Курсова робота
Падіння моралі у творчості Оноре де Бальзака (на основі творів з
“Людської комедії”: “Батько Горіо” і “Гобсек”)
Зміст
Вступ………………………………………………………………………с.2-3
Розділ 1. Тема морального розладу і деградації суспільства в
“Людській комедії” Оноре де Бальзака…………………………………
1.1 Соціальний цикл романів О.Бальзака “Людська комедія”: структура,
особливості та тема падіння моралі в ній……………………………… .с.4-11
1.2 Романи О.Бальзака “Батько Горіо” і “Гобсек” та їх проблематика.
.с.11-18
Розділ 2. Відображення теми падіння моралі в головних образах
романів О.Бальзака “Батько Горіо” і “Гобсек”.
2.1 Трагедія батька Горіо………………………………………………с.18-22
2.2 Моральне падіння Ежена Растіньяка…………………………… с.23-27
2.3 Гобсек – це не лише лихвар……………………………………… .с.27-36
ВИСНОВКИ ………………………………………………………….с.37-38
Список використаної літератури………..…………… .с.38-40
Вступ
У наш час мало хто сумнівається у тому, що Оноре де Бальзак – один
з тих письменників, чия творчість належить до найзначніших набутків
світової літератури, до її найвеличніших вершин. А для цього, як відомо,
замало одного лише таланту, навіть найяскравішого,- необхідно також, щоб
творчість митця з особливою повнотою і переконливістю відбивала його
епоху, її глибинний зміст, провідні закономірності й характерні колізії.
Неабияке значення має й те, щоб поставала вона як завершене втілення
певної системи естетико-художнього мислення, притаманної даній епосі й
зумовленої нею. Такими митцями були Гомер і Софокл, Данте і Шекспір,
Сервантом і Гете. Таким митцем був і Бальзак. Він свідомо ставив своєю
метою максимально широке й достовірне витлумачення сучасності, котра
була добою розквіту буржуазного суспільства і водночас – відвертого
прояву властивих йому кричущих суперечностей вад.
Оноре де Бальзак разом із Стендалем стояв біля джерел соціального
роману критичного реалізму у Франції ХІХст. і дав у своїй творчості
блискучі її зразки. Він здійснив творчий подвиг, зобразив характери і
традиції свого часу в грандіозному творінні, яке дає не тільки широку і
глибоко правдиву панораму життя його епохи, але і несе маральні істини,
які мають загально людське значення.
Творчість О.Бальзака досить добре висвітлена у наукових працях і
статтях таких відомих дослідників: Обломнєвський Д., Чичерін А.В.,
Кучборська Є.П., Наливайко Д.С., Султанов Ю.І., Тихомирова Л.В.,
Єременко О.В., Пацаповська Л.І. та ін.
Мета курсової дослідити питання падіння моралі у творчості Оноре де
Бальзака (на основі творів з “Людської комедії”: “Батько Горіо” і
“Гобсек”).
Завдання курсової роботи полягають у :
1) вивченні циклу соціальних романів О.Бальзака “Людської комедії”:
структури та теми падіння моралі в цьому циклі;
2) дослідженні одного із ключових творів “Людської комедії” “Батько
Горіо” та основні сюжетні лінії;
3) розгляді теми влади золота та її філософію в повісті і “Гобсек”;
4) визначенні причин трагедії батька Горіо;
5) ознайомленні з темою морального падіння Ежена де Растіньяка;
6) аналізі образу Гобсека.
Об’єктом вивчення курсової роботи є романи О.Бальзака “Батько
Горіо” і “Гобсек”, а предметом – падіння моралі.
Курсова робота складається з двох розділів. В першому розглядається
“Людська комедія” в загальному і тема падіння моралі в ній, та романи
“Батько Горіо” і “Гобсек” конкретно. В другому розділі розглядається
тема падіння моралі в образах батька Горіо, Е. Растіньяка та Гобсека.
При написанні курсової роботи використано такі методи:
аналіз,порівняння,протиставлення,спостереження. Курсову роботу можна
використати при написанні наукової роботи, підготовці до семінарських
занять,лекцій,рефератів.
Розділ 1
Тема морального розладу і деградації суспільства в “Людській комедії”
Оноре де Бальзака.
1.1 Соціальний цикл романів О.Бальзака “Людська комедія”: структура,
особливості та тема падіння моралі в ній.
“Привітайте мене. Адже щойно з’ясувалося, що я -геній”, – так, за
спогадами сестри Бальзака Лори Сюрвіль, сам письменник сповістив про
появу нового задуму, аналогів якому не було у світовій літературі.
Бальзак вирішив у своїх творах показати якомога ширшу панораму
життя Франції своєї епохи. Але згодом переконався, що це неможливо
здійснити в одному романі. Так почав складатися цикл, який 1842р.
отримав назву “Людська комедія”. Перші начерки грандіозної праці
з’являються в 1833році, робота над останніми сторінками закінчилась
незадовго до смерті автора (роман “Зворотний бік сучасної історії”,
1848).У 1845р. письменник складає список всіх творів “Людської комедії”,
який налічував 144 назви. Але реалізувати свій задум в повному обсязі
він не встиг.
Що ж хотів сказати Бальзак своїм неповторним творінням? У листі до
пані Карро він пише: “Мій твір повинен увібрати в себе всі типи людей,
всі суспільні стани, він повинен втілити всі соціальні зрушення так,щоб
жодна життєва ситуація, жодне обличчя, жоден характер, чоловічий чи
жіночий, жоден спосіб життя, жодна професія,жодна французька провінція
не виявились забутими”. Не дивно,що Жорж Санд сказала, що історики
майбутнього цю епоху будуть вивчати за романами Бальзака, а називатись
вона буде Францією епохи Бальзака.[10,c.17]
Грандіозний твір вимагав величної назви. Бальзака вразив заголовок
невдалої поеми Шанселя,який у торі останнього був майже випадковим. Для
Бальзака ж він виявився дуже доречним, тому що не лише пояснював суть
циклу, а й асоціативно пов’язував його з іншим видатним твором –
“Божественною комедією” Данте.
Сам Бальзак так пояснював обрану назву:”Величезний розмах плану,що
водночас охоплює історію і критику Суспільства, аналіз його пороків та
обговорення його основ дозволяє дати йому той заголовок, під яким він
з’явиться- “Людська комедія”. Чи претензійний він чи тільки правильний?
Це вирішать читачі, коли праця буде закінчена”.
Час показав, що Бальзак мав рацію. Його твір зайняв в історії
сучасного йому суспільства таке ж місце, як в епоху Середньовіччя
робота Данте.
“Людська комедія” складається з трьох частин ,кожних з яких Бальзак
назвав етюдами:”Етюди про звичаї”,”Філософські етюди”,”Аналітичні
етюди”.
1.Етюди про звичаї
а)Сцени приватного життя:”Дім кішки,що грає в м’яч”,
“Бал в Со”,”Подружня згода”,”Вендета”, “Гобсек”, “Дочка Єви”,
“Беатриса”, “Батько Горіо”.
б)Сцени провінційного життя:”Євгенія Гранде”, “Уславлений Годисар”,
“Провінційна муза”,”Життя холостяка”.
в)Сцени паризького життя:”Історія тринадцяти”,”Кузина Бетта”,
“Фочино Кане”,”Ділова людина”,”Кузен Пояс”.
г)Сцени політичного життя:”Зворотній бік сучасної історії”,”Епізоди
доби терору”.
д)Сцени військового життя:”Шуани”,”Пристрасть у пустелі”.
е)Сцени сільського життя:”Сільський лікар”,”Сільський
священик”,”Селяни”.
2.Філософські етюди.
“Шагренева шкіра”,”Прощений Мельмонт”,”Невідомий шедевр”,
“Гамбара”, “Червоний готель”, “Кат”, “Марани”, “Прощай”,”Пошуки
Абсолюту”.[10.c.18].
3.Аналітичні етюди.
“Фізіологія шлюбу”,”Дрібні знегоди подружнього життя”.
Головною темою, що об’єднує ці різні твори в одне ціле, було
прагнення пояснити закономірності діяльності. Бальзак дуже зацікавився
науковими відкриттями,особливо в царині природничих наук.
Він захопився Жоржем Кювьє,що відкрив геологічні епохи і показав
зв’язок між окремими частинами живого організму, Жофруа де Сент-Ілером-
дослідником змін в живих організмах у залежності від середовища,їхні
методи дослідження письменник прагнув перенести у свої твори. Його
цікавили не тільки конкретні теми і проблеми,але й взаємозв’язок цих
проблем, не тільки окремі пристрасті,а формування людини під впливом
середовища.
Ці методи дозволили Бальзаку зробити у своєму творі певні
висновки про деградацію людини в буржуазному суспільстві. Але він не
абсолютизував вплив середовища:врешті – решт людина сама обирає свій
шлях.
Важко перелічити всі теми творів Бальзака. Та ось що
важливо:автор вперше в історії літератури бере за основу своїх сюжетів
бере збагачення,банкрутство,історію маєтку,що змінює власника, фінансові
афери, боротьбу навколо заповіту. В його романах саме ці головні події і
визначають стосунки батьків і дітей,жінок та чоловіків,
коханців-коханок.
Що ж об’єднує таку велику кількість творів,дійових осіб? Якщо
раніше в літературі в центрі сюжетних колізій переважно було кохання,
Бальзак робить наступний хід:він розробляє ще один важливий мотив
людських вчинків-прагнення до збагачення.
Задум грандіозного циклу у Бальзака виник тоді,коли деякі
твори,що пізніше ввійшли до нього,були вже написані. Це потребувало
їхньої певної переробки”Людську комедію” письменник будує за принципом
циклічності більшість персонажів переходять із твору в твір виступаючи
головними дійовими особами в одних та епізодичними – в інших.
Таким чином важливий композиційний принцип “Людської комедії” –
взаємозв’язок і взаємодія різних частин циклу ( дії “Гобсек” та “Батько
Горіо” відбуваються майже одночасно є в них і спільний персонаж –
Анастазі де Ресто-дочка батька Горіо та дружина графа де Ресто).
“Людська комедія”Бальзака стоїть у світовій літературі осібно. Вона не
має аналогів. Тому дуже проблематично точно і однозначно визначити жанр
цього твору. Найчастіше зустрічається два визначення: цикл романів і
епопея. Визначення епопея частково стосується частково
стосується”Людської комедії”. Для епопеї,в сучасному її
вигляді,характерна наявність стрижневих героїв та суспільного
сюжету,чого не бачимо у Бальзака.[10,c.19].Сама ідея створення не
окремих творів,а єдиного циклу,яка належить Бальзаку,виявилась дуже
продуктивною. Сучасні письменники користуються відкриттям О. де
Бальзака.
Гроші у Оноре – це не тільки економічна сила,а й матеріалізоване
вираження особистої вигоди й хижого егоїзму,гірших нахилів і пристрастей
людини,які не стримуються, а, навпаки, стимулюються буржуазним
суспільством. У своїй “Людській комедії” письменник послідовно, крок за
кроком показує, як згубно діє ця сила на суспільні звичаї,сімейні
відносини,мораль, політику, правосуддя,на різні сфери соціального й
приватного життя.”Закон суспільної користі,яким породжується патріотизм,
вмить руйнується закон вигоди окремих осіб, яким породжується
егоїзм….” .
Цей закон егоїзму поширюється буквально на всі сфери життя
буржуазного суспільства. За таких умов,показує Бальзаку ряді
творів,політична діяльність також перетворюється в засіб наживи, в
своєрідне акціонерне товариство,яке знаходиться в руках ділків від
політики,для яких суспільні інтереси-вигідна комерція. Таких персонажів
виведено чимало в “Людській комедії”.
Той же “принцип грошей”,закон особистої вигоди з неменшою силою
діє і в сфері правосуддя. Особливо характерний образ судді Камюзо,
початок кар’єри якого Бальзак показує в “Темній справі”,а далі продовжує
її в “Музеї старожитностей”,”Позбавленні прав”,”Останньому втіленні
Вотрена”. Цей Камюзо належить до тих служителів Феміди,котрі,як
говориться в “Темній справі”,заради вигоди й почастей “готові по волі
сильних світу цього послати на шибеницю і зняти з неї правих і винних.
Тому й говорить один з персонажів цього роману:”Коли б мене звинуватили
в кражі веж Собору Паризької богоматері,я постарався б чимскоріше
зникнути”. Справді небезпечно потрапляти в руки правосуддя,бо закон,каже
Вотрен в романі “Батько Горіо”,”це павутина, яку пробивають великі мухи
і в якій гине дрібнота”.
Одна з головних наскрізних тем “Людської комедії” – моральний
розклад і деградація суспільства під впливом “закону особистої вигоди”.
В різни аспектах, в незліченній кількості життєвих варіантів показує
письменник, як чесність і порядність вбиваються пануючим в буржуазному
суспільстві “фінансовим началом”. Власне, у цьому полягає моральний сенс
всіх тих історій молодої людини в буржуазному суспільстві, які подає
Бальзак у “Людській комедії”.- Ежена Растіньяка і Шарля Гранде,Рафаеля
де Валентина і Люсьєна Шардона, Віктюр’єна д’Егріньйона та інших.
Тема моральної деградації суспільства постійно присутня і в
численних розповідях про життя товстосумів-банкірів,лихварів, скупників,
спекулянтів тощо, причому ці розповіді набувають особливої викривальної
гостроти. Ще в 1830р. Бальзак писав в газеті”Карикатура”:” Кожен день я
зустрічаю банкротів,фальшивомонетників,злодюг,які користуються загальною
повагою. Чому ж тоді наше суспільство відхрещується від
убивць?”[12,c.60] У світі, змальованому письменником,залізна
закономірність наживання великого багатства нечесним шляхом. Воно
невіддільне від аморальності:”Що сталося б з нашим суспільством,коли б
усі почали дошукуватися походження того чи іншого багатства?”- запитує
адвокат в повісті “Червоний готель”,де розповідається про те ,як один з
товстосумів “Людської комедії”, Тайфер вчиняє кривавий злочин і тим
самим закладає основи свого багатства (“нахабного багатства,що виросло
на злочині”). [12,C.61] Теж питання ще різкіше й відвертіше ставиться в
оповіданні “Прощений Мельмот”: “Хто ці розбійники, яких ми заради
пристойності називаємо банкірами? [12,c.61]
У свій час В.Р.Гриб, досліджуючи дане питання,зробив такий
висновок: “У нескінченній низці зображених Бальзаком капіталістичних
ділків, і великих, і малих, банкірів і промисловців, неможливо знайти
жодної привабливої, чесної, доброї людини. Зате яка колекція образів
крайньої ницості, підлоти і злочинів!”[12,c.61] Певні винятки все-таки
можна знайти в “Людській комедії”(згадаймо хоча б “мученика комерційної
чесності” Сезара Бірото), проте вони не ставлять під сумнів наведений
висновок, оскільки ці “винятки” неминуче стають у Бальзака жертвами
ділків хижацького типу й таким чином перетворюються в ті випадки, які
тільки підтверджують правило.
І все ж з найбільшою експресією та драматизмом розкриває
Бальзак дію “фінансового начала”, “закону вигоди” на сім’ю, родинні
зв’язки й відносини. Досить тут згадати про жорстоку драму в сім’ї графа
Ресто, про яку розповідається в повісті “Гобсек”, про нещасного батька
Горіо, обібраного до нитки й після того кинутого дочками, про скнару
Гранде, який через гроші калічить життя своєї доньки Ежені тощо.
В романі «Ежені Гранде» постає перед нами драма, пружини якої –
це сила грошей всевладна в суспільстві. Старий Гранде – це уособлення
страшної сили грошей, яка в ньому постає в усій своїй потворності і
нелюдськості. Він доводить до смерті дружину, переслідує дочку і
знущається з неї.
З образом Шарля Гранде входить в роман одна з провідних тем
«Людської комедії» – розтлінний вплив буржуазного суспільства на молоду
людину.
Ежені – жертва злої сили грошей, що позбавляє її життя,
приносить страждання, розбиває життя. Ежені Гранде – це ще один з перших
реалістичних зображень процесу відчуження людини, її зречевлення в
капіталістичному суспільстві. Далеко обганяючи свій час, Бальзак з
вражаючою точністю показує, як сила грошей відчужує людину і спотворює
її життєпрояви.
У романі «Батько Горіо» Бальзак прагне виявити драматизм життя
того часу і його приховані пружини, він відображає і тлумачить зовнішню
дійсність.
У романі «Кузина Бетта» яскраве і різнобічне вираження знайшла
тема розбещеності верхів буржуазного суспільства, його моральної
деградації, якою охоплюються різні сфери життя.
В жодному творі Бальзак, навіть в «Блиску й злиденності
куртизанок», змалювання розпусти, морального розкладу в різних його
проявах не займало такого місця, як у «Кузині Бетті». Особливо наглядний
у цьому плані образ барона Юло, керівника департаменту воєнного
міністерства; його розбещеність, гонитва за чуттєвими насолодами зрештою
набувають маніакального характеру. На утримання коханок йому потрібні
величезні суми грошей, і барон Юло не зупиняється ні перед розоренням
своєї сім»ї, ні перед злочином. Цей процес поширюється й на Кревеля,
спадкоємця Бірато, який розбагатів і став мільйонером. Образ Кревеля,
один з найпримітніших і найрельєфніших у романі, несе в собі велике
соціальне узагальнення.(12,с.155)
В системі образів роману важливе місце відведене також пані
Марнеф. Героїня зневажає будь-який труд і уявляє життя, як суцільну
насолоду, яка до того ж мала діставатися їй без будь-яких зусиль. Вона
належить до прикованих, заміжніх куртизанок, які, кидаючись у розпусту,
розраховують легко, ніби граючись, нажити багатство, відзначаються
особливою жадобою до грошей, причому майже всі вони, як і пані Марнеф,
мають вербувальника й помічника в особі свого чоловіка. В змалюванні
Бальзаком пані Марнеф характерне породження розтлінного середовища, де
нормою життя стали аморальність і жадоба до наживи.
До останніх шедеврів Бальзака належить «Кузен Понс». Цей
роман , без вагань, можна віднести до найбільш глибоких і тонких творів
«Людської комедії», де великий життєвий і творчий досвід письменника
втілився в особливо досконалій формі. В романі «Кузен Понс» буржуазне
суспільство теж постає в глибоких соціальних контрастах, світові
багатства й розкоші протиставляється в ньому світ бідності й злиднів.
(12,с.164)
Роман «Блиск і злиденність куртизанок» має яскраво
виражений авантюрний сюжет, який, проте, не був самоціллю для Бальзака.
Він був повністю підпорядкований генеральним завданням письменника –
всеохоплюючого дослідження буржуазного суспільства і нищівного його
викриття. В цьому романі знаходимо дуже строкатий людський і соціальний
конгломерат, охоплений єдиною напруженою дією. І все це, зрештою,
розкриває ту істину, що в усіх сферах суспільства діють одні і ті ж
закони егоїзму й наживи, одна й таж цинічна мораль чи , вірніше
аморальність. (12,с.140)
В романі «Сезар Білото» автор змальовує середовище паризьких
торгівців з його своєрідним життєвим укладом, його найтиповіших
представників. Дуже виразно показується в романі, що основна вершина
життя в цьому середовищі – жадоба, збагачення, нажива, і навіть «мученик
комерційної честі» : Сезар Бірото аж ніяк не позбавлений її. Цьому
своєму роману Бальзак дав довгий інформуючий заголовок в стилі «старих
романістів», не позбавлений іронії: «Історія величі й падіння Сезара
Бірото, власника парфумерної крамниці, помічника мера другого округу
Парижа, кавалера ордену Почесного легіону і т.д.». Мученик комерційної
чесності (Бірото) стає у Бальзака не апологією світу комерсантів, а
скоріше його викриттям. (12,с.149)
Отже, в соціальному циклі романів О.Бальзака «Людська комедія»
тема падіння моралі в усіх розповідях про: банкірів, лихварів,
скупників, спекулянтів тощо, причому ці розповіді набувають особливої
викривальної гостроти. Залізна закономірність наживання великого
багатства нечесним шляхом невіддільно від аморальності.
1.2 Романи О.Бальзака « Батько Горіо» і « Гобсек» та їх проблематика.
Роман «Батько Горіо» є одним з ключових творів «Людської комедії».Він
свідчить про те ,як стрімко відбувся розвиток Бальзака – реаліста в
середині 30-х рр.. Тільки-но досягнувши «завоювання абсолютної правди» в
«Ежені Гранді»,він зразу ж робить принципово важливий крок вперед,
створюючи «Батько Горіо» нову романну структуру , котра відповідала
завданням зображення сучасного суспільства в різних аспектах і вимірах
,аналізу внутрішніх відносин і зв’язків суспільного цілого. Таким чином
роман О. Бальзака «Батько Горіо» стає ніби праобразом пізніших
найбільш глибоких і багатогранних романів письменника . І разом з тим є
першим твором , написаним вже як частина грандіозного цілого , «Людської
комедії», і його герої це вже й персонажі , що повертаються , що живуть
на більш широкому просторі. ( 9,с.250 )
Роман «Батько Горіо» є одним з кращих романів О.Бальзака і по
майстерності композиції , і максимальній концентрації дії , і по
незвичайній економії художніх засобів , які використовує автор .
В романі дві сюжетно-композиційні лінії: перша-трагічна історія батька
Горіо , який втратив не тільки все своє багатство , але і саме дороге –
любов своїх дітей .Він перед смертю впевнився в тому , що гроші дають
все .
Друга лінія – історія Растіньяка , який похоронивши батька Горіо кидає
виклик Парижу: «Ну тепер ,хто кого !». В романі «Батько Горіо» від
початку і до кінця витримує протиставлення двох соціальних світів : на
верху буржуазне і великосвітське суспільство , внизу – пансіон Воке –
світ бідності , паризька клоака . В центрі кожного із цих світів Бальзак
поставив жіночу фігуру : з одної сторони – представник Сент-Жерменського
передмістя віконтеса де Босеан , з іншої – власниця пансіону пані Воке .
( 7, с.363)
На перший погляд ці два світи зовсім різні і відокремлені непрохідною
безоднею . Але в дійсності вони міцно зв’язані між собою , і завдання
автора в тому і заключається , щоб показати внутрішній зв’язок низів і
верхів буржуазного суспільства . Це він і розкриває на долі Растіньяка ,
який одночасно належить і до того і до іншого світу .
В романі «Батько Горіо» долі героїв , випадковості їх біографій ,
особливості характерів , звичаїв ,індивідуальностей , при всій їх
неординарності , не зможуть порушити залізної необхідності законів
буржуазного світу , які уявляються героям майже непереборним роком , а
боротьба з ним приводить їх або до гибелі , як батька Горіо , або до
компромісу , як Растіньяка , або в проникнення в саму структуру , яка
творить ці закони , приклад цього – Вотрен . Дія роману
розгортається в бідному передмісті Парижа , пансіон пані Воке . Автор
відмічає тут , що в Парижі немає кварталу більш жахливого ніж ця вулиця
Нев-Сен-Женев’єв .
Пансіон пані Воке – одне із останніх пристанищ бідних людей , які
не можуть платити за приют більш кращий . Бальзак проводить нас по
заплутаних лабіринтах цього царства бідності . Бальзак – майстер точних
деталей. По ходу дія роману проходить не тільки в пансіоні пані Воке , а
постійно переноситься то на паризькі вулиці , то в театр , то в салони
віконтеси де Босеан і баронеси Дельфіни Нусінгем , то в ігрові і поліцію
або навіть на кладовище . Однак головні події розгортаються саме у
вітальні пані Воке . Пансіон пані Воке перетворюється в символ втрачених
ілюзій і розбитих сердець , де життя безжалісно перемелює , як зерно
жорна млина , слабих і дарує примарну надію сильним , стати власником
чотирьох мільйонів франків . Якщо розглядати роман «Батько Горіо»
відносно образу Растіньяка , то це роман , який відкриває молодому
читачу картину жорстокого світу , повного зваб . Що відноситься до
батька Горіо , то він являє собою один із самих яскравих прикладів людей
, які одержимі пристрастями , які справедливо називають бальзаківськими
, невблаганний розвиток цих пристрастей , яке приводить до повного
краху особистості , яка стала їх жертвою ,- одна із самих характерних
рис мистецтва Бальзака . Автор показує як це почуття пристрасті , яке
володіє батьком Горіо , розростається , подібно до чудовищного рака ,
який роз’їдає його душу , і в кінці кінців подавляє всі інші почуття.
На початку роману ми зустрічаємося з батьком Горіо , який на перший
погляд може спастись . Навколо центрального героя, який будучи одержимим
пристрастями, забуває і думати про суспільство. Бальзак розміщує образи
другорядні – вони то і втілюють життя суспільства. Тому що всякий роман
повинен бути зв’язаний міцними зв’язками з реальним світом. (13, с.594)
Але для того, щоб весь цей світ видуманий сприймався читачем, як
реальний одних діючих осіб недостатньо. Потрібні декорації, які Бальзак
замінює детальними описами. Виклик суспільству в кінці роману Бальзак не
осуджує, він вище цього. Переробляти світ – не його справа, він тільки
змальовує. Батько Горіо – звичайний провінціал, він просто тато але
батько, який в своїй неймовірнішій пристрасті до дочок піднімається до
величчя страждань шекспірівського Ліра. Бальзак змальовує свого героя за
допомогою романтичної символіки. Саме величчя Горіо по суті величне,
постільки в основі його лежить почуття нехай не розумне, примітивне, але
справжнє і трагічне. Можливо Растіньяк так швидко не пройшов свій
розвиток, якби у нього не було таких здібних вчителів, досвідчених і
своєрідних. Вони відчули внутрішню гнучкість Растіньяка і вміло
впливаючи на його слабкості, зуміли підштовхнути його на компроміс з
самим собою і світом. Долі жильців пансіону пані Воке наочно
підтверджують єдину істину, яка неспростовна в цьому суспільстві: якщо
ти вкрадеш гроші, на тебе накинуться всі закони, але якщо мільйон, то ти
станеш людиною, яку всі поважають, власником скількох то мільйонів.
Повість «Гобсек» Бальзак уперше видав у 1830 році під назвою
«Небезпеки безпутства» і з таким фіналом Бристо де Ресто у кінці твору
отримував спадщину із рук Гобсека. Пізніше змінився не лише її
заголовок, а й сюжет.
«Сцени паризького життя», називалась “Батечко Гобсек” і
закінчувалась описом славнозвісної комірчини Гобсека. Зрештою, у 1842
р., автор вводить свій твір до “Сцен приватного життя”, називає просто
“Гобсек” і додає історію головного героя, зокрема, розповідає, як той
наживав своє багатство. Ця повість так ретельно доопрацьовувалась
Бальзаком, як жодний інший твір. Спробуємо з’ясувати, що ж саме це
влаштувало письменника у двох перших варіантах повісті.
Перша редакція, виходячи вже з назви та фіналу, була майже повністю
присвячена історії Анастазі де Ресто, її стосункам з чоловіком та
коханцем, що призвели до того, що її дітям загрожувало б зубожіння, якби
не добрий геній – Гобсек (лихвар-добродій – цікавий поворот теми Скупого
у світовій літературі). За це вдячна графиня домагалася для нього
дворянського стану. Таким чином, твір навряд чи виходив за межі
поодинокого випадку і являв собою приватну історію аристократичної
сім’ї. Через п’ять років Бальзак вивів на перший план не історію сім’ї
де Ресто, а самого Гобсека. Але назва “Батечко Гобсек” та розташування у
“Сценах паризького життя” хоча і надають певного узагальнюючого значення
повісті, все ж обмежують її символічне, узагальнююче звучання. По-перше,
звертання батечко дещо фамільярне і якось затінює наступне слово, його
страшну внутрішню форму (гобсек голландською значить живоїд),
локалізуючи символічність і узагальнюючу характеристику, адже
словосполучення “батечко Гобсек” стосується саме людини Гобсека, а не
головного Гобсека – жаги до наживи. По-друге, конкретизувалося і місце
дії –Париж. І лише через 12 років після появи першої редакції повість
набуває остаточного вигляду. Крім того -,і це дуже важливо, адже
приватне життя є скрізь – знаходить своє місце у “Сценах приватного
життя”, займаючи там поруч із повістю “Батько Горіо” одне з чільних
місць. (5,с.226)
За формою твір є оповіданням у оповіданні. Це був досить типовий
жанр
у літературі ХІХ ст. та й літературі більш ранніх часів: досить згадати
хоча б знаменитий “Декамерон” Джованні Боккаччо. Але для чого авторові
знадобився Дервіль?
Адже його наявність тільки заплутує хід оповіді: адвокат у приймальні
графині де Гранльє розповідає історію, яка змусить змінити погляд на
положення у вищих колах Парижа графа Ернеста де Ресто, а з назви видно,
що увага читачів має бути зосереджена на лихвареві Гобсекові. За своєю
природою Дервіль спостережливий,він проникає скрізь, бачить те, що
причаїлося у глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної
душі, через яку мали б відображатися інші люди. Чому все ж таки між
Гобсеком та читачем стоять аж дві особи: автор та ще й оповідач? Так,
Дервіль – один (якщо і:е єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека і бере
безпосередню участь у справах сім’ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у
своїх творах дає начебто подвійне зображення людини під кутом зору, як
суспільства так і самої людини. У цій повісті письменник ускладнює
сприйняття образу читачем. Ми сприймаємо Гобсека, образно кажучи у трьох
іпостасях: а) Гобсек – очима його жертв; б) Гобсек – очима Дервіля; в)
Гобсек – як він сприймає себе сам. І щоб не опинитися у положенні трьох
сліпих, кожен з яких мацав відповідно хвоста, хобота та ногу слона,
впевненій що саме перед сном треба враховувати всі ці три іпостасі.
Для європейської літератури образ лихваря був характерним від самих її
витоків (пригадайте фольклорні образи здирників, Мольєрового
Гарпагопа та Шекспірівського Шейлока). Та створений Бальзаком персонаж
значно складніший, величніший, значущіший від попередників, оскільки в
ньому втілена глибока філософська проблема влади грошей у суспільстві
В таємничій могутності Гобсека є щось містичне, як зрештою і в самих
грошах – золотому ідолові згаданому людьми в якості умовного еталону
чи не лише матеріальних цінностей. Лихвар не накопичує заради
грошей , гроші – це зовсім не мета його життя, а засіб і спосіб буття
як такого. Коли Гобсек угледів діаманти графині де Ресто, очі його
гарячково спалахують, як і в згаданих попередників за подібних обставин
Та це не вияв жадоби збагаченню,а
нестримний вогонь самореалізації через ВЛАДУ над іншою живою істотою.
Коли в попередні епохи цю владу давала фізична сила, краса, розум,
освіченість чи становище в суспільстві, то згодом, і це переконливо
доводить
Бальзак у повісті – лише гроші. В суспільстві де все продається і все
купується, вони – володарі усього сущого. На думку лихваря, сила грошей
непорушна й незмірна бо все в світі має свій грошовий еквівалент. Той
хто має гроші, – править світом, незалежно від віку, становища, сили та
розуму. Чи не так думають про себе і сучасні наші “нові” росіяни та
українці? Чи не тому і сьогодні такий близький і цікавий світові
Бальзак, що зумів створити ще один вічний образ тип людини, для якої
гроші – засіб і спосіб буття?
Та чи знав його герой, що таке любов, дружба; справжнє людське тепло?
Ось над чим слід задуматися читаючи безсмертний твір Бальзака.
Поки гроші підвладні йому, Гобсек володар життя, цар і бог, що може
вирі-шувати долі інших та обплутавши незримим павутинням душі людей,
він мимоволі знекровлює й власну душу, до краплі висушуючи в ній
співчуття, милосердя, повагу до інших, довіру і любов. Процеси, що
відбуваються з героєм, психологічно доспів точно вмотивовані
письменником. Лихвар надто часто зіштовхується з найпідлішими людськими
вчинками, виявами найогидніших інстинктів та забаганок. Його клієнти
здебільшого марнотратці, що піддалися власним найнижчим потягам і
пристрастям (гордощі, ревнощі, прагнення до втіх, до світської марноти)
,як вчинили це Анастазі де Ресто та Максим де Трай (16, с.23) Історія
родини де Ресто – ще один доказ слушності тверджень Гобсека і водночас
яскрава ілюстрація його ‘”механізмів” визискування. Кожен з персонажів
має свій зиск: пройдисвіт та ловелас де Трай “віддячує” коханням за
розкоші й розваги, “визискуючми” Анасгазі, та в свою чергу, “платить”
майбутнім дітей за своє почуття,
«визискуючи» родину її чоловік, «викуповуючи» долю синів «продає»
дружину і т.д. Гобсек, врешті. лише мудро забирає у “поганих гравців”
фігури – гроші, владу, силу, адже їх “підводять” почуття (жага, любов,
ненависть), а лихвар давно вже їх позбувся. Лише його смерть та
бездоганна чесність Дервіля повертають нерозважливій удові її спадок.
Образ лихваря у Бальзака неоднозначний (на відміну від його
попередників). За словами Дервіля, в ньому співіснують двоє людей:
скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне.
Так, лихвар щиро прагне допомогти графові, та. збагнувши, які
великі статки самі пливуть до нього, не роздумуючи, вступає у володіння
ними.
Характерно, що, крім банальної скнарості, Гобсеком керує й бажання
відчути себе вершителем долі графині Анастазі. Така структура
мотиваційної сфери вчинків героя коріниться в його минулому, пунктирно
відтвореному в розповіді Дервіля (сам герой лише іноді прохоплюється
кількома словами про бурхливі події зі свого життя: полювання ні) тигра,
абордажні сутички, уміле володіння шпагою і пістолетом
У Гобсека витончений розум, який може бути спрямований як на
здійснення складних фінансових махінацій, так і на глибокий
аналіз людських
слабкостей, як на розв’язання міжнародних проблем, так і на філософські
роздуми про первинні категорії буття. Це виняткова, непересічна
особистість.
Зовнішність героя асоціюється в оповідача із зображенням
давніх римлян, а з докладного портретного опису на початку
твору виразно
акцентується автором символічна риса – колір обличчя, що порівнюється зі
сріблом, нагадуючи істинну сутність персонажа – заглибленість у світ
грошей. Поєднання, докладних деталей – реалістичних і тих, які несуть
багатозначне смислове навантаження, дає змогу уявити портрет Гобсека
художньо глибоким і особливо важливим для моделювання образу. (16,с.24)
Слід зауважити, що в архітектоніці твору превалюють компоненти,
пов’язані із системою образів. У тканину “Гобсека” щільно вплетені
різнопланові образи:
центральний персонаж – Гобсек, оповідач Дервіль, герої першого плану –
Максим де Трай і подружжя де Ресто; другорядні персонажі – віконтеса де
Гренльє і її дочка Камілла, Ернест де Ресто, швачка Фанні Мально.
Чимало також у “Гобсеку” змальованих кількома штрихами постатей, які,
проте, докладніше зображуються в інших творах “Людської комедії”:
прекрасна Голландка та її дочка Естер – родички Гобсека, пані де Босеан
та багато інших представників і представниць вищого світу. Елементи
композиції твору позначені явною доцентровістю, орієнтованою на образ
центрального персонажа. Скажімо, прийом обрамлення набуває
парадоксального значення. Під формальним приводом – розповісти
віконтесі де Гранльє про
перспективи молодого графа де Ресто – Дервіль – подає місткий
філософсько-психологічний портрет Гобсека як людини і соціального
явища. Водночас він досліджує проблему всемогутності грошей у
суспільстві: “Невже усе зводиться до грошей?” – гірко запитує він себе,
усвідомлюючи величезну залежність від них: добробут і кар’єра самого
Дервіля пов’язана з позичкою, наданою
тим самим Гобсеком, як і втілення мрій Камілли та молодого де Ресто.
Сюжет твору, що відтворює тенденцію доцентровості, можна уявити як
спіраль з
багатьох химерно спрямованих векторів, що примхливо перетинаються,
зорієнтовані на певні групі; персонажів, які, в свою чергу,
підпорядковуються розкриттю визначальної проблеми твору. Одні з них за
моральними
якостями гідні Гобсека – так само прагнуть грошей і влади, хоча
позбавлені його енергійності та розуму (Максим де Трай, графиня
Анастазі, пані де Гранльє). Інші – Дервіль із дружиною Фанні – втілюють
ідеал письменника, ідеал моральний, який все ж суперечить життєвим
реаліям часу Бальзака. Про Дервіля кажуть: “… ніколи він нічого не
досягне, зате буде найщасливішим і найпоряднішим із людей”.(16, с.24)
Отже щодо центральної проблематики твору (у чому сенс буття, щастя,
чи втілюються ці поняття у грошах, багатстві) Дервіль і Гобсек –
антагоністи. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних
скарбів. Дервіль знаходить гармонію у щасливому шлюбі та можливості
заробляти гроші завдяки розумові, знанням, моральним чеснотам, – рисам,
які притаманні кращим персонажам Оноре де Бальзака.
«Всевладний» Гобсек гине, набуті ним гроші – мертві. Єдине, що
лишається по ньому – пам’ять Дервіля, людини, яка обрала протилежний
шлях.
Гроші всевладні лише в матеріальному світі:це еквівалент праці,
дії, з реалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні
щастя, ні, врешті, здоров’я та життя не мають грошового еквівалента.
Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну,
а безцінне (те, що і є справжньою сутністю людського світу) підвладне
лише Любові.
В романі «Батько Горіо» так як і в «Гобсеку» розглядається тема
падіння моралі. Це і образ батька Горіо, і моральне падіння Ежена
Растіньяка, це і дочки батька Горіо, які ведуть паразитичний образ
життя. За гроші все можна купити і все можна прождати.
2. Відображення теми падіння моралі в головних образах романів
О.Бальзака «Батько Горіо» та «Гобсек».
2.1. Трагедія батька Горіо.
Батько Горіо – типовий представник епохи реставрації торжества
«золотого тельця». Ще в молодості Горіо свято увірував в силу золота:
все можна купити і продати. Засвоївши цю банальну історію, він став
спритним, бережливим і настільки заповзятим, що в 1789 році купив всю
справу свого господаря.(2, с.15) І миттєво перетворився із робітника
вермішельника в успішного комерсанта. З цього моменту «всі розумові
здібності він присвятив торгівлі хлібом» (2,с.16) і , успішно спекулював
мукою, швидко розбагатів. Винахідливість, вміння передбачати і виждати,
безжалісність в конкретній боротьбі і фанатична вірність своїй справі –
ось ті якості, які допомогли йому досягти успіху.
Однак швидко він овдовів, і назавжди відкинув думку про нову
дружину, з великою пристрастю він посвятив себе своїм дочкам. Справи в
нього йшли успішно, і обожнювані їм «ангелочки» не мали відмови ні в
чому. Отримане виховання і плебейська суть дівиць, помножені на мораль
визначили їх подальшу долю. Гроші батька відкрили їм двері салонів.
Дочки повиходили заміж і їм потрібні були тільки гроші батька, і зовсім
скоро він попадає в пансіон пані Воке. Він порозпродував всі дорогі речі
і став жити на самому бідному поверсі пансіону. Очі його «потухли,
вицвіли, стали сіро-жовтого відтінку…а червона заокраїна їх повік ніби
сучилася кров’ю. Одним він вкушав омерзіння, іншим жалість». (2,с.18)
З тою ж пристрастю, з якою Горіо добував свій мільйон, він продовжує
егоїстично любити своїх дочок, які пускають свого батька до себе додому
з чорного входу. І для батька Горіо і для його дочок пристрасть –
природнє почуття. Вона лиш відрізняється тим у батька Горіо, що в ньому
ще живий закон природніх зв’язків – батьківська любов до своїх дітей.
Долі Растіньяка і Горіо співвіднесені між собою в тому плані, що
Растіньяк свій життєвий шлях, робить перші самостійні кроки, тоді як
Горіо його завершує, потерпівши повну катастрофу,— так виникає в романі
контрапунктний рух, який збагачує його зміст своєрідними обертонами.
Долі обох головних героїв роману драматичні, але їхній драматизм різний
і за своїм змістом, і за колоритом.
Образ Горіо драматизується вже при першому знайомстві з ним, коли він
постає в портретній галереї типів, що заселяють пансіон Воке. «Тут,
серед вісімнадцяти нахлібників,— пише Бальзак,— теж знайшлося убоге,
знедолене створіння, козел відпущення, на якого градом сипалися
насмішки… Таким посміховиськом став колишній вермішельник, батенько
Горіо… звідки ж взялася ця майже злісна зневага, це презирливе гоніння
найстарішого жильця, це нешанобливе ставлення до чужої біди?» (2, с.10)
F
R
T
Z
?
‚
?
?
c
¤
°
?
O
i
o
T
i
?
o
?????$??$????EIO$
2
4
:
?
¦
?
®
????????I4
?
ізнаємося, що цей старий, наживши велике багатство й вдало видавши заміж
дочок відійшов від справ і поселився у пансіоні пані Воке. Тоді ще він
мав тисяч десять річного прибутку, багато цінних речей і користувався
великою повагою як хазяйки пансіону, так і його пожильців. Але з того
часу старий Горіо все більше біднів і відповідно переселявся у все гірші
кімнати пансіону, зрештою опинившись в жалюгідній комірці під дахом.
Неухильне зубожіння Горіо знаходить своєрідне матеріалізо-ване враження
в цьому пересуванні з поверху на поверх, від бельетажа до мансарди.
Через чотири роки, коли починається дія роману, «він став сам на себе не
схожий», «мав вигляд сімдесятилітнього старика — тупого, тремтячого,
блідого», який «у одних викликав огиду, у інших — жалість». (2, с.15)
Що ж сталося зі старим Горіо? Бальзак поступово відкриває завісу
над його таємницею в міру того, як проникає в неї допитливий Растіньяк.
І ми дізнаємося, що старого безжалісно обирають його дочки Анастазі й
Дельфіна, яких він видав заміж: старшу за графа де Ресто, а молодшу-за
банкіра Нусінгена. Обидва шлюби виявилися невдалими, у дочок постійно
виникає фінансова скрута, головним чином через коханців, і вони за
звичкою вимагають від батька грошей, обирають його до нитки, розбивають
йому серце і залишають вмирати, покинутого й злиденного, в жалюгідній
комірчині пансіону Воке.
Такий в загальних рисах зміст тієї жорстокої сімейної драми, яку
переживає нещасний батько Горіо. І хоч ця драма не виходить за рамки
сім’ї, вона при всьому тому набуває і досить виразного соціального
змісту. Її підґрунтя, її пружина – та ж дія «фінансового начала», сили
грошей, яка проявляється в різних формах, зокрема в формі безжального
егоїзму. «Фінансовий принцип – це не що інше, як закоренілий, егоїзм», –
писав Бальзак, проектуючи цей принцип на соціально-психологічну
площину. Вмираючи, старий Горіо протестує не тільки проти
черствості дочок, а й проти бездушного егоїзму, який став законом
життя. 3 невластивою йому патетикою він вигукує:
«Я протестую! Якщо батьків будуть топтати ногами, батьківщина
загине.» (2,с.29) Старому відкривається та гірка істина, що гроші,
вигода виступають таємним регулятором їв сфері сімейних відносин.
«Якби я був багатий,— скаржиться він Растіньяковї,— якби я не віддав їм
багатство, а зберіг у себе, вони були б тут, і мої щоки лисніли б від
їхніх поцілунків. Я жив би в особняку… дочки прийшли б в сльозах, з
чоловіками й дітьми. Так би воно й було! А тепер нічого. За гроші можна
купити все, навіть дочок». (2, с.129)
Сцена смерті старого Горіо, цього «буржуазного короля Ліра», як
його небезпідставно називають (типологічна збіжність образів Шекспіра й
Бальзака безперечна), написана з великою драматичною силою, що
піднімається на трагічну висоту. І все-таки поширене тлумачення образу
Горіо лише як жертви безсердечного егоїзму дочок, який межує з
аморальністю, є однобічним. Воно не збігається із задумом автора, який
відповідальність за те, що дочки виросли саме такими, великою мірою
покладав на батька. В цей образ Бальзак вклав сувору моралістичну
ідею, що стосується обов’язку батьків і виховання дітей. Згідно з
цією ідеєю, Горіо — поганий батько, незважаючи на всю його самовіддану
любов до дочок. Весь в полоні безтямного батьківського почуття, основу
якого становить біологічний інстинкт, він не вмів тримати їх в руках,
задовольняв всі їх бажання і примхи й тим самим розвивав безмежний
егоїзм. Дочкам ні в чому не було відмови, в п’ятнадцять років вони вже
мали власний екіпаж. Любов до таких безвольних батьків легко переходить
у зневагу. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним шаблоном, поширеним в
малокультурному міщанському середовищі: з дитинстві й юності задоволення
всіх бажань, зайва розкіш, яка розбещує, далі — вигідний шлюб. Перед
смертю Горіо усвідомлює свою помилку й свою відповідальність за дочок:
«Друже мій, вони не винні. Скажіть про це всім, всьому світові, , щоб їх
не засуджували через мене. Мій гріх! Я сам привчив їх топтати мене
ногами… В мені причина розбещеності дочок, я їх балував. Тепер вони
вимагають насолод, як раніше вимагали цукерок… Винний один я, але вся
вина в моїй любові». (2, с.128)
Більше того, в задум Бальзака входило сказати читачам, що подібна
батьківська любов,’ самовіддана й жертовна, є шкідливою в соціальному
відношенні, як все, що засновується лише на людській природі, в цьому
випадку — на батьківському інстинкті, і діє всупереч суспільним
інтересам. У зв’язку з цим ще раз нагадаймо, що соціальна філософія
Бальзака ґрунтувалася на протиставленні природного і соціального.
Отже, батько Горіо смішний і жалкий. Він вирішив, що дочок можна
заставити любити силою. Він просить привезти дочок силою до нього і
говорить, що якщо батьків будуть топтати ногами, то батьківщина загине.
Сумна сліпа віра батька Горіо, сумний і страшний його кінець.
Герцогиня де Ланже в присутності Растіньяка розповідаючи історію батька
Горіо і його дочок, холодно закінчує її словами: «звичайно, все це
здається жахливим, а між тим такі випадки ми спостерігаємо кожен день.»
(2, с.120)
Задум Бальзака – і цей задум залишається майже у всіх його творах –
заклечається в тому, щоб, ведучи свого героя від поступки до поступки,
привести його до повного краху. В романі «Батько Горіо» світ створений
Бальзаком, набуває достовірні риси такі, що навіть тяжко відрізнити від
світу справжнього.
Моральне падіння Ежена Растіньяка.
З Растіньяком в роман увійшла тема молодої людини в буржуазному
суспільстві, якій судилося стати однією з центральних в «Людській
комедії». Основний зміст цієї теми зводиться у Бальзака до показу того
,як буржуазне
суспільство, засноване на «принципі вигоди «,розбещує молоду людину ,як
ціною моральної деградації досягає вона життєвого успіху. За Бальзаком
,інакше й бути не могло,оскільки в новому суспільстві безроздільно панує
егоїзм ,воно розв’язує гірші нахили й пристрасті людини і дає їм
найширший простір. Діє, з точки зору письменника,всупереч сутності
суспільства і його основним функціям. Ежен Растіньяк і є одним з тих
героїв «Людської комедії», в яких дана тема, весь комплекс проблем і
колізій, з нею пов’язаних, знайшла найбільш глибоке й переконливе
вираження. Растіньяк – чи не найпопулярніший герой Бальзака, його ім’я
стало прозивним для певного типу людини – удачливого кар’єриста ,
розумного,не дуже розбірливого у способах досягнення своєї мети і не
позбавленого навіть деяких симпатичних рис.
Однак слід сказати, що у романі «Батько Горіо» зображене
становлення Растіньяка, його прощання з юнацькими ілюзіями, не
позбавлене драматизму переродження. Про зрілого Растіньяка, сформованого
кар’єриста , цинічного рицаря наживи, дізнаємося із інших творів
«Людської Комедії», де він, однак, вже не виступає головним героєм. Тому
в пам’яті багатьох поколінь читачів залишається молодий Растіньяк із
роману « Батько Горіо» , який переживає драму зіткнення зі світом
корисливості та егоїзму, драму морального падіння.
На цій обставині тим важливіше наголосити, що в буржуазному
літературознавстві, починаючи чи не з Ф.Брюнетьєра, встановився
спрощений підхід до Растіньяка як до безчесного кар’єриста, для якого
«саме слово «совість» ніколи не мало великого змісту». ( 12,с.93)
Про того Растіньяка, який діє в межах роману «Батько Горіо» ,ще не
можна сказати ,що він сповідує «релігію грошей», що вони для нього
становлять заповітну мету всіх бажань і прагнень
Тут вони для нього ще скоріше необхідність ,втілена в життєвих
обставинах і потребах, невловима зовнішня сила, той фатум сучасного
життя, про який йшлося вище. Виходець із родовитої, але збіднілої
дворянської сім»ї з півдня Франції, він отримав зовсім не буржуазне
виховання,та й від природи зовсім не злою і не користолюбною. Численній
сім»ї доводилося в усьому собі відмовляти, щоб виділити Еженові річних
тисячу двісті екю, необхідних для навчання в Парижі ;відповідно для
сім»ї він був єдиною надією. Численні обставини, зазначає Бальзак,
«збільшували вдесятеро його бажання досягнути успіху в житті й
пробуджували жадобу висунутися». Але, «як це властиво великодушним людям
,йому хотілося всього досягти лише завдяки своїм заслугам».(2,с.30)
Отже, спершу Растіньяк хоче завоювати багатство і становище в
суспільстві своїм трудом, своєю енергією і талантом. І коли через певний
час Вотрен пропонує йому свій «проект» – прямий і швидкий , але
злочинний шлях до багатства ,- Растіньяк його відхиляє, хоч і визнає
«залізну логіку» свого спокусника. З підвищеною емоційністю він твердить
собі: «О ні ! Хочу трудитися благородно , свято, хочу працювати день і
ніч, щоб тільки трудом досягнути багатства. Це найдовший шлях до
багатства, але зате кожний вечір голова моя буде спокійно опускатися на
подушку , не обтяжена жодним ницим задумом.
Що може бути прекрасніше – дивитися на своє життя і бачити його
чистим, немов лілея ? Я і моє життя – немов жених і наречена ». (
2,с.32)
Молодий Растіньяк хотів би піти цим шляхом, але для цього треба
мати величезні духовні й моральні сили, притаманні, як згодом покаже
Бальзак у « Втрачених ілюзіях « , лише великим митцям , мислителям ,
громадським діячам, тобто людям , що живуть великою ідеєю . Растіньяк же
– звичайна людина, честолюбна і жадібна до життєвих благ. Він соромиться
бідності, потертого фрака і стоптаних черевиків, страждає , ловлячи на
собі смішкуваті погляди челядників,які бачать , що він двором пройшов
пішки , а не приїхав у кареті. Згадуване переродження героя Бальзак
розкриває з рідкісною повнотою і вмотивованістю , з багатьма точними
,вихопленими із життя деталями. Столиця повна спокус, перед якими не
може встояти Растіньяк ,- і через певний час «демон розкоші вжалив його
серце , лихоманка наживи заволоділа ним, він жадоби золота пересохло в
горлі». (2 , с.40)
Важливо зазначити , в переродженні героя на перший план Бальзак
висуває такий чинник, як пізнання ним сутності суспільства, тих дійсних,
а не показних, законів і прагнень , якими воно живе . В цьому йому
допомагають персонажі , яких у науково-критичній літературі називають
«наставниками Растіньяка»,- великосвітська дама ,віконтеса де Босеан , і
біглий каторжник Вотрен , який теж живе в пансіоні Воке .
Як бачимо, Бальзак взяв наставників з різних світів, з протилежних
полюсів суспільства, для того, безперечно, щоб продемонструвати
універсальність законів і прагнень , якими воно керується . «Чиніть зі
світом так , як він того заслуговує ,- повчає віконтеса де Босеан . –
Вивчайте всю глибину зіпсованості жінок і всю міру жалюгідного
марнославства мужчин… Чим холоднокровніше ви будете розраховувати,
тим далі ви підете. Наносьте удари нещадно, і вас будуть боятися.
Дивіться на мужчин і на жінок як на поштових коней , яких заганяють
безжально і залишають подихати на кожній станції». ( 2,с.70)
Ту ж життєву філософію хижого егоїзму, яка вбачає в людях лише
перешкоду чи засіб для досягнення особистих корисливих цілей ,
підносить Растіньяку й збіглий каторжник Вотрен . Зрозуміла річ, він
про все говорить з більшою прямолінійністю і цинізмом , ніж світська
дама : « В цей людський натовп треба врізатися гарматним ядром або ж
прокрастися , як чума. Чесністю нічого неможливо досягнути … Продажність
– всюди, талант – рідкість . Продажність стала зброєю посередностей ,
які все заполонили … Якщо хочеш щось зладити , брудни руки , тільки
вмій потім гарненько їх відмити ,- в цьому вся мораль нашого часу « . (
2,с.89)
Але сутність повчань Вотрена та ж сама , що й відмічає Растіньяк : «
Він грубо, відверто сказав мені те ж саме, що говорила в пристойній
формі віконтеса де Босеан». ( 2,с.86)
Світом правлять егоїзм і корисливість , які нахабно тріумфують ,
чеснота й благородний труд не винагороджуються – ось та гірка істина
життя , яку досить швидко відкриває Растіньяк . « Світ постав перед ним
таким , яким він є : в безсиллі моралі й закону перед багатством ;
ultima ratio mundi ( з лат.- найглибшу основу світу ) він почав вбачати
в грошах . « Правий Вотрен . Багатство – ось чеснота» , – сказав Ежен
сам собі». ( 2,с.90)
І навіть Б’яншон , студент – медик і благородний подвижник науки
, визнає природною систему доказів наставників Растіньяка , оскільки
вони не суперечать «законам природи», найймовірніше ,принципам науково
– природного детермінізму, які знаходили визнання у французькій
реалістичній літературі, зокрема у Бальзака . Їх письменник схильний
прийняти за «голос розуму» , який те ж не може протистояти спокусникам
Растіньяка . Проти них протестує лише голос совісті , моральне почуття
, на яке й хоче покладатися Растіньяк як на надійний дороговказ в
плутанині життя : « Гаразд , я знаю тільки те , що підказує мені
почуття …
Голова паморочиться . Не хочу ні про думати . Найвірніший провідник – це
серце». ( 2, с. 97)
Однак , цієї рішучості герою вистачило ненадовго . Коли Растіньяка
ще тільки починали « мучити погані думки « , він у розмові з Б’яншоном
згадує моральну притчу , яку приписує Руссо ( насправді вона міститься
в « Генії християнства» Шатобріана ): « Пам’ятаєш те місце , де він
запитує читача , як би той вчинив , якщо б міг , не виїжджаючи з Парижа
, одним своїм бажанням вбити в Китаї старого мандарина і завдяки тому
стати багатим ?»
Б’яншон дає неоднозначну негативну відповідь , Растіньяк же
зізнається , що його зводять з розуму подібні думки , і просить його
«вилікувати».
Через певний час , помітивши зміни в житті Растіньяка , Б’яншон його
запитує : « Так значить , ти вже прикінчив мандарина ?» Растіньяк
відповідає: « Ще ні , але він агонізує».(2, с. 100 )
Власне, агонізувало те моральне почуття , на яке вирішив було
покладатися Растіньяк . Моральна драма , яку переживав герой ,
закінчилася перемогою егоїзму і водночас – аморального середовища , в
якому безроздільно панує буржуазний «принцип вигоди». Растіньяк дозріває
для того , щоб , прийнявши принципи й засоби боротьби цього
середовища, кинути йому знаменитий виклик , яким завершується роман :
«Тепер подивимося , хто кого ?» (2, с. 130 )
Отже ,історія Растіньяка – це торжество буржуазних начал і принципів
в душі молодої честолюбної людини , до того ж людини середньої , і її
Бальзак справді змалював з тонким психологізмом і об’єктивністю
великого митця реаліста . Для Бальзака та драма , яку переживає
Растіньяк , булла сповнена великого суспільного змісту , пов’язаного з
центральною проблематикою « Людської комедії» .
Влада золота й уособлення її філософії в образі лихваря Гобсека
Повість «Гобсек» – це не лише історія одного скнари , а й дослідження
явища, діагностика хвороби суспільства , стосунки в якому базуються на
грошах .
Гобсек був лихварем , тобто людиною, яка під певні відсотки , під
заставу цінних речей або паперів давала гроші тому , у кого булла
нагальна потреба в них . Це міг бути торговець , який боявся втратити
вигідну партію товару , чи аристократ , що програвся в карти , чи бідняк
,якому нічим годувати свою сім»ю ,і він міг закласти обручку або старий
годинник . До лихваря йшли люди, з якими сталося лихо . І лихвар ,
нічого не роблячи, нічого не втрачаючи, мав величезні прибутки. Він був
характерною постаттю епохи розквіту капіталізму. Ця професія –
квінтесенція буржуазного суспільства, де жага наживи й паразитизм набули
неабиякої сили. Чи не тому вона привертала увагу багатьох майстрів
слова, серед яких сааме Бальзакові вдалося створити вічний образ
лихваря, порівнюваний за силою узагальнення з героями Шекспіра.
Знайомство з персонажем автор починає з портрета,де вже є вказівки
на соціальні та моральні прикмети героя. В його змалюванні превалюють
кольори золота і срібла(обличчя його схоже на місяць, його «жовтувата
блідість» нагадувала колір срібла , з якого зникла позолота,волосся теж
попелясто-сіре , «срібне »,очі – жовті , а за зовнішнім спокоєм ( завжди
говорив « тихо і м’яко») крилося щось лиховісне ( автор порівнює очі
героя з тхорячими , очима злого і підступного хижака ). Відчуття
прихованої небезпеки Бальзак підсилює , ховаючи ті очі під козирок
старого картуза. Гобсек знає таємниці найвідоміших аристократичних та
буржуазних сімей і може передбачити майбутнє багатьох із них . Тому його
ніс схожий до буравчика (він «вгвинчується» в події ) .
Звідси й порівняння героя з Талейраном , відомим своєю підступністю та
впливом . ( 16,с.21)
Дервіль не міг визначити не лише вік Гобсека , а і його стать, з
одного боку, привертає увагу до позачасовості, « вічності « персонажа, а
з іншого – до його антигуманної сутності. Бальзак називає свого героя
людиною – автоматом ,людиною-векселем ,порівнює з удавом , наголошує на
перекладі його прізвища ( «живоглот» ).
Житло Гобсека несе на собі відбиток особистості господаря , є
невід’ємною частиною його характеристики . « В цьому похмурому , вогкому
будинку немає двору , всі вікна виходять на вулицю , а розташування
кімнат нагадує обладнання чернечих келій…» (1,с.3)
У конторі Гобсека зазвичай панує тиша . Але це не творчий спокій
налагодженої діяльності , а мертва тиша « кухні , коли заріжуть качку».
Змальовуючи гнітючу атмосферу дому , підбиваючи підсумок , Бальзак
пише: « Будинок і мешканець були єдиним цілим , зовсім як скеля і
устриця , яка приліпилась до неї». ( 1,с.5)
Персонаж зростається з навколишнім предметним світом . Його
неможливо уявити без речей , що навколо нього. Вони виявляють його
індивідуальність і соціальний стан .
Бальзак постійно підкреслює патологічну скупість Гобсека : у його
кімнаті замість дров тліють ,жевріючи ,присипані попелом головешки ; очі
захищає старий картуз ;герой « ненавидів своїх спадкоємців і навіть
гадки не мав , що хтось заволодіє його майном , хоч і після його смерті»
. (1,с.5)
З часом Гобсек починає боятись взагалі всіх людей – купує весь
величезний будинок , щоб позбутись сусідів , хоча живе в одній кімнаті ,
поряд із якою усе помешкання захаращене відданими у заставу і не
викупленими речами .
Еволюція характеру героя – це деградація особистості , яка втрачає
останні людські риси ; жага накопичення виходить за межі розумного .
Жахливі картини відкриваються перед очима Дервіля , коли він оглядає
будинок по смерті лихваря : « В кімнаті , суміжній зі спальнею покійного
, справді були й гнилі паштети , й купи різних припасів , навіть устриці
та риба , вкриті пишною пліснявою» . (1 ,с.10 )
Картини розпаду , гниття продуктів та речей стають образним
доказом безглуздя накопичення . Загибель речей свідчить про духовний
розклад людини, цілком від них залежної.
Та Гобсек Бальзака – не лише скнара й накопичувач , а й філософ ,
чиї переконання є відображенням сутності сучасного авторові суспільства
.
«В золоті все є в зародку» , – говорить Гобсек . ( 1, с.20) Тому за
нього точиться невпинна й неминуча боротьба . І краще самому визискувати
, ніж дати комусь змогу те чинити з тобою .
Філософія героя розкривається , як це властиво методові Бальзака , в
тривалих монологах з Дервілем ( сусідом по будинку , скромною й чесною
людиною ) . Лихвар з довірою ставиться до нього, часом повчає, але
свідомо заперечує будь-які стосунки, засновані на почуттях. Гобсек
нікого не підпускає до себе, тримається на відстані, залишається
самотнім. Це крайня межа відчуженості у приватновласницькому
суспільстві. Адже, спілкуючись із людьми, потрібно віддати свої почуття,
свій час. А Гобсек уміє лише»мати». В цьому сутність його істоти. Як
міфічний вампір, він отримує насолоду лише відбираючи в оточення
пристрасті та силу, натомість спонукаючи їх стати або соціально (чи й
фізично) мерцями, або такими само визискувачами-вампірами. У будь-якому
разі Гобсек їм і бог, і суддя, і кат.
Слід зауважити, що Бальзак до певної міри мав рацію, відводячи
Гобсекові роль месника, адже жертвами лихваря часто були представники
знаті, що протринькали свої багатства, ті, хто крав мільйони. «Щоб не
забруднити лакованих чобіток, йдучи пішки, пихатий пан і будь-хто, який
намагається наслідувати йому, ладні з головою зануритися в багно»,-
констатує герой.(1,с.40) Він теж свого часу «занурився у життя» з
головою. Та минуле Гобсека вкрите таємницею, майже романтичною завісою
невідомості. З десяти років він служив юнгою на кораблі і двадцять років
мандрував світом. Був причетний до війни за незалежність у Сполучених
Штатах, жив в Індії, якісь справи у нього були з корсарами. “Зморшки
його жовтуватого лоба зберігали таємницю страшних випробувань».(1,с.42)
І все ж Гобсек не романтичний виняток, а типовий образ. Автор
доводить це, показуючи або називаючи інших лихварів – Жірара Пальму,
Вертруста, Жигонне. Їхня спільнота – таємна, могутня й жорстока –
золотою сіткою обплутала все суспільство. « А хіба можуть відмовити в
чомусь тому, в кого в руках мішок із золотом? – розмірковує Гобсек. – Я
досить багатий, щоб купувати совість людську, керувати сильними
міністрами через їхніх фаворитів… Чи не влада це? Я можу, якщо побажаю,
мати найкрасивіших жінок і купувати найніжніші пестощі. Чи не насолода
це? А хіба влада й насолода не є суттю нашого суспільного ладу? Таких,
як я, в Парижі чоловік десять; ми володарі ваших доль – тихенькі, нікому
не відомі. Що таке життя , як не машина , яку приводять в рух гроші
?..Як і я , мої спільники усім втішились і люблять тепер лише владу і
гроші заради самого володіння владою і грішми». (1,с.45 )
Отже , узагальнення Бальзака йде ще далі : Гобсек і йому подібні –
основа цієї держави,не лише її творіння, а й творці. Дервіль
розповідає,що під час ліквідації справ французьких підданих на Гаїті
Гобсек був призначений членом комісії, тобто лихвар виступав вже не як
приватна особа, а як представник уряду.(«В цій великій афері Гобсек був
ненаситним удавом»).[1,c.28].
Типовість образу Бальзак підкреслює неодноразовими нагадуваннями
про те,що герой схожий на статую,тим самим надаючи образові своєрідної
символічності. «Цей висохлий стариган раптом виріс в моїх очах, став
фантастичною постаттю, втіленням влади золота».[1,c.50].
Яким бачать Гобсека його клієнти? Для них він людина без серця ,
яка використовує будь-які засоби для збагачення. Гобсек він є Гобсек,
живоїд:лихвар не вміє тримати слова . Доказ?Пообіцявши пані де Ресто
прийти за грошима наступного дня вже через кілька хвилин він шантажує її
присутності чоловіка і отримує діамант, коштовність якого значно
перевищує суму боргу .Відсутні у Гобсека і родинні почуття,адже він ніяк
не відреагував на смерть своєї найближчої родички – Чарівної Голландки.
У першу пору їхнього знайомства уявляється він Дервілю
людиною-автоматом, людиною-векселем. Ось слова самого адвоката з цього
приводу: «Якщо людяність,спілкування між людьми вважати своєрідною
релігією, то Гобсек можна було назвати атеїстом».
Отже, повністю негативний образ .Але що це:Дервіль заявляє, що у
випадку своєї смерті не бажав би для дітей кращого опікуна, ніж цей
живоїд .А хіба нормальна людина побажає щось погане своїм дітям? Той
самий Дервіль дає, принаймні, не негативну оцінку Гобсекові у розмові з
графом де Ресто: «У ньому живуть дві істоти: СКНАРИ ТА ФІЛОСОФ, ІСТОТА
ПІДЛА ТА МИСЛЯЧА».У фіналі повісті Дервіль майже ніжно називає лихваря
«старим немовлям», у котрого іграшки-діаманти. Але й це наближення до
Гобсека не робить його привабливішим для читача: «старе немовля» бере з
Дервіля високі проценти та ще й називає себе його другом, отримуючи,
крім того, право на обіди та безкоштовне ведення справ. Зображення
товарів,що гниють у будинку Гобсека, довершує картину моральної та
духовної деградації героя.
Але э ще точка зору самого Гобсека,якого не лише Дервіль,а й
граф де Ресто називають філософом . Чи не занадто висока оцінка для
лихваря , у якого тільки один Бог – нажива? [1,C.18]
Гобсек саркастично каже Дервілю: «У мене принципи змінювалися
згідно з обставинами, – доводилося змінювати їх у залежності до
географічних широт. Те, що у Європі викликає захоплення, у Азії
карається. Те, що в Парижі вважають пороком, за Азорськими островами
визнається за необхідне. Нема на землі нічого міцного, є тільки
умовності, і у кожному кліматі вони різні. Для того, хто волею-неволею
пристосувався до всіх до всіх суспільних мірок, усілякі ваші моральні
правила та переконання – порожні слова. Непорушне лише одне єдине
почуття, закладене у нас самою природою: інстинкт самозбереження. У
державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистими
інтересами. Ось поживете стільки, скільки я, тоді дізнаєтесь, що з усіх
живих благ тільки одне досить надійне, щоби було людині варто гнатися за
ним. Це золото. У золоті зосереджені всі сили людства».(1,с.32) Як
бачимо, золото для Гобсека не тільки засіб та мета збагачення як
вважають оточуючі ті,хто його оточує. Адже сам він живе для скромного
.Справа у тім,що для циніка Гобсека золото є засобом отримання
незалежності, адже у ньому «все міститься візуально-все воно дає
реально» Старий продовжує : «…А хіба влада та насолода не є сутністю
вашого нового суспільного ладу ? Що таке життя, як не машина , яку
приводять у рух гроші? Золото – ось духовна сутність усього теперішнього
суспільства». [1,c.33] Оце так старий скнара! А як тонко сам Бальзак
відчував глибинну сутність нового суспільного устрою, недаремно ж він
сам себе називав «доктором соціальних наук».
Сам Гобсек називає себе помстою, доктором сумління . Він любить
бруднити «черевиками килими у багатих людей – не через дрібне
самолюбство, а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності».
[1,с.34] На запальну звинувачувальну промову схожий внутрішній монолог
Гобсека у будинку Анастезі де Ресто: «Для охорони свого майна багатії
придумали трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на
смертельний вогонь, самі летять дурні. Але для вас, для людей, які на
шовкові сплять і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сумління,
скрегіт зубовий, який ховається за посмішку, химери з лев’ячими пащами,
які впиваються пазурами вам у серце». [1,с.41] Гобсек і його колеги, як
вони вважають, і виконують функції вищої справедливості, Правосуддя.
Невипадково кафе, де вони збираються і діляться планами й таємницями,
називається «Феміда»( в еллінів – богиня правосуддя). Гобсек порівнює
себе з Верховним Суддею – Богом: «У мене погляд, як у Господа Бога: я
читаю у серцях. Від мене ніщо не сховається».[1,с.43]
Але в тім-то сила і секрет повісті, що Гобсек, який чудово
розумівся у владі грошей над людьми, сам не міг протистояти їхньому
згубному впливові: в кінці твору ми бачимо вже не філософа, а жалюгідну
істоту, агонізуючу у пустому будинку, повному золота і продуктів, що
гниють.
Може здатися, що ніякі людські почуття не притаманні
лихвареві. Але чи це так? Він сам розповідає, як сподобалась йому
Анастезі де Ресто, як замилувався він Фанні Мальво.
Невипадково автор дає не біографію героя, а, сказати б,
штрихи до неї. Мати Гобсека – єврейка, батько – голландець. Своєї
національності він не відчував, відпливши з батьківщини юнгою на кораблі
у десятирічному віці. Потім довго мандрував, аж доки остаточно не
зупинився у столиці світу – Парижі. Отже, Гобсек – істота над – чи
позанаціональна. Нам невідомо, чи був Гобсек релігійною людиною, але він
молився на золото. Невідомо також, як він прийшов до ідеї обожнювання
грошей. З тексту відомо, що він знався з багатьма видатними людьми своєї
епохи, боровся за незалежність Америки, пізнав багато розчарувань.
Достеменно невідомо, яким чином він нажив свій капітал, чим торгував:
«чи то товаром, чи то людьми, чи то державними таємницями».[1,с.46]
Та й «жорстокість» Гобсека пояснюється не лише прагненням
будь-що отримати свій прибуток. Критики звинувачують Гобсека у тому, що
він не допоміг безкоштовно Дервілю, а взяв з нього високий процент. Але
послухаймо самого лихваря : « Я беру за кредит по-різному, щонайменше
п’ятдесят відсотків, сто, двісті, а коли й п’ятсот».[1,с.48] Тобто
п’ятнадцять відсотків, що він їх взяв з Дервіля, можна розглядати як
ощадливість. А яку роль відіграв Гобсек у долі Фанні Мальво? Лихвареві
необхідно було особисто побачити дівчину. Яскрава опозиція, два векселі
– дві боржниці. Одна – Анастезі де Ресто, яка витрачає, на думку
Гобсека, тільки на прання дві тисячі франків на рік, легко могла б
знайти і гроші, щоб погасити вексель. А друга – бідна дівчина, швачка,
її вексель, швидше за все, мав бути безнадійним. Але саме він і
оплачений. Без сумніву, Гобсека, котрий «читав у людських серцях»,
зацікавила настільки шляхетна у фінансових справах персона. Чим же
закінчився для Фанні візит Гобсека? Весіллям з Дервілем, після якого
вони стали щасливим подружжям. То кому ж зобов’язана ця пара своїм
щастям? Живоїду? Оnже його правосуддя не тільки карає, але й нагороджує.
Гобсек жорстоко поводить себе у спальні графині де Ресто в
присутності її чоловіка. Але чи тільки прагнення до наживи зумовлює таку
поведінку? Ні. Вже тоді він ніби передбачає подальшу долю жінки, яка
все більше заплутується у тенетах своїх брудних зв’язків з коханцем:
«Цей білявий красень, холодний, бездушний гравець, розориться сам,
розорить її чоловіка,розорить дітей, промотавши їхню спадщину, та й у
інших салонах зробить розгром сильніше, ніж артилерійська батарея у
ворожих військах».[1,c.17] Але урок не пішов на користь: що графиня не
лише заклала діаманти, а й цинічно нишпорила у постелі щойно померлого
чоловіка, шукаючи жадані документи про спадщину.
Здавалося б, Гобсек нагороджений за вексель графині повністю і
навіть більше. Ціна діаманта значно перевищує борг. До речі, колишній
володарці коштовного каменя і не спало б на думку висувати перед
лихварем які-небудь претензії з цього приводу. Але … Гобсек повертає
боржниці зайві двісті франків . Як же тут бути з ідеєю збагачення
будь-якими засобами? Згодом Гобсек , привласнивши маєток де Ресто,
повністю виправдовує характеристику живоїда. Але в фіналі твору ми
дізнаємося, що Ернест де Ресто отримав безсумнівні документи, які
дозволили йому вступити у володіння майном покійного батька. Звідки
вони взялися? Володар цих паперів – Гобсек. Але чому він вичікував, а не
віддав їх молодому графові зразу? Не бажав розпрощатися бодай з
найменшою часткою своїх багатств? Ні, просто він вважав молодого де
Ресто не готовим володіти такими великими грішми: «У нещасті він багато
чого навчиться, пізнає ціну грошам, ціну людям – і чоловікам,і жінкам.
Хай поплаває по хвилям паризького моря. А коли стане вправним лоцманом,
ми зробимо його капітаном».[1,c.15] Морська лексика море , лоцман ,
капітан : колишній юнга у Гобсекові не помер.
До того ж, він не такий уже й байдужий до долі власних родичів:
знає, що у Чарівної Голландки є донька, її звуть Вогник – саме їй і
заповідає свою спадщину. Але чому ж він не підтримував з ними стосунки?
Можливо, причина не тільки в тому, що боявся спадкоємців, котрі будуть з
нетерпінням чекати його смерті;але і в тому, що усі жінки в їхньому роду
наколи не одружувались . У рятівну силу благодіянь Гобсек не вірив: « …
якщо самому добродію не шкодить благодіяння, то для того, кому воно
зроблено, ця милість буває згубною». Та й свою «жорстокість» стосовно
Дервіля пояснює так : «Сине мій, я позбавив тебе од вдячності, я дав
тобі право вважати, що ти мені нічим незобов’язаний. І тому ми з тобою
найкращі в світі друзі».[1,c.14]
Мимоволі замислишся, що Гобсек мав рацію, коли дізнаєшся про долю
його спадщини («Блиск і убозтво куртизанок»)- багатство не зробило
Вогника щасливою, вона помирає. Але якби вона отримала гроші раніше,то
швидше за все, промарнувала їх, так нічого у своєму житті і не змінивши.
Таким чином, образ Гобсека складний і неоднозначний. З одного
боку, він розумний, проникливий, тонкий психолог,який карає одних і
робить добро іншим. Золото зробило його своїм жерцем, своїм філософом,
своїм рабом. Справжньої свободи Гобсек не отримав, тому що не тільки не
зміг звільнитися від влади грошей, але й став філософом і поетом цієї
влади, що й призвело до його моральної смерті.
Отже, скільки гобсеків у повісті Бальзака? Хоча «батечко» Гобсек
помер, гобсек – живий. Так ось, ще один гобсек, і набагато страшніший,
ніж старий лихвар, це – жага до збагачення, яка діє на деяких
представників роду людського з суто наркотичною невідворотністю. Цей
гобсек живий.
Висновки
Вершина французького критичного реалізму – це творчість Оноре
Бальзака, визначного майстра реалістичного роману «Людська комедія»
складається з трьох частин, кожну з яких Бальзак назвав етюдами : «Етюди
про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». Центральне місце
займають «Етюди про звичаї», які письменник розділив на сцени
приватного, провінційного, паризького, політичного, військового та
сільського життя. Одна з головних, наскрізних тем «Людської комедії» –
моральний розклад і деградація суспільства під впливом «закону особистої
вигоди». В різних аспектах, незліченій кількості життєвих варіантів
показує письменник, як чесність і порядність вбиваються пануючи в
буржуазному суспільстві «фінансовим началом». Власне, у цьому полягає
моральний сенс всіх цих історій молодої людини в буржуазному
суспільстві, які подає Бальзак – у «Людській комедії», – Ежена
Растіньяка , Шарля Гранде, Рафаеля де Валентена і Люсьєна Шардона,
Віктор’єна д’Егріньйона та інших.
Роман «Батько Горіо» є одним із ключових творів «Людської комедії».
Тема грошей в романі досліджується в двох аспектах: 1) філософському,
як причина розпаду природніх зв’язків, коли духовними цінностями свідомо
жертвують заради досягнення матеріальних цінностей; 2) соціальному, коли
положення людини в суспільстві визначається товщиною гаманця, а втрата
капіталу веде до втрати обличчя його, і тоді він автоматично стає пустим
місцем. В романі досліджують трагедію батька Горіо та моральне падіння
молодої людини Ежена Растіньяка.
Повість «Гобсек» – це не лише історія одного скнари, ай дослідження
явища, діагностика хвороби суспільства, стосунки в якому базуються на
грошах.
Головний герой роману О.Бальзака «Батько Горіо» є батько Горіо, який
є типовим представником епохи реставрації та сили золота. Ще в молодості
батько Горіо повірив в силу золота: все продається і все купляється. В
цей образ Бальзак вклав сувору моралістичну ідею, що стосується
обов’язку батьків і виховання дітей. Горіо – поганий батько, весь в
полоні безтямного батьківського почуття, він не вмів тримати дочок в
руках, задовольняв всі їх бажання і примхи, й тим самим розвивав
безмежний егоїзм. Любов до таких безвольних батьків легко переходить у
зневагу. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним шаблоном. Подібна
батьківська любов, самовіддана й жертовна, є шкідливою в соціальному
відношенні.
В образі Ежена Растіньяка О.Бальзак показує моральне падіння
особистості. Спершу Растіньяк хоче завоювати багатство своєю енергією і
талантом. В романі показане духовне переродження героя. В переродженні
Растіньяка Бальзак висуває на перше місце такий чинник, як пізнання ним
сутності суспільства, тих дійсних, а не показних законів і прагнень,
якими вона живе. Світом править егоїзм і корисливість, які нахабно
тріумфують, чесноти й благородний труд не винагороджуються – ось та
гірка істина життя, яку досить швидко відкриває Растіньяк.
Растіньяк дозріває до того, що прийнявши принципи і засоби
боротьби цього середовища, кинути йому знаменитий виклик.
В повісті «Гобсек» , головний герой Гобсек одночасно являється
допитливою, спостережливою людиною, що полюбляє прекрасне, філософом і
живоглотом, скнарою, душевним вбивцею. Влада грошей, яка була необхідною
для вшанованого існування, підкоряє собі головного героя. Лихвар стає
жертвою власного накопичення. Професія лихваря – квінтесенція
буржуазного суспільства, де жага наживи й паразитизм набули неабиякої
сили. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних скарбів.
Гроші всевладні лише в матеріалізованому світі: це еквівалент праці,
дії, зреалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні
щастя, ні врешті здоров’я та життя не мають грошового еквівалента.
Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну,
а безцінне підвладне лише Любові.
Падіння моралі – тема, яка актуальна і в наш час. Адже і зараз люди
ганяються за грошима, забуваючи про все на світі. І взагалі ця тема
важлива для всіх століть. То ж хочеться вигукнути: Люди! Зупиніться в
безконечній гонитві за наживою, обмежте свій егоїзм. Цінуйте те, що
непідвладне золоту – щирість людських стосунків. Цей заклик лейтмотивом
звучить у творі.
Список використаної літератури
О.Бальзак «Гобсек»: Повість – К: Каравелла , 2007. – 50с.
Бальзак О. «Батько Горіо». Роман – К: Каравелла, 2007. – 150с.
Алексєєнко Л. «Гобсек» О.Бальзак // зарубіжна література. – 2005. – №34.
– с.14-16.
Єременко О.В. Влада золота та її філософія.
Зарубіжна література для дітей і юнацтва. Підручник. –М.П.Баркота,
Т.Д.Венедиктова. Просвіта.-1989. – 255с.
Зарубіжна література посібник просвіти. – 1977. – 318с.
Історія зарубіжної літератури ХІХст. Єлізарова М.Є., Михальская Н.П.,
Просвіта. – 1964. – 241с.
Історія зарубіжної літератури ХІХст. Учбовий посібник. С.В.Тураєва.
Просвіта. -1982. -320с.
Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.. Частина ІІ. Книга І.
А.С.Дмитрієва, Г.М.Самарина. Видавництво МГУ, 1970. -334с.
Є.П. Кучборская. Творчість Бальзака. Вища школа. -1970. -255с.
Історія задуму і створення «Людської комедії» Оноре де Бальзака;
своєрідність структурної побудови; ключові твори. // Тема. – 1999.
– №2.-с.16-19.
Д.С. Наливайко. Оноре де Бальзак Життя і творчість. // Дніпро. – 1985.
– 108с.
Моруа А., Три Дюма. Літературні портрети.// Правда. – 1986. – 672с.
Муравйова Н.І. Зарубіжна література, посібник.// Радянська школа.
-1964. – 228с.
Рибакова О.В.Раювання у світі буденних речей. Зарубіжна література в
навчальних закладах. – 1997. -№2. – 46-48с.
Савченко Т.А. Зарубіжна література, навчальний посібник.// Вища школа. –
1972. – 100с.
Султанов Ю.І. Оноре де Бальзак. «Батько Горіо». Зарубіжна література в
навчальних закладах. –2000. – №9.- 38-41с.
Тихомирова Л.В. Майстер живописної виразності. Всесвітня література в
середніх начвальних закладах України. –2002. – №9.- 45-47с.
Чигирин А.В. Твори Оноре Бальзака «Гобсек», «Втрачені ілюзії».// Вища
школа. – 1982. – 95с.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
