Українські вчені

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/FC48B86B21353C39C2256E0100
46BE69?opendocument&Lang=U» Кибальчич Микола Іванович

1853 – 1881. Винахідник. Революціонер-народник. Випускник
Новгород-Сіверської гімназії. Учився в Інституті інженерів шляхів
сполучення (1871-1873) і Медико-хірургічної академії в Петербурзі
(1873). Арештований (1875) за революційну діяльність і 2 роки провів в
одиночному ув’язненні. З 1878 р. – на нелегальному становищі.
Організатор динамітної майстерні, «головний технік» «Народної волі».
Розробив конструкцію бомб, якими був смертельно поранений імператор
Олександр II (1.03.1881). Засуджений за участь у царевбивстві, Кибальчич
був доставлений у жандармське управління, що розміщалося в дворі будинку
№2 по Гороховій вулиці. Знаходячись у ув’язненні, розробив перший у
Росії ракетний літальний апарат для польоту людини, при цьому
запропонував пристрій порохового ракетного двигуна, метод керування
польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння,
спосіб забезпечення стійкості апарата. Проект виявився похованим у
жандармському архіві і побачив світло тільки в 1918 р. Страчений за
вироком суду.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/E8FCF7F6BA47A9D5C2256E0100
473E4B?opendocument&Lang=U» Кондратюк Юрій Васильович (Олександр
Гнатович Шаргей)

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/C832FBB8187D4565C2256E0100
475FC8?opendocument&Lang=U» Корольов Сергій Павлович

30.12.1906 (12.01.1907) – 14.01.1966.

Закінчив МВТУ ім. М. Баумана, його дипломним проектом керував А.Н.
Туполев. Член-кореспондент АН СРСР по Відділенню технічних наук
(механіка) (23.10.1953). Академік АН СРСР по тому ж відділенню
(20.06.1958). Видатний вчений і конструктор, що вніс визначальний внесок
у розвиток ракетно-космічної техніки. З ранніх років цікавився авіацією,
ще в період навчання у вузі почав працювати в області ракетобудування.
Арештований з безпідставних обвинуваченнях у тім, що розробки ракетної
техніки велися нібито без достатніх теоретичних основ, що допустив
шкідництво при створенні ракети «212», Військовою колегією Верховного
Суду засуджений до 10 років табірних робіт з поразкою в правах і
конфіскацією майна (27.09.38). У 1939 р. направлений у район Магадана на
золоті копальні, де його помітив (раніше знайомий) колишній директор
авіазаводу № 156 М.А. Усачев ( що відбував 15 років таборів після
загибелі В.Чкалова), скориставшись особистим авторитетом серед
ув’язнених, Усачев врятував його від загибелі (на початку 1960-х рр.
Усачев працював заступником головного інженера в КБ Корольова). На
початку березня 1940 р. його справа знову була направлена на
дослідування, але був підготовлений повторний помилковий обвинувальний
експертний висновок комісії постановою Особливої наради НКВД був
присуджений до 8 років виправно-трудових таборів (10.07.1940).
Клопотання депутатів про його звільнення залишені без задоволення. З
обвинувальних висновків експертної комісії довідався про успішний іспит
у квітні 1940 р. ракетопланів, над якими працював з 1935 р. Написав лист
Сталіну, у якому обґрунтував важливе значення робіт, що проводилися їм,
по ракетних літаках і своїй невинності. По клопотанню Туполева, йому
дозволили працювати в Особливому технічному бюро НКВД (начальник – А.Н.
Туполев), у цьому ж КБ (згодом ЦКБ-29 НКВД працювали сотні інших
висококваліфікованих інженерів. Після евакуації в Омськ працював
конструктором і заступником начальника цеху авіабудівельного заводу. У
1942 р. переведений у Казань на завод №16 для роботи в спеціальному КБ
(яким керував також знаходившийся у ув’язненні В.П. Глушко) над проектом
реактивного літака. Один і розроблювачів двигуна для літака Ла-7Р.
Ознайомлений з указом про звільнення з ув’язнення (9.8.1944), у 1945 р.
спрямований у Німеччину для вивчення досвіду робіт ракет Брауна. Один із
творців ракети Р1, з якої почалася післявоєнна історія радянської
ракетної техніки. У січні 1955 р. завершив випробування ракети Р5М –
стратегічної, здатної нести ядерний заряд. У 1950-і рр. звернувся в
головну військову прокуратуру з проханням про перегляд його справи.
Забезпечив перший запуск Р7, а потім і досягнення успішного результату
вже на четвертому запуску. Його ракета Р7(«сімка») вивела перший ШСЗ і
корабель з першим у світі космонавтом Ю.А. Гагаріним. Розробив нову
могутню ракету-носій Н1, літні випробування якої почалися вже без нього,
однак незабаром програма створення цієї ракети була припинена. Визнаний
гідним безлічі державних нагород і премій. 20 квітня 1956 р. у Кремлі
йому була вручена перша Золота Зірок Героя Соціалістичної Праці.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/11D42DF49CCE00D0C2256E0100
4788F5?opendocument&Lang=U» Янгель Михайло Кузьмич

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/0B7F06F10A96195DC2256E0100
483AE7?opendocument&Lang=U» Будник Василь Сергійович

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/1DB6A0C9BA592D1AC2256E0100
487D08?opendocument&Lang=U» Макаров Олександр Максимович

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/5D070B3B4C6796CDC2256E0100
48EE13?opendocument&Lang=U» Уткін Володимир Федорович

17.10.1923 – 15.02.2000. Народився в селі Пустобор (Рязанської області).
Закінчив факультет реактивного озброєння ЛВМІ (БГТУ) (1952). Д.Т.Н.
(1967), Академік РАН (1984) і АН України (1976). Дійсний член
Міжнародної академії астронавтики, президент Російської академії
космонавтики ім. К. Ціолковського. У 1941 р. Був покликаний у РККА,
після навчання військової спеціальності – на фронтах (1942-1945). Після
закінчення інституту працював у КБ «Південне» інженером і на
адміністративних посадах (1952-1971), головний, генеральний конструктор
КБ «Південне» (1971-1990). З 1990 р. – директор ЦНИИ машинобудування.
Великий вчений і конструктор в області ракетно-космічної техніки. Під
його керівництвом створені 4 стратегічних ракетних комплекси, що
забезпечують паритет вітчизняних ракетно-ядерних сил на світовому рівні,
створені трохи ракет-носіїв. Останні розробки – високоефективна,
екологічно чиста ракета-носій «Зеніт», здатна виводити на орбіту 12 т
корисного вантажу, твердопаливна ракета СС-24 різних варіантів
базування, що не має аналогів високоефективна ракета СС-18. В області
космічної техніки були введені в дію понад трьохсот космічних апаратів
різного призначення сімейства «Космос». До числа найбільш великих
науково-технічних досягнень відносяться створення орбітальних головних
частин, що розділяються, ракет, розробка унікального мінометного виду
старту важкої ракети із шахти, рішення комплексу проблем, що
забезпечують безупинне бойове чергування рідинних ракет у заправленому
стані протягом багатьох літ та ін. Активний учасник робіт в області
міжнародного співробітництва в дослідженні й освоєнні космічного
простору, у т.ч. по програмі «Інтеркосмос». У співдружності з
французькими фахівцями здійснений проект «Аркад» за допомогою супутника
«Орел». Під його керівництвом проводилися роботи з використання
науково-технічних розробок оборонного призначення в інтересах науки і
народного господарства: на базі МБР СС-9 створений космічний носій
«Циклон-3», на базі космічного апарата «Целина-Д» створений КА
«Океан-01», що використовувався при виводу караванів судів з льодового
полону в Північному Льодовитому океані («Космос-1500»). Він був на чолі
розробки Російської програми розвитку ракетно-космічної техніки. Двічі
Герой Соціалістичної Праці (1969, 1976). Лауреат Ленінської (1964) і
Державної (1980) премій. Автор понад 200 наукових праць.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/D271118F7B44F8E0C2256E0100
4920EB?opendocument&Lang=U» Сергєєв Володимир Григорович

Сергєєв Володимир Григорович розпочав трудову діяльність у 1932 році
слюсарем швейної фабрики у м. Москві, з 1934 до 1940 року вчився в
Московському інституті інженерів зв’язку. Пройшов бойовий шлях на
фронтах Великої Вітчизняної Війни помічником начальника зв’язку,
командиром окремої роти зв’язку, командиром окремого лінійного
батальйону. З березня 1947р. демобілізований з лав Радянської Армії.

Його бойові заслуги були відзначені орденом Червоної Зірки, орденом
Вітчизняної війни I-го ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II-го
ступеня та вісьмома медалями.

Після демобілізації з 1947 року працював на керівних посадах у
науково-дослідному Інституті.

В 1960 році був призначений начальником і головним конструктором
Конструкторського бюро Електроприладобудування, з 1978 до 1986 року
генеральний директор і головний конструктор НВО «Електроприлад», тепер
ВАТ «Хартрон».

Під його керівництвом та за його безпосередньою участю були створені із
застосуванням нових досягнень науки і техніки чотири покоління
високоефективних систем управління бойових ракет-носіїв, космічних
апаратів та ракетно-космічного комплексу «Буран», за що був двічі
удостоєний звання Героя соціалістичної праці. Вперше у вітчизняній
практиці системи управління створювались на базі бортової обчислювальної
техніки, що дозволило вирішувати завдання з

високим ступенем точності та надійності. За технічним рівнем створені
системи управління відповідають кращим закордонним зразкам, а за деякими

характеристиками перевершують їх.

При особистій участі Сергєєва В.Г. стало можливим використання бойових
ракет, які відслужили свій термін чергування. Для цієї мети були
розроблені системи управління ракет-носіїв та штучних супутників Землі.

Сергєєв В.Г. був нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденом
Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II
ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Трудового Червоного Прапора,
орденом «За заслуги» III-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького
III-го ступеня, дванадцятьма медалями, Лауреат Ленінської та Державних
премій СРСР і УРСР.

Сергєєв В. Г. знаходиться на заслуженому відпочинку, а створені їм
системи управління знаходять застосування у теперішній час в міжнародних
проектах ракет-носіїв «Дніпро», «Рокот», «Стрела» по виведенню на орбіту
комерційних навантажень і в реалізації національної космічної програми
України.

Сергєєв В. Г. зробив особистий видатний внесок у створення наукомістких
технологій та високоефективних систем управління ракетно-космічними
комплексами, що є національним надбанням і гордістю України.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/28243D66276EBFE2C2256E0100
4943DF?opendocument&Lang=U» Глушко Валентин Петрович

20.08.1908 – 10.01.1989. Народився в м. Одеса. Улітку 1925 року приїхав
у Ленінград для вступу до університету, його рукопис «Необхідність
міжпланетних повідомлень» викликала великий інтерес у Н.А. Морозова і
Я.І. Перельмана. Закінчив Ленінградський університет (1929). Академік АН
СРСР (1958). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1976).
Вчений в галузі фізико-технічних проблем енергетики, основоположник
радянського ракетного двигунобудування. З 1921 р. Почав цікавитися
питаннями космонавтики. Листувався з К.Е. Ціолковським (1923). У
шістнадцять років опублікував перші науково-популярні і наукові праці з
космонавтиці. Працював у Газодинамичній лабораторії (1929-1933).
Сформував підрозділ із розробки електричних реактивних двигунів,
рідинних реактивних двигунів і ракет на рідкому паливі, начальник
відділення в ГДЛ ИСРД «Ленінград, з 1929 р.). Начальник відділення по
розробці ЕРД РРД і ракет на рідкому паливі в РНДІ (1934-1938). З березня
1938 року був ув’язнений, працював на авіазаводі № 82, з 1940 року на
казанському авіазаводі № 16 у КБ спецвідділу НКВД. Там же було створено
ОКБ-СД і ОКБ-РД, де Глушко з 1941 року працював головним конструктором і
створив допоміжні літакові РРД РД-1 (для літаків Пе-2, Ла-7, Як-3,
Су-6), РД-1ХЗ (для літаків Пе-2р, Як-3, Ла-7р, Ла-200р, Су-6, Су-7),
РД-2, РД-3. У липні 1944 року звільнений з ув’язнення, після чого
працював у групі радянських фахівців з ракетної техніки в Німеччині. З
липня 1946 року працював головним конструктором ОКБ-456 МАП (з 1966 р. –
КБ «Енергомаш»). До 1974 р. – головний конструктор, потім генеральний
конструктор. Під його керівництвом розроблені могутні РРД на
низькокиплячих і висококиплячих паливах, використовувані на перших і
більшості других ступіней усіх радянських РН і бойових ракет. У 1930 р.
запропонував як компоненти палива РРД азотну кислоту, розчини
чотириокису азоту в азотній кислоті, тетранітрометан, перекис водню,
хлорну кислоту, берилій (з воднем і киснем), порох з берилієм, розробив
профільоване сопло і теплоізоляцію камери згорання двоокисом цирконію. У
1931 р. запропонував хімічне запалювання і самозаймисте паливо,
карданний підвіс РРД для керування польотом ракети. З 1931 по 1933 р.
розробив поршневий, турбонасосний і відцентровий агрегати для подачі
палива в РРД і багато чого іншого. Конструктор першого у світі
електротермічного ракетного двигуна, перших вітчизняних РРД. Під його
керівництвом створені РРД БРДД РД-100 (Р-1), РД-101 (Р-2), Р-3 (РД-110),
РД-103 (Р-5), РД-103М (Р-5М), МБР Р-7 (РД-107, РД-108), Р-9 (РД (РД-111
– 8Д716), Р-16 (РД-218, РД-219), Р-36 (Р-251, РД-252), УР-500 (РД-253),
БРСД Р-12 (РД-211, РД-214), Р-14 (РД-216), МКР «Буря» і «Буран» (РД-212,
РД-213), МБР Р-8, РН «Восток», «Союз», «Космос» (РД-119, РД-216М),
«Космос-3» (РД-219, 11Д49), «Молнія». Н-1 (8Д710), фторних РРД 8Д21,
11Д13, 11Д16 (з 1954 року), РД-253 для РН «Протон», РД-301. Двічі Герой
Соціалістичної праці (1956, 1961). Ленінська премія (1957). Державні
премії (1967, 1984). Нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденом
Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора й інших
нагород. Золота медаль ім. Ціолковського АН СРСР (1958). Диплом ім. Поля
Тиссанд’є (ФАІ). Його ім’я носить НВО «Енергомаш».

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/C64969A4FAFDC48CC2256E0100
4980BD?opendocument&Lang=U» Савченко Яків Федорович

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/B2E6D199A444616BC2256E0100
49AC3E?opendocument&Lang=U» Парняков Серафім Платонович

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/B56D2B2A11E7A304C2256E0100
49E464?opendocument&Lang=U» Лебєдєв Олег Миколайович

Лебєдєв Олег Миколайович – з 1977 по 1981 рр. — Головний конструктор , а
з 1981 по 2001рр. Генеральний директор ВО «Київприлад». За роботу в
галузі космічної техніки Лебєдєв О.М. у 1985 році отримав державну
премію СРСР. Він – Заслужений машинобудівник УРСР, кавалер орденів
Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора та орденів України «За
заслуги» II та III ступенів, нагороджений багатьма медалями.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/9509F07F64B86496C2256E0100
49FE5D?opendocument&Lang=U» Патон Борис Євгенович

Президент Національної Академії наук України

Генеральний директор НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона».
Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України. Заслужений діяч науки і
техніки України. Доктор технічних наук, професор.

Видатний вчений в області зварювання, металургії і технології металів,
має світову відомість і визнання. Автор багатьох основних досліджень і
створених на їхній основі високих технологій, талановитий організатор
науки, видний державний і суспільний діяч.

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/AC69D7E278E8AB75C2256E0100
4A1647?opendocument&Lang=U» Каденюк Леонід Костянтинович

HYPERLINK
«http://www.nkau.gov.ua/nsau/photo.nsf/photoU/BA5A05A5A25FDB26C2256E0100
4A35A9?opendocument&Lang=U» Попович Павло Романович

Народився 5.10.1930 у с. Узин (Узинского р-ну Київській області).
Закінчив ремісниче училище в м. Біла Церква (1947), індустріальний
технікум трудових резервів у м. Магнітогорську (1951), курси в аероклубі
м. Магнітогорська (1951), одні курс Сталінградського ВАУЛ (1952),
Військову офіцерську авіаційну школу в м. Грозний (1954)., ВВІА ім. М.Е.
Жуковського за фахом «Пілотовані повітряні і космічні літальні апарати і
двигуни до них» (1968). К.т.зв. (1977). Генерал-майор авіації (1976).
Проходив підготовку до космічних польотів у ЦПК ВВС (1960). Здійснив 2
космічних польоти на КК «Восток-4» (12-15.08.1962) і «Союз-145» і
станції «Салют-3» (3-9.07.1974) після вибуття з загону космонавтів
(1982) заступник начальника ЦПК. У відставці з 1993 р. Двічі Герой
радянського Союзу (1962, 1974). Почесний радист (1962). Заслужений
майстер спорту СРСР (1962). Автор книг: «Вилітаю ранком» (1974),
«Космонавтика людству» (1981), Нескінченні дороги Вселеної» (1985).

Похожие записи