Реферат на тему:
Обробка грунту
Періодичне чи систематичне внесення соломи з азотом обумовлює зростання
врожайності сільськогосподарських культур на 6–9%, забезпечує
відтворення родючості грунту, безумовно, за дотримання всіх
технологічних вимог вирощування культур та сівозміни. Заорювання соломи
в грунт покращує його фізичні параметри: водопроникність, водоутримуючу
здатність, коефіцієнт фільтрації, шпаруватість і газообмін, знижує
щільність, що в цілому сприяє кращому розвитку рослин.
Приорювання соломи, мульчування — ефективні заходи боротьби з ерозією
грунту. Застосування її у 2–8 разів зменшує змивання дрібнодисперсної
фази грунту, а разом з нею й гумусу за весняного сніготанення,
літньо-осінніх зливових дощів чи змивних процесів на схилах різної
крутизни та інтенсивності обробітку.
Ефективність соломи зростає в разі одночасного використання її із
післяжнивними посівами культур із родини капустяних на с и д е р а т.
Самі собою сидерати запобігають втратам органічної речовини грунту,
позитивно впливають на його агрофізичні параметри, акумулюючи поживні
елементи, сприяють економічнішому використанню мінеральних добрив,
зменшують вимивання поживних елементів, відіграючи при цьому важливу
грунтозахисну та екологічну роль. Сидерати позитивно впливають на
структуру грунту, підвищують водостійкість структурних агрегатів.
Німецькі вчені, зокрема, вважають: якщо поле вільне впродовж 40 діб, то
раціонально негайно після збирання основної культури висівати
післяжнивну. Переведення поживних речовин мінеральних добрив в органічну
форму є важливим чинником екологічного рільництва.
На підставі досліджень, проведених в ІЗіТ ЗР УААН, встановлено, що під
просапну культуру, яка йде у сівозміні після удобрених сидератів, можна
зовсім не вносити мінеральних добрив, тобто добрива, передбачені під
просапну культуру, перенести на удобрення сидеральних культур. Заорана
сидеральна маса, мінералізуючись, поступово вивільняє елементи живлення
для просапної культури, запобігаючи забрудненню навколишнього середовища
внаслідок зменшення втрат азоту через вимивання і денітрифікацію.
Внесення в грунт свіжої сидеральної маси, багатої на білки й вуглеводи,
стимулює життєдіяльність мікрофлори і, як наслідок, — процеси
мінералізації, до яких долучаються навіть гумусові речовини самого
грунту. Тому для збереження й збільшення вмісту гумусу пропонується
разом із сидератами використовувати компоненти, що повільно
розкладаються (солому, торф), збільшувати глибину загортання зеленої
маси.
За даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН,
одночасне застосування редьки олійної на сидерат і соломи вже через
чотири роки забезпечувало зростання вмісту гумусу на 0,11% і давало
позитивний баланс гумусу (1,1 ц/га). Комплексне використання сидератів і
соломи створює оптимальні умови для розкладання органічної речовини, що
відбувається за співвідношення N:С у межах 20–25 : 1, забезпечуючи вищий
коефіцієнт гуміфікації. Зростає не тільки кількість, а й поліпшується
якісний склад гумусу: утворюється більше гумінових кислот, поліпшується
співвідношення між гуміновими і фульвокислотами, зростає роль кальцію в
структуроутворенні. Якість гумусу наближається до показників, які маємо
в разі застосування гною в нормі 15 т/га сівозмінної площі.
Середньорічна продуктивність сівозміни при застосуванні сидератів і
соломи на 3–4 ц/га зернових одиниць вища, ніж після гною з тотожним
рівнем мінерального удобрення.
Для отримання кращого позитивного ефекту від сидерації післяжнивні
посіви мають бути удобрені принаймні половинною нормою добрив,
передбачених під дальшу культуру сівозміни, для вигонки зеленої маси.
Без удобрення, враховуючи низький рівень застосування добрив у
господарствах у цілому, можна розраховувати на врожай 80–130 ц/га. А в
разі удобрення гірчиці білої, редьки олійної як найбільш придатних на
зелене добриво в післяжнивних посівах на рівні NРК по 45–60 кг д. р.
можна отримати 330–450 ц/га сидеральної маси (35–45 ц/га сухої
речовини), що містить 120–145 кг азоту, 32–45 кг Р2О5 і 130–150 кг К2О.
Позитивна роль сидератів зростає в разі запровадження спеціалізованих
сівозмін, насичених зерновими культурами. Проміжні посіви “віддаляють”
зернові, забезпечують зниження алелопатичного тиску, зменшують
забур’яненість посівів на 18–32% та ерозію грунту на схилах.
Таким чином, у зоні достатнього зволоження використання проміжних
посівів редьки олійної, гірчиці білої, люпину жовтого на сидерат і
соломи на добриво є істотним чинником позитивного впливу на родючість
грунту, процеси його окультурення, екологічну стійкість і може бути
альтернативою гною у разі його нестачі.
ae
?????????!?Резервом поповнення грунту органікою може бути використання
гички та залишків коріння цукрових і кормових буряків (35–60 ц), соломи
кормових бобів, люпину, озимого ріпаку, причому в цьому разі можна не
використовувати додаткового внесення мінерального азоту, оскільки ці
залишки містять достатню його кількість для нормального перебігу
процесів мікробіологічного розкладання та мінералізації.
Використання мінеральних добрив. Слід зауважити, що, використовуючи як
органічні добрива гній, солому, сидерати, торф, торфокомпости, не можна
повністю відмовлятися від застосування мінеральних добрив, адже для
одержання стабільних урожаїв с.-г. культур слід дбати й про поживний
режим грунту. Адже дефіцит доступних форм елементів живлення в грунті
призводить до посилення мінералізації гумусу, навіть стабільніших його
форм, наслідком чого є деградаційні процеси, руйнування грунтового
вбирного комплексу, зниження як ефективної, так і потенційної родючості
грунту. Дози добрив залежать від забезпеченості поживними елементами
грунту, коефіцієнтів їх використання рослинами із добрив, від винесення
елементів урожаєм, а найперше — від фінансових можливостей господарств.
Наведені в таблиці 2 експериментально встановлені дані засвідчують, що
врожай сільськогосподарських культур виносить значну кількість поживних
речовин і, згідно із законом збереження енергії, їхню нестачу треба
компенсувати. Розмір повернення в грунт ресурсів має бути не меншим за
відчужену частину.
Вважаємо за доцільне, навести окремі орієнтовні нормативи використання
добрив, акцентуючи на найбільш, на нашу думку, важливих елементах, що
дають змогу підвищити ефективність застосованих добрив (табл. 3).
Урожаї, наведені в таблиці, можуть бути зібрані на середньозабезпечених
можливими речовинами грунтах за відповідного удобрення й дотримання
науково обгрунтованих технологій вирощування культур.
Застосування добрив в оптимальних дозах — економічно виправданий
агрозахід. Кожний кілограм діючої речовини NРК дає додатково 3,5–5,5 кг
зерна (нижчий показник для кислих чи багатих грунтів, вищий — для
нейтральних та бідних на вміст поживних речовин. Однак пам’ятаймо, що
ресурси, які вкладаємо в грунт, потрібно максимально ощадливо
використовувати, щоб вони давали нормативну окупність. Якщо є
можливість, азотні добрива під зернові доцільно вносити в три-чотири
прийоми: перший — під час сівби (20–30%), другий — у фазі кущіння
(20–30%), третій — у фазі виходу в трубку (20–30%) і четвертий — у фазі
колосіння для поліпшення якості врожаю.
Дози добрив слід коригувати, зважаючи на наявність рухомих форм поживних
елементів у орному шарі грунту конкретного поля, на попередник та його
удобрення, а під час вегетації культури дозу визначають на основі
грунтово-рослинної діагностики, поповнюючи грунт насамперед елементами,
яких у ньому найменше. Такий диференційований підхід дає можливість на
15–45% зменшити дози добрив, одержуючи найбільшу віддачу й кращу якість
продукції.
За обмежених можливостей мінеральні добрива потрібно вносити локально в
рядки під інтенсивні культури, які дають найбільшу віддачу: озиму
пшеницю, цукрові буряки, картоплю, овочі, льон, озимий ріпак. У разі
локального внесення слід технологічно розміщувати добрива щодо насіння:
на 3–5 см нижче і на 4–5 см збоку рядка.
За даними ІЗіТ ЗР УААН, локальне внесення добрив у дозі NРК по 60 кг д.
р. дало приріст врожаю бульб картоплі — 132 ц/га, внесення такої самої
дози за допомогою розкидання — 100, подвоєння дози забезпечило приріст,
відповідно, 190 і 156 за врожаю на контролі 214 ц/га. В разі
застосування дози 200 кг/га д. р. NРК агрономічної переваги локального
способу над розкиданням практично немає. Внесення 1 ц на гектар
нітроамофоски під час висівання озимої пшениці дає приріст врожаю зерна
2,5–4,5 ц/га. Внесення в рядки під час садіння картоплі азотних і
фосфорних добрив у дозі N20Р20 дає приріст врожаю бульб 18–25 ц/га.
Локальне внесення добрив підвищує коефіцієнт використання рослинами
поживних речовин, дає змогу знизити на 35% дози добрив без зниження
рівня врожаїв і якісних показників.
Рідкі копмлексні добрива (РКД) слід вносити локально одночасно з
підживленням цукрових буряків і кукурудзи на глибину не менше 8–10 см.
Внесення їх у дозі 50–80 кг/га дає приріст урожаю цукрових буряків 20–35
ц/га, підвищує цукристість коренів на 0,6–1%.
Внесення в рядки мінеральних добрив у дозі N15Р20К45 збільшило врожай
коренів цукрових буряків на 30 ц/га, збір цукру — на 12 ц/га, а
окупність 1 кг добрив із приростом врожаю становила 67 кілограмів.
Зважаючи на всю складність сучасного періоду, на обмежені фінансові
можливості, хочемо наголосити: родючість — це властивість грунту, що
легко піддається кількісному виміру у вигляді величини врожаю. Щоб
землекористування було ефективним, раціональним і екологічно безпечним,
обов’язково потрібно проводити заходи щодо збереження й збільшення
родючості грунтів. Без цього будуть приречені на невдачу будь-які
проекти чи законодавчі акти.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
