Реферат на тему

Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Починаючи з VI століття в Середній Азії все частіше будуються укріплені
житла для феодалів. Феодальний замок – кьошк – був немов би продовженням
високої (4 – 8 метрів) платформи, розміщеної в середині концентричних
огорож. Їх висота понижується до периферії, що забезпечує обстріл
зовнішніх стін з більш високих внутрішніх. Масив кьошку розширювався
внизу, надаючи йому стійкості. Зовнішня поверхня його стін була
гофрованою. Напівциліндричні хвилі облегшують стіну, надають їй
жорсткості. В результаті регулюється процес висихання стін,
попереджується утворення тріщин, збільшується кут обстрілу розміщених
між гофрами в товщі стіни бійниць. Окрім того, гофри оживляють
одноманітну поверхню глиняних стін, підсилюючи їх пластичність.

Між рядами стін оселялися воїни, ремісники-селяни. Комплекс здебільшого
розташовувався на пласкій рівнині і мав зазвичай геометрично правильне
планування (рис.7.1).

Наприкінці VII – початку VIII століття нашестя арабських завойовників
на «країну тисячі міст», як називали тоді Середню Азію, не залишило і
сліду від дуже давньої і високої цивілізації, пов’язаної зі світом
елліністичної та буддійської культур. У IX столітті араби були вигнані,
але принесена ними релігія – іслам – знайшла підгрунтя для свого
розвитку, оскільки сприяла закріпленню тут феодальних відносин, які
склалися ще з VI століття. Будівлі мусульманського культу – мечеті,
мінарети, мазари (мавзолеї), медресе – стали звичними у
середньоазійському пейзажі. За арабськими містобудівними принципами
стали споруджуватись і міста Середньої Азії. Навколо фортеці правителя,
що називалась арк, оселялися його родичі, наближені особи та слуги. Там
же розміщували адміністративні споруди, караван-сараї, яскраві й
барвисті східні базари. Цю частину міста – шахристан – оточували ще
однією високою стіною, а інколи й глибоким ровом, наповненим водою.
Навколо стіни, у тісних кварталах з вузенькими кривими вуличками,
мешкали ремісники,

дрібні торгівці та інший простий люд. Для правителя він був не менш
небезпечний, ніж його войовничі сусіди. Це зовнішнє місто – рабад –
обносили третім кільцем надійних укріплень (рис.7.2). І шахристан, і
рабади складалися з окремих, повністю автономних кварталів (в
Узбекистані їх ще й зараз називають «махалля»). В кожному такому
кварталі були свої громадські та культові будівлі, лазні і т.ін. На
торговельних шляхах між містами для захисту від грабіжників будували
невеликі фортеці – рабати (рабат – означає «фортеця»), які надавали
притулок купецьким караванам, тобто виконували одночасно і функції
караван-сараїв.

Поруч із сучасним узбецьким містом Навої на стародавньому караванному
шляху збереглися залишки караван-сараю Рабат-і-Малік ( XI століття). Це
була досить велика споруда, що включала постоялий двір, котрий міг
прийняти і нагодувати одночасно декілька караванів (рис.7.3). Розміри
караван-сараю в плані – 86х86 м. Центр фасаду відмічений великим
портиком – пештаком. Силуети сторожових веж і величезний вхідний портал
пештак здалеку привертали увагу. З більш близьких відстаней добре
читалася пластика півциліндричних виступів на стінах, подібних
гофрованим стінам кьошків. Підійшовши впритул, можна було милуватися
візерунками, які прикрашали портал. Усе декоративне оздоблення виконане
за допомогою фігурної кладки з личкувальної цегли, яка вкривала масиви
сирцевих стін.

По боках від порталу йшли потужні «гофровані» півбаштами стіни, а на
кутах височили мінарети, увінчані арочними ліхтарями.

Бухара – одне з великих середньовічних міст Середньої Азії, в Х – XI
столітті була столицею держави Саманідів. До того періоду відноситься
одна з найбільш ранніх культових споруд регіону – мавзолей Ісмаїла
Самані (рис.7.4). Його пропорції підпорядковані чіткій математичній
основі: всі розміри будівлі кратні товщині стіни, яка прийнята за
модуль. Перехід від квадратного приміщення до круглої основи купола
здійснюється за допомогою тромпів, створених випуском рядів цегляної
кладки. Зовнішні і внутрішні елементи взаємозв’язані: цоколь відповідає
рівню підлоги. Віконця галереї освітлюють внутрішній простір. Оскільки в
плані їх профілі зламані, пряме сонячне світло не попадає всередину і
досягається спокійне рівномірне освітлення. Верхня галерейка імітує
мотиви дерев’яного зодчества. Як відомо, куб – це символ Землі, а купол
– подоба небосхилу, їх з’єднання – подоба Всесвіту. Таким чином,
мавзолей Ісмаїла Самані в Бухарі за своєю формою являється моделлю
Всесвіту.

В архітектурі мавзолею зберігається спадковість зі старовинним
зодчеством: розширення основного об’єму донизу нагадує кьошки, колони,
які закріплюють кути, асоціюються з баштами ранньофеодальних будівель,
декоративні колонки імітують форми середньоазійських дерев’яних колон.
Стіна чітко ділиться на цоколь, тіло і легке зовнішнє увінчання.
Додаткові куполки над кутами зорово зменшують розмір центрального
куполу. Композиція строго центрична: всі фасади рівноправні, вхідні
портали масштабні загальному об’єму будівлі й людині. Килимний
декоративний візерунок зовнішньої поверхні стін одержаний конструктивно,
у процесі самої кладки, а не як облицювання.

Головний ансамбль центру Бухари склався поряд із торговельним
купольним павільйоном Чор-Су. Назва ансамблю – Пої Калян – означає
«підніжжя великого». Мається на увазі, що архітектурний комплекс
розкинувся біля підніжжя мінарета Калян (рис.7.5).

Найвищий у Бухарі мінарет – Калян – побудований у ХІІ столітті. Він
має стрункий круглий стовбур, який утончується вгору і увінчується
ліхтарем. Стовбур поділений на горизонтальні смуги, виконані килимною
цегляною кладкою. Діаметр мінарета внизу – 9 м, угорі – 6 м, загальна
висота споруди – 45,6 м. Характер кладки примушує згадати мавзолей
Саманидів, де також сама стіна одночасно була художньо-декоративним
елементом завдяки фігурній цегляній кладці. Купольне приміщення
всередині ліхтаря на вершині мінарета оточене обхідною галереєю, через
отвори якої призивали на молитву відразу 16 глашатаїв-муедзинів. Тут
виконували і страти – останню жертву скинули з мінарета Калян у 1884
році.

Збудована у першій половині XV століття мечеть Калян – третя в історії
Бухари соборна мечеть (джамі). Перша, побудована ще в 1121 році, була
спалена Чінгісханом.

Друга, споруджена у ХІІІ столітті, через вади конструкцій зруйнувалася
сама. Мечеть Калян поєднує в собі елементи колонного і купольного типів.
Напроти її головного фасаду в 1535 – 1536 роках було побудоване медресе
Мірі-Араб. Ці дві пам’ятки утворили найбільш великий в Бухарі
архітектурний ансамбль «кош», що означає «подвійний». Відкритий
майданчик між джамі і медресе став головним громадським форумом міста,
де торгівля і ремесла поєднувалися з культовим центром (рис.7.5).

У силуеті Бухари виразно контрастують вертикалі мінаретів та пласкі дахи
житлових кварталів «махалля». Величезними розмірами також виділяються
громадські будівлі. На вузькі вулички міста здебільшого виходять тільки
двері. Всі приміщення як житлових, так і громадських і культових споруд
згруповані навколо внутрішніх дворів (рис.7.6; 7.7).

У центрі Бухари знаходиться фортеця правителя – арк (рис.7.8). Поруч і
навколо – шахристан. Далі йде зовнішнє місто – рабад. Арк містив у собі
житло еміра, тронний зал, поліцейську управу, склади одягу, килимів,
начиння, скарбів. Тут були також арсенал, в’язниця, ювелірні та інші
майстерні, монетний двір, мечеть, мазари (мавзолеї), інші будівлі.

Масивна брама арку вирішена у вигляді порталу з двома баштами з обох
боків проходу й загратованою арочною галереєю зверху. За галереєю
ховається музичний павільйон. У ньому впродовж доби спеціальним
оркестром виконувався цикл музичних творів, за яким мешканці вели відлік
часу. З айвану, що знаходився перед музичним павільйоном, члени сім’ї
еміра дивилися на свята і страти на площі Регістан перед арком.

Своєрідний архітектурний ансамбль XVI – XVII століть Лябі-хауз утворений
трьома монументальними будівлями: медресе Кукельдаш на півночі, ханакой
(монастирською обителлю) на заході та медресе Надіра Діван-бєгі на
сході. З півдня вздовж площі проходила торговельна вулиця (рис. 7.9).

Організуючим центром ансамблю був відкритий басейн Лябі-хауз, що
означає «біля водоймища». Невеликий за площею (46х36 м), він завжди
затінений високими чинарами. В «у середні віки тут розташовувався чайний
базар.

Головний елемент ансамблю – найбільше в Бухарі медресе Кукельдаш,
споруджене в 1568 – 1569 роках. Воно організовано за традиційною схемою
східного духовного училища – інтернату. Розміщені навколо великого двору
житла для учнів – худжри – являють собою трьохдільні приміщення, що
складаються з айвана, житлового та господарського приміщень. Особливою
красою виділяється зірчасте багатокольорове майоликове облицювання
зовнішніх і внутрішніх стін медресе. На самому березі Лябі-хауза
знаходиться будівля ханаки Надіра Діван-бєгі, зведена в 1619 – 1620
роках. Вигляд пам’ятки незабутній. У дзеркалі басейну віддзеркалюється
пештак з дуже стрункою центральною аркою, вкритою суцільним килимом
кахельної мозаїки. Завершує ансамбль фасад незвичного по архітектурі
медресе Надіра Діван-бєгі.

На торгові вулиці міста виходили численні крамнички, поставлені впритул
одна до одної. Деякі з таких вулиць були критими. На них виходили і
великі торговельні приміщення, поставлені на перехрестях вулиць. Одне з
них – Такі-Заргарон (Купол ювелірів). У цій будівлі реалізована ідея
просторової реконструкції, коли розпір центрального купола на
перехресних арках (вони зроблені, аби купол був легшим) гаситься
куполами меншого розміру, розташованими навкруги великого купола. Такі
складні конструкції куполів характерні для пізньофеодального періоду.
Їх застосування підвищило стійкість куполів при землетрусах. Завдяки
цьому торговельно-купольне приміщення Такі-Заргарон не тільки дійшло до
наших днів, а й досі застосовується за прямим призначенням. Внутрішній
простір цієї монументальної будівлі, що має в плані розміри 44х44 м,
завжди наповнений свіжим повітрям і добре освітлюється сонячними
променями (рис.7.10).

Еволюцію середньоазійського зодчества періоду середньовіччя краще за
все можна простежити на прикладі пам’яток, що збереглися в Самарканді.
Цьому місту більш ніж 2500 років. Воно виникло у V столітті до нашої
ери. В 329 році до нашої ери літописи згадують Мараканду (так назвали це
місто греки) в зв’язку з походами Олександра Македонського. В 1220 році
місто було вщент зруйноване монгольськими нашестями, а його населення
повністю винищене. Після смерті Чінгісхана в 1227 році монгольська
держава розпалася. Новий підйом культури довго затримувався жорстокими
феодальними міжусобними війнами. Та всупереч цьому в XIV столітті була
створена велика держава Тімура і Тімуридів. Тімур (Тамерлан)
перетворює Самарканд на столицю – «обличчя світу». Славнозвісність міста
виходить далеко за межі Середньої Азії (рис.7.11).

Серед пам’яток цього періоду, що збереглися, – ансамбль мавзолеїв
володарів держави Тімуридів та їх сімей – Шах-і-Зінда, основні будівлі
якого зведені у XIV – XV століттях. Сьогодні цей ансамбль щільно оточує
міська забудова, але в минулому навколо нього зеленіла широка стрічка
фруктових садів. Мавзолеї розміщені на рельєфі трьома групами –
верхньою, середньою і нижньою й зв’язані пішохідним шляхом, який
перетинають чартаки (прохідні брами). Назва Шах-і-Зінда означає «живий
цар» і походить від стародавньої легенди доісламівських часів, яку
проповідники ісламу вирішили використати задля слави нової релігії.

Розповідають, що військо двоюрідного брата самого пророка Магомета –
Кусама – застигли зненацька під час намазу невірні і всіх порубали. Та
Кусам не розгубився: він узяв свою відрубану голову в руки і спустився у
глибокий колодязь, через котрий потрапив до раю. Гробниця Кусама – це
найдавніший за часом спорудження мавзолей комплексу Шах-і-Зінда, що
зведений ще в ХІ столітті. Це єдина будівля, яку не зруйнували монголи,
бо боялися помсти чужого для них, але дуже сильного святого. Поховання
біля могили святого Кусама, за середньовічним віруванням, забезпечувало
блага та тому світі. Ось чому поруч із мавзолеєм Кусама в XIV столітті
були збудовані мавзолеї родини Тамерлана та його родичів.

Отже, основні будівлі ансамблю, що збереглися, належать до XIV – XV
століть, коли після скидання монгольського іга тут було створено велику
державу Тімуридів. Порівняння різночасових будівель Шах-і-Зінда виявляє
поступове збільшення абсолютних розмірів будівель, прагнення до все
більшого вертикалізму у вирішенні інтер’єрів і екстер’єрів (низькі
півсферичні куполки замінюються на рубчасті; на зміну ним приходять
подвійні купола, які з часом стають усе стрункішими, їх ставлять на все
більш високі барабани). Не без впливу архітектури караван-сараю зовнішні
об’єми втрачають центричність; головний фасад за рахунок його
підвищення, художнього збагачування і влаштування входу у високій ніші
перетворюється на монументальний портал – пештак. Приземкуваті кубічні
будівлі, розраховані на фронтальне сприйняття з близької відстані,
перетворюються на стрункі композиції з високо піднесеними на барабанах
бірюзовими банями (рис.7.12).

Ансамбль починається вхідним порталом – пештаком, який був побудований
за часів онука Тамерлана – знаменитого узбецького вченого Улугбека, а
оздоблений вже при сині Улугбека. Про це свідчить напис, викладений з
кольорових кахлів в обличкуванні вхідного порталу: «Цю величну будівлю
засновано Абд-ал-Азізом-Бахадуром, сином Улугбека, сина Еміра Тімура».
За пештаком знаходиться мавзолей Кази-Заде-Румі, видатного астронома і
вчителя великого Улугбека. Румі не набув за своє життя ані багатства,
ані земель і до знатного роду він також не належав. Але він був
найвидатнішим математиком і астрономом і тому Улугбек побудував його
усипальницю поруч із мавзолеями емірів та цариць, та ще й зробив її
трохи вищою за них. Мавзолей Кази-Заде-Румі складється з двох
кубоподібних об’ємів, увінчаних дуже стрункими блакитними куполами на
високих циліндричних барабанах. Барабани куполів зовні обходять куфічні
(арабський почерк) написи, викладені синіми і блакитними кахлями.

Далі сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і
праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV – XV століть. Серед них
виділяється мавзолей Шаді-Мульк-ака. Його портал прикрашений мозаїкою з
майоліки – кахлів, укритих кольоровою поливою. На цьому мавзолеї вперше
з’являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів –
пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки,
які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі
конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни
купола.

Всього у комплексі 25 мавзолеїв. Здебільшого це кубічні споруди під
різними за формою куполами. Купола, портали і стіни мавзолеїв вкриті
кольоровими кахлями (рис.7.13).

За третім чартаком височить ансамбль мавзолею Туман-ака, жінки Тімура.
Вона померла далеко від Самарканда і так і не була похована у цьому
мавзолеї, розташованому неподалік від мавзолею святого Кусама. Мавзолей
Туман-ака дуже красивий. Його кахлі і мозаїки – вершина декоративного
мистецтва тімурівської доби. Портал виглядає, наче багатий килим, у
якому переплетені квіти, геометричні мотиви і написи (арабески). Вирізна
мозаїка – дуже трудомісткий, але надзвичайно ефектний вид декору. Кожний
її елемент, навіть найдрібніший, – серцевини квітів, стеблини, паростки
– вирізані з окремих, дуже точно припасованих один до одного кольорових
глазурованих плиточок – кашин. Крихкий і м’який кашин дозволяє
випилювати складні криволінійні фігури. Глазур (полива) – склоподібне
покриття на керамічних виробах, закріплене випалюванням, — має особливий
дзеркальний блиск і дуже чистий глибокий колір. Ця багатобарвна мозаїка
дивовижно різноманітна. Використовуються переважно холодні тони: білий,
блакитний, зелений, синій, чорний, що найкраще припустимі в умовах
жаркого клімату. Кольори за ступенями потемніння створюють
рівноступінчастий ряд. У деяких мавзолеях ансамблю Шах-і-Зінда
застосована рельєфна майоліка (рис.7.14).

E»A#j+?0~2e709?

Похожие записи