Реферат на тему

Архітектура як професія

План

1. Двоєдина сутність архітектури

2. Виникнення професії архітектора

3. Специфіка архітектурної професії

4. Поняття і види архітектурного проектування

5. Види архітектурного проектування

Література 1. Двоєдина сутність архітектури

Як відмічає Б.Г.Бархін, у теоретичному плані завданням архітектури є
організація матеріального середовища шляхом штучного виділення певної
частки простору і утворення за його допомогою матеріальної оболонки
об’єму.

Як стверджували найвидатніші теоретики архітектури всіх часів і народів
– Вітрувій, Альберті, К.Перре, Ф.Каржавін, Ле Корбюзьє, В.Гропіус,
М.Гінзбург, брати Весніни, у зодчестві воєдино переплітаються якісно
різні матеріальні і духовні явища. Ще дві тисячі років тому римський
теоретик зодчества Вітрувій писав, що в архітектурі виступають у єдності
«міцність, користь і краса». Сучасною мовою можна сказати, що в
архітектурі в єдності виступають інженерно-конструктивні,
соціально-функціональні й образно-естетичні елементи.

Природно, що матеріальна сторона архітектури, як правило, має вирішальне
значення для суспільства. Архітектурні спорудження – це, насамперед,
матеріальні об’єкти, що містять, крім того, ще і художні якості. Тому
створення архітектурного об’єкта починається з духовної, творчої, багато
в чому інтуїтивній і евристичної (такої, що відкриває і створює нове)
діяльності зодчого. Потім будівельники об’єктивізують ідейний задум
архітектора – передають його в розпорядження суспільства.

У цілому архітектурне проектування можна охарактеризувати як одну з
областей духовного виробництва, що вимагає сполучення інженерних і
соціальних розрахунків з художньою творчістю. На відміну від
архітектурного проектування, будівництво як соціальний процес являє
собою не духовне, а матеріальне виробництво.

Основне соціальне призначення творів архітектури – виявляти собою
особливі матеріальні і культурні блага, що служать для просторової
організації майже всіх соціальних процесів – праці і побуту, розваг і
культури. У цьому складається головна матеріальна функція
найрізноманітніших архітектурних споруд. Культурна функція архітектури
полягає в її гуманітарній специфіці, — вона завжди і закономірно
повинна бути мистецтвом і вже тому – культурним благом, що створює
художні цінності.

2. Виникнення професії архітектора

Архітектор (у дослівному перекладі з грецького — головний будівельник) у
стародавності сполучав у собі знання технології будівництва й
організації будівельних робіт. Часто він був і теоретиком архітектури,
і практиком-будівельником, і підрядчиком. Грецькі архітектори Філон,
Гермоген, Іктін створили невідомі нам трактати про архітектурне
мистецтво. Перша збережена робота про архітектуру належить римському
військовому інженеру Вітрувію. Античну теорію архітектури вдосконалювали
майстри італійського Відродження Альберті, Палладіо, Серліо та ін.

Професія архітектора в її близькому до сучасного розумінні виникла в
період Відродження в Італії. У Середні віки будівельники соборів були
всього-на-всього підрядчиками – мулярами, або десятниками теслями.
Зажадавши від майстрів більш точних проектів, Відродження дало їм
грецьке найменування «архітекторів» і стало бачити в них художників.

Становлення професії в період Відродження зв’язувалося з виникненням
креслення як специфічного зображення майбутньої споруди. До цього
майстер оперував макетом, який детально зображував майбутній будинок,
або простою первинною схемою, що базувалась на відомому прототипі. Так,
ще перший архітектор Відродження Ф.Брунеллескі керував будівництвом
Виховного будинку у Флоренції лише за допомогою усних указівок
будівельникам з посилання на відомі будівлі такого ж призначення.
Детальні малюнки були виконані ним для новостворених галереї, колонади і
декоративних медальйонів.

Відродження удосконалює проект, вимагаючи від нього точності. Креслення
стало для цього найважливішим засобом. Воно удосконалювалося, стаючи
зображенням з точно заданим масштабом і відмітками висот. З’явилися такі
види архітектурного креслення як обміри, план, перетин, ортогональна
проекція (фасад) і перспективне зображення. Однак невміння замовника
читати креслення вимагало і повернення до макета. Але цей макет робився
столярами не безпосередньо за словами архітектора, а таких, які вже були
в змозі прочитати креслення. Відомими є макети Брунеллескі купола і
ліхтаря собору Санта Марія дель Фіоре у Флоренції.

У період Відродження відбувся перехід професії від
технолога-будівельника до кресляра. Саме уміння грамотно виконати
креслення (а не практична діяльність) відрізняло професіонала
архітектора.

Перші архітектори Відродження спочатку володіли іншим мистецтвом.
Брунеллескі і Мікелоццо, два засновники флорентійської архітектури
Відродження, одержали освіту ювелірів. Цеху ювелірів належав і Леонардо
да Вінчі, який присвятив багато міркувань архітектурі. Це не випадково.
Ювелірна майстерність у Середньовіччя було одним з основних видів
мистецтва і потребувала володіння кресленням і навички скульптора.
Уміння креслити віддалило архітектора від його предтечі – майстра-муляра
і наблизило до художника, інструментом якого теж був олівець і
креслярські інструменти. З XV ст. найменування «інженер», розповсюджене
в середні віки в Італії, замінялося словом «архітектор», у якому бачили
саме художника. І як художник підписував картину, архітектор ставив своє
ім’я на споруді, яку він створював. Нова роль креслення і теоретичної
думки відсунула практичний досвід на задній план. Характерно, що в цей
час у професію приходили люди, які не вміли будувати. Так геніальним
дилетантом був аристократ із Флоренції видатний теоретик архітектури й
автор багатьох будівель Альберті.

Професія усе більше ішла від природного середовища. Ця тенденція
архітектури співвідносилася з філософією Відродження, з ідеєю
особистості-титана, що перетворить навколишній світ. Характерним
прикладом є монастирська каплиця Тімпієтто архітектора Браманте, яка
своїм центризмом наче протидіє складному середньовічному середовищу
монастиря.

Однак у цей період ще зберігалася чуттєвість живого начала. У кресленні
ще бачили малюнок, близький до малюнка художника. В архітектуру прийшли
художники: Рафаель, Бальдассаре Перуцци, Браманте, Джуліо Романо,
Віньйола і скульптори: Мікеланджело, Пьетро Ломбардо, Мікелоццо, Якопо
Сансовіно й ін. Саме з переходом у сферу мистецтва архітектура як вид
діяльності отримала високий статус, а професія архітектора стала
«шляхетною».

Сучасна проблема професії загострилася в XIX ст. у зв’язку з розвитком
техніки будівництва. Архітектору знадобилися значні інженерні знання.
Розвиток міст потребує від архітектора специфічних знань з області
інженерно-транспортних мереж, соціальних, економічних та інших проблем
міста. Професіонала архітектора починають готувати два типи навчальних
закладів – художні і технічні. На рубежі XIX і XX ст. навіть виникає
спеціальність інженер-архітектор, що протистоїть архітектору-художнику.

3. Специфіка архітектурної професії

Видатний французький архітектор ХХ ст. Жорж Канділіс визначив сутність
архітектурної творчості як діяльність «для людини». У завдання цієї
діяльності він уключив не тільки створення середовища, комфортного
фізіологічно, але, насамперед, комфортного духовно .

Таке розуміння архітектури затвердив у ньому Ле Корбюзьє. Молодим
студентам архітекторам «Ле Корбюзьє вказав шляхи просування до нового в
архітектурі, нові матеріали архітектури.

Це були не тільки камінь, бетон, цегла, дерево або метал, але головним
чином Простір — Зелень — Сонце!

… Він переніс нас з вузькоматеріального сприйняття архітектури у
всеосяжне, змінивши і піднявши духовний зміст архітектурної творчості…

— Бачите двері? Пройдіть через них, спустіться сходами, вийдіть на
вулицю. Навпроти ви побачите великий універсальний магазин «Об бон
марше», праворуч і ліворуч невеликі магазини. З одного боку бульвар
Сен-Жермен де Пре, з іншого боку — Монпарнас. Пройдіться пішки,
подивіться на людей, на будинки, на усе, що буде оточувати вас.
Спробуйте зрозуміти життя. Якщо у вас є очі, ви будете гарним
архітектором. Якщо ви сліпий, тим гірше для вас, змінюйте професію.
Архітектура — це життя. Її не вивчають у школі. Її відчувають! Це усе,
що я можу вам сказати» [с. 26,29].

Як приклад такого «життя» Канділіс приводить архітектуру, для якої
питання прагматики й естетики органічно нерозривні, — архітектуру
кам’яниці грецького селянина, де побут і творчість виявляють єдиний
життєвий процес.

«У годині їзди на човні від Пірея, на острові Егіна, селянин на ім’я
Родакіс побудував будинок власними руками. Розташований серед
виноградників, він піднімається на пагорбі, що домінує над морськими
просторами, відкритий чотирьом вітрам.

Це був 1933 рік. Мені було 20 років, я був студентом Афінського
політехнічного інституту.

Той, хто направив мене на відкриття «будинку для людини», був моїм
учителем, надзвичайним наставником, філософом, художником, поетом — усім
чим завгодно, але не архітектором у класичному розумінні цього слова.
Його звали Дмитро Пікіоніс.

Дорогою я став наводити довідки. Мені відповіли:

Будинок зі статуями?

Зі статуями? А втім, чому б і ні!

Нарешті я побачив будинок незвичайної краси, що злився із природним
оточенням, і селянина… Оскільки це був його світ, його життя, Родакіс
вклав у свій утвір усю душу, усе своє серце і всю уяву. І додав ще
зовсім несвідомо те, що необхідно будівлі, щоб стати архітектурою, —
любов і почуття.

Цей об’ємний конгломерат, що панує над навколишнім простором, старий
селянин прикрасив скульптурними зображеннями вусатих голів, розміщених
по кутах кубічних об’ємів. Погляди ліпних масок були спрямовані до
обрію. Ці голови він виліпив сам..

Слухаючи його розповідь, я знайшов скарбницю уяви, фантазії і думки, що
згодом стали для мене сутністю розуміння архітектури.

— Бачиш ці вусаті голови з великими очима, спрямованими до обрію? … Це
турки, голови турків. Турки — це мої заступники, вони охороняють мене,
захищають мій спокій. Я вказав йому на інші скульптурні елементи,
розміщені над входом: змію, свиню, годинник і орла.

— А це що означає?

— Це чотири основи мого будинку. Змія — це знання, свиня — благополуччя,
годинник – час, що минає, а орел — сила. Вони підтримують мій будинок.
Якщо їх забрати, будинок впаде.

Весь внутрішній простір був розділений за функціональним принципом:
місця для роботи і для відпочинку. Навколо двору розміщалися невелика
стайня, курятник, піч для випікання хліба, голубник, причому все це було
розташовано доцільно і наділене особливим значенням.

Цей раціональний комплекс він доповнив ірраціональним — скульптурним
зображенням сфінкса, що височить над двором. Зовсім несвідомо і без
якої-небудь підказки селянин увів у свій будинок дух Заходу — розум в
образах змії, свині, годинника і орла, Сходу — пристрасть у вигляді
турецьких голів і Африки — загадка в образі сфінкса.

У підніжжя пагорба проходила дорога, від якої відгалужувалася вузька
стежина… Вона вигадливо звивалася по відрогах пагорба, перш ніж
підвести до будинку. Здивований побаченим, я запитав його:

— Чому ви проклали настільки довгий шлях? Ідучи щодня на роботу і
повертаючи втомленим додому, ви змушені робити довгий і зайвий шлях. Чи
розумно це?

Він іронічно глянув на мене і сказав:

— Я бачу, що ти ще молодий і не маєш життєвого досвіду.

… Я люблю свій будинок… Тому щораз, обходячи навколо, я немовби
обіймаю його, замість того щоб входити в нього відразу і грубо, як це
зробив би ти.

У будинку кожен його елемент був виконаний з тією ж турботою й увагою.
Це була не просто будівля, але відношення до життя.

— Кімната моя — це саме головне. Тому перед входом у неї я зробив три
високі, важкодоступні щаблі. Тому що треба здолати перешкоду, щоб
потрапити в найбільш важливе і значне приміщення…» [стор. 10-13]

Таким чином, дві сторони архітектури визначають у цілому архітектурну
діяльність, форми і методи архітектурного проектування.

З одного боку, архітектура являє собою двоєдиний процес, що поєднує
прагматичну (рішення функціональних і конструктивних задач) і естетичну
(рішення художньо-образних задач) діяльності. З іншої сторони
архітектурна творчість з’єднує роботу архітектора на інтуїтивному і
науково-логічному рівнях, формує процес синтезування (створення образа)
і аналізу (уявного розчленовування об’єкта на досліджувані фрагменти).
Це вимагає чіткого з’ясування кожної конкретної задачі, що коштує перед
автором, володіння відповідною методологією і методикою для їхнього
грамотного виконання.

Зміст архітектурної професії змінюється з розвитком суспільства,
відбиваючи об’єктивні потреби суспільного виробництва, прогрес культури,
науки і техніки. Діяльність архітектора, пронизуючи всі сфери
виробництва, культури і побуту, спрямована до рішення головної
гуманістичної мети — створенню умов життя, гідних людини.

Соціальна значимість праці архітектора і його відповідальність перед
суспільством зростають в умовах, коли проблеми архітектури як творчості
безпосередньо зв’язуються з громадським життям людей, з формуванням
життєвого середовища людини. Розвиток архітектури залежить від
матеріально-технічних і соціальних факторів; він визначається пануючим
світоглядом і ідеологією. Перед архітектором стоїть задача організації
архітектурно-просторового середовища для тієї чи іншої діяльності
людини.

Органічною частиною цієї загальної задачі стає містобудування.
Безупинний розвиток продуктивних сил вимагає проведення великих
проектно-планувальних робіт, що розповсюджуються на усю територію
країни. Виникають питання реконструкції структури великих і найбільших
міст, соціально-економічної і культурно-побутової основи малих населених
місць, виникають проблеми нових просторових форм розселення і збереження
історичної спадщини. Останнім часом особливо гостро постає питання
вирішення екологічних проблем міста.

e

i

i

oooooooooonoaoaaaaaaaaaaaa

QtSoccccccccccocccccccccccccc

I’”–––oooooooooooooooooooooooooo

«запитів суспільства, проблема всебічного розвитку особистості людини
жадають від архітекторів усе більш широких і глибоких знань, уміння
швидко орієнтуватися в професійних і суміжних сферах діяльності.

Характер соціальних процесів і суспільні функції споруд визначають їхню
просторову організацію. Доцільна організація просторового середовища,
яка складає головну задачу архітектури, вимагає залучення для свого
формування сучасних конструктивних і технічних засобів.

Багатобічна роль архітектури в житті суспільства була б не цілком
охарактеризована, якщо не підкреслити її велике духовне значення як
мистецтва. Тож, техніка, наука і мистецтво тісно переплітаються і
складно взаємодіють у побудові архітектурного твору.

Соціальний, культурний, технічний і економічний прогрес є основою
ідейно-художніх і естетичних достоїнств архітектури. Архітектура, що
задовольняє матеріальні і духовні потреби людини і суспільства,
розуміється як єдність доцільного і прекрасного. Ідеологічні і соціальні
погляди архітектора, його просторові, конструктивні і естетичні уявлення
знаходять своє вираження в художньому образі і новаторському характері
архітектурного твору. Звідси різноманіття проблем, на які повинен
зважувати архітектор.

«Архітектор — це той, хто займається справами людськими… Він повинний
бути художником і поетом, і в той же час знаючим інженером» писав Ле
Корбюзьє.

Архітектура повинна відбивати життя епохи. Це потребує від архітектора
глибокого знання соціальних, технічних, наукових і художніх проблем. Цим
визначається основна задача архітектурної освіти — підготувати
архітектора, здатного охопити життя в її цілісності.

Таким чином, специфіка архітектурного проектування полягає в тому, що
окремі наукові і технічні знання, придбані порізно, інтегруються у
творчому процесі, грані між різними областями знань стираються,
відбувається їхнє взаємне проникнення і комплексне охоплення.
Архітектурне проектування знаходить співвідношення між предметами
гуманітарного, науково-технічного і художнього циклів, синтезуючи їх у
єдиному творчому процесі роботи над чи проектом рішенні іншої
архітектурної задачі.

4. Поняття і види архітектурного проектування

Проектом в архітектурній діяльності називають сукупність технічних
документів (креслень, описів, розрахунків тощо), необхідних для
будівництва і реконструкції будинків, споруд та їх комплексів. Проект
звичайно складається з декількох частин (розділів) —
архітектурно-будівельної, технологічної, енергетичної,
кошторисно-фінансової та ін., які розробляються спеціалістами
відповідного профілю. Склад частин проекту змінюється залежно від
об’єкта проектування.

Розрізняють проекти районного планування, планування і забудови окремих
населених місць (генеральний план), окремих підприємств, комплексів,
будинків і споруд.

У проектуванні окремих комплексів, будинків і споруд виділяються три
основні стадії:

1. Проектне завдання (ескізний проект, форпроект), яке виявляє
можливість і доцільність будівництва чи реконструкції об’єкта і визначає
його основні архітектурно-композиційні, технологічні і технічні
характеристики, а також укрупнені техніко-економічні і вартісні
показники;

2. Технічний проект, який містить докладнішу розробку основних вирішень;

3. Робочий проект (робочі креслення), який фіксує остаточні вирішення
містить повний комплект технічної, фінансової, організаційної
документації, необхідної і достатньої для виконання усіх робіт з
будівництва (реконструкції) об’єкта.

Звичайно проектування здійснюється у дві стадії — проектне завдання і
робочий проект, для складних об’єктів і об’єктів великої архітектурної
значущості виконуються усі три стадії проекту, для невеликих, простих,
дуже поширених об’єктів нерідко одностадійне проектування — так званий
техноробочий проект. Проекти розроблюються у спеціалізованих або
комплексних проектних організаціях, проектних майстернях, рідше — одним
спеціалістом або групою спеціалістів відповідно до прийнятих в
суспільстві (державі) норм, нормативів і правил проектування і
встановленого порядку затвердження.

До специфічних видів архітектурного проекту відносяться:
експериментальний проект, проект повторного застосування, типовий
проект тощо.

Проект повторного застосування — це проект, який розроблений для
конкретного об’єкта, але застосовується без істотних змін для
будівництва іншого аналогічного.

Типовий проект первісне призначений для багаторазового використання
звичайно у будівництві масових будинків і споруд. Для своєї реалізації
типовий проект вимагає т. зв. «прив’язки», тобто доробки і уточнення
проектної документації з урахуванням локальних умов будівництва. Як
правило, така доробка стосується тільки підземної частини будинку у
зв’язку з особливостями рельєфу, ґрунту тощо. Іноді окреме коригування,
яке не змінює загального вирішення конструктивно-просторової структури
(елементи декору, опорядження поверхні тощо), вноситься у фасади.

Експериментальний проект має на меті перевірку нових
архітектурно-планувальних, конструктивних, технологічних та ін. вирішень
для наступного впровадження їх у практику масового проектування і
будівництва.

Виконання проекту архітектором, або групою архітекторів має назву
архітектурного проектування.

Архітектурне проектування — це вид архітектурної діяльності, творчий
процес генерації, формування і фіксації архітектурного задуму (проекту),
тобто ідеальної моделі нової форми (стану) матеріально-просторового
середовища життєдіяльності людини і (або) окремих її складових
(будинків, споруд та їх комплексів, міста і його частини тощо); перший
етап єдиного проектно-будівельного процесу створення штучного
середовища. Архітектурне проектування безпосередньо спрямоване на зміну
або створення нових просторових форм. У системі архітектурної діяльності
архітектурне проектування виступає як найважливіший її етап, на якому
будівництву задається соціальна мета, програма і спосіб зміни
матеріального світу. Як і всякий творчий процес, архітектурне
проектування у своїй суті сугубо індивідуальне, оскільки архітектурний
задум генерується у свідомості однієї людини. Разом з тим сучасне
архітектурне проектування є колективною розумовою діяльністю і об’єднує
знання, навички, труд широкого кола спеціалістів — архітекторів,
конструкторів, технологів, електриків, сантехніків та ін.

Архітектурне проектування поділяється на види: варіантне, індивідуальне,
конкурсне, концептуальне, серійне, типове, експериментальне та ін. Різні
види архітектурного проектування мають багато спільного між собою, як,
наприклад, варіантне і конкурсне, індивідуальне і експериментальне,
конкурсне і концептуальне, типове і серійне. Вони можуть передувати один
одному як окремі стадії: варіантне — індивідуальному, серійному та
експериментальному; конкурсне — індивідуальному, типовому і серійному;
концептуальне — будь-якому іншому, типове — серійному.

До архітектурного проектування відносять також розробку і оформлення
спеціального (архітектурного) розділу комплекту технічних документів
(проекту), за яким повинно здійснюватись будівництво.

5. Види архітектурного проектування

Варіантне проектування — розробка за одним завданням декількох проектів
(варіантів). Варіантне проектування може бути передпроектною стадією
індивідуального або типового проектування. При розробці першого варіанту
якість проекту становить приблизно 60—70 % від потенціально можливої.
Кожний наступний варіант кращий за попередній приблизно на 6—7 %, тому
за рахунок варіантного проектування можна досягти підвищення якості
проекту на 30—40 %. Після 10—12 варіантів якість проекту вже не
підвищується, і розробкою більшої кількості варіантів можна знехтувати.
Варіантне проектування може виступати також різновидом типового
проектування: замість одного типового проекту розробляється призначений
для багаторазового застосування проект з декількома варіантами
об’ємно-просторової композиції, колірного і декоративного вирішення. Це
дозволяє при застосуванні типових проектів точніше враховувати місцеві
умови і різноманітити вигляд забудови. Варіантне проектування
застосовувалось вже у 18 ст. у Франції — під час будівництва м. Шо
(арх. К.-Н. Леду), у Росії в 19 ст.— під час будівництва
Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі (арх. А. Монферран).

В. Дахно

Індивідуальне проектування — розробка проекту конкретного об’єкта
(будинку, споруди тощо) як одиничного. П. і. є найбільш традиційним
видом проектування, зараз в умовах масового будівництва застосовується
тільки при будівництві унікальних будинків і споруд, а також
містобудівних об’єктів. Індивідуальний проект призначається для
одноразового застосування.

Конкурсне проектування — розробка за одним завданням (для одного
об’єкта) декількох проектів і вибір оптимального на основі їхнього
зіставлення.

Концептуальне (пошукове) проектування – це проектування, яке має
будь-які нові ідеї, концепції. Концептуальний проект не призначається
для здійснення і складається із обмеженого, необхідного тільки для
ілюстрації принципового рішення, обсягу проектних матеріалів. За
результатами оцінки проекту ідею, яка міститься у ньому, або концепцію
можна прийняти для подальшої розробки або відкинути. Концептуальне
проектування може передувати індивідуальному або типовому проектуванню,
що сприяє підвищенню якості і зниженню вартості цих видів проектування.
Метою концептуального проектування може бути також розробка явно
нереальних, а то й фантастичних проектів (т. зв. „паперова
архітектура”).

В. Дахно

Серійне проектування зародилося в кінці 40-х рр. ХХ ст. Це особливий вид
типового проектування, розробка серії типових проектів одного об’єкта
(житловий будинок, школа тощо), об’єднаних єдиним підходом,
архітектурно-планувальними та конструкційними вирішеннями, але таких, що
відрізняються будь-якими іншими характеристиками (демографічними,
містобудівними, композиційними та ін.). Серійне проектування сприяє
уніфікації конструкцій, індустріалізації будівництва, поліпшенню
організації роботи будівельних підприємств.

В. Дахно

Типове проектування — розробка проектів, призначених для багаторазового
використання у масовому будівництві. Типове проектування дозволяє значно
скоротити загальну вартість і строки розробки проектної документації. До
якості типових проектів ставляться особливо жорсткі вимоги, оскільки
функціональні та економічні їхні недоліки при багаторазовому
використанні призводять до великих втрат. Типові проекти призначаються
для певної території (зона, підзона) і розробляються з урахуванням її
природнокліматичних, ґрунтових, сейсмічних та ін. особливостей. Типові
проекти «прив’язуються», тобто доопрацьовуються звичайно тільки стосовно
фундаментів з урахуванням конкретних умов будівництва. Типове
проектування особливо поширилося наприкінці 1950-х рр., що дозволило
перейти на індустріальні методи масового житлового будівництва і поклало
початок заводському домобудуванню.

В.Дахно

Проектування експериментальне – індивідуальне проектування з метою
перевірки нових архітектурно-планувальних, конструктивних, технологічних
та ін. вирішень для наступного їх впровадження.

В.Дахно

До специфічних видів архітектурної діяльності відносяться: об’ємне
проектування (проектування окремих будівель і споруд), містобудування,
реставрація пам’яток архітектури, ландшафтне проектування (ландшафтна
архітектура).

Ландшафтна архітектура – це діяльність з формування гармонійного
поєднання природного краєвиду з освоєними людиною територіями,
поселеннями, архітектурними комплексами, інженерними спорудами.

Найбільш складним і багатоаспектним видом архітектурної діяльності є
містобудування (урбаністика). Це комплексна наукова і практична
діяльність, у сферу якої входять принципи, чинники і методи просторової
організації нових міст, а також реконструкції існуючих.

Містобудівна діяльність охоплює дослідження, проектування та управління
процесами реалізації заходів, що визначають формування і розвиток
функціональної та архітектурно-планувальної структури населених місць і
районів у відповідності з демографічними, соціальними, економічними
вимогами та природно-екологічними умовами; розвиток інженерної та
транспортної інфраструктури; збереження і збагачення оточуючого
середовища. Засобами вирішення містобудівних завдань є раціональна
планувальна організація території та узгоджене взаєморозташування
житлових районів, виробничих комплексів, рекреаційних зон, громадських
центрів тощо.

Як галузь архітектурної діяльності містобудування спрямоване на
створення міських ансамблів, що поєднують споруди з природним оточенням.
Масштаб та характер об’єктів визначають особливості архітектурної
творчості в містобудуванні, яка заснована на принципах історичної
спадкоємності, що віддзеркалює об’єктивні умови безперервного процесу
розвитку населених місць.

Література

1. Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією
А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2. М.Б.Бархин. Методика архитектурного проектирования в системе
архитектурного образования: уч.-метод. пособие для архит. вузов и
факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

3. Книга об архитектуре. /сост. А.М.Журавлев и В.И.Рабинович. – М.:
Знание, 1973. – 160 с.

4. Гутнов А., Глазычев В.. Мир архитектуры: лицо города. – М.: Мол.
гвардия, 1990. – 350 с.

5. Посацький Б.С.. Основи урбаністики: навч. посібник для архіт. спец.
Львів: Арніка, 1997. – 116 с.

6. Кандилис Ж. Стать архитектором. Пер. с фр. – М.: Стройиздат, 1979. –
272 с.

7. Жестаз Б. Ренессанс. От Брунеллески до Палладио. Пер. с фр. – М.:
Астрель, 2003. — 160 с.

Похожие записи