Міністерство освіти і науки України

ЗОШ № 1 імені. В. Стефаника

Галактики різних видів.

Зорі, чорні діри, холодні об’єкти.

Виконав: учень 9-Б класу

Михайлюк Юрій Васильович

Коломия 2002

Галактика, в перекладі з грецької мови – молоко. Назва нашої Галактики –
Молочний Шлях, українська народна назва – Чумацький Шлях.

Галактика – це велика зоряна система що складається із зір, зоряних
скупчень, пилових і газових туманностей, розсіяного газу і пилу. До
нашої Галактики входять Сонце і сонячна система (планети). Вік Галактик
понад 10 млрд. років. Залежно від розмірів у Галактиках міститься до 100
млрд. зір. Галактики спостерігаются у вигляді світлих туманних плям
круглої, овальної або неправильної форми. За структурою розрізняють три
типи Галактик: спіральні, еліптичні й неправильні, рідше бувають
кільцеві. Галактики, що е джерелами радіовипромінювання, називаються
радіогалактиками. В них відбуваються бурхливі процеси, які супроводяться
викидами речовини. Сучасні телескопи дають змогу спостерігати Галактики
на відстані до 3-4 млрд. світлових років. На більших віддалях (до 12
млрд. світлових років) спостерігаються зореподібні радіоджерела –
квазари. Потужністю випромінювання вони перевершують найбільші за
розміром Галактики. За хімічним складом квазари дуже близькі до газових
туманностей. В них значний надлишок ультрафіолетового та інфрачервоного
випромінювання порівняно зі звичайними зорями.

Зорі є джерелом променевої енергії, що створюєтся в їхніх надрах і
випромінюється у космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого
іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним притяжінням. При
заглибленні в надра зорі тиск, густина і температура газу зростають (в
центрі зорі температура досягає 15-20 млн. градусів). Джерелом енергії є
ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі (в
основному водню на гелій). Температуру зовнішніх шарів зорі визначають
за їх кольором: червоні зорі мають 2000 – 3000 0 С, жовті – 6000 -7000
0 С, білі – 12000 0 С, голубі – 25000 0 С. Основні типи зір за
розміром – гіганти і карлики. До останніх належить і наше Сонце.

Існує багато зір з різними особливостями. Це подвійні зорі (вони
обертаються навколо спільного центра маси), нейтронні та змінні
(перебувають у нестаціонарному стані). Нейтронні зорі – це надгусті
зорі, речовина яких складається в основному з виродженого газу нейтронів
з невеликою домішкою інших елементарних частинок. Маса нейтронної зорі
близька до маси Сонця. Вони є кінцевими стадіями еволюції зір з масами
до двох мас Сонця і утворюються після спалахів наднових зір. Нейтронні
зорі виявляють себе як пульсари, а також як барстери – зорі з потужним
випромінюванням енергії в рентгенівському діапазоні, що спалахують з
величезною енергією. Змінні зорі розрізняються як зорі з потужним
випромінюванням у рентгенівському діапазоні, з потужними магнітними
полями, з великою кількістю металів та ін. Неозброєним оком на всій
небесній сфері видно близько 6000 сильних зір, а у потужні телескопи
видно більш слабкі зорі – їх мільярди.

Чорні діри – це щільні астрофізичні об’єкти, які створюють настільки
велику силу тяжіння, що ніякі як завгодно швидкі частинки не можуть
відірватися з їхньої поверхні. Пошуки їх у Всесвіті – одна з актуальних
задач астрофізики. Припускають, що чорні діри можуть бути невидимими
компонентами деяких подвійних систем. Виявити їх при цьому можна по
рентгенівському випромінюванню, яке виникає в наслідок перетікання газу
на чорну діру з сусідньої (звичайної) зорі. Припускають також, що в
ядрах активних Галактик і квазарах можуть бути надмасивні чорні діри.

Галактичні туманності – це газові, пилові або газо-пилові хмари, що
входять до складу Галактик. За формою розрізняють дифузні, планетарні,
залишки вибуху наднових зір та ін. Дифузні туманності – це складові
частини загального газапилового шару Галактики. Їх поділяють на
емісійні, відбивні та темні Галактичні туманності. Емісійні Галактичні
туманності – частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її
ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір
(люмінесценція). Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в
процесі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних
туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір.
Різниця між темними і відбивними Галактичними туманностями в тому, що
поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. У певних умовах такі
туманності можуть втрачати гравітаційну стійкість, стискаючись з
наступним подрібненням і утворенням протозір. Іноді всі три типи
дифузних Галактичних туманностей трапляються в єдиному комлексі.
Планетарні Галактичні туманності, залишки вибуху наднових зір та інші,
відносяться до туманностей, що безпосередньо пов’язані із зорями, в
процесі еволюції яких вони виникли. Планетарна Галактична туманність –
це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро,
яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні
ядра утворюються в процесі еволюції червоних гігантів. Всередині
туманності іноді спостерігають пульсар – залишок зорі яка вибухнула.

Комети (з грецької – волосатий) – одна з груп малих тіл Сонячної
системи. Вони рухаються навколо сонця по витягнутих орбітах, підходячи
до нього в перигелії на малі відстані. Комети з еліптичними орбітами
називаються періодичними. Періоди поділяються на короткі, проміжні і
довгі. Існують комети, що рухаються по параболічних і гіперболічних
орбітах. Обігнувши Сонце, багато з них залишають Сонячну систему
назавжди. Майже у всіх комет спостерігається схоже на планетарну
туманність голова, в центрі якої іноді видно зореподібне згущення
(фотометричне ядро). Реальне ядро комети являє собою монолітну брилу
льоду з домішками легких речовин та пилових часток. Навколо ядра
утворюється газопилова оболонка – кома, розміри якої поступово
збільшуються. В яскравих кометах часто спостерігаються витікання з ядер,
які формують хвіст комети. Видимі розміри комети дуже різноманітні.
Голови деяких комет перевищують розмірами Сонце, а хвости іноді
простягаються на сотні млн. кілометрів. При кожному повернені періодичні
комети втрачають частину своєї речовини. Внаслідок їх руйнування
утворюються метеорні потоки.

Похожие записи