НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Ковжарова Елла Володимирівна

УДК 332.122:613

Організаційно-економічні основи системи охорони здоров’я в Україні

Спеціальність 08.09.01 – демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної
академії наук України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Куценко Віра Іванівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН
України, завідувач відділом проблем розвитку і розміщення галузей
соціальної сфери.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Заяць Тетяна Анатоліївна, Рада по
вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділом
дослідження проблем відтворення людського капіталу та розселення;

кандидат економічних наук, доцент Євсеєв Володимир Іванович, Український
інститут громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України,
завідувач відділом економічних досліджень охорони здоров’я та медичного
страхування.

Провідна установа:

Інститут демографії і соціальних досліджень Національної академії наук
України, відділ соціальної політики, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 11 квітня 2005 р. об 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню
продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою:
01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню
продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою:
01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 10 березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор

Бандур С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливості демографічної ситуації та стану здоров’я
населення, соціально-економічні зміни, нові вимоги до якості й обсягів
медичної допомоги та способу життя громадян повинні отримати адекватне
відображення в пріоритетних напрямах соціальної політики України.
Основними з них є: послідовна реалізація конституційних гарантій
медичної допомоги; поліпшення доступності послуг для всіх верств
населення шляхом перебудови системи охорони здоров’я (ОЗ) у
відповідності з її сучасними економічними засадами та передовими
технологіями; забезпечення належних кількісних і якісних характеристик
медичного обслуговування, а також максимальної ефективності використання
ресурсного потенціалу. Стратегічним завданням розвитку вітчизняної ОЗ,
згідно з сучасними світовими тенденціями та вимогами соціальної ринкової
економіки до якості життєдіяльності особи, повинно бути створення
ефективної моделі управління процесами відтворення здоров’я індивіду та
всього суспільства, активне впровадження ідей здорового способу життя.

На жаль, стан здоров’я населення України, який є інтегральною
характеристикою загального стану суспільства, нині характеризується
високими показниками захворюваності, інвалідності та смертності,
погіршенням репродуктивного здоров’я та здоров’я новонароджених. Однією
з причин такої ситуації є невідповідність між потребою в наданні
медичних послуг і величиною виділених на це ресурсів. Назріла
необхідність переходу до нового організаційно-економічного механізму,
спроможного забезпечити соціально-економічну ефективність національної
системи ОЗ.

Гострота проблеми обумовила появу значної кількості наукових розробок у
сфері економіки ОЗ. Дослідженню теоретичних засад ОЗ, її правової бази
присвячено роботи А. Акопяна, В. Баранова, В. Бірюкова, В. Бойкова,
Ю. Жиленка, М. Кузьменка, Є. Кузнєцова, Б. Райзберга, Ф. Філі,
І. Шеймана та ін.; забезпечення медичних закладів матеріальними та
кадровими ресурсами, організація потоків пацієнтів стали предметом
досліджень В. Журавля, В. Куценко, С. Крюкова, В. Лехан, С. Шевчука;
механізми фінансування закладів ОЗ в умовах перехідної економіки
розглядаються в дослідженнях В. Андрущенка, М. Дейкуна, С. Кондратюка,
російських науковців Т. Большакової, А. Вялкова, П. Кузнєцова,
Р. Хальфіна, І. Шеймана, С. Шишкіна та ін.

Водночас, аналіз наявних досліджень вказує на відсутність у більшості з
них комплексного бачення концептуальної моделі вітчизняної ОЗ,
пріоритетів її розвитку на коротко- та довготермінову перспективи, місця
і ролі в системі соціального захисту населення та на ринку послуг, без
чого неможливе обґрунтування адекватної для умов України стратегії
реформування галузі та прийняття відповідних законодавчих актів.

Ці та інші причини спонукали до вибору відповідної теми дисертаційної
роботи, визначають її актуальність, наукову та прикладну значимість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям
дисертаційного дослідження пов’язаний з планами науково-дослідних робіт
РВПС України НАН України, зокрема з темами: 3.1.5.63 “Схема (прогноз)
розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей)
на тривалу перспективу” (номер державної реєстрації 0100U000657), в якій
авторські дослідження стану системи ОЗ як складової соціальної сфери та
прогноз розвитку її інфраструктури на тривалу перспективу використані
при написанні розділу “Соціальна сфера”; 3.1.5.72 „Регіональні
особливості розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні та
практичні аспекти” (номер державної реєстрації 0101U 007874), де роль
автора полягає в розробці концепції та стратегії розвитку ОЗ регіонів
України, а також прогнозу розвитку та розміщення закладів ОЗ на період
до 2010 р., що використано при написанні підтем „Розробка концепції та
стратегії сталого розвитку і розміщення продуктивних сил соціальної
сфери України та її регіонів”, „Схема (прогноз) розвитку і розміщення
продуктивних сил соціальної сфери України та її регіонів до 2010 р.”;
3.1.5.85 „Схеми (прогнози) розвитку і розміщення продуктивних сил
регіонів (областей) України до 2015 року” (номер державної реєстрації
0104U003168), в якій матеріали автора щодо дослідження впливу ОЗ на
соціальний розвиток використано при написанні розділу „Соціальний
розвиток і підвищення добробуту населення”. Крім того матеріали
дисертаційного дослідження використовувалися при підготовці проекту
Концепції розвитку охорони здоров’я населення України (№ 1313/2000 вiд
07.12.2000р.) та проекту Закону України “Про загальнообов’язкове
державне соціальне медичне страхування” (№ 6152-2 від 07.05.2001р.).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці
теоретико-методичних засад і практичних підходів до вдосконалення
організаційно-економічного механізму ОЗ в умовах ринкової трансформації
економіки з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.

Досягнення сформульованої мети обумовило необхідність вирішення таких
задач:

розкрити соціально-економічну сутність поняття “система охорони
здоров’я”, яка враховує функції ОЗ та можливості їх реалізації в умовах
формування ринкових відносин, як в економіці в цілому, так і в даній
сфері, зокрема;

розробити методичні підходи до визначення основних показників
економічної діяльності закладів охорони здоров’я;

виявити специфіку трансформаційних процесів в ОЗ країн з
соціально-орієнтованою ринковою економікою та визначити можливості їх
упровадження в Україні;

проаналізувати організаційні та економічні форми функціонування системи
охорони здоров’я України та її регіонів з метою виявлення можливих
ризиків реформування галузі;

визначити пріоритети та основні завдання державної політики в сфері ОЗ в
умовах ринкової трансформації економіки;

сформулювати складові механізму використання багаторівневої системи
ресурсного забезпечення лікувально-профілактичних закладів;

обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного
механізму розвитку охорони здоров’я та її реформування, здійснивши
економічне обґрунтування можливостей запровадження обов’язкового
медичного страхування в Україні.

Об’єкт дослідження – процес функціонування сфери ОЗ як цілісної системи
в умовах соціально-економічної трансформації суспільства.

Предмет дослідження – організаційно-економічний механізм розвитку
системи ОЗ в умовах діяльності закладів та установ охорони здоров’я
різних форм власності.

Методи дослідження. Теоретичною і методичною основою дисертаційної
роботи є фундаментальні положення та принципи теорії ринкової економіки,
наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із питань розвитку
соціальної сфери, економіки охорони здоров’я, соціальної політики.

Дослідження проводились на основі використання методів системного
аналізу, логічних, статистичних і економіко-математичних методів.
Зокрема, при аналізі сучасного стану ОЗ та рівня розвитку окремих
компонентів її матеріально-технічної бази використовувались статистичні
та нормативні методи; при дослідженні чинників, які впливають на
розвиток ОЗ, – методи кореляційного аналізу; при здійсненні економічного
обґрунтування можливостей запровадження в Україні ОМС – методи
економіко-математичного моделювання.

Наукові результати дисертації базуються на використанні статистичних
даних Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів
України, Міністерства охорони здоров’я України, міжнародних економічних
організацій (СБ, ООН, ВООЗ), літературних джерелах.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного
дослідження визначають такі наукові положення:

уточнено сутність категорії “система охорони здоров’я”, яка враховує
функції та можливості їх реалізації в умовах формування ринкових
відносин як в економіці в цілому, так і в даній сфері, зокрема;

модифіковано методику визначення рентабельності з урахуванням
особливостей фінансового механізму ОЗ, а саме: введено поняття „точка
беззбитковості (порогу нерентабельності)”, що дозволяє визначити
величину „непокриття” затрат на розвиток системи охорони здоров’я;

вперше здійснено розрахунок умовно-змінних й умовно-постійних витрат на
ОЗ в Україні та визначено поріг рентабельності галузі;

вдосконалено методи аналізу розвитку ОЗ на основі співвідношення змін
рівня життя і витрат на охорону здоров’я, що дозволило здійснити
економічну оцінку впливу стану здоров’я на макроекономічні показники
України;

розроблено концептуальну схему економічного механізму розвитку системи
охорони здоров’я з урахуванням регіональних можливостей галузі, наукових
принципів і методів економічного впливу на розвиток
лікувально-профілактичних закладів;

дістали подальшого розвитку організаційні складові механізму
вдосконалення державної політики щодо реформування системи ОЗ, зокрема
принципи розвитку та використання ресурсів галузі, що забезпечить
покращення доступності медичної допомоги;

обґрунтовано шляхи вдосконалення розвитку системи охорони здоров’я на
сучасному етапі, спрямовані на зняття соціальної напруги у сфері
медичного обслуговування населення.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені методологічні та
методичні положення дослідження системи ОЗ розширюють наукову базу для
подальшого теоретичного вивчення даної проблематики.

Виявлені особливості та тенденції розвитку ОЗ України можуть бути
використані Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством
економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерством
праці і соціальної політики України при розробці державної стратегії
розвитку ОЗ і соціального страхування.

Основні положення та висновки дисертації можуть теж застосовуватись при
підготовці фахівців із економіки ОЗ і соціальної політики.

Одержані наукові результати були використані при виконанні
науково-дослідних робіт РВПС України НАН України за темами
3.1.5.63 “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України
та її регіонів (областей) на тривалу перспективу”, 3.1.5.72 „Регіональні
особливості розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні та
практичні аспекти”, 3.1.5.85 „Схеми (прогнози) розвитку і розміщення
продуктивних сил регіонів (областей) України до 2015 року”, що
підтверджується довідкою про впровадження результатів дисертаційної
роботи (довідка № 25/825-13-4 від 27.12.2004 р.).

Пропозиції, подані в процесі дослідження, отримали позитивну оцінку та
використовуються у практичній роботі комітетів, Головного
науково-експертного управління Апарату та керівництва Верховної Ради
України, а також Міністерства охорони здоров’я України, зокрема при
підготовці експертних висновків, довідково-аналітичних матеріалів і
проекту Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне
медичне страхування” (довідка № 10.01.07/1717 від 25.11.2004).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно
виконаною науковою працею, в якій запропоновано авторське вирішення
важливого наукового завдання – створення дієвого
організаційно-економічного механізму системи ОЗ в Україні.

В дисертації особисто автором запропоновано методичні підходи до оцінки
медико-демографічної ситуації за допомогою показника вартості „тягаря
хвороб”, здійснено його розрахунок; обчислено витрати на ОЗ в Україні,
визначено поріг нерентабельності та запас фінансового дефіциту
вітчизняної системи ОЗ; проведено економічне обґрунтування запровадження
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в
Україні, зокрема, здійснено розрахунки щодо залучення можливих джерел
фінансування системи охорони здоров’я; обґрунтовано напрями
вдосконалення організаційно-економічного механізму функціонування ОЗ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідались і обговорювались на науково-практичному семінарі “Досвід
стажування державних службовців у США та ЄС і його роль у становленні
демократичного державного управління в Україні” (м. Київ, березень
2002р.) за участі науковців Вищої школи державної служби ім. Р. Вагнера
Нью-Йоркського університету (США) та Європейського інституту державного
управління (Нідерланди), відкритому пленарному засіданні “Медичне
страхування: досвід Європейського Союзу” (м. Київ, травень 2004 р.),
науково-практичному семінарі “Визначення вартості медичних послуг”
(м. Київ, вересень 2004 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано
7 наукових праць загальним обсягом 4,2 др. арк., у тому числі авторові
належить 3,8 др. арк. Із загальної кількості публікацій 3 опубліковано у
фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і
додатків. Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок тексту, який
включає 19 таблиць, 8 рисунків та 3 додатки на 31 сторінці. Список
використаних літературних джерел із 178 найменувань займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТОБОТИ

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження системи
охорони здоров’я та формування сучасної стратегії її розвитку”
обґрунтовано економічну сутність і розкрито особливості функціонування
системи ОЗ, визначено теоретико-методичні підходи до її дослідження,
обґрунтовано основні положення нової парадигми розвитку вітчизняної
системи ОЗ та напрями реформування її організаційно-економічного
механізму, проаналізовано світовий досвід проведення реформ у цій
складовій національної економки та визначено ключові проблеми, які
потребують вирішення.

Система ОЗ являє собою сукупність установ, закладів, організацій і
підприємств, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження та
організацію споживання медичних послуг і товарів медичного призначення,
в тому числі підтримання санітарно-епідеміологічної безпеки, надання
суміжних лікувально-оздоровчих послуг, зокрема, в галузі
санаторно-курортного оздоровлення, фізкультури тощо, забезпечуючи тим
самим задоволення відповідних потреб населення, збереження та
відновлення суспільного здоров’я. Вона характеризується територіальною,
галузевою, функціональною та організаційною структурами, які
відображають: форми територіального зосередження установ, закладів,
організацій і підприємств ОЗ, масштаби розвитку та регіональні пропорції
з надання відповідних послуг; структуру системи за галузевою належністю
її елементів; роль окремих елементів щодо виконання певних зовнішніх і
внутрішніх функцій; організаційні форми та органи управління, які
забезпечують цілеспрямований узгоджений розвиток усіх елементів системи.

Основою підвищення ефективності ОЗ є вдосконалення її
організаційно-економічного механізму – сукупності форм, методів і
механізмів, за допомогою яких здійснюється організація суспільного
виробництва в сфері ОЗ й узгоджується економічно доцільна її діяльність
як єдиної системи. Структура організаційно-економічного механізму за
функціональною ознакою повинна включати три основні підсистеми: державне
регулювання на різних рівнях (загальнодержавному, регіональному,
локальному), саморегулювання та саморозвиток на мікрорівні, громадське
регулювання з боку населення. Таким чином, механізм виражатиме типову
форму поєднання елементів ринкової саморегуляції з елементами
демократичного державного регулювання, властиву сучасній
соціально-орієнтованій економіці. Він покликаний забезпечити, по-перше,
доступність науково обґрунтованого набору медичних послуг для всіх
громадян за рахунок впровадження й дотримання нормативів фінансування та
матеріально-технічного постачання ОЗ, впровадження стандартів медичного
обслуговування, по-друге, ефективність системи ОЗ, а саме: відповідність
суспільних видатків і досягнутих за їх допомогою результатів державним
цілям і гарантіям в ОЗ; економічну ефективність як з точки зору
доцільності витрат, так і забезпечення позитивного ефекту від
раціоналізації розподілу ресурсів між різними виробниками медичних
послуг, оптимізації співвідношення стаціонарних і
амбулаторно-поліклінічних послуг, удосконалення територіальної структури
ОЗ; інституційну ефективність (у тому числі орієнтацію на інновації) за
рахунок створення нової системи управління шляхом поєднання
централізованої й децентралізованої її моделей, налагодження
вертикальних і горизонтальних управлінських зв’язків.

Залежно від правового статусу, умов господарювання, джерел фінансування
та функціональної ролі в складі системи ОЗ виділяються такі типи
організацій:

1. Установи як правило державної та комунальної форм власності, що
знаходяться повністю на державному фінансуванні та установи, витрати
яких покриваються не тільки бюджетними, але й деякою мірою спеціальними
коштами, отриманими від реалізації платних послуг. Їх діяльність
спрямована на продукування загальнодоступних, гарантованих Конституцією
благ. Таке джерело фінансування, як надходження від реалізації
додаткових платних послуг, у даному випадку можна розглядати не тільки в
якості економічно вимушеного заходу, але і як орієнтацію даного закладу
на нововведення, активність та ініціативу. Перелічені організації не
можуть розвиватися на чисто комерційній основі. Ринкові механізми
господарювання тут виконують допоміжну роль і можливості їх впровадження
обмежені.

2. Установи та підприємства різноманітних форм власності, що,
розвиваючись переважно за рахунок власних коштів, часто підтримуються
державою (у такому випадку державна допомога надходить у формі дотацій)
та здебільшого у багатьох країнах світу мають характер некомерційних
організацій. Вони мобільніші у виборі характеру послуг, більш
пристосовані до ринкових умов і здатні самостійно поповнювати власний
бюджет. Проте, враховуючи значну собівартість створюваних благ та високу
значущість для суспільства, їх розвиток пов’язаний зі створенням
ефективних важелів державної підтримки, що підтверджується світовою
практикою.

3. Установи та підприємства здебільшого недержавної форми власності, що
працюють на засадах самофінансування, не одержують бюджетних коштів і
мають яскраво виражену комерційну спрямованість. Саме для цих закладів
найбільш пристосований ринковий механізм, використання законів якого є
запорукою виживання та успішного розвитку на майбутнє.

Розвиток ОЗ як відкритої системи визначається наявністю численних
відносин і дією багатьох чинників на макро- мезо- та мікрорівнях. На
макроекономічному рівні відносини виникають у рамках національної
економіки в цілому та представлені силами ширшого соціального плану, що
створюють загальні умови функціонування ОЗ. У першу чергу, це тип і стан
економіки, демографічна ситуація та особливості розселення населення,
специфіка соціокультурного середовища тощо.

На мезоекономічному рівні досліджуються зв’язки в середині ОЗ як
системи, що складається з цілого ряду виробництв і спеціалізацій,
об’єднаних спільним функціональним завданням – забезпечення охорони та
укріплення здоров’я населення. До чинників мезорівня відносяться,
наприклад, різноманітні державні органи, ділові фірми та окремі особи,
які забезпечують організації ОЗ необхідними трудовими, матеріальними та
фінансовими ресурсами (навчальні заклади, центри зайнятості, органи
реєстрації, ліцензування, банки тощо), а також посередницькі та державні
структури, що сприяють ефективному просуванню медичних послуг на ринку і
виконують інформаційну, консультативну, регулюючу й інші функції
(різноманітні асоціації, рекламні, маркетингові служби). Важливими
факторами виступають споживачі та конкуренти. Слід зазначити, що в
системі ОЗ конкурентне середовище обмежене за своїми можливостями;
конкуренція доповнюється співіснуванням (потенційна конкуренція) та
співробітництвом (наприклад, спільне використання медичного обладнання).

Мікроекономічний рівень охоплює діяльність окремого
лікувально-профілактичного закладу, підприємства, його ланок і структур.
Чинники мікросередовища впливають на рівні окремої організації та
безпосередньо визначають умови її функціонування.

Трансформаційні процеси в медицині пов’язані зі зміною характеру
відносин між суб’єктами ОЗ із переважно адміністративних до переважно
економічних; переходом від прямого фінансування медичних закладів до
фінансування медичної допомоги на основі відповідних нормативів витрат;
розширенням джерел фінансування системи ОЗ шляхом залучення особистих
коштів громадян (ДМС, пряма оплата медичних послуг); зміною економічного
статусу суб’єктів надання медичних послуг на основі формування
приватного сектора та часткової комерціалізації ОЗ; зміною ролі держави,
яка виступає гарантом загальнодоступного безкоштовного медичного
обслуговування через систему закупівель медичних послуг для найменш
соціально захищених категорій населення, організатором профілактичних
заходів і наукових досліджень.

Відносини на ринку медичних послуг являють собою процес купівлі –
продажу за участі виробника, посередника та споживача. Відомі
різноманітні підходи до організації їхньої взаємодії. Серед сформованих
моделей ОЗ можна виділити моделі, засновані на соціальному ОМС (модель
Бісмарка), та засновані переважно на загальному бюджетному фінансуванні
(модель Беверіджа). Нині країни з названими моделями знаходяться в
стадії часткового реформування національних систем ОЗ з метою посилення
страхових засад.

Серед моделей ОЗ, що знаходяться у перехідній стадії, можна виділити
моделі, які відносно недавно стали реформувати механізм фінансування з
переважно страхового до переважно бюджетного (головним чином,
середземноморські країни), та системи ОЗ пострадянських країн, які
історично були засновані на моделі Семашко та здійснюють повний або
частковий перехід до страхових механізмів фінансування. Вибір найбільш
оптимальної для умов України моделі має першочергове значення при
опрацюванні основних напрямів реформування ОЗ.

Як свідчать результати аналізу, жодна з розглянутих моделей в чистому
вигляді не є прийнятною для України. Державна політика має бути
спрямована на формування трансформаційної моделі, що найбільш відповідає
соціально-економічним реаліям України. При цьому головним завданням є
створення механізмів впливу населення на якість медичних послуг і, тим
самим, орієнтація галузі на задоволення індивідуальних інтересів
громадян при збереженні механізмів солідарної участі в оплаті медичної
допомоги.

У розділі 2 „Особливості та проблеми функціонування системи охорони
здоров’я України” проаналізовано правову базу, визначено основні
характеристики та тенденції розвитку вітчизняної системи ОЗ, у тому
числі її фінансового, інфраструктурного, матеріально-технічного і
кадрового потенціалу, оцінено вплив рівня здоров’я населення на
національну економіку.

Здоров’я населення, або суспільне здоров’я, складається зі здоров’я
кожного окремого громадянина суспільства, тобто визначається здатністю
людини вносити свій внесок у забезпеченість і підвищення особистого
благополуччя та благополуччя держави в цілому. Суспільне здоров’я завжди
чітко відображає соціально-економічні та суспільно-політичні умови, в
яких живе населення. Дослідження показують, що державна політика в сфері
ОЗ нації повинна характеризуватись, головним чином, результатами аналізу
медико-демографічної ситуації, показниками здоров’я, захворюваності,
показниками фінансування галузі, що впливають на зміну суспільного
здоров’я.

Впродовж останнього десятиліття для України характерне значне погіршення
стану здоров’я населення. Показник умовного здоров’я, який відображає
питому вагу осіб, визнаних умовно здоровими в загальній кількості
населення, зменшився з 62,6% у 1990 р. до 34,2% – в 2003 р. Негативну
динаміку має захворюваність за більшістю класів хвороб: протягом
згадуваного періоду частота появи хвороб крові та кровотворних органів
збільшилася в 2 рази, хвороб системи кровообігу – в 1,9 разу,
сечостатевої системи, вад розвитку – в 1,5 разу.

В регіональному розрізі показник кількості уперше зареєстрованих
випадків захворювань на 100 тис. населення коливався від 51,6 тис. в
Сумській області до 93,6 тис. у м. Києві при середньоукраїнському рівні
68,4 тис. Високу захворюваність у столиці можна пояснити наявністю тут
медичних закладів загальнодержавного значення, де реєструються хворі з
усіх регіонів країни. Загалом вищий рівень захворюваності характерний, з
одного боку, для індустріально розвинутих регіонів, з іншого, – для
депресивних регіонів із низьким рівнем розвитку інфраструктури ОЗ
(Волинська, Івано-Франківська, Чернігівська, Вінницька області).

Достовірно не доказано наявність істотної залежності між величиною
витрат на медицину та здоров’ям нації. При високому рівні
соціально-економічного розвитку країни вона, як свідчать дослідження, є
незначною і становить близько 10–15%, тоді як генетична схильність до
тих чи інших захворювань – 15–20%, якість життя, стан навколишнього
середовища, повноцінне харчування та загальна культура людини – 60–65%.
Однак у країнах із перехідною економікою кореляція є значно вищою, що
пояснюється браком фінансових ресурсів для забезпечення мінімально
необхідних матеріальних умов і технічних нововведень для розвитку ОЗ.

i

?

?

th

.

i

?

$

O

Z ?

?

?

$

O

????l?th

?????¤???????З склали 3,7% ВВП (12,8% видатків Зведеного бюджету). В
грошовому виразі витрачено 9708,2 млн. грн., що задовольняє мінімальні
потреби ОЗ на 45-50%. Загалом на соціально-культурні заходи витрачено
52,4% бюджету, що вказує на брак резерву для перерозподілу коштів на
користь галузі.

За умов фінансового дефіциту реформування системи ОЗ в Україні було
спрямоване на скорочення ліжкового фонду – протягом 1990-2003 рр. мережа
лікарняних закладів зменшилась на 23,1%, число ліжок в них – на 34,6%,
забезпеченість ліжковим фондом – на 28,7%. Однак такі заходи не
спричинили помітного зростання загальної ефективності ОЗ, оскільки
скорочення відбувалось без реформування системи первинної
медико-санітарної допомоги. З іншого боку, вони поглибили регіональні
відмінності в рівні забезпечення населення потужностями системи ОЗ та
доступності відповідних закладів для населення.

) використано формулу:

,

де: m – число позитивних показників;

k – число негативних показників;

 – значення j-го показника для і-го регіону;

 – стандартизоване значення j-го позитивного показника для і-го
регіону;

 – стандартизоване значення j-го негативного показника для і-го
регіону.

Стандартизація значень показників здійснюється наступним чином:

Враховано понад 30 показників, відбір яких, а також визначення характеру
їх впливу (позитивний/негативний) проведено методом експертних оцінок.
Це дозволило виділити регіони з рівнем розвитку ОЗ низьким (Київська,
Донецька, Сумська, Херсонська, Миколаївська області), нижче середнього
(Черкаська, Житомирська, Одеська, Вінницька, Хмельницька, Чернігівська,
Волинська, Луганська, Кіровоградська, Запорізька області,
м. Севастополь), вище середнього (Івано-Франківська, Дніпропетровська,
Полтавська, Чернівецька, Харківська, Рівненська, Львівська області) та
високим (Тернопільська, Закарпатська області, АР Крим, м. Київ).

З метою визначення економічних наслідків погіршення стану здоров’я
населення України проведено оцінку медико-демографічної ситуації за
допомогою показника вартості „тягаря хвороб”, який включає:

прямі витрати на лікарняну і позалікарняну допомогу,
санітарно-епідеміологічне обслуговування, придбання медикаментів в
аптеках, а також витрати, пов’язані з соціальним страхуванням і
соціальним забезпеченням;

непрямі економічні втрати ВВП у зв’язку з передчасною смертністю,
стійкою, або тимчасовою втратою працездатності (так звана втрачена
вигода у виробництві ВВП) (табл. 1).

Таблиця 1

Вартість “тягаря хвороб” в Україні, % до ВВП

Показник 1999 2000 2001

Пряма вартість 6,2 5,3 4,7

у тому числі:

витрати на охорону здоров’я 4,3 3,5 3,0

соціальні трансферти 1,9 1,8 1,7

Непряма вартість 20,2 17,5 21,3

у тому числі:

передчасна смертність 11,2 8,0 11,3

інвалідність 6,2 6,8 7,3

тимчасова непрацездатність 2,8 2,7 2,7

Загальна вартість 26,4 22,8 26,0

Для визначення ефективності діяльності в сфері ОЗ модифіковано підхід до
розрахунку рентабельності з урахуванням особливостей фінансового
механізму ОЗ, а саме: введено поняття „точки беззбитковості (порогу
нерентабельності)”, що дозволяє визначити суму „непокриття” затрат на ОЗ
як різницю між перемінними витратами та виторгом за реалізацію медичних
послуг, враховуючи при цьому обсяги бюджетного фінансування:

СН = ПеВ – ВР,

де: СН – сума непокриття;

ПеВ – перемінні витрати;

ВР – виторг від реалізації продукції (товарів, послуг).

Коефіцієнт непокриття визначається наступним чином:

КСН = СН/ПеВ,

де: КСН – коефіцієнт суми непокриття;

СН – сума непокриття;

ПеВ – перемінні витрати.

Як засвічують розрахунки, упродовж останніх років відбувається зниження
збитковості ОЗ, у першу чергу за рахунок зменшення суми непокриття та
росту обсягів оплати медичних послуг населенням. Величина платежів
населення за медичні послуги та товари медичного призначення складала в
різні роки 75–90% від суми бюджетного фінансування ОЗ. За часткою
особистих витрат населення в сукупному обсягу витрат на ОЗ Україна
наближається до рівня країн із низьким доходом на одну особу, в той час
як за обсягом задекларованих конституційних гарантій у сфері ОЗ –
знаходиться поряд із економічно-розвинутими країнами Європи.

Таким чином, структура та динаміка кількісних і якісних показників
фінансово-економічної та матеріально-технічної бази ОЗ не відповідають
наявним потребам. Ознаки кризи проявились ще за часів СРСР у, з одного
боку, відсутності новітніх медичних технологій, з іншого –
незацікавленості медичного персоналу в підвищенні якості наданих послуг,
що обумовило вкрай низький стосовно світових стандартів рівень медичного
обслуговування населення. Ситуація погіршувалась через низьку
ефективність організаційно-управлінського механізму галузі, в тому числі
стосовно організації процедури надання медичних послуг (переважання
стаціонарної медичної допомоги, тривалий період госпіталізації хворих
тощо). З початком трансформаційного етапу криза загострилась, головним
чином через різке зниження обсягів фінансування, що унеможливило
збереження існуючої мережі медичних установ, перехід пацієнтів на
самозабезпечення лікарськими засобами навіть у стаціонарах, хронічний
борг за оплату комунальних послуг медичними закладами. Іншим проявом
кризи став неконтрольований розвиток квазіринкових форм медичного
обслуговування – розширення спектру офіційно платних медичних послуг і
зростання „тіньової” оплати медичних послуг. Пошук шляхів виходу з цієї
кризи є головним завданням державної політики реформування галузі,
передусім механізмів її фінансування та організації.

У розділі 3 „Пріоритети державної політики трансформації
організаційно-економічних основ системи охорони здоров’я” визначено
головні засади державної політики в сфері ОЗ в умовах
соціально-економічних трансформацій, обґрунтовано напрями реорганізації
механізмів управління і фінансування ОЗ, у тому числі проаналізовано
можливості запровадження ОМС та розширення переліку додаткових джерел
надходження коштів.

Економічне обґрунтування можливостей запровадження ОМС здійснюється
шляхом розрахунку розміру страхових внесків виходячи з вірогідності
звернень громадян за медичною допомогою з урахуванням ризикової
стабілізаційної надбавки, вартості конкретних видів медичних послуг та
інших поточних витрат, у тому числі на ведення справи (організаційних,
управлінських тощо).

Згідно розрахунків, за існуючих обсягів бюджетного фінансування ОЗ та
можливостей збору внесків на ОМС, брак коштів у випадку реалізації
бюджетно-страхової моделі ОЗ, передбаченої Проектом Закону України “Про
загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, становитиме
близько 35-38% суми, необхідної для фінансування медичної допомоги в
обсязі науково-обґрунтованої базової програми ОМС.

Таким чином, перехід до бюджетно-страхової медицини неможливий без
попереднього створення відповідних передумов, у першу чергу підвищення
клінічної та економічної ефективності ОЗ. Основними завданнями державної
політики в сфері ОЗ у цьому плані є:

1. Визначення державних зобов’язань щодо обсягу медичної допомоги,
зокрема: створення національних стандартів медичного обслуговування,
вимог до об’єму та якості послуг зі ступенем деталізації, необхідним для
однозначної оцінки фінансових видатків; формування базових нормативів
вартості медико-профілактичної допомоги; розробка Державних цільових
програм щодо забезпечення основних видів медико-профілактичної допомоги;
розмежування повноважень стосовно забезпечення гарантій ОЗ між державою
й органами місцевого самоврядування.

2. Опрацювання стратегії реформування ОЗ, яка передбачає поетапне
формування багаторівневої системи медичної допомоги. Базовий рівень
утворює бюджетна медицина, що фінансується з державного та місцевих
бюджетів і покликана здійснювати профілактичні та
санітарно-епідеміологічні заходи. Перший рівень охоплює програми
медичного страхування, що надаються всім громадянам і цілком
фінансуються за кошти ОМС. Послуги програм другого рівня для одних
категорій населення оплачуються за кошти ОМС, для інших – на умовах
співплатежів у момент одержання медичної допомоги, або ж шляхом
попереднього додаткового добровільного чи обов’язкового страхування.
Ключовим критерієм віднесення до тієї чи іншої групи населення є рівень
доходів особи, а в деяких випадках і стан її здоров’я, наприклад
наявність хронічних захворювань. Послуги, не включені до базових
програм, надаються на наступних (третій і вище) рівнях обслуговування за
допомогою ДМС. Така модель створює оптимальні інституційні умови та
дозволяє поступово збалансувати державні гарантії медичного
обслуговування з джерелами їх фінансування; розширюється предмет
конкуренції, яким стає зміст страхових програм (перелік послуг, умови їх
надання, ціна); відбувається легалізація приватного співфінансування
медицини при збереженні доступності широкого спектра медичних послуг для
осіб із низькими доходами та хронічними захворюваннями.

3. Реформування відносин у сфері ОЗ, а саме: правове визначення статусу
закладу ОЗ, зміна відносин між ним і фінансуючою стороною шляхом
переходу від утримання закладів до оплати за надану допомогу. Доцільно
поступово передати 10–15% ліжкового фонду новим госпрозрахунковим
відділенням без права зміни виду діяльності та надати їм статус медичних
трастів або об’єднань лікарів за схемою державна власність у приватному
управлінні. Окрім цього необхідним є впорядкування
організаційно-управлінської структури ОЗ. Діяльність багатьох закладів
інших міністерств і відомств не пов’язана зі специфічними професійними
потребами працівників, а спрямована на надання за кошти бюджету
додаткових пільг у формі якісної медичної допомоги особам, що не
відносяться до категорії соціально незахищених.

4. Раціоналізація витрат у системі ОЗ шляхом зміни пропорцій між
стаціонарною й амбулаторно-поліклінічною ланками (згідно досліджень,
близько 30% госпіталізованих хворих могли без втрат для якості лікування
отримати медичну допомогу в АПЗ, значно дешевших за витратами на своє
функціонування), підвищення її економічної ефективності.

Як свідчать результати дослідження світового досвіду та особливостей
вітчизняної ОЗ, стратегічним напрямом фінансування первинної
медико-санітарної допомоги в Україні є запровадження подушного
фінансування за моделлю часткового фондотримання. Незважаючи на те, що
введення фондотримання може призвести до певного збільшення витрат на
управлінську діяльність, можна очікувати підвищення ефективності
використання ресурсів і покращення кінцевих показників здоров’я. До
найбільш ефективних інструментів стимулювання лікарень в досягненні
оптимізації обсягу та структури стаціонарної допомоги відноситься метод
глобального бюджету. Відсутність прив’язки фінансування до числа ліжок
дозволяє стаціонарам самостійно скорочувати та перепрофілювати ліжковий
фонд при мінімізації адміністративного впливу.

5. Залучення додаткових джерел фінансування. Головним засобом реалізації
цього напряму має стати розширення практики добровільних форм медичного
страхування в його основних формах – діяльність страхових компаній і
товариств взаємного страхування (лікарняних кас). Важливим завданням є
моделювання можливих варіантів поєднання ДМС і ОМС. У першому з них ДМС
охоплює послуги, що не забезпечуються державною системою ОЗ. З огляду на
сучасний стан ДМС в Україні, зокрема структуру послуг, реалізація такого
підходу означала б значне звуження попиту та втрату інтересу страховиків
до цього виду діяльності. У другому варіанті предметом ДМС виступає весь
спектр медичних послуг: одержання допомоги, не передбаченої програмами
державних гарантій; надання послуг в межах базових програм; позачергове
обслуговування; поліпшене медикаментозне забезпечення; сервісні послуги;
офіційно встановлені співплатежі програм другого рівня при
багаторівневій системі ОЗ. Такий підхід має низку переваг, а саме:
зберігається існуюча практика ДМС, створюються умови для її
раціонального регулювання; знижується ціна страхового поліса,
розширюється коло осіб, спроможних його придбати; зростає можливість
фіскального впливу держави на ОЗ через стимулювання роботодавців до ДМС
працівників і членів їх сімей (пільгове оподаткування у випадку
укладання ОМС-замінюючих договорів, віднесення страхових внесків на
собівартість продукції).

Водночас, для зменшення дефіциту ресурсів, необхідних для запровадження
ОМС, пропонується передбачити направлення на ці потреби частини
податкових надходжень від акцизного збору, що сплачуються з реалізації
тютюнових виробів і алкогольних напоїв. Схожа практика існує в багатьох
країнах світу й, окрім суто економічного ефекту, несе позитивний
результат у формі зменшення втрат від зниження продуктивності праці
робочої сили внаслідок зростання захворюваності та смертності.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено розробку теоретико-методичних засад і практичних
підходів до вдосконалення організаційно-економічного механізму ОЗ в
умовах ринкової трансформації економіки з урахуванням світового та
вітчизняного досвіду. Отримано такі результати:

1. Визначено економічну сутність та особливості просторової організації
системи ОЗ. Вона являє собою сукупність установ, закладів, організацій і
підприємств, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження та
організацію споживання медичних послуг і товарів медичного призначення,
в тому числі підтримання санітарно-епідеміологічної безпеки, надання
суміжних лікувально-оздоровчих послуг, зокрема, в галузі
санаторно-курортного оздоровлення, фізкультури тощо, забезпечуючи тим
самим задоволення відповідних потреб населення, збереження та
відновлення суспільного здоров’я.

2. Розкрито зміст та структуру організаційно-економічного механізму ОЗ
як сукупності форм, методів і механізмів, за допомогою яких здійснюється
організація суспільного виробництва в сфері ОЗ й узгоджується економічно
доцільна її діяльність як єдиної системи.

3. Поглиблено дослідження новітніх світових тенденцій розвитку ОЗ,
виявлено переваги та недоліки основних діючих у світі моделей ОЗ й
обґрунтовано можливості їх запровадження в Україні, на цій основі
дістали подальшого розвитку дослідження напрямів і механізмів
удосконалення державної політики стосовно реформування системи ОЗ.
Визначено пріоритети та завдання реформи.

4. Проаналізовано територіальну, галузеву, функціональну та
організаційну структури системи ОЗ. Як свідчить аналіз, для Україна
характерне поглиблення територіальних відмінностей у рівні здоров’я
населення, а також розвитку інфраструктурного та матеріально-технічного
потенціалу ОЗ.

5. На основі врахування понад 30 показників, які характеризують стан ОЗ
та результати її діяльності, здійснено комплексну оцінку рівня розвитку
системи ОЗ регіонів України. Виділено регіони з рівнем розвитку ОЗ
низьким (Київська, Донецька, Сумська, Херсонська, Миколаївська області),
нижче середнього (Черкаська, Житомирська, Одеська, Вінницька,
Хмельницька, Чернігівська, Волинська, Луганська, Кіровоградська,
Запорізька області, м. Севастополь), вище середнього (Івано-Франківська,
Дніпропетровська, Полтавська, Чернівецька, Харківська, Рівненська,
Львівська області) та високим (Тернопільська, Закарпатська області,
АР Крим, м. Київ).

6. Розроблено методичні підходи до оцінки економічних наслідків стану
здоров’я населення за допомогою показника вартості „тягаря хвороб
(загальної вартості хвороб)”, який враховує: прямі витрати на лікарняну
та позалікарняну допомогу, санітарно-епідеміологічне обслуговування,
придбання медикаментів, а також витрати, пов’язані з соціальним
страхуванням і соціальним забезпеченням; непрямі економічні втрати ВВП у
зв’язку з передчасною смертністю, стійкою, або тимчасовою втратою
працездатності. На основі запропонованої методики проведено авторські
розрахунки вартості „тягаря хвороб (загальної вартості хвороб)”, яка
становить близько 26% величини ВВП. Виявлено тенденцію до зменшення
відносної прямої вартості та одночасного збільшення непрямої вартості.

7. Модифіковано підхід до визначення рентабельності з урахуванням
особливостей фінансового механізму ОЗ, а саме: введено поняття „точки
беззбитковості (порогу нерентабельності)”. Як свідчать результати
дослідження, упродовж останніх років відбувається зниження збитковості
ОЗ, у першу чергу за рахунок росту обсягів оплати медичних послуг
населенням. Згідно авторських розрахунків, величина платежів населення
за медичні послуги та товари медичного призначення складала в різні роки
75–90% від суми бюджетного фінансування ОЗ.

8. За допомогою методів математичного моделювання проведено аналіз
фінансових можливостей запровадження в Україні ОМС. Згідно розрахунків,
за існуючих нині обсягів бюджетного фінансування ОЗ та можливостей збору
внесків на ОМС, брак коштів становитиме близько 35-38% суми, необхідної
для фінансування медичної допомоги в обсязі науково-обґрунтованої
базової програми ОМС.

9. Визначено головні засади державної політики в сфері ОЗ в умовах
соціально-економічних трансформацій, обґрунтовано напрями реорганізації
механізмів управління і фінансування ОЗ, зокрема, шляхи залучення
додаткових коштів для розвитку ОЗ.

10. Одержані результати є достовірними, базуються на офіційних
статистичних даних, отримані шляхом використання апробованих методів
наукового дослідження. Результати досліджень щодо економічного
обґрунтування реалізації в Україні бюджетно-страхової моделі ОЗ та
визначення вартості „тягаря хвороб”, а також пропозиції стосовно
перспектив розвитку ДМС можуть бути використані при доопрацюванні
проектів законодавчих актів про ОМС, розробці галузевих програм
соціально-економічного розвитку.

Пропозиції виходять із принципу забезпечення оптимального балансу між
соціальною й економічною ефективністю системи ОЗ, значною мірою
враховують інтереси зацікавлених сторін (органів управління різного
рівня, медичних, страхових організацій).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ковжарова Е. Особливості застосування найбільш поширених моделей
фінансування системи охорони здоров’я. Практичні висновки для України //
Україна: аспекти праці. – 2002. – № 7. – С. 31–38.

2. Ковжарова Е.В. Методи регулювання системи охорони здоров’я //
Державні і ринкові методи регулювання соціальної сфери: Зб. наук.
праць / НАН України. Ін-тут економіки / Під ред. В.М. Новікова – К. –
2001. – С. 87–93. (дозвіл ВАК України від 23 грудня 2004 р.).

3. Ковжарова Е.В. Економічна оцінка медико-демографічної ситуації в
Україні // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. –
Вип 2(9) / Гол. ред. О.П. Степанов. – К.: КНЕУ. – 2002. – С. 163–167.

4. Ковжарова Е. Міжнародний досвід вирішення проблем фінансування
системи охорони здоров’я. Практичні висновки для України // Матеріали
наук.-практ. семінару „Формування демократичного та ефективного
державного управління в Україні. 11-12 березня 2002 р.” / За ред.
В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ. – 2002. – С. 65–77.

5. Ковжарова Е.В. Платна медична допомога: досвід, проблеми //
Соціальний захист. – 2000. – № 1. – С. 51–56.

6. Ковжарова Е.В. Перспективи впровадження загальнообов’язкового
медичного страхування в Україні // Соціальний захист. – 2000. – № 4. –
С. 38–39.

7. Желяєв І.Б., Ковжарова Е.В. Роль та місце державного регулювання
ринку лікарських засобів у соціальних реформах // Соціальний захист. –
1998. – № 6. – С. 37–44.

АНОТАЦІЯ

Ковжарова Е.В. Організаційно-економічні основи охорони здоров’я в
Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за
спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна
економіка і політика. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН
України, м. Київ, 2004.

У дисертації розроблено теоретико-методичні засади та практичні підходи
до вдосконалення організаційно-економічного механізму охорони здоров’я в
умовах ринкової трансформації економіки з урахуванням світового і
вітчизняного досвіду.

Визначено економічну сутність та особливості просторової організації
системи охорони здоров’я, розкрито зміст та структуру
організаційно-економічного механізму охорони здоров’я як сукупності
форм, методів і механізмів, за допомогою яких здійснюється організація
суспільного виробництва в сфері охорони здоров’я й узгоджується
економічно доцільна її діяльність як єдиної системи.

На основі комплексного підходу до оцінки стану системи охорони здоров’я,
здійснено аналіз розвитку охорони здоров’я в розрізі регіонів України,
проведено їх групування. Оцінено економічні наслідки стану здоров’я
населення за допомогою показника вартості „тягаря хвороб”, розраховано
величину платежів населення за медичні послуги та товари медичного
призначення.

Проведено аналіз фінансових можливостей запровадження в Україні
обов’язкового медичного страхування, визначено головні засади державної
політики в сфері охорони здоров’я в умовах соціально-економічних
трансформацій, обґрунтовано напрями реорганізації механізмів управління
і фінансування охорони здоров’я.

Ключові слова: система охорони здоров’я, обов’язкове медичне
страхування, добровільне медичне страхування, тягар хвороб, медична
допомога, соціальна політика.

АННОТАЦИЯ

Ковжарова Э.В. Организационно-экономические основы здравоохранения в
Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по
специальности 08.09.01 – демография, экономика труда, социальная
экономика и политика. – Совет по изучению продуктивных сил Украины НАН
Украины, г. Киев, 2004.

В диссертации разработаны теоретико-методические основы и практические
подходы к усовершенствованию организационно-экономического механизма
здравоохранения в условиях рыночной трансформации экономики с учетом
мирового и отечественного опыта.

Определена экономическая сущность и особенности пространственной
организации системы здравоохранения, раскрыто содержание и структуру
организационно-экономического механизма здравоохранения как совокупности
форм, методов и механизмов, с помощью которых осуществляется организация
общественного производства в сфере здравоохранения и согласовывается
экономически целесообразная его деятельность как единой системы. Система
здравоохранения представляет собой совокупность учреждений, организаций
и предприятий, которые осуществляют производство, распределение,
сохранение и организацию потребления медицинских услуг и товаров
медицинского назначения, в том числе поддержания
санитарно-эпидемиологической безопасности, предоставления сопредельных
лечебно-оздоровительных услуг, в частности, в области
санаторно-курортного оздоровления, физкультуры и т.п., обеспечивая тем
самым удовлетворения соответствующих потребностей населения, сохранение
и восстановления общественного здоровья.

На основе комплексного подхода к оценке состояния системы
здравоохранения, осуществлен анализ развития здравоохранения в разрезе
регионов Украины, проведен их группирование. Оценены экономические
следствия состояния здоровья населения с помощью показателя стоимости
„бремя болезней”, рассчитана величина платежей населения за медицинские
услуги и товары медицинского назначения. Показателя стоимости „бремя
болезней” учитывает: прямые затраты на больничную и позабольничную
помощь, санитарно-эпидемиологическое обслуживание, приобретения
медикаментов, а также затраты, связанные с социальным страхованием и
социальным обеспечением; косвенные экономические потери ВВП в связи с
преждевременной смертностью, стойкой, или временной потерей
трудоспособности.

Проведен анализ финансовых возможностей внедрения в Украине
обязательного медицинского страхования, определены главные направления
государственной политики в сфере здравоохранения в условиях
социально-экономических трансформаций, обоснованы направления
реорганизации механизмов управления и финансирование здравоохранения.

Ключевые слова: система здравоохранения, обязательное медицинское
страхование, добровольное медицинское страхование, бремя болезней,
медпомощь, социальная политика.

ANNOTATION

Kovgarova E.V. Organizationally-economic bases of health protection in
Ukraine. Manuscript.

Dissertation for a candidate degree in Economics by speciality 08.09.01–
the demography, economy of labour, social economy and policy. Council of
study of productive forces of Ukraine of NAS of Ukraine, Kiev, 2004.

During the work under the dissertation there were developed theoretical
and methodical bases and practical ways to the improvement of
organizationally-economic mechanism of health protection in the
conditions of market transformation of economy taking into account world
and domestic experience.

There were determined economic essence and features of spatial
organization of the system of health protection, described and opened
substance and structure of organizationally-economic mechanism of health
protection as the aggregate of forms, methods and mechanisms by which
organization of public production is carrying out in the field of health
protection and according economic expedient of its activity as the
single system.

On the basis of complex way to estimation of the state of the system of
health protection, there was carried out the analysis of development of
health protection in the section of regions of Ukraine, conducted their
grouping. Were appraised the economic consequences of the state of
health of population by the index of cost „burden illnesses”, calculated
the size of payments of population for medical services and commodities
of the medical setting.

Was conducted the analysis of financial possibilities of inculcation in
Ukraine of obligatory medical insurance, determined all directions of
state policy in the field of health protection in the conditions of
socio-economic transformations, were grounded directions of
reorganization of mechanisms managements and financing of health
protection.

Key words: system of health protection, obligatory medical insurance,
voluntarily medical insurance, burden of illnesses, social policy.

Підписано до друку

Формат 60?84/16

Ум. друк. арк. 1,0. Обл.-вид. арк. 0,9

Наклад 100 прим. Зам. №

Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

01032, Україна, м. Київ – 32, бул. Тараса Шевченка, 60

дільниця оперативного друку РВПС України НАН України,

01032, Україна, м. Київ – 32, бул. Тараса Шевченка, 60

PAGE \* Arabic 1

PAGE \* Arabic 22

Похожие записи