Хансарай був задуманий та збудований не як неприступна твердиня (адже цю функцію продовжував виконувати Кирк-Єр, де зберігалася ханська скарбниця й був розташований монетний двір), а як своєрідне земне втілення райського саду
Стилістика будівель
Хансарай був задуманий та збудований як своєрідне земне втілення райського саду. Цьому творчому задуму відповідає наявність у Палаці численних внутрішніх двориків, обнесених стінами, наповнених зіллям, тінню дерев, квіттям та багатьма фонтанами (сади та струми чистої води – інтегральний атрибут уявлень про вирій). Звідси й походить назва ханської столиці: “Садовий Палац” (від кримськотатарських слів bagca “сад” та saray “палац”).
Будівлям Хансарая не притаманна нарочита монументальність – легкі двох’ярусні споруди, оздоблені безліччю дрібних деталей, ажурними дерев’яними ґратами, кольоровими розписами, органічно входять до ритму живої рослинності що оточує їх із зовні.
Бахчисарайський Палац має мало спільних рис із тими підкреслено цілісними, монолітними й симетричними конструкціями, котрими є замки європейських королів. Кожний архітектурний блок тут живе власним, самодостатнім життям, не будучи підпорядкованим певній “осьовії лінії”.
Удавана хаотичність будинків, альтанок, залів, фонтанів, квітників, колон, двориків, сходів, що змінюють одне одного, не є випадковою. Це пояснюється основним принципом не тільки кримськотатарської архітектури, але й загалом усієї близькосхідної культурної традиції, котрій притаманне споглядання явищ і предметів у керунку від часткового до загального, а не навпаки. Добрим прикладом тут може стати славетний “Фонтан сліз”.
На ньому немає двох однакових чаш чи двох тотожних візерунків – проте всі його елементи, що відрізняються один від іншого, у сукупності складають естетично ритмічну й логічну композицію. Саме в той спосіб і всі різноманітні архітектурні блоки Палацу в єдиному співзвуччі створюють неповторний і естетично завершений вигляд Хансарая.
Ханський Палац – ціле місто в мініятюрі. Це складний комплекс будівель найрізноманітнішого призначення. Донині тут збереглися два мечети (Великий та Малий), будинок муфтія, ханський цвинтар із двома мавзолеями-дюрбе, будівлі офіційного призначення (у т. ч. Зала Дивану), житлові приміщення для ханів, почту, охорони, гарем, дві брами, вежа, лазні, кухонний двір, стайні, шість внутрішніх двориків, чотирнадцять фонтанів різних часів. У ханську добу цей перелік був набагато ширшим.
Палацевий майдан
В одному з декоративних стінних написів у ханських покоях Палац порівнюється з “низкою морських перлин”. Є всів підстави для подібної метафори. Просторове розташування палацевого архітектурного ансамблю в плані дійсно може нагадати намисто: різноманітні будівлі, внутрішні двори й сади нібито “нанизані” на нитку, укладену навколо Палацевого майдану. На цей майдан виходять вікна й портали будівель, хвіртки обнесених стінами двориків. Простір майдану об’єднує всі основні структурні компоненти Палацу, що дозволяє називати майдан композиційним центром ханської резиденції.
Нині значна частина Палацевого майдану перетворена на тінистий парк, але за ханських часів він не був засаджений деревами, мав вигляд відкритого пляцу й становив собою місце для проведення різних урочистих церемоній.
На південь від майдану були влаштовані спеціяльні тераси, де квітли великі декоративні сади. Оскільки пустий майдан проглядався по всій його довжині, сади по терасах перетворювали гірський схил на чудову ландшафтну декорацію з пишною рослинністю, на тлі якої виразно виділялися споруди Палацу.
Дарбехане-Капи – Північна брама Палацу
З майдану до міста вели дві брами. Сьогодні всі гості Хансарая потрапляють на територію колишньої ханської резиденції через Дарбехане-Капи – північну браму. У ханську добу на схилі долини напроти входу в Палац посеред міських кварталів розташовувався ханський монетний двір (дарбехане) – звідси й назва північної брами, що перекладається як “брама монетного двору”. Споруди, прибудовані до Дарбехане-Капи, були приміщеннями для палацевої варти – капи-халків (кримський аналог турецьких яничарських частин). Капи-халкі були озброєні вогнепальною зброєю. Більшість їх походила з підвладних Криму черкеських племен.
Найменування південної брами – Багче-Капи (“садова брама”) – пояснюється тим, що путь із неї виводила до садів, що простиралися поруч із Палацем з південного боку. Слід вважати, що тут теж стояли вартові, проте точний вигляд будівель, у яких було розміщено сторожу, відновити непросто: споруди при Багче-Капи були істотно перебудовані в 19 ст.
Дюрбе Діляри-бикеч
За Південною брамою Палацу, на садових терасах стоїть мавзолей – дюрбе Діляри-бікеч. Прихований за деревами саду, він знаходиться на відстані від звичайних екскурсійних маршрутів і є доступним для огляду лише з одного пункту Палацевого майдану: з воріт Південної брами. Мавзолей був побудований 1764 р. посередині невеликого цвинтаря: за старих часів навколо цієї споруди стояли надгробки. Як вважають, саме звідси до Фонтанного дворика Хансарая був перенесений після 1783 р. славетний “Фонтан сліз”.
Понад входом до дюрбе колись розміщалася плита з лаконічним написом: “Молитва за упокій душі покійної Діляри-бікеч”. Тежсаме ім’я трапилося й у написах на Зеленім мечеті, що стояв на гірському схилі просто Ханського Палацу (мечет був зруйнований совєцьким режимом у 1950-х рр.). Природним є припущення, що жінка, котрій були присвячені два прекрасних будинки в ханській столиці (а якщо вірити переказам – то й “Фонтан сліз”) мала бути вельми видатною персоною.
На жаль, не збереглося жодних відомостей про саму Діляру. Хиба титул “бікеч” всказує на її високий статус в єрархії Ханського двору: бікеч була на Кримі назвою посади розпорядниці, головної економки при Ханськім дворі (при однім хані могли бути одночасно до чотирьох таких розпорядниць). Бахчисарайці ханських часів певно добре знали таку помітну в місті особу, проте вже на 19 століття всіляка згадка про правдиву особистість Діляри-бікеч цілком зникла, заступлена леґендами. Місцеві мешканці – а за ними й заїжжі літератори – перенесли до бахчисарайських декорацій поширене в багатьох країнах оповідання про закоханого правителя та його безчасно померлої улюбленки (на ролю котрої й було “обрано” Діляру).
Так виникла місцева леґенда про “Фонтан сліз”, що був збудований Кримом Ґераєм нібито на знак безутішної скорботи з улюбленої дружині Ділярі, отруєної ревнивими суперницями. Численні легенди “впізнавали” в Ділярі-бікеч то польку Марію Потоцьку, ато грузинку чи черкеску…
До леґенд належить також уявлення про Діляру як про “файну юну особу”. Виразно реліґійний характер тієї шани, з котрою було поховано Діляру (адже мавзолей є культовою спорудою) радше свідчить на користь того, що так був відзначенний перехід до іншого світу жінки вельми заслуженої, славної своіми чіснотами та, радше за все, похилого віку. Одною з пам’яток заслугам Діляри й був той Зелений Мечет, котрий Діляра-бікеч збудувала в столиці, наслідуючи добрий звичай шляхетних мешканок Палацу офірувати на побудову культових споруд.
Ханський Цвинтар
“Дюрбе Ісляма III Ґерая”
У тінистому саду при південній стіні Великого Ханського мечету розташований Ханський цвинтар (мезарлик). Тут покоїться прах дев’яти кримських ханів, сорока п’яти членів ханського роду (чоловіків і жінок), а також кількох представників вищої придворної знаті.
Цвинтар у Ханському Палаці – не єдине місце, де поховані кримські правителі та члени їхніх родин. У кримській столиці було кілька таких місць. Ці цвинтарі розташовувалися в передмістях Бахчисарая – в Салачику та Ескі-Юрті. Там дотепер стоять мавзолеї-дюрбе з похованнями государів, що правили в 15 – кінці 16 століть. Крім того, багато кримських ханів знайшли останній притулок за межами батьківщини. Їхні могили – в землі Туреччини, Греції, Болгарії, Росії, Південної України (Білгород-Дністровський). Як повідомляв біограф ханського роду Халім Ґерай, у Хансараї поховані наступні правителі Кримської держави:
- Девлет I Ґерай, 1577 (пам’ятник не зберігся)
- Гази II Ґерай, 1607 (пам’ятник не зберігся)
- Іслям III Ґерай, 1654 (пам’ятник не зберігся)
- Мехмед IV Ґерай, 1674 (пам’ятник зберігся)
- Хаджи Селім I Ґерай, 1704 (пам’ятник не зберігся)
- Менґлі II Ґерай, 1739 (пам’ятник зберігся)
- Селім II Ґерай, 1748 (пам’ятник зберігся)
- Арслан Ґерай, 1767 (пам’ятник зберігся)
- Крим Ґерай, 1769 (пам’ятник зберігся)
На цвинтарі побудовані два дюрбе – північне (“дюрбе Девлета I Ґерая” 16 століття із шістьма похованнями) й південне (“дюрбе Ісляма III Ґерая” 17 століття з дев’ятьма), а також ротонда з єдиним похованням Менґлі II Ґерая. Усередині обох дюрбе та вздовж стежок саду стоять пам’ятники, висічені з мармуру чи з вапняку. Поза мавзолеями їх налічується 98 (разом із окремими фраґментами пам’ятників). На жаль, багато надгробків загублені.
Більшість мармурових монументів прикрашено вишуканим орнаментальним різьбленням. Символи жалоби (схилений кипарис, пальма що роняє плоди) сусідують тут із символікою вічного життя (троянда, виноград, стилізована розетка).
Пам’ятники Ханського цвинтаря побудовані за єдиною схемою, складаючись із кам’яного “саркофага” та двох вертикальних кам’яних стел по торцях. Стели в головах увінчані висіченими в камені зображеннями капелюха (чоловічого або жіночого) та прикрашені епітафіями. Ці епітафії можуть мати характер як лаконічного заклику до молитви за душу покійного, так і цілого поетичного твору описового або філософського характеру.
Як зразок епітафії, процитуємо напис із пам’ятника калги Саадета Ґерая:
Ненависна доля заховала в землю алмаз із низки роду ханів Чинґізових. Багато алмазів було в Саадета Ґерая, калги кримського. Нині одним із цих алмазів є Бахт Ґерай-султан, правосудний та розумний. Хай прикрашається він щастям, поки той (Саадет Ґерай) лежить у землі. Ясновельможний батько його вирізнявся розумом в роді Чинґізовім. Нехай буде милосердя Боже над ним та всіма його предками! Праведні й у вічності царюють! Раб Хамді (поет) написав рік його смерті: при такім щасті нехай всідає він на прикрашенім троні в раї! 1176 (1762 рік).
Усякий цвинтар у Криму вважався святим місцем – тим більшим благоговінням були оточені усипальниці правителів Кримського ханства. У старі часи при Ханському цвинтарі постійно перебували спеціяльні служителі – дюрбедари, що спостерігали за порядком та читали молитви за душі покійних.
Соколина вежа
Над будівлями Палацу здіймається Тоган-Кулеси (Соколина вежа). Вищі за неї лише шпилі мінаретів Великого Ханського мечету.
Назва вежі пов’язана з тим, що в цьому приміщенні в ханські часи нібито утримували ханських ловчих птахів. Такий переказ цілком правдоподібний: полювання з ловчим соколом було вельми популярна на ханськім Кримі; в числі дорогоцінних подарунків кримським ханам з Польщі та Московії нерідко фіґурують рідкі породи соколів – найвище цінувалися полярні білі кречети. Соколів, що їх приручали, прийнято було тримати в просторих приміщеннях (іноді підлогу заливали водою, аби привчити птаха сідати на руку хазяїна). Соколина вежа цілком відповідала цім вимогам: усередині спорудження порожнє; лише гвинтові дерев’яні сходи ведуть до верхнього майданчику (з которого, до речі, відкривається чудовий краєвид на місто й Палац).
Вежу розташовано в Перськім дворикі. Це був свого роду “парк відпочинку” Ханського Палацу – тут серед садів стояли альтанки, фонтани, лазні. Ця відокремлена, оточена високою стіною частина Палацу була чудовим місцем для прогулянок кримських правителів – не виключено, що такі прогулянки проходили в супроводі родини: Перський дворик сусідить із Гаремом, куди веде широка хвіртка в стіні.
Після нещодавнього ремонту вежі в гостей Палацу з’явилася рідкісна можливість озирнути околиці майже з височи соколиного польоту.
Житлові покої палацу
Другий поверх Головного корпусу Палацу зайнятий кімнатами, де знаходилися житлові покої ханів і частково ханської прислуги. Окремий блок складає комплекс залів для офіційних прийомів. Серед ханських кімнат виділяються простора “ханська їдальня” та “ханська почивальня” з альковом. Утім, важко стверджувати, що хани Криму трапезували й спали саме в цих приміщеннях: планування другого поверху підлягло суттєвим змінам із ханських часів.
Справа в тім, що пізніше тут поселялися російські царі під час своїх візитів до Бахчисарая. Імовірно, їм було б приємно провести день чи другий в екзотичних східних інтер’єрах, однак запопадливі слуги постаралися догодити цісарям, переробивши кімнати на “європейський” кшталт. Це в них вийшло дуже невдало: втративши багато з первісної стилістики, ханські покої, природно, не стали “петербурзькими”.
Але, незважаючи на переробки й перепланування, декор приміщень безумовно має свої прототипи в тім оформленні Палацу, що існувало за ханів: це кольорові вітражі у вікнах, стелі з геометричним орнаментом, також різьблені кам’яні комини. Кімнати дотепер відзначені кримським стилістичним колоритом. Сьогодні в цих приміщеннях розташована етнографічна експозиція, що розкриває різні аспекти матеріяльної та духовної культури кримських татар.
У порівнянні з житловими покоями, свій первісний вигляд у значної повноті зберегли ті зали, де проводилися ханські офіційні авдієнції: Посольський зал, Кавова кімната, Золотий кабінет. У 18 сторіччі в цих стінах проходили зустрічі ханів із представниками іноземних урядів, ділові переговори, тут же кримські правителі та їхні гості відпочивали після офіційних заходів. Ці зали нині реставруються, а по певнім часі стануть доступними для відвідування гостями Палацу.
Особливо цікавим є інтер’єр Золотого кабінету, чиї вишукано прикрашені вікна виходять на Палацевий майдан. Окрім багатих орнаментальних розписів стіни Золотого кабінету прикрашені ліпними зображеннями фруктів, а в засклених антресолях над вхідними дверима розміщався цілий “сад” – мистецьки виготовлені мініатюрні дерева, оточені квітами й птахами (ця композиція зникла під час нацистської окупації). По карнизі, що йде по трьох стінах цієї кімнати, тягнеться напис, котрий у поетичних фразах вихваляє Крима Ґерая. За наказом цього хана – шанувальника мистецтв – Палац у 1760-х рр. набув нового вигляду, будучи прикрашений роботами кращих кримських майстрів того часу. Текст напису є наступним:
Нехай насолоджується щохвилини цар, за ласки Божої, задоволеннями; нехай подовжить Господь життя його і щастя. Крим Ґерай-хан, син ясновельможного Девлета Ґерая, джерело світла й безпеки, правитель мудрий.
Дивися! От державна його зірка зійшла на обрії слави й освітила цілий світ. Врода кримського престолу, володар великого царства, рудник лагідності й великодушності, тінь ласки Божої. Щедрість і великодушність – друзі його. Заступник природних дарувань, щедрий до марнотратства – багаті й злиденні є свідками тому. Нехай засліпить Господь сонцем особи його зір ворогів! Благовоління Боже до Крима Ґерая доводить себе тим, що ласкава тінь цього благовоління, милість часу його, осінила всесвіт задоволенням.
Дивися! Цей Палац що веселить зір, створений високим розумом хана, виправдує мою хвалебну пісню. Цей дім своєю привітністю подібно сонячному сяйву опромінив Бахчисарай. Дивлячись на мальовничу картину Палацу, ти подумаєш, що це обитель гурій, що красуні передали йому принадність і блиск, що це низка морських перлин, нечуваний алмаз.
Дивися! Ось предмет, гідний золотого пера. Китайський Мані, дивлячись на цей Палац, схвалив би й вибір малюнка, й відмінну обробку картин. Навколо Палацу – свіжі лілії, троянди, гіяцинти. Сад, розумно розташований, як би промовляє; нова думка ця розцвіла в квітнику душі. Коханець троянди, соловей, упав би до праху ніг саду, якби його побачив. Отже, якщо привабливе це місце ми назвемо, як і лічить, рудником радості, то кожен погляд на нього буде морем насолоди, що хвилюється.
Раб придворного праху*, будучи мовби тінню шляхетності за правління Крима Ґерая-хана – нехай буде двір правосуддя його відкритий та щасливий! – люблячи його душевно й усвідомлюючи в собі дарунок папуги, так оспівав його Палац, що веселить зір. Два повних цих напіввіршя означають хронограму.
Гаремний корпус
Гарем (жіноча частина оселі) – універсальне поняття для мусульманського світу: гарем має влаштовуватися й у бідній домівці, і в палаці правителя. Дім кримських монархів, звичайно, теж мав свій гарем. Тут мало мешкання жіноче населення Ханського Палацу: матері, незаміжні сестри й дочки ханів, ханські дружини, а також жіноча прислуга. Невірно уявляти гарем як густонаселене місце: не всі кримські правителі користувалися своїм правом мати чотирьох дружин, а свідчення про наявність у них одалісок поодиноки. Гарем Бахчисарайського Палацу був невеликим, не йдучи до порівняння з величезним гаремним комплексом, що займає добру третину стамбульського палацу Топ-Капи.
Чоловіки з ханського роду Ґераїв бралися з представницями знатних кримськотатарських (Ширин, Сеїт-Джеут) чи ногайських (Мансур) фамілій. З кінця 16 ст. поширювався звичай одружуватися зі шляхетними черкесками, головним чином із роду Джане. Жінок із ханської родини видавали заміж за беїв і мурз тих же кримських і ногайських родів, а іноді й за турецьких султанів. Відомо, наприклад, що донька Менґлі I Ґерая Айше-ханум була дружиною славетного турецького правителя Селіма I (1512-1520).
Окрім жінок, у ханському гаремі до семирічного віку проживали й майбутні володарі Кримської країни – ханські сини. Вийшовши з немовляцтва та залишивши матерів і няньок, діти кримських государів починали навчання. Іноді вони отримували освіту в родині, але поряд із цим існував інший звичай виховання майбутніх правителів: аталицтво. Це означало, що юного члена ханського роду змалку направляли до Черкесії, де він під керівництвом аталиків – місцевих князів, що найчастіше були ханськими родичами – одержував чудову фізичну й військову підготовку. Зв’язки між вихованцями та аталиками зберігалися назавжди і були дуже міцні. Те ж можна сказати й про відносини кримських ханів зі своїми емельдешами – “молочними братами”, тобто дітьми аталиків.
Про внутрішнє життя ханського гарему відомостей обмаль – це цілком зрозуміло: сюди, до приватних покоїв ханської родини, не мали доступу ні мандрівники, ані дипломати, котрі могли б залишити свої описи (а власних ханських документів ми не маємо: ханський архів був знищений військами фельдмаршала Мініха в 18 столітті).
Проте час від часу жительки гарему все ж таки з’являються на сторінках історичних джерел. Так, наприклад, у придворній єрархії ханського двору існував офіційний титул анабеї – його надавали матерям або старшим сестрам ханів. Анабеї відвідували засідання Дивану, відігравали важливу роль у придворному житті й хани були схильні прислуховуватися до їхньої думки (порадою своєї старшої сестри Кутлуг-Султан не зневажав навіть такий великий стратег, як Гази II Ґерай (1588-96; 1596-1607) – один із найвидатніших правителів Криму). На політичній сцені з’являлися й ханські дружини – іноді як авторки послань до європейських королів на підтримку політичного курсу своїх чоловіків. Часом представниці роду Ґераїв виступають у джерелах як мандрівниці до Меккі на хаддж, як будівниці мечетів для жителів столиці, як поетеси.
Спочатку в гаремнім комплексі Ханського Палацу налічувалося чотири будинки. Три з них були зруйновані замість ремонту в 1820-х рр., а єдина споруда що збереглася нині є професійно відреставрованою та доступною огляду. Гаремний корпус є невисоким будинком із великою терасою та трьома кімнатами (умовно названими “Буфетна”, “Житлова” й “Вітальня”). У приміщеннях Гаремного корпусу відтворені інтер’єри багатої кримськотатарської оселі 18-19 ст., по котрих можна приблизно судити й про внутрішній вигляд помешкань ханських родичок.
“Фонтан Сліз”
Цей скромний фонтан, що колись стояв у тихому садку на гірському схилі, сьогодні є найвідомішою пам’яткою в Палаці. Мільйони людей відвідали мешкання кримських ханів аби побачити споруду, творці якої хиба що передбачали ту славу, що згодом оточить їхній твір.
Фонтан збудовано в 1764 р. На своє нинішнє місце у внутрішнім дворику Хансарая фонтан був перенесений вже за Потьомкіна, а спочатку він знаходився на садових терасах Палацу біля мавзолея Діляри-бікеч – жінки, що мешкала в Ханськім Палаці при Кримі Ґераї (1758-64; 1768-69). З ім’ям Діляри-бікеч було пов’язано кілька файних будівель у місті – і при цьому її особистість, про котру в історичних документах не збереглося ніяких слідів, залишалася – й дотепер залишається – цілком загадковою. Таємниця, що оточує ім’я Діляри-бікеч та історію створення фонтана на її могилі, стала основою для романтичних леґенд, що малюють Диляру як кохану хана Крима Ґерая.
Одна з цих леґенд повідає, що хан Крим Ґерай – видатний правитель та безстрашний воїн – на схилі років покохав красуню-князівну на ім’я Діляра. Це пізнє кохання стало для хана найдорожчим, що він колись мав у своєму житті. Однак його щастя було недовгим: прекрасна князівна передчасно вмерла, отруєна ревнивою суперницею з гарему. Глибоко уболіваючи, Крим Ґерай поховав кохану з найвищою почестю, звівши над її могилою мавзолей та прибудувавши до мавзолею фонтан. Цей фонтан, згідно з леґендою, мав висловити ті сумні почуття, до котрих занурила Крима Ґерая загибель Діляри.
Леґенда поетично інтерпретує символіку фонтана: мармурова квітка подібна окові, що роняє сльози. Сльози наповнюють горем Чашу серця (верхня велика чаша). Час загоює рани серця й скорбота вщухає (пари менших чаш). Але пам’ять поновлює біль (середня велика чаша). Так продовжується протягом всього життя – страждання змінюються просвітленнями й навпаки – допоки людина не скінчить земної подорожі та не наблизиться до порога вічності (за символ вічності леґенда вважає спіраль при підніжжі фонтана).
Це лише леґендарне трактування. Майстер Умер, що створював цей фонтан, вкладав у свій твір зовсім інший зміст. Це можна стверджувати вже тому, що фонтан подібного типу є не єдиним у світі: вельми подібна споруда знаходиться неподалік у Палаці (у Басейному дворику), схожій фонтан можна бачити в султанському палаці Топ-Капи в Стамбулі тощо. “Фонтан сліз” належить до класу фонтанів, названих за назвою райського джерела Сельсебіль. Фонтани типу сельсебіль – це споруди культового призначення: їх ставили на святих місцях чи на цвинтарях (саме на цвинтарі й стояв спочатку “Фонтан сліз”). Утім, хоча схожих фонтанів існує декілька, всесвітньої слави набув тільки цей.
У 1820 р. під час свого короткого візиту до Ханського Палацу цей фонтан бачив Александр Пушкін. Знамено, що з листів поета видно: фонтан не справив на нього одразу особливого враження. Але згодом, творчо переробивши свої кримські враження та поєднавши їх із мотивом скорботної леґенди про хана, Пушкін створив свою поему, що вийшла з друку в 1824 р. та забезпечила Бахчисараю найширшу популярність. Фонтан і пов’язані з ним леґенди ставали джерелом натхнення також для Адама Міцкєвіча й багатьох інших діячів мистецтва, що прославили місто й Палац.
Як скульптор Умер не передбачав всесвітньої слави свого творіння, так і Пушкін, закінчивши чернетку поеми, не міг угадати, що саме через це він виписав вічну охоронну грамоту Палацу й самому імені Бахчисарая. По сторіччі з малим у такій грамоті виникла найнагальніша потреба: після депортації совєцьким режимом кримськотатарського народу в 1944 р. усі кримськотатарські назви міст і сіл по Криму були замінені на російські (ба точніше сказати – совєцькі). Бахчисараю теж приготували нову назву: “пушкінськ”, “садовськ” чи як там ще… Висловлювалися також “думки” про знос Палацу – німого свідка історії народу, що був позбавлений права жити на батьківщині прадідів. На щастя, московська влада вчасно дотямила, що перейменувати славетну поему “Бахчисарайський фонтан” їй усе ж таки не по силах.
Тому Бахчисарай залишився Бахчисараєм, а Палац понині стоїть на землі. Хансарай нині зобов’язаний своїм існуванням двом митцям різних епох і народів: скульпторові Умеру й поетові Пушкіну…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
