Реферат на тему:
Кіотський протокол і ринок вуглецю
Словосполучення “парниковий ефект” викликає аж ніяк не “тепличні”
асоціації. Сьогодні з ним пов’язують природні катаклізми, що останніми
роками дедалі частіше почали тривожити нашу планету. Прагнучи взяти під
контроль ці процеси, більшість країн світу підписала так званий
Кіотський протокол: він став першою спробою досягнення міжнародної згоди
для пом’якшення глобальних змін клімату шляхом зниження викидів
парникових газів. Маючи напочатку форму “чернеткової угоди”, Протокол
поступово перетворюється на серію міжнародних правових актів. Значну
увагу Кіотський протокол приділяє ролі сільського господарства в
регулюванні емісії парникових газів, а саме: вуглекислого (СО2), значна
частина якого потрапляє в атмосферу через нераціональний обробіток землі
й розкладання грунтової біомаси.
ХХ століття відзначилося значним розширенням сільськогосподарського
виробництва. Спричинена діяльністю людини ерозія грунтів (перетворення
лісів і луків на орні землі, опустелювання, спалювання пожнивних решток,
вивітрювання пасовищ, осушення боліт, недостатній рівень зрошення,
надмірний обробіток грунту полицевим плугом і дисковою бороною) призвели
до інтенсивного окислення грунтового вуглецю й виділення в атмосферу
додаткових обсягів вуглекислого газу — СО2. А намічені Кіотським
протоколом цілі передбачають створення таких умов, за яких ці обсяги
могли б зменшуватися завдяки збільшенню грунтової органічної маси й
уповільненню процесів її розкладання. Ці умови включають зниження
інтенсивності рільництва, зменшення терміну перебування земель під
чорним паром, використання покривних культур, оптимізацію сівозмін,
забезпечення балансу між урожаєм і поверненням у грунт поживних речовин,
рекультивацію деградованих земель.
Наведемо такі цифри. Середній вміст органічного вуглецю в
30-сантиметровому верхньому шарі грунту становить близько 15 т/га. Під
час орного обробітку близько 20–30% вуглецю протягом 20 років
переходять в атмосферу в регіонах з помірним кліматом і 50–75% — у
тропіках.
Розрахунки свідчать, що мікробіологічне окислення 1 т вуглецю дає 3,7 т
СО2, а спалювання 100 л дизпалива — 303 кг. Тобто, якщо вміст
органічного вуглецю у верхньому (30 см) шарі грунту зменшується на 1%,
то при цьому близько 45 тонн його (або 166 т СО2) з 1 га викидається в
атмосферу. Цей підрахунок чітко вказує на той вплив, який має сільське
господарство на формування проблеми парникових газів.
Нині на аграрну галузь припадає близько 20% сукупного виділення
парникових газів. Усвідомлення цього є поштовхом для процесу,
спрямованого на повернення вуглецю в грунт (тобто зв’язування СО2), який
має посприяти зміні традиційних прийомів землеробства заради зупинення
глобального потепління.
Існує значний потенціал для повернення в грунт вуглецю, втраченого
внаслідок оранки й ерозійних процесів. Завдяки застосуванню
грунтозберігаючих технологій, цей потенціал на орних землях, скажімо, у
США становить 75–208 мегатонн за рік: це приблизно 8% щорічних викидів у
цій країні через спалювання викопного палива. За Кіотським протоколом,
США повинні зменшити емісію парникових газів на 24%.
Або такий приклад: якби зрошуване рільництво в світі розширилося на 10%
і відповідний обсяг зрошуваних земель відвели під природні пасовища, то
зв’язування вуглецю становило б 5,9% загального його обсягу, що потрапив
в атмосферу за останні 30 років.
Потенціал зв’язування вуглецю способом рекультивації неродючих земель
становить близько 0,5–1 т/га на рік.
Грунтуючись на даних таблиці, а також на припущенні, що не менше 30%
пожнивних решток залишатиметься в грунті, було зроблено розрахунок
потенціального зменшення викидів СО2 для країн ЄС-15 (схема).
Отже, потенціал зв’язування вуглецю в грунті, якого може бути досягнуто
у ЄС-15 за умов застосування грунтозберігаючого землеробства, становить
близько 35 млн т/р, а зменшення викидів СО2 — 130 млн т. Крім того,
викиди відпрацьованих газів (у перерахунку на СО2) зменшуються приблизно
на 5,3 млн т завдяки зниженню енергоємності грунтообробних операцій.
Таким чином, зменшення емісії СО2 становитиме майже 40% того рівня (346
млн т на рік), досягти якого 15 країн ЄС домовилися до 2012 р.
Збільшення вмісту органіки в грунті потрібне не лише екологам, воно
бажане й для рільників: органіка поліпшує живлення рослин, аерацію
грунту, затримує в ньому вологу, зменшує загрозу ерозії. Крім того,
завдяки стимулюванню біологічної варіативності грунту, поліпшується
циркуляція поживних речовин, що зменшує потребу в застосуванні
мінеральних добрив.
gdo7
працьованих газів в атмосферу. Тобто кількість і якість зв’язаного
вуглецю є найважливішим індикатором здоров’я екосистеми, а від її
здоров’я залежить і здоров’я людини.
За впровадженням грунтозахисних технологій нині лідирують країни
західної півкулі. Так, нульовий обробіток нині застосовують на 30%
оброблюваних площ у США та Канаді й дещо більше (50%) — у Бразилії.
Бразильський досвід свідчить, що результати бувають кращими тоді, коли
нульовий обробіток сполучають з іншими технологічними моментами:
поліпшенням зрошення, включенням у сівозміни кормових і бобових культур,
внесенням у грунт пожнивних решток, увагою до мікробіології грунту,
заходами боротьби зі шкідниками тощо.
Проте слід мати на увазі: якщо землі, де застосовують методи
грунтозбереження, перевести на традиційну систему, то нагромаджений
грунтом органічний вуглець буде знову втрачено.
Низка розвинутих країн намагається не лише запобігти викидам парникових
газів, а й перевести процес зв’язування вуглецю на комерційні рейки.
Тому останнім часом у світі почав формуватися ринок зв’язаного вуглецю.
І хоча деякі уряди сприяють розвиткові цього ринку способом прямих або
непрямих дотацій або іншим втручанням, та поки що важко визначити, чи
будуть встановлені суми достатніми для того, щоб спонукати фермерів
перейти до грунтозахисних технологій. Скажімо, реальна вартість заходів
зі зв’язування вуглецю для агропідприємств Європи становить від 115 до
227 дол./т. Проте фермери навряд чи можуть розраховувати більше ніж на
10–25 дол./т. Отже, нинішні ціни світового ринку вуглецю можуть бути
прийнятними тільки для фермерів, які вже вирішили перейти від
традиційного до грунтозберігаючого землеробства, проте вони не
спонукають до згоди тих, хто ще вагається.
Та незважаючи на невизначеність, багато країн виявляють велику цікавість
до участі в потенційному глобальному ринку вуглецю. І тут можна навести
такі приклади:
25 компаній з енергетичної, промислової, сільськогосподарської та
лісової галузей співпрацюють у межах Чиказької програми Climate Exchange
з надання кредитів на боротьбу з виділеннями парникових газів;
Європейський Союз запровадив комерційну систему з граничним коефіцієнтом
виділення парникових газів, експериментальне застосування якої відбулося
в лютому 2003 р.;
понад 65 підприємств Європи, що викидають 50–70 мегатонн еквіваленту
СО2, знизили обсяги викидів парникових газів на суму 0,6–3,5 дол./т;
токійська електростанція, інвестувавши 5 млн дол. у відновлення лісів
на о. Тасманія, очікує тепер на кредитні 130 тис. т вуглецю;
експериментальний фонд вуглецю, заснований Світовим банком для
скуповування даних щодо зниження обсягів парникових газів на промислових
об’єктах, установив суму в 3 дол./т СО2. Таку саму суму запропонував
Біологічний вуглецевий фонд на купівлю в кредит даних про діяльність,
пов’язану з грунтозбереженням і зв’язуванням вуглецю;
проведено дослідження потенціалу щодо формування кредитних ресурсів для
зв’язування вуглецю в Саскатчевані (Канада), базоване на залученні
коштів різних державних програм. Як наслідок, очікується збільшення
темпів зв’язування вуглецю, а суми підтримки варіюють від 6,3 до 18,7
дол./т.
Підтримка сотень мільйонів велико- й дрібнотоварних фермерів у
впровадженні грунтозберігаючих технологій і зв’язуванні вуглецю є
надзвичайно важливою. Вона потребуватиме створення міжнародних
співтовариств, які включатимуть промислові компанії, фермерські
асоціації, неурядові організації й уряди, що йтимуть до спільної мети. І
в центрі цієї системи перебуватиме безпристрасний ринок, який прагнутиме
заплатити реальну ціну за переваги оздоровленого довкілля.
Обговорюються кілька стратегій, за допомогою яких можна вести цю справу.
Одна з них — підписання угод із фермерами на відкриття й довгострокове
забезпечення вуглецевого кредиту (виплата після одержання врожаю). Це
означає моніторинг і запровадження методики, згідно з якою одержана в
кредит сума має бути повернута, якщо вуглець не залишається в грунті
(тобто системи обробітку грунту, на яку видали гроші, не дотримано).
Другий варіант — визнати непостійну природу зв’язування вуглецю й
підписати угоди різного терміну дії, згідно з якими власникові контракту
надається знижка, розмір якої залежить від того, як довго вуглець
утримуватиметься в землі й не виходитиме в атмосферу.
Третій варіант — вести річний рахунок. Підрядник (фермер) може
використовувати доходну частину рахунку, але не вихідну. Якщо вуглець
вивільнятиметься через зміни системи обробітку грунту, дохід буде
виключено з вихідної частини рахунку.
Нині наукове розуміння зв’язування вуглецю випереджає економічні
аналізи, тому кинуто міжнародний заклик поєднати наукову та економічну
думки для визначення стратегій, які працюватимуть на благо довкілля й
фермерів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
