НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

ФАЙЧУК

ТЕТЯНА ГРИГОРІВНА

УДК 811.161.2+81’374.2:[58+59+61]

Біологічна та медична лексика у лікарських порадниках XVI—XVIII ст.

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі загальнославістичної проблематики і
східно-слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН
України.

Науковий керівник: академік НАН України, доктор філологічних наук,

професор Скляренко Віталій
Григорович,

директор Інституту
мовознавства ім. О.О.Потебні

НАН України.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, доктор філологічних

наук, професор Грищенко Арнольд
Панасович,

Національний педагогічний
університет

ім. М.П.Драгоманова, завідувач
кафедри

української мови;

кандидат філологічних наук,
доцент Передрієнко

Віталій Аркадійович, Київський
славістичний

університет, доцент кафедри
української філології.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. Володимира
Винниченка,

кафедра української мови.

Захист відбудеться 28 квітня 2004 р. о 14 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських
(кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні
НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства
ім. О.О.Потебні НАН України (01001, Київ-1, вул.
Грушевського, 4).

Автореферат розіслано «24» березня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,
Н. Г. Озерова

доктор філологічних наук, професор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вивчення лексичного складу української мови сьогодні характеризується
розвитком нових аспектів досліджень. Лінгвістичному аналізу піддаються
різні шари лексики: назви реалій гончарного промислу, риболовства,
найменування людей за спорідненістю, назви одиниць ваги і міри, грошових
одиниць. Проте, незважаючи на велику роботу, проведену лінгвістами, ряд
лексико-семантичних груп вивчено ще недостатньо.

Серед малодосліджених в історичному плані лексичних підсистем –
ботанічна та зоологічна лексика, медична лексика. Робота в цьому
напрямку обмежувалася досі в основному кодифікацією лексем у тлумачних і
перекладних російсько-українських ботанічних та зоологічних словниках,
описом частини лексики, деякими історико-етимологічними розвідками.

Зауваги щодо походження окремих назв рослин наведено у працях О. Потебні
та П. Чубинського. Серед новіших публікацій помітно виділяються
дослідження Й. Дзендзелівського, Ю. Карпенка, М.
Фещенка, І. Сабадоша, В. Німчука, А. Шамоти. Проте висвітлення
походження та, головне, широкого функціонування ботанічної номенклатури,
зумовленого її медичним застосуванням, особливо за пам(ятками XVI—XVIII
ст., залишається одним із актуальних завдань сучасної лексикології.

Якщо вивчення розвитку ботанічної лексики позначене певними
досягненнями, то дослідження зоологічної лексики перебуває на стадії в
основному літературного або вузькоспеціального опрацювання. Окремому
мовному аналізу, та ще й під кутом зору медичного застосування, ця
лексика не піддавалася.

До малодосліджених лексичних підсистем української мови належить і
медична лексика. Досі лінгвістичний аналіз назв понять народної медицини
майже не проводився. Окремі повідомлення про народну медичну лексику
знаходимо тільки в етнографів та медиків, які досліджували становлення
народної медицини, описували народні методи та засоби лікування,
паралельно згадуючи народні назви хвороб. Обраний нами для дослідження
шар лексики — назви форм ліків — має пряме відношення до двох
попередніх: адже рослинні і тваринні частини та органи є складниками
різноманітних лікарських препаратів, що становлять форми ліків.

Недостатнє висвітлення зазначених груп лексики, а також необхідність
комплексного дослідження староукраїнської біологічної та медичної
лексики на матеріалі пам’яток певного стильового різновиду зумовлює
актуальність нашого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації відповідає плану наукового дослідження відділу
загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов Інституту
мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України «Слов’янська лексика:
етимологія, акцентологія, словотвір» (номер державної реєстрації
0101V002817).

Мета дослідження – з’ясувати походження, особливості семантичного
розвитку й визначити специфічні риси староукраїнської біологічної та
медичної лексики лікарських порадників XVI—XVIII ст.

Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:

виявити склад біологічної та медичної лексики на синхронному
(термінологічні словники) й діахронному (лікарські порадники XVI—XVIII
ст.) зрізах;

виділити лексико-тематичні групи там, де у цьому є потреба;

з’ясувати походження та джерела поповнення української біологічної та
медичної лексики;

виявити коло та характер запозичень у межах кожної групи слів;

визначити лексико-семантичні та стилістичні функції лексем у
досліджуваних текстах, простежити розвиток синонімії окремих назв;

пояснити символіку (якщо це можливо) та первісне значення лексем;

розкрити структурно-морфологічні особливості досліджуваних назв.

Об’єктом дослідження є староукраїнська медична та біологічна лексика
лікарських порадників XVI—XVIII ст., а предметом дослідження – її склад,
семантична структура, мотиви номінації і генеза.

Джерельна база дослідження – тексти лікарських порадників XVI—XVIII ст.
(17 рукописів та стародруків); дані термінологічних, тлумачних та
історичних словників української мови; опубліковані описи досліджуваних
груп лексики.

Мета роботи зумовила й методику дослідження. Лексичний матеріал
аналізується в порівняльно-історичному, текстологічному, описовому
(інвентаризація та систематизація мовних одиниць) методах. Застосовано
прийоми контекстуального аналізу та кількісних підрахунків.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що реферована дисертація є першим
в українському мовознавстві монографічним дослідженням
генези староукраїнської
біологічної та медичної лексики, у якому мовний аналіз лексичних одиниць
поєднується з їхнім функціональним медичним навантаженням, за рахунок
чого виявляється “цінність” лексеми як у вузькоспеціальному
лінгвістичному, так і лікувальному медичному, а отже і в
загальнолюдському аспекті.

Теоретичне значення. Дисертаційне дослідження суттєво доповнює теорію
формування наукового стилю в Україні за рахунок проведеної у ньому
типологічної характеристики рукописів лікарських порадників XVI—XVIII
ст. Запропонований аналіз біологічної і медичної лексики
староукраїнської мови дає глибше уявлення про розвиток та системну
організацію окремих лексико-тематичних груп. У роботі підтверджено
тісний зв’язок досліджуваної лексики з позамовною дійсністю, що
дозволило встановити глибинні мотиви номінації.

Практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний і описаний
матеріал може бути використаний в дослідженні деяких проблем української
історичної лексикології та термінології, для укладання словників, при
читанні загальних і спеціальних курсів на філологічних, біологічних та
медичних факультетах вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на
засіданні відділу загальнославістичної проблематики і
східно-слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН
України. З теми дисертації виголошено доповіді на 10-й, 11-й та 12-й
Міжнародних конференціях ім. професора Сергія Бураго «Мова і культура»
(Київ 2001, 2002, 2003).

Публікації.

Основні положення й результати дослідження відбито в 4 публікаціях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків й узагальнень, списку використаної літератури; до
роботи додається перелік умовних скорочень (використаних джерел, назв
мов та ін.) і словник. Загальний обсяг дисертації – 212 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено об’єкт,
предмет, мету й основні завдання дослідження, розкрито наукову новизну,
практичну та наукову цінність дисертації, вказано методи дослідження і
його структуру.

У Розділі І – «Загальна характеристика лікарських порадників XVI—XVIII
ст.» розглядаються питання появи й розвитку пам’яток науково-популярного
жанру наукового стилю, здійснюється аналіз текстів лікарських порадників
за структурою, стилістичними та мовними особливостями, лексичним
складом.

У підрозділі «Особливості історичного розвитку та стилістична структура
лікарських порадників XVI—XVIII ст.» визначаються чотири основні групи
рукописів з огляду на композицію текстів, специфіку, характер подання
інформації:

1) лікарський порадник як цілісний текст, у якому хаотично або в
алфавітному порядку подаються поширені рецепти приготування різних
лікарських препаратів («Лhчебникъ самыми простыми, но очень полезными
средствами отъ разнихъ болhзней», «Лечебник. Лекарства, расположены в
алфавитном порядке»);

2) лікарський порадник як складна система з розгалуженою структурою, що
містить чимало розділів та підрозділів («Лечебник, а также сказание о
немощах человеческих»);

3) лікарський порадник як складова частина рукописного збірника, який
може вміщувати подібні або різні за характером і змістом, інколи далекі
від медичної теми, твори («Лhкарства wписа(нъ)ніе…», «Лhчеб(нh)къ,
сиричъ Кн(и)га доктор(с)кая»);

4) лікарський порадник – травник, у якому вихідними поняттями є назви
рослин («Книга Лhчебн[а]# w(т) многи(х) лhкарствъ», Лhчебныкъ «Исписание
травъ и кореньевъ, которые къ чему полезны»).

Внаслідок проведеного нами типологічного аналізу пам’яток наукового
стилю ХVІ—ХVІІІ ст. приходимо до висновку, що травники та лікарські
порадники цього історичного періоду являли собою важливе культурно-мовне
надбання наукової літератури, були різними за своїм внутрішнім складом,
мали просту стилістичну структуру.

У підрозділі «Лексичний склад лікарських порадників» описуються основні
лексичні групи досліджуваних пам’яток. Це, насамперед, лексика,
пов’язана з буттям і діяльністю людини, її фізичними та фізіологічними
станами: старыхъ людей много помретъ, неспаніе, хори(й), всякая боль,
на(т)ще пити, натощее сердце; анатомічна лексика, назви органів та
частин людського тіла: положи наверху голови, жолудокъ, по(д) носомъ
хорого, на камень в ни(р)кахъ; медична лексика – назви хвороб, ознак,
симптомів хвороби: сухоты, фе(б)ръ, жолтячка, велика хороба, хороба
жолте, на боль крижовъ, на заворотъ головы, на покорченіе жылъ; медична
лексика – назви форм ліків, лікарських препаратів: пhgу(лъ)ки чиня(т),
конфектъ рожовій, утерти на порошо(к), масть виборна, бал(ъ)саму
сhрчаного, аглицкой пластыръ, ужива(т) декокту.

Розглянувши кілька показових прикладів (масть – назва лікарської форми,
масть тополіова – назва препарату на основі лікарського засобу
рослинного походження; масло – назва лікарської форми, масло из птицы
ластки – назва препарату на основі лікарського засобу тваринного
походження), приходимо до твердження, що назви рослин або назви
лікарських засобів рослинного походження та назви тварин або назви
лікарських засобів тваринного походження складають номенклатури різних,
хоча й тісно пов’язаних між собою наук. У першому
випадку (назви рослин і тварин) йдеться дійсно про номени, сукупність
яких становить ботанічну й зоологічну номенклатури. У
другому випадку маємо справу зі спеціальною (професійною) лексикою, що
чітко вписується в контекст твору, визначається ним як така.

Таким чином, ми виділяємо ще дві специфічні групи лексики, які посідають
одне з головних місць у лікарських порадниках XVI— XVIII ст.:
назви рослин (лікарських засобів рослинного походження): возми соку
полиновего, лататямъ водянимъ, боряка солодкого, изъ черноболю, изсушить
подорожнику; назви тварин (лікарських засобів тваринного походження):
мясо совинное, кобылье молоко, кровъ овечая, слезы елени и кости, мозгъ
вепровъ, голубь горячъ, возми жабу рокотуху, овечимъ саломъ.

У підрозділі “Медична лексика (назви форм ліків та лікарських
препаратів)” розглядаються найуживаніші в порадниках назви форм ліків та
лікарських препаратів. Для ефективного аналізу цього лексичного
матеріалу застосовуємо прийняту в медицині класифікацію форм ліків за
агрегатним станом (тверді, м(які, рідкі). У межах кожної групи виділено
ті терміни, які її представляють, із врахуванням їхньої специфіки,
внутрішньої класифікації: тверді – пhgу(лъ)ки чиня(т), конфектъ рожовій,
утерти на порошо(к), калацzкы на перси; м’які – масть виборна,
бал(ъ)саму сhрчаного, масть на дикое мясо з(ъ)ганять, аглицкой пластыръ,
пластеръ на селезенку; рідкі – водокъ жолудкови служачих, о олhйкахъ
дистиліованихъ, ужива(т) декокту.

Лікарська форма та лікарський препарат – сучасні фармацевтичні терміни,
які потребують чіткого розуміння, тому у підрозділі подаються їхні
визначення (лікарська форма — наданий лікарському засобу зручний для
застосування стан, при якому досягається необхідний лікувальний ефект;
лікарський препарат — лікарський засіб у вигляді певної лікарської
форми).

Назви лікарських препаратів не існують безвідносно тих речовин, з яких
виготовляються, або назв тих хвороб, для лікування яких призначені, а
тому мають конкретизовані визначення, що містять відповідні
характеристичні елементи. Така властивість цієї лексичної групи зумовила
поширену структуру назв: назва форми ліків + прикметниковий
конкретизатор (утворений, як правило, від назви рослини, яка домінує в
препараті): водка мятчана; назва форми ліків + прийменник + іменник
(посилання на хворобу або на орган, який лікує): плястеръ на голову,
масть на урази. Основними формами ліків, активно застосовуваними у
лікарських порадниках, є різноманітні мазі, бальзами, «водки», пластирі,
олійки, порошки.

У ході дослідження нами були виявлені випадки, коли слово в одному
контексті позначає лікарську форму, у іншому – назву рослини. Так,
дрияква (рідка лікарська форма): способъ робеня дриякви, лекарство
дрияква і дрияква (назва рослини цикломен): прикладать зеля полна
дриякви. Первинним у цьому прикладі було значення лікарської форми, що
вживалась проти отрути, ботанічне значення розвинулося шляхом
перенесення назви з препарату на рослину, яка, очевидно, теж мала
протиотруйну дію. Інший приклад – колачики (тверда лікарська форма у
вигляді кульок) та колачки чорні (народна назва солодки голої).
Первинним у цьому випадку є значення «печений хліб круглої форми»,
ботанічне та медичне значення розвинулися за рахунок перенесення назви
за ознакою форми. Встановити значення таких слів легко з контексту.

У лікарських порадниках засвідчені як семантично мотивовані, так і
немотивовані назви форм ліків та лікарських препаратів. Основні мотиви
номінації:

1) форма, яка надається лікарській сировині (колачики, колобочки);

2) спосіб застосування та специфіка приготування ліків (масть – мастити;
настойка – настоювати; капли – капати);

3) назва країни або міста, так чи інакше пов’язаних з рецептом (плястеръ
пруски(й), плястеръ норемберскій прави(й));

4) назва органа або хвороби, для лікування якої призначається препарат
(пластеръ на селезенку, плястеръ на подагре секре(т)ній);

5) назва лікарської сировини рослинного, тваринного та мінерального
походження, яка домінує в препараті (пластеръ сhрчани(й) особливи(й), о
сиропh фіалковомь, рожевого оцту).

Розглянуті назви лікарських форм та лікарських препаратів, безумовно,
були породжені потребами людини та часу, широко використовувались і,
очевидно, давали бажаний результат. Багато в чому ці зародки
фармацевтики зумовили майбутній розвиток лікарських форм, прийомів та
способів лікування. Ця частина медичної лексики складається з назв, що
походять із системи української народної медичної термінології та
термінології іншомовного походження (в основному з
латинської та грецької мов).

У Розділі ІІ – «Ботанічна лексика» здійснюється: 1) аналіз загальних
назв рослин і їхніх частин, зафіксованих у лікарських порадниках;
2) аналіз назв рослин, що використовуються у порадниках для
лікувальних потреб.

Обидва підрозділи структуровані: вони діляться на статті. Структура
кожної статті: а) реєстрове слово; б) його латинський відповідник; в)
лексичне значення слова; г) приклади функціонування реєстрового слова в
тексті; ґ) реконструйована форма реєстрового слова (якщо слово
успадковане з праслов(янської мови) або джерела та шляхи запозичення
(якщо слово запозичене з іншої мови); д) джерело, за яким подається
етимологія реєстрового слова; е) історія лексеми, якщо вона
досліджувалася; є) фіксація лексеми у більш ранніх пам(ятках;
ж) уживання лексеми у фольклорі. У статтях другого підрозділу
подано ще медичне призначення рослин за текстом (якщо воно чітко
виражене).

У підрозділі “Загальні назви рослин і їхніх частин” розглядаються
загальні ботанічні назви: трава, зеліе, зеля, дерево, древо, кора,
шкура, скюръка, лубъя. У текстах лікарських порадниках XVI—XVIII ст.
вони в основному виступають при назвах рослин (ягоди бузиновіе, возми
корhня кокорнаку). Слова был#, понъцчки, лhторосли, луковица, що
використовуються у порадниках для позначення загальних ботанічних
понять, з часом виходять з ужитку, замість них на сучасному етапі
функціонують терміни стебло; брунька; пагін, гілка; цибулина. Слова
корінь, ягода, листъ, насhня, квhтъ використовуються послідовно, не
мають синонімів, чітко співвідносяться з поняттям, тому поступово
перетворюються на наукові терміни. Деякі назви виступають у
сингулятивному і збірному значеннях: листъ, листя, листвіе; корень,
кореніе; быль, былина, был#. Засвідчені також демінутивні форми ягода –
ягодъка; лhторосли – лhтораслики.

Загальні назви рослин і їхніх частин простежуються у багатьох
слов’янських мовах, більшість з них (корhнь, листъ, цвhтъ, квhтъ) –
слова праслов’янського походження, частина (дерево, лубъя, вершки,
зерно) – архаїчні за структурою слова, які можна етимологізувати на
індоєвропейському рівні.

Термінологія з класичних мов не справила помітного впливу на формування
загальної ботанічної термінології в українській мові. З
розглянутих загальних назв рослин і їхніх частин жодна не утворилася на
ґрунті запозичень із латинської та грецької мов.

У підрозділі «Назви рослин (лікарських засобів рослинного походження)»
розглядаються народні назви рослин, які слугують сировиною для
приготування ліків. Характерно, що назви рослин у досліджуваних
пам’ятках засвідчені в іменникових та похідних прикметникових формах.
Іменникові форми – вихідні в травниках, у яких початкова частина кожної
статті – назва рослини. Більшість контекстів тут містять описові
визначення рослин з погляду їхньої лікувальної дії (припоутникъ е(с)[т]
зеліе вельми добро) або видових характеристик (венедикта е(с)[т] дво#ка#
че(р)вонаа и бhла#). Іменникові форми фіксуються у випадках, коли для
приготування ліків необхідно залучити кілька рослин (возми полиню,
сабhни) або певну частину рослини (возми корhня кокорнаку), коли
складником препарату є певний різновид рослини, який конкретизується
(жерухи, бhло цвhтучой).

N

R

V

X

l

? x

°

»

$

< >

>

l

&

2). Контексти інколи ускладнюються зворотами, що містять додаткову
інформацію про час збору, медичну специфіку трав (увари(т) листя
макового, молодо зобра(н)ного и сухого; воzми кореня ужовникового,
навеснh або в(ъ) есени викопаного).

Народні назви рослин неоднозначні, та сама рослина може мати кілька
найменувань, напр., целhдонія, ростопашъ, ясколчино зеліе (чистотіл
звичайний, Chelidonium Majus L.); тирличъ, це(н)тияна, генціана (тирлич,
Gentiana L.). Важливими для визначення значень слів є контексти –
синонімічні ряди, у яких менш поширені назви пояснюються більш
поширеними, інколи фармацевтичними латинськими (возми корhня кокорнаку,
то естъ аристоліоgіа лон(ъ)ga; възять зелія мать и мачехи, то есть
бhлокопитнику или подбhле; возми зелія целhдоній, то е(ст) rostopa?).

Залучення контексту при аналізі тематичної групи слів дає можливість не
тільки спостерігати специфічну поведінку назв у текстах певного стилю, а
й суттєво допомагає у визначенні семантики окремих назв. Так, лише з
контексту лайно яструбове зотри на табакъ можна зрозуміти, що слово
табакъ вжито не в прямому ботанічному значенні, а у спеціальному
медичному (позначає форму, яка надається іншій лікарській сировині).
Контекст горhлки ча(р)ку неболшу, дриякви з лhсковій орh(х) дає повне
право стверджувати, що словосполучення лhсковій орh(х) вжито не в
значенні «плід ліщини», а в переносному медичному значенні (позначає
кількість і форму, яку треба надати іншій лікарській сировині).

Для системи найменувань рослин характерні переважно однослівні назви:
мята, макъ, руменекъ. Фіксуються також назви-словосполучення:
сорочинское пшено, шалвhева трава, чемерица бhлая.

У лікарських порадниках досліджуваного періоду засвідчені як семантично
мотивовані, так і немотивовані назви. Виділяємо основні типи семантично
мотивованих назв:

1) назви, мотивовані забарвленням рослини (горчица бhлая, буркунъ бhлий;
ознака кольору може передаватися й кореневими морфемами кривавникъ,
чорнушка, бhлhца); формою плоду, листя рослини (плосконь, колокольчики
сыніи, широколистий лопухъ); будовою певних частин рослини (трилистникъ,
стокротъ; у деяких назвах числівник вказує на лікувальні властивості
девясилъ, девятосилъ); смаковими властивостями (солодкий дубець,
солодкий корень); іншими зовнішніми прикметами рослини (дягилъ
коудер#вый, осотъ великий);

2) назви, мотивовані лікувальними або магічними властивостями рослин
(живокостъ; любистокъ, любчикъ, воротичь, привортень);

3) назви, мотивовані біологічними особливостями рослини: спосіб
розмноження, видільні властивості (переступень, переступъ, росходникъ,
заяча кровця, молочакъ, млочъ);

4) назви, що мотивуються місцем побутування рослини в природі
(напутникъ, припоутникъ, земляница; двокомпонентні: полевая рута,
огородная рута);

5) назви рослин, мотивовані назвами тварин. Серед них виділяються
підтипи:

а) рослини отримують назву через ту реакцію, яку викликають у
представників тваринного світу (гуситныкъ – рослину охоче їдять гуси;
ужовникъ – цієї рослини бояться вужі та змії; кошкина трава – запах
рослини приваблює котів);

б) рослини отримують назву через те, що формою листків, квітів, стебла,
кореня; кольором або запахом нагадують тварину чи якусь її частину
(боцяние ножки, воловой язикъ, медвежае ухо, ясколчиное зеліе,
копитникъ; козликъ);

в) рослина отримує назву за рахунок переосмислення семантики (у назві
коневый часнокъ відбувається втрата семантики слова коневый і набуття
ним нового значення «несправжній, дикий»);

г) зоологічний компонент стає складником ботанічної назви практично
випадково, а основний наголос робиться на другій частині назви (заяча
кровця – народна назва рослини звіробій, яка виділяє червоний сік, дуже
схожий на кров; звідси велика кількість інших назв звіробою, складником
яких є слово кров (крів братня, кров Івана, кров молодецька);

6) назви, до складу яких входять загальні ботанічні терміни дерево,
зеліе, трава, листокъ: ясенове дерево, ясколчиное зеліе, донна трава;
у межах цієї групи розрізняємо назви, які зберігають традиції старої
лексикографії і можуть легко вживатися без компонента-терміна (попутникъ
трава – попутникъ), та назви, які без цього компонента втрачають своє
ботанічне значення (татарское зеліе, Александрійский листокъ).

Хронологічно назви лікарських рослин неоднорідні: частина з них – слова
індоєвропейського походження (береза, вересъ, вишня, глодъ, оробина
тощо), досить велика група — слова праслов(янського походження (близько
50% від усіх засвідчених назв).

Значна кількість термінів утворилася на ґрунті запозичень (безпосередніх
і опосередкованих) із латинської та грецької мов: алое, конвалhя,
ганусъ, анисъ, исопъ, генціана тощо.

Оскільки українські лікарські порадники з(явилися внаслідок перекладу
переважно польських текстів, в українських джерелах представлена велика
кількість полонізмів (близько 20% від наявних запозичень): юзефъ,
ясколче зелие, дзвонки, зеля с. Іоана, бросквина, галганъ тощо.

У поданих до багатьох назв легендах, переказах та міфах зосереджена
важлива інформація, що стосується: походження назви рослини (пион від
імені лікаря Пеана; петрушка – від Петро; васильки – від Василь);
походження реалії (квітка шафрану виникла із крові; капуста – із сліз
фракійського царя; часник – із зубів баби-чаклунки); магічних та
лікувальних властивостей рослин (цибуля, полин, кропива використовуються
як амулети; гілки вишні здатні захистити від блискавки; ягоди бузини
дають довголіття; звіробій забезпечує спокійний сон).

Розділ ІІІ – “Зоологічна лексика” являє собою всебічний аналіз лексем на
означення тварин, органи або частини яких застосовуються для лікувальних
потреб. Структура статті цього розділу в основному дублює структуру
статті попереднього розділу.

Матеріали досліджуваних пам’яток свідчать про те, що складником медичних
препаратів, інколи головним, стають органи та частини тварин. Лексика
лікарських препаратів тваринного походження складна за своєю будовою і в
порадниках відображена по-різному. Найповніше вона відбивається у так
званих вертоградах, де робиться розподіл лікарських засобів, які можна
отримати від тварин, птахів, риб та комах. Так, порадник першої половини
XVIII ст. «Лечебник, а также сказание о немощах человеческих» містить
окремі розділи про тварин (диких та домашніх), про птахів (диких та
домашніх), про риб (річкових та морських). Деякі лікарські порадники
описують хвороби домашніх тварин, у окремих главах поряд подаються
рецепти лікування людей та звірів: кровью воловою … собаку шелудивую
излечить.

Зоологічна лексика вживається у досліджуваних пам(ятках в основному з
огляду на активну здатність позначуваних нею реалій лікувати, тому
зоологічні номени виступають не відокремлено, а разом з назвою органа
або частини тварини, що є складником препарату. З
лікувальною метою використовуються сало та м’ясо тварин і птахів: сало
быковое, заячее мясо; їхня кров: кровъ биковъ, кровъ овечая; майже всі
органи — мозок, серце, печінка, очі, нирки: возми нирекъ бара(н)нихъ,
мозгь вепровій, возми сердцъ кротови(х) усушони(х), печень куропатчина;
зуби та нігті: возми зуба кабана дикого, волчій зуб и ноготь; сльози,
жовч, сеча, кал: возми лайна свhжого волового, слезы елени, вложи жолчи
заячой; молоко та продукти, виготовлені з нього: сыръ кобылій, взять
коровьяго масла, молоко овче.

Проаналізувавши контексти, приходимо до висновку, що зоологічні номени
фіксуються в основному у похідних прикметникових формах. Лише у
випадках, коли до складу лікарського препарату входить уся тварина,
номен вживається у формі наз. в. одн. або зн. в. одн. Такі випадки
зустрічаються серед назв звірів, птахів, риб: голуб убытій горячей,
возми ижа забитого, возми лина, щука печеная, желудокъ лосося, печень
осятра.

У багатьох лікарських порадниках наявний своєрідний поділ тваринного
світу на класи (звірі, птахи, риби), тому доречним вважаємо дотримання
цієї системи об’єднування назв. Виділяємо підрозділи «Назви свійських та
диких звірів (лікарських засобів тваринного походження)», «Назви
свійських та диких птахів (лікарських засобів тваринного походження)»,
«Назви річкових та морських риб (лікарських засобів тваринного
походження)», «Назви комах, плазунів та черв’яків (лікарських засобів
тваринного походження)».

Назви тварин, засвідчені у лікарських порадниках XVI—XVIII ст.,
за структурою однослівні (слимакъ, коза, жаба), трапляються
назви-словосполучення: белая риба, муха шпанская, глисти земънии, а
також дут(ъ)ка птах, сова птица.

За походженням зоологічні назви тварин переважно праслов(янського
походження (овца, гусь, ластовка, щука, корова, гли(ст) тощо). Серед них
є назви, які можна етимологізувати на індоєвропейському рівні (ижъ,
куніца, лось, мишь, журавель, лосось, морав(ъ)и, оса). Запозичень у цій
групі лексики порівняно мало. Вони представлені словами з тюркських мов
(кабанъ), з чеської або словацької (гавранъ), з іранської мови (собака),
з фінно-угорських мов (мень)( з польської (венжъ). Невелика кількість
назв прийшла з латинської та грецької мов (котъ, пава, скорпионъ).

Більшість спільнослов’янських і запозичених зоологічних назв,
засвідчених у лікарських порадниках, семантично немотивовані. Певна
частина назв має прозору внутрішню форму. Основні мотиви їхньої
номінації:

1) назви мотивуються забарвленням (белая риба, галка);

2) назви мотивуються місцем побутування тварини у природі (глисти
земънии, лигушка водяна);

3) назви мотивуються звуками, які видають тварини (курка, качка, свиня,
цвhркунъ, кукушка, пугачь, удудъ);

4) назви мотивуються приписуваними або справжніми властивостями та
рисами поведінки тварини (окунь – від око, первісне значення “оката
риба”; піявка — від пити, первісне значення «черв’як, який п’є кров»;
петухъ – від петь, первісне значення “співак”).

Назви тварин в основному непохідні. Деякі назви мають суфіксальну
будову (лисица, куница), поодинокі випадки складних утворень (куропатва
< *kurъ “півень” і *pъta “птах”; медведь < *medu- та *?d- "медоїд"). У порадниках поширена синонімія назв (жаба і лигушка; зозуля і кокушка; ластовка і косатка; качка і утка). Як правило, одна з них стає зоологічним номеном сучасної української мови, інша або занепадає, або вживається лише у діалектах. Фіксуються похідні прикметникові форми, що диференціюються за статтю: козиний, козловий; котовый, кошечий. Простежуються назви, які відображають різні етапи формування лексеми еленевой і оленний, медвежий і ведмежий; вони є цінним матеріалом для досліджень фонетичних процесів у мові. Характерно, що у народній медицині переважають ліки, виготовлені з органів свійських тварин, а не диких. Такий стан речей цілком зрозумілий: ліки можуть знадобитися кожної хвилини, свійські ж тварини завжди поруч, от і використовувала їх людина, пізнаючи дедалі нові їхні властивості. Подані до назв легенди, перекази та міфи містять інформацію, що стосується: походження реалії (вовків, лисиць зліплено з глини; на зозулю перетворилася неслухняна донька; на ведмедів – бездушні люди; на павичів – ледаче подружжя); магічних властивостей тварин (воли розмовляють напередодні Нового року; лелеки приносять немовлят; качка може проникати в потойбічний світ; ріг оленя забезпечує захист від злих духів). У кінцевих висновках сформульовано основні результати дослідження, визначено рівень розвитку та функціонування досліджуваної лексики на матеріалі конкретної пам(ятки, питому вагу лексики слов(янського та неслов'янського походження, її морфологічні та стилістичні особливості: 1. Лікарські порадники XVI—XVIII ст. являють собою важливе культурно-мовне надбання наукової літератури, вони різні за своїм внутрішнім складом, мають просту стилістичну структуру, містять переважаючу кількість живомовних елементів, оскільки призначалися для потреб простої людини, лексично багаті та різноманітні. 2. Сучасні ботанічна та зоологічна номенклатури української літературної мови належать до тих небагатьох груп термінологічної лексики, що в основному сформувалися на загальнонародних українських назвах природним шляхом протягом багатьох віків. 3. Староукраїнська біологічна та медична лексика являє собою розгалужену та складну систему. Досліджуваний матеріал становить близько 800 лексем у більше ніж 1300 контекстах. 4. З погляду структури переважають однослівні ботанічні та зоологічні назви. Меншу, але істотну групу, складають двокомпонентні назви. 5. Назви рослин і тварин у досліджуваних пам'ятках засвідчені у іменникових та похідних прикметникових формах. Це зумовлено стилістичним характером творів та функціональними особливостями лексем. 6. У лікарських порадниках досліджуваного періоду засвідчені як семантично мотивовані, так і немотивовані назви. Основні мотиви номінації ботанічних назв: форма, колір, смак рослини, її біологічні та лікувальні властивості, місцезростання; основні мотиви номінації зоологічних назв: місце побутування у природі, звуки, які видають тварини, приписувані та справжні властивості й риси поведінки. Основні мотиви номінації медичних назв: форма, яка надається лікам, спосіб приготування і застосування ліків, назва країни або міста, пов'язаних з рецептом, назва органа або хвороби, для лікування якої призначається препарат; назва лікарської сировини рослинного, тваринного та мінерального походження, яка домінує в препараті. 7. Ядро досліджених груп лексики – праслов(янська спадщина, у складі якої наявна частина слів індоєвропейського походження. 8. Основні шляхи збагачення біологічної лексики — за рахунок словотворення та запозичення готових номенів з інших мов. 9. У словотворі ботанічних назв переважає суфіксальний спосіб. Основна маса номенів утворюється від іменних основ за допомогою суфіксів -(н)ик, -ець, -(н)иця, -ин-а, -к-а, продуктивних ще з праслов(янського періоду. Значна продуктивність суфіксів -ій, -ун, -ук, -ай, -ок, -ак, -ень, -ич. Дуже мало префіксальних, префіксально-суфіксальних похідних. Іншим важливим способом творення нових ботанічних назв є осново- та словоскладання. Назви тварин в основному непохідні. Деякі назви мають суфіксальну будову, зафіксовані поодинокі випадки складних утворень. 10. Чужомовні нашарування представлені назвами з латинської, грецької, польської та німецької мов. Незначна частина іншомовної лексики – запозичення назв із тюркських, російської, голландської, італійської й інших мов. 11. Основна маса іншомовних запозичень у староукраїнській ботанічній лексиці – назви нових культур, а також дерев, трав, далеких від українських земель. Порівняно мало іншомовних нашарувань серед українських назв трав та тварин, що споконвіку відомі на нашій землі. 12. Назви лікарських форм і препаратів класифікуються за способом використання, лікувальним ефектом та основними медичними складниками. Із засвідчених у порадниках назв більшість – праслов(янського походження. На цю групу лексики помітно вплинула латинська термінологія. 13. Легенди, міфи, перекази й повір'я містять важливу інформацію про походження деяких назв і позначуваних ними реалій, а також про об'єктивні та приписувані рослинам і тваринам властивості. 14. З усіх розглянутих номенів у загальній структурі текстів переважають, безперечно, назви рослин. Саме рослини беруть на себе функцію основних помічників при хворобах, друге місце належить елементам тваринного походження. Рослини і тварини були і залишаються опорою людини у екстремальних ситуаціях. Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях: Пелюх (Файчук) Т. Г. Назви форм ліків та лікарських препаратів у лікарських порадниках XVI—XVIII ст.//Мовознавство. – 2001. – № 4. – С. 33—40. Файчук Т. Г. Назви лікарських засобів тваринного походження (зоологічна номенклатура) у лікарських порадниках XVI—XVIII ст.//Мовознавство. – 2003. – № 4. – С. 70—77. Пелюх (Файчук) Т. Г. Пам'ятки наукового стилю XVI—XVIII ст. Культурний та мовний аспекти//Мова і культура: Зб. статей. – К., 2002. — Вип. 4. – Т. ІІІ. – С. 53—59. Файчук Т. Г. Загальна термінологія ботаніки у лікарських порадниках XVI—XVIII ст.//Мова і культура: Зб. статей. – К., 2002. – Вип. 5. – Т. ІІ/2. – С. 176—180. АНОТАЦІЯ Файчук Т. Г. Біологічна та медична лексика у лікарських порадниках XVI—XVIII ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. – Київ, 2004. Дисертація присвячена дослідженню староукраїнської біологічної і медичної лексики лікарських порадників XVI—XVIII ст. у етимологічному, семантичному й структурному аспектах. Дисертація максимально повно представляє староукраїнські назви рослин і тварин, назви форм ліків і лікарських препаратів. З'ясовано, що основу досліджених груп лексики становить питома українська лексика, ряд слів успадковані з праслов'янської мови, незначну частину складають іншомовні запозичення. Ботанічні, зоологічні й медичні назви мають свої структурні й морфологічні особливості, є семантично мотивованими і немотивованими. Ключові слова: біологічна лексика, медична лексика, походження, первісне значення. АННОТАЦИЯ Файчук Т. Г. Биологическая и медицинская лексика в лечебниках XVI—XVIII вв. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт языковедения им. А. А. Потебни НАН Украины. – Киев, 2004. Для изучения процесса формирования украинской биологической и медицинской лексики исследование лечебников XVI—XVIII вв. является особенно актуальным, так как в них представлен богатый материал, позволяющий комплексно подойти к анализу различных лексических групп. Исследование происхождения и широкого функционирования ботанических, зоологических и медицинских наименований важно для исторической лексикологии. Диссертация посвящена исследованию староукраинской биологической и медицинской лексики лечебников XVI—XVIII вв. в этимологическом, семантическом и структурном аспектах. Диссертация максимально полно представляет староукраинские наименования растений, животных, наименования лекарственных форм и препаратов. Установлено, что основу исследованных групп лексики составляет исконная украинская лексика, ряд слов унаследован из праславянского языка, незначительную часть составляют заимствования. При анализе наименований растений и животных особое внимание уделяется мотивационным признакам, структурным характеристикам и словообразовательным особенностям наименований. Сравнительный типологический анализ рукописей лечебников и травников XVI—XVIII вв. позволил выделить и охарактеризовать специфические стилистические особенности этих памятников древности, и, таким образом, существенно дополнить теорию формирования научного стиля конкретного исторического периода. Основные результаты диссертации могут быть использованы при составлении словарей, для исследования некоторых проблем украинской исторической лексикологии и терминологии, при чтении общих и специальных курсов на филологических, биологических, медицинских факультетах высших учебных заведений. Ключевые слова: биологическая лексика, медицинская лексика, происхождение, первичное значение. ANNOTATION Faychuk T. G. The biological and medical lexis in medical reference books of the XVI—XVIII-th centuries. – Manuscript. Thesis for Kandidate's Degree in Philological Sciences with the Speciality 10.02.01 – the Ukrainian language. – The Institute of linguistics named after A. A. Potebnya of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004. The thesis is devoted to the investigation of the Old Ukrainian biological and medical lexis in medical reference books of the XVI—XVIII-th centuries under the genetic, semantic and structural aspects. The thesis up to the maximum fully presents Old Ukrainian titles of plants and animals, titles of medicine forms and medicinal preparations. It has been found out that the primordial Ukrainian lexis represents the basis of the researched groups of lexis, a whole number of words have been inherited from the Common Slavonic language; loan words represent an insignificant part. Botanical, zoological and medical titles have their structural features, they are semantically motivated and not. Key words: biological lexis, medical lexis, origin, primary meaning. PAGE 8

Похожие записи