РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“УКРАЇНА – КОСМІЧНА ДЕРЖАВА”

Україна і космос — нероздільні. Зв’язок цей міцно встановився на зорі
космонавтики, і витравити його зараз просто неможливо. Українське
походження мали такі творці теорії польотів у світовому просторі, як
Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Циолковський-Наливайко),
Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк.

У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і
Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія «Протон»). Ракетна
техніка взагалі пішла, до речі кажучи, із просторів «неньки»: перші у
світі бойові ракети (після китайських дослідів, що канули в Лєту, до
н.е.) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр
Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. А
іменами Янгеля і, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів КБ
«Південне» у Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет,
включаючи «Сатану» і «Скальпель») на Заході починаючи з 50-х рр. лякали
діточок. 

В останні роки діяльність у цій галузі дещо уповільнилась, але, як
вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), зараз
Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу. 

Сьогодні НКАУ координує роботу більш ніж 40 підприємств — у тому числі
таких гігантів, як «Південмаш», де виробляються ракети-носії, КБ
«Південне» ім. М.Янгеля, де вони проектуються, підприємства «Комунар»,
«Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа
науково-дослідних центрів і інститутів. Всі вони зосереджені в шести
географічних пунктах — Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові,
Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні також створений
єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), що включає
центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової
інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного
простору. 

Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники — це в
першу чергу ракети-носії, що доставляють супутники на орбіту. Їхній
спектр широкий — від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на
борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL», що витягає за межі
планети добрих шість тонн. Зараз йдуть роботи над створенням потужної
ракети-носія «Циклон-4» із високоточною системою керування і збільшеного
запасу палива, із наступного року їх планується запускати по 6 одиниць у
рік. 

Новий напрямок — використання переустаткованих міжконтинентальних
балістичних ракет РС-20 (більше відомих під натовською класифікацією як
SS-18 «Сатана»). У цьому проекті, що одержав назву «Дніпро», Україна
тісно співробітничає з Росією. Спочатку фігурував у цій програмі і
Казахстан — але лише на правах власника космодрому Байконур, що нині
орендують усе ті ж росіяни (так що, зустрівши в літературі згадування
про казахів-учасників, не вірте очам своїм). Перша модель — «Дніпро-1»
(маса корисного навантаження 3,5 тонн) — вже здійснила два виводи на
орбіту супутників, а дебютний запуск «Дніпро-М» із вантажопідйомністю 5
тонн запланований на 2003 рік

Цікавий той факт, що українська космічна галузь спроможна виготовляти
далеко не лише транспорт — ракети-носії. Якщо авіаційне бортове
устаткування вітчизняного виробництва не завжди відповідає міжнародним
нормам, то в космосі — інша картина, і досвід у наших виробників уже є. 

Україна спроможна виготовляти устаткування для потреб космосу. Так,
покладене на нас завдання по розробці і виробництву систем керування
космічними апаратами «Компарус» для МКС (міжнародна космічна станція)
«Альфа» виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона являє
собою чотирьохконтейнерний варіант, два з яких — наші, а два контейнери
— російські) зараз відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Зірка»
безпосередньо на орбіті. Українські підприємства мають потужний
потенціал у розробці і виробництві найсучаснішої продукції для космосу,
і готові виконувати подібні замовлення, але, усе впирається в кошти. При
належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь
високоякісними бортовими і наземними системами керування, апаратурою
командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників. 

Загалом, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй
потрібні для цього гроші. 

Те, що космічний простір набуває для землян не тільки нав’язливий
відтінок комерції, але і щосили політизується, Україна відчуває на собі
як ніхто. Політ Леоніда Каденюка, першого українського космонавта, став
не більш ніж рекламним трюком. Наші друзі з мису Канаверал показали:
мовляв, ми не тільки визнаємо Київ у космосі — ми активно з ним
співробітничаємо. На цьому хвалене співробітництво, власне, і
закінчилося — Україна не бере сьогодні участі в жодній з американських
наукових космічних програм, утім, як і європейських. Запуск супутників
під американським та іншими прапорами українськими ракетами —
стовідсотковий бізнес, не більш. «Дешева доставка вашого вантажу на
орбіту, точно й у зазначений термін!» — от гасло цієї спільної
діяльності, ні про яку науку, зрозуміло, не йдеться. Запускаючи іноземні
супутники, українські спеціалісти навіть докладно не знають, що там за
начинка, для яких цілей. Та це і не повинно хвилювати — проїзд
оплачений! 

Говорячи про міжнародне співробітництво, НКАУ згадує насамперед свої
проекти «Морський старт» і «Старт із пустелі». Обидва, що зрозуміло з
назви, належать до сфери так званих «пускових послуг», і до освоєння
космічного простору і наукових досліджень відношення не мають, хоча і
дуже цікаві з технічної точки зору. Участь у розробках американської
компанії «Боїнг» і норвезької «Кварнер» надають їм незабутній присмак
комерції. Хоча і від цього, зрозуміло, нікуди не дітися. 

Дійсно ж серйозний шлях України в космос очевидний — або з Росією, або…
з Китаєм, або ж (що, очевидно, найбільше реально і раціонально) з обома
разом. З приводу російських партнерів питань не виникає — наші виробники
(наприклад, керівники того ж «Київприладу») відзначають, що практично
всі розробки проводяться «наполовину» із росіянами. А з Китаєм сьогодні
ми дуже дружимо в авіаційній сфері, але вже зараз йдуть розмови і про
поширення цієї дружби за межі стратосфери. Передумови очевидні: Пекін
прагне в космос (за останніми даними, зараз готується перша група
китайських космонавтів), а Україні потрібні кошти і надійні партнери, що
мають намір реально співробітничати, а не запрошувати на другорядні ролі
в рекламних шоу з умовою: «Ти лети, але нічого не чіпай». 

Зовсім неспроста сьогодні НКАУ пропонує достроково прийняти нову
Національну космічну програму, що вступила б у дію в 2002 році (на
період до 2006 року), і яку Верховна Рада повинна розглядати вже цього
року. Адже та, що нині чинна, за якою наша космонавтика живе з 1998
року, розрахована на період до 2003-го — тобто начебто б поспішати нема
чого. Проте, як вважають у космічному відомстві, сьогодні до освоєння
Всесвіту висуваються взагалі інші вимоги, ніж три роки тому. Зміст
подібних змін дуже прозаїчний: із зрозумілих причин різко скорочений
обсяг військових замовлень, на яких традиційно будувалася галузь ще з
радянських часів (здається, у 1998 році можна було передбачити подібний
нюанс), і щосили йде комерціалізація космосу. 

Крім виконання замовлень вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства
космічної галузі мають сьогодні стратегічне завдання — максимальне
використання своїх суперсучасних технологій для більш «приземлених»
сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Саме це
диктує і нещодавно прийнятий указ Президента «Про використання космічних
технологій для інноваційного розвитку держави». Цій новоявленій
стратегії буде присвячена і виставка «Космічні технології — на службу
суспільству», яку планується провести наприкінці літа в Києві. Варто
додати, що «приземленням космосу» убивається, за задумом, відразу
декілька зайців: зберігається потенціал підприємств, останні заробляють
собі кошти самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно —
створюється конкуренція імпортним товарам. 

Використана література:

Космос і Україна. – К., 2001.

Енциклопедія авіації та космонавтики. – М., 1992.

Похожие записи