ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. К. Д. УШИНСЬКОГО

Клюєва Сніжана Дмитрівна

УДК:300.36+300.38+152.32+152.822

Девіантність творчої особистості

Спеціальність 09.00.03- соціальна філософія

та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса

2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології

Південноукраїнського державного педагогічного університету

ім. К. Д. Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник — доктор філософських наук, професор

Кавалеров Анатолій Іванович

Південноукраїнський державний

педагогічний університет

ім. К. Д. Ушинського,

завідувач кафедри філософії і соціології

Основні опоненти: — доктор філософських наук, професор

Семашко Олександр
Миколайович

Державна академія
керівних кадрів

культури і
мистецтв, завідувач

кафедри соціології

— кандидат
філософських наук

Довгополюк Віктор
Олександрович

Рівненський
державний

гуманітарний
університет, старший

викладач кафедри
філософії

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,
кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “16” лютого 2007 р. на засіданні спеціалізованої
вченої ради К.41.053.02. в Південноукраїнському державному педагогічному
університеті ім. К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул.
Старопортофраківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Південноукраїнського
державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського за адресою:
65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розіслано “ 13 ” січня
2007р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
І.Г. Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Аналіз форм соціальної поведінки людей, яка не
відповідає суспільним нормам, віддавна привертав до себе увагу
соціологів, психологів, юристів, медиків.

В наш час в Україні актуальність проблеми девіантності ще більш зросла у
зв’язку з характерними для сучасного етапу суспільного розвитку
негативними процесами соціального розшарування, маргіналізації, зламу
соціокультурного середовища: втрати традицій, деформації моральних і
поведінкових стереотипів, порушенні самоідентифікації особистості,
втрати життєвих орієнтирів. Утім, складнощі соціально-економічного
характеру повністю не вичерпують пояснення феномена девіантності в
різних сферах діяльності людини.

В соціології девіантність розглядається передусім в опозиції
конвенціальної за своїм характером соціальної норми, котра є необхідним
елементом соціальної практики, інструментом соціального регулювання та
контролю, й відхилення від неї. Прийнято, що не існує природних
девіантних форм поведінки, котрі б не залежали від суспільних
цінностей, історично сформованої межі припустимого.

Наукова традиція, яка пояснює девіантну поведінку в рамках теорії
аномії, сьогодні відома як девіантологія Ї соціологія девіантності та
соціального контролю. Про актуальність цієї області соціологічного
знання свидічить той факт, що Міжнародна соціологічна асоціація має у
складі спеціальний дослідний комітет №29 “Девіантність і соціальний
контроль” (Deviance and Social Control).

Проблеми девіантності як соціального явища, співвідношення організації
та дезорганізації, норми та аномалії, умови соціалізації як чинник
девіації, генезис і кореляційні залежності між системою очікувань
суспільства та поведінкою особистості, адаптаційність соціальних норм,
співіснування норм різних субкультур Ї це є далеко не повний перелік
питань проблемного поля девіантології. Незважаючи на величезний масив
спеціальних наукових досліджень, присвячених розгляду девіантної
поведінки, соціальної норми, позитивних і негативних відхилень в діях
соціальних груп або індивіда, а також особливостей делінквентної,
кримінальної поведінки, не можна не зазначити дефіцит поглибленого
соціально-філософського аналізу вказаних феноменів.

Стан, рівень і динаміка соціальних девіацій та їх наслідків потребують
прискіпливої уваги та осмислення таких явищ у філософському проблемному
полі. Розгляд проблем девіантності особистості в різноманітному спектрі
системних зв’язків можна і потрібно провести на основі
соціально-філософських понять і категорій. Саме в особистості
перетинаються соціальні протиріччя. Межа між позитивною й негативною
девіантністю проходить через особистість. Найбільш явну різнополюсну
девіантність виявляють творчі люди. Часто професійна діяльність видатних
музикантів, учених, художників не викликає розуміння з боку суспільства,
сучасників, оскільки не вписується в соціальну норму й ламає
загальновизнані ціннісні стереотипи. Проте з позицій розвитку людської
духовності творча особистість має рацію та є більш тонким індикатором
соціальних флуктуацій.

Проблема девіантності творчої особистості, що є цікавою та важливою і
для спеціального, міжпредметного, і для філософського дослідження, тут
представлена у соціально-філософському ракурсі. Наукова задача роботи
відбиває потребу уточнення накопиченого матеріалу за даною темою та
розроблення її нових аспектів у соціально-філософському осмисленні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в рамках наукової тематики кафедри філософії та соціології
Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.
К.Д.Ушинського «Інноваційність у методології і технології наукового й
соціального пізнання» (затверджена на засіданні наукової ради
університету, протокол №5 від 25.12.2003 року) та є одним з аспектів
соціально-філософського осмислення буття людини в суспільстві.

Мета та завдання дослідження.

Метою даного дослідження є виявлення особливостей девіантності творчої
особистості у соціально-філософському ракурсі.

Поставлена мета вимагає вирішення таких конкретних задач:

1.Розглянути феномен творчої особистості в межах художньої діяльності як
середовища та умови її самореалізації.

2.Визначити загальні характеристики девіантності як соціального явища.

3. Простежити особливості виявлення та виявів девіантності творчої
особистості у соціокультурному дискурсі.

4.Дослідити форми позитивної девіантності творчої особистості в
художньої діяльності.

Об’єкт дослідження: девіантність особистості.

Предмет дослідження: особливості прояву девіантності творчої
особистості.

Методи дослідження: Соціально-філософський аналіз досліджуваної проблеми
обґрунтований використанням загальнонаукових і спеціальних підходів і
методів дослідження, серед яких варто зазначити описовий (застосовуваний
у процесі всього дослідження); порівняльно-історичний (щодо виявлення
ступеня наукової розробленості проблеми); системний (щодо аналізу
феномену творчої особистості в системі художньої діяльності та
особливостей взаємозв’язку девіантності творчої особистості й умов її
самореалізації); синергетичний підхід, що забезпечив можливість
розглянути девіантність у категоріальному ракурсі сучасної синергетичної
наукової картини світу.

Наукова новизна одержаних результатів

В дисертації дістав дальший розвиток девіантологічний напрям дослідження
особистості. Уперше представлено соціально-філософський аналіз
особливостей девіантності творчої особистості, який дозволив виявити
специфіку позитивних форм відхилень від соціальної норми.

Конкретизується новий підхід до характеристики чинників формування
девіантності творчої особистості в межах художньої діяльності, а також
визначення соціальних детермінант її виявлення.

Розширені загальні характеристики девіантності особистості як
соціального явища в єдності творчого та повсякденного компонентів, що
дозволило розглянути феномен творчої особистості як особливий
соціокультурний тип, котрий передбачає наявність латентних, але міцних
форм спів’єднання творчого обдарування художника та його ціннісних
орієнтацій, образу життя, повсякденної поведінки, мотивацій діяльності.

Певною новизною в дослідженні характеризується розгляд особливостей
виявів девіантності творчої особистості у соціокультурному дискурсі.
Творчий процес не є ізольованою сферою, в котрій виступає креативність
художника. Власне творча активність, різні форми буттєвої активності
підпорядковані генеральній меті творчої діяльності Ї створенню твору
мистецтва. Заради цього відшукуються певні умови, обирається життєвий
фон, середовище (оточення), що сприяє виконанню творчого задуму,
здійснюються провокативні акції, епатаж, “чорний піар”.

Дальший розвиток отримав пошук форм позитивної девіантності творчої
особистості в художньої діяльності, а також способів їх дослідження
(біографічний метод).

Практичне значення одержаних результатів

Результати дослідження можуть бути застосовані для аналізу різноманітних
виявів девіантності у творчому середовищі з метою її глибокого розуміння
та відповідної адекватної соціальної дії в адміністративній,
педагогічній, медичній, правоохоронній практиках. Матеріали
дисертаційного дослідження можуть бути включені до змісту курсів і
спецкурсів із соціальної філософії, соціології, етики, естетики,
психології творчості.

Апробація результатів дисертації. Оснівні положення та висновки
дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах,
засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського
державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, а також
знайшли відображення в доповідях на міжнародних науково-практичних
конференціях „Наука і освіта-2004” (Дніпропетровськ, лютий 2004 р.);
„Розвиток наукових досліджень-2005” (Полтава, листопад 2005 р.)

Публікації. Оснівні ідеї та положення дисертації висвітлені у 3-х
наукових публікаціях, вміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК
України.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається зі вступу, двох
розділів, що мають по два підрозділи, висновків та списку використаних
джерел. Загальний обсяг — 192 сторінки. Список використаних джерел – 203
найменування — нараховує 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета,
завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкривається наукова
новизна та практична значущість результатів роботи, вказується їх
апробація, структура та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі „Творча особистість в межах художньої діяльності”
особистість розглядається через такі фундаментальні поняття, як
творчість, художня діяльність, суб’єкт творчості.

У першому підрозділі „Специфіка творчості у художньої діяльності”
розглянуті багатоаспектні історичні інтерпретації розуміння творчості,
художньої діяльності, художньої творчості у світової
філософсько-естетичної думки (античність, середньовіччя, Відродження,
Новий час). Наприклад, у XX ст. дану проблематику розробляли М.М.
Бахтін, М.О. Бердяєв, Л.С. Виготський, О.Ф. Лосев, С.Л. Рубінштейн, а
також В.І. Авдєєв, Ю.В. Борєв, О.Л. Галін, М.С. Коган, О.Л. Кривцун,
Л.Т. Левчук, Л.А. Никитич, Я.О. Пономарьов, О. Ранк, В.М. Цапок, Є.Г.
Яковлєв.

В Україні різні грані цієї предметної області розробляли А.С.
Канарський, П. Кравчук, В.А. Моляко, В.М. Николко, Р.О. Позінкевич, М.А.
Рєзнік, В.А. Роменець, В. Шинкарук та ін.

Слід визнати, що у поясненні феномена творчості при вельми розмаїтому
спектрі концепцій (біхевіоризм Ї “метод спроб і помилок; гештальт Ї
самоорганізація ментальних структур, інсайт; фрейдизм Ї “катарсис”)
провідною є тенденція обернення до активності сумління, яке здатне
зберігати динамічну рівновагу із оточенням, перебудовуватися задля
ефективної адаптації до мінливого середовища. Творчість спрямована на
об’єкт, тобто оті продукти, що вони народжуються нею та від неї
відчужуються, аби перетворити наявне (те, що існує) і створити нове, у
т.ч. у сумління та поведінці суб’єкта.

В підрозділі розглядається феномен творчості у художній діяльності з
точки зору соціальної філософії, що передбачає системний підхід до
виучування процесу створення нового. У першу чергу був визначений
суб’єкт творчості як носій і провідник концепту перетворюючої
діяльності.

У суб’єкті найбільш повно та яскраво виражена гармонія чи дисгармонія
соціального й індивідуального. З точки зору співвідношення норми й
відхилення будь-який творчій акт має на меті подолання наявного та
адаптованого аж до протистояння, крайньої опозиції до нормативності. Тут
треба враховувати єдність об’єктивних і суб’єктивних чинників формування
як творчого імпульсу, так і творчої продуктивності суб’єкта (здатності
втілити відкриття, незважаючи на заборони, канони, спротив матеріалу).
„Дозвільна” здатність до скидання кумирів, ламання правил, переконаність
у власній правоті проти кон’юнктурних запитів Ї характерна риса творчого
суб’єкта, котра дозволяє породжувати оригінальні коди, прийоми, тобто
творити нове.

Суб’єкт є виразником творчих можливостей суспільства, культури й запитів
свого часу в конкретній діяльності. У генетичному й функціональному
планах його структура визначена біологічними, психічними й соціальними
факторами. Взаємодія суб’єкта та об’єкта діяльності призводить до зміни
не тільки другого, але й першого. Особливо наочно це виражене в такій
сфері творчих зусиль суб’єкта, що спрямовані на об’єкт, як художня
діяльність.

Із соціально-філософських позицій художня діяльність репрезентує один з
найважливіших механізмів акумуляції соціального досвіду людей,
породження, передачі, збереження колективних та особистісних ціннісних
установок, їх утвердження специфічними образними засобами вербального,
аудіо- та візуального характеру. Проблеми суспільного або глибоко
інтимного рівня моделюються в уявній реальності та представляються в
яскравій емоційній формі, яка передбачає зворотній зв’язок у вигляді
співпереживання, співвіднесення особистісних установок, дій, ідеалів із
тими, котрі втілив художник.

Художня діяльність є потужним чинником становлення творчої особистості в
плані її соціалізації та інкультурації, а також виконує стосовно неї
функцію організації середовища. При цьому актуальні для суспільства
етичні та естетичні моделі, що втілені в образах, колізіях, не є
статичними. Завдяки творчої інтуїції, новаторському пошуку,
винахідливості, сміливості, умінню побачити народжувану тенденцію,
творець як носій продуктивної ідеї підкорює свою професійну діяльність,
а й часто життя, її втіленню, жертвуючи благами, що вони є освячені в
масовій свідомості, іноді порушуючи соціально значуще, припустиме,
відкриваючи неспроможність загальновизнаної норми.

Творчість як якісна характеристика й вищий ступінь художньої діяльності
є доцільна діяльність, що охоплює такі моменти, як відбиття проблемної
ситуації у свідомості суб’єкта творчості та її вияв у вигляді пошуку
рішення певного завдання; висування ідеї рішення у вигляді художнього
задуму, відбиття перебігу творчості, контроль над ним, коригування й
оцінка його з боку досягнутого результату й характеру виникаючих
труднощів. Соціальна природа творчості є достатньою підставою для того,
щоб вважати проблематику творчості філософською.

В другому підрозділі “Особистість в ракурсі    творчої  реалізації”
дається визначення творчої особистості, розкривається його сутність
через її складники. Багато уваги приділяється особливостям творчої
особистості, які відділяють її від звичайної особистості. Високий
інтелект, готовність до ризику, імпульсивність, незалежність думок й
оцінок, сприйняття нових ідей, здатність знаходити й піднімати проблеми,
незалежність поведінки й суджень і разом з тим — уміння поступатися й
відмовлятися від своїх невірних попередніх думок, критичність,
сміливість, терпимість. Творчій особистості також властиві: неабияка
енергія, завзятість, наполегливість, незалежність, сміливість,
упевненість, терпимість, адаптивна гнучкість, сприйнятливість,
оригінальність. Перелік особливостей творчої особистості включає й деякі
риси, які створюють труднощі у спілкуванні, викликають невдоволення
оточуючих людей. Сюди належать такі риси, як сумнів у звичайних істинах,
бунтарство, неприйняття традицій. Захоплення роботою й відчуженість
призводять до того, що взаємини між людьми здаються чимось другорядним.
Властивим для творчої особистості є й підвищене прагнення до
самоствердження – іноді воно може приймати й неприємні форми. У цілому
перераховані вище якості є тим мінімальним набором, без якого, врешті
решт, особистість не може характеризуватися як творча.

Також розглянуті творчі здібності особливості. Творчі здатності не
існують як специфічні утворення, але є похідними від інших якостей
індивідуальності. Частіше їх пов’язують зі спеціальними здатностями до
творчих видів професійної діяльності, з особистісними рисами, специфікою
когнітивної сфери. Головною ознакою творчих здатностей є потреба в
інтелектуальній праці, високий рівень вимогливості. Зараз усе більше
уваги приділяється комплексним показникам, які на основі непрямих питань
виявляють схильність до творчості. Соціально-філософські й психологічні
підходи до позначення творчої особистості визначаються варіативністю. Ми
розглянули поняття, виходячи із загальноприйнятих визначень особистості
як системної соціальної якості індивіда, що формуються під час спільної
діяльності й спілкуванні та характеризуються його впровадженням у
суспільні відносини. Творча особистість як суб’єкт творчих відносин і
продуктивної творчої діяльності характеризується творчими якостями,
котрі детермінують творчий потенціал особистості, тобто сукупність її
творчих можливостей: мотивів, рис характеру, здатностей, які виявляються
в діяльності й творчій взаємодії, забезпечують утворення об’єктивно
нових, суспільно й особистісно значущих результатів.

Будь-яка професійна діяльність формує своєрідні психологічні риси
особистості. Одною з особливостей творчої особистості в художній сфері є
здатність (іноді потреба) вживатися в образ вигаданих героїв, підкорюючи
ритм дійсності логіці вимислу. Творчий стан охоплює не тільки внутрішній
світ особистості, а й відбивається і поведінці, й у стосунках з іншими.
Коли ця потреба безперервного вживання стає системою, вона творить
своєрідну надбудову над життям і ставить художника в складу позицію. Він
мусить послідовно переходити від дійсності до вимислу й від вимислу до
дійсності, й така зміна положень, одночасне володіння зараз декількома
формами існування вносить в його душу помітну дисгармонію. Вона
переживається гостро та зовнішньо знаходить відбиття у формах поведінки,
котрі не завжди відповідають соціальній нормі.

У другому розділі “Девіантність як феномен і предмет
соціально-філософського осмислення” розкриті поняття „девіантність” та
„девіантність творчої особистості”, їх позитивне та негативне значення.

У першому підрозділі „Девіантність творчої особистості у
соціокультурному дискурсі” зазначається, що виникнення й розвиток
поглядів про дозволене й заборонене є важливим складником всього процесу
становлення людини як істоти розумної й соціальної. Кожний з нас щодня
стикається з різноманітними виявами соціально небажаної поведінки,
агресією, шкідливими звичками, протизаконними діями. Небажані явища в
суспільній практиці іменуються по-різному: їх називають негативними,
антигромадськими, девіантними, соціальними аномаліями, соціальною
патологією й т.п. Наприклад, поняття «соціальне відхилення» й
«девіантність» мають на увазі те саме Ї відступ, відхід від вимог
соціальної норми, відхилення від прийнятих в даному
конкретно-історичному суспільстві норм міжособистісних взаємин — дій,
вчинків і висловлювань.

У зарубіжній філософії проблеми соціальної девіантності досліджували
різні вчені. Найбільш відомими представниками даного напрямку є Е.
Дюркгейм, М. Вебер, А. Катле, О. Конт, Р. Мертон, Т. Парсонс.

Засновником соціології девіантної поведінки по праву вважається
французький соціолог Е.Дюркгейм. Дослідження проблем злочинності в
працях Е.Дюркгейма посідає значне місце, а його аналіз самогубств
вважається класичним соціологічним дослідженням. Конституюванню як
самостійного наукового напрямку теорія девіантної поведінки зобов’язана,
насамперед, Р. Мертону й А. Коену. Мертон проаналізував, яким чином
соціальна структура спонукує деяких членів суспільства до невідповідного
приписам поводженню, розглядає девіантну поведінку як результат
непогодженості між зумовленими культурою прагненнями й соціальною
структурою. Іншими об’єктивними чинниками соціальних девіацій визнаються
розходження між учасниками соціальної взаємодії й невиконання очікувань
(Т. Парсонс); невідповідність між розподілом благ та особистих якостей
людей (П.Сорокін); вплив норм девіантної субкультури й навчання (Р.
Клауорд, Л. Оулин). Так, особистість, яка з раннього дитинства перебуває
в девіантній субкультурі, з великою ймовірністю буде виявляти відповідні
форми девіантної поведінки.

Нині в соціології й соціальній філософії не існує єдиного підходу до
вивчення соціальних відхилень. До цієї проблеми звертаються дослідники з
різних галузевих наук. Американські вчені А. Коен, Р. Клоуард, О. Олін
стверджували, що соціальні відхилення відтворюються деякими людьми в
процесі засвоєння культури відповідних соціальних груп, де переважають й
вважаються нормальними цінності, що привертають до девіацїї.
Індивідууми, соціалізація яких відбувається в такому середовищі, стають
носіями норм поведінки, що відхиляються. Е. Лемберт, Г. Беккер, Е.
Гоффман, стверджують, що соціальні відхилення є наслідком негативної
соціальної реакції. Цією проблемою займаються А. Бренан, Дж. Фрейм, Дж.
Харрисон, а також М.Брунге, Я.І Гилинський, А.В.Демічева, А.Долгова,
О.В.Змановська, В.Т. Кондрашенко, В.М. Кудрявцев, В.В. Панкратов,
В.А.Шапинський, В.Н.Шилова. В сучасній українській науці соціальна
девіантність розглядається окремими вченими (Є.Р. Борінштейн, Є.
Головаха, В.О. Довгополюк, О.Донченко, І.В.Єршова-Бабенко,
А.І.Кавалеров, Л.П. Котляров М.Михальченко, А.В.Місуно, М.М.Мокляк,
Н.Паніна, О.П.Пунченко, З.Самчук, та інші).

Поняття «відхилення» має сенс лише у зв’язку із поняттям «норма» та
позначає щось «ненормальне» з погляду оцінюючої норми (принципу,
правила, масштабу, взагалі нормативно значущого чинника). Тим самим
визначається спеціальний аспект дослідження соціальної дійсності
(відносин, інститутів, поглядів, цінностей, позицій, дій, поведінкових
актів і т.д.) з нормативної точки зору, під кутом зору відповідності або
невідповідності соціальних явищ тим або іншим соціальним нормам. Норма й
відхилення Ї це парні категорії. Зв’язок норми й відхилень від неї, їхня
протилежність у рамках певної єдності свідчать про неможливість
встановлення й дослідження соціальних відхилень самих по собі, у відриві
від тих норм, про порушення яких йде мова, від їхнього походження, ролі
й місця в суспільному житті. Система, структура, класифікація соціальних
відхилень значною мірою задані відповідною нормативною системою. Норма й
відхилення нерозривно пов’язані між собою, одне без іншого неможливе.
Ясно, що не може бути відхилень без відповідної норми.

n

ae

\ ^ e H

?

?

3/4

Сукупність соціальних норм, що діють у суспільстві, сукупність людей і
суспільних зв’язків, конкретна особистість із властивим їй комплексом
рис, знань, звичок Ї це складні системи. Вони не завжди й не в усьому
збігаються, хоча нормативне регулювання в ідеалі прагне саме до збігу.
Якщо система норм і система реальних суспільних відносин погоджені між
собою, близькі за основними показниками, то це сприяє зміцненню
нормативного порядку. І навпаки, розбіжність зазначених систем веде до
росту соціальних відхилень. На соціальному рівні поведінка, яка
відхиляється, Ї це тільки одна з можливих форм взаємин між суспільством
й особистістю. «Викорінювання» поведінки, що відхиляється, як
соціального явища навряд чи можливе. Понад це — при соціальному розгляді
можна довести, що девіацїї нормальні й корисні для суспільства, оскільки
стимулюють прогресивні зміни в ньому. З усіх характеристик соціального
відхилення найбільш спірною (й тому такою, що заслуговує на особливу
увагу) є оцінка ступеня його корисності або шкідливості. Теоретично сама
ідея «відхилення» припускає симетрію: норма Ї щось постійне, середнє,
типове; відхилення від неї можуть бути як негативними, так і
позитивними.

В другому підрозділі „Форми позитивної девіантності творчої особистості”
розглядається девіантність з різних сторін, але більша увага приділена
позитивній девіантності. Під девіацією позитивної спрямованості
розуміється соціальна творчість, різні форми соціальної активності й
новаторства, які можуть суперечити або не відповідати сформованій у
суспільстві в конкретних історичних умовах нормам, шаблонам, стандартам,
але в той самий час містять величезний прогресивний початок й у зв’язку
із цим зустрічають в суспільній думці або схвалення, нехай навіть
приховане, або нейтральне ставлення. Ці форми відхилень містять в собі
високі моральні, політичні, етичні форми, відображають цінності більш
високого рівня, для широкого вияву яких суспільство ще не дозріло.
Геніальність, героїзм, святість, інтелектуальна активність,
обдарованість, чесність і совісність цілком можуть бути розглянуті як
«позитивні девіацїї». Наприклад, геніальність Ї це, звичайно ж,
девіантність, але девіантність позитивна. Негативна девіантність може
мати свої позитивні сторони. Принаймні, саме так вважають соціологи, що
працюють у традиціях функціоналізму. Прихильники функціональної теорії
розглядають соціальні структури (регулярні моделі взаємодії людей один з
одним), мета яких Ї забезпечення функціонування суспільства. Суспільство
тут рівняється з організмом, в якому кожний орган виконує щось необхідне
організмові. Проте, функціоналісти також визнають, що певні соціальні
структури можуть мати негативні наслідки для суспільства. На перший
погляд може здатися, що більша частина девіантної поведінки соціально
дисфункційна, однак, вважають функціоналісти, подібні явища можуть бути
латентно функціональні (тобто, завуальовано виконувати корисні функції).
Уперше Еміль Дюркгейм у праці «Самогубство» показав, що девіантна
поведінка може мати позитивні наслідки для суспільства. Це парадоксальне
твердження пояснюється тим фактом, що, коли девіантна поведінка має
місце, норми суспільства знову міцніють. Девіантний акт слугує перегляду
(тлумаченню) існуючих стандартів соціальної поведінки. Без періодичних
порушень поведінкових норм самі ці норми могли б стати менш ясними й,
таким чином, менш суворо дотримуваними. Саме на дослідженні позитивної
девіацїї й можливих шляхів перемикання соціальної енергії з негативно
девіантного на позитивно девіантне річище вважає за необхідне
сконцентрувати зусилля соціологів класик російської девіантологїї Я.І.
Гілинський.

Оригінальний сучасний погляд на функціонування суспільства як складної
системи з самоорганізацією пропонує синергетика, розроблена на основі
узагальнення успіхів у природничих науках у II половині ХХ ст. (І.
Пригожин і його школа). Флуктуації у підсистемах суспільства досягають
точки біфуркації. У цей переламний момент принципово неможливим є
передбачити напрямок дальшого розвитку станів системи Ї хаотичного або
більш упорядкованого. Для соціальних систем характерним є перехід від
гомеостазу (підтримка збереження) до гомеорезу (підтримка змін)
HYPERLINK «» \l «_ftn3» _ftn3 .

Відповідно до синергетичного підходу, суспільство та людина
розглядаються як складні утворення із самоорганізацією, нелінійні,
стохастичні системи. Це дозволяє пояснити девіантність в контексті
сучасної наукової картини світу, тобто в категоріях нестабільності,
нерівноважності, флуктуацій, які характеризують багатоспрямованість і
відсутність жорсткої заданості поведінки систем. Тем більш, що
самоорганізація дисипативних суспільних структур через флуктуації
можлива за умови визнання особистісної активності як потужної сили
предметно-практичної та пізнавально-духовної спрямованості.

Вивчення біографій творчо обдарованих людей художнього складу дозволяє
знайти подібність їхніх індивідуальних і культурно-антропологічних
характеристик: життєвих мотивувань, певних психологічних типів
особистості, динаміки творчого процесу — від творчого імпульсу до
втілення задуму, продуктивності та якоїсь кордонної (межевої) стратегії
творчості. Можна зробити висновок про взаємне мотивування
(мотивованість) художника та епохи в плані утвердження нових способів
світосприйняття та буття. Буттєва й творча біографія виявляють внутрішню
організації людини, яка творить, і людини, яка просто існує („живе”).
Ракурс різнополярної девіантності дозволяє побачити в актах творчої
самореалізації художника риси контекстуальності та, як наслідок
відносності її успішності Ї творча особистість не формується ізольовано
від світу. В ній виявляється відносна єдність поведінкових характеристик
представників художнього цеху та цехової самосвідомості. Окрім цього, у
суспільстві у певні епохи формується якийсь образ (канон) художника, що
він має типові психологічні характеристики (романтик, відлюдник, бунтар
тощо) і біографію (“з народу” або представник династії). Біографічна
свідомість епохи конституює бажані для суспільства життєві моделі
успішного або неспішного творця. Суспільний статус творчої особистості,
орієнтування на смак публіки, котра “замовляє музику”, чи прагнення бути
законодавцем художньої моди, спокійний або епатажний характер творчості
Ї усе це невідривні елементи людського обличчя та життєвого шляху
художника, котрі в оригінальній комбінації визначають його спосіб
втілення генеральної мети цілої творчості як кордонної стратегії.

Невідповідність кордонної стратегії творчої особистості суспільному
(цеховому, публічному, життєвому) канону стає причиною діагностики
девіантності як негативної або позитивної. Те, що в рок-музикантів
визнається за хороший тон, є геть неможливим для визнання серед
виконавців симфонічної музики. В усі часи суспільство прагнуло
нівелювати небажані форми людської поведінки. Як небажані майже рівною
мірою вважалися генії й лиходії, дуже ледачі й надто працездатні,
злиденні й багатії. Різкі відхилення від середньої норми як у позитивну,
так і негативну сторони, загрожували стабільності суспільства, що завжди
цінувалося в повсякденної перспективі вище за усе.

У висновках наведені теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового
завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні девіантності
творчої особистості. Здійснене дослідження дає можливість в
узагальнено-теоретичній формі зробити наступні висновки:

1. З соціально-філософських позицій художня діяльність представляє один
з найважливіших механізмів акумуляції соціального досвіду людей,
породження, передавання, збереження колективних та особистісних
ціннісних установок, їх ствердження специфічними образними засобами
вербального, аудіо- та візуального характеру. Проблеми суспільного або
глибоко інтимного рівня моделюються в уявній реальності й
представляються в яскравій емоційній формі, яка передбачає зворотний
зв’язок як співпереживання, співвіднесення особистісних установок, дій,
ідеалів з тими, котрі втілив художник.

2. Художня діяльність є потужним чинником розбудови творчої особистості
у плані її соціалізації та інкультурації, а також виконує відносно неї
функцію організації середовища. При цьому актуальні для суспільства
етичні та естетичні моделі, втілені в образах, у перенесених колізіях,
не є статичними. Завдяки творчій інтуїції, новаторському пошуку,
винахідливості, сміливості, умінню побачити тенденцію, що народжується,
творець як носій продуктивної ідеї підкорює свою професійну діяльність а
й часто життя, її втіленню, жертвуючи благами, що є цінними у масовій
свідомості, іноді порушуючи соціально значуще, припустиме, відкриваючи
іншим очі на неспроможність загальновизнаної норми.

3. Творчість як якісна характеристика й вищий ступінь художньої
діяльності є доцільна діяльність, що охоплює такі моменти, як відбиття
проблемної ситуації у свідомості суб’єкта творчості та її вияв у вигляді
пошуку рішення певного завдання; висування ідеї рішення у вигляді
художнього задуму, відбиття перебігу творчості, контроль за ним,
коригування та оцінка його з точки зору досягнутого результату й
характеру виникаючих труднощів. Соціальна природа творчості є достатньою
підставою для того, щоб вважати проблематику творчості філософською.

4. Не можна ототожнювати творчу активність із креативною, адже у цьому
разі це означає здатність швидко й нестандартно вирішувати
інтелектуальні завдання. Креативність передбачає наявність особистісних
творчих здатностей, які базуються на певних задатках і можуть виявитися
в різних видах діяльності. Бути особистістю означає не тільки мати
здатність до творчості, але й постійно виявляти її в процесі діяльності.
Здатність особистості до самореалізації виступає головною умовою, за
якої творча діяльність виявляється як головний чинник гармонійного
розвитку особистості. Діяльність Ї це основна сфера вияву особистості,
її обдарувань, здатностей, основний чинник, що впливає на розвиток,
якісні зміни творчості та його суб’єкта. Відсутність діяльності
призводить до «вгасання» здатності до творчості, «вгасання» самої
особистості.

5. Феномен творчої особистості як особливий соціокультурний тип
передбачає наявність латентних, але міцних форм об’єднаності творчого
обдарування художника та його ціннісних орієнтацій, трибу життя,
повсякденної поведінки, мотивацій діяльності. Специфіка творчої
особистості як складної єдності (що має протиріччя; сторони, що нерідко
взаємно виключають одна іншу; високу напругу переживань та екстремальну
напругу в кульмінаційні моменти створення твору) відбивається на
способах самовираження художника в житті. Творчій процес не є
ізольованою галуззю, в якій виявляється креативність художника. Власне
творча активність, різні форми буттєвої активності підпорядковані
генеральній меті художній діяльності Ї створенню твору мистецтва. Заради
цього відшукуються певні умови, обирається життєвий фон, середовище, яке
сприяє здійсненню творчого задуму, здійснюються провокативні акції,
епатаж, “чорний піар”. Суспільство часто діагностує такий тип поведінки
як відхилення від заданих стереотипів, соціальних норм.

6. Художня діяльність творчої особистості спрямована на активне
творення, інтеріоризацію соціокультурного дискурсу, підпорядкована
кордонній стратегії відкриття нового як виходу за межі того, що вже
зроблене іншими творцями, що адаптоване до публічного розуміння та
визнання. Творчій суб’єкт художньої діяльності характеризується
пошуковим твірним потенціалом, прагне до витворення принципово нової
реальності, яка перевищує попередні результати (досягнення, художні
відкриття). Для цього винаходять новий художній код, що його не завжди
усвідомлює сам художник, а суспільство й поготів. Історично рухомі
критерії художності, відносність поняття норми у художній творчості
свідчать про продуктивність нових пошуків, котрі багато в чому пов’язані
з особистісними особливостями творчих людей, які генерують прориви у
найтаємніші смисли буття людства.

7. Такі характерні особливості творчої особистості, як незадоволеність
наявним, повсякденним, звичним, прагнення “вирватися” з повсякденності
через розхитування стереотипів, прагнення до оновлення провокують багато
життєвих випробувань і Ї як наслідок Ї девіантні форми поведінки.

8. Девіантність є відхиленням від конвенційної за характером соціальної
норми як необхідного елемента соціальної практики, інструмента
соціального регулювання й контролю, межі припустимого у суспільстві, яка
склалася історично. Розгляд категорії „девіантність” у
соціально-філософському контексті не є можливим без порівняння й
окремого її розгляду з протилежних сторін. Девіантність має як
негативні, так і позитивні сторони.

9. Згідно з синергетичним підходом, девіантність розглянута у категоріях
нестабільності, нерівноважності, флуктуацій, котрі характеризують багато
спрямованість і відсутність жорсткої заданості поведінки систем. Тем
більш, що самоорганізація дисипативних суспільних структур через
флуктуації можлива за умови визнання особистої активності як потужної
сили предметно-практичної та пізнавально-духовної спрямованості.

10. Ракурс розгляду різнополярної девіантності дозволяє виявити в актах
творчої самореалізації художника риси контекстуальності та, як наслідок,
відносності оцінки її успішності Ї творча особистість не формується
ізольовано від світу. В ній виявляється відносна єдність поведінкових
характеристик представників художнього цеху та цехової самосвідомості.
Біографічна свідомість епохи конституює потребу суспільством життєвої
моделі успішного або неуспішного творця. Суспільний статус творчої
особистості, адаптований до смаків публіки або епатажний характер
творчості Ї все це є невідривними елементами людського образу й
життєвого шляху художника, котрі визначають його спосіб втілення
генеральної мети цілої творчості як кордонної стратегії.

11. Невідповідність кордонної стратегії творчої особистості суспільному
(цеховому, публічному, життєвому) канону стає причиною діагностики
девіантності як негативної або позитивної.

12. Є різні форми позитивної девіантності творчої особистості:
геніальність, талант, обдарованість. Талант, геніальність не можна
звести до якостей звичайної особистості, розглядати як якесь збільшення,
концентрацію властивостей, що зустрічаються серед звичайних людей.
Якості звичайної особистості в умовах таланта можуть багаторазово
підсилюватися, але талантЇ це нове субстратне утворення. Творчість як
складна нелінійна система характеризується деякими статистичними
стабільними одиницями Ї атракторами, й одним з таких є талант.
Геніальність (від лат. genіus Ї дух) Ї вищий ступінь творчих виявів
особистості, що виражається у творчості, котра має видатне значення для
життя суспільства. Ці вияви можуть мати різні ступені відхилення як у
позитивну, так і негативну сторони. Людина індивідуальна, геній Ї ще
більш, у ньому неповторність сягає вищого рівня. «Геній робить те, що
повинен, талантЇ те, що може». Ця формула має на увазі підвладність
генія тому завданню, що ставить перед ним його внутрішня сутність, його
підпорядкованості своїй творчості, неминучість напруги їм всіх своїх сил
для досягнення поставленої мети, для рішення поставленого завдання

13. Девіантність творчої особистості дуже багатогранно представлена в
діяльності. Історичні приклади свідчать про паралельність і навіть
співжиття категорій, які виражені в моральних категоріях добра й зла. За
результатами роботи вони також можуть мати різнобічні характеристики.
Видатні вчені, приходячи до тих або інших відкриттів, не завжди
усвідомлюють їх позитивний або негативний характер; суспільство,
сприймаючи нове, часто знищувало вагомі відкриття й творіння.
Геніальність, обдарованість, талант можна розглядати як відхилення в
позитивну й негативну сторони. З боку негативності можуть розглядати
спосіб життя, вчинки, «божевільні» ідеї, нестандартна поведінка, задуми,
що обганяють століття, що лякають новизною й несхожістю на дотепер
існуючі. Їхні ідеї йдуть врозріз часу, суспільству. Але вони позитивні у
тому, що їхні ідеї, відкриття є новими для суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Стоянова (Клюева) С.Д. Механизмы и причины социальных отклонений //
Перспективи.Ї 2003.Ї № 2-3(22-23).Ї С.112Ї118.

2. Стоянова (Клюева) С.Д. Гениальность как особый вид девиантности //
Перспективи.Ї 2004.Ї№4(28).ЇС.22Ї27.

3. Стоянова (Клюева) С.Д. Отклоняющееся поведение личности: факторы
детерминации // Перспективи.Ї2005.Ї№3(31).ЇС.113Ї117.

АНОТАЦІЇ

Клюєва С.Д. Девіантність творчої особистості.Ї Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія
історії.Ї Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.
К.Д. Ушинського. — Одеса, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене соціально-філософському аналізу
девіантності творчої особистості. Розглядаються різні точки зору
зарубіжних і сучасних українських дослідників на проблему девіантності.
Розглянуто феномен творчої особистості в межах художньої діяльності як
середовища та умови її самореалізації. Визначені загальні характеристики
девіантності як соціального явища. Девіантність є відхиленням від
конвенційної за своїм характером соціальної норми як необхідного
елемента соціальної практики, інструмента соціального регулювання й
контролю, що історично зложився як межа дозволеного в суспільстві.

Простежені особливості вияву девіантності творчої особистості у
соціокультурному дискурсі. Досліджені форми позитивної девіантності
творчої особистості в художньої діяльності.

Ключові слова: творчість, творча особистість, художня
діяльність, девіантність, позитивна девіантність, геніальність.

Клюева С.Д. Девиантность творческой личности.Ї Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 Ї социальная философия и философия истории.Ї
Южноукраинский государственный педагогический университет им. К.Д.
Ушинского, Одесса, 2007.

Диссертационное исследование посвящено социально-философскому анализу
девиантности творческой личности. Значительное место в работе уделено
рассмотрению феномена творческой личности в системе художественной
деятельности. Обозначены такие ее особенности, как импульсивность,
порывистость, способность находить противоречия и поднимать проблемы,
независимость мышления, оценок, поведения и, вместе с тем, умение
уступать и отказываться от своих неверных предшествующих выводов,
критичность и самокритичность, смелость.

Установлено, что с социально-философских позиций художественная
деятельность представляет один из важнейших механизмов аккумуляции
социального опыта людей, порождения, передачи, сохранения коллективных и
личностных ценностных установок, их утверждения специфическими образными
средствами вербального, аудио- и визуального характера. Художественная
деятельность является мощным фактором становления творческой личности в
плане ее социализации и инкультурации, а также исполняет по отношению к
ней, средоорганизующую функцию. Благодаря творческой интуиции,
новаторскому поиску, изобретательности, умению предвосхитить
нарождающуюся тенденцию, творец как носитель продуктивной идеи подчиняет
свою профессиональную деятельность и, нередко, жизнь ее воплощению,
жертвуя одобренными в массовом сознании благами, иногда нарушая
социально значимое, допустимое, обнажая несостоятельность общепринятой
нормы. Анализируются взгляды зарубежных и украинских исследователей на
проблему девиантности. Выявлены общие характеристики девиантности как
социального явления. Прослежены особенности проявления девиантности
творческой личности в социокультурном дискурсе как единство процессов
сохранения и изменения культурного фона эпохи. Девиации (флуктуации)
служат механизмом изменчивости, существования и развития общества.
Неравновесность, неустойчивость становится источником упорядоченности
(по И. Пригожину, “порядок через флуктуации”).

Исследованы формы позитивной девиантности творческой личности в
художественной деятельности.

Подчеркивается, что девиантность является отклонением от конвенциальной
по своему характеру социальной нормы как необходимого элемента
социальной практики, инструмента социального регулирования и контроля,
исторически сложившегося предела допустимого в обществе. Ракурс
рассмотрения разнополярной девиантности позволяет обнаружить в актах
творческой самореализации художника черты контекстуальности и, как
следствие, относительности оценки ее успешности Ї творческая личность не
формируется изолированно от мира. В ней обнаруживается относительное
единство поведенческих характеристик представителей художественного цеха
и цехового самосознания. Биографическое сознание эпохи конституирует
востребованные обществом жизненные модели успешного или несостоявшегося
творца. Общественный статус творческой личности, адаптированный к вкусам
публики или эпатажный характер творчества Ї все это неразрывные элементы
человеческого облика и жизненного пути художника, которые определяют его
способ воплощения генеральной цели всего творчества как пограничной
стратегии. Несоответствие пограничной стратегии творческой личности
общественному (цеховому, публичному, житейскому) канону становится
причиной диагностики девиантности как негативной или позитивной. Под
девиацией положительной направленности понимается социальное творчество,
различные формы социальной активности и новаторства, которые могут
противоречить или не соответствовать сложившимся в обществе в конкретных
исторических условиях нормам, шаблонам, стандартным поведениям, но в то
же время содержать в себе огромное прогрессивное начало и в связи с этим
встречать в общественном мнении либо одобрение, пусть даже скрытое, либо
нейтральное отношение.

Рассмотрены различные формы позитивной девиантности творческой личности:
гениальность, талант, одаренность.

Ключевые слова: творчество, творческая личность, художественная
деятельность, девиантность, положительная девиантность, гениальность.

Kluyeva S.D. Deviance of the creative person. — Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in philosophical science, specialty
09.00.03. – social philosophy and philosophy of history. – The South
Ukrainian State K.D. Ushynsky Pedagogical University. — Odessa, 2007.

The thesis is a social and philosophical analysis of deviance of the
creative person. Different points of view upon the deviance problem,
expressed by foreign and modern Ukrainian researchers are considered. Is
investigated the phenomenon of creative person in the frame of his/her
creative activity being the latter environment and conditions of his/her
self-realization. General characteristics of deviance as social
phenomenon are established. Deviance is not-obedience to the
conventional social norm which is an obligatory element of the social
practice, an instrument of social regulation and control, and,
historically, is established as boundary of ‘allowed’ in the society. Is
shown how particularities of the creative person deviance are revealed
in the social and cultural discourse, and some forms of the positive
deviance in the creative activity are investigated.

Key words: creativity, creative person, deviance, positive deviance,
geniality.

Похожие записи