раціональних оперативних доступів і прийомів.

Для з’ясування механізму порушень формування кістяка необхідні
дослідження процесів хондро- та остеогенезу в ділянках метафізарних
хрящів, а також змін їхньої структури та гістохімічних показників у
постнатальному розвитку собак та при остеохондропатії.

Потребують глибокого вивчення причини розвитку
дегенеративно-дистрофічних процесів у метафізарному і суглобовому хрящах
та їх ролі у патогенезі дисплазій суглобів. З цієї точки зору, істотним
є з’ясування перебігу деструктивних та відновних процесів у хрящовій
тканині, а також розробка методу пункційної біопсії суглобового хряща,
яка дозволяє проводити його гістологічні та гістохімічні дослідження за
життя тварини.

Актуальною для поліпшення діагностики дисплазій суглобів є розробка
методики клінічного обстеження кінцівок у собак, яка враховує
симптоматику окремих видів дисплазій, а також захворювань суглобів, що
частіше зустрічаються у клінічній роботі. Для запобігання дисплазіям
суглобів через порушення остеогенезу в ділянках метафізарних хрящів
унаслідок епіфізеолізів, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломів
важливого значення набувають розробка та клінічна апробація раціональних
методів остеосинтезу, які створюють оптимальні умови для консолідації
уламків і не перешкоджають процесам формування кістяка.

Отже, дослідження етіології, патогенезу дисплазій суглобів кінцівок у
собак, удосконалення методів їх діагностики та лікування мають важливе
теоретичне і практичне значення. Їх актуальність зростає, враховуючи те,
що тривалий час в Україні вони залишалися поза увагою ветеринарних
хірургів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана згідно з програмою підготовки спеціалістів вищої
кваліфікації через докторантуру кафедри хірургії ім. проф. І.О.Поваженка
факультету ветеринарної медицини Навчально-наукового інституту
ветеринарної медицини, якості й безпеки продукції АПК Національного
аграрного університету. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною
програми науково-дослідної роботи кафедри “Сучасні методи діагностики,
лікування та профілактики хірур-гічних хвороб у ділянці голови, тулуба,
черевної порожнини та опорно-рухового апарату”, що виконується за
завданням Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики
України (номер державної реєстрації 0103U005853)”.

Мета та задачі дослідження. Метою роботи є удосконалення діагностики та
хірургічної допомоги при дисплазіях суглобів кінцівок у собак на основі
комплексного дослідження симптоматики, етіології й патогенезу їх
клінічних форм у різних суглобах, а також клініко-експериментального
обгрунтування методів лікування.

Досягнення мети передбачало вирішення таких задач:

— визначити хвороби, що належать до дисплазій плечового, ліктьового,
зап’ясткового, кульшового, колінного та заплеснового суглобів кінцівок
собак. З’ясувати поширення їх клінічних форм в окремих суглобах;

— розробити методику клінічного обстеження кістково-суглобового апарату
кінцівок у собак з метою діагностики дисплазій та інших найбільш
характерних хвороб суглобів;

— розробити метод пункційної біопсії суглобового хряща та провести його
клінічну апробацію;

— з’ясувати етіологію та патогенез дисплазій суглобів кінцівок.
Дослідити процеси хондро- та остеогенезу в ділянках метафізарного хряща
собак на різних етапах постнатального розвитку. Визначити зміни, які
виникають у метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатії, їх
причини та роль у патогенезі дисплазій суглобів;

— систематизувати клінічні форми дисплазій суглобів кінцівок на основі
спільних рис етіології й патогенезу та розробити принципи їх лікування;

— дослідити перебіг регенеративних процесів на місці дефектів
суглобового хряща;

— провести клінічну апробацію різних методів лікування при дисплазіях
суглобів, визначити показання для їх призначення, раціональні оперативні
доступи та прийоми оперативних утручань;

— визначити клінічну характеристику та раціональні методи остеосинтезу
при переломах різних кісток кінцівок в ділянках метафізарних хрящів, які
забезпечують оптимальні умови для репаративного остеогенезу і
запобігають розвиткові дисплазій суглобів.

Об’єкт дослідження – собаки різного віку та порід відповідно до умов
експериментів, а також із дисплазіями різних суглобів та переломами
кісток в ділянках метафізарних хрящів.

Предмет дослідження – симптоми, етіологія, патогенез дисплазій суглобів
кінцівок, ефективність різних методів їх лікування; раціональні методи
остеосинтезу у разі переломів кісток у ділянках метафізарних хрящів;
морфогенез кістково-суглобового апарату кінцівок та його порушення;
зміни у суглобовому та метафізарному хрящах при остеохондропатіях;
регенерація суглобового хряща; пункційна біопсія суглобового хряща.

Методи дослідження: клінічні та рентгенологічні дослідження
кістково-суглобового апарату собак, морфологічні, гістологічні,
гістохімічні дослідження структури та різних фракцій мукополісахаридів
метафізарного хряща собак у постнатальному розвитку, а також змін у
метафізарному та суглобовому хрящах при остеохондропатії;
експериментальне дослідження регенерації суглобового хряща.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній
ветеринарній хірургії:

— проведено комплексне дослідження етіології, патогенезу та симптоматики
дисплазій різних суглобів кінцівок у собак, визначено й систематизовано
хвороби, які належать до дисплазій плечового, ліктьового, зап’ясткового,
кульшового, колінного і заплеснового суглобів, досліджено їх поширення в
окремих суглобах;

— доведено патогенетичну роль остеохондропатії суглобового і
метафізарного хрящів, яка призводить до передчасного гальмування або
припинення хондро- та остеогенезу в їх ділянках, порушень формування
кістяка та розвитку різних клінічних форм дисплазій суглобів;

розроблено схему етіології та патогенезу дисплазій суглобів кінцівок.
Показано важливу роль у їх розвитку порушень конгруентності суглобових
поверхонь, вивихів і підвивихів, незрощень відростків кісток та
відшарувань суглобового хряща;

проведено клінічну апробацію різних методів лікування при дисплазіях
окремих суглобів, визначено показання для їх призначення, впроваджено в
практику раціональні оперативні доступи, оперативні прийоми й методи
післяопераційного догляду;

— визначено, що оперативне лікування у разі дисплазій суглобів
передбачає: при порушеннях конгруентності суглобових поверхонь, вивихах
та підвивихах ( репозицію, фіксацію кісток, усунення їх деформацій
(корекцією остеогенезу, стимуляцією періосту або корекційною
остеотомією); при незрощеннях відростків – їх фіксацію або, за
неможливості, ( видалення; при розсікаючому остеохондриті ( видалення із
суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні;

розроблено методику клінічного обстеження кістково-суглобового апарату
кінцівок у собак із метою діагностики дисплазій суглобів та інших його
хвороб, що частіше зустрічаються у практиці;

— одержано дані про закономірні зміни структури й мукополісахаридного
складу метафізарного хряща в постнатальному періоді розвитку собак, що
супроводжуються поступовим гальмуванням у ньому хондро- та остеогенезу.
Їх урахування має вирішальне значення для успішного застосування різних
оперативних методів корекції деформацій кістяка;

сконструйовано та апробовано пристрій для пункційної біопсії, який
дозволяє за життя тварини отримувати достатні для гістологічних
досліджень зразки суглобового хряща з різних суглобів при мінімальній
травматизації тканин;

з метою запобігання дисплазіям суглобів, спричинених переломами різних
кісток кінцівок собак в ділянках метафізарних хрящів, проведено клінічну
апробацію раціональних методів остеосинтезу, які забезпечують оптимальні
умови для репаративного остеогенезу при мінімальній шкоді процесам
формування кістяка;

подальший розвиток одержало вивчення процесів регенерації суглобового
хряща та умов, які цьому сприяють, що обгрунтовує необхідність обробки
кюреткою дефекту суглобової поверхні на місці відшарованого хряща.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження
морфофункціональних особливостей метафізарного хряща на різних етапах
постнатального розвитку кістяка, змін у структурі та мукополісахаридному
складі метафізарного й суглобового хрящів при остеохондропатії, вивчення
регенерації тканин на місці дефектів суглобового хряща, систематизація
патогенетичних факторів різних клінічних форм дисплазій суглобів
розширюють уявлення про їх етіологію та патогенез, визначають показання
та обгрунтовують застосування раціональних методів лікування.

Запропонована методика клінічного обстеження кістково-суглобового
апарату кінцівок собак, а також розроблений нами метод пункційної
біопсії суглобового хряща за допомогою винайденого пристрою, сприяють
поліпшенню діагностики дисплазій та інших хвороб суглобів.

Клінічна апробація з визначенням ефективності різних методів лікування
при дисплазіях суглобів кінцівок у собак та впровадження їх у практику
підвищують рівень хірургічної допомоги у разі їх виникнення та створюють
можливість збереження повноцінного життя тваринам. Визначено принципи
лікування при дисплазіях суглобів, раціональні оперативні доступи й
прийоми, які відповідають особливостям патогенезу різних клінічних форм
дисплазій та топографічної анатомії ділянок плечового, ліктьового,
зап’ясткового, кульшового, колінного й заплеснового суглобів.

Практичне значення для запобігання порушеням формування кістяка та
дисплазій суглобів через пошкодження метафізарних хрящів мають
результати досліджень симптоматики та раціональних методів остеосинтезу
при епіфізеолізах, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломах
кісток.

Матеріали дисертації увійшли до методичних рекомендацій “Хвороби
розвитку та остеохондропатії кістково-суглобового апарату кінцівок у
дрібних тварин (діагностика, патогенез та лікування)”/В.П. Сухонос/ –
К.: Аграрна освіта, 2004. – 84 с., які рішенням науково-методичної ради
Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України
(протокол № 1 від 12 грудня 2003 року) та навчально-методичної комісії
науково-педагогічних працівників аграрних вищих навчальних закладів
України зі спеціальності ”Ветеринарна медицина” (протокол № 2 від 3
червня 2004 року) призначені практичним й науковим фахівцям ветеринарної
медицини та студентам вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів
акредитації зі спеціальності 7.130501 – “Ветеринарна медицина”.

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі, а також у
практичній і науковій роботі у Національному аграрному університеті,
Білоцерківському державному аграрному університеті, Львівській державній
академії ветеринарної медицини ім. Гжицького С.З., Державному
агроекологічному університеті, Дніпропетровському державному аграрному
університеті, Подільському державному аграрно-технічному університеті,
Луганському національному аграрному університеті, Полтавській державній
аграрній академії.

Особистий внесок здобувача полягає у вивченні наукової літератури,
виконанні всього обсягу експериментальних досліджень, аналізі отриманих
результатів, їх узагальненні у висновках та пропозиціях. За участю
здобувача проведено клінічну апробацію методів лікування дисплазій
суглобів кінцівок собак, а також оперативних утручань при переломах
кісток у ділянках метафізарних хрящів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були
апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях: ІІ-й (м.
Одеса, 2003 р.) та ІІІ-й (м. Полтава, 2004 р.) ветеринарних конференціях
із проблем дрібних тварин, VІІІ-й (м. Київ, 2003 р.) та ІХ-й (м. Київ,
2004 р.) конференціях “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних
домашніх тварин”, ІV-й конференції “Проблеми неінфекційної патології
тварин” (м. Біла Церква, 2003 р.), І-й конференції “Актуальные вопросы
отрасли кинологии: проблемы и пути их решения” (м. Миколаїв, 2004 р.),
конференції “Ветеринарна медицина – 2004: сучасні аспекти розробки,
маркетингу й виробництва ветеринарних препаратів” (м. Феодосія, 2004
р.), конференції “Актуальные проблемы ветеринарной хирургии”,
присвяченій 75-річчю Уральської державної академії ветеринарної медицини
(г. Троицк, Россия, 2004 г), конференції, присвяченій 100-річчю з дня
народження доктора ветеринарних наук, професора, заслуженого діяча науки
України І. І. Магди (м. Харків, 2004 р.), на ІІІ-му Міжнародному
конгресі спеціалістів ветеринарної медицини України (м. Київ, 2004 р.),
а також на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу,
наукових співробітників та аспірантів факультету ветеринарної медицини
Національного аграрного університету (2000-2004 рр.).

Публікації. Результати досліджень висвітлені у збірниках тез та
матеріалів конференцій (6), методичних рекомендаціях, авторському
свідоцтві про винахід та у 26 статтях (у тому числі у 20 без
співавторів), опублікованих у наукових журналах та фахових збірниках
наукових праць (Вісник с.-г. науки – 1; Ветеринарна медицина України –
9; Науковий вісник Національного аграрного університету – 7; Вісник
Білоцерківського державного аграрного університету – 4; Наукові праці
Полтавської державної аграрної академії – 1; Зб. наук. праць Харківської
державної зооветеринарної академії – 1; Науковий вісник Львівської
національної академії ветеринарної медицини – 1; Міжвідомчий тематичний
науковий збірник „Ветеринарна медицина” (м. Харків) – 1; Труды Уральской
государственной академии ветеринарной медицины – 1).

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу,
огляду літератури, 7 розділів власних досліджень, аналізу та
узагальнення результатів досліджень, висновків, пропозицій виробництву
та списку використаних джерел. Вона викладена на 319 сторінках
комп’ютерного тексту, ілюстрована 98 рисунками та таблицями. Список
використаної літератури включає 480 джерел, у тому числі 396 із далекого
зарубіжжя.

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дані щодо загального обсягу клінічних та експериментальних досліджень
наведено у таблиці 1.

Під час клінічних досліджень визначали хвороби, що належать до дисплазій
плечових, ліктьових, зап’ясткових, кульшових, колінних та заплеснових
суглобів, вивчали їх симптоматику, етіологію, патогенез. Після їх
аналізу розробляли методику клінічного обстеження кінцівок собак з метою
діагностики дисплазій суглобів та інших хвороб кістково-суглобового
апарату, що найбільш часто зустрічаються у клінічній роботі. Проводили
апробацію існуючих методів лікування з визначенням їх ефективності.

Усього консервативним методом лікували 38 собак, оперативним – 86
(табл. 2).

Консервативне лікування застосовували при незначних симптомах та на
ранніх стадіях дисплазій. Воно передбачало: збалансування дієти,
зменшення навантаження на суглоб, застосування хондропротекторів, а у
разі загострення процесу — протизапальних нестероїдних препаратів. Для
збалансування дієти призначали рекомендовані Асоціацією спеціалістів
ветеринарної медицини України відповідно до віку собак раціони PEDIGREE(
або вітамінно-мінеральний комплекс SA-37 фірми INTERVET для цуценят. Для
зменшення навантаження на суглоб тваринам призначали нетривалі (до 1
години), але регулярні (3-4 рази на добу) прогулянки на поводку з
униканням форсованих рухів. З хондропротекторів застосовували двократні
з тижневим інтервалом внутрішньовенні ін’єкції хіонату (по 0,1 мл /кг).
Із нестероїдних протизапальних препаратів призначали всередину аспірин
(кількома прийомами у дозі 25 мг/кг на добу, через кожні 2-3 дні),
парацетамол (по 25 мг/кг на добу за чотири прийоми), а у разі виникнення
ускладнень — римадил (по 2-4 мг/кг на добу за два прийоми до 7 днів,
потім 2 мг/кг на добу за один прийом) або піроксикам (по 0,3 мг/кг кожні
48 годин). Якщо протягам 4-5 тижнів консервативне лікування призводило
до послаблення симптомів захворювання, його призначали до завершення
періоду формування кістяка (12- місячного віку).

Оперативне лікування застосовували, коли консервативне не було показане
або при його неефективності. Воно передбачало: при вивихах та підвивихах
— усунення причини, репозицію та фіксацію кісток; при деформаціях кісток
– корекцію остеогенезу та (або) варіанти корекційної остеотомії; при
незрощеннях відростків кісток – їх репозицію, фіксацію або видалення;
при розсікаючому остеохондриті – видалення із суглоба сторонніх тіл та
обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

З метою запобігання дисплазіям суглобів, спричинених травмами
метафізарного хряща, вивчали симптоматику епіфізеолізів,
внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломів різних кісток кінцівок,
проводили апробацію методів остеосинтезу, які забезпечували найкращі
умови для репаративного остеогенезу при мінімальній шкоді процесам
формування кістяка. Усього досліджено 56 випадків переломів кісток у
ділянках метафізарних хрящів (табл. 3).Під час лікування переломів
залежно від їх характеру та віку собак остеосинтез виконували за
допомогою шпиць різної модифікації, металевих пластин, шурупів та
хірургічного дроту.

Методичні особливості виконання оперативних утручань при різних
клінічних формах дисплазій та при лікуванні переломів викладені у
відповідних розділах дисертації. Оперативні втручання проводили
відповідно до вимог асептики та антисептики після знеболювання. При
складних операціях застосовували, зазвичай, тіопентал-натрієвий,
гексеналовий або кетаміновий наркоз. Премедикацію здійснювали введенням
підшкірно або внутрішньо-м’язово атропіну сульфату (0,05-0,1 мг/кг), а
потім аміназину (2,5–5 мг/кг) чи ксилазину (20–30 мг/кг).
Тіопентал-натрій (2,5% — ний розчин; 25-30 мг/кг) або гексенал (10% —
ний розчин; 30-35 мг/кг) уводили в плевральну порожнину, кетамін –
внутрішньом’язово (10-15мг/кг). На місці розрізу виконували
інфільтраційну анестезію 0,5% — ним розчином новокаїну.

У післяопераційному періоді для профілактики септичних ускладнень
застосовували курс антибіотикотерапії (внутрішньом’язово гентаміцину
сульфат 1-2 мг/кг двічі на добу протягом 7 діб або байтрил 0,1 мл/кг
через кожні 12 годин протягом 5-8 діб). У випадку розвитку остеомієліту
при лікуванні переломів кісток використовували лінкоміцину гідрохлорид
(10-20 мг/кг тричі на добу), цефотаксим (50 мг/кг двічі на добу),
цефтриаксон-КМП (50 мг/кг один раз на добу протягом 5-8 діб).

Вивчення морфофункціональних особливостей метафізарного хряща на різних
етапах постнатального розвитку (до 1 місяця, 5-6 та 9-11 місяців)
вивчали на 10 трупах собак, які загинули з різних причин і не мали ознак
дисплазій суглобів. За об’єкт дослідження взяли дистальний метафізарний
хрящ променевої кістки. Зміни у метафізарному хрящі при дисплазіях
вивчали на 5 трупах собак, що загинули з різних причин і в яких були
виявлені деформації зап’ясткового та колінного суглобів. Зміни у
суглобовому хрящі при дисплазіях досліджували на 3 трупах собак та у 12
випадках проведення пункційної біопсії останнього у собак, що мали
симптоми розсікаючого остеохондриту плечового суглоба (табл.4).

Для гістологічних досліджень ділянки суглобового або метафізарного
хрящів разом із кістковою тканиною вилучали та фіксували у формаліні або
спирті, декальцинували в електроліті, після чого різали на мікротомі, що
заморожує, або готували парафінові зрізи. Під час досліджень біоптатів
суглобового хряща декальцинацію не проводили. Їх після фіксації різали,
зазвичай, на мікротомі, що заморожує. При гістологічних дослідженнях
зрізи фарбували гематоксиліном Караці та еозином за загальноприйнятою
методикою. Гістохімічними методами досліджували різні фракції
білково-вуглеводних полімерів (мукополісахаридів). Глікопротеїди (ГП) та
глікоген визначали ШИК-реакцією. Глікоген ідентифікували попередньою
обробкою зрізів амілазою слини. Сульфатовані глікозамінглікани (ГАГ)
виявляли альціановим синім при рН 0,2, несульфатовані ГАГ та сіалові
кислоти при рН 2,7. Для контролю гістохімічних реакцій та ідентифікації
мукополісахаридів виконували блокаду альдегідних груп, ацетилювання
(блокаду 1,2-глікольних груп), обробку зрізів тестикулярною
гіалуронідазою, жорстке та м’яке метилювання та деметилювання зрізів.

Гістологічні препарати вивчали за допомогою мікроскопів МБС-1, МБИ-3,
МБИ-6. Мікрофотографії отримували, використовуючи пластинчасту камеру
9х12 на мікроскопі МБИ-6 та такого самого розміру чорно-білі фотоплівки.
Діаметр хондроцитів, товщину зон метафізарного хряща визначали за
допомогою окулярного мікрометра за загальноприйнятою методикою.
Підрахунок кількості клітин в окремих зонах хряща виконували під час
проектування гістологічних препаратів мікроскопом МБИ-6 на матове скло,
на якому наносили квадрат, що відповідав 0,01 кв. мм їх площі.

Регенерацію тканин на місці дефекту суглобового хряща вивчали під час
експерименту. Після знеболювання виконували артротомію ліктьового
суглоба лівої кінцівки дослідних собак (n=21), потім на дистальних
епіфізах плечової кістки за допомогою троакара з ріжучим краєм вилучали
суглобовий хрящ на ділянці розміром 3 х 5 мм на всю його товщину до
субхондральної кістки. Після операції накладали шви й пов’язку. Собак
утримували у манежі без прив’язі. Загоювання рани у всіх собак
відбувалося за первинним натягом. Під час досліджень собак (по три
голови) піддавали еутаназії шляхом передозування наркозу відразу після
операції, через 2, 5, 10, 15, 30 і 60 днів. Ділянку суглобової поверхні
з дефектом вилучали, фіксували та декальцинували в електроліті. Зрізи
готували на мікротомі, що заморожує, і фарбували гематоксиліном та
еозином.

Пункційну біопсію суглобового хряща виконували винайденим нами пристроєм
(авторское свидетельство на изобретение 1282848 СССР, МКИ А 61 В 17/34.
Устройство для пункционной биопсии суставного хряща /В.П.Сухонос (СССР).
– №3870731/30-15; Заявлено28.01.85; Опубл.15.01.87, Бюл. № 2. – 2 с.).

Під час досліджень статистичну обробку даних виконували за допомогою
програм електронних таблиць Excel (російська версія 7.0 для Windows
2000).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Поширення дисплазій суглобів. Усього клінічно обстежено собак у 2000
році – 242, у 2001 році – 274, у 2002 році – 229, у 2003 році – 226, у
2004 році –190. Виявлені дисплазії суглобів кінцівок відповідно за
роками досліджень у 32 (13,2%), 49 (17,9%), 23 (10%), 31 (13,7%) та 16
(8,4%) випадках (див. табл.1). Таким чином, при клінічному обстеженні
1161 собаки у 151 випадку (13%) виявлені дисплазії суглобів кінцівок. З
них дисплазії окремих суглобів становили: плечового – 1,55%, ліктьового
– 3,87%, зап’ясткового — 1,20%, кульшового — 2,32%, колінного — 3,27%,
заплеснового — 0,86%).

Серед дисплазій суглобів кінцівок діагностували: у плечовому –
природжений медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка
лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений
латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки
променевої кістки, підвивихи через порушення синхронного росту кісток
передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового
ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий
остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому –
дисплазію; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутову
деформацію, краніальну деформацію епіфіза великогомілкової кістки,
відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у
заплесновому – латеральну деформацію та розсікаючий остеохондрит. Вік та
породи собак, у яких були виявлені клінічні форми дисплазій, їх
співвідношення – кількісне в окремих суглобах та до загальної кількості
виявлених захворювань — наведено у таблицях 5 та 6.

Нами вперше отримано статистичні дані про поширення дисплазій суглобів
кінцівок у популяції собак м. Києва. Ці дані неповні, оскільки основну
увагу у своїй роботі ми звертали на виявлення різних клінічних форм
захворювань, а не на дослідження їх кількісних характеристик. З’ясування
поширення окремих клінічних форм дисплазій суглобів у собак різних порід
є актуальним і потребує проведення у подальшому спеціальних досліджень.

Етіологія та патогенез дисплазій суглобів. При визначенні напряму
досліджень ми виходили з того, що метафізи та епіфізи остаточно
костеніють та формуються у постнатальному періоді. При цьому епіфізи
ростуть переважно за рахунок звернених до суглобів частин хрящових
закладок, із периферійних ділянок яких утворюється суглобовий хрящ. Ріст
кісток у довжину відбувається за рахунок остеогенезу в ділянках
метафізарних хрящів.Ми досліджували морфофункціональні особливості
метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку, зміни у
метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатіях, а також роль
порушень остеогенезу в їх ділянках у патогенезі дисплазій суглобів.

Проведені дослідження свідчать, що в ділянці метафізарного хряща
відбувається активний хондро- та остеогенез, які супроводжуються високою
метаболічною активністю, біосинтезом матриксу та проліферацією клітин.
Хондрогенез спостерігається в центральних ділянках метафізарного хряща
та ділянках, що прилягають до епіфізів, а енхондральний остеогенез — у
тій його частині, яка звернена до метафіза. У постнатальному періоді в
метафізарному хрящі відбуваються закономірні зміни, зумовлені зниженням
проліферативної активності хондроцитів та зменшенням у них рівня
біосинтезу мукополісахаридів. Це призводить до припинення відновлення
метафізарного хряща, внаслідок чого в ньому поступово зникає
гермінативна зона, потоншуються й збідніюються клітинами зони центральна
та ізогенних груп, згасають процеси енхондрального остеогенезу. У
9-11-місячному віці метафізарний хрящ зникає, а ріст метафіза за рахунок
його скостеніння припиняється.

За результатами наших досліджень, дисплазії суглобів кінцівок у собак
супроводжуються розвитком остеохондропатії метафізарного та суглобового
хрящів. Остання спричинює значні зміни в їх структурі та гістохімічних
показниках (порушення складу та руйнування матриксу, дегенерацію частини
хондроцитів, утворення безклітинних ділянок) і призводить до
передчасного гальмування або припинення хондро- та остеогенезу.

Остеохондропатія у метафізарному та суглобовому хрящах може виникати в
результаті впливу багатьох екзогенних та ендогенних факторів, природа та
патогенетична дія яких складні і до сьогодні недостатньо з’ясовані.
Проведені нами дослідження висвітлюють значення деяких із таких
факторів. Доведено, що остеохондропатії супроводжуються змінами
кількості та складу мукополісахаридів у матриксі хряща. Спочатку
знижується вміст у хрящовій тканині сульфатованих ГАГ, пізніше – ГП та
сіалових кислот. Це спричинює різке погіршення фізико-хімічних
властивостей хряща і може відігравати важливу роль у патогенезі його
уражень.

У різних суглобах кінцівок діагностуються певні клінічні форми
дисплазій. Найбільше їх виникає у ліктьовому та колінному суглобах.
Водночас, окремі клінічні форми дисплазій різних суглобів мають спільні
риси, що є основою для їх систематизації. На нашу думку, доцільним серед
дисплазій суглобів кінцівок у собак виділити такі, що спричинені: 1)
порушенням конгруентності суглобових поверхонь; 2) вивихами й
підвивихами; 3) незрощенням відростків кісток; 4) відшаруванням
суглобового хряща. Порушення конгруентності суглобових поверхонь, а
також вивихи та підвивихи можуть бути природженими або виникати в
постнатальному періоді. Запропонована нами систематизація патогенетичних
факторів дисплазій суглобів кінцівок поглиблює уявлення про механізми їх
виникнення і є основою для розробки загальних принципів лікування.

У патогенезі майже всіх досліджених нами клінічних форм дисплазій значну
роль відіграють розлади остеогенезу в ділянках метафізарного або
суглобового хрящів. Передчасне припинення остеогенезу на всій площині
метафізарного хряща призводить до укорочення кістки. Як правило, це не
спричинює значних порушень функцій суглобів, якщо тільки зупинка росту
кістки не відбулася в ембріональному періоді або відразу після
народження собаки. Значні вади кістково-суглобового апарату виникають
при порушеннях синхронного росту кісток, що розташовані паралельно.
Особливо це стосується передпліччя, де ліктьова та променева кістки
приблизно однакові за розмірами. Припинення росту ліктьової кістки при
продовженні росту променевої, спричинює деформацію останньої та
підвивихи у суміжних до передпліччя суглобах. Відносне укорочення
променевої кістки також призводить до розвитку нестабільності та
підвивихів у ліктьовому та зап’ястному суглобах (рис.1).

ліктьового відростків ліктьової кісток (рис.2).

В основі патогенезу багатьох дисплазій суглобів лежить гальмування
процесів хондро- та остеогенезу в певній частині метафізарного хряща при
продовженні скостеніння в інших його ділянках. Це спричинює порушення
форми епіфізів, втрату конгруентності суглобових поверхонь та
нестабільність суглобів. До цієї групи дисплазій ми віднесли краніальну
деформацію голівки великогомілкової кістки, кутову деформацію колінного,
латеральну деформацію заплеснового та більшість дисплазій кульшового
суглоба.

Порушення конгруентності суглобових поверхонь можуть призводити також до
вивихів та підвивихів. Вони бувають природженими (наприклад, медіальний
вивих голівки плечової кістки, латеральний підвивих ліктьової кістки
тощо) або розвиватися в постнатальному періоді через недостатню
конгруентність суглобових поверхонь ( вивих голівки стегнової кістки,
вивих надколінка) чи вади формування кістяка (вивихи в суміжних із
передпліччям суглобах при порушеннях росту його кісток) (рис.3).

Патогенез дисплазій суглобів, спричинених відшаруванням суглобового
хряща, визначається порушенням енхондрального остеогенезу в базальних
його ділянках. Це призводить до утворення на суглобовій поверхні
дефектів. До таких клінічних форм дисплазій належать розсікаючі
остеохондрити, що часто діагностуються в суглобах кінцівок собак зі
значною вагою (рис.4).

Визначені нами клінічні форми дисплазій, найімовірніше не охоплюють всі
хвороби, які зумовлені порушеннями морфогенезу кістяка кінцівок. У
подальшому, з розвитком цього напряму досліджень у ветеринарній
ортопедії, їх перелік буде доповнюватися. На основі власних спостережень
та даних літератури ми розробили схему етіології та патогенезу дисплазій
суглобів кінцівок у собак, що виникають у період завершення формування
кістяка (рис.5).

За нею, фактори загального та (або) локального впливу спричинюють
остеохондропатію метафізарного та суглобового хрящів. Фактори загального
впливу (радіація, лікарські речовини, метаболічні та гормональні розлади
тощо) мають різну природу та механізм дії. Локальні фактори (травми,
склеротичні осередки, пухлини тощо) спричинюють остеохондропатію
внаслідок порушень кровопостачання зон хондро- та остеогенезу або
значних їх пошкоджень. Остеохондропатія в ділянках метафізарного та
суглобового хрящів призводить до порушення росту кісток, їх деформації,
вивихів та підвивихів, незрощення відростків та відшарування суглобового
хряща. Структурні вади та аномалії кістяка зумовлюють порушення
механізму суглобів, їх функціональну недостатність та розвиток
ускладнень (артритів, остеоартритів тощо).

Слід зазначити, що на патогенез дисплазій суглобів впливають й інші
фактори. Порушення розвитку кістяка стимулюють
компенсаторно-пристосувальні зміни у кістках, суглобах та функціонально
пов’язаному з ними м’язово-зв’язковому апараті. Унаслідок цього багато
вад суглобів протягом тривалого часу клінічно не визначається або
викликає дуже слабкі симптоми.

Велике значення у патогенезі дисплазій суглобів кінцівок мають також
недоліки годівлі та утримання собак, а також спадкові фактори (надмірне
навантаження кістяка через велику вагу, морфофункціональні особливості
суглобів певних порід собак тощо).

Вивчення регенерації суглобового хряща. Пошкодження суглобового хряща
виникають при травмах, внутрішньо-суглобових переломах і відіграють
важливу роль у патогенезі дисплазій суглобів, зокрема, розсікаючих
остеохондритів.

У своїх дослідженнях ми не виявили повної регенерації суглобового хряща
та безпосереднього утворення хрящової тканини в ділянках дефекту.
Останній заповнюється регенератом, що складається з різних за характером
та походженням тканин. На ранніх етапах (на 5-15 день) покрив дефекту
має характер пухкої волокнистої сполучної тканини. Пізніше, на 30-й та
60-й день після вилучення хряща, ми спостерігали на місці дефекту ріст
кісткової тканини з боку субхондральної зони, яка була вкрита шаром
фіброзної волокнистої тканини, місцями – фіброзним хрящем.

Волокнистий покрив дефектів суглобового хряща формується переважно за
рахунок проліферації тканин субхондральної зони, які мають
малодиференційовані клітинні елементи кісткового мозку, ендосту
губчастої кістки та ендотелію судин, що здатні до метаплазії у
фібробласти. У формуванні волокнистого покриву дефекту бере участь також
суглобовий хрящ, але процеси його перебудови мають обмежений характер.
Проведені дослідження обгрунтовують методи лікування, які створюють
оптимальні умови для регенерації суглобового хряща. Враховуючи те, що
швидкій та повній регенерації тканин на місці дефекту останнього сприяє
оголення субхондральної зони, при розсікаючому остеохондриті показана
обробка кюреткою місць відшарування суглобового хряща.

Методика клінічного обстеження собак з хворобами кістяка кінцівок та
діагностика дисплазій суглобів. Необхідність розробки методики зумовлена
відсутністю чіткої схеми клінічного обстеження кінцівок у собак із метою
діагностики їх хвороб. Вона грунтується на загальних методах клінічного
обстеження (анамнезі, спостереженні, пальпації, проведенні
функціональних тестів тощо) та рентгенологічних дослідженнях.
Запропонована нами методика має важливе практичне значення, оскільки
сприяє діагностиці не тільки дисплазій суглобів, але й інших хвороб
кістково-суглобового апарату собак, які найчастіше зустрічаються у
клінічній роботі.

Клінічна характеристика дисплазій окремих суглобів та їх лікування. Під
час досліджень були вивчені етіологія, патогенез, симптоматика клінічних
форм дисплазій суглобів кінцівок, а також проведена апробація
раціональних методів лікування. Зроблені нами узагальнення результатів
досліджень містять найбільш істотні відомості щодо клінічної
характеристики, діагностики та лікування хвороб, які складають групу
дисплазій окремих суглобів.

Природжений медіальний вивих голівки плечової кістки зустрічається у
собак дрібних порід внаслідок плоскої форми суглобової поверхні лопатки.
Клінічно характеризується кульгавістю змішаного типу, напівзігнутим
положенням та нестабільністю плечового суглоба, його деформацією зі
зміщенням голівки плечової кістки у медіальний бік. При консервативному
лікуванні відбувається стабілізація плечового суглоба та зниження
кульгавості з досягненням собакою однорічного віку.

Відрив горбка лопатки діагностується зазвичай у собак середніх та
великих порід віком 4-7 місяців. Від’єднання та зміщення горбка лопатки
відбувається під дією натягу двоголового м’яза плеча.

Клінічно визначається при рентгенологічних дослідженнях та за клінічними
ознаками (кульгавість, біль при флексії суглоба, припухання та
болісність у краніальній його частині, послаблення функції двоголового
м’яза плеча). При лікуванні показане оперативне втручання: краніальний
оперативний доступ до плечового суглоба, репозиція горбка лопатки та
його фіксація до неї шурупом або дротовою петлею.

Розсікаючий остеохондрит плечового суглоба діагностується переважно на
обох кінцівках у собак великих порід (найчастіше у псів віком до 1 року)
за клінічними ознаками (переміжна кульгавість, біль при розгинанні
суглоба) та результатами рентгенологічних досліджень, при яких
виявляються дефекти каудальної частини суглобової поверхні голівки
плечової кістки, відшаровані фрагменти тканин у порожнині суглоба,
інколи остеофіти. Застосовують консервативне та оперативне лікування.
Останнє більш ефективне і передбачає видалення з порожнини суглоба
сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.
Артротомія плечового суглоба попереду гребеня лопатки більш травматична,
ніж позаду нього, але вона забезпечує більший оперативний доступ до
суглобової поверхні голівки плечової кістки і її краще застосовувати
хірургам, які нечасто оперують у цій ділянці.

Природжений латеральний підвивих ліктьової кістки зустрічається у собак
дрібних та середніх порід, характеризується зміщенням ліктьового горба
на латеральний бік дистальної частини плечової кістки, деформацією та
обмеженістю екстензії ліктьового суглоба, а у подальшому – вивихом
ліктьової кістки й контрактурою триголового м’яза плеча. Оперативне
втручання передбачає закритим методом репозицію та стабілізацію
ліктьової й плечової кісток тимчасовим уведенням штифта через їх
суглобові поверхні.

Природжений каудо-латеральний вивих голівки променевої кістки
діагностується у собак невеликих порід, починаючи з 4-5-місячного віку,
супроводжується обмеженістю рухів у ліктьовому суглобі при незначній
болісності. Зазвичай показане консервативне лікування. Оперативне
лікування проводять, коли кульгавість збільшується та зростають ознаки
остеоартриту або коли господарі собак з естетичних міркувань бажають
усунути деформацію ліктьового суглоба. Операція показана у ранньому віці
і передбачає остеотомію променевої кістки, репозицію її проксимальної
частини з подальшою фіксацією шурупами до ліктьової.

Передчасне припинення росту ліктьової кістки в умовах продовження росту
променевої спричиняє деформацію останньої, супінацію та латеральне
відхилення кісток зап’ястка. У зв’язку з тиском голівки променевої
кістки на дистальний епіфіз плечової виникає підвивих останньої, що
порушує механізм ліктьового суглоба та спричинює розвиток остеоартриту.
Оперативне втручання, залежно від віку собаки та ступеня деформації
кісток, передбачає: 1) при активному рості кісток (до 7-місячного віку)
– установлення стримувальної скоби на медіальний бік дистального
метафізарного хряща променевої кістки; 2) при незначних темпах росту
кісток (вік 7-9 місяців) – установлення стримувальної скоби, стимуляцію
періостального остеогенезу та поперечну остеотомію діафіза ліктьової
кістки; 3) у разі припинення росту кісток (вік 9-10-місяців) –
клиноподібну остеотомію променевої та поперечну остеотомію ліктьової
кісток. При застосуванні перших двох методів відбувається випростання
променевої кістки протягом 4-6 тижнів. У задавнених випадках підвивих
плечової кістки в ліктьовому суглобі усувають шляхом остеотомії
ліктьової кістки з переміщенням її проксимальної частини в бік
ліктьового суглоба та подальшою фіксацією до променевої двома шурупами.

Передчасне припинення росту променевої кістки призводить до її
укорочення та збільшення відстані між суглобовими поверхнями плечової і
променевої кісток, що спричинює нестабільність ліктьового суглоба, біль,
кульгавість та підвивих у променево-зап’ястковому суглобі з латеральним
викривленням дистальної частини кінцівки. Оперативне лікування
передбачає зменшення відстані між суглобовими поверхнями плечової та
променевої кісток за рахунок подовження променевої або укорочення
ліктьової кістки. Цього досягають кількома методами оперативних
утручань.

o

oe

I

?

J

L

d f h ? F

E

E

I

//iiaaai*****CC»»»»»

J

&

„7`„7

J

ajae?ie?i?oe???????????????oeoe?aeaeOOOO

i

i

H характеризується дистальним його зміщенням під дією м’язів-згиначів
зап’ястка та пальців. Діагностується у собак великих порід за клінічними
ознаками (переміжна прогресуюча кульгавість, потовщення медіального боку
ліктьового суглоба, болісність при його розгинанні, особливо при
одночасній супінації кінцівки) та за результатами рентгенологічних
досліджень. При незрощенні невеликого фрагмента надвиростка проводять
консервативне лікування. Значний за розмірами фрагмент надвиростка при
оперативному втручанні фіксують до плечової кістки шурупом після
виконання латеральної артротомії ліктьового суглоба.

Незрощення ліктьового відростка ліктьової кістки спостерігається у собак
великих порід. Характеризується напівзігнутим положенням ліктьових
суглобів, зменшенням розмірів ліктьових горбів та їх дорсо-латеральним
відхиленням, а з розвитком остеоартриту ліктьового суглоба — потовщенням
останнього, виникненням крепітації, болю в ділянці ліктя (особливо при
форсованого витягування кінцівки), утворенням флуктуючих випинань
капсули безпосередньо позаду виростків плечової кістки. Найбільш
ефективне оперативне лікування, яке передбачає створення
каудо-латерального оперативного доступу до суглоба та видалення
відростка.

Незрощення медіального вінцевого відростка ліктьової кістки
характеризується хронічною переміжною кульгавістю, болісністю при
екстензії ліктьового суглоба, що підсилюється при одночасній супінації
кінцівки, формуванням остеофітів на каудальному боці ліктьового
відростка та медіальному боці суглоба. Подальший розвиток остеоартроза
призводить до накопичення рідини у суглобі, крепітації та обмеження
рухливості. Рентгенологічними дослідженнями незрощення відростка можна
інколи визначити у краніо-каудальній проекції. Найбільш ефективним є
оперативне лікування, що передбачає після медіальної артротомії
ліктьового суглоба вилучення відростка. В результаті біль припиняється і
створюються умови більш надійної фіксації сухожилків і зв’язок, що
збільшує стабільність ліктьового суглоба.

Розсікаючий остеохондрит ліктьового суглоба зазвичай діагностується у
собак великих порід за такими самими клінічними ознаками, як при
незрощенні медіального вінцевого відростка ліктьової кістки та
результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляються дефекти
суглобової поверхні переважно медіального виростка плечової кістки. При
слабких симптомах розсікаючого остеохондриту ліктьового суглоба або
непевній його діагностиці показане консервативне лікування. В разі його
незначної ефективності проводять оперативне втручання: медіальну
артротомію ліктьового суглоба, видалення з порожнини суглоба
відшарованих тканин та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

Деформація передплічно-зап’ясткового суглоба виникає у молодих собак
великих порід через порушення синхронного росту кісток передпліччя.
Внаслідок затримки росту ліктьової кістки епіфіз променевої кістки тисне
на дорсо-латеральну частину кісток зап’ястка, що спричинює латеральне
викривлення та супінацію дистальної частини кінцівки, а також підвивихи
променевої кістки. Затримка росту променевої кістки призводить до
тиснення дистального епіфіза ліктьової кістки на медіо-волярну частину
кісток зап’ястка, внаслідок чого виникає деформація
передплічно-зап’ясткового суглоба та порушення його механізму.
Деформація усувається згаданими вище оперативними методами корекції
порушень росту кісток передпліччя.

Дисплазія кульшового суглоба часто діагностується у собак великих порід
переважно з 4-10 — місячного віку за клінічними ознаками (біль при
ставанні на ноги, обережність рухів тазових кінцівок, своєрідна вихляста
хода, крепітація, нестабільність, остеоартрит кульшового суглоба,
вивихи, підвивихи голівки стегнової кістки) та за результатами
рентгенологічних досліджень, при яких виявляється невідповідність
суглобових поверхонь кульшової западини і голівки стегнової кістки та
розвиток остеоартритичних змін. На ранніх стадіях хвороби в період
активного формування кульшового суглоба раціональним може бути
консервативне лікування. При його незначній ефективності або тяжкому
ступені дисплазії залежно від показань застосовують різні методи
оперативного лікування — операції на гребінчастому м’язі, ампутаційну
артропластику кульшового суглоба, корекційну остеотомію таза і стегнової
кістки.

Розсікання або видалення гребінчастого м’яза показане за відсутності
підвивиха голівки стегнової кістки з метою зняття болю, спричиненого
його спазмом. Це швидко послаблює симптоми дисплазії, хоча не запобігає
подальшому розвиткові її ускладнень. При ампутаційній артропластиці
кульшового суглоба проводять резекцію голівки та шийки стегнової кістки,
в результаті чого в ділянці проксимального її кінця утворюється
несправжній суглоб. Операція показана у собак невеликих порід при
тривалому перебігу дисплазії кульшового суглоба та неможливості
забезпечення його стабільності іншими оперативними методами. Метою
корекційної остеотомії стегнової кістки є збільшення стабільності
кульшового суглоба шляхом заглиблення голівки стегнової кістки в
кульшову западину. Цього досягають вилученням клиноподібної ділянки
стегнової кістки для надання куту між шийкою стегнової кістки та її
повздовжньою віссю значення близько 135 градусів. Метою потрійної
остеотомії таза є поліпшення стабільності кульшового суглоба шляхом
ротації у латеральний бік кульшової западини після відокремлення
хірургічним шляхом частин лобкової, сідничної та клубової кісток, які її
формують. У результаті цього створюються умови для більш глибокого
входження голівки стегнової кістки в кульшову западину. Операція
показана у випадках, коли кульшова западина неглибока, але її форма
приблизно відповідає формі голівки стегнової кістки, а кут між шийкою
стегнової кістки та її повздовжньою віссю близький до нормального (145
градусів).

Природжені вивихи надколінка найчастіше бувають медіальними,
зустрічаються переважно у собак невеликих порід внаслідок вад будови
стегнової кістки, надколінка та зв’язкового апарату колінного суглоба.
Собак з першим ступенем медіального вивиху надколінка раціонально
лікувати оперативним методом латерального капсулярного перекриття, а з
другим-четвертим ступенем вивиху – шляхом поглиблення (створення)
борозни для надколінка на блоці стегнової кістки з одночасним
латеральним переміщенням і трансплантацією гребеня великогомілкової
кістки.

Кутова деформація колінних суглобів виникає у собак великих порід
унаслідок гальмування остеогенезу в латеральних частинах метафізарних
хрящів стегнових та великогомілкових кісток. Вона призводить до
Х-подібної постави тазових кінцівок. Ефективним є оперативне лікування.
Деформацію суглоба у цуценят можна виправити накладанням стримувальної
скоби на медіальну частину дистального метафізарного хряща стегнової
кістки. У собак 9-12-місячного віку необхідно додатково стимулювати
періостальний остеогенез шляхом препарування окістя на латеральному боці
дистальної частини стегнової кістки.

Краніальна деформація проксимального епіфіза великогомілкової кістки
виникає внаслідок гальмування остеогенезу в каудальній частині її
проксимального метафізарного хряща. Це призводить до випинання
краніальної частини епіфіза великогомілкової кістки та зменшення кута
між її суглобовою поверхнею та повздовжньою віссю. Унаслідок цього при
флексії колінного суглоба великогомілкова кістка має тенденцію
зміщуватися донизу на більшу від норми відстань. Це спричиняє надмірне
навантаження і пошкодження передньої схрещеної зв’язки колінного
суглоба, що клінічно проявляється послабленням його стабільності,
припуханням, особливо з медіального боку, накопиченням рідини та
розвитком остеоартриту. Оперативне лікування передбачає клиноподібну
остеотомію проксимальної частини великогомілкової кістки з метою
виправлення її деформації.

Відрив гребеня великогомілкової кістки часто діагностується у собак
віком до 10 місяців, супроводжується дорсальним зміщенням унаслідок
натягу сухожилка чотириголового м’яза стегна. Характеризується втратою
стабільності колінного суглоба, припуханням його краніальної частини,
проксимальним зміщенням надколінка. Оперативне лікування передбачає
термінову фіксацію гребеня для запобігання його зростання внаслідок
швидкого росту великогомілкової кістки у положенні, яке розташоване
дистальніше від нормального. Останнє призводить до надмірного
навантаження сухожилка чотириголового м’яза стегна, надколінка, його
зв’язок та суглобових поверхонь.

Розсікаючий остеохондрит колінного суглоба діагностується у собак
великих порід з 5-місячного віку за клінічними ознаками (прогресуюча
кульгавість, артроз колінного суглоба при збереженні його стабільності)
та за результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляються на
суглобових поверхнях виростків стегнової кістки дефекти та відшаровані
тканини у порожнині суглоба. При лікуванні показане оперативне
втручання: латеральна парапателярна артротомія колінного суглоба,
видалення з порожнини суглоба сторонніх тіл та обробка кюреткою дефектів
суглобових поверхонь.

Латеральна деформація заплеснового суглоба виникає через припинення
остеогенезу у латеральній частині дистального метафізарного хряща
великогомілкової кістки. При її лікуванні раціонально після завершення
існування дистального метафізарного хряща великогомілкової кістки
(9-місяців), виконати клиноподібну остеотомію дистальної частини
великогомілкової кістки з подальшою іммобілізацією фрагментів кісток.

Розсікаючий остеохондрит заплеснового суглоба діагностується зазвичай на
обох кінцівках у собак 4-10-місячного віку за клінічними ознаками
(торцева постава, обмеженість рухів, потовщення заплеснового суглоба) та
рентгенологічними дослідженнями, при яких виявляють дефекти на
суглобовій поверхні медіального (інколи і латерального) гребеня
надп’яткової кістки та остеофіти на медіальному боці заплесна.
Оперативне лікування при цій хворобі передбачає оперативний доступ
шляхом каудо-латеральної артротомії заплеснового суглоба, видалення з
його порожнини сторонніх включень та обробку кюреткою дефекту на
суглобовій поверхні.

Нами розроблена схема принципів лікування дисплазій суглобів кінцівок у
собак (рис.6). Вона враховує особливості їх етіології та патогенезу й
основана на узагальненні апробованих методів консервативного і
оперативного лікування дисплазій різних суглобів. Консервативне
лікування показане на початку розвитку дисплазії, при незначних її
симптомах та при таких вадах кістяка, які не спричинюють значних
функціональних порушень суглобів. Воно спрямоване на гальмування
запальних та деструктивних процесів, що виникають внаслідок
функціональної недостатності суглобів, стимуляцію регенерації його
тканини і компенсаторно-пристосувальних реакцій кістяка, а також
полегшення страждань собак. Найбільш раціонально консервативне лікування
застосовувати у період формування кістяка собак, тобто до
10-12-місячного віку, коли потенції організму до перебудови механізму
суглобів досить високі.

У своїх дослідженнях під час консервативного лікування ми призначали
загальноприйняті засоби: збалансоване харчування, зменшення навантаження
на суглоб, а у разі виникнення остеоартриту та загострення процесу –
застосування хондропротекторів та протизапальних нестероїдних
препаратів. Усього консервативне лікування ми застосовували у 38
випадках, найчастіше при дисплазії кульшового суглоба (14), розсікаючому
остеохондриті (12), при незрощеннях відростків кісток (4) та у разі
природжених вивихів плечової і променевої кісток, які не
супроводжувалися значними порушеннями функцій суглобів у собак дрібних
порід (див. табл.2). Майже в усіх випадках консервативного лікування
кульгавість та інші симптоми дисплазій суглобів зменшувалися, хоч це й
мало тимчасовий характер, оскільки залишалася функціональна
недостатність кістково-суглобового апарату.

Оперативне лікування дисплазій суглобів кінцівок у собак спрямоване на
відновлення функції суглобів шляхом усунення вад їх розвитку. Його
необхідно застосовувати у випадках, коли консервативне лікування
протягом 4-5 тижнів не дає позитивних результатів або коли останнє не
показане через значні вади розвитку кістяка та функціональні порушення
суглобів.

Усього нами була проведена апробація оперативного лікування при різних
клінічних формах дисплазій у 86 випадках (плечового – 10, ліктьового –
25, зап’ясткового – 14, кульшового – 13, колінного – 31 та заплеснового
– 3). Отримані результати свідчать про ефективність оперативного
лікування. Зазвичай через 6-9 тижнів після оперативних утручань
кульгавість та інші симптоми дисплазій суглобів зникали чи ставали ледве
помітними, а остеоартритичні зміни у суглобах не зростали або
зменшувалися.

При вивихах та підвивихах метою оперативного лікування є репозиція і
фіксація кісток в анатомічно правильному положенні, а також усунення
причин їх виникнення. У разі деформацій кісток метою оперативного
втручання є відновлення їхньої довжини та форми. При цьому, залежно від
анатомічних особливостей кісток, місця їх локалізації та віку собак,
застосовують різні методи оперативних прийомів: корекційний остеогенез
шляхом установлення стримувальної скоби та стимуляції періосту або
варіанти корекційної остеотомії.

Для виправлення деформації кістки, внаслідок послаблення остеогенезу в
боковій частині метафізарного хряща (за наявності значного його
остеогенного потенціалу, зазвичай, у собак до 6-місячного віку) найбільш
раціональним є установлення стримувальної скоби на тому боці
метафізарного хряща, де нормальний остеогенез продовжується.
Стримувальну скобу установлюють таким чином, щоб її гілки були
розташовані вище та нижче метафізарного хряща, що призводить до
локального гальмування росту кістки. У подальшому, за рахунок росту
протилежного боку кістки відбувається поступове (протягом 4-5 тижнів) її
випростання. У випадках, коли остеогенний потенціал метафізарного хряща
незначний (у собак віком 7-9 місяців), установлення стримувальної скоби
можна доповнити стимуляцією остеогенезу з боку періосту. Для цього на
тому боці кістки, де вона недостатньо швидко росте, скальпелем вище
метафізарного хряща розтинають окістя у вигляді перевернутої букви “Т”.
Після цього окістя у межах розтину відшаровують від кістки. У випадках,
коли остеогенний потенціал метафізарного хряща майже або повністю
вичерпаний (у собак віком 9-10 місяців та старших), єдиним методом
хірургічної корекції залишається клиноподібна остеотомія, яку виконують
на опуклій стороні деформованої кістки.

При незрощеннях відростків кісток оперативне втручання передбачає їх
репозицію та фіксацію. У разі невеликого розміру відростка, його
видаляють. При розсікаючому остеохондриті під час оперативного втручання
показано видалення із суглоба відшарованих тканин та обробка кюреткою
дефекту суглобової поверхні. Цим створюються умови для запобігання
розвиткові хронічних синовітів та регенерації тканин на місці дефекту
суглобової поверхні.

Методи лікування при переломах кісток у ділянках метафізарних хрящів. У
період інтенсивного формування кістяка пошкодження метафізарних хрящів
нерідко спричиняють дисплазію суглобів. Наші дослідження охоплюють 56
випадків епіфізеолізів та переломів різних кісток у ділянках
метафізарних хрящів: 15 (26,8%) – плечової кістки; 12 (21,4%) – кісток
передпліччя; 14 (25%) – стегнової кістки та 15(26,8%) – кісток гомілки,
що становить 4,82% від усієї кількості клінічно обстежених собак. На
основі клінічної апробації нами були визначені особливості лікування при
переломах у ділянках метафізарних хрящів та раціональні методи
остеосинтезу, які забезпечують сприятливі умови для консолідації уламків
і, водночас, не перешкоджають процесам формування кістяка.

Травми у ділянках метафізарних хрящів вимагають вчасної діагностики та
термінового лікування. Враховуючи те, що при епіфізеолізах відшарування
епіфіза відбувається уздовж зони енхондрального остеогенезу
метафізарного хряща, в ході операції слід уникати торкатися ділянок
хрящової тканини з гермінативними елементами, що залишилися на епіфізі.
При остеосинтезі слід надавати перевагу фіксації уламків найменш
травматичними засобами — штифтами невеликого діаметра (Кіршнера, Раша, в
деяких випадках – Штайнмана); у разі необхідності застосовувати
спеціальні шурупи для губчастої кістки; фіксаційні пластинки
використовувати у виключних випадках і на короткий термін, оскільки вони
стримують ріст кісток. Враховуючи швидкий ріст кісток у ділянках
метафізарних хрящів, необхідно використовувати штифти такої довжини, щоб
вони закінчувалися зразу ж під шкірою, що полегшує їх видалення.
Необхідно періодично контролювати стан кінцівки з метою вчасного
виявлення її кутової деформації.

При переломах проксимального епіфіза плечової кістки оперативний доступ
створюють шляхом артротомії плечового суглоба позаду або попереду
гребеня лопатки, фрагменти епіфіза фіксують штифтами один до одного або
до метафіза. Епіфізеоліз проксимального епіфіза плечової кістки
супроводжується краніальним його зміщенням. Для проведення його
репозиції створюють оперативний доступ краніальніше плечового суглоба.
Епіфіз фіксують введеними навхрест у плечову кістку штифтами (у цуценят)
або довгим шурупом (у собак 9-12- місячного віку).

Переломи латерального виростка плечової кістки через його послаблену
структуру виникають частіше, ніж медіального. Вони призводять до вивиху
медіального виростка плечової кістки в медіальний бік, оскільки точка
опору в латеральній частині ліктьового суглоба зникає. Остеосинтез
проводять після латерального оперативного доступу шляхом фіксації
латерального виростка до медіального штифтом та шурупом. У перші 12
годин можливе проведення остеосинтезу без розтину тканин. При поперечних
переломах виростків плечової кістки на рівні надблокового отвору,
останні, особливо при оперуванні невеликих собак, простіше фіксувати
довгим та коротким штифтами. При міжвиросткових (“Т”- і “Y”- подібних)
переломах ретельна репозиція фрагментів можлива лише після виконання
каудо-латерального доступу до дистальної частини плечової кістки. Це
потребує значного хірургічного досвіду та спеціального обладнання,
остеотомії місць кріплення багатьох м’язів.

Більшість переломів ліктьового горба локалізується на рівні півмісяцевої
вирізки ліктьової кістки. Це зумовлює підвищені вимоги до засобів
остеосинтезу, оскільки під дією сухожилка триголового м’яза плеча
проксимальний уламок ліктьового горба має ротаційні зрушення навколо
місця перелому. Якщо перелом ліктьової кістки локалізується
безпосередньо нижче ліктьового суглоба, то він, зазвичай,
супроводжується дорсальним зміщенням голівки променевої кістки разом із
щільно з’єднаною з нею дистальною частиною ліктьової кістки. При
репозиції та фіксації фрагментів ліктьової кістки автоматично
відбувається репозиція голівки променевої кістки та стає неможливим її
дорсальне зміщення.

Епіфізеоліз дистального епіфіза променевої кістки завжди супроводжується
викривленням у латеральний бік зап’ястка. За ранніх оперативних утручань
раціональною є репозиція епіфіза закритим методом з наступним
накладанням на три тижні іммобілізуючої пов’язки. У собак віком до 6
місяців епіфіз фіксують уведеними навхрест двома штифтами, у собак
старшого віку – дротовою петлею та накладанням на 2-3 тижні
іммобілізуючої пов’язки.

Переломи у ділянці дистального епіфіза ліктьової кістки спричинюють
нестабільність зап’ясткового суглоба, оскільки його колатеральна зв’язка
фіксується до шилоподібного відростка цієї кістки. Остеосинтез
передбачає інтрамедулярне уведення штифта у ліктьову кістку, накладання
дротової петлі та засобів зовнішньої іммобілізації.

Пошкодження проксимального метафізарного хряща стегнової кістки зазвичай
супроводжується руйнуванням кровоносних судин, які живлять її голівку.
Це часто спричиняє ішемічний некроз останньої і потребує термінового
лікування. У разі оперування дрібних собак або при переломах голівки
стегнової кістки чи епіфізеолізі краще застосовувати метод фіксації
трьома штифтами. При переломах шийки стегнової кістки перевагу слід
віддати фіксації шурупом та штифтом.

При епіфізеолізі та переломах дистального епіфіза стегнової кістки
клінічними дослідженнями визначаються біль та крепітація, але значної
нестабільності може не спостерігатися. Епіфіз фіксують перехресним
уведенням штифтів (у собак до 6-місячного віку) або, у старших собак,
уведенням у епіфіз з бокової поверхні метафіза одного довгого шурупа.
При переломах виростків стегнової кістки для фіксації уламків
використовують довгі шурупи та штифти.

Епіфізеоліз та переломи в ділянці проксимального метафізарного хряща
великогомілкової кістки супроводжуються каудальним зміщенням епіфіза або
його фрагментів та відривом гребеня великогомілкової кістки. При
хірургічному втручанні епіфіз фіксують двома спрямованими навхрест
штифтами, які вводять через латеральний та медіальний його краї у
метафіз. Потім гребінь великогомілкової кістки фіксують дротовою петлею.
Репозицію та фіксацію дистального епіфіза великогомілкової кістки через
малі розміри виконують відкритим методом після створення
каудо-латерального оперативного доступу до заплеснового суглоба. Епіфіз
фіксують до метафіза великогомілкової кістки схрещеними штифтами.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
актуальної наукової проблеми надання хірургічної допомоги при дисплазіях
суглобів кінцівок у собак: визначено та систематизовано клінічні форми
дисплазій плечового, ліктьового, зап’ясткового, кульшового, колінного та
заплеснового суглобів; вдосконалено їх діагностику (розроблено методику
клінічного обстеження та пристрій для пункційної біопсії суглобового
хряща); досліджено етіологію та патогенез (морфофункціональні
особливості метафізарного хряща в постнатальному періоді, зміни
структури та гістохімічних показників у метафізарному і суглобовому
хрящах при остеохондропатії, їх роль у патогенезі дисплазій суглобів);
визначено принципи консервативної терапії та оперативних втручань,
клініко-експериментально обгруновано та впроваджено у практику методи
лікування.

2. Дисплазії суглобів кінцівок часто зустрічаються у собак. За
результатами клінічного обстеження 1161 собаки у 151 випадку, тобто у
13,0 %, виявлені дисплазії суглобів кінцівок: плечового – 18 (1,55 %),
ліктьового – 44 (3,87 %), зап’ясткового – 14 (1,20 %), кульшового – 27
(2,32 %), колінного – 38 (3,27 %) та заплеснового – 10 (0,86 %).

3. У різних суглобах кінцівок собак визначаються певні клінічні форми
дисплазій: у плечовому – природжений медіальний вивих голівки плечової
кістки, відрив горбка лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому –
природжений латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих
голівки променевої кістки, підвивихи внаслідок порушень синхронного
росту кісток передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого
та ліктьового ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової
кістки), розсікаючий остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому –
деформації; у кульшовому – порушення співвідношення суглобових поверхонь
голівки стегнової кістки та кульшової западини; у колінному – природжені
вивихи надколінка, кутова деформація, краніальна деформація епіфіза
великогомілкової кістки, відрив гребеня великогомілкової кістки,
розсікаючий остеохондрит; у заплесновому – бокова деформація,
розсікаючий остеохондрит.

4. Остеохондропатії метафізарного та суглобового хрящів спричинюють
розлади остеогенезу в їх ділянках, що лежить в основі патогенезу
багатьох клінічних форм дисплазій суглобів. Останні, за особливостями
етіології і патогенезу, поділяються на такі, що спричинені порушенням
конгруентності суглобових поверхонь, незрощенням відростків кісток та
відшаруванням суглобового хряща.

5. Порушення конгруентності суглобових поверхонь можуть бути
природженими або виникати в постнатальному періоді при деформаціях
епіфізів через гальмування або припинення остеогенезу в окремих ділянках
метафізарних хрящів. До цієї групи належить більшість дисплазій
кульшового суглоба, кутова деформація колінного суглоба, краніальна
деформація голівки великогомілкової кістки та латеральна – заплеснового
суглоба.

6. Незрощення відростків кісток спричинюються порушенням остеогенезу в
аналогах метафізарих хрящів, тобто, у прошарках хрящової тканини, що
виникають при формуванні відростків з окремих центрів осифікації.
Затримка зростання їх із кісткою та подальше від’єднання порушує функцію
суглобів і лежить в основі патогенезу відриву горбка лопатки, гребеня
великогомілкової кістки, незрощення медіального надвиростка плечової,
вінцевого та ліктьового відростків ліктьової кісток.

7. В основі патогенезу розсікаючого остеохондриту лежить порушення
остеогенезу в базальних ділянках суглобового хряща, що призводить до
його відшарування та утворення на суглобовій поверхні дефектів.

8. Вивихи та підвивихи як причини дисплазій суглобів бувають
природженими (медіальний вивих голівки плечової кістки, латеральний
підвивих проксимального епіфіза ліктьової кістки тощо) або виникають у
постнальному періоді через недостатню конгруентність суглобових
поверхонь (вивих голівки стегнової кістки, вивих надколінка) чи
порушення формування кістяка (вивихи в суміжних із передпліччям суглобах
при несинхронному рості його кісток).

9. Швидкість та повнота формування покриву дефекту суглобової поверхні
майже повністю визначається проліферацією тканин субхондральної зони. Це
обгрунтовує при розсікаючому остеохондриті обробку кюреткою місця
відшарування суглобового хряща, що створює умови для прискорення
регенерації тканин.

10. Оперативне лікування при дисплазіях суглобів кінцівок собак
застосовують у випадках, коли не показано консервативне або коли останнє
протягом 5-6 тижнів не дає позитивних результатів. Воно спрямоване на
відновлення функції суглобів з урахуванням особливостей етіології та
патогенезу різних клінічних форм дисплазій, віку собак, а також
анатомічної будови окремих суглобів і передбачає: при вивихах та
підвивихах – усунення причин, репозицію й фіксацію кісток; при
деформаціях кісток, залежноі від їх анатомічних особливостей та віку
собак, – корекційний остеогенез або варіанти корекційної остеотомії; при
незрощеннях відростків кісток – їх репозицію та фіксацію, а в разі
неможливості, – видалення; при розсікаючому остеохондриті – видалення із
суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

11. Метод пункційної біопсії суглобового хряща за допомогою
сконструйованого нами пристою є простим та надійним, дозволяє отримувати
для гістологічних досліджень достатні за розмірами зразки суглобового
хряща при мінімальній травматизації тканин.

12. Для запобігання дисплазіям суглобів, спричинених переломами кісток в
ділянках метафізарних хрящів, необхідно: термінове проведення
остеосинтезу з ретельною репозицією та жорсткою іммобілізацією уламків;
уникати торкатися ділянок хряща з гермінативними елементами, що
залишилися на епіфізі; застосовувати найменш травматичні засоби фіксації
– штифти невеликого діаметра (Кіршнера, Раша, в деяких випадках –
Штайнмана); при визначенні довжини штифтів для полегшення їх видалення
враховувати швидкий ріст кісток у ділянках метафізарних хрящів;
застосовувати спеціальні шурупи для губчастої кістки; фіксаційні
пластинки через гальмування ними росту кісток використовувати у
виключних випадках і на короткий термін (3-4 тижні); періодично
контролювати стан кінцівки з метою вчасного виявлення її кутової
деформації.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

1. При наданні хірургічної допомоги у разі дисплазій суглобів кінцівок у
собак керуватися методичними рекомендаціями “Хвороби розвитку та
остеохондропатії кістково-суглобового апарату кінцівок у дрібних тварин
(діагностика, патогенез та лікування)”/В.П. Сухонос/ – К.: Аграрна
освіта, 2004. – 84 с., прийнятими до впровадження в практику
ветеринарної медицини та у навчальний процес рішеннями
науково-методичної ради Державного департаменту ветеринарної медицини
Мінагрополітики України (протокол № 1 від 12 грудня 2003 року) та
навчально-методичної комісії науково-педагогічних працівників аграрних
вищих навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації зі
спеціальності 7.130501 – “Ветеринарна медицина” (протокол № 2 від 3
червня 2004 року).

2. При діагностиці дисплазій суглобів застосовувати розроблену нами
методику клінічного обстеження кінцівок у собак, яка грунтується на
аналізі анамнезу, на спостереженні собак у стані спокою та при рухах,
пальпації, маніпуляціях із суглобами, результатах проведення
функціональних тестів та на рентгенологічних дослідженнях.

3. Для запобігання розвиткові дисплазій суглобів через травмування
метафізарного хряща застосовувати визначені нами раціональні методи
остеосинтезу у разі епіфізеолізів, внутрішньосуглобових та епіфізарних
переломів плечової, ліктьової, променевої, стегнової та великогомілкової
кісток, які забезпечують сприятливі умови для репаративного остеогенезу,
не зашкоджуючи процесам формування кістяка.

4. Дані про морфофункціональні особливості метафізарного хряща на різних
етапах постнатального розвитку, зміни у метафізарному та суглобовому
хрящах при остеохондропатіях, патогенез та симптоматику різних клінічних
форм дисплазій суглобів, регенерацію суглобового хряща, а також
винайдений нами метод його пункційної біопсії використовувати в
навчальному процесі та під час проведення наукових досліджень в
артрології.

Список опублікованих за темою дисертації праць

Сухонос В.П. Про регенерацію суглобового хряща // Вісник с.-г. науки. –

№ 4. – 1988. – С. 42–44.

Петренко О.Ф., Сухонос В.П., Сухонос Ю.В.Ускладнення при лікуванні
переломів у собак і кішок // Науковий вісник Національного аграр.
ун.-ту. – К., 1998. – Вип. 6. – С. 146–151. (Дисертант брав безпосередню
участь в дослідженнях, обробці та узагальненні одержаних результатів і
підготовці роботи до друку).

Гуров Л.І., Сухонос В.П. Особливості інтрамедулярного остеосинтезу при
переломах кінцівок у собак і котів // Ветеринарна медицина України. –
2000. – № 8. – С. 42–43. (Дисертант брав безпосередню участь в
дослідженнях, обробці та узагальненні одержаних результатів і підготовці
роботи до друку).

Петренко О.Ф., Сухонос В.П., Корж А.В. До питання характеру та
класифікації переломів кісток у собак і кішок у місті Києві // Вісник
Білоцерків. держ. аграр. ун.-ту – Біла Церква, 2000. – Вип.13. – Ч.1. –
С. 70–75. (Дисертант брав участь у визначенні характеру переломів та їх
класифікації, узагальненні одержаних результатів і підготовці матеріалів
до друку).

Петренко О.Ф., Сухонос В.П., Макарін А.О. Характер переломів кісток
опорно-рухового апарату та стимуляція репаративних процесів при
проведенні остеосинтезу в свійських тварин // Ветеринарна медицина
України. – 2001. – № 7. – С. 40– 41. (Дисертант брав безпосередню участь
в дослідженнях, обробці та узагальненні одержаних результатів і
підготовці роботи до друку).

Раціональні методи лікування травматичного остеомієліту у дрібних тварин
/ О.Ф. Петренко, В.П. Сухонос, В.М. Чомко, Г.В. Київська // Наукові
праці Полтав. держ. аграр. академії. –Т.2 (21) Ветеринарні науки. – м.
Полтава, 2002. – С. 346–349. (Дисертант брав участь у клінічних
дослідженнях, обробці та узагальненні одержаних результатів, оформив
матеріали статті).

Сухонос В.П. Розсікаючий остеохондрит плечового суглоба у собак //
Науковий вісник Національного аграр. ун.-ту – К., 2003. – Вип. 64.– С.
181– 186.

Сухонос В.П. Особливості патогенезу та лікування пошкоджень кістяка в
ділянках метафізарного хряща // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун.-ту.
– Біла Церква, 2003. – Вип.25. – Ч.1. – С. 239–244.

Сухонос В.П. Діагностика кульгавості грудних кінцівок у собак та котів
// Ветеринарна медицина України. – 2003. – № 5. – С. 39– 41.

Сухонос В.П. Діагностика кульгавості тазових кінцівок у собак та котів
// Ветеринарна медицина України. – 2003. – № 10. – С. 29–31.

Сухонос В.П. Фармакотерапія при остеоартрозах у собак та котів
//Ветеринарна медицина: Міжвідом. темат. наук. зб. – Харків, 2004. –
Вип.84. – С. 706–708.

Сухонос В.П. Дисплазія зап’ясткового та заплеснового суглобів у собак
// Науковий вісник Національного аграр. ун.-ту. – К., 2004. – Вип.78. –
С. 213– 217.

Сухонос В.П. Лікування дисплазії ліктьового суглоба у собак, викликаної
незрощенням відростків кісток // Ветеринарна медицина України. – 2004. –
№ 10. – С. 30–32.

Сухонос В.П. Дисплазія ліктьового суглоба у собак (діагностика,
патогенез, лікування) // Науковий вісник Національного аграр. ун.-ту. –
К., 2004. – Вип. 75. – С. 209–213.

Сухонос В.П. Хірургічна допомога при порушеннях функції дистального
метафізарного хряща ліктьової кістки у собак // Ветеринарна медицина
України. – 2004. – № 3. – С. 36–38.

Сухонос В.П. Хірургічна допомога при порушеннях функції дистального
метафізарного хряща променевої кістки у собак // Науковий вісник
Національного аграр. ун.-ту. – К., 2004. – Вип. 72. – С. 212–216.

Сухонос В.П. Лікування вивихів та підвивихів при дисплазії ліктьового
суглоба у собак // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун.-ту. – Біла
Церква, 2004. – Вип.29. – С.133–139.

Сухонос В.П. Дисплазія плечового суглоба у собак // Науковий вісник
Національного аграр. ун.-ту. – К., 2004. – Вип. 79. – С. 187–191.

Сухонос В.П. Дисплазія колінного суглоба у собак // Проблеми
зооінженерії та ветеринарної медицини: Зб. наук. праць Харківськ. держ.
зоовет. академії. – Харків, 2004. – Вип.12. – Ч.3. – С. 45–47.

Сухонос В.П. Петренко О.Ф. Раціональні методи остеосинтезу при
переломах кісток тазових кінцівок дрібних тварин в ділянках метафізарних
хрящів // Наук. вісник Львівської національної академії вет. медицини. –
Львів, 2005. – Т.7 (№1). – Ч.2. – С. 60–67. (Дисертант брав безпосередню
участь в проведенні досліджень, обробці та узагальненні одержаних
результатів і підготовці роботи до друку).

Сухонос В.П. Остеосинтез при переломах плечової кістки у собак в
ділянках дистального метафізарного хряща // Ветеринарна медицина
України. – 2005. – № 2. – С. 29–31.

Сухонос В.П. Метод пункційної біопсії суглобового хряща // Наукові
доповіді Національного аграр. ун.-ту. – Електронний журнал. – К., 2005.
– № 1. – С. 49–52. – www. http:// dn. nauu. Kiev. ua.

Сухонос В.П., Петренко О.Ф. Застосування кортикостероїдів та
нестероїдних протизапальних препаратів при остеоартрозах у дрібних
тварин // Ветеринарна медицина України. – 2005. – № 6. – С. 31–33.
(Дисертант брав безпосередню участь в проведенні досліджень, обробці та
узагальненні одержаних результатів і підготовці роботи до друку).

Застосування хіонату при дисплазії кульшового та колінного суглобів у
собак /О.Ф. Петренко, В. Сухонос, Д. Литвиненко, О.О. Петренко, К.
Луценко // Ветеринарна медицина України. – 2005. – № 8. – С. 32–33.
(Дисертант брав безпосередню участь в проведенні досліджень, обробці та
узагальненні одержаних результатів і підготовці роботи до друку).

Cухонос В.П., Петренко О.Ф. Поширення та клінічні форми дисплазій
суглобів кінцівок у собак // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун.-ту. –
Біла Церква, 2005. – Вип.34. – С.164–172. (Дисертант брав безпосередню
участь в проведенні досліджень, обробці та узагальненні одержаних
результатів і підготовці роботи до друку).

Сухонос В.П. Патогенез и лечение заболеваний конечностей у собак,
вызванных повреждением метафизарных хрящей // Труды международ.
науч.-практ. конф., посвященной 75-летию Уральской гос. академии вет.
медицины “Актуальные проблемы вет. хирургии”. – Троицк. – 2004. – С.
159–161.

А.с. 1282848 СССР, МКИ А 61 В 17/34. Устройство для пункционной биопсии
суставного хряща /В.П.Сухонос (СССР). – №3870731/30-15; Заяв. 28.01.85;
Опубл.15.01.87, Бюл. № 2. – 2 с.

Сухонос В.П., Корж А.В. До питання про причини кульгавості грудних
кінцівок у собак // Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних
домашніх тварин: Зб. матеріалів VІІІ Між народ. наук.-практ. конф. – К.,
2003. – С.93– 95. (Дисертант брав участь в проведенні досліджень,
обробці та узагальненні одержаних результатів і підготовці роботи до
друку).

Сухонос В.П. Причини кульгавості тазових кінцівок у собак // Тези доп.
ІІ конф. проф.-викл. складу і аспірантів Навч.-наук. ін.-ту вет.
медицини, якості і безпеки продукції АПК НАУ. – К., 2003. – С.27.

Сухонос В.П. Дисплазії кістково-суглобового апарату кінцівок у собак //
Тези доп. ІІІ конф. проф.-викл. складу і аспірантів Навч.-наук. ін.-ту
вет. медицини, якості і безпеки продукції АПК НАУ. – К., 2004. –
С.98–99.

Сухонос В.П. Хвороби розвитку та остеохондропатії кістково-суглобового
апарату кінцівок у дрібних тварин (діагностика, патогенез та лікування):
Метод. рекомендації. – К.: Аграрна освіта, 2004. – 83 с.

Сухонос В.П. Дисплазії суглобів кінцівок у собак (етіологія, патогенез,
діагностика та лікування) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за
спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. Білоцерківський державний
аграрний університет, Біла Церква, 2006.

Дисертація присвячена вивченню етіології і патогенезу дисплазій суглобів
кінцівок у собак та удосконаленню їх діагностики та лікування. Серед
дисплазій суглобів кінцівок досліджено: у плечовому – природжений
медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка лопатки,
розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений латеральний
підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки променевої кістки,
підвивихи внаслідок порушень синхронного росту кісток передпліччя,
незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового ліктьової
кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий
остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому –
дисплазія; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутова
деформація, краніальна деформація епіфіза великогомілкової кістки,
відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у
заплесновому – бокова деформація, розсікаючий остеохондрит.

В дисертацїї подана схема лікування собак при дисплазіях суглобів, яка
включає методи консервативного лікування та оперативні втручання залежно
від особливостей патогенезу клінічних форм дисплазій та будови окремих
суглобів. З метою діагностики дисплазій суглобів розроблено методику
клінічного обстеження кінцівок собак. Вивчено зміни будови і деяких
гістохімічних показників метафізарного хряща собак у постнатальному
розвитку та при остеохондропатіях. Проведено апробацію раціональних
методів лікування при переломах кісток у ділянках метафізарних хрящів.
Експериментально досліджено регенерацію суглобового хряща.

Ключові слова: собаки, дисплазії суглобів, переломи кісток, метафізарний
хрящ, регенерація суглобового хряща.

Сухонос В.П. Дисплазии суставов конечностей у собак (этиология,
патогенез, диагностика и лечение) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора ветеринарних наук по
специальности 16.00.05 – ветеринарная хирургия. Белоцерковский
государственный аграрный университет, Белая Церковь, 2006.

Диссертация посвящена изучению этиологии и патогенеза дисплазий суставов
конечностей у собак и усовершенствованию их диагностики и лечения. Из
числа дисплазий суставов конечностей исследовано: в плечевом –
врожденный медиальный вывих головки плечевой кости, отрыв горбика
лопатки, рассекающий остеохондрит; в локтевом – врожденный латеральный
подвывих локтевой кости, врожденный вывих головки лучевой кости,
подвывихи вследствие нарушений синхронного роста костей предплечья,
несращение отростков (медиального венечного и локтевого локтевой кости,
медиального надвыростка плечевой кости), рассекающий остеохондрит; в
предплечно-запястном – деформации; в тазобедренном суставе – дисплазия;
в коленном – врожденные вывихи коленной чашки, угловая деформация,
краниальная деформация эпифиза большеберцовой кости, отрыв гребня
большеберцовой кости, рассекающий остеохондрит; в предплюсневом –
боковая деформация и рассекающий остеохондрит.

С целью диагностики дисплазий суставов разработана методика клинического
обследования конечностей собак. Она основана на анамнезе, результатах
наблюдений за собакой в состоянии покоя и при движениях, пальпации
суставов, проверки их подвижности и стабильности, проведения специальных
функциональных тестов. Изучены изменения строения и некоторых
гистохимических показателей метафизарного хряща собак в постнатальном
периоде развития и при остеохондропатиях. Показано, что в формировании
костно-суставного аппарата важную роль играют процессы хондро- и
остеогенеза в участках метафизарных хрящей. При остеохондропатиях эти
процессы нарушаются, что является причиной возникновения аномалий
скелета и развития дисплазий. Проведена апробация рациональных методов
лечения при переломах костей в участках метафизарных хрящей, которые
создают оптимальные условия для репаративного остеогенеза и минимально
вредят процессам формирования скелета.

Экспериментально исследована регенерация суставного хряща. Показано, что
волокнистый соединительно-тканный покров дефекта суставного хряща
возникает в первую очередь за счет пролиферации тканей субхондральной
зоны, дополнительно – при перестройке суставного хряща. Постепенно (по
условиям эксперимента – на 60 день) покров дефекта приобретает характер
фиброзного хряща.

В диссертации представлена схема лечения собак при дисплазиях суставов,
которая включает методы консервативного лечения и оперативных
вмешательств в зависимости от особенностей патогенеза отдельных
дисплазий и различий в строении суставов.

Ключевые слова: собаки, дисплазии суставов, переломы костей,
метафизарный хрящ, регенерация суставного хряща.

Sukhonos V.P. Dysplasia on joints of extremities in dogs (etiology,
pathogenesis, diagnostic and treatment). – Manuscript.

The thesis on competition of scientific degree of the doctor of
veterinary science on a specialty 16.00.05 – Veterinary surgery. – Bila
Tserkva State agrarian university, Bila Tserkva, 2006.

The thesis describes the research of etiology, pathogenesis, diagnostic,
treatment and prophylactic measures of dysplasia on joints of
extremities in dogs. The thesis includes an analysis of developmental
disorders on joints of forelimb and hindlimb: in shoulder joint – medial
congenital dislocation of the humeral head, avulsion of the scapular
tuberosity, osteochondritis dissecans; in elbow – congenital
dislocations (lateral rotation of the ulna and caudolateral luxation of
the radial head), subluxation of the elbow secondary to growth
disturbances of the radius and ulna, ununited medial coronoid and
anconeal processes, ununited medial epicondyle, osteochondritis
dissecans; in carpus – dislocation and subluxation of the radiocarpal
joint; in hip joint – hip dysplasia, avascular necrosis of the femoral
head; in stifle joint – congenital luxations of the patella, genu
valgum, cranial deformation of the proximal tibia, avulsion of the
tibial tuberosity, osteochondritis dissecans; in hock joint – valgus
deformity and osteochondritis dissecans.

The methodical recommendations on clinical inspection of extremities in
dogs with diagnostic aim of dysplasia on joints was elaborated. The
dynamics of histological and histochemical peculiarities of growth plate
in immature dogs and in case of degenerative disturbances was
established. The surgical management of trauma on growth plates caused
by fractures was elaborated. With experimental purpose the regeneration
of articular cartilage in dogs was studied.

Key words: dogs, dysplasia of joints, bone fractures, growth plate,
regeneration of articular cartilage.

PAGE 1

Похожие записи