.

Діагностика носійства вірусів гепатиту С в популяції донорів крові київської міської станції переливання крові та серед осіб, які постраждали внаслідо

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2653
Скачать документ

АКАДЕМІЯ медичних НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ

УДК 616.36-002-07-097:616-001.28:614.876:614.1

ПЛЕСКАЧ ОКСАНА ЯКІВНА

Діагностика носійства вірусів гепатиту С в популяції донорів крові
київської міської станції переливання крові та серед осіб, які
постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

03.00.01 – радіобіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті клінічної радіології Наукового центру
радіаційної медицини АМН України, м.Киів

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор

Чумак Анатолій Андрійович, завідувач лабораторії молекулярної біології
відділу клінічної імунології Інституту клінічної радіології, Наукового
центру радіаційної медицини АМН України,.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук Чоботько Григорій Михайлович, завідувач
лабораторії радіаційної цитології Інституту експериментальної радіології
Наукового центру радіаційної медицини АМН України

доктор медичних наук, професор Руденко Антоніна Олексіївна завідувач
відділом нейроінфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім.
Л.В.Громашевського АМН України

Захист дисертації відбудеться “_09__” жовтня 2007 р о 16.00 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.562.01 Наукового центру
радіаційної медицини АМН України за адресою: 03115, м. Київ, пр.
Перемоги, 119/121.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Наукового центру
радіаційної медицини АМН України за адресою: 04050, м. Київ, вул.
Мельникова, 53.

Автореферат розісланий “09”_вересня_2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук ______________________Л. О. Ляшенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Друге десятиліття після Чорнобильської катастрофи для
постраждалих контингентів несе в собі небезпеку реалізації віддалених
наслідків опромінення, серед яких онкологічні належать до
найнебезпечніших. Окрім суто радіаційних уражень клітинного геному
суттєву роль в малігнізації відіграють інші модифікуючі фактори,
насамперед вірусної етіології. Вірус гепатиту С (hepatitis C virus, HCV)
в цьому плані займає особливе місце через значну поширеність. Згідно з
розрахунками фахівців, в світі інфіковано HCV приблизно 500 млн. осіб,
що досягає 10 % всього людства, і в найближчому майбутньому суттєвого
зниження інфікованості не очікується [Возіанова Ж. І., 1999; Гураль А.Л.
та співавт., 2001; Morton T.A. et al., 1998]. Порівняно з іншими
вірусними гепатитами, HCV-інфекція має найбільш високий хроніогенний
потенціал. Генетичний матеріал РНК–вмісного вірусу гепатиту С в процесі
реплікації зазнає настільки суттєвих змін з утворенням
“квазиспецифічностей”, що саме вони є основною перешкодою для створення
анти-HCV вакцин. Інфікування та носійство HCV є однією з основних причин
формування групи хронічних захворювань печінки: хронічного гепатиту,
цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми [Шахгильдян И.В., 2000;
Sanjose S. et al., 2005; Yoshizawa H. et al., 2006].

Тест-системи для дослідження анти-HCV антитіл були вперше створені в
1989 р., в цьому ж році розпочався скринінг донорської крові на
носійство HCV в США, Японії, Великобританії та деяких інших країнах. В
Україні такий скринінг розпочато в 1993 р. [Лейбензон А.С., 1998;
Мариевский В.Ф. и др., 2000]. Даних про порівняльний аналіз
діагностичних систем різних виробників в доступній літературі не
виявлено.

Вибіркові сероепідеміологічні дослідження поширеності HCV серед різних
груп населення та лікарняних контингентів дають лише обмежені уявлення
про поширеність носійства в популяції [Гураль А.Л. и др., 1996, 2000;
Мариевский В.Ф. и др., 2000]. Широких сероепідеміологічних досліджень
серед практично здорового населення в Україні не проводилось.

Ще більш складною є ситуація з носійством HCV серед контингентів, які
постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Виконана дисертаційна
робота є фрагментом науково-дослідних робіт Інституту клінічної
радіології НЦРМ АМН України “Вивчити модифікуючий вплив на імунну
систему носійства вірусів гепатиту В.С. цитомегалії у віддалені строки
після Чорнобильської кастастрофи” (1998–2001рр.), № державної реєстрації
0199U003595; „Вивчити роль носійства цитомегаловірусної інфекції в
патогенезі соматичних захворювань віддаленого періоду після аварії на
Чорнобильській АЕС та розробити рекомендації щодо лікування і
профілактики”, № держреєстрації 0102U005683; “Вивчити роль персистуючих
вірусних інфекцій у патогенезі хронічних лімфопроліферативних
захворювань, та цитопеній різного походження у віддалений
післячорнобильський період” (2005-2007 рр.), № державної реєстрації
0105U002648.

Мета дослідження. Оцінити розповсюдження HCV за наявністю анти-HCV
антитіл серед контингентів, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, як
передумову впливу вірусоносійства на реалізацію негативних віддалених
наслідків опромінення та оптимізувати заходи щодо зниження частоти
HCV-інфікованості.

Відповідно до поставленої мети передбачалось вирішення комплексу
наступних задач досліджень:

Порівняти діагностичні властивості тест-систем для визначення анти-HCV
антитіл.

Провести сероепідеміологічні дослідження носійства HCV серед донорів
Київської міської станції переливання крові. Визначити генотипи HCV, що
поширені в Україні.

Провести сероепідеміологічну оцінку розповсюдження HCV серед
контингентів, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Дати прогнозні оцінки щодо впливу носійства HCV на реалізацію негативних
віддалених наслідків опромінення.

Об’єкт дослідження: носійство вірусу гепатиту С серед донорів Київської
міської станції переливання крові, реконвалесцентів гострої променевої
хвороби (ГПХ), учасників ліквідації наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС,
евакуйованих та жителів контрольованих територій, що перебувають на
обліку в поліклініці радіаційного реєстру Наукового центру радіаційної
медицини АМН України.

Предмет дослідження: анти-HCV антитілоутворення, генотипування вірусної
РНК в ланцюговій полімеразній реакції, специфічність і чутливість
діагностичних наборів, структура та частота захворювань у носіїв вірусу
гепатиту С.

Методи дослідження: загальноклінічні, імуноферментний аналіз, реакції
пасивної гемаглютинації, аглютинації часточок, ланцюгова полімеразна
реакція, статистичний аналіз.

Наукова новизна отриманих результатів роботи. Вперше визначено
поширеність HCV на популяційному рівні серед практично здорових людей –
донорів крові, і проведено генотипування циркулюючих в Україні вірусів
гепатиту С. Грунтовна сероепідеміологічна оцінка поширення HCV серед
контингентів осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС також
виконана вперше. Вперше показано, що в групі учасників

ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС HCV інфікованість асоційована не
тільки з розвитком хронічного гепатиту, але також зі збільшенням частоти
захворювань щитоподібної залози, гематологічної патології
(лімфаденопатії, тромбоцитопенії, геморагічні васкуліти), хронічних
запальних процесів, підвищенням частоти гострого інфаркту міокарда,
порушеннями ліпідного обміну. Визначено збільшення ризику розвитку
віддалених онкологічних наслідків опромінення за умов персистенції
вірусів гепатиту С (заявка на патент № 2002032221 20.03.2002 р.). Вперше
визначено високий рівень сероконверсії в групі учасників ЛНА (7,12 %)
та, особливо, реконвалесцентів ГПХ (17,56 %), що ставить питання про
необхідність посилення заходів з профілактики HCV-інфікування.

Практичне значення отриманих результатів: Оцінка реального стану з
ураженістю HCV різних категорій осіб, які постраждали внаслідок аварії
на ЧАЕС, є науковою основою для розробки заходів, спрямованих на
профілактику чи пом’якшення негативного впливу вірусоносійства на
реалізацію віддалених медичних наслідків Чорнобильської катастрофи.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом здійснено аналіз попередніх
літературних даних, обґрунтована актуальність і необхідність проведення
досліджень, тема, мета і завдання по її досягненню. Дослідження
носійства антитіл до вірусу гепатиту С в імуноферментних реакціях
виконані автором власноручно. Генотипування вірусів методом ланцюгової
полімеразної реакції (ПЛР) виконано на кафедрі гігієни медичного
факультету Хіросімського університету (Японія) за безпосередньою участю
автора. Статистична обробка даних та їх інтерпретація також виконані
особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної
роботи викладені у національних та міжнародних науково-практичних
конференціях, з’їздах та конгресах: 24-й міжнародний конгрес по
переливанню крові та препаратів крові [Макухарі Мессе, Японія, 1996 р.],
“Перша міжнародна конференція по вірусних гепатитах: епідеміологія,
діагностика, профілактика, лікування” (Мінск, Білорусь, 1997р.),
Міжнародна конференція “П’ятнадцять років Чорнобильської катастрофи.
Досвід подолання” (Київ, 2001р.), 12-й Міжнародний симпозіум по
інфекціях у імунозкомпрометованих осіб (Берген, Норвегія, 2002 р.),
робочі наради наукового комітету НАТО по попередженню загроз
громадянському суспільству в рамках пілотного проекту “Оцінка ризику
наслідків Чорнобильської аварії: уроки на майбутнє” (Київ, 2004, 2005,
2006рр.), науково-практична конференція “Радіаційна гематологія: етапи
становлення, основні досягнення та перспективи розвитку” ( Київ,
2007р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 11
наукових праць, з них 7 статей у наукових журналах, рекомендованих ВАК
України, 4 публікації у вигляді тез доповідей на конференціях, методичні
рекомендації.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, основної
частини, що містить 7 розділів, аналізу та узагальнення результатів
дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних
джерел, що налічує 188 найменування ( із них 81 кирилицею і 107
латиницею). Основний текст дисертації викладений на 105 сторінках.
Загальній обсяг дисертації становить 125 сторінок. Роботу ілюструють 22
таблиці та 19 рисунків.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. В дисертації узагальнено результати
дослідження 1987 осіб, які зазнали негативного впливу іонізуючого
опромінення в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС, серед яких – 965
учасників ліквідації наслідків цієї техногенної катастрофи (учасники
ЛНА), 114 осіб, реконвалесцентів гострої променевої хвороби (ГПХ), 578
осіб, які проживають на територіях України, забруднених радіонуклідами,
243 евакуйованих з м. Прип’ять та інших населених пунктів 30-км зони
відчудження, 87 працівників підприємств атомної промисловості. Групами
порівняння були практично здорове населення – 41021 донор Київської
міської станції переливання крові, а також 559 хворих на соматичні
захворювання, які не зазнали впливу іонізуючого опромінення.

Доза зовнішнього опромінення була встановлена для 114 хворих на гостру
променеву хворобу (1986 – 1988рр.) від 1,14 до 7,1 Гр; (в середньому
1,43 + 0,14 Гр) та 504 учасників ЛНА, поглинуті дози яких не викликали
ГПХ (27,8 + 3,07 сГр). При ретроспективній верифікації діагнозу ГПХ у
1989 р. встановлено, що у 65 реконвалесцентів була ГПХ І ступеня, у 31 –
ГПХ ІІ ступеня і у 18 обстежених – ГПХ ІІІ ступеня [Коваленко О.М.,
1999]. Обстежені мешканці контамінованих територій постійно проживали в
населених пунктах, віднесених до зони посиленого радіоекологічного
контролю, які характеризуються наступними показниками: щільність
забруднення ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Ki/км2, стронцію – 0,02 –
0,15 Ki/км2, плутонію – 0,005 – 0,01 Ki/км2, розрахована еквівалентна
доза опромінення людини – 0,5 -1,0 мЗв на рік вища за природний
радіаційний фон.

Наявність анти-HCV антитіл у сироватці крові обстежених осіб визначали
методом реакції пасивної гемаглютинації з використанням діагностичних
наборів виробництва Dianabot Co Ltd (Японія), імуноферментного аналізу
(ІФА) за допомогою наборів “Діапроф” (Україна), “Вектор-Бест”
(Новосибірськ, РФ), “Диагностические системы” (Н. Новгород, РФ), “Sanofi
Diagnostique Pasteur” (Франція), твердофазної сорбції з використанням
наборів “Entebe Dipstick” (Індонезія) [Ющук Н.Д. и др., 2002; Маянский
А.Н., 2003; Сергеева Т.А., 2003]. Результати імуноферментного аналізу
враховували за допомогою спектрофотометрії при довжині хвилі 450 нм на
апараті “SUMAL” (Німеччина). Наявність HBs-антигену (як маркера
перенесеного гепатиту В) визначали при дослідженні сироватки крові за
допомогою еритроцитарного імуноглобулінового діагностикуму виробництва
НПО “Диагностические системы” (РФ) [Іванська Н.В. та ін., 2003]

Генотип HCV встановлювали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції з
використанням відповідних праймерів і температурного режиму [Ильина
Е.И., 2003]. Цей фрагмент дослідження виконаний на кафедрі гігієни
медичного факультету Хіросімського університету (Японія).

Статистичний аналіз отриманих результатів проводили з використанням
загальновизнаних методів (розрахунок середньої арифметичної,
стандартного відхилення, похибки середньої, коефіцієнтів кореляції
Спірмена і Пірсона; порівняння середніх значень за допомогою t-критерію,
порівняння частот за допомогою ч2-статистики) з використанням пакету
прикладних програм SPSS-11 (США). Параметри розцінювались як вірогідні
при значенні р?0,05.

Аналіз і узагальнення результатів досліджень. Перший етап дослідження
полягав у проведенні порівняння різних підходів та тест-систем для
визначення анти – HCV антитіл у сироватці крові обстежених осіб. Як
референтна була використана панель зі 153 HCV-позитивних донорських
сироваток, що люб’язно були надані професором Х. Йошизавою, зав.
кафедрою гігієни медичного факультету Хіросімського університету
(Японія). Титри анти-HCV-антитіл у сироватках, що входили до складу
панелі, визначались в реакції пасивної гемаглютинації (ПГА) наборами
„Dianabot Co Ltd” (Японія), подвійний логарифм розведення сироватки
вважався діагностично значущим, якщо він досягав чи перевищував 5. У 88
зразках сироваток (57,5 %) при застосуванні ПЛР була виявлена вірусна
РНК, тобто ці сироватки були епідеміологічно небезпечні. Всі тестовані
імуноферментні набори виявили більш низьку чутливість порівняно з
реакцією пасивної гемаглютинації при тестуванні HCV-позитивних
референтних сироваток (табл. 1). Однак чутливість набору “Sanofi
Diagnostique Pasteur” (Франція) було вірогідно більш високою, ніж
“Диагностические системы” (ч2 = 36,84; p0,05). Для контрольної перевірки
в реакції ПГА були відібрані 126 сироваток, які давали позитивний
результат при використанні хоча б однієї з тест-систем. За результатами
пасивної гемаглютинації позитивними виявились 114 сироваток. З них
набори “Диагностические системы” виявили як позитивні 104 сироватки
(91,22 %), а набори “Entebe Dipstick” – 99 (86,84 %) (при врахуванні
сумнівно позитивних випадків – 111; 97,36 %). Відсоток хибно позитивних
результатів становив 6,34 % для обох видів наборів. Таким чином, не
виявлено суттєвих переваг однієї з тестованих імуноферментних систем для
аналізу наявності анти-HCV антитіл. Водночас, обидві системи дещо
поступаються наборам для постановки реакції ПГА (“Dianabot Co Ltd”,
Японія).

За допомогою методичного підходу та тест-систем для проведення реакції
ПГА було проведено дослідження розповсюдження носійства HCV серед
донорів Київської міської станції переливання крові. Анти-HCV антитіла
були визначені у 1417 з 41021 обстежених

донорів крові (3,45 %), з вірогідною різницею між чоловіками і жінками
(3,95 % і 2,26 %, відповідно; p0,05).

Рівень HCV- інфікованості серед постійних мешканців територій,
контамінованих радіонуклідами (11,24 %), перевищував показники в групі
донорів, але був вірогідно нижчим, ніж в групі учасників ЛНА та
реконвалесцентів ГПХ (p?0,05). Серед мешканців контамінованих територій
частота визначення анти-HCV антитіл була вищою у дорослих

порівняно з дітьми та підлітками (ч2 = 7,80; p?0,01), залежно від статі
вірогідних розбіжностей не виявлено.

Високим виявився рівень HCV- інфікування і в групі евакуйованого
населення – 23,86 % (58 HCV- серопозитивних осіб). Частота визначення
анти – HCV антитіл вірогідно не розрізнялась залежно від віку та статі
обстежених.

В усіх обстежених групах контингентів, що постраждали внаслідок аварії
на ЧАЕС, частота виявлення анти -HCV антитіл перевищувала показники в
групі донорів. Однак, оскільки переважна більшість постраждалих мали
різноманітні соматичні захворювання (хворі на онкологічні та
онкогематологічні захворювання в аналіз розповсюдженості анти-HCV
антитіл не включені), ми обстежили, як додаткову, контрольну групу, яку
склали пацієнти тих самих клінічних відділень Наукового центру
радіаційної медицини АМН України, де проходили лікування постраждалі
контингенти, а також амбулаторні хворі, які не зазнали безпосереднього
впливу іонізуючого опромінення (табл. 3).

Таблиця 3

Частота визначення анти -HCV антитіл у контрольній групі соматичних
хворих та серед контингентів, що зазнали впливу іонізуючого опромінення,
кількість HCV- позитивних/кількість обстежених (%)

Група обстежених осіб Частота виявлення анти -HCV антитіл

Всього Чоловіки Жінки

Дорослі хворі з соматичною патологією, контрольна група 28/314 (8,92)
15/141 (10,63) 13/173 (7,51)

Діти та підлітки з соматичною патологією, контрольна група 33/245
(13,48) 18/132 (13,63) 15/113 (13,27)

Учасники ЛНА 218/965 (22,59)

169/791 (21,36) 49/174 (28,16)

Реконвалесценти ГПХ 31/114 (27,19) 28/106 (26,41) 3/8 (37,5)

Працівники підприємств атомної промисловості 22/87 (25,28) 19/64 (29,68)
3/23 (13,04)

Дорослі, мешканці контамінованих територій 45/306 (14,07) 25/164 (15,24)
20/142 (14,08)

Діти та підлітки, мешканці контамінованих територій 20/272 (7,36) 12/109
(11,01) 8/163 (4,91)

Дорослі, евакуйовані 54/208 (25,96) 22/86 (25,58) 32/122 (26,22)

Підлітки, евакуйовані 4/35 (11,42) 2/19 (10,52) 2/16 (12,5)

Для осіб 18 років і старше розбіжності в показниках HCV-
серопозитивності порівняно з контрольною групою соматичних хворих
виявились вірогідними: для чоловіків – в групі учасників ЛНА (ч2 = 8,69;
p?0,01), в групі хворих на гостру променеву хворобу (1986 -1988рр) (ч2
= 12,87; p?0,01), працівників підприємств атомної енергетики (ч2 =
11,54; p?0,01), евакуйованих (ч2 = 8,74; p?0,01), але не в групі
постійних мешканців контамінованих територій зони посиленого
радіоекологічного контролю (ч2 = 1,41; p>0,05). Для жінок вірогідною
була різниця між контрольною групою соматичних хворих та учасницями ЛНА
(ч2 = 25,19; p?0,001), реконвалесцентами ГПХ (ч2 = 8,53; p?0,01),
евакуйованими (ч2 = 19,38; p?0,001), але не робітницями підприємств
атомної енергетики (ч2 = 0,82; p>0,05) та мешканцями контамінованих
територій (ч2 = 3,58; p>0,05). Для дітей та підлітків частота виявлення
анти -HCV антитіл вірогідно не розрізнялась між контрольною групою та
контингентами, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, крім дівчат, що
мешкають на контамінованих радіонуклідами територіях (ч2 = 6,11;
p?0,05). Таким чином, для більшості груп населення, що постраждало
внаслідок аварії на ЧАЕС, характерним є підвищений рівень
HCV-інфікованості, порівняно як з донорами крові, так і з близькими за
спектром наявної соматичної патології обстеженими пацієнтами контрольної
групи.

L

Z

\

t

v

¤

L

N

P

R

T

V

X

Z

\

t

v

c

¤

0¬0?1TH2?3?6Z8¬9A0,05). В цілому, серед тих, кому проводились
гемотрансфузії, частота виявлення анти-HCV антитіл була значно вищою,
ніж серед тих, кому гемотрансфузії не проводились: 35,36 % (у 29 з 82
обстежених) та 7,39 % (у 19 з 257 обстежених); ч2 = 40,02; p?0,0001. Це
обумовлює необхідність посилення контролю за якістю препаратів крові,
які планується вводили хворому. Однак, деякі факти свідчать про те, що
обов’язкове обстеження донорів крові на інфікованість вірусом гепатиту
С, яке офіційно розпочате в Україні з кінця 1994 р., має позитивні
наслідки.

Рис.2. Частота виявлення анти-HCV антитіл у сироватці крові учасників
ЛНА, яким проводились гемотрансфузії, залежно від дати проведення
гемотрансфузій

В групі учасників ЛНА, яким проводились гемотрансфузії, спостерігалось
поступове зниження частоти виявлення анти -HCV антитіл залежно від дати
проведення гемотрансфузії (r = -0,4052; p = 0,017). Так, якщо анти -HCV
антитіла були виявлені у всіх осіб, яким гемотрансфузії були проведені
до 1960р., у 80 % з тих, кому переливання крові проводили в період
1960-1969рр., у 66,66 %, яким гемотрансфузії проводили в період з 1970
по 1979 рр., то для учасників ЛНА, яким гемотрансфузії проводили після
1990 р., цей показник склав 37,5 %. Як свідчать ці цифри, проблема
контролю за якістю та безпечністю донорської крові остаточно не
вирішена, хоча і спостерігається позитивна тенденція до поліпшення стану
безпеки препаратів крові.

Як підставу для дискусії, ще однією з причин високого рівня ураженості
HCV постраждалих контингентів можна розглянути зміни в імунологічній
реактивності, зокрема в системі противірусного захисту організму.
Відомо, що після первинного інфікування у 17- 25 % людей можливе
одужання з повною елімінацією вірусу з організму [Дзюблик І.В., 2005].
Враховуючи дослідження, раніш проведені у відділі клінічної імунології
НЦРМ АМН України, в яких були виявлені значні порушення у клітинній
ланці імунної системи учасників ЛНА і, особливо, у реконвалесцентів ГПХ
[Чумак А.А., 2001], можна припустити, що у цих категорій хворих після
інфікування елімінація вірусу відбувається повільніше і, можливо,
остаточне його зникнення з організму спостерігається у значно меншої
кількості осіб.

Значне розповсюдження вірусу гепатиту С в групі учасників ЛНА,
реконвалесцентів ГПХ, евакуйованого населення та мешканців територій
України, контамінованих радіонуклідами, вносить суттєвий негативний
внесок у стан їх здоров’я.

З метою дослідження впливу носійства HCV на стан здоров’я контингентів,
які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, нами був проведений
ретроспективний аналіз клінічних даних 105 учасників ЛНА 36-64 років, у
яких в сироватці крові були виявлені анти -HCV антитіла (основна група).
У якості контролю (контрольна група) проаналізовані дані 263 учасників
ЛНА, які не мали ознак носійства вірусу гепатиту С. Хворі з наявністю
онкологічних і онкогематологічних захворювань в дослідження не включені.
У HCV- інфікованих значно частіше зустрічався хронічний гепатит
(32,38 %, в контрольній групі – 11,02 %; p?0,001) та пов’язаний з ним
гепатолієнальний синдром (виявлений тільки у двох хворих основної
групи), а також хронічні гастрити (40,95 % і 27,37 %; p?0,05), тоді як
частота інших захворювань шлунково-кишкового тракту вірогідно не
відрізнялась від HCV-серонегативних пацієнтів.

Частота захворювань бронхолегеневої системи (хронічні бронхіти,
хронічний обструктивний бронхіт, бронхіальна астма), нирок, захворювань
сполучної тканини (серед зареєстрованих у обстежених хворих –
ревматоїдний артрит, склеродермія, ревматизм), дисциркуляторної
енцефалопатії в основній та контрольній групах були близькими.
Зустрічаємість у групах ішемічної хвороби серця (переважно стенокардія
напруги) була однаковою (34,28 % і 33,07 %; p>0,05), але перенесений
інфаркт міокарда значно частіше відмічений у пацієнтів основної групи –
7,61 %, порівняно з 2,66 % в контрольній групі (p?0,05). Серед
захворювань ендокринної системи у хворих основної групи частіше
діагностовані захворювання щитоподібної залози – тироїдити та вузлове
воло (28,57 % і 12,54 %; p?0,01).

З доброякісних гематологічних захворювань в основній групі вірогідно
частіше виявлялись тромбоцитопенія (4,76 % і 0,76 %; p?0,05),
лімфаденопатія (14,28 % і 4,94 %; p?0,05) та геморагічні васкуліти
(2,8 % і 0,38 %; p?0,05), тоді як частота анемій, лейкопеній та,
навпаки, лейкоцитозів не відрізнялась від контрольної групи. Хворі
основної групи також частіше (p?0,05) мали хронічні запальні процеси –
хронічні фарингіти (5,71 % і 1,52 %), кон’юнктивіти (4,76 % і 0,76 %), а
також періодичний субфебрилітет (6,66 % і 2,28 %).

У 37,41 % пацієнтів основної групи (39 хворих) виявлено підвищення рівня
амінотрансфераз сироватки крові порівняно з 15,58 % (41 хворих) у
контрольній групі (ч2 = 20,49; р?0,001). Крім того, у HCV- інфікованих
виявлена тенденція до порушення показників ліпідного обміну – зниження
концентрації ліпопротеїнів (4880,00 + 187,97 ОД/л і 5582,87 +
119,84 ОД/л; р = 0,054) та підвищення вмісту холестерину (8,27 +
1,49 ммоль/л і 5,46 + 0,06 ммоль/л; р = 0,075), що частково може
пояснювати виявлене нами підвищення частоти розвитку гострого інфаркту
міокарда у хворих основної групи.

Таким чином, значне розповсюдження вірусу гепатиту С в групі учасників
ЛНА, реконвалесцентів ГПХ, евакуйованого населення та мешканців
територій України, контамінованих радіонуклідами, вносить суттєвий
негативний внесок у стан їх здоров’я. Це надає актуальності питанням
оптимізації профілактичних і лікувальних заходів, спрямованих на
зменшення ризику інфікування вірусом гепатиту С та зниження впливу цієї
інфекції на розвиток негативних віддалених медичних наслідків
опромінення.

На основі досвіду лабораторного дослідження HCV-інфекції нами
запропоновано наступний алгоритм проведення обстеження пацієнтів різних
відділень та поліклініки радіаційного реєстру НЦРМ АМН України. При
відсутності даних щодо наявності в анамнезі гемотрансфузій, але
виявленні підвищеного рівня активності аланінамінотрансферази у
сироватці крові, пацієнту доцільно провести визначення анти-HCV антитіл
імуноферментним методом, а при позитивному результаті – додатково
визначити специфічність цих антитіл (спрямованість проти корового та
окремих видів неструктурних білків) та присутність РНК вірусу у
сироватці крові і його генотип за допомогою полімеразної ланцюгової
реакції. У пацієнтів з раніш проведеними гемотрансфузіями таке
обстеження слід проводити незалежно від рівня аланінамінотрансферазної
активності. Така тактика виявлення носіїв HCV в клінічних підрозділах
НЦРМ АМН України зафіксована у наказі по НЦРМ від 20 вересня 1997 р. №
111 „Про обстеження хворих на наявність антитіл до вірусу гепатиту С”,
згідно якого обов’язковому обстеженню на антитіла до HCV підлягали діти
і дорослі з числа постраждалих осіб, у яких в анамнезі були відомості
про переливання крові або її компонентів, а також діти і дорослі з
підвищеними рівнями амінотрансфераз. Виконання наказу дозволило протягом
2003-2005 рр. виявити 312 носіїв HCV-інфекції. З них 31, враховуючи
активність процесу (перш за все, підвищені амінотрансферазна активність
та рівень тимолової проби, наявність РНК вірусу в плазмі крові), за
рекомендаціями д.м.н., проф. А.А. Чумака була призначена противірусна
терапія у вигляді тривалого, мінімум 6 місяців, внутрішньом’язевого
введення препаратів б-2 інтерферону на фоні прийому антигістамінних
засобів та гепатопротекторів. У більшості хворих (29 осіб) результати
лікування були успішними. Про високу ефективність обраної тактики
виявлення та лікування постраждалих осіб, інфікованих HCV, свідчить той
факт, що у жодного з пролікованих пацієнтів не розвинулися такі тяжкі
віддалені наслідки як цироз печінки чи гепатоцелюлярний рак.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено нове рішення актуального науково-практичного
завдання радіобіології – на основі оцінки розповсюдження HCV за
наявністю анти-HCV антитіл серед контингентів, які постраждали внаслідок
аварії на ЧАЕС, та характеристики стану їх здоров’я визначено внесок
вірусу гепатиту С у реалізацію негативних віддалених наслідків
опромінення та оптимізовані заходи щодо зниження частоти HCV-
інфікованості.

Проведене порівняння різних наборів імуноферментного аналізу для
визначення анти-HCV антитіл, присутніх на ринку України, свідчить про їх
високу чутливість та відсутність статистично вірогідних розбіжностей в
цих показниках між окремими наборами, що робить можливим їх широке
використання для загального скринінгу крові на наявність антитіл до HCV.
Водночас, порівняно з реакцією пасивної аглютинації вони мають дещо
нижчу специфічність.

На підставі обстеження 41021 донора крові встановлено, що HCV- інфекція
є розповсюдженою в Україні: частота виявлення анти -HCV антитіл серед
популяції донорів крові становить 3,45 %, що перевищує аналогічні
показники у розвинутих країнах Європи. Найбільша поширеність
HCV-інфекції визначена в максимально активній донорській групі – серед
чоловіків вікових груп 25-29 і 30-34 років (4,66 %), а також серед
донорів-жінок віком від 30 до 34 років (2,93 %).

Серед обстежених контингентів найбільш часто зустрічався генотип 1b
вірусу гепатиту С (86,93 %), а також поєднання генотипу 1b з генотипом
2a або 2b (4%).

Для осіб, які перенесли гостру променеву хворобу у 1986-1988 роках
(27,19 %), інших учасників ЛНА (22,59 %), евакуйованого населення
(25,96 %), працівників підприємств атомної енергетики (25,28 %),
характерним є підвищений рівень HCV-інфікованості, порівняно як з
донорами крові, так і з близькими за спектром наявної соматичної
патології обстеженими пацієнтами контрольної групи (8,92 %).

В групі чоловіків, реконвалесцентів ГПХ, встановлена залежність між
отриманою дозою зовнішнього опромінення та частотою виявлення анти-HCV
антитіл (r = 0,3433; p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020