Науковий реферат

Бахчисарай — Ханський Палац

СТИЛІСТИКА БУДІВЕЛЬ

Хансарай був задуманий та збудований не як неприступна твердиня (адже цю
функцію продовжував виконувати Кирк-Єр, де зберігалася ханська скарбниця
й був розташований монетний двір), а як своєрідне земне втілення
райського саду. Цьому творчому задуму відповідає наявність у Палаці
численних внутрішніх двориків, обнесених стінами, наповнених зіллям,
тінню дерев, квіттям та багатьма фонтанами (сади та струми чистої води —
інтеґральний атрибут уявлень про вирій). Звідси й походить назва
ханської столиці: «Садовий Палац» (від кримськотатарських слів bagca
«сад» та saray «палац»).

Будівлям Хансарая не притаманна нарочита монументальність — легкі
двох’ярусні споруди, оздоблені безліччю дрібних деталей, ажурними
дерев’яними ґратами, кольоровими розписами, орґанічно входять до ритму
живої рослинності що оточує їх із зовні.

Бахчисарайський Палац має мало спільних рис із тими підкреслено
цілісними, монолітними й симетричними конструкціями, котрими є замки
європейських королів. Кожний архітектурний блок тут живе власним,
самодостатнім життям, не будучи підпорядкованим певній «осьовії лінії».

Удавана хаотичність будинків, альтанок, залів, фонтанів, квітників,
колон, двориків, сходів, що змінюють одне одного, не є випадковою. Це
пояснюється основним принципом не тільки кримськотатарської архітектури,
але й загалом усієї близькосхідної культурної традиції, котрій
притаманне споглядання явищ і предметів у керунку від часткового до
загального, а не навпаки. Добрим прикладом тут може стати славетний
«Фонтан сліз». На ньому немає двох однакових чаш чи двох тотожних
візерунків — проте всі його елементи, що відрізняються один від іншого,
у сукупності складають естетично ритмічну й логічну композицію. Саме в
той спосіб і всі різноманітні архітектурні блоки Палацу в єдиному
співзвуччі створюють неповторний і естетично завершений вигляд Хансарая.

Ханський Палац — ціле місто в мініятюрі. Це складний комплекс будівель
найрізноманітнішого призначення. Донині тут збереглися два мечети
(Великий та Малий), будинок муфтія, ханський цвинтар із двома
мавзолеями-дюрбе, будівлі офіційного призначення (у т.ч. Зала Дивану),
житлові приміщення для ханів, почту, охорони, гарем, дві брами, вежа,
лазні, кухонний двір, стайні, шість внутрішніх двориків, чотирнадцять
фонтанів різних часів. У ханську добу цей перелік був набагато ширшим.

ПАЛАЦЕВИЙ МАЙДАН

Палацевий майдан.

с літографії Карло Боссолі, 1856

В одному з декоративних стінних написів у ханських покоях Палац
порівнюється з «низкою морських перлин». Є всів підстави для подібної
метафори. Просторове розташування палацевого архітектурного ансамблю в
плані дійсно може нагадати намисто: різноманітні будівлі, внутрішні
двори й сади нібито «нанизані» на нитку, укладену навколо Палацевого
майдану. На цей майдан виходять вікна й портали будівель, хвіртки
обнесених стінами двориків. Простір майдану об’єднує всі основні
структурні компоненти Палацу, що дозволяє називати майдан композиційним
центром ханської резиденції.

Нині значна частина Палацевого майдану перетворена на тінистий парк, але
за ханських часів він не був засаджений деревами, мав вигляд відкритого
пляцу й становив собою місце для проведення різних урочистих церемоній.

На південь від майдану були влаштовані спеціяльні тераси, де квітли
великі декоративні сади. Оскільки пустий майдан проглядався по всій його
довжині, сади по терасах перетворювали гірський схил на чудову
ландшафтну декорацію з пишною рослинністю, на тлі якої виразно
виділялися споруди Палацу.

Дарбехане-Капи

— Північна брама Палацу

З майдану до міста вели дві брами. Сьогодні всі гості Хансарая
потрапляють на територію колишньої ханської резиденції через
Дарбехане-Капи — північну браму. У ханську добу на схилі долини напроти
входу в Палац посеред міських кварталів розташовувався ханський монетний
двір (дарбехане) — звідси й назва північної брами, що перекладається як
«брама монетного двору». Споруди, прибудовані до Дарбехане-Капи, були
приміщеннями для палацевої варти — капи-халків (кримський аналог
турецьких яничарських частин). Капи-халкі були озброєні вогнепальною
зброєю. Більшість їх походила з підвладних Криму черкеських племен. 

Найменування південної брами — Багче-Капи («садова брама») — пояснюється
тим, що путь із неї виводила до садів, що простиралися поруч із Палацем
з південного боку. Слід вважати, що тут теж стояли вартові, проте точний
вигляд будівель, у яких було розміщено сторожу, відновити непросто:
споруди при Багче-Капи були істотно перебудовані в 19 ст.

 ДЮРБЕ ДІЛЯРИ-БІКЕЧ

Дюрбе Діляри-бикеч

з акварелі К.Ф. Богаєвського. 1927

За Південною брамою Палацу, на садових терасах стоїть мавзолей — дюрбе
Діляри-бікеч. Прихований за деревами саду, він знаходиться на відстані
від звичайних екскурсійних маршрутів і є доступним для огляду лише з
одного пункту Палацевого майдану: з воріт Південної брами. Мавзолей був
побудований 1764 р. посередині невеликого цвинтаря: за старих часів
навколо цієї споруди стояли надгробки. Як вважають, саме звідси до
Фонтанного дворика Хансарая був перенесений після 1783 р. славетний
«Фонтан сліз».

Понад входом до дюрбе колись розміщалася плита з лаконічним написом:
«Молитва за упокій душі покійної Діляри-бікеч». Тежсаме ім’я трапилося й
у написах на Зеленім мечеті, що стояв на гірському схилі просто
Ханського Палацу (мечет був зруйнований совєцьким режимом у 1950-х рр.).
Природним є припущення, що жінка, котрій були присвячені два прекрасних
будинки в ханській столиці (а якщо вірити переказам — то й «Фонтан
сліз») мала бути вельми видатною персоною.

На жаль, не збереглося жодних відомостей про саму Діляру. Хиба титул
«бікеч» всказує на її високий статус в єрархії Ханського двору: бікеч
була на Кримі назвою посади розпорядниці, головної економки при Ханськім
дворі (при однім хані могли бути одночасно до чотирьох таких
розпорядниць). Бахчисарайці ханських часів певно добре знали таку
помітну в місті особу, проте вже на 19 століття всіляка згадка про
правдиву особистість Діляри-бікеч цілком зникла, заступлена леґендами.
Місцеві мешканці — а за ними й заїжжі літератори — перенесли до
бахчисарайських декорацій поширене в багатьох країнах оповідання про
закоханого правителя та його безчасно померлої улюбленки (на ролю котрої
й було «обрано» Діляру).

Так виникла місцева леґенда про «Фонтан сліз», що був збудований Кримом
Ґераєм нібито на знак безутішної скорботи з улюбленої дружині Ділярі,
отруєної ревнивими суперницями. Численні легенди «впізнавали» в
Ділярі-бікеч то польку Марію Потоцьку, ато грузинку чи черкеску…

До леґенд належить також уявлення про Діляру як про «файну юну особу».
Виразно реліґійний характер тієї шани, з котрою було поховано Діляру
(адже мавзолей є культовою спорудою) радше свідчить на користь того, що
так був відзначенний перехід до іншого світу жінки вельми заслуженої,
славної своіми чіснотами та, радше за все, похилого віку. Одною з
пам’яток заслугам Діляри й був той Зелений Мечет, котрий Діляра-бікеч
збудувала в столиці, наслідуючи добрий звичай шляхетних мешканок Палацу
офірувати на побудову культових споруд.

ХАНСЬКИЙ ЦВИНТАР

«Дюрбе Ісляма III  Ґерая»

У тінистому саду при південній стіні Великого Ханського мечету
розташований Ханський цвинтар (мезарлик). Тут покоїться прах дев’яти
кримських ханів, сорока п’яти членів ханського роду (чоловіків і жінок),
а також кількох представників вищої придворної знаті.

Цвинтар у Ханському Палаці — не єдине місце, де поховані кримські
правителі та члени їхніх родин. У кримській столиці було кілька таких
місць. Ці цвинтарі розташовувалися в передмістях Бахчисарая — в Салачику
та Ескі-Юрті. Там дотепер стоять мавзолеї-дюрбе з похованнями государів,
що правили в 15 — кінці 16 століть. Крім того, багато кримських ханів
знайшли останній притулок за межами батьківщини. Їхні могили — в землі
Туреччини, Греції, Болгарії, Росії, Південної України
(Білгород-Дністровський). Як повідомляв біограф ханського роду Халім
Ґерай, у Хансараї поховані наступні правителі Кримської держави:

— Девлет I Ґерай, 1577 (пам’ятник не зберігся)

— Гази II Ґерай, 1607 (пам’ятник не зберігся)

— Іслям III Ґерай, 1654 (пам’ятник не зберігся)

— Мехмед IV Ґерай, 1674 (пам’ятник зберігся)

— Хаджи Селім I Ґерай, 1704 (пам’ятник не зберігся)

— Менґлі II Ґерай, 1739 (пам’ятник зберігся)

— Селім II Ґерай, 1748 (пам’ятник зберігся)

— Арслан Ґерай, 1767 (пам’ятник зберігся)

— Крим Ґерай, 1769 (пам’ятник зберігся)

На цвинтарі побудовані два дюрбе — північне («дюрбе Девлета I Ґерая» 16
століття із шістьма похованнями) й південне («дюрбе Ісляма III Ґерая» 17
століття з дев’ятьма), а також ротонда з єдиним похованням Менґлі II
Ґерая. Усередині обох дюрбе та вздовж стежок саду стоять пам’ятники,
висічені з мармуру чи з вапняку. Поза мавзолеями їх налічується 98
(разом із окремими фраґментами пам’ятників). На жаль, багато надгробків
загублені.

Більшість мармурових монументів прикрашено вишуканим орнаментальним
різьбленням. Символи жалоби (схилений кипарис, пальма що роняє плоди)
сусідують тут із символікою вічного життя (троянда, виноград,
стилізована розетка).

 

Пам’ятник хана Селіма II Ґерая, 1748

Пам’ятники Ханського цвинтаря побудовані за єдиною схемою, складаючись
із кам’яного «саркофага» та двох вертикальних кам’яних стел по торцях.
Стели в головах увінчані висіченими в камені зображеннями капелюха
(чоловічого або жіночого) та прикрашені епітафіями. Ці епітафії можуть
мати характер як лаконічного заклику до молитви за душу покійного, так і
цілого поетичного твору описового або філософського характеру.

Як зразок епітафії, процитуємо напис із пам’ятника калги Саадета Ґерая:

Ненависна доля заховала в землю алмаз із низки роду ханів Чинґізових.
Багато алмазів було в Саадета Ґерая, калги кримського. Нині одним із цих
алмазів є Бахт Ґерай-султан, правосудний та розумний. Хай прикрашається
він щастям, поки той (Саадет Ґерай) лежить у землі. Ясновельможний
батько його вирізнявся розумом в роді Чинґізовім. Нехай буде милосердя
Боже над ним та всіма його предками! Праведні й у вічності царюють! Раб
Хамді (поет) написав рік його смерті: при такім щасті нехай всідає він
на прикрашенім троні в раї! 1176 (1762 рік).

Усякий цвинтар у Криму вважався святим місцем — тим більшим
благоговінням були оточені усипальниці правителів Кримського ханства. У
старі часи при Ханському цвинтарі постійно перебували спеціяльні
служителі — дюрбедари, що спостерігали за порядком та читали молитви за
душі покійних.

СОКОЛИНА ВЕЖА

Соколина вежа

Вид із Перського дворика

Над будівлями Палацу здіймається Тоган-Кулеси (Соколина вежа). Вищі за
неї лише шпилі мінаретів Великого Ханського мечету.

Назва вежі пов’язана з тим, що в цьому приміщенні в ханські часи нібито
утримували ханських ловчих птахів. Такий переказ цілком правдоподібний:
полювання з ловчим соколом було вельми популярна на ханськім Кримі; в
числі дорогоцінних подарунків кримським ханам з Польщі та Московії
нерідко фіґурують рідкі породи соколів — найвище цінувалися полярні білі
кречети. Соколів, що їх приручали, прийнято було тримати в просторих
приміщеннях (іноді підлогу заливали водою, аби привчити птаха сідати на
руку хазяїна). Соколина вежа цілком відповідала цім вимогам: усередині
спорудження порожнє; лише гвинтові дерев’яні сходи ведуть до верхнього
майданчику (з которого, до речі, відкривається чудовий краєвид на місто
й Палац).

Білий кречет — найцінніший мисливний сокіл

Robert Bateman

Gallery One

Вежу розташовано в Перськім дворикі. Це був свого роду «парк відпочинку»
Ханського Палацу — тут серед садів стояли альтанки, фонтани, лазні. Ця
відокремлена, оточена високою стіною частина Палацу була чудовим місцем
для прогулянок кримських правителів — не виключено, що такі прогулянки
проходили в супроводі родини: Перський дворик сусідить із Гаремом, куди
веде широка хвіртка в стіні.

Після нещодавнього ремонту вежі в гостей Палацу з’явилася рідкісна
можливість озирнути околиці майже з височи соколиного польоту.

 ЖИТЛОВІ ПОКОЇ ПАЛАЦУ

Частина корпусу ханських помешкань

Вид із Палацевого Майдану

Другий поверх Головного корпусу Палацу зайнятий кімнатами, де
знаходилися житлові покої ханів і частково ханської прислуги. Окремий
блок складає комплекс залів для офіційних прийомів. Серед ханських
кімнат виділяються простора «ханська їдальня» та «ханська почивальня» з
альковом. Утім, важко стверджувати, що хани Криму трапезували й спали
саме в цих приміщеннях: планування другого поверху підлягло суттєвим
змінам із ханських часів.

Справа в тім, що пізніше тут поселялися російські царі під час своїх
візитів до Бахчисарая. Імовірно, їм було б приємно провести день чи
другий в екзотичних східних інтер’єрах, однак запопадливі слуги
постаралися догодити цісарям, переробивши кімнати на «європейський»
кшталт. Це в них вийшло дуже невдало: втративши багато з первісної
стилістики, ханські покої, природно, не стали «петербурзькими».

Але, незважаючи на переробки й перепланування, декор приміщень безумовно
має свої прототипи в тім оформленні Палацу, що існувало за ханів: це
кольорові вітражі у вікнах, стелі з геометричним орнаментом, також
різьблені кам’яні комини. Кімнати дотепер відзначені кримським
стилістичним колоритом. Сьогодні в цих приміщеннях розташована
етнографічна експозиція, що розкриває різні аспекти матеріяльної та
духовної культури кримських татар.

Залы официальных аудиенций

У порівнянні з житловими покоями, свій первісний вигляд у значної
повноті зберегли ті зали, де проводилися ханські офіційні авдієнції:
Посольський зал, Кавова кімната, Золотий кабінет. У 18 сторіччі в цих
стінах проходили зустрічі ханів із представниками іноземних урядів,
ділові переговори, тут же кримські правителі та їхні гості відпочивали
після офіційних заходів. Ці зали нині реставруються, а по певнім часі
стануть доступними для відвідування гостями Палацу.

Золотой кабинет

Особливо цікавим є інтер’єр Золотого кабінету, чиї вишукано прикрашені
вікна виходять на Палацевий майдан. Окрім багатих орнаментальних
розписів стіни Золотого кабінету прикрашені ліпними зображеннями
фруктів, а в засклених антресолях над вхідними дверима розміщався цілий
«сад» — мистецьки виготовлені мініатюрні дерева, оточені квітами й
птахами (ця композиція зникла під час нацистської окупації). По карнизі,
що йде по трьох стінах цієї кімнати, тягнеться напис, котрий у поетичних
фразах вихваляє Крима Ґерая. За наказом цього хана — шанувальника
мистецтв — Палац у 1760-х рр. набув нового вигляду, будучи прикрашений
роботами кращих кримських майстрів того часу. Текст напису є наступним: 

Фрагмент настенной надписи в Золотом кабинете

Нехай насолоджується щохвилини цар, за ласки Божої, задоволеннями; нехай
подовжить Господь життя його і щастя. Крим Ґерай-хан, син
ясновельможного Девлета Ґерая, джерело світла й безпеки, правитель
мудрий.

Дивися! От державна його зірка зійшла на обрії слави й освітила цілий
світ. Врода кримського престолу, володар великого царства, рудник
лагідності й великодушності, тінь ласки Божої. Щедрість і великодушність
— друзі його. Заступник природних дарувань, щедрий до марнотратства —
багаті й злиденні є свідками тому. Нехай засліпить Господь сонцем особи
його зір ворогів! Благовоління Боже до Крима Ґерая доводить себе тим, що
ласкава тінь цього благовоління, милість часу його, осінила всесвіт
задоволенням. 

Дивися! Цей Палац що веселить зір, створений високим розумом хана,
виправдує мою хвалебну пісню. Цей дім своєю привітністю подібно
сонячному сяйву опромінив Бахчисарай. Дивлячись на мальовничу картину
Палацу, ти подумаєш, що це обитель гурій, що красуні передали йому
принадність і блиск, що це низка морських перлин, нечуваний алмаз. 

Дивися! Ось предмет, гідний золотого пера. Китайський Мані, дивлячись на
цей Палац, схвалив би й вибір малюнка, й відмінну обробку картин.
Навколо Палацу — свіжі лілії, троянди, гіяцинти. Сад, розумно
розташований, як би промовляє; нова думка ця розцвіла в квітнику душі.
Коханець троянди, соловей, упав би до праху ніг саду, якби його побачив.
Отже, якщо привабливе це місце ми назвемо, як і лічить, рудником
радості, то кожен погляд на нього буде морем насолоди, що хвилюється.

Раб придворного праху*, будучи мовби тінню шляхетності за правління
Крима Ґерая-хана — нехай буде двір правосуддя його відкритий та
щасливий! — люблячи його душевно й усвідомлюючи в собі дарунок папуги,
так оспівав його Палац, що веселить зір. Два повних цих напіввіршя
означають хронограму.

___

* Тобто поет, автор напису. Дарунок папуги — так означений дарунок
красномовства й мудрості. Хронограма — зашифрована арабськими буквами
дата створення напису.

ГАРЕМНИЙ КОРПУС

Гаремний корпус

Гарем (жіноча частина оселі) — універсальне поняття для мусульманського
світу: гарем має влаштовуватися й у бідній домівці, і в палаці
правителя. Дім кримських монархів, звичайно, теж мав свій гарем. Тут
мало мешкання жіноче населення Ханського Палацу: матері, незаміжні
сестри й дочки ханів, ханські дружини, а також жіноча прислуга. Невірно
уявляти гарем як густонаселене місце: не всі кримські правителі
користувалися своїм правом мати чотирьох дружин, а свідчення про
наявність у них одалісок поодиноки. Гарем Бахчисарайського Палацу був
невеликим, не йдучи до порівняння з величезним гаремним комплексом, що
займає добру третину стамбульського палацу Топ-Капи.

Чоловіки з ханського роду Ґераїв бралися з представницями знатних
кримськотатарських (Ширин, Сеїт-Джеут) чи ногайських (Мансур) фамілій. З
кінця 16 ст. поширювався звичай одружуватися зі шляхетними черкесками,
головним чином із роду Джане. Жінок із ханської родини видавали заміж за
беїв і мурз тих же кримських і ногайських родів, а іноді й за турецьких
султанів. Відомо, наприклад, що донька Менґлі I Ґерая Айше-ханум була
дружиною славетного турецького правителя Селіма I (1512-1520).

Фрагмент дерев’яного порталу в Гаремі

Окрім жінок, у ханському гаремі до семирічного віку проживали й майбутні
володарі Кримської країни — ханські сини. Вийшовши з немовляцтва та
залишивши матерів і няньок, діти кримських государів починали навчання.
Іноді вони отримували освіту в родині, але поряд із цим існував інший
звичай виховання майбутніх правителів: аталицтво. Це означало, що юного
члена ханського роду змалку направляли до Черкесії, де він під
керівництвом аталиків — місцевих князів, що найчастіше були ханськими
родичами — одержував чудову фізичну й військову підготовку. Зв’язки між
вихованцями та аталиками зберігалися назавжди і були дуже міцні. Те ж
можна сказати й про відносини кримських ханів зі своїми емельдешами —
«молочними братами», тобто дітьми аталиків.

Про внутрішнє життя ханського гарему відомостей обмаль — це цілком
зрозуміло: сюди, до приватних покоїв ханської родини, не мали доступу ні
мандрівники, ані дипломати, котрі могли б залишити свої описи (а власних
ханських документів ми не маємо: ханський архів був знищений військами
фельдмаршала Мініха в 18 столітті).

Проте час від часу жительки гарему все ж таки з’являються на сторінках
історичних джерел. Так, наприклад, у придворній єрархії ханського двору
існував офіційний титул анабеї — його надавали матерям або старшим
сестрам ханів. Анабеї відвідували засідання Дивану, відігравали важливу
роль у придворному житті й хани були схильні прислуховуватися до їхньої
думки (порадою своєї старшої сестри Кутлуг-Султан не зневажав навіть
такий великий стратег, як Гази II Ґерай (1588-96; 1596-1607) — один із
найвидатніших правителів Криму). На політичній сцені з’являлися й
ханські дружини — іноді як авторки послань до європейських королів на
підтримку політичного курсу своїх чоловіків. Часом представниці роду
Ґераїв виступають у джерелах як мандрівниці до Меккі на хаддж, як
будівниці мечетів для жителів столиці, як поетеси.

Інтер’єр вітальні Гарему

Спочатку в гаремнім комплексі Ханського Палацу налічувалося чотири
будинки. Три з них були зруйновані замість ремонту в 1820-х рр., а єдина
споруда що збереглася нині є професійно відреставрованою та доступною
огляду. Гаремний корпус є невисоким будинком із великою терасою та
трьома кімнатами (умовно названими «Буфетна», «Житлова» й «Вітальня»). У
приміщеннях Гаремного корпусу відтворені інтер’єри багатої
кримськотатарської оселі 18-19 ст., по котрих можна приблизно судити й
про внутрішній вигляд помешкань ханських родичок.

 «ФОНТАН СЛІЗ» (СЕЛЬСЕБІЛЬ)

«Фонтан Сліз»

фото Paul Barker

Цей скромний фонтан, що колись стояв у тихому садку на гірському схилі,
сьогодні є найвідомішою пам’яткою в Палаці. Мільйони людей відвідали
мешкання кримських ханів аби побачити споруду, творці якої хиба що
передбачали ту славу, що згодом оточить їхній твір.

Фонтан збудовано в 1764 р. На своє нинішнє місце у внутрішнім дворику
Хансарая фонтан був перенесений вже за Потьомкіна, а спочатку він
знаходився на садових терасах Палацу біля мавзолея Діляри-бікеч — жінки,
що мешкала в Ханськім Палаці при Кримі Ґераї (1758-64; 1768-69). З ім’ям
Діляри-бікеч було пов’язано кілька файних будівель у місті — і при цьому
її особистість, про котру в історичних документах не збереглося ніяких
слідів, залишалася — й дотепер залишається — цілком загадковою.
Таємниця, що оточує ім’я Діляри-бікеч та історію створення фонтана на її
могилі, стала основою для романтичних леґенд, що малюють Диляру як
кохану хана Крима Ґерая.

Одна з цих леґенд повідає, що хан Крим Ґерай — видатний правитель та
безстрашний воїн — на схилі років покохав красуню-князівну на ім’я
Діляра. Це пізнє кохання стало для хана найдорожчим, що він колись мав у
своєму житті. Однак його щастя було недовгим: прекрасна князівна
передчасно вмерла, отруєна ревнивою суперницею з гарему. Глибоко
уболіваючи, Крим Ґерай поховав кохану з найвищою почестю, звівши над її
могилою мавзолей та прибудувавши до мавзолею фонтан. Цей фонтан, згідно
з леґендою, мав висловити ті сумні почуття, до котрих занурила Крима
Ґерая загибель Діляри.

Леґенда поетично інтерпретує символіку фонтана: мармурова квітка подібна
окові, що роняє сльози. Сльози наповнюють горем Чашу серця (верхня
велика чаша). Час загоює рани серця й скорбота вщухає (пари менших чаш).
Але пам’ять поновлює біль (середня велика чаша). Так продовжується
протягом всього життя — страждання змінюються просвітленнями й навпаки —
допоки людина не скінчить земної подорожі та не наблизиться до порога
вічності (за символ вічності леґенда вважає спіраль при підніжжі
фонтана).

Це лише леґендарне трактування. Майстер Умер, що створював цей фонтан,
вкладав у свій твір зовсім інший зміст. Це можна стверджувати вже тому,
що фонтан подібного типу є не єдиним у світі: вельми подібна споруда
знаходиться неподалік у Палаці (у Басейному дворику), схожій фонтан
можна бачити в султанському палаці Топ-Капи в Стамбулі тощо. «Фонтан
сліз» належить до класу фонтанів, названих за назвою райського джерела
Сельсебіль. Фонтани типу сельсебіль — це споруди культового призначення:
їх ставили на святих місцях чи на цвинтарях (саме на цвинтарі й стояв
спочатку «Фонтан сліз»). Утім, хоча схожих фонтанів існує декілька,
всесвітньої слави набув тільки цей.

Фонтан прикрашений двома написами. Верхній є віршем поета Шейхія, що
прославляє хана Крима Ґерая:

Слава Всевишньому! Обличчя Бахчисарая знов посміхнулося:

Милість великого Крима Ґерая славно улаштувала.

Невсипними стараннями він напоїв водою околиці,

І якщо буде на те воля Божа, зробить ще багато добрих справ.

Він тонкістю розуму знайшов воду й улаштував прекрасний фонтан.

Якщо хто хоче [перевірити], нехай прийде [й подивиться]:

Ми самі бачили Дамаск і Багдад [і не зустріли там нічого схожого]!

Подібно тому що прагне, Шейхій читає (п’є) хронограму з вуст цього
фонтана:

Прийди, напийся води найчистішої з джерела цілющого!

Нижній напис цитує 18-й вірш із 76-й сури Корана:

[У раї праведні питимуть воду] з джерела, що зветься Сельсебіль.

У 1820 р. під час свого короткого візиту до Ханського Палацу цей фонтан
бачив Александр Пушкін. Знамено, що з листів поета видно: фонтан не
справив на нього одразу особливого враження. Але згодом, творчо
переробивши свої кримські враження та поєднавши їх із мотивом скорботної
леґенди про хана, Пушкін створив свою поему, що вийшла з друку в 1824 р.
та забезпечила Бахчисараю найширшу популярність. Фонтан і пов’язані з
ним леґенди ставали джерелом натхнення також для Адама Міцкєвіча й
багатьох інших діячів мистецтва, що прославили місто й Палац.

Як скульптор Умер не передбачав всесвітньої слави свого творіння, так і
Пушкін, закінчивши чернетку поеми, не міг угадати, що саме через це він
виписав вічну охоронну грамоту Палацу й самому імені Бахчисарая. По
сторіччі з малим у такій грамоті виникла найнагальніша потреба: після
депортації совєцьким режимом кримськотатарського народу в 1944 р. усі
кримськотатарські назви міст і сіл по Криму були замінені на російські
(ба точніше сказати — совєцькі). Бахчисараю теж приготували нову назву:
«пушкінськ», «садовськ» чи як там ще… Висловлювалися також «думки» про
знос Палацу — німого свідка історії народу, що був позбавлений права
жити на батьківщині прадідів. На щастя, московська влада вчасно
дотямила, що перейменувати славетну поему «Бахчисарайський фонтан» їй
усе ж таки не по силах. 

Тому Бахчисарай залишився Бахчисараєм, а Палац понині стоїть на землі.
Хансарай нині зобов’язаний своїм існуванням двом митцям різних епох і
народів: скульпторові Умеру й поетові Пушкіну…

Переклад напису на фонтані зі старої кримськотатарської мови Нарімана
Абдульваапа

 ЗОЛОТИЙ ФОНТАН

Золотий фонтан у Фонтанному дворику

Перед тим, як зробити молитву, мусульмани творять абдез — обряд
омовіння. Для проведення цього ритуалу призначений Золотий фонтан, що
стоїть у внутрішньому дворику неподалік від входу до Малого Ханського
мечету. Маючи намір приступити до молитви, кримські хани та їхні
наближені спочатку підходили до фонтану, творили омовіння й допіру після
того прямували до Малого мечету.

Фонтан висічено з білого мармуру та прикрашено золоченим різьбленим
орнаментом із квітів, листів, фруктів, виноградних лоз. Ця пишна
орнаментальна рослинність покликана символізувати вічні сади вирію, а
велика розетка в центрі композиції — ідею вічного життя. Фонтан несе два
арабські написи. Верхній повідомляє, що фонтан збудований 1733 р. за
хана Каплана I Ґерая. Нижній є цитатою з Корана: 

Й напоїв їх Господь напоєм чистим (76:21).

Джерела мали чималу значимість у культурних традиціях кримських татар.
Це було обумовлене не тільки практичними розуміннями та сухим кліматом
Криму, але і тим особливим сакральним змістом, котрий несли в собі
поняття Води і Джерела. Вода — це прообраз рік, що протікають раєм, це
вособлення самого життя. Джерело — це око землі (кримськотатарське слово
cesme (джерело) походить від перського слова зі значенням око).

Благоустрій природного джерела та спорудження на ньому фонтана вважалося
богоугодною справою — і тому багато знатних заможних кримців не жаліли
витрат, аби подарувати місту чи селу фонтан. Цей добрий звичай
наслідували й самі хани, що також споруджували фонтани для жителів
столиці й інших кримських міст. Фонтани називалися за іменем будівника й
іменувалися, наприклад, «Фонтан Мехмеда Ґерая хана», «Фонтан Ісляма
Ґерая хана», «Фонтан Сефера Гази-аги», «Фонтан Абу-Ахмед-аги» і т.д.
Ім’я того, хто побудував фонтан, висікалося на кам’яній плиті (іноді
разом із коротким віршем), щоб люди, що прийшли за водою, могли
помолитися за нього.

Один з публічних фонтанів на вулиці Бахчисарая

Доліна ріки Чурук-Су, в якій лежить Бахчисарай, була багата на природні
джерела, що збігають по крутих схилах Бахчисарайської ущелини.
Будівельники Ханського Палацу скеровували води цих джерел по підземних
керамічних трубах, створивши щільну й складну водогінну мережу, що була
здатна забезпечити водою сьомититисячну столицю з її 120 вуличними
джерелами (а також із численними фонтанами Ханського Палацу) виключно за
рахунок місцевих водяних ресурсів.

 МАЛИЙ ХАНСЬКИЙ МЕЧЕТ

Малий Ханський мечет: вид із Гаремного дворика

Державною реліґією Кримського ханату був суніцький Іслам ханафіцького
мазгабу. Повноваження провідника кримської мусульманської громади
належали муфтію. Він був надзвичайно значущою постаттю не тільки в
духовнім, але й у політичному житті країни, оскільки саме він оцінював
відповідність тих чи інших законодавчих актів віровченню та правовим
нормам Ісламу. Муфтій Криму був незалежний від ханської влади,
підпорядковуючись не ханові, а безпосередньо вищому реліґійному чину —
халіфу (цей титул з 1517 р. належав турецьким султанам). Висновки муфтія
були обов’язковими до виконання. Відомі випадки, коли при виникненні
суперечок між членами ханського роду з приводу права на престол муфтій
приймав остаточне рішення про те, хто мусить зійти на трон — і
претенденти, що сперечалися, підкорялися його слову.

Бахчисарай був центром реліґійного життя країни. Тут розташовувалися
медресе — реліґійні навчальні заклади (й серед них — давнє славетне
Зинджирли-медресе), азіси (святі місця) і щонайменше три десятки
мечетів. Діяльність духовних наставників не обмежувалася богослужіннями
— вони відповідали також і за освіту молоді. По школах-мектебах у
Бахчисараї йшло навчання дітей писемності.

Портал при вході до мечету,  прикрашений написом з ім’ям Селямета II
Ґерая

Примітною особливістю реліґійного життя ханської столиці була наявність
тут кількох громад дервішів (софу) — членів містичних братств, що
намагалися осягти таємниці буття через особливі ритуали — колективні
моління й танці. Дервіші мали в місті кілька текіє — свого роду
монастирів. Прихильники суфізму траплялися й у ханській родині. Зокрема,
суфіями були Мехмед IV Ґерай (1641-44; 1654-66) та Хаджи Селімо I Ґерай
(1671-78; 1684-91; 1692-99; 1702-04).

Характерною рисою, притаманною ханській адміністрації, була її
толерантність стосовно послідовників інших віровчень — вельми рідкісне
явище в світовій історії тих часів. До складу кримського населення
входили, крім мусульман, групи християн грецького, вірменського і
римського закону, караїмів і юдеїв. Факти реліґійних переслідувань з
боку держави в Кримському ханаті невідомі. Навпаки, деякі з кримських
ханів навіть надавали фінансову допомогу грецькому монастирю,
розташованому в околицях фортеці Кирк-Єр. Усі немусульманські громади
Криму мали власне судочинство. Шаріяцькому суду підлягали лише найтяжчі
злочини. 

Міхраб Малого Ханського мечету

Малий Палацевий мечет має безліч цікавих архітектурних особливостей,
зокрема — вітрильний купол, побудований з особливої легкої цегли плінфи.
Головним об’єктом у мечету є міхраб: ніша в південній стіні будівлі.
Міхраб орієнтовано на священне місто Ісламу — Мекку; до нього під час
служби спрямовані очі людей що моляться. Вирізаний у камені орнамент
верхньої частини міхрабу відтворює уявлення середньовічних ісламських
теологів про Всесвіт: сім різьблених орнаментованих пасів відповідають
сьома рівням небес. 

Печатка Сулеймана в Малому Ханському Мечеті

Над міхрабною нішею в стіні розміщений вітраж, прикрашений ориґінальним
знаком, що складається з двох трикутників, накладених один на один. Цей
знак використовується в багатьох культурах світу, будучи різним чином
трактований в кожній окремій культурі. У традиціях мусульманських
народів цей знак зветься «Печатка Сулеймана». Кримські татари
використовували цей символ із давніх часів, прикрашаючи їм надгробки,
вікна культових будинків, монети та ювелірні вироби

 ЛІТНЯ АЛЬТАНКА

Інтер’єр Літньої альтанки

фото Paul Barker

До 19 ст., коли між колонами Літньої альтанки з’явилися дощаті стінки й
вітражі, альтанка складала одне ціле з Басейним двориком, що тепер видно
за її вікнами. Альтанка й дворик становили разом один з рекреаційних
комплексів, вельми характерних для Ханського Палацу. Подібні місця для
відпочинку мали вигляд тінистих закритих двориків, оточених стінами,
наповнених багатою рослинністю й квітниками. В них споруджувалися
альтанки, павільйони, фонтани і басейни. Декоративні сади були важливим
компонентом архітектурного ансамблю Ханського Палацу, займаючи значну
частину його площі.

Фраґмент мармурового фонтана

в Басейному дворику

У Літній альтанці й Басейному дворику збереглися два фонтани, вирізаних
із білого мармуру. Один з них, що стоїть у Літній альтанці, розміщено в
центрі невеликого квадратного басейну. Другий, розташований у Басейному
дворику, за своєю формою дуже схожий зі славетним «Фонтаном сліз», але,
на відміну від нього, доповнений своєрідним каскадом — мармуровим
різьбленим жолобом. Цім каскадом чиста вода з фонтану тече до басейну,
над котрим у минулому стояла легка дерев’яна альтанка.

Комплекс Літньої альтанки й Басейного дворика, де панувала прохолода й
дзюрчала вода, був перфектним місцем для відпочинку, де хани зі своїми
наближеними могли вести бесіди, улаштовувати легкі трапези, слухати
музику.

Сторінка кримської рукописної книги 18 ст.

Придворне життя в Ханському Палаці відзначалося інтеллектуалізмом у
стилі своєї епохи. Дуже популярними темами для бесід на дозвіллі були
містика, астрологія, філософія, а також поезія — в цьому випадку мали
місце і своєрідні поетичні змагання між віршотворцями.

При ханському дворі мешкало чимало поетів. Імена деяких з них відомі з
авторських підписів під епітафіями Ханського цвинтаря, розписів Великого
Ханського мечету. Взагалі, література (й особливо красне письменство)
була вельми розвинутою галуззю кримськотатарської культури. В країні
створювалися історичні праці (на кшталт життєписів ханів, складених
Раммал-Ходжой та Мухаммедом Різою, описів окремих епізодів історії на
зразок праці Мехмеда Сенаї), наукові вишукування з теології,
юриспруденції, мовознавства тощо.

Час від часу в якості поетів виступали й самі хани. Деякі з членів роду
Ґераїв мали неабияке літературне дарування. Зазвичай вони приховували
свої царствені імена під псевдами — наприклад, Гази II Ґерай був відомий
шанувальникам поезії (а також музики) як Газаї, Мехмед IV Ґерай — як
Кямиль (мав він також інше псевдо — Софу), в імені Резмі слухачі
впізнавали Багадира I Ґерая, а в Ремзі — Хаджи Селіма I Ґерая. Віршовані
твори складали й принцеси з роду Ґераїв — як, наприклад, Хан-Заде-ханим,
сестра Газаї, вона ж дружина Резмі й мати Ремзі.

Історичні хроніки, написані в Кримському ханаті, є безцінними джерелами
відомостей для сучасних істориків, а поетичні твори кримських авторів
ханської доби (досить маловідома частина культурної спадщини кримських
татар) нині починають публікуватися в Криму в віршованих перекладах.

Хоча ханська поезія й невідома абсолютної більшості читачів, літературні
переклади ханських творів існують вже досить давно. Українська
література може пишатися тим, що один з її найвидатніших представників —
Іван Франко — збагатив її своїм перекладом деяких творів великого
кримського поета й правителя — Гази ІІ Ґерая: 

Гази II Ґерай (Газаї) — поет та великий правитель

ГАЗАЇ (Гази II Ґерай)

 

Проста душа для нас ліпша як простий ріст,

Від чорних брів міліший конський хвіст*.

 

До луків тужимо ми все й до гострих стріл,

Більш ніж до гарних лиць та до жіночих тіл.

 

Товариш наш — меч гострий та твердий,

Байдуже до пухких та білих нам грудий.

 

 

Ми серце до коня в’яжем, що бистро ніс,

Не до маленьких ніг та золотистих кіс.

 

Острогами коня зіпнем, хай бистро грає,

А жадна Пері нас очима не спіймає.

 

Ми присвятилися війні й боям святим,

Рум’яне личко й стан дівочий — менше з тим!

 

Душа в нас кождого лиш боротьби жадить,

Замість води й вина нам кров ворожу пить!

 

Переклад Івана Франка

 

* Так зв. бунчук, що служив татарам за воєнний стяг (Прим. І. Франка)

 

РЕЗМІ (Багадир I Ґерай)

 

Щедротна доля нечестивим! Чесним — скупа на виказ.

Скарбівня знань до тіла втіх облесним — скупа на виказ.

 

Мій зір тьмяніє від сльози зажури на ніч кромішню:

Щока люблянки сяєвом нещезним — скупа на виказ.

 

Мені алмазну товч у рани сипле жорстока доля,

А зцілювати зціленням чудесним — скупа на виказ.

 

Вірша Резмія вуглиться чернетка на попіл болю, — 

Душа ж, узята полум’ям небесним, — скупа на виказ.

 

Переклад Валерія Ляхевича

 

КЯМІЛЬ (Мехмед IV Ґерай)

 

Повім тобі про горе потаємне:

Вточила доля через край мені

Журби, — аж явне в зорі потаємне.

Звільни з жалів і втіху дай мені!

 

Я — вгорнений в шалицю світоброда,

Я — всім чужий і ниций світоброда,

Я — зійшлий на стежиці світоброда, — 

Хоч кріхту співчуття украй мені!

 

Не руш душі, що прагне милосердя,

На крівцю сліз не перетворюй; стрверди

Свою гостинність — і хай будуть щедрі

Твої долоні: цим зарай мені.

 

В очах моїх — відсвітні серця рани,

А в мізку від твоїх докорів шрами,

Тараниш мені совість і — тираниш…

Скінь тінь твою, мов птах Гумай, мені!

 

Кяміль рече: ти маєш слово чемне,

Ти — джерело доброчину недремне, — 

І я прийшов до тебе недаремне:

Ти хліб потреб переламай мені!

 

 

МЕНҐЛІ II ҐЕРАЙ

 

Б’ємося ми в тенетах, мордуємся в кайданах,

Бо в рабстві у чорнизни кучериків коханих.

 

Коли б на трона сіла вродливиця бездушна —

Стояли б ми у брами прошаччям голодраним.

 

Щоб пилом ніжок ніжних одтінювати очі,

Красуню виглядаєм і звечора, і зрана.

 

Продати нас чужинцю за гріш — простіш немає,

Бо ми трояндоликій — даремщина неждана!..

 

Якби ці вірші схвальність у Навої дістали, —

Зрадів би Крим за мене, Менглі Герая, хана.

 

 

Переклад Миколи Мірошниченка

ЗАЛА ДИВАНУ

Тераса з колонами

при вході в Залу Дивану

Зала Дивану була серцем політичного життя Кримської держави. Кримський
Диван (державна рада) дуже різнився з однойменною установою при
турецькім дворі. Якщо стамбульський Диван був радше «радою міністрів»
(склад котрої мінявся за бажанням султана), то бахчисарайський становив
собою свого роду «парламент»: його постійні члени, кримські беї, були не
міністрами, а повноправними представниками територіяльних громад,
об’єднаних під їхньою владою. Від імені своїх громад (родів) вони й
виступали на зборах високої ради. 

Стіни Зали Дивана — безмовні свідки епохальних подій в історії
Кримського ханату. У цих стінах проводилися збори, на яких кримські
государі спільно зі своїми беями, суддями та придворними чинами
вирішували різні питання внутрішньої та зовнішньої політики, приймали
закони, розглядали найважливіші судові справи, давали авдієнції
іноземним послам. У цім залі визначалися долі Кримської держави, в нім
урочисто сходили на престол кримські хани. В цім залі чиновники, що
приїжджали з Істанбулу, оголошували султанські укази про скасування
ханських повноважень нинішнього хана та призначення нового.

Коли хан сповіщав маґнацтво про засідання Дивана, беї залишали свої
родові маєтки та прибували в Бахчисарай до ханської наради. Церемонії,
що проходили за ханських часів у Залі Дивана, відзначалися врочистістю.
Черговість уходу відвідувачів до авдієнцій визначав спеціяльний
достойник ханської адміністрації — капиджи-баши, символом повноважень
якого був прикрашений сріблом жезл. 

Входячи в Залу, відвідувачі чи іноземні посли наближалися до кримського
государя (що всідав на троні з кольорового сукна, прикрашеного золотим
шиттям), схиляючись у глибокім уклоні перед ним. Члени Дивану
розсаджувалися по довгих лавах уздовж стін. Калга й нуреддін (два
ханських наступника, як правило — молодші брати правителя) займали
почесні місця праворуч і ліворуч від хана. Наступними за ранґом — і за
місцем на лавах — були беї знатних аристократичних фамілій. На
засіданнях були присутні також муфтій (провідник мусульманської громади
країни) та каді-аскери (судді вищого рангу). Замикали шереґ численні
придворні чини, серед яких іноді можна було зустріти й анабеї — матір
(або старшу сестру) хана. Частим доповненням до церемоній у Залі Дивану
була урочиста трапеза, під час якої хан власноруч подавав золоту чашу
особливо шанованим гостям, що вважалося великою честю.

Величезна значимість Зали Дивану для державницьких традицій кримських
татар проявилася в новітній історії в тім, що після Лютневої революції
1917 р. саме в цієї Залі Курултаєм (зборами народних представників) було
проголошене створення незалежного кримськотатарського уряду. 

Тронне місце кримських правителів в Залі Дивану

Інтер’єр зали в ханські часи не був схожий з тим, що гості Палацу бачать
сьогодні. У приміщенні було значно світліше: у всіх чотирьох стінах у
два ряди були прорізані вікна, прикрашені витонченими вітражами (уяву
про котрі дають кілька вітражів, що збереглися у вікнах східної стіни).
Підлога Зали була вимощена мармуровими плитами, а в центрі приміщення
тихо дзюрчав фонтан, встановлений усередині чотирикутного басейну. Іншою
була орнаментація стін і стелі (нинішня здебільша є фантазією російських
художників 19 в., але на розчищеній ділянці стіни можна бачити й
первісні розписи на мотив виноградних грон та імітації мармуру).

Досить розповсюджена леґенда про призначення хор (ґратчастого балкона) у
північній стіні споруди для «підслуховування» ханом ходу засідань у Залі
не може відповідати дійсності: державні порядки Кримського ханства не
передбачали проведення засідань Дивана за відсутності хана. При ханах
подібних балконів було два — один напроти іншого. Радше, тут могли
розміщуватися гості, запрошені на засідання.

 ПОРТАЛ ДЕМІР-КАПИ

Портал Демір-Капи.

фото Paul Barker

Портал обрамлює масивні двері, покриті кутими смугами заліза — звідси
його назва Демір-Капи, що з кримськотатарської перекладається як залізні
двері. Цей портал, розташований у Посольському дворику, був парадним
входом до ханської резиденції.

Портал Демір-Капи збудовано в стилі італійського Ренесансу венетійським
архітектором Алоїзіо Лямберті да Монтаньяна. Алоїзіо відвідав Крим у
1503-1504 р. під час своєї подорожі до Московії, куди він був запрошений
великим князем Іоанном III для будівництва храму в Кремлі. До кримської
столиці майстер потрапив випадково. 

На шляху з Венеції до Москву — в землях Молдавського князівства —
московське посольство, з яким їхав да Монтаньяна й кілька інших
італійських майстрів, було арештовано молдавським князем Стефаном
Великим через дипломатичний конфлікт Московії з Молдавією. 

Довідавшись про це, Іоанн III попросив Менґлі І Ґерая (свого друга й
аліянта) домогтися звільнення посольства з молдавського полону, а потім
допомогти московським дипломатам разом із італійськими майстрами
дістатися до кордону Московії. Менґлі І Ґерай зміг домовитися зі
Стефаном Великим про звільнення арештованих подорожан. Провівши рік на
Кримі та створивши для Менґлі І Ґерая чудовий портал, Алоїзіо Лямберті
да Монтаньяна в супроводі кримських військ успішно досяг московського
кордону, везучи з собою рекомендаційного листа від Менґлі І Ґерая до
Іоанн ІІІ. В цьому листі хан із великою похвалою одзивався про
майстерність архітектора й двічі просив великого князя щедро нагородити
працю Алоїзіо.

Окрім орнаментів, властивих Ренесансу (зображень листів, квітів, монет,
ниток перлів тощо) портал несе два написи арабською мовою. Тексти
написів є такими:

«Власник цього палацу й правитель цього краю, государ величніший,
шляхетніший, Менґлі Ґерай хан, син Хаджи Ґерая хана, хай помилує Бог
його та його батьків в обох світах». 

«Цей величний поріг і ці піднесені двері побудовані за наказом государя
двох материків і хакана двох морів*, государя, сина государя, Менґлі
Ґерая хана, сина государя Хаджи Ґерая хана. 909 (1503)».

 

* Менґлі I Ґерай, розгромивши в 1502 р. волзьку ставку Великої Орди,
вважав себе спадкоємцем ординських ханів — і, відповідно, володарем усіх
теренів, що раніше належали Орді. З цієї причини тут і згадано два
материки — Європу й Азію, а також два моря — Чорне й Каспійське, на які
поширювалася влада колишньої Імперії, а відтепер — Криму.

У центрі верхнього напису поміщено тамгу — символ династії Ґераїв (цей
знак зображувався в Криму на державних печатках і на монетах).

Фраґмент різьбленого орнаменту на порталі

Як указує наведена в написі дата, портал Демір-Капи приблизно тридцятьма
роками старший самого Ханського Палацу. Є підстави вважати, що ця
вишукана споруда, складена з різьблених блоків вапняку, спочатку
знаходилася десь в іншому місці. Таке місце можна вбачати в палаці
Девлет-Сарай, що був ханською резиденцією до побудови Бахчисарайського
палацевого комплексу. Імовірно, після переведення ханського двору до
Бахчисарая портал був розібраний і перенесений з Девлет-Сарая на те
місце, де його можна бачити сьогодні.

 ВЕЛИКИЙ ХАНСЬКИЙ МЕЧЕТ

Великий Ханський мечет

На Палацевий майдан виходить ґалерея при вході до Біюк Хан Джамі
(Великого Ханського мечету). Масивна будівля Біюк Хан Джамі з її
червоним черепичним дахом та двома стрункими 28-метровими мінаретами —
найпомітніша споруда ханської резиденції. Її виразний силует у визначає
загальний вигляд архітектурного ансамблю Ханського Палацу.

Великий Ханський мечет є знаменним із багатьох своїх характеристик.
Збудований у 1532 р. Сахібом І  Ґераєм, ця споруда є першим будинком
Ханського Палацу. Відомо, що в 17 столітті мечет був званий за ім’ям
засновника Бахчисарайського Ханського Палацу — хана Сахиба I Ґерая
(1532-1551).

Каліграфічний напис на стіні мечету: «Хай буде благословенний ремонт
Його Високості Крима Ґерая хана»

Наскільки можна судити, первісний вигляд мечету істотно відрізнявся від
нинішнього: його покривав не черепичний чотирьохсхильний дах, як нині, а
кілька великих і малих куполів. У середині 18 ст. по стінах Біюк Хан
Джамі з’явилися арабські каліграфічні написи. Чорна в’язь літер,
вписаних у фігурні зелені картуші, є здебільша цитатами з Корану, втім
серед них є й згадка про хана Крима Ґерая (1758-64), що займався
ремонтом і оздобленням мечету.

Мінарети Великого Ханського мечету — дві спрямовані до небес вежі,
увінчані гостроверхими крівлями й алемами (бронзовими півмісяцями). Ці
витончені пам’ятки кримськотатарської архітектури, незважаючи на їхній
поважний вік, дотепер здіймаються над черепичними покрівлями палацевих
будівель без видимих ушкоджень. Усередині кожного мінарету влаштовано
кручених сходів із кам’яних щаблів. По них до балконця мінарету перед
початком служби підіймається спеціяльний служитель — муедзин. Він
голосно й мелодійно співає коротку молитву — езан, що закликає віруючих
зібратися в мечеті на службу.

При совєцькім режимі мечет був закритий для віруючих та використовувався
не за призначенням. Нині мусульмани знов моляться в ньому, й езан лунає
над Бахчисараєм як і за ханських часів. Ось текст і переклад цієї
молитви, до якої з зацікавленням прислухаються гості Палацу, що
потрапили сюди під час богослужіння у Великім Ханськім мечеті:

Allahu akbar Бог є великим

Ashadu al la illaha il Allah Визнаю, що немає божества крім Бога

Ashadu anna Muhammad ar-rasul ul-Llah Визнаю, що Мухаммад є посланник
Божий

Hayya al as-salat Поспішайте до молитви

Hayya al al-falah Поспішайте до успіху

Allahu akbar Бог є великим

La illaha il Allah Немає божества крім Бога

 

Інтер’єр мечету: міхраб (ніша в південній стіні), мімбер (дерев’яна
катедра проповідника). Праворуч — вікна Ханської ложи

Зсередини мечет виглядає просторою залою з високими колонами. У
верхньому ярусі мечету за периметром стін (окрім південної) влаштовано
широкого балкона. Частина цього балкона перетворена в окреме приміщення
— Ханську ложу, що має вид заскленої веранди. Вона була місцем молитви
для кримських государів, що відвідували богослужіння в цьому мечеті.
Ложа файно прикрашена вітражами, розписами по стінах і стелі. Це єдине
місце в усьому Палаці, де зберігся такий рідкісний елемент декору, як
ґлазурована біла плитка з синіми візерунками, що покриває стіни. Колись
такою плиткою було прикрашено багато приміщень у Хансараї, але донині її
не збереглося вже ніде, окрім Ханської ложі.

Шандирван — басейн з фонтаном для ритуальних омовінь

Ззовні при східній стіні мечету розташоване абдезхане — приміщення, де
улаштовано невеликого басейну з фонтаном (шандирван) для ритуального
омовіння віруючих перед богослужінням. Двір, що примикає до східної
стіни, нині пустий. Але відомо, що в 18 ст. там розташовувався
реліґійний навчальний заклад — медресе, збудоване ханом Арсланом Ґераєм
у 1750-х рр.

 ЛАЗНЯ САРИ-ҐЮЗЕЛЬ

Вентиляційні отвори в куполах Сари-Ґюзель

Сари-Ґюзель (ця назва в перекладі означає «жовта красуня») — лазневий
комплекс, розташований на схід від Великого Ханського мечету. Ця лазня,
поряд із Великим Ханським Мечетом, є найстарішими будівлями в Ханському
Палаці — до її стіні вмуровано плиту, що повідомляє про зведення цієї
споруди в 1532 р. Сахибом I Ґераем. (Портал Демір-Капи, створений у 1503
р., давніший від Сари-Ґюзель — але він перенесений у Палац з іншого
місця). 

Лазня в культурних традиціях Кримського ханату є набагато ширшим
поняттям ніж лише гіґієнічний заклад. Це є місцем відпочинку, де люди
проводять чимало часу, відновлюючи сили й спілкуючись один з одним. У
своїй суті ця традиція дуже схожа з традицією римських терм, що були
одночасно дискусійними клубами.

Сари-Ґюзель відноситься до типу турецьких лазень і становить собою дуже
вигадливу інженерну споруду. Джерелом тепла в ній є гаряче повітря,
потік якого, проходячи під підлогою, нагріває кам’яні плити підлоги, що
встановлені на низьких міцних колонах. У стінах лазневих приміщень
улаштовані раковини, а в купольних перекриттях — отвори для вентиляції.

При Сари-Ґюзель у ханські часи знаходилася команда лазенників, котрі не
лише опалювали приміщення й прислуговували відвідувачам, але і володіли
прийомами оздоровчого масажу.

Сари-Ґюзель: загальний вигляд

Лазня функціювала майже 400 років — ще в 1924 р. жителі Бахчисарая
використовували її за первісним призначенням. У совєцькі часи
Сари-Ґюзель значно обвітшала і тепер ця будівля знаходиться в числі
перших об’єктів до капітальної реставрації. Наразі Сари-Ґюзель через
свою аварійність не є об’єктом екскурсійного показу, однак неодмінно
стане їм у найближчі роки: на цієї пам’ятці розпочаті реставраційні
роботи.

Похожие записи