Академія медичних наук України

Інститут дерматології та венерології

Бобейко Юлія Сергіївна

УДК 616.831+612.017.01+547.466

Диференційований підхід до лікування гніздової алопеції з урахуванням
клініко-патогенетичного поліморфізму, порушень амінокислотного спектра
та імунної системи

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Болотна Людмила
Анатоліївна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, професор кафедри дерматовенерології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук,
професор Бочаров Василій Андрійович, Сумський державний університет МОН
України, завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб медичного
факультету

кандидат медичних наук, Брагуца Олена Вікторівна, Інститут невiдкладної
i вiдновної хiрургiї АМН України, молодший науковий співробітник вiддiлу
вiдновлення репродуктивної функції людини

Провідна установа: Національний медичний університет ім. акад. О.О.
Богомольця МОЗ України, м. Київ, кафедра шкірних та венеричних хвороб із
курсом проблем СНІДу.

Захист відбудеться “19” травня 2004 р. о 12.00 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.603.01 при Інституті дерматології та
венерології АМН України за адресою: 61057, м. Харків, вул.
Чернишевського, 7/9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту дерматології та
венерології АМН України (61057, м. Харків, вул. Чернишевського, 7/9).

Автореферат розісланий “16” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Бондаренко Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку дерматології дедалі
більшу увагу приділяють проблемам трихології, одним з основних напрямків
якої є вивчення різних аспектів гніздової алопеції (ГА) [К.Н. Суворова,
1998; Л.Д. Калюжна зі співавт., 2002; О.В. Оловянишников,
Д.В. Заславский, 2003; J. Morreno et al., 2002]. Це зумовлено значною
поширеністю алопецій (3–5 % у загальній структурі дерматологічної
захворюваності), переважним ураженням осіб працездатного віку,
частішанням тяжких форм дерматозу, порушенням соціальної адаптації
хворих [В.Н. Волкославская, 1997; Т.В. Проценко, 1999; В.П. Адаскевич и
соавт., 2000; Е.Н. Тимошкова, 2003; R. Hofmann, 1999; A. Kavak, 2000].
Численні медикаментозні засоби і методи лікування ГА не завжди
забезпечують бажаний успіх, ефективність якого залежить від того,
наскільки точно терапевтичний вплив спрямований на етіологічні та
патогенетичні фактори захворювання [Е.В. Брагуца, 1998; В.Г. Радионов,
2000; Л.Д. Калюжная и соавт., 2003; S. Verraes, P. Vereecken, 1997;
V. Sharma, 1999; R. D’Ovidio et al., 2002].

ГА належить до мультифакторіальних дерматозів з генетичною схильністю,
різноманітною супутньою патологією, провідною ланкою патогенезу якої
вважають імунні порушення [А.Г. Гаджигороева, 1998; А.А. Божченко, 1999;
В.А. Вавилов и соавт., 2000; S. Eichmualler, 1998; T. Cristoph, 2000].
Посиленням апоптозу в недиференційованих плюрипотентних клітинах
матриксу волосяної цибулини пояснюють патологічні зміни в коренях
волосся і порушення конверсії у волосяних фолікулах [Т.В. Шутенко, 2000;
D. Tobіn, 1998; A. Lіs, 2001]. Індукторами апоптозу можуть бути
цитокіни, гормони, дисбаланс трофічних речовин, у тому числі амінокислот
(АК) [D.J. Tobin et al., 1998; B. Wulf, D. Green, 1999].

Для нормального функціонування волосся у волосяних фолікулах необхідна
достатня концентрація замінних і незамінних АК у крові [В.П. Адаскевич и
соавт., 2000; Т.Т. Березов, Б.Ф. Коровкин, 2002; P. Tessari, 1995;
B. Forslіnd, 1997]. Відомості про обмін АК при ГА нечисленні, при цьому
аналізувалися в основному сірковмісні, меншою мірою інші АК
[В.В.Пурышева, 1980; И.А.Полищук, 1989]. Продукти метаболізму АК, що
надають регулюючий вплив на численні фізіологічні функції організму, у
хворих на ГА не вивчалися. Подальше дослідження спектра АК і продуктів
їхнього розпаду, уточнення ролі імунологічних порушень сприятиме
розширенню знань про механізм розвитку захворювання, пошуку
патогенетичних засобів корекції з використанням препаратів метаболічної,
імунокоригуючої дії і розробці диференційованого підходу до їхнього
призначення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є
фрагментом комплексної науково-дослідної роботи Інституту дерматології
та венерології АМН України (м. Харків) Ф 02.02 “Вивчення генетичних
аспектів атопічного дерматиту для підвищення ефективності лікування” (№
держреєстрації 0102V004221). Дисертантом самостійно виконано фрагмент
“Результати дослідження амінокислотного спектра крові і показників
імунної системи у хворих на гніздову алопецію в динаміці”.

Мета дослідження – розробка диференційованого методу лікування хворих на
ГА препаратами метаболічної та імуномодулюючої дії з урахуванням
індивідуальних клініко-патогенетичних особливостей, показників
амінокислотного спектра крові та імунної системи.

Задачі дослідження:

1. Вивчити сучасні особливості клінічних проявів і перебігу ГА.

2. Визначити рівень вільних АК і продуктів їхнього метаболізму в
сироватці крові хворих на ГА до та після лікування.

3. Дослідити деякі показники гуморального і клітинного імунітету у
хворих на ГА в динаміці спостереження.

4. Розробити й обґрунтувати диференційований підхід до призначення
препаратів метаболічної та імунотропної терапії з урахуванням
клініко-патогенетичних особливостей і змін лабораторних показників у
хворих на ГА.

5. Проаналізувати найближчі і віддалені результати лікування хворих на
ГА розробленим методом.

Об’єкт дослідження – хворі на ГА.

Предмет дослідження – особливості клінічного перебігу, показники
амінокислотного спектра, імунної системи, їхня роль у патогенезі ГА,
результати лікування.

Методи дослідження:

1. Клінічні – аналіз скарг, анамнезу, об’єктивного статусу, трихограми.

2. Біохімічні – спектр АК, продуктів їхнього метаболізму.

3. Імунологічні – гуморальна (СD19+-клітини, імуноглобуліни G, M, A,
циркулюючі імунні комплекси – ЦІК) і клітинна ланки (СD3+-, СD4+-,
СD8+-, СD16+-клітини) імунітету, неспецифічна резистентність
(фагоцитарний показник – ФП, фагоцитарний індекс – ФІ, спонтанний та
індукований НСТ-тест).

4. Статистичні методи з оцінкою вірогідності і визначенням кореляційних
взаємозв’язків отриманих результатів.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше у хворих з різними
клінічними проявами ГА вивчено повний спектр замінних і незамінних АК,
продуктів їхнього метаболізму і показано, що дисаміноацидемія і
гіпоаміноацидемія, дисбаланс біогенних амінів можуть брати участь у
розвитку захворювання. Установлено залежність змін амінокислотного фонду
від характеру супутньої патології, ступеня тяжкості патологічного
процесу.

Підтверджено патогенетичне значення при ГА імунних розладів, що мають
ознаки вторинного імунодефіцитного стану. Виявлено залежність змін
деяких показників імунної системи від клініко-патогенетичного варіанта
захворювання, при цьому найвиразніші відхилення визначено в пацієнтів із
супутніми захворюваннями шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і
гепатобіліарної системи (ГБС).

Розроблено й обґрунтовано комплексний метод лікування ГА, що полягає в
застосуванні засобів метаболічної та імуномодулюючої дії залежно від
клініко-патогенетичного варіанта і клінічних проявів дерматозу.
Показано, що використання диференційованого підходу до призначення
препаратів впливає на патогенетичні фактори ГА, нормалізує більшість
показників амінокислотного спектра й імунної системи.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі проведених
досліджень розроблено і впроваджено оригінальний метод лікування хворих
на ГА з використанням препаратів, що містять АК (октамін плюс,
глутамінова кислота), і ербісолу. Метод терапії є доступним для широкого
впровадження в практику, дозволяє зменшити терміни лікування в 1,5 раза
і кількість рецидивів – у 2,5 раза. Дерматовенерологам запропоновано
диференційований підхід до призначення лікарських засобів залежно від
характеру супутньої патології і ступеня тяжкості ГА.

Установлено зв’язок клінічних проявів із характером супутньої патології
і виділено три клініко-патогенетичних варіанти ГА: інфекційно-запальний,
гастроентерологічний і неврологічно-ендокринний.

Показано доцільність дослідження амінокислотного спектра крові,
показників гуморального і клітинного імунітету, неспецифічної
резистентності організму хворих на ГА.

Наукові положення дисертації впроваджено в роботу клініки Інституту
дерматології та венерології АМН України, Луганського, Харківського і
Херсонського обласних шкірно-венерологічних диспансерів,
шкірно-венерологічного диспансеру №5 і стаціонарного
шкірно-венерологічного відділення клінічної лікарні №31 м. Харкова.
Результати дисертації впроваджено в навчальний процес кафедри
дерматовенерології Харківської медичної академії післядипломної освіти.
Отримано патенти України на винаходи “Спосіб комплексного лікування
алопеції” № 60659А від 15.10.2003р. і “Спосіб лікування осередкової
алопеції” № 61639А від 17.11.2003р.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом проведено аналіз літературних
даних, розроблено план і дібрано методи досліджень. За період з 2000 по
2003 рр. автором особисто проведено клініко-лабораторне обстеження 108
хворих на ГА. Автор самостійно здійснював забір і підготовку матеріалу
для проведення лабораторних досліджень, брав безпосередню участь у всіх
лабораторних дослідженнях. Статистична обробка отриманих результатів
виконана автором.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорено на
науково-практичній конференції молодих вчених Харківської медичної
академії післядипломної освіти “Нові технології в медицині” (м. Харків,
2001, 2002), ІІ національному конгресі дерматологів “Сучасні питання
дерматокосметології та естетичної медицини” (м. Донецьк, 2001),
Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання
теоретичної і практичної медицини” (м. Суми, 2002), науково-практичному
семінарі Національного фармацевтичного університету “Сучасні тенденції
розвитку практичної косметології” (м. Харків, 2003), I Російському
конгресі дерматовенерологів (м. Санкт-Петербург, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 друкованих праць: 5
статей (3 з них у моноавторстві) у журналах, визнаних ВАК України
фаховими науковими виданнями, 6 тез доповідей, 2 патенти України на
винахід.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, огляду
літератури, матеріалу і методів дослідження, 4 розділів власних
досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних
рекомендацій, списку літератури, що містить 157 робіт авторів України і
країн СНД, 108 іноземних робіт. Текст дисертації викладено на 152
сторінках машинопису, ілюстровано 2 рисунками, 35 таблицями (з них 20
займають повністю сторінку).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Під спостереженням перебувало 108 хворих
на ГА віком від 4 до 64 років, з них 56 чоловіків і 52 жінки. При
вивченні анамнезу хвороби встановлено, що приблизно з однаковою частотою
розвитку захворювання передували нервовий стрес (28,7 %), загострення
супутньої патології (26,9 %), перенесені бактеріальні й вірусні інфекції
(23,2 %), значно рідше – травми (5,5 %), прийом медикаментів (4,5 %) і
11,1 % хворих не могли вказати причину облисіння. Хворі піддавалися
ретельному клініко-лабораторному обстеженню, консультувалися суміжними
спеціалістами.

Клінічні прояви захворювання дозволили діагностувати у пацієнтів такі
форми ГА: локальна – 75 (69,4 %), стрічкоподібна – 8 (7,4 %),
субтотальна – 19 (17,6 %), тотальна – 3 (2,8 %) і універсальна – 3
(2,8 %). Відповідно легкий ступінь тяжкості ГА мали 75, середній ступінь
– 27, тяжкий – 6 пацієнтів. Прогресуючу стадію захворювання відзначено у
80 (74,1 %), стаціонарну – у 28 (25,9 %) хворих. Дистрофічні зміни
нігтьових пластинок виявлено в 31 (28,7 %) пацієнта.

Клініко-лабораторне обстеження хворих визначило супутню патологію,
представлену захворюваннями ШКТ і ГБС (хронічний гастрит, виразкова
хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічний ентероколіт, хронічний
панкреатит тощо) у 54 (50,0 %), інфекційно-запального характеру
(хронічний тонзиліт, хронічний гайморит, хронічний риніт, хронічний
парадонтоз та ін.) – у 33 (39,6 %), нервової та ендокринної системи
(вегето-судинна дистонія, лікворно-гіпертензивний синдром,
дисциркуляторна енцефалопатія, автоімунний тиреоїдит тощо) – у 21
(19,4%) хворого. Зміни лабораторних показників установлено в 46,3 %
пацієнтів.

Оцінка стану обміну АК та їхніх метаболітів у сироватці крові
здійснювалася за допомогою тонкошарової двовимірної хроматографії
[D.H. Spackman et al., 1958]. Кількісний вміст у крові СD3+-, СD4+-,
СD8+-, СD16+-, СD19+-клітин вивчався методом непрямої мембранної
імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл виробництва
НВК “Препарат” (Росія) і НВЦ “Мед Био Спектр” (Росія) [Д.К. Новиков,
П.Д. Новиков, 2000]. Проліферативну активність лімфоцитів під впливом
фітогемаглютиніну (ФГА) досліджували в реакції бласттрансформації
лімфоцитів (РБТЛ) з підрахунком індексу стимуляції (ІС) [Х. Шютт, 1987],
фагоцитарну активність з обчисленням ФП і ФІ, а також метаболічну
активність нейтрофілів у спонтанному й індукованому НСТ-тесті з
обчисленням індексу співвідношення (ІСН) індукованого до спонтанного
НСТ-тесту – стандартним методом [Е.У. Пастер и соавт., 1989],
концентрацію імуноглобулінів – методом радіальної імунодифузії за
Манчіні з використанням моноспецифічних сироваток до імуноглобулінів A,
M, G (Інститут біологічних препаратів ім. І. Мечнікова, Росія) і ЦІК –
стандартними методами [В.В. Меньшиков и соавт., 1987]. Статистичну
обробку з аналізом середніх величин проводили з використанням комп’ютера
“Pentium” і пакета програм “Statgraf” [В.И. Сергиенко, И.Б. Бондаренко,
2001].

Результати роботи та їх обговорення. Вивчення клінічних проявів ГА
залежно від домінуючої супутньої патології дозволило виділити три
клініко-патогенетичних варіанти: інфекційно-запальний (1 група, n = 33),
гастроентерологічний (2 група, n = 54) і неврологічно-ендокринний (3
група, n = 21). Легкий ступінь тяжкості переважав у хворих 1 групи
(75,8 %), при цьому осередкова форма зустрічалася в 7,3 раза частіше за
багатоосередкову. Середній ступінь тяжкості ГА виявлено з найбільшою
частотою (38,1 %) у пацієнтів 3 групи, багатоосередкову форму у них
встановлено в 10,9 раза частіше за осередкову. Тяжкий ступінь ГА
найчастіше (у 9,3 % випадків) зареєстровано у хворих 2 групи. Тривалість
прогресуючої стадії ГА у хворих з неврологічно-ендокринним варіантом
(106,1±4,5 дня) у 2,6 раза перевищувала аналогічну в пацієнтів з
інфекційно-запальним (40,4±3,1 дня) і в 1,5 раза – з
гастроентерологічним (68,6±3,7 дня).

Отримані результати свідчать про можливий клініко-патогенетичний
поліморфізм ГА і наявність, як мінімум, трьох клініко-патогенетичних
варіантів. Така диференціація дозволить, на нашу думку, визначити
найточніші орієнтири у виборі адекватного терапевтичного підходу в
конкретного хворого. Аналіз лабораторних показників надалі проводився
залежно від клініко-патогенетичного варіанта з урахуванням віку хворих.

Концентрація вільних АК у сироватці крові остаточно є результуючою
величиною декількох факторів (нутрієнтного, транспортного і
метаболічного) та інтегральною характеристикою в обміні речовин.
Дослідження фонду вільних АК та їхніх метаболітів у пацієнтів з
інфекційно-запальним клініко-патогенетичним варіантом виявило дисбаланс
амінокислотного спектра, при якому на фоні нормального загального вмісту
АК у дітей і дорослих (відповідно 3100,6±19,7 і 3217,7±23,6 мкмоль/л при
показниках у контрольних групах дітей і дорослих – 3194,9±37,6 і
3435,8±24,5 мкмоль/л) зменшувалася концентрація замінних амінокислот
(1820,7±19,1 мкмоль/л, р < 0,05 і 1957,8±18,4 мкмоль/л; у контролі – 1959,3±26,8 і 2188,5±13,1 мкмоль/л), збільшувалася частково незамінних (233,4±6,9 і 244,3±8,2 мкмоль/л, р < 0,05; у контрольних групах – 196,2±3,4 і 193,9±1,7 мкмоль/л) і різко знижувалася сірковмісних АК (39,9±1,9 і 53,4±3,7 мкмоль/л, р < 0,01; у контролі – 120,0±5,4 і 108,1±2,4 мкмоль/л). Дисаміноацидемія у хворих 1 групи (табл. 1) виявлялася зміною кількості незамінних (збільшення в 1,2 раза треоніну в дітей, р < 0,05, зменшення в 2,9–3,3 раза метіоніну, р < 0,01), частково незамінних АК (підвищення в 1,7 раза аргініну, р < 0,01, зниження в 1,2 раза гістидину в дітей, р < 0,05) і замінних АК (збільшення в 1,4 раза проліну, р < 0,05, глутаміну – в 1,1 раза в дорослих, р < 0,05, зменшення гліцину в 3,2–3,4 раза, р < 0,01, цистеїну – в 1,8 раза, р < 0,01, глутамінової кислоти в 1,3 раза в дорослих, р < 0,05). Одночасно зі зміною обміну вільних АК відзначено збільшення вмісту деяких метаболітів – орнітину (в 1,8 раза – в дітей, в 1,4 раза – в дорослих, р < 0,05) і таурину (в 1,5 раза – в дітей, в 1,2 раза – у дорослих, р < 0,05). Коефіцієнти, що визначають перетворення АК, не підтвердили розладів амінокислотоутворюючої функції печінки. Таблиця 1 Вміст вільних АК та їх похідних у сироватці крові хворих на ГА з різними клініко-патогенетичними варіантами до лікування (M ± m) Показник Контрольні групи Хворі на ГА з різними варіантами діти, n = 20 дорослі, n = 20 інфекційно-запальний, n = 33 гастроентероло-гічний, n = 54 неврологічно-ендокринний, n = 21 діти, n = 26 дорослі, n = 7 Аланін 502,0±4,5 487,7±3,5 472,7±12,3 453,2±16,7 337,7±5,3** 336,8±20,7** Аргінін 68,0±1,2 92,9±1,3 123,7±1,5** 147,5±5,1** 153,6±3,2** 161,2±11,5** Аспарагін 47,8±0,7 53,4±0,7 53,2±0,9 57,0±1,5 88,5±12,0 152,7±14,4** Аспарагінова кислота 11,3±0,2 20,9±0,5 9,8±0,9 20,2±0,7 30,1±0,4** 18,9±1,3 Валін 288,9±3,2 288,1±16,5 292,6±5,6 254,9±36,4 207,7±3,2** 296,4±18,2 ГАМК 48,9±0,7 44,6±0,4 42,4±6,2 39,1±1,1 42,7±0,6 23,1±0,8** Гістидин 128,2±1,2 100,9±2,8 109,7±1,6** 98,3±2,7 77,1±2,2** 102,1±5,5 Гліцин 292,6±9,9 328,4±2,8 91,3±2,4** 96,8±3,1** 226,2±6,3** 263,5±4,6** Глутамін 502,2±7,7 527,7±4,5 546,2(11,0 575,0±5,9* 453,1±9,3* 706,2±27,5* Глутамінова кислота 50,5±0,9 218,3±1,4 44,7±6,2 168,9±3,8** 187,9±3,6* 141,9±13,3* Етаноламін 37,2±0,3 42,6±0,3 40,5±3,8 42,6±0,9 44,6±3,2 51,5±4,1 Ізолейцин 64,7±0,9 71,7±0,7 65,9±1,8 70,4±2,3 53,5±1,0** 68,5±3,6 Лейцин 158,8±1,6 141,5±1,3 162,8±2,4 144,7±4,2 117,6±2,9* 156,3±2,7 Лізин 229,9±2,3 211,3±1,6 214,2±2,9 198,1±3,3 192,3±6,7 224,9±9,2 Метіонін 41,9±0,5 33,1±0,3 12,9±0,8** 11,4±0,6** 20,8±2,5* 21,8±1,8** Орнітин 106,3±1,1 143,9±1,5 196,3±7,1* 208,5±7,1* 127,1±1,5** 236,8±12,2* Пролін 220,9±2,8 214,8±2,7 309,7±10,0* 293,9±8,9* 182,3±2,9** 201,7±4,8 Серин 175,4±1,1 196,5±1,1 185,2±3,1 187,7±2,6 171,9±2,8* 176,1±4,5* Сечовина 3306,1±21,7 3436,3±25,5 3498,7±107,8 4496,1±47,9 3149,7±67,6* 3906,8±40,3* Таурин 64,6±2,1 90,3±0,9 95,6±1,4** 112,3±3,8* 77,8±1,7* 63,7±1,1* Тирозин 78,5±0,6 65,7±1,4 76,9±1,3 61,6±0,9 54,9±2,6* 69,4±5,1 Треонін 156,9±1,6 171,4±1,8 205,5±4,4** 192,7±5,8 109,2±2,9** 150,7±5,9* Триптофан 30,0±0,3 53,2±0,4 31,1±0,3 57,9±1,1 50,4±0,7 51,5±2,8 Фенілаланін 68,1±0,8 83,0±0,7 61,3±3,6 81,5±2,3 57,5±2,1** 88,2±4,7 Цистатіонін 10,9±0,2 10,3±0,1 10,1±0,5 10,8±0,2 27,6±0,9 16,4±1,0 Цистеїн 48,6±0,9 74,9±0,7 26,9±0,4** 42,0±0,8** 57,8±1,8** 55,2±2,7* Цитрулін 23,4±0,4 24,4±0,2 27,2±0,3 28,8±0,5 23,2±1,3 38,9±3,8 Примітка. Відмінності вірогідні між показниками у хворих та осіб контрольної групи при р < 0,05 – *, при р < 0,01 – **. У хворих на ГА із захворюваннями ШКТ і ГБС виявилася вірогідно знижена загальна кількість вільних АК (2792,2±25,3 мкмоль/л, р < 0,01) за рахунок значного зменшення суми замінних (1784,1±23,3 мкмоль/л, р < 0,01) і незамінних (589,9±5,9 мкмоль/л, р < 0,01), а також сірковмісних АК (78,7±1,3 мкмоль/л, р < 0,01) сироватки крові. Гіпоаміноацидемія в пацієнтів 2 групи (табл. 1) характеризувалася зменшенням вмісту 7 незамінних і 8 замінних АК. Найвиразніше знижувався рівень аланіну, гліцину, валіну, ізолейцину, метіоніну, треоніну, фенілаланіну (у 1,4–1,6 раза, р < 0,01). Помірно (у 1,3–1,4 раза, р < 0,05) знижувалася концентрація гістидину, цистеїну, тирозину і проліну, незначно (у 1,1–1,2 раза, р < 0,05) – глутаміну, глутамінової кислоти і серину, а також деяких метаболітів АК – таурину, орнітину. Необхідно зазначити, що вміст аргініну й аспарагінової кислоти в сироватці крові хворих збільшувався в 1,4–1,6 раза (р < 0,01). Дослідження амінокислотного профілю хворих на ГА і неврологічні та ендокринні захворювання виявило незначне збільшення сумарного вмісту незамінних (1058,4±31,7 мкмоль/л, р < 0,05) і частково незамінних АК (263,2±7,3 мкмоль/л, р < 0,05), зменшення кількості сірковмісних АК (67,0±3,2 мкмоль/л, р < 0,01). Вірогідних змін коефіцієнтів, що відбивають співвідношення окремих АК, не виявлено. Аналіз амінограм хворих 3 групи (табл. 1) установив дисаміноацидемію, для якії властива зміна рівня 3 незамінних (підвищення в 1,7 раза аргініну, зменшення в 1,5 раза метіоніну, р < 0,01, в 1,1 раза треоніну, р < 0,05) і 7 замінних (зниження в 1,5 раза аланіну і глутамінової кислоти, р < 0,01, у 1,4 раза – цистеїну, у 1,2 раза – гліцину і серину, р < 0,05, збільшення в 2,8 раза аспарагіну, р < 0,01, і в 1,3 раза – глутаміну, р < 0,05), а також продуктів їхнього розпаду (зменшення в 1,9 раза (-аміномасляної кислоти – ГАМК, р < 0,01, у 1,4 раза – таурину, р < 0,05, підвищення в 1,6 раза орнітину, р < 0,01). Дисбаланс АК підсилювався в прогресуючій стадії, з наростанням тяжкості і збільшення тривалості ГА у хворих з усіма клініко-патогенетичними варіантами ГА. При багатьох хронічних захворюваннях запального і незапального генезу активізуються процеси перекисного окислення ліпідів і знижується антиоксидантний захист, при цьому в крові компенсаторно збільшується рівень глутатіону, ключової ланки антиоксидантної системи [В.А. Павлов, 1997]. Однією з причин дисаміноацидемії, імовірно, є мобілізація гліцину, цистеїну і глутамату для посиленого утворення трипептиду глутатіону. Опосередковано через сірковмісні АК глутатіон пов’язаний з обміном мембран, стан яких змінюється через вплив пошкоджуючих факторів. Враховуючи, що до ендогенних регуляторів адаптивних перебудов, крім стероїдних та адреналових гормонів, належать ароматичні АК і таурин, можна стверджувати, що регуляторні можливості багато в чому залежать від ендогенного ресурсу АК [С.И. Голиков и соавт., 1996; C.E. Wright et al., 1996]. Через цей універсальний механізм будь-який вплив може включати всю адаптивну систему в цілому. Причиною гіпоаміноацидемії у хворих з гастроентерологічною патологією може бути знижене надходження АК треоніну, гістидину в кров з ШКТ в разі зменшення вживання з їжею (дієта), прискореного пасажу по тонкій кишці і зменшення всмоктування ентероцитом. Як аміностат, печінкова клітина відповідальна не тільки за включення АК у синтез білка, але і за їх межинний обмін, у результаті якого за допомогою трансамінування, гідроксилювання й інших реакцій утворюються замінні АК з певних замінних і незамінних, при цьому кількість останніх у хворих на ГА ще більше знижується. Зменшення кількості замінних АК в сироватці крові може бути пов’язано зі зниженням їхнього утворення в гепатоциті внаслідок порушення легко уразливої реакції переамінування. Імовірно, у пацієнтів 2 групи розвивається дефіцит піридоксину, чим можна пояснити зниження рівня цистеїну, гліцину, аланіну. Низький рівень гліцину, глутамінової кислоти, ГАМК і таурину у сироватці крові хворих 3 групи, імовірно, виникає в результаті накопичення цих АК-медіаторів у тканинах головного мозку внаслідок гіпоксії чи інших причин. У пацієнтів 3 групи встановлено дисбаланс між збуджуючими і гальмуючими АК-медіаторами ЦНС – співвідношення глутамінова кислота / гліцин у хворих склало 0,54±0,02, у здорових – 0,66±0,01 (р < 0,05). Зниження рівня нейромедіаторних АК і таурину у крові хворих може призводити до виснаження нейроендокринної системи. Нестача метіоніну в сироватці крові пацієнтів усіх груп може спричиняти порушення синтезу білка, фосфоліпідів, ендогенних біологічно активних речовин, що містять сульфгідрильні групи, пригнічення функціонування антирадикальних захисних систем і зумовлювати виражені розлади азотистого і ліпідного обмінів. У хворих на ГА в цілому встановлено існування позитивних кореляційних зв’язків між глутаміновою кислотою і ФП (r = 0,65, р < 0,05), метіоніном і СD3+-клітинами (r = 0,54, р < 0,05), гліцином і СD8+-клітинами (r = 0,42, р < 0,05), що вказує на існування взаємозв’язків між амінокислотним обміном і імунною системою. У літературі є нечисленні відомості про участь АК в ініціації і реалізації імунних реакцій в організмі [П.А. Власюк и соавт., 1979; Г.А. Белокрылов, 1991]. Азотисті метаболіти, що утворюються з глутамінової кислоти, аспарагінова кислота і триптофан є потужними імуномодуляторами, котрі стимулюють тимусзалежну імунну відповідь. З огляду на важливу роль імунних порушень у патогенезі ГА, проведено вивчення деяких показників гуморального і клітинного імунітету. У дітей і дорослих, хворих на ГА, виявлено ознаки вторинного імунодефіцитного стану, що супроводжуються депресією Т-клітинної ланки імунітету, пригніченням фагоцитарної і метаболічної активності клітин периферичної крові, підвищенням кількості В-лімфоцитів, концентрації Іg G, M, A, ЦІК. Аналіз змін імунологічних показників показав, що ступінь виразності порушень у хворих залежав не тільки від тяжкості захворювання, але й від клініко-патогенетичного варіанта хвороби. X 0 @ B T X ” – ” – ? 1/4 0 2 4 6 8 : < X ? ? . 0 – ? ?F?????? ?? ??????????? ???????????? ??????-клітин (12,8±0,5 %, р < 0,01 і 17,1±0,1 %, р < 0,05; 20,2±0,4 і 19,8±0,7 %), ІРІ (2,35±0,1 і 2,1±0,4, р < 0,05; 1,75±0,02 і 1,97±0,03), СD16+-клітин (10,5±0,9 і 8,4±1,1 %, р < 0,05; 14,3±2,2 і 13,1±3,7 %), ФП (46,7±2,3 і 48,6±1,4 %, р < 0,05; 59,7±2,1 і 65,8±1,7 %) і ФІ (4,0±0,3, р < 0,05 і 4,0±0,2, р < 0,01; 5,8±0,4 і 6,4±0,3), ІСН (2,31±0,03 і 2,24±0,02, р < 0,05; 2,91±0,03 і 2,72±0,02), підвищення концентрації СD19+-клітин (22,5±0,3 % у дорослих, р < 0,05; 18,5±1,2 %), Іg G (14,1±0,2 г/л у дітей, р < 0,05; 12,8±0,5 г/л), M (1,36±0,03 г/л, р < 0,05 і 1,70±0,11 г/л, р < 0,01; 1,12±0,03 і 1,05±0,02 г/л), A (1,82±0,04 г/л у дітей, р < 0,01; 1,31±0,02 г/л) і ЦІК (3,6±0,4 і 4,3±0,1 г/л, р < 0,01; 1,9±0,8 і 2,4±0,7 г/л). Значні зміни показників імунної системи встановлено у хворих з гастроентерологічними захворюваннями. Відзначено зниження кількості СD3+- (41,1±0,9 %, р < 0,01), СD16+- (6,1±0,5 %, р < 0,01), СD4+- (31,3±0,6 %, р < 0,05), особливо СD8+-клітин (8,4±0,8 %, р < 0,01) і відповідно збільшення ІРІ (3,7±0,3, р < 0,01), підвищення концентрації СD19+-клітин (22,7±0,3 %, р < 0,05), Іg G (16,3±0,3 г/л, р < 0,05), М (2,2±0,1 г/л, р < 0,01), А (2,30±0,05 г/л, р < 0,01). Виявлено різке зниження фагоцитарної активності – ФП (40,7±1,0 %, р < 0,01), ФІ (3,0±0,5, р < 0,01) і метаболічної активності – ІСН (2,03±0,05, р < 0,05) нейтрофілів. У пацієнтів з ГА і неврологічними, ендокринними захворюваннями, помірно знижувалася кількість СD3+- (48,0±0,5 %, р < 0,05), СD4+- (32,1±0,2 %, р < 0,05), СD8+- (12,3±0,4 %, р < 0,05), СD16+-клітин (8,0±0,5 %, р < 0,05), значення ФП (42,8±1,5 %, р < 0,05) і ФІ (4,3±0,2, р < 0,05), підвищувалися ІРІ (2,6±0,1 %, р < 0,05), вміст СD19+-лімфоцитів (25,4±0,6 %, р < 0,01), Іg G (15,6±0,4 г/л, р < 0,05), M (1,94±0,12 г/л, р < 0,01), A (1,75±0,20 г/л, р < 0,05) і ЦІК (5,1±0,2 г/л, р < 0,01). Порушення амінокислотного спектра й імунної системи, взаємозв’язок між ними і клінічними проявами ГА зумовили доцільність включення в лікувальний комплекс препаратів метаболічної (октамін плюс, глутамінова кислота) та імунотропної терапії (ербісол), що мають багатогранний вплив на ланки патогенезу дерматозу. Диференційований підхід до лікування хворих визначався клініко-патогенетичним варіантом, ступенем тяжкості захворювання. При інфекційно-запальному варіанті хворим на фоні комплексного лікування (після санації осередків фокальної інфекції) додатково призначали ербісол, при гастроентерологічному варіанті традиційне лікування поєднували з застосуванням октаміну плюс і ербісолу, при неврологічно-ендокринному варіанті додатково рекомендували глутамінову кислоту та ербісол. Ербісол призначався внутрішньом’язово по 2 мл щодня ввечері протягом 10 днів (хворим із легким ступенем тяжкості), 20 днів (пацієнтам із середнім і тяжким перебігом хвороби). Октамін плюс застосовувався по 1 капсулі двічі на добу (при легкому ступені тяжкості ГА) і по 2 капсули 2 рази на добу (при середньому і тяжкому ступені) протягом 20 днів. Глутамінову кислоту використовували в лікуванні хворих 3 групи по 0,5 г 3 рази на день протягом одного місяця (незалежно від тяжкості ГА). Після комплексної терапії враховували клінічні результати, динаміку амінокислотного спектра й імунологічних показників. Ефективність клінічних результатів оцінювали за такими критеріями: клінічне видужання – повне відновлення росту волосся; значне поліпшення – припинення прогресування процесу, відновлення росту волосся на 50 % площі ураження; незначне поліпшення – припинення прогресування процесу, відновлення росту волосся на ділянці меншій за 50 % площі ураження; відсутність ефекту – значних змін у стані хвороби не відбувалося. Клінічне видужання і значне поліпшення зареєстровано у 81,5 % хворих, які одержували терапію за розробленим методом, і в 57,4 % пацієнтів, що лікувалися традиційними засобами. Незначне поліпшення з більшою частотою (у 16,7 % пацієнтів) відзначено у хворих, у терапії яких використані базисні засоби, і в 11,1 % хворих, що вживали препарати метаболічної та імуномодулюючої дії. Терапевтичний ефект був відсутній у 7,4 % хворих, що одержували лікування запропонованим методом, і в 25,9 % пацієнтів, яким рекомендували загальновизнану терапію. При цьому в останніх позитивні зміни в осередках облисіння (активний ріст волосся) спостерігалися на 14–16 днів пізніше, ніж у хворих, які лікувалися розробленим способом (відповідно на 67,0±5,1 і 45,4±4,2 дня, р < 0,05). Рецидиви ГА через один рік після лікування відзначено в 4 (7,4 %) пацієнтів, що одержували лікування розробленим методом, і 10 (18,5 %) хворих, яким проводилася традиційна терапія. Клінічному ефекту препаратів відповідали позитивні зміни показників амінокислотного спектра (табл. 2) та імунного статусу. Після комплексної терапії із включенням ербісолу у хворих дітей і дорослих 1 групи практично нормалізувався рівень гліцину, метіоніну, цистеїну, а також кількість аргініну і проліну, біогенних амінів орнітину і таурину. Позитивні зміни спектра АК (у першу чергу незамінних) відбувалися й у пацієнтів 2 групи – нормалізувався рівень метіоніну, треоніну, аланіну, гліцину, фенілаланіну, а також валіну, ізолейцину і гістидину. У пацієнтів 3 групи після лікування паралельно відновленню показників фонду АК відзначено нормалізацію рівня ГАМК, таурину й орнітину. Після закінчення лікування у хворих 1, 2 і 3 груп відновилися до значень норми показники Т- і В-клітинних ланок імунітету – кількість СD3+- (відповідно в групах 52,6±0,3, 53,1±0,6 і 54,0±0,7 %), СD4+- (39,3±0,2, 39,1±0,6 і 39,0±0,6 %), СD8+- (19,6±0,3, 18,8±0,7 і 19,9±0,5 %), СD16+- (13,1±0,6, 13,5±0,4 і 13,2±0,5 %) і СD19+-клітин (19,0±0,6, 18,6±0,5 і 18,2±0,2 %), фагоцитарної і метаболічної активності клітин периферичної крові (ФІ – 6,4±0,3, 6,5±0,6 і 6,2±0,3, ІСН – 2,71±0,06, 2,52±0,04 і 2,67±0,05). У пацієнтів, які одержували традиційну терапію, відзначена більш чітка тенденція до нормалізації імунних показників і слабко виражена динаміка з боку амінокислотного профілю сироватки крові. Таким чином, результати проведених досліджень свідчать про високу ефективність включення в комплексну терапію хворих на ГА препаратів, що містять АК (октамін плюс, глутамінова кислота), і надають імуномодулюючу дію (ербісол). Застосування нових засобів зумовило позитивний ефект у 81,5 % хворих, дозволило в 1,5 раза зменшити терміни лікування й у 2,5 раза – кількість рецидивів. Таблиця 2 Вміст вільних АК та їх похідних у сироватці крові хворих на ГА з різними клініко-патогенетичними варіантами після лікування розробленим методом (M ± m) Показник Контрольні групи Хворі на ГА з різними варіантами після лікування діти, n = 20 дорослі, n = 20 інфекційно-запальний, n = 18 гастроентероло-гічний, n = 25 неврологічно-ендокринний, n = 11 діти, n = 14 дорослі, n = 4 Аланін 502,0±15,5 487,7±14,9 492,1(12,4 477,5(8,5 450,8±3,5 462,5±9,8 Аргінін 68,0±4,0 92,9±5,4 75,0(7,3 102,9(1,4 102,1±1,5 91,9±1,3 Аспарагін 47,8±2,6 53,4±2,8 45,8(7,1 50,3(0,7 79,8± 5,7 83,0±0,7 Аспарагінова кислота 11,3±0,7 20,9±2,1 10,5(0,7 18,3(0,5 21,2±1,5 22,9±0,5 Валін 288,9±11,2 288,1±10,0 276,4(10,5 280,4(16,5 265,3±7,5 278,4±16,5 ГАМК 48,9±3,3 44,6±1,9 41,5(4,3 45,0(0,4 43,6±0,4 56,0±4,7 Гістидин 128,2±4,3 100,9±3,4 123,1(8,5 114,9(12,8 91,1±1,5 114,9±2,8 Гліцин 292,6±34,4 328,4±12,1 245,7(27,8 301,4(22,5 310,4±13,1 301,3±10,3 Глутамін 502,2±26,9 527,7±19,3 504,2(21,4 515,7(4,5 521,7±4,5 514,5±17,4 Глутамінова кислота 50,5±3,2 218,3±15,9 47,1(3,8 205,3(5,5 205,4±14,3 201,4±8,3 Етаноламін 37,2±1,2 42,6±1,3 37,2(1,2 41,4(0,3 41,6±0,2 41,6±0,9 Ізолейцин 64,7±3,1 71,7±3,0 62,6(2,9 68,3(1,2 73,0±2,8 70,7±0,7 Лейцин 158,8±5,5 141,5±5,7 157,8(6,5 135,5(7,3 130,5±6,3 140,3±2,6 Лізин 229,9±17,9 211,3±6,9 215,9(17,9 214,3(1,6 202,4±5,6 210,5±1,6 Метіонін 41,9±1,6 33,1±1,4 38,9(3,2 30,1(2,7 30,1±3,7 31,1±0,9 Орнітин 106,3±3,6 143,9±6,4 104,3(8,8 152,9(11,5 140,7±4,5 122,5±7,8 Пролін 220,9±9,9 214,8±7,6 215,9(9,1 220,8(8,7 186,7±4,1 216,8±2,7 Серин 175,4±3,9 196,5±4,6 173,3(5,8 179,2(1,1 174,1±2,3 195,0±3,1 Сечовина 3306,1±95,7 3436,3±108,4 3284,5(82,4 3158,3(45,5 3254,8±78,7 3315,2±22,0 Таурин 64,6±7,5 90,3±3,9 77,6(7,3 92,8(2,9 78,3±1,8 89,3±6,7 Тирозин 78,5±2,1 65,7±1,6 71,5(3,4 63,3(1,4 62,5±1,4 60,6±1,4 Треонін 156,9±5,7 171,4±5,0 152,5(8,7 173,2(1,8 165,8±5,3 174,4±1,8 Триптофан 30,0±0,9 53,2±1,6 28,4(2,1 54,2(2,6 53,6±0,4 51,2±0,4 Фенілаланін 68,1±2,9 83,0±3,2 61,9(3,7 81,5(0,7 66,2±3,4* 80,5±0,7 Цистатіонін 10,9±0,6 10,3±0,6 9,8(0,6 10,6(0,1 9,8±0,5 11,8±0,2 Цистеїн 48,6±3,3 74,9±2,9 75,6(4,3 73,0(4,7 71,0±5,3 71,0±5,8 Цитрулін 23,4±1,4 24,4±0,9 28,6(3,3 24,4(0,2 22,8±2,3 23,4±0,7 Примітка. Відмінності вірогідні між показниками у хворих та осіб контрольної групи при р < 0,05 – *, при р < 0,01 – **. ВИСНОВКИ У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на ГА на підставі встановлення патогенетичної ролі порушень амінокислотного обміну, імунної системи і використання в комплексному лікуванні препаратів метаболічної та імуномодулюючої дії. 1. Вивчення клінічних проявів, їхнього взаємозв’язку з домінуючою супутньою патологією встановило клініко-патогенетичний поліморфізм ГА. У 30,6 % хворих з інфекційно-запальним варіантом виявлено легкий (75,8 %) з перевагою осередкової форми і середній ступінь тяжкості захворювання – офіазис і субтотальна форми (24,2 %), період прогресування яких склав 40,4±3,1 дня. При гастроентерологічному варіанті (50,0 % хворих) легкий ступінь з однаковою кількістю осередкової і багатоосередкової форм відзначено у 70,3 % пацієнтів, середній і тяжкий ступінь (тотальна, універсальна форми) – у 20,4 % і 9,3 % пацієнтів, з періодом прогресування 68,6±3,7 дня. У 19,4 % хворих з неврологічно-ендокринним варіантом легкий ступінь ГА з перевагою в 10,9 раза багатоосередкової форми виявлено в 57,1 %, середній – у 24,2 % і тяжкий ступінь – у 4,8 % випадків, при цьому тривалість прогресуючої стадії склала 106,1±4,5 дня. 2. Дослідження рівня вільних АК та їхніх метаболітів у сироватці крові визначило істотні порушення їхнього спектра, що залежать від характеру супутньої патології, стадії і ступеня тяжкості ГА. При інфекційно-запальному варіанті хвороби відбувалося зменшення сумарного вмісту замінних АК у дітей (у 1,1 раза, р < 0,05), сірковмісних АК (у 3 рази в дітей, у 2,1 раза в дорослих, р < 0,01), збільшення незамінних АК у дорослих (у 1,3 раза, р < 0,05). Найбільш значущі зміни представлені зниженням вмісту гліцину (у 3,3 раза, р < 0,01), глутамінової кислоти (у 1,3 раза в дорослих, р < 0,05), цистеїну (у 1,8 раза, р < 0,01). При гастроентерологічному варіанті загальна кількість вільних АК незначно зменшувалася за рахунок зниження в 1,2 раза сумарного вмісту замінних (р < 0,05), у 1,3 раза – незамінних і в 1,4 раза – сірковмісних АК (р < 0,01). Дисбаланс АК і продуктів їхнього розпаду характеризувався збільшенням у 1,4–1,6 раза рівня аспарагіну і зниженням фенілаланіну, аланіну, гліцину, треоніну (р < 0,01), зменшенням у 1,3 раза вмісту гістидину, ізолейцину, валіну (р < 0,01), у 1,1–1,2 раза – орнітину, глутамінової кислоти, лейцину, (р < 0,05). У хворих з неврологічно-ендокринним варіантом ГА на фоні незміненої загальної кількості вільних АК відзначено збільшення в 1,4 раза (р < 0,05) сумарного вмісту незамінних АК, зменшення в 1,6 раза (р < 0,01) сірковмісних АК. Дисаміноацидемія виявлялася зменшенням рівня нейромедіаторних АК (у 1,5 раза – глутамінової кислоти, у 1,3 раза – гліцину, р < 0,05), продуктів їхнього розпаду (у 1,9 раза – ГАМК, у 1,4 раза – таурину, р < 0,01). 3. У хворих на ГА виявлено ознаки вторинного імунодефіцитного стану, що супроводжувалися депресією Т-клітинної ланки імунітету (зменшення кількості СD3+- і CD4+-клітин у 1,1 раза, CD8+-клітин – у 1,4 раза, р < 0,05), пригніченням фагоцитарної (зниження ФП і ФІ в 1,3–1,5 раза, р < 0,01) і метаболічної активності нейтрофілів (зменшення показників спонтанного і стимульованого НСТ-тесту в 1,2–1,6 раза, р < 0,01), активацією В-клітинного імунітету (збільшення кількості СD19+-клітин у дорослих в 1,3 раза, р < 0,05, ЦІК – у 1,9–2,1 раза, р < 0,01, Іg G, М, A – у 1,3–1,4 раза, р < 0,05). Найвиразніші імунорегуляторні порушення встановлено у хворих з гастроентерологічним, менш істотні – у пацієнтів з інфекційно-запальним клініко-патогенетичним варіантом. 4. Розроблено та обґрунтовано диференційований підхід до лікування ГА препаратами метаболічної та імуномодулюючої дії (октамін плюс, глутамінова кислота, ербісол) залежно від клініко-патогенетичного варіанта і ступеня тяжкості захворювання. Розроблений метод лікування дозволяє досягти видужання і значного поліпшення у 81,5 % хворих порівняно з 57,4 % при традиційній терапії, зменшити терміни лікування в 1,5 раза, кількість рецидивів – у 2,5 раза. 5. Запропонований спосіб лікування сприяє нормалізації більшості показників амінокислотного профілю – загального рівня вільних АК, замінних, незамінних і сірковмісних АК (відповідно у хворих 1, 2 і 3 груп – 3326,5±22,1, 2161,0±14,6, 802,3±3,4 і 103,1±1,3 мкмоль/л; 3392,5±22,6, 2085,4±15,7, 773,7±3,6 і 101,1±1,7 мколь/л; 3246,1±25,3, 2169,3±19,3, 730,8±3,2 і 102,1±4,6 мкмоль/л, р < 0,05) та імунної системи – вмісту CD3+-клітин (52,6±0,3, 53,1±0,6, 54,0±0,7 %, р < 0,05), ІРІ (2,0±0,4, 2,1±0,1, 1,9±0,3, р < 0,05), CD19+-клітин (19,0±0,6, 18,6±0,5, 18,2±0,2 %, р < 0,05), ФІ (6,4±0,3, 6,5±0,6, 6,2±0,3, р < 0,05), ІСН (2,71±0,06, 2,50±0,04, 2,67±0,05, р < 0,05). ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. З метою встановлення клініко-патогенетичного варіанта ГА, що визначає адекватність терапії, хворим необхідно проводити вивчення супутньої патології. 2. При дослідженні амінокислотного спектра крові слід звертати особливу увагу на вміст АК-антиоксидантів (цистеїн, гліцин, глутамінова кислота), незамінних АК (валін, ізолейцин, лейцин, лізин, метіонін, треонін, триптофан, фенілаланін), нейромедіаторних АК і продуктів їхнього метаболізму (глутамат, гліцин, таурин, ГАМК). 3. Хворим з інфекційно-запальним варіантом додатково рекомендують ербісол, пацієнтам з гастроентерологічним варіантом – октамін плюс та ербісол, з неврологічно-ендокринним варіантом – глутамінову кислоту і ербісол. При легкому ступені тяжкості ГА ербісол призначається ввечері по 2,0 мл внутрішньом’язово протягом 10 днів, октамін плюс – по 1 капсулі 2 рази на день протягом 20 днів; при середньому і тяжкому ступені ербісол рекомендується по 2,0 мл внутрішньом’язово протягом 20 днів, октамін плюс –по 2 капсули 2 рази на день протягом 20 днів. Глутамінова кислота призначається хворим з неврологічно-ендокринним варіантом ГА по 0,5 г 3 рази на день протягом 30 днів (незалежно від ступеня тяжкості захворювання). СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Бобейко Ю.С. Этиология и патогенез гнездной алопеции // Дерматологія та венерологія. – 2002. – № 4 (18). – С. 16–19. 2. Болотная Л.А., Бобейко Ю.С. Очаговая и диффузная алопеция // Международный медицинский журнал – 2002. – № 1–2. – С. 178–180. 3. Бобейко Ю.С. Современные тенденции в лечении больных с очаговой алопецией // Дерматологія та венерологія. – 2003. – № 1 (19). – С. 11–14. 4. Болотна Л.А., Бобейко Ю.С. Клініко-імунологічні аспекти застосування препарату “Ербісол” у комплексній терапії осередкової алопеції // Врачебная практика. – 2003. – № 3. – С. 80–82. 5. Бобейко Ю.С. Количественные и качественные характеристики аминокислотного пула у больных очаговой алопецией // Медицина сегодня и завтра. – 2003. – № 1. – С. 64–67. 6. Бобейко Ю.С. Стратегия лечения гнездной алопеции // Тези доповідей II Національного Конгресу дерматологів “Сучасні питання дерматокосметології та естетичної медицини. – Донецьк, 2001. – С. 11. 7. Бобейко Ю.С. Возрастные особенности иммунной системы у детей, больных очаговой алопецией // Мат. наук.-практ. конф. молодих вчених ХМАПО “Нові технології в медицині”. – Харків, 2001. – С.9. 8. Бобейко Ю.С. Порівняльна характеристика імунологічних показників у хворих на осередкову алопецію // Мат. наук.-практ. конф. молодих вчених ХМАПО “Нові технології в медицині”. – Харків, 2002. – С.7–8. 9. Бобейко Ю.С. Изменения уровня некоторых свободных аминокислот при очаговой алопеции // Мат. Всеукр. наук.-практ. конф. “Актуальні питання теоретичної та практичної медицини”. – Суми, 2002. – С. 95–96. 10. Бобейко Ю.С. Наружные методы в комплексном лечении очаговой алопеции // Мат. наук.-практ. семінару НФУ “Сучасні тенденції розвитку практичної косметології”. – Харків, 2003. – С. 21–23. 11. Бобейко Ю.С. Октамин плюс в комплексном лечении больных очаговой алопецией // Тезисы научных работ I Российского конгресса дерматовенерологов. – СПб., 2003. – С. 18. 12. Пат. 60659 А. UA, МКИ 7 А61К31/00. Спосіб комплексного лікування алопеції / Болотна Л.А., Бобейко Ю.С. – № 2003010683; Заявл. 27.01.2003; Опубл. 15.10.2003, Бюл. № 10. 13. Пат. 61639 А. UA, МКИ 7 А61К31/00. Спосіб лікування осередкової алопеції / Бобейко Ю.С. – № 2003032439; Заявл. 21.03.2003; Опубл. 17.11.2003, Бюл. № 11. АНОТАЦІЯ Бобейко Ю.С. Диференційований підхід до лікування гніздової алопеції з урахуванням клініко-патогенетичного поліморфізму, порушень амінокислотного спектра та імунної системи. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. – Інститут дерматології та венерології Академії медичних наук України, Харків, 2004. Дисертація присвячена вивченню особливостей клінічних проявів, амінокислотного спектра та імунної системи, а також розробці методу терапії метаболічних та імунних розладів у хворих на гніздову алопецію (ГА). Показано зв’язок клінічного перебігу хвороби з характером супутньої патології та виділено три клініко-патогенетичних варіанти. У пацієнтів з інфекційно-запальним варіантом відбувалося зменшення сумарного вмісту замінних, сірковмісних та збільшення незамінних амінокислот (АК) сироватки крові. При гастроентерологічному варіанті загальна кількість вільних АК незначно зменшувалася за рахунок зниження сумарного рівня замінних, незамінних та сірковмісних АК. У хворих з неврологічно-ендокринним варіантом ГА відзначено підвищення сумарного вмісту незамінних, значне зменшення сірковмісних АК. Порушення імунітету проявлялися депресією Т-, активацією В-клітинної ланки імунітету, пригніченням фагоцитарної та метаболічної активності нейтрофілів периферичної крові. Диференційоване призначення препаратів метаболічної дії, що містять АК (октамін плюс, глутамінова кислота), та імуномодулятора ербісолу дозволило досягти позитивного клінічного ефекту у 81,5 % хворих, скоротити терміни лікування в 1,5 раза, кількість рецидивів – у 2,5 раза порівняно з традиційним лікуванням. Ключові слова: гніздова алопеція, клініко-патогенетичний поліморфізм, амінокислотний спектр, гуморальна та клітинна ланки імунітету, засоби метаболічної дії, імуномодулятори. АННОТАЦИЯ Бобейко Ю.С. Дифференцированный подход к лечению гнездной алопеции с учетом клинико-патогенетического полиморфизма, нарушений аминокислотного спектра и иммунной системы. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожные и венерические болезни. – Институт дерматологии и венерологии Академии медицинских наук Украины, Харьков, 2004. Диссертация посвящена изучению особенностей клинических проявлений, аминокислотного спектра и иммунной системы, а также разработке метода терапии метаболических и иммунных расстройств у больных гнездной алопецией (ГА). Изучение клинических проявлений ГА во взаимосвязи с сопутствующей патологией позволило выделить три клинико-патогенетических варианта и соответственно группы больных: инфекционно-воспалительный (30,6 % пациентов, 1 группа), гастроэнтерологический (50,0 % пациентов, 2 группа) и неврологически-эндокринный (19,4 % больных, 3 группа). Легкая степень тяжести ГА преобладала у больных 1 группы, средняя – у пациентов 3 группы и тяжелая – у больных 2 группы. Длительность прогрессирующей стадии у больных с неврологически-эндокринным вариантом ГА в 2,6 раза превышала аналогичную при инфекционно-воспалительном и в 1,5 раза – при гастроэнтерологическом варианте. Исследование уровня свободных аминокислот (АК) и их метаболитов выявило существенные нарушения фонда АК, зависящие от клинико-патогенетического варианта, степени тяжести дерматоза. У пациентов 1 группы отмечено достоверное уменьшение суммарного содержания заменимых АК у детей, серосодержащих у всех больных и увеличение незаменимых АК у взрослых. Основное значение в формировании дисаминоацидемии имело снижение уровня глицина, цистеина, глутаминовой кислоты, увеличение аргинина, орнитина и таурина. При гастроэнтерологическом варианте ГА происходило уменьшение суммарного количества АК за счет достоверного снижения заменимых, незаменимых и серосодержаших АК. Гипоаминоацидемия характеризовалась уменьшением уровня 7 незаменимых (валин, изолейцин, лейцин, лизин, метионин, треонин, фенилаланин) и 8 заменимых АК (аланин, глицин, цистеин и т.д.). У пациентов с неврологически-эндокринным вариантом ГА на фоне неизмененного общего количества свободных АК выявлено достоверное увеличение суммарного содержания незаменимых, уменьшение серосодержащих АК. Дисаминоацидемия у больных 3 группы проявлялась снижением уровня нейромедиаторных АК (глутаминовая кислота, глицин) и продуктов их распада ((-аминомасляная кислота, таурин). Учитывая важную роль иммунных нарушений в патогенезе заболевания и выявленные корреляционные взаимосвязи между показателями аминокислотного спектра и иммунной системы у больных, проведено изучение некоторых показателей гуморального и клеточного иммунитета. Установлены признаки вторичного иммунодефицитного состояния, сопровождавшиеся депрессией Т-клеточного звена иммунитета, угнетением фагоцитарной и метаболической активности клеток периферической крови, увеличением количества В-лимфоцитов, концентрации иммуноглобулинов G, M, A, циркулирующих иммунных комплексов. Наиболее выраженные иммунорегуляторные расстройства отмечены у больных с гастроэнтерологическим, менее существенные – у пациентов с инфекционно-воспалительным клинико-патогенетическим вариантом. Нарушения аминокислотного обмена и иммунной системы обусловили необходимость включения в комплексное лечение больных ГА препаратов метаболического (октамин плюс и глутаминовая кислота) и иммуномодулирующего действия (эрбисол). Дифференцированный подход к назначению лекарственных препаратов, дозы и длительности лечения определялся клинико-патогенетическим вариантом и степенью тяжести ГА. Анализ ближайших и отдаленных результатов лечения разработанным методом позволил достичь выздоровления и значительного улучшения у 81,5 % больных (по сравнению с 57,4 % больных, получавших традиционную терапию) и уменьшить сроки лечения в 1,5 раза, количество рецидивов – в 2,5 раза. Клинические результаты лечения подтверждались положительной динамикой лабораторных показателей. После лечения предложенным методом отмечена нормализация большинства показателей аминокислотного спектра (общий уровень свободных АК, заменимых, незаменимых и серосодержащих) и иммунной системы (содержание СD3+-клеток, иммунорегуляторного индекса, СD16+- и СD19+-клеток, фагоцитарной и метаболической активности нейтрофилов). Ключевые слова: гнездная алопеция, клинико-патогенетический полиморфизм, аминокислотный спектр, гуморальный и клеточный иммунитет, средства метаболического действия, иммуномодуляторы. ABSTRACT Bobeyko Yu.S. A differentiated approach to the treatment of alopecia areata considering its clinical and pathogenic polymorphism, aminoacid spectrum and immune system disorders. – Manuscript. Thesis for a Candidate’s of Medical Sciences degree by speciality 14.01.20 – skin and venereal diseases. – Institute of Dermatology and Venereology of the Academy of Medical sciences of Ukraine, Kharkiv, 2004. The dissertation presents the research data of the investigation of special features of clinical symptoms and peculiarities of aminoacid blood serum spectrum changes and immune disorders in patients with alopecia areata (AA). The links between clinical characteristics of the disease with the accompanying pathology have been estimated and three pathogenical variants have been determined. The patients with infectious inflammatory variant developed the reduced total contents of replaceable and sulfur-containing aminoacids and increase of the irreplaceable aminoacids. In the patients with gastroenterological variant of AA the general quantity of aminoacids was insignificantly lower due to the reduced total concentration of irreplaceable aminoacids and considerable decrease of sulfur-containing aminoacids. In case of neurological and endocrine variant of AA a significant increase of general irreplaceable aminoacids level and decrease of sulfur-containing aminoacids was revealed. The immune disorders were characterized with T-lymphocyte depression and B-lymphocytes activation with low peripheric blood neutrophil phagocyte and metabolic activity. A differentiated prescription of aminoacid-containing drugs with metabolic action (oktamin plus, glutaminic acid) with immunoactive agent erbisol resulted in the beneficial clinical outcome in 81.5 per cent of patients, 1.5 fold reduced duration of the treatment and 2.5 fold decreased level of recurrencies compared to the conventional treatment. Key words: alopecia areata, clinical and pathogenic polymorphism, aminoacid spectrum, humoral and cellular immunity, metabolic drugs, immunomodulators. PAGE 7 PAGE 14 PAGE 23

Похожие записи