астрономія

РЕФЕРАТ

на тему:

“Значення праць Констянтина Цілковського для космонавтики”

У дитинстві в мене була дивна іграшка — велика, чорна, схожа на міну,
ракета з трьома могутніми сріблистими крилами. Вона стояла (і стоїть
донині) на письмовому столі мого батька. Я тягав її і так і так,
уявляючи всілякі космічні пригоди. Фантазію, трохи незвичайну для дитини
кінця 40-х років, будила не тільки ракета. На стіні в кабінеті батька
висіло кілька фотографій. На одній з них ця сама ракета, викидаючи
полум’я, спрямовувалася по ажурній естакаді в чорне небо. Один раз я
набив у сопло сірникових голівок… Ракета не полетіла, а я, як усякий
невдачливий експериментатор, поніс суворе покарання. На іншій фотографії
знову усі та ж ракета велично спочивала на сталевих стапелях і як би
рухалася прямо на мене. Немов у сні, коли щось величезне і незрозуміле
рухається на тебе і ніяк не насунеться. На третій фотографії — два
чоловіки. Мій батько (зовсім на себе несхожий: молодий, худий, стрімкий)
і якийсь незнайомий старий із грамофонною трубою, приставленої до вуха.

— Це Ціолковський,— не раз пояснював мені батько,— він придумав, як
полетіти на Місяць…— І я слухав велику казку про те, як коли-небудь (і
може бути, дуже незабаром) люди полетять на Місяць і взагалі кудись вище
неба, «населеного» літаками і повітряними кулями. І ще він розповідав
про те, як уже давно (15, 20, 25, а тепер і всі 50 років тому) задумав
зняти фільм про політ людини на Місяць і прийшов до цього сивобородого
старого за радою. Ставши старше, я познайомився з лежачими в шухлядах
столу листами, малюнками, кресленнями Ціолковського (зараз вони в архіві
АН СРСР)…

Отож і вийшло, що з раннього дитинства я жив поруч з дивною космічною
казкою. Тому і 4 жовтня 1957 року — день першого супутника — і 12 квітня
1961 року викликали в мене захват але не подив. У душі я вже б готовий
до того, що це здійсниться И ніколи не забуду того весняне сонячного
ранку, коли, услыхав по радіо голос Левитана, що повідомив про успішний
політ Юрія Гагаріна, я отпросился з роботи і до вечора прослонялся в
центрі місті де діялася нескінченна стихійна демонстрація, йшло свято. І
раптом через день-два я побачив як по екрані телевізора рушила «моя»
ракета: показували кадри і «Космічного рейса». Отож як це виглядало в
русі! Але весь фільм подивитися тоді було неможливе. Один час вважався,
що негатив утрачений, а уцілілі копії були затріпані до межі. Спустя
багато років негатив усе-таки розшукали і фільм був відновлений. У
вересні 1984 і в січні 1985 року його демонстрували по телебаченню в
передачі «Очевидне — неймовірне». Перший раз — великими фрагментами, що
коментували льотчик-космонавт СРСР двічі Герой Радянського Союзу Н.Н.
Рукавишников, професор С.П. Капица і мій батько, якому тільки що
виповнилося 80 років.

Друг раз фільм був показаний цілком — уперше після багаторічної перерви.
Таким чином, мільйони телеглядачів змогли побачити, яким собі
представляли наш час наші батьки і діди 50 років тому.

І здавалося б, що старий і дуже наївний, до того ж ще і німий фільм, що
цілком належав естетиці і представленням піввікової давнини, навряд чи
буде особливо цікавий сучасному глядачу, що вже звик до газетних заміток
«Буден на орбіті», що видели дійсної людини на Місяці. Однак вийшло
навпаки. З роками інтерес до фільму росте. Папка з матеріалами по
«Космічному рейсі» регулярно поповнюється всі новими і новими
публікаціями. Але ще ніде і ніколи історія фільму не була розказана і
повне і точно.

Нашим батькам випала така доля, що ми поневоле будемо увесь час
співвідносити її зі своею по відомій поетичній формулі Павла Когана, що
пророкувало майбутнім хлопчиськам, що вони будуть «плакати вночі про час
більшовиків». Адже досвід життя передається насамперед у розмовах
батьків і дітей, а в наших батьків досвід унікальний і неповторний.

Я дивлюся на стару фотографію. На стільці сидить літня людина з борідкою
по моді того часу і з явною військовою поставою. Це мій дід, а за ним
здоровенний хлопець у шинелі і з якимсь завзятим поглядом. Цей хлопець —
мій батько. Йому тут 15 років. Я з працею можу уявити собі хлопчиська,
якого революція вирвала з «золотого класу» гімназії і, так і не давши
пізнати таємничу «фізику Краевича», жбурнула у вир громадянської війни.
Спустя 60 років я запишу зі слів батька думки, що долали його влітку
1923 року в потязі Ростов — Москва: «Хто я? Що собою представляю у свої
19 років? Я вмію запрягти коня і попоратися з ломовим возом, маю право
водити автомобілі всіх марок і трактор «Фордзон»; я бачив бойові сутички
і сутички; мучачись голодом, сторожив хлібні гори; зустрічав
самовідданих героїв і кар’єристів, що розклалися; навчився діставати
усе, що треба, незважаючи ні на що; умію стріляти і грати на
корнеті-пістоні. Голова моя до межі набита своїми і чужими життєвими
історіями; я списав гори канцелярщини і листів за своїх неписьменних
товаришів, прочитав безліч книг, здебільшого пригодницьких чи просто
випадкових; переглянув сотні фільмів і 83 оперети… Яка мені користь
від цього «багажу»? Що дасть він мені для того нового життя, у який
узагалі невідомо, що мене чекає…» Але є одна область діяльності, де
подібний «багаж» життєво необхідний,— це мистецтво. Тому немає нічого
дивного в тім, що по приїзду в Москву батько відразу ж надійшов у
Державний технікум кінематографії — попередник нинішнього Вгика.

А рік по тому в газеті «Кіно» з’явилося наступне повідомлення: «Госкино
придбало сюжет студента ГТК тов. Журавльова «Завоювання… Місяця
містером Фоксом і містером Троттом» для великої кінофільми, постановка
якої припущена наприкінці 1924 року. Найближчим часом Госкино випускає
політичний шарж на таку тему. Шарж буде зроблений по способі
мультипликаторской зйомки».

«Велика фільму» не відбулася, а от шарж був зроблений — один з перших
радянських мультфільмів «Міжпланетна революція».

Для того щоб космічний фільм міг вийти, повинне було пройти час. Люди й
обставини повинні були дозріти. На рубежі 1932—1933 років цілком вступив
у лад нинішній «Мосфильм» — найбільша кіностудія Європи того років.
Батько став працювати там у 2-м художньо-виробничому об’єднанні,
керівником якого був Сергію Эйзенштейн. На питання худрука, що б він
хотів ставити, батько відповів коротко: «Фільм про політ людини на
Місяць». Знаменитий режисер схвалив і гаряче підтримав задум молодого
колеги. Завдяки цьому фільм не тільки був запущений у виробництво, але й
успішно переборов багаторічну і великотрудну епопею свого створення.
Саме в розмові з Эйзенштейном і виникла думка запросити як консультанта
К. Э. Ціолковського — по суті справи, єдиного тоді фахівця в такій
фантастичній області, як космонавтика…

Дев’ять листів, п’ять фотографій, альбом з малюнками і кресленнями,
позначки на полях сценарію, підпису на ескізах декорацій — от усе, що
залишилося відчутного від не зовсім звичайного епізоду в діяльності
основоположника наукової космонавтики в останні роки його життя. Тричі
зустрічався Ціолковський з кінематографістами, знайомився з їхнім
задумом, редагував сценарій, затверджував ескізи. Але головне —
розкривав перед своїми гістьми значення і зміст їхньої роботи,
затверджував їх у настільки привлекшем його прагненні зробити фільм
строго науковим. («Нісенітну фільму не хотілося б ставити»,— прямо писав
він.) «Фантастичні розповіді на теми міжпланетних подорожей,— писав і
говорив Ціолковський,— несуть нову думку в маси. Хто цим займається, той
робить корисну справу: викликає інтерес, збуджує до діяльності мозок,
народжує співчуваючих і майбутніх працівників великих намірів… Ще
ширше вплив кінофільми. Це вищий ступінь художності, особливо коли
перейде до звукового кіно».

«Великий мрійник» Ціолковський у роботі над фільмом виявився
практиком-реалістом. Як відомо, він зовсім точно уявляв собі, яким буде
в дійсності майбутній космічний політ. Усе це він докладно і натхненно
(часто від першого обличчя: «Я вийшов на Місяць…») розповідав
кінематографістам. Але незабаром стало ясно, що тодішня кінотехніка не
здатна відтворити усе, що буде відбуватися під час польоту і подорожі по
Місяці. Тоді, зваживши реальні можливості, великий консультант зупинився
на шести основних моментах: 1) старт ракети з естакади; 2) масляні ванни
для захисту від перевантажень; 3) немиготливі зірки в космосі; 4)
невагомість у вільному польоті; 5) стрибки «по горобиному» на Місяці; 6)
м’яка посадка ракети за допомогою парашутів. Без цей фільм не досягне
своєї головної мети — науковості, стане «нісенітним», а тому і
непотрібним. Хоча рішення цих задач було цілком під силу,
кінематографістам довелося стикнутися з такими труднощами, що кілька
разів фільм був на грані закриття.

Є в історії фільму щемлива трагічна нота. Десятиліттями мріяв Костянтин
Едуардович про політ людини в космос, майже все життя його оточувало
вороже, глузливе, байдуже нерозуміння. Нарешті наступила епоха, який
його мрії були співзвучні. І як посланці цієї епохи прийшли до нього
кінематографісти. З’явилася можливість побачити киноверсию своєї мрії.
Однак роки і хвороби узяли своє — 17 вересня 1935 року Ціолковський
помер. Він не дожив до прем’єри виплеканого їм «Космічного рейса» чотири
місяці. Він не побачив ні фільму, ні тріумфального його успіху. І не
знав він ще одного (чого взагалі ніхто знати не міг) — у цей самий час
учився крокувати по землі однорічний Юра Гагарін…

Крім «космічних» проблем, у творців фільму виникла безліч «земних». Про
тім, де почнеться політ, споровши не було. Звичайно ж, у Москві. А який
буде столиця в 1946 році, її архітектура, моди, транспорт? (Саме в цей
час, за задумом авторів, розігрується дія.) А як вирішувати задачі,
поставлені Ціолковськ: невагомість, зірки, нарешті, устаткування
ракетоплана?

Питання поставлені, на них потрібні відповіді, і творці фільму не стали
займатися самодіяльністю: вони запросили кваліфікованих помічників.
Цілий загін консультантів, чиї імена і праця якось «стушувалися» згодом
у тіні великого імені Ціолковського. Але я хотів би згадати їх, тим
більше що усі вони стали згодом людьми дуже відомими.

Оператор фільму А. В. Гальперин (нині професор Вгика) створив унікальну
конструкцію для погодженого обертання декорацій і кінокамери для того,
щоб знімати «невагомість». Але як змусити людей вільно парити в повітрі?
Цю задачу успішно вирішив майбутній академік А. А. Микулин. За допомогою
створеної їм системи рухливих візків, планерних лееров і рояльних струн
виконавці головних ролей С. Комарів, М. Москаленко і В. Гапоненко вільно
«парили» по величезній кабіні ракетоплана і «по горобиному» стрибали по
Місяці.

Для того щоб одержати немиготливе небо, у павільйоні побудували
величезну (20х20 м) раму, затягнуту чорним оксамитом, на якій змонтували
дві з зайвим тисячі ламп різної потужності. Науковим керівником цієї
роботи був перший директор Московського планетарію К. Н. Шестовский.

Пристрій кабіни ракетоплана консультував М. М. Громов — найвідоміший
льотчик, майбутній Герой Радянського Союзу. Архітектурна панорама
майбутньої Москви створювалася при консультації В. Ф. Риндіна — теж
майбутнього академіка…

Займаючись історією «Космічного рейса», вивчаючи документи і публікації,
розмовляючи з батьком, я увесь час намагаюся зрозуміти: а в чому дійсний
зміст цього фільму, у чому його щире значення? Адже не зводиться ж усі
тільки до того, що його консультантом був Ціолковський і що багато в
чому завдяки цьому у фільмі маса збігів з реальною космонавтикою.

Це, безперечно, вирішальний момент в оцінці фільму, тільки, як мені
здається, тут ми маємо справу з унікальним проявом союзу науки і
мистецтва. Відомо, що основа науки — досвід, експеримент. Практична
космонавтика початку свій шлях від перших ракет Гирда. Пілотованим
польотам передували численні запуски автоматів, піддослідних тварин…
Проте кожен новий крок був кроком через бар’єр невідомості.

І якщо зараз, після чверті століття космічної ери, ми, видимо, можемо
дивитися вперед з визначеною часткою впевненості, те що було піввіку
назад? Ніякої можливості поставити експеримент… І отут кіно з якоюсь
запеклою сміливістю пропонує свої послуги. Воно береться не в мальованій
мультиплікації (переконливій, агітаційній силі якої тоді була би гріш
ціна), а в сьогоденні, акторському фільмі відтворити майбутній космічний
політ. І, як недвозначно виявляється зі слів самого Ціолковського, він
зрозумів, яка унікальна перспектива перед ним (саме перед ним, як
ученим, позбавленим можливості експерименту) відкриває?». До нього
прийшли не з черговий «нісенітної фильмой», а з щирим бажанням
восславить саме науку, і тільки науку. Тому Ціолковський узявся за
спільну роботу, працював довго і детально. Компроміси (чисто технічні)
були неминучі, але усе, що кіно могло зробити, воно зробило — на межі
своїх тодішніх можливостей.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи