РЕФЕРАТ
з дисципліни „Фізична культура”
на тему:
„Фізичні навантаження
та відпочинок як фактори впливу
на фізичний розвиток”
Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне
навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.
Фізичне навантаження – це певна міра впливу рухової активності людини на
організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем
його функціонування.
Поняття “фізичне навантаження” відображає той факт, що виконання
фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності
організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень. Наприклад, уже
повільна ходьба (швидкість 3 км/год) викликає збільшення обміну речовин
у 3 рази, а біг з біляграничною швидкістю – у 10 і більше разів. Та
різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності та
станом спокою, характеризує рівень фізичного навантаження.
Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками ЧСС,
частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об’ємів серця,
кров’яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв’язку для вчителя
можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь
почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі
показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони
навантаження належать його обсяг та інтенсивність.
Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю
часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.
Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю
вправ, виконаних на занятті, наприклад, в силовому тренуванні обсяг
навантажень визначається кількість повторень та загальною масою
піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової
активності.
Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за
умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному
випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які
дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження
називають впливовим.
Інтенсивність можна регулювати, змінюючи:
швидкість пересування;
величину прискорення;
координаційну складність вправ;
темп виконання вправ, кількість їх повторень за одиницю часу;
величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній
вправі;
амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша інтенсивність
навантаження);
опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води
тощо);
величину додаткового обтяження;
психічну напруженість під час виконання вправи.
Якщо інтенсивність знаходиться на нижній межі впливової зони то
відповідні фізичні якості розвиваються повільно, але досягають високого
рівня міцності. Впливи високої інтенсивності дають відносно швидкий
приріст рухових якостей, але досягнуті адаптації не такі стабільні.
Між інтенсивністю й обсягом навантаження існує обернено-пропорційний
зв’язок.
Чим вища сила впливу на організм високоінтенсивної вправи, тим скоріше
людина втомиться і змушена буде припинити її виконання. Тому ніколи не
вдається поєднати максимальне або близьке до нього за інтенсивністю
зусилля, з великим обсягом роботи.
Учитель повинен також враховувати, що фізичне навантаження з відповідною
інтенсивністю стає дійовим лише тоді, коли воно має необхідний обсяг.
Для встановлення оптимального співвідношення інтенсивності та обсягу
тренувального навантаження необхідно керуватися метою, з якою
виконується та чи інша вправа, а також враховувати вікові і статеві
особливості та рівень фізичної підготовленості тих, кому вона
пропонується. Так, наприклад, при застосуванні бігу з метою
вдосконалення загальної витривалості в учнів інтенсивність може бути
визначена за ЧСС (120-140 уд/хв), що характеризує нижню межу впливової
зони інтенсивності), а тривалість буде зумовлена індивідуальними
можливостями.
Після виконання фізичних вправ в організмі розгортаються різні реакції
відновлення. При цьому швидкість відновлення працездатності на різних
етапах післядії навантаження не однакова. Спочатку відновлення протікає
швидко, потім уповільнюється, а далі затягується і протікає
хвилеподібне. Поряд з цим існує й інша закономірність: різні функції
мають власні динаміки відновлення (гетерохронність відновних процесів).
У дітей та підлітків спостерігається велика неузгодженість відновлення
окремих функцій.
Тривалість відновлення залежить від величини та характеру навантаження.
При цьому відновлення втрачених на забезпечення роботи енергетичних
ресурсів відбувається не до вихідного рівня, а з деяким надлишком
(“суперкомпенсація”). Явище суперкомпенсації виникає тоді, коли
тренувальні впливи відповідають потенційним можливостям організму.
Внаслідок суперкомпенсації зростає тренованість. Якщо тренувальні впливи
систематично перевищують потенційні можливості організму, то витрачені
енергоресурси не встигають поновлюватись, і наступає виснаженість
організму. Як наслідок, тренованість значно знижується і нарешті, якщо
тренувальні впливи значно нижчі за потенційні можливості, то зростання
тренованості не спостерігаються.
Одержати необхідні тренувальні впливи і сприяти вирішенню конкретних
педагогічних завдань дозволяє також визначення правильної тривалості та
характеру відпочинку між повтореннями вправ в занятті. Встановлено, що
відновлення енергоресурсів протікає хвилеподібне за типом згасаючої
кривої (Рис 1).
Відповідно до динаміки відновлення після навантаження за тривалістю
розрізняють такі різновиди інтервалів відпочинку за тривалістю:
“жорсткий” (І), відносно повний (П), екстремальний (Ш), повний (IV).
Динаміка працездатності та ЧСС під час виконання навантаження та в
період відпочинку (за Линцем М.М.)
Примітка:
Н – навантаження; ДП – динаміка працездатності; ДЧСС – динаміка ЧСС;
І – фаза неповного відновлення;
II – фаза відносно повного відновлення;
III – фаза суперкомпенсації;
IV – фаза незначного зниження працездатності і хвилеподібного повернення
її до вихідного рівня.
Жорсткий інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження через
45-90 – 60-120 с, що відповідає фазі недовідновлення оперативної
працездатності. Якщо тренувальне завдання викликало частоту пульсу
180-200 уд/хв, то наступне буде здійснюватися на пульсі 140-120 уд/хв.
Такий інтервал відпочинку застосовується при розвитку різних видів
витривалості.
Відносно повний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження
після першого повернення працездатності до вихідного рівня (ЧСС 110-120
уд/хв). Його тривалість становить від 60-120 с до 90-180 с. Тренувальний
ефект такого поєднання навантажень і відпочинку проявляється в
суперкомпенсації як наслідку кумулятивного впливу виконання серії вправ
із 4-6 повторень. Застосовується переважно для вдосконалення швидкісної
і силової витривалості.
Екстремальний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження на
фазі суперкомпенсації (ЧСС 110-90 уд/хв). Його тривалість від 2-3 до 6-8
хв. (відчуття суб’єктивної готовності до наступного виконання вправи).
Для досягнення стану суперкомпенсації завдання виконують серіями. В
одній серії роблять 3-4 повторення вправ. Кількість серій залежить від
рівня тренованості людини. Між серіями інтервал відпочинку — повний.
Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні
силових, швидкісних, швидкісно-силових і координаційних можливостей
учнів.
Повний інтервал відпочинку передбачає хвилеподібне повернення
працездатності до вихідного рівня. Залежно від характеру і величини
втоми його тривалість складає від 6-8 до 20 хв. Застосовується в
оздоровчих тренуваннях, що не передбачають великого зростання
тренованості.
За характером розрізняють:
пасивний відпочинок який передбачає відносний спокій, відсутність
рухової активності в перервах між виконанням вправ;
активний відпочинок який передбачає виконання між тренувальними
завданнями тих же вправ з помірною інтенсивністю, або інших вправ та
рухових дій іншими частинами тіла, близькими за формою до тренувальної
вправи;
комбінований відпочинок передбачає поєднання в одній паузі активну і
пасивну його організацію. При застосуванні активного, або комбінованого
відпочинку ефект відновлення працездатності збільшується, коли
тренувальні вправи виконуються відразу ж після виконання вправ, які
стимулюють відновлення. Пасивний і комбінований відпочинок більш
ефективні при значній втомі.
Якщо відпочинок триває 2-4 хв, то ефективнішим є активний. При тривалих
паузах більш ефективним є пасивний і комбінований відпочинок.
Оптимальною формулою організації комбінованого відпочинку є така: 25% —
активного; 50% — пасивного; 25% — активного. Рухові дії в заключній
частині комбінованого відпочинку повинні бути подібними до тренувальних
вправ за формою і змістом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
