АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ І НАРКОЛОГІЇ

УДК 616.89.02 613.86.70

СТРЕЛЬНІКОВА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

Афективні розлади у хворих на епілепсію

(клініка, реабілітація, профілактика)

14.01.16 — психіатрія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків — 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському державному медичному університеті МОЗ

України

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: -Доктор медичних наук, професор Гавенко Володимир
Леонідович, Харківський державний медичний університет МОЗ України,
завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: -Доктор медичних наук, професор Сухоруков Віктор
Іванович, Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України,
керівник відділу нейропсихокібернетики

-Доктор медичних наук, професор Бітенський Валерій Семенович,
Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри
психіатрії, наркології та медичної психології

ПРОВІДНА УСТАНОВА: Національний медичний університет

ім. О.О. Богомольця

Захист дисертації відбудеться “11” січня 2006 р. о 10.00 годині на
засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д.64.566.01 при Інституті
неврології, психіатрії та наркології АМН України (м. Харків, вул. акад.
Павлова 46 ІНПН).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту неврології,
психіатрії та наркології АМН України (м. Харків, вул. акад. Павлова 46
ІНПН).

Автореферат розісланий “08” грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради,

кандидат медичних наук, ст.н.с.

Л.І. Дяченко

Загальна характеристика роботи.

Епілепсія є одним з найбільш розповсюджених нервово-психічних
захворювань, яке займає в структурі неврологічної патології 3-є, а в
психіатричній 4-е місце серед інших хвороб, а різноманіття її проявів
визначає незмінну актуальність даної проблеми для охорони здоров’я
(Волошин П.В., 2003; Михайлов Б.В., 2003; Бітенський В.С., 2003; Марута
Н.О., 2004; Підкоритов В.С., 2004; Дубенко А.Є., 2004; Голубков О.З.,
2005).

Відповідно до статистичних досліджень, в останні роки відзначається
зростання в структурі психічної захворюваності форм епілепсії з
непсихотичними психічними розладами, що відбиває очевидний патоморфоз
клінічних проявів хвороби, який обумовлений впливом ряду біологічних і
соціальних факторів (Болдирев А.І., 2000; Гавенко В.Л., 2002; Бачеріков
А.М., 2003; Скрипніков А.М., 2004; Голубков О.З., 2003; Сухоруков В.І.,
2004; Напрєєнко О.К., 2005).

Актуальність теми. Одне з провідних місць у клініці непсихотичних
психічних розладів при епілепсії займають афективні порушення, що
нерідко набувають хронічного перебігу. Афективні порушення стають
перешкодою до повноцінного відновлення здоров’я пацієнта, незважаючи на
досягнуту протиепілептичним лікуванням ремісію припадків, знижують
якість життя хворих, сприяють погіршенню працездатності й утруднюють
соціальну адаптацію (Марута Н.О., 2003; Кутько І.І, 2003; Абрамов В.А.,
2003; Римша С.В., 2003; Юр’єва А.Н., 2004; Казакова С.Є., 2004; Кришталь
В.В., 2005).

В сучасних умовах необхідно комплексне клініко-анамнестичне,
клініко-психопатологічне, патопсихологічне і електрофізіологічне
дослідження з позицій системного підходу, з аналізом взаємозв’язку
клінічних особливостей афективних порушень і клінічної форми епілепсії з
урахуванням виду епілептичного припадку (Максутова А.Л., 2000; 2002;
Гавенко В.Л., 2003; Бачеріков А.М., 2004; Бітенський В.С., 2005).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційну
роботу виконано відповідно плану НДР Харківського державного медичного
університету за темою “Вивчення системних механізмів індивідуальної
неспецифічної стійкості до стресу” (0101U001910).

Мета дослідження. Комплексне вивчення факторів ризику й особливостей
формування непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію і
розробка принципів їхньої корекції і реабілітації хворих.

Задачі дослідження:

На основі системного підходу вивчити особливості формування афективних
розладів у хворих на епілепсію.

Визначити роль біологічних, соціальних і психологічних факторів у
синдромогенезі афективних розладів у хворих на епілепсію з виявленням
провідних факторів ризику.

Вивчити етіопатогенетичні особливості формування і специфіку клінічної
картини непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію в
міжприступному періоді.

Вивчити особливості церебрального електрогенезу за допомогою
електроенцефалографічного дослідження та оцінити їх в міжприступному
періоді у хворих на епілепсію з клінічними проявами непсихотичних
афективних розладів.

Розробити принципи корекції афективних розладів при епілепсії і
реабілітацію хворих для оптимізації лікувального процесу.

Об’єкт дослідження. Непсихотичні афективні розлади у хворих на
епілепсію.

Предмет дослідження. Клініко-анамнестичні, клініко-психопатологічні,
патопсихологічні та електрофізіологічні механізми розвитку непсихотичних
афективних розладів у хворих на епілепсію і розробка принципів корекції
даних розладів і реабілітації хворих.

Методи дослідження. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний,
психодіагностичний, електрофізіологічний, катамнестичний і методи
математичної статистики.

Наукова новизна роботи. На основі системного підходу до оцінки
результатів комплексних клініко-психопатологічних, патопсихологічних і
електрофізіологічних досліджень визначено причинно-наслідковий
взаємозв’язок біологічних, клініко-психопатологічних і
соціально-психологічних факторів, що визначають формування непсихотичних
афективних розладів у хворих на епілепсію.

Проведено систематизацію афективних розладів у хворих на епілепсію в
залежності від етіопатогенетичних факторів виділено: психогенні,
обумовлені впливом антиепілептичних препаратів, нозогенні і сполучені
афективні розлади.

Описано специфіку клінічної структури непсихотичних афективних розладів
у хворих на епілепсію в міжприступний період, яка включає в себе
депресивні розлади, афективні реакції, дисфорії і обсесивно-фобічні
розлади. Показано, що депресивні розлади містять у собі тужливі,
адинамічні, іпохондричні, тривожні варіанти та депресії з
деперсоналізаційними порушеннями.

Доведено, що у хворих на епілепсію з афективними розладами в
міжприступному періоді якісно змінюються спектральні характеристики всіх
частотних діапазонів ЕЕГ. Найчастіше спостерігається гіперсинхронізація
з одночасним посиленням дельта — і тета-діапазонів, локальними змінами в
скроневих ділянках, особливо в правій півкулі, що свідчить про порушення
в мезодіенцефальних і лімбічних структурах мозку, у період
гіпервентиляції реєструвалася тенденція до активації судомної
готовності.

Практична значимість. У хворих на епілепсію вивчено особливості
формування соціальної стигматизації на моделі студентів медичного Вузу і
визначені особливості в системі взаємовідносин лікар-хворий з розробкою
методологічних підходів для створення оптимального психологічного
контакту при проведенні корекційних і реабілітаційних заходів.
Розроблено комплексні патогенетично обґрунтовані програми
психотерапевтичної корекції непсихотичних афективних розладів у хворих
на епілепсію. Розроблено комплексну програму реабілітації хворих на
епілепсію з непсихотичними афективними розладами і показано її
ефективність.

Результати дослідження використовуються в роботі Харківської обласної
клінічної психіатричної лікарні № 3, Обласної психіатричної лікарні № 1,
Харківського мі ського психоневрологічного диспансеру № 3, у навчальному
процесі на кафедрі психіатрії, наркології і медичної психології
Харківського державного медичного університету, що підтверджено 22
актами про впровадження.

Апробація роботи. Основні положення роботи було представлено на
науково-практичних конференціях “Психіатрія, клінічна психологія і
психофармакологія в ХХІ сторіччі” (Дніпропетровськ, 2002), “Актуальні
питання клінічної медицини” (Полтава, 2002), III Міжнародній
науково-практичної конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства:
медицина, фармація, біотехнологія” (Харків, 2003), науковому симпозіумі
“Невротичні розлади у дітей та підлітків: патогенез, клініка,
реабілітація” (Харків, 2003), конференції молодих вчених “Актуальні
питання розвитку сучасної психіатрії в дослідженнях молодих вчених”
(Харків, 2003), “Стрес, шок, термінальні стани” (Донецьк, 2003), IX
міжнародній науково-практичній конференції “Інформаційні технології:
наука, техніка, техологія, освіта, здоров’я” (Харків, 2003), 58
науково-практичній конференції молодих вчених Національного медичного
університету ім. О.О.Богомольця з міжнародною участю “Актуальні проблеми
сучасної медицини” (Київ, 2003), міжвузівській конференції молодих
вчених ХДМУ “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2004),
науково-практичній конференції “Філософія виживання: молодь і сучасний
світ” (Харків, 2004), науково-практичній конференції молодих вчених
“Досягнення молодих вчених – майбутнє медицини” (Харків, 2004),
науково-практичних конференціях Всеукраїнської протиепілептичної ліги
(Київ, 2003, 2004), науково-практичній конференції з міжнародною участю,
присвяченій 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного
університету „Від фундаментальних досліджень – до прогресу в медицині”
(Харків, 2005), науково-практичних конференціях „Від фундаментальних
досліджень до медичної практики” (Харків, 2005), „Досягнення молодих
вчених – майбутнє медицини” (Харків, 2005), пленумі науково-практичного
товариства неврологів, психіатрів та наркологів України “Якість життя
хворих на психоневрологічні розлади та їх родин” (Донецьк-Харків, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 22 друкованих праці,
у тому числі 6 у спеціалізованих наукових журналах згідно “Переліку” ВАК
України (з них 3 самостійні), 16 статей у збірниках наукових праць
науково-практичних конференцій (13 з них самостійні), оформлено 2
раціоналізаторські пропозиції.

Особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів. Автором
особисто виконано планування і здійснення всіх досліджень: комплексне
обстеження хворих на епілепсію, аналіз отриманих даних і математична
обробка результатів дослідження. Проведено вивчення клінічної структури
і закономірностей формування афективних розладів у хворих на епілепсію,
розроблені й апробовані методичні підходи до корекції і профілактики цих
порушень і реабілітації хворих.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, огляду
літератури, опису методик дослідження, методів статистичної обробки
отриманого матеріалу, 7 розділів з описом результатів дослідження,
узагальнень і висновків. Роботу викладено на 197 сторінках машинописного
тексту, основний текст складає 162 сторінки, ілюстрована 17 таблицями і
6 малюнками. Список літератури містить 341 джерело, у тому числі 154 на
іноземних мовах.

ЗМІСТ РОБОТИ І ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Матеріали і методи дослідження. Проведено комплексне обстеження 167 осіб
обох статей (100 чоловіків і 67 жінок), у віці 18 – 45 років, які
знаходилися на обстеженні і лікуванні в ХОКПЛ № 3, Інституті неврології,
психіатрії і наркології АМН України, а також перебували на амбулаторному
лікуванні і диспансерному обліку в МПНД № 3 з 2000 по 2005 рр. З
урахуванням завдань дисертаційного дослідження усі хворі були розділені
на дві групи. В основну групу увійшло 107 хворих (64 чоловіка і 43
жінки), із встановленим діагнозом епілепсія (відповідно до класифікації
епілепсії й епілептичних синдромів, прийнятих комісією з класифікації і
термінології епілепсії Міжнародної протиепілептичної ліги, 1989 р.) і
уточненою локалізацією вогнища, у яких в міжприступному періоді були
непсихотичні афективні розлади. Термін захворювання не перевищував 10
років. Контрольну групу склали 60 хворих (36 чоловіків і 24 жінки), з
встановленим діагнозом згідно МКХ-10 органічні афективні розлади (F06.3)
та тривожний розлад органічної природи (F 06.4), які виникли на тлі
резідуально-органічної патології травматичного, інфекційного або
судинного генезу.

У роботі було використано наступні методи дослідження:
клініко-психопатологічний, що включав в себе вивчення скарг, оцінку
психічного статусу хворих з виділенням основних психопатологічних
синдромів і їх динаміки, як діагностичні критерії використовувалися
критерії МКХ–10, соматичний і неврологічний статус оцінювали за
загальноприйнятими клінічними критеріями, хворі додатково оглядались
терапевтом і неврологом, також у роботі було використано спеціально
розроблену карту обстеження хворого на епілепсію; клініко-анамнестичний,
доповнений спеціально розробленими опитувальниками “Виявлення соціальної
стигматизації хворих на епілепсію студентами медиками” (Рацпропозиція
ХГМУ № 247(27), 2003), “Виявлення факторів ризику виникнення афективних
розладів у хворих на епілепсію” (Рацпропозиція ХГМУ № 246(26), 2003);
психодіагностичний з використанням клінічних шкал тривоги і депресії
Гамільтона (M.Hamilton, 1967), адаптованих до МКХ-10 (Г.П.Пантелеєва,
1988), опитувальник нервово-психічної напруги (Т.А.Немчін, 1984), шкала
астенічного стану (у модифікації Т.Г.Чертової, 1981), шкала зниженого
настрою – субдепресії (модифікація Т.Н.Балашової, 1984), тест СБОО
(В.П.Зайцев, 1981), методику самооцінки (С.Я.Дембо-Рубінштейн, 1970);
електрофізіологічний — за допомогою програмно-технічного комплексу
DX-NТ32 на базі комп’ютера Pentium-III; катамнестичний і методи
математичної статистики. Результати представлено у вигляді середнього
значення ± помилка репрезентативності при рівні вірогідності р<0,05. Результати дослідження і їхнє обговорення. Отримані в ході клініко-анамнестичного і клініко-психопатологічного аналізу дані, дозволили систематизувати афективні розлади в обстежених хворих за етіопатогенетичним фактором: психогенні (35,7% обстежених), сполучені (30,7%), викликані впливом антиепілептичних препаратів (22,3%) і нозогенні (спровоковані самим захворюванням) (11,3%), (р<0,05). 1. Психогенні афективні розлади виникали як реакція на наявність захворювання на епілепсію (43,1±4,2%), як зазнання обмежень, що накладає на хворого захворювання (57,8±6,2%), як результат відношення суспільства до хворого на епілепсію (49,7±7,3%). Для них характерні: дратівливість (58,3±4,4%), вибух невмотивованого гніву (42,4±3,3%), різного роду страхи (21,3±2,5%), нав'язливі думки (20,3±4,2%), занепокоєння (25,3±4,1%), тривога (20,9±3,2%), депресія (22,6±3,4%), внутрішня напруга з неможливістю розслабитися (18,5±6,2), демонстративність поведінки (15,6±5,1%), уразливість (12,1±2,2%). 2. Сполучені розлади виникали внаслідок поєднаного впливу екзогенних і ендогенних факторів і виявлялися у формі тривожно-депресивної симптоматики (59,3±4,8%), афективних реакцій (42,5±3,1%), дисфорій (25,3±2,5%). 3. Викликані впливом антиепілептичних препаратів афективні порушення виникали внаслідок впливу протисудомних препаратів: в результаті передозування (39,6±1,9%), внаслідок специфічного побічного ефекту діючої речовини (51,4±2,4%). Як довели результати дослідження, депресивні стани виникали при прийомі барбітуратів (22,3±1,7%), дифеніна (11,4±2,1%) і вігабатрина (7,3±2,3%). Сукцинаміди викликали підвищену дратівливість (56,1±2,2%), страхи (28,3±6,1%), агресію (21,9±3,3%), що були прямо пов'язані з їх дозуванням (25,8%). Бензодіазепіни (33,2%) викликали підвищену стомлюваність, слабкість (57,2±4,1%) на тлі деякої загальмованості і сповільненості психічних функцій (54,7±6,4%). 4. Нозогенні афективні розлади були обумовлені самим епілептичним процесом і виявлялися у вигляді непсихотичних депресій з тужливо-злісним афектом (61,3±2,8%), тривожністю (51,8±4,6%), афектом туги (36,1±3,8%), внутрішнім напруженням (44,3±2,3%), неможливістю розслабитися (40,1±2,9%), розладом сну (32,9±3,8%), апатією (17,9±6,2%). Інтенсивність виразності цих розладів залежала від клініки самої епілепсії (тобто її перебігу, тривалості, частоти приступів, терапевтичної резистентності). У обстежених контрольної групи афективні розлади були обумовлені резідуально-органічною патологією сполученого ґенезу. Поглиблений аналіз результатів клініко-психопатологічного і психодіагностичного дослідження дозволив виділити наступні клінічні варіанти непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію в міжприступному періоді: депресивні розлади (39,6±2,6% обстежених), афективні реакції (24,3±3,1%), дисфорії (24,2±4,5%) і обсесивно-фобічні розлади (16,9±2,7%). При цьому депресивні розлади містять у собі тужливі, адинамічні, іпохондричні, тривожні варіанти та депресії з деперсоналізаційними порушеннями. Тужливі депресії було діагностовано у 46,7% обстежених. Вони відрізнялись перевагою тужливого афекту зі стійким зниженням настрою, дратівливістю. Хворі відзначали душевний дискомфорт, важкість у грудях, що виникали на тлі фізичного нездужання (головний біль, кардиалгії) і супроводжувались моторним занепокоєнням, рідше адинамією. Адинамічні депресії відмічались у 29,4% хворих. Вони протікали на тлі зниженої активності, хворі багато часу знаходилися в ліжку, із важкістю виконували нескладні функції по самообслуговуванню. Поширеність іпохондричних депресій складала 14,2%. Вони супроводжувались іпохондрично забарвленими фобіями, сенестопатіями з інтракраніальною локалізацією. Тривожні депресії виявлялися у 8,9% хворих і характеризувались невмотивованим занепокоєнням, страхами, тривогою, побоюваннями. Депресії з деперсоналізаційними порушеннями виникали рідко - 0,8% хворих. Вони проявлялися домінуванням у клінічній картині відчуттів зміненості сприйняття власного тіла, оточуючого, часу, зазначені переживання, на відміну від істиних пароксизмов деперсоналізації, характеризувалися збереженням свідомості з повним орієнтуванням і носили фрагментарний характер. Афективні реакції являли собою короткочасні спалахи дратівливості (69,3±4,6%), тривоги (53,6±4,1%), незадоволеності (47,8±3,4%), що виникали у відповідь на ті або інші психотравмуючі фактори. На відміну від дисфорій, що також іноді провокуються психогенними факторами, афективні реакції мали безпосередній причинно-наслідковий зв'язок із психогенними моментами і поза ними не зустрічалися (37,8% жінок і 62,2% чоловіків). Дисфорії протікали у формі короткочасних епізодів. В їх структурі нерідко формувалися протестні реакції (43,6±4,2%), переважали астеноіпохондричні прояви (57,1±3,3%), дратівливість (67,2±3,8%), афект злісті (39,2±4,1%), спостерігалися агресивні дії (12,3±2,9%). Обсесивно-фобічні розлади включали в себе пароксизмальні тривожні стани (54,2±4,1%) із симптомами кардиофобій (24,9±6,1%), агорафобій (31,5±3,2%), соціофобій (35,4±6,3%), у ряді випадків спостерігалися нав'язливі дії, думки (48,2±4,6%). У обстежених контрольної групи в клінічній картині афективних розладів домінували тривожні (58,9±3,6%), депресивні розлади (27,4±2,9%), гіпертимні стани (13,7±3,5%), (р<0,05). Результати клініко-психопатологічного і психодіагностичного досліджень показали, що для обстежених хворих найбільш типові наступні особистісні риси: низька комунікативність, замкнутість, тривожна помисливість, схильність до драматизації, негативної оцінки подій і фактів, іпохондричний фон настрою, непевненість у собі, егоцентризм, неврівноваженість, дратівливість, уразливість і злопам`ятність, що з однаковою частотою зустрічалися як в основній, так і в контрольній групах (р<0,05). При цьому, аналіз особливостей особистості за шкалами СБОО показав, що в обстежених хворих основної групи переважали піки за шкалами депресії, іпохондрії та істерії, а в обстежених контрольної групи – за шкалами іпохондрії, психопатії та психастенії (р<0,05). Результати порівняльного аналізу даних психодіагностичного дослідження приведені в таблиці 1. За шкалою зниженого настрою – субдепресії в основній групі виявлена перевага помірно зниженого настрою у хворих із нозогенними, психогенними, викликаними впливом антиепілептичних препаратів і сполученими афективними розладами, глибоке зниження настрою відзначено тільки у хворих із психогенними і сполученими розладами. У хворих контрольної групи – тільки легке зниження настрою. За шкалою астенічного стану виявлена перевага слабкої і помірної астенії у всіх хворих основної групи, у хворих контрольної групи – помірна і виражена астенія. За клінічними шкалами депресії і тривоги Гамільтона у обстежених основної групи з однаковою частотою домінували легкий і помірний депресивний і тривожний епізоди, а в обстежених контрольної групи – помірні прояви тривоги. За шкалою нервово-психічної напруги – переважала помірна і надмірна напруга в основній та слабка і помірна в контрольній групах (р<0,05). p $ @ @ ??????Результати дослідження самооцінки хворих за тестом Дембо-Рубінштейн свідчать, що обстежені хворі основної групи відрізнялися емоційним дискомфортом (51,5±2,7), вибірковістю контактів з оточуючими (40,4±2,4%) і невизначеністю власного майбутнього (37,8±6,4%), при задоволеності своїм життям в цілому (81,5±2,4%). У хворих контрольної групи – виражена тривога (63,1±3,6%), емоційний дискомфорт (43,9±4,1%), оптимістичні погляди на майбутнє (72,4±2,7%), в той час мало задоволені власним життям (57,2±5,1%) хворих (р<0,05). В результаті проведеного аналізу електроенцефалографічних даних з використанням європейських стандартів ЕЕГ у хворих основної групи в міжприступному періоді встановлено зміну спектральних характеристик всіх частотних діапазонів. Найчастіше спостерігалася гіперсинхронізація з одночасним посиленням дельта - і тета-діапазонів ЕЕГ, локальними змінами в скроневих ділянках, особливо в правій півкулі, що свідчить про порушення мезодіенцефальних і лімбічних структур мозку. У період гіпервентиляції (HV) в основній групі реєструвалася тенденція до активації судомної готовності (43,6±3,7%). В обох групах після функціональних навантажень у різному ступені виразності реєструвалася судомна активність: спайки, гострі хвилі, спайк-хвиля (в основній групі 46,7±2,4%, у контрольній групі 25,1±3,1%). В жодній з виділених груп хворих переваги будь-якого типу ЕЕГ не відзначено (р<0,05). У ході роботи проведено вивчення формування соціальної стигматизації хворих на епілепсію на моделі студентів медичного вузу і визначені особливості в системі взаємин лікар-хворий. Проведено анонімне анкетування 100 студентів обох статей. Всі обстежені знаходилися на 4-му курсі навчання ХДМУ, закінчивши вивчення психіатрії і неврології. Згідно отриманх у ході роботи даних, відзначається яскраво виражена дисоціація між достатніми теоретичними знаннями і наявністю психологічного бар'єру стосовно психічно хворих. Незважаючи на наявність у більшості студентів 4 курсу медичного університету базових знань з епілепсії, серед майбутніх лікарів відзначається високий рівень стигматизації у відношенні до хворих на епілепсію (67,2±3,4%); студенти медики недооцінюють роль соціально-психологічних факторів у попередженні декомпенсації і поліпшенні якості життя хворих на епілепсію (40,8±2,7%), а також недостатньо правильно оцінюють специфіку захворювання і не завжди можуть дати адекватні соціально-трудові рекомендації хворим (23,4±4,1%), (р<0,05). Вищенаведені факти визначають основні напрямки для оптимізації в системі взаємин лікар-хворий з формуванням довірчих відносин і психологічного контакту. Базуючись на концепції С.А.Громова, відповідно до якої найбільш адекватною для реабілітації та відновлення особистого і соціального статусу хворих опосередковано через особистість лікувально-відновлювальних впливів є психотерапія, у роботі було використано комплекси психотерапевтичних методів. Проведений аналіз ефективності різних модифікацій психотерапевтичних методів довів, що для обстежених хворих оптимальним є використання наступних методик: раціональна психотерапія, яка спрямовувалась на зміцнення віри хворого в успіх лікування, потенціювання і закріплення ефекту біологічної терапії, зміну тривожної і депресивної установки (відсоток ефективності склав в основній групі 89,9±2,2%, а в контрольній – 91,2±1,4%). Сімейна психотерапія за Т.М.Мішиною була спрямована на нормалізацію внутрішньосімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних особливостей членів родини і характеристик хвороби одного з них (відсоток ефективності склав 81,3±2,2%). Групова психотерапія була спрямована на аналіз, переробку проблем пацієнта, одержання емоційної підтримки і регенерацію особистісної активності. Групова психотерапія в модифікації Н.К.Ліпгарт, В.С.Підкоритова була ефективною у хворих з депресивними (87,3±2,9%) і обсесивно-фобічними (91,2±3,6%) розладами, в модифікації А.Адлера – у хворих з афективними реакціями (64,5±2,8%) і дисфоріями (56,8±2,5%). Аутогенне тренування було спрямоване на розвиток і посилення процесів саморегуляції, активацію захисних психологічних механізмів. Дана методика в модифікації М.С.Лебединського, Т.Л.Бортник була найбільш ефективною при депресіях (76,2±3,8%) та обсесивно-фобічних розладах (69,8±4,2%), в модифікації А.Т.Філатова – при дисфоріях (49,2±4,3%) і афективних реакціях (51,4±5,2%). Особистісно-орієнтована психотерапія Б.Д.Карвасарського, Г.Л.Інсуріной, В.А.Ташликова була спрямована на формування адекватної самосвідомості, нормалізацію системи емоційного реагування та давала позитивний результат у хворих з афективними реакціями (69,4±3,2%) і обсесивно-фобічними розладами (54,7±2,6%). Позитивна психотерапія (Н.Пезешкіан) була спрямована на позитивну інтерпретацію проблем пацієнта і давала позитивний ефект тільки у хворих з депресивними розладами (65,8±3,3%). Відволікаюча психотерапія за В.М.Бехтеревим була присвячена відволіканню уваги від нав'язливих думок, зміцненню волі і формуванню нових “асоціацій”, вона була ефективною тільки у хворих з обсесивно-фобічними розладами (56,8±2,9%). Арттерапія (М.Е.Бурно) проводилась з метою художньої сублімації пацієнтом своїх переживань, його самоактуалізації і самовираження, давала позитивний результат у хворих з депресивними розладами (68,7±4,3%), при афективних реакціях (55,7±3,6%), дисфоріях (49,1±2,5%), обсесивно-фобічних розладах (69,1±3,9%). Соціотерапія за М.М.Кабановим була спрямована на різного роду допомогу і взаємодопомогу, активізацію спілкування, перебудову кола контактів, засвоєння соціальних правил, вимог і критеріїв, зміну ступеня необхідної соціальної активності та виявилась високоефективною у всіх хворих основної групи (97,1±4,1%). Амбулаторна психотерапія за Б.Д.Карвасарським була спрямована на закріплення отриманих в стаціонарі результатів, розв`язання конфліктних ситуацій. Продовжувалося проведення заходів, що стимулюють особистісний зріст, поширюють соціальну активність. Позитивний ефект амбулаторної психотерапії зареєстрований при депресивних розладах – 86,7±2,8%, афективних реакціях – 76,4±3,7%, дисфоріях – 69,1±2,9%, обсесивно-фобічних розладах – 84,2±4,1%. Проведене трирічне катамнестичне дослідження довело високу ефективність застосованих психотерапевтичних комплексів у 86,5% хворих. Відзначалася чітка позитивна динаміка, психопатологічна симптоматика редукувалась, відзначена активація соціального функціонування, а також можливість подолання ситуацій, які раніше викликали емоційний дискомфорт. 13,5% хворих амбулаторно пройшли повторні курси розробленого комплексу психотерапевтичних заходів у зв'язку з додатковими психотравмуючими обставинами. Як довели результати дослідження, використані заходи складають єдиний реабілітаційний комплекс, застосування якого на клінічно диференційованій основі є вирішальною передумовою досягнення ефективного соціального і трудового відновлення хворих на епілепсію з непсихотичнми афективними розладами. ВИСНОВКИ У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі вивчення клінічної структури та особливостей формування афективних розладів у хворих на епілепсію, що мають багатофакторну обумовленість і розробки принципів їхньої корекції і реабілітації хворих. При формуванні афективних розладів у хворих на епілепсію провідне значення має сполучений вплив таких несприятливих факторів, як професійні і життєві обмеження, що накладаються захворюванням (50,1±3,3%), динамізм міського життя (37,6±3,1%), стигматизація суспільством хворих на епілепсію (36,1±3,9%), проблеми в родині (34,1±4,3%), конфлікти з однолітками (32,1±4,1%), труднощі в обиранні супутника життя (19,8±1,9%). Структура непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію визначається етіопатогенетичними факторами: психогенними (35,7%), сполученими (30,7%), викликаними впливом антиепілептичних препаратів (22,3% обстежених) і нозогенними (11,3%). Клінічна картина непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію в міжприступному періоді характеризується депресивними розладами (54,7% у жінок і 45,3% у чоловіків), афективними реакціями (37,8% і 62,2% відповідно), дисфоріями (32,5% і 67,5%) і обсесивно-фобічнми розладами (58,3% і 41,7%). У хворих на епілепсію з афективними розладами в міжприступному періоді на відміну від контрольної групи якісно змінюються спектральні характеристики всіх частотних діапазонів ЕЕГ. Найчастіше спостерігається гіперсинхронізація з одночасним посиленням дельта - і тета-діапазонів (46,2±3,7%), локальними змінами в скроневих ділянках, особливо в правій півкулі (38,6±5,1%), що свідчить про порушення в мезодіенцефальних і лімбічних структурах мозку. У період гіпервентиляції в основній групі реєструвалася тенденція до активації судомної готовності (43,6±3,7%). В обох групах після функціональних навантажень у різному ступені виразності реєструвалася судомна активність (в основній групі 46,7% і в контрольній групі 25,1%). Результати катамнестичного дослідження підтверджують ефективність розробленої системи корекції афективних розладів у хворих на епілепсію і реабілітації хворих, що включає в себе комплекс раціональної, сімейної психотерапії, групових форм патогенетичної психотерапії, прийомів аутогенного тренування в сполученні із соціотерапією. СПИСОК РОБІТ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Стрельникова И.Н. Клинико-психопатологические особенности формирования депрессивных расстройств у больных эпилепсией // Український медичний альманах. – 2002. – Т. 5, № 6. - С. 137-139. Стрельникова И.Н. Дезадаптивные реакции и состояния у больных эпилепсией // Медицина сегодня и завтра. – 2003. - №4. – С.116-119. Гавенко В.Л., Стрельникова И.Н. К вопросу профилактики развития аффективных расстройств у больных эпилепсией // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2003. - № 2/2. – С.860-861. (Особистий внесок Стрельнікової І.М. – набір матеріалу, опис результатів дослідження). Гавенко В.Л., Стрельникова И.Н. Клиническая структура и коррекция тревожно-депрессивных расстройств у больных эпилепсией // Експериментальна і клінічна медицина. – 2004. - № 4. – С. 159-163. (Особистий внесок Стрельнікової І.М. – набір матеріалу, опис результатів дослідження). Стрельникова И.Н. О проблеме стигматизирующего отношения к больным эпилепсией со стороны студентов медиков // Архів психіатрії. – 2005. - № 1(40). – С. 38-41. Стрельникова И.Н., Самардакова Г.А. Качество жизни и социальная адаптация больных эпилепсией, страдающих непсихотическими аффективными расстройствами // Журнал психіатрії і медичної психології. – 2004. - № 4(14). – С.71-75. (Особистий внесок Стрельнікової І.М. – набір матеріалу, опис результатів дослідження). Стрельнікова І.М. Особливості особистісних змін хворих на епілепсію осіб молодого віку // Тези допов. наук.-конфер. „Психиатрія, клінічна психологія і психофармакологія в ХХІ сторіччі”. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 163. Стрельнікова І.М. Структура особистісних особливостей осіб молодого віку хворих епілепсією // Тези допов. наук.-практ. конфер. „Актуальні питання клінічної медицини”. – Полтава, 2002. – С.58-59. Стрельникова И.Н. Современные принципы коррекции депрессивных расстройств у больных эпилепсией // Тези допов. III Міжнародної наук.-практ. Конфер. “Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація біотехнологія ”. – Харків, 2003. – С. 194. Гавенко В.Л., Стрельникова И.Н. Тревожно-депрессивные расстройства у подростков, больных эпилепсией // Матер. наук. симпоз. „Невротичні розлади у дітей та підлітків: патогенез, клініка, реабілітація”. – Харків, 2003. – С.28-29. (Особистий внесок Стрельнікової І.М. – набір матеріалу, опис результатів дослідження). Стрельнікова І.М. Деякі особливості психотерапії при корекції афективних порушень у хворих епілепсією // Матер. конфер. молодих вчених. „Актуальні питання розвитку сучасної психіатрії в дослідженнях молодих вчених”. – Харків, 2003. – С. 59-60. Стрельникова И.Н. Стресс, как фактор ведущий к возникновению аффективных нарушений у больных эпилепсией // Тези Всеукраїнської наук. конфер. аспірантів, клінічних ординаторів. “Стрес, шок, термінальні стани”. – Донецьк, 2003. – С. 27. 13. Коростий В.И., Стрельникова И.Н. Клинико-патогенетические особенности депрессивных расстройств у больных эпилепсией // Вісник епілептології. - № 1 (3-4), 2003. – С.65-67. (Особистий внесок Стрельнікової І.М. – набір матеріалу, опис результатів дослідження). 14. Стрельнікова І.М. Електроенцефалографічне мониторування хворих епілепсією з афективними розладами // Матер. IX між нар. наук.-практ. конфер. „Інформаційні технології: наука, техніка, техологія, освіта, здоров'я”. – Харків, 2003. – С.460. 15. Стрельнікова І.М. Проблема соціальної стигматизації хворих епілепсією // Тези 58 наук.-практ. конфер. молодих вчених. Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця з міжнародною участю “Актуальні проблеми сучасної медицини”. – Київ, 2003. – С. 118. . 16. Стрельнікова І.М. Факторы стигматизации больных эпилепсией студентами медиками // Збірник тез, міжвузів. конфер. молодих вчених ХДМУ. „Медицина третього тисячоліття”. – Харків, 2004. – С. 171. 17. Стрельнікова І.М. Проблеми адаптації в соціумі молодих осіб, що страждають на епілепсію // Матер. наук.-практ. конфер. “Філософія виживання: молодь і сучасний світ”. – Харків, 2004. – С. 75. 18. Стрельнікова І.М. Непсихотичні афективні розлади в хворих на епілепсію та їх психотерапевтична корекція // Наук.-практ. конфер. молодих вчених. „Досягнення молодих вчених – майбутнє медицини”. – Харків, 2004. – С. 80–81. 19. Гавенко В.Л., Стрельникова И.Н. Электроэнцефалографические изменеия у больных эпилепсией с аффективными расстройствами // Матеріали XII міжнар. наук.-практ. конфер. „Інформаційні технології: наука, техніка, освіта, здоров`я”. – Харків, 2004. – С. 575. 20. Стрельникова И.Н. Методические подходы к психотерапевтической коррекции тревожно-депрессивных расстройств у больных эпилепсией // Матер. наук.-практ. конфер. з міжнар. участю, присвяченої 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного університету. „Від функціональних досліджень – до прогресу в медицині”. – Харків, 2005. – С.234. 21. Стрельникова И.Н. Опыт применения препаратов вальпроевой кислоты у больных эпилепсией с аффективными расстройствами // Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених і спеціалістів „Від фундаментальних досліджень до медичної практики”. – Харків, 2005. – С.156. 22.Стрельнікова І.М. Сучасні підходи до корекції непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію // Матеріали наково-практичної конференції молодих вчених „Досягнення молодих вчених – майбутнє медицини”. – Харків. – 2005. – С. 87-88. АНОТАЦІЯ Стрельнікова Ірина Миколаївна Афективні розлади в хворих на епілепсію (клініка, реабілітація, профілактика) - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 – психіатрія. Інститут неврології, психіатрії і наркології АМН України. Харків, 2006. З метою клініко-психопатологічної характеристики непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію в міжприступний період і розробки принципів їхньої профілактики та реабілітації хворих, було проведено комплексне обстеження 107 осіб обох статей, у віці 18 – 45 років, із встановленим діагнозом епілепсія, у яких в інтеріктальному періоді було виявлено афективні розлади. Встановлено причинно-наслідковий взаємозв'язок біологічних, соціально-психологічних та клініко-психопатологічних факторів, які провокують розвиток афективних порушень у хворих на епілепсію. В залежності від етіопатогенетичних факторів виділяють наступні варіанти афективних розладів у хворих на епілепсію: нозогенні, психогенні, викликані прийомом притиепілептичних препаратів та сполучені. Встановлено, що в обстежених хворих відзначаються депресивні розлади, афективні реакції, дисфорії та обсесивно-фобичні порушення. При цьому депресивні розлади містять у собі тужливі, адинамічні, іпохондричні, тривожні варіанти та депресії з деперсоналізаційними порушеннями. Розроблена патогенетично обґрунтована комплексна система психотерапевтичної допомоги при афективних розладах у хворих на епілепсію. Ключові слова: непсихотичні афективні розлади, епілепсія, клінічні особливості, психотерапевтична корекція. АННОТАЦИЯ Стрельникова Ирина Николаевна Аффективные расстройства у больных эпилепсией (клиника, реабилитация, профилактика) - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины. Харьков, 2006. С целью клинико-психопатологической характеристики непсихотических аффективных расстройств у больных эпилепсией в межприступном периоде и разработки принципов их профилактики и реабилитации больных, нами было проведено комплексное обследование 107 человек обоего пола, в возрасте 18 – 45 лет, с установленным диагнозом эпилепсия, у которых в межприступном периоде имелись аффективные расстройства. Полученные нами результаты исследования свидетельствуют о том, что существует ряд факторов, провоцирующих развитие аффективных нарушений у обследуемой категории больных: динамизм городской жизни, необходимость быстроты реакций и принятия решений, переключение с одного вида деятельности на другой; дисгармоничные отношения в семье, конфликты со сверстниками; затруднение в выборе спутника жизни; профессиональные ограничения, накладываемые заболеванием. Как показало проведенное исследование, особенности клинической структуры аффективных расстройств у больных эпилепсией определяются причиной их возникновения. В зависимости от этиопатогенетического фактора отмечаются следующие варианты аффективных расстройств: нозогенные, психогенные, лекарственные и сочетанные. Установлено, что достоверно часто у обследованных больных отмечаются депрессивные расстройства, аффективные реакции, дисфории и обсессивно-фобические нарушения. При этом наблюдались следующие варианты депрессивных расстройств: тоскливые, адинамические, ипохондрические, тревожные и депрессии с деперсонализационными нарушениями. В ходе работы нами было проведено изучение степени выраженности нервно-психического напряжения, астенического состояния, тревоги и депрессии по специальным диагностическим шкалам у различных групп больных. Вышеприведенные данные позволили разработать комплексную систему патогенетически обоснованной психотерапевтической коррекции непсихотических аффективных расстройств у больных эпилепсией. Как показали результаты исследования, использованные мероприятия составляют единый реабилитационный комплекс, применение которого на клинически дифференцированной основе, является решающей предпосылкой достижения эффективного социального и трудового восстановления больных эпилепсией с непсихотическими аффективными расстройствами. Ключевые слова: непсихотические аффективные расстройства, эпилепсия, клинические особенности, психотерапевтическая коррекция. SUMMARY Strelnikova I.N. Affective disorders in patients with epilepsy (clinics, rehabilitation, prophylaxis). – Manuscript. The thesis for scientific degree of a candidate of medical sciences on specialty 14.01.16 – psychiatry. Institute for neurology, psychiatry and narcology of Academy of medical sciences of Ukraine, Kharkiv, 2006. We carried out the complex examination of 107 patients both male and female at the age of 18-45 with diagnosis of epilepsy and who had affective disorders in interictal period, for the clinical-psychopathological characteristic of non-psychotic affective disorders in patients with various forms of epilepsy and working out principles of their prophylaxis and rehabilitation. Connections of biological, social-psychological and clinical-psychopathological factors provoking development of affective disorders in patients with epilepsy are found. It is found, that at the inspected patients are suffer from affective reactions, depressed disorders, obsessive-phobic disorders and dysphorias. Thus the depressed disorders include depressed, adynamic disorders, hypochondria, anxious and depressions with depersonalization. Depending on etiology, the following variants of affective disorders in patients with epilepsy are take place: nosogenic, psychogenic, medicinal and mixed. The pathogenically grounded complex system of psychotherapeutic correction of affective disorders in patients with epilepsy is developed. Keywords: non-psychotic affective disorders, epilepsy, clinical features, psychotherapeutic correction. PAGE \* Arabic 21

Похожие записи