.

Безсполучникові складні речення з пояснювальним компонентом у сучасній українській мові: Автореф. дис… канд. філол. наук / Є.І. Загревський, Харк. д

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3321
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С.СКОВОРОДИ

Загревський Євген Іванович
УДК801.56
БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ПОЯСНЮВАЛЬНИМ КОМПОНЕНТОМ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
10.02.01 – українська мова
Автореферат дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Харків – 1999

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.
Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор
кафедри української мови
Харківського державного педагогічного
університету ім. Г.С.Сковороди
Дорошенко Сергій Іванович.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
кафедри української мови
Дніпропетровського державного
університету
Баранник Дмитро Харитонович;
кандидат філологічних наук, доцент,
завідувач кафедри методики
викладання філологічних дисциплін
у початкових класах
Кіровоградського державного
педагогічного університету
Потєха Людмила Іванівна.

Провідна установа – Луганський державний педагогічний університет
ім. Т.Г.Шевченка, кафедра української філоллогії і загального мовознавства.
Захист відбудеться 3 червня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету
ім. Г.С.Сковороди.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ХДПУ ім. Г.С.Сковороди (310168 Харків – 168, вул. Блюхера, 2).
Автореферат розісланий 30 квітня 1999 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.А.Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан вивчення безсполучникових складних речень, на граматичний статус яких немає єдиного погляду, актуалізує потребу в монографічному розгляді окремих видів безсполучникових складних структур.
Предмет реферованого дослідження становлять безсполучникові складні речення з пояснювальним відношенням предикативних компонентів у сучасній українській мові з їх своєрідними структурно-граматичними ознаками і стилістичними функціями.
Будучи одним з поширених у стилях української мови видом безсполучникових складних структур, він не одержав у сучасній україністиці ні єдиного визначення, ні всебічного монографічного вивчення всіх його різновидів як із семантико-синтаксичного, так і з стилістичного поглядів. Це й спонукало обрати темою дослідження саме цей вид безсполучникових складних речень. Звернення до нього зумовлено ще й наявністю різних поглядів на граматичну природу окремих його різновидів, що стимулює їх подальше теоретичне осмислення як самостійного, не залежного від сполучникових речень виду складних речень. Усе це робить обрану тему актуальною.
Мета дисертаційного дослідження – виявити семантико-синтаксичні особливості пояснювальних відношень у структурі безсполучникових складних речень. Для досягнення цієї мети необхідно було розв’язати такі завдання:
1) визначити зміст поняття “пояснення” стосовно безсполучникового поєднання предикатних частин;
2) встановити структурно-семантичні особливості різновидів
безсполучникових складних речень з пояснювальним компонентом;
3) піддати аналізові особливості прояву граматичного зв’язку підрядності в окремих групах речень з пояснювальним відношенням частин;
4) уточнити граматичну і семантичну співвіднесеність розглядуваних структур з сполучниковими складними реченнями;
5) виявити поширеність аналізованих складних конструкцій у стилях сучасної української мови.
Принципи і методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. Провідний принцип – функціонально-семантичний. Інтерпретація матеріалу здійснюється методами описування, зіставлення, трансформації. Мовні явища аналізуються з урахуванням взаємозв’язку лексичного й морфолого-синтаксичного вираження структурних компонентів предикативних частин безсполучникових складних речень.
Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв’язку загального й окремого.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві піддано монографічному вивченню безсполучникові складні речення з пояснювальним відношенням предикативних компонентів, розкрито зміст поняття “пояснення” у застосуванні до безсполучникових складних речень, уточнено трактування граматичних зв’язків між предикативними частинами деяких різновидів пояснювальних конструкцій, здійснено підрахунки поширеності і частотності розглядуваних структур у стилях сучасної української мови.
Теоретичне значення праці полягає в тому, що в ній запропоновано нову класифікацію пояснювальних безсполучникових складних речень, доповнено й уточнено твердження І.Р.Вихованця про наявність підрядного зв’язку між предикативними частинами окремих різновидів безсполучникових складних структур з пояснювальним компонентом, на основі підрахунків доведено широке їх функціонування у різних сферах української мови як засобу усного і писемного спілкування, що має сприяти розв’язанню ряду важливих проблем безсполучниковості.
Практичне значення дослідження визначається передусім повним описом розглядуваного виду безсполучникових складних речень, а також представленим у праці значним фактичним матеріалом, дібраним з різних стилів української мови, який може бути використаний у читанні лекцій і написанні підручників та посібників, методичних розробок з синтаксису української мови для вищої і середньої школи. Висновки й узагальнення, наявні в цій роботі, можуть стати предметом обговорення на заняттях спецсемінарів, а також можуть бути покладені в основу окремого спецкурсу.
Матеріалом для спостережень послужили приклади, узяті з творів українських письменників XIX-XX століть, наукових праць, періодики останніх років, джерел офіційно-ділового стилю (близько 7 тис. мінімальних конструкцій).
Апробація положень дослідження. Матеріали дисертації були представлені у виступах на міжнародній конференції у Дніпропетровську (1997). Окремі положення й результати дослідження обговорювалися на щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів і молодих учених Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (1996; 1997; 1998). З теми дисертації опубліковано чотири статті й одні тези.
Обсяг і структура роботи. Представлена до захисту дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Загальний обсяг дисертації становить 150 сторінок. Список використаної літератури містить 194 джерела.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено предмет дослідження, дано об?рунтування актуальності обраної теми, сформульовані мета й завдання роботи, її теоретичне й практичне значення.
Перший розділ дисертації “Теоретичні основи вивчення безсполучникових складних речень з пояснювальним відношенням предикативних частин” присвячено аналізові питань, пов’язаних з визначенням пояснювальності як семантико-синтаксичного явища стосовно безсполуч¬никового поєднання предикативних частин складного речення.
Перша частина містить розгляд підходів до розуміння “пояснення” як семантико-синтаксичного явища і виявлення пояснювальних відношень між предикативними частинами безсполучникових складних речень. Продиктовано це сучасним станом синтаксичної науки , у якій представлені різне тлумачення змісту терміна “пояснення”, його конкретне наповнення й трактування особливостей вираження відношень пояснювальності. Причина різнобою у його сприйнятті не тільки і не стільки в новизні поняття “пояснення”, скільки в складності семантико-синтаксичної природи конструкцій, що передають пояснювальні відношення. Вони, як відомо, можливі як у межах простого, так і в структурі складного речення, у тому числі й безсполучникового, своєрідна будова якого потребує окремого вивчення.
Серед безсполучниково поєднаних предикативних частин засвідчується кілька різновидів пояснювальних конструкцій, різноманітних за структурою і типом граматичного зв’язку, що зумовлює появу різних класифікаційних принципів розглядуваних структур у працях як українських, так і російських дослідників (М.С.Поспєлов, Л.О.Кадомцева, С.І.Дорошенко, Є.М.Ширяєв, Д.І.Ізаренков). Відсутність єдності дослідників у їх класифікації зумовлена різними тлумаченнями семантико-синтаксичних відношень, що кладуться в основу родового поняття “пояснення”.
Урахування семантико-структурних і синтаксичних рис безсполучнико¬вих складних речень з пояснювальним відношенням привело атора дисертації до переконання, що “пояснення” в межах аналізованих структур правомірно розуміти як “розгортання змісту основного складу висловлення шляхом його деталізації” (О.С.Ахманова). Розгортання ж змісту висловленого у пояснювальній частині може виражатися різнотипними відношеннями предикативних одиниць. Це і 1) складне поєднання, в якому лексико-граматичне наповнення потребує його розгортання в пояснюючій, і 2) складна структура, в якій висловлене у препозитивному компонентові уточнюється постпозитивною частиною. і 3) складна будова, в якій назване в першій частині коментується наступною частиною, і 4) складне речення, в якому сформульоване в препозитивному компонентові тлумачиться в наступному.
Такий підхід до класифікації безсполучникових складних речень з по¬яснюваним відношенням компонентів дозволяє виділити чотири їх різновиди:
1) речення з розгортаючою частиною: а/ об’єктно-розгортаючі: Думка казала – не може, а віра твердила – може! (І.Багряний), б/ суб’єктно-розгортаючі: Все йому мерещилося – гупають Степанкові чоботища біля порога (Ю.Збанацький), в/ з пропущеною семантичною ланкою: Дивлюсь, турчин із-за куща ціляє прямо в мене (М.Кропивницький);
2) речення з уточнюючим компонентом: власне уточнюючі: а/ Незабаром знов новина: панич Льольо послав до двору робочих з гуральні (М.Коцюбинський), б/ розгортаючо-уточнюючі: А ти запам’ятай одне: в’юни які спритні, а й тих у підрешітку ловлять (Гр.Тютюнник);
3) речення з коментуючим складником: Микола вглядів під вербами білі плями: то біліли на дівчатах сорочки (І.Нечуй-Левицький), Сонце пече, трава пахне, рай, та й годі (Гр.Тютюнник);
4) речення з тлумачним елементом: Красиву легенду переповыдають зарубіжним гостям варшав’яки – так називають себе мешканці польської столиці (З газети).
Розглянуті безсполучникові складні конструкції пояснювального виду відбивають в основному запропонований С.І Дорошенком поділ безсполучникових складних речень з пояснювальним відношенням на чотири різновиди, але з деякими уточненнями і доповненнями. У дослідженні не збережено назву четвертого різновиду – “речення з доповнюючою частиною”. Видалося неприйнятним до змісту пояснення вносити значення доповнення, оскільки термін “пояснення” не включає поняття “доповнення” Правомірно в межах розглядуваного виду безсполучникових складних речень залишити лише конструкції, другий компонент яких тлумачить значення одного з слів (словосполучення) першої частини. За ними у праці закріплена назва “речення з тлумачною частиною”.
Аналіз усіх різновидів безсполучникових пояснювальних речень здійснюється у другій частині першого розділу.
Другий розділ “Проблема граматичного зв’язку між предикативними компонентами безсполучникових складних речень з пояснювальним відношенням” присвячений об?рунтуванню підрядного зв’язку у деяких різновидах розглядуваних конструкцій.
У першій частині доводиться потреба в подальшому дослідженні граматичності безсполучникових складних речень, що спричинено появою погляду на безсполучникові складні структури як на текстові сполуки, а не як реченнєві одиниці (РГ-80).
Однак вилучення безсполучникових складних сполук з розряду речень не можна прийняти з ряду причин. Перша – це те, що поєднання предикативних частин вступають у відповідні семантико-синтаксичні відношення, завдяки чому набувають певних граматичних значень. Друга: низка цих значень співвідноситься зі значеннями сполучникових складних речень, що дозволяє вбачати в них не текстові, а реченнєві сполуки одного з сполучниковими реченнями рівня. Третя: як і всяке складне сполучникове речення, безсполучникове складне речення характеризується інтонаційним малюнком всередині структури і інтонацією завершеності в кінці. Інтонаційна ж єдність складних компонентів і ритмомелодійна завершеність структури є однією з ознак реченнєвості будь-якої складної структури, у тому числі й безсполучникової.
В обстоюванні граматичності безсполучникових складних речень слушну думку висловив С.І.Дорошенко. Вона зводиться до твердження, що відсутність сполучників не позбавляє безсполучникові складні конструкції граматичності. На противагу сполучниковому поєднанню частин безсполучниковість становить такий спосіб формально-синтаксичної пов’язаності компонентів, при якому організація всієї синтаксичної структури спирається не на сполучники і сполучні слова, а на граматизовані елементи (порядок розташування складників, видо-часова, часово-способова і способово-модальна співвідносність присудків предикативних частин, морфолого-лексичні елементи, порядок слів у компонентах, інтонація), які виконують важливі конструктивні функції в граматичному оформленні складних речень. Вони, як відомо, наявні й у сполучникових складних реченнях. Але в них ці елементи функціонують як супровідні головним показникам граматичної пов’язаності компонентів – сполучникам і сполучним словам. У безсполучникових реченнях вони відіграють вирішальну роль у формуванні відношень предикативних частин. Як показали подальші дослідження, в окремих видах безсполучникових складних речень було виявлено граматичні зв’язки сурядності й підрядності, що спонукає до ретельного вивчення кожного різновиду безсполучникових конструкцій, у тому числі й у системі конструкцій пояснювальності.
У другій частині другого розділу аналізується наявність підрядного зв’язку у безсполучникових складних реченнях з розгортаючим компонентом.
Серед різних підходів до визначення типу граматичного зв’язку в безсполучникових складних сполуках вирізняється один з найбільш перспективних. Він окреслився в останні десятиліття під впливом посилення уваги дослідників до виявлення функцій окремих структурних елементів безсполучникових складних речень як засобів граматичного зв’язку.
Так, за І.Р.Вихованцем, наявність підрядного зв’язку визнається в тих безсполучникових складних реченнях, у яких структурна схема будується за моделлю простого речення: залежний компонент зумовлюється семантико-синтаксичною валентністю опорного слова, зокрема дієслів мовлення, думки, сприймання. На їх валентності ?рунтується вид підрядного зв’язку в об’єктно-з’ясувальних (за нашою термінологією – об’єктно-розгортаючих) безсполучникових складних реченнях зразка: Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело (А.Малишко).
Це спостережання є новим словом у синтаксичній науці, достовірність якого має підтверджуватись і уточнюватись. Уважаємо за доцільне додати таке. Подаючи ілюстрації до дієслів мовлення, думки, сприймання, учений пов’язав їх лише з особовими, часовими і способовими формами. Тим часом опорним може бути інфінітив, а також дієприкметники і дієприслівники, утворені від основ згадуваних груп дієслів, як-от: Це все рівно, що сказати – великий колгоспник (О.Довженко), Леус уже був переконаний: не вийшло зборів (Ю.Збанацький), Багато хто з дружнім співчуттям стежить за розвитком подій, вірячи: рано чи пізно Калерія звільниться від меланхолії і гляне на життя тверезими очима (В.Петльований). Це доповнення розширює коло дієслівних форм певних семантичних груп, які своєю валентністю зумовлюють появу залежного предикативного компонента.
Прислівна залежність відзначається і в безсполучникових складних реченнях з розгортаючим компонентом такого зразка: Так питається: невже тому кінця-краю не буде? (З усного мовлення); На ранок чутно: то того, то другого обікрадено (Панас Мирний). Це суб’єктно-розгортаючі – за нашою терінологією або суб’єктно-з’ясувальні – за І.Р.Вихованцем.
У цих реченнях у ролі опорних слів виступають дієслова певного морфологічного оформлення (з постфіксом -ся), безособово-предикативні слова і прислівники як носії активної валентності: дієслова за притаманною їм лексико-синтаксичною властивістю, а прислівник – внаслідок переміщення у первинну для дієслова предикативну функцію. Їхня сильна валентність потребує заповнення граматично вільної позиції, яка за характером запитань є позицією суб’єкта. Залежність постпозитивного компонента безсполучниково¬го речення викликана предикатом препозитивної частини, що є не чим іншим, як одним із видів прислівного зв’язку, конкретно – підрядним зв’язком. Це твердження про наявність підрядного зв’язку в суб’єктно-розгортаючому різновиді пояснювальних безсполучникових речень висувається як альтернативне відомому погляду, за яким у суб’єктно-з’ясувальних реченнях визнається предикативний зв’язок (І.Р.Вихованець). Отже, у названих підходах до граматичної кваліфікації розглядуваних речень відмінним є трактування типу граматичного зв’язку: за І.Р.Вихованцем – предикативний, з нашого погляду – підрядний.
Відзначаючи теоретичну обґрунтованість виявлення граматичного зв’язку між предикативними частинами розглядуваного зразка розгортаючого (з’ясувального) речення, вважаємо за можливе висловити докази саме підрядного, а не предикативного зв’язку.
І.Р.Вихованець розглядає безсполучникові складні речення як граматичне утворення, побудоване на синтаксичних зв’язках і функціях, аналогічних синтаксичним зв’зкам і функціям елементів простого речення. Звідси й можливість виділення в безсполучникових складних реченнях окремих типів граматичного зв’язку: предикативного, підрядного, сурядного. Однак треба, мабуть, погодитися з давно висловлюваним твердженням про те, що просте й складне речення мають специфічні граматичні ознаки. Між ними є схожість, але немає тотожності в засобах і формах вираження граматичних зв’язків компонентів. Звідси й вимога – піддавати аналізові конкретний тип комунікативної одиниці – просте або складне, сполучникове чи безсполучникове речення. Необхідно шукати особливості граматичності в кожному комунікативному типі, не відкидаючи наявності спільних граматичних ознак.
Якщо зіставляти просте і безсполучникове складне речення за тим, який тип граматичного зв’язку бере участь у структуруванні їх формально-синтаксичної основи, то слід констатувати їх несхожість. У простому реченні предикативний зв’язок виявляється в координації, яка ґрунтується на синтезі узгодження і керування. Це й зумовлює взаємоспрямованість і взаємозалежний зв’язок. Присудок вимагає (керує) відповідної форми підмета, підмет узгоджує свої форми з вимогами присудка. У безсполучниковому складному реченні постпозитивна частина виконує волю “хазяїна” (В.А.Бєлошапкова) – заповнює порожню клітину (М.П.Кочерган) – суб’єктну позицію. При цьому підпорядкована безсполучниково приєднана частина не відповідає на вимоги опорного слова жодними ознаками узгодженості. Тому немає підстав говорити про координацію між головною та підрядною частинами в суб’єктно-розгортаючих конструкціях безсполучникових складних речень. Відношення в цих структурах засноване на підрядному зв’язку, на прислівній його формі.
У предикативному й підрядному зв’язках є кілька спільних диференційних ознак. Це – передбачуваність, обов’язковість предикативного чи підрядного зв’язку, їх закритість. Однак у них є така ж кількість диференційних ознак, за якими вони кардинально різняться. Одна з них – це визнання прислівної залежності у підрядному типі граматичного зв’язку і відсутність подібної форми у предикативному зв’язку. Крім цього, досить істотною є взаємозалежність підмета й присудка, їх взаємозв’язок, що є “вершинною диференційною ознакою предикативного зв’язку”, і односпрямованість, однобічна залежність, що є визначальною диференційною ознакою підрядного зв’язку (І.Р.Вихованець).
Цю суттєву відмінність ми й кладемо в основу підходу до визнання в безсполучникових складних реченнях суб’єктно-розгортаючого різновиду підрядного, а не предикативного типу граматичного зв’язку. Відомо ж, що односпрямованість валентного опорного слова, яка викликає передбачуваний й обов’язковий зв’язок, зумовлює керування як одну з форм граматичного зв’язку, що й знаходить свій вираз у відношенні опорного дієслова і залежної постпозитивної частини безсполучникової структури. У цьому знаходить вияв підрядний зв’язок.
Отже, в суб’єктно-розгортаючих реченнях, як в об’єктно-розгортаючих, слід визнати наявність підрядного зв’язку між предикативними компонентами.
У третій частині розділу йдеться про визнання підрядного зв’язку в окремих групах уточнюючого різновиду безсполучникових складних речень.
Як зазначалось, підрядний зв’язок у реченнях з розгортаючим значенням ґрунтується на сильній валентності опорного дієслова-присудка препозитивного компонента, яка відіграє структуруючу роль у будові безсполучникового поєднання предикативних частин. Маючи правобічну і лівобічну сильну валентність, дієслова структурують об’єктно- і суб’єктно-розгортаючі безсполучникові складні конструкції. Вони програмують передбачуваність й обов’язковість розгортання дії, завдяки яким визначається підрядний зв’язок.
Подібне спостерігається і в окремих групах уточнюючих речень. З двох груп речень з цим значенням, а саме: 1) з опорними словами вказівного значення (І знай іще те: горить душа мужича – А.Головко) і 2) з опорними повнозначними лексемами, позбавленими конкретно-речового вираження (Неясна ворухнулась в мене тоді думка: мабуть, я для літератури потрібний – Остап Вишня) – граматичну підрядність слід визначати лише серед конструкцій першої групи. У них, як відомо, опорними словами препозитивної частини виступають вказівні займенники, займенниковий прислівник так (отак) і числівник один у займенниковому значенні. Проте не у всіх реченнях з переліченими словами предикативні частини перебувають у підрядному зв’язку. Ідеться лише про структури типу: Вигадає ж отаке – солов’їв записати (О.Гончар), у яких предикати мають значення мовлення, мислення, сприйняття, а також конструкції з предикатом у формі дієслова на – ся, безособово-предикативного слова і прислівників як носіїв активної валентності: дієслова за притаманною їм валентністю, а прислівники – внаслідок переміщення у предикативну позицію, як-от: Ясно одне: який би там Гнат не був, які б у нього не були помилки, а він – Радянська влада на селі (Г.Тютюнник).
В аналізованих реченнях валентна сила названих дієслів спрямована на вказівні займенники, займенниковий прислівник так (отак), числівник один у займенниковому значенні, які не задовольняють семантико-синтаксичної потреби керуючого слова в розгортанні. Тому, будучи позбавленими лексичного наповнення, бо виконують лише вказівну роль, вони можуть пропускатися. При цьому зміст речення не втрачається. Не губиться й граматичне відношення предикативних частин. Пор.: Вигадає ж отаке – солов’їв записати – Вигадає ж – солов’їв записати; Одне ясно – в півхоту (В.Петльований) – Ясно – в півхоту.
Виходить, що граматична залежність зумовлена наявністю в препозитивній частині не вказівного займенника чи займенникового прислівника або числівника в займенниковому значенні, а опорних дієслів мовлення, думки, сприйняття чи безособово-предикативного слова або прислівника, які й структурують безсполучникове речення пояснювального виду, що дозволяє вбачати в таких конструкціях вияв прислівної форми підрядності, як і в реченнях з об’єктно-розгортаючим та суб’єктно-розгортаючим відношенням.
Однак на перешкоді визнання їх власне об’єктно- і суб’єктно-розгортаючими реченнями стоять вказівні слова, які супроводжують опорні дієслова-присудки препозитивних частин. Їх наявність створює подвійну залежність. З одного боку, вказівні слова завдяки своїй природі вимагають розкриття, уточнення свого змісту. У той же час семантика дієслова завдяки сильній валентності потребує заповнення синтаксичної позиції об’єкта чи суб’єкта. У результаті в семантико-синтаксичному відношенні контамінуються два значення: уточнення й роз’яснення. Тому такі речення стоять на межі двох різновидів безсполучникових складних речень з пояснювальним компонентом. Це – уточнюючо-розгортаючі безсполучникові складні речення. Іхню структурно-граматичну ознаку становить наявність у препозитивній частині опорних слів: дієслів-присудків із значенням мовлення, думки, психічного стану і слів категорії стану, завдяки яким постпозитивна частина набуває функцій об’єкта чи суб’єкта, та залежних від дієслів-присудків вказівних слів, які потребують уточнення.
Дещо іншого типу є речення, до складу першого компонента яких не входять дієслова мовлення, думки, сприйняття, слова категорії стану. Це й змушує виділити їх в окрему групу для самостійного розгляду. Їх особливість у тому, що при наявності в препозитивній частині дієслів-присудків іншої семантики, які не володіють сильним керуванням, а значить – не вимагають розгортання, єдиним структуруючим елементом будови безсполучникового складного речення стає опорне слово займенниково-прислівникового вказівного значення. Потребуючи уточнення, вони спричинюють виникнення речень з безсполучниково поєднаним уточнюючим компонентом: А прізвище таке в нього: Дилда (Остап Вишня).
Такі конструкції слід уважати власне уточнюючими реченнями, оскільки в них наявне лише уточнення вказівних слів. Дієслова, від яких вони залежать, не відіграють такої семантико-синтаксичної ролі, яку відіграють дієслова в раніше розглянутій групі речень.
Отже, у групі уточнюючого різновиду безсполучникових складних речень з опорними словами у вигляді вказівних займенників, прислівника так (отак) і числівника один у займенниковому значенні окреме місце посідають структури, які стоять на межі між розгортаючим та уточнюючим різновидами. Це синкретичні розгортаючо-уточнюючі безсполучникові конструкції. Речення не з опорними дієсловами мовлення, думки, сприйняттів, словами категорії стану і вказівними займенниками становлять структури власне уточнюючого різновиду. Ці побудови складають другу групу уточнюючих безсполучникових складних речень. У них відношення предикативних частин не ґрунтується на залежності постпозитивної частини від опорного дієслова-присудка. Відсутність у цих реченнях, як і в коментуюючих та тлумачних, дієслів з сильною синтаксичною валентністю дозволяє кваліфікувати граматичний зв’язок як недиференційований.
У третьому розділі “Співвіднесеність безсполучникових складних речень із компонентом пояснення з сполучниковими складними реченнями” зіставляються речення обох типів і встановлюються можливості їх взаємоперетворення.
Зіставлення речень обох типів дає змогу стверджувати, що безсполучникові складні речення не можна ототожнювати з сполучниковими, зокрема – з складносурядними й складнопідрядними. Їх відмінності очевидні. Однак в обох типах складних речень є не тільки часткове, за яким кожен з них відрізняється один від одного, але й загальне, що властиве їм як складним структурам. Це й дозволяє встановлювати певну співвіднесеність безсполучникових складних структур з сполучниковими.
Безсполучникові складні речення об’єктно-розгортаючого і суб’єктно-розгортаючого різновидів співвідносні зі сполучниковими: за однією класифікацією – зі складнопідрядними додатковими і підметовими, за іншою – зі складнопідрядними з’ясувальними, конкретно – об’єктно-з’ясувальними й суб’єктно-з’ясувальними. Підтвердження цього знаходимо у можливості перетворення складнопідрядних об’єктно-з’ясувальних у безсполучникові і навпаки, як-от: Кайдаш побачив, що справді треба одрізнити дітей (І.Нечуй-Левицький) – Кайдаш побачив: справді треба одрізнити дітей. Подібне засвічується і в суб’єктно-розгортаючих реченнях: І видно: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістане, дорогою вози потяглися (Остап Вишня) – І видно, що аж-аж-аж ген до того ліска дорогою вози потяглися.
Серед безсполучникових складних конструкцій з уточнюючим компонентом співвідносними зі сполучниковими складними реченнями є ті, у яких опорні елементи виражені словами невказівного значення. Такі безсполучникові поєднання співвідносяться зі сполучниковими структурами, які передають пояснювальні відношення за допомогою службових слів тобто, а саме, зокрема. Пор.: Серед народу ходили жахливі чутки: німці кидають у вогонь дітей, розстрілюють мирне населення, нелюдськими муками мордують полонених червоноармійців (Гр.Тютюнник) – Серед народу ходили жахливі чутки, зокрема: німці кидають у вогонь дітей, розстрілюють мирне населення…
Можливість перетворення на сполучникові речення спостерігаються і в окремих безсполучникових конструкціях з тлумачною частиною. Пор.: В молодших класах, та й в середніх, а для багатьох і в старших все це було зовсім далеке, “терра інкогніта”: латинською мовою це означає “невідома земля” і взагалі щось невідоме (Ю.Смолич) – Все це було зовсім далеке, “терра інкогніта”, що латинською мовою означає “невідома земля”.
Однак не всі розглядувані структури перетворюються на співвідносні сполучникові. Трансформації не піддаються:
1) розгортаючі речення: а/ з питальними словами й частками, як-от: Скажи мені, хіба воно так повинно було вчинитися, щоб ти вилюднів не в батьковій, а в чужій хаті? (М.Кропивницький); б/ з другою предикативною частиною, вираженою номінативною структурою: От тільки прізвище мені моє не подобалося… Уявіть собі: Чапаєв, Голота, Жухрай, Корчагін і … Кузовчиков! (Гр.Тютюнник); в/ з постпозитивною частиною, яка становить специфічний усталений вислів, цитату чи включає слова-речення так, еге, авжеж, ні, просторічні елементи, вигуки: Я ще восени запам’ятав [номер]: ШД-41-18 (Гр.Тютюнник); І вона згодилась: так, не ті часи, щоб боятись (О.Гончар); Та не бійся, як умру, а збігай до тітки Насті й скажи: так і так мовляв, чиста сорочка й спідниця бабині в коморі, у зеленій скрині… (Гр.Тютюнник); Коли так уже перед вечером чую: рип-рип, рип-рип, рип-рип! (Гр.Тютюнник); г/ друга частина включає форми дієслів наказового способу: Навіть пани гомонять: оддаймо землю (М.Коцюбинський); д/ із неназваними дієсловами сприймання: Ви дивитесь угору – пропливає зграйка чирят (Остап Вишня);
2) уточнюючі конструкції, у яких опорні елементи виражені словами вказівного значення. Це стосується як власне уточнюючих речень, так і розгортаючо-уточнюючих: Однак Іван Семенович вчинив інакше – вирішив розправитись із сміливим редактором… (З газети); Скажу одне: на підкорену висоту вдруге підійматися не цікаво (З газети);
3) коментуючі речення: Там, на чорному тлі шибок щось біліє… то Хо… (М.Коцюбинський);
4) речення з компонентом тлумачення із займенниковим прислівником так: Будинок “Слово” давно перетворився в “Крематорій” – так його прозвали за нещадні й систематичні арешти письменників, митців та науковців (І.Багряний).
Усі перелічені конструкції – типово безсполучникові одиниці, не співвідносні з жодним видом сполучникових складних речень. Таким чином, усі різновиди (крім коментуючого) безсполучникових пояснювальних конструкцій поділяються на групу співвідносних речень і групу не співвідносних з сполучниковими структурами, що викликає необхідність пошуку індивідуальних рис граматичності в кожному окремому їх різновиді, не відкидаючи при цьому спільного.
У четвертому розділі “Стильова приналежність безсполучникових складних речень з компонентом пояснення” аналізується поширеність досліджуваних конструкцій у стилях мови.
Відсутність єдиного погляду на можливість використання безсполучникових складних речень у книжних стилях викликала потребу у встановленні загальної картини функціонування цих структур у різних сферах застосування мови.
Дані дисертаційного дослідження доводять, що конструкції з пояснювальним відношенням властиві всім книжним стилям. Більше того, побудови цього виду безсполучникових речень трапляються частіше за інші види складних безсполучникових структур. Це дає підстави стверджувати, що аналізовані конструкції є загальностильовими одиницями, хоч наявність їх у різних книжних стилях неоднакова.
Обмеженість у використанні зумовлена не структурними моделями, а тими лексичними елементами, що становлять стрижень структури, є їх конструктивними складниками. Встановлено, що кожен стиль у будові конструкції з розгортаючим різновидом надає переваги певному колу лексем. Так, серед слів, що вимагають пояснення другим компонентом, у художній літературі засвідчуються здебільшого: бачити, відчувати, гомоніти, дорікати, думати, згадати, нарадити, просити, чути, шепотіти; у публіцистичному стилі – зазначати, засвідчувати, заявити, констатувати, наголошувати; у науковому стилі – вважати, вказати, зазначити, підкреслити, свідчити, стверджувати; в офіційно-діловому – встановити, доповідати, заявити, інформувати, попередити тощо. Стильова закріпленість цих лексем стоїть на перешкоді їх використання в іншому стилі, однак це не виключає можливості функціонування розгортаючого різновиду як структурно-граматичного типу в стилях української мови.
Окреме місце серед них посідають конструкції, у яких у розгортаючій частині є слова, які своєю семантикою підводять до сприймання, але немає слова, що називає сам процес сприймання, як у реченні: Дивлюсь, турчин із-за куща ціляє прямо в мене (М.Кропивницький), у якому пропущена лексема бачу. Через відсутність заповненої словесної ланки логічної послідовності викладу думки такі речення не властиві ні офіційно-діловому, ні науковому стилям. Вони не відповідають їх вимогам: забезпечити логічну стрункість викладу. Сфера вживання цих речень – усне розмовне мовлення, художня література, окремі газетні жанри. Вони можливі й у науково-популярному викладі.
Речення з уточнюючою частиною, у яких у ролі опорних виступають слова з вказівним значенням (такий, так тощо) і слова, позбавлені конкретно-речового вираження (означальні займенники, прикметники, числівники, іменники), а також їх різноманітні поєднання, використовуються в усіх книжних стилях.
Наступні два різновиди – з коментуючою і тлумачною частинами – у книжних стилях засвідчуються рідко. Обидва вони відзначені в публіцистичному та художньому стилях. У науковому та офіційно-діловому можливі лише коментуючі безсполучникові речення.
У висновках констатується:
1. Пояснювальні відношення, засновані на “розвитку змісту основного складу висловлення шляхом його деталізації” (О.С.Ахманова), диктують порядок розміщення предикативних частин, який формує смислове і синтаксичне відношення всієї конструкції: у препозиції – пояснюваний, у постпозиції – пояснюючий компонент. Оберненість їх неможлива. За цією ознакою речення з пояснювальним відношенням кваліфікуються як негнучкі структури.
2. Особливістю побудови цих речень є наявність у предикативних частинах лексичних елементів, які відіграють конститутивну роль в організації структурної схеми аналізованих конструкцій. Одні з них містяться в першій частині, інші – у другій частині. У конститутивній функції виступають: у першій частині – дієслова, займенники, іменники, прикметники, числівники, прислівники, у другій – вказівні займенники, присілвник так. На їх основі будуються безсполучникові складні речення з розгортаючою й уточнюючою частинами (з конститутивним елементом у першій частині) та з коментуючою й тлумачною частинами (у них названі елементи є складовими другої частини).
3. Наявність у структурах з розгортаючим компонентом слів з сильною валентністю зумовлює відношення, у якому друга предикативна частина заміщає позицію об’єкта або суб’єкта. Обов’язковість заміщення цих синтаксичних позицій дала підстави визнати наявність підрядного зв’язку не тільки в об’єктно-розгортаючих, а й суб’єктно-розгортаючих різновидах речень.
4. Є підстави вбачати зв’язок підрядності й у групі конструкцій з уточнюючим компонентом, у яких конструктивну функцію у препозитивній частині виконують не вказівні займенники чи прислівник так, а дієслова мовлення, думки, волевиявлення, чуттєвого чи інтелектуального сприйняття.
5. Розглянутий у дисертації матеріал переконливо доводить загальностильовий характер безсполучникових складних речень взагалі і їх пояснювального виду зокрема. Органічне структурне, семантичне і логічне відношення пояснюваного й пояснюючого, властиве розглядуваним різновидам безсполучникових складних конструкцій, відповідає вимогам цих стилів мови, у тому числі й тим, які потребують недвозначного вираження думки. Це важливо для усвідомлення того, що безсполучникові складні речення як своєрідний структурно-синтаксичний тип складних речень посідає окреме помітне місце в синтаксичній будові мови, а тому й заслуговує на вивчення на рівні з іншими складними реченнями.

ПУБЛІКАЦІЇ

Основні положення дослідження викладено у статтях та тезах:
1. Загревський Є.І. Безсполучникові складні речення з пояснювальними відношеннями частин у науковому стилі української мови // Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. – Вип. 3. – Харків: ХДПУ, 1997. – С. 137-141.
2. Загревський Є.І. Зміст терміна “пояснення” як виду синтаксичного відношення // Там же. – С. 146 – 148.
3. Загревський Є.І. Функціонування складних безсполучникових речень у книжних стилях сучасної української мови // Вісник Харківського університету. Актуальні питання сучасної філології. – 1998. – № 408. – С. 73-76.
4. Загревський Є.І. Засоби граматикалізації в безсполучникових складних реченнях пояснювальних відношень // Там же. – С. 77-80.
5. Загревський Є.І. Проблеми вивчення безсполучникових складних речень з пояснювальним компонентом // IV Міжнародна конференція: Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: Матеріали: У 2 т., 5 ч. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997. – Т. 1. – Ч. 1. – С. 40-44.

АНОТАЦІЇ

Загревський Є.І. Безсполучникові складні речення з пояснювальним компонентом у сучасній українській мові. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 1999.
Дисертаційне дослідження присвячене виявленню семантико-синтаксичних особливостей пояснювальних відношень у структурі безсполучникових речень. У дисертації визначено зміст “пояснення” стосовно безсполучникових конструкцій, всебічно розкрито особливості структурної організіції їх окремих різновидів, що дозволило уточнити класифікацію безсполучникових пояснювальних речень. Виявлення структурно-граматичних ознак дало змогу встановити підрядний зв’язок в окремих групах пояснювальних речень безсполучникового типу і, таким чином, визнати їх граматичну співвіднесеність зі сполучниковими складними реченнями. На основі здійсненого аналізу семантичної й граматичної співвіднесеності досліджуваних і сполучникових конструкцій констатовано, що речення обох типів виявляють як спільні, так і специфічні риси граматичності. Проведено дослідження поширеності й частотності безсполучникових складних речень з пояснювальними відношенями компонентів у стилях мови і доведено їх широке функціонування у різних сферах використання сучасної української мови.
Ключові слова: безсполучникові складні речення, пояснення, класифікація, підрядний зв’язок, граматична й семантична співвіднесеність, стильове функціонування.

Zagrevski E.I. Asyndetic compound sentence with explanatory component in the modern Ukrainian language. – Manuscript.
Thesis for a candidate degree of philologikal sciences in speciality 10.02.01. Ukrainian Language. – Kharkiv State Pedagogikal University named after G.Skovoroda, Kharkiv, 1999.
The thesis is devoted to manifestation of semantic-syntactical features of the explanatory relations in asyndetic sentence structure. There the content of “explanation” of asyndetic constructions is determined, the peculiarities of the structure organization of their special types are comprehensively disclosed. It helps to specify the asyndetic explanatory sentence classification. Structural grammar signs manifestation made possible the ascertainment of subordinate connection in definite groups of the asyndetic explanatory sentences. So it helped to define their grammatical correlation with syndetic compound sentences. This analysis of semantic and grammatical correlation of syndetic constructions established the both types of the sentences demonstrated common and special grammatical features. It was held the investigation of spreading and frequency of asyndetic compound sentences with explanatory relations of the components in language styles and it was demonstrated their wide functioning.
Key words: asyndetic compound sentences, explanation, classification, subordinate connection, grammatical and semantic correlation, style functioning.

Загревский Е.И. Бессоюзноые сложные предложения с пояснителным компонентом в современном украинском языке. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1999.
Диссертационное исследование посвящено анализу семантико-синтаксических особенностей пояснительных отношений в структуре бессоюзных сложных предложений украинского языка. В диссертации определено содержание понятия “пояснение” относительно бессоюзных конструкций, под которым усматривается развитие содержания основного состава высказывания путем его детализации. Такое понимание термина “пояснение” позволило обнаружить в рамках пояснительного вида сложных бессоюзных предложений отношения развертывания, уточнения, комментирования и толкования, что с определенными уточнениями соответствует ранее сформулированной классификации этого вида сложных структур, а также всесторонне раскрыть особенности структурной организации отдельных разновидностей пояснительных предложений. Их важным структурным показателем признается порядок размещения предикативных частей, который формирует смысловое и синтаксическое отношение всей бессоюзной конструкции: в препозиции – пояснительный, в постпозиции – поясняющий компонент. Особенностью этих предложений является также наличие в препозитивной или постпозитивной предикативных частях лексических элементов, которые выполняют конституирующую роль в организации схемы анализированных конструкций.
Выявление структурно-грамматических признаков построения бессоюзных пояснительных конструкций дало возможность обнаружить в отдельных их группах подчинительную связь. Наличие в первой части бессоюзных предложений с развертывающей частью опорных слов с сильной валентностью (глагольных форм, в том числе причастий и деепричастий, наречий, предикативных прилагательных со значением речи, мысли восприятия) свидетельствует о присловной зависимости. Исходя из того, что сложные конструкции строятся на синтаксических отношениях и функциях, отличных от синтаксических отношений и функций простого предложения, а также из того, что, в бессоюзных сложных предложениях анализируемой разновидности зависимость постпозитивной части предопределена валентностью предикативного слова, между их частями отрицается наличие двусторонней связи координации. Поэтому подчинительная связь признается как в предложениях, у которых вторая предикативная часть по требованию семантико-синтаксической валентности опорного предиката замещает позицию объекта, так и в конструкциях, у которых постпозитивный компонент находится в позиции субъекта.
Проведенные исследования дали основания усматривать подчинительную связь наряду с развертывающе-объектными и развертывающе-субъектными предложениями и в группе конструкций с уточнительным отношением. Это касается тех бессоюзных предложений, в которых конструктивную функцию в препозитивной части выполняют не указательные местоимения, наречие так, а глаголы со значением речи, мысли, волеизъявления, чувственного или интеллектуального восприятия. Наличие таких глаголов позволило усмотреть в этих конструкциях присловную форму грамматической зависимости. Наличие же указательных слов, которые сопровождают глаголы-сказуемые, дало возможность отнести их не к развертывающим, а уточнительным, конкретно – к уточнительно-развертывающим.
Полученные данные о наличии продчинительной связи в группе бессоюзных сложных предложений с пояснительными отношениями позволяет вести речь не только об их семантической соотнесенности с союзными сложными предложениями, но и о соотнесенности грамматической. Вместе с тем в исследовании признается, что семантическая соотнесенность отличается некоторым своеобразием: бессоюзные предложения воплощают в сложное единство отличное от союзных конструкций значение.
Благодаря проведенному исследованию распространенности и частотности бессоюзных сложных предложений с пояснительными отношениями компонентов в стилях языка доказано широкое их функционирование в различных сферах использования современного украинского языка. Значительная распространенность этого вида бессоюзных сложных предложений ведет к стабилизации структурно-семантического типа предложений, а значит, позволяет признать его не только разновидностью речи, но и элементом синтаксической структуры языка.
Ключевые слова: бессоюзные сложные предложения, пояснение, классификация, подчинительная связь, грамматическая и семантическая соотнесенность, стилистическое функционирование.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020