БУДИНОК РЕВ У МОСКВІ
1960-ті рр. внесли великі зміни в розвиток радянської архітектури. На
відміну від деякого захоплення класичними архітектурними формами прийшли
нові стилістичні риси сучасної радянської архітектури. Якщо радянська
архітектура намагається повністю забезпечити матеріальні й духовні
потреби трудящих нашої країни, то головною метою архітектури в
капіталістичному суспільстві є її приватновласницький характер,
спрямований на збагачення окремих людей.
Небачені в світі масштаби будівництва, могутня державна будівельна
індустрія, містобудівний характер архітектури в цілому — усе це
забезпечило розквіт радянської архітектури.
Однією з етапних споруд радянської архітектури є комплекс будинків Ради
Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), в яких яскраво виявились і нові
стилістичні риси, і містоформуючі функції.
Будинок РЕВ входить до головного ансамблю нового центру Москви —
Калінінського проспекту. Споруди вдало, з погляду містоформування,
поставлено на пагорбі над Москвою-рікою. Одночасно комплекс завершує
одну з найважливіших магістралей Москви — Кутузовський проспект. Автори
комплексу — народний архітектор СРСР М. Посохін, архітектори А. Мндоянц,
В. Свірський, інженери Ю. Рацкевич та С. Школьніков. Ще під час
будівництва висотних споруд 1948-1952 рр. було прийнято вільне панорамне
сполучення ансамблів. Будинок РЕВ поставлено у трикутнику поміж висотним
будинком на площі Повстання, готелем «Україна» та комплексом
адміністративних висотних будинків на Смоленській площі. Комплекс споруд
РЕВ складається а трьох зон: ділової, громадської та житлової. Ділова
зона розміщена в висотному 31-поверховому корпусі, де містяться
представництва РЕВ, секретаріат, інститут РЕВ по стандартизації, зал
Виконкому РЕВ, малий зал нарад, ресторан, друкарня та ін. У споруді
автори використали систему так званого гнучкого планування, що дає
можливість у разі потреби трансформувати окремі приміщення. Цей метод
набуває дедалі більшого застосування в сучасній архітектурі.
Громадська зона розміщена в широкому двоповерховому стилобаті, де
знаходяться приміщення зального типу та великий конференцзал на 1000
місць, розміщений у циліндричному об’ємі. Житлова зона — це
13-поверховий готель «Мир», виділений в окремий корпус, але композиційне
зв’язаний з усім комплексом. Всього комплекс РЕВ займає 4,6 га території
і має кубатуру 339000 м3. Висота адміністративного корпусу — 106 м.
Здебільшого висотні адміністративні споруди мають форму паралелепіпеда,
що стало своєрідним штампом. Автори будинку РЕВ вирішили спорудити фасад
у вигляді двох вигнутих крил, що ніби гостинно запрошують до центру
міста. Композиційне цей прийом продовжується в перспективі висотних
споруд Калінінського проспекту. Широка, принижена горизонталь стилобату
добре композиційне пов’язує об’єм циліндра конференцзалу з висотною
частиною ансамблю. Як розповідають автори споруди, для створення
художнього образу вони оперували в основному лише такими засобами
художньої виразності, як контраст, ритм, колір, світлотінь. Автори не
використовували великої кількості декоративних елементів, які,
здебільшого розпорошуючись, не залишають враження, а вважали найбільш
доцільним «створити один значний акцент — великий і такий, що
запам’ятовується». Таким акцентом е мозаїчне декоративне панно з
красивих порід каменю, що прикрасило стіни циліндра конференцзалу. Панно
з каменю, видобутого в СРСР, Угорщині, Болгарії, НДР та Югославії,
виконали угорські майстри за малюнком художника Г. Опришка. Проте
основний художній ефект споруди створюють вигнуті крила фасаду, де
навісні панелі в алюмінієвому каркасі утворюють смуги засклених вікон і
блакитно-зелені смуги скляного облицювання нижніх частин панелів.
Внаслідок цього фасади будинку РЕВ ніби зливаються з блакитним небом.
МУЗЕЙ В. І. ЛЕНІНА В ТАШКЕНТІ
Протягом останнього десятиріччя в розвитку радянської архітектури
намітилася важлива тенденція. Архітектурні ансамблі будуються не тільки
в великих містах, а й на всій території нашої країни. Визначними
ансамблями сучасності є квартали Ладзинай і Жирмунай у Вільнюсі,
Зеленоград під Москвою, ансамбль центру в Донецьку, місто Навої в
Узбекистані та Шевченко в Казахстані, Тольятті на Волзі та Набережні
Челни на Камі. Визначними спорудами можна назвати Палац ім. В. І. Леніна
в Алма-Аті, комплекс пансіонатів у Піцунді, піонерський табір Артек у
Криму, театр у Тулі та багато інших.
Надзвичайно цікавою є забудова останніх років найбільшого міста
азіатської частини СРСР, столиці Узбекистану — Ташкента. В 1966 р. місто
спіткало велике стихійне лихо: воно було зруйноване землетрусом. Вся
країна взяла участь у відбудові Ташкента. Братні республіки збудували
понад 1 млн. квадратних метрів житла. У Ташкенті є цілі квартали,
збудовані москвичами, ленінградцями, киянами, мінчанами, тбілісцями та
будівельниками інших міст нашої країни. Новий Ташкент став одним з
найкрасивіших міст Радянського Союзу. Чудовим є величний ансамбль центру
Ташкента — площа ім. В. І. Леніна, на якій позначились останні
досягнення радянської архітектури.
У центрі Ташкента створюються ансамблі проспекту Навої, що зв’язує стару
й нову частини міста, вулиці Леніна і К. Маркса. Театральна площа і як
головний адміністративний центр республіки — площа В. І. Леніна з
будинками Ради Міністрів та Верховної Ради, пам’ятником В. І. Леніну та
висотною домінантою площі — дев’ятнадцятиповерховою адміністративною
спорудою. Навколо площі, на місці знесених після землетрусу кварталів
старої забудови, утворено паркову зону Ташкента. Широка, простора, площа
В. І. Леніна із світлими, наче ажурними, будівлями (цього вигляду
надають їм залізобетонні протисонячні захисні огорожі на фасадах, в яких
з великою художньою майстерністю узбекські архітектори використовують
мотиви народних орнаментів), з газонами квітів та басейнами з високими
водяними стінами фонтанних струменів, що в літню спеку створюють
навкруги приємну прохолоду.
На невисокому пагорбі, що височить над площею, в оточенні мальовничих
скверів до 100-річчя з дня народження великого вождя побудовано музей В.
І. Леніна. Його поставлено на двох терасах, на які з головного входу
ведуть широкі парадні сходи і пандус. Споруда майже квадратна в плані
(55,10*56,65 м). В об’ємі — це простий паралелепіпед, стіни якого
ритмічно розчленовано ребристими пілонами сонцезахисних конструкцій,
зроблених із залізобетонних панелей, через які просвічуються вітражі.
Експозиція музею розташована навколо високого центрального залу, де
стоїть монумент В. І. Леніна (робота скульптора М. В. Томського).
Мозаїчні панно розповідають про найважливіші революційні події в
Узбекистані та про розвиток соціалістичного будівництва. Автори споруди
— архітектори Е.Г.Розанов, В. М. Шестопалов, В. П. Кричевський та інші
майстерно вписали її об’єм в ансамбль ташкентського центру.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
