Курсова робота

Архітектура стародавнього Риму

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1

Загальна характеристика архітектури Стародавнього Риму

Розділ 2

Архітектура часів республіки

Розділ 3

Архітектура часів імперії

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Як вид мистецтва архітектура входить у сферу духовної культури,
естетично формує оточення людини, виражає суспільні ідеї в художніх
образах. Історичний розвиток суспільства визначає функції і типи
споруджень (будинки з організованим внутрішнім простором, спорудження,
що формують відкриті простори, ансамблі споруджень), технічні
конструктивні системи, художній лад архітектурних споруджень.

В архітектурі взаємозалежні функціональні, технічні, естетичні начала
(користь, міцність, краса). Призначення, функції архітектурного
спорудження визначають його план і об’ємно-просторову структуру,
будівельна техніка — можливість, економічну доцільність і конкретні
засоби його створення. Образно-естетичне начало архітектури пов’язане з
її соціальною функцією і виявляється у формуванні об’ємно-просторової і
конструктивної структури спорудження. Виразні засоби архітектури —
композиція, тектоніка, масштаб, пропорції, ритм, пластика об’ємів,
фактура і колір матеріалів, синтез мистецтв і ін.

Архітектура Древнього Риму зробила величезний внесок у світову культуру.
У цей період римляни будують головним чином споруди практичного
призначення – міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські
приміщення, цирки. До нашого часу функціонує Аппієва дорога, побудована
у 312 р. до н.е., водопровід Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м – критий
канал, місцями порублений у скелі або складений з кам’яних плит і
піднятий на підпорки, де цього вимагав рельєф місцевості. Значними
громадськими спорудами в Римі були базиліки – великі прямокутні будови з
великим залом, розділеним рядами колон на декілька приміщень. Збереглися
рештки базиліки Еміліїв.

Центром торговельного і суспільного життя Риму був форум Романум –
площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди:
Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії,
базиліка Юлія. Для римської культової архітектури типовим був храм
Вести, що мав округлу форму з колонами. Своєрідними були й погребальні
споруди – мавзолеї, колумбарії, які мали різноманітні архітектурні форми
– у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди тощо.

Римський геній найбільше проявився в організації простору. Для цього
римляни звернулися до нових конструкцій – арки і зводу. У Римі зводили
величезні зводи з каменю чи, частіше, з бетону; з’єднувальною речовиною
служив вулканічний попіл – пуццолана. Бетон заливали в дерев’яні форми –
опалубку. Коли бетон застигав, форми видаляли, але оскільки їхнє
створення вимагало чималих зусиль і часу, оптимальним рішенням було
використання одних і тих самих простіших структур. Якщо арка чи звід
зводилися в камені, необхідно було споруджувати тимчасові дерев’яні
конструкції-кружала, що підтримували звід до завершення робіт. Саме в
інженерно-будівельній справі римляни досягли найвищих результатів.

Архітектура Стародавнього Риму – одна із найбагатших у всьому світі і
вона гідна того, щоб займати передові місця в світовій культурі.

РОЗДІЛ 1

Загальна характеристика архітектури Стародавнього Риму

Архітектура, чи зодчество,— мистецтво будувати будинки і їхні комплекси,
призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і
діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне
просторове ядро — інтер’єр. Його характер, виражений у зовнішній формі,
визначений призначенням, умовами життя, потребою в зручності, у просторі
і волі руху. Зв’язана у своєму розвитку з постійно мінливими
матеріальними потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура
є однієї з форм матеріальної культури.

Разом з тим архітектура — один з видів мистецтва. У художніх образах
архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень духовного
розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний задум, його
доцільність розкриваються в організації просторів інтер’єра, в
угрупованні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і
цілого, у ритмічному ладі. Співвідношення інтер’єра й обсягу будівлі
характеризує своєрідність художньої мови архітектури.

Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будівель. Як ні
один інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми
і монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває
своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають
неповторне обличчя, характер, життя, історію. Вони оповідають про
сучасне життя, про історію поколінь.

Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів
архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування
враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення
населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно
розвивається в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура,
живопис, декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї,
закладені в спорудженні. І архітектура й образотворче мистецтво
збагачують один одного в цьому синтезі.

Під Древнім Римом мається на увазі не тільки місто Рим античної епохи,
але і всі завойовані ним країни і народи, що входили до складу
колосальної Римської держави — від Британських островів до Єгипту.
Римське мистецтво — вище досягнення і підсумок розвитку древнього
мистецтва. Його створювали не тільки римляни (чи італіки), але і древні
єгиптяни, греки, шини, жителі Піренейського півострова, Галлії, Древньої
Німеччини й інші народи, покорені Римом, що колись стояли на більш
високій стадії культурного розвитку. Римське мистецтво склалося на
основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва місцевих
італійських племен і народів, у першу чергу могутніх етрусків, власників
древньої високорозвиненої самобутньої художньої культури. Вони
познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні варіанти зводів,
тосканський ордер, інженерні спорудження, храми і житлові будинки й
ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим
портретом, що вирізняється гострим сприйняттям натури і характеру.

У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа, зате
на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали місцеві
традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури внесли
грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста були
центрами наукового життя і художньої культури античності.

Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але і в
провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і
греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили
його і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали
умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій
дисципліні, тяжінню до видовищності і парадності. У римських містах у
відомій мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні
нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадами, арками,
монументами.

Римська архітектура не може зрівнятися в художній чарівності з грецькою,
але вона грандіозна, дуже ефектна і по своїй інженерно-будівельній
техніці іде далеко вперед від простої балкової конструкції грецького
храму. В ній вперше з’являється конструкція зводів. Типи римських споруд
різноманітні, світські не менш значимі, ніж культові, і багато з них
утвердилось в світовій архітектурі на століття. Це, наприклад, тип
базиліки із склепінним перекриттям, який в результаті ліг в основу
християнських церков (в Римі базиліка була світською спорудою); це
потужні акведуки – багатоярусні кам’яні мости, які несуть водопровідні
труби; це пишні тріумфальні арки, які споруджували в честь військових
перемог. В І і ІІ ст. були збудовані знаменитий Колізей – амфітеатр, що
поміщав десятки тисяч глядачів, де проходили гладіаторські бої і
цькування тварин, і грандіозна купольна ротонда – Пантеон, “храм всіх
богів”, в якому вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього
вигляду на внутрішній простір храму.

Римляни вперше стали будувати «типові» міста, прообразом яких явились
римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці —
кардо і декуманум, на перехресті яких зводили центр міста. Міське
планування підкорялося строго продуманій схемі.

Практичний склад римської культури позначався в усьому — у тверезості
мислення, нормативному уявленні про доцільний миропорядок, у
скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у
тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної
прози, у примітивній конкретності релігії.

У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура,
пам’ятники якої і тепер, навіть у руїнах покоряють своєю міццю. Римляни
поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце
належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і
були розраховані на величезну кількість людей.

В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по
висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству
композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні
спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані) як архітектурні об’єкти в
міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури
розкриваються в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у
художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних
засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян
було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки
пануючого класу, але і мас міського населення.

Історія Риму поділяється на два етапи. Перший — епоха республіки, —
наставша у кінці VI ст. до н.е., коли з Рима були вигнані етруські царі,
і тривав до середини I ст. до н. е. Другий етап — імперський — почався
правлінням Октавіана Августа, перейшовшого до єдиновладдя, і тривав до
IV ст. н.е. [2, c. 102-103]

РОЗДІЛ 2

АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ РЕСПУБЛІКИ

Початок давньоримського мистецтва відноситься до періоду республіки
(кінець VI — середина I ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період
утворення світової рабовласницької держави, різнорідної в етнічному і
соціальному складі, складною по господарській і громадській організації.

Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень:
амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки й ін. На римському ґрунті
одержали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри,
храми, мости, надгробні пам’ятники. Раціоналізм, що лежить в основі
римської архітектури, виявлявся в просторовому розмасі, конструктивній
логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, строгій
симетрії і чіткості.

З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави в Рим
проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив багатств із
завойованих країн протягом III-I ст. до н.е. змінили натуру римлян,
породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у величезній
кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів. Римські
храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.

Захоплення грецьким мистецтвом проявилося насамперед у звертанні до
ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав
конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у
декоративних цілях.

Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна. Римляни
винайшли бетон — найважливіший будівельний матеріал, за допомогою якого
закріплювали споруджувані будівлі. Вони відкрили новий спосіб зведення
будинків — монолітно-оболонковий замість стояково-балкової системи. При
стояково-балковій системі, як зрозуміло з назви, основу конструкції
складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка. Основу
монолітно-оболонкової системи складають дві вузькі цегельні стіни, між
якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися
мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва
видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких
лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж
римських будівель дожили до наших днів.

Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не
могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень зі
склепінними і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали
конструктивну роль, причому частіше застосовувалися запозичений у греків
пишний коринфський ордер і строгий тосканський, успадкований від
етрусків.

Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень —
створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор.
Необхідність їх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і
купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у
Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і
культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської
і європейської архітектури.

Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю.
Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у
римській архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової
висоти в підніжжях зводу (п’ятах) і вершині (де закладений замковий
камінь) вийшов хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані
квадрат. Внутрішня поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї —
ребра, у основі яких зосереджується тиск зводу. Це дало можливість
прорізати опорні стіни напівциркульними арками, замінити стіну окремими
стовпами, що приймали на себе тиск арки.

Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на
квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало
ефектне розчленовування внутрішнього простору. Із перекриття, що
рівномірно піднімалося нагору, круглої в плані будівлі виник купольний
звід, що утворив півкулю. Багатокутні в плані приміщення перекривалися
зімкнутими зводами (монастирський звід) чи сферичним куполом. В
останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки на середину
бокових стін, а перехід від форми окружності до багатокутника
заповнювався увігнутими сферичними стінами — «вітрилами».

У республіканський період склалися основні типи римської архітектури.

Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн
знайшла відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних
споруджень. У них раніше всього проявилася своєрідність римського
мистецтва.

Звертають увагу грандіозні спорудження — древні оборонні стіни Рима, що
виник ще в VIII ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капітолії, Палатині і
Квирипалі, вимощені з каменю (рання — VI ст. до н.е. і так звана
Сервієва стіна — 378—352 р. до н.е.).

Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували різні
частини країни. Ведуча до Рима Аппієва дорога (VI-III ст. до н.е.) для
руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що вкрили пізніше всю
Італію. Біля долини Аріччі дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню,
плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197
м довжиною, 11 м висотою), розчленованою в нижній частині трьома
наскрізними арковими прольотами для гірських вод.

Поступово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом
світу. Могутні мости й акведуки (акведук Аппія Клавдія, 311 р. до н.е.,
акведук Марція, 144 р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів,
зайняли помітне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих
околиць, входячи невід’ємною частиною в пейзаж Римської Кампаньї. До
найдавніших склепінних конструкцій відноситься стічний канал (клоака
Максима) у Римі, що зберігся до наших днів.

Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона
називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі
акрополя. У римлян це був форум. Спочатку це був центр ремесел і
торгівлі, але потім, включивши в себе прилягаючий до нього коміцій
(місце народних збор) і курію (будинок сенату), форум об’єднав у собі
також адміністративні і політичні функції. Тут відбувалися події, що
торкалися повсякденного життя рядового римлянина, але тут же розігралося
і багато драматичних епізодів римської історії. Тут відбувалися всі
головні міські події: збори, ради, тут оголошували важливі рішення,
навчали дітей, торгували, вона служила ареною політичної діяльності,
народних зборів, військових тріумфів. Форум був домівкою римського
красномовства, а разом зі своїми нащадками, сусідніми імператорськими
форумами, він став колискою римського права. Форум постійно згадується в
римській літературі. Слово «форум» застосовується як до простору під
відкритим небом, так і до прилягаючих будинків. Походження слова “forum”
було неясно самим древнім. Варрон, «самий вчений з римлян», зв’язував
його з дієсловом “ferre” («нести») і витлумачував як місце, куди
«виносилися» усі суперечки, а також товари. Така інтерпретація цінна вже
тим, що вказує на дві споконвічні функції форуму. Сучасні учені воліють
зводити його до слова “fores” («двері») і прислівникам “foras”, “foris”
(«зовні»), припускаючи, що із значення «місце перед» згодом вийшло
позначення «площі поза міськими ворітьми», а виходить, «базарної площі».
Однак контексти, у яких використовується близьке слово “forus”, вказують
у більшому ступені на «закрите місце», так що для римлян архаїчного
періоду форум цілком міг означати «обгороджену площу в долині за
міськими стінами», що приблизно відповідає ринкам поза стінами
провінційних італійських міст у Середньовіччя і новий час. Згодом
зв’язок, що спостерігався в слові «форум» із судовими засіданнями і
політичними дебатами, привів до виникнення більш абстрактного значення,
прийнятого в сучасному світі: форум – це «місце дискусій». В
архітектурний ансамбль входили храми, базиліки, крамниці торговців,
ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян, політичних
діячів і були оточені колонами, портиками.

Найдавніший форум у Римі — республіканський форум Романум (VI століття
до н.е.), до якого сходилися всі дороги. З його трибун лунали промови
найбільших римських ораторів, воєначальників. Надалі до цього форуму
примкнули форум Цезаря, імператорів Августа, Весисіана, Нерви і Траяна.
Зараз від Форуму Романум залишилися лише фундаменти будівель; первісний
його вид представляє реконструкція.

Область форуму утворилася в результаті ерозії вулканічних і озерних
відкладень у ту геологічну епоху, коли цей потік ніс з гір і височин
набагато більшу кількість води, ніж в історичний час. З цієї причини
область форуму виявилася заболоченою. У найбільш ранні епохи люди, що
обживали пагорби і використовували нижню частину їхніх схилів для
поховання, воліли не заходити на ненадійну підтоплюючу заплаву цієї
долини. Після об’єднання гірських селищ активність місцевих мешканців
довгий час обмежувалася лише деякими ділянками злегка піднятих країв
низини. Політичним цілям служили розташовані в північній частині даної
території коміцій і курія – місце зборів і будинок сенату. Тут було
чотири головних культових центри: на півд.-заході – вівтар Сатурна,
пов’язаний з насінним зерном; на північ.-заході – вівтар Вулкана,
присвячений вогню в його руйнівній іпостасі, яку потрібно було
умилостивити, і благодійної іпостасі, що кликали на допомогу ремісники і
художники; до півд.-сходу розташовувалося святилище Вести, міський очаг
з його негасимим вогнем і запасами хліба; поблизу від нього до заходу –
ключ Ютурни, джерело цілющої вологи. Цю початкову стадію можна відносити
до періоду, що асоціюється в літературній традиції з іменами чотирьох
перших легендарних царів Рима, з 753 по 600 до н.е.

Друга стадія розвитку форуму збігається з правлінням щонайменше
напівісторичної етруської династії Тарквініїв, останніх трьох царів
Рима, з 600 по 510 до н.е. Цей період представлений найбільш древніми
знахідками, у тому числі основою чотирикутного в перетині стовпа з
фрагментарним написом під «Чорним каменем» (“lapis niger”), тобто чорною
плитою між форумом і коміцієм; він залишив свій слід і в орієнтації
деяких будинків на підступах до площі форуму (при зміні осей ця
орієнтація була надалі практично цілком втрачена). Древні руїни мають
правильну, хоча і приблизну орієнтацію по осях північ – південь і захід
– схід, у той час як усі будинки, побудовані починаючи з перших років
Республіки, тобто з 509 р. до н.е. (храм Сатурна, звичайно датується 497
р. до н.е., храм Кастору і Поллукса, 496–484 до н.е.), повернені щодо
первісної осі приблизно на 45°. У силу цього використання сторін світу
для визначення положення різних будівель виявляється досить умовним.
Наприкінці царського періоду на вершині Капітолійського пагорба, у
кінцевому пункті ритуального обходження Палатіна, яке здійснювали
тріумфальні процесії, що обгинали форум чи проходили через нього (згодом
цей шлях стали іменувати Священною дорогою), був зведений величезний
державний храм, де вшановували Юпітера Всеблагого Величнішого (Optimus
Maximus), Юнону і Мінерву. Далі слідували два вже згаданих храми початку
республіканської епохи, що виходили на форум з південного заходу і
південного сходу. Храм Сатурна свідчить про зміну в релігійних поняттях,
про перехід до персоніфікованого божества, що живе в будинку. Храм
Кастору і Поллукса, зведений у пам’ять перемоги, здобутої над латинами
бл. 496 р. до н.е. біля озера Регіл, зробився офіційним святилищем
римських вершників, які відзначилися в бою завдяки допомозі Божественних
Вершників. Тим часом долина була осушена, що відбулося в результаті
зусиль Тарквініїв по регулюванню протикавшого тут потоку. Згодом потік
був перекритий зводами і схований під бруківкою і новими будинками
форуму; спорудження одержало назву Клоака Максима. Курцієво озеро, що
знаходилося поблизу русла струмка і довгий час залишалося заболоченим
місцем, згодом було також осушене. У результаті цих змін невелика
долина, що стала звичайним місцем ділових зустрічей мешканців пагорбів,
що уже відчули себе громадянами єдиної держави, здобувала для них усе
більшу привабливість. Почалася багатовікова історія цього місця як
центра громадського життя Рима. У наступні сторіччя відбувався
упорядкований процес переробок форуму. З ростом населення і підвищенням
адміністративної і політичної активності, з одного боку, і збільшенням
площі Рима – з іншого, чисто утилітарні і відволікаючі заняття, такі, як
торгівля, підприємництво і ремесла, поступово витіснялися з форуму.
Довгі ряди крамниць, що облямовували витягнуті північну і південну
сторони відкритої площі, були поступово замінені будівлями нового типу,
базиліками, що, при деякій архітектурній подібності зі своїми
попередниками, утворили за перевагою адміністративне і фінансове серце
міста. Центральний відкритий простір зробився основним місцем похоронних
церемоній, що супроводжувалися двобоями гладіаторів і інших видовищ.
Панегірики покійному вимовлялися зі спеціальних узвиш (одне з них
знаходилося перед храмом Кастору і Поллукса), а глядачі розташовувалися
на балконах верхніх поверхів базилік.

Роль форуму в житті римлянина середини 2 ст. до н.е. розкривається в
Куркуліоні Плавта. Актори тут тимчасово віддаляються зі сцени, а
керівник трупи звертається до публіки і, міркуючи про одного з тільки що
виступавших персонажів, рідкісному пройдисвіті, говорить: «Я розповім
вам, де на форумі можна відшукати таку людину», після чого перелічує
відповідні місця. Згадується ним «базиліка» – безсумнівно базиліка
Порція, найбільш рання з відомих нам споруд такого типу в Римі. А
оскільки вона була зведена в 184 р. до н.е., тобто в рік смерті Плавта,
практично немає сумніву в тім, що цей пасаж, ніяк не пов’язаний з
основним сюжетом п’єси, з’явився в режисерському варіанті Куркуліона при
поновленні постановки якийсь час після смерті автора. У період пізньої
республіки форум отримав особливу значимість насамперед для суспільного
і політичного життя Рима. На форумі ще до проголошення Республіки стояла
Регія [1, c. 367] – одна із найстарших у Римі будівель, що відносилася
до епохи перших царів і в значній мірі перебудована в 148 р. до н.е. і в
36 р. до н.е. Як правило, він використовувався для адміністративних
служб. У більш ранні часи платформа оратора, зведена на кордоні між
форумом і коміцієм, була повернена передньою стороною до коміція, а на
форум виходила задом, так що оратор звертався не до багатолюдних
народних зборів, але до більш нечисленної й елітарної аудиторії.
Найважливіша зміна відбулася в 145 р. до н.е., коли Гай Ліциній Красс,
популярний чи шукавший популярності оратор, повернувся обличчям до юрби,
що зібралася на форумі, поклавши початок більш демократичному звичаю.
Виникавші ще колись у політичному житті Рима проблеми знайшли
відображення в тому, що на нижньому схилі Капітолія було зведене
святилище, присвячене Конкордії, що уособлювалось згоді всіх станів у
державі. Грізним нагадуванням для зловмисників служила єдина в Римі
державна темниця (фактично камера для виконання смертних вироків),
побудована на первісному криничному фундаменті. Наші відомості про
зв’язані з форумом пам’ятники і події, що відносяться до останнього
півстоліття існування республіки, відрізняються куди більшою жвавістю,
чим дані про більш ранні періоди. Цим ми переважно зобов’язані життю,
творчості і самій особистості Цицерона, адвоката, державного діяча і
письменника. Багато його ораторських тріумфів були пов’язані з форумом.
Юлій Цезар зробив на форумі корінні перетворення, змінив планування
будинків і відкритих площ. Із ще великим розмахом ці заходи проводив
Август, що поклав початок блискучому (з архітектурної точки зору)
періоду в історії форуму.

Колишнє ораторське узвишшя було скасоване – разом із усіма пов’язаними з
ним республіканськими спогадами. Центральну площу упорядкували і
вимостили, розширивши від величних нових ростр (трибун) на західній
стороні до відповідного їм узвишшя перед храмом Божественного Юлія на
східній стороні, того місця, де після урочистої мови, вимовленої Марком
Антонієм із західних ростр, тіло диктатора було віддано вогню. Згодом
став виникати ряд нових, допоміжних форумів (причому деякі з них
розміром перевершували той, який служив для них зразком), де
розгорталася різна адміністративна і комерційна діяльність, яку б уже не
зміг вмістити старий форум. Традиційні функції коміція як місця
голосування перейшли до Юлієвої огорожі (септи) на Марсовому полі.
Керівництво справами імперії, що здобували усе більший розмах,
здійснювалося тепер з імператорських палаців, розташованих на Палатіні.
Однак матеріальним осередком життя громади як і раніше була звична
низина: тут у великих базиліках як і раніше засідали суди, переможні
імператори, повертаючись з заморських походів, все так само проходили
через форум до того місця, де завершувалося святкування тріумфу, тут же
з однієї із ростр вимовлялися надгробні мови. Зміни, що поступово
відбувалися в зовнішньому вигляді форуму, відбивали зміни в державному
ладі, житті і заняттях людей аж до кінця античності. Військові
досягнення Доміціана (правив 81–96 рр. н.е.) відбилися на колосальній
кінній статуї з бронзи; Траян (правив 98–117 рр. н.е.) (або Адріан,
правил 117–138 рр. н.е.) залишив пам’ять про свої благодіяння у виді
написів на двох прикрашених скульптурами мармурових балюстрадах.
Костянтин і всі його спадкоємці аж до варварів у 5 ст. залишили на
форумі підписані пам’ятники. Тут височіє навіть мармурова колона більш
раннього періоду – це останній на форумі пам’ятник епохи імперії. Отже,
той вид, у якому римський форум з’являється перед нами сьогодні, навіть
якщо залишити осторонь доісторичний період, Середньовіччя і сучасність,
дозволяє побачити результати діяльності римлян протягом приблизно 12-ти
століть. Різні ділянки форуму неодноразово потерпали від пожеж і потім
знову відбудовувалися. Рівень бруківки неодноразово піднімався. Спочатку
будівельники використовували місцевий матеріал, головним чином дерево і
сирцова цегла, захищаючи їх теракотовою черепицею. Потім вони
переконалися в перевагах каменю, який добувався в сусідніх каменоломнях,
і, нарешті, у хід пішли дорогі сорти мармуру, їх привозили здалеку і
мистецьки обробляли. На зміну древньоіталійським і етруським
декоративним елементам прийшли архітектурні прийоми з Греції і з
елліністичного Сходу, але основний план храму при цьому незмінно
зберігався: закрите приміщення, поставлене на високу прямокутну основу і
зміщене до його дальнього кінця. Точно так само і храм Вести ніколи не
змінювався в плані і зберігав круглу форму, незважаючи на те, що колишня
глинобитна хатина, захищавша священний очаг, була тепер виконана в
мармурі. При зведенні міцних фундаментів, товстих стін і склепінних
перекриттів усе частіше використовувався бетон. Сяюча позолота бронзової
черепиці і яскраве фарбування штукатурки безсумнівно сприяли жвавості
враження, що створювалося комплексом будинків форуму. Можливо,
різнорідним елементам цього ансамблю не вистачало погодженості й обліку
вже наявної забудови, можливо, що накопичення нових будинків оберталося
безладдям і хаосом, а вироблена в підсумку дія вирізняла скоріше
брутальність, ніж витонченість. Але всі ці недоліки свідчили про
невичерпну життєву енергію Рима, про багатовіковий безустанний розвиток.
На нижньому рівні під відкритим небом розташовувався брукований
прямокутник, що простирався від однієї офіційної ораторської трибуни до
іншої. Уздовж обох довгих сторін розташовувалися криті колонади. На
заході на тлі неба вимальовувалася темна маса Табулярія (будинку
державного архіву), що стояв на склепінних підземних поверхах. Це був
зовсім новий тип громадської будівлі, і той факт, що він з’явився вперше
в римлян, говорить про їхню виняткову повагу до історії. Ззовні
Табулярій був декорований грецьким ордером, усередині ж він складався із
системи склепінних приміщень. За Табулярієм можна було розрізнити два
виступи Капітолійського пагорба з висівшими на них храмами
Капітолійської тріади богів Юнони і Монети. На сході Священна дорога
піднімалася по схилі і перевалювала в наступну долину, слідуючи по
прямій лінії, заданою колосальними будинками епохи Нерона. Так можна
було потрапити до Золотого Палацу Нерона. Ще далі до півночі височіли
інші міські пагорби, а на південному заході відкривався Велабр, ще більш
глибока проходила між Капітолієм і Палатіном долина. По ній можна було
вийти до Тібру, куди стікали по Велабру дренажні води. На форум можна
було потрапити не тільки по Священній дорозі, яка тяглася уздовж усієї
площі, а потім, вийшовши до схилу Капітолійського пагорба (clivus
Capitolinus), виходила на його вершину до найбільшого державного храму.
На форум виходили ще три дороги з півночі, дві – з півдня, а також
сходи, що піднімалися до північного піка (цитаделі) Капітолія і до
північного краю Палатіна. Ця безліч підходів свідчить про центральне
положення форуму в Римі. Поступово всі чотири кути форуму прикрасилися
тріумфальними арками. Арки на півдні форуму увічнили перемоги Августа і
Тіберія. Відкрита площа і будинки, що її оточували, були заповнені
пам’ятниками діячам стародавності і їх давніх здійснень. Численні
культові об’єкти – обидва храми, малі святилища і вівтарі – підтримували
наступність етапів релігійної свідомості римського народу.

На площі височіли храми, серед них храм Вести, богині-діви, у якому
горів незгасний вогонь, що символізував життя римського народу. Тут же
піднімалися колони, до яких прикріплювали ростри — носи переможених
ворожих кораблів (звідси і назва — ростральна колона), і проходила
«священна дорога», уздовж якої стояли таберни — крамниці ювелірів і
золотих справ майстрів. Колись тут стояли і крамниці торговців, але вони
були виведені за межі площі, утворивши окремі невеликі форуми: форум
Боаріум – м’ясний ринок і форум Оліторіум – овочевий ринок. Форум
поступово обростав не тільки будинками, але і почесними статуями
римських громадян. В епоху імперії до нього будуть прибудовані храми,
присвячені богам і обожненим людям.

В епоху республіки, особливо в V-II ст. до н.е., храм — основний тип
громадської будівлі. Він склався поступово в результаті схрещування
переважаючих місцевих італійсько-етруських традицій із грецькими,
пристосованими до місцевих умов. Будувалися круглі і чотирикутні
псевдопериптери із входом лише з головного фасаду. Круглий храм —
моноптер складався із циліндричної основи, оточеної колонадою. Вхід був
по етруському звичаю з однієї, торцьованої, сторони.

Архітектурна типологія храму Юпітера Капітолійського в Римі із целлою і
нависаючою над нею покрівлею, очевидно, належить до будівель етрусків.
До трьох грецьких ордерів римляни додали тосканський, що представляє
собою трохи спрощену версію доричного, і композитний, у якому з’єднані
риси іонічного і коринфського ордерів. Римляни внесли і деякі зміни в
самі ордери, наприклад у римських доричних колон з’явилися бази. У
цілому римські прямокутні в плані храми подібні грецьким.

Круглий храм Сівілли (чи Вести) у Тіволі (I ст. до н.е.), під Римом,
оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами із
зображенням традиційного римського мотиву — бичачих черепів,
«букраніїв», з яких звисають важкі гірлянди. Це був символ
жертвоприношення і пам’яті. Ордер у таких храмах вирізнявся твердістю
малюнка і сухуватістю: колони утратили властиву їм у Греції
пластичність. Грецький круглий периптер звичайно мав східчасту підставу
і був розрахований на круговий огляд. Храм Сівілли в Тіволі, як і
етруські храми, поєднує фронтальну строго симетричну подовжню осьову
композицію і круглу. Вісь храму підкреслена парадним входом з
розташованими перед ним сходинками, дверима і вікнами. Масивна, зі
склепінними прольотами основа храму в Тіволі створює перехід від
кам’яного обриву скелі, що він мальовничо завершує, до витонченої
круглої ротонди коринфського ордера з легким фризом з гірлянд. Піднятий
на високу основу, гармонічний по пропорціях, зі стрункою і строгою
колонадою, наповненою світлом, храм домінує в пейзажі. Його спокійні
гармонічні форми контрастують з бурхливим каскадом водоспаду.

Прямокутні римські храми також відрізнялися від ордерних грецьких, як
показує добре збережений храм Фортуни Віріліс на Бичачому форумі в Римі
(I ст. до н.е.) – унікальний зразок раннього завершеного римського храму
типу псевдопериптера із замкнутою фронтальною осьовою композицією.
Грецький периптер у ній розчленований на відкритий з усіх боків глибокий
передній портик і целлу, оточену напівколонами, що зливаються зі стіною.
Акцентуючи головний фасад портиком із вільно стоячими колонами і
парадними сходами входу, архітектор об’єднав його із замкнутою целлою
іонічним ордером. У нього теж вхід лише з одного боку, іонічні колони
завершуються капітелями скромного малюнка. Фронтон зовсім «негрецький»,
без скульптур усередині його тимпана і з багатими, строго накресленими
профілями.

Чудові римські мости I ст. до н.е. Так, міст Мульвія крім його
практичних достоїнств (він простояв більш двох тисяч років) вирізняється
виразністю образа. Міст як би спирається на воду півкругами арок, опори
між якими для полегшення ваги прорізані високими і вузькими прорізами.
На арках зверху лежить карниз, що додає мосту особливу закінченість.
Міст немов крокує від берега до берега безупинно йдучими арками: він
динамічний і одночасно стійкий.

Своєрідність римської архітектури позначилося в створенні нового типу
приватного житлового будинку багатих землевласників, торговців,
ремісників. Римські особняки — це здебільшого одноповерхові будинки, у
яких затишність сімейного побуту сполучалася з пристосованістю до
ділового життя.

Частково зовнішній вигляд римського міста можна представити на прикладі
Помпеїв — італійського міста, що разом з містами Геркуланум і Стабії
загинув у 79 р. н.е. у результаті виверження вулкана Везувій. Поховане
під попелом місто випадково знайшли при будівництві водопроводу в XVII
ст. З 1748 р. до наших днів продовжуються його розкопки. Місто мало
регулярне планування. Прямі вулиці обрамлялися фасадами будинків, унизу
яких були влаштовані лавки-таберни. Великий форум був обнесений
прекрасною двоповерховою колонадою. Там знаходилися святилище Ісіди,
храм Аполлона, храм Юпітера, великий амфітеатр, побудований, як і в
греків, у природному поглибленні. Розрахований на двадцять тисяч
глядачів, він значно перевершував потреби жителів міста і призначався
також для приїжджих (населення Помпеїв складало не більш десяти тисяч
чоловік). У місті було два театри.

Чудові помпейські будинки — «домуси». Це були прямокутні спорудження, що
тяглися уздовж двору, а на вулицю виходили глухими торцевими стінами.
Головним приміщенням був атріум (від лат. atrium — «закопчений»,
«чорний», тобто приміщення, що почорніло від кіптяви), що виконував
священну функцію. Рим при основі мав у самому центрі культову яму —
«мундус», куди всі жителі кидали плоди і жменю землі зі своєї старої
батьківщини. Відкривалася вона лише один раз в рік — у день Підземної
богині чи не відкривалася зовсім. Кожен будинок повторював цю модель: в
атріумі часто був отвір у центрі даху — комплювій. Під ним знаходився
басейн для збору води, близький до мундусу, — імплювій. У цілому атріум
виконував функцію «світового стовпа», що пов’язував кожен римський
будинок з небесами і підземним світом. Не випадково в атріумі стояли всі
найважливіші речі: важка скриня із сімейними цінностями, стіл типу
жертовника і шафа для збереження воскових масок предків і зображень
добрих духів-заступників — ларів і пенатів.

У більш розкішних будинках влаштовували ще один двір, оточений
колонадою, і сад. У будинку Веттіїв навколо атріуму розміщувалися служби
і контори, де хазяїн зустрічався з клієнтами, а навколо більш
віддаленого від входу і схованого від сторонніх очей перистильного двору
проходило життя родини. Архітектура такого будинку орієнтована на
внутрішній простір. Зовні прикрашали тільки фасад. Іноді в ньому
проробляли кілька невеликих вікон, але часто їх узагалі не було,
оскільки через атрій і перистильний двір у будинок попадало досить
світла. Скульптура, мармурові рельєфи і фрески прикрашали нарядні покої,
у дворику нерідко споруджували фонтани.

В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним
простором, близьким космосу. Гарним прикладом етруського житла є будинок
Альбуція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські
колони.

Але за походженням Помпеї були містом грецьким. Той же помпейський
будинок був одночасно проникнутим і еллінським духом. Ні в чому так
яскраво він не проявляється, як у дивовижних перестильних двориках –
невеликих шматочках природи, ув’язнених усередині самих будинків і що
представляють як би невеликі садки чи квітники з фонтанами і німфеями,
мармуровими рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим
повітрям і прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів.

Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески показують,
яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки (II —
кінець I ст. до н.е.) розписували в так званому першому помпейському
стилі. Стіни будинків були розкреслені геометричним орнаментом, що
нагадував обкладку стін напівкоштовними каменями. Потім цей
«інкрустаційний» стиль замінився «архітектурним», чи другим помпейським.
Він був у моді протягом I ст. до н.е. Майстри другого помпейського стилю
перетворювали інтер’єр у подобу міського пейзажу. В усю висоту стін йшли
зображення колонад, усіляких портиків, фасадів будинків.

При всіх досягненнях римській архітектурі властиві риси обмеженості.
Тенденція звеличувати владу імператорів, спрямованість до масштабних
перебільшень, зовнішніх ефектів лише свідчить про кризу Римської
республіки. Після розгрому численних повстань і завершення громадянських
воєн почався період стабілізації, але вже в умовах твердої диктатури
імперії.

РОЗДІЛ 3

АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ ІМПЕРІЇ

Наприкінці I ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки
перетворилося в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до
єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваний Августом
(Блаженним). Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж
Октавіана проголосили імператором (27 р. до н.е.), це означало, що йому
вручають вищу військову владу. Офіційно він усе ще вважався одним із
сенаторів, хоча і «першим серед рівних» — принцепсом. Час правління
Октавіана називається принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво
почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. До кінця I ст.
н.е. панують дві династії: Юліїв – Клавдіїв і Флавіїв.

Так званий «римський світ» — час затишку в класовій боротьбі, що
наступила на початку правління Августа,— стимулював високий розквіт
мистецтва, ріст будівництва. Античні історики характеризують період
правління Августа (27 р. до н.е.— 14 р. н.е.) як «золоте століття»
Римської держави. З ним пов’язані прославлені імена архітектора
Вептрувля, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія і Горація.

Офіційним напрямком у мистецтві став «августовий класицизм», що надав
величезний вплив на наступний розвиток західноєвропейського мистецтва.
Римські художники орієнтувалися на великих майстрів Греції часів Фідія,
але природність грецької класики замінилася на безстрасність,
стриманість.

Рим придбав зовсім новий вигляд, що відповідає престижу світової

столиці. Збільшилась кількість громадських закладів, будувалися форуми,
мости, акведуки, збагатилося архітектурне оздоблення. За словами
історика Светонія, Август так Рим «прикрасив, що по справедливості міг
хвастатися через те, що прийняв його цегельним, а залишає його
мармуровим». Місто вражало сучасників неозорістю площі — з жодної
сторони воно не мало чітких границь. Його передмістя губилися в
розкішних віллах Кампан’ї. Чудові будинки, портики, склепінні і
прикрашені фронтонами дахи, багато декорованих басейнів і фонтани
чергувалися з зеленню гаїв і алей.

При Августі був створений Вівтар Світу — пам’ятник возз’єднання
прихильників нового режиму і зазнавших поразки республіканців. Вівтар
являв собою самостійний будинок без даху, що обгороджував жертовник.
Рельєфи, що прикрашали огорожу, були розділені на два яруси фризом з
меандровим орнаментом (стрічковий орнамент, як правило, зламана під
прямим кутом лінія). Нижній зображував застилаючі усе поле стебла, листя
і завитки Дерева Життя з птахами і різною живністю на ньому; верхній
представляв урочисту ходу, що включала членів імператорського будинку.
Панує грецька ізокефалія (голови зображених знаходяться на одному
рівні), однак у групу вторгаються оживляючі ритм фігури дітей різного
віку. Окремі персонажі зображені такими, що ніби обертаються, вони як би
звертаються до глядача (що було неприйнятно для класичного грецького
пам’ятника).

Золоте століття Августа не могло просто так піти в небуття – адже
довкола нього створювався ореол безсмертя. І Рим починає будувати собі
пам’ятники. Собі і своєму сімейству Август спорудив на марсовому полі
величний мавзолей, близько 90 метрів у діаметрі, що складався з двох
могутніх концентричних стін і насипного пагорба з вічнозеленими
деревами. Можливо пагорб вінчався статуєю правителя.

Представлення про стиль культової августової архітектури дає храм в Німі
(поч. I ст. н.е. Південна Франція), що належить до типу псевдопериптера,
у якому акцентувався внутрішній простір. Класичні форми коринфського
ордера строго дотримані, пропорції стрункі, у порівнянні з
республіканськими храмами з’явилося тяжіння до добірності, нарядності.
Храм вибудований з рожевого вапняку, має шестиколонний портик. У
композиції цілого проступають вольова напруга і розумова ясність, що
додають будівлі відтінок офіційності. Урочистість підсилюється і тим, що
храм піднятий на високий подіум (основа).

Поряд з пануючим класичним плином продовжувала розвиватися архітектура,
що мала чисто практичне значення, наприклад, інженерні будівлі. Мудра
простота задуму, уміння досягти художнього результату деякими, але
виразними засобами відрізняють грандіозний по висоті Гардський міст в
Німі (Південна Франція), що є частиною акведука, який постачає воду
місту Немуз. Міст являє собою багатоярусну крупнопрольотну аркаду над
долиною ріки Гар. Майже рівні по висоті великі прольоти арок двох нижніх
ярусів завершуються низькою аркадою. Горизонтальність і масштабність
спорудження і разом з тим його легкість підкреслені динамікою ритму
наростаючих різного розміру аркових прольотів середньої аркади, що
одержала значення композиційного центра. Гардський міст — символ
інженерного мистецтва Риму.

Уже за перших наслідників Августа починає зникати мнима ідеальність
золотого століття. Новою віхою в мистецтві стало правління Нерона,
одного із самих божевільних деспотів на римському троні.

Імператор Нерон вирішив додати Риму новий вигляд. Він дивився на Рим, як
на своє особисте володіння, у якому центром повинний був стати його
будинок. По указі імператора були таємно спалені кілька міських
кварталів, на місці яких імператор спорудив його — знаменитий Золотий
будинок. Він був і палацом, і віллою одночасно. Древні автори, сильно
перебільшуючи, писали, що тут розстилалися безбережні сади і поля і все
було незвичайне і величезне. Збереглося кілька залів. Деякі з них мають
незвичайну форму (наприклад, восьмикутну). Стіни, аркові ніші, склепінні
перекриття зведені настільки сміливо і красиво, що будинок, позбавлений
усяких прикрас, вражає своєю оригінальною конструкцією. Прикрашали
будинок фрески третього помпейського стилю, ще більш витончені і тонкі,
чим раніше. На світлому тлі золотаво-жовтим, блакитнуватим, смарагдовим
були розмежовані тонкі рамки, між якими на тендітних гірляндах звисали
золоті посудини. На стінах у рамках поміщались окремі картинки, зверху
йшли невеликі фризи з фантастичними зображеннями морських кентаврів,
пташок, масок.

Високий розквіт переживали провінції. Римська імперія перетворилася в
імперію рабовласників Середземномор’я. Сам Рим придбав вигляд світової
держави. Кінець I і поч. II ст. н.е. (період правління Флавіїв і Траяна)
— час створення грандіозних архітектурних комплексів, споруджень
великого просторового розмаху.

Поруч із древнім республіканським форумом були зведені, призначені для
урочистих церемоній, форуми імператорів (Форум Траяна й ін.), які
прагнули увічнити себе пишними спорудженнями. Будувалися багатоповерхові
будинки — вони визначили вигляд Рима й інших міст імперії. Дотепер
вражають своєю суворою величчю руїни гігантських палаців на Палатині (I
ст. н.е.).

Втіленням могутності й історичної значущості імператорського Риму були
тріумфальні спорудження, що прославляють військові перемоги Риму.
Тріумфальні арки і колони зводилися не тільки в Італії, але й у
провінціях на славу Риму. Римські спорудження були там активними
провідниками римської культури, ідеології. Арки споруджували по різних
приводах — і на честь перемог, і як знак освячення нових міст. Однак
їхній первинний зміст зв’язаний із тріумфом — урочистим ходом на честь
перемоги над ворогом. Проходячи через арку, імператор повертався в рідне
місто вже в новій якості. Арка була границею свого і чужого світу.

Біля входу на римський Форум в пам’ять перемоги римлян в Іудейській
війні була споруджена мармурова Тріумфальна арка Тіта (81 р. н.е. ),
який придушив повстання в Іудеї. Тіт, що вважався розсудливим і повним
шляхетності імператором, правив порівняно недовго (79—81 р.). Арку
спорудили на честь правителя в 81 р., уже після його смерті. Зроблена за
формою, що блищить білизною однопрольотна арка (15,4 м висоти, 5,33 м
ширини) служила основою скульптурної групи імператора на колісниці.
Розчленування кам’яного масиву класичним ордером додало домірність і
ясність формам. По сторонах прорізу арки Тіта стоїть по дві коринфські
колони. Прикрашає арку висока надбудова — аттик, із присвятою Тітові
«Від сенату і народу римського».

Виступаючий антаблемент і аттик над ним, контрасти світла і тіні
підсилюють пластичну і мальовничу виразність форм. Середню частину арки
над архівольтом замикають дві фігури богині, що летять, перемоги —
Вікторії, виконані в невисокому рельєфі. Вони як би вінчають переможця.
Простір аркового прольоту розширюється касетами зводу (невеликі
поглиблення на поверхні стелі чи зводу, що мають найчастіше квадратну
форму) і настінними мальовничо трактованими рельєфними композиціями, що
зображують урочисту ходу тріумфатора і легіонерів із трофеями,
захопленими в храмах Єрусалима. Побудова високого рельєфу, його
світлотіньові ефекти підсилюють відчуття глибини прольоту арки. Бурхливі
рухи легіонерів точно вириваються з площини рельєфу в реальний простір.
Пафос їхніх жестів як би вторить тріумфальній темі архітектури.
Розфарбування і позолота підсилюють мальовничість і життєвість сцени.
Зображені усередині арки сцени відповідають моменту проходження через
неї, у такий спосіб глядач мимоволі прилучається до дії, як би стає
учасником сцени. Нагорі статуя імператора на колісниці, що запряжена
четвіркою коней.

В аттику був похований порох Тіта. Арка була архітектурним спорудженням,
постаментом для статуї й одночасно меморіальним пам’ятником. Так ховали
лише людей з особливим харизмом (у перекладі з грецького — «милість»,
божественний дарунок»), тобто наділених винятковими особистими якостями
— мудрістю, героїзмом, сміливістю: Цезаря на Римському Форумі, Тіта в
його арці, Траяна в цоколі його колони. Інші громадяни спочивали уздовж
доріг за міськими воротами Рима.

Пізніше були споруджені складні трьохпрольотні тріумфальні арки:
Септимія (кінець II ст. н.е.), Костянтина (VI ст. н.е.).

Важливе місце в житті римлян займали видовища. Театри й амфітеатри
характерні для античних міст. Ще в період пізньої республіки в Римі
склався своєрідний тип амфітеатру. Останній був цілком римським
винаходом. Якщо грецькі театри влаштовувалися під відкритим небом, місця
для глядачів розташовувалися у виїмці пагорба, то римські театри являли
собою самостійні замкнуті багатоярусні будівлі в центрі міста з місцями
на концентрично зведених стінах. Амфітеатри призначалися для юрби
жадібних до видовищ низів столичного населення, перед якою в дні свят
розігрувалися бої гладіаторів, морські бої і т.п.

У 70—80 р. н.е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що
одержав назву Колізей (від латинського colosseus — «величезний»). Він
вибудований на місці зруйнованого 3олотого будинку Нерона і належав до
нового архітектурного типу будівель. У Греції колись були тільки театри,
що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей
являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні
кільцевою еліпсоподібною стіною). В амфітеатрах давались різні
представлення: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звірами,
бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний
парусиновий навіс — велум, чи веларій.

Колізей — найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля
п’ятдесяти тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5 м)
розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони
служили для входу і виходу. У плані Колізей представляє еліпс (156Х188
м), обнесений стіною висотою в 50 метрів, складеної із крупних блоків
Травертина, з’єднаних залізними скріпами [3, c. 419-420]; центр його
композиції — нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для
глядачів. Еліпс найбільше повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що
розгортаються — гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально
активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени;
місця спускалися воронкою і розділялися відповідно до суспільного рангу
глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три
яруси аркад: дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з
коринфськими пілястрами — плоскими виступами на стіні. Пілястри
коринфського ордера, що членують стіну, не порушують моноліт будівлі,
вилощеної із сірого травертину.

Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом додержаний
суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними
масштабами будівлі, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю
простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний,
доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і
принципи життя, що сформувалися в римлян до I ст. н.е.

Правлінням двох імператорів іспанців відкривалося II століття. Вони були
провінціалами, але з патриціанського середовища. Це Траян (98—117 р.) і
усиновлений ним Адріан (117—138 р.). При Траяні Римська імперія досягла
піку своєї могутності. Надалі вона буде намагатися лише зберегти те, що
було завойовано Траяном. Цей імператор вважався кращим з усіх у римській
історії. На портретах він виглядає чоловіком мужнім, суворим, але не
простим воякою, а розумним і сміливим політиком. Траян багато зробив для
своєї рідної Іспанії. У ній дотепер можна побачити два створених при
ньому моста — Міст в Алькантарі через ріку Тахо (нині Тежу) і акведук у
Сеговії. Обоє належать до шедеврів світової архітектури. Міст в
Алькантарі одноярусний, але з дуже високими прорізами. Він завершується
простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною, перекинена
арка. Акведук у Сеговії — двох’ярусний, з вузькими високими прольотами —
може здатися одноманітним через повторювання ритму його рівновеликих
арок. Він суцільно рустований (від лат. rusticus — «сільський»,
«грубий», «необтесаний»), тобто складний із грубообробленого каменю. Це
робить акведук природним, близьким до природи, з яким він гармонійно
сполучається.

Самою знаменитою пам’яткою Траяна в Римі вважається його форум Траяна,
зведений Аполлодором Дамаським (109—113 р. н.е.). Серед всіх
імператорських форумів (Цезаря, Августа, Веспасіана, Нерви,Траяна), що
обростали навколо старого Форуму Романум, цей найбільш красивий і
значний. Він складався з прямокутної площі, оточеної наскрізною
колонадою з входом — Тріумфальною аркою, а також із двома могутніми
півкругами по бічних сторонах. У центрі площі піднімалася кінна статуя
Траяна з бронзи, покритою позолотою. Не було ні шматочка голої землі,
покритої травою, – весь Форум Траяна був вимощений красивими мозаїками з
дорогоцінних порід мармуру.

На площі так само стояла присвячена Траяну колона. Вона увічнила
покорення Дакії (країни на території сучасної Румунії). На висоту 38
метрів по ній тягнувся сувій із розповіддю про два походи в Дакію.
Розфарбовані рельєфи колони зображували сцени життя даків і полонення їх
римлянами. Імператор Траян фігурує на їхніх рельєфах більше вісімдесяти
разів. Статую імператора нагорі колони згодом замінили фігурою апостола
Петра.

На площі стояли також статуї переможених супротивників, був влаштований
храм (пятинефна базиліка) на честь божества — покровителя Марса Ультора,
були дві бібліотеки — грецька і латинська. До правого від входу півкругу
площі приєднувалася п’ятиповерхова будівля ринку. Композицію завершував
двір і храм Траяна.

Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького.
Побудовані при Адріані пам’ятники свідчать, що він жив не в реальному
світі, а у світі мрії. Імператор загорівсь любов’ю до юнака з Віфінії
(область у Малій Азії) Антиноя, у якому вбачав втілення грецької краси.
Антиной загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам
створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші. Не
дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) була створена одна із самих
духовних пам’яток світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він
лише переробив спорудження, що почав будувати Агриппа, зять Августа.
Пантеон — «храм усіх богів» — стоїть і нині в центрі Рима. Це єдина
пам’ятка, не перебудована і не зруйнована у Середньовіччя. У ній
міститься щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і
взагалі людству. Храм усіх богів — це храм самій божественній ідеї. Храм
мав бути засобом зміцнення впливу панівного класу на народні маси. Його
почали будувати на місці старого храму за часів імператора Траяна, а
закінчили десь на початку 20-х рр. ІІ ст. н. е. – уже за імператора
Адріана. Вважають, що будував храм славетний Апполодор із Дамаска. Доля
його була трагічною. Імператор Адріан вважав себе архітектором і одного
разу надіслав Апполодору свій проект храму Венери і Роми. Апполодор
різко розкритикував імператорський проект, за що був заарештований і
страчений.

На площу Ротонди, де стоїть Пантеон, можна пройти вузенькими і кривими
вуличками Риму, повз мальовничу площу Навона. Дивлячись на Пантеон
ззовні, не можна сказати, що ця споруда справляє найбільше враження
порівняно з усім, що збудував стародавній Рим. Але, переступивши поріг
Пантеону, мимоволі зупиняєшся в захопленні: перед нами розкривається
простір незвичайної краси. Головне, вражаюче глядача в Пантеоні, —
інтер’єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним
і гармонічним. Пропорції Пантеону досконалі — діаметр купола (43,5 м)
майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює
його радіусу, у підкупольний простір вписується куля. Підлога з
мармурових різнобарвних плит розчленована на квадрати і круги. Площа
підлоги 1500 кв. м. Циліндричну стіну поділено на два яруси. У нижньому
– ніші, де стояли статуї, верхній було обкладено мармуровими панелями.
Жовті, рожеві, коричневі, зеленуваті тони мармурів створюють теплу
кольорову гаму. Усе навколо ніби було оповите золотистим серпанком. Але
головне – це купол. За словами Діона Касія, цей купол нагадував небо;
саме він, так думає Діон Касій, дав привід назвати храм Пантеоном.
Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на
циліндричній опорі. Він вільно лежить на міцних стінах. Його ніщо не
прикрашає. Просто над ним звелися вгору величезні ребра бетонної
кесонної конструкції. Його горизонтальний розпір гаситься в самій
конструкції. Тому велика товщина купола внизу, поступово зменшується
вгору. Зодчі майстерно зменшили вагу купола, розчленувавши його кесонами
і використавши у верхніх його частинах щебінку з легких матеріалів. З
висоти 42 м через отвір купола (“Око Пантеону”) діаметром 9 м ллється
потік сонячних променів, які відсвічуються на поверхні мармуру і
розбризкуються на усі боки. Зосередженість освітлення у вищій
центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Такого
купола стародавній світ не знав. Навіть візантійські майстри, великі
спеціалісти по спорудженню куполів, не змогли його перевершити. Вже в
стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом
містило в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було
продиктовано задачею створення «храму всім богам», не тільки житла
божества, як це було в греків, але і священного простору, у якому
перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм
внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані
кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове
полегшення архітектурних форм догори. Інтер’єр має три яруси. Нижній
розчленований колонами коринфського ордера і високими нішами зі
статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із хибними вікнами і
пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п’ятьма
кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими
членуваннями касети перекликаються з пілястрами і колонами і
піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет
як би вторять лініям карниза. Виявляючи глибиною рельєфу товщу
купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності.
Ордер Пантеону створює як би перехід від величного масштабу будівлі до
людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ
духовності — ось що давав Пантеон відвідувачам. При всій реалістичності
ідеї художня виразність Пантеона надзвичайна. Усі його частини
перебувають у цілковитій гармонії: Пантеон – це натхненний витвір митця,
гімн людському розуму.

Пантеон не змогли зруйнувати ні люди, ні часи. Лише у середні віки він
був перетворений на церкву, а згодом став усипальницею італійських
королів. У невеликій ніші видно скромну плиту, а на ній – букет червоних
гвоздик. Це могила великого митця епохи Відродження – Рафаеля Санті.

Образна сила Пантеону — у простоті і цілісності архітектурного задуму.
Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і
досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним.

Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана в Тибурі
(нині Тіволі). Тут були Золота площа з головним спорудженням
винахідливої форми, в основі якого лежав хрест з опукло-вгнутими
формами, морський театр і бібліотеки. Любимі Адріаном колони ефектно
відбивалися у водах басейну. Вілла являла собою своєрідний музей: тут
були зведені архітектурні спорудження, що відтворюють образи прекрасних
оригіналів, які зустрічалися імператору під час його подорожей. Була
Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії. Був афінський Строкатий
портик, колись прикрашений фресками знаменитих майстрів. Було і
«підземне царство». Вілла Адріана – ідеальний музей, зібрання художніх
рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків прославлених
грецьких скульпторів.

У Римі за указом Адріана був збудований мавзолей, частково перебудований
у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений на правому
березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст, на
якому стояли золочені статуї, вони були замінені в XVII ст. роботами
відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у
відкритому вестибюлі було видно статую імператора, поховання ж
знаходилося високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею
Августа, лінію якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій
степені був усипальницею.

Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На
римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповідає
принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних
пам’яток Марка Аврелія збереглася тріумфальна колона на честь німецьких
походів і кінна статуя. Ззовні колона схожа на колону Траяна, її рельєфи
теж оповідають про конкретні факти історії.

Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії ззовні
проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й
образотворчому мистецтву III — першої половини VI ст. н.е. Потреби
римського міського життя викликали появу вже в I ст. н.е. нового типу
будівель: гігантських терм — громадських лазень, розрахованих на дві-три
тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм
призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонічного
розвитку людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворювали
центральне ядро композиції, примикали численні приміщення для
гімнастичних вправ і розумових занять. Величезні склепінні і купольні
зали вражали розкішшю обробки з мармуру і мозаїк, так само як і
двори-сади з екседрами (напівкруглі ніші великих розмірів, завершені
напівкупольним зводом) і площадками для ігор. Найбільш знамениті терми
імператора Каракали (поч. III ст. н.е.), другі за розміром в Римі,
дійшли до нас лише в руїнах. Слово “терми” в перекладі на українську
мову означає теплі купання, лазні. [6, c. 59]. Вони являли собою
своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних прийомів,
що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракали займали
величезну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води
(калдарій, тепідарій, фригідарій). Вони являли собою складні
архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій — вище
досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А
сучасники Каракали могли любуватися і блиском напівкоштовних каменів, і
позолотою, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи
терм. У нішах стояли статуї і статуетки.

Терми Діоклетіана в Римі перевершують колосальними розмірами терми
Каракали.

Художні ідеали римського мистецтва III і VI ст. н.е. відбивали
переломний, складний характер епохи: розпад древньоантичного укладу
життя і світорозуміння супроводжувався новими пошуками в мистецтві. У
розвитку останніх найбільше проявилася роль провінцій і варварських
впливів. Грандіозні масштаби деяких пам’ятників у Римі й у його
провінціях нагадують архітектуру Древнього Сходу. У той же час
виявлялася тенденція максимально полегшити архітектуру, підсилити в ній
роль простору, одухотворити його.

У римських провінціях продовжувався розквіт містобудування, там були
дорогі замовлення, туди спрямовувалися кращі майстри з Рима. Серед
римських провінцій, що процвітали, особливе місце належить північній
Африці. Тут дотепер збереглося багато прекрасних будівель – храмів,
вілл, портиків, житлових будинків, часто з дивовижними мозаїками
підлоги, що зберегли цілі картини в рамах, віртуозні по техніці
виконання.

Загальний рівень цивілізації у всій Римській імперії в той час був
високий як ніколи — аж до далекої Британії, куди доходив той же Адріан і
де закінчив свої дні Септимій, глава нової римської династії. У його
правління в Римі виникла ілюзія можливого відродження колишньої величі.

Пластичний стиль стає гранично мальовничим. Рельєфи тріумфальної арки
Септимія, поставленої на честь десятиліття правління і перемог у
Месопотамії, ще більш, ніж у колоні Марка Аврелія, втрачають
визначеність контурів і форм. Каміння стіни перетворюється в суцільну
ажурну тканину, тремтячу в нерівних відблисках світлотіні. Знаменитий
Септимій і зведено при ньому базилікою.

Про базиліку як спорудження, дуже розповсюдженому в римлян, варто
відзначити особливо. Тип базиліки (від грецьк. «базиліке» — «царський
будинок») — прямокутної витягнутої будівлі для громадських зібрань і рад
— виник вже в Греції в III ст. до н.е. Базиліка зводилася в центрі
давньоримських міст. Тут відправлялося судочинство, укладалися торгові
угоди, крім того, городяни приходили сюди провести час. Базилікою
називають також християнський храм, що композиційно слідує римському
прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно біля форумів і
з’явилися, очевидно, у 2 ст. до н.е. (базиліка Порція, 184 р. до н.е.).
З цього часу і до початку 4 ст. н.е. (базиліки Максенція – Костянтина в
Римі, 307–313 рр.) вони зводилися на всіх скорених римлянами територіях.
Коли після видання в 313 р. Міланського едикту про віротерпимість
християнам було дозволено відкрито сповідати свою віру, базиліки
послужили прототипом для зведення християнських церков.

Давньоримська базиліка мала чітко виражені особливості в плані.
Перекриття широкого середнього нефа спочивало на двох рядах колон (чи
стовпів), по сторонах до нього примикали один чи кілька бічних нефів, що
також опиралися на колони. Нартекс, чи вестибюль, був один на всі нефи.
На протилежному кінці середнього нефа знаходилася вівтарна частина, чи
вима, де був жертовник з нішеобразною апсидою за ним. У базиліках, що
служили будинками судів, судочинство відправлялося саме у вівтарній
частині, тут малися крісла для суддів, суддівських чиновників і
адвокатів ведучих позов сторін. Публіка стежила за ходом розгляду,
стоячи в нефах.

Коли в 4 ст. християни зробили базиліку місцем богослужінь, виявилося,
що її внутрішній пристрій цілком підходить для здійснення церковних
обрядів. Жертовник пересвятили, єпископ зайняв місце судді, а пресвітери
– місця навколо. Парафіяни заповнили нефи, що відокремлювалися тепер від
передалтарної частини низьким парапетом, що згодом перетворився у
вівтарний бар’єр. Незабаром, однак, введення процесій з пісньоспівами,
що виконуються на початку і кінці служби при вході і виході духівництва,
привело до того, що для них стали використовуватися бічні нефи. Нартекс
залишався єдиним місцем у церкві, куди допускалися люди, на яких була
накладена покута, а також готуються прийняти водохрещення. З боку
вівтарної частини середній неф звичайно завершувався аркою, найчастіше
чудово прикрашеної (іноді її називають тріумфальною аркою). Так,
поступово, всі елементи язичної базиліки наповнялися християнським
змістом.

Однією з найбільших у Римі була базиліка Ульпія, побудована архітектором
Аполлодором Дамаським для імператора Траяна бл. 107–113 рр. Весь форум
Траяна композиційно будувався навколо базиліки Ульпія. Її фасад (довга
сторона цієї базиліки) виходив на велику площу, посередині якої була
споруджена кінна статуя імператора. Будинок (розміром 117 м на 55 м у
плані) мав всього 5 нефів; обидві торцеві сторони закінчувалися
екседрами (великими напівкруглими приміщеннями) з вівтарями і місцями
для суддів і радників. За базилікою Ульпія розміщалися будинки двох
бібліотек, для грецьких і латинських книг, між якими піднімалася
знаменита меморіальна колона Траяна. інтер’єри базиліки були чудові, їх
прикрашали ряди колон зі стовбурами з червоного єгипетського граніту,
увінчані біломармуровими капітелями коринфського ордера. Віконні прорізи
над колонадами у верхній частині стін середнього нефа дозволяли світлу
проникати усередину. Перекриття були дерев’яні, балкові.

На батьківщині Септимія, в Лептис Магне (Північна Африка), була
побудована базиліка, що відрізнялася від усіх колишніх особливим задумом
і розкішшю обробки. На вузьких сторонах, східній і західній, у неї були
дві напівкруглі ніші — апсиди. Утворюючі їх різьблені пілони (стовпи)
присвячувалися Діонісу і Гераклові і були прикрашені сценами їхніх
подвигів.

До кінця III століття в Римі настала тимчасова ремісія. Імператорська
влада почасти зміцніла, обстановка трішки налагодилася. З усіх боків
столицю імперії тіснили варвари, і найбільш важливими архітектурними
спорудженнями стали міцні оборонні стіни, серед яких особливе місце
займала стіна Авреліана.

Імператор Діоклетіан, що правив на рубежі III – IV століть, уже рідко
бував у Римі. Його резиденцією була Салона, місто в східній Адріатиці.
Діоклетіан зробив важливий крок до зміцнення імперії, провівши ряд
реформ, підсиливши державну бюрократію і систему стягування податків.
Про характер його часу красномовно говорить побудований у Салоні палац.
Обнесений могутньою фортечною стіною з вежами, з виходами до моря, чітко
розпланований, він був схожий скоріше на військовий табір. Однак у ньому
були і житлові будівлі, і господарські служби, і мавзолей, і храм, і
парк. Він був зручний для життя: Діоклетіан, добровільно склавший із
себе владу після 20-ти років правління, навіть розводив там овочі. Але
все-таки в цьому палаці не відчувається колишньої волі. Є в ньому
особлива строгість і зумовленість у супідрядності всіх частин, близька
палацам майбутніх візантійських імператорів.

Велика імперія йде до кінця, коли на трон сідає Костянтин, перший
імператор, що офіційно прийняв християнство. Антична релігія остаточно
зжила себе.

Завершальною пам’яткою цього часу була базиліка Максенція, перемогу над
яким увічнив Костянтин на Римському форумі (306—312 р. н.е.). Повернена
фасадом до римського форуму базиліка, будівництво якої було розпочато
Максенцієм (бл. 307), а завершилося вже при Костянтині (у 312), набагато
ближча до остаточної форми склепінної християнської базиліки. Базиліка
була задумана настільки грандіозною, з такими колосальними прольотами
зводів, що навіть мудрість римських інженерів не врятувала її від
руйнування – незабаром після зведення вона обрушилася. Наскрізною
каркасною конструкцією вона перевершувала середньовічні християнські
базиліки Західної Європи. Базиліка Максенція – одне із самих грандіозних
склепінних споруджень Рима (площа 6 тис. кв. м). Прямокутна в основі,
вона мала зі східної сторони критий портик на стовпах. Середній неф був
перекритий трьома хрестовими зводами, що піднімалися над підлогою,
вилощеним кам’яними плитами, на 36 м. Бічні нефи, також розділені на три
відсіки, чи травеї, кожен, були перекриті циліндричними зводами,
розташованими так, щоб максимально сприяти стійкості будівлі. На опорних
стовпах, що підтримують циліндричні зводи, були встановлені могутні
контрфорси, що виступали над покрівлею бічних нефів і приймали на себе
горизонтальний розпір більш високих хрестових зводів середнього нефа. У
результаті з’явилася можливість залишити в його причілках великі вікна,
завдяки чому базиліка була відмінно освітлена. Вхід, що спочатку
знаходився на короткій східній стороні будівлі (тут був і нартекс), був
при Костянтині перенесений у середину довгої південної стіни, що
викликало прибудову апсиди напроти нього, з подовжньої північної сторони
(раніше апсида малася тільки з західної). Блискучий зразок інженерної
думки й одночасно витвір мистецтва, ця будівля початку 4 ст. на тисячу
років випередила величні кафедральні собори Франції й Англії з їхніми
склепінними перекриттями.

Після визнання в 313 р. християнства пануючою релігією почалося
будівництво християнських храмів, форми яких в основному запозичувалися
з античних базилік.

Перемоги Костянтина звеличує і споруджена в цей же час на форумі
Тріумфальна арка Костянтина. Вона була прикрашена рельєфами, безжалісно
виламаними зі споруджень імператорів II століття – Траяна, Андріана і
Марка Аврелія. Вони були включені в новий художній ансамбль, і тільки
голови цезарів скрізь були замінені головами Костянтина. Цей факт
символічний: Костянтин як би поглинає колишню римську історію. Усе
строго, регламентовано: у центрі імператор із клевретами, які підлесливо
заглядають йому в обличчя, по сторонах безлика юрба.

Костянтин переніс столицю імперії на схід, у колишнє грецьке місто
Візантій. Названо воно було «новим Римом», чи Константинополем. Звідси
почне свою історію нова держава – Візантія. Рим же залишався ще протягом
двох століть центром західної частини імперії. Та ж картина
спостерігається і за межами Рима, як в Італії, так і в провінціях.
Античне мистецтво ще довго буде зберігати свою силу, однак воно,
переростаючи в середньовічне, стає тільки традицією.

ВИСНОВКИ

Мистецтво Древнього Риму залишило людству величезну спадщину, значимість
якого важко переоцінити. Великий організатор і творець сучасних норм
цивілізованого життя, Древній Рим рішуче перетворив культурний вигляд
величезної частини світу. Тільки за це він гідний неминущої слави і
пам’яті нащадків. Крім того, мистецтво римського часу залишило безліч
чудових пам’яток у самих різних областях, починаючи від добутків
архітектури і закінчуючи скляними посудинами. Кожна давньоримська
пам’ятка втілює спресовану часом і доведену до логічного кінця традицію.
Вона несе інформацію про віру і ритуали, сенс життя і творчі навички
народу, якому вона належала, місце, яке займав цей народ у грандіозній
імперії. Римська держава дуже складна. Їй єдиній випала місія прощання з
тисячолітнім світом язичества і створення тих принципів, які лягли в
основу християнського мистецтва Нового часу.

Стародавній Рим вписав в історію світової архітектури важливі сторінки.
Давньоримська архітектура завершує тисячолітню історію античної
архітектури рабовласницького суспільства, і цілком природно, що
стародавній Рим використав і розвинув усі її досягнення. Проте Риму
довелося творити і самому. Перед архітектурою римської держави стояли
нові завдання: для велетенських міст потрібні були нові принципи
забудови і нові типи споруд. Для будівництва доріг, акведуків, мостів,
величезних терм, палаців з гігантськими залами, ансамблів міських
центрів – форумів тощо потрібні були і нові типологічні рішення, а
головне – нова будівельна техніка. Римські інженери винайшли новий
будівельний матеріал – бетон, який дав можливість вирішувати
найскладніші технічні проблеми, а також використовувати
малокваліфікованих рабів.

Найвищий розквіт римської архітектури припадає на другу половину І ст. і
першу половину ІІ ст. н. е., коли Римська імперія досягла своєї
могутності. Саме в цей час були збудовані найвизначніші шедеври
давньоримської архітектури. Серед них можна відзначити особливо Пантеон.

Розсовуючи кордони покорених земель, завойовуючи Галлію, Іспанію,
Британію, Грецію, Північну Африку і країни Близького Сходу, римські
легіони несли із собою досягнення римської цивілізації, у тому числі
характерні для Рима архітектурні форми. Акведуки і храми, терми і театри
поширилися по всьому середземноморському світі. Епоха панування Риму
тривала кілька сторіч, але вже в 3 ст. почався занепад імперії – час,
коли вже не творились величні шедеври архітектури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Голубцова Е. С. ’’Культура Древнего Рима’’ в 2-х т. М.:’’Наука’’ – 1985

Дмитриева Н. А. “Краткая история культуры”. Вып.1 (от древнейших времен
по 16 век). М.: ’’Искусство’’ – 1986

Золоева Л. ’’Мировая культура: Древняя Греция и Древний Рим’’. М.:
’’Олма-Пресс’’ – 2001

Ильинская Л. С. ’’Древний Рим: история, быт, культура’’. М. – 1997

Куманецкий К. ’’История культуры Древней Греции и Рима’’. М.: Высш.школа
– 1990

Суздальский Ю. П. ’’На семи холмах: очерки культуры Древнего Рима’’. 2-е
изд. М.: ’’Просвещение’’ – 1965

“Мистецтво. Книга для читання з історії живопису, скульптури,
архітектури.” М.– 1961.

PAGE 1

PAGE 2

Похожие записи