.

Нові міста у Європі – тенденції 1980- 1990 років (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
262 2085
Скачать документ

Реферат

на тему:

Нові міста у Європі – тенденції 1980- 1990 років

 Після закінчення другої світової війни у Європі почався прискорений
цивілізаційний розвиток. Потреби налагодження всіх сфер життя,
зруйнованих війною, гостро поставили проблему подальших напрямків
розвитку урбанізації. У більшості випадків відновлювалася історично
сформована мережа розселення – відбудовувалися і реконструювалися
численні історичні міста, водночас у ряді країн були опрацьовані
програми будівництва нових міст. Такі програми у різний час стосувалися
національного або регіонального рівня, але загальна мета у них була
подібна – ліквідувати диспропорції та нерівномірності у розвитку
урбанізації у тих чи інших регіонах, уникнути надмірної концентрації
населення у окремих регіонах чи містах, наблизити мешканця
індустріального міста до природи і тим самим створити сприятливі
просторові умови для суспільного та економічного розвитку.

Фахівцям відомі досить докладно описані у літературі урядові програми
післявоєнного будівництва мережі нових міст у Великобританії та менші за
обсягом урбанізаційні програми Франції, Нідерландів, країн Скандинавії,
а також колишніх “соціалістичних країн” центрально-східної Європи (1),
(2), (3).

Остання чверть ХХ ст. відзначилася бурхливим технологічним прогресом
“третьої промислової революції”, що привів до загальносвітових
(глобальних) цивілізаційних змін. Це, в свою чергу, сформувало нові
передумови подальшого розвитку урбанізації у розвинутих країнах, де
постійно зростає роль у загальній мережі поселень – осередків
науково-технічного прогресу.

Порівняно з попередніми етапами розвитку урбанізації змінилися
містоутворюючі чинники і передумови, суттєво зросла роль
науково-освітніх і науково-технологічних, а з іншого боку –
архітектурно-ландшафтних чинників. Зауважимо, що згідно цих чинників
можна провести поділ нових міст Західної Європи, закладених у останній
чверті ХХ ст. на дві групи : а – міста передової науки і техніки, де
основною функцією є забезпечення сприятливих просторових умов для
наукових досліджень і впровадження їх у виробництво (B & R, Business and
Research)(бізнес і дослідження); б – міста, основною функцією яких є
забезпечення комфортного житлового середовища у привабливому довкіллі.

При виборі місця розташування (локалізації) міського поселення групи
“а” основна увага надається наступним характеристикам території.

Наявність (чи можливість забезпечення в короткому часі) робочої сили
різної кваліфікації. Потрібні висококваліфіковані науково-технічні кадри
для виконання наукових досліджень і впровадження їх результатів у
виробництво і менш кваліфіковані працівники для праці безпосередньо у
виробництві, торгівлі та обслуговуванні. Така ситуація вимагає
забезпечення відповідних просторових умов для висококваліфікованих
кадрів і одночасно надання можливості працевлаштування людям низьких
кваліфікацій.

Наявність вищих учбових закладів (університетів) і науково-дослідних
організацій у місці локалізації нового поселення. Тут може йти мова про
безпосереднє територіальне сусідство або про зручні транспортні зв’язки.
Мається на увазі, що науковці можуть займатися прикладними дослідженнями
для промисловості, а інженерні кадри підприємств – приймати участь у
навчальному процесі.

Архітектурно-ландшафтна привабливість території набуває першорядного
значення при виборі місця для нового поселення. Мова йде про можливість
формування у приємному природному оточенні комфортного житлового і
виробничого середовища з облаштуванням відповідних територій для
відпочинку і розваг.

Транспортна інфраструктура в даному випадку більше стосується
забезпечення пересування людей ніж продуктів (товарів). Найважливішим є
забезпечення швидкого зовнішнього транспорту, тому місця локалізації
тяжіють до аеропортів і автострад загальнодержавного та міжнародного
значення.

Наукове обслуговування та “політичний і бізнесовий клімат”. Необхідною
умовою є наявність “на місці” наукових консультантів і можливість
безпосереднього спілкування з ними окрім загального доступу до
інформації у інших формах. Визначальну роль у формування нового
поселення відіграє сприяння місцевої влади і політичних структур та
організацій.

Розташування нового поселення в межах великої агломерації (ефект
агломерування) належить до позитивних чинників, оскільки дозволяє
розширити сферу праці і послуг.

Дотримання наведених вище постулатів послужило основою для закладення і
формування нових міст – науково-технічних осередків у Великобританії та
Франції протягом 1980- 1990-х років.

У Великобританії набув розвитку “коридор М 4” ( М 4 Corridor ), тобто
регіон на захід від Лондона, що прилягає до автостради М 4 Лондон –
Брістоль. У зоні “коридору” довжиною 120 км і шириною 50-60 км
відбувається досить інтенсивна “науково-технічна урбанізація”, яка
полягає у великій кількості інвестицій типу В&R ( Business and Research)
(бізнес і дослідження). Наслідком цього є прискорений розвиток існуючих
малих міст на новій містоутворюючій основі (Свіндон, Рідінг) і
перетворення селищ міського типу у міста (Брекнелл, Ньюбурі).

Привабливість “коридору” для інвесторів пояснюється розвинутою мережею
швидкісного транспорту (автостради, залізниця), що пов’язує територію з
найбільшим у Великобританії міжнародним аеропортом Гітроу, а також
близькістю Лондону – світової метрополії і Оксфорду – осередку
університетської освіти і науки світового рівня. Не можна забувати також
про красу краєвидів і високий рівень інженерного облаштування території
“коридору М 4.” Протягом 1980-х років зайнятість у зоні “коридору”
зросла на 21 % і перевищила 25 тис. працівників (4).

Подібним чином формується “наукове місто” (Cite Scientifiquc) на
південний захід від Парижа у зоні “другої корони” паризької агломерації.
Це “місто” у просторовому відношенні також являє собою своєрідну
агломерацію з міських і сільських поселень різної величини і різного
ступеня урбанізації.

Переважаюча частина території довжиною 50 км і шириною 12 км зайнята
сільськими поселеннями, старими містечками і новими містами, що почали
формуватися тут у 1960-х роках. Загалом тут знаходиться понад 90
поселень, у яких проживає біля 1350 тис. мешканців, причому протягом
1980-х років населення зросло на 25%. Транспортна інфраструктура
складається з густої мережі автошляхів, поєднаних з двома
загальнодержавними автострадами (А 6, А 10), лінії швидкісної залізниці
і міжнародного аеропорту Орлі. У 1983 р. з метою координації управління
територією “наукового міста” утворено “Спілку наукового міста і
технологічного парку Іль-де-Франс”, яка складається з наукової ради,
економічної ради і громадської адміністративної ради.

На території “наукового міста” концентрується найбільший французький
потенціал у галузі вищої освіти, наукових досліджень і нових промислових
технологій, діють два університети, Париж-Південь (ХІ) і
Париж-Валь-де-Марна (ХІІ) і т.зв. Великі школи (Вища агропромислова
школа, Політехнічна школа, Вища школа оптики, Вища школа торгівлі,
Університетський інститут технології, Вища школа електротехніки), що
готують інженерні кадри для промисловості. Ці вищі навчальні заклади
активно сприяють розвиткові “наукового міста”, щорічно до них вступають
понад 20000 студентів.

У центральній зоні “наукового міста” мешкають працівники з вищою
освітою і “буржуазія середнього класу”, периферійні райони заселені
працівниками з нижчими кваліфікаціями і достатком.

На території “наукового міста” діють великі міжнародні фірми, наприклад
IBM, Hewlett-Packard, Apple, Compaq, однак більшість (понад 70%)
складають малі підприємства, які потребують невеликих земельних ділянок
площею до 700 кв.м для виробництва і 300 кв.м для адміністративних
будинків (5).

Друге за значенням наукове місто Франції було закладене у 1972 р. на
півдні країни у східній частині середземноморського узбережжя, місту
надано назву Софія-Антиполіс. Спеціально створений для розвитку міста
державний орган Міжнародний Парк Діяльності Вальбон- Софія-Антиполіс,
підпорядкований Міжвідомчому комітету просторового господарювання,
викупив 2300 га території для будівництва нового міста, у 1986 р.
територія міста зросла до 4000 га.

Софія -Антиполіс вигідно розташована (віддаль біля 20 км) відносно
міжнародного аеропорту і залізничного вокзалу міжнародних сполучень у
Ніцці, автостради забезпечують швидке автомобільне сполучення з Парижем
та іншими містами.

Планувальна структура нового міста створена шляхом поєднання
сельбищної, виробничої і ландшафтно-рекреаційної функцій у єдине
просторове ціле, забудовані території розмежовуються зеленими клинами.
Загалом територія міста відзначається мальовничістю, сельбищна зона
складається з невеликих житлових груп малоповерхових і
середньоповерхових будинків з закладами обслуговування, розмежованих
озелененими ділянками. У 1989 р. було заселено 1500 квартир (біля 5000
мешканців) і діяло біля 200 різноманітних об’єктів сфери обслуговування,
а також призначених для громадської діяльності.

Нове місто має розвинуту мережу середньої освіти, навчання відбувається
на кількох мовах з можливістю отримання французького, англійського чи
міжнародного атестату зрілості.

Число постійно працюючих у Софія- Антіполіс у 1990 р. складало 9300
осіб, з них управлінців (менеджерів) 3,6 %, персонал з вищою освітою
38,4 % і працівники середньої і нижчої кваліфікації складали 58 %. На
2001 р. планувалося збільшити число працюючих до 25 тис. осіб, що було
обумовлено динамічним стартом наукового міста.

Серед зайнятих у 1990 р. найбільшу групу (біля 4500 робочих місць)
складали спеціалісти в галузі інформаційних технологій, електроніки,
телекомунікації, які працювали у великих міжнародних фірмах (IBM, Texas
Instruments, Thomson, Digital Equipment) та численних малих
підприємствах. Все це разом дозволяє вважати Софія- Антиполіс великим
осередком європейського значення у згаданих галузях.

Другою щодо числа зайнятих працівників групою (біля 1200 місць праці) є
спеціалісти з хімії, біотехнології, фармацевтики і медицини.

Третій напрямок діяльності охоплює нафтохімію, енергетику, різні
технічні галузі. Характерно, що цей напрямок представлений тільки малими
фірмами, найбільша з яких має 80 робочих місць.

D’G///o/onaaaaaaaaaaaaaaaaaaa

.!¤th¦oooooooooooooooooooooooooooo

Dзосереджених у Софія- Антиполіс надала нової динаміки і суттєво
прискорила розвиток південно-східного приморського регіону Франції.
Вважається, що завдяки цьому науковому місту у департаменті Приморські
Альпи було створено 30 тисяч нових місць праці, а життя 100 тис.
мешканців департаменту таким чи іншим чином пов’язане з діяльністю
наукового міста (6).

Процес формування наукових міст та їх агломерацій відбувається у
постійній співпраці центральних державних органів, органів місцевого
самоврядування і великого числа державних та приватних інвесторів.
Держава разом з органами самоврядування в цілому визначають
територіальні межі наукових міст та забезпечують створення транспортної
інфраструктури і мережі освіти.

Загальною тенденцією у наукових містах є зростання попиту на невеликі
земельні ділянки, що часто обумовлює поділ на частини колишніх великих
виробничих територій та земель іншого призначення, освоєних ще на
початку ХХ ст. Дуже високі вимоги ставляться до архітектурного образу
виробничої та житлової забудови і облаштування довкілля. Архітектура
забудови повинна в ідеалі творити образ (“імідж”) фірми і підкреслювати
її престиж, те ж стосується і довкілля, яке має забезпечувати умови для
високої якості життя. Загалом в архітектурі західноєвропейських наукових
міст на зламі ХХ і ХХІ ст. переважають форми “гай-тех” в поєднанні з
постмодерністичними мотивами.

Архітектурний образ наукових міст є одним з засобів позитивного
представлення даного міста чи регіону у конкуренції між ними, де
основними поняттями є “підприємливість”, “центральність”, “відкритість”,
“високотехнологічність.”

Наприклад, серед мешканців наукових міст Західної Європи у 1980-х роках
стрімко зросла популярність гри в гольф. Поля для гольфу площею десятки
гектарів стали обов’язковим елементом розпланування наукових міст,
причому розташування фірми поряд з таким полем також належить до ознак
престижу.

Як було сказано вище, у останній чверті ХХ ст. у Європі закладалися
також міста, основною функцією яких мало стати забезпечення комфортних
умов проживання і відпочинку їх мешканцям. Зрозуміло, що основна функція
визначила критерії вибору місця і формування розпланування та забудови
таких міст, їх деяку відмінність від передумов, необхідних для міських
поселень групи “а”.

Характерними прикладами нових міст групи “б” можна вважати містечка
Паундбері в Англії і Зєльоне Взгужа у Польщі. Їх концептуальні проекти
були опрацьовані у 1980-х роках на хвилі критики надмірної уніфікації і
техніцизації форм архітектури внаслідок глобального технологічного
розвитку. Теоретики архітектури і практики – архітектори відзначали
безособовість і монотонність містобудівних утворень та будинків,
створених навіть з застосуванням найбільш досконалих матеріалі і
конструкцій, їх “незалежність” від місця будівництва і традицій цього
місця.

У Польщі потреба будівництва нового міста була обумовлена перш за все
загальною критикою “типових” житлових районів і мікрорайонів
багатоповерхової забудови 1960- 1970-х років невисокої якості
будівництва. Тут гостро відчувалася потреба зміни архітектурної форми
масового житла разом з радикальним покращанням якості будівництва і
облаштування території.

У Великобританії основним мотивом творення нового містечка була
демонстрація можливості повернення, на тлі масової “високотехнологічної”
архітектури, до англійської “руральної традиції” з різними типами
ділянок для забудови, а також формування малих вуличок, майданчиків і
внутрішніх двориків – складових “атрактивного урбаністичного краєвиду”.
Тут переважала ностальгія за “старим добрим містом”, яке можна створити
сьогодні з застосуванням стилізованих історичних містобудівних та
архітектурних форм.

Цікаво, що опікуном проекту є наслідний принц Чарльз, який виділив для
будівництва містечка близько 200 га з власного земельного фонду.
Територія міста складається з чотирьох кварталів, у кожному з них має
проживати біля 2 тисяч мешканців. У кожному кварталі проектується школа,
об’єкти торгівлі, обслуговування і відпочинку, передбачено також місця
праці. Вважається, що відстань від місцевого (квартального) центру до
житла можна подолати пішки за 5-10 хв. Між кварталами розплановано парки
і сади, що формують місцевий краєвид (7).

Спільним для обох поселень є намагання відобразити засобами
містобудування і архітектури просторові ознаки genius loci ( духу місця)
даної території у загальнокультурному контексті її розвитку і показати
переваги проживання у малому місті чи містечку. При цьому відносно
Польщі (як і всіх постсоціалістичних країн) слушно зауважено, що поняття
“дрібного міщанства” і “маломістечковості” потребують суспільної
реабілітації, оскільки у культурі “пролетарського тоталітаризму” вони
відносилися до негативних і у “постсоціалістичних країнах” так часто
розглядаються донині (8).

Натомість у Великобританії було само собою зрозумілим, що дотримання
традицій є в даному випадку необхідною умовою, це зафіксовано у
спеціально складеному Будівельному кодексі міста Поундбері. У цьому
документі сформульовано практичні заходи, які мають забезпечити
дотримання архітектурної і містобудівної спадкоємності, права мешканців
до співпраці з архітекторами, забезпечення просторової різноманітності
(в рамках загальної концепції) та символічних значень будинків і споруд.
Було чітко обумовлено просторовий масштаб і розміри забудови, а також
вимогу застосовувати традиційні для даного регіону будівельні матеріали.

Л.Кріє і Л.О’Коннор, автори сформульованої у 1989- 1993-роках
архітектурно-містобудівної концепції формування Поундбері спиралися на
принцип самодостатності поселення, де окрім житла з необхідним
комплексом об’єктів обслуговування і відпочинку, також передбачалося
розміщення “приязних довкіллю” малих підприємств. Територіально нове
поселення примикає до історичного міста Дорчестер і після завершення
будівництва у 2005 р. має займати площу 160 га, у 2001 р. населення
містечка досягло 5 тис. осіб.

Планувальна структура Поундбері складається з чотирьох житлових
дільниць, в свою чергу поділених на квартали нерегулярної форми. Кожна
житлова дільниця, яка може бути прирівняна до звичного нам мікрорайону,
має свою головну вулицю і ринкову площу. Квартали складаються з ділянок
різної величини, на яких розташовуються житлові будинки, об’єкти
торгівлі, дитячі садки і школи, а також малі підприємства.

Архітектура житлових і громадських будівель наслідує традиційні
регіональні форми (схилі дахи, мансарди, вікна з дрібними поділами),
дуже дбайливо підібрані архітектурні деталі, кольорове вирішення фасадів
витримане у пастельній гамі.

Третина території містечка зайнята зеленню, місцеві породи дерев (буки,
горіхи, платани, ясені) висаджено на вулицях і майданах. Велику увагу
звернуто на забезпечення тепло і звукоізоляції будинків, застосовано
економні системи енергозабезпечення і водопостачання. Всі інженерні
комунікації сховано під землею у спільних технологічних каналах включно
з мережею кабельного телебачення.

Використовуючи досвід, набутий у Поундбері, авторський колектив під
керівництвом Л.Кріє розпочав реалізацію подібного проекту у Бельгії –
малого міста Геулебруг. Це не випадково, оскільки саме у Бельгії ще у
1960-х роках було утворено Рух охорони європейського міста і сьогодні ця
організація діє у всіх країнах Західної Європи (9).

Ідея збереження і розвитку регіональних традицій у формуванні простору
міського поселення була визначальною для професора Познаньської
політехніки Є.Бушкевіча – автора опрацьованої у 1983- 1983 роках
урбаністичної концепції містечка Зєльоне Взгужа. Вважається, що це єдине
у Польщі міське поселення, “виросле з місцевих традицій” і сформоване у
ХХ ст. згідно формальних канонів постмодернізму (10). Для потреб
будівництва цього поселення було створено житловий кооператив при
великому машинобудівному заводі у Познані, працівники якого і складають
основну частку населення містечка.

Нове містечко розташоване у зоні агломерації Познані на 30 км
північніше від міста-центру і на віддалі 2 км від малого міста Болехова,
у Зєльоних Взгужах проживає 6 тис. мешканців. Планувальний каркас міста
формують дві вулиці криволінійної кофігурації, на їх перетині
розташована ринкова площа розміром 90 х 70 м. До цих вулиць примикають
кваратали різної величини і конфігурації, забудовані житловими будинками
висотою від 4-х до 2-х поверхів.

Ринкова площа оточена 4-поверховими житловими будинками з різної форми
мансардами на горищах і закладами торгівлі у перших поверхах,
просторовою домінантою площі є ратуша з високою барокового силуету
вежею. Що далі від ринкової площі то висота і щільність забудови меншає,
периферійні квартали забудовані блокованими 2-поверховими будинками з
земельними ділянками.

Будівництво Поундбері і Зєльоних Взгуж відбувалося у різних країнах у
дещо інших соціально-економічних умовах, однак їх
архітектурно-містобудівні концепції єднає спільна культурна
спрямованість. Автори ставили своєю метою продемонструвати переваги
малих традиційних європейських регіональних урбаністичних форм на
противагу “глобальній архітектурі” постіндустріальної епохи.

Література:

1. Мерлен П. Новые города. Пер. с франц. Москва, Прогресс, 1975.

2. Бунин А.В., Саваренская Т.Ф. История градостроительного искусства.
Том второй. Градостроительство ХХ века в странах капиталистического
мира. Москва, Стройиздат, 1971.

3. Гольдзамт Э.А., Швидковский О.А. Градостроительная культура
европейских социалистических стран. Москва, Стройиздат, 1985.

4. Benko G. Geografia Technopolii. Warszawa, PWN, 1993, s.113- 115.

5. Те ж джерело, с. 139- 147.

6. Те ж джерело, с. 151- 157.

7. Princes political manifesto.- The Architectural Review. 1989, No.8.
-C.4.

8. Molicki W. Miasteczko Zielone Wzg?rza wed?ug idei Jerzego
Buszkiewicza. – Wroc?aw, 2002, s. 21.

9. . Poundbery – miasto ludzkiego ?wiata. – Archivolta, 2002, No.1.-С.
14.

10. Molicki W. Miasteczko Zielone Wzg?rza… s.11.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020