АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Бірюкова Тетяна Федорівна

УДК:141.7: 111.11

Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів

09.00.10 – філософія освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі соціології Запорізького національного
університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Бех Володимир Павлович,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

перший проректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Лукашевич Микола Павлович,

Інститут підготовки кадрів

Державної служби зайнятості України,

професор кафедри соціології та соціальної роботи

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Михайло Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії 

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “_27_” _квітня 2006 р. о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти Академії
педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти
Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ,
вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “24” березня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук,

доцент Л.С.Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність філософського осмислення Болонського імперативу підготовки
майбутніх менеджерів обумовлена теоретико-практичними розбіжностями
підходів до організації професійної підготовки фахівців управлінського
профілю в українській національній та європейській системах вищої
освіти, що значно обмежує ділову кар’єру майбутніх фахівців-менеджерів і
знижує їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку праці.

Перспективною опорною точкою дослідження підготовки студентів –
майбутніх менеджерів, у тому числі в контексті принципів Болонської
декларації, може стати феномен соціалізації, що означає процес, у ході
якого відбувається діалектична взаємодія особистості студента із
соціальним оточенням. Адже підготовка студентів у вищому навчальному
закладі представляє собою процес вторинної соціалізації, яка забезпечує
не тільки подальший розвиток особистісних якостей, але й набуття
індивідом необхідних для практики професійних знань і навичок.

Актуальність обраної теми пов’язана також із загостренням на сучасному
етапі розвитку України необхідності дослідження процесів, які
відбуваються із молоддю взагалі. Щоправда, процес включення нового
покоління в суспільні відносини охоплює широке коло проблем і складає
предмет підвищеного інтересу для суспільства в будь-який період його
розвитку, оскільки саме від молодого покоління залежить майбутнє кожної
держави. У перехідні моменти історії така зацікавленість підвищується в
багато разів, тому що в змінених умовах скоріше нове, аніж старе
покоління здатне впорядковувати складні соціальні процеси.

Водночас молодь, і особливо студентська, постає й осередком найгостріших
проблем суспільства в стані невизначеності – притаманні соціальній
системі суперечності дуже часто і, що важливо, в крайніх формах
проявляються саме в студентському середовищі.

Молоді люди знаходяться в такій життєвій ситуації, коли вони повинні
робити вибір не просто між різними цінностями, що є нормальним явищем у
будь-якому суспільстві, а й між багато в чому протилежними системами
цінностей: соціалістичною та капіталістичною, тоталітарною та
демократичною, релігійною та атеїстичною, моральною та кримінальною.
Ускладнюється цей процес такими віковими особливостями молоді, як
домінування емоційного сприйняття подій, відсутність необхідного
життєвого досвіду та сформованих світоглядних принципів.

Усе зазначене вище особливо стосується студентів – майбутніх
управлінців, адже саме до їх рук із часом має перейти доля країни та
відповідальність за неї.

Явище соціалізації особистості давно привертає увагу мислителів і
дослідників різних галузей знання, оскільки стосується споконвічної
проблеми людства про співвідношення суспільного та індивідуального
буття. Його досліджують філософи, представники різних галузей
суспільствознавства, зокрема соціології, педагогіки та психології.
Причому в роботах кожної з цих галузей науки увага приділяється одній
або принаймні кільком сторонам феномена соціалізації. Так, у
педагогічних розробках акцент робиться на процесах формування
особистості переважно завдяки зовнішньому цілеспрямованому впливу на
неї. У роботах психологічної спрямованості найбільша увага приділяється
цілісності психічних властивостей, процесів і відносин, які відрізняють
одного суб’єкта від іншого. Специфіка соціологічного підходу до феномена
соціалізації обумовлена тим, що в соціології особистість розглядається
як активне соціальне начало, деякий соціально-історичний тип здатності
до діяльності. У філософії головний акцент робиться на з’ясуванні місця
процесу соціалізації в житті окремої людини та суспільства в цілому.

Основою теоретичного осмислення даного дослідження стали роботи як
західних, так і вітчизняних філософів і науковців. Проблемам соціального
становлення індивіда та входження його в соціум присвятили свої праці
багато закордонних учених, зокрема, Т.Адорно, Ш.Берн, Е.Дюркгейм,
Е.Еріксон, Л.Колберг, Ч.Кулі, Р.Мертон, Д.Рісмен, Т.Парсонс, Ж.Піаже,
Г.Тард, З.Фрейд, К.Хорні. Серед вітчизняних авторів, які здійснили
внесок у розробку проблеми соціалізації, слід назвати таких:
В.Андрущенко, В.Бех, І.Бех, Є.Бистрицький, Л.Бондаренко, В.Войтко,
Г.Волинка, В.Волович, В.Горський, Л.Губерський, І.Зязюн, В.Кремень,
М.Лукашевич, В.Москаленко, М.Михальченко, І.Надольний, В.Пазенок,
В.Шинкарук та ін. У роботах цих науковців важливе місце посідає проблема
перспективності цілеспрямованого корегуючого та спрямовуючого впливу на
процес соціалізації молоді.

Питання про розуміння природи й сутності особистості, її існування та
розвитку, освіта та самоосвіта підростаючого покоління, що необхідно для
даного дослідження, аналізуються в роботах Б.Ананьєва, Г.Андрєєвої,
П.Божовича, Л.Буєвої, Л.Виготського, А.Здравомислова, С.Ковальова,
І.Фролова, С.Рубінштейна та інших.

Дослідженню соціалізації молоді та пов’язаних із нею процесів
присвячені, наприклад, роботи Т.Вольфовської, Т.Говорун, Т.Каменської,
О.Олійника, М.Остапенка, С.Савченка, Л.Сорокіної, А.Тащенко, С.Щудли,
Н.Юрія.

Очікування суспільства, що проголошені в стратегічному документі
української освіти – Національній доктрині розвитку освіти, відображені
у науковому просторі українського суспільства, зокрема у розробках з
проблематики реформування вищої освіти України в контексті Болонського
процесу, про що свідчать праці В.Андрущенка, І.Волощука, І.Жовтої,
В.Журавського, М.Згуровського, М.Євтуха, І.Каленюк, К.Корсака,
Л.Кноделя, О.Литвина, М.Полякова, С.Сидоренка та ін.

Необхідним підґрунтям для даного дослідження стали також роботи в руслі
проблематики особистісно-орієнтованої парадигми освіти та її
гуманізації, в напрямі чого розгортається освітній простір сучасної
України. Це роботи з осмислення Болонського імперативу підготовки
майбутніх менеджерів, наприклад, праці таких учених, як І.Алєксашина,
А.Алексюк, Г.Балл, Д.Бєлухін, А.Богомолов, Є.Бондаревська, М.Вікуліна,
М.Кларін, Н.Коршунова, О.Малихіна, С.Подмазін, І.Якіманська тощо.

Нові підходи до формування ефективних українських менеджерів
ХХІ століття та до управління в умовах ринкових відносин певною мірою
визначені О.Костюком, В.Лапшиною, Г.Латфулліним, О.Романовським,
Ф.Хмілем, Г.Юркевич, В.Янчевським та ін. Безпосередньо вивченню проблем
соціалізації працівників управління в нових історичних умовах та
дослідженням управлінської культури менеджера присвячені праці
Ж.Грищенко, Л.Євенка, С.Климової, І.Петрашової, В.Соболева, Р.Тихонової.
Проте й ці роботи не дозволяють змалювати завершену картину підготовки
майбутніх управлінців у рамках національного та європейського освітніх
просторів.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
відповідно до держбюджетної науково-дослідної теми “Онтогенез
соціального організму країни” (номер державної реєстрації 0100У001733),
держбюджетної науково-дослідної теми “Саморегуляція соціального
організму країни” (номер державної реєстрації 0103У000730) та планів
науково-дослідної роботи кафедри соціології Запорізького національного
університету. Тема дисертації затверджена Науково-технічною Радою
Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України
(протокол № 8 від 25 квітня 2005 року).

Мета дослідження полягає в системному аналізі напрямів і шляхів
входження національної системи підготовки майбутніх менеджерів у дискурс
Болонського процесу.

Реалізації поставленої мети підпорядковане виконання таких завдань:

здійснити ретроспективний аналіз підходів до соціалізації особистості;

розкрити сутність і зміст соціалізації особистості менеджера;

обґрунтувати методологічні засади дослідження соціалізації особистості;

розглянути вимоги сучасного ринку праці до професійної підготовки
менеджерів;

дослідити феномен культури як механізм укорінення особистості в
полікультурний соціум Об’єднаної Європи;

довести відповідність механізмів особистісно-орієнтованої парадигми
освіти принципам професійної соціалізації особистості майбутнього
менеджера;

виявити специфіку формування конкурентноздатного менеджера в
національній системі вищої освіти України;

визначити напрями та шляхи оптимізації підготовки національних кадрів
управління.

Об’єктом дослідження є загальноєвропейський простір вищої освіти.
Предмет дослідження – соціалізація і фахова підготовка майбутнього
менеджера у вимірі принципів Болонської декларації.

Теоретико-методологічною базою дослідження є принципи синергетичного
підходу, який збагачує принципи діалектичного і системного підходів і
застосування яких дозволяє зняти обмеженість однобічного осмислення
соціалізації студентської молоді як лінійного процесу. Основою такого
підходу стали розробки в галузі соціальної синергетики, зокрема, праці
Л.Бевзенко, В.Беха, В.Бранського, В.Василькової, Л.Горбунової,
І.Добронравової, О.Князєвої, С.Курдюмова, В.Лутая, Г.Нестеренко,
М.Ожевана, А.Самарського та ін.

Враховані також принципи діяльнісного, конкретно-історичного,
порівняльного підходів, діалектичні принципи універсального зв’язку та
розвитку. Використовуються також методи історико-філософського,
багатофакторного і структурно-функціонального аналізу, методи аналізу та
синтезу, актуалізації та декомпозиції, моделювання та прогнозу.

У дослідженні аргументуються положення, які мають наукову новизну і
виносяться на захист:

— створено цілісну концепцію модернізації підготовки менеджерів у
національній системі вищої професійної освіти, сутність якої полягає у
необхідності забезпечити її адекватну реакцію на безпосередні вимоги
Болонського процесу, що відбуваються у сфері освіти, і кардинальне
оновлення загальнокультурологічного контексту спілкування фахівців та їх
професійну діяльність в умовах інтеграції вітчизняного і європейського
ринків праці;

— зміст концепції розкривається як інтеграція двох потужних підсистем
дії навчально-виховного призначення, що зберігають і примножують
національні здобутки в освіті, а саме: адаптаційної і професійної
соціалізації, з одного боку, а з іншого — оптимізації професійної
підготовки національних кадрів управління, що має розгортатись за такими
напрямами: а) підвищення якості професійної підготовки майбутніх
управлінців у рамках національної системи освіти; б) збагачення
доробками сучасної науки змісту управлінської освіти в контексті
інтеграції її в загальноєвропейський освітній простір;

поглиблено погляд про те, що сучасний етап розвитку науки та філософії
характеризується зміщенням акцентів у розумінні соціалізації особистості
з типового на унікальне, з формування особистості дією зовнішніх впливів
– на переважно вільний її саморозвиток, з розумінням двобічності процесу
соціалізації, в якому і особистість, і суспільство постають активними і
вільнодіючими суб’єктами загальноєвропейського соціального поля;

уперше до осмислення явища соціалізації широко застосовано синергетичний
підхід, який дає можливість сформувати трансдисциплінарне бачення
особистісної соціалізації, вирішуючи по-новому проблему мотивації
формування сутнісних сил та співвідношення колективізму та
індивідуалізму, що обумовлює визнання в цьому процесі, як мінімум, трьох
основних умов: 1) наявність спільного між елементами соціуму,
2) наявність відмінного та 3) гармонійне співвідношення між
характеристиками відкритості та замкнутості соціуму;

виділено два види соціалізації, один із яких — адаптаційна соціалізація
— має загальноцивілізаційне спрямування і задовольняється засобами
культури, а інший – професійна соціалізація – забезпечується засобами
освіти. Адаптаційна складова соціалізації реалізується шляхом засвоєння
норм і цінностей полікультурного соціуму, що притаманний Європейському
Союзу, а професійна складова управлінської підготовки майбутнього
менеджера полягає у формуванні організаційної культури і поведінки, що
задовольняється шляхом впровадження особистісно-орієнтованої освіти;

обґрунтовано положення, що реалізація принципів Болонської декларації є
шляхом ефективного розв’язання суперечності між українською національною
освітньою системою підготовки майбутніх менеджерів (тобто професійною
соціалізацією) та загальноєвропейською культурою (тобто процесом
соціалізації, який має загальноцивілізаційне спрямування );

запропоновано авторську класифікацію вимог до професійної підготовки
сучасних менеджерів із виділенням двох, за джерелом походження,
складових: професійні й особистісні вимоги. Професійна складова включає
спеціальну та управлінську компетентність і постає як здатність і
готовність до обґрунтованого вибору способів діяльності із досягнення
поставленої мети, а також до відповідальності за прийняте рішення.
Особистісна складова вимог сучасного ринку праці до професійної
підготовки менеджера виступає основою компетентності менеджера і включає
інтелектуальні, психологічні і соціальні якості особистості керівника;

показано, що сьогодні основними соціально-педагогічними механізмами
соціалізації студентської молоді є: цілісний освітній процес ВНЗ як
інтеграція змістовних і процесуальних компонентів
особистісно-орієнтованого інформаційно-розвиваючого освітнього
середовища, навчальної і позанавчальної діяльності студентів, діалогове
спілкування в процесі взаємодії з різноманітними агентами соціалізації,
процеси особистісного самовизначення й самовиховання, організаційна
психологія та організаційна культура.

Теоретичне значення дослідження полягає у створенні
теоретико-методологічної основи для розробок різних аспектів проблеми
дворівневої соціалізації особистості, для подальшого дослідження
процесів взаєморозвитку окремої особистості та суспільства в контексті
глобалізації світового ринку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні
висновків дослідження при розробці програм реформування національної
системи вищої освіти взагалі та підготовки майбутніх менеджерів зокрема.
Результати проведеного аналізу соціалізації особистості в умовах
переходу до ринкових відносин можуть знайти застосування в ході
навчального процесу під час викладання відповідних тем із історії
філософії, соціальної філософії, філософії освіти, культурології,
соціології, соціальної психології та педагогіки у вищих і середніх
спеціальних навчальних закладах країни.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та
висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися і
обговорювалися на засіданнях кафедр соціології і філософії Запорізького
національного університету та засіданні відділу соціальних проблем вищої
освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН
України, на низці науково-практичних конференцій, а саме:
Міжрегіональній науково-практичній конференції “Професійне становлення
педагогічних працівників” (Запоріжжя, 2000); Всеукраїнській студентській
науковій конференції “Другі Харківські студентські філософські читання”
(Харків, 2005); VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції
“Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття” (Київ, 2005);
Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального
пізнання: здобутки і проблеми” (Запоріжжя, 2005); науково-практичній
конференції “Педагогічна освіта України: національні традиції та
європейські інновації” (Київ, 2005).

Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 11 наукових
публікаціях, 5 з яких містяться у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження та логіка реалізації
пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі
вступу, трьох розділів (які поділені на підрозділи), висновків і
переліку використаних джерел (264 позиції). Обсяг роботи — 217 сторінок,
основна частина дисертації – 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, визначається мета,
завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкривається ступінь наукової
розробленості проблеми, наводяться положення, що претендують на наукову
новизну, демонструється практична цінність отриманих результатів,
подається структура і обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Філософсько-методологічні засади дослідження
соціалізації особистості” з’ясовано теоретичні та методологічні основи
розв’язання досліджуваної проблеми, для чого було проаналізовано процес
її історичного розвитку в рамках філософських, соціологічних,
психологічних, педагогічних концепцій особистості, чому і присвячено
перший підрозділ “Ретроспективний аналіз підходів до соціалізації
особистості”. У ході історико-філософського аналізу виділено три
радикально відмінних етапи постановки і вирішення проблеми соціалізації
особистості.

Перший етап – 1930-ті – 1960-ті роки, які характеризуються чисельністю
різноманітних концепцій соціалізації особистості в західній психології і
соціології та практичною відсутністю розробок із цієї проблематики у
вітчизняній науці.

Другий – 1960-ті – 1980-ті роки, для яких характерні такі риси:
а) визнання соціального визначальною стороною як у біосоціальній
сутності людини, так і в суперечності “особистість – суспільство”;
б) домінування суб’єкт-об’єктного підходу (особистість для суспільства,
а не навпаки); в) орієнтація на колектив і на формування не
унікальності, а типової для даного суспільства особистості; г) перевага,
що віддавалася спрямованій соціалізації перед стихійною.

Третій етап – після 1990-х років – характеризується зрушенням акцентів у
проблематиці соціалізації із типового – на унікальне, з формування
особистості дією зовнішніх впливів – на вільний її саморозвиток із
розумінням того, що соціалізація – це двобічний процес взаємодії
індивіда та суспільства, в якому обидва є активними суб’єктами (у
розвинених країнах це перенесення акцентів відбулося раніше у зв’язку з
актуалізацією цінностей постіндустріального суспільства).

З’ясовано, що на сучасному етапі теж не існує єдиної точки зору відносно
сутності та змісту поняття “соціалізація особистості”, що дозволяє
вважати його відкритим. Неефективність наявних дослідницьких підходів та
процедур щодо тлумачення соціалізації особистості не тільки і не стільки
в рамках філософських шкіл, як у межах різних дисциплін, які акцентують
увагу на окремих сторонах соціалізації особистості, не дає можливості
комплексного його осягнення. Подолати ці розбіжності має філософський
аналіз і синтез.

У другому підрозділі “Методологічні засади дослідження соціалізації
особистості” у ході аналізу перспективності застосування синергетичного
підходу обґрунтовуються положення, щодо можливості його
трансдисциплінарного дослідження та наголошується на таких перевагах
його застосування до досліджуваної проблеми: 1) принципи та закони
синергетики є правомірними як на рівні саморозгортання суспільства, так
і на рівні формування особистості; 2) він передбачає наявність двох
начал і відповідно двох процесів – організації та самоорганізації, що
корелює з виділенням науковцями двох протилежних форм соціалізації –
спрямованої та стихійної; 3) він дозволяє розв’язати проблему
індивідуалізму та колективізму, їх співвідношення в особистісних
культурних установках, а, отже, і в процесі соціалізації.

Із позицій самоорганізаційного підходу розкривається погляд, що
необхідними умовами соціалізації та взаємодії індивідів на рівні соціуму
є: наявність у них деяких спільних рис, наявність відмінного між ними,
домірне співвідношення між характеристиками відкритості та замкнутості
соціальної системи.

Показано, що процес соціалізації має бути самоорганізаційним за
природою, тобто не планомірним і свідомо керованим, а таким, що
відповідає власним тенденціям розвитку особистості. Але від цього виграє
і суспільство в цілому, оскільки високий рівень упорядкованості та
структурованості соціальної системи ґрунтується саме на неоднорідності,
неоднаковості її членів. Хоча, звісно, це й не заперечує певної свідомої
корекції процесів соціалізації особистості, оскільки організація та
самоорганізація є двома сторонами одного цілісного процесу –
самореалізації особистості.

На сформульованому історико-методологічному підґрунті в третьому
підрозділі “Сутність і специфіка соціалізації особистості майбутнього
менеджера в освітньо-культурних умовах” висловлюється застереження, що у
формулюванні визначення соціалізації не можна допустити принаймні двох
крайностей. Перша з них полягає в тлумаченні соціалізації як ні від чого
не залежного процесу творення себе індивідом, як егоцентристське
самоствердження. Друга – в розгляді соціалізації як процесу, жорстко
детермінованого соціальними умовами, який повністю залежить від місця
людини в соціумі.

Відштовхуючись від погляду, що соціалізація – це все, що робить людину
соціальною істотою, у роботі обґрунтовується думка про те, що під
сутністю соціалізації слід розуміти процес становлення сутнісних сил
особистості.

Зміст явища соціалізації особистості зосереджується в роботі в
наступному: 1) соціалізація особистості – це двобічний процес взаємодії
особистості та суспільства як рівноправних суб’єктів, внаслідок якого
відбувається розвиток соціальних якостей людини; 2) залежно від
активності особистості слід розрізняти такі види соціалізації, як
пасивну та активну (остання характеризується цілеспрямованою активністю
індивіда); 3) оскільки вплив навколишнього світу, а, отже, і соціального
середовища, на людину не безмежний, то процес соціалізації має чіткі
межі, обумовлені родовою сутністю людини; 4) соціалізація особистості як
процес має два боки: з одного боку, індивід є об’єктом суспільного
впливу, з іншого, – він здатен здійснювати вплив на оточення і виступає
суб’єктом соціалізації, отже, соціалізація є основним механізмом
взаємодії суспільства й особистості; 5) основними механізмами
соціалізації є адаптація, імітація, ідентифікація, інтеріоризація
(суб’єктивація) та екстеріоризація (об’єктивація); 6) значення процесу
соціалізації особистості, в найширшому розумінні, полягає у відтворенні
соціального життя; 7) основними формами соціалізації є: організована
(соціалізація під дією зовнішніх агентів) та самоорганізована
(здійснювана самою особистістю без впливу зовнішніх агентів).

Запропоноване бачення сутності й змісту соціалізації конкретизовано
стосовно особистості менеджера. Показано, що специфіка професійних
обов’язків менеджера диктує й необхідність формування соціалізації у
студентів відповідних спеціальностей низки специфічних вмінь і навичок,
а саме із: забезпечення виконання організацією її основного призначення;
проектування та встановлення взаємодії між діями окремих співробітників;
розробки стратегії поведінки організації в мінливому оточенні тощо.

З’ясування специфіки соціалізації особистості менеджера автоматично
представляє її як подвійний процес: з одного боку, – це
загальнокультурна соціалізація, а з іншого, – професійна соціалізація,
тобто набуття майбутніми менеджерами специфічних навичок і вмінь,
необхідних для ефективного виконання ними їх обов’язків як спеціалістів
із управління.

Цей погляд детальніше розкривається в другому розділі “Процес
соціалізації майбутнього менеджера в контексті Болонського імперативу”
думкою про те, що реалізація принципів Болонської декларації є шляхом
розв’язання суперечності між національною системою підготовки менеджерів
(тобто професійною соціалізацією) та загальноєвропейською культурою
(тобто процесом соціалізації, який має загальноцивілізаційне
спрямування).

Аналіз починається підрозділом “Вимоги європейського ринку праці до
професійної підготовки менеджерів”, в якому доводиться, що сьогодні
вимоги національного ринку праці поки що відрізняються від вимог
світового та загальноєвропейського ринків, але завтра вони можуть стати
єдиними. У зв’язку з цим у дослідженні слід розширити спектр пошуку цих
вимог у світлі положень Болонської декларації. Поглиблюючи вже існуючий
погляд, указується на необхідність формування в Україні власної моделі
менеджменту, яка має враховувати тенденції світового менеджменту, але
спиратися при цьому на знання ментальності свого народу.

До загальних вимог сучасного ринку праці до менеджера у дослідженні
віднесені, насамперед, високий професіоналізм і знання вітчизняного,
європейського і світового ринків у поєднанні з володінням сучасними
інформаційними технологіями, підприємницький спосіб життя й мислення,
автономний, творчий розум, готовність до ризику з усвідомленням того,
наскільки далеко можна зайти в рамках структури корпорації.

У контексті того, що стратегія розвитку України пролягає в напрямі
євроінтеграції і в процесі підготовки майбутніх менеджерів слід
орієнтуватися і на вимоги якщо не світового, то принаймні
загальноєвропейського ринку праці, у роботі акцентується увага: 1) на
тенденції появи всеєвропейського ринку праці, який у найближчому
майбутньому значною мірою впливатиме на університетські пропозиції,
2) на необхідності регулювання транснаціональної освіти, адже сьогодні в
цій сфері існує правовий вакуум.

Урахування сучасного стану національного та загальноєвропейського ринків
праці дозволило згрупувати основні вимоги до професійної підготовки
сучасних менеджерів у дві специфічні групи – професійні й особистісні
вимоги. Професійна складова включає спеціальну й управлінську
компетентність. Особистісна – інтелектуальні, психологічні та соціальні
якості особистості.

Другий підрозділ розділу “Культура як механізм громадянського укорінення
особистості в полікультурний соціум Об’єднаної Європи” присвячено
дослідженню адаптаційної складової соціалізації, що реалізується шляхом
засвоєння норм і цінностей полікультурного соціуму, притаманного
Європейському Союзу. Причому культура в роботі постає не просто
механізмом соціалізації, але й механізмом громадянського укорінення
особистості в полікультурний соціум об’єднаної Європи.

Спираючись на концепцію укорінення, розроблену французькою мислителькою
С.Вейль, автор показує безпосередній зв’язок укорінення особистості з її
соціалізацією, демонструючи розгортання цих процесів через механізми
культури. У цьому контексті наголошується, що сьогодні триває складний
процес переходу від моностилічної до стабільної полістилічної культурної
організації, що резонує і з глобалізаційними процесами. Підкреслюється,
що важливою рушійною силою подолання сучасного знекорінення постають
освіта й самоосвіта особистостей – вони можуть забезпечити найбільш
суттєву особистісну, етнічну або культурну самоідентифікацію,
відкриваючи тим самим шлях до самопізнання, уможливлюючи укорінення
людини у світ національної та загальноцивілізаційної культур.

Культура при цьому є, з одного боку, суспільним результатом соціалізації
окремих особистостей, а з іншого – детермінантою подальшого
особистісного й суспільного розвитку. Відповідно культурна діяльність
постає як двобічний процес соціалізації.

У третьому підрозділі другого розділу “Механізми професійної
соціалізації особистості майбутнього менеджера засобами
особистісно-орієнтованої парадигми освіти” окреслюються основні
характеристики, проблеми та закономірності поширення в українському
освітньому просторі особистісно-орієнтованої парадигми освіти. У цьому
контексті автором проаналізовані освітні моделі традиційної педагогіки:
соціально-педагогічна, предметно-дидактична та психологічна, на основі
яких зроблено висновок про те, що технології, які існували в минулому,
були орієнтовані на реалізацію інформативної, а не розвиваючої функції.

Аналіз освітньої ситуації доводить, що навіть у розвинених країнах у
більшості випадків зберігається адаптаційна парадигма з приматом в
освіті інтересів і пріоритетів держави, а не тих, кого навчають. Відхід
від державного і централізованого управління до децентралізації
(автономії) з обов’язковим урахуванням інтересів студентів – суть
освітньої парадигми сучасної вищої школи.

Серед існуючих підходів до механізмів соціалізації у роботі виділені
соціально-педагогічні механізми, що обумовлюються парадигмальними
уявленнями про розвиток особистості та характер педагогічної діяльності,
а також специфікою особистісно-орієнтованого підходу до організації
освітнього процесу. У контексті освіти майбутніх менеджерів аналізуються
методологічна, професійна й загальнокультурна компетентність та їх
співвідношення.

Виділено такі основні соціально-педагогічні механізми соціалізації
студентів – майбутніх менеджерів: цілісний освітній процес ВНЗ як
інтеграція змістовних і процесуальних компонентів національного
освітнього середовища, навчальної і позанавчальної діяльності студентів;
діалогове спілкування в процесі взаємодії з різноманітними агентами
соціалізації; процеси особистісного самовизначення і самовиховання;
організаційна психологія та організаційна культура. Моделювання і
реалізація вказаних механізмів на основі особистісно-орієнтованого
підходу є практичним втіленням нової гуманістичної освітньої парадигми.

Особистісно-орієнтоване навчання і виховання як процес створення умов
для прояву особистісних функцій, а не адаптації до ззовні заданих
параметрів, технологічно може бути зведений до проектування виховних
(проблемних) ситуацій. Показано, що особистісно-орієнтована ситуація
містить у собі механізми формування суб’єктності, які одночасно
виступають і умовами її функціонування і подальшого сталого розвитку.

Розроблені історико-методологічні та теоретичні передумови створюють
ґрунт для третього розділу дисертації “Праксіологічний аналіз
професійної підготовки майбутнього менеджера в Україні”. У першому
підрозділі “Специфіка формування конкурентноздатного менеджера в
національній системі вищої освіти України” показано, що
особистісно-орієнтована безперервна освіта управлінських кадрів сьогодні
ґрунтується на таких специфічних принципах: 1) психологічне
обґрунтування системи навчання й виховання майбутніх менеджерів (що
реалізується в безпосередньому взаємозв’язку з економічними,
технологічними, інформаційними, соціокультурними та іншими напрямами);
2) орієнтація професійної підготовки управлінців на індивідуальні
особливості спеціаліста; 3) зосередження уваги системи освіти і самого
майбутнього управлінця на розвитку особистості; 4) безперервність
освіти; 5) проектування, планування та моделювання управлінського
розвитку та управлінського шляху в системі управління (з урахуванням,
знов-таки, потенційних можливостей особистості); 6) забезпечення
зворотного зв’язку (за посередництвом періодичного оцінювання здібностей
керівника, результативності його управлінської діяльності);
7) максимальне наближення навчання до реальної практики за допомогою
ділових ігор, створення проблемних ситуацій практичного спрямування
тощо; 8) урахування в освітньому процесі елементів професійної
деформації; 9) створення ситуацій ризику та конфліктів для формування
навичок із їх розв’язання; 10) індивідуалізація підготовки управлінських
кадрів на основі планів управлінського розвитку; 11) охоплення системою
підготовки майбутніх управлінців керівників усіх рівнів; 12) діалогова
узгодженість дій викладачів і студентів.

У контексті цих принципів обґрунтовується застереження, що орієнтація на
Болонську конвенцію не повинна призвести до надмірної перебудови
вітчизняної системи вищої освіти. Остання потребує розробки національної
стратегії та здійснення трьох видів змін – структурних, функціональних і
ресурсних, і це стосується зокрема й системи підготовки менеджерів.
Важливо, що повноцінна реалізація права на вищу освіту за вибором
вимагає від держави і ВНЗ корекції умов набору, запровадження нових форм
навчання, розробки програм, орієнтованих на підвищення кваліфікації
людей, які вже мають певний освітньо-кваліфікаційний рівень.

У другому підрозділі “Напрями та шляхи оптимізації підготовки
національних кадрів управління в контексті Болонського імперативу”
показано, що стратегічною метою нагального розвитку національної системи
вищої освіти загалом є включення до Болонських перетворень, що диктує
один із основних напрямів удосконалення сучасної підготовки студентів –
майбутніх менеджерів. Водночас конкретизовано потенційні проблеми, які
можуть загрожувати процесу реформування системи вищої освіти України в
обраному напрямі, та продемонстровано, що в деяких аспектах сучасні
характеристики національної освітньої системи виграють перед принципами
Болонської декларації.

Виділено недоліки сучасної підготовки національних кадрів управління,
наявність яких наголошує на необхідності оптимізації вищої управлінської
освіти в другому напрямі – підвищення якості професійної підготовки
управлінців у рамках національної системи освіти. Розвивається думка про
те, що суперечність між виділеними напрямами вдосконалення системи вищої
управлінської освіти в Україні і постає джерелом розвитку цієї системи
на даному етапі.

Обґрунтовано погляд, що корисними у справі неспішного реформування
освітньої системи України можуть бути поступові самоорганізаційні зміни
в рамках її частин, які б ініціювалися окремими ВНЗ чи навіть
факультетами у відповідності до кредитно-модульної системи, до
збільшення частки гуманітарних дисциплін (доведення її до
загальноєвропейського рівня) тощо. Запропоновані два напрями оптимізації
підготовки національних кадрів управління детально розкрито у вигляді
конкретних прикладних заходів.

У “Висновках” формулюються підсумки дослідження, формуються практичні
рекомендації.

У рамках філософського аналізу напрямів і шляхів входження національної
системи професійної підготовки майбутніх менеджерів у дискурс
Болонського процесу було досліджено базовий феномен, на якому побудована
дана концепція, — дворівневої соціалізації особистості, що на сучасному
етапі розвитку науки і філософії характеризується зрушенням акцентів у
його розумінні з типового на унікальне, з формування особистості дією
зовнішніх впливів – на переважно вільний її саморозвиток, з розумінням
двобічності процесу соціалізації, в якому і особистість, і суспільство
постають активними суб’єктами.

З позицій синергетичного підходу сформоване трансдисциплінарне бачення
особистісної соціалізації, що вирішує проблему співвідношення
колективізму та індивідуалізму. Для того, щоб можливою була соціалізація
та взаємодія індивідів на рівні соціуму, необхідно, щоб виконувалися
принаймні три основні умови: 1) наявність спільного між елементами
соціуму, 2) наявність відмінного та 3) домірне співвідношення між
характеристиками відкритості та замкнутості соціуму.

Аналізуючи соціалізацію особистості майбутнього менеджера в Україні,
продемонстровано подвійність цього процесу: з одного боку,
загальноцивілізаційний процес соціалізації (засобами культури), тобто
адаптаційний, а з іншого – професійна соціалізація (засвоєння
професійних навичок засобами освіти). Відповідно формується суперечність
між цими складовими соціалізації особистості менеджера, яка може бути
ефективно вирішена за допомогою реалізації положень Болонської
декларації.

Складова процесу соціалізації, що має загальноцивілізаційне спрямування,
забезпечується засобами культури і на сучасному етапі розвитку різних
сфер суспільного життя культуру правомірно вважати механізмом
громадянського укорінення особистості в полікультурний простір
Об’єднаної Європи.

Професійна складова підготовки майбутнього менеджера полягає у
формуванні організаційної поведінки і задовольняється шляхом
впровадження особистісно-орієнтованої парадигми освіти. Основними
соціально-педагогічними механізмами соціалізації студентської молоді
виступають: цілісний освітній процес ВНЗ як інтеграція змістовних і
процесуальних компонентів освітнього середовища, навчальної та
позанавчальної діяльності студентів, діалогове спілкування в процесі
взаємодії з різноманітними агентами соціалізації, процеси особистісного
самовизначення і самовиховання, організаційна психологія та
організаційна культура. Моделювання і реалізація вказаних механізмів на
основі особистісно-орієнтованого підходу є практичним втіленням нової
гуманістичної освітньої парадигми.

Демонструючи, що сучасна національна система вищої освіти неминуче
розвивається в напрямі зближення із загальноєвропейськими стандартами,
виділено специфічні риси, які характеризують формування
конкурентноздатного менеджера в системі вищої освіти України. Це:
слідування особистісно-орієнтованому підходу, що ґрунтується на
принципах створення атмосфери поваги між учасниками навчально-виховного
процесу, проблемності навчання і критичності мислення студентів,
використання досвіду й знань тих, хто навчається, формування
практичного, творчо орієнтованого мислення, врахування рівня готовності
до сприйняття нової інформації, до активності, ініціативності та
самостійності, забезпечення співробітництва і діалогу викладачів і
студентів.

Сформовано специфічні принципи підготовки майбутніх менеджерів у
вітчизняній системі вищої освіти: 1) орієнтація підготовки керівників на
загальні закономірності розвитку національної системи освіти;
2) психологічне обґрунтування системи освіти майбутніх менеджерів;
3) орієнтація професійної підготовки управлінських кадрів на
індивідуальні особливості спеціаліста; 4) зосередження уваги системи
освіти і самого майбутнього управлінця на розвитку особистості;
5) безперервність освіти; 6) проектування, планування та моделювання
управлінського розвитку та управлінського шляху в системі управління;
7) забезпечення зворотного зв’язку; 8) максимальне наближення навчання
до реальної практики за допомогою ділових ігор, створення ділових
ситуацій тощо; 9) цілісність формування особистості; 10) урахування в
освітньому процесі елементів професійної деформації; 11) створення
ситуацій ризику та конфліктів для формування практичних навичок із їх
розв’язання; 12) індивідуалізація навчання та підготовки управлінських
кадрів; 13) охоплення системою підготовки майбутніх управлінців
керівників усіх рівнів, у тому числі й вищої ланки; 14) спеціальна
психологічна підготовка викладачів; 15) діалогова узгодженість дій
викладачів і студентів.

Виділено два основні напрями оптимізації професійної підготовки
національних кадрів управління: підвищення якості професійної підготовки
майбутніх управлінців у рамках національної системи освіти та збагачення
змісту управлінської освіти в контексті інтеграції в загальноєвропейську
освітню систему. У рамках кожного з цих напрямів виокремлено конкретні
шляхи чи заходи з їх реалізації.

У роботі підкреслено, що ефективна реалізація окреслених заходів у
комплексі повинна бути підпорядкованою такому принципу:
внутрішньонаціональна оптимізація професійної підготовки менеджерів
наразі повинна відбуватися швидко, а оптимізація цієї системи в напрямі
євроінтеграції – повільно й поступово.

Основні положення дисертаційного дослідження

викладено у таких публікаціях автора:

Бірюкова Т.Ф. Аналіз підходів до визначення соціалізації // Нова
парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя, 2003. – Випуск 30. –
С.192-200.

Бірюкова Т.Ф. Механізми соціалізації майбутнього менеджера в системі
особистісно-орієнтованої освіти // Нова парадигма: Журнал наукових
праць. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – Випуск 41. – С.36-44.

Бірюкова Т.Ф. Самоорганізаційний підхід як методологічна основа
дослідження соціалізації студентської молоді // Нова парадигма: Журнал
наукових праць. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – Випуск 50.
— С.92-102.

Бірюкова Т.Ф. Специфіка формування конкурентноздатного менеджера у
національній системі вищої освіти // Практична філософія. – 2005. — № 3
(17). – С.114-120.

Бірюкова Т.Ф. Вища освіта майбутніх управлінців: шляхи вдосконалення //
Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство.
Культурологія. Філософія. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. –
Випуск 5 (18). — С. 22-32.

Бірюкова Т.Ф. Методологічні засади діагностики професійних властивостей
менеджера // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та
практики. –– Київ–Запоріжжя–Одеса, 2002. — Випуск 15-16. – С.13-18.

Бірюкова Т.Ф. Проблема збереження індивідуальності особистості в процесі
її соціалізації // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 11.
Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління:
Зб. наук. пр. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – №1 (23). –
191-194.

Бирюкова Т.Ф. Социологические исследования как фактор оптимизации
непрерывного образования // Професійне становлення педагогічних
працівників: Збірник наукових праць / Матеріали Міжрегіональної
науково-практичної конференції 25-26 листопада 2000 р. – Запоріжжя:
Запорізький обласний інститут вдосконалення учителів, 2000. — С.110-117.

Бірюкова Т.Ф. Культура як механізм громадянського укорінення особистості
в полікультурний соціум Об’єднаної Європи // Матеріали Всеукраїнської
студентської наукової конференції “Другі Харківські студентські
філософські читання”. – Харків: Екограф, 2005. – С.108-110.

Бірюкова Т.Ф. Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів у
системі вищої освіти // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття:
Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (12-13 травня
2005 р., м. Київ) / Уклад.: Б.В.Новіков, І.І.Федорова. – К.: ІВЦ
“Видавництво “Екмо”, 2005. – С.92-93.

Бірюкова Т.Ф. Проблема пріоритетів соціокультурних цінностей в системі
підготовки спеціаліста з вищою освітою // Матеріали Всеукраїнської
науково-теоретичної конференції “Методологія соціального пізнання:
здобутки і проблеми” (25 травня 2005 р., м. Запоріжжя, 2005). –
 Запоріжжя-Київ, 2005. – С.134-136.

АНОТАЦІЯ

Бірюкова Тетяна Федорівна. Болонський імператив підготовки майбутніх
менеджерів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.10. – філософія освіти. – Інститут вищої освіти
Академії педагогічних наук України, Київ, 2006.

Проблематика підготовки майбутніх менеджерів у контексті принципів
Болонської декларації аналізується через призму самоорганізаційного
підходу. Основним поняттям, на ґрунті якого будується авторська
концепція, є соціалізація особистості майбутнього менеджера, яка
реалізується шляхом засвоєння норм і цінностей полікультурного соціуму,
притаманних об’єднаній Європі (адаптаційна складова), а також через
формування організаційної поведінки шляхом впровадження
особистісно-орієнтованої освіти (професійна складова).

Реалізація принципів Болонської декларації є шляхом ефективного
розв’язання суперечності між національної освітньою системою підготовки
майбутніх менеджерів (професійною соціалізацією) та загальноєвропейською
культурою (процесом соціалізації, що має загальноцивілізаційне
спрямування). Специфіка сучасної підготовки конкурентноздатних
управлінських кадрів в Україні полягає в інтеграції здобутків
національної освіти в полікультурну європейську спільноту.

Ключові слова: соціалізація особистості, соціальна адаптація,
управлінські кадри, менеджер, професійні вимоги, особистісні вимоги,
система вищої освіти, самоорганізація.

АННОТАЦИЯ

Бирюкова Татьяна Федоровна. Болонский императив подготовки будущих
менеджеров. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.10. – философия образования. – Институт высшего
образования Академии педагогических наук Украины, Киев, 2006.

Проблематика подготовки будущих менеджеров в контексте принципов
Болонской декларации анализируется через призму самоорганизационного
подхода. Основным понятием, на основе которого выстраивается авторская
концепция, выбрана социализация личности будущего менеджера. Применение
самоорганизационного подхода к осмыслению феномена социализации дало
возможность сформировать трансдисциплинарное видение личностной
социализации и решить проблему соотношения коллективизма и
индивидуализма в этом процессе следующим образом. Для того, чтобы
возможными были социализация и взаимодействие индивидов на уровне
социума, необходимо, чтобы выполнялись три условия: наличие общего между
элементами социальной системы, наличие отличного и соразмерное
соотношение между характеристиками открытости и закрытости социума.

Современный этап развития науки и философии характеризуется смещением
акцентов в толковании социализации личности с типичного на уникальное, с
формирования личности под действием внешних влияний – на предпочтительно
свободное ее саморазвитие, с пониманием двусторонности процесса
социализации, в котором и личность, и общество выступают активными
субъектами.

Обосновывается гипотеза о существовании двух видов социализации, один из
которых (адаптационная социализация) имеет общецивилизационную
направленность и реализуется средствами культуры, а другой имеет
профессиональную направленность и удовлетворяется средствами
образования. Адаптационная составляющая социализации будущего управленца
обеспечивается путем усвоения норм и ценностей поликультурного социума
Объединенной Европы, а профессиональная составляющая управленческой
подготовки будущего менеджера заключается в формировании
организационного поведения и реализуется путем внедрения
личностно-ориентированного образования.

Показано, что реализация принципов Болонской декларации является
оптимальным направлением эффективного решения противоречия между
национальной системой высшего образования будущих менеджеров (то есть
профессиональной подготовкой) и общеевропейской культурой (то есть
процессом социализации общецивилизационной направленности).

Разработана авторская классификация требований современного рынка труда
к профессиональной подготовке будущих специалистов-менеджеров с
выделением двух групп требований: профессиональные и личностные.
Профессиональная составляющая включает специальную и управленческую
компетентность и представляет собой готовность и способность к
обоснованному выбору способов деятельности по достижению поставленной
цели, а также к ответственности за принятое решение. Личностная
составляющая требований современного рынка труда к профессиональной
подготовке менеджеров выступает основой компетентности менеджера и
включает интеллектуальные, психологические и социальные качества
личности руководителя.

Сегодня основными социально-педагогическими механизмами социализации
будущих кадров управления являются: целостный образовательный процесс
вуза как интеграция содержательных и процессуальных компонентов
образовательной среды, учебной и внеучебной деятельности студентов,
диалоговое общение в процессе взаимодействия с разнообразными агентами
социализации, процессы личностного самоопределения и самовоспитания,
организационная психология и организационная культура.

Сформулированы общие и специфические принципы подготовки будущих
менеджеров в системе высшего образования Украины. Специфика современной
подготовки конкурентоспособных управленческих кадров в Украине
заключается в интеграции достижений национального образования в
поликультурную европейскую общность.

Ключевые слова: социализация личности, социальная адаптация,
управленческие кадры, менеджер, профессиональные требования, личностные
требования, система высшего образования, самоорганизация.

Annotation

Birjukova T. F.Bologna imperative of preparation of the future managers.
— the Manuscript.

The dissertation for receiving scientific degree of the candidate of
philosophical sciences on speciality 09.00.10. — Philosophy of
education. — Institute of higher education of Academy of pedagogical
sciences of Ukraine, Kiev, 2006.

The problematics of preparation of the future managers in a context of
principles of Bologna Convention is analyzed through a prism of the
self-organizational approach. The basic concept on which the author’s
theory is built, is socialization of personality of the future manager
which is realized by mastering of norms and the values of the
polycultural society existing in the Incorporated Europe (adaptable
compound), and also through formation of organizational behavior by
introduction of personality oriented education (professional compound).

Realization of principles of Bologna declaration is the effective way of
solving of the disagreement between national educational system of
future managers’ training (professional socialization) and the
all-European culture (process of socialization which has general
civilization direction). Specificity of modern preparation of the
competitive administrative staff in Ukraine will consist of integration
of achievements of national education into polycultural European
community.

Key words: person’s socialization, social adaptation, the
administrative staff, the manager, professional requirements, personal
requirements, system of higher education, self-organizing.

PAGE 20

Похожие записи