.

Діагностика і лікування хронічного гнійного верхньощелепного синуіту з врахуванням патогенетичної ролі місцевого дисбалансу автономної нервової систем

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2525
Скачать документ

Міністерство охорони здоров я України
КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ ім. О.С.КОЛОМІЙЧЕНКА

На правах рукопису

Левицька Світлана Анатоліївна

УДК: 616.216.1-002:616.839-009.12-08-071

ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГНІЙНОГО

ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНОГО СИНУІТУ

З ВРАХУВАННЯМ ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ

РОЛІ МІСЦЕВОГО ДИСБАЛАНСУ

АВТОНОМНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

14.01.19 – оториноларингологія

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук

КИЇВ – 1999

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Буковинській державній медичній академії Міністерства охорони хдоров я України.

Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук: професор Заболотний Дмитро Ілліч, Київський науково-дослідний інститут отоларингології ім. О.С.Коломійченка МОЗ України, директор.

Офіційні опоненти: заслужений діяч Вищої школи України, доктор медичних наук, професор Сквірська Алла Олександрівна, Дніпропетровська державна медична академія, професор кафедри оториноларингології;

заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Філатов Віктор Хомич, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри оториноларингології та офтальмології.

Провідна установа: Національний медичний університет ім. акад. О.О.Богомольця, МОЗ України, м.Київ, кафедра оториноларингології.

Захист відбудеться “19” жовтня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.611.01 в Київському науково-дослідному інституті отоларингології ім. О.С.Коломійченка МОЗ України (252057, м.Київ, вул.Зоологічна, 3).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського науково-дослідного інституту отоларингології ім. О.С.Коломійченка.

Автореферат розісланий “18” вересня 1999 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук А.І.Розкладка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Серед патології вуха, горла, носа хронічний гнійний верхньощелепний синуіт (ХГВС) є одним з найпоширеніших ринологічних захворювань, що має тенденцію до частих пролонгованих загострень. Більше 15% пацієнтів отоларигологічних кабінетів поліклінік та 29-30% хворих ЛОР-стаціонарів лікуються з приводу запальних захворювань біляносових пазух (В.Т.Пальчун и соавт., 1982* Д.И.Заболотный, 1989).
Важливим фактором, що визначає характер запального процесу є стан вегетативної нервової системи (ВНС), оскільки нею контролюються процеси, що підтримують запалення: секреція залоз слизової оболонки, мікроциркуляція, тонус судин, їх проникливість, носове дихання, аерація пазух (J.Bernstein, 1991). Проте багато аспектів вегетативних розладів при ХГВС дотепер майже не досліджені. Описані, головним чином, грубі розлади вегетативної інервації, що маніфестувались гангліонітами чи симпаталгіями (В.П.Коломийцев, 1983).
Важливими ланками в хронізації запального процесу верхньощелепної пазухи є гіперсекреція слизу, закриття природнього отвору пазухи та різке зниження мукоциліарного кліренсу (J.M.Czaja, T.V.McCaffrey, 1996). Окрім залоз слизової оболонки секреторну здатність мають також бокалоподібні клітини миготливого епітелію пазухи, які не мають ні холінергічної, ні адренергічної інервації, але продукують дуже в’язкий слиз. Враховуючи, що при хронічному запаленні їх кількість збільшується в чотири рази, а кількість війчастих клітин різко зменшується, миготливий епітелій перевантажується товстим шаром в’язкого слизу (Г.Рихельманн, А.С.Лопатин, 1994), ми зважили за доцільне місцево використати муколітичні засоби, які б зменшили густину вже утвореного слизу та сприяли тим самим санації синуса.
Перспектива визначення функціонального стану ВНС у хворих на ХГВС, а також можливість медикаментозно вплинути на один з важливих факторів патогенезу ХГВС – гіперпродукцію слизу, зумовлюють актуальність досліджень.
Зв’язок теми дисертації з державними чи галузевими науковими програмами. Робота виконувалась на кафедрах факультетської хірургії, ЛОР та очних хвороб, а також клінічної імунології, алергології та ендокринології Буковинської державної медичної академії (БДМА) в рамках теми: “Стан вегетативної нервової системи та корекція її порушень при хронічних запальних захворюваннях біляносових пазух, носу та середнього вуха, розробка нового методу лікування, заснованого на корекції вегетативного дисбалансу” за планами наукових робіт БДМА. Ін. 3200.0001.95.
Мета і завдання дослідження. Покращання діагностики і лікування хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт шляхом виявлення дисбалансу вегетативної нервової системи та розробки методів його вегетотропної фармакологічної корекції, встановлення терапевтичної ефективності місцевого застосування муколітичних препаратів в консервативному лікуванні хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт.
Завдання дослідження. 1. Визначити загальний та місцевий функціональний стан автономної нервової системи у хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт.
2. Визначити особливості видового складу та популяційного рівня мікрофлори гайморової порожнини, колонізаційну резистентність слизової оболонки синусу, показники запалення у хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт з дисбалансом автономної нервової системи.
3. Визначити стан факторів і механізмів неспецифічної резистентності та специфічного імунного протиінфекційного захисту організму у пацієнтів на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт з дисбалансом автономної нервової системи
4. Розробити і обгрунтувати методику лікування хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт з урахуванням виявленого вегетологічного дисбалансу (антихолінергічні засоби), а також місцеве застосування муколітичних препаратів (флуімуцил).
5. Встановити клінічну ефективність запропонованих методик лікування хронічного гнійного верхньощелепного синуіту.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено порушення фізіологічних функцій вегетативної нервової системи у хворих на ХГВС, розроблено об’єктивні критерії та методику дослідження вегетативних показників.
Вперше проведено визначення тканинних месенджерів вегетативних нейротрасмітерів в ексудаті та слизовій оболонці верхньощелепної пазухи. На підставі отриманих даних розроблений новий патогенетичний способ терапевтичної корекції порушень фізіологічних функцій ВНС при ХГВС за допомогою антихолінергічного засобу (0,5 мл 0,1% розчину атропіну сульфату).
Патогенетично обгрунтована та клінічно доведена ефективність нового методу місцевого використання флуімуцилу в терапії ХГВС, а також його поєднання з антихолінергічними засобами.
Практичне значення отриманих результатів. Лікувальній практиці запропонована схема обстеження стану ВНС у хворих на ХГВС, яка дає можливість оцінити місцеву функціональну активність та загальний контур ВНС.
На підставі результатів дослідження розроблені нові ефективні методи консервативного лікування ХГВС з урахуванням стану ВНС та рівнем продукції слизу. Простота та доступність розробленої схеми обстеження стану ВНС хворого, запропонованих методів лікування відкривають можливість їх використання в практичній оториноларингології, в умовах стаціонару та поліклініки, знижують частоту рецидивів при ХГВС, дозволяють скоротити середню тривалість перебування хворого в стаціонарі, що має позитивний економічний ефект.
Особистий внесок здобувача. Дисертант створила методологічну основу роботи, адекватну меті та завданням дисертації. Самостійно проводила клінічне та спеціальне оториноларингологічне обстеження хворих, а також проведено обстеження функціонального стану ВНС.
Самостійно провела забір патологічного матеріалу для мікробіологічних, імуно-лабораторних, біохімічних, радіоімунних досліджень.
Мікробіологічні дослідження автором проведені в лабораторії клінічної мікробіології кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології БДМА (зав.- проф. І.Й.Сидорчук), імуно-лабораторні дослідження виконані із співробітниками імунологічної лабораторії Чернівецького обласного діагностичного центру (зав. лабораторією – А.А.Шкварковська) та кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології.
Біохімічні, радіоімунні дослідження виконані сумісно із співробітниками науково-дослідного центру медичних досліджень БДМА (директор – д.м.н. О.Л.Кухарчук).
Особисто проведена статистична обробка та аналіз отриманих результатів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати та положення дисертаційної роботи були повідомлені та обговорені на конференціях:
– ювілейна науково-практична конференція, присвячена 100-річчю з дня народження професора О.С.Коломійченка, м.Київ, квітень, 1998*
– наукова конференція оториноларингологів України “Запальні та алергічні захворювання носа та навколоноснових пазух”, м.Одеса, вересень, 1998*
– 2-ий науковий симпозіум “Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медицини”, м.Чернівці, 1998*
– щорічні наукові конференції (1996-1999) Буковинської державної медичної академії*
– засідання наукового товариства оториноларингологів Чернівецької області (1998).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт, у тому числі у фахових журналах – 3, в матеріалах та тезах – 6.
Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 208 сторінках. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, характеристики матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, розділу обговорення одержаних результатів, висновків, покажчика літератури, який налічує 203 джерел вітчизняних і 173 зарубіжних авторів. Робота ілюстрована 85 таблицями і 6 рисунками.
ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал та методи дослідження
Протягом 1996-1999 років було обстежено 186 хворих на ХГВС в стадії загострення. Клінічний діагноз виставляли на основі ретельного вивчення скарг, анамнестичних даних, результатів фізичного і спеціального обстеження, доповнюючи його клініко-лабораторними, мікробіологічними, імуно-лабораторними, біохімічними дослідженнями з використанням сучасних методів та інстументів.
Дослідження загальної функціональної активності ВНС містило в собі визначення вихідного вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності організму (А.М.Вейн, 1991).
Місцевий функціональний стан ВНС оцінювався за показниками носової секреції, носового дихання (В.Г.Єрмолаєв, 1977), калориферної функції носа (І.Б.Солдатов, 1976), концентрації іонів водню в носовому секреті (Н.Ф.Кандауров, 1977), транспортної функції епітелію порожнини носа (Г.Рихельмман, А.С.Лопатин, 1994).
Дослідження вмісту цАМФ та цГМФ в слизовій оболонці та ексудаті верхньощелепних пазух проводили за допомогою радіоімунного методу, використовуючи реактиви фірми “Immunotex” (Чехія) згідо інструкції з експлуатації.
Видовий склад та популяційний рівень аеробних мікроорганізмів вивчали на селективних живильних середовищах шляхом культивування в термостаті, а анаеробних – в стаціонарному анаеростаті “СО2-incubator Т-125” фірми ASSAB (Швеція).
Імуно-лабораторне обстеження хворих включало визначення: 1) абсолютної кількості лімфоцитів у *109/л* 2) відносної і абсолютної кількості Т-, В- і О-лімфоцитів* 3) активних Т-лімфоцитів* 4) відносної кількості Т-супресорів та Т-хелперів* 5) імуно-регуляторного індексу* 6) вмісту імуноглобулінів класів М, G, А у сироватці крові* 7) фагоцитраної активності нейтрофільних гранулоцитів* 8) фагоцитарного індексу* 9) рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК)* 10) титру комплемента* 11) титру природних антитіл.
Інтенсивність процесів пероксидного окислення ліпідів визначали за вмістом в ексудаті верхньощелепних пазух малонового діальдегіда (І.Д.Стальна, Т.Г.Гарішвілі, 1977), дієнових кон’югат (Ю.Є.Роговий, 1987).
Стан системи антиоксидантного захисту оцінювали за активностями каталази (М.А.Королюк, 1988), супероксиддисмутази (С.Чеварі, 1985), глутатіонпероксидази (І.Ф.Мещищен, 1987).
Одержані результати статистично опрацьовані на РС ІВМ 586 за програмою “Statgraphics” (С.Г.Григорьев и соавт., 1992).
Результати досліджень та їх обговорення
В результаті клінічного та вегетологічного дослідження стан загального вегетативного контуру та місцеву функціональну активність ВНС визначено у 186 хворих на ХГВС в стадії загострення віком від 15 до 75 років. Контрольну групу склали 64 практично здорові особи.
Визначення вихідного вегетативного тонусу в контрольній групі показало, що з віком (з 30 років) у людини починають переважати вагусні впливи (парасимпатична стигматизація від 52,24*2,73% до 59,87*3,44%) на відміну від стійкої вегетативної ейтонії в молодшому віці.
Згідно розподілу вихідного реактивного стану ВНС за Біркмайером-Вінклером, у обстежуваних хворих на ХГВС встановлене підсилення холінергічних впливів в усіх вікових проміжках, що проявлялось підвищенням парасимпатичної стигматизації (від 55,89*3,41% до 70,81*3,22%), від’ємним індексом Кердо (від -3,80*3,01 до -23,32*1,17), тенденцією до зменшення хвилинного об’єму крові. Виявлені зміни вірогідно поглиблювались з віком пацієнта.
Визначення вегетативної реактивності в контрольній групі показало, що сповільнення пульсу у відповідь на подразнення зростало з віком (від 5,25*0,98 до 9,07*1,54) за рахунок переважання активності холінергічної ланки ВНС. В групі досліджуваних хворих на ХГВС при визначенні сили і тривалості відповіді організму на зовнішні подразнення була виявлена парасимпатична (вагальна) реакція, яка свідчила про переважання холінергічних впливів та про підвищену вегетативну реактивність у всіх вікових групах. Виявлена вагальна реакція підсилювалась з віком хворого (від 13,74*1,45 до 17,42*2,43).
Результати дослідження вегетативного забезпечення діяльності організму у обраної групи хворих на ХГВС показали, що за силою відповіді на фізичне навантаження організм реагував адекватно. Але в досліджуваних збільшувалась тривалість реакції ВНС на пробу, сповільнювалось відновлення ЧСС після проведення проб в порівнянні з практично здоровими людьми. Виявлена закономірність підсилювалась з віком хворого.
За результатами дослідження загального функціонального стану ВНС основна група 186 хворих на ХГВС була поділена на дві підгрупи: 84(45,16%) пацієнта з вегетативною ейтонією та 102(54,84%) хворих, у яких за результатами загального вегетологічного дослідження було діагностовано переважання вагусних впливів.
Таким чином, при дослідженні загального функціонального стану ВНС в контрольній групі нами встановлено, що з віком вегетативна ейтонія змінювалась домінацією вагусних впливів. В групі 186 хворих на ХГВС в 54,84% випадків було виявлено переважання парасимпатичних впливів у всіх вікових проміжках в порівнянні з контролем. Про домінування холінергічних реакцій свідчило переважання вихідного парасимпатичного тонусу, вагальний тип реакції при дослідженні вегетативної реактивності, сповільнення відновлення показників функціонування організму після навантаження в дослідженні вегетативного забезпечення діяльності.
Основні функціональні показники порожнини носа та БНП (носове дихання та носову секрецію, функціональний стан мукоциліарного апарату, рН секрету, локальну температуру слизової оболонки, об’єм синусу та його вміст)в досліджуваних хворих на ХГВС визначались до та після місцевої атропінізації, що дало змогу свідчити про місцевий функціональний стан ВНС.
У 186 обстежуваних хворих на ХГВС показники носового дихання (6,11*0,23с проти 3,62*0,72* р*0,001), мукоциліарного кліренсу (26,30*1,23хв проти 15,02*1,43хв* р*0,001), калориферної функції (36,02*0,11*С проти 34,42*0,15*С* р*0,05), носової секреції (17,85*1,15мм проти 10,12*0,09мм* р*0,001) зазнавали значних змін в порівнянні з відповідними показниками у контрольній групі.
В процесі базисного консервативного лікування показники функціонування миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів досліджуваних 186 хворих на ХГВС покращувались (р*0,05), але й на момент виписки вони вірогідно відрізнялись від відповідних показників практично здорових людей (носова секреція – 12,10*0,33мм проти 10,12*0,09мм* р*0,001* носове дихання – 5,32*0,54с проти 3,62*0,72с* р*0,01* калориферна функція носа – 34,81*0,09*С проти 34,42*0,15*С* р*0,05* мукоциліарний кліренс – 23,82*2,52хв проти 15,02*1,43хв* р*0,01). На функціонування слизової оболонки верхніх дихальних шляхів суттєвий вплив мав функціональний стан ВНС. У 102 хворих на ХГВС з підсиленими холінергічними впливами показник мукоциліарного кліренсу (29,25*1,72хв проти 26,30*1,23хв* р*0,05) був вірогідно гіршим в порівнянні з відповідним значенням в підгрупі хворих з вегетативною ейтонією на початку лікування. Наприкінці лікування показники носової секреції (12,10*0,33мм проти 14,20*1,04мм* р*0,05) та мукоциліарного кліренсу (18,54*1,12хв проти 23,82*2,52хв* р*0,05) були вірогідно кращими в групі пацієнтів з вегетативною ейтонією. Вірогідне покращання показників носової секреції (12,41*0,34мм проти 18,31*0,22мм* р*0,001), носового дихання (5,03*1,09с проти 7,13*1,01с* р*0,05), мукоциліарного кліренсу (26,37*1,26хв проти 29,25*1,72хв* р*0,05) під впливом місцевого застосування холінолітичного засобу (0,2 мл 0,1% розчину сульфату атропіну) у 102 обстежуваних хворих доводить місцеву активацію парасимпатичної ланки ВНС при ХГВС.
В слизовій оболонці 13 хворих на ХГВС та ексудаті 113 хворих на ХГВС нами була досліджена активність вторинних месенджерів клітинної відповіді на адренергічну та холінергічну стимуляцію – циклічних аденозинмонофосфата (цАМФ) та гуанідінмонофосфата (цГМФ). Для визначення ролі холінергічних впливів на загальну концентрацію цГМФ остання визначалась після місцевого введення холіноблокатору (0,5 мл 0,1% розчину атропіну сульфату).
В результаті дослідження біоптатів слизової оболонки верхньощелепних пазух 13 хворих на ХГВС встановлено, що загострення запального процесу супроводжувалось збільшенням концентрації обох клітинних месенджерів нейромедіаторів ВНС (цАМФ – 56,78*1,86 нмоль/г проти 41,33*1,93 нмоль/г* р*0,001* цГМФ – 49,96*3,98 нмоль/г проти 23,86*1,78 нмоль/г* р*0,001). Це може свідчити про активацію адренергічних та холінергічної ланок ВНС при реалізації запального процесу, а також про масивне надходження в вогнище медіаторів запалення. Значне збільшення концентрації цГМФ в слизовій (р*0,001), відсутність її змін ексудаті в процесі лікування обстежуваних хворих на ХГВС (13,37*073 нмоль/л проти 14,10*0,86 нмоль/л), виражене зменшення при місцевому введенні холінолітичного засобу (2,74*0,25 нмоль/л проти 13,37*0,37 нмоль/г* р*0,001) та позитивна динаміка показника при терапії атропіном у 23 хворих на ХГВС (7,22*0,50 нмоль/л проти 13,37*0,73 нмоль/л* р*0,001) вказувала на можливе патофізіологічне значення активації холінергічної ланки ВНС в підтриманні ХГВС та доцільність застосування холінолітичних вегетотропних засобів в місцевому лікуванні даної патології.
В результаті мікробіологічного дослідження видового складу та популяційного рівня кожного виду порожнинної та мукозної мікрофлори з ексудату верхньощелепних пазух у 113 хворих на ХГВС (88 пацієнтів з вегетативним дисбалансом та 25 з вегетативною ейтонією) було виділено та ідентифіковано 158 штамів патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, що відносились до різних таксономічних груп. Середня щільність на одного хворого склала 1,4 штама.
В ексудаті верхньощелепних пазух обстежуваної групи хворих на ХГВС автохтонні облігатні мікроорганізми (Lactobacillus) не були виділені ні в одному випадку. Разом з тим, автохтонні факультативні патогенні та умовно патогенні мікроорганізми висівались в переважній більшості (84,96%) випадків.
Загострення ХГВС у 113 обстежуваних хворих було обумовлене персистенцією та проліферацією на слизових оболонках пазух патогенних (золотистого стафілококу, ешерихій, піогенного стрептококу) та умовно патогенних (епідермального стафілокока, зеленячого стрептокока, псевдомонад, протеїв) бактерій, які в процесі персистенції сягали високого популяційного рівня (від 5,96*0,54 lgКУО/мл і більше). Найвищий популяційний рівень, за даними дослідження ексудату, мали аеробні патогенні бактерії (золотистий стафілокок, піогенний стрептокок). Умовно патогенні бактерії (псевдомонади, ешерихії, протеї) виявлялись в асоціативних зв’язках на досить високому популяційному рівні (від 5,96*0,54 lgКУО/мл до 7,87*0,31 lgКУО/мл), що підсилювало їх вірулентність в таких асоціаціях. В 54,86% випадків збудниками процесу в обстежуваних нами хворих на ХГВС виявились асоціації двох культур патогенних або умовно патогенних мікроорганізмів. Звертає увагу досить значний відсоток знаходження грамнегативної мікрофлори в даній групі хворих (частота зустрічання 0,46), яка вважалась нехарактерним збудником запалення БНП та зустрічалась переважно у осіб з імунодефіцитом.
Штами грампозитивних та грамнегативних бактерій, виділені нами з ексудату верхньощелепних пазух 113 хворих на ХГВС, мали високу ступінь полірезистентності до більшості антибактеріальних препаратів. Аналіз чутливості порожнинної мікрофлори до 31 антибіотику показав, що грампозитивна мікрофлора була переважно чутлива до цефалоспоринів та препаратів пеніцилінового ряду, грамнегативна флора – аміноглікозидів та поліміксину.
Результати дослідження колонізаційної резистентності слизової оболонки верхньощелепних пазух 25 хворих на ХГВС виявили глибокі зміни видового складу та популяційного рівня різних видів мукозної мікрофлори. Характерним виявилось різке порушення колонізаційної резистентності слизової оболонки пазухи за рахунок елімінації автохтонних облігатних бактерій (лактобактерій). При цьому вільна біологічна ніша контамінувалась і колонізувалась патогенними та умовно патогенними мікроорганізмами (E.coli, S. aureus та P.aeruginosa, S. pyogenes, S.epidermidis, S.viridans) на досить високому популяційному рівні (від 5,21*0,47 lgКУО/мл до 6,52*0,31 lgКУО/мл), які зумовлювали формування та перебіг гнійно-запального процесу.
Протягом всього періоду косервативного базисного лікування відбувалась швидка інактивація патогенної та умовно патогенної мікрофлори зі значним показником її елімінації з вогнища запалення (індекс постійності 16,81% на сьомий день проти 63,72% на третій та 100% на перший дні лікування), а також вираженого зниження популяційного рівня (2,84*0,18 lgКУО/мл на сьомий день проти 7,10*0,69 lgКУО/мл на перший день лікування* р*0,001) у обстежуваної групи 113 хворих на ХГВС.
Мікробіологічна характеристика вогнища запалення у 88 хворих на ХГВС з підсиленими холінергічними впливами мала певні особливості. Так, в цій групі патогенні мікроорганізми-збудники мали менші індекси постійності (золотистий стафілокок – 46,59% проти 48%* піогенний стрептокок – 4,55% проти 12%), в той же час індекси постійності умовно патогенної мікрофлори зростали (ешерихії – 25% проти 24%, паличка синьо-зеленого гною – 22,73% проти 20%, протеї – 11,36% проти 8%)в порівнянні з відповідними показниками 25 хворих на ХГВС з вегетативною ейтонією.
На динаміку мікрофлори ексудату впливав функціональний стан ВНС. Місцеве підсилення холінергічних впливів у 88 обстежуваних хворих гальмувало очищення БНП від патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів (загальний популяційний рівень життєздатної мікрофлори на третій день лікування 6,08*0,13 lgКУО/мл проти 5,43*0,15 lgКУО/мл у 25 хворих з вегетативною ейтонією* р*0,05) . На нашу думку, це пов’язане з гіперсекрецією слизу, який є оптимальним живильним середовищем для бактерій, що виділяються з ексудату. Окрім того, товстий шар слизу перевантажує війчастий епітелій, значно пригнічує мукоциліарний кліренс й тим самим сприяє затримці патологічного вмісту у синусі.
Імунологічне дослідження показало, що при загостренні ХГВС система імунітету 113 обстежуваних хворих характеризувалась значним зниженням загального пулу Т-лімфоцитів та їх регуляторних субпопуляцій, зменшенням кількості Т-активних лімфоцитів (таблиця 1)* низьким значенням імуно-регуляторного індексу (1,13*0,19 проти 2,09*0,01* р*0,001), високим лейкоцитарно-Т-лімфоцитарним індексом (17,51*0,72 проти 5,67*0,02* р*0,001).
Дефіцит показників клітинної ланки системи імунітету обстежуваних хворих на ХГВС супроводжувався функціональною неадекватністю гуморальної імунної відповіді. Так, хоча загальний пул В-лімфоцитів наших хворих перевищував значення у здорових людей (табл. 1), секреторна здатність В-лімфоцитів до продукції імуноглобулінів основних класів (IgM, IgG, IgA) була вірогідно (р*0,001) нижчою від відповідних показників контрольної групи. Концентрація імуноглобулінів основних класів IgM (0,79*0,08 г/л проти 1,37*0,04 г/л* р*0,001), IgG (6,64*0,20 г/л проти 14,90*0,10 г/л* р*0,001), IgA (0,43*0,11 г/л проти 2,22*0,08 г/л* р*0,001) також була нижчою від їх концентрації в крові практично здорових осіб.
Таблиця 1
Показники неспецифічної резистентності та системного імунітету у хворих на ХГВС до та після консервативного лікування (M*m)
Показник Хворі на ХГВС Контроль
до лікування після лікування
Т-лімфоцити (%) 25,82*1,37***
34,97*0,95**
65,00*0,08*

Т-лімфоцити активні (%) 15,93*0,84***
20,77*0,76**
28,22*0,12*

Т-хелпери (%) 16,21*0,53***
19,37*0,65**
43,35*0,57*

Т-супресори (%) 14,76*0,44
15,01*0,20**
20,76*0,32*

В-лімфоцити (%) 33,52*1,51
32,43*1,60**
14,71*0,22*

Фагоцитарна активність (%) 69,15*0,46
67,93*0,29**
83,24*0,62*

Фагоцитарне число 2,36*0,16***
4,42*0,13**
7,00*0,15*

Титр природних антитіл 2,67*0,58***
4,93*0,04
4,12*0,33*

Примітки: * – вірогідні (р*0,05) відмінності між показниками, отриманими у хворих до лікування та контролем;
** – вірогідні (р*0,05) відмінності між показниками, отриманими у хворих після лікування та контролем;
*** – вірогідні (р*0,05) відмінності між показниками, отриманими у хворих до та після лікування.
Значних змін зазнавали фактори та механізми неспецифічної резистентності організму 113 хворих на ХГВС. Так, вірогідно нижчими від контрольних були показники фагоцитарної активності, фагоцитарного числа, титру природних антитіл (табл. 1). Титр комплементу відповідав значенню цього показника в контрольній групі. Із популяцій лімфоцитів у обстежуваних хворих на ХГВС найбільший вміст мали О-лімфоцити (39,20*0,98% проти 19,71*0,24%* р*0,001), які формують захисну кілінгову систему організму людини.
В процесі консервативного лікування 113 хворих на ХГВС виявлена тенденція до нормалізації показників системи імунітету (табл.1), що проявлялась в зменшенні дефіциту Т-лімфоцитів та активних Т-лімфоцитів, зростанні хелперної субпопуляції Т-лімфоцитів, нормалізації загального пулу В-лімфоцитів, зростанні концентрацій імуноглобулінів основних класів в сироватці периферійної венозної крові (IgM – 0,93*0,04 г/л проти 0,90*0,04 г/л * IgG – 7,23*0,13 г/л проти 6,72*0,26 г/л* IgA – 0,66*0,09 г/л проти 0,48*0,12 г/л), зниженні рівня ЦІК (160,50*6,03 проти 177,50*6,01* р*0,05), зменшенні загального пулу О-лімфоцитів (32,63*1,75% проти 38,97*1,65%* р*0,01), підвищенні титру природних антитіл, збільшенні фагоцитарного індексу.
Але й після проведеного лікування для системи імунітету досліджуваних хворих на ХГВС були характерними дефіцит клітинної імунної відповіді (табл. 1), функціональнай недостатність гуморальної ланки системи імунітету (секреторна здатність В-лімфоцитів до продукції імуноглобулінів класів IgM – 2,52*0,14 проти 5,27*0,23* р*0,001* IgG – 7,40*0,24 проти 17,31*0,76* р*0,001* IgA – 0,80*0,35 проти 8,54*0,46* р*0,001), недостатность факторів та механізмів неспецифічної резистентності організму в порівнянні з групою контролю.
На стан системи імунітету значний вплив мала функціональна активність ВНС. Вегетативний дисбаланс, що був діагностований у 88 із 113 обстежуваних хворих на ХГВС, поглиблював імунологічну недостатність, яка мала місце при хронічному перебігу гнійного запалення БНП. У 88 хворих з місцевою холінергічною активацією ступінь набутої імунологічної недостатності була більшою, ніж за умов вегетативної ейтонії. Вірогідно відрізнялись показники активних Т-лімфоцитів (14,81*0,78% проти 17,03*0,89% у 25 хворих з вегетативною ейтонією* р*0,05)* фагоцитарної активності (62,43*0,20% проти 68,87*0,71% при вегетативній ейтонії* р*0,05)* фагоцитарного індексу (2,31*025 проти 3,48*0,06* р*0,05). Результати базисного лікування даного контингенту хворих були гіршими в порівнянні з пацієнтами без вегетативних розладів (Т-лімфоцити – 30,36*1,03% проти 34,97*0,95%* р*0,01* Т-лімфоцити активні – 17,95*0,35% проти 20,77*0,76%* р*0,05* Т-хелпери – 16,21*0,32% проти 19,37*0,65%* р*0,05* титр природних антитіл – 3,01*0,34 проти 4,93*0,04* р*0,01* фагоцитарне число – 2,33*0,43 проти 4,42*0,13* р*0,01).
Виявлена активація парасимпатичної ланки ВНС зумовила необхідність цілеспрямованої вегетотропної корекції. Розроблена нами методика місцевого застосування малих доз атропіну сульфату (0,5мл 0,1% розчину) призвела до суттєвого зниження патологічно збільшеної секреції слизовою оболонкою порожнини носа та БНП (носова секреція – 8,52*0,23мм проти 14,20*1,04мм * р*0,01), різкого зниження рівня вторинного месенджера холінергічної ланки ВНС – цГМФ (7,22*0,50 нмоль/л проти 13,37*0,73 нмоль/л* р*0,001), покращання показників функціонування миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів (мукоциліарний кліренс – 16,43*1,03хв проти 23,82*2,52хв* р*0,05) у обстежуваних хворих на ХГВС.
Враховуючи, що бокалоподібні клітини слизової оболонки, які продукують в’язкий тягучий слиз в надмірній кількості при хронічному запаленні, не регулюються ВНС, нами в лікувальний комплекс терапії хворих було запропоновано додати муколітик флуімуцил, який розріджує вже утворений слиз та полегшує тим самим його евакуацію. Обраний муколітик (флуімуцил) володіє значними властивостями антиоксиданта.
Проведені дослідження показників пероксидного окислення ліпідів та системи антиоксидантного захисту у 25 хворих на ХГВС показали, що при загостренні ХГВС в ексудаті пазух рівень продуктів пероксидного окислення ліпідів – малонового діальдегіду (2,43*0,34 проти 1,03*0,17 в контрольній групі* р*0,05) та дієнових кон’югат (1,32*0,12 проти 0,62*0,24* р*0,05) збільшувався, а активність основних ферментних систем антиокидантного захисту – каталази (0,82*0,25 проти 1,41*0,11* р*0,05), супероксиддисмутази, глутатіонпероксидази (0,30*0,05 проти 0,61*0,08* р*0,05) зменшувалась. В процесі традиційного базисного лікування обстежених 25 хворих вивчені показники мали тенденцію до нормалізації, але й при досягненні фази ремісії вони значно відхилялись від контрольних значень (малоновий діальдегід – 2,24*0,51 проти 1,03*0,17* р*0,05* дієнові кон’югати – 1,13*0,10 проти 0,62*0,24* р*0,05* глутатіонпероксидаза – 0,41*0,09 проти 0,61*0,08* р*0,05). Призначення препарату з антикосидантною дією (флуімуцилу) у 20 хворих на ХГВС призвело до нормалізації показників пероксидного окислення ліпідів (малоновий діальдегід – 1,52*0,33 проти 3,68*0,25* р*0,05* дієнові кон’югати – 0,71*0,15 проти 2,33*0,21* р*0,05) та зростання активності ферментних систем антиоксидантного захисту – каталази (1,32*0,15 проти 0,77*0,13* р*0,05) та глутатіонпероксидази (0,60*0,04 проти 0,28*0,07* р*0,05).
За обраною схемою лікування 113 обстежуваних хворих на ХГВС були поділені на п’ять однорідних по віку, статі, тривалості захворювання та попередньої терапії груп. Першу групу склали 25 хворих на ХГВС з вегетативною ейтонією, що отримували базисне лікування (судинозвужуючі та антисептичні краплі в ніс, антибіотикотерапія, курс лікувальних пункцій з введенням антибактеріального препарату згідно даних антибіотикограми, антигістамінні препарати та фізіопроцедури). Другу групу склали 22 пацієнта з ХГВС з вегетативним дисбалансом, що отримували базсину терапію. В третю групу ми включили 23 хворих на ХГВС з місцевими підсиленими холінергічними впливами, що окрім базисного лікування отримували місцево атропін. Четверта група була представлена 20 хворими на ХГВС з вегетативним дисбалансом, що окрім базисної терапії отримували місцево флуімуцил. В склад п’ятої групи ввійшли 22 пацієнта з вегетативним дисбалансом, що комбінацію атропіну, флуімуцилу та базисне лікування.
Визначення клінічної ефективності місцевого застосування атропіну сульфату та флуімуцилу показало, що врахування функціонального стану ВНС у 66 хворих на ХГВС та корекція виявлених патогенетичних порушень за допомогою холінолітичних та муколітичних препаратів дозволило прискорити позитивну динаміку суб’єктивних (скарги на головний біль та біль в проекції вражених пазух, ринорею, утруднення носового дихання) та об’єктивних симптомів запалення (наявність гнійних чи слизово-гнійних виділень в сердньому носовому ході та носоглотці, гіперемії та набряку слизової оболонки середнього носового ходу, слизово-гнійного ексудату в верхньощелепних пазухах).
Медикаментозне пригнічення гіперсекреції слизу шляхом застосування холінолітичних та муколітичних препаратів у 66 хворих на ХГВС (третя, четверта та п’ята дослідні групи) сприяло більш швидкій санації враженого синусу від патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, що проявилось зменшенням загального популяційного рівня життєздатної мікрофлори (загальний популяційний рівень життєздатної мікрофлори на третій день лікування 5,32*0,21 lgКУО/мл проти 6,08*0,13 lgКУО/мл у 22 хворих, що знаходились на базисній терапії* р*0,01), а також відсотком висіву збудників у вогнищі запалення. Так, на п’ятий день лікування життєздатну мікрофлору вдалось ідентифікувати в 36,36% хворих, що отримували базисну терапію, тоді як в групі пацієнтів, де проводилась корекція холінолітиками та муколітиками цей показник склав 21,72%.
Місцева корекція виявлених підсилених холінергічних впливів М-холіноблокатором атропіном у 23 хворих на ХГВС сприяла покращанню показників системи імунітету (активні Т-лімфоцити – 22,79*0,33% проти 17,95*0,35%* р*0,001* Т-хелпери – 18,90*0,01% проти 16,21*0,32%* р*0,001* В-лімфоцити – 32,29*0,15% проти 33,67*0,03%* р*0,05* ЦІК – 153,32*5,03 проти 172,02*5,07* р*0,05* титр природних антитіл – 4,73*0,45 проти 3,01*0,34* р*0,01* фагоцитарне число – 4,08*0,43 проти 2,33*0,43* р*0,001), які вірогідно не відрізнялись від відповідних значень у хворих з вегетативною ейтонією після базисного лікування (р*0,05). Залежність показників імунного статусу від стану ВНС доводить тісний зв’язок між даними регуляторними системами організму людини та патогенетичну взаємозумовленість їх порушень.
Покращання показників системи імунітету в групі з 20 пацієнтів, що отримували місцево муколітик флуімуцил (Т-лімфоцити активні – 21,15*1,30% проти 17,95*0,35%* р*0,001* Т-хелпери – 18,60*0,20% проти 16,21*0,32%* р*0,001* В-лімфоцити – 30,40*0,45% проти 33,67*0,03%* р*0,001* ЦІК – 149,26*6,01 проти 172,02*5,07* р*0,01* титр природних антитіл – 4,84*0,35 проти 3,01*0,34* р*0,001* фагоцитарне число – 5,81*0,13 проти 2,33*0,43* р*0,001), можна пояснити можливою імунотропною дією препарату або ефективнішій та більш швидкій санації вогнища запалення від мікробних антигенів, що відбувається за рахунок розрідження слизу та полегшення його евакуації через природний отвір.
Врахування функціонального стану ВНС та застосування фармакологічної корекції виявленого вегетативного дисбалансу, а також місцеве застосування муколітика флуімуцила у обстежених пацієнтів дозволило покращити якість лікування хворих на ХГВС, скоротити кількість лікувальних пункцій верхньощелепних пазух (до 8,1*1,5 проти 10,7*3,1 в другій групі), зменшити середню тривалість перебування в стаціонарі (до 11,0*1,2 ліжко-дня проти 14,3*2,2 ліжко-дня), досягти добрих віддалених результатів в переважній більшості випадків (рецидив протягом року спостереження в 9,09% випадків), що мало позитивний економічний ефект і дозволило рекомендувати запропоновану лікувальну тактику до застосування в практичній оториноларингології.
ВИСНОВКИ
1. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт в 54,84% випадків захворювання перебігає на фоні характерних змін загальної та місцевої функціональної активності вегетативної нервової системи. Загальний функціональний стан вегетативної нервової системи характеризується прогресуючим з віком підсиленням холінергічних впливів, що проявляється вагальною направленістю вегетативного тонусу, парасимпатичним типом вегетативної реактивності, локальним проявом якого є значне підсилення носової секреції, порушення носового дихання, мукоциліарного кліренсу, калориферної функції носа.
2. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт в стадії загострення в 84,96% випадків має місце контамінація та персистенція асоціацій патогенних та умовно патогенних, аеробних та анаеробних, грампозитивних та грамнегативних бактерій, а також зниження колонізаційної резистентності слизової оболонки верхньощелепних пазух за рахунок елімінації автохтонних облігатних бактерій.
3. Загострення хронічного гнійного верхньощелепного синуіту перебігає на фоні зниження відносної кількості Т-лімфоцитів (25,82*1,37% проти 65,00*0,08%* р*0,001), їх хелперної (16,21*0,53% проти 43,35*0,57%* р*0,001) та супресорної (14,76*0,44% проти 20,76*0,32%* р*0,001) субпопуляцій* функціональної недостатності гуморальної ланки системи імунітету, що проявилась в низькій секреторній здатності В-лімфоцитів щодо продукції імуноглобулінів класів IgG (17,43*0,73 проти 57,31*0,76* р*0,001), IgM (2,06*0,39 проти 5,27*0,23* р*0,001), IgA (1,13*0,61 проти 8,54*0,46* р*0,001)* а також має місце дефіцит факторів неспецифічної резистентності організму: фагоцитарної активності (69,15*0,46% проти 83,24*0,62%* р*0,001), фагоцитарного числа (2,36*0,16 проти 7,00*0,15* р*0,001), титру природних антитіл (2,67*0,58 проти 4,12*0,33* р*0,01).
4. При тривалій місцевій холінергічній активації ступінь набутої імунологічної недостатності була більшою, ніж за умов вегетативної ейтонії. Вірогідно відрізнялись показники активних Т-лімфоцитів (14,81*0,78% проти 17,03*0,89% у хворих з вегетативною ейтонією* р*0,05)* фагоцитарної активності (62,43*0,20 проти 68,87*0,71 при вегетативній ейтонії* р*0,001)* фагоцитарного індексу (2,31*025 проти 3,48*0,06* р*0,001).
5. Корекція місцевого вегетативного дисбалансу шляхом локального застосування атропіну у хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт сприяє більш швидкій елімінації патогенної та умовно патогенної мікрофлори з вогнища запалення (5,28*0,34 lgКУО/мл проти 6,08*0,13 lgКУО/мл при базисному лікуванні на третій день), покращанню показників функціонування порожнини носа та верхньощелепних пазух (носова секреція 8,52*0,23мм проти 14,20*1,04мм при застосуванні базисної терапії* р*0,001* мукоциліарний кліренс 16,43*1,03хв проти 23,82*2,52хв* р*0,01), покращанню показників неспецифічної резистентності та специфічного імунного протиінфекційного захисту організму (Т-активні лімфоцити 22,79*0,73% проти 17,95*0,35* р*0,001* Т-хелпери 18,90*0,11% проти 16,21*0,32%* р*0,001* циркулюючі імунні комплекси 153,32*5,03 проти 172,02*5,07* р*0,05* В-лімфоцити 32,29*0,15% проти 33,67*0,03* р*0,01* фагоцитарне число 4,08*0,43 проти 2,33*0,43* р*0,01* титр природних антитіл 4,73*0,45 проти 3,01*0,34* р*0,001 в порівнянні з хворими, що отримували базисну терапію).
6. Ефективним в лікуванні хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт є місцеве використання флуімуцилу, яке призводить до швидкого очищення вогнища запалення від патологічного слизово-гнійного ексудату та нормалізації процесів пероксидного окислення ліпідів (малоновий діальдегід 1,52*0,33 проти 3,68*0,25* р*0,001* дієнові кон’югати 0,71*0,15 проти 2,33*0,21* р*0,001* каталаза 1,32*0,15 проти 0,77*0,13* р*0,001* глутатіонпероксидаза 0,60*0,04 проти 0,28*0,07* р*0,001 в порівнянні з хворими, що отримували базисну терапію).
7. Найбільш ефективною при лікуванні хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт є комбінація холінолітичних та муколітичних препаратів, яка прискорювала санацію верхньощелепних пазух, давала змогу нормалізувати показники місцевої функціональної активності вегетативної нервової системи, покращити показники імунного статусу (Т-лімфоцити 34,59*0,78% проти 30,36*1,03%* р*0,001* Т-хелпери 19,01*0,02% проти 16,21*0,32%* р*0,001* Т-супресори 15,75*0,05% проти 15,01*0,20%* р*0,05) та неспецифічної резистентності (фагоцитарне число 5,87*0,02 проти 2,33*0,43* р*0,001* титр природних антитіл 4,83*0,10 проти 3,01*0,34* р*0,001), зменшити інтенсивність процесів пероксидного окислення ліпідів (малоновий діальдегід 1,41*0,18 проти 3,68*0,25* р*0,001* дієнові кон’югати 0,84*0,11 проти 2,33*0,21* р*0,001 в порівнянні з хворими, що отримували базисне лікування).
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт діагностика місцевого дисбалансу вегетативної нервової системи повинна проводитись за показниками носової секреції та носового дихання, калориферної функції носа, концентрації іонів водню носового секрета, мукоциліарного кліренсу на фоні місцевої атропінізації та рівнів циклічних нуклеотидів (цАМФ, цГМФ).
2. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт для корекції вегетативного дисбалансу доцільно місцеве застосування холінолітичного препарату (0,5 мл 0,1% розчину сульфату атропіну внутрішньопазушно один раз на день).
3. Для полегшення евакуації з вражених верхньощелепних пазух в’язкого слизу, нормалізації процесів пероксидного окислення ліпідів та показників імунного статусу доцільно в лікувальний комплекс включити місцеве введення муколітичного препарату флуімуцилу в дозі 2 мл 5% розчину один раз на день.
4. У хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт етіотропну антимікробну терапію слід проводити згідно даних антибіотикограми з додатковим місцевим застосуванням холінолітичних та муколітичних препаратів.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Попко Й.М., Казимірко М.М., Левицька С.А. Стан мікробного інфікування верхньощелепних пазух у хворих хронічним гнійним гайморитом в процесі консервативного лікування. – Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медицини. Матеріали 2-го наукового симпозіуму (Чернівці, 1998). – С.76-77.
2. Левицька С.А. Оцінка місцевого стану вегетативної нервової системи у хворих хронічним гнійним гайморитом. – Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медицини. Матеріали 2-го наукового симпозіуму (Чернівці, 1998). – С.54-55.
3. Заболотний Д.І., Левицька С.А., Попко Й.М., Плаксивий О.Г. Застосування ринофлуімуцилу при лікуванні хворих на гострий та хронічний риносинуіт // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1998. – №5, додаток. – С. 39-40.
4. Попко Й.М., Плаксивий О.Г., Левицька С.А. Мікробіологічна характеристика та стан вегетативної інервації у хворих на хронічний гнійний гайморит. – Матеріали ювілейної науково-практичної конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження О.С.Коломійченка (Київ, 1998). – С. 217-227.
5. Левицька С.А. Оптимізація етіотропного лікування хронічного гнійного верхньощелепного синуіту з врахуванням мікробіологічної характеристики запалення // Буковинський медичний вісник. – 1998. – № 3-4. – С. 24-28.
6. Заболотний Д.І., Горбань Є.М., Левицька С.А. Динаміка протеолітичної активності ексудату верхньощелепних пазух при гострому та хронічному гнійних риносинуітах // Буковинський медичний вісник. – 1998. – Том 2, № 4. – С. 50-54.
7. Левицька С.А., Сидорчук І.Й. Етіотропна терапія при хронічному гнійному синуіті // Журнал вушних, носових та горлових хвороб, – 1999. – № 3, додаток. – С. 112-116.
8. Левицька С.А., Сидорчук І.Й. Стан факторів неспецифічного та специфічного імунного протиінфекційного захисту організму хворих на хронічний гнійний синуіт в період загострення // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1999. – № 3, додаток. – С. 116-120.
9. Заболотний Д.І., Левицька С.А., Сидорчук І.Й., Попко Й.М., Плаксивий О.Г. Вплив видового складу мікрофлори ексудату з верхньощелепних пазух на показники неспецифічного та специфічного імунного протиінфекційного захисту організму хворих на хронічний гнійний гайморит // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1999. – № 3. – С. 36-41.
Анотація
Левицька С.А. Діагностика і лікування хронічного гнійного верхньощелепного синуіту з врахуванням патогенетичної ролі місцевого дисбалансу автономної нервової системи. – Рукопис. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю: 14.01.19 – оториноларингологія. – Київський науково-дослідний інститут оториноларингології ім. проф. О.С.Коломійченка, Київ, 1999.
Дисертація присвячена питанням діагностики та лікування хронічного гнійного верхньощелепного синуіту з урахуванням загальної та місцевої функціональної активності вегетативної нервової системи. Встановлено, що в 54,84% випадків при хронічному гнійному верхньощелепному синуіті має місце дисбаланс вегетативної нервової системи, який потребує вегетотропної фармакологічної корекції. Розроблено методики місцевого застосування холіноблокатора атропіна сульфата та муколітика флуімуцила в лікуванні хронічного гнійного верхньощелепного синуіту. Основні результати роботи знайшли успішне використання в практичній оториноларингології при лікуванні хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуіт.
Ключові слова: хронічний гнійний верхньощелепний синуіт, вегетативна нервова система, вегетативний дисбаланс, лікування, атропін, флуімуцил.
Аннотация
Левицкая С.А. Диагностика и лечение хронического гнойного верхнечелюстного синуита с учетом патогенетической роли местного дисбаланса автономной нервной системы. – Рукопись. – Дисертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности: 14.01.19 – оториноларингология. – Киевский научно-исследовательский институт оториноларингологии им. проф. А.И.Коломийченко, Киев, 1999.
Дисертация посвящена вопросам диагностики и лечения хронического гнойного верхнечелюстного синуита с учетом общей и местной функциональной активности вегетативной нервной системы. Установлено, что в 54,84% случаев при хроническом гнойном верхнечелюстном синуите имеет место дисбаланс вегетативной нервной системы, который требовал вегетотропной фармакологической коррекции. Разработаны методики местного использования холиноблокатора атропина сульфата и муколитика флуимуцила при лечении хронического гнойного верхнечелюстного синуита. Основные результаты работы нашли успешное применение в практической оториноларингологии при лечении больных хроническим гнойным верхнечелюстным синуитом.
Ключевые слова: хронический гнойный верхнечелюстной синуит, вегетативная нервная система, вегетативный дисбаланс, лечение, атропин, флуимуцил.
Annotation
Levytska S.A. Diagnostic and treatment of chronic purulent maxillary sinusitis taking into account the pathogenetic role of disbalans of autonomic nervous system. – Manuscript. – The dissertation is presented for the Scientific degree of Candidate of Sciences (Medicine) in speciality 14.01.19. – otorhinolaryngology. – Kiev Research Institute of Otorhinolaryngology named after Prof. A.I.Kolomiychenko, Kiev, 1999.
The dissertation is devoted to the questions of diagnostic and treatment of chronic purulent maxillary sinusitis taking into account systemic and local functional activity of autonomic nervous system. The disbalans of autonomic nervous system has been stated that in 54,84% cases of chronic purulent maxillary sinusitis. It has needed of pharmacological correction. The techniques of local adminisration of cholinolytic atropine and mucolytic fluimucil were elaborated for chronic purulent maxillary sinusiis treatment. The main findings of the work were successfully put into practice in applied otorhinolaryngology in chronic purulent maxillary sinusitis treatment.
Key words: chronic purulent maxillary sinusitis, autonomic nervous system, disbalans of autonomic nervous system, treatment, atropine, fluimucil.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020