.

Аграрна політика українських національних урядів (1917-1921 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук / Н.А. Ковальова, Дніпропетр. держ. ун-т. — Д., 1999

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3202
Скачать документ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОВАЛЬОВА НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА
940(477):332.02:63

АГРАРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ УРЯДІВ
(1917 – 1921 рр.)

07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 1999

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Дніпропетровського державного університету Міністерства освіти України
Науковий керівник: Кандидат історичних наук, доцент
НІКІЛЄВ Олександр Федорович,
Дніпропетровський державний університет,
доцент кафедри історії України
Офіційні опоненти: Доктор історичних наук
МАРОЧКО Василь Іванович,
Інститут історії України НАН України,
провідний науковий співробітник
Кандидат історичних наук
МИХАЙЛЮК Олександр Володимирович,
Державна металургійна академія України
(м.Дніпропетровськ),
доцент кафедри історії та українознавства
Провідна установа: Донецький державний університет,
кафедра історії України
Захист відбудеться “24” листопада 1999 року о 13.00 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському
державному університеті за адресою:
320625, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, ауд.307.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці
Дніпропетровського державного університету за адресою:
320050, м.Дніпропетровськ, вул.Козакова, 8.

Автореферат розісланий “23” жовтня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Переломні епохи в історії людства притягують особливу увагу дослідників. До таких періодів, безперечно, належать революційні події в Україні першої чверті XX ст. Активна і нерідко суперечлива участь народних мас у національно-демократичній революції 1917-1921 рр. Обумовила її переважно селянський характер. Всі нові уряди, які виникали на терені українських губерній колишньої Російської імперії, стикалися з аграрним питанням і змушені були шукати шляхів його вирішення.
У центрі уваги передової суспільної думки аграрне питання в Російській імперії перебувало з середини XIX ст. Певними віхами на шляху його вирішення були селянська 1861 р. та столипінська 1906-1911 рр.реформи. Пошуки шляхів аграрного розвитку активізувалися після лютневої революції 1917 р. Свої програми та концепції пропонували різні політичні сили, державні та громадські діячі. Розробка і проведення земельної реформи стали першочерговим завданням для урядів Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії й Української Держави, склавши основний зміст їх аграрної політики. Підхід національних урядів до земельної справи визначав не лише долю селянства, а й взагалі шляхи української революції.
Підкреслимо, що аграрна політика розглядається нами як невід’ємна частина внутрішньої політики держави. Її основними напрямками виступають проведення земельної реформи та врегулювання поточних сільськогосподарських справ: поліпшення землеустрою, підвищення агротехнічного рівня обробку землі, забезпечення сільськогосподарським реманентом, що відігравало визначальну роль у житті селянства. Вирішення проблем сільськогосподарської галузі еволюційними засобами за умов воєнного часу обумовило відповідне спрямування державної діяльності: з’ясування принципових завдань в аграрній галузі, розробку шляхів їх реалізації та створення відповідної адміністративної мережі. Дискусії на урядовому рівні, відображаючи бачення аграрної політики з точки зору держави, інтересів певних класів та соціальних груп, не завжди охоплювали складність реальної ситуації. Втілення державної політики на місцях набирало форм, які здебільше не відповідали планам урядів.
Виходячи із наведених міркувань, актуальність дисертаційного дослідження визначається:
по-перше, необхідністю подальшого вивчення в сучасному контексті на підставі використання нового історіографічного та джерельного матеріалу маловідомих аспектів історії української революції; по-друге, науковою зацікавленістю в глибокому комплексному аналізі розробки українськими урядами шляхів розв’язання земельного питання як спроби пошуку в екстремальних умовах варіантів задоволення селянських інтересів; по-третє, науковою цінністю теми стосунків держави і селянства в період української революції; по-четверте, необхідністю переосмислення досвіду минулого в зв’язку з сучасними проблемами, адже наприкінці XX ст. Українська держава знову повертається до проблеми приватної власності на землю, експерименти із якою проводили українські уряди в роки революції; по-п’яте, відсутністю в сучасній вітчизняній історіографії спеціальних робіт з аграрної політики українських національних урядів, для яких би ця тема стала об’єктом дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами полягає в тому, що дисертація виконана в межах держбюджетних тем кафедри історії України Дніпропетровського держуніверситету № 105-95 “Історико-культурний розвиток Наддніпрянщини XVII-XX ст.” та № 05-81-98 “Українське суспільство XVII-XX ст. у контексті трансформації національної самосвідомості”.
Мета і основні завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та ступеня її наукової розробки. Мета дисертаційної роботи полягає у з’ясуванні змісту й напрямків розробки та впровадження національними урядами аграрної політики на різних етапах творення української державності, її еволюції в залежності від впливу інтересів різних політичних сил та соціальних верств.
Досягнення мети роботи передбачає вирішення таких науково-дослідницьких завдань:
– вивчити стан земельних відносин в українському селі напередодні лютневої революції 1917 р., з’ясувати його вплив на загострення соціально-економічних протиріч під час української революції та висвітлити підходи до способів вирішення аграрного питання українських політичних партій;
– простежити еволюцію аграрної політики на прикладі діяльності урядів Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії і Української Держави;
– визначити напрямки та сутність земельних заходів, їх юридичне та економічне обгрунтування, дослідити процес створення інституту державних органів в справі розробки та втілення аграрної реформи;
– з’ясувати реакцію державних установ та суспільних верств, зацікавлених у вирішенні українськими урядами земельного питання, в першу чергу, ставлення селян;
– висвітлити вплив екстремальних обставин воєнного часу на розробку аграрної політики;
– узагальнити досвід аграрних перетворень, проаналізувати як позитивні, так і негативні його результати.
Об’єктом досліджень виступає внутрішня політика українських національних урядів 1917-1921 рр.щодо селянства, політика в галузі аграрних відносин, її зародження, спрямованість та еволюція.
Предметом даного дослідження є напрямки та форми діяльності урядів, керівних та місцевих земельних органів, через які велося втілення аграрної політики.
Хронологічні рамки дослідження визначені періодом української революції 1917-1921 рр. Розробка урядових планів в земельній справі розпочалася в 1917 р. Центральною Радою. Верхня межа дослідження, яку згідно з сучасною історіографічною традицією, слід було б визначити моментом підписання 18 березня 1921 р. Ризької угоди, нами поширюється до кінця 1921 р. Саме в еміграції уряд УНР, оцінивши попередній досвід розробки аграрної політики та плануючи його реалізувати (під впливом повстанського селянського руху в Україні), зайнявся вдосконаленням своєї земельної програми.
Територіальні межі дослідження зумовлені проблемно-хронологічним характером роботи. Стосовно 1917-поч.1919 рр.вони обгрунтовуються матеріалами Наддніпрянської України – 9 тогочасних українських губерній. Подальше існування республіканських урядів Директорії стосується перебування їх на обмеженій території України (червень – листопад 1919 р., травень – червень 1920 р.) та в еміграції.
Джерельна база досліджень. Користуючись типолого-видовою класифікацією, запропонованою у наукових працях І.Д.Ковальченка, М.П.Ковальського, Л.М.Пушкарьова, С.О.Шмідта та ін., джерела з даної теми можна розбити за формальними ознаками на опубліковані та неопубліковані.
За принципом походження і цільового призначення опубліковані джерела розподіляються на такі групи: 1) законодавчі акти вищих органів влади: документи програмного характеру (універсали та декларації Центральної Ради, грамоти гетьмана П.Скоропадського); земельні закони та директивна документація земельних міністерств1; 2) тематичні збірки документів і матеріалів2; 3) партійні матеріали – програми, статути, рішення з’їздів та конференцій з аграрного питання3; 4) економіко-статистичні матеріали4 з інформацією про загальний стан
______________________
1 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. В-2-х т. – К., 1996-1997; Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського, 1873-1945. – 1993. – С.217-223, 233-234; Законодавство про землю і ліси в Українській Народній Республіці. – К., 1919; Про реалізацію (уборку) урожаю. Збірка наказів і розпоряджень Міністерства Земельних Справ і пояснення. Склав М.Бал. – Кам’янець-на-Поділю, 1919.
2 Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). – М., 1936; Ereignisse in der Ukraine 1914-1922, deren Bedeutung und historische Hintergrunde. – Hrg. Von Theophil Hornykiewcz. Bd.III. – Philadelphia, 1968; Гражданская война на Украине: 1918-1920: Сборник документов и материалов. Т.1. Кн.1. – К., 1967.
3 Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали (Упорядник Т.Гунчак і Р.Сольчаник). Т.1. – Б.м., 1983; Українські політичні партії к.XIX – п.XX ст.: програмові і довідкові матеріали. – К., 1993.
сільськогосподарських губерній напередодні і частково в період революції та громадянської війни; 5) періодична преса як суспільно-політичного характеру, так і фахова (загалом авторкою залучено близько 30 найменувань тогочасних періодичних видань різних політичних напрямків); 6) наративні джерела – спомини та щоденники провідних діячів республіканського5 та державницького6 напрямків і місцевих селянських ватажків7.
Неопубліковані джерела репрезентовані комплексом документів українських національних урядів 1917-1921 рр., переважна частина яких зберігається в центральних вітчизняних архівосховищах. Зокрема, в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ) зосереджуються документи вищих органів влади: Центральної Ради та Генерального секретаріату (Ф.1115 і 1063), Ради міністрів Української Держави (Ф.1064), канцелярії Директорії (Ф.1429). Характер цих документів, а саме: протоколи і матеріали засідань вищих органів влади, документи розпорядчого характеру, поточне відомче листування, – дозволяє з’ясувати основні напрямки урядової земельної політики.
Матеріали, що стосуються безпосередньо планів аграрних реформ і їх реалізації, зберігаються у фондах відповідних земельних міністерств, зокрема, у фонді міністерства земельних справ УНР доби Центральної Ради (Ф.1060), Української Держави (Ф.1061) та Директорії УНР (Ф.1062). Це – земельні законопроекти і закони, матеріали діяльності урядових земельних комісій та нарад, статистичні матеріали щодо штатів та місцевих земельних органів, повідомлення з місць. Важливе значення для характеристики суперечностей тогочасних суспільних поглядів мають записки провідних урядовців стосовно різних аграрних програм. З’ясувати позицію лідерів української революції щодо вирішення земельного питання дають змогу також матеріали особистих фондів – В.Винниченка, С.Петлюри, І.Мазепи, Б.Мартоса, та Д.Дорошенка.
__________
4 Календар і записна книжка кореспондента Київської губернської народної ради на 1918 рік. – К., 1918; Итоги десятилетия Советской власти в цифрах, 1917-1927 гг. – М., 1927; Підсумки аграрної революції на Україні. – Х., 1923.
5 Винниченко В. Щоденник //Київ, 1990, №9-11; Грушевський М. Спомини //Київ. – 1989. – №8-11; Ковалевський М.. При джерелах боротьби: спомини, враження, рефлексії. – Інсбрук, 1960.
6 Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К., Філадельфія, 1995; Донцов Д. Рік 1918. //Хроніка – 2000. – 1997. – №17/18, 19/20; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920). В 4-х ч. – Мюнхен, 1969.
7 Махно Н. Русская революция на Украине (От марта 1917 г. по апрель 1918 г.). – Кн.1. – К., 1991; До характеристики громадського руху кінця XIX – початку XX ст. на Полтавщині (автобіографія Я.К.Імшенецького) /Археологічний літопис Лівобережної України. – 1997. – № 1-2. – С.39-44.

Реконструювати ставлення до впровадження аграрної політики на місцях дозволяють фонд Катеринославського губернського старости (за1918 р.) (Ф.4541), фонди-колекції ЦДАВОВУ (Ф.3158, 4465), в яких зберігаються рукописи неопублікованих праць М.Андрусяка “Історіографія державних змагань у 1917-1921 рр.” Та М.Сціборського “Аграрна політика України”. Фонди 317 і 419 Центрального державного історичного архіву м.Києва характеризують внутрішню ситуацію в селах Київщини та Поділля за доби Української Держави. Реакцію селянства на урядові програми земельних перетворень простежено також на матеріалах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (Ф.5, 17, 57) та Державного архіву Дніпропетровської області (Ф.540, 561, 630, 831).
Документи українських національних урядів в земельній справі є важливим джерелом з історії аграрного питання періоду 1917-1921 рр.. Їх вірогідність підтверджена взаємною перевіркою, співставленням з іншими видами джерел. Такий підхід дозволяє належним чином розкрити поставлені в дисертації завда-
ня і всебічно висвітлити тему дослідження.
Наукова новизна теми й особистий внесок здобувача полягають у тому, що авторка з сучасних теоретико-методологічних позицій та з допомогою залучення нових джерел вперше у вітчизняній історіографії здійснила цілісне дослідження діяльності українських національних урядів 1917-1921 рр.у справі розв’язання аграрного питання. Використання комплексного підходу до оцінки внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливали на хід розробки та впровадження земельної реформи дозволило простежити еволюцію аграрної політики УНР доби Центральної Ради та Директорії і Української Держави. При цьому визначено особливості їхніх аграрних програм, виділено основні етапи розробки урядової політики, з’ясовано роль і місце аграрних комісій Української Держави в розробці земельної реформи та уточнено періодизацію їх діяльності. В суспільно-політичному та економічному контексті авторкою проаналізовано зміст та особливості низки законів і законопроектів, окреслено коло державних структур, які займалися розробкою земельних програм, відтворено механізм реалізації основних концепцій аграрних реформ, виокремлено роль і місце в розв’язанні земельної справи політичних партій та громадських організацій, встановлено взаємовпливи між українськими та російськими аграрними програмами різних політичних сил, з’ясовано орієнтири селянства в земельній справі, визначено перспективні напрямки досліджень аграрної історії доби 1917-1921 рр.
Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що:
– вперше відтворено цілісну картину вирішення аграрного питання національними урядами 1917-1921 рр., визначено його зміст та напрямки діяльності державних структур стосовно розробки та реалізації основних концепцій аграрних реформ;
– фактичний матеріал дисертаційної роботи, основні положення, узагальнюючі висновки й рекомендації можуть бути використані при дослідженні проблем аграрної та політичної історії Наддніпрянської України ХХ ст. (внутрішньої та економічної політики, суспільно-політичних, соціальних і національних рухів). Результати дисертації можуть залучатися при написанні навчальних посібників та довідкових видань з історії України, в навчальній (розробці і читанні лекцій з вітчизняної історії) та краєзнавчій роботі.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були апробовані у доповідях та повідомленнях: на міжрегіональній науково-практичній конференції “Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва” (Дніпропетровськ, 1995); II науковому симпозіумі з аграрних проблем (Черкаси, 1997); Всеукраїнський науковій конференції “80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, 1997); II міжнародній науковій конференції “Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р.” (Київ-Чернігів, 1998); III наукових читаннях з аграрної історії України та Росії, присвячених пам’яті професора Д.П.Пойди (Дніпропетровськ, 1998); підсумкових конференціях з науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу Дніпропетровського держуніверситету, в публікаціях.
Робота обговорювалась на засіданні кафедри історії України Дніпропетровського державного університету і дістала позитивну оцінку.
Структура роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. В її основу покладено хронологічно-проблемний принцип. Дисертація складається із вступу, 5-ти розділів, висновків, переліку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації складає 160 с. машинописного тексту, список джерел і літератури – 25 с. (нараховує 286 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження та її актуальність, показується її зв’язок з науковими програмами Дніпропетровського держуніверситету, визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, характеризується джерельна база, розкривається наукова новизна та практичне значення розробки проблеми, ступінь апробації результатів дисертації, вказуються авторські публікації.
Перший розділ – “Історіографія, методологія і методика дослідження” – присвячено розгляду відповідних аспектів дисертаційної роботи.
Першу групу історичної літератури складають праці діаспорних дослідників, які в залежності від політичних переконань їх авторів поділено на два напрямки: прихильників республіканського (Української Народної Республіки) та державницького (Української Держави П.Скоропадського) таборів.
Основу історіографічної традиції республіканського напрямку заклали праці В.Винниченка, П.Христюка та М.Шаповала8. Серед наукових розвідок цього напрямку особливе місце посідають праці І.Витановича та К.Кононенка9.
В першій роботі висвітлюється суспільно-політична ситуація навколо земельної реформи, а в другій досліджуються соціально-економічні витоки української національної ідеї.
Державницький напрямок зарубіжних досліджень представлений пряцями Д.Дорошенка та П.Мірчука10. Їх позитивною рисою є досить грунтований аналіз аграрних програм консервативних політичних сил.
Звісно, відсутність доступу до архівних джерел знижує наукову цінність діаспорних робіт, так як їх спільною рисою є концентрація уваги на аналізі опублікованих актів земельного законодавства. Поза межами дослідження залишався сам процес його розробки та впровадження і реакція верств.
Другу групу літератури складають праці радянських та сучасних вітчизняних істориків. За підходами до оцінки подій та досліджуваної тематики умовно виділимо п’ять етапів у вивчені теми.
Особливе значення для постановки в історичній науці аграрних проблем революції і громадянської війни в Україні мала епоха 1920-х років. Об’єктом вивчення для тогочасної науки, хоча й з точки зору більшовицької ідеології, стало широке коло питань політичної11 та соціально-економічної історії української революції12. Найбільшу наукову цінність зберігають праці В.Качинського економіко-статистичного характеру та з історії аграрної політики Української Держави13, яка оцінювалася ним негативно.
_____________________
8 Винниченко В. Відродження нації. В 3-х ч. – К., 1990; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. В 4-х т. – Нью-Йорк, 1969; Шаповал М. Революційний соціалізм на Україні. – Кн.1. – Відень, 1921.
9 Витанович І. Аграрна політика українських урядів років революції й визвольних змагань (1917-20) // Український історик. – 1967. – № 3-4. – С.5-60; Кононенко К.С. Україна і Росія:
Соціально-економічні підстави української національної ідеї 1917-1969. – Мюнхен, 1965.
10 Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т.1. Доба Центральної Ради. – Нью-Йорк, 1954; Він же Т.2. – Українська Гетьманська Держава 1918 р. – Нью-Йорк, 1954; Мірчук П. Українська державність 1917-1920. – Філадельфія, 1967.
11 Золотарьов А. З історії Української Центральної Ради. – Вид. 2 – Б.м., б.р.; Попов М.М. Нарис історії Комуністичної партіїї (більшовиків) України. Третє виправлене і доповнене вид-ня. = Х., 1929; Волін М. Історія КП(б)У в стислому нарисі. – Х., 1930
12 Якиманський В.А. К итогам аграрной революции на Украине. – Х., 1924.
13 Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. – Вып.1. – Х., 1922; Він же. Аграрний рух за часів гетьманщини // Літопис революції. – 1928. – № 1,2.
На другому етапі (середина 30-х – середина 50-х рр.) дослідження аграрної політики нерадянських режимів періоду революції в Україні практично припинилися. Переважаючими напрямками в історичній науці стали революційний рух українського селянства та боротьба більшовиків за селянські маси14.
Основні наробки історичної науки середини 50-х – середини 80-х рр.стосуються в основному історії аграрної політики Радянської влади в Україні15. В цей час було закладено теоретичну і методологічну бази дослідження соціально-економічних відносин в українському селі16.
Початок перебудови в СРСР заклав передумови переходу до четвертого історіографічного періоду (середина 80-х – 1991 р.). Першою спробою відмовитися від старих ідеологічних догм при вивчені аграрних проблем української революції і громадянської війни стала монографія І.В.Хміля17.
Значні зрушення у підходах до висвітлення української революції 1917-1921 рр.і її аграрної історії відбулися після проголошення незалежності України в 1991 р. П’ятий етап розвитку вже власне української історіографії характеризується появою загальних праць з історії України18, в яких зроблено спробу вивчення деяких аспектів аграрної політики національних урядів. Безпосередньо теми цієї дисертаційної роботи стосуються останні роботи вітчизняних істориків. З нових позицій висвітлює становище у сільському господарстві України на рубежі XIX та XX ст. С.В.Сусоров19. У контексті історії селянської кооперації розглядається аграрна політика українських урядів у монографії В.І.Марочка20. Основні віхи земельної політики Директорії в 1919 р. знайшли відображення в статті В.С.Лозового21 – автор грунтовно характеризує суть концепції соціалізації землі. Доповнює здобутки національної історіографії низка праць російських та західних дослідників22, які стосуються аналізу концепцій аграрного розвитку Російської імперії першої чверті ХХ ст.
____________________
14 Чеботарьов Ю. Селянський рух на Україні в 1917 р. – К., 1940.
15 Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. – М.,1954; Історія селянства Української РСР. Т.2. – К., 1967; Рибалка І.К. Аграрні перетворення на Україні в період громадянської війни (1919 р.) – Харків, 1967; Лях Р.Д Розв’язання аграрного питання на Україні (1917-1923рр.) – К.-Донецьк, 1975.
16 Рубач М.А. Социальная структура аграрных отношений и классовое расслоение крестьянства в украинской деревне к 1917 г. // Особенности аграрного строя в России в период империализма. – М., 1962. – С.45-63.; Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. – К., 1973.
17 Хмель И.В. Аграрные преобразования на Украине. 1917-1920 гг. – К., 1990.
18 Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. – К., 1996. – С. 102-165; Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К., 1997. – С. 184-261;
19 Сусоров С.В. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв’язання (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Херсон, 1997.
20 Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929). – К., 1995.
У останні роки з досліджуваної проблематики були підготовлені дисертаційні праці В.І.Борисова, О.В.Воронянського, С.Е.Мякоти, Ф.М.Проданюка та І.В.Шпекторенка23, в яких відображені певні аспекти аграрної політики.
Таким чином, аналіз стану наукової розробки проблеми дозволяє зазначити, що у сучасній історичній літературі побічне висвітлення отримала законодавча діяльність українських урядів у галузі аграрних відносин. Ціла низка сюжетів стосовно поетапної розробки та впровадження різних концепцій земельної реформи, з’ясування ставлення до них широких верств селянства потребують поглибленого вивчення. Це зумовлює необхідність створення узагальнюючого дослідження з аграрної політики національних урядів, повного і об’єктивного висвітлення всіх аспектів вирішення аграрного питання в період революції 1917-1921 рр.
З метою вирішення поставлених у дослідженні завдань нами було використано такі загальнонаукові методи пізнання, як: аналіз, узагальнення, що знайшло своє відображення під час з’ясування сутності аграрного питання та визначення основних напрямків аграрної політики, її характерних рис. Серед власне історичних методів чільне місце посідає історико-генетичний метод, застосований при вивчені передумов, становлення та подальшої еволюції аграрної політики Центральної Ради, Української Держави та Директорії. Саме цей метод дає можливість простежити процес розробки як партійних, так і урядових програм, з’ясувати їх особливості та встановити взаємозв’язки між ними. Використання історико-хронологічного методу (його проблемно-хронологічного різновиду) дозволяє виокремити в темі дослідження певні проблеми, визначити внутрішню періодизацію окремих етапів. Вивчення різних концепцій аграрних реформ зумовлює необхідність застосування історико-порівняльного методу, що відтворює синхронність і асинхронність динамічних фаз реформ. Історико-типологічний метод, який використано в процесі детального розгляду основних
____________________
21 Лозовий В.С. Аграрна політика Директорії УНР // Український історичний журнал. – 1997. – № 2. – С. 68-76.
22 Кабанов В.В. Пути и бездорожье аграрного развития России в ХХ веке // Вопросы истории. – 1993. – № 2. – С. 34-46; Байрау Д. Янус в лаптях: крестьяне в русской революции, 1905-1917 гг. // Вопросы истории. – 1992. – № 1. – С. 19-31; Мэйси Д. Земельная реформа и политические перемены: феномен Столыпина // Вопросы истории. – 1993. – № 4. – С. 3-18.
23 Борисов В.І. З досвіду рішення продовольчої проблеми в Україні в 1917-1920 рр.. (Зрівняльний аналіз діяльності політичних партій). – Автореф. дис … докт. іст.наук. – К., 1993; Воронянський О.В. Економічна політика Центральної Ради. – Автореф. дис … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ: 1995, Мякота С.Е. Економічна політика уряду Української Держави (квітень – грудень 1918 р.). – Автореф. дис … канд. іст. наук. – К., 1997; Проданюк Ф.М. Внутрішня політика Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 року), Автореф.дис… канд. іст.наук . – К., 1997; Шпекторенко І.В. Державна політика у галузі хлібозаготовель в Україні у роки першої світової війни 1914-1918 рр. (На матеріалах Катеринославської губернії). – Автореф. дис…канд. іст.наук. – Дніпропетровськ, 1998.
концепцій аграрних реформ дає можливість вперше в історіографії розробити типологію аграрних перетворень у період національно-демократичних революцій, з’ясувати сутність та особливості окремих типів реформ.
Дисертаційна робота базується на концепції української революції, викладеної в працях В.Ф.Верстюка, С.В.Кульчицького та В.Ф.Солдатенка24, згідно з якою розкривається аграрна політика урядів Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії і Української Держави. Власна програма аграрних перетворень була розроблена і українськими радянськими урядами, проте її зміст в своїй основі визначався програмними положеннями загальноросійської більшовицької партії і через це у роботі не розглядається.
У другому розділі – “Соціально економічні витоки аграрного питання і постановка його в програмах українських політичних партій доби революції 1917-1921 рр.” – аналізується стан земельних відносин в українському селі напередодні 1917 рр.та пошуки політичними партіями шляхів розв’язання аграрного питання.
Найбільш гостра проблема земельних відносин пореформенної доби полягала у малоземеллі переважної більшості селянських господарств. Уряд Російської імперії селянською 1861 р. та столипінською 1906-1911 рр. реформами надавав можливість українським селянам пом’якшити певною мірою земельні протиріччя (зокрема, придбати землю та закріпити її в особисту приватну власність), не усуваючи їх зовсім. Кризові явища в сільськогосподарській галузі сконцентрували увагу селянських мас та політичних партій, які таким чином боролися за свій електорат, на аграрному питанні.
На загальному тлі малоземелля та незадовільного землеустрою привабливим об’єктом розподілу виявилося поміщицьке землеволодіння. За критерієм ставлення до приватної власності і, зокрема, великого землеволодіння позиції українських політичних партій доцільно розподілити на два напрямки: прихильників примусового відчуження (національно-демократичні та більшовицька партії), прибічників консервативних реформ.
Найбільш радикальною була висунута Українською партією соціалістів-революціонерів (УПСР) концепція соціалізації (зрівняльного і безкоштовного наділення землею безземельного та малоземельного селянства). Проте механізм реалізації їх аграрної програми залишився невизначеним, переймаючи основні риси пропагованої Українською соціал-демократичною робітничою партією _____________________
24 Верстюк В.Ф. Центральна Рада в модерній історії України (до 80-річчя проголошення IV Універсалу УЦР) // Сучасність. – 1998. – № 1. – С.91-98; Кульчицький С.В. Українська Держава часів гетьманщини // Український історичний журнал. – 1992. – № 7-8. – С.60-79;
Він же. Велика російська революція //Сучасність. – 1998. – № 1. – С.84-90; Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К., 1997; Він же. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.). – К., 1999.
(УСДРП) націоналізації землі. Найбільш консервативних позицій дотримувала-
ся Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), аграрна програма якої чітко визначилася у травні 1918 р. після встановлення гетьманської влади (примусове відчуження за певний викуп надлишкових земель з метою передачі їх малоземельним верствам селянства, скасування приватної власності відкладалося на майбутнє). Альтернативний шлях розв’язання аграрного питання, запозичивши основні програмні положення (зрівняльно-передільний принцип) у соціалістів-революціонерів, запропонували українські більшовики. Проте з часом КП(б)У відступила від визнаної раніше концепції соціалізації землі, еволюціонувавши до запровадження пріоритетності громадського обробітку землі.
Позиція українських консервативних політичних сил втілилася в програмах Української демократично-хліборобської партії та українського осередку конституційних демократів. Підготовлена ними концепція носила досить грунтовний (в економічному плані) та компромісний (в суспільно-політичному) характер: захист дрібної приватної власності, обмеження землекористування і викуп державою протягом певного часу понадлишкових приватновласницьких володінь.
Таким чином, постановка аграрного питання в програмах українських національно-демократичних та більшовицької партій зумовлювалася більше суспільно-політичними чинниками, поміркованість в галузі соціальних стосунків та економічні міркування були характерні для партій консервативного табору. Неспівпадання цих аспектів зумовило розробку відповідно двох концепцій аграрних реформ.
Третій розділ – “Розробка і впровадження концепції земельної реформи українськими урядами доби Центральної Ради” – присвячений характеристиці теоретичної частини аграрної політики урядів Української Народної Республіки доби Центральної Ради. Аналіз аграрного питання у розділі ведеться у двох аспектах: суспільно-політичному та економічному.
Основні принципи земельної реформи в Україні сформувалися на селянських з’їздах навесні 1917 р. і остаточно визначилися І Всеукраїнським селянським з’їздом. В урядовій політиці вони знайшли відображення в “Декларації Генерального Секретаріату” від 27 червня 1917 р., згідно з якою для підготовки українським урядом земельної реформи створювалося Генеральне секретарство земельних справ. Проте досить тривалий час основні теоретичні і практичні заходи в аграрній галузі проводилися лише Тимчасовим урядом. Політика спрямування земельної реформи в еволюційне русло (заборона самовільних захоплень землі, передача її в оренду) досягла протилежного – зростання восени 1917 р. селянських заворушень. Це змусило український уряд узяти керівництво земельною реформою в свої руки.
При висвітленні діяльності державних земельних органів (місцевих – з липня, а керівних – з жовтня – листопада 1917 р.) провідне місце відводиться процесу розробки земельного закону, який пройшов декілька етапів. Ухвалений ІХ сесією Ради 18 січня 1918 р. закон декларував скасування приватної власності на всі землі, передаючи їх у зрівняльний і безкоштовний розподіл земельними комітетами серед трудового населення. Впровадження земельного закону Центральна Рада почала здійснювати після більшовицького відступу у березні 1918 р. Виявлені нами документи свідчать, що остаточно концепцію земельної реформи уряд В. Голубовича, більшість в якому становили українські соціалісти-революціонери, так і не розробив: земельний закон носив лише тимчасовий характер, до того ж він не регламентував економічний механізм реалізації реформи.
Село навесні 1918 р. жило своїм життям, займаючись стихійними зрівняльними переділами і поступово замикаючись в рамках натурального господарства. Проти такої державної політики виступили заможні і, частково, середні верстви селянства, очолювані консервативними партіями. На грунті неприйняття політики соціалізації розколовся і національно-демократичний табір. Таким чином, як в політичному, так і в соціально-економічному аспектах бажаних наслідків аграрна політика Центральної Ради не досягла.
У розділі робиться висновок, що розроблена Центральною Радою аграрна програма виявилася недосконалою перш за все в теоретичному плані, а про її реалізацію доводиться говорити лише умовно, адже при бездіяльності уряду селяни проводили свою земельну реформу.
Четвертий розділ – “Діяльність уряду Української Держави у сфері аграрних перетворень” – присвячено аналізу розробки основних заходів аграрної політики гетьманського режиму, а також з’ясуванню ставлення до неї селянства.
Спрямованість земельної політики уряду П. Скоропадського визначалася перш за все прорахунками аграрної програми Центральної Ради. Основними принципами гетьманської реформи уряд проголосив примусове державне втручання в хід реформи та забезпечення доступними засобами земельних потреб безземельного і малоземельного селянства. До розробки земельної реформи в інтересах селянства, хоча й поміркованого характеру, український уряд неодноразово спонукали представники німецько-австрійського командування.
Розробка основних заходів аграрної політики Української Держави пройшла два етапи. Основним змістом першого (травень – липень 1918 р.) стало вирішення найбільш гострих проблем земельних відносин. Так, першочерговим завданням Ради міністрів були перегляд наказу фельдмаршала фон Ейхгорна про примусові посіви та підготовка земельного закону, що регламентував порядок набування землі. Останній земельний акт, затверджений гетьманом 14 червня 1918 р., надав селянам можливість купувати земельні ділянки не вище 25-ти десятинної норми. З метою реалізації цього закону уряд Української Держави розробив систему заходів: дозволив затвердження земельних угод, реорганізував місцеву земельну адміністрацію, зайнявся питанням довгострокової оренди. Забезпечення землею покладалося на Державний земельний банк з його спеціальною системою кредитування. Проте, землевласники не підтримали урядові заходи, а несприйняття основними масами земельної політики обумовило розгортання селянського повстанського руху влітку 1918 р.
Зміст наступного етапу (серпень – грудень 1918 р.) аграрної політики Української Держави склала розробка основного земельного закону. Це завдання гетьман переклав на створювані одна за одною три аграрні комісії міністерства земельних справ (МЗС), уточнення періодизації та діяльність яких детально викладається в матеріалах розділу. Широке коло урядовців, науковців та представників політичних партій зайнялося вивченням земельних проблем. Наслідки їх співробітництва втілилися у двох земельних законопроектах. Полярні погляди учасників аграрних комісій на можливі шляхи земельної реформи обумовили відхилення вже досить грунтовного проекту комісії В.М. Леонтовича.
У цілому, уряд Української Держави грунтовно підійшов до розробки проблем земельної реформи, переносячи основний акцент на її економічний аспект: завдяки зверненню до надбань дореволюційного аграрного законодавства ця спроба вигідно відрізнялася від політики Центральної Ради. Проте ігнорування суспільно-політичної ситуації обумовило невдачу розроблених керівництвом Української Держави планів реформи сільськогосподарської галузі.
У п’ятому розділі – “Аграрна політика УНР періоду Директорії кінця 1918-1921 рр.: пошуки варіантів розв’язання земельного питання” – характеризується завершальний період аграрних експериментів українських національних урядів.
Розробка програми діяльності Директорії в сільськогосподарській галузі охоплює два етапи: перший – кінець 1918-1919 рр. – репрезентований втіленням традицій земельної політики Центральної Ради, а саме – вдосконаленням програми соціалізації, другий – 1920-1921 рр. – характеризується еволюцією поглядів основних діячів уряду в напрямку встановлення дрібної селянської власності на землю.
Основи аграрної політики Директорії УНР заклали земельний закон від 8 січня 1919 р. та закон “Про додаткове наділення землею козаків Української Народної Республіки” від 18 січня 1919 р. Згідно з ними земля безкоштовно переходила в розпорядження держави, переважна увага приділялася створенню дрібних селянських господарств (в межах від 5-6 до 15 десятин), претендували на земельний фонд УНР за рахунок додаткового наділення 1-2 десятинною ділянкою і військовослужбовці. Терміни та детальний механізм реалізації земельної реформи регламентувались низкою допоміжних актів законодавчого характеру, підготовлених у січні – березні 1919 р.
Недостатнє фінансове забезпечення потреб реформи, мобілізація до діючої армії службовців земельних управ обмежували практичні заходи на звільнених від більшовицьких військ територіях влітку 1919 р. до з’ясування земельного фонду та контингенту населення, яке претендувало на отримання земельного наділу. Загалом же компетенція земельного міністерства, яке перебувало в Кам’янці, розповсюджувалася на незначну територію. Селянство ухилялося від підтримки влади, яка виявилася неспроможною провести обіцяну реформу, що яскраво проявилося при зборі врожаю влітку 1919 р. Не сталося істотних зрушень у вирішенні принципових питань земельної реформи й восени 1919 р.
Навесні 1920 р. уряд УНР отримав можливість (у зв’язку з польсько-українським наступом) по-новому врегулювати проблеми земельної реформи. Пропагувалися такі форми, як продаж державних земель приватним особам. Процес розробки нового земельного закону тривав вже в еміграції, проте в 1920 р. так і не був завершений.
Підготовка аграрної реформи, спроможної конкурувати з більшовицькою, значно активізувалася після підписання Ризької угоди 1921 р. Наслідком теоретичних пошуків провідних діячів уряду УНР став висновок про спорідненість основних положень більшовицького і республіканського земельних законодавств. Засвідчивши необхідність зваженого ставлення до приватної власності на землю, а також включивши до своєї програми захист інтересів не лише незаможного, а й середнього селянства, так званого хліборобського населення, керівники республіканських сил таким чином визнали непридатність концепції соціалізації землі для практичного втілення.
Отже, протягом 1919-1921 рр. аграрна політика урядів Директорії УНР зазнала складної ідейної еволюції. Набутий досвід втілився у низці розроблених міністерством земельних справ законопроектів, причому основні пошуки стосувалися проблеми існування приватної власності на землю та введення плати за землекористування.
У висновках узагальнено основні результати дослідження.
Постановка аграрного питання в роки революції і громадянської війни 1917-1921 рр. була обумовлена соціально-економічними чинниками, визначальне місце серед яких належало малоземеллю. Пошуки політичними партіями шляхів вирішення земельної справи спрямовувалося в основному на розробку планів наділення селянства землею.
Зміст підготовлених українськими національними урядами аграрних програм втілився у двох концепціях. Республіканські сили, зокрема, уряд УНР на чолі з В.Голубовичем, запропонували програму соціалізації землі – зрівняльного та безкоштовного її розподілу в користування незаможних селянських верств, вдосконалену в подальшому Директорією УНР. Консервативні національні сили Української Держави П. Скоропадського виробили помірковану аграрну реформу, спрямовану на створення за рахунок викуплених у великих землевласників земель трудового середнього землеволодіння. Питання власності на землю, яке лежало в основі всіх дискусій, пройшло шлях від повного скасування у 1917-1918 рр. Центральною Радою до визнання Директорією УНР у 1920-1921 рр.
Процес розробки аграрних реформ різними урядами розпочинався із заснування земельного міністерства та підпорядкованих йому урядових структур, які безпосередньо займалися відповідною підготовкою юридичних та економічних аспектів реформи та створенням мережі місцевої земельної адміністрації. Окремим інститутом аграрної політики стали урядові комісії, практика скликання яких набула особливого розвитку за часів Української Держави. Позитивною рисою їх діяльності було поєднання суспільно-політичних аспектів земельної реформи (з’ясування громадської думки) з економічними розрахунками провідних фахівців сільськогосподарської галузі.
На грунті земельної реформи перетнулися інтереси різних верств суспільства, адже в результаті її впровадження зачіпалися економічні інтереси значної частини населення. Неврахування їх обумовило наростання опозиційних настроїв в середовищі фінансових кіл, великих землевласників, викликало непорозуміння інтелігенції з селянами та поглибило розкол між різними його прошарками.
Аграрна політика українських урядів формувалася під впливом екстремальних чинників воєнного часу. Зокрема, присутність німецько-австрійських військ за доби Центральної Ради відігравала негативну роль, а за часів Української Держави – позитивно-спонукаючу. Проте вплив зовнішніх сил був непослідовним і спрямованим на задоволення прагматичних інтересів своїх держав.
Набутий українськими урядами 1917-1921 рр. теоретичний та практичний досвід підготовки земельної реформи засвідчив неможливість її здійснення еволюційними засобами під час революційних подій. Нерідко намагання селян пришвидшити законне отримання землі завершувалося її самочинним захопленням. Поряд з планами наділення широких верств селянства землею багатогранність аграрного питання вимагала розробки низки інших важливих для розвитку сільськогосподарської галузі заходів та певного часу для їх апробації.
Основні положення дисертації знайшли своє відображення у таких публікаціях:
1. Ковальова Н.А. Політична боротьба навколо аграрного питання на Катеринославщині в 1917 р. // Історія та культура Подніпров’я: Збір. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. – С. 161-167. – 0,4 др. арк.
2. Ковальова Н.А. Розробка Директорією УНР планів земельної реформи (січень-березень 1919 р.) // Збірник наукових праць молодих вчених. – Історія. – Вип. 1. – Дніпропетровськ: Арт-Пресс, 1999. – С. 57-65. – 0,5 др. арк.
3. Ковальова Н.А. Українська Держава П. Скоропадського та селянство: протистояння на грунті аграрного питання // Бористен. – 1999. – № 5. – С. 19-20. – 0,4 др. арк.
4. Ковальова Н.А. Аграрні комісії Української Держави: участь у розробці земельного питання (серпень-грудень 1918 р.) // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 106 (173). – 0,63 др арк.
5. Ковальова Н.А. Аграрна політика Директорії УНР 1920-21 рр.: пошуки варіантів розв’язання земельного питання // Питання аграрної історії України та Росії (ХVІІІ-ХХ ст.): Матеріали третіх наукових читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – С. 155-159. – 0,3 др. арк.
6. Ковальова Н.А. Проблема земельної реформи в українській пресі (1917 – п. 1918 рр.) // 80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне. – Доповіді і повідомлення на всеукраїнській науковій конференції 14-16 листопада 1997 р. – Сімферополь, 1997. – С. 62-63. – 0,2 др. арк.
7. Ковальова Н.А. Україна в програмах і планах загальноросійських політичних сил і партій в 1918-1920 рр. // Нива знань: Інформаційно-педагогічний альманах № 4. Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва. – Дніпропетровськ, 1997. – С. 98-100. – 0,1 др. арк.

А Н О Т А Ц І Я

Ковальова Н.А. Аграрна політика українських національних урядів (1917-1921 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. – Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1999.
Дисертацію присвячено дослідженню діяльності в галузі аграрних відносин урядів Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії і Української Держави. Вперше у вітчизняній історіографії пропонується цілісна картина вирішення національними урядами аграрного питання. Застосований у роботі комплексний підхід до оцінки внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливали на стан земельної справи, дозволив визначити основні напрямки та характерні риси аграрної політики, простежити її еволюцію.
З’ясовано суспільні орієнтири в земельній справі, роль і місце політичних партій, проаналізовано ставлення селянства до урядової політики. У роботі дістала подальший розвиток реконструкція системи державних органів, які займалися розробкою та реалізацією земельних реформ. Показано роль аграрного питання при визначенні шляхів національно-демократичної революції.
Ключові слова: Центральна Рада, Українська Держава, Директорія, аграрна політика, земельна реформа, селянство, політичні партії.

S U M M A R Y

Kovalyova N.A. Agriculture Policy of Ukrainian National Governments (1917-1921). – Manuscript.
The dissertation on the competition of the candidate of Historical sciences on specialty 07.00.01. – History of Ukraine. – Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1999.
The Thesis is devoted to the analysis of activities in the sphere of agriculture policy by national governments in the Ukrainian People’s Republic state formation under Tsentralna Rada and Directoria and Ukrainian Derzhava.
For the first time in home historiography the integral picture of solving agrarian matter by national governments proposed. Used in the work complex approach to the appraisal of internal and external reasons that have had influence on the state of agrarian matter gave an opportunity to determine the main directions and peculiarities of agriculture policy, to retrace its evaluations. Main agriculture reform concepts are determined, role and place of political parties is described, peasant’s attitude towards them is analyzed.
The Thesis is devoted to reconstruction of the national governments system, the analysis of working out of agriculture policy as well as reformation of realization mechanism.
Key words: Tsentralna Rada, Ukrainian Derzhava, Directoriya, agriculture policy, agrarian reform, political parties, peasantry.

А Н Н О Т А Ц И Я

Ковалева Н.А. Аграрная политика украинских национальных правительств (1917-1921 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.
Диссертация посвящена исследованию деятельности правительств Украинской Народной Республики периода Центральной Ради и Директории, а также Украинской Державы в сфере аграрных отношений. Впервые в отечественной историографии предложена целостная картина решения национальными правительствами аграрного вопроса.
Вынесенная на рассмотрение дефиниция аграрной политики предполагает исследование внутренней политики государства по отношению к крестьянству, экономической деятельности в сфере аграрных отношений. Основное содержание правительственной политики включает несколько уровней: определение принципиальных задач и перспективных направлений деятельности государства в сельскохозяйственной отрасли, разработку путей их достижения и создание соответствующей административной системы. Используемый в работе комплексный подход к оценке внутренних и внешних факторов, которые влияли на состояние земельного вопроса, предоставил возможность определить основные направления и характерные черты аграрной политики национальных правительств, проследить ее эволюцию.
В диссертации проанализировано содержание ряда законов, законопроектов и другой директивной документации в земельном вопросе, на основании которых определены основные концепции аграрных реформ (разработанная республиканским течением программа социализации и умеренная реформа консервативных национальных сил), воссоздано механизм их реализации.
В работе получила дальнейшее развитие реконструкция системы государственных органов, которые занимались разработкой и реализацией земельных программ. Исследуется трансформация высших правительственных структур и местной сети земельных органов с 1917 по лето 1921 гг. В частности, определены роль и место работы аграрных комиссий Украинской Державы по разработке земельной реформы, уточнена периодизация их деятельности. В диссертации показана роль ведущих деятелей украинской революции и руководителей высших государственных органов в решении аграрного вопроса, как-то Б. Мартоса, К. Мациевича, Н. Ковалевского, В. Колокольцева, В. Леонтовича, С. Петлюры, Н. Шаповала, А. Ковалевского.
Другой важной составной частью аграрной политики является восприятие ее населением, достижение общественного компромисса. В связи с этим в диссертации исследуется роль и место в решении земельного вопроса политических партий и общественных организаций, сопоставлены особенности украинских и российских аграрных программ. Определены общественные ориентиры в аграрном вопросе и, в частности, проанализировано отношение к правительственной политике крестьянства.
В диссертации изучен положительный и отрицательный опыт деятельности национальных правительств в сфере аграрных отношений. Показано значимость аграрного вопроса при определении направлений национально-демократической революции. Установлено, что аграрная политика формировалась под влиянием экстремальных факторов военного времени и была результатом сложной реальной ситуации в Украине.
Ключевые слова: Центральная Рада, Украинская Держава, Директория, аграрная политика, земельная реформа, крестьянство, политические партии.

_________________________________________________________________
Підписано до друку 19.10.99. Формат 60х90/16. Папір друкарський. Друк плоский.
Гарнітура Times New Roman Cyr. Умов. друк. арк. 1.Тираж 100 прим. Замовлення № 1929.

Ротапринт ДДУ, 320050, м. Дніпропетровськ-50, вул. Козакова, 46.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020