Реферат на тему:
Збереження генофонду локальних і зникаючих порід
Успішна реалізація Програми селекції з локальними та зникаючими
породами свиней в Україні можлива лише за державної підтримки.
Економічні закони цивілізованого ведення тваринництва переконливо
свідчать про те, що проблему забезпечення населення й харчової
промисловості м’ясом практично неможливо вирішити без інтенсивного
розвитку галузі свинарства.
За даними ФАО, в структурі м’яса свинина займає 40–50%. Постійне
зростання виробництва свинини спостерігається в багатьох країнах світу,
а пріоритетність у світовому виробництві м’яса належить саме галузі
свинарства.
Свинина — якісний повноцінний продукт, а біологічна активність сала в
п’ять разів вища, ніж масла. Свиняче сало утримує архедонову кислоту,
яка є однією з незамінних жирних кислот і бере активну участь у будові
клітин організму. В організмі людини сало засвоюється на 93%, а свинина
— на 90–95%. За даними дієтологів, українське сало корисне й хворій, і
здоровій людині.
В Україні розводять п’ятнадцять порід свиней. Така кількість
різноманітних популяцій забезпечує ефективний розвиток галузі та
збільшення виробництва продукції в природно-економічних зонах. Однак
практика вітчизняного й світового тваринництва свідчить про те, що зміна
соціально-економічних умов впливає на структурні одиниці породи, а отже,
вони в цілому зазнають постійних змін за чисельністю та місцем їх
поширення.
В Україні до кінця 90-х років минулого століття серед десяти порід за
темпами росту переважали велика біла, українська степова біла та
миргородська породи. З 2000 року ринкові відносини в країні склалися
так, що всі породи зменшилися кількісно, а деякі з них тепер зараховано
до локальних і зникаючих. Загальний процес скорочення поголів’я свиней
торкнувся й першої вітчизняної породи, яку вивів академік М. Ф. Іванов в
Асканії-Новій, — української степової білої, й породи, яку вивів
академік Л. К. Гребень, — української степової рябої.
На Півдні України це найбільш пристосовані й перспективні породи для
промислового схрещування як з породами зарубіжної селекції — велика
біла, ландрас, дюрок, — так і між собою.
На основі української степової білої породи створено українську степову
рябу, а, створюючи асканійський м’ясний тип (АМТ) української м’ясної
породи, водночас використали українську степову білу й українську
степову рябу породи.
Про останні можна сказати, що за своїми еколого-біологічними якостями
для Півдня України вони є неперевершеними, оскільки характеризуються
міцною конституцією, мають високу природну резистентність організму, не
вибагливі до кормів. Жива маса кнурів-плідників сягає 400–430 кг, маток
— 350–370 кг.
Українські степові рябі свині — скоростиглого типу, дають ніжне, смачне,
соковите м’ясо з хорошим співвідношенням триптофану та оксипроліну
(БЯП=8,6–10,4), добре пристосовані до жаркого клімату; в разі м’ясної
відгодівлі маси 100 кг досягають у віці 180–190 днів за середньодобових
приростів 680–740 г і витрат кормів на 1 кг приросту 3,6–3,8 к. о.
Розводити, удосконалювати й зберігати ці породи — означає запроваджувати
систему зоотехнічних заходів, спрямованих на підвищення їх племінних і
продуктивних якостей на племзаводах і племрепродукторах; надавати
допомогу власникам різних категорій господарств; створювати та
атестувати нові племзаводи й племрепродуктори.
Головним завданням селекційно-племінної роботи з породами є: підвищення
багатоплідності свиноматок до 11–12 поросят за один опорос; збільшення
живої маси поросят на час відлучення до 18–19 кг; досягнення на
контрольній відгодівлі живої маси 100 кг за 180–185 днів за витрати
кормів на 1 кг приросту не більше 3,75–3,80 к. о.; збільшення ареалу
поширення. Унікальне поєднання біологічних та господарсько корисних
ознак цих порід із особливою гостротою ставить питання їх подальшого
удосконалення й, особливо, збереження генофонду.
Для вирішення проблем збереження генофонду локальних порід при Інституті
свинарства УААН (Полтава) діє Рада, до якої залучено провідних наукових
співробітників галузі свинарства.
За рішенням Ради, українську степову білу, українську степову рябу разом
із миргородською та великою чорною тепер зараховано до складу локальних
порід України.
До позитивних ознак миргородської породи, яких немає в інших породах,
належать: добра пристосованість до різноманітних технологічних умов
утримання; стресостійкість; ефективне використання пасовищ; раннє
біологічне дозрівання; резистентність до багатьох захворювань; висока
якість м’ясопродуктів. Поглиблену селекційно-племінну роботу з породою
веде Інститут свинарства УААН від дня її затвердження в 1940 році.
Велику чорну породу свиней, виведену на південному заході Англії у
другій половині XIX сторіччя, називають однією з найкращих порід у
світі. В Україні ця порода є плановою з 1947 року. Свині великої чорної
породи належать до тварин м’ясо-сальної продуктивності й мають цілу
низку неперевершених екстер’єрних, фізіологічних, морфологічних та
господарсько-корисних ознак.
R
‘
Тварин великої чорної породи використовували для створення таких порід,
як кемерівська, північнокавказька; в Югославії — моравської та
славонської чорної; в Румунії — породи стрей, а в Україні —
миргородської.
За даними Держплемреєстру України, генофонд локальних порід свиней
зосереджено в 33 племінних господарствах у Чернігівській, Вінницькій,
Хмельницькій, Сумській, Одеській, Полтавській, Запорізькій, Херсонській,
Луганській, Миколаївській, Київській та Донецькій областях.
Загальна чисельність основних свиноматок останнім часом становить понад
2700 голів. Науковці Інституту свинарства УААН та Інституту тваринництва
степових районів “Асканія-Нова” розробили “Програму селекції з
локальними та зникаючими генотипами свиней України на 2003–2012 роки”,
згідно з якою племзаводи і племрепродуктори, які розводять локальні
породи, працюватимуть у наміченому для них напрямі, створюючи нові
структурні одиниці чи удосконалюючи наявні завдяки методам
внутрішньопорідної селекції та ввідного схрещування.
На перспективу для кожної породи визначено показники розвитку й
продуктивності, а також чисельність поголів’я, в якого не передбачають
зникнення цих генотипів.
Рада запропонувала кожному племінному господарству розробити програму
селекції з локальною породою та узгодити її з відповідним інститутом.
Для господарств, що розводять українську степову білу та українську
степову рябу, безпосереднім координатором є Інститут тваринництва
степових районів імені М. Ф. Іванова “Асканія-Нова” УААН; господарства,
які розводять миргородську та велику чорну породи, координує Інститут
свинарства УААН. Основним координатором селекції свиней усіх порід
України є Інститут свинарства УААН — Головний селекційно-генетичний
центр.
Як результат наполегливої праці з поголів’ям локальних порід у 2004
році, вийшов перший том ДКПТ локальних порід (миргородська і велика
чорна) та “Каталог кнурів-плідників, оцінених за генотипом української
степової білої і української степової рябої порід свиней” (К., 2004),
крім того, триває копітка робота з підготовки до видання XIV тому ДКПТ
української степової білої з поголів’ям понад 1,5 тис. голів та
української степової рябої порід.
Для української степової білої породи розширюють мережу племінних
господарств та чисельність поголів’я. Готується до атестації племзавод
ТОВ “Прод-Альянс” (Чаплинський р-н Херсонської обл.) на 150 основних
свиноматок.
На засіданні Ради наголошувалось на зволіканні в прийнятті рішення про
державну дотацію на збереження зникаючих генотипів у всіх господарствах.
Дотацію одержують переважно племзаводи, але ж генофонд зосереджено не
тільки там.
Відповідно до наказу № 124/27/244 Мінагрополітики, УААН та Мінфіну
України, передбачено порядок використання коштів Державного бюджету
України на виконання програм селекції у тваринництві. Передбачається
виділення коштів для повного або часткового відшкодування витрат на
придбання чи реалізацію племінних ресурсів.
З усіх порід, зарахованих до локальних, найгірший стан щодо збереження
генотипів (згідно з проаналізованими даними за чисельністю, розвитком і
продуктивністю тварин) відмічено у великої чорної, миргородської та
української степової рябої порід, популяції яких без створення
генофондних та колекційних стад за рахунок повної державної дотації
найближчим часом приречені до зникнення.
Щодо української степової рябої породи тут планується для підвищення
гетерозиготності створити нову лінію на основі інтродукції нового
генетичного матеріалу, близького до української степової рябої породи за
типом та напрямом продуктивності (зокрема “прилиття крові” миргородської
породи). Такий підхід дасть змогу зберегти фенотипову схожість помісей і
одержати із генетично різнопорідних джерел досить контрастні пари
алелей, здатних проявити ефект наддомінування і, таким чином, сприяти
підвищенню продуктивності нових генотипів.
Унікальне поєднання біологічних та господарсько корисних ознак породи з
особливою гостротою ставить питання її подальшого удосконалення,
збереження генофонду та розширення племінної бази.
Щодо великої чорної породи бажано було б провести атестацію селекційних
стад, завезти тварин чи сперму з країн, де її розводять, для зниження
гомозиготності та створення нових ліній і родин.
Порушення теми про збереження генофонду локальних і зникаючих порід
потребує термінового узгодження дій Мінагрополітики України, УААН, ДНВК
“Селекція”, Інституту свинарства та Інституту тваринництва степових
районів УААН на прискорення виконання прийнятих постанов.
Унікальні біовиди заслуговують на цю особливу увагу, оскільки за
багатьма ознаками вони не тільки не поступаються перед спеціалізованими
породами, а й мають низку переваг, є носіями унікальної асоціації генів,
які в жодному разі не можна втратити. І тому кожна порода має бути
збережена, бо є національним надбанням і гордістю, продуктом
довготривалої копіткої праці кількох поколінь науковців і виробничників.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
