Історичні етапи зведення Володимирського собору у Києві. Хронологічні сходинки зведення собору. Теми зображень внутрішнього убранства собору. Художники. Іконописна майстерня О. І. Мурашка та Київська рисувальна школа М. Ї. Мурашка
Історичні етапи зведення Володимирського собору у Києві
Коли над Дніпром зводився монумент князеві Володимиру – хрестителю Русі, побожні кияни дивувалися: Володимир, мовляв, ідолів скинув, а сам нині як ідол постає. Тож 1852 року почалося збирання пожертв на будівництво на честь рівноапостольного князя.
Тридцятирічний петербуржець Іван Штром – архітектор, який збудував у Києві Кадетський корпус на сучасному Повітрофлотському проспекті, – отримав замовлення на розробку проекту. Він запропонував вирішити собор у величних візантійських формах, як за часів Володимира. За його думкою, майбутній собор мали увінчувати аж тринадцять бань. Креслення Штрома затвердив імператор Микола І.
Володимирський собор
Однак масштабні задуми вперлися у традиційно нездоланну обставину: бракувало коштів, що надходили шляхом збирання пожертв. Архітекторові Київської єпархії Павлу Спарро наказали якось узгодити кошторис із реаліями, і він з тринадцяти запропонованих бань залишив сім. Київський митрополит Арсеній був засмучений: надто вже непоказним здавався йому майбутній храм.
Духовне керівництво звернулося по допомогу до зодчого Олександра Беретті. Переробляючи проект, Беретті запропонував практично за ті ж гроші збільшити лінійний масштаб споруди у півтора рази, завдяки чому об‘єм зростав утричі. Його авторитетові повірили. 1862 року, на свято Володимира, відбулося закладення собору.
Якийсь час справа просувалася успішно. Аж раптом восени 1864 року деякі арки не витримали ваги горішнього ярусу й розсунулися. Архітектор звинуватив в усьому підрядчиків та мулярів. Про всяк випадок вирішили зменшити висоту бань. Але 1866 року тріщини в арках збільшилися. Беретті відчайдушно відбивався від критиків, та врятувати репутацію йому не вдалося, бо для виявлення причин аварії був відряджений до Києва… Іван Штром.
Зрештою, Беретті відсунули від будівництва. Роботи припинилися, бо жоден із фахівців не наважувався взяти на себе відповідальність за їхнє продовження. А стіни вже ледь трималися і їх довелося захистити від падіння металевими конструкціями. Ця сумна тяганина припинилася лише 1875 року, коли імператор Олександр ІІ, прибувши до Києва, побачив руїни недобудованого собору.
Миттєво знайшлися додаткові кошти, і до міста приїхав фахівець зі світовим ім‘ям – учений-будівник із Петербурга Рудольф Бернгард. Його розрахунки стали основою подальшого будівництва. Стіни собору захистили від падіння особливими прибудовами – контрфорсами. Що ж до відповідального будівника, то Бернгард рекомендував свого учня, 28-річного Володимира Ніколаєва, який тільки-но обійняв посаду київського єпархіального архітектора. Молодий зодчий чудово впорався зі складними обов‘язками. 1882 року будівництво практично завершилося. Лишалося прикрасити внутрішні стіни собору.
Відомий фахівець з мистецтвознавства й археології професор Адріан Прахов перейнявся мрією перетворити храм Володимира на скарбницю сучасного релігійного живопису. Майже всі сприйняли це як утопію. Але Прахов, використовуючи петербурзькі зв‘язки, 1885 року спромігся обійняти посаду керівника опорядження Володимирського собору. Він запросив до роботи кращих спеціалістів: Віктора Васнєцова та Михайла Нестерова, братів Олександра та Павла Свєдомських та Вільгельма Котарбінського, Михайла Врубеля, українських художників Миколу Пиманенка та Сергія Костенко. І сталося неможливе.
Незважаючи на хронічний дефіцит коштів, нарікання через нібито надмірну сміливу творчість митців та задовгий термін розпису (аж 11 років), задум Прахова був здійснений. Живопис собору завдяки високій майстерності виконання, надзвичайному емоційному напруженню, достеменно історичного антуражу став визначним твором монументального мистецтва кінця ХІХ століття.
20 серпня (1 вересня) 1896 року важкі двері храму відчинилися. І коли тривала урочиста церемонія, люди не знали, куди спершу дивитися. Хотілося бачити митрополита Іонникія, який проводив чин освячення, або царя Миколу ІІ, котрий був при цьому присутній. Але погляд мимоволі притягували дивовижні розписи.
Хронологічні сходинки зведення собору
1852 рік
Розпочався збір пожертв для побудови у Києві собору на честь святого Рівноапостольного Великого князя Володимира. Першим вніс 7000 рублів, київський митрополіт Філарет. Після цього він звернувся до усієї православної Русі із закликом зробити внески на будівництво – “храму-пам’ятника святому просвітителю руської землі”.
1862 рік
15 червня 1862 року, в день святкування пам’яті князя Володимира, був закладений Володимирський собор у Києві
1885 рік
Художники почали розписувати Володимирський собор.
1896 рік 20 серпня
1896 року відбулися відкриття та освячення храму Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира, цього, як годі писали: “храму, єдиного по щирості релігійного почуття, по багатству художнього задуму та виконання”. Вони стали непересічною подією для всієї держави. Були присутні, цар з царицею у супроводі придворних, велика кількість знаті, видатних людей, а також немало простого люду. ГОЛОВНА ІДЕЯ Головна ідея внутрішнього убранства, в тім ліку і розписів Свято-Володимирського собору у Києві – це почуття радісності виконання синовнього обов’язку і легкості тягаря Христового. У Володимирському соборі ми можемо бачити тлумачення мученичества та подвижництва як вільної та радісної синовньої довіри до волі Отця, як одного із способів пошуку істини та приєднання до неї.
Теми зображень внутрішнього убранства собору
Згідно з ухваленим Православним Синодом проектом розписів Володимирського собору, були відображені такі теми: біблійна історія Старого Заповіту: Дні Творення світу, Адам і Єва, пророки; біблійна історія Нового Заповіту: Земний шлях Ісуса Христа, апостоли; церковна історія: святителі Вселенської церкви, святителі Руської церкви; “Діла спасіння нашого”.
Художники
Для розписів Володимирського собору були запрошені найкращі майстри релігійного живопису, того часу. Всі вони зарекомендували себе талановитими митцями, непересічними особистостями. Кожен із них вистраждав свій шлях у мистецтві, завоював моральне право приймати участь у розписах Володимирського собору.
А. В. Прахов. Керівником робіт по оздобленню Володимирського собору був призначений професор мистецтв Адріан Вікторович Прахов, який показав себе видатним майстром своєї справи. Адріян Вікторович Прахов народився 1846 року в містечку Мстиславль у Білорусії.
Професор Прахов ” автор досліджень з історії мистецтва Київської Русі, авторитет з давніх пам’яток церковної архітектури. Ще до розписів Володимирського собору А-В. Прахов поєднав своє ім’я з Києвом. Це він відкрив фрески 12 ст. у Кирилівській церкві, для відновлення яких запросив М. Врубеля. Цікавився професор А. В. Прахов українською культурою, українознавством. Так, зокрема, А. В. Прахов – автор однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Т. Шевченка.
В. М. Васнєцов. В. М Васнєцов був водночас і художником, і священиком. Він народився 1848 року в родині бідного сільського священика. Вчився у семінарії, малював. Його талант не залишився непомітним і йому порадили пройти навчання у Петербурзькій Академії Художеств.
У своїй творчості художник Васнєцов звертався до минулого свого народу, історичних та билинних тем. Його картини “Витязь на розпутті”, “Битва скіфів”, “Після побоїща Ігоря Святославича з половцями”, “Альонушка”, “Три царівни підземного царства” та інші роботи виявляли силу художньої експресії, оригінальність задуму, сміливу фантазію митця.
Тому запрошення В. М. Васнєцова розписувати Володимирський собор не було випадковим. Він готувався до цієї роботи всім своїм попереднім життям. Робота по оздобленню Свято-Володимирського собору стала новим етапом у творчості художника. З 1885 року, коли художник був запрошений у Київ, він віддався своїй справі з такою самою щиросердністю, з таким же неслабіючим натхненням, з яким зображувані ним святителі і подвижники служили Богові.
В. М. Васнєцов – талановитий митець, освічений священик, своєю творчістю зіграв першу скрипку в оркестрі. Він задав тон усьому внутрішньому убранству собору, визначив рівень його оздоблення – мистецьки талановитий і канонічне беззаперечний. У розписах Васнєцовим збережені найважливіші візантійські традиції, такі, як: деяка умовність техніки, композиції і самих образів. На його іконах людина дещо стилізована, але, водночас, це реалізм, який дає живих людей.
При цьому художник більш за все шукає внутрішньої правди цих людей, сенсу та значення тієї духовної ідеї, яку вони несуть. Талант, майстерність та глибою й різнобічні знання зіграли тут свою роль – фігури в його зображенні водночас і стилізовані, і реалістичні. Вони намальовані так, що ми зразу скажемо, що це постаті святих, але водночас вони реалістичні: можна розпізнати риси живих людей. Пензлю В. М. Васнєцова належать найвидатніші і найбільші роботи в Свято-Володимирському соборі.
Це ікони в іконостасі, запрестольний образ Богородиці, зображення святих і святителів: апостоли Андрій Первозваний і Павло, князь Володимир, княгиня Ольга, Нестор Літописець, Аліпій, князі Борис і Гліб – усього 15 картин та ЗО окремих фігур, а крім того, медальйони та орнаменти. Загалом за 11 років напруженої праці він розписав у соборі близько 2000 м кв.
М. В. Нестеров. Михайло Васильович Нестеров закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури і Петербургську Академію Мистецтв. Його приваблювала духовна тематика, на яку були написані такі картини: “Видіння отрокові Варфоломею”, “Великий постриг”, та інші. М. В. Нестеров виявив себе видатним портретистом, зокрема його пензлю належать портрети артистки М. К. Заньковецької, художника М. Ярошенка.
Дуже ніжно і тонко художник Нестеров з його витончено-стилізованими зображеннями святих і праведників виконав: “Різдво Христове”, “Богоявлення”, “Воскресіння Христове”, “св. Кирил”, “св. Мефодій”, “св. Великомучениця Варвара”, та Інші, загальним ліком, -19.
В. А. Котарбтський. Художник Вільгельм Олександрович Котарбінський народився 1849 року в польському місті Неборуві. Навчався у Варшавській художній школі. Римській академії св. Луки, потім у Петербурзькій Академії Мистецтв, де згодом був обраний її академІком- Нензлю В. А. Котарбінського належать картини у плафонах Володимирського собору: “Четвертий день творення”, “П’ятий день творення”, композиції: “Преображення Господнє”, “Вознесіння Господнє”, “св. Микита”, “св. Варлаам” – 9 сюжетів. Сведомські Над розписами собору працювали брати-художники Сведомські.
Павло Олександрович Сведомський народився 1849 року в Петербурзі. Живописній майстерності навчався в дюссельдорфській Академії Мистецтв, та в Мюнхені. Він близько 5 років працював над розписами Володимирського собору в Києві. Допомагав йому його брат Олександр Олександрович Сведомський, який народився 1848 року в Петербурзі. Він також навчався в Дюссельдорфській Академіі Мистецтв та в Мюнхені, після чого з 1875 року працював у Римі. Періодично він брав участь у розписах Володимирського собору. П. А. та 0.0- Сведомські виконали такі роботи, як “Перший день творення”, “Другий день творення”, “Вхід Господень в Ієрусалим”, “Вознесіння Господнє”, “св. Микита” – загалом, 9 робіт.
Іконописна майстерня О. І. Мурашка та Київська рисувальна школа М. Ї. Мурашка
Участь у розписах собору брали українські живописці. Ми назвемо лише кілька імен. Микола Іванович Мурашко – український живописець і педагог, що народився 1844 року в місті Глухові і у 1863 – 68 роках навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв. В 1875 році він заснував приватну художню школу – Київську рисувальну школу, учні якої приймали участь у створенні внутрішнього убранства Володимирського собору.
Працювали у соборі і художники іконописної майстерні Олександра Івановича Мурашка, серед яких був і його син – український живописець Олександр Олександрович Мурашко, що перші художні навики здобув у іконописній майстерні свого батька, а потім у Київській рисувальній школі М. І. Мурашка.
Участь у розписах брав український живописець Сергій Петрович Костенко, який теж спочатку навчався в рисувальній школі М. Мурашка. Приймав участь у розписах колишній учень Київської рисувальної школи, який потім навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв, український художник М. К. Пимоненко. Микола Корнилович Пимоненко народився 1862 року в Києві. Те, що він малював портрети, тонко почував природу, надавало його розписам особливого колориту.
У документах, пов’язаних із розписами собору згадуються також імена таких київських художників, як Науменка, Костенка, Замирайла та деяких інших, що виконували підмальовку та інші художні роботи в соборі. Українські майстри привнесли свій стиль, свої особливості манери розпису. Якщо ми уважніше придивимось до багатьох орнаментів у соборі, то можемо побачити, що вони дуже нагадують візерунки на стінах української хати, які пройшли з народом через тисячоліття, щоб бути намальованими до свята руками дбайливої господині-чепурухи, але виконані такі орнаменти в соборі вправною рукою професійного художника. Так, це були різні люди.
Вони пройшли різний творчий шлях, мали неоднаковий життєвий досвід, відмінні погляди на навколишній світ. Але кожен із них всім своїм попереднім життям, усім творчим доробком, знаннями та вмінням був підготований до цієї роботи. Комітет по будівництву собору, як вмілий і чутливий диригент, підібрав митців кожного зі своєю пристрастю, зі своєю яскравістю, і дав змогу кожному малювати своє, – вистраждане, вимріяне, так чи інакше обумовлене особистим життям, попереднім творчим шляхом, іншими невипадковими факторами.
Усіх художників, які тоді працювали над розписами Володимирського собору об’єднувало найголовніше, – щире бажання служити Богові та людям своїм талантом, мистецтвом, умінням, знаннями. Так художники починали працю у соборі і так, після багаторічної напруженої творчої праці закінчили, створивши височайший зліт творчого духу, людського інтелекту, виконавши справжню симфонію почуттів та думок відображених у кольорах та відтінках фарб.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
