НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ДОЛОТ Володимир Денисович
УДК 35.01:614
Державне управління стаціонарною медичною допомогою в україні: стан і
тенденції розвитку
25.00.01 – теорія та історія державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
КИЇВ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при
Президентові України.
Науковий керівник – доктор наук з державного управління, професор
РАДИШ Ярослав Федорович,
Національна академія державного управління при Президентові України,
професор кафедри управління охороною суспільного здоров’я.
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
ГОЛУБЧИКОВ Михайло Васильович,
Міністерство охорони здоров’я України,
начальник центру медичної статистики;
кандидат наук з державного управління,
ЗАГОРОДНІЙ Володимир Васильович,
Київська міська державна адміністрація, Головне управління
охорони здоров’я та медичного забезпечення, перший заступник начальника
управління.
Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень,
відділ гуманітарної політики, м. Київ.
Захист відбудеться 12 травня 2006 р. о 16 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії
державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м.
Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії
державного управління при Президентові України (03057, Київ, вул. Ежена
Потьє, 20).
Автореферат розісланий 10.квітня.2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.К. Майборода
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. З часу здобуття незалежності в 1991 р. Україна
проголосила добробут і здоров’я своїх громадян найвищою цінністю,
визнала охорону здоров’я населення найважливішим обов’язком суспільства
й узяла на себе гарантії щодо забезпечення українського народу правом на
охорону здоров’я та медичну допомогу.
Спрямованість теорії та практики державного управління на реформування
сфери охорони здоров’я в Україні зумовлює оновлення механізмів
державного управління даною галуззю, що вимагає наукового обґрунтування
та практичного впровадження нових методів управління, які б
концентрували зусилля органів державної влади на розв’язанні протиріч і
усуненні невідповідностей між фактичними потребами населення в медичній
допомозі та послугах і реальними можливостями системи охорони здоров’я
щодо якісного задоволення цих потреб в умовах трансформаційних
перетворень.
Виконання основного стратегічного завдання діяльності системи охорони
здоров’я – збереження й зміцнення здоров’я населення та поліпшення
якості медичної допомоги, розробка конкретних лікувальних і
профілактичних заходів, форм та методів роботи окремих спеціалізованих
служб не можливі без знання основних характеристик стану й тенденцій
розвитку системи державного управління стаціонарною медичною допомогою в
Україні.
Актуальність досліджуваної теми визначається, передусім, тим, що в
умовах державотворення галузь охорони здоров’я повинна стати пріоритетом
державної політики, адже здоров’я нації – найголовніший чинник у
здійсненні суспільних реформ та важливий показник національної безпеки.
Тому вся діяльність Української держави щодо охорони здоров’я повинна
спрямовуватися на досягнення цією галуззю сучасного світового рівня,
відродження її національного характеру, оновлення змісту, форм і методів
надання медичної допомоги, організаційних засад побудови та діяльності
галузі. Для здійснення визначених пріоритетів необхідна всеохоплююча
реорганізація системи державного управління охороною здоров’я.
Саме тому науковці України приділяють дедалі більшу увагу пошукові
шляхів удосконалення державного управління системою охорони здоров’я в
умовах суспільних трансформацій. Так, окремі важливі сфери управління
охороною здоров’я вже стали предметом розгляду багатьох дослідників.
Вагомий внесок у розвиток специфічних особливостей теорії та практики
державного управління охороною здоров’я зробили М.М.Білинська,
Ю.В.Вороненко, З.С.Гладун, Н.Г.Гойда, М.В.Голубчиков, О.М.Голяченко,
Т.С.Грузєва, Л.І.Жаліло, В.В.Загородній, Б.П.Криштопа, В.М.Лобас,
В.Ф.Москаленко, З.О.Надюк, В.В.Пасько, Л.А.Пиріг, А.В.Підаєв,
Ю.В.Поляченко, В.М.Пономаренко, Я.Ф.Радиш, І.М.Солоненко, А.Р.Уваренко,
О.М.Ціборовський, М.М.Шутов та інші. Однак ще бракує робіт
узагальнюючого характеру, комплексного розгляду питань управління
охороною здоров’я як у теоретичному, так і в історичному аспектах,
порівняльного досвіду вирішення організаційно-правових проблем
здійснення державно-управлінських функцій у різних країнах світу. Тому
дане дослідження має певною мірою усунути ці прогалини, допомогти
осмислити й узагальнити коло питань, які поки що випадають з поля зору
українських дослідників.
Таким чином, актуальність обраної теми зумовлюється, з одного боку,
необхідністю реформування державного управління охороною здоров’я для
забезпечення успішного функціонування охорони здоров’я України, а з
другого – усе ще недостатньою розробленістю відповідної проблематики у
вітчизняній літературі, неналежною зорієнтованістю досліджень на
практичні потреби національної системи охорони здоров’я. Зазначене стало
підставою для вибору теми дослідження, формулювання завдань, робочої
гіпотези, визначення мети, розробки програми та структурно-логічної
етапності її виконання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася на кафедрі управління охороною суспільного здоров’я
Національної академії державного управління при Президентові України в
межах планового Комплексного проекту “Державне управління та місцеве
самоврядування” (ДР – ОК № 0101U002899) академії і пов’язана з
Концепцією розвитку охорони здоров’я населення України (2000 р.),
Міжгалузевою комплексною програмою “Здоров’я нації” на 2002-2011 pp.,
Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування
системи охорони здоров’я населення” від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 та
Національним планом дій щодо реформування галузі охорони здоров’я
(Дорожна карта реформування системи охорони здоров’я).
Внесок автора у виконання даної науково-дослідної теми полягає в
опрацюванні генезису та виявленні тенденцій розвитку державного
управління системою стаціонарної медичної допомоги в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є
науково-теоретичне обґрунтування стану й виявлення тенденцій розвитку
державного управління забезпеченням населення України стаціонарною
медичною допомогою та визначення на цій основі стратегії вдосконалення
державного управління охороною здоров’я України як основи підвищення
ефективності медичної галузі.
Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:
проаналізувати на основі системно-історичного та порівняльного
підходів стан дослідженості теми в теорії державного управління;
уточнити зміст поняття “державна політика в галузі охорони здоров’я”;
визначити місце та роль стаціонарної медичної допомоги в системі охорони
здоров’я України;
емпірично виявити та всебічно розкрити принципи й тенденції розвитку
державного управління системою забезпечення населення України
стаціонарною медичною допомогою;
розширити документально-інформаційну базу наукових досліджень державного
управління охороною здоров’я;
узагальнити результати теоретичного дослідження та визначити
пріоритети подальшого розвитку державного управління охороною здоров’я
України на сучасному етапі реформування галузі.
Об’єкт дослідження – система охорони здоров’я України.
Предмет дослідження – тенденції розвитку державного управління системою
забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, згідно з яким в Україні
відбуваються закономірні процеси формування якісно нової системи
державного управління охороною здоров’я. Виявлення принципів і тенденцій
розвитку державного управління забезпеченням населення України
стаціонарною медичною допомогою дасть змогу науково обґрунтувати
стратегію подальшого розвитку державного управління охороною здоров’я
України, сприятиме більш ефективному використанню наявних ресурсів,
залученню відповідного потенціалу держави, і, як результат, підвищить
якість медичного обслуговування населення України.
Методи дослідження. Для реалізації мети дослідження та поставлених
завдань використовувався комплекс сучасних загальнонаукових методів
дослідження і підходів, а саме:
теоретичний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел,
законодавчої та нормативної бази з питань державного управління охороною
здоров’я та якістю медичних послуг;
історико-логічний підхід, що дав можливість проаналізувати генезис та
тенденції розвитку наукових досліджень з управління системою
стаціонарної медичної допомоги;
термінологічного аналізу й операціоналізації понять при розкритті
термінів і позначуваних ними понять, уточненні їх змісту, встановленні
взаємозв’язку й субординації понять, їх місця в понятійному апараті
теорії, на базі якої будується дослідження;
структурно-функціональний та системний підходи до визначення місця й
ролі стаціонарної медичної допомоги в системі охорони здоров’я України з
погляду її організаційної побудови, функціональної реалізації та
динаміки змін;
інформаційно-аналітичні методи дослідження, які використовувалися для
оцінювання досягнутого стану стаціонарної медичної допомоги й
ефективності державного управління охороною здоров’я щодо забезпечення
якості медичних послуг і доступності медичної допомоги як пріоритетного
напряму державної політики України в галузі охорони здоров’я.
Збирання інформації з досліджуваної теми, її комплексний аналіз і
наступна систематизація дали змогу конкретизувати напрями дослідження та
методику його проведення.
Для формулювання висновків, рекомендацій та визначення шляхів подальшого
розвитку державного управління охороною здоров’я застосовувалися
прогностичні методи (моделювання, узагальнення незалежних
характеристик).
Достовірність отриманих результатів досягалася завдяки використанню
методів наукової ідентифікації й зіставно-порівняльного аналізу
літературних джерел.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупністю
поставлених завдань, так і особистим внеском автора в розробку та
обґрунтування цілісного підходу до формування державної політики в
Україні в галузі охорони здоров’я. Зокрема, сформульовано концептуальне
бачення оптимізації діяльності органів управління системою охорони
здоров’я щодо забезпечення населення України стаціонарною медичною
допомогою та отримано нові висновки, які в сукупності сприяють
розв’язанню важливого наукового завдання дослідження.
Наукова оригінальність отриманих результатів насамперед полягає в тому,
що
вперше:
зроблено аналіз еволюції державного управління системою забезпечення
населення України стаціонарною медичною допомогою, в результаті чого
виявлено ключові проблеми, вирішення яких сприятиме оптимізації системи
державного управління охороною здоров’я України (недостатнє фінансування
галузі й нераціональне використання наявних коштів; диспропорція в
розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги,
незадовільні зв’язок і наступність у їх наданні);
виявлено провідні тенденції розвитку державного управління системою
стаціонарної медичної допомоги (упорядкування мережі лікарень та їх
ліжкового фонду переважно за рахунок скорочення малопотужних, економічно
нерентабельних лікарень, скорочення потужності ліжкового фонду за
рахунок “непрацюючих” ліжок – як результат раціоналізації мережі
лікарняних закладів та їх ліжкового фонду з урахуванням
медико-демографічних особливостей, медичних потреб населення та
централізації й децентралізації управління галуззю; перегляд
штатно-нормативної бази лікарень і відповідно лікарських функцій, а
також широке використання стаціонарозамінних форм медичної допомоги
(денних і домашніх стаціонарів), що значною мірою обумовлюється
підвищенням економічності використання дороговартісних лікарняних ліжок
та визначається стратегією державної політики України в галузі охорони
здоров’я; удосконалення нормативно-правової бази – результатом чого
стало упровадження тимчасових галузевих уніфікованих стандартів якості
надання стаціонарної медичної допомоги населенню, опрацювання порядку
акредитації лікувально-профілактичних закладів та ліцензування
стаціонарної медичної допомоги; гуманізація й професіоналізація галузі –
з метою забезпечення якості та ефективності стаціонарної медичної
допомоги з огляду на орієнтацію щодо відновлення та зміцнення здоров’я
населення України) та основні принципи державного управління системою
стаціонарної медичної допомоги (гуманізм, колегіальність, конкретність,
оперативність, практичність, компетентність, персональна
відповідальність);
доведено, що основними напрямами реформування державного управління
системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою
є: зміна ролі держави й ринку у сфері надання медичної допомоги;
децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні державного
сектора й залучення приватного сектора до надання медичних послуг;
більша свобода вибору для розширення можливостей та повноважень громадян
і громад тощо;
розкрито вплив підходів до управління системою охорони здоров’я, що
застосовуються в країнах Східної Європи, на країни СНД.
Удосконалено:
підходи до систематизації етапів вироблення державної політики
в галузі охорони здоров’я, зокрема визначено наступні етапи цього
процесу:
формулювання проблеми, визначення критеріїв оцінки, розробка
альтернатив, оцінка альтернатив, вироблення рекомендацій, презентація
рекомендацій;
документально-інформаційну базу з проблеми державного
управління охороною здоров’я.
Уточнено основні погляди, принципи, напрями, заходи стратегії щодо
вдосконалення системи державного управління охороною здоров’я України.
Подальшого розвитку набули:
функції державного управління (планування, координація, організація,
прогнозування, контроль) та їх взаємозв’язок із загальним розвитком
державної політики і вдосконаленням політичної практики, а саме:
залежність від розвитку демократії, політики узгодження державних і
громадських інтересів, становлення громадянського суспільства та
правової держави тощо;
базові принципи оптимізації державного управління системою забезпечення
населення України стаціонарною медичною допомогою;
форми організаційної структури державного управління (лінійна,
функціональна, лінійно-функціональна, пірамідальна).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені
та обґрунтовані дисертантом наукові положення, висновки й рекомендації
можуть бути застосовані в практичній діяльності центральних і місцевих
органів влади, органів місцевого самоврядування з метою вдосконалення
процесу державного управління охороною здоров’я чи конкретних програм з
оптимізації системи медичного забезпечення населення України; у вищих
навчальних закладах, у розробці навчальних програм, підручників,
посібників та спецкурсів.
Зокрема, результати даного дослідження використовувалися в діяльності
Міністерства охорони здоров’я України при підготовці постанови Кабінету
Міністрів України “Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної
медицини в систему охорони здоров’я” та лягли в основу розробки проекту
наказу МОЗ України щодо удосконалення надання стаціонарної медичної
допомоги (довідка від 27 грудня 2004 р. № 385).
Результати дослідження щодо шляхів удосконалення державного управління
системою стаціонарної медичної допомоги в умовах реформування галузі
охорони здоров’я України використані при:
розробці Програми розвитку системи охорони здоров’я Харківської області
на 2006 р. (довідка від 13 січня 2006 р. № 01/63);
проведенні оптимізації ліжкового фонду, розвитку надання амбулаторної
допомоги на засадах сімейної медицини, розвитку стаціонарозамінних форм
надання медичної допомоги, підготовці рекомендацій з удосконалення
управління системою охорони здоров’я м. Харкова на 2006 р. (довідка від
4 січня 2006 р. № 01-1113);
підготовці Плану перспективного розвитку та удосконалення медичної
допомоги системи Державного управління справами (довідка від 19 січня
2006 р. № 21/1-274/1 ).
Виконана наукова робота створює передумови для подальших досліджень
проблематики, змісту, форм та ефективності державного управління
охороною здоров’я.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною
науковою працею. Основні ідеї і розробки, виконані в межах даного
дослідження та розглянуті в даній роботі, в тому числі й ті, що
характеризують наукову новизну, мету і завдання, методологічні засади й
методичні підходи до їх вирішення та практичне значення одержаних
результатів, отримані здобувачем особисто. Для обґрунтування доцільності
реформування системи державного управління охороною здоров’я України
взагалі та системи державного управління забезпеченням населення України
стаціонарною медичною допомогою зокрема залучені й використані
концептуальні положення співавтора наукових публікацій Я.Ф.Радиша.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та
практичні рекомендації оприлюднені на науково-практичній конференції за
міжнародною участю “Актуальні проблеми державного управління на новому
етапі державотворення”, присвяченій 10-річчю Національної академії
державного управління при Президентові України (Київ, 2005), на
Всеукраїнській конференції медичних працівників галузі охорони здоров’я
(Вінниця, 2006).
Матеріали й результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри
управління охороною суспільного здоров’я Національної академії
державного управління при Президентові України.
Результати апробації були схвалені, а тексти наукових доповідей,
оприлюднених на конференції та нарадах, рекомендовані до опублікування.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє
відображення в шести наукових працях, у тому числі в чотирьох статтях у
наукових фахових виданнях, трьох статтях – в інших наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, кожен з яких має внутрішній проблемний розподіл, висновків,
списку використаних літературних джерел та одного додатка. Повний обсяг
роботи становить 174 сторінки, містить 6 рисунків, 9 таблиць, додаток А
на 3 сторінках. Список використаної літератури налічує 215 джерел, у
тому числі 34 – іноземними мовами, на 22 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено
мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової
розробленості проблеми, розкрито наукову новизну та практичне значення
отриманих результатів роботи, визначено особистий внесок здобувача й
ступінь апробації результатів дослідження.
У першому розділі – “Державне управління системою забезпечення населення
стаціонарною медичною допомогою: генезис, стан та перспективи розвитку
(джерельний аналіз)” – на основі системного вивчення праць вітчизняних і
зарубіжних авторів висвітлюється ступінь наукової розробки теми,
осмислюються концептуальні підходи до управління системою забезпечення
населення стаціонарною медичною допомогою.
Дослідженням установлено, що у вітчизняній і зарубіжній науковій
літературі проблема управління системою забезпечення населення
стаціонарною медичною допомогою є розвинутою галуззю теоретичних та
прикладних досліджень.
У цьому розділі визначено, що важливою складовою системи охорони
здоров’я є стаціонарна медична допомога – один із масових видів медичної
допомоги населенню, в якому задіяна більша частина сил і засобів галузі.
У загальній моделі реформування медичної галузі стаціонарна медична
допомога посідає одне з провідних місць, що вимагає наукового
обґрунтування її удосконалення відповідно до сучасних вимог і з
урахуванням світового досвіду.
Протягом багатьох років розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я
відзначався екстенсивним характером, який полягав у постійному
збільшенні кількості стаціонарних ліжок і лікарів. Незважаючи на те, що
80% хворих розпочинали й закінчували лікування в
амбулаторно-поліклінічних закладах, пріоритетами у фінансуванні,
кадровому й матеріально-технічному забезпеченні користувалися
стаціонари, на діяльність яких витрачалося 80% коштів, що виділялися на
охорону здоров’я. Подальший досвід показав недостатню економічну та
організаційну обґрунтованість і стратегічну неспроможність такого
напряму політики у сфері охорони здоров’я.
Системний аналіз літературних джерел, серед яких на особливу увагу
заслуговують колективна монографія “Панорама охорони здоров’я населення
України” за редакцією професорів А.В.Підаєва, О.В.Возіанова і
В.Ф.Москаленка та інформаційний збірник “Результати діяльності галузі
охорони здоров’я України у 2003-2004 роках”, дає підстави стверджувати,
що державне управління системою забезпечення населення України
стаціонарною медичною допомогою впродовж 60-80-х років минулого століття
характеризувалося наступними особливостями: незважаючи на кількісне
зростання мережі лікувально-профілактичних закладів, при вирішенні
проблеми її спеціалізації перед органами охорони здоров’я України вже з
самого початку постала проблема необхідності подальшого нарощування їх
потужності та перегрупування основних фондів системи. Встановлено, що
для вирішення зазначеної вище проблеми було обрано два основні напрями,
які поєднували в собі екстенсивний та інтенсивний шляхи: будівництво
економічно вигідних в експлуатації нових потужних лікувальних закладів
зі спеціалізованими відділеннями і кабінетами, а також укрупнення і
модернізація діючих лікарень. Результатом стало те, що впродовж 1959 –
1965 рр. в Україні укрупнено 77% (340) районних лікарень, які до того
часу налічували менше 100 ліжок, та 1205 сільських дільничних лікарень з
кількістю ліжок менше 25, або 79,5 від загальної їх кількості. Такий
підхід дозволив на початку 1965 р. ввести в експлуатацію 70 великих
міських лікарень, внаслідок чого забезпеченість лікарняними ліжками
населення України досягла 94,0 ліжка на 10 тис. мешканців республіки.
Екстенсивний шлях розвитку стаціонарного обслуговування населення
України призвів ще до одного негативного явища. Мова йде про інтенсивне
розширення мережі санаторно-курортних закладів на території України без
урахування потреби населення республіки в санаторно-курортній допомозі.
Це пов’язано з тим, що поряд із санаторіями, які перебували в
підпорядкуванні українських державних, профспілкових та місцевих органів
влади, на території України було розташовано значну кількість
санаторно-курортних закладів різних типів, підпорядкованих відомствам та
організаціям союзного значення. Суттєвим чинником нераціонального
використання досить потужної матеріально-технічної бази системи
забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою стала
відсутність науково обґрунтованого управління нею. Передовсім, система
охорони здоров’я взагалі та її невід’ємна складова – стаціонарна
допомога були позбавлені відповідної нормативно-правової бази. По-друге,
ще однією причиною поступового занепаду колись дуже міцної системи
забезпечення населення стаціонарною допомогою стало формування
залишкового принципу фінансування галузі. Зазначені вище негативні
тенденції розвитку аналізованої нами системи призвели до того, що
наприкінці 80-х років XX ст. УРСР мала такі явища, як зниження
показників рівня здоров’я мешканців республіки та відсутність належного
рівня стаціонарної допомоги за наявності досить потужної бази
загальнопрофільних і спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів,
а також широкої мережі санаторно-курортних установ.
На основі системного аналізу праць Ю.В.Вороненка, М.В.Голубчикова,
Б.П.Криштопи, В.Ф.Москаленка, А.В.Підаєва та інших українських
дослідників у розділі робиться висновок про те, що впродовж останніх
років відбулися кардинальні зрушення в лікувальній ланці системи охорони
здоров’я нашої держави. Так, з метою підвищення якості та ефективності
стаціонарної допомоги здійснено низку реорганізаційних заходів:
упорядкування мережі лікарень та їх ліжкового фонду переважно за рахунок
скорочення малопотужних, економічно нерентабельних лікарень, скорочення
потужності ліжкового фонду за рахунок “непрацюючих” ліжок; перегляд
штатно-нормативної бази лікарень і, відповідно, лікарських функцій;
упровадження тимчасових галузевих уніфікованих стандартів якості надання
стаціонарної медичної допомоги населенню; розроблення порядку
акредитації лікувально-профілактичних закладів та ліцензування
стаціонарної медичної допомоги; опрацювання системи організаційних та
фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини.
Унаслідок реорганізаційних державно-управлінських заходів загальна
кількість лікарських закладів упродовж 1993-2003 рр. зменшилась.
Найсуттєвіше скорочення мережі лікувально-профілактичних закладів в
Україні відбулося протягом 1996-1997 рр.
Дослідженням встановлено, що госпіталізація хворих в Україні впродовж
останніх років зростає.
У розділі наголошується на тому, що останнім часом в Україні, як і в
світовій медичній практиці, все більшого поширення набувають різні
організаційні форми стаціонарозамінної медичної допомоги: денні та
домашні стаціонари, денні лікарні, амбулаторні центри, хоспіси тощо.
Вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування таких форм медичної
допомоги свідчить про їх певний медико-соціальний ефект та економічні
переваги.
Системний аналіз основних нормативно-правових документів та урядових
рішень, серед яких глибоким змістом і конкретністю вирізняється Указ
Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування системи
охорони здоров’я населення” від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005, дає
підстави вважати, що стратегією державного управління галуззю є
подолання гострих структурних диспропорцій в охороні здоров’я й
використання внутрішньосистемних джерел економії з метою забезпечення
відповідного рівня соціальних гарантій для населення. З огляду на
обмежені економічні умови в державі можливим напрямом внутрішньої
перебудови національної системи охорони здоров’я для забезпечення
успішної реалізації державної політики в галузі є формування єдиного
медичного простору України.
На основі результатів комплексних теоретичних і прикладних досліджень,
порівняння наукової літератури, законодавчих актів, дисертацій визначені
найважливіші напрями дослідження.
У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження
державного управління системою лікувально-профілактичної допомоги в
Україні” – обґрунтовується, що перед державним управлінням охороною
здоров’я нині постала проблема необхідності поліпшення здоров’я
населення України та реформування галузі відповідно до вимог сьогодення.
Однією з важливих складових зазначеної системи є підсистема забезпечення
населення України стаціонарною медичною допомогою, яка теж потребує
оновлення та оптимізації.
A
ae
Hz„
?
°
?
?
o
3/4
A
Fz‚
„
?
@
„|
o^„|
@
„@
„Ao^„@
@
„@
„Ao^„@
„|
„ty^„|
??&?
„
????????Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації
державного управління системою забезпечення населення України
стаціонарною медичною допомогою шляхом формування єдиного медичного
простору держави – багатогранна й складна проблема. Її розв’язання
вимагало розробки спеціальної програми дослідження, створеної з
використанням системного підходу, що сприяло послідовному вирішенню
цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета та
об’єкта дослідження, а також його етапності. Все це забезпечувало
можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо
поставлених завдань.
На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму
дослідження, визначенні його мети, завдань, об’єкта, предмета, гіпотези,
концептуальної основи та основних методів дослідження.
Другий етап присвячений аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних
джерел з проблем державного управління системою охорони здоров’я (всього
285 одиниць). Одним із його завдань став аналіз державної політики
України в галузі охорони здоров’я.
Система забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою
вивчалася на основі організаційно-штатних структур
лікувально-профілактичних закладів (83 одиниці) та органів управління
галуззю обласних державних адміністрацій (20), Міністерства охорони
здоров’я України, матеріалів звітів про стан справ у системі охорони
здоров’я та нормативно-правової бази охорони здоров’я. Всього
опрацьовано понад 150 одиниць документації.
На цьому ж етапі докладно розглянуто питання державного управління в
галузі охорони здоров’я, опрацьовані в зарубіжній літературі (45
одиниць), проаналізовано зарубіжний досвід правотворчості (5 країн) у
регулюванні діяльності національних медичних служб, їх особливості та
можливості адаптації до умов України.
Метою третього етапу дослідження стало визначення генезису, стану та
перспектив розвитку системи забезпечення населення України стаціонарною
медичною допомогою.
На четвертому етапі дослідження здійснено обґрунтування
організаційно-правових засад оптимізації системи забезпечення населення
України стаціонарною медичною допомогою.
На заключному, п’ятому, етапі здійснено узагальнення отриманих
результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо
науково-теоретичного обґрунтування базових принципів оптимізації системи
забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.
Ґрунтуючись на тому, що предметом та об’єктом дослідження є складні
соціальні системи, методологічною основою наукової роботи стали
системний підхід і системний аналіз. Це дало змогу з’ясувати й
виокремити суть, складові, стан і тенденції розвитку державного
управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною
допомогою.
У процесі аналізу досліджуваної теми наголошується на тому, що загальна
потужність ліжкового фонду галузі становить нині 4341 тис. ліжок, з яких
14,5% припадає на ліжка загальнотерапевтичного профілю, 85,5% –
становлять спеціалізовані й високоспеціалізовані ліжка різного профілю,
в тому числі 7,1% – хірургічні, 10,6% – психіатричні, 5,6% –
туберкульозні, 3,9% – кардіологічні ліжка тощо. Їх кадрове забезпечення
залишається досить стабільним, хоча останніми роками спостерігається
певний перерозподіл питомої ваги окремих фахівців у загальній кількості
лікарів з відповідною зміною забезпеченості населення лікарями певного
фаху. Зокрема, збільшується забезпеченість населення лікарями допоміжних
лікувально-діагностичних відділень, у тому числі ендоскопістами,
лікарями ультразвукової діагностики, функціональної діагностики тощо.
Позитивною тенденцією державного управління системою стаціонарної
медичної допомоги в Україні є скорочення загальних обсягів
госпіталізації населення в лікарняні заклади різного типу, пов’язане з
раціоналізацією технологій надання медичної допомоги, оптимізацією
використання дороговартісного ліжкового фонду, в тому числі
спеціалізованого й високоспеціалізованого, широким застосуванням
стаціонарозамінюючих форм медичної допомоги.
Основні обсяги стаціонарної допомоги госпіталізованим хворим надаються
на базі міських і центральних районних лікарень (25,4% та 25,5%
відповідно), решта хворих отримує стаціонарну допомогу в умовах обласних
лікарень, диспансерів різного профілю, у пологових будинках та
спеціалізованих лікарнях.
У структурі госпіталізованих хворих, як і в минулі роки, перше рангове
місце посідають пацієнти з хворобами системи кровообігу, друге – хворі з
ускладненнями вагітності, пологів і післяпологового періоду,
третє-четверте місця поділяють пацієнти гастроентерологічного та
пульмонологічного профілів.
Позитивними тенденціями оптимізації державного управління в галузі
охорони здоров’я України є зміна структури госпіталізованих за останні
роки (зниження питомої ваги пацієнтів з ускладненнями вагітності,
пологів і післяпологового періоду, хворих з інфекційними та
паразитарними хворобами та певна стабілізація частки хворих,
госпіталізованих через хвороби крові та кровотворних органів). Водночас
помітно збільшилась абсолютна кількість пацієнтів з новоутвореннями й
природними аномаліями, хворих із природженими аномаліями, а також їх
питома вага у структурі госпіталізованих хворих, що загалом відбиває
сучасну динаміку захворюваності населення за класами хвороб.
У розділі підкреслюється, що одним із важливих завдань удосконалення
організації стаціонарної медичної допомоги на сучасному етапі є
раціоналізація використання ліжкового фонду і скорочення тривалості
перебування хво-рих у стаціонарі без зниження якості та ефективності
лікувально-діагностичного процесу. Інтенсифікація роботи спеціалізованих
ліжок характеризується певним збільшенням показників зайнятості ліжок,
їх обсягу та скорочення терміну перебування хворого на ліжку, хоча
показники мають досить широкий діапазон залежно від профілю ліжок і типу
лікарняних закладів.
Визначено, що за останнє десятиріччя середня кількість днів зайнятості
ліжок більшості спеціалізованих відділень помітно зросла і становить
286,4-346,9 дня. Особливо інтенсивно “працюють” ліжка неврологічних
відділень для дорослих (350,1 дня), офтальмологічних (338,9 дня) та
онкологічних відділень для дорослих (341,5) дня. Проте робота пологових
ліжок, включаючи ліжка патології вагітних, та інфекційних ліжок для
дорослих і дітей відзначаються певним недовантаженням (кількість днів
зайнятості ліжок становить відповідно 236,1 та 244,7). Середній показник
перебування хворого на ліжку за період 1991-2004 рр. загалом ще не
зазнав істотних змін (1991 р. – 16,5 дня, 2000 р. – 14,9 дня, 2004 р. –
14,8 дня). Водночас спостерігається збільшення тривалості перебування
хворого в ліжку туберкульозного профілю, що може бути пов’язано з
ускладненнями клінічного перебігу хвороби, тяжкістю патологічного
процесу тощо. У лікарняних закладах вторинного рівня – багатопрофільних
міських і центральних районних лікарень (ЦРЛ) – найраціональніше
використовується ліжковий фонд ЦРЛ (середня тривалість перебування
хворого на ліжку в міських лікарнях – 12,8 дня, ЦРЛ – 11,9 дня). При
цьому за період 1993-2004 рр. показники перебування хворого на ліжку в
міських лікарнях більшості областей дещо покращилися (1993 р. – 14,8
дня, 1998 р. – 13,0 дня, 2004 р. – 12,8 дня). Певне скорочення
тривалості лікарняного лікування відбувається і в обласних лікарнях, де
пересічний показник перебування хворого на ліжку скоротився на 3,6 дня
порівняно з 1993 р. і становить 12,8 дня.
Вирішення нагальних проблем, що стоять сьогодні перед стаціонарною та,
особливо, спеціалізованою медичною допомогою, нерозривно пов’язане з
раціоналізацією функціонування всіх ланок галузі, удосконаленням їх
інфраструктури, ресурсної бази й технологічного забезпечення, подальшою
реструктуризацією системи надання медичної допомоги зі зміщенням
пріоритетів у медичному обслуговуванні в бік первинної ланки та
поступовим переходом до загальної лікарської практики – сімейної
медицини.
Раціоналізації використання дороговартісних спеціалізованих і
високоспеціалізованих лікарняних ліжок, підвищенню якості й ефективності
стаціонарної медичної допомоги та скороченню ресурсних витрат галузі
сприятимуть подальший розвиток стаціонарозамінних форм медичної
допомоги, оптимальний перерозподіл обсягів медичного обслуговування між
закладами первинного, вторинного і третинного рівнів,
структурно-функціональна диференціація ліжкового фонду зі створенням
лікарень (відділень) для надання невідкладної медичної допомоги,
планового лікування хронічних хворих, відновлювального лікування і
реабілітації, медико-соціальної допомоги, запровадження дійової системи
управління якістю стаціонарної медичної допомоги на різних рівнях її
надання.
У третьому розділі – “Тенденції та закономірності розвитку стаціонарної
медичної допомоги в Україні” – обґрунтовуються перспективи становлення
нової парадигми стаціонарної медичної допомоги в умовах реформування
системи охорони здоров’я України.
Дослідження еволюції державного управління системою забезпечення
населення України стаціонарною медичною допомогою, здійснене в першому
розділі дисертаційної роботи, дало можливість виявити широке коло
підходів щодо його оптимізації. Так, удосконаленню стаціонарної медичної
допомоги в умовах реформування галузі сприятимуть: адаптація
законодавства України в галузі охорони здоров’я до міжнародних
стандартів; інформатизація системи охорони здоров’я; розробка та
впровадження в діяльність закладів охорони здоров’я стандартів медичної
допомоги; оптимізація мережі державних, комунальних і відомчих закладів
охорони здоров’я; поліпшення підготовки медичних працівників;
оптимізація наявних та запровадження нових технологій надання
стаціонарної допомоги; чітка регламентація першочергових показань для
госпіталізації хворих; активне використання стаціонарозамінних форм
медичної допомоги (денних і домашніх стаціонарів); оптимальний
перерозподіл і функціональна диференціація ліжкового фонду.
Доведено, що реальною парадигмою реалізації державної політики в галузі
охорони здоров’я, яка значною мірою сприятиме підвищенню ефективності
використання кадрових і фінансових ресурсів, забезпечить усунення
дублювання під час надання населенню стаціонарної медичної допомоги, має
стати єдиний медичний простір (ЄМП) України. Під ЄМП автор розуміє
систему організації надання медичної допомоги, що заснована на єдиній
правовій, соціально-економічній, технологічній та інформаційній базі, що
забезпечує доступність, якість й ефективність кваліфікованої медичної
допомоги всьому населенню держави та об’єднує всі медичні ресурси
спільним управлінням і визначеним механізмом фінансування.
Встановлено, що основними напрямами реформування державного управління
системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою
є: зміна ролі держави та ринку у сфері надання медичної допомоги;
децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні державного
сектора й залучення приватного сектора до надання медичних послуг;
більша свобода вибору для посилення можливостей та повноважень громадян
і громад тощо.
Важливим напрямом стратегії стійкого розвитку стаціонарної медичної
допомоги в Україні є активне використання підходів до управління
системою охорони здоров’я, що застосовуються в США, Канаді, європейських
країнах та країнах СНД.
У розділі докладно аналізується Указ Президента України “Про невідкладні
заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення” від 6
грудня 2005 р. № 1694/2005 та проект Національного плану дій щодо
реформування галузі охорони здоров’я (Дорожна карта реформування системи
охорони здоров’я). Підкреслюється, що змістові характеристики домінант
державної політики України в галузі охорони здоров’я на найближчу
перспективу, що задекларовані названими вище документами, випливають із
розуміння ролі та місця системи охорони здоров’я в медичному
забезпеченні населення України, що полягає, насамперед, в управлінському
та нормативно-розпорядчому регулюванні життєво необхідних потреб та
інтересів людини.
Системний аналіз проекту Національного плану дій на виконання Указу
Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 “Про невідкладні
заходи щодо реформування системи охорони здоров’я” (Дорожна карта
реформування системи охорони здоров’я) дає підстави автору
дисертаційного дослідження стверджувати, що даними документами
передбачено державні механізми щодо конкретизації та практичної
реалізації стратегії розвитку системи охорони здоров’я України на період
до 2011 року. Пріоритетними напрямами цього процесу на цей період
будуть: забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я різних форм
власності та різних відомств у єдиному медичному просторі держави,
розробка та затвердження Концепції медичної освіти в Україні з
урахуванням європейських освітніх стандартів, прийняття Верховною Радою
України нової редакції Закону України “Основи законодавства про охорону
здоров’я”, завершення розробки клініко-економічних стандартів з найбільш
медико-соціально значущих нозологій, розробка та затвердження “Етичного
кодексу лікаря” й “Фармацевтичного етичного кодексу”, розробка та
затвердження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне
медичне страхування” тощо.
Наголошується, що при виробленні державної політики України в галузі
охорони здоров’я необхідно виходити з того, що стаціонарна медична
допомога посідає вагоме місце в системі медичного забезпечення – понад
20% пацієнтів, які звертаються за медичною допомогою, лікується в умовах
стаціонару. Саме тому оптимізацію надання населенню України стаціонарної
медичної допомоги слід здійснювати шляхом раціонального використання
кадрового потенціалу, ліжкового фонду, медичного обладнання тощо.
ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення й нове
вирішення наукового завдання, що має важливе значення для розвитку
вітчизняної науки державного управління, та виявляється у здійсненні
науково-теоретичного обґрунтування стану й тенденцій розвитку державного
управління стаціонарною медичною допомогою в Україні.
Одержані в ході дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену
в його основу, а реалізована мета й завдання дають змогу дійти таких
основних висновків та внести низку пропозицій.
1. Усебічний системний аналіз наукової літератури, законодавчої та
нормативної бази, вітчизняного й зарубіжного досвіду, присвячений
висвітленню місця та ролі стаціонарної медичної допомоги в контексті
формування державної політики в галузі охорони здоров’я, показав, що
державне управління наданням населенню стаціонарної медичної допомоги
залишається надзвичайно важливою проблемою, яка на сьогодні, незважаючи
на значні наукові досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців і
практиків, характеризується недостатнім ступенем дослідження. Особливого
значення комплексне розв’язання цієї проблеми набуває в контексті
кризового стану та реформування галузі охорони здоров’я України.
Оскільки раніше тема дисертації не досліджувалася, хоча окремі її
аспекти відображені в науковій медичній літературі, видається доцільним
комплексний аналіз ролі й місця стаціонарної медичної допомоги з позицій
державного управління при формуванні та реалізації державної політики
України в галузі охорони здоров’я.
2. Виявлено провідні тенденції та закономірності розвитку державного
управління системою стаціонарної медичної допомоги з огляду на
орієнтацію щодо поліпшення профілактичної роботи, запобігання і зниження
захворюваності населення на інфекційні та хронічні неінфекційні хвороби,
особливо соціально небезпечні й соціально значущі, відновлення та
зміцнення здоров’я населення України.
3. Встановлено, що госпіталізація хворих в Україні впродовж останніх
років зростає. Результатом оптимізації державного управління системою
стаціонарної медичної допомоги стало те, що за останні п’ять років в
Україні, як і в світовій медичній практиці, все більшого поширення
набувають різні організаційні форми стаціонарозамінної медичної
допомоги: денні та домашні стаціонари, денні лікарні, амбулаторні
центри, хоспіси тощо. Вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування
таких форм медичної допомоги свідчить про їх певний медико-соціальний
ефект та економічні переваги.
4. Доведено, що реальною парадигмою реалізації державної політики в
галузі охорони здоров’я, яка значною мірою сприятиме підвищенню
ефективності використання кадрових і фінансових ресурсів, забезпечить
усунення дублювання під час надання населенню стаціонарної медичної
допомоги, має стати єдиний медичний простір (ЄМП) України.
5. Визначено, що основними напрямами реформування державного управління
системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою
є: зміна ролі держави та ринку у сфері надання медичної допомоги;
децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні державного
сектора й залучення приватного сектора до надання медичних послуг;
більша свобода вибору для розширення можливостей та повноважень громадян
і громад тощо.
6. Важливим напрямом стратегії стійкого розвитку стаціонарної медичної
допомоги в Україні є активне використання підходів до управління
системою охорони здоров’я, що застосовуються в США, Канаді, європейських
країнах та країнах СНД.
7. Обґрунтовано, що удосконаленню державного управління стаціонарною
медичною допомогою в умовах реформування галузі сприятимуть: адаптація
законодавства України в галузі охорони здоров’я до міжнародних
стандартів; інформатизація системи охорони здоров’я; розробка та
впровадження в діяльність закладів охорони здоров’я стандартів медичної
допомоги; оптимізація мережі державних, комунальних і відомчих закладів
охорони здоров’я; поліпшення підготовки медичних працівників;
оптимізація наявних та запровадження нових технологій надання
стаціонарної допомоги; чітка регламентація першочергових показань для
госпіталізації хворих; активне використання стаціонарозамінних форм
медичної допомоги (денних і домашніх стаціонарів); оптимальний
перерозподіл і функціональна диференціація ліжкового фонду.
8. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження,
вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку охорони
здоров’я населення дозволяють запропонувати для втілення в практичну
діяльність системи охорони здоров’я України з метою вдосконалення
державного управління стаціонарною медичною допомогою такі практичні
рекомендації:
прискорити узгодження й уточнення змісту норм Конституції України, що
регламентують діяльність системи охорони здоров’я, та прийняття законів
України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону
здоров’я”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне
страхування”, “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування
населення” тощо;
сформувати ЄМП України, створивши на базі Міністерства охорони здоров’я
відповідний координуючий орган із забезпечення діяльності ЄМП, що
відкриє можливість для реального проведення єдиної державної політики в
галузі охорони здоров’я, значною мірою підвищить ефективність
використання та необхідної концентрації матеріально-технічних,
фінансових і кадрових ресурсів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Долот В. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню
України (огляд літературних джерел) // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 3. – С.
188-196.
Долот В.Д. Стан та шляхи удосконалення системи забезпечення населення
України спеціалізованою медичною допомогою (на прикладі кардіологічної
служби) // Економіка і держава. – 2006. – № 2. – С. 27-29.
Орда О., Долот В., Радиш Я. Державне управління системою забезпечення
населення України стаціонарною медичною допомогою: генезис, стан та
перспективи розвитку // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 135-144.
–Авторські с. 140-144.
Долот В., Курило Т., Радиш Я. Державна політика України в галузі охорони
здоров’я: вступ до проблеми // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 231-235.
– Авторські с. 231-233.
Радиш Я., Долот В., Курило Т. Наукові засади державного управління
охороною здоров’я в дослідженнях українських авторів // Держава та
регіони. – 2004. – № 2. – С. 85-96. Авторські с. 90-96.
Долот В. Спеціалізована медична допомога в Україні: стан та тенденції
розвитку // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі
державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю,
присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг.
ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 2. – С.
311-312.
АНОТАЦІЇ
Долот В.Д. Державне управління стаціонарною медичною допомогою в
Україні: стан і тенденції розвитку. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного
управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного
управління. – Національна академія державного управління при
Президентові України. – Київ, 2006.
У дисертації досліджуються стан і тенденції розвитку державного
управління стаціонарною медичною допомогою.
З’ясовано, що важливою складовою системи охорони здоров’я є стаціонарна
медична допомога – один із масових видів медичної допомоги населенню, в
якій задіяна більша частина сил і засобів галузі. У загальній моделі
реформування медичної галузі вона посідає одне з провідних місць, що
потребує наукового обґрунтування її удосконалення відповідно до сучасних
вимог та з урахуванням світового досвіду.
Охарактеризовано основні тенденції розвитку державного управління
системою стаціонарної медичної допомоги.
Ключові слова: державне управління, система охорони здоров’я України,
стаціонарна медична допомога, тенденції розвитку.
Долот В.Д. Государственное управление стационарной медицинской помощью в
Украине: состояние и тенденции развития. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного
управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного
управления. – Национальная академия государственного управления при
Президенте Украины. – Киев, 2006.
В диссертации исследованы состояние и тенденции развития
государственного управления стационарной медицинской помощью.
Отмечается, что в отечественной и зарубежной научной литературе проблема
управления системой обеспечения населения стационарной медицинской
помощью является развитой областью теоретических и прикладных
исследований.
Установлено, что важное место в системе здравоохранения занимает
стационарная медицинская помощь – один из массовых видов медицинской
помощи населению, в которой задействована большая часть сил и средств
отрасли. В общей модели реформирования здравоохранения она занимает одно
из первых мест, что требует научного обоснования её усовершенствования в
соответствии с современными требованиями и с учетом мирового опыта.
Акцентируется внимание на том, что за последние годы произошли
кардинальные изменения в лечебном звене системы здравоохранения Украины:
упорядочена сеть больниц и их конечного фонда; пересмотрена
штатно-нормативная база больниц и функций медицинского персонала;
введены временные отраслевые стандарты качества стационарной медицинской
помощи; отработан порядок аккредитации лечебно-профилактических
учреждений и лицензирования медицинской помощи вследствие чего общее
количество лечебных заведений за период с 1993 г. по 2003 г. заметно
уменьшилось. Самое существенное сокращение сети лечебно-профилактических
учреждений в Украине наблюдалось в 1996 – 1997 гг.
Установлено, что госпитализация больных в Украине в последние годы
растет. За тот же период в Украине, как и во всем мире, все большее
значения приобретают различные организационные формы
стационарозаменяющей медицинской помощи: дневные и домашние стационары,
дневные больницы, амбулаторные центры, хосписы и т.п. Отечественный и
зарубежный опыт свидетельствует об их медико-социальном и экономическом
эффекте.
Доказано, что реальной парадигмой реализации государственной политики в
сфере здравоохранения, которая будет способствовать повышению
эффективности использования кадровых и финансовых ресурсов, обеспечит
устранение дублирования в предоставлении населению медицинской помощи,
может стать единое медицинское пространство Украины.
Подчеркивается, что основными путями реформирования государственного
управления системой обеспечения населения Украины стационарной
медицинской помощью являются следующие: изменение роли государства на
рынке предоставления медицинских услуг: децентрализация и передача
полномочий на более низкие уровни государственного сектора и привлечение
частого сектора к предоставлению медицинских услуг; большая свобода
выбора с целью расширения возможностей граждан и полномочий общественных
организаций.
Обосновано, что совершенствованию государственного управления
стационарной медицинской помощью будут способствовать: адаптация
законодательства Украины в области здравоохранения к международным
стандартам; информатизация системы здравоохранения; разработка и
внедрение в деятельность учреждений здравоохранения стандартов
медицинской помощи; оптимизация сети государственных, коммунальных и
ведомственных учреждений здравоохранения; совершенствование подготовки
медицинских работников; оптимизация существующих и внедрение новых
технологий предоставления стационарной медицинской помощи; четкая
регламентация первоочередных показаний к госпитализации больных;
активное использование стационарозаменяющих форм медицинской помощи
(дневных и домашних стационаров); оптимальное перераспределение и
функциональная дифференциация коечного фонда.
Охарактеризованы основные тенденции развития государственного управления
системой стационарной медицинской помощи.
Ключевые слова: государственное управление, система здравоохранения
Украины, стационарная медицинская помощь, тенденции развития.
Dolot V.D. Public Administration of In-Patient Medical Care in Ukraine:
Conditions and Tendencies of Development. – Manuscript.
Dissertation for obtaining a scientific degree of Candidate of Medical
Sciences in specialty 25.00.01 – Theory and History of Public
Administration. – National Academy of Public Administration under the
President of Ukraine. – Kyiv, 2006.
The dissertation covers the research of conditions and tendencies of the
development of public administration in the in-patient medical care.
It brings evidence that one of the important components of health care
system is the in-patient medical care which is one of the substantial
types of medical care for population, involving most of the capacity and
resources in the area of health care. In-patient medical care occupies
one of the leading places in the general model of medical reforms which
requires a scientific rationale for its enhancement in correspondence
with modern demands and consideration of the world’s best practices.
Main tendencies of the development of public administration in the
in-patient medical care are characterised.
Key words: public administration, health care system in Ukraine,
in-patient medical care, tendencies of development.
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
