Реферат на тему:
Інтеграція України
у світове господарство
План:
Об’єктивні основи зовнішньоекономічних зв’язків України
Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України
Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну
систему
Література
Об’єктивні основи зовнішньоекономічних зв’язків України
Розбудова незалежної України об’єктивно потребує входження її у світове
господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на
принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу
прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин.
Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися
на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і
держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.
Об’єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і
розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з
потреб використання у національній системі відтворення міжнародного
поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з
метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність
сприяє формуванню ефективної структури економіки країни.
Зовнішньоекономічні зв’язки в процесі інтеграції України у світове
господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що
розв’язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток
зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні
належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.
Поряд з об’єктивною необхідністю інтеграції України у світове
господарство та розвитку ЇЇ зовнішньоекономічних відносин існують і
об’єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить
економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі
у міжнародному поділі праці.
Об’єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є
вироблення механізму зовнішньоекономічних зв’язків, по-перше, на
макрорівні — загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств;
по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у
спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях
00Н і регіональних економічних об’єднаннях типу Чорноморської зони
співробітництва. Поєднання об’єктивної необхідності та об’єктивних
можливостей входження України у світове господарство робить цей процес
закономірним.
Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов
незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на
модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих
вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного
енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними
науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих
країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин
зробити це практично неможливо.
В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП),
основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва,
Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв’язувати проблеми
ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв’язки для
реалізації національних економічних інтересів.
Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні,
соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП,
Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія
України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10
відсотках території,
З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на
нинішній території України, завжди підгримували економічні зв’язки із
зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції
Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом
європейської спільноти.
Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних
чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному
МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну,
мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і
металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої
країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил
Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв’язках.
Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих
умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду
науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну
економічну політику на включення в систему світових господарських
зв’язків.
Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного
МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів
концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за
участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв’язків.
Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди
доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв
реалізації економічних інтересів країни — суб’єкта МПП є забезпечення
високої економічної ефективності галузей її національної економіки,
мінімізація витрат суспільної праці. Спеціалізація та кооперація
характеризують економічно доцільну й раціональну організацію
(територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.
Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концентрації та
спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку
однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість
національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку,
так і від конкретної країни-партнера. Так, у колишньому СРСР більше 80
відсотків промислового виробництва України не мало на ЇЇ території
завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану
її зовнішньоекономічних зв’язків, причому левова частка цієї залежності
припадає на колишні республіки СРСР.
Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що
склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимагають значних
інвестицій у базові галузі економіки України на відшкодування та якісне
оновлення фондів. Так, у 1990 р. ступінь зносу основних виробничих
фондів становив 37,1 відсотка, у тому числі в промисловості — 50, 3, у
сільському господарстві — 26,2, у будівництві — 62,8 відсотка. За такої
ситуації структурна трансформація економіки України перетворюється у
найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її
місця в системі МПП.
Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів включення
України в систему світових господарських зв’язків детермінується
перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та
методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив
соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх
адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.
У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних
чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних
господарствах, і цей факт дослідники пов’язують з формуванням однотипної
за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства.
Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне
регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна
спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність
змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП;
по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки
їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового
співтовариства в цілому.
Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює
необхідність значного підвищення економічної культури населення та
ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку,
високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь,
достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її
розвинутими країнами як рівноправного партнера.
Особливості об’єктивних основ зовнішньоекономічних зв’язків України
пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та
можливості провадити незалежну економічну політику.
Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України
Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР видавався за такий,
що забезпечує переваги для всіх республік — незалежність від коливань
кон’юнктури світового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав
поширення міф про високий ступінь кооперації між республіками. Насправді
ввезення-вивезення товарів коливалося в межах від 12 відсотків в Росії
до ЗО відсотків у Вірменії.
Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишнього СРСР,
переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до
імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка
яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які
володіли експортним потенціалом.
Етапною правовою основою для розширення зовнішньоекономічних зв’язків
незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України
(16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня
1991 р.) і, нарешті, Конституція України (28 червня 1996 р.). Серед
спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України
про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну
діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного
експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції
(13 березня 1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим
іноземного інвестування” (20 травня 1993 р.); Закони України про
промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим
іноземного інвестування (19 березня 1996 р.); про захист від
недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та
нормотворчі акти.
Важливими правовими документами щодо створення механізму
зовнішньоекономічних зв’язків України стали договори та угоди з молодими
незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та
багатьма країнами Європи, Північної й Південної Америки, Азії, Африки.
З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо
розв’язання економічних і фінансових проблем, питань
паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв’язку, нравонаступництва
новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору
е горизонтальні зв’язки між безпосередніми виробниками товарів, а також
між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного
простору складаються ефективні господарські зв’язки. До того ж
стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур,
збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх
провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін,
децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує
найтісніший зв’язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків
молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового
міждержавного середовища.
Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами —
колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати
своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв’язки,
обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за
невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм
реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними
деклараціями на економічну тему.
Процес формування національних грошових систем країн, що входили до
колишнього Союзу РСР, породжує об’єктивну необхідність і водночас
створює можливість фундації міждержавної валютної угоди, яка б стала
інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних
валютних відносин.
Перехід у розрахунках на ВКВ поставив питання про нову організацію
співробітництва. Вихід на прямі економічні зв’язки між підприємствами
поглибив, але вже на новій основі, торговельні зв’язки, бо торгувати
повинні товаровиробники. Проте сьогодні потрібний певний перехідний
період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони
мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей,
що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових
умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної форми
товаровідносин, як бартер.
У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не
допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв’язків, а й знайти
нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна
продукція випадуть з усталених господарських зв’язків), спрогнозувати
кон’юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу,
інтегрованої в європейський і світовий економічний простір.
Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної
гео-політичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі
старих виробничих зв’язків України і розширенню прямої участі її в
системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.
Колишні зв’язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише
міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі
світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної
Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить
розв’язання всіх проблем взаємних зв’язків у залежність від економічного
інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних
сегменти,
По-перше, це визначення параметрів співробітництва на міждержавній
основі через погодження між урядами контингентів взаємних поставок. Це
мають бути форми торгівлі, насамперед стратегічними товарами (металом,
газом, нафтою тощо), форми, пов’язані з централізованими рішеннями.
Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо
розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю
сторін (валютними товарами або ВКВ),
По-друге, — це розвиток відносин на рівні прямих зв’язків підприємств,
об’єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо.
Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження
сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання
свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні
погоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення,
поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід
товаровиробників на ринок, наповнення його товарною масою створять
передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.
Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й
національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні
курси національних валют і введені часткова, а потім і повна
конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які
з балансову вати муть торговельні операції між партнерами. Одні лише
бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й
відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості
співробітництва.
Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми
зовнішньоекономічних зв’язків сприятиме зміцненню зони взаємного
економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.
Співвідношення згаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів
по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління,
їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва, Цілком
ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Спочатку за нових
умов центр ваги перемістився на двосторонні зв’язки.
Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями
взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сферу, створення
спільних підприємств за кордоном, особливо в прикордонній смузі, спільну
діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські,
словацькі фірми вже завоювали там певні позиції,
Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв’язків
України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що
розвиваються, доцільно було б спрогнозувати платіжний баланс нашої
країни, беручи до уваги залежність від імпорту з третіх держав, що
входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними
та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України
залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких
соціальних потрясінь, розв’язання проблем виробництв, що працюють на
привізній сировині, і від спроможності самих товаровиробників
перепрофільовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбутися
вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних матеріальних і
золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів
національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної
політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а
й від глибини економічної реформи в Україні.
Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу
України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому
контексті заснування й функціонування спільних підприємств вбачаються
більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.
З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей
диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу
експортного сектора економіки України, доцільно було б ширше заохочувати
вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об’єкти та
створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При
цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу
організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації
умов для залучення іноземних інвестицій.
Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво
сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у
господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з
конкурентоспроможною продукцією. Що стосується контролю іноземних
інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування і видавання
ліцензій, контроль за додержанням санітарних та інших умов, створення
національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші
заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах світу, прийнятні і
для України.
Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної
промисловості й перспективний експорт сільськогосподарської продукції
слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків України. Треба також пам’ятати, що: 1)
торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін
науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного обміну деталями,
компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3)
матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується
національним ринком, Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно
передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до
науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на
ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими
зразками тощо.
Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави —
звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподаткування
та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід
розширити імпорт комплектуючих для експортної продукції, практикувати
застосування імпортних технологій і новітнього устаткування для легкої
промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв’язку тощо.
Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому
розв’язати завдання розвитку передових технологій без зв’язків із
зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.
Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України
підпорядковується раціональному розв’язанню найгостріших проблем
оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому
ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої
частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню
якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.
Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на
світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих
підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підготовки значної
частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних
зв’язків, слід оперативно формувати демократичні політичні структури,
соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру,
підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія
радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних
є проблема створення широкої системи професійної підготовки і
перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих
зовнішньоекономічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв’язанням цього
завдання можуть спричинити примноження наших втрат через
некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіжних країн
нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у
зв’язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян
України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу,
валютно-фінансових операцій, міжнародного права.
Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним з
перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання
кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний
технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу України.
Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну
систему
Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що
практично завжди у випереджальному режимі запроваджуються економічні
реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні,
як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така
логіка реформування порушена, оскільки тут свого часу економічні
перетворення не просто недооцінювались, а й запізнились і відірвалися
від політичної сфери.
Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків має грунтуватися
передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки
України. Однак зовнішньоекономічні зв’язки — не пасивний елемент в
еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її
розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний
механізм, який регулював би інтеграцію економіки України у світовий
ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.
Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економічну систему
неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в
тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою
мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної
інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар’єрів
і заборон на зовнішньоекономічну діяльність, — безперспективний шлях для
України. Організоване входження колишніх республік у світове
співтовариство із суто політичних міркувань є досить проблематичним,
оскільки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно
зменшується і зростає значення горизонтальних зв’язків у процесі
створення нової системи виробництва благ,
Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення
чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн;
широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової
діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між
інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка все більше
поширюється і зможе змінити у виробництві ресурси.
Дослідники функціонування “швидких” економік високорозви-нутих країн
помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах
масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, які
працюють за “швидким циклом”, коли процеси проектування і випуску
продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і
устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в
електронну інфраструктуру.
“Швидкі” економіки мають змогу збільшувати темпи свого розвитку не
стільки за допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки
оперативнішому здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу
для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і
проходження їх через економічний механізм.
Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР,
перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на
світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку, Звичайно, що
при цьому ніяких гарантій наздогнати “швидкі” економіки ніхто дати не
може, проте “підтягнутися” до них можливість є.
Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адаптації України до
міжнародного поділу праці:
1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає
формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн
європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного
простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва
становитимуть профіль міжнародної спеціалізації України,’Стимулювання
цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить
пріоритетні зміни в народному господарстві України;
2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших
континентів, які становитимуть взаємний інтерес;
3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі,
особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній
сферах. Опрацювання перспективної програми вибіркової спеціалізації
українського експорту на нових конкурентоспроможних на світовому ринку
виробах можна пов’язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу
розумної достатності), що стане підґрунтям для розвитку експортної
спеціалізації наукоємних галузей.
Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоекономічні
відносини на взаємовигідних умовах, Актуальним є здійснення переговорів
з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, та
вироблення її власної чіткої позиції у Міжнародному валютному фонді,
Світовому банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі
й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є
ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному
регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо
залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних
торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної
індустрії та сільського господарства тощо,
Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й
тактики товаровиробників потребують створення в Україні структурі які б
забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного
комплексу, а також, усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв’язків
(страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних
органів тощо).
Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватись у
відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для
нашої країни принципове значення,
Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв’язків і поділу
праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має
співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнародних
організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два
взаємопов’язані аспекти: по-перше, входження у загальносвітовий
економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед
європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній
основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
