Реферат на тему:
Надрання соя й новий погляд на сівозміни
Скоростигла соя дає сільгоспвиробникам шанс не лише зібрати врожай в
оптимальні строки, а й увести в сівозміну чудовий попередник для озимини
або ж успішно виростати другий урожай після збирання ранніх овочів на
Півдні.
Що ближче весна, то швидше селянам потрібно визначатися зі своєю
яровиною. Адже вільних площ нині багато: озимини посіяли не стільки,
скільки хотіли, та й зійшла вона не вся. Розмірковуючи, що посіяти на
своїх полях, аграріям треба враховувати й низку принципових моментів,
які можуть вплинути на ефективність виробництва. Наприклад, залежність
продукції від експорту. Так, вирощувані в Україні ріпак, значна частина
ранніх зернових і кукурудзи, соняшник (у переробленому вигляді) є
експорто-орієнтованим товаром, тому ціна на них істотно залежить від цін
зовнішнього ринку й спроможності трейдерів швидко вивезти врожай за
кордон. З іншого боку, майже всю вироблену в Україні сою споживають
вітчизняні підприємства (хоча зовнішній попит також є). Головний
споживач цієї культури — швидкозростаюче птахівництво; останнім часом
можна спостерігати непогані темпи розвитку й свинарства, яке також
поглинатиме велику кількість соєвого шроту.
В принципі, посіви сої в Україні щороку збільшуються, що свідчить про
усвідомлення сільгоспвиробниками її перспектив і економічної
привабливості. Це є доволі позитивною тенденцією і для рослинницької
галузі в цілому, адже соя — один із найбажаніших компонентів у
сівозмінах: як і будь-яка бобова культура, вона збагачує грунт
органічним азотом і поліпшує його структуру.
Однак ця відрадна тенденція затьмарюється одним сумним фактом: за
неофіційними даними, минулого сезону в Україні було висіяно близько 200
тис. га генетично модифікованої сої — це майже половина з 435 тис. га
загальних посівів культури. У таку цифру годі було б повірити, якби її
не оприлюднив поважний академік УААН (хоча й неофіційно) з трибуни
семінару, який відбувся на базі Українського інституту експертизи сортів
рослин наприкінці листопада. Ніхто з інших поважних учасників семінару
його тоді не виправив.
Трансгенна соя потрапляє в Україну як фуражне зерно, і потім нелегально
її поширюють серед господарств уже як посівний матеріал. Слід визнати,
попит на нього в Україні доволі високий, адже технологія вирощування
такої сої значно “дешевша”, і це спонукає наших не надто заможних
сільгоспвиробників, нехтуючи законами, сумлінням, можливими екологічними
наслідками, національними інтересами, міжнародним авторитетом своєї
країни й іншими неоплачуваними категоріями, братися за вирощування
трансгенних продуктів на своїх полях.
Але мета цього матеріалу — не когось викривати чи звинувачувати. Значно
корисніше було б розібратися, чи спроможна вітчизняна селекція
запропонувати сільгоспвиробникам такі сорти, які, з погляду економічної
ефективності їх вирощування, не поступалися б піратським трансгенним.
Щоб відповісти на це запитання, варто спочатку з’ясувати “вузькі місця”
в технології вирощування сої, через які аграрії мають найбільше втрат.
Найперше — бур’яни. Боротися з ними треба серйозно, економити на цьому
не можна. Якщо з бур’янами боротися належним чином, то за два-три роки
тиск цього чинника зменшується, а разом з ним — і витрати на гербіциди.
Значну частину врожаю можна втратити через розтріскування бобів і
висипання зерна. Таке явище є “хворобою” більшості сортів сої, проте є й
такі, боби яких майже не розтріскуються. Варто зазначити, що схильність
до осипання підвищується в нерайонованих сортів і низькорепродукційних
посівах.
gdDaw
рів у ставленні аграріїв до сої. Адже один залишений у полі біб з кожної
рослини — це мінус 1–2 ц/га врожаю. І все ж боротися з цим недоліком
можна, і способів для цього є кілька. По-перше — вирівнювання поля,
по-друге — оновлення парку зернозбиральної техніки і по-третє —
правильний вибір сорту. Якщо поглянути на характеристики внесених у
Держреєстр сортів сої, то можна побачити, що показник прикріплення
нижнього боба “гуляє” в межах від 7 до 15 см. Тобто вибирати є з чого.
Не можна не згадати й про тривалість вегетації. За цим показником сорти
сої поділяють на скоростиглі, ранньостиглі, середньоранні,
середньостиглі. Пізніші в Україні не вирощують через брак ефективних
температур, та й середньоранні й середньостиглі сорти достигають лише на
Півдні, не північніше Кіровоградщини. Що далі на північ, то більший
ризик втрати врожаю через ранні холоди і неспроможність завершення
рослинами вегетації або ж через вогку осінь і неможливість зібрати й
вивезти з поля врожай.
У Лісостепу та Поліссі гарантоване достигання можуть забезпечити тільки
скоростиглі сорти. Проте на сьогодні в Держреєстрі таких сортів є всього
чотири, і ще один новий сорт — Аннушка — визнано перспективним (табл).
Як бачимо в таблиці, яскраво виражені риси центрально-північного сорту
має сорт Аннушка: за врожайністю в цих зонах він істотно перевищує інші
скоростиглі сорти, а за вмістом жиру й сирого протеїну йде з ними на
рівні. Крім того, Аннушка має найкращий показник висоти прикріплення
нижнього боба, завдяки чому забезпечує найменші втрати врожаю. Термін
вегетації цього сорту теж залишає вельми приємне враження: від появи
сходів до повної стиглості вистачає 75–85 днів. Українська державна
система сортовипробування визнала за Аннушкою максимальну стійкість
проти хвороб — 9 балів (за 9-бальною шкалою), до вилягання — 8–9, посухи
— 8,5–9, осипання — 8–8,8 балів. Останній показник засвідчує, що боби
цього сорту практично не розтріскуються.
Оригінатор сорту Аннушка — Наукова селекційно-насінницька фірма “Соєвий
вік” — розробила власну технологію вирощування надранніх сортів сої,
завдяки якій можна досягти кращих, ніж у державному сортовипробуванні,
показників. Скажімо, висівання насіння більшою нормою дає змогу підняти
нижній біб з висоти 15–17 см і цим підвищити врожайність, не зашкодивши
при цьому іншим характеристикам сорту.
Крім того, селекціонери велику увагу приділяють строкам сівби. Так,
дослідним шляхом було встановлено, що сівба в першій декаді травня дає
змогу в будь-якій кліматичній зоні України зібрати врожай у середині
серпня, тобто залишається достатньо часу для підготовки грунту й
висівання озимини. Для південного регіону ННСФ “Соєвий вік” пропонує
іншу схему: висівати сою в червні, після звільнення полів від ранніх
овочів. За такого підходу сорт Аннушка встигає сформувати добрий урожай
і дати господарству ще один прибуток.
Сівба в червні дає також змогу істотно нівелювати ту перевагу, яку має
трансгенна соя перед звичайною. Так, якщо у трансгенних посівах з
бур’янами борються, застосовуючи гліфосат прямо по вегетуючій культурі,
то в разі вирощування звичайних скорстиглих сортів термін появи сходів
сої планують так, щоб до цього моменту більшість бур’янів уже зійшла й
була знищена тим-таки гліфосатом. Зокрема, у ННСФ “Соєвий вік” вважають,
що сорт Аннушка на Півдні України можна сіяти до кінця червня — початку
липня, що в цілому робить його ціннішим за трансгенні. До того ж,
сільгоспвиробник може не хвилюватися з приводу перезапилення
модифікованої сої з бур’янами і появи стійких до гербіциду їх форм, адже
така небезпека існує в трансгенних посівах.
Резюмуючи викладені тут міркування, можна сказати, що українським
виробникам сої варто зробити ставку на вітчизняні надранні сорти: це
дасть їм змогу оздоровити сівозміни, дати чудовий попередник під
зернові, одержати додатковий урожай високорентабельної продукції і,
врешті, підтримати свою селекційну науку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
