АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

ЛЕКОМЦЕВА ЄВГЕНІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 616.853-092.8:612.4

Клініко-неврологічний та функціональний стан гіпофізарно-гонадної та
гіпофізарно-тиреоїдної систем у хворих на епілепсію

14.01.15 – нервові хвороби

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних
наук

Харків – 2005 Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Григорова Ірина Анатоліївна, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри нервових
хвороб

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Волошина Наталія Петрівна, Інститут
неврології, психіатрії та наркології АМН України, керівник відділу
нейроінфекцій та розсіяного склерозу

доктор медичних наук, професор Зозуля Іван Савович, Київська медична
академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач
кафедри медицини невідкладних станів

Провідна установа:

Інститут геронтології АМН України, відділ клінічної фізіології та
патології екстрапірамідної нервової системи

Захист відбудеться “ 20 ” квітня 2005 р. о 1000 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01 при Інституті
неврології, психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068, м.
Харків,

вул. Академіка Павлова, 46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту неврології,
психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068 м.
Харків, вул. Академіка Павлова, 46.

Автореферат розіслано “ 18 ” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, с.н.с.
Л.І Дяченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Епілепсія та епілептичні синдроми є одними з найбільш
поширених захворювань нервової системи. Поширеність епілепсії у
загальній популяції більшості країн Європи складає 5–10 випадків на 1000
населення (Shorvon S., 1995; Holmes G., 1997), тоді як на Україні на неї
страждають в середньому 7–12 осіб на 1000 населення (Волошин П.В.,
Мерцалов В.С., 1996). Згідно з даними більшості епідеміологічних
досліджень, які були проведені у нашій країні та закордоном, на сьогодні
відмічається зростання питомої ваги епілепсії у загальній структурі
захворювань нервової системи від 0,5 % до 0,8–1,2 % (Григорова І.А. та
співавт., 2003; Smith H.S., Sang C.N., 2002). Численність проявів
епілептичних нападів, раптовість їх розвитку, порушення свідомості і
життєвих функцій, які можуть свідчити про органічну патологію з
небезпекою смерті, визначають епілепсію як актуальну проблему сучасної
неврології (Бибилейшвили Ш.И., 1980; Яхно Н.Н., Штульман Д.Р., 2001;
Пітик М.І., Тодорів І.В., 2002; Зенков Л.Р., 2002; Zimmerman A.W., 1986;
Gallangher B.B., 1987).

Сьогодні немає сумнівів у тому, що в патогенезі епілепсії важливими є
патологічні зміни різноманітних механізмів: нейротрансмітерних –
глутамат і ГАМК-ергичний обмін (Погодаев К.И., 1986; Brown M.R., Tache
J., 1981; Fariello R. et al., 1984), дисбаланс у біохімічних системах
катехоламінів і нейропептидів (Горячева Т.В. и соавт., 1988; Bajorek
J.G. et al., 1986; Hokfelt T., et al., 2003), амінокислотних (Карлов
В.А., 1990; Циганенко А.Я. и соавт., 2002; Akimoto M., 1982),
електролітних (Розумович О.В., 1984; Hopkins A., 1987), енергетичних
(Ворлоу Ч.П. и соавт., 1998; Baxter J.D., Mellod K.M., 1980; Lucke A. et
al., 1990), імунологічних (Морозов В.И., Полянский Ю.П., 1988; Ефремов
В.В., Мартиросян В.В., 1989; Amado D. et al., 1993), які сприяють
епілептизації нейронів та розповсюдженню епілептичної активності в
структурах головного мозку.

В останній час значна увага приділяється патології нейрогормональної
регуляції у хворих на епілепсію (Богданов Н.Н., 1999; Herzog A.G., 1999;
Isojarvi J.I. et al., 2003, Rojas L.V. et al., 2003).

Єдність та взаємозв’язок нервових та ендокринних механізмів дозволяє
розглянути їх як єдину нейроендокринну систему. Різні рівні ЦНС,
включаючи кору головного мозку, беруть участь в регулюванні діяльності
ендокринних залоз. Їх гормони можуть безпосередньо впливати на нейроні
пули і модулювати таким чином нейрональную активність вищих нервових
центрів. Гормони по-різному впливають на поріг судомної готовності
головного мозку. На епілептичну активність діють „конвульсанти”:
тироксин, трийодтиронін, естрогени. „Антиконвульсантами” є альдостерон,
прогестерон, тестостерон, мелатонін (Крыжановский Г.Н., Глебов Р.Н.,
1984; Бадалян Л.О. и соавт., 1991; Dillmann W.N., 1985; Fountain N.B.,
Bear J., 1998; Walter Ch., 2000; Klein P. et al., 2003).

У численних роботах було виявлено, що при епілепсії змінюється стан
гіпофізарно-тиреоїдної системи (Простакова Т.И., 1978; Плотникова И.В.,
1992; Beckers C., 1982; Dumont J.E. et al., 1992),
гіпофізарно-тестикулярної (Мухин К.Ю., 1989; Gray A. et al., 1991;
Krester D.M. et al., 1992; Griffiths K., Denis L., 2000) та
гіпофізарно-оваріальної систем (Юферева Е.П., 1966; Семенов П.А., 1992;
Власов П.Н., 1993; Олейникова О.М., 2001; Backtrom T., 1982; Morrell
M.J., 1999; Bilo L. et al., 2001). Проте спільного погляду на характер
взаємовідносин між залозами внутрішньої секреції та епілепсії у
науковців не склалося. Спеціальні дослідження, присвячені комплексному
вивченню клініко-біохімічних особливостей функціонального стану
гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної систем, не проводилися.

Незважаючи на численні дослідження присвячені поєднанню епілепсії та
нейроендокринної патології, до цього часу залишаються нез’ясованими дані
про гормональні взаємовідносини, питання про вплив гормонального
дисбалансу на особливості перебігу та прогноз епілепсії. Недостатньо
вивчені клініко-неврологічні прояви дисфункції гіпофізарно-тиреоїдної,
гіпофізарно-оваріальної та гіпофізарно-тестікулярної систем, роль
гіпофізарно-тиреоїдної та гіпофізарно-гонадної систем у формуванні
клінічних проявів у хворих на епілепсію.

У вітчизняній і закордонній літературі співіснують суперечливі дані
відносно вмісту та динаміці гормонів при різних формах епілепсії. Не до
кінця вивченим все ще залишається вміст аденогіпофізарних, тиреоїдних і
статевих стероїдних гормонів у крові хворих на епілепсію залежно від
типу і частоти нападів, тривалості захворювання.

У численних експериментальних працях показано, що гормони є модуляторами
судомної активності головного мозку, продемонстровано взаємозв’язок
нервової та ендокринної систем на лімбіко-гіпоталамічному рівні
(Гедевалишвили Н.С. и соавт., 1979; Ахмеров Н.У., 1982; Паламарчук В.А.,
1998; Scott C.J. et al., 1999; Rudick C.N., Woolley C.S., 2001; Weiland
N.G., 2003). Виявлено, що епілепсія виникає внаслідок формування у мозку
вогнища епілептогенної активності. Лімбічна система мозку підлягає
безпосередньому впливу гіперсинхронного розряду під час нападу.
Виникаючий внаслідок цього вегетативний дисбаланс відіграє значну роль у
патогенезі захворювання, що й було підтверджено численними
експериментальними дослідженнями на тваринах (Билялов М.Ш. и соавт.,
1976; Громов С.А., Лекарь П.Т., 1982; Миротворская Г.Н. и соавт., 1982;
Алиева Х.К., 1989; Вейн А.М. и соавт., 2000). Але, за даними літератури,
не остаточно вивченими залишаються питання стану вегетативної нервової
системи у хворих на епілепсію, яка супроводжується гіпофізарно-гонадною
та гіпофізарно-тиреоїдною дисфункцією та її вплив на формування тих або
інших прояв захворювання.

Таким чином, усе викладене свідчить про необхідність дослідження
названої проблеми і зумовлює актуальність цієї роботи. Вивчення
особливостей функціонального стану гіпофізарно-гонадної та
гіпофізарно-тиреоїдної систем у хворих на епілепсію дозволить розширити
уявлення про нейропатохімію епілепсії та дасть можливість продовжити
пошук нових терапевтичних шляхів лікування даного захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Харківського
державного медичного університету „Вивчення загальних закономірностей
патогенетичних процесів та розробка способів їх корекції” (№
держреєстрації 0198U002619).

Мета дослідження – підвищення ефективності діагностики та лікування
епілепсії на основі комплексного аналізу клініко-неврологічних,
біохімічних та інструментальних даних особливостей функціонального стану
гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної систем.

Відповідно до мети були поставлені та вирішені наступні задачі:

1. Визначити у хворих на генералізовану та парціальну епілепсію
клініко-неврологічні особливості гіпофізарно-гонадної та
гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції, вивчити біоелектричну активність
головного мозку за даними ЕЕГ і структурні зміни мозку за даними КТ- та
МРТ- досліджень у даної категорії пацієнтів.

2. Дослідити особливості вегетативної регуляції у хворих на епілепсію з
гіпофізарно-гонадною та гіпофізарно-тиреоїдною дисфункцією в міжнападний
період.

3. Вивчити у хворих на генералізовану та парціальну епілепсію
функціональний стан гіпофізарно-тестикулярної, гіпофізарно-оваріальної
та гіпофізарно-тиреоїдної систем за даними визначення вмісту у сироватці
крові аденогіпофізарних, статевих стероїдних і тиреоїдних гормонів в
міжнападний період.

4. Показати залежність порушень гормонального гомеостазу від характеру
пароксизмального синдрому, частоти епілептичних нападів, тривалості
захворювання.

5. На підставі отриманих даних оптимізувати схеми лікування хворих на
епілепсію з урахуванням патогенетичної медикаментозної корекції
неврологічних порушень.

Об’єкт дослідження. Хворі на генералізовану та парціальну епілепсію.

Предмет дослідження. Клініко-неврологічні особливості
гіпофізарно-гонадних та гіпофізарно-тиреоїдних нейроендокринних
синдромів, показники функціонального стану вегетативної нервової та
гіпофізарно-тестикулярної, гіпофізарно-оваріальної,
гіпофізарно-тиреоїдної систем, електроенцефалографічні та
нейровізуалізаційні дані.

Методи дослідження. Клініко-неврологічне та ендокринологічне обстеження;
дослідження стану вегетативної нервової системи за допомогою стандартних
таблиць, анкет; інструментальні: електроенцефалографія (ЕЕГ),
комп’ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ),
електрокардіографія (ЕКГ); біохімічний; статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше проведено
комплексне клініко-неврологічне та біохімічне дослідження
функціонального стану гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної
систем у хворих на епілепсію та на підставі отриманих даних визначена їх
провідна роль у механізмах розвитку та формуванні клінічних прояв
генералізованої та парціальної епілепсії. Було показано, що
нейроендокринна дисфункція виявляється наявністю гормонального
дисбалансу у гіпофізарно-оваріальної, гіпофізарно-тестикулярної та
гіпофізарно-тиреоїдної системах. У роботі наведено дані, що
характеризують клініко-неврологічні особливості нейроендокринних
синдромів, які супроводжують розвиток епілепсії, частота їх
зустрічаємості та ступень виразності. Було детально вивчено особливості
вмісту аденогіпофізарних, тиреоїдних і статевих стероїдних гормонів у
сироватці крові хворих на епілепсію в міжнападний період. Виявлено
кореляційну залежність між ступенем виразності гормонального дисбалансу,
тривалістю захворювання і частотою епілептичних нападів у хворих на
генералізовану та парціальну епілепсію. Доведено патогенетичну роль змін
рівнів гормонів у формуванні клінічних прояв нейроендокринної дисфункції
у хворих на епілепсію. Вперше відмічено, що у жінок з епілепсією та
гіпофізарно-оваріальною дисфункцією є превалювання естрогенної ланки над
гестагеновою у лютеальну фазу менструального циклу. Були описані
клінічні особливості менструальних (катаменіальних) епілептичних
нападів.

Вперше вивчено особливості вегетативного регулювання у хворих на
епілепсію з гіпофізарно-гонадною та гіпофізарно-тиреоїдною дисфункцією.
Це дало можливість оцінити ступінь переваги парасимпатичної ланки
вегетативної нервової системи над симпатичною у вегетативному тонусі і
вегетативному забезпеченні діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. За результатами проведеного
наукового дослідження було запропоновано комплексний підхід до аналізу
епілептогенної патології та розроблено додаткові прогностичні
клініко-біохімічні критерії епілепсії з урахуванням функціонального
стану гіпофізарно-тестикулярної, гіпофізарно-оваріальної,
гіпофізарно-тиреоїдної та вегетативної нервової систем. Отримані
результати дають підставу рекомендувати діагностичну схему обстеження
хворих на епілепсію з дослідженням стану гіпофізарно-гонадної та
гіпофізарно-тиреоїдної систем для раннього виявлення нейроендокринної
дисфункції та нейроендокринних синдромів.

Виявлені особливості біоелектричної активності головного мозку у жінок,
які страждають на епілепсію, у різні фази менструального циклу
дозволяють патогенетично обґрунтовано проводити діагностику захворювання
в 1 фолікулярну фазу менструального циклу, яка відповідає 7-8 дню МЦ.

Для проведення адекватної патогенетичної терапії епілепсії, яка
супроводжується розвитком нейроендокринної дисфункції, рекомендується
дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи.
Показана доцільність залучення до комплексної терапії епілепсії
препаратів 1,4-бензодіазепінового ряду при первинно-генералізованих
тоніко-клонічних нападах, які виникають переважно у нічний період.

Результати дослідження опубліковано та впроваджено в роботу
неврологічного відділення та поліклініки Харківської обласної клінічної
лікарні, неврологічного відділення Інституту неврології, психіатрії та
наркології АМН України, Харківської міської дитячої поліклініки № 15,
неврологічного відділення Харківської міської клінічної психіатричної
лікарні № 15.

За результатами дослідження оформлено деклараційний патент на винахід
„Спосіб лікування хворих на епілепсію” за № 2002118968.

Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі
при підготовці студентів, лікарів-інтернів і підвищенні кваліфікації
лікарів-неврологів на кафедрі нервових хвороб Харківського державного
медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим
дослідженням. Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук,
визначено актуальність теми дослідження, аналіз наукової літератури з
цієї проблеми, планування мети та завдань дослідження. Автор особисто
проводила відбір тематичних хворих та безпосередньо брала участь в їх
клініко-неврологічному, електрофізіологічному та біохімічному
обстеженні, лікуванні. Статистичний аналіз результатів досліджень,
формування висновків та впровадження практичних рекомендацій також є
самостійним внеском дисертанта. Самостійно здійснено текстове та
графічне оформлення всіх розділів дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
повідомлені на засіданні Харківського наукового товариства неврологів,
психіатрів та наркологів (Харків, 2002), Міжнародної науково-практичній
конференції молодих вчених Одеського державного медичного університету
“Вчені майбутнього”, (Одеса, 2002, 2003), Міжвузівський конференції
молодих вчених Харківського державного медичного університету “Медицина
третього тисячоліття”, (Харків, 2003, 2004), III Міжнародної
науково-практичної конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства:
медицина, фармація, біотехнологія” (Харків, 2003), VII Міжнародному
медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 2003), 7
Конгресі неврологічного товариства (Хельсінкі, 2003), Симпозіумі
Української протиепілептичної ліги “Інструментальна діагностика і
прогноз, лікування епілепсії” (Харків, 2003), науково-практичній
конференції „Організаційно-правові проблеми рецептурного і
безрецептурного відпуску лікарських засобів в сучасних умовах” (Харків,
2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 24 наукові праці,
серед них 10 у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, 13 – у тезах.
Оформлено деклараційний патент на винахід.

Структура й обсяг дисертації. Основні положення дисертації викладені на
155 сторінках машинописного тексту, дисертаційна робота складається із
вступу, огляду літератури, розділу, де розглянуто загальну
характеристику хворих та методи їх дослідження, 6 розділів власних
досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків,
практичних рекомендацій, списку використаних джерел, додатків. Роботу
ілюстровано 35 таблицями і 45 рисунками. Список літератури містить 299
джерел, з яких 199 є вітчизняними та країн СНД, та 100 – іноземними.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Для виконання поставлених завдань
обстежено 145 хворих на епілепсію різного генезу. Із них жінок було 58
віком від 18 до 40 років (середній вік складав 34,46±4,95 років),
чоловіків – 87 віком від 16 до 55 років (38,8±5,72 років). Клінічні
спостереження хворих проводилися на базі Харківської обласної клінічної
лікарні та міського психоневрологічного диспансеру № 3 м. Харкова.

Для детального клінічного аналізу, оцінки додаткових методів обстеження
та проведення порівняльної характеристики отриманих результатів усі
обстежені хворі були розподілені на 2 групи згідно з міжнародною
класифікацією епілепсій та епілептичних синдромів (Нью-Делі, 1989): I
клінічну групу сформували з 62 хворих (42,76 %) на генералізовану
епілепсію, II групу – з 83 хворих (57,24 %) на парціальну епілепсію.
Контрольну групу сформували з 30 практично здорових осіб, із них жінок
було 15 (віком від 20 до 35 років), чоловіків – 15 (віком від 18 до 45
років).

Клінічне дослідження хворих проводилося за єдиною загальноприйнятою
схемою обстеження і включало збір та оцінку анамнезу, детальний опис
нападів, неврологічного, ендокринологічного і соматичного статусу,
консультації гінеколога, уролога, а також клінічні аналізи крові, сечі
та визначення функціонального стану вегетативної нервової системи; за
показанням – консультації ендокринолога, ультразвукове дослідження
щитовидної залози та гонад.

Біоелектричну активність головного мозку реєстрували на
дев’ятнадцятиканальному електроенцефалографі DX-NT32.V19 фірми
„DX-Комплекси” (Україна). Загальний аналіз динамічних
електроенцефалографічних даних складався з візуальної оцінки та
автоматичного амплітудно-частотного аналізу ЕЕГ за допомогою спеціальної
комп’ютерної програми Neurotools із застосуванням критеріїв оцінки
Жирмунської О.А. (1993). Візуалізація структурних змін головного мозку
проводилася за допомогою КТ СРТ-1010 (Україна) і МРТ „Образ-1” (Росія).

Вивчення стану вегетативної нервової системи (ВНС) відбувалося за даними
вегетавного тонусу, який був визначений на підставі стандартизованих
таблиць двох варіантів, розроблених в Центрі патології вегетативної
нервової системи при Московський медичній академії (Вейн А.М., 2000), за
даними вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення
діяльності. Вегетативна реактивність була визначена за допомогою проб:
очно-сердцевого та сино-каротідного рефлексів за методиками, які були
описані Вейном А.М., вегетативне забезпечення діяльності вивчалося за
допомогою ортокліностатичної проби за методом Сервіта (Белоконь Н.А.,
Кубергер М.Б., 1987).

Стан гіпофізарно-тестикулярної системи ми оцінювали за показниками
вмісту фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ),
загального тестостерону, естрадіолу, прогестерону у сироватці крові
чоловіків. Стан гіпофізарно-оваріальної системи оцінювали за показниками
вмісту ФСГ, ЛГ, загального тестостерону, естрадіолу, прогестерону у
сироватці крові жінок. Електроенцефалографічні методики та гормональні
дослідження у жінок проводилися двічі у дні найбільш характерних
гормональних змін: в середині фолікулярної фази, 7±1-2 дні
менструального циклу (МЦ) (відповідно I обстеження) і в середині
лютеальной фази – 21-день±1-2 дні при 25-28-добовому МЦ (II обстеження).
Стан гіпофізарно-тиреоїдної системи оцінювали за показниками вмісту
тиреотропіну (ТТГ), трийодтироніну (Т3), загального тироксину (Т4) у
сироватці крові хворих обох стать.

Для визначення вмісту аденогіпофізарних гормонів: ФСГ, ЛГ, ТТГ було
використано іммунорадіометричний метод з використанням стандартних
наборів фірми „IMMUNOTECH” (Чеська Республіка) за доданими уніфікованими
інструкціям на приладі „ГАММА-800” ПО „Медапаратура” (Україна).
Визначення вмісту Т3, Т4, тестостерону, естрадіолу, прогестерону
проводилося методом твердофазного імуноферментного аналізу з
використанням стандартних наборів фірми „Алькор-Био” (Росія) за доданими
уніфікованими інструкціям на спектрофотометрі STAT FAX 303+ (США).

Статистична обробка отриманих даних проводилась за допомогою
комп’ютерної програми Microsoft Excel-97.

Результати досліджень та їх обговорення. У клінічній картині хворих I
групи були наявні тоніко-клонічні напади (18 хворих), мономорфні
міоклонічні напади (5 хворих), абсанси (9 хворих), поліморфні напади (30
хворих). У хворих II групи пароксизмальний синдром був представлений
вторинно-генералізованими нападами (26 хворих), простими та комплексними
парціальними нападами (25 хворих), їх сполученням (32 хворих). Частота
епілептичних нападів у обстежених хворих була різною: часті напади
(частіше 1 разу на місяць) – у 14 хворих I групи і у 41 хворого II
групи; напади середньої частоти (від 1 разу на місяць до 3-4 разів на
рік) – у 36 хворих I групи, у 33 хворих II групи; рідкісні напади (1 раз
на рік та рідше) – 12 хворих I групи, 9 хворих II групи.

Клінічне неврологічне обстеження хворих виявило наявність розсіяної
неврологічної симптоматики, що вказує на ураження мезенцефальних та
стовбурових структур головного мозку, яка була більш виражена у хворих
II групи. З об’єктивних органічних неврологічних симптомів частіше за
інші зустрічалися порушення черепно-мозкової іннервації та
рефлекторно-рухової сфери у вигляді горизонтального ністагму (33 хворих
I групи, 25 хворих II групи), порушеннях іннервації зіниці (24 хворих I
групи, 22 хворих II групи), асиметрії обличчя (27 хворих I групи, 41
хворий II групи), порушення статики та координації (14 хворих I групи,
31 хворий II групи), збільшення сухожилкових рефлексів (38 хворих I
групи, 29 хворих II групи), патологічних стопних рефлексів (19 хворих I
групи, 15 хворих II групи). У структурі неврологічних синдромів майже у
всіх обстежених хворих зустрічався синдром вегетативної дистонії (97 %
усіх обстежених хворих).

Нейроендокринні порушення спостерігалися у 20 чоловіків I групи (46,51 %
хворих чоловіків з генералізованою епілепсією) і у 21 чоловіка II групи
(47,73 % чоловіків з парціальною епілепсією). Найбільш часто
спостерігалися зниження фертильності – 20 чоловіків I групи (46,51 %) і
19 чоловіків II групи (43,18 %), надмірне відкладення жиру I-II ст.
переважно за жіночим типом – 15 чоловіків I групи (34,88 %) і 21 чоловік
II групи (47,72 %). Гінекомастія спостерігалась у 5 чоловіків I групи
(11,62 %) та у 12 чоловіків II групи (27,27 %).

Репродуктивні порушення зустрічалися у 8 жінок I групи (42,1 % жінок з
генералізованою епілепсією) і у 24 жінок II групи (61,54 % жінок з
парціальною епілепсією) і характеризувалися порушенням менструальної
функції. Найбільш частіше серед жінок обох груп зустрічалися:
альгодисменорея, олігоменорея, дисменорея. Нейроендокринні порушення
було відмічено у 9 жінок I групи (47,37 %) і у 27 жінок II групи (69,23
%). Найбільш часто нейроендокринні порушення виявлялися у вигляді
гірсутизму – 5 жінок I групи (26,31 %) і 10 жінок II групи (25,64 %),
надмірного відкладення жиру – 4 жінки I групи (21,05 %) і 19 жінок II
групи (48,72 %), зниження фертильності – 15 жінок II групи (38,46 %). У
5 жінок I групи (26,31 %) і у 23 жінок II групи (58,97 %) відмічалися
напади, які виникали у період менструації. У 12 жінок I групи (63,15 %)
і у 16 жінок II групи (41,03 %) напади не мали менструальної залежності
у виникненні.

Проведене дослідження показало, що у чоловіків і жінок, які страждають
на епілепсію, відмічається симптоматика, яка вказує на порушення
гіпофізарно-гонадної системи й більш виражена у хворих на парціальну
епілепсію. За даними кореляційного аналізу було доведено, що на частоту
виникнення нейроендокринних порушень у хворих на епілепсію мають вплив
частота епілептичних нападів та тривалість захворювання (p<0,05). Аналіз клінічних проявів патології щитовидної залози (ЩЗ) у хворих на епілепсію дозволив виокремити два типи перебігу епілепсії з дисфункцією гіпофізарно-тиреоїдної системи: 1 тип перебігу епілепсії з симптомами, які вказують на гіпофункцію ЩЗ, зустрічався у 15 хворих I групи (24,19 %) і у 14 хворих II групи (16,87 %); 2 тип – з симптомами гіперфункції ЩЗ – зустрічався у 5 хворих I групи (8,07 %) і у 4 хворих II групи (4,81 %). Серед скарг та даних об’єктивного дослідження гіпофізарно-тиреоїдної системи, які вказують на зниження функції ЩЗ, найбільш частіше зустрічалися низький артеріальний тиск та брадикардія (12 хворих I групи – 19,35 %, 14 хворих II групи – 16,87 %), сухість шкіри (7 хворих I групи – 11,29 %, 12 хворих II групи – 14,45 %), набряк обличчя та кінцівок (5 хворих I групи – 8,06 %, 7 хворих II групи – 8,43 %), алопеція (9 хворих I групи – 14,52 %, 8 хворих II групи – 9,63 %). Клінічні прояви гіперфункції ЩЗ були представлені схудненням, роздратуванням, високим артеріальним тиском, збудженням, тремором рук, тахікардією. Таким чином, у хворих на епілепсію відмічається симптоматика, яка вказує на ураження гіпофізарно-тиреоїдної системи, більш виражена у хворих на генералізовану епілепсію. За даними електроенцефалографії епілептична активність реєструвалася у 43 хворих I групи (69,35 %) і у 42 хворих II групи (50,61 %). III тип електроенцефалограми (ЕЕГ) виявлено у 8 чоловіків I групи і у 1 чоловіка II групи; IV тип – у 6 чоловіків I групи і у 22 чоловіків II групи; V тип – у 31 чоловіків I групи і 2 чоловіків II групи. У жінок з генералізованою епілепсією при проведенні ЕЕГ-дослідження в 1 фазу менструального циклу IV тип ЕЕГ виявлено у 4 жінок; V тип – у 12 жінок, при проведенні ЕЕГ-дослідження в 2 фазу менструального циклу III тип ЕЕГ було виявлено у 4 жінок; IV тип – у 4 жінок; V тип – у 8 жінок. У жінок з парціальною епілепсією у 1 фазу МЦ II тип ЕЕГ було зареєстровано у 5 жінок; III тип – у 11 жінок; V тип – у 2 жінок; VI тип – у 19 жінок, у 2 фазу МЦ III тип ЕЕГ було зареєстровано у 26 жінок; IV тип – у 8 жінок. Вивчення впливу фаз МЦ на параметри ЕЕГ та виразність епілептиформної активності виявили такі особливості нейродинамики головного мозку: у 57,89 % жінок I групи і у 20,51 % жінок II групи протягом МЦ змінювалися амплітудно-частотні характеристики епілептичної активності. Відмічено, що амплітуда спайк-хвильової активності мала тенденцію до зниженню з 7 дня МЦ (I обстеження) на 21 день МЦ (II обстеження). У 10 випадках епілептична генералізована білатерально-синхронна активність, яка була виявлена на 7 день МЦ, трансформувалася у фокальну переважно фронто-темпоральної локалізації. Таким чином, як свідчать отримані дані, максимальна інформативність ЕЕГ-дослідження для виявлення специфічних епілептичних феноменів у жінок хворих на епілепсію відмічається при проведенні електроенцефалографічної діагностики в 1 фазу менструального циклу, що відповідає 7-8 дню репродуктивного циклу. При дослідженні клінічних проявів вегетативної дисфункції у хворих на епілепсію з нейроендокринною дисфункцією, було визначено 2 типи перебігу синдрому вегетативної дистонії: перманентний, який характеризувався відсутністю чітких пароксизмальних станів та наявністю емоційно-вегетативних скарг постійного характеру (96,7 % усіх хворих на епілепсію); пароксизмальний тип, який проявлявся типовими вегетативно-вісцеральними кризами та панічними атаками (22, 75 % усіх хворих). Серед перманентних вегетативних порушень найбільш частіше зустрічалися загальна слабкість (у 64,52 % хворих I групи та у 73,49 % хворих II групи), коливання артеріального тиску (59,67 % I групи, 50,6 % II групи), стійкий червоний або білий дермографізм (29,03 % I групи, 42,16 % II групи), гіпергідроз долонь і стоп (62,9 % I групи, 71,08 % II групи), мармуровість шкіряних покровів (54,83 % I групи і 57,83 % II групи), неприємні відчуття в ділянці серця (38,71 % I групи, 42,16 % II групи), оніміння дистальних відділів кінцівок (22,58 % I групи і 34,94 % II групи), трофічні порушення шкіри та нігтів (33,87 % I групи, 43,37 % II групи), порушення терморегулювання (1,61 % I групи, 4,82 % II групи), приливи жару (12,9 % I групи, 12,05 % II групи) і були більш вираженими у хворих на парціальну епілепсію. У 12 хворих на генералізовану епілепсію (19,35 %) і у 21 хворого на парціальну епілепсію (25,3 %), як проява синдрому дезінтеграції в міжнападному періоді, виявлялися вегетативно-судинні пароксизми переважно змішаного характеру. У 19 % хворих II групи зустрічалися вегетативно-висцеральні пароксизми в структурі аури епілептичного нападу. При оцінюванні вегетативного тонусу у хворих на епілепсію з нейроендокринною дисфункцією було показано превалювання парасимпатичного напрямку вегетативних функцій у серцево-судинній системи за даними фонових показників (p<0,01), яке спостерігалося у 44 хворих на генералізовану епілепсію (70,96 %) і у 54 хворих на парціальну епілепсію (65,06 %), а також міжсистемний дисбаланс, який проявлявся негативним індексом Кердо, в більшому ступеню у хворих II групи (табл. 1). У 25 % хворих обох груп (p>0,05) виявлялась тенденція до переважання
симпатичного впливу при дослідженні вегетативного тонусу (p>0,05).

Таблиця 1

Характеристика вегетативного тонусу у хворих на епілепсію

Групи обстежених хворих ЧСС

у 1 хв. ЧД

у 1 хв. АТ

(мм. рт. ст.) Q Індекс

Кердо

I група 65,2 16,8 122,5/80,0 3,88 — 2,27

II група 60,5 16,5 110,0/75,8 3,67 — 2,53

Контрольна група 69,0 16,7 115,5/70,2 4,14 0

Дані дослідження вегетативної реактивності виявляють у більшості хворих
I і II груп тенденцію до підвищення вегетативної реактивності
(парасимпатикотонію) у 38 хворих I групи (61,29 %) і у 43 хворих II
групи (51,81 %), яка свідчить про вагальну направленість або
недостатність симпатичної активності (p>0,05). Однак, у частині
пацієнтів: у 19 хворих I групи (30,65 %) та у 31 хворого II групи (37,35
%) було відмічено тенденцію до зниженої та збоченої реактивності, що
свідчить про переважання симпатичної реакції (p>0,05) (табл. 2).

Таблиця 2

Показники частоти серцевих скорочень у пробах Даньїні-Ашнера та
Чермака-Герінга у хворих на епілепсію

Групи досліджених хворих

Проби

Очно-сердцева

Сино-каротідна

I група — 5,21±2,46 — 5,92±2,68

II група — 5,84±2,89 — 6,12±2,43

Контрольна група — 3,93±3,57 — 4,52±2,71

Таблиця 3

Перебіг ортокліностатичної проби у здорових обстежених та у хворих на
епілепсію за даними 10-секундних інтервалів першої хвилини (розрахунок
по Z. Servit)

Групи

Хворих Інтервал, сек.

1 – 10

11 – 20

21 – 30

31 – 40

41 – 50

51 – 60

Ортостатична проба

I група +12,81±1,81 +22,7±0,04* +22,58±2,9* +12,9±1,63 +11,82±1,5
+11,78±1,45

II група +12,94±1,58 +22,9±0,06* +22,85±2,3* +12,5±1,11 +11,35±1,49
+11,0±1,27

Контроль + 14,62±1,8 +12,47±2,11 +12,01±1,89 +11,77±1,6 +11,92±1,84
+11,76±1,44

Кліностатична проба

I група -12,1±1,06 -11,88±1,29 -11,75±1,42 -11,2±1,8 -11,15±0,3
-11,01±1,09

II група -11,25±1,97* -10,4±0,15* -10,47±1,55* -10,3±1,14 -10,23±1,4
-10,19±1,23

Контроль -14,01±1,07 -12,45±1,24 -12,03±1,57 -11,5±1,25 -11,06±1,92
-11,54±1,47

Примітка: * — p<0,05 – відносно контрольної групи. Таблиця 4 Дані оброблення 10-секундних інтервалів однієї хвилини у здорових та обстежених хворих Показники ЧСС (М±у) I група II група Контрольна група Середнє ортостатичне прискорення 19,02±4,4* 20,28±4,52* 12,43±3,42 Ортостатичний індекс лабільності 1,89±1,3 2,2±1,01 2,57±1,19 Кліностатичне сповільнювання 3,79±1,95 4,46±1,62 2,28±1,02 Ортокліностатична різниця 3,71±2,53 3,88±1,25* 4,32±2,62 Кліностатичний індекс лабільності 2,32±1,34 2,48±1,59 2,44±1,46 Примітка: * - p<0,05 – відносно контрольної групи. Результати дослідження вегетативного забезпечення діяльності дозволили виявити, що у 72 % усіх обстежених хворих спостерігається надмірне вегетативне забезпечення діяльності (p<0,05) (табл. 3, табл. 4). Таким чином, у патогенезі генералізованих та переважно парціальних форм епілепсій з нейроендокринною дисфункцією одну з провідних ролей у механізмах формування нейроендокринних синдромів та особливостей перебігу епілепсії відіграє вегетативний дисбаланс, який формується в результаті залучення лімбічної системи мозку до епілептогенного вогнища, або у відповідь на часті гіперсинхронні розряди, які порушують збалансовану діяльність лімбіко-ретикулярного комплексу, та, як наслідок – діяльність гіпоталамо-гіпофізарної системи, що, в свою чергу, призводить до порушення вироблення аденогіпофізарних гормонів і посилює гормональний дефіцит. ¶ ? Ue T 6 t ? EHuy hi*#CJ @ $ @ @ @ @ @ @ @ – ‘ ‘ @ @ Oe0‘ ‘ @ @ ‘ ‘ ‘ ‘ @ @ ‘ ‘ ‘ ‘ ‘ ‘ ‘ ‘ @ @   @ @ RuTu3Ekd1   @ @   @ ????u?u3Ekd¦   @ @   @ @ @   @ @ @ @ @ @ $ @ @ ??????????пи. Результати дослідження вмісту ЛГ виявили підвищення ЛГ на 4,15 МО/л (p<0,01) у чоловіків I групи та на 4,68 МО/л у чоловіків II групи (p<0,001) порівняно з даними контрольної групи. Дані дослідження вмісту загального тестостерону виявили підвищення тестостерону у сироватці крові у чоловіків I групи на 5,64 нмоль/л, у чоловіків II групи – на 7,52 нмоль/л порівняно з контрольною групою (p<0,05). Відмічаються більш високі показники ЛГ та загального тестостерону у сироватці крові у чоловіків II групи порівняно з даними I групи (табл. 5). Таблиця 5 Стан гіпофізарно-тестикулярної системи у чоловіків хворих на епілепсію Групи Хворих ФСГ, МО/л ЛГ, МО/л Тестостерон, нмоль/л Естрадіол, пмоль/л Прогестерон, нмоль/л I група 5,38±3,16 11,96±1,27** 24,28±1,53* 122,87±38,51 2,54±1,58 II група 6,01±2,72 12,49±2,14* 26,16±2,08* 149,56±47,88 2,82±1,44 Контроль 4,74±1,81 7,81±0,72 18,64±2,27 80,75±6,28 1,31±1,02 Примітка: * - p<0,05; ** - p<0,01 – відносно контрольної групи. Аналіз рівнів ЛГ та тестостерону у чоловіків обох груп з різною частотою епілептичних нападів виявив, що у чоловіків з частими нападами рівень ЛГ та тестостерону вище, ніж у чоловіків із середніми та рідкісними епілептичними припадками. Так, у чоловіків I групи з частими нападами вміст ЛГ підвищувався на 6,57 МО/л (p<0,001), тестостерону – на 6,7 нмоль/л (p<0,05); у чоловіків з нападами середньої та рідкої частоти вміст ЛГ підвищувався на 1,56 МО/л (p>0,05) та тестостерону – на 2,41
нмоль/л (p>0,05) порівняно з контрольною групою. У чоловіків II групи з
частими нападами вміст ЛГ підвищувався на 7,11 МО/л (p<0,01), тестостерону – на 8,75 нмоль/л (p<0,05); у чоловіків з середніми та рідкими нападами вміст ЛГ підвищувався на 2,86 МО/л (p<0,05), тестостерону – на 4,3 нмоль/л (p>0,05) в порівнянні з даними контрольної
групи.

Таким чином, у хворих з частими нападами, швидка генералізація
епілептичної активності сприяє дезорганізації діяльності глибинних
темпоральних та лімбічних структур мозку, які безпосередньо беруть
участь в регулюванні діяльності гіпоталамуса й гіпофіза, порушуючи
нормальний синтез їх гормонів.

Результати проведеного дослідження виявили вираженість змін ЛГ та
тестостерону у чоловіків обох груп залежно від тривалості захворювання.
При прогресуванні епілепсії та тривалості захворювання більш ніж 5
років, виявлялося підвищення вмісту ЛГ та тестостерону: у чоловіків I
групи у сироватці крові вміст ЛГ зростав на 3,8 МО/л (p<0,001) та тестостерону – на 7,05 нмоль/л (p<0,05), відповідно, у чоловіків II групи – на 4,78 МО/л та на 8,38 нмоль/л (p<0,01) в порівнянні з контролем. При подальшому прогресуванні захворювання більш ніж 10 років і збільшенні тривалості епілепсії та відповідно терапії протиепілептичними засобами у чоловіків I групи вміст ЛГ підвищувався на 7,06 МО/л (p<0,001), тестостерону – на 8,21 нмоль/л (p<0,01); у чоловіків II групи – на 6,21 МО/л (p<0,001) та на 9,91 нмоль/л (p<0,01) в порівнянні з даними контрольної групи. Таким чином, результатами дослідження було показано, що у чоловіків, які страждають на епілепсію вже більш ніж 5 років, відмічається зростання ЛГ та тестостерону, яке на нашу думку, пов’язано з вживанням протиепілептичних препаратів, що порушують метаболізм статевих гормонів. При дослідженні функціонального стану гіпофізарно-оваріальної системи у жінок, хворих на епілепсію, в міжнападний період двічі протягом МЦ було виявлено нормальний вміст ФСГ і тестостерону та наявність тенденції до підвищення рівня ЛГ у 1 фазу МЦ на 3,37 МО/л у жінок I групи та на 3,8 МО/л у жінок II групи (табл. 6). Аналіз дослідження рівню прогестерону виявив його зниження по всіх групах порівняно з даними контролю у II фазу МЦ, що на 14,21 нмоль/л нижче у жінок I групи та на 15,92 нмоль/л – у жінок II групи (p<0,05). Також, у жінок I групи вміст естрадіолу у сироватці крові підвищувався на 375,5 пмоль/л (p<0,05), у жінок II групи – на 495,57 пмоль/л у II фазу МЦ (p<0,01) порівняно з контролем. Таким чином, зміни рівнів статевих стероїдних гормонів є найбільш значущими у 2 фазі МЦ (табл. 7). Таблиця 6 Динаміка вмісту ФСГ та ЛГ у жінок хворих на епілепсію залежно від фази МЦ Групи Хворих ФСГ, МО/л ЛГ, МО/л I обстеження II обстеження I обстеження II обстеження I група 7,46±0,92 6,52±0,54 15,86±4,57 12,76±2,15 II група 8,51±1,14 7,30±1,06 16,29±3,45 10,72±1,68 Контрольна група 7,54±0,89 5,76±1,03 12,49±2,36 11,95±2,71 На нашу думку, гіперпродукція ЛГ у 1 фазу і естрадіолу у 2 фазу МЦ пов’язана з гіперактивністю гіпоталамо-гіпофізарної системи внаслідок постійної імпульсації детермінантної структури мозку – епілептогенного вогнища. Відносно висока концентрація ЛГ на 7 день МЦ з високим рівнем естрадіолу на 21 день МЦ дозволяє зробити висновок про високу функціональну активність естрогенної ланки гормонального профілю жіночих статевих гормонів, відміченою раніше лише у структурі менструальної (катаменіальної) епілепсії. Таблиця 7 Динаміка вмісту естрадіолу, прогестерону та тестостерону у жінок хворих на епілепсію залежно від фази менструального циклу Групи хворих Естрадіол, пмоль/л Прогестерон, нмоль/л I обстеження II обстеження I обстеження II обстеження Тестостерон, нмоль/л I група 335,06±97,19 746,65±119,54* 1,63±0,42 14,39±4,51* 1,81±0,59 II група 391,98±102,57 884,72±131,21** 1,59±0,38 12,68±5,94* 1,74±0,53 Контрольна група 184,68±39,54 389,15±70,48 2,46±0,35 28,6±4,84 1,42±0,76 Примітка: * - p<0,05; ** - p<0,01 – відносно контрольної групи. При вивченні змін рівнів естрадіолу та прогестерону у жінок хворих на епілепсію з різною частотою епілептичних нападів у 2 фазу МЦ було виявлено, що у жінок з частими нападами зміни рівнів гормонів вище, ніж у жінок з нападами середньої та рідкої частоти. Так, у жінок з частими нападами I групи естрадіол вище на 461,16 пмоль/л (p<0,001), а прогестерон нижче на 20,63 нмоль/л (p<0,01); відповідно у жінок II групи: естрадіол на 485,4 пмоль/л вище (p<0,001), а прогестерон на 21,21 нмоль/л нижче (p<0,001) в порівнянні з даними контролю. У жінок I групи з рідкісними та середньої частоти нападами естрадіол на 194,56 пмоль/л вище, а прогестерон на 14,02 нмоль/л нижче (p>0,05); відповідно у жінок
II групи: естрадіол на 193,46 пмоль/л вище, а прогестерон – на 14,06
нмоль/л нижче (p>0,05) в порівнянні з даними контролю.

Аналіз динаміки показників естрадіолу та прогестерону залежно від
тривалості епілепсії у жінок обох груп виявив наступні закономірності:
вираженість змін рівнів гормонів перебуває у прямий залежності від
тривалості захворювання, та є найбільш значущою (p<0,001) за тривалості перебігу епілепсії більше ніж 10 років. Аналіз показників стану гіпофізарно-тиреоїдної системи свідчить, що вміст ТТГ та Т3 у хворих I та II груп не відрізнявся від вмісту даних показників контрольної групи в міжнападний період. У хворих I групи вміст Т4 знижувався на 55,71 МО/л, у хворих II групи – на 51,78 МО/л в порівняні з даними контрольної групи (р<0,01) (табл. 8). Аналіз даних рівня Т4 від частоти епілептичних нападів показав, що у хворих обох груп з частими нападами відмічається тенденція до більш низького рівня Т4. Відзначається зниження даного показника порівняно з хворими з середніми та рідкісними за частотою нападами на 10,43 нмоль/л (11,73 %) у хворих на генералізовану епілепсію та на 9,99 нмоль/л (11,23 %) у хворих на парціальну епілепсію (p>0,05). Під час аналізу результатів дослідження
рівню Т4 залежно від тривалості епілепсії було виявлено, що вже при
тривалості захворювання більш ніж 1 рік відмічається поступове зниження
рівню Т4 у хворих обох груп на 46,09 нмоль/л в порівнянні з даними
контролю (p<0,01). Зі збільшенням тривалості захворювання поступово зростає зменшення тироксину, яке є найбільш значущим за тривалістю захворювання більш ніж 5 років (p<0,01) і при подальшому збільшенні тривалості епілепсії й відповідно антиконвульсивної терапії не прогресує. Таблиця 8 Вміст тиреотропіну, трийодтироніну та тироксину у хворих на епілепсію Групи обстежених хворих ТТГ, мМО/л Т3, нмоль/л Т4, нмоль/л I група 1,25±0,63 1,9±0,06 33,23±7,29** II група 1,19±0,49 1,83±0,12 37,16±6,5* Контрольна група 2,37±0,69 2,33±0,32 88,94±14,48 Примітка: * - р<0,01; ** - p<0,001 – відносно контрольної групи. Зменшення рівню тироксину у хворих на епілепсію було розцінено нами як ефект протиепілептичної терапії на мікросомальні ферменти печінки – трансамінази, що регулюють процеси метаболічної трансформації гормонів ЩЗ. Водночас, у хворих відзначався нормальний вміст трийодтироніну при зниженні тироксину, що, на нашу думку, пов’язано з прискореною трансформацією Т4 у Т3, як компенсаторна реакція, що направлена на забезпечення стабільного рівню трийодтироніну, який має більшу фізіологічну активність порівняно з тироксином. Відповідно до виявлених клініко-неврологічних порушень функціонального стану ВНС та для корекції частоти епілептичних нападів 52 хворим на епілепсію з частими нападами (основна група) було проведено патогенетичну корекцію частоти нападів та вегетативних розладів за допомогою 1,4-бензодіазепінів. У динаміці лікування обстежено 24 хворих на генералізовану епілепсію (I підгрупа) і 28 хворих на парціальну епілепсію (II підгрупа), яким на фоні базисної антиконвульсивної терапії додатково на ніч призначали клоназепам по 2 мг за 1-2 години до сну протягом 5-7 місяців. Поряд з групою втручання, під спостереженням перебувало 40 хворих на епілепсію, яким було проведено лікування, що не передбачало застосування запропонованого препарату, з них у 20 хворих спостерігалися генералізовані напади (IА підгрупа) і у 20 хворих – парціальні напади (IIА підгрупа). Контроль за ефективністю терапії був досліджений з урахуванням суб’єктивного та об’єктивного статусу хворих (дані неврологічного статусу), повторного проведення ЕЕГ дослідження, вивчення показників змін функціонального стану ВНС. Доведено, що ефективність терапії клоназепамом у хворих I підгрупи вища як за суб’єктивними, так і за об’єктивними показниками. Виявлена клінічна ефективність зменшення частоти або повне зникнення епілептичних генералізованих нападів у 19 хворих I підгрупи (79,16 %) при залученні до комплексної терапії клоназепама порівняно з хворими, що одержували традиційну антиконвульсивну терапію (p<0,01). Відзначена більш висока ефективність клоназепама у хворих з генералізованими тоніко-клонічними нападами з прикусом язика та не триманням сечі, які виникали переважно у нічний період. Результати терапії, спрямованої на нормалізацію функціонального стану ВНС, підтвердили її провідну роль у патогенезі епілепсії, яка супроводжується розвитком гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції. Завдяки проведеному лікуванню, вдалося добитися нормалізації показників вегетативного тонусу та вегетативної реактивності у 67,32 % хворих основної групи (p<0,05). Слід визначити, що призначення клоназепаму сприяло покращенню та зменшенню виразності перманентних вегетативних симптомів: значно зменшилися явища гіпергідрозу (локального та генералізованого) – у 10 хворих основної групи, стабілізувалися цифри АТ – у 20 хворих основної групи, зменшилася ступінь виразності емоційних дисфункцій – 12 хворих, біль у ділянці серця стали менш інтенсивними у 14 хворих, приливи жару припинилися у 3 хворих, оніміння дистальних відділів кінцівок відмічали тільки 4 хворих. Червоний стійкий дермографізм відмічався у 5 хворих після лікування (p<0,01). Про виразність вегетативних порушень свідчив високий бал за даними вегетативної анкети – 42±2,3 у хворих основної групи до лікування, після лікування – 45±4,8, у контрольній групі – 44±3,1. Дослідження стану ВНС у даній категорії пацієнтів основної групи – 35 хворих (67,31 %) – було відмічено достовірне (p<0,05) зниження симпатичного тонусу за параметрами, підвищеними до лікування і збільшення тонусу парасимпатичної активності нервової системи. При дослідженні показників вегетативної реактивності після лікування було відмічено нормалізування показників вегетативної реактивності. Отримані нами дані свідчать, що застосування клоназепаму в комплексі з антиконвульсантами позитивно впливає на покращення якості сну у 94,23 % хворих, які отримали лікування клоназепамом, що на 81,7 % вище, ніж у хворих, що одержували традиційне протисудомне лікування (p<0,05). Звертає на себе увагу зменшення інтенсивності та частоти виникнення головного болю або повному його зникненні у 65,91 % хворих основної групи (р<0,05). Слід визначити, що призначення клоназепаму сприяло зростанню частоти виникнення позитивної динаміки психічних порушень на 62 % більше, ніж у хворих, що одержували традиційну антиконвульсивну терапію (p<0,05). Більш виражений позитивний ефект по даному показнику був у хворих з парціальними нападами. Вплив терапії, що проводилася, на характер біоелектричної активності головного мозку виявлявся у збільшенні вираженості альфа-ритму, зменшенні кількості повільних хвиль, зникненні або послабленні пароксизмальної активності. Частота позитивних змін ЕЕГ у хворих, що отримували 1,4-бензодіазепіни, була виявлена у 65,4 % хворих основної групи (p<0,05), що на 47 % вище від хворих, які отримували традиційну антиконвульсивну терапію. Таким чином, доцільним є застосування клоназепаму при первинно-генералізованих нападах, які виникають переважно у нічний період, зберігаючи визначений комплекс протиепілептичних засобів. Отримані нами дані свідчать, що вживання клоназепаму в комплексі з антиконвульсантами приводить до зменшення частоти генералізованих тоніко-клонічних нападів, які виникають переважно під час нічного періоду, послаблення пароксизмальної активності на ЕЕГ, сприяє покращенню показників вегетативного тонусу та вегетативної реактивності. ВИСНОВКИ 1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає у вивченні особливостей генералізованої та парціальної епілепсії на тлі гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції, шляхом оцінки клініко-неврологічних особливостей перебігу, інструментальних, біохімічних даних функціонального стану гіпофізарно-тестикулярної, гіпофізарно-оваріальної й гіпофізарно-тиреоїдної, які дозволяють покращити діагностику та оптимізувати лікувальну тактику захворювання. 2. У хворих на епілепсію з нейроендокринною дисфункцією за даними клініко-неврологічного обстеження має місце пірамідна симптоматика у 46,89 % усіх хворих, атактичний синдром і порушення функції черепно-мозкових нервів (31,03 %), синдром вегетативної дистонії (96,7 %); за даними електроенцефалографічного обстеження найбільш виражена ступень епілептичної активності спостерігалася у жінок, хворих на епілепсію, протягом I фолікулярної фази менструального циклу. 3. У хворих на генералізовану та парціальну епілепсію було виявлено високу частоту нейроендокринних порушень. У 47,12 % чоловіків, хворих на епілепсію, нейроендокринні порушення були представлені дисфункцією гіпофізарно-тестикулярної системи, яка переважно виявлялася у вигляді зниження фертильності (44,83 %), відкладенні жиру I-II ступеню за жіночим типом (41,37 %), гінекомастії (19,54 %). У 56,89 % жінок, хворих на епілепсію, нейроендокринні порушення були представлені дисфункцією гіпофізарно-оваріальної системи, яка переважно виявлялася у вигляді репродуктивних порушень (55,16 %) та гірсутизму (25,86 %), відкладенні жиру I-II ступеню (39,65 %). Показано взаємозв’язок виникнення нейроендокринних порушень на більш пізніх етапах захворювання та у хворих з частими епілептичними нападами (p<0,05). 4. У структурі нейроендокринної патології у хворих на епілепсію було виявлено синдром вегетативної дистонії. Перманентні вегетативні порушення у структурі синдрому вегетативної дистонії спостерігалися у всіх обстежених хворих (96,7 %) на епілепсію. Найбільша вираженість перманентних вегетативних порушень відмічалася у хворих на парціальну епілепсію. Пароксизмальний тип синдрому вегетативної дистонії був зафіксований у 22,75 % хворих на епілепсію. У клінічний картині епілепсії у вигляді парціального компоненту епілептичного нападу у 19 % хворих II групи спостерігалися вегетативно-вісцеральні пароксизми. При вивченні функціонального стану вегетативної нервової системи у 70,96 % хворих на генералізовану та у 65,06 % хворих на парціальну епілепсію з гіпофізарно-гонадною та гіпофізарно-тиреоїдною дисфункцією у міжнападний період відмічається парасимпатична направленість вегетативного тонусу (p<0,01). Дані дослідження вегетативної реактивності виявляють у більшості хворих обох груп (55,86 %) тенденцію до збільшення вегетативної реактивності – парасимпатикотонії, у частині хворих (34,48 %) виявляється тенденція до зниження вегетативної реактивності – симпатикотонії. У 72 % хворих на епілепсію спостерігається надмірне вегетативне забезпечення діяльності (p<0,05). 5. Показано, що у чоловіків, хворих на епілепсію, має місце збільшення рівнів лютеїнізуючого гормону та тестостерону (p<0,01). У жінок, хворих на епілепсію, виявлені зміни вмісту естрадіолу та прогестерону у 2 лютеальній фазі менструального циклу (p<0,001). Зміни рівнів гормонів залежать від типу нападів, їхньої частоти (p<0,01) та тривалості захворювання (p<0,05). 6. Визначено зниження рівню тироксину у хворих на епілепсію обох груп порівняно з даними контрольної групи (p<0,01). 7. Доведено ефективність призначення 1,4-бензодіазепінів у комплексному лікуванні хворих на генералізовану епілепсію. Призначення дозволяє зменшити частоту виникнення первинно-генералізованих тоніко-клонічних нападів, що виникають переважно у нічний період, сприяє зменшенню пароксизмальної активності на ЕЕГ, нормалізує показники вегетативного тонусу та вегетативної реактивності, зменшує частоту та виразність цефалічного синдрому. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. Проведене дослідження дозволяє рекомендувати ретельне дослідження стану нейроендокринної системи у хворих на епілепсію для виявлення гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції. До групи ризику поєднання епілепсії та нейроендокринної патології мають бути залучені хворі з частими епілептичними нападами та тривалістю захворювання більше 10 років. 2. В алгоритм дослідження усім хворим на епілепсію рекомендовано обов’язкове введення дослідження гормонів, що дозволить виявити й уточнити характер гормональних порушень і прогнозувати розвиток змін функціонального стану гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної систем. Дослідження вмісту аденогіпофізарних (ТТГ, ФСГ, ЛГ), тиреоїдних (Т4, Т3) і статевих стероїдних гормонів (тестостерон, прогестерон, естрадіол) у сироватці крові хворих на епілепсію є додатковим діагностичним та прогностичним критерієм особливостей перебігу захворювання. 3. Висока інформативність та наявність виражених амплітудно-частотних змін пароксизмальної активності у фолікулярну фазу менструального циклу потребують проведення електроенцефалографічного обстеження для діагностики епілепсії у жінок у 1 фолікулярну фазу менструального циклу, що відповідає 7-8 дням МЦ. 4. У зв’язку з виявленою вегетативною дисфункцією у структурі нейроендокринної патології при епілепсії теперішнім дослідженням доведена доцільність використання у комплексній патогенетичній терапії епілепсії 1,4-бензодіазепінів у хворих з частими первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами, які виникають переважно у нічний період. СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Лекомцева Е.В. Клиническая и гормональная характеристика больных эпилепсией в зависимости от суточных ритмов // Медицина сьогодні і завтра. - 2002.- № 4.- С. 90-93. Лекомцева Е.В. Особенности вегетативных и эндокринных нарушений у больных с эпилепсией, имеющих циклическую зависимость возникновения эпилептических припадков // Експериментальна і клінічна медицина. - 2003.- № 1.- С. 109-113. Григорова И.А., Дубенко Е.Г., Лекомцева Е.В. Состояние биоэнергетического обмена у больных с различными формами эпилепсии // Медицина сьогодні і завтра. - 2003.- № 3.- С. 153-156. (Особистий внесок дисертанта полягає у підбиранні літератури, аналізі, зборі та обробці матеріалу, текстовому та графічному оформленні роботи). Григорова И.А., Дубенко Е.Г., Лекомцева Е.В. Новые аспекты дифференцированного лечения больных с различными формами эпилепсии // Український медичний часопис. - 2003.- № 4(36).- С. 89-93. (Особистий внесок дисертанта – у підборі літератури, клінічному та параклінічному обстеженні хворих, обробці матеріалу, текстовому та графічному оформленні роботи). Григорова И.А., Дубенко Е.Г., Лекомцева Е.В. Особенности функционального состояния головного мозга в зависимости от гормонального профиля у больных эпилепсией // Врачебная практика. - 2003.- № 5.- С. 80-85. (Особисто дисертантом здійснено підбір хворих з нейроендокринною патологією, клінічне та ЕЕГ дослідження, аналіз результатів клініко-електроенцефалографічного обстеження хворих, запропоновано призначення ЕЕГ діагностики епілепсії для жінок у 1 фазу МЦ). Григорова И.А., Дубенко Е.Г., Лекомцева Е.В. Содержание тропных гормонов гипофиза у больных эпилепсией с разными типами эпилептических приступов // Проблеми ендокринної патології. - 2003.- № 4.- С. 54-58. (Внесок дисертанта – клінічне та параклінічне обстеження хворих, статистична обробка матеріалу, текстове та графічне оформлення роботи). Григорова И.А., Дубенко Е.Г., Лекомцева Е.В. Особенности функционального состояния гипофизарно-гонадной системы у больных эпилепсией // Медицина сьогодні і завтра. - 2004.- № 2.- С. 129-132. (Особистий внесок дисертанта – у підборі літератури, зборі та обробці клінічного матеріалу, виконанні біохімічних досліджень, текстовому та графічному оформленні роботи). Лекомцева Е.В. Современные взгляды на патогенетические аспекты роли половых стероидных гормонов в развитии эпилепсии // Проблеми медичної науки та освіти.- 2004.- № 3. С. 63-65. Лекомцева Е.В. Клинико-параклинические показатели функционального состояния гипофизарно-гонадной системы у больных эпилепсией // Медицина сьогодні і завтра. - 2004.- № 3.- С. 49-53. Григорова І.А., Дубенко Є.Г., Лекомцева Є.В. Спосіб лікування хворих на епілепсію. Деклараційний патент на винахід № 2002118968 від 15.09.2003. (Особисто дисертантом проведено, обстеження хворих та обробка клінічного матеріалу, вивчення функціонального стану ВНС та функціональної активності мозку за допомогою комп’ютерної ЕЕГ в динаміці лікування хворих на епілепсію препаратами 1,4-бензодіазепіновного ряду). Лекомцева Є.В. Особливості клініки епілепсії залежно від добових ритмів // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених „Вчені майбутнього”. - Одеса, 2002.- С. 93. Лекомцева Е.В. Некоторые аспекты лечения больных с ночными эпилептическими приступами // Матеріали Міжвузівської конференції молодих вчених „Медицина третього тисячоліття”. - Харків, 2003.- С. 172-173. Лекомцева Е.В. Оптимизация терапии эпилепсии у больных с гормонально-обменными нарушениями депакином // Матеріали VII Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених. - Тернопіль, 2003.- С. 168. Григорова И.А., Лекомцева Е.В. Применение депакина-хроно в лечении катамениальной эпилепсии // Труды V Восточно-европейской конференции: “Эпилепсия и клиническая нейрофизиология”. - Гурзуф, 2003.- С. 184-185. (Особистий внесок дисертанта – клінічне та параклінічне обстеження хворих, статистична обробка матеріалу). Лекомцева Е.В. Особенности биоэлектрической активности мозга у больных с катамениальной эпилепсией // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація, біотехнологія”. - Харків, 2003.- С. 113. Лекомцева Е.В. Состояние ферментной системы у больных эпилепсией // Труды V Международной конференции молодых ученых-медиков стран СНГ. - Алматы, 2003.- С. 122-123. Лекомцева Є.В. Клінічні та електроенцефалографічні особливості епілепсії у хворих із порушенням функціонального стану щитоподібної залози // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених „Вчені майбутнього”. - Одеса, 2003.- С. 92-93. Лекомцева Е.В. Особенности лечения эпилепсии у больных с нейроэндокринными нарушениями // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Клінічна фармація: 10 років в Україні”. - Харків, 2003.- С.- 47. Lekomtseva Y.V. Epilepsy in women. The study of circadian and menstrual dependence // European Journal of Neurology.- Vol. 10, Suppl. 1, Abstracts of the 7th Congress of Neurological Societies, Helsinki, Finland.- P. 68. Лекомцева Е.В. Изменение функционального состояния нейроэндокринной системы у больных с генерализованной эпилепсией // Матеріали Міжвузівської конференції молодих вчених „Медицина третього тисячоліття”. - Харків, 2004.- С. 163. Григорова И.А., Лекомцева Е.В. Шаповалов В.В., Лекомцев В.М. Эффективность и безопасность применения клоназепама в комплексном лечении генерализованной эпилепсии // Матеріали науково-практичної конференції „Фармацевтичне право: організаційно-правові проблеми рецептурного та безрецептурного відпуску лікарських засобів у сучасних умовах”. - Харків, 2004.- С. 145. (Особистий внесок дисертанта – клінічне та параклінічне обстеження хворих, статистична обробка матеріалу, текстове та графічне оформлення роботи). АНОТАЦІЯ Лекомцева Є.В. Клініко-неврологічний та функціональний стан гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної систем у хворих на епілепсію.- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.15 – нервові хвороби. – Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, Харків, 2005. У дисертації представлено теоретичне узагальнення результатів вивчення клініко-неврологічних, біохімічних та інструментальних особливостей генералізованої та парціальної епілепсії поєднану з нейроендокринною патологією і нове рішення наукової задачі, яка полягає у поліпшенні діагностичних, патогенетично обґрунтованих лікувальних і профілактичних заходів щодо даної категорії пацієнтів. Завдяки проведеному клініко-неврологічному дослідженню визначено високу частоту нейроендокринної патології, яка супроводжується розвитком синдрому вегетативної дистонії. Виявлено, що нейроендокринна дисфункція переважно виявляється у наявності гормонального дисбалансу у гіпофізарно-тестикулярній, гіпофізарно-оваріальній та гіпофізарно-тиреоїдній системах. Визначено кореляційну залежність між ступенем порушення гормонального гомеостазу та частотою епілептичних нападів і тривалістю захворювання. На підставі патогенетичних механізмів епілептичних та вегетативних порушень, що виявлені у дослідженні, запропоновано та впроваджено в практику призначення препаратів 1,4-бензодіазепінів хворим на генералізовану епілепсію, що супроводжується розвитком нейроендокринної дисфункції. Ключові слова: епілепсія, гіпофізарно-тестикулярна система, гіпофізарно-оваріальна система, гіпофізарно-тиреоїдна система, синдром вегетативної дистонії. АННОТАЦИЯ Лекомцева Е.В. Клинико-неврологическое и функциональное состояние гипофизарно-гонадной и гипофизарно-тиреоидной систем у больных эпилепсией.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.15 – нервные болезни.- Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины, Харьков, 2005. Диссертация посвящена комплексному исследованию клинико-неврологических, биохимических и инструментальных особенностей гипофизарно-гонадной и гипофизарно-тиреоидной систем у больных эпилепсией. В основу работы положены результаты обследования 145 больных эпилепсией, из них женщин было 58 в возрасте от 18 до 40 лет и мужчин – 87 в возрасте от 16 до 55 лет. Все обследованные больные были разделены на две группы, согласно Международной классификации эпилепсии и эпилептических синдромов (1989 г.): I клиническую группу составили 62 больных с генерализованной эпилепсией, II группу – 83 больных с парциальной эпилепсией. Контрольную группу составили 30 практически здоровых лиц, из них женщин было 15 в возрасте от 20 до 35 лет, мужчин – 15 в возрасте от 18 до 45 лет без признаков соматической, неврологической и эндокринной патологии. Данные неврологического обследования выявили нарушения черепно-мозговой иннервации и в рефлекторно-двигательной сфере у 49 % больных I группы и у 62 % II группы. В результате проведенного исследования было установлено, что у мужчин с эпилепсией нейроэндокринные нарушения проявлялись гипофизарно-тестикулярной дисфункцией, наиболее часто представленной снижением фертильности, отложением жира по женскому типу, гинекомастией и дисфункцией гипофизарно-тиреоидной системы преимущественно по гипотиреоидному типу. Показано, что у женщин с эпилепсией нейроэндокринные нарушения проявлялись гипофизарно-овариальной дисфункцией, наиболее часто представленной нарушением репродуктивной функции в виде альгодисменореи, дисменореи, гирсутизма и дисфункцией гипофизарно-тиреоидной системы преимущественно по гипотиреоидному типу. Данные электроэнцефалографического обследования выявили наличие эпилептической активности у 67 % больных I группы и у 51 % больных II группы. У женщин с эпилепсией наибольшая выраженность амплитудно-частотных характеристик эпилептиформной активности наблюдалась при проведении ЭЭГ исследования в 2 фазу МЦ. Установлено, что для больных эпилепсией с гипофизарно-гонадной и гипофизарно-тиреоидной дисфункцией характерно наличие выраженных вегетативных нарушений в виде перманентного и пароксизмально протекающего синдрома вегетативной дистонии. Выявлено преобладание парасимпатической направленности вегетативного тонуса, наличие повышенной вегетативной реактивности у большинства (55,86 %) больных и сниженной вегетативной реактивности у 34,48 % больных обеих групп, избыточное вегетативное обеспечение деятельности наблюдалось у 72 % всех обследованных больных. У мужчин обеих групп выявлено повышение уровней тестостерона и ЛГ, у женщин обеих групп выявлено повышение уровня эстрадиола и понижение уровня прогестерона в 2 фазу МЦ. Эти гормональные изменения зависят от частоты эпилептических приступов и длительности заболевания. У данного контингента пациентов установлено снижение уровня тироксина. Разработаны практические рекомендации по диагностике и дальнейшей лечебной тактике у данной категории больных. Проведена оценка эффективности терапии клоназепамом и его влияние на частоту припадков и показатели функционального состояния ВНС у 52 больных с частыми эпилептическими приступами. Установлено, что применение клоназепама на фоне традиционных противоэпилептических препаратов приводит к уменьшению частоты или полному исчезновению первично-генерализованных тонико-клонических приступов, возникновение которых приурочено к ночному периоду, оказывает выраженное положительное действие в отношении состояния ВНС, способствуя нормализации показателей вегетативного тонуса и вегетативной реактивности. Выявлено уменьшение пароксизмальной активности при ЭЭГ исследовании на фоне приема клоназепама и уменьшение частоты и выраженности цефалгического синдрома. Ключевые слова: эпилепсия, гипофизарно-тестикулярная система, гипофизарно-овариальная система, гипофизарно-тиреоидная система, синдром вегетативной дистонии. SUMMARY Lekomtseva Y.V. Clinical, neurological and functional state of the hypophysis-gonadal and hypophysis-thyroid systems in epileptic patients. - Manuscript. The thesis for the scientific degree of CMS (Candidate of Medical Sciences) by specialty of 14.01.15 – nervous diseases.- Intuition of Neurology, Psychiatry and Narcology, Kharkiv, 2005. The dissertation contains the results of clinical, neurological and biochemical data’ peculiarities of investigation of the hypophysis-gonadal and hypophysis-thyroid systems in epileptics and a new decision of a scientific task which consists of rising diagnostics and treatment approaches according to this category of patients. Owing to the study of the clinical and neurological investigations it was shown the great frequency of neuroendocrine pathology that is associated with the development of vegetative dystonia’s syndrome. It was shown that neuroendocrine dysfunction presents as a hormonal disbalance predominantly in hypophysis-testicular, hypophysis-ovarian and hypophysis-thyroid systems. It was state the correlation dependence between the stage of hormonal disorder and frequency of epileptic seizures, the duration of disease. On the basis of pathogenic mechanisms of epileptic and vegetative disorders that were investigated in our study we have offered and introduced into practice the use of 1, 4-benzodiazepine for patients with generalized epilepsy with seizures occurring predominantly at night-time. Key words: epilepsy, hypophysis-testicular system, hypophysis-ovarian system, hypophysis-thyroid system, vegetative dystonia’s syndrome. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ АТ – артеріальний тиск ВНС – вегетативна нервова система КТ – рентгенівська комп’ютерна томографія ЛГ – лютеїнізуючий гормон МРТ – магнітно-резонансна томографія МЦ – менструальний цикл Т3 – трийодтиронін Т4 – тироксин ТТГ – тиреотропін ФСГ – фолікулостимулюючий гормон ЦНС – центральна нервова система ЧСС – частота серцевих скорочень ЩЗ – щитовидна залоза ЕЕГ – електроенцефалограма PAGE \* Arabic 26

Похожие записи