КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕТРИНА ЛЮБОМИРА ГРИГОРІВНА

УДК 577.391+547.963.3+591.441

Динаміка та дозові залежності зміни вмісту нуклеїнових кислот і
пероксидного окиснення ліпідів у кровотворних органах та крові за різних
режимів опромінення тварин

03.00.01 – радіобіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора біологічних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківському державному

медичному університеті МОЗ України

Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор

Серкіз Ярослав Іванович,

Інститут ядерних досліджень НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Цудзевич Борис Олександрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

старший науковий співробітник лабораторії

фізико-хімічної біології

доктор біологічних наук

Дружина Микола Олександрович,

Інститут експериментальної патології, онкології

і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України,

завідувач відділу радіобіології

доктор біологічних наук, професор

Гайченко Віталій Андрійович,

Міжрегіональна Академія управління персоналом,

віце-президент з науково-дослідної роботи

Провідна установа: Науковий центр радіаційної медицини АМН України

Захист дисертації відбудеться „_29_” _серпня_2006 року о __14__

годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.24 Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 2, корпус 12,

біологічний факультет, ауд. 434

Поштова адреса: 01033, Київ-33, вул. Володимирська, 64, Київський

національний університет імені Тараса Шевченка, біологічний факультет,

спецрада Д 26.001.24

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58

Автореферат розісланий „_24_” _липня_2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Р.
Андрійчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Взаємодія іонізуючої радіації електромагнітної чи
корпускулярної природи із клітинами реалізується в усіх біологічних
структурах, де мають місце акти поглинання енергії випромінення. Однак,
за величиною радіочутливості та важливістю виконуваних функцій вони
істотно відрізняються. Серед багатьох відомих на сьогодні критичних для
клітини мішеней найбільш вивченими є ядерна і мембранна. Численні
літературні дані стосовно фізико-хімічних і біологічних основ
радіаційного ураження клітин (М.М. Виленчик, 1987; В.А. Стручков и др.
1993; Е.Л. Левицкий, Ю.И. Губский, 1994; Г.В. Донченко, 1997;
Д.М. Гродзинський, І.М. Гудков, 2001; Е.Б. Бурлакова и др., 2001;
М.О. Дружина та ін. 2001; Л.Х. Эйдус, 2001; М.К. Пулатова и др. 2003;
М.Є. Кучеренко та ін., 2006) засвідчують прямі і опосередковані
порушення генетичного матеріалу, структури і функції біомембран. Вони
вказують на те, що деструкція біомембран і продукти їх деградації
роблять суттєвий внесок в генетичні і клітинні ефекти радіації, однак
деталі механізмів такого взаємозв’язку ще не з’ясовані. Причина полягає
в тому, що немає однозначної відповіді на деякі фундаментальні питання:
які компоненти мембранних структур є критичними в розвитку процесів
радіаційної деструкції мембран; яка роль продуктів деградації мембранних
компонентів в променевій патології клітин і тканин; чи є ці продукти
деякими проявниками чи фіксаторами потенційно летальних пошкоджень в
генетичній структурі; чи мають вони пряму мутагенну або немутагенну дію,
яка є летальною для клітин? Роль мембран в радіобіологічних ефектах на
рівні клітини і організму зводиться до модифікації репараційних систем.
Ця думка не є очевидною, оскільки ґрунтується не на доказових
результатах експериментів, а на відсутності даних про прямий вплив
продуктів деградації мембранних компонентів на опромінену клітину.

На сьогодні в літературі немає вичерпної інформації щодо результатів
впливу радіації різної потужності на динаміку вмісту нуклеїнових кислот
(НК) в органах і тканинах кровотворної системи та формування
оксидантно-антиоксидантного гомеостазу в крові; не досліджена черговість
змін різних типів кровотворних тканин після опромінення різної
інтенсивності протягом тривалого часу. Дані про послідовність кількісних
змін НК в клітинах від стовбурових до функціональних пулів важливі для
з’ясування ланцюга патогенетичних ланок порушення в системі
кровотворення після опромінення, а також для встановлення найбільш
ранніх і чутливих діагностичних і прогностичних критеріїв променевого
навантаження різної потужності. Кардинальне вирішення цих питань є
актуальною проблемою, а результати таких досліджень мають стати важливою
ланкою в побудові загальної теорії біологічної дії іонізуючих
випромінювань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
в рамках держбюджетних науково-дослідних тем кафедри біофізики, медичної
біології з курсом медичної генетики та ЦНДЛ Івано-Франківського
державного медичного університету: „Визначити ризики віддалених
наслідків впливу сукупності радіонуклідів чорнобильського походження на
ссавців”, “Вивчити кінетику радіоактивних елементів в органах і тканинах
тварин”, які були фрагментами Національної програми України з
мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи (1991-2000 рр., №
держреєстрації 0198U007925), „Структурна організація білої пульпи
селезінки в ранньому постнатальному онтогенезі і за умов дії малих доз
іонізуючого випромінювання” (2001-2004 рр., № держреєстрації
0104U00808), „Комплексне оцінювання генетичних наслідків мутагенного
забруднення довкілля і способи їх попередження” (2003-2008 рр., №
держреєстрації 0104U002434).

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є порівняльний аналіз
основної радіобіологічної залежності ”доза-час-ефект” за показниками
процесів пероксидного окиснення ліпідів і вмісту нуклеїнових кислот у
кровотворних органах і крові тварин в діапазоні малих, сублетальних і
летальних доз іонізуючої радіації та різних інтенсивностей випромінення;
встановити співвідношення радіогенних порушень показників, їх перебіг і
стадійність, динаміку проліферації та диференціювання клітин різних
кровотворних органів та дозові межі і критичність органів щодо
започаткування радіаційно-індукованих змін показників та їх відновлення.

Відповідно до мети були поставлені завдання:

1. Дослідити разову дію гамма-квантів 60Со у дозах 0,2-9,0 Гр за
потужності випромінення 0,1 Гр/хв в терміни від 12 год до 120 діб та у
дозах 1,0; 5,0 та 9,0 Гр за потужностей радіації 0,001-1,0 Гр/хв в
терміни від 12 год до 30 діб на:

– вміст і концентрацію РНК і ДНК в селезінці, тимусі, кістковому мозку
(КМ) та крові щурів;

– швидкість синтезу ДНК в ядерних клітинах крові;

– інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) у крові;

– вміст ретинолу (РН) та б-токоферолу (ТФ) у крові;

– вміст міді та заліза у крові;

– ендогенний статус церулоплазміну (ЦП) у крові тварин.

2. Виконати порівняльний аналіз визначених показників у органах
кровотворної системи та крові в різні терміни після опромінення тварин.

3. Встановити дозозалежні рівні компенсаторних можливостей стосовно
радіогенних змін досліджуваних показників в органах кровотворної системи
тварин.

4. З’ясувати черговість радіогенних зрушень вмісту нуклеїнових кислот,
інтенсивності ПОЛ у кровотворних органах і крові експонованих тварин.

5. Визначити динаміку проліферації та диференціювання клітин різних
органів кровотворної системи через відношення РНК до ДНК.

6. Визначити швидкість зниження та відновлення маси селезінки, тимуса,
вмісту НК в них та у КМ і крові.

7. На основі отриманих експериментальних даних оцінити константи
швидкості відновлення досліджуваних показників.

Об’єкт дослідження — дія іонізуючого випромінення різних доз і
потужностей на організм тварин.

Предмет дослідження — формування радіобіологічної залежності
”доза-ефект” і ”час-ефект” у порівняльному аспекті за показниками
пероксидного окиснення ліпідів і вмісту та концентрації НК у клітинах
кровотворних органів і крові та інформативність показників як
індикаторів опромінення різної інтенсивності.

Методи дослідження — біофізичні, біохімічні; спектрофотометричні,
флюорометричні, атомно-абсорбційні спектрофотометричні, статистичної
обробки результатів дослідження.

Наукова новизна результатів досліджень. Вперше досліджено залежність
”доза-час-ефект” у порівняльному аспекті за двома групами показників:
пероксидного окиснення ліпідів та вмісту НК у клітинах кровотворних
органів та крові, які представляють дві основні критичні радіаційні
мішені – мембранну та ядерну. Радіаційна модель включає широкий діапазон
величин поглинутих доз радіації (малі, сублетальні і летальні) – 0,2-9,0
Гр, потужностей випромінення – 0,001-1,0 Гр/хв та динаміку спостережень
– від 12 год до 120 діб.

Установлено істотні радіогенні порушення показників стану ПОЛ та
кровотворної системи за летальних доз; в діапазоні сублетальних доз
більшість показників є дозозалежними, їх різноспрямовані зміни
описуються двофазною із екстремумом кривою та наближаються до норми або
стабілізується у пізні післярадіаційні терміни; малі дози викликають
помірні зміни показників, які через 1-2 тижні нормалізуються.

Вперше встановлено, що радіогенні зміни від потужності дози мають певну
стадійність їх розвитку в основних відділах кровотворної системи:
зниження чи нестійкість маси кровотворних органів та вмісту НК в них,
сповільнення темпу депопуляції клітинних відділів; збільшення клітинних
популяцій до контрольних або близьких до них значень. Тип клітин
визначає тривалість фаз та інтенсивність змін. За низької потужності
дози відносне наростання біологічного ефекту є тривалішим, а швидкість
відновлення клітин є меншою, ніж за вищої потужності, яка викликає
досить високу швидкість відновлення.

Вперше визначено, що величина радіаційно індукованих змін на одиницю
поглинутої дози досліджуваних показників зі зниженням інтенсивності
випромінення зменшується.

Вперше показано, що за рівновеликих доз та потужностей випромінення
радіогенні зміни показників ПОЛ за величиною переважають зміни вмісту
нуклеїнових кислот в органах і тканинах кровотворної системи.

Вперше установлені мінімальні поглинуті дози, за яких спостерігаються
достовірні радіогенні зміни показників, та максимальні дози, за яких ще
відмічається їх відновлення.

Результати досліджень мають фундаментальне значення для сучасної
радіобіології, оскільки визначають критичність окремих показників
стосовно радіогенних змін у двох основних радіаційних мішенях та дозові
межі їх виникнення і відновлення. Важливими і актуальними є вирішені в
роботі питання щодо експериментально установлених меж діапазону
потужностей доз та їх внеску у загальний радіобіологічний ефект.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані дані доповнюють і
поглиблюють існуючі уявлення щодо молекулярних механізмів разової дії
іонізуючого випромінення та дозволяють краще зрозуміти початкові
механізми післярадіаційного порушення вивчених показників. Результати
дослідження можуть бути використані:

а) при з’ясуванні молекулярних основ регулювання кровотворення;

б) при уточненні генезу радіаційних ефектів, які виникають після
опромінення тварин за різної потужності випромінення;

в) для оцінки шляхів перебудови кровотворення в умовах опромінення за
різної потужності випромінення;

Результати досліджень можуть слугувати теоретичною основою для розробки
методів корекції радіаційно-індукованих змін клітинного метаболізму.
Викладені в роботі положення включені до навчальних програм вузів, де
викладаються курси „Радіобіологія”, „Радіаційна медицина”, „Радіаційна
біохімія”.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто здійснено інформаційний
пошук, аналіз та оцінку наукової літератури за темою дисертаційної
роботи, самостійно виконано експериментальні дослідження, їх
інтерпретацію, теоретичне обґрунтування отриманих результатів та
підготовку статей. Планування досліджень та розробку методичних підходів
виконання комплексу лабораторних досліджень було здійснено спільно із
науковим консультантом.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були
представлені на наступних наукових форумах: ХІ Всесоюзной конференции по
биологической роли микроэлементов и их применению в сельском хозяйстве и
медицине (Самарканд, 1990); ХХV обласній науковій конференції молодих
вчених-медиків (Івано-Франківськ, 1990); Seventh international symposium
of trace elements in man and animals (Zagreb, Yugoslavia, 1990); VI
Українському біохімічному з’їзді (Київ, 1992); Радиобиологическом съезде
(Киев, 1993); II з’їзді радіобіологів України /з міжнародною участю/
(Дніпропетровськ, 1995); Первой международной научно-практической
конференции „Устойчивое развитие: загрязнение окружающей среды и
экологическая безопасность” (Днепропетровск, 1995); науково-практичній
конференції „Медична реабілітація потерпілих, внаслідок Чорнобильської
катастрофи” (Трускавець, 1996); VII Українському біохімічному з’їзді
(Київ, 1997); Міжнародній конференції та Приельбруських бесідах
„Гіпоксія: деструктивна та конструктивна дія” (Київ, 1998); 3-ей
Международной конференции ”Медицинские последствия Чернобыльской
катастрофы: итоги 15-летних исследований” (Киев, 2001); Международной
конференции „Биорад-2001. Биологические эффекты малых доз ионизирующей
радиации и радиоактивное загрязнение среды” (Сыктывкар, 2001); 16 з’їзді
фізіологів України (Київ, 2002); III з’їзді Українського біофізичного
товариства (Львів, 2002); з’їзді патофізіологів України (Київ, 2002);
VIII Українському біохімічному з’їзді (Чернівці, 2002); Міжнародній
конференції „Антропогенно-змінене середовище України: ризики для
здоров’я населення й екологічних систем” (Київ, 2003); II Международной
научно-практической конференции „Медицинские и экологические эффекты
ионизирующего излучения” (Северск – Томск, 2003); науково-практичній
конференції „Парадигми сучасної радіобіології. Радіаційний захист
персоналу об’єктів атомної енергетики” (Чорнобиль, 2004); Міжнародній
конференції „Радіобіологічні ефекти: ризики, мінімізація, прогноз”
(Київ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 59 робіт: 30 статей у
фахових журналах, 9 – у збірниках та 20 тез доповідей у матеріалах
вітчизняних і міжнародних з’їздів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, матеріалів та методів дослідження, результатів дослідження
та їх обговорення, висновків, списку використаних літературних джерел,
що включає 578 посилань, з яких 232 іншомовних, додатку. Робота
викладена на 470 сторінках, з них 294 сторінки основного тексту,
ілюстрована 273 рисунками, 52 таблиці подано у „Додатку”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальні дослідження проводили на щурах-самцях лінії Вістар
масою 150-180 г. Тварин утримували на стандартному раціоні при вільному
доступі до води. Разове тотальне опромінення тварин у дозах 0,2; 0,5;
1,0; 3,0; 5,0; 7,0 та 9,0 Гр за потужності дози 0,1 Гр/хв і в дозах 1,0;
5,0 та 9,0 Гр за потужностей доз 0,001; 0,01; 0,1 та 1,0 Гр/хв проводили
від джерела 60Со на г-випромінювачі „ГУ – 70000” Інституту фізичної
хімії НАН України за участі спеціальної дозиметричної служби. В кожній
експериментальній і контрольній групі використовували по 10 тварин.
Адекватним контролем слугували удавано опромінені тварини відповідної
вікової групи, яких утримували в аналогічних умовах. Експеримент
проводили у квітні-липні, отже, були враховані сезонні зміни
радіочутливості. У тварин контрольної групи показники визначали в той же
день, що й у опромінених тварин, яких обстежували через 0,5; 1, 2, 4, 6,
8, 10, 15, 20, 30, 45, 60, 90, 120 діб (при дослідженні залежності
показників від дози) і через 0,5; 1, 2, 4, 6, 8, 10, 15, 20 та 30 діб
(при дослідженні залежності показників від потужності дози) після впливу
іонізуючої радіації (і тільки тварин, опромінених в дозах 7,0 і 9,0 Гр,
обстежували протягом 20 і 15 діб, відповідно).

Вміст дієнових кон’югатів (ДК) і малонового діальдегіду (МДА) у
сироватці крові визначали спектрофотометричним методом. Попередньо
проводили екстракцію ДК із плазми крові за допомогою
гептан-ізопропанольної суміші, вміст МДА визначали за вмістом продуктів,
які взаємодіяли з 2-тіобарбітуровою кислотою (И.Д. Стальная и др., 1977;
В.Б. Гаврилов и др., 1988).

Концентрацію вітамінів Е і А в сироватці крові визначали флуорометричним
методом. Спектрофлуорометрію б-токоферолу проводили за довжини хвилі
збудження 295 нм і флуоресценції 320 нм, а ретинолу – відповідно за 335
та 460 нм (Р.Ч. Черняускене и др., 1984).

В основі методу визначення вмісту РНК і ДНК лежить фракціювання за
Шмідтом та Тангаузером при подальшій спектрофотометрії за 270 нм і 290
нм, яке зводиться до послідовного видалення кислоторозчинної фракції
ліпідів і виявлення та визначення за допомогою лужного і кислого
гідролізів нуклеїнових кислот (М.Г. Трудолюбова, 1977).

Синтез ДНК в ядерних клітинах крові досліджували за визначенням
активності 3Н-тимідину на рідинному сцинтиляційному лічильнику SL-30 (за
включенням 3Н-метилтимідину з питомою активністю 0,93?ТБк/пМ після
чотирьохгодинної інкубації нестимульованої гепаринізованої крові у
середовищі ЕПЛ) (J.E. Sokal, J.L. Pauly, 1974; Е.Е. Чеботарев и др.,
1982).

Для визначення вмісту церулоплазміну у сироватці крові використовували
метод дискелектрофорезу в поліакриламідному гелі в нашій модифікації.
Денситометричне визначення вмісту ЦП проводили на реєстраторі ЭФА-1 і
денситометрі БИАН за довжини хвилі 560 нм (С.В. Бестужева, В.Г. Колб,
1976).

Вміст заліза і міді в крові визначали спектрофотометричним методом
(Г.О. Бабенко, 1968, 1987), використовуючи атомно-абсорбційний
спектрофотометр „ААS 30” Carl Zeiss Jena.

Математичну обробку результатів проводили стандартними методами
варіаційної статистики з використанням пакетів прикладних програм
Microsoft Word, Microsoft Excel, Microsoft Maple 7.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Радіогенні зміни вмісту НК в селезінці. Дослідження нуклеїнових кислот в
селезінці є важливим, оскільки може відобразити участь цього органу в
компенсації кровотворення за дії г-випромінення. Дані літератури про
зміну вмісту НК в цьому органі є суперечливими (J. Owen, 1980; Q.
Bruserud, T. Moen, 1984; Г.С. Мушкачева, В.Б. Шорохова, 1989; Ю.И.
Москалев, 1991; А.Е. Мязин и др. 2002;). Лімфоїдні клітини селезінки
відрізняються за чутливістю до дії радіації, ступенем диференціації,
належністю до різних субпопуляцій (J. Owen, 1980; Q. Bruserud, T. Moen,
1984;).

Оцінювати швидкість біосинтезу НК тільки за величиною їх питомої
активності, як це переважно роблять, ми вважаємо недостатньо, адже
навіть досить значне збільшення питомої активності ДНК при істотній
депопуляції не зможе компенсувати зменшення проліферуючих і поповнення
зрілих функціонуючих клітинних елементів. У зв’язку з цим розраховували
загальний вміст ДНК і РНК в органі. Аналіз отриманих даних показав, що
післярадіаційне зниження маси селезінки та вмісту в ній РНК і ДНК є
дозозалежними із мінімумом, амплітуда якого за абсолютною величиною
збільшується з ростом дози радіації (рис. 1). У селезінці зі збільшенням
дози місцезнаходження мінімумів показників у часі після опромінення для
вмісту НК скорочується, а для концентрації НК немає чіткої залежності
від дози. Час відновлення показників скорочується з дозою (2-10-а доби).
Відношення радіогенних змін концентрацій РНК/ДНК у селезінці є
різноспрямованим. Абсолютне значення швидкості післярадіаційних змін
РНК/ДНК зростає з дозою радіації. У щурів, опромінених в дозах 7,0 і 9,0
Гр, зміни цього співвідношення були максимальними і антибатними впродовж
6-и діб. Співвідношення РНК/ДНК непрямо відображає зміни транскрипційної
активності хроматину і стан білоксинтезуючої системи у селезінці.
Зростання РНК/ДНК може вказувати на збільшення частки молодих клітинних
елементів в селезінці.

Швидкість зниження вмісту і концентрації НК як і маси селезінки
зростає зі збільшенням дози (рис. 2) і є найвищою через 12 год після
впливу (за винятком маси селезінки тварин, опромінених у дозі 1,0 та 9,0
Гр, величина якої досягає максимальних змін через 24 год). З найвищою
швидкістю знижувався вміст ДНК в цілому органі та її вміст в 1 г
селезінки.

Відновлювалися показники через 4-6 діб з найвищою швидкістю у тварин,
опромінених у дозах 7,0 і 9,0 Гр. Величина цих змін у інших тварин, їх
напрямок і тривалість прояву залежали від дози г-опромінення.

Найбільше зниження маси селезінки і вмісту в ній НК на 1 Гр спостерігали
через 8 діб (рис. 3) та підвищення концентрації НК через 10 діб у
тварин, опромінених у дозі 0,2 Гр. В подальшому ці показник
змінювалися хвилеподібно.

Дещо менше за величиною, але триваліше відносне зниження цих показників
на 1 Гр спостерігали у тварин, опромінених у дозах 0,5 і 1,0 Гр.
Подальше підвищення дозового навантаження зумовлювало ранню, але менше
виражену зміну маси селезінки і вмісту в ній НК на 1 Гр. Виявлені зміни
показників на одиницю поглинутої дози після впливу гамма-випромінення в
дозі 0,2 Гр свідчать про їх принципову відмінність від закономірностей
доза-ефект за вищих доз.

Радіогенні зміни вмісту НК в тимусі. Для тимуса є характерними два
мінімуми (рис. 4) зниження його маси та вмісту в ньому НК: термін
першого і другого є постійним в діапазоні доз 0,2-7,0 Гр, а за
концентрацією – немає чіткої залежності від дози для першого мінімуму, а
для другого – постійний. За дози 9,0 Гр відновлення показників
започатковано на 2-у добу. У щурів, опромінених в дозах 7,0 і 9,0
Гр, зміни концентрації НК та швидкості цих змін (рис. 5) були
максимальними і антибатними з 1-ої до 2-ої доби. Відношення радіогенних
змін концентрацій РНК/ДНК є дозозалежним. Після опромінення тварин у
високих дозах (за винятком дози 7,0 Гр) абсолютне значення швидкості
змін НК зростає з дозою радіації і термін максимумів є постійним для
ДНК. Відновлювалися показники з найвищою швидкістю у тварин, опромінених
у дозах 7,0 і 9,0 Гр, через 4-6 діб. Швидкість зниження маси тимуса
зростає зі збільшенням дози і є найвищою через 12 год після впливу.
Найбільшу швидкість мали зміни вмісту НК в 1 г тимуса. Найбільше
зниження показників (окрім вмісту РНК) на 1 Гр спостерігали (рис. 6) у
тварин, опромінених у дозах 0,2; 0,5 і 1,0 Гр через 4 доби.

Відновлення маси органу може затримуватися через радіаційний блок
мітозів, який є найуніверсальнішою реакцією клітин на дію радіації in
vitro. Загибель клітин можлива як під час першого мітотичного циклу
після опромінення, так і в наступних (Г. С. Календо, 1982; Ю.
Е. Квачева, 2002). Тривалість затримки поділу строго пропорційна
дозі радіації – приблизно 1 год на 1 Гр, поширюється на всі клітини
опроміненої популяції і залежить від стадії клітинного циклу
(М.П. Самойлович, В.Б. Климович, 1982).

Радіогенні зміни вмісту НК в КМ. Кістковий мозок належить до тканин, що
мають високий мітотичний індекс і високу чутливість до опромінення.
Виявити строгу залежність від поглинутої дози випромінення, описану
кривою „доза-ефект” за випромінення із значними коливаннями ЛПЕ,
неможливо внаслідок особливостей будови КМ і його розподілу в організмі
(Л.Б. Пінчук, Н.К. Родіонова, 2001). Більшість досліджень проводилося на
цитологічному рівні, що включав у себе оцінку кількості клітин КМ та
життєздатність клітин, які утворюють колонії. У роботах (A. Wyllie et
al., 1984;Е.А. Жербин, А.Б. Чухловин, 1989; О.Є. Нальовіна,
Л.І. Остапченко, О.І. Долішняк, М.Є. Кучеренко, 1997;) відзначена
здатність клітин КМ до відновлення in vivo. В процесах відновлення
важливу роль відіграють макромолекули РНК і ДНК. Концентрація НК у КМ
щурів (рис. 7) знижувалася із збільшенням дози впливу радіації впродовж
4-х діб. Отже, термін мінімальної концентрації НК у КМ тварин є
постійним. Швидкість, з якою знижувалася концентрація НК у КМ щурів була
дозозалежною і найвищою в перші 12 годин після впливу радіації
(швидкість зниження РНК була набагато вищою, ніж ДНК) (рис. 8). Через
1-у та 2-і доби швидкість зміни вмісту НК різко знизилася, пізніше не
мала чіткої залежності від дози. У всіх тварин величина
відношення РНК до ДНК залежала від отриманої дози і зазнавала фазових
коливань: була нижчою за норму в перші 12-24 год і різко зростала через
4 доби після впливу радіації. Відносна зміна концентрації РНК на 1 Гр у
КМ (рис. 9) є найвищою у щурів, опромінених у дозах 0,5 та 1,0 Гр, і ДНК
— у дозах 0,2 і 0,5 Гр через 4 доби після впливу радіації. Динаміка
відносної зміни концентрації НК у КМ свідчить про радіаційну депопуляцію
органу в ранній період і зростання в популяції клітин КМ, збагачених РНК
через 4-8 діб. Відновлення гемопоезу після опромінення включає в себе
два процеси: репопуляцію через посилення проліферації
клітин-попередниць, які зберегли життєздатність після опромінення, і
репарацію опромінених клітин. Перший з них має переважне значення в
діапазоні доз опромінення 0,2-1,0 Гр, коли ще зберігається помітна
кількість гемопоетичних клітин. Другий може виявитися вирішальним в
діапазоні доз опромінення 5,0-9,0 Гр, коли ураження охоплює

практично весь пул попередників, а доля непошкоджених клітин настільки
мізерна, що не можна сподіватися на їх швидку репопуляцію. Зниження
концентрації НК в КМ можна пояснити не тільки загибеллю клітин, але й
інфільтрацією лімфоцитів, які можуть виконувати роль енергетичних
транслокаторів в опромінені органи й тканини для додаткового
забезпечення енергією через щілинні контакти.

Радіогенні зміни вмісту НК у крові. Вміст і функціональний стан
лімфоцитів і лейкоцитів периферичної крові, впливаючи на виживання КСК
після опромінення, можуть відбитися на виживанні тварин (В.К. Мазурик,
В.Ф. Михайлов, 2001). Післярадіаційне зниження вмісту РНК і ДНК у крові
щурів змінюється дозозалежно із мінімумом, амплітуда якого збільшується
з ростом дози радіації (рис.10), а місцезнаходження мінімуму у часі зі
збільшенням дози після опромінення скорочується. Термін відновлення
вмісту НК в 1 мл крові також скорочується зі зростанням дози на 6-20-у
добу. У тварин, опромінених у дозах 0,2-1,0 Гр (через 2-і доби) та
0,2-3,0 Гр (через 20 діб), вміст НК у 1 мл крові не залежав від дози
опромінення. Відношення радіогенних змін концентрацій РНК/ДНК у крові і
значення швидкості післярадіаційних змін РНК/ДНК зростає з дозою
радіації. У крові тварин, опромінених у дозах 7,0 і 9,0 Гр, концентрація
РНК різко зростала в перші 12 год і знижувалася через 24 год після
радіаційного впливу (рис. 11), причому швидкість зниження концентрації у
тварин, опромінених у дозі 9 Гр, була в 2 рази вищою. Вміст ДНК в 1 мл
крові знижувався з найвищою швидкістю після опромінення тварин у дозах
7,0 і 9,0 Гр через 24 год, ці зміни проходили також симбатно. Вміст НК у
крові тварин, опромінених за найвищих доз, відновлювався швидше, ніж у
тварин, опромінених у нижчих дозах.

Зміна концентрації НК на 1 Гр у крові щурів (рис. 12) зменшувалася
хвилеподібно; амплітуда коливань величини мала обернену дозову
залежність і у ДНК була більшою, ніж у РНК. Відносне підвищення рівня НК
на 1 Гр у крові зростало пропорційно до дози. Рівень зміни концентрації
НК на 1 Гр у крові був найвищим у щурів, опромінених у дозах 0,2; 0,5 та
1,0 Гр, через 10-15 діб після впливу г-квантів.

Радіогенні зміни синтезу ДНК в ядерних клітинах крові. Біосинтез ДНК є
одним із найважливіших процесів життєдіяльності клітини. Дію іонізуючої
радіації на процес включення мічених попередників в ДНК вивчали на
різних тканинах різних видів тварин, використовуючи широке коло
попередників і різні дози радіації при різноманітних експериментальних
умовах (Т.А. Федорова и др.,1972). У зв’язку з цим узагальнити дані
літератури досить складно. Активність зв’язаного 3Н-тимідину та питома
активність ДНК в крові (рис. 13) дозозалежно знижувалися через 0,5 доби
та 30 – 120 діб; активність зв’язаного 3Н-тимідину не залежала від дози
через 4 доби та дозозалежно зростала через 6-15 діб в інтервалі 0,2-7,0
Гр; термін максимумів першого показника був сталим (10-15-а доба), для
другого – мав обернену дозову залежність. Швидкість зміни активності
зв’язаного 3Н-тимідину (рис. 14) в крові щурів прямо пропорційно
залежала від дози в перші 12 год після впливу радіації і приймала
максимальні значення. Через 1-у добу ця величина зменшувалася у 2 – 15
разів і на такому рівні утримувалася до 10-ї доби. Як бачимо, біосинтез
ДНК знижувався зі швидкістю у 6-7 разів нижчою, ніж зменшувався вміст
ДНК у крові опромінених тварин. Швидкість зміни питомої активності ДНК в
крові щурів мала фазний характер: з найбільшою швидкістю знижувалася
величина через 12 год та 4-6 діб і зростала через 1-2 доби після впливу
радіації і зміна була тим більшою, чим більшою була доза іонізуючого
випромінення, окрім тварин, опромінених у низьких дозах.

Зміна питомої активності ДНК та активності зв’язаного 3Н- тимідину на 1
Гр (рис. 15) була найбільшою у крові тварин, опромінених в дозах 0,2,
0,5 та 1,0 Гр. Величина зміни цих показників на 1 Гр незначно
підвищувалася в перші 12 годин і максимально через 8 діб після впливу
радіації у дозі 0,2 Гр і різко зменшувалася через одну добу. Надалі
рівень зміни цих показників на 1 Гр спадав і повторно підвищувався через
45, 60 та 120 діб. Тимчасове пригнічення біосинтезу ДНК може зумовлювати
порушення матричних властивостей ДНК та зміна активності ДНК-полімераз
[Оkаdа S., 1974].

Радіогенні зміни інтенсивності ПОЛ у крові. Чутливiсть окремих органiв,
як i всього організму, до дiї опромiнення значною мiрою зумовлена
початковим рiвнем активних продуктiв вiльнорадикального окиснення. Крiм
того, рiзнi тканини характеризуються певними особливостями перебiгу ПОЛ,
що пов’язано з хiмiчним складом лiпiдiв, структурованiстю лiпiдного
мембранного бiшару, здатнiстю посилювати та послаблювати дію природних
антиоксидантiв тощо. Цим пояснюється той факт, що незначно вираженим
після опромiнення є перебiг процесiв ПОЛ, якi оцiнювали за кількістю
утвореного малонового діальдегіду в тимусi та селезiнцi (М.Є. Кучеренко
та ін., 2001). Ми визначали показники ПОЛ тільки у крові тварин.
г-Опромінення щурів зумовлювало накопичення вмісту дієнових кон’югатів і
МДА пропорційно отриманій дозі (рис. 16). За низьких доз чіткої
залежності вмісту МДА від дози не спостерігалося. Вміст ДК і МДА
змінювався з найвищою швидкістю (рис. 17) серед усіх досліджуваних
показників через 12 год після променевого впливу. Швидкість накопичення
ДК у тварин, опромінених у дозі 9,0 Гр, була у 9 разів вищою, ніж у
тварин, опромінених у дозі 0,2 Гр, а швидкість накопичення вмісту МДА
відрізнялася в 92 рази за цих умов. Через 24 год швидкість зміни вмісту
ДК наближалася до нуля. Зниження вмісту первинних продуктів ПОЛ можна
пояснити компенсаторним підсиленням активності систем антиоксидантного
захисту, а також індукцією утворення вторинних та кінцевих продуктів
пероксидного окиснення ліпідів. Швидкість накопичення ранніх продуктів
ПОЛ на 1 Гр (рис. 18) через 12 год, 2, 4 доби після опромінення
зростала зі зниженням величини поглинутої дози (і була найвищою серед
всіх аналогічних показників для доз 0,2; 0,5 і 1,0 Гр – 150 — 120 -110 %
від контролю/Гр). Зміна вмісту МДА в сироватці крові в розрахунку на 1
Гр в різні терміни спостережень мала неоднозначну залежність від
величини дози опромінення. Через 1-у добу спостерігався найвищий рівень
накопичення МДА на 1 Гр у всіх опромінених тварин. Виключення складала
група тварин, опромінених в дозі 9,0 Гр. Для тварин, опромінених в дозі
1,0 Гр, цей показник був найвищим. У тварин, опромінених в дозах 5,0;
7,0; 9,0 Гр, через добу після впливу радіації рівень накопичення МДА на
1 Гр не залежав від дози опромінення.

Радіогенні зміни ендогенного вмісту РН, ТФ і ЦП у крові. Клітина реагує
на зміну окиснювального гомеостазу активізацією ендогенних
антиоксидантних систем. Таке протиборство оксидантних та антиоксидантних
агентів призводить до коливання у часі відповідних показників (В.А.
Барабой та ін., 1991, 1994). Активізація ПОЛ в першу добу зумовила
підвищення в крові вмісту ретинолу (рис. 19), яке може бути пов’язане з
його перерозподілом та виходом із депо (швидкість надходження вітаміну А
в кров (рис. 20) через 12 год після впливу була в межах 8-84 % від
контролю/добу). Вітамін А належить до швидкореагуючих компонентів. Можна
припустити, що в першу добу після опромінення проходить мобілізація
захисних сил організму через активізацію антиоксидантної системи. Проте
вже через 2 доби вміст цього вітаміну знижувався зі швидкістю 2-87 % від
контролю/добу. Таке різке зменшення РН продовжувалося до 4-10-ї доби
(залежно від величини поглинутої дози), а у тварин, опромінених в дозі
9,0 Гр, – до 15-ї доби. Надалі вміст вітаміну в крові збільшувався з
невеликою швидкістю (0,4-2,6 % від контролю/добу), проте і через 45, 60,
90 і 120 діб вміст РН в деяких групах повторно зменшувався. Одночасно з
РН збільшувався вміст б-токоферолу у крові опромінених тварин з
швидкістю (1,8 — 90,3 % від контролю/добу). Динаміка вмісту ТФ була
аналогічною до динаміки вмісту РН, тільки зменшувався цей вітамін через
2-і доби з меншою швидкістю, ніж вітамін А (1,8-35,4 % від
контролю/добу) і довше (до 4-ї доби) тривало зниження ТФ з великою
швидкістю. Повторне зниження ТФ спостерігали в ті ж терміни, що і РН.
Церулоплазмiн (ЦП) – один з основних антиоксидантiв плазми крові.
Максимальний вміст ЦП в крові щурів був дозозалежним, а термін досягання
максимуму обернено залежав від величини дози радіації. Вміст ЦП в крові
опромінених тварин в перші 12 год після впливу змінювався з такою ж
швидкістю, як і вітаміни А і Е (2-84 % від контролю/добу). З дещо нижчою
швидкістю цей показник продовжував наростати в наступні 12 год. Через 2
доби, коли вміст РН і ТФ різко знижувався, швидкість накопичення ЦП була
високою. Особливо це помітно у тварин, опромінених у дозах 7,0 і 9,0 Гр.

Як видно із рис. 21, рівень зміни вмісту РН на 1 Гр через 12, 24 год, 2,
4, 8 та 15 діб майже не залежав від дози випромінення в інтервалі
5,0-9,0 Гр; через 4 доби – в інтервалі 0,5-3,0 Гр. Найнижчий рівень
вмісту РН на 1 Гр через 10 діб був у тварин, опромінених в дозі 0,2 Гр,
через 15 діб – в дозі 0,5 Гр, найвищий – в 1-у добу у тварин,
опромінених в дозі 1,0 Гр. Привертає до себе увагу той факт, що, коли
рівень зміни вмісту ТФ на 1 Гр в перші 12 год після впливу іонізуючої
радіації у всіх тварин наростав, то у тварин (рис. 21), опромінених в
дозі 0,2 Гр, – спадав. В наступні 12 год показник наростав у всіх
піддослідних тварин, досягаючи майже однієї величини; протягом 3-х діб
– знижувався, причому найшвидше у тварин, опромінених в дозі 0,2 Гр,
досягаючи мінімальних значень на 4-у добу. Рівень зміни вмісту ТФ досить
помітно знижувався у тварин, опромінених в дозах 0,5 та 1,0 Гр,
досягаючи мінімальних значень через 8 та 10 діб відповідно. У тварин,
опромінених в дозі 0,2 Гр, цей показник змінював декілька разів свій
знак протягом 30 діб порівняно з контролем. Зміна вмісту ЦП в крові
щурів на 1 Гр обернено залежала від величини дози і була найвищою серед
інших досліджуваних антиоксидантів для доз 0,2, 0,5 і 1,0 Гр через 10 –
15 діб після опромінення. Особливістю ЦП є висока стабiльнiсть до
токсичної дiї активних форм кисню, що дозволяє йому зберегти бiологiчну
активнiсть в умовах iнтенсивної генерацiї активних форм кисню, у тому
числi i спричинених iонiзуючою радiацiєю (Н.М. Алексеева, 1991; E.E.
Дубинина, 1992; О.Ф. Сенюк и др., 2000).

Радіогенні зміни вмісту міді та заліза у крові. На всiх етапах гемопоезу
незмiнне ключове мiсце належить ферментним системам, у формуваннi яких
визначальну роль вiдiграють метали. Особливий iнтерес викликають
d-перехiднi метали, якi не є тривiальними радiопротекторами, але
функцiєю яких є безпосередня протипроменева дiя.

Аналіз отриманих даних показав, що через 2-і доби (рис. 22) після
променевої дії у вищих дозах вміст заліза і міді досягав мінімального
значення, яке

>

F

?

o

oe

< @ h l n ? ae z ? ae 2 4 6 8 : < >

@

B

D

F

H

J

b

?

oe

? ae 6

v

x

z

ae

,

іби цементують молекулу цієї кислоти, запобігаючи процесам її
деспіралізації. Між радіочутливістю тканин і вмістом міді існує тісний
кореляційний зв’язок через те, що іони міді, маючи великі константи
асоціації з ДНК, особливо з основами НК, істотно впливають на структуру
макромолекул, посилюючи дію радіації (Ю.П. Благой та ін., 1996).
Припускають (Г.А. Бабенко, 1989; И.В. Савицкий, Л.Е. Гоцуляк, 1980;
О.В. Протасова и др., 2002), що в основі механізму радіозахисної дії
металів лежить збільшення репаративних процесів, підвищення вмісту НК і
покращення стану біоенергетики. Наведені вище дані вказують, що вивчення
цього питання має виключне значення для пізнання радіаційних уражень КМ
та кровотворної системи в цілому, її радіаційному старінню.

Зміна цих МК є дзеркальним відображенням динаміки РН і ТФ у крові
опромінених тварин: за зростання вмісту вітамінів А і Е впродовж 2-х діб
на таку ж величину зменшувався вміст міді і заліза; через 4 доби вміст
даних МК стабілізувався на рівні контролю і не залежав від дози
радіаційного навантаження, а вміст вітамінів різко знижувався залежно
від дози впливу і через 4-8 діб приймав мінімальні значення; через 8 діб
вміст МК досягав свого максимального значення, причому вміст міді
зростав у 2,1 рази, а заліза – в 1,6 рази.

Швидкість зменшення величини концентрації МК у крові (рис. 23) впродовж
1-ї доби, як і швидкість накопичення до 6-ї доби після експозиції,
змінювалася дозозалежно. Відносне зниження вмісту міді на 1 Гр в крові
щурів було найбільшим в перші 12 год (рис. 24) після опромінення в дозі
0,2 Гр, а відносне підвищення показника в цих тварин спостерігали через
6-10 і 90 діб після експозиції. У тварин, опромінених у дозах 0,5 і 1,0
Гр, зниження вмісту міді на 1 Гр через 6-15 діб утримувалося на високому
рівні. В інших групах тварин коливання показника в цей термін були
нижчими і прямо залежали від дози радіації. Зниження вмісту заліза на 1
Гр в крові щурів було дозозалежним через 2-і доби після їх опромінення.
Відносне підвищення показника спостерігали в цих тварин через 6-10 та 60
діб після експозиції в дозі 0,2 Гр.

Вплив потужності випромінення. Аналіз залежності ефекту г-випромінення
від потужності його дози проведено в роботах (Л.Х. Эйдус, 1994, 1996,
1999, 2001), де показано, що після опромінення в малих дозах у вузькому
діапазоні потужностей доз від 0,1 до 35 сГр/хв виникають так звані
ефекти малих доз. Результати дослідження впливу г-радіації в
напівлетальних та летальних дозах за названого діапазону потужностей
мають суперечливий характер через неоднорідність біооб’єктів, час
обстеження. Про вплив потужності дози на параметри ПОЛ в тканинах та
органах тварин повідомляють поодинокі дослідження в діапазоні малих доз
(В.А. Барабой и др., 1994, 2003; И.К. Коломийцева, 2003). Накопичення ДК
і МДА в сироватці крові зростало пропорційно величині дози і залежало
від її потужності у тварин, опромінених у дозі 1,0 Гр; різко
збільшувалося у тварин, що були опромінені за потужності 1,0 Гр/хв у
дозі 5,0 Гр і не залежало від потужності у тварин, опромінених у
летальній дозі (рис. 25, 26, 27). Чим меншою була доза і потужність
випромінення, тим меншою була швидкість зниження ДК і МДА у крові і тим
довший термін накопичувалися ці продукти ПОЛ. У тварин, опромінених за
нижчих інтенсивностей дози радіації, вміст ДК накопичувався до 10-15-ї
доби (залежно від радіаційного навантаження), а у тварин, опромінених за
інтенсивності 1,0 Гр/хв, накопичення цього продукту ПОЛ спостерігали
впродовж тільки 12 год і вже через 24 год його вміст різко знижувався зі
швидкістю, що обернено залежала від дози впливу.

Збільшення потужності радіації за усіх величин поглинутих доз призводить
до зростання вмісту ЦП із скороченням терміну прояви максимуму, при
цьому істотно збільшується швидкість змін. Після опромінення тварин у
дозі 1 Гр швидкість накопичення ЦП за потужності 0,001 Гр/хв була у 2,1
разів нижчою, ніж у тварин, опромінених за потужності 1,0 Гр/хв; після
опромінення тварин у дозах 5,0 і 9,0 Гр це співвідношення дорівнювало,
відповідно, 6,2 і 6,6.

У фазі збільшення вітамінів А і Е підвищення потужності випромінення
призводить до зростання вмісту ретинолу і токоферолу у крові із
вираженим збільшенням максимуму швидкості та постійними
післярадіаційними термінами прояви максимальної швидкості; у фазі
зменшення вітамінів відмічається зворотній ефект потужності дози.
Найбільший ефект потужності випромінення проявляється за доз 5,0 — 9,0
Гр.

За однакових поглинутих доз радіації збільшення потужності випромінення
призводить до післярадіаційного зниження концентрації ДНК і РНК у
кістковому мозку, тимусі, селезінці і крові із типовим мінімумом
показників, що свідчить про наявність прямого ефекту від потужності
дози. Термін реалізації мінімуму концентрацій НК у органах і тканинах
скорочувався зі збільшенням потужності дози (табл. 1). При цьому
швидкість зниження НК і амплітуда мінімуму збільшуються. Установлена
закономірність проявляється, як правило, за всіх вивчених величин доз у
селезінці, тимусі і КМ. У крові вона має місце тільки за летальної дози
(9,0 Гр). Максимальні зміни нуклеїнових кислот в більшості випадків
складали такий ряд: кістковий мозок (КМ) > тимус (Т) > селезінка (С) >
кров (К) (табл. 2). Тільки у тварин, опромінених у вищих дозах, цей
послідовний ряд порушувався.

За всіх потужностей доз питома активність ДНК та активність зв’язаного
3Н- тимідину (3Н) в крові тварин змінювалися з найбільшою швидкістю на
1-у добу після променевого впливу. Швидкість зменшення активності
зв’язаного 3Н-тимідину в крові тварин, опромінених у дозах 5,0 і 9,0 Гр,
через 12 год прямо залежала від потужності дози радіації, через одну
добу швидкість зміни показника різко зменшувалася.

Опромінення тварин призводить до однотипного дозозалежного, як зниження
вмісту мікроелементів Fe і Cu у крові з подальшим мінімумом через
2 доби, так і

Таблиця 2

Порівняльна оцінка кровотворних органів і тканин опромінених тварин за
мінімальним вмістом в них нуклеїнових кислот

Доза НК Потужність дози, Гр/хв

0,001 0,01 0,1 1,0

1 Гр РНК

ДНК КМ > Т > С > К

КМ > Т > К > С

КМ ? Т > К > С

Т > КМ > С ? К

Т > КМ ? С >>К

КМ ? С > Т > К КМ > Т > С ? К

КМ > Т > К ? С

КМ > Т > С ? К

Т > КМ > С ? К

Т ? КМ > С > К

КМ > С > Т > К КМ > Т >> С >К

КМ ? Т >> С >К

КМ > Т > С > К

Т > КМ >> С >К

КМ ? Т > С >>К

КМ > Т ? С > К КМ >Т >>С >К

КМ ?Т >>С >К

КМ >Т >>С >К

КМ ?Т >>С >К

С ? КМ ? Т >К

КМ > К > Т >С

5 Гр РНК

ДНК

9 Гр РНК

ДНК

підвищення – з максимумом, термін якого скорочується зі зростанням
потужності дози радіації. Амплітуда мінімуму і максимуму та швидкість
зміни вмісту заліза і міді з дозою зростають. Ефект потужності дози є
більш помітним для Cu, ніж для Fe і більше проявляється у фазі зниження
вмісту мікроелементів. Проте у тварин, опромінених у дозі 1,0 Гр за
потужності 1,0 Гр/хв (табл. 3), зміни вмісту міді більші, ніж у тварин,
опромінених у дозі 5,0 Гр за потужності 0,001 Гр/хв. Такі відхилення є
характерними і для інших показників. Це підтверджує той факт, що
потрібно враховувати не тільки дозу, а й потужність випромінення.

Таблиця 3

Порівняння максимальної зміни показників у тварин, опромінених у різних
дозах за різних інтенсивностей випромінення

Показник Доза, Гр Потужність Гр/хв Порівняння

показників Доза, Гр Потужність Гр/хв

Вміст міді 1,0

5,0 1,0

1,0; 0,1 > 5,0

9,0 0,001

0,001

Вміст заліза 1,0

5,0 1,0

1,0; 0,1 > 5,0

9,0 0,001

0,001

Активність 3Н-тимідину 5,0 1,0; 0,1 > 9,0 0,001; 0,01

Вміст ТФмак 1,0

5,0 1,0

1,0; 0,1 > 5,0

9,0 0,001

0,001; 0,01

Вміст РНмак 1,0

5,0 1,0

1,0 > 5,0

9,0 0,001; 0,01

0,001; 0,01; 0,1

Вміст ДНК у КМ 5,0 1,0; 0,1 > 9,0 0,001; 0,01

Вміст РНК у КМ 5,0 1,0; 0,1 > 9,0 0,001; 0,01

Вміст ДНК у тимусі 5,0 1,0; 0,1 > 9,0 0,001; 0,01

Вміст ДНК у крові 5,0 1,0 > 9,0 0,001

Вміст РНК у крові 5,0 1,0; 0,1; 0,01 > 9,0 0,001

ВИСНОВКИ

1. В роботі у комплексному експерименті досліджено разову дію
гамма-квантів 60 Со у дозах 0,2; 0,5; 1,0; 3,0; 5,0; 7,0 та 9,0 Гр за
потужності 0,1 Гр/хв та у дозах 1,0; 5,0 і 9,0 Гр за потужностей 0,001;
0,01; 0,1 та 1,0 Гр/хв на: динаміку загального вмісту і концентрації РНК
і ДНК в селезінці, тимусі, кістковому мозку та крові щурів; швидкість
синтезу ДНК в ядерних клітинах крові; інтенсивність процесів
пероксидного окиснення ліпідів у крові; зміни ендогенного вмісту
ретинолу, токоферолу, церулоплазміну, міді та заліза у крові.

Результати дослідження засвідчують такі радіогенні порушення показників
стану ПОЛ та кровотворної системи: малі дози (0,2 і 0,5 Гр) викликають
помірні зміни показників, які через 1-2 тижні нормалізуються;
сублетальні (1,0-5,0 Гр) – дозозалежні, різноспрямовані порушення, що
описуються двофазною кривою та наближаються до норми або стабілізуються
у пізні післярадіаційні терміни; за летальних доз (7,0 і 9,0 Гр)
характерні радіаційні зміни в часі зростають.

Вперше встановлено, що залежності радіогенних змін від потужності дози
характеризуються стадійністю їх розвитку в основних відділах
кровотворної системи: зниження чи нестійкість маси кровотворних органів,
вмісту НК в них; сповільнення темпу депопуляції клітинних відділів;
збільшення клітинних популяцій до контрольних або близьких до них
значень. Тип клітин визначає тривалість фаз та інтенсивність змін.

Вперше визначено, що величина радіаційно-індукованих змін досліджуваних
показників на одиницю поглинутої дози та швидкість їх відновлення зі
зниженням інтенсивності випромінення зменшується; що за рівновеликих доз
радіогенні зміни показників ПОЛ за величиною переважають порушення
вмісту нуклеїнових кислот в органах і тканинах кровотворної системи.
Установлені мінімальні поглинуті дози, за яких спостерігаються
достовірні радіогенні зміни показників та максимальні дози, за яких
відмічається їх відновлення.

2. Установлено, що спільним для всіх органів є дозозалежне
післярадіаційне зниження вмісту і концентрації НК у кровотворних органах
і крові тварин із мінімумом, інтенсивність якого за абсолютною величиною
збільшується з ростом дози радіації. Швидкість зниження вмісту і
концентрації НК, як і маси органів (для селезінки і тимусу), зростає зі
збільшенням дози. Особливостями показників у кожному із досліджуваних
органів і тканин є місцезнаходження їх мінімуму у часі після
опромінення. Так, у селезінці зі збільшенням дози цей термін для вмісту
НК скорочується, а для концентрації НК немає чіткої залежності від дози.
У тимусі, для якого характерними є два мінімуми зниження вмісту НК —
терміни кожного є постійними в діапазоні доз 0,2 — 7,0 Гр. У КМ термін
прояви мінімуму концентрації НК є постійним, у крові — скорочується із
дозою.

Термін відновлення маси селезінки в діапазоні доз 0,2-7,0 Гр
скорочується з дозою, а тимусу – започатковано на 4-у добу незалежно від
величини дози радіації. За дози 9,0 Гр відновлення обох органів
започатковано на 2-у добу. Цей термін є дуже важливим і вказує на
початкову реакцію – відновлення даного показника.

3. Збільшення потужності випромінення в межах 0,001-1,0 Гр/хв за
однакових поглинутих доз радіації призводить до зниження концентрації
ДНК і РНК у селезінці, тимусі, КМ і крові із типовим мінімумом
показників, що свідчить про наявність прямого ефекта від потужності дози
(у крові він має місце тільки за летальних доз). При цьому швидкість
зниження вмісту НК і амплітуда мінімуму за зростання потужності
збільшуються. Термін реалізації мінімуму концентрацій НК у органах і
тканинах скорочується зі збільшенням потужності дози, винятком є тимус,
для якого термін прояви 2-го мінімуму зниження вмісту НК є постійним
(14-а доба). Залежно від потужності дози і типу клітин тривалість
періоду тимчасової стабілізації, як і рівень підвищення вмісту НК після
першочергового їх зниження суттєво відрізняються. За низької потужності
дози, коли швидкість відновлення є малою, відносне наростання
біологічного ефекту є більш тривалим, ніж за вищої потужності дози, яка
викликає досить високу швидкість відновлення.

4. Радіогенні зміни відношення концентрацій РНК/ДНК у широкому діапазоні
величин доз та потужності радіації є різноспрямованими у селезінці і
тимусі, у КМ і крові це відношення зростає відносно контролю. Абсолютне
значення швидкості післярадіаційних змін РНК/ДНК зростає із потужністю
радіації та її дозою.

Вперше установлено, що зміни цього співвідношення у КМ і крові є
однотипними і свідчать про те, що чим вища доза та інтенсивність
випромінення, тим більші зміни вмісту молодих клітин у КМ і крові.
Співвідношення РНК/ДНК у крові можна рекомендувати як показник для
якісного визначення додаткових генерацій у відділі проліферуючих клітин
КМ.

5. Порушення біосинтезу ДНК за дії іонізуючої радіації може бути
причиною клітинного спустошення у тварин, опромінених у малих дозах,
коли швидкість зниження біосинтезу ДНК і швидкість зниження вмісту ДНК у
крові майже однакові. За дози 9,0 Гр швидкість зниження вмісту ДНК була
у 6-7 разів вищою за швидкість зниження біосинтезу ДНК у крові.
Післярадіаційний термін мінімумів питомої активності ДНК та активності
зв’язаного 3Н-тимідину у клітинах крові є постійним (1-а доба). Термін
максимумів питомої активності ДНК знижується при зростанні дози, термін
максимумів активності зв’язаного 3Н-тимідину у клітинах крові є
постійним (10-15-а доба). Швидкість зміни показників із дозою зростають.
Зниження швидкості синтезу ДНК можливо пов’язане із зростанням швидкості
ранніх продуктів ПОЛ. Ефект потужності дози є відсутнім за доз 1,0 — 5,0
Гр, при більших дозах збільшення потужності призводить до значного
зниження показників.

6. З’ясовано, що динаміка вмісту ДК до доз 5,0 Гр представляє криву із
максимумом, за більших доз накопичення продукту збільшується, для вмісту
МДА фазна залежність із максимумом зберігається за доз радіації 0,2-7,0
Гр. Інтенсивність максимумів і швидкість післярадіаційних змін з ростом
дози збільшуються. Терміни прояви максимумів і максимальної швидкості
змін можуть свідчити про найвищий внесок радіаційно-індукованих процесів
ПОЛ в початкове ураження мембран опромінених клітин, що дозволяє вважати
ці терміни істотно критичними. Збільшення потужності випромінення
призводить до росту вмісту ДК і МДА за всіх доз крім летальних, за яких
ефект потужності не проявляється.

7. Установлено однотипне дозозалежне зниження вмісту мікроелементів Fe і
Cu у крові з мінімумом через 2 доби, та подальше підвищення – з
максимумом через 8 діб після дії радіації. Амплітуда мінімуму і
максимуму та швидкість зміни вмісту мікроелементів з дозою та її
потужністю зростають. Ефект потужності дози є більш вираженим для Cu,
ніж для Fe.

Зниження вмісту заліза у крові може призводити до зниження синтезу ДНК у
ранній період, до зменшення вмісту РНК і ДНК в КМ, тимусі, крові через
пригнічення РНК-редуктази. При зростанні вмісту заліза і міді
підвищується вміст НК, зростає активність зв’язаного 3Н-тимідину у крові
тварин, посилюються репаративні процеси. Значне зростання вмісту цих
мікроелементів утримує вміст як ДК так і МДА тривалий час на високому
рівні.

8. Іонізуюча радіація ініціює дозозалежне збільшення вмісту РН і ТФ у
крові із максимумами показників, що є постійними у часі (1-а доба),
величина яких, як і швидкість їх збільшення підвищуються із ростом дози
та її потужності. Термін мінімумів та відповідні швидкості зменшення
вмісту показників є дозозалежними зі зворотнім ефектом потужності
випромінення.

Динаміка РН і ТФ є дзеркальним відображенням вмісту заліза і міді у
крові після радіаційного впливу. За величиною і в часі зміни цих
параметрів співпадають, що свідчить про тісний зворотній кореляційний
зв’язок між ними.

Збільшення вмісту РН і ТФ є в 6-7 разів нижчим за зростання продуктів
ПОЛ у крові, а їх зниження спостерігається через 2-10 діб, в той час,
коли рівень ДК у крові є ще дуже високим. Аналогічні прояви
післярадіаційних екстремумів для РН і ТФ у крові і вмісту НК у
кровотворних органах можуть засвідчувати про перерозподіл вітамінів та
їх транспорт до тканин з інтенсивною проліферацією і диференціацією,
наприклад, до КМ, селезінки тощо.

10. Збільшення потужності та величини поглинутих доз радіації призводить
до росту вмісту і швидкості післярадіаційних змін ЦП із скороченням
терміну прояви максимуму. Між вмістом ЦП та міді в крові впродовж 2-х
діб після радіаційної дії прослідковується обернений кореляційний
зв’язок. Це дає підгрунтя для припущення, що за даних доз опромінення
молекула ЦП не ушкоджується.

11. Виявлені зміни показників на 1 Гр після впливу г-випромінення у дозі
0,2 Гр свідчать про їх принципову відмінність від закономірностей
доза-ефект за вищих доз. Такі відхилення можуть бути пов’язані з так
званими ефектами малих доз.

12. Мінімальними поглинутими дозами г-квантів 60Со, що викликають
статистично достовірні зміни досліджуваних показників є: 0,5 Гр – для
вмісту ДК і ЦП у крові, загального вмісту ДНК у тимусі, концентрації РНК
і ДНК у КМ; 1,0 Гр – для маси селезінки і тимуса, вмісту РНК і ДНК у
селезінці, вмісту РНК і концентрації ДНК у тимусі, питомої активності
ДНК, вмісту МДА і Cu у крові; 3,0 Гр – для концентрації РНК і ДНК у
селезінці і крові, концентрації РНК у тимусі, активності зв’язаного
3Н-тимідину в крові, вмісту ТФ у крові; 5,0 Гр – для вмісту РН і Fe у
крові. Виходячи із отриманих даних найбільш радіочутливими із них слід
вважати: вміст ДНК у тимусі, концентрація РНК і ДНК у КМ, вміст ДК і ЦП
у крові і радіорезистентними: вміст РН і заліза у крові.

13. Максимальними поглинутими дозами г-квантів 60Со, за яких ще
спостерігали відновлення досліджуваних показників є: 5 Гр – для
концентрації РНК і ДНК у крові, загального вмісту та концентрації ДНК у
селезінці, вмісту РН і ТФ у крові; 3,0 Гр – для маси селезінки, вмісту
РНК у селезінці, концентрації ДНК у тимусі, вмісту Fe і Cu у крові; 1,0
Гр – для концентрації РНК у селезінці, маси тимуса, загального вмісту
РНК і ДНК та концентрації РНК у тимусі, питомої активності ДНК і
активності зв’язаного 3Н-тимідину в крові, вмісту МДА і ЦП у крові; 0,5
Гр – для концентрації РНК і ДНК у КМ, вмісту ДК у крові.

Результати досліджень дозволили вперше установити, що найбільш слабкою
ланкою серед досліджуваних показників, радіогенні порушення якої за
певних доз не відновлюються у післярадіаційний період і вірогідно вони
визначають подальшу долю опроміненого організму, є: концентрація РНК і
ДНК у КМ, вміст ДК у крові.

14. Найбільш виражені зміни установлені для маси тимуса, концентрації
РНК і ДНК у тимусі, що не відповідає ні показникам, які першими
проявляють післярадіаційні зміни за мінімальних доз, ні тим, що за
певних максимальних доз не проявляють властивості до відновлення.
Останнє засвідчує важливу тезу про те, що не максимальні (істотно
виражені) радіогенні зміни окремих показників є критичними для
організму, а їх незворотність у післярадіаційний період.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Петрина Л.Г. Вплив малих радіаційних навантажень на обмін заліза в
організмі та стан антиоксидантної системи // Український радіологічний
журнал. – 1999. – Т. 7. – С. 216-217.

Петрина Л.Г. Закономірності обміну кисню в організмі при малих
радіаційних навантаженнях // Там же .1999. – Т. 7. – С. 218-220.

Петрина Л.Г. Зв’язок між активністю каталази та вмістом вуглекислоти в
крові опромінених тварин // Наукові записки Тернопільського державного
пед. університету ім. В. Гнатюка. Серія 4: Біологія. – 1999. – № 2/5. –
С. 59-63.

Петрина Л.Г. Біологічна роль металотіонеїнів // Науковий вісник
Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Біологія. – 2000. –
Вип. 77. – С. 30-39.

Петрина Л.Г. Динаміка ранніх продуктів пероксидного окислення ліпідів у
крові тварин при г-опроміненні різної дози // Науковий вісник УжДУ.
Серія: Біологія. – 2000. – Вип. №8. – С. 160-163.

Серкіз Б.Я., Петрина Л.Г., Серкіз Я.І. Динаміка радіогенних змін
складових ліпідів та ліпопротеїнів плазми крові, що викликані різними
режимами опромінення тварин // Гигиена населенных мест. – К.: 2000. –
Вып. 36, Ч. 11. – С. 251-273 (Наукова інтерпретація показників процесу
ПОЛ).

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючого випромінювання на динаміку кінцевих
продуктів перекисного окиснення ліпідів у крові тварин // Фізіол. журн.
– 2001. – Т. 47, №2. – С. 60-65.

Петрина Л.Г. Вплив г-радіації різної інтенсивності на вміст кінцевих
продуктів пероксидного окислення ліпідів у крові тварин // Укр. біохім.
журн. — 2001. — Т. 73, №6. – С. 98-103.

Петрина Л.Г., Мойсеєнко М.І. Вплив тотального г-опромінення різної
потужності на вміст ранніх продуктів пероксидного окислення ліпідів в
крові // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наукових
праць. Біологія. – Чернівці: Рута. – 2001. – Вип. 126. – С. 60-69
(Проведено експериментальні дослідження та їх інтерпретацію).

Петрина Л.Г. Динаміка та дозові залежності порушення синтезу РНК і ДНК
в тимусі опромінених тварин // Фізіол.журн. – 2002. – Т. 48, №1. – С.
67-74.

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючої радіації на вміст вітаміну Е в організмі
щурів // Укр. біохім. журн. – 2002. – Т. 74, №3. – С. 104-108.

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючої радіації різної потужності на вміст
вітаміну Е в організмі щурів // Фізіол. журн. – 2002. – Т. 48, №5. – С.
51-55.

Петрина Л.Г. Вплив йонізаційної радіації різної інтенсивності на вміст
вітаміну А в організмі щурів. // Львівський медичний часопис (Acta
Medica Leopolensia). – 2002. – Т. 8, №3. – С. 98-102.

Петрина Л.Г. Зміни вмісту РНК та ДНК у тимусі за різних режимів
г-опромінення тварин // Науковий вісник Львівської державної академії
ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького. – 2002. – Т. 4, №2, Ч. 2. – С.
83-92.

Петрина Л.Г. Вплив радіації на динаміку рівня зміни нуклеїнових кислот
в тимусі тварин // Львівський медичний часопис (Acta Medica
Leopolensia). – 2002. – Т. 8, №4. – С. 74-80.

Петрина Л.Г. Динаміка та дозові залежності порушення синтезу РНК і ДНК
в кістковому мозку опромінених тварин // Науковий вісник Львівської
державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького. – 2002. –
Т. 4, №2, Ч. 5. – С. 247-254.

Петрина Л.Г. Радіогенні зміни вмісту РНК та ДНК в селезінці за різних
режимів опромінення тварин // Біополімери і клітина. – 2002. – Т. 18,
№5. – С. 411-416.

Барабой В.А. Петрина Л.Г. Металлотионеины: структура и механизмы
действия // Укр. біохім. журн. – 2003. – Т. 75, №4. – С. 28-36.

Петрина Л.Г. Вплив випромінювання у різних дозах на вміст
церулоплазміну у крові щурів // Науковий вісник. Національний аграрний
університет. – 2003. – №63. – С. 270-126.

Петрина Л.Г., Мойсеєнко М.І. Радіогенні зміни вмісту міді в крові за
різних режимів опромінення тварин // Матеріали Міжнар. конф.
„Антропогенно-змінене середовище України: ризики для здоров’я населення
й екологічних систем”. Спец. вип. журн. Екологічний вісник. К.:
Чорнобильінтерінформ, 2003. – С. 261-270 (Проведено експериментальні
дослідження та їх інтерпретацію).

Петрина Л.Г. Вміст міді в крові опромінених тварин // Фізіол. журн. –
2003. – Т. 49, №5. – С. 97-104.

Петрина Л.Г. Вміст заліза в крові опромінених тварин // Біологія
тварин. – 2003. – Т. 5, №2. – С. 278-282.

Петрина Л.Г. Динаміка порушень концентрації РНК, ДНК у крові
опромінених тварин // Науковий вісник Львівської державної академії
ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького. – 2003. – Т. 5, №1. – С.
193-198.

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючої радіації на метаболізм вітаміну А в
організмі щурів // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія:
Біологія. – 2003. – Вип.12. – С. 188-191.

Петрина Л.Г. Динаміка активності зв’язаного 3Н-тимідину у крові
опромінених тварин // Науковий вісник Львівської національної академії
ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. – 2003. – Т. 5, №4. – С.
98-106.

Петрина Л.Г. Вплив радіації на рівень вмісту нуклеїнових кислот у
селезінці опромінених тварин // Науковий вісник Ужгородського
університету. Серія: Біологія. – 2004. – Вип.15. – С. 180-185.

Петрина Л.Г. Зміни активності зв’язаного 3Н — тимідину у крові
за різних

режимів опромінення тварин // Науковий вісник Львівської національної
академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. – 2004. – Т. 6, №1,
Ч.2. – С. 232-245.

Петрина Л.Г. Зміни вмісту РНК та ДНК у крові щурів за різних режимів
г-опромінення // Біологія тварин. – 2004. – Т.6, №1-2. – С.321-326.

Петрина Л.Г. Вміст заліза в крові та нуклеїнових кислот у кістковому
мозку за різних режимів опромінення тварин // Наук. вісник Львівської
національної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького. – 2004.
– Т.6, №2, Ч. 2. – С. 117-133.

Петрина Л.Г., Серкіз Я.І. Зміни вмісту церулоплазміну в крові за різних
режимів г-опромінення тварин // Проблеми радіаційної медицини та
радіобіології. Збірник наукових праць. – 2005. – Вип. 11. – С. 675-686
(Проведено експериментальні дослідження та їх інтерпретацію).

Петрина Л.Г. Дія малих рівнів радіації на організм. // Інститут
мененджменту та економіки. Наук. вісник. – Ів.-Франківськ: Сіверсія,
1999. – С. 209-216.

Петрина Л.Г. Вплив радіації на окислювальні процеси в організмі //
Інститут мененджменту та економіки. Наук. вісник. – Ів.-Франківськ:
Сіверсія, 1999. – С. 217-224.

Петрина Л.Г. Вплив малих доз радіації на дихальні властивості крові
//Екологія карпатського регіону, Івано-Франківськ, 1992. – С. 79-80.

Мойсеєнко М.І., Петрина Л.Г. Вплив радіаційних навантажень різної
якості на вміст мікроелементів в тканинах та органах тварин // Збірник
наук. праць, присвячений 50-й річниці з часу заснування ІФДМІ. –
Івано-Франківськ, 1995. – С. 65-67 (Проведено експериментальні
дослідження та їх інтерпретація).

Петрина Л.Г. Влияние ионизирующей радиации на содержание микроэлементов
и активность ферментов в крови собак // Тез. докл. ХI Всесоюз. конф. по
биологической роли микроэлементов и их применению в сельском хозяйстве и
медицине. – Т.2. – Самарканд. – 1990. – С. 188-189.

Петрина Л.Г. Стан дихальної функції крові при малих дозах іонізуючої
радіації // Тези доп. ХХV обл. наук. конф. молодих вчених-медиків. –
Івано-Франківськ. – 1990. – С. 12.

Petryna L.G. Content of some trace elements and enzymes in the blood of
irradiated dogs // Seventh international symposium of trace elements in
man and animals. – Zagreb Yugoslavia). – 1990. – P. 108.

Петрина Л.Г. Динаміка ферментної активності крові тварин, опромінених в
малих дозах радіації // Тези доп. VI Укр. біохім. з’їзд. К.: УСГА, 1992.
– С. 171.

Петрина Л.Г., Мойсеєнко М.І.Співвідношення вмісту мікроелементів при
малих радіаційних навантаженнях // VI Укр. біохімічний з’їзд. Тези
допов. К.: УСГА, 1992. – С. 268-269.

Петрина Л.Г., Мойсеенко Н.И., Липская А.И. Состояние показателей
дыхательной функции крови у животных, постоянно находившихся в
повышенном радиационном поле зоны влияния ЧАЭС // Радиобиол. съезд.
(Киев, 20-25 сентября 1993): Тез. докл. – Ч. 2. – Пущино, 1993. – С.
788.

Мойсеенко Н.И., Петрина Л.Г., Липская А.И., Серкиз Я.И. Микроэлементный
состав органов и тканей животных, постоянно находившихся в зоне жосткого
контроля ЧАЭС на фоне сорбционной детоксикации організма // Радиобиол.
съезд. (Киев, 20-25 сентября 1993): Тез. докл. – Ч. 2. – Пущино, 1993. –
С. 788.

Петрина Л.Г., Мойсеенко М.И. Динамика некоторих параметров обмена
железа у облученных животных // Первая междунар. научн.-практ. конф.
„Устойчивое развитие: загрязнение окружающей среды и экологическая
безопасность” (Днепропетровск, 4-8декабря 1995) Тез. докл. – С. 176-177.

Петрина Л.Г., Мойсеенко М.И. Влияние ионизующей радиации на кислород-
связывающие свойства гемоглобина // Первая междунар. научн.-практ. конф
„Устойчивое развитие: загрязнение окружающей среды и экологическая
безопасность” (Днепропетровск, 4-8декабря 1995) Тез. докл. – С. 177.

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючої радіації на ступінь насиченості
гемоглобіном еритроцитів периферичної крові // Тез. доп. наук.-практ.
конф „Медична реабілітація потерпілих, внаслідок Чорнобильської
катастрофи” Трускавець, 1996. – С. 93-95.

Серкіз Я.І., Індик В.М., Коваль Г.М., Данко І.Я., Ракша-Слюсарева О.А.,
Мойсеєнко М.І., Гольшмідт Б.Я., Лавренчук Г.Й., Нікітіна І.Ю., Петрина
Л.Г. Ризик віддалених наслідків у тварин, що постійно знаходяться в зоні
ЧАЕС // Междунар. научн. конф. Чернобыль – 96: Тез. докл. Зеленый мыс,
1996. – С. 26.

Петрина Л.Г. Оцінка деяких показників дихальної функції крові //
Нетрадіційні енергоресурси та екологія України. Збірка наукових праць.
Київ: “Манускрипт”, 1997. – С. 206-216.

Петрина Л.Г. До питання про радіочутливість клітинних елементів
еритроїдного пагона кісткового мозку // Нетрадіційні енергоресурси та
екологія України. Збірка наукових праць. Київ: “Манускрипт”, 1997. – С.
213-216.

Петрина Л.Г. Динаміка активності карбоангідрази та вмісту незв’язаного
біополімерами цинку в крові опромінених тварин. // VII Укр. біохім.
з’їзд. Тез. доп. Ч. 3. К., 1997. – С. 142-143.

Петрина Л.Г. Спорідненість гемоглобіну до кисню при дії малих доз
іонізуючої радіації // Матер. Міжнар. конф. та Приельбруських бесід
„Гіпоксія: деструктивна та конструктивна дія”. – Київ 10-12 червня. –
1998. – С. 150-151.

Петрина Л.Г. Влияние г-облучения в широком диапазоне доз на метаболизм
нуклеиновых кислот селезенки крыс // 3-я Междунар.конф. „Медицинские
последствия Чернобыльской катастрофы: итоги 15-летних исследований”
(Киев, 4-8 июня 2001 г.): Тез. докл. Международный журнал радиационной
медицины. Спец. выпуск. – 2001. – Т. 3, №1-2. – С. 103-104.

Петрина Л.Г. Влияние внешнего облучения различной интенсивности на
содержание витамина Е и РНК в крови крыс // Междунар. конф.
„Биорад-2001. Биологические эффекты малых доз ионизирующей радиации и
радиоактивное загрязнение среды” (Сыктывкар, 20-24 марта 2001 г.): Тез.
докл. – Сыктывкар, 2001. – С. 232.

Петрина Л.Г. Вплив іонізуючої радіації на динаміку кінцевих продуктів
пероксидного окислення ліпідів та метаболізм вітаміну Е в організмі
щурів // Матер. Міжнар. з’їзду фізіологів. Вінниця, травень 2002 року.
Фізіол.журн. – 2002. – Т. 48, №2. – .С. 165. Тези доп. 16 з’їзду
фізіологів України, 2002 року.

Серкіз Я.І., Гриневич Ю., Петрина Л.Г. Перекисне окислення ліпідів за
умов опромінення тварин іонізуючою радіацією // Тези доп. 16 з’їзду
фізіологів України, 2002 року. Фізіол.журн. – 2002. – Т. 48, №2. – С.
165-166.

Петрина Л.Г., Мойсеєнко М.І. Вплив тотального г-опромінення різної
інтенсивності на вміст вітаміну А та ранніх продуктів пероксидного
окислення ліпідів в крові // Тези доп. III з’їзду Укр. біофізичного
товариства 8-11 жовтня 2002 року. Львів. – 2002. – С. 293.

Петрина Л.Г. Вплив тотального г-опромінення різної інтенсивності на
вміст вітаміну А та малонового діальдегіду в крові // Тези доп. з’їзду
патофізіологів України, 2002 року. Фізіол.журн. – 2002 – Т. 48, №4. – С.
125.

Петрина Л.Г. Зміни вмісту РНК та ДНК у кістковому мозку за різних
режимів опромінення тварин. // Матеріали VIII Українського біохімічного
з’їзду. Укр. біохім. журн. – 2002. – Т. 74, №4б (додаток 2). – С. 234.

Петрина Л.Г., Мойсеенко Н.И. Влияние внешнего облучения различной
интенсивности на содержание железа в крови крыс // Материалы II
Междунар. науч.-практ. конф. „Медицинские и экологические эффекты
ионизирующего излучения” 20-21 мая 2003 года. – Северск – Томск. – С.
150-152.

Петрина Л.Г., Мойсеєнко М.І. Вміст церулоплазміну у крові за різних
режимів опромінення тварин // Наук.-практ. конф. „Парадигми сучасної
радіобіології. Радіаційний захист персоналу об’єктів атомної
енергетики”. Тези доп., Київ-Чорнобиль, 27 вересня – 1 жовтня 2004 року,
Чорнобиль, 2004. – С. 52.

Мойсеєнко М.І., Серкіз Б.Я., Чоботько Г.М., Петрина Л.Г. Співвідношення
антиоксидантної активності ліпідів плазми крові та пероксидне окиснення
за різних режимів опромінення тварин // Міжнародна конференція
„Радіобіологічні ефекти: ризики, мінімізація, прогноз”, 22-24 березня
2005 року, Київ, 2005. – С. 58-59.

АНОТАЦІЯ

Петрина Л. Г. Динаміка та дозові залежності зміни вмісту нуклеїнових
кислот і пероксидного окиснення ліпідів у кровотворних органах та крові
за різних режимів опромінення тварин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за
спеціальністю 03.00.01 – радіобіологія. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню основної радіобіологічної
залежності ”доза-час-ефект” у діапазоні малих, сублетальних і летальних
доз за різних інтенсивностей випромінення у порівняльному аспекті за
двома групами показників – пероксидного окиснення ліпідів та вмісту
нуклеїнових кислот у клітинах кровотворних органів та крові, які
представляють дві основні критичні радіаційні мішені – мембранну та
ядерну. Встановлено динаміку проліферації та диференціювання клітин
різних органів кровотворної системи і черговість радіогенних зрушень
вмісту нуклеїнових кислот в них. Визначено швидкості зниження та
відновлення маси селезінки, тимуса, нуклеїнових кислот в них та у
кістковому мозку і крові та подано оцінку константам швидкості
відновлення досліджуваних показників. Вперше встановлено, що за
однакових доз радіогенні зміни показників ПОЛ за величиною переважають
порушення вмісту нуклеїнових кислот в органах і тканинах кровотворної
системи і величина радіаційно-індукованих змін досліджуваних показників
на одиницю поглинутої дози зі зниженням інтенсивності випромінення
зменшується.

Ключові слова: радіація, дози, інтенсивність випромінення, кров,
кровотворні органи, пероксидне окиснення ліпідів, нуклеїнові кислоти,
біосинтез ДНК, вітаміни, ферменти, мікроелементи

АННОТАЦИЯ

Петрина Л.Г. Динамика и дозовые зависимости изменения содержания
нуклеиновых кислот и перекисного окисления липидов в кроветворных
органах и крови при различных режимах облучения животных. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора биологических наук по
специальности 03.00.01 — радиобиология. Киевский национальный
университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Диссертационная работа посвящена исследованию основной
радиобиологической зависимости “доза-время-эффект” в диапазоне малых,
сублетальных и летальных доз ионизирующей радиации и различных
интенсивностей облучения в сравнительном аспекте за двумя группами
показателей – перекисного окисления липидов и содержания нуклеиновых
кислот в клетках кроветворных органов и крови, которые представляют две
основные критические радиационные мишени – мембранную и ядерную.
Проведенные исследования позволили установить четкую зависимость
изменений в кроветворной системе при радиационном воздействии от
мощности дозы и общей лучевой нагрузки, а также выявить особенности
реакции различных органов кроветворения и показать различия в
радиочувствительности различных типов кроветворных клеток. Установлена
динамика пролиферации и дифференцирования клеток различных органов
кроветворной системы и очередность радиогенных изменений содержания в
них нуклеиновых кислот.

Определены скорости снижения и восстановления массы селезенки, тимуса,
нуклеиновых кислот в них, в костном мозге и крови; дано оценку
константам скорости восстановления исследуемых показателей.

Впервые установлено, что при одинаковых дозах радиогенные изменения
показателей ПОЛ по величине превышают нарушения содержания нуклеиновых
кислои в органах и тканях кроветворной системы и величина
радиационно-индуцированных изменений исследуемых показателей на единицу
поглощенной дозы при снижении интенсивности излучения уменьшается.

Результаты исследования определяют критичность отдельных показателей
согласно радиогенным изменениям в двух основных радиационных мишенях и
лимиты доз их возникновения и восстановления. Важными и актуальными
являются решенные в работе вопросы относительно границ диапазона
мощностей доз и их вклада в общий радиобиологический эффект.

Сведения о последовательности количественных изменений от стволового до
функциональных пулов важны для выяснения цепи патогенетических звеньев
нарушения в системе кроветворения при действии повреждающего фактора, а
также для установления наиболее ранних и чувствительных диагностических
и прогностических критериев лучевого поражения различной мощности и
решения вопросов терапевтической тактики при этой патологии.

Ключевые слова: радиация, дозы, мощность излучения, кровь, кроветворные
органы, перекисное окисление липидов, нуклеиновые кислоты, биосинтез
ДНК, витамины, ферменты, микроэлементы

ABSTRACT

Petryna L. G. Dynamics and dose-dependent changes of nucleic acid
content and lipid peroxidation in hemapoietic organs and blood under
different regimens of irradiation of animals. – Manuscript.

Dissertation for the doctor of biological sciences degree by speciality
of 03.00.01 – Radiobiology. Taras Shevchenko Kyiv National University,
Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to the study of a general radiobiological
dependence “dose-time-effect” within range of small, sublethal and
lethal irradiation doses under different intensities of irradiation. It
has been compared two indices – lipid peroxidation and nucleic acid
content in hemapoietic organs and blood, which are main critical targets
for radiation (membrane and nuclear respectively). Cell proliferation
dynamics and differentiation of various hemapoietic organs has been
determined. It was found the rates of decrease and regeneration of
spleen and thymus mass and their nucleic acids. We also evaluated the
regeneration rate constants of investigated indices. It was first
detected that under similar irradiation doses the radiogenous changes of
lipid peroxidation exceed quantitatively over the disturbances of
nucleic acid content in hemapoietic organs and tissues. In addition we
found that value of radiation-induced changes of investigated indices
decrease with a decrease of irradiation intensity per unit of absorbed
dose.

Key words: radiation, doses, irradiation intensity, blood, hemapoietic
organs, lipid peroxidation, nucleic acids, DNA biosynthesis, vitamins,
enzymes, microelements

Похожие записи