Реферат на тему:
Відомі українські архітектори
Класика Беретті
Батько й син Беретті – окрема сторінка в історії архітектури нашої
столиці. Вони творили в епоху класицизму – стилю ясного,
вивірено-строгого. Зрозуміло: класика – це те, що так чи інакше понад
модою, тобто – на віки. Якщо вціліє – особливо під натиском
гіпердіяльності сучасних архітекторів…
Спершу про Беретті-батька. Вікентій Іванович Беретті (1781 – 1842) –
російський та український архітектор. Із 1837 року він живе в Києві, де
спорудив основний (червоний) корпус Університету святого Володимира
(1837 – 1843) та університетську обсерваторію, також – Інститут
шляхетних дівчат. Отож архітектурна творчість Беретті-старшого дійшла до
наших днів і досі є окрасою Києва. Похований зодчий італійського
походження у нашій столиці.
Його син – Олександр Вікентійович Беретті (1816 – 1895) – імовірно, з
1840 року опиняється в Києві. Він – автор низки архітектурних проектів,
які так само донині визначають класицистичне обличчя столиці. Це – Перша
київська гімназія (1850; нині – гуманітарний корпус Національного
університету імені Т. Г. Шевченка), Анатомічний театр (1851 – 1853;
побудований як навчальний заклад медичного факультету Київського
університету; в наші часи тут відкрито унікальний музей історії
медицини). Також Беретті-син – співавтор проекту Володимирського собору.
Крім того, Олександр Беретті свого часу спорудив на Хрещатику
триповерховий готель «Європейський», на місці якого у кінці 70-х років
«сотворили» київський філіал музею Леніна (нині «Український дім»). На
Хрещатику він зводив і прибуткові житлові будинки, а також іще один
готель – на місці тієї будови, де тепер кінотеатр «Орбіта». Цей
двоповерховий готель належав самому архітекторові. Саме в ньому 1846
року зупинявся Тарас Шевченко. Щодо власного прихистку, то будинок
Олександра Вікентійовича, розташований на вулиці Володимирській за № 35,
побудований 1848 року. Вже тривалий час тут міститься приймальня Служби
безпеки України (де була й приймальня КДБ). Кияни добре знають цей
особняк, як і споруду поруч, колишній будинок земства, що за № 33.
Отже, свій акуратний будиночок Беретті спорудив наприкінці 40-х років
ХІХ століття у класицистичному стилі. Довідники подають, що на початку
70-х років того-таки сторіччя інтер’єри особняка було оздоблено панно й
ліпним орнаментом італійського художника К. Алліауді. Оскільки не мала
змоги потрапити досередини цього будинку, то не знаю, чи збереглися
вони. А в кінці 30-х років уже ХХ століття інтер’єри прикрасило
оформлення Василя Кричевського та Олександра Саєнка. А що з 1927 по 1934
рік саме тут розміщувалася історична секція Всеукраїнської академії наук
(ВУАН) під керівництвом Михайла Грушевського, то в наші дні на стіні
будинку прикріпили меморіальну дошку на його честь.
Що ж до Беретті-молодшого, він, як і батько, так само похований у Києві
– на Байковому кладовищі.
Архітектор Бекетов
Відомий український архітектор, заслужений діяч мистецтв УРСР, Олексій
Миколайович Бекетов народився 19 лютого ( 3 марта) 18??р. в місті
Харкові, в сім’ї Миколая Миколайовича Бекетова – засновника
фізико-хімічної науки, академіка Петербурзької академії наук.
Брат батька – Андрій Миколайович – також був вченим: він здобув
відомість як ботанік-дарвініст, був членом-кореспондентом й почесним
членом Петербурзької академії.
Дитячі роки Олексія Миколайовича пройшли у спілкуванні з членами сімей
Мєчнікових і Алчевських.
Олексій Миколайович одержав прекрасну освіту. Він водночас навчався в
рисовальній школі М.Д.Іванової-Раєвської, а потім в Художній Академії
Петербургу. Освіту було завершено виконанням дисертаційного проекту, за
який йому в 1894 р. було присвоєно звання академіка архітектури.
Помер О.М.Бекетов 23 листопада 1941 р., залишивши нам у спадщину біля
сотні найрізноманітніших споруд, серед яких одна з самих величних
належить Харківському науково-дослідному інституту мікробіології та
імунології ім. І.І.Мєчнікова.
Терещенко Микола Артемович
Народився 14.Х.1819, м. Глухів, нині Сумської обл. – помер 19.1.1903,
м. Київ – підприємець, цукрозаводчик, меценат.
Народився у сім’ї купця. Закінчив Глухівське міське училище. У 1851
році обраний на посаду старшого бургомістра Глухівського магістрату. В
1854 і 1857 роках переобирався на цю посаду, а в 1860-1872 роках
обирається на посаду міського голови.
В 1875 році переїздить до Києва. В 1879 призначається почесним мировим
суддею Житомирського і Київського мирових округів, обрається членом
Глухівської повітової училищної ради, попечителем Глухівської
прогімназії, попечителем Кролевецької лікарні. В 1870 разом з братами
заснував “Товариство цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків”.
3 часом річний обіг Товариства досяг 12 млн. карбованців. У 1878 році
Терещенко отримав чин статського радника.
Микола Артемович особливу увагу приділяв благодійництву. Близько 1,5
млн. карбованців з особистих коштів витратив на будівництво в Глухові
учительського інcтитуту, чоловічої і жіночої прогімназій, ремісничого
училища вищого типу, притулку для дітей-сиріт, земської лікарні,
Анастасіївського собору. Терещенко виділяв великі грошові суми містам
Києву, Чернігову, Новгород-Сіверському, Ніжину, Кролевцю, монастирям і
церквам, сприяв шкільному і церковному будівництву в Сибіру. Художня
колекція родини Терещенків сьогодні складає основу чотирьох київських
музеїв. За своє життя на благодійність він витратив понад 4 млн.
карбованців.
Нагороджений офіцерським хрестом французького національного ордена
Почесного Легіону, кількома орденськими зірками (Станіслава та Анни І
ст., Володимира II ст., Білого Орла), одержав ранг таємного радника,
звання почесного громадянина міст Глухова та Києва
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter