Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної Академії наук України

Шевченко Мирослав Олексійович

УДК 14: 572 + 575

Буття людини в геномній перспективі

Спеціальність 09.00.09 – філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрного
університету

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Лук’янець
Валентин Сергійович, завідуючий відділом філософських проблем
природознавства та екології Інституту філософії НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Сидоренко Лідія
Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Кандидат філософських наук, доцент, Боровська Людмила Олександрівна,
Національний авіаційний університет МОН України.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра
філософії науки та культурології, м. Київ.

Захист відбудеться “26” січня 2007 р. о_14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 Інституту філософії імені
Г.Сковороди НАН України, м. Київ-001, вул. Трьохсвятительська 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії імені
Г.Сковороди НАН України, м. Київ-001, вул. Трьохсвятительська 4.

Автореферат розісланий 14.12.2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник
Гардашук Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Людина сьогодні опинилася в цілком нових
для себе умовах, які моделюються, втілюються в життя, трансформуються
сучасними технологічними революціями, що відбуваються в генетиці,
нанотехнології, робототехніці. Поряд із трансформацією світу речей і
зв’язків між ними, ці технології призводять до перетворень людини на
рівні її геному, що по-новому ставить проблему еволюції людини в
майбутньому, та її взаємодії з довкіллям.

Специфічною рисою втілення здобутків генетики, нанотехнології,
робототехніки є не лише можливість маніпулювання геномом людини, але й
екстраполяції отриманих знаннь на світ машин. Це створює умови для
взаємопов’язаних процесів еволюції штучних систем і людини за допомогою
нових технологічних проектів, в рамках нової інформаційно-геномної
парадигми. Одним із головних елементів інформаційно-геномної парадигми
є, безумовно, реалізація проекту “Геном людини”. Багатовимірність
зв’язків, які існують між проектом “Геном людини” і сучасними
наукоємними технологіями крім того, що зачіпають фундаментальні
першооснови біологічного життя, впливають на різні сторони життя
сучасного суспільства. Це породжує складний комплекс етичних, правових,
економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. Одним з основних
факторів появи даного проблемного поля є модерністський тип мислення, а
точніше- різноманітні дискурси, які використовуються як традиційна
технологія мислення (логоцентризм), що затверджує примат “метафізики
присутності” не тільки в науках, а й в культурі.

Надзвичайно цікавим і важко прогнозованим виявляється зв’язок геномних
технологій з нанотехнологіями, і з робототехнікою. В сучасній
соціально-філософській літературі даний технологічний комплекс
позначають абревіатурою “GNR-технології”. Роль таких наукоємних
технологій, на думку дисертанта, полягає у формуванні феномена
“співрозмовника”, котрий міг би бути своєрідним мірилом людини. Сучасні
науково-технологічні практики, що формуються на основі GNR-технологій,
вже дозволяють розглядати деякі розробки у створенні штучного життя як
феномен “співрозмовника”. Реалізація штучного життя тут описується за
допомогою тенденцій біологізації і антропоморфізації світу машин. Це
по-новому ставить питання про межі людської мінливості як тілесної, так
і інтелектуальної, що змушує філософське співтовариство з’ясовувати
світоглядні наслідки експансії генно-інженерних технологій.

GNR-технології надалі збільшуватимуть вплив не лише на функціонування
техносфери, а й на способи функціонування живих організмів.
Інтелектуальні практики і стратегії формування штучного інтелекту в
машинному світі тісно переплетені як з GNR-технологіями, так і з
комп’ютерно-мережевими технологіями, за допомогою яких здійснюються все
більш ризиковані спроби маніпулювання людською суб’єктивністю,
наприклад, у процесі створення технологій self-developed digital image.
Тому, GNR-технології виступатимуть однією з основних практик
трансформації органічного життя і, ймовірно, появи нових форм життя.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена потребою дати
відповідь на запитання, які виникли в межах інформаційно-геномної
парадигми і спричинили до появи нового напрямку дискусій щодо можливості
створення та еволюції штучного життя і модифікацію біологічного.

Ступінь наукової розробки проблеми. Філософська рефлексія над
мегатенденціями, які зароджуються в обрії цієї перспективи – необхідна
умова адекватної оцінки майбутнього. Особливістю цієї перспективи є
зростання негативних наслідків практики використання новітніх
технологій, що загрожують перетворити хронотоп існування людини в
глобальний соціум ризику. Сучасна оцінка цієї перспективи пропонується в
працях С.А.Борінської, М.С.Гельфанда, В.А.Любецкого, А.А.Міронова,
орієнтованих на науково-світоглядні аспекти геноміки, як дисципліни, що
вивчає сукупності всієї генетичної інформації організму і розвитку
біоінформатики як прикладної дисципліни, що виникла в межах геномного
проекту і спричинює до революційних змін в еволюційній біології.
Проблеми взаємозв’язків біології з іншими дискурсами, в контексті
постмодерної практики множинності, варіативності, альтернативності
кожного об’єкта такої практики, досліджують З.В.Каганова, Б.Латур,
А.П.Огурцов, Б.Г.Юдін.

Внесок етногенетиків і палеогенетиків у реалізацію цієї перспективи
проаналізовано в працях Е.К.Хуснутдінової. Ці два напрями досліджень
дозволили по-новому описати на основі геноміки і геномного проекту
генетичні особливості етносів, відтворити історію їх формування. Крім
того Е.К.Хуснутдінова дослідила взаємозв’язок методів порівняльної
лінгвістики і порівняльної геноміки.

Серед іноземних дослідників цієї і суміжних проблем слід відзначити
Ф.Варелу і У.Матурану, котрі розробили ідеї ауто-поетичних систем і
глибше обґрунтували перенесення концепції самоорганізації живих систем
на системи кібернетичні. Ідеї самоорганізації відкритих нелінійних
систем розроблялися І.Пригожиним, Б.Вільямсом. Використано інтерпретації
теорії поля К.Левіна, С.Грофа, С.Г.Федосіна, Д.Бома. Уявлення про
квантову природу геному відображено в роботах А.Н.Барбараша.

Б. Джой, проаналізував проблеми, пов’язані з впливом GNR-технологій на
людину та практиками її підпорядкування штучними машинами. Вплив
геномної революції на людину розробляється в роботах Ю.Габермаса,
Ж.Бодрійяра, Ф.Фукуями, Р.Дойла.

М.Кайку, розглянув вплив наукових революцій (квантової, біологічної,
інформаційної) на зміну лабораторного устаткування, та на перетворення
світу речей і технологій в цілому. Н.К.Хейлз досліджує взаємозв’язок,
кібернетики з інформатикою та науково-фантастичною літературою.

В дисертації було використано ідеї Р.Докінза про можливість створення
штучного життя та погляди інших розробників цього напряму (К.Ленгтон,
Г.Моравець, Р.Брукс, Л.Стілс, Е.Фредкін, біолог-еволюціоніст Т.Рей,
А.А.Пономарьов). Нанотехнологічний аспект представлений дослідженнями
Р.Фейнмана, Е.Дрекслера, Дж.Уайтсайдса, Д.Ейглера, Р.Андерса.

Київська школа філософії представлена коеволюційним напрямком в системі
“суспільство-природа” (В.Лук’янець, М.Кисельов, М.Попович, Т.Гардашук,
С.Кримський, І.Добронравова, Л.Сидоренко та інші), де головна увага
приділяється впливу технонауки на розвиток природи та суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям
дослідження пов’язаний з державною темою 0103U001430 “Фундаментальна
наука і науковий світогляд у перспективі ХХІ століття”, що розробляється
відділом філософських проблем природознавства та екології в Інституті
філософії імені Г.С. Сковороди.

Актуальність проблеми, недостатній рівень її розробленості, вимагає
подальшого дослідження світоглядних, природничих та
соціально-гуманітарних проблем реалізації геномного проекту та його
взаємозв’язків з іншими типами дискурсивних практик і технологій. Саме
це визначило вибір теми дослідження, її мету та завдання.

Об’єктом дослідження є проект “Геном людини” і його внесок у
встановлення зв’язків між еволюцією людини і штучних систем, що
відбуватиметься в межах інформаційно-геномної парадигми.

Предметом дослідження виступає евристичний потенціал GNR-технологій, у
створенні умов ко-еволюції природних і штучних систем та їх вплив на
глобальну еволюцію буття людини в умовах
нано-біо-геномо-нейро-інфореволюцій.

Метою і завданням роботи є дослідження впливу сучасних технологій на
буття людини в усіх його проявах, що відбувається під тиском новітніх
науково-технологічних революцій та ініційованих ними дослідницьких
мегапроектів, подібних до проекту “Геном людини”, “Протеом людини”,
“Нанотехнологічний проект” тощо.

Дослідницькі задачі, які випливають із мети дисертаційного дослідження
такі:

виявити принципові особливості умов глобальної еволюції буття людини в
умовах нано-біо-геномо-нейро-інфореволюцій;

осмислити майбутнє геному людини в умовах технореальності, яка
конструюється новітніми наукоємними технологіями (геномними,
наноіндустріальними, комп’ютерномережевими, біоінформаційними,
психо-генетичними, інформаційно-медійними);

проналізувати роль проекту “Геном людини” у формуванні
інформаційно-геномної парадигми;

дослідити вплив на зміну технореальності і людини практики застосування
новітніх наукоємних технологій;

виявити когнітивні, методологічні, світоглядні наслідки цього проекту та
їх впливу на сучасну філософію науки.

Теоретичні і методологічні основи дослідження полягають у використанні
підходів постнекласичної науки, що забезпечують осмислення розмивання
меж між суб’єктом дослідження і об’єктом, між тілесним і машинним, що
ґрунтується на принципах інваріантності інформації щодо носія і
розширення поняття життя як такого феномену, що не залежить від
субстрату. У дисертаційному дослідженні використані ідеї динамічного
структуралізму та радикального конструктивізму, редукціоністський та
еволюційний підходи, а також принципи синкретичної логіки. До розгляду
були залучені ідеї фрактальної геометрії.

Наукова новизна. Дисертаційне дослідження показує, що геномна революція
в її поєднанні з інформаційною та нано-біо-нейро- революціями спричинює
появу сучасної інформаційно-геномної парадигми. Ці науково-технологічні
революції породжують глибокі трансформації не лише фундаментальних
першооснов планетарного життя, геному людини, середовища її існування, а
й здійснюють трансформації загальних уявлень про людську суб’єктивність,
екзистенціальне становище людини в техногенному світі, на характер
залежності майбутнього стану планетарного соціуму від масштабів і темпів
сучасної гонки у сфері наукомістких технологій.

Основні елементи наукової новизни зафіксовані в наступних положеннях:

встановлено, що сучасна проблема розширення меж людини в геномній
перспективі обумовлюється появою нових наукових проектів та їх
синергійною взаємодією з іншими технологічними проектами;

показано, що загроза втрати людської ідентичності в зв’язку з
реалізацією проекту “Геном людини” призвела до появи
інформаційно-геномної парадигми, яка поглиблює розуміння взаємозв’язків
між технологічними практиками, ініційованими науками про людини і
суттєво впливатиме на еволюцію людини;

доведено, що рекурсивний обмін між дискурсивними практиками кібернетики
і біології створив нові можливості у конструюванні спочатку
кібернетичних машин, а згодом і біологічних систем;

показано, що сучасна практика застосування GNR–технологій надає нового
імпульсу взаємодії між органічними і неорганічними реплікаторами (тобто
системами, що самовідтворюються);

показано, що диференціація знань в інформаційно-геномному середовищі
зумовлена тенденцією антропоморфізації техносфери. Сутність цієї
тенденції полягає в екстраполяції та втіленні людських рис в об’єкти
техносередовища. Практика застосування індустрії новітніх наукоємних
технологій обумовлює диференціацію когнітивних процесів між людиною і
машиною;

доведено, що дискурсивні практики біотехнології, генної інженерії,
нанотехнології, робототехніки розмивають уявлення про людську тілесність
і релятивізують людську природу, переносячи розв’язання багатьох
особистісних проблем людини в медико-біологічну площину. Завдяки цьому
ключовими парадигмами ХХІ століття стають парадигми, пов’язані із
дослідженням тотальності людини, її тілесності, її нейросистеми, її
мислення, її поведінки, здоров’я тощо.

Науково-практичне і теоретичне значення дисертації полягає у тому, що її
результати збагачують теоретичну і методологічну базу для здійснення
подальших досліджень з проблем еволюції природних об’єктів, людини,
еволюції штучних систем. В даній роботі сформульовано висновки, які
дають змогу зрозуміти процеси взаємодії між людиною і техносферою.

Результати досліджень можуть бути використані в процесі подальшої
розробки теми логіки і методології науки, при вивченні еволюції штучних
і природних систем, а також при вивченні і складанні тем нормативних
курсів філософії науки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки
досліджень доповідалися автором на засіданнях кафедри філософії
Національного аграрного університету, на теоретичних семінарах в
Інституті філософії імені Г.С. Сковороди, та науково-практичних
конференціях:

Шевченко М.О. Оновлення філософії природи. Інформаційно-гуманітарне
середовище. Геномний проект// Материалы конференции “Философия природы и
практическая философия”. – К., 2004. – С. 134.

Шевченко М.О. GNR-технології як спосіб подолання людини// Матеріали VIII
Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. Том
68. Філософія. – Дніпропетровськ, 2005. – С.66-67.

Ряд вихідних положень дисертації, а також важливі для дисертації
концептуальні узагальнення були опубліковані у збірках наукових статей і
наукових журналах.

Структура дисертації обумовлена загальною метою і завданнями роботи,
методологією і логікою дослідження, використаним емпіричним,
бібліографічним і теоретичним матеріалом. Дисертація складається із
вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку
використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 171 сторінки,
зі списком використаних джерел, що включає 151 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність,
визначаються цілі, завдання і методологія дослідження, ступінь її
опрацювання у літературі, визначається новизна.

Перший розділ “Геномна перспектива в дзеркалі філософської
рефлексії” присвячений дослідженню витоків проекту “Геном людини”, його
міждисциплінарному характеру, що розширюється в межах генетики,
нанотехнології і робототехніки (GNR-технології). Розкривається його
філософська, теоретична та методологічна сутність в межах
інформаційно-геномної парадигми.

У першому підрозділі ”Геномний проект: джерела, чинники, наслідки”
досліджуються передумови виникнення практики геномного проекту.
Показано, що поява геномного проекту є наслідком не лише створення в
межах генетики нових типів дослідження, зокрема, технології
рекомбінантних ДНК і використанні математичних, хімічних, фізичних
методів, але й і тісний взаємозв’язок генетики із кібернетикою.
Кібернетика перша поставила питання про ускладнення машин шляхом
моделювання у них біологічних процесів, що позначається в дисертації як
тенденція біологізації техносфери. Керування цією складністю машин,
породжує обернену проблему – небезпеку сполучення людини з машиною
(кіборг). Проект “Геном людини” за такої постановки питання є
продовженням втілення кібернетичних ідей вже на якісно іншому рівні.
Отримуючи нові знання про структуру і функції людського геному,
технологи виявились спроможними не тільки розробляти нові методи
боротьби з невиліковними хворобами людини (геномна терапія), але й
переносити в техносферу основні принципи функціонування людського геному
(генетичне програмування). В дисертації цей процес визначається як
тенденція антропоморфізації техносфери, оскільки вона стосується
перенесення в техносферу принципів функціонування генетичних програм
людини. З цього випливає висновок дисертаційного дослідження, що
подальший розвиток технологій на базі геномного проекту призведе до
появи штучних систем, які матимуть свідомість.

У другому підрозділі “Симбіоз наноінженерних, інформаційних технологій,
робототехніки з геномним проектом (GNR-технології)” досліджуються
практичні здобутки цього технологічного комплексу і подальші прогнози
реалізації його можливостей, та дається їх світоглядна оцінка. Показано,
що одним із наслідків функціонування GNR-технологій є перехід
цивілізації на якісно новий щабель взаємовідносин людини з природою і
техносферою, який перетворює людину на хореографа життя. Це стало
можливим завдяки перенесенню технологій на нанорівень, що дало підставу
значно ширше використовувати новий евристичний принцип “знизу-догори”,
який дозволяє вивчати шлях від простого до складного для розробки
штучних систем, зокрема програм, які мають здатність саморозвиватись.

Евристичний потенціал принципу “знизу-догори” виявився в тому, що він
дозволяє встановити взаємозв’язок між генетикою, проектом “Геном людини”
і комп’ютерними технологіями, які разом розробляють концепцію штучного
життя. Це чітко проглядається в запропонованій дисертантом тенденції
антропоморфізації техносфери, як такій, що посилює перенесення в штучні
системи рис людини. Одним із результатів такого перенесення, є розробка
генетичних алгоритмів в інформаційних технологіях, які активно втілюють
в комп’ютерні програми теоретичні досягнення синтетичної теорії
еволюції, біологічні механізми успадкування ознак в природних і штучних
популяціях організмів. Значно ефективніша методика самовдосконалення
програм ґрунтується на генетичному програмуванні, в яких еволюції
зазнають не окремі числові параметри, а цілі програми.

Розвиваючи ці ідеї дисертант показав, що тенденція антропоморфізації
техносери суттєво впливає на розвиток штучних нелінійних систем, в
напрямі збільшення їх здатності самоорганізовуватись, саморозвиватись,
що забезпечує перехід до симулякрів третього покоління, після автоматів
і роботів Ж.Бодрійяра. Таким чином, в дисертації показано, що
GNR-технологій прокреслюють новий еволюційний шлях життя, який дозволяє
розширити способи існування кремнійорганічних сполук, завдяки
екстраполяції на неживу матерію принципів біологічного розвитку.
GNR-технології створюють альтернативні тіла за принципом доповнення,
який дозволяє говорити про життя поза межами традиційних уявленнь про
життя. Дослідження цієї проблеми призвели до появи інформаційно-геномної
парадигми, яка не лише поглибила розуміння взаємозв’язків між
дискурсивними практиками, ініційованими науками про людину такими як
біологія, генетика і кібернетика, але й відкрила досі небачені
перспективи у модифікації людини.

У третьому підрозділі “Мислення і дискурс про живе” досліджується
значення взаємодії дискурсивних практик генетики і кібернетики,
результатом якої став своєрідний “гібридний” дискурс, в якому не тільки
поєднуються несумісні поняття (наприклад, генетичне програмування, нова
раса машин, оживлення неживої матерії, “розумні речі” тощо), але й
створюються передумови для появи таких конструктів у дійсності. На думку
дисертанта, такий підхід є відмінним від традиційних принципів
моделювання природних процесів у штучних системах, які ґрунтуються на
ідеї “згори-донизу”, оскільки нові підходи, які зароджуються в межах
технологічних проектів забезпечують появу тісніших взаємодій між
дискурсивним практиками і технологіями. Це сприяє не лише появі нових
понять, але й забезпечує швидке втілення в життя тих об’єктів, які
позначаються новими поняттями.

Крім того, в результаті аналізу психологічного контексту дискурсивних
практик у продовж ХХ століття автор показав, що саме одномірне мислення
спричинило до появи непрогнозованого ускладнення процесів реальності, що
їх не можна розв’язати в рамках традиційного способу мислення і
відношення до мислення. Одним із мотивів такого відношення було
нехтування такими складовими мислення, як сприйняття, інтуїція, уява та
взаємозв’язок мислення з тілесними практиками.

b

d

|

$ J ?

A

`

b

d

??????????????????????????$ ?

?????A

oe

o

&

AE

h†{QWuQES|TLU*VEZ?_(` aic^eaf¤i,mao?qIsaeaeaeaeOeOeOeEEEEAA±±Y

&

&

&

h†{QJ. Крім того, записати спонтанність підсвідомого в алгоритмічних
послідовностях також можливим, оскільки будь-який жест можна подати
через віртуальний образ. Звідси також випливає загальніший висновок про
те, що рівень формалізації евристичних принципів в математиці або в
точних науках не є достатнім для того, щоб формувати безперервний,
регулярний пошук досконалості. Даний рівень не є прийнятним і для
мислення про тіло. “Мислити тіло можна, розширюючи класичні опозиції
“суб’єкт-об’єкт”, “дискретне-неперервне”, “мікрокосм-макрокосм”, тобто
експериментуючи з такими аналогіями, образами, метафорами, які не тільки
дозволяють виходити за межі подібних опозицій, але і формують уявлення
про тілесну активність як потік перервних психосоматичних подій, жодна з
яких не може бути “фіксованою” в рефлексивній процедурі “декартівського
типу”. Тому, встановлено, що розширення меж класичних опозицій можливе у
просторах багатозначних логік, які виявляють досить тісні взаємозв’язки
із функціонуванням генів.

Одним із наслідків цього процесу є зміна уявлення про мислення як
феномену, що притаманний лише людині. Тенденція антропоморфізації вказує
на те, що не лише знання, але і сам процес пізнання між людським і
технічним може бути розподіленим.

У четвертому підрозділі “Відношення свідомість-реальність в геномній
перспективі” показано градацію рівнів розвитку штучних систем, що є
результатом тенденції антропоморфізації: 1) стосовно штучних тіл – це
може бути цифрова репрезентація у віртуальному світі або винайдення
матеріалів, які б функціонували як живі будівельні блоки; 2) стосовно
мислення або штучного інтелекту – це спроба внесення асиметрії в штучний
мозок: а) шляхом створення і вдосконалення відносно простих комп’ютерних
програм, які б ґрунтувалися на результатах проекту “Геном людини”; б)
формування здатності до навчання у штучних машин, яка зумовлює появу
розподіленого або диференційованого пізнання в машинах. Ця думка
подібна до концепції „класифікаційної архітектури” Родні Брукса.

Показано, що поява в генноінженерних технологіях мистецтва химер (Ars
chimaera), зумовлена цілеспрямованим конструюванням нових, відсутніх у
природі поєднань генів, які дозволяють отримати організми із спадково
заданими естетичними властивостями, і є співмірною із процесом заміщення
реальності представленням або репрезентацію реальності у дискурсивних
практиках. Даний феномен заміщення здійснюється на основі
„репрезентативно-технологічного принципу”, за яким будь-яка конечна
біофізична система може бути цілком змінена за допомогою технологій
генної інженерії та нанотехнологій, що оперують нескінченно малими
структурами даної системи. Якщо такі трансформації спадковості
стосуватимуться людини, то це автоматично тягтиме за собою і
трансформацію несвідомого.

В дисертації підтверджено ідею П’єра Бурдьє, що тілесне знання завжди
виходить за межі аналітичних схем, накинутих на нього. Тіло, як
психогенетична матриця, формується під впливом обставин, соціуму, але
без наявності цієї успадковуваної матриці, яка формується зовнішніми
чинниками, не було б можливим вироблення змін в діях та думках.

Генноінженерні технології передбачають зміну цієї психогенетичної
матриці за умови впливу на статеві клітини з метою досягти передачі цієї
видозміни із покоління в покоління, що також підриває уявлення про
самодостатність вільного суб’єкта гуманізму. Це дало змогу дисертанту
інтерпретувати парадокс Леві-Стросса про надлишковість означників у
порівнянні з означуваним, розглядаючи їх як взаємодію між свідомим і
підсвідомим (тілом). Такий підхід дозволяє говорити , що геномні
технології змінюють не лише символічну природу тіла, тим самим сприяючи
появі нових типів дискурсів, але й в межах GNR-технологій втілювати цю
самоорганізовану символіку в небіологічні конструкти (програми,
асемблери, полімери, гібридні матеріали), що надаватиме нового імпульсу
взаємодії між органічними і неорганічними реплікаторами (системи, що
саморозвиваються).

В другому розділі “Індустрія GNR-технологій та її роль в трансформації
людини і техносфери” в цілому розглядається потенційний вплив
GNR-технологій на перетворення людини та середовища її існування. В
першому підрозділі “Людське тіло і модифікація суб’єктивності” показано
роль технологій у формуванні нової технореальності за принципом
біологізації (це вдосконалення, що здійснюється в напрямі знизу-догори,
що призводить до появи таких технологічних концептів як „розумний
автомобіль”, „цифровий будинок” тощо). Будь-яка реалізація цього
принципу в техносфері, призводить до двох протилежних тенденцій: з
одного боку, розширюються можливості „нормального” функціонування
людини; з іншого боку– перевертається принцип „знизу – догори”, який
застосовувався для створення даних технологічних досягнень на зворотний:
„згори – донизу”. Якщо принцип „знизу – догори” є виразником процесів
самоорганізації, самовідтворення, що вносяться у світ машин, то
сконструйовані машини повертають цей принцип вже навиворіт – „згори –
донизу”, у такий спосіб підпорядковуючи собі людину, через привнесення в
соціальний ритм вдосконаленої механічності. В цьому сенсі людина дедалі
стає залежнішою від середовища. Це можна розглядати як один із способів
обмеження людських свобод через модифікації тіла / геному і через
модифікацію суб’єктивності.

Змінити людське тіло можна: 1) за рахунок розширення можливостей тіла,
шляхом підключення до певних механізмів на макрорівні; 2) взаємодія
органічних молекул з неорганічними; 3) імітації органічних процесів в
неорганічному світі (нанотехнології); 4) маніпулювання з геномом.

Нинішній розвиток GNR-технологій демонструє, що тіло як система може
бути генетично модифікованим, з’єднаним з іншими неорганічними чіпами;
зрештою тіло може бути представлене як конгломерат природних наномашин,
що вдаються до комунікації та співпраці між собою і згодом можна
замінювати його (тіла) природні наномашини на штучні. В такий спосіб і
саме знання через призму технологічної зміни тіла починає розглядатися
як конструкція, що зазнає змін розчиняючи межі між науковими дискурсами.

Дисертантом розвинений парадокс Г. Рота, сутність якого полягає в тому,
що людське знання не може претендувати на універсальність, оскільки всі
ментальні зусилля, наприклад, наукові дослідження, є зусиллями мозку
людини, то вони підпорядковуються правилам конструювання і
функціонування мозку, який має біологічний характер, і тим самим не
можуть претендувати на універсальну дійсність. Отже, претендувати на
дійсність можуть інші небіологічні носії, які створюються в межах
GNR-технологій. Поряд із конструюванням нових типів “гібридних”
дискурсів і з’ясування онтологічних припущень, технологічні проекти
дозволяють не тільки вивчати проблеми онтології, але і конструювати нові
онтології, та інструменти їх дослідження. Р. Докінз ще в 70-х роках ХХ
століття в роботі “Егоїстичний ген” зауважив, що в еволюційній боротьбі
реплікатори органічної природи перемогли неорганічні реплікатори, але ця
боротьба може бути поновленою. На нашу думку, саме GNR-технології
спричинять до появи нових розумних форм життя з іншими тілами і
відповідно іншим мисленням. Передумовами для цього служать способи
маніпулювання свідомістю, які здійснюються нейронауками (Ф. Фукуяма).

У другому підрозділі “Стратегія біологізації техносфери” дисертантом
аналізується причини виникнення такої стратегії, яка ґрунтується на
ізольованості і відособленості людини від інших людей, природи, соціуму.
Для того щоб заповнити цей вакуум, сучасні наукоємні технології
пропонують феномен штучного життя як співрозмовника. Його реалізацію
можна описати через принцип антропоморфізації (біологізації) світу
машин, що дасть змогу виявити здібності людської мінливості як
тілесної, так і інтелектуальної. Тілесний напрямок штучного життя
вилився у створення машин і моделювання штучних конструктів, які
забезпечуються стратегіями нанотехнологій, геномних технологій,
робототехніки. Інтелектуальний напрям, або стратегії формування штучного
інтелекту в машинному світі, тісно сплетений як з генетичними, так і з
комп’ютерними технологіями (генетичне програмування), за допомогою яких
здійснюються спроби формування людської суб’єктивності в машинному
світі, зокрема створення технологій self-developed digital image.

Своєрідне „зростання”, що відбувається між людиною і машиною призводить
до відкриття нових можливостей в комунікації, як між людьми, так і між
людиною і машиною. Цей прорив, що відбувається у продукуванні дискурсу
людиною і кібернетичними машинами був започаткований у рамках
кібернетичної парадигми, яка прирівняла між собою машину, живий
організм, людину. Це призвело, на теоретичному рівні, до розмивання меж
тілесного, згодом це розмивання меж простежуватиметься і в дійсності
(вторгнення і модифікація геномів, створення комп’ютерних програм, що
еволюціонують; сполучення (вживлення зорових, слухових апаратів,
дозаторів ліків в тіло людини). Ототожнення людини і машини призвело не
лише до втрати тілесних меж, ідентичності людини, але й водночас
зумовило наступ біології на техногенне середовищ. Тенденція біологізації
техносфери є спробою уприроднити технічносередовище існування. Його
можна переформулювати не як спрощення або зведення людини до
машиноподібного стану, а як можливість показати, що машина може стати
досконалішою, людиновимірнішою, якщо переносити в неї функції людського
організму або біологічної природи загалом. Спираючись на роботу Н.
К.Хейлз, можна виявити, що даний принцип визрівав не в глибинах біології
чи генетики, а в рамках математичного дискурсу і кібернетики. Саме поява
кібернетики обумовила не тільки кристалізацію таких понять як
інформація, керування і комунікація, а й здійснила їх інтеграцію, що
забезпечить синтез органічного і механічного.

Стратегія біологізації техносфери полягає в екстраполяції рис людини,
які досліджуються на молекулярному рівні психогенетикою, геномним
проектом, на техносферу.

У третьому підрозділі “Проблема постлюдини”. Зображено модель
постлюдини, яка зводяться до того, що постлюдина втілює в собі
технологічні розробки геномного проекту з тілесних модифікацій, і
більшою мірою як модель по конструюванню суб’єктивності. Суб’єктивність,
свідомість, на думку фахівців, – це лише епіфеномени, які можуть легко
моделюватися в постлюдині під впливом сучасних технологій. По суті,
геном – також епіфеномен, який може зазнати впливу сучасних технологій
(генотерапія вже здійснює генетичну корекцію деяких спадкових дефектів).
Більше того, виділивши такий аспект людини як кіборгізм, можна
зауважити, що це не плід фантазії, бо кіборги – існують реально і
метафорично, це живі істоти і водночас наративні конструкції. Близько
десяти відсотків населення США можна вважати кіборгами в технічному
сенсі: до них належать особи з електронними кардіостимуляторами,
штучними суглобами, системами дозування ліків, імплантованими в рогівку
лінзами, штучною шкірою. Ще більше людей приймає участь у зайняттях, що
перетворюють їх на метафоричних кіборгів. Постлюдина – феномен ХХ-ХХІ
століття, що перебуває в процесі становлення, але вже на даний момент
крім власне теоретичних, чи культурних обрисів (формування нових типів
суб’єктивності), має ще й суто технічний вимір, який включає такі сфери
як геномні технології, нанотехнології, робототехніку, нейробіологію,
штучний інтелект, які поряд з вдосконаленням людської природи, можуть
докорінно її змінити. Крім того, людська природа виступає підгрунттям
для симуляцій і наслідування як у віртуальній реальності чи штучному
інтелекті, так і в техносфері загалом.

Постлюдина є продуктом як технологічним, так і дискурсивним, що водночас
демонструє силу сучасних технологій і відозміни в культурі.

Початковий підхід до проблеми постлюдини окреслився на перехресті трьох
технологічних революцій: геномної, нанореволюції і робототехніки
(GNR-технології). Парадигма цього технологічного комплексу зводиться,
значною мірою, до лікування. Її мірилом виступають щонайбільше лікування
генетичних захворювань і щонайменше – лікування СНІДУ та ракових
захворювань, боротьбу з якими дехто з дослідників визначає як наукову
парадигму ХХІ століття. Головною рисою цієї парадигми є те, що вона не
розглядає постлюдину як синтез механічного та органічного, а як об’єкт,
який може бути вдосконалений на молекулярному рівні, спочатку у
віртуальному просторі, а потім – в дійсності. Методи такого
вдосконалення можуть бути широкомасштабно перенесені на виробничі
процеси. Зрештою молекулярний рівень людини багато дослідників вважає
містком, який дозволить пов’язати між собою свідомість та тіло, що за
умов сучасного синергетичного розвитку технологій дозволить удосконалити
світ поза межами тіла людини. Отже дисертаційне дослідження буття людини
в геномній перспективі сприяє поглибленню розуміння проблеми керування
еволюцією як біологічних, так і штучних систем, що дозволяє зрозуміти
тенденцію поступового перетворення штучних відкритих нелінійних систем у
системи зі свідомістю, що позначиться і на змінах природи людини.
Йдеться про феномен послюдини, який спочатку існував як культурний
феномен в межах дискурсивних практик, а потім завдяки технологічним
практикам почав втілюватися у життя. Постлюдина постає як результат
взаємодії двох практик: практики формування “гібридних” дискурсів і
практик втілення.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі досліджено питання впливу проекту “Геном людини”
на формування феномену постлюдини, та взаємозв’язку даного проекту з
нанотехнологіями і робототехнікою, які разом створюють
інформаційно-геномну парадигму. Це дало змогу дисертанту зробити такі
висновки.

Сучасна актуалізація проблеми буття людини в геномній перспективі
обумовлюється стрімким розвитком нано-, біо -, геномо-, нейро-, інфо-,
комп’ютерно мережевих революцій.

Дослідження цієї проблеми призвели до появи інформаційно-геномної
парадигми, яка не лише поглибила розуміння взаємозв’язків між
дискурсивними практиками, ініційованими науками про людину, а й вказує
на небезпеку застосування геномних технологій, які суттєво впливатимуть
на глобальну еволюцію людини.

Розвиток ідей про можливість перенесення людських рис в машину, який
розпочався в кібернетиці, призвів до розуміння нових можливостей
спочатку кібернетичних машин, а згодом і біологічних систем, модифікація
яких формується під впливом розвитку біотехнології і генної інженерії.
Інформаційно-геномна парадигма, дозволяє біотехнологам в перспективі не
лише трансформувати органічне життя, а й природу людини в багатьох її
вимірах, що в поєднанні з іншими технологічними напрямами призведе до
появи значно складних соціальних систем.

Сучасна практика застосування GNR–технологій надає нового імпульсу
взаємодії між органічними і неорганічними реплікаторами (тобто
системами, що самовідтворюються).

Сучасне зростання ролі нелінійних процесів в інформаційно- геномному
середовищі обумовлено поглибленням диференціації знань в цьому
середовищі, згідно з тенденцією антропоморфізації техносфери. Сутність
цієї тенденції полягає в екстраполяції та втіленні людських рис в
техносередовище. Практика застосування індустрії новітніх наукоємних
технологій не лише поглиблює розподіл знань між людськими і нелюдськими
чинниками, а й диференціацію когнітивних процесів.

Аргументовано, що біотехнологія, генна інженерія, нанотехнологія,
робототехніка розмивають межі людської тілесності. Практика застосування
цих технологій релятивізує людську природу, переносить вирішення
багатьох особистісних проблем людини в медико-біологічну площину.
Завдяки цьому ключовими парадигмами ХХІ століття стають парадигми,
пов’язані із дослідженням тотальності людини, її тілесності, її
нейросистеми, її мислення, її поведінки, здоров’я тощо.

Отже дисертаційне дослідження проблеми буття людини в геномній
перспективі сприяє поглибленню розуміння та керування еволюцією як
біологічних, так і штучних систем. Таке дослідження дозволяє зрозуміти
тенденцію поступового перетворення відкритих нелінійних систем у
системи зі свідомістю, що позначиться і на змінах природи людини.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Шевченко М.О. GNR-технології як спосіб подолання людини// Матеріали VIII
Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. Том
68. Філософія. – Дніпропетровськ. –2005. – С.66-67.

Шевченко М.О. Оновлення філософії природи. Інформаційно-гуманітарне
середовище. Геномний проект// Материалы конференции “Философия природы и
практическая философия”. – К., 2004. – С. 134.

Шевченко М.О. Філософський дискурс про геномний експрес ХХІ століття//
Практична філософія. – 2003. – №4. – С. 101-110.

Шевченко М.О. Майбутнє людини в інформаційно-геномній перспективі//
Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 44. – К., 2004. – С.47-59.

Шевченко М.О. Принцип антропоморфізації техносфери// Мультиверсум.
Філософський альманах. –Вип. 51. –К., 2005. –С. 68-78.

АНОТАЦІЯ

Шевченко М.О. Буття людини в геномній перспективі. – Рукопис. Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.09 – філософія науки. Інститут філософії імені
Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України.
Київ. 2006.

В дисертації досліджується сутність проекту “Геном людини” (геномний
проект) та його вплив як на буття людини в усіх його проявах, так і на
формування інформаційно-геномної парадигми. Проаналізовано його
взаємозв’язки з нанотехнологіями і робототехнікою, які разом складають
GNR-технологічний комплекс. Доведено, що проект “Геном людини” не тільки
дозволяє вирішити ряд медичних проблем у лікуванні спадкових захворювань
людини, але й взаємодіючи з нанотехнологіями і робототехнікою формує
феномен антропоморфізації техносфери. Практика реалізації проекту “Геном
людини”робить значно не передбачуваним майбутнє людини.

Ключові слова: кіборг, тенденція біологізації, тенденція
антропоморфізації, проект “Геном людини”, GNR-технології, постлюдина.

АННОТАЦИЯ

Шевченко М.О. Бытие человека в геномной перспективе. – Рукопись.
Диссертация на получение научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.09 – философия науки. Институт философии имени
Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины.
Киев. 2006.

В диссертации исследуется сущность проекта “Геном человека” (геномный
проект) и его влияние как на бытие человека во всех его проявлениях, так
и на формирование информационно-геномной парадигмы. Возникнув сначала
только как медицинский проект, который должен был привести к расшифровке
и картографированию генов человека, для лечения наследственных
заболеваний, проект “Геном человека” вышел за пределы отведенных ему
рамок медицинского дискурса и обусловил появление ряда новых как
позитивных, так и негативных следствий.

Взаимодействие проекта “Геном человека” с другими технологическими
практиками обусловило появление информационно-геномной парадигмы. Данная
парадигма выступает процессом, в котором происходит опосредование между
телом, текстом, субъективностью и реальностью с помощью ДНК-технологий.
В этой связи тело почти тождественно книге или другому информационному
носителю, поскольку оно [тело] рассматривается как еще один способ
хранения, передачи и реализации информации. Поэтому расшифровка и
картографирование этой информации есть главной задачей проекта “Геном
человека”. Проанализированы взаимосвязи проекта “Геном человека” с
нанотехнологиями и робототехникой, которые вместе составляют
GNR-технологический комплекс. Этот комплекс составляют очень мощные
технологии, которые могут вызвать новые виды катастроф и
злоупотреблений. Степень проблемы может быть увеличина еще и тем
фактором, что продукты полученные в результате использования этих
технологий могут проявить способность к самовоспроизведению и выйти из-
под контроля. Доказано, что проект “Геном человека” не только позволяет
решить ряд медицинских проблем в лечении наследственных заболеваний
человека, но и взаимодействуя с нанотехнологиями и робототехникой
формирует феномен антропоморфизации техносферы. Дисертантом показано,
что предшественником этого феномена, была тенденция биологизации
техносферы, которая возникла в рамках кибернетики и создала киборга. В
перспективе влияние GNR-технологий ведет к изменению концепции
либерального субъекта, который владеет самим собой. Поэтому, одним из
смыслов понятия “изменения границ человека” сводится к тому, что
происходит технологическое стирание границ между осмысленным личным
выбором поведения, образом жизни и биотехнологическим структурированием.
Практика реализации проекта “Геном человека” делает более
непредсказуемым будущее человеческого вида. Человек, вступив в эру
геномных технологий, потенциально становится все более подверженным их
влиянию, которое может оказать радикальное воздействие на геном
человека, на способность генерировать большее количество модификаций
телесности, субъективности и восприятия, именно этими технологиями, что
влечет за собой появление постчеловека.

Ключевые слова: киборг, тенденция биологизации, тенденция
антропоморфизации, проект “Геном человека”, GNR-технологии, постчеловек.

SUMMARY

Shevchenko M.O. The Human Beings in Genomical Perspectiv. – Manuscript.
Thesis for a Candidates degree of Philosophycal sciences on speciality
09.00.09 – Philosophy sciences. – Institute of Philosophy named after
H.Skovoroda, Kiev, 2006.

The thethis is devoted to the research on the Human Genome Project, and
its participation in forming as human beings in different development as
information genomical paradigm.

Its analized the correlation with nanotechnology and robotechnology
which are put together GNR-technological complex. Besides established,
that the Human Genome Project not only allows solving a number of
medicine problems of care of hereditary man’s disease, but also its
co-operation with nanotechnology and robotechnology causes to phenomenon
of antropomorphisation of technosphere. Its real practict of Human
Genome Project makes the men’s future more unforeseen.

The key words: cyborg, biologisation tendency, anthropomorphisation
tendency, Human Genome Project , GNR-technology, posthumen.

PAGE 23

Похожие записи