До самої своєї кінцевої відмітини в пустелі Гобі Велика Китайська стіна тягнеться, долаючи гори, по болотах і пустелях. Незважаючи на усі її руїни й занедбаний вигляд, з першого погляду зрозуміло, наскільки ця споруда грандіозна й велична
Мабуть що, в жодне творіння рук людських на Землі не було вкладено стільки праці, зусиль та горя як у Велику Китайську стіну. Понад дві тисячі років тому, в III столітті до наглої ери, перший китайський імператор Цінь Шихуанді вирішив спорудити фортечну стіну, котра мала захистити його державу від набігів із півночі.
Фортечна стіна
Стародавня легенда стверджує: одного разу душа сплячого Цінь Шихуанді, злетівши на Місяць, звідти подивилася на Землю. Із захмарних висот Китайська імперія видалась йому маленькою цяточкою, і стислась тоді душа імператора при вигляді беззахисної Піднебесної. Ось тоді й родилася в голові імператора думка спорудити стіну, котра б оточила всю імперію, сховала б її від жорстоких варварів, зробила б її “єдиною сім’єю”.
Заради справедливості слід сказати, що ідея належить не йому: окремі фрагменти цієї оборонної стіни збудовано раніше і з тією ж метою правителями маленьких царств на півночі Китаю. Завдання імператора полягало в тому, щоб з’єднати ці ділянки.
Велика Китайська стіна
Велика Китайська стіна має завдовжки понад шість тисяч кілометрів. Починаючись із північного сходу від Пекіна, вона гігантською змією в’ється по провінціях Шаньсі та Шеньсі й закінчується в Центральному Китаї, в провінції Ганьсу. Двадцять п’ять тисяч сторожових башт спочатку укріплювали її.
Цю найбільшу на Землі оборонну споруду зводили десять років. Такий собі мудрець передрік для Цінь Шихуанді, що тільки тоді, коли під стіною буде похований чоловік на ім’я Ван або десять тисяч осіб, вона може бути завершена.
Імператор недовго сумнівався, він звелів розшукати чоловіка з таким ім’ям, умертвити його і замурувати в стіні. Та якби то… Загибеллю Вана справа не обійшлася. І не десять, а сотні тисяч людей були зігнані на будівництво стіни й знайшли тут свою погибель. Крім армії, сюди надсилали злочинців з усього Китаю.
А стати злочинцем на той час було дуже легко. Якщо в людини знаходили книгу, то цього було достатньо, аби нещасного читача засудити до чотирьох років каторжних робіт на стіні! Загони примусового вербування нишпорили по селах, викликаючи забобонний жах. Недарма ж Велику Китайську стіну називають найдовшим кладовищем у світі, стіною сліз. Проте китайська приказка стверджує: “Загибель одного покоління в минулому рятує багато поколінь у майбутньому”.
У деяких місцях паралельно стіні йдуть фортечні вали, вибудувані для захисту від войовничих монголів. Однак після смерті Цінь Шихуанді стіна почала руйнуватися і втратила своє колишнє значення.
Правителі з династії Суй розпочали її ремонт та реконструкцію, а імператори династії Хань продовжили її ще на сто кілометрів.
Своїм теперішнім виглядом Велика Китайська стіна зобов’язана імператорам династії Мін. У багатьох місцях її просто збудували заново, а земляні насипи замінили надійними кам’яними спорудами. Висота (9 метрів) і ширина (5,5 метра) стіни дещо зменшуються із просуванням її на захід, але при завершенні вона знову набуває величного вигляду фортечної споруди.
Дванадцятиметрові дозорні башти, витримавши руйнівну дію дощу, вітру й часу, збереглися до наших днів. Колись із їхніх майданчиків у випадку нападу ворога передавали сигнали тривоги.
Востаннє стіну капітально ремонтували за імператора Тайцу, котрий остерігався нашестя монголів. Час показав, що остерігався він не марно: у 1211 році, незважаючи на те, що стіна була відремонтована, Чингісхан захопив країну.
Давнє китайське прислів’я каже: “Тільки той побував у Китаї, хто піднявся на Велику Китайську стіну”. Воно стало звичним для мільйона туристів, котрі щорічно відвідують країну. Про те, наскільки велична ця стародавня споруда, свідчить і той факт, що навіть із космосу, з орбіти космічного корабля, Велику Китайську стіну можна побачити неозброєним оком.
За великою стіною- Велика Китайська рівнина
Велика стіна, або, як її називають китайці, Довга стіна, простяглася через увесь Північний Китай на 4 тис. км. її почали будувати в 4-3 ст. до н. е., коли окремі китайські держави змушені були оборонятися від набігів кочівників Центральної Азії. Всі роботи на цьому гігантському будівництві були завершені в 3 ст. Західна частина Великої стіни збереглася у першопочатковому вигляді й до сьогодні. Східна – зруйнувалася і місцями перетворилася на земляний вал.
Ширина стіни біля фундаменту -9 м, нагорі -6 м, висота – 10 м. Приблизно через кожні 200 м на стіні стоять чотирикутні сторожові баніти з отворами-амбразурами. Нагорі стіна викладена плитами, колись цією дорогою могли швидко пересуватися військові частини та обози. У наш час деякі ділянки Великої стіни покриті асфальтом та перетворені на автомобільні дороги.
Західна частина Великої стіни проходить по лесовому плато у верхній течії найбільших китайських річок -Хуанхе і Янцзи. Лес – це гірська порода осадового походження, що складається з безлічі -1 з’єднаних між собою частинок, принесених за тисячоліття водою річок.
Води Хуанхе і Янцзи тільки взимку відносно прозорі. Звичайно ж вони забарвлені в жовтий колір через велику кількість суспензій, що потрапляють у воду, коли річки течуть у горах. Під час особливо сильних дощів і повеней кількість твердих частинок у воді становить близько 40% загальної її ваги.
Із виходом річки з гір на рівнину розчинені у воді суспензії осідають на дно. Так річище річки поступово піднімається. Щоб втримати воду в руслі, на обох берегах річок будують потужні дамби. Але й вони не рятують від повеней. Відомо, що за 4 тисячі років Хуанхе (Жовта ріка) руйнувала дамби і розливалася півтори тисячі разів. Після таких проривів вона понад 20 разів змінювала річище і в результаті впадала то в Жовте, то у Східно-Китайське море.
Могутні товщі лесу відкладалися не тільки на величезних приморських низовинах, але й у горах, що оточують їх. І схили гір, і лесові плато посічені глибокими ущелинами та ярами. Там, де поверхня рівна і ґрунт придатний для ріллі, особливо на півдні лесового плато, повсюди зеленіють поля.
Від підніжжя гір до морських узбереж розляглася Велика Китайська рівнина, заповнена намулами Хуанхе і Янцзи. Рівнина всуціль розорана та засіяна. У дельті Янцзи старанно оброблений кожний клаптик землі.
Крім рису, основної зернової культури Китаю, тут вирощують бавовну, чай, шовковицю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посухи і засолених ґрунтів, до того ж скоростиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і паливом, і будівельним матеріалом, і сировиною для виробництва паперу. Великі посіви олійних культур – арахісу, рапсу, кунжуту, сої.
Через усю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об’єднана в єдину імперію, виникла необхідність з’єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з’єднував столицю Пекін із багатими південними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.
Династія Мін
Мін — династія в Китаї в 1368—1644 pp. Заснована в 1368 р. після вигнання монголів і повалення монгольської династії Юань колишнім буддійським ченцем, вихідцем з соціальних низів Чжу Юаньчжаном. Це був жорстокий правитель, але йому вдалося повернути країну до процвітання. Величезні земельні володіння, що належали монгольській знаті, були передані у власність держави.
Значну частину цих земель потім передали у володіння феодалам або в користування чиновникам. Були створені також маєтки, що належали безпосередньо імператорському дому. Частина державного земельного фонду була передана в користування селянам. Був посилений контроль держави за містами. Мінська імперія вела напружені війни з монголами і японськими піратами, що нападали на береги Шаньдуна.
У 1374р. японськийфлотзазнавсерйозноїпоразкибіляостроваЛюцю. Корея та Тонкій визнали себе васалами Китаю. Територія імперії простягалася від Південної Маньчжурії до Тібету й Індокитаю. У мінський період зростали міста, збільшився грошовий обіг, розквітало ремісниче виробництво, розвивалася мануфактура. Останні спеціалізувалися на виробництві шовку, фарфору, зброї. Вже в XV ст. мінські кораблі були озброєні гарматами.
У країні існувало 33 великих торгових пункти, куди привозили товари з усього Китаю і з-за кордону. На початку XV ст. до берегів Індокитаю, Яви, Суматри, Цейлону, Індії та Африки здійснено кілька морських експедицій. Сім найбільш вдалих з них очолював видатний флотоводець Чжен Хе.
Китай придбав зручно розташовані торгові факторії і встановив панування на морських шляхах значної частини Тихого та Індійського океанів. У XVI ст. Китай вів напружені війни з монголами і японцями. Останні нападали на узбережжя Фуцзяні і гирла р. Янцзи, а в 1592—1598 pp. вторгайся в Корею. У1618 р. почався наступ на Мінську імперію маньчжурських племен. У результаті цього вона втратила свої володіння в Південній Маньчжурії.
Усі зовнішні досягнення Мінської імперії нейтралізувалися тим, що становище селян не тільки не поліпшувалося, але й погіршало. Посилилася практика захоплення у селян їхньої землі. У 1628 р. в Шеньсі почалися масові антиурядові виступи. У1631 р. розрізнені групи повстанців, об’єднавши свої сили, здійснили похід на схід. З цього часу повстання охопило весь Північний Китай.
У1636 р. уряд зняв з маньчжурського фронту частину військ і направив їх проти повстанців. Імператор видав едикт, в якому пообіцяв амністію тим, хто складе зброю. Повстання пішло на спад. Але в 1639 р. повстанці знову почали збиратися під знамена одного зі своїх колишніх вождів — Лі Цзичена. Зібравши величезне військо, Лі Цзичен у 1640— 1643 pp. захопив кілька великих міст і оволодів обширною територією.
Він реорганізував своє військо, знищивши самостійні загони, і намагався створити єдину армію з централізованим командуванням. У провінції Сичуань на чолі повстанців стояв Чжан Сяньчжун, давній соратник Лі Цзичена, який разом з ним брав участь у повстанні в провінції Шеньсі, а потім вступив зі своїм загоном в Сичуань. Чжан Сяньчжун у Ченду заснував свою державу, проголосивши себе “царем Великої західної держави”.
У1644 р. повстанці здійснили похід на столицю і 25 квітня вступили в Пекін. Останній імператор династії Мін повісився. Знатні землевласники вирішили використати для боротьби з повстанцями війська, що знаходилися на маньчжурському фронті під командуванням Саньгуя, який просив маньчжурських князів надати йому допомогу.
Об’єднані сили китайських феодалів і маньчжурів завдали поразки повстанцям і примусили їх відступити. У Пекіні з 1644 р. встановилася влада маньчжурської династії Цін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
