СТАНДАРТИЗАЦІЯ і метрологія
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Частина 1. Основи стандартизації.
Розділ 1 Державна система стандартизації України.
1.1. Загальні відомості про стандартизацію.
Весь історичний розвиток людства супроводжується принципами
стандартизації. Необхідність спільного співіснування в суспільстві
привело до узгодження норм поведінки, обрядів, традицій, появи мови,
одиниць вимірювання та ін.
Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та
нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи
виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя,
здоров’я і людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є
тією діяльністю, яка виконує ці функції.
Розрізняють стандартизацію фактичну і стандартизацію офіційну.
Фактична стандартизація виникла у далекій давнині. Писемність, система
числення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, літочислення,
землеволодіння, архітектурні стилі, різні гіпотези і теорії, громадські
й карні кодекси, кодекси законів про працю, міжнародні звичаї й
конвенції, взагалі всі закони і моральні норми, правила співжиття і
багато іншого- все це прояви фактичної стандартизації. Вона розвивалася
поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному і
економічному прогресу на всіх рівнях цивілізації, причому для
стандартизації вища мета ніколи не була дуже високою.
Характерна особливість стандартизації полягає в тому, що сфера дії,
галузі застосування і рівень її розвитку практично необмежені. Немає
сфери діяльності людини, де б не була потрібна стандартизація. Вона
зачіпає інтереси людей всіх професій і віку.
Офіційна стандартизація, завжди завершується випуском стандартів,
еталонів або інших нормативно-технічних документів, що мають цілком
визначну форму, систему індексації, порядок затвердження і
характеристики, ступінь зобов’язання, терміни дії та ін.
Стандартизація в техніці є своєрідним відображенням об’єктивних законів
еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона не є вольовим актом, який
нав’язується технічному прогреcу ззовні, а випливає як неминучий
наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу
якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. З роками
з’являються нові методи виробництва і матеріали, що веде до заміни
старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета її
полягає в тому, щоб на будь-якому етапі економічного розвитку
суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.
Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче
ведуть до стандартизації, яка є запорукою найвищої якості продукції, що
може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації
суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і
технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.
В умовах науково-технічного прогресу стандартизація є унікальною сферою
суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні,
господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. В
усіх промислово розвинених країнах підвищення рівня виробництва,
покращення якості продукції і ріст життєвого рівня населення тісно
пов’язані з широким використанням стандартизації.
1.2. Основні терміни та їх визначення з стандартизації.
Стандартизація –діяльність, що полягає у встановленні положень для
загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих
завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній
сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції,
процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар”єрів у
торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводиться на
міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів
усіх країн.
Регіональна стандартизація – стандартизація, що проводиться на
відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для
відповідних органів країн повного географічного та економічного
простору.
Національна стандартизація –стандартизація, що проводиться на рівні
однієї країни.
Орган стандартизації –орган, що займається стандартизацією, визнаний на
національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями
якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.
Об”єкт стандартизації – предмет (продукція, процес, послуга), який
підлягає стандартизації і для якого розробляються ті чи інші вимоги,
характеристики, параметри, правила та ін. Стандартизація може
стосуватись об”акта взагалі, або його окремих складових. Причому
названий термін однаково стосується будь-якого обладнання, матеріалу,
компонента або системи, а також правила, процедури, функції, методу чи
діяльності.
Нормативний документ (НД)-документ, який установлює правила, загальні
принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Цей термін охоплює такі поняття як “стандарт”, “кодекс усталеної
практики” та “технічні умови”.
Консенсус – загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних
заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та
досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх
сторін та зближення розбіжних точок зору.
Стандарт –документ, що встановлює для загального і багаторазового
застосування правила, загальні принципи або характеристики, які
стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального
ступеня впорядкованості у повній галузі, розроблений у встановленому
порядку на основі консенсусу.
Міжнародний та регіональний стандарти –стандарти, прийняті відповідно
міжнародним та регіональним органом стандартизації.
Національні стандарти –державні стандарти України, прийняті центральним
органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого
кола користувачів.
Кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні
правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного
обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс
усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим
документом.
Технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні
відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути
стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічний регламент –нормативно–правовий акт, прийнятий органом
державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи
послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх
зміст.
Технічна документація на продукцію -сукупність документів, яка
необхідна і достатня для безпосереднього використання на кожній стадії
життєвого циклу продукції. До неї належить конструкторська, технічна та
проектна документація. Технічну документацію поділяють на вихідну,
робочу та інформаційну.
Конструкторська документація- сукупність конструкторських документів,
які залежно від їх призначення містять дані, що потрібні для розробки,
виготовлення, контролю, приймання, постачання, експлуатації та ремонту
виробу. Порядок розробки, оформлення та передачі конструкторської
документації в різні інстанції встановлено комплексом стандартів Єдиної
системи конструкторської документації.
Технологічна документація- сукупність технологічних документів, які
визначають технологічний процес. Порядок розробки, оформлення та
обертання технологічної документації на вироби базується на
конструкторській документації, обумовленій комплексом стандартів. Єдиної
системи технологічної документації (ЄСТД).
Технологічність продукції -властивість продукції, що характеризує її
якість, та пристосування до виробництва у потрібному обсязі. Показниками
технологічності продукції можуть бути, наприклад, енергоємність,
матеріалоємність, тривалість виробничого циклу, собівартість,
трудомісткість.
Науково-технічна документація- сукупність конкретних технічних вимог
(правил), законодавчих положень про захист життя і здоров’я людини,
охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживача, а також
встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог. Останні повинні
враховувати соціально-економічні умови та досягнутий рівень
науково-технічного розвитку виробництва.
Безпека –відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю
завдання будь-якої шкоди.
Сумісність –придатність продукції, процесів, послуг до спільного
використання, що не викликає небажаних взаємодій, за заданих умов для
виконання встановлених вимог.
Взаємозамінність –придатність одного виробу, процесу, послуги для
використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання
тих же вимог.
Уніфікація –вибір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів,
послуг, значень їх параметрів та розмірів.
Охорона навколишнього природнього середовища –комплекс міжнародних,
державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських,
політичних та громадських) щодо підримування параметрів функціонування
природних систем (фізичних, хімічних і біологічних) в межах, що
забезпечують здоров’я та добробут людини.
1.3. Організація роботи зі стандартизації в Україні.
Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлює
Закон України “Про стандартизацію”, прийнятий Верховною Радою і
підписаний Президентом України 17 травня 2001 року.
Закон регулює відносини, пов”язані з діяльністю у сфері стандартизації
та застосуванням її результатів, і поширюється на суб”єкти
господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи
державної влади, а також на відповідні громадські організації.
1.3.1. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує,
координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення,
прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів
відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації
представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із
стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі
основні функції:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;
вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів
з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;
бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших
нормативно-правових актів з питань стандартизації;
встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації
за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;
вживає заходів щодо виконання зобов”язань, зумовлених участю в
міжнародних (регіональних) організація стандарттзації;
співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;
формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;
приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних
комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;
організовує створення і ведення національного фонду нормативних
документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі
ISONET WTO;
організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може
виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить
подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень
стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та
зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості
будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері
діяльності.
1.3.2. Рада стандартизації.
Рада стандартизації (далі – Рада) є колегіальним
консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.
Пересональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет
Міністрів України.
Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між
виробниками, споживачами продукції та органами державної влади,
узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку
стандартизації.
Рада формується на паритетних засадах із представників органів
виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації, суб”єктів господарювання, Національної академії наук
України, галузевих академій наук та відповідних громадських організації.
Діяльність Ради грунтується на засадах відкритості та гласності.
Основою функцію Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо
вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:
створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх
діяльності;
прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як
національного стандарту;
проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших
нормативних документів з питань технічного регулювання;
програм робіт із стандартизації.
Рада має право:
одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з
питань, що належать до її компетенції;
залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді
спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та
організацій;
вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.
1.3.3. Технічні комітети стандартизації.
Ценральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює
технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду
та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.
Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу
представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних
комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах
уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, суб”єктів господарювання та їх об”єднань,
науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок)
споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і
фахівці.
Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх
секретаріати.
Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації.
Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання
прибутку від своєї діяльності.
1.3.4. Інші суб”єкти, що займаються стандартизацією.
Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб”єкти
господарювання та їх об”єднання, відповідні громадські організації мають
право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень,
установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних
інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:
розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти
відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх
розроблення, позначення та застосування;
подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації
щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення
національних стандартів чи прийняття як національних стандартів
міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;
представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних
спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов”язання,
які передбачені відповідними положеннями цих організацій;
створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та
нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та
інформаційного обміну;
видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих
міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких
вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або
організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці
повноваження іншим юридичним особам;
інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації
про роботи із стандартизації за своїми напрямами.
Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації,
розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати
розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.
Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони,
визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони
України відповідно до покладених на нього функцій.
1.3.5. Мета та основні принципи державної політики у сфері
стандартизації.
Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та
здоров”я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля,
створення умов для раціонального використання всіх видів національних
ресурсів та відповідності об”єктів стандартизації своєму призначенню,
сприяння усуненню технічних бар”єрів у торгівлі.
Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:
забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів
та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні
продукції, якщо інше не передбачено законодавством;
відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з
урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення
конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;
доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;
відповідності стандартів законодавству;
адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану
національної економіки;
пріорететності прямого впровадження в Україні міжнародних та
регіональних стандартів;
дотримання міжнародних та європейських правил і процедур
стандартизації;
участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.
1.3.6. Об”єкти стандартизації.
Об”єктами державної стандартизації є:
а) об’єкти організаційно-методичні та загальнотехнічні, в тому числі
-організація проведення робіт із стандартизації;
-термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;
-класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації;
-системи та методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань,
аналізу), методи випробувань;
-метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги,
організація робіт);
-вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики;
-системи технічної та іншої документації загального використання, єдина
технічна мова;
-системи величин та одиниць;
-типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загально-машинобудівного
застосування (підшипники, елементи кріплення, інструменти, деталі тощо);
-інформаційні технології, включаючи програмні та технічні засоби
інформаційних систем загального призначення;
-достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів;
б) продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку;
в) складові елементи народногосподарських об’єктів державного значення,
в т. ч. банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема,
охорона навколишнього середовища, вимоги до вживаних природних ресурсів,
оборона тощо;
г) об’єкти державних соціальних економічних та жержавних
науково-технічних програм.
1.4. Стандарти та їх застосування
1.4.1. Порядок розроблення і прийнятя, перевірки, внесення змін та
перегляду стандартів.
Залежно від рівня суб”єкта стандартизації, який приймає чи схвалює
стандарти, розрізняють:
національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори,
прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері
стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного
застосування;
стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи
схвалені іншими суб”ктами, що займаються стандартизацією.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної
торгівлі, підвищенню конкурентноспроможності вітчизняної продукції та
бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з
метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт,
чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця
її виготовлення.
Об”єкт стандартизації може бути об”єктом інтелектуальної чи промислової
власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством
порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об”єкт.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням
суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій
технічних комітетів стандартизації та інших суб”єктів стандартизації
щороку формує програму робіт із стандарртизації (далі – програма), яка
включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення.
Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та
розміщується в інформаційних мережах.
Національні стандарти розробляються технічними комітетами
стандартизації, а в разі їх відсутності – іншими суб”єктами
стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний
потенціал.
Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та припинення дії національних стандартів, які встановлюються
центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні
передбачати:
критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення
національних стандартів;
критерії визначення розробників національних стандартів;
визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних)
стандартів;
механізм апеляції;
інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної
стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та
подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його
опублікування;
ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх
заінтересованих сторін.
Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний
орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання
стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів
щодо його впровадження.
Перелік національних стандартів, схвалення та прийнятих протягом
місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального
органу виконавчої влади у сфері стандартизації.
Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні
стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у
сфері стандартизації.
Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту – це опублікування
національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному
(регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний
(регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний
стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного
(регіонального) стандарту..
Перевірку чинних національних стандартів на відповідність
законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку
науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів
здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб”єкти стандартизації
відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не
рідше одного разу на п”ять років. За результатами перевірки відповідні
технічні комітети або інші суб”єкти стандартизації подають пропозиції
про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу
виконавчої влади у сфері стандартизації.
Перегляд, в результаті якого розробляються новий національний стандарт
або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку,
встановленому для розроблення стандартів.
Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган
виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску
продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення,
схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням
відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб”акта
стандартизації відповідно до цього Закону.
Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в
офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм
чинності.
1.4.2. Порядок застосування стандартів
Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не
встановлено законодавством.
Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в
інших документах.
Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов”язковим:
для всіх суб”єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних
регламентах чи інших нормативно-правових актах;
для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи
постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про
відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих
стандартів у її маркуванні;
для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо
дотримання вимог стандартів.
Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх
вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в
Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних
та інших стандартах.
Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні
зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього
виробу даного виду продукції.
1.4.3. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших
нормативно-правових актах.
Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють
обов”язкові вимоги щодо:
захисту життя, здоров”я та майна людини;
захисту тварин, рослин;
охорони довкілля;
безпеки продукції, процесів чи послуг;
запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;
усунення загрози для національної безпеки.
У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших
нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних
стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих
документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція,
вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам
відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.
У разі виникнення об”єктивних перешкод для застосування певних
обов”язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник
продукції зобов”язаний повідомити про це центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації з
пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення
відповідних змін до цього стандарту, або з обгрунтованим клопотанням про
надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від
зазначених обов”язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у
сфері стандартизації вивчає обгрунтованість звернення виробника,
проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав
після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що
здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного
стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його
дії.
У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом)
визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами
або іншими нормативно-правовими актами України, дозволячється
застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать
законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції,
її зберігання та транспортування на території України.
Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламнтів або інших
нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому
законодавством.
Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизації, несуть
відповідальність згідно з законами України.
1.4.4. Знак відповідності національним стандартам
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право
встановлювати знак відповідності продукції національним стандартом.
Національний знак відповідності продукції національним стандартам
–знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім
вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.
Опис та правила застосування національного знака відповідності
продукції національним стандартам встановлюються центральним органом
виконавчої влади у сфері стандартизації.
Відповідність продукції національним стандартам добровільно
підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.
1.4.5. Види стандартів
Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та змісту вимог,
встановлених до нього, для різних категорій нормативних документів з
стандартизації розробляють стандарти таких видів:
— основоположні;
— на продукцію, послуги;
— на процеси;
методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).
Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та
загальнотехнічні вимоги для визначеної галузі стандартизації, а також
терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги та правила, норми, що
забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та
взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під
час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції,
охорону навколишнього природного середовища.
Стандарти на терміни та визначеная всіх категорій, крім державних, до їх
затвердження підлягають погодженню з центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.
Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної
або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність
своєму призначенню.
Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та
методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у
процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які
забезпечують відповідність процесу його призначенню.
Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)
встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими,
норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів
контролю продукції, процесів, послуг.
1.4.6. Позначення стандартів і нормативних документів.
. Державні стандарти України позначають згідно з ДСТУ 1.5-93.Наприклад:
ДСТУ 2681-94 Метрологія. Терміни та визначення.
Позначення державного стандарту України складається з індексу (ДСТУ),
реєстраційного номера, присвоєного йому при затвердженні, і
відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження. У позначенні
державного стандарту, що входить до комплексу стандартів, в його
реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають комплекс
стандарту. Якщо стандарт використовується тільки в атомній енергетиці,
додається літера А, яку проставляють після двох останніх цифр року його
затвердження. Позначення державного стандарту, що оформлений на підставі
застосування автентичного тексту міжнародного або регіонального
стандарту і не вміщує додаткові вимоги, складається з індексу (ДСТУ),
позначення відповідно до міжнародного або регіонального стандарту без
зазначення року його прийняття і відокремлених тире двох останніх цифр
року затвердження державного стандарту. Наприклад, міжнародний стандарт
ISО 9591:1992 повинен позначатися ДСТУ ІS0 9591-93.
1.5. Системи стандартів
Загальнотехнічні та організаційно-методичні стандарти, як правило,
об’єднують в комплекси (системи) стандартів для нормативного
забезпечення рішень технічних і соціально-економічних задач в певній
галузі діяльності. Зараз діє понад 40 таких міждержавних систем, які
забезпечують організацію виробництва високоякісної продукції.
Найважливіші з них розглянуті нижче.
1.5.1. Державна система стандартизації
В Україні розроблено перші п’ять стандартів державної системи
стандартизації. Стандарти державної системи стандартизації позначаються
перед номером стандарту цифрою 1.
До державної системи стандартизаціїт України входять:
ДСТУ 1.0-93. Основні положення; ДСТУ 1.2.-93 Порядок розроблення
державних стандартів; ДСТУ 1.3-93 Порядок розроблення, побудови, викладу
та оформлення технічних умов; ДСТУ 1.4-93 Стандарти підприємства.
Основні положення; ДСТУ 1.5-93 Загальні вимоги до побудови викладання,
оформлення та змісту стандартів.
1.5.2. Єдина система конструкторскої документації (ЄСКД)
Ця система постійно діючих технічних і організаційних вимог, що
забезпечують взаємний обмін конструкторською документацією без її
переоформлення між країнами СНД, галузями промисловості і окремими
підприємствами, розширення уніфікації продукції при конструкторській
розробці, спрощення форми документів і скорочення їх номенклатури, а
також єдність графічних зображень; механізовану і автоматизовану
розробку документів і, найголовніше, готовність промисловості до
організації виробництва будь-якого виробу на якому завгодно підприємтсві
в найкоротший термін.
Стандарти системи ЄСКД позначаються перед номером стандарту цифрою 2.
1.5.3. Єдина система технологічної документації
Ця система встановлює обов’язковий порядок розробки, оформлення і
збереження всіх видів технологічної документації на машино- і
приладобудівних підприємствах країни для виготовлення, транспортування,
встановлення і ремонту виробів цих підприємств. На основі технологічної
документації здійснюють планування, підготовку і організацію
виробництва, встановлюють зв’язки між відділами і цехами підприємства, а
також між виконавцями (конструктором, технологом, майстром, робітником).
Єдині правила розробки, оформлення і збереження технологічної
документації дозволяють використовувати прогресивні способи машинної її
обробки і полегшують передачу документації на інші підприємства.
Стандарти ЄСТД позначаються перед номером стандарту цифрою 3.
1.5.4. Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ).
Комплекс НД регламентують загальні правила і норми метрологіного
забезпечення стосовно одиниць фізичних величин та їх еталонів,
метрологічної тeрмінології.
Ця система відіграє в наш час особливу роль. B cучасній промисловості
затрати праці на виконання вимірювань складають пересічно близько 10%
загальних затрат праці на всіх стадіях створення і експлуатації
продукції, а в окремих галузях промисловості досягають 50-60%
(електронна, радіотехнічна та інші). Ефективність цих затрат
визначається достовірністю і відтворюваністю вимірювань, які можуть бути
досягнуті лише в умовах добре організованого метрологічного забезпечення
господарства країни.
Стандарти ДСВ позначаються перед номером стандарту цифрою 8.
1.5.5. Система стандартів безпеки праці (ССБП)
Ця система стандартів встановлює єдині правила і норми, що стосуються
безпеки людини в процесі праці. Введення системи в дію повинно
забезпечувати значне зниження виробничого травматизму і професійних
захворювань.
Стандарти ССБП позначаються перед номером стандарту цифрою 12.
1.5.6. Єдина система технологічної підготовки виробництва. (ЄСТВ).
Це комплекс міждержавних стандартів і галузевих систем технологічної
підготовки виробництва, ЄСТПВ забезпечує умови для скорочення термінів
підготовки виробництва, освоєння і випуску продукції заданої якості,
забезпечення високої гнучкості виробничої структури і значної економії
трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Одним з найважливіших принципів, покладених в основу ЄСТПВ, є типізація
технологічних процесів виготовлення уніфікованих об”єктів виробництва і
засобів технологічного оснащення на основі їх класифікацій і групування
за подібними конструктивно-технологічними ознаками, що створює основу
для підвищення рівня типових технологічних процесів.
Впровадження цього принципу дає можливість в кілька разів скоротити
строки підготовки виробництва нових виробів і обсяг розроблюваної
технологічної документації.
Типові технологічні процеси базуються на використанні стандартних
вихідних заготовок, стандартних методів обробки деталей стандартних
засобів технологічного оснащення, прогресивних форм організації
виробництва. Вони розробляються на основі нових технологічних рішень.
Стандарти ЄСТПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 14.
1.5.7. Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ).
Це система правил, що визначають порядок проведення робіт щодо
створення, виробництва і використання продукції, встановлених
відповідними стандартами.
Основне призначення СРПВ полягає у встановленні організаційно-технічних
принципів і порядку проведення робіт для створення продукції високої
якості, запобігання постановки на виробництво застарілої, неефективної і
невідпрацьованої продукції, скорочення термінів розробки і освоєння та
своєчасному оновленню продукції.
Стандарти СРПВ регламентують:
-порядок проведення науково-дослідних і
експериментально-конструкторських та технологічних робіт, патентних
досліджень, що включають дослідження технічного рівня і тенденцій
розвитку техніки;
вимоги до продукції, яку належить розробити і впровадити , порядок
запровадження, контролю і підтримання цих вимог на всіх стадіях
життєвого циклу продукції та зняття її з виробництва;
порядок постановки продукції на виробництво (в тому числі раніше
впровадженої на інших підприємствах продукції і продукції, що
виготовляється за ліцензіями зарубіжних фірм), здійснення авторського
нагляду при впровадженні і виробництві продукції;
вимоги до зразків-еталонів товарів, правила їх узгодження і затвердженя;
порядок зняття застарілої продукції з виробництва з урахуванням
інтересів споживачів і заміна такої продукції сучаснішою.
Стандарти системи СРПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 15.
1.6. Роль уніфікації в промисловому виробництві.
Уніфікація як метод стандартизації полягає в раціональному скороченні
кількості типів і параметричних (типорозмірних) рядів продукції
однакового чи близького цільового (функціонального) призначення,
встановленням оптимальних конструкторсько-технологічних рішень.
Уніфікація продукції раціонально зменшує кількість різновидів,
супроводжується типізацією шляхом комбінування (поєднання) найвдаліших
конструкторсько-технологічних рішень, що мають місце в сукупності
уніфікованих виробів.
В залежності від сфери проведення робіт з уніфікації розрізняють
міжгалузеву уніфікацію, що проводиться в рамках одного підприємства
(об’єднання).
В промисловості існують такі види уніфікації продукції:
Модифікаційна -між базовою моделлю виробу і конструктивними
модифікаціями, які виконані на основі базової моделі;
внутрітипова (розмірно-конструктивна)- між однотипними виробами, що
мають різні параметри;
міжтипова- елементи продукції, що відрізняються конструкцією, але схожі
за основними параметрами;
загальна- схожа за призначенням продукція, що не має
конструктивно-технологічної подоби.
Уніфікація може бути повною і неповною. При повній уніфікації
здійснюється уніфікація всіх елементів запроектованого або існуючого
виробу, при неповній -тільки частини елементів.
Повна уніфікація передбачає уніфікацію форми, розмірів та матеріалів.
Якщо повна уніфікація неможлива, -проводять неповну, наприклад,
уніфікують форму деталі, але не уніфікують розміри і матеріали деталі, а
також складальні одиниці (вузли), якщо вони виконують близькі за
характером функції.
Уніфікацію проводять при конструюванні виробів та їх виготовленні.
Найбільш ефективною є уніфікація при конструюванні нових виробів,
оскільки в цьому випадку вона може бути комплексною: уніфікують вироби,
технологічні процеси та технологічну документацію. В процесі виробництва
можна проводити лише неповну уніфікацію, оскільки навіть незначна зміна
конструкції тягне за собою зміну оснащення і технології.
В більшості країн набула поширення внутрітипова уніфікація, що
проводиться на основі конструкторсько-уніфікованого ряду.
В конструкторсько-уніфікованому ряді виділяють базовий виріб (базову
модель), що має максимальне конструктивне і технологічне наступництво, і
модифікації- вироби (моделі), створені на основі базового. Важливо, щоби
в основу конструктивно-уніфікованого ряду був покладений базовий вирібз
високими якісними характеристиками і з можливостями подальшого
вдосконалення. Тоді весь конструктивно-уніфікований ряд становитиме
собою вироби високої якості. Створення конструктивно-уніфікованих рядів
сприяє прискореному оновленню виробів.
Рівень уніфікації деталей і вузлів як окремого виробу, так і всього
уніфікованого ряду моделей характеризується коефіцієнтами уніфікації,
наступництва конструктивних елементів в конструктивно-уніфікованому ряді
та повторності деталей в одному виробі. Варто відмітити, що можливості
уніфікації в промисловому виробництві використовується ще недостатньо.
1.7. Нормоконтроль технічної документації (стандартизаційний контроль).
Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати
ряду вимог; найважливішими з них є:
вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв’язок
елементів, вірність вибору матеріалів, характер оздоблення тощо;
вимоги до технологій, що визначають можливість використання для
виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних
процесів та устаткування;
вимоги до оформлення, що визначають чіткість та наочність зображення на
кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу.
Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація
задовільняла перерахованим вище вимогам, необхідниим є постійний, добре
організований контороль, як конструкторський і технологічний, так і
нормативний (нормоконтроль).
Мета нормоконтролю—повне дотримання в технічних документах вимог чинних
стандартів, широке використання у виробах при проектуванні стандартних і
уніфікованих елементів.
Здійснення нормоконтролю є обов’язковим для всіх організацій і
підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від
їх відомчої підпорядкованості.
Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові
документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови,
тощо), креслення та інша конструкторська документація.
При нормоконтролі технологічної документації перевіряють: карти
технологічних процесів, додержання технологічних нормативів,
технологічні креслення, карти розкрою матеріалів, розрахунки з
нормування матеріалів тощо.
Нормоконтроль- один із завершальних етапів створення технічної
документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно
зростає. Як один iз засобів впровадження і додержання стандартів,
нормоконтроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до
суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної
документації.
Нормоконтроль на підприємстві може бути як централізованим, так і
децентралізованим: це залежить від масштабів підприємства і загальної
схеми організації робіт з стандартизації. При централізованому
нормоконтролі відділ стандартизації має в своєму складі групу
нормоконтролю або відповідального за контроль, що підпорядковані
керівнику відділу.
При децентралізованому нормоконтролі він здійснюється в різних
підрозділах підприємства.
Права і обов’язки працівників нормоконтролю визначаються відповідним
положенням і наказом по підприємству. Нормоконтролер повинен бути
спеціалістом високої кваліфікації, бездоганно знати своє виробництво,
регулярно слідкувати за виданням нових стандартів всіх категорій та
інших обов”язкових нормативних документів.
Вказівки нормоконтролера вважаються обов’язковими для виконання,
суперечки між ним і виконавцем вирішує керівник відділу (бюро, групи)
стандартизації підприємства. Його рішення може бути відмінено тільки
головним інженером підприємства або директором.
Технічна документація, яка не має підпису нормоконтролера, не
приймається до подальшої роботи.
1.8.1. Порядок впровадження стандартів.
Впровадження стандарту повинно бути закінчене до дати набуття ним
чинності. Стандарт вважається впровадженим на підприємстві
(організації), якщо встановлені ним вимоги додержуються у відповідності
з його сферою дії і забезпечується стабільність якості виготовлення
продукції.
За погодженням з основним споживачем (замовником), допускається
дострокове введення стандарту в дію.
Впровадження стандарту здійснюється відповідно до плану основних
організаційно-технічних заходів. Залежно від виду стандарту цей план
передбачає:
— перегляд, внесення змін або відміну чинних і розробку нових
нормативно-технічннх документів, що пов’язані зі змістом впроваджуваного
стандарту;
— розробку нової технічної документації і внесення змін в чинну
документацію;
— забезпечення підприємств необхідною сировиною, матеріалами,
напівфабрикатами і комплектуючими засобами, а також устаткуванням,
приладами, інструментами, необхідними для випуску нової продукщї;
— зміну технологічних процесів, режимів роботи, автоматизацію і
механізацію виробничих процесів, підвищення точності виготовлення
продукції;
— реконструкцію, розширення, будівництво нових виробничих потужностей і
організацію спеціалізованих виробництв;
— підвищення кваліфікації, підготовку кадрів і інші заходи, необхідні
для впровадження стандарту.
Завершення робіт з впровадження стандарту оформляється актом, який
затверджує керівник (заступник) підприємства (організації). В роботі
комісії беруть участь представники підприємства, яке впроваджує
стандарт, і представник основного споживача.
1.8.2. Державний нагляд за «провадженням і додержанням стандартів»
Державний нагляд за «провадженням і додержанням стандартів» проводиться
згідно Законом України “Про стандартизацію”.
Державний нагляд – це діяльність спеціально уповноважених органів
державної виконавчої влади щодо контролю- за додержанням суб’єктами
підприємницької діяль
ності (підприємцями) стандартів, норм і правил при виробництві та
випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) для забезпечення
інтересів суспільства і споживачів, її належної якості, безпечної для
життя, здоров’я, майна людей і навколишнього середовища.
Державний нагляд здійснює Держстандарт України, його територіальні
органи, а також інші спеціально уповноважені на те органи. Державний
нагляд здійснюється за планами органів державного нагляду або за
зверненням громадян.
Об’єктами державного нагляду є:
продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання,
продукція тваринництва та рослинництва, продукти харчування, в тому
числі продукція, що пройшла сертифікацію,— на відповідність стандартам
нормам і правилам,
продукція імпортна— на відповідність чинним в Україні стандартам, нормам
і правилам стосовно безпеки життя, здоров’я й майна людей і
навколишнього середовища;
продукція експортна — на відповідність стандартам, нормам, правилам або
окремим вимогам, що обумовлені договором (контрактом);
атестовані виробництва — на відповідність установленим вимогам щодо
сертифікації продукції.
дотримання стандартів, норм і правил при розробці, виробництві, випуску,
зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатації, реалізації та
утилізації продукції, стадії реалізації товарів у сфері торгівлі,
випуску і реалізації продукції на підприємствах громадського харчування
та надання послуг громадянам як споживачам методом проведення
періодичних або перевірок через вибірковий або суцільний контроль;
дотримання стабільності якості сертифікованої продукції і правил
проведення її випробувань.
Державний нагляд на конкретному підприємстві починається з того, що:
— вивчаються акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;
—перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною
документацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);
— ознайомлюються з методами і засобами контролю технологічного процесу і
перевіряють їх відповідність чинним стандартам;
— аналізуються рекламації на продукцію, яка перевіряється;
— перевіряється наявність служби стандартизації, її дієздатність і
укомплектованість.
Контроль якості продукції і її відповідність вимогам стандартів
проводять у такому порядку:
— відбираються контрольні проби з числа тих виробів, що були прийняті
відділом технічного контролю;
— проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками у
відповідності з чинними стандартами;
— в цехах перевіряється додержання режимів технологічних процесів, стан
засобів вимірювання, робота відділу технічного контролю;
— перевіряється додержання стандартів на матеріали і комплектуючі
напівфабрикати, одержані від суміжників.
При контролі строку впровадження стандарту перевіряється:
— наявність наказу міністерства чи відомства, а також наказу на
підприємстві про впровадження стандарту;
— наявність плану організаційно-технічних заходів,необхідних для
впровадження стандарту і його виконання;
— забезпеченість підприємства необхідною сировиною, устаткуванням,
оснащенням, інструментом, технічною документацією для впровадження
стандарту в дію;
— з яких показників стандарту при впровадженні допущені відхилення;
— якщо стандарт не впроваджується, то які є на це причини.
3а. результатами контролю складається акт з висновками і пропозиціями.
При порушенні вимог стандартів органи держнагляду:
— дають вказівку, направлену на усунення виявлених недоліків;
— забороняють відвантаження недоброякісної продукції;
— в необхідних випадках ставлять питання про притягнення до
адміністративної і судової відповідальності осіб, винних у випуску
недоброякісної продукції.
Поряд з проведенням державного нагляду проводиться і відомчий нагляд за
впровадженням і додержанням стандартів, норм, правил. Завдання його
аналогічні до завдань державного нагляду.
1.8.3. Техніко-економічна ефективність стандартизації.
Стандартизація є невід’ємною часткою робіт при створенні нової техніки і
характеризується високою економічною ефективністю.
Економічна ефективність є наслідком економії грошових, матеріальних,
людських та інших ресурсів, яка відбувається за рахунок впровадження
нових або оновлених НТД і визначається тим, що стандартизація дозволяє:
– привести показники якості продукції у відповідність з досягненнями
науки і техніки;
– комплексно ув’язати властивості сировини, матеріалів, напівфабрикатів
і готової продукції;
скоротити терміни, трудомісткість розробки і освоєння виробництва нових
видів продукції;
впорядкувати системи документації;
підвищити рівень спеціалізації виробництва;
здійснити нагляд за впровадженням і додержанням стандартів в народному
господарстві.
Економічна ефективність стандартизації може бути визначена в масштабі
всього народного господарства, галузі виробництва або окремого
підприємства. Для цього виконують спеціальні економічні розрахунки, які
проводяться відповідно до існуючих нормативних документів.
Eкономічний ефект від стандартизації складає виражену в грошових чи
натуральних показниках економію живої і матеріалізованої праці в
суспільному виробництві внаслідок впровадження стандарту з урахуванням
необхідних затрат. Визначається він на основі тих же принципів, що і
економічний ефект науково-технічного прогресу, складовою частиною якого
є стандартизація.
Виконання робіт з стандартизацій забезпечує:
-скорочення циклів проектування, підготування виробництва, виготовлення
і ремонту виробів — економія часу;
-зменшення затрат праці, матеріали ,енергії — економія ресурсів;
-зменшення затрат на проектування, собівартсті виготовлення, затрат на
ремонти — економія коштів.
Методологічна оцінка економічної ефективності стандартизації (ЕЕС)
базується на таких постулатах:
-ЕЕС трактується як єдиний комплексний результат економічних,
організаційних та технічних заходів;
-величина ЕЕ визначається з врахуванням масштабів впровадження заходів
зі стандартизації;
-величина ЕЕ визначається на протязі всього періоду дії стандарту;
-ступінь ефективності визначається шляхом співставлення всіх затрат на
розробку і впровадження стандартів з величиною ефекту від його
застосування.
Величину ЕЕ від впровадження стандарту можна подати у вигляді формули:
(=(пр+(в+(ек
де (пр –економічна ефективність стандартизації на стадії проектування;
(в –економічна ефективність стандартизації при виготовленні;
(ек –економічна ефективність стандартизації при експлуатації.
Економічна ефективність на кожній стадії є сумою ефектів від змін
виробничих фондів і ефекту від економії на щорічних поточних витрат.
Ефективність змін виробничих фондів визначається з врахуванням
рентабельності:
(в. ф. =(Пв. ф. – ПІв.ф.) Кр ,
Пв.ф. –виробничі фонди до стандартизації;
ПІв.ф. – виробничі фонди після стандартизації;
Кр. –коефіцієнт рентабельності виробничого фонду.
Економія поточних витрат виражається у зниженні собівартості продукції.
(п.в. =(С-СІ ) n,
де С –поточні витрати на одиницю продукції до стандартизації;
СІ –поточні витрати на одиницю продукції після стандартизації
n –кількість одиниць продукції.
Якщо врахувати ще те, що економічна ефективність рахується протягом
всього періоду дії стандартів то величина економічної ефективності
стандартизації виражається формулою:
і –число підприємств, охоплених стандартизацією;
n –період дій стандартизації в роках.
З іншого боку роботи з стандартизації вимагають затрат: затрати на
розробку стандартів і його впровадження
В=Вр +Вв ,
де Вр –затрати на розробку стандартів;
Вв –затрати на впровадження стандартів.
Ступінь ефективності стандартизації тоді оцінюється відношення економій
до затрат, що виражається коефіцієнтом:
К=(/в.
Проведення робіт зі стандартизації, особливо розробка і впровадження
державних стандартів, має економічні, технічні і соціальні наслідки для
всього народного господарства, причому вони можуть бути в різних сферах
дуже суперечливі. Якщо впровадження стандарту створює економічний ефект
у виробництві і експлуатації стандартизованої продукції, то впровадження
його завжди доцільне. Але дуже часто випуск стандартизованої продукції
вищої якості вимагає від промисловості великих затрат, що підвищує
собівартість її виготовлення. В той самий час в експлуатації така
продукція дуже вигідна, бо має підвищені споживчі властивості. В цьому
випадку необхідно встановити, наскільки результати перевищують сумарні
затрати, і зробити висновки про доцільність впровадження стандартів не з
вузьковідомчих позицій, а з позицій народного господарства загалом.
При проведенні робіт зі стандартизації критерії економічної
ефективності повинні бути основними, бо визначають напрямок цих робіт і
рівень показників, що закладаються в стандарти. Тому визначення величини
економічного ефекту повинно проводитися, починаючи з початкової стадії,
і супроводжувати весь процес розробки стандарту для вибору і
встановлення оптимального рівня стандартизованих показників.
Вже при розробці планів і програм стандартизації за укрупненими
показниками визначається величина очікуваного економічного ефекту, який
уточнюється при складанні технічного завдання на розробку кожного
конкретного стандарту. В процесі роботи над створенням стандарту
проведення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір
оптимального варіанту вирішення завдань стандартизації.
Розроблений стандарт подається на розгляд і затвердження з уточненим
техніко-економічним розрахунком ефективності, який потрібен для
прийняття рішення про його затвердження і впровадження в народне
господарство на основі значення очікуваного економічного ефекту. Після
впровадження стандарту на підставі цих даних про фактичні результати,
отримані в сфері проектування, виробництва і експлуатації об’єктів
стандартизації, може бути розраховане значення фактичного економічного
ефекту, необхідне для аналізу змін економічних показників внаслідок
проведення робіт з стандартизації.
Проте порядок, що встановлює необхідність проведення
техніко-економічних розрахунків, допускає і винятки. З урахуванням
різноманітності об’єктів стандартизації не завжди є можливим і доцільним
визначити економічну ефективність. Це стосується:
-стандартів, в яких техніко-економічні показники залишились незмінними
порівняно з базовими;
-стандартів, що встановлюють підвищені норми для органолептичних
властивостей продукції;
-загальнотехнічних і організаційно-методичних стандартів, направлених на
встановлення порядку проведення робіт (інструкції, положення, правила і
норми виробничо-технічного призначення, документація у сфері управління
виробництвом, техніко-економічна інформація); стандартів на терміни,
визначення, класифікацію, позначення. Для вказаних стандартів даються
якісні характеристики їх доцільності і затрати на їх розробку і
впровадження.ЧАСТИНА 2. Основи метрології
Розділ 1. Поняття про метрологічне забезпечення, його основи,
мету та завдання.
1.1. Основні терміни та їх визначення
Згідно закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” та
ДСТУ 2681-94 наведені нижче терміни вживаються у такому значенні :
Метрологія — наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і
практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки;
Законодавча метрологія – частина метрології, що містить законодавчі
акти, правила, вимоги та норми, які регламентуються і контролюються
державою для забезпечення єдності вимірювань;
Вимірювальна величина – фізична величина чи параметри її залежності, що
підлягають вимірюванню;
Вимірювання — відображення фізичних величин їхніми значеннями за
допомогою експерименту та обчислень із застосуванням спеціальних
технічних засобів;
Одиниця вимірювань — фізична величина певного розміру, прийнята для
кількісного відображення однорідних з нею величин;
Єдність вимірювань — стан вимірювань, за якого їхні результати
виражаються в узаконених одиницях вимірювань, а похибки вимірювань
відомі та із заданою ймовірністю не виходять за встановлені межі;
Методика виконання вимірювань — сукупність процедур і правил, виконання
яких забезпечує одержання результатів вимірювань з потрібною точністю;
Фізична величина – властивість, спільна в якісному відношенні у багатьох
матеріальних об`єктів та індивідуальна в кількісному відношенні у
кожного з них;
Розмір фізичної величини – кількісний вміст фізичної величини в даному
об`єкті;
Система фізичних величин – сукупність взаємопов`язаних фізичних
величини. В якій декілька величин приймають за незалежні, а інші
визначають як залежні від них;
Основна фізична величина – фізична величина, що входить у систему
величин та визначається через основні величини цієї системи;
Розмірність фізичної величини – вираз, що відображає її зв`язок з
основними величинами системи величин;
Одиниця фізичної величини – фізична величина певного розміру, прийнята
за угодою для кількісного відображення однорідних з нею величин;
Система одиниць фізичних величин – сукупність одиниць певної системи
фізичних величин;
Засіб вимірювальної техніки — технічний засіб, який застосовується під
час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики; До засобів
вимірювальної техніки відносяться засоби вимірювань та вимірювальні
пристрої.
Тип засобу вимірювальної техніки —сукупність засобів вимірювальної
техніки одного і того ж призначення, які мають один і той же принцип
дії, однакову конструкцію та виготовлені за однією і тією ж технічною
документацією;
Засіб вимірювань — засіб вимірювальної техніки, який реалізує процедуру
вимірювань. До засобів вимірювань відносяться кодові засоби вимірювань,
реєструючі засоби вимірювань, вимірювальні прилади та вимірювальні
системи.
Вимірювальний прилад— засіб вимірювань, в якому створюється візуальний
сигнал вимірювальної інформації.
Вимірювальний пристрій – засіб вимірювальної техніки, в якому
виконується лише одна зі складових частин процедура вимірювань
(вимірювальна операція);
Еталон — засіб вимірювальної техніки, що забезпечує відтворення і (чи)
зберігання одиниці вимірювань одного чи декількох значень, а також
передачу розміру цієї одиниці іншим засобам вимірювальної техніки;
Первинний еталон – еталон, що забезпечує відтворення та (або) зберігання
одиниці фізичної величини з найвищою в країні (у порівнянні з іншими
еталонами тієї ж одиниці) точністю;
Державний еталон — офіційно затверджений еталон, який забезпечує
відтворення одиниці вимірювань та передачу її розміру іншим еталонам з
найвищою у країні точністю;
Робочий еталон — еталон, призначений для повірки чи калібрування засобів
вимірювальної техніки;
Міжнародний еталон – еталон, який за міжнародною угодою призначений для
погодження розмірів одиниць, що відтворюються і зберігаються державними
(національними) еталонами;
Зразковий засіб вимірювальної техніки (засіб вимірювань) – засіб
вимірювальної техніки (засіб вимірювань), який служить для повірки інших
засобів вимірювальної техніки (вимірювання) і затверджений як зразковий;
Вихідний еталон — еталон, який має найвищі метрологічні властивості
серед еталонів, що є на підприємстві чи в організації;
Нестандартизовані засоби вимірювальної техніки (засоби вимірювань) –
засоби вимірювальної техніки (засоби вимірювань), вимоги до яких не
регламентовані у відповідній нормативній документації.
Повірка засобів вимірювальної техніки— встановлення придатності засобів
вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний
нагляд, до застосування на підставі результатів контролю їхніх
метрологічних характеристик;
Калібрування засобів вимірювальної техніки — визначення в певних умовах
або контроль метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки,
на які не поширюється державний метрологічний нагляд;
Метрологічна служба – мережа організацій, окрема організація або окремий
підрозділ, на які покладена відповідальтність за забезпечення єдності
вимірювань у закріпленій сфері діяльності;
Державна метрологічна служба – система державних метрологічних органів,
на які покладена відповідальність за забезпечення єдності вимірювань у
державі;
Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки —дослідження
засобів вимірювальної техніки з метою визначення їхніх метрологічних
характеристик та встановлення придатності цих засобів до застосування;
Метрологічна експертиза документації – діяльність спеціально
уповноважених органів державної метрологічної служби з метою перевірки
дотримання метрологічних норм і правил;
Повірка засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань) – визначення
похибок засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань) і
встановлення їх придатності до застосування.
Атестація методики виконання вимірювань — процедура встановлення
відповідності методики метрологічним вимогам, що ставляться до неї;
Вимірювальна лабораторія — організація чи окремий підрозділ організації,
підприємства, що здійснює вимірювання фізичних величин, визначення
хімічного складу, фізико-хімічних, фізико -механічних та інших
властивостей і показників речовин, матеріалів і продукції.
1.2. Поняття про метрологічне забезпечення та його основи
Метрологічне забезпечення – установлення та застосування метрологічних
норм і правил, а також розроблення, виготовлення та застосування
технічних засобів, необхідних для досягнення єдності і потрібної
точності вимірювань. Метрологічне забезпечення складається із наукової,
законодавчої, нормативної, технічної та організаційної основ. Науковою
основою метрологічного забезпечення є метрологія – наука про
вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи
досягнення необхідної точності.
Законодавчою основою метрологічного забезпечення є Закони України,
Декрети і постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на
забезпечення єдності вимірювань.
Нормативною основою метрологічного забезпечення є державні стандарти та
інші документи державної системи забезпечення єдності вимірювань (ДСВ),
відповідні нормативні документи Держстандарту України, методичні
вказівки і рекомендації, які регламентують єдину номенклатуру, способи
подання та оцінювання метрологічних характеристик, правила
стандартизації й атестації засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), вимоги
до проведення державних випробувань, перевірки, ревізії та експертизи
ЗВТ.
Технічною основою метрологічного забезпечення є:
система державних еталонів одиниць фізичних величин, яка забезпечує їх
відтворення з найвищою точністю;
система робочих еталонів і зразкових ЗВТ, за допомогою яких здійснюється
передача розмірів одиниць фізичних величин робочим ЗВТ;
система стандартних зразків складу та властивостей речовин та
матеріалів, що забезпечує відтворення одиниць фізичних величин, які
характеризують склад і властивості речовин і матеріалів;
система робочих ЗВТ, які використовуються під час розроблення,
виробництва, випробувань та експлуатації продукції, наукових досліджень
та інших видів діяльності.
Організаційною основою метрологічного забезпечення є метрологічна служба
України, яка складається з державної та відомчих служб.
Державна система забезпечення єдності вимірювань – це комплекс
нормативно-технічних документів, на підставі яких стандартизують:
одиниці фізичних величин;
державні еталони та повірні схеми;
робочі еталони та зразкові ЗВТ;
методи та засоби метрологічної перевірки (повірки згідно ДСТУ 2681-94),
калібрування, випробувань та метрологічної атестації ЗВТ;
номенклатуру нормованих метрологічних характеристик ЗВТ;
норми точності вимірювань;
способи вираження та форми подання результатів та характеристики
точності вимірювань;
методики виконання вимірювань;
методики оцінки вірогідності та форми подання даних про властивості
речовин та матеріалів, вимоги до проведення експертизи, а також
атестації цих даних;
вимоги до стандартних зразків складу та властивостей речовин і
матеріалів, до стандартних довідкових даних;
організацію і порядок проведення сертифікації, державних випробувань,
метрологічної перевірки, калібрування та метрологічної атестації ЗВТ;
порядок проведення метрологічної експертизи нормативної, проектної,
конструкторської, технологічної і програмної документації;
терміни та визначення в галузі метрології;
порядок та форми здійснення державного метрологічного нагляду;
порядок здійснення акредитації метрологічних служб, вимірювальних,
випробувальних, аналітичних та інших лабораторій на право проведення
метрологічних робіт;
порядок одержання суб`єктами підприємницької діяльності дозволів
(ліцензій) на право виготовлення, метрологічної перевірки, калібрування,
ремонту, імпорту ( ввезення ), прокату і продажу ЗВТ.
1.3. Мета та основні завдання метрологічного забезпечення
Основною метою метрологічного забезпечення є поліпшення якості
продукції, підвищення ефективності виробництва, використовування
матеріальних цінностей та енергетичних ресурсів, а також наукових
досліджень.
Основними завданнями метрологічного забезпечення державної
метрологічної служби є:
установлення одиниць фізичних величин;
формування системи державних еталонів одиниць фізичних величин і
забезпечення її функціонування для відтворення одиниць з найвищою в
Україні точністю;
розроблення методів і засобів передавання розмірів одиниць фізичних
величин від еталонів зразковим і робочим ЗВТ;
розроблення науково-методичних, правових та організаційних основ, норм і
правил, які необхідні для досягнення єдності та потрібної точності
вимірювань;
розроблення та впровадження в метрологічну практику норм і правил
законодавчої метрології, а також документів ДСВ;
виконання аналізу стану вимірювань у всіх галузях економіки України;
державний метрологічний нагляд за розробленням, виробництвом, станом,
застосуванням, ремонтом, прокатом, продажем, імпортом і зберіганням ЗВТ,
додержанням метрологічних норм та правил, а також за діяльністю відомчих
метрологічних служб;
державний метрологічний нагляд за кількістю фасованих товарів в
упаковках під час продажу та розфасування;
проведення державних випробувань, метрологічної перевірки, калібрування
та метрологічної атестації ЗВТ;
сертифікація ЗВТ;
виконання робіт із забезпечення єдності і потрібної точності вимірювань
для потреб оборони;
розроблення та атестація методик виконання вимірювань;
створення та атестація стандартних зразків складу і властивостей речовин
і матеріалів;
розроблення та забезпечення функціонування системи стандартних
довідкових даних про фізичні константи і властивості речовин і
матеріалів;
проведення експертизи та атестації даних про властивості речовин і
матеріалів;
проведення експертизи нормативної, проектної, конструкторської та
технологічної документації;
оцінювання відповідності наукової, законодавчої, нормативної, технічної
та організаційної основ метрологічного забезпечення потребам економіки
України та розроблення програм їх удосконалення;
проведення акредитації метрологічних служб, вимірювальних,
випробувальних, аналітичних та інших лабораторій на право виконання
метрологічних робіт;
організація і здійснення підготовки кадрів у галузі метрології та
підвищення їх кваліфікації.
Рішення основних задач в області метрологічного забезпечення на
галузевому рівні здійснють відомчі метрологічні служби відповідних
міністерств та відомств.
До цих задач відносяться:
вибір номенклатури параметрів матеріалів, виробів, процесів, які
підлягають оцінці при вимірюваннях, випробуваннях і контролі;
вибір номенклатури і числових значень показників точності
(достовірності) результатів вимірювань, випробувань і контролю, форм їх
представлення, що забезпечують оптимальне рішення задач, для яких ці
результати призначені;
метрологічна експертиза проектної, конструкторської і технологічної
документації з метою контролю правильності результатів рішень двох
попередніх задач;
планування процесів вимірювань, випробувань і контролю, розробка методик
вимірювань, випробувань і контролю;
забезпечення процесів вимірювань, випробувань і контролю відповідними
технічними засобами (засобами вимірювальної техніки, випробувальним
обладнанням, засобами контролю);
підтримка технічних засобів в метрологічно-справному стані;
виконання процесів вимірювань, випробувань і контролю, опрацювання
результатів вимірювань, випробувань і контролю ( в тих випадках, коли це
потрібно).
Крім задач із забезпечення єдності вимірювань, рішення яких покладено на
органи метрологічних служб, доповнювальну групу задач метрологічного
забезпечення повинні вирішувати різні категорії спеціалістів, виробничі
підрозділи і колективи:
вибір раціональної номенклатури вимірювальних (контрольних) величин,
параметрів – конструктори, розробники нових матеріалів, виробів або
процесів на основі вивчення і моделювання їх (матеріалів, виробів або
процесів) властивостей;
вибір норм точності – “споживачі” вимірювальної інформації, тобто ті,
для кого призначені і хто буде виготовляти, обмінюватися ( при торгівлі
) чи використовувати нові речовини, вироби чи процеси;
метрологічну експертизу – професійно-підготовлені групи експертів, в які
входять конструктори, технологи та спеціалісти відомчих метрологічних
служб;
планування і проведення вимірювань, випробувань і контролю –
науково-технічний персонал, що розробляє і здійснює технологічні процеси
виготовлення виробів і матеріалів;
забезпечення процесів вимірювань, випробувань і контролю технічними
засобами в централізованому порядку – міністерства (відомства), які є
розробниками ЗВТ, випробувань і контролю; в децентралізованому порядку (
наприклад, нестандартизовані засоби вимірювань і контролю, випробувальне
обладнання ) – підприємства і організації, які виконують операції
вимірювань, випробувань і контролю;
підтримка технічних засобів в справному стані – підприємства і
організації, які здійснюють ремонт ЗВТ, випробувань і контролю.
Таким чином, у вирішенні цієї групи задач метрологічного забезпечення
повинні брати участь всі відомчі органи і технічні служби, пов`язані з
“виробництвом і споживанням” вимірювальної інформації, з нормативним і
приладним забезпеченням процесів її отримання.
1.4. Єдність і точність вимірювань.
Поняття єдності і точності вимірювань є визначальними для теоретичної
метрології і метрологічної практики. Різниця і в той же час
взаємозв`язок, взаємообумовленість цих понять визначають характер,
зміст, направленість і форми організації метрологічного забезпечення
будь-яких виробничих проблем.
Можливість застосування результатів вимірювання для правильного і
ефективного вирішення будь-якої вимірювальної задачі визначається
наступними трьома умовами:
результати вимірювань виражають в узаконених одиницях і (чи) формах;
відомі (з необхідною заданою достовірністю) значення показників точності
цих результатів;
значення показників точності забезпечують оптимальне (у відповідності з
вибраними критеріями оптимальності) рішення задачі, для якої результати
призначені.
Якщо результати вимірювань задовільняють першим двом умовам, то про них
відомо все, що необхідно знати для прийняття обгрунтованого рішення про
можливість їх використання. Такі результати можна співставляти. Вони
можуть використовуватися в різних поєднаннях, різними людьми і
організаціями. В цьому випадку можна сказати, що забезпечено єдність
вимірювання.
Якщо ж результати вимірювань не мають яких-небудь з цих властивостей,
тобто невідома чи неправильно визначена їх точність, то фактично не
придатні для рішення тих чи інших вимірювальних задач результати
вимірювань можуть бути помилково прийняті за придатні. Такі результати
неможливо співставляти чи сумісно використовувати. В цих випадках
прийнято говорити про відсутність єдності вимірювань.
Третя з перечислених вище умов визначає специфічні вимоги до точності
застосовуваних методів і ЗВТ, насамперед:
1. Точність результатів технічних вимірювань може бути достовірно
оціненою на основі попереднього аналізу можливих причин і джерел похибок
вимірювань і апріорної оцінки значень цих похибок.
Отже, для забезпечення єдності вимірювань необхідно створити і
регламентувати такі правила підготовки і проведення вимірювань,
опрацювання і оформлення їх результатів, дотримання яких гарантує певну
точність всіх виконуваних за даними правилами вимірювань.
2. Реальна точність технічних вимірювань обумовлюється не тільки
інструментальними, а й методичними похибками, пов`язаними з
використанням непрямих вимірювань, пожорсткішанням умов застосування
приладів, динамічними та іншими властивостями об`єктів вимірювань і т.д.
Необхідно відзначити, що практичну діяльність по оцінці точності
результатів вимірювань (керуючись відповідними регламентованими
правилами) здійснюють колективи спеціалістів (технологів, конструкторів,
операторів), які планують і безпосередньо виконують вимірювання. Органи
ж метрологічної служби, вирішуючи вказані вище задачі створюють
необхідні умови (Держстандарт України і його організації – на
міжгалузевому рівні; органи відомчих метрологічних служб – на рівні
відомств, підприємств і організацій) для правильних і однотипних оцінок
точності використовуваної вимірювальної інформації. Для реалізації цих
умов органи метрологічної служби повинні направляти діяльність відомств,
підприємств і організацій на забезпечення єдності вимірювань (аналіз,
прогнозування, планування, оцінку і нормування похибок вимірювання),
контролювати її результати, забезпечувати планомірне зростання її
ефективності і відповідність сучасним і перспективним потребам народного
господарства.
Таким чином, на основі досягнень метрологічної науки розробляються
правила метрологічної підготовки і виконання вимірювань, опрацювання і
оформлення їх результатів. Виконання метрологічних правил,
обов`язковість яких встановлюється нормативно-технічними документами
Держстандарту України, забезпечує гарантовану точність результатів
вимірювань. Повне, якісне і повсякчасне виконання цих правил
забезпечується і контролюється органами метрологічних служб. Управління
діяльністю забезпечення єдності вимірювань в масштабі країни (на
міжгалузевому рівні) здійснює Держстандарт України і його організації.
Розділ 2.Фізичні величини
2.1. Поняття фізичної величини. Види величин.
06’єкти навколишнього матеріального світу – фізичні тіла, іх системи і
стани, процеси, що в них відбуваються, маюсть різноманітні
властивості. Якісно однакові властивості можуть відрізнятися між собою
кількісним вмістом, який називається розміром. Звідси випливає
визначення поняття фізичної величини (ФВ).
Фізична величина (коротко величина) – це кожна означена якісна
властивість фізичних oб’єктів (фізичних тіл, їх систем, станів,
процесів), яка може мати певний розмір.
Приклади ФВ: довжина, маса, швидкість, прискорення, напруга, сила
електричного струму, електричний onіp, магнітна індукція, магнітний
потік, світловий потік і т.п.
Розмір ФВ як її атрибут існyє об’єктивно, незалежно від того, що ми про
нього знаємо. За характером зв’язку розмірів ФВ з об’єктами, яким вони
притаманні, їх поділяють на екстенсивні та інтенсивні величини.
Екстенсивні ФВ (маса, довжина, площа, енергія тощо) при поділі об’єкту
на частини змінюють свої розміри і є адитивними величинами, тобто до них
застосована операція додавання.
Інтенсивна величина характеризує стан фіэичного об(єкта і при його
поділі на частини може зберігати свій розмір, наприклад густина,
температура, питомий електричний опір гомогенного фізичного тіла.
Інтенсивні ФВ неадитивні (густина суміші не дорівніє сумі густин її
компонентів).
За характером прояву розмірів у явищах, що спостерігаються при виконанні
дослідів, ФВ поділяються на енергетичні (активні), які здатні самі
проявляти свої розміри (температура, напруга) і параметричні (пасивні)/,
наприклад електричний onіp, ємність, індуктивність, розміри яких
проявляються при діянні на об’єкт відповідноі активної величини.
Конкретні ФВ, як і об’єкти, яким вони притаманні, існують у просторі і у
часі, перебуваючи у причинно-наслідкових зв’язках з іншими величинами
згідно із законами фізики. Тому загалом розміри ФВ є функціями часу,
координат простору та інших величин.
Pозміp є атрибутом кожної ФВ, а відрізняють скалярні та векторні
величини. Скалярні ФВ поділяються на неполярні, які мають тільки розмір
(маса, об’єм) і полярні, які ще мають знак (заряд, потік). Векторні ФВ
/сила, переміщення, швидкість поряд з розміром мають напрям і виражають
зміни poзміpів інших величин у просторі (градієнт температури,
напруженість електричного поля) або просторові зміни розмірів у часі
(швидкість, прискорення), а математично описуються похідними скалярних
величин за координатами простору або простору і часу, а також похідними
векторних величин за часом. За означенням, якщо розміри скалярних або
розміри і напрями векторних величин не змінюються, то ці величини сталі
(незмінні), а якщо змінюються, то змінні. Стала в часі величина може
бути змінною в просторі. Поняття сталості ФВ відносне, оскільки рух
абсолютний, а спокій відносний. Наприклад, довжина твердого тіла не є
абсолютно стала, тому що матерія перебуває у безперервному pycі і
внаслідок руху молекул на поверхні тіла теоретично його розміри
змінюється. У зв’язку з еволюцією всесвіту поступово змінюються навіть
такі фізичні константи як гравітаційна стала:
( = 6,672041 (10-11 Н(м2(кг-2
і стала Планка, значения якої на 1977 р.
h = 6,626176 36 (10-34 Дж(с.
Розміри ФВ можуть змінюватися неперервно або стрибкоподібно (дискретно).
Величина, можливі розміри або і напрями якої при їх зміні на скінченному
проміжку часу чи простору утворюють незліченну множину (континуум),
називається континуальною, а якщо ця множина зліченна, то – дискретною.
Континуальність розмірів ФВ, як і їx сталість, відносна через
дискретність речовини та енергії (дискретність струму визначається
зарядом електрона, дискретність енергії – її квантом). Проте, якщо зміни
ФВ, що зумовлені дискретністю, незначні порівняно з їх розмірами, то
такі ФВ сприймаються як континуальні (неперервні).
ФВ, розмір якої виражений як функція часу, за визначенням являє собою
процес, тобто послідовну в часі зміну розміру величини, а стала
величина – граничний випадок процесу. Векторна величина, розміри чи /і/
напрями якої виражені функцією часу, є векторним процесом. Розмір ФВ у
даний момент часу називається її миттєвим розміром. ФВ, розміри якої є
функцією дискретних моментів часу, являє собою дискретну послідовність.
Множина розподілених у просторі і в часі розмірів скалярної або розмірів
і напрямів векторної ФВ утворює відповідно скалярне або векторне поле
цієї величини. Векторне поле утворюється із скалярного у вигляді
градієнта, а із нього застосуванням диференціальних операцій отримується
тензорне поле, яке є узагальненням скалярного і векторного полів.
2.2. Поняття одиниці фізичної величини і види значень
Усі можливі розміри ФВ Х позначимо також через Х , з них приймемо
якийсь розмір Хо за розмір одиниці величини Х. Відношення
Х/Х0 = М
назвемо істинним числовим значенням величини Х. Тоді істинне значення
цієї величини М(Х0 =Х , тобто воно тотожно дорівнює її розміру.
Якщо Х=Х0 , то М = 1. Отже, розмір одиниці ФВ дорівнює такому істинному
її значенню, при якому істинне числове значення дорівнює 1. Одиниця ФВ –
таке істинне значення величини, якому за означенням присвоєно істинне
числове значення 1. Якщо одиницю фізичної величини взяти іншого розміру
Х0” ( Х0, то в силу об(єктивності існування розміру дістанемо
М'(Х0′ = Х = М( Х0, а звідси
М’ = Х/ Х0′ = М((Х0/ Х0′ ).
Отже, істинне числове значения ФВ залежить від вибору розміру її
одиниці, а істинне значення від цього вибору не залежить, оскільки воно
тотожно дорівнює її розміру. Відмінність між поняттями розміру та
істинного значення величини в тому, що розмір величини ніяк не
пов’язаний з вибором розміру її одиниці, тоді як істинне значення
виражається добутком істинного числового значення і вибраного розміру
одиниці ФВ.
Вимірюванням замість М знаходять наближене його значення М , яке
називається числовим значенням величини, а замість Х дістають значення
величини
х = N(Х0,
яке є тільки оцінкою істинного її значення.
Значення ФВ, яке настільки близьке до істинного її значення, що для
даної мети може бути використане замість нього, називається дійсним
значенням.
х д = Nд(Х0,
де Nд – дійсне числове значення величини.
2.3. Одиниці фізичних величин. Принципи побудови
систем одиниць та види одиниць.
Одиниця фізичної величини – величина такого розміру, при якому її за
визначенням присвоєно істинне числове значення (Додаток 1).
У природі ФВ зв’язані між собою залежностями, які виражають одні
величини через інші і називаються рівняннями зв’язку між величинами.
Сукупність зв’язаних такими залежностями величин, серед яких одні
вважаються незалежними, а інші виражаються через них, називають системою
величин. Незалежні величини даної системи називаються основними, а всі
інші – похідними величинами.
Наприклад, в системі LMT, що запропонована К.-Ф. Гауссом ще в 1832р.,
довжина l , маса m і час t – основні величини, а площа S=l2 ,
швидкість V=dl/dt, прискорення a = dV/dt та інші величини системи –
похідні.
Одиниця основної величини називається основною, а похідної – похідною
одиницею. Сукупність основних і похідних одиниць певноі сиетеми величин
становить систему їx одиниць.
У побудові систем одиниць вибір основних величин і роэмірів їx одиниць
теоретично довільний, але він продиктований певними вимогами практики:
число основних величин має бути невелике;
за основні мають бути вибрані величини, одиниці яких легко відтворити з
високою точністю;
розміри основних одиниць мають бути такі, щоб на практиці значення всіх
величин системи не виражалися ні надто малими, ні надто великими
числами;
похідні одиниці мають бути когерентні, тобто входити в рівняння, що
пов’язують їх з іншими одиницями системи, з кoeфіцієнтом 1.
Наприклад, у випадку механічних величин на підставі другого закону
Ньютона:
F = ma = m (dV/dt) = т ( d2l /dt2),
що виражає залежність між величинами F, l, m і t, три з них можна взяти
за незалежні і дістати чотири системи: LMT, LFT, LMF i FMТ. Cистема LMT
вигідно відрізняється від інших тим, що poзмір маси, як i довжини та
часу, на відміну від сили F , не залежить від положення на земній кулі,
а одиниці величин L, M i t легко відтворити з високою точністю.
0диниці, які не належать ні до основних, ні до похідних одиниць даної
системи, називаються додатковими: радіан – rad- рад і стерадіан – Sr ,
ср.
Одиниці, що не входять ні в одну із систем, називаються позасистемними
одиницями: літр – l, л; тонна – t , т; градус – ° тощо.
До позасистемних одиниць належать також відносні одиниці: відсоток-%,
промілле – %0, мільйонна частина – ррm, млн-1.
Позасистемні одиниці, що визначаються із відношення двох значень
величини, називаються логарифмічними: бел – В, Б; децибел – dВ, дБ;
октава – окт; декада – дек; фон – рhоп, фон.
Одиниця, що в ціле число разів більша за системну або позасистемну,
називається кратною одиницею. Наприклад, 1 км = 1000 м, 1 МВт = 106 Вт,
1хв= 60 с.
Одиниця, що в ціле число разів менша за системну або позасистемну,
називається частковою одиницею. Наприклад, 1 мм = 10-3 м, 1 мкс = 10-6
с, 1мл=10-3 л.
0диниці, від яких утворені кратні або часткові одиниці, називаються
головними (вихідними) одиницями. Множники, найменування та позначення
префіксів для утворення десяткових кратних i часткових одиниць наведенi
в Додатку 2.
2.4. Розмірності фізичних величин
Розмірність (dimension) основної величини – це її позначення L, М ,Т, І,
…, а розмірність похідної величини – вираз, що описує її эв’язок з
основними величинами системи і становить собою добуток poзмірностей
основних величин, піднесених до відповідних степенів. Наприклад,
розмірність величини Х системи LMT :
dim X = L((M((T(, де (, (, ( – показники розмірності, які є цілими
числами, за винятком СГСЕ та СГСМ, де вони можуть бути і дробовими.
Величина, в розмірності якої хоча б один показник не дорівнює нулю,
називається розмірною величиною, а величина, в розмірності якої всі
показники дорівнюють нулю, – безрозмірною величиною. Величина, що
безрозмірна в одній системі, може бути розмірною в іншій. У даній
системі величин розмірність кожної величини однозначна, але є різні за
природою величини, які мають однакову розмірність, наприклад різні види
енергії і робота, електрорушійна сила і зміна магнітного потоку. Тому
відрізняють фізичну однорідність i розмірну однорідність величин,
фізично однорідні величини можна порівнювати між собою, якщо вони
екстенсивні, тобто можна застосовувати до них операцію додавання.
.
Розмірності ФВ є заодно розмірностями їх одиниць. Рівняння зв’язку між
величинами використовується для утворення когерентних похідних одиниць.
Якщо рівняння зв’язку має коефіцієнт, який не дорівнює 1, то в праву
його частину підставляють такі значення величини в одиницях даної
когерентної системи, щоб їx добуток з коефіцієнтом рівняння дорівнював 1
Поняття розмірності дає можливість контролювати правильність
математичних операцій над величинами – на довільній стадії виконання
операцій ліва і права частини рівності мають бути однакової розмірності.
Методом перевірки розмірностей контролюють правильність математичних
виразів, їх відповідність фізичній суті.
2.5. Міжнародна сисема одиниць СІ
У 1960 р. XI Генеральна конференція з мір і ваги (ГКМВ) прийняла
Міжнародну систему одиниць (Система інтернаціональна (СІ)) з основними
одиниця
ми – метр, кілограм, секунда, ампер, кельвін, кандела і з додатковими –
радіан i стерадіан, а в 1971 р. ХІV ГКМВ затвердила сьому основну
одиницю – моль.
0диниці СІ придатні для практичного застосування у всіх областях науки i
техніки та в різних галузях народного господарства. 0фіційно вони
прийняті всіма країнами, але поряд з ними ще дозволено використання ряду
традиційних одиниць. Як державний стандарт діє ДСТУ 3651.0-97, згідно з
яким застосування одиниць СІ є обов’язковим, але поряд з ними в
навчальному процесі та в навчальній літературі дозволяється
застосовувати перераховані в стандарті позасистемні одиниці, а також
частинні та кратні від них. Найважливіші одиниці Міжнародної системи СІ
наведені в Додатку 1.
Система одиниць СІ практична, когерентна, раціоналізована. У системі СІ,
на відміну від нераціоналізованої системи СГС, магнітна проникність (о
вільного простору величина розмірна і називається магнітною сталою.
(о = 4((10-7 ( 12,57(10-7 Гн/м;
подібно електрична стала:
(o = 107/(4(C2) ( 8,85(10-12 Ф/м,
де С = (299792,5(0,4) км/с ( 3(108 м/с – швидкість поширення світла у
вакуумі.
Одиниці СІ позначаються літерами латинського і грецького (міжнародні
позначення) або українського алфавітів, а також спеціальними знаками
(…°, …’, …” ). На засобах вимірювань мають бути міжнародні
позначення. В друкованих виданнях можна застосовувати або міжнародні,
або українські позначення, але не обох видів в одному виданні, за
винятком публікацій з фізичних величин.
У позначеннях одиниць, назви яких походять від прізвищ, перша буква має
бути велика, наприклад W , Вт; Wb, . Вб; ( , Ом. Позначення одиниць
проставляються тільки після числових значень величин в один рядок з
ними, друкуються прямим шрифтом з пробілом після останньої цифри і без
перенесення в наступний рядок. Наприклад,
100 кВт, 80%, 20 °С, або 20°, 30′.
Значення величин і їх граничні відхилення беруться у дужки, після яких з
пробілом проставляється позначення одиниці, наприклад (100,0 ( 0,1) В,
або ж окремо – після значення величини і після її граничного відхилення:
50 В(2 В.
Позначення одиниць, що входять у добуток, треба відділяти крапкою на
середній лінії (знак множення): Н(м, кг(м2 : крапку можна заміняти
пробілом, якщо це не викликає непорозумінь.
У позначеннях відношень одиниць знаком ділення може служити тільки одна
скісна або горизонтальна риска. Позначення зі скісною рискою записують в
один рядок, а знаменник (добуток) беруть у круглі дужки. Позначення
відношень можна записувати у вигляді добутку позначень одиниць,
піднесених до степенів, але якщо хоча б одна із одиниць записана з
від’ємним показником, то застосовувати скісну чи горизонтальну риску не
дозволяється.
Найважливіші одиниці міжнародної системи (СІ) приведені в Додатку 1.
2.6. Еталони одиниць фізичних величин
Класифікація еталонів і передавання розмірів одиниць фізичних величин
Відповідно до поділу ФВ даної системи відрізняють еталони одиниць
основних і похідних величин, а за точністю відтворення і призначенням –
первинні і вторинні еталони (рис .2.1).
Первинні еталони відтворюють і (або) зберігають одиниці та передають їх
розміри з найвищою точністю, досягнутою в даній галузі. Їх різновидом є
спеціальні еталони, призначені для відтворення одиниць в умовах, коли
пряма передача розміру від первинного еталона з noтрібною точністю
технічно нездійснена (надвисокі частоти, надто малі чи великі енергії,
тиски або температури, особливі стани речовини). Первинні і спеціальні
еталони є вихідними для країни, і іх затверджують як державні.
До вторинних еталонів належать еталони копії, еталони порівняння і
робочі еталони. Еталони-копії призначені для передачі розміру одиниці
робочим еталонам, що служить для перевірки зразкових і найточніших
робочих ЗВ. Еталони порівняння призначені для взаємного звіряння
еталонів, які не можуть бути звірені безпосередньо.
За складом еталони бувають у вигляді: комплексу ЗВТ, одиночних, групових
еталонів i еталонних наборів. Державні еталони реалізуються як комплекси
ЗВТ, які эабезпечують эберігання, відтворення і передачу розмірів
одиниць вторинним еталонам. Одиночний еталон становить одну мipy,
вимірювальний прилад або вимірювальну установку, а груповий (для
підвищення надійності) складається з однотипних мір чи вимірювальних
пристроїв i відтворює розмір одиниці як середнє арифметичне. Елементи
групового еталона можуть бути використані як одиночні
Рис. 2.1. Узагальнена схема передачі розмірів одиниць ФВ.
робочі еталони. Еталонним набором називаєтьоя набір мір або
вимірювальних приладів, що дозволяють зберігати чи відтворювати розмір
одиниці ФВ або вимірювати її в певному діапазоні значень. Групові
еталони і еталонні набори можуть бути сталого або змінного (періодична
заміна елементів) складу.
Еталони даної країни називають національними, а ті, що відносяться до
певної групи кpaiн, – міжнародними. Для забезпечення єдності вимірювань
у міжнародному масштабі державні еталони окремих країн періодично
звіряють між собою і з міжнародними еталонами, що збepігaєтьcя в
Міжнародному бюро мір і вагів (MБМВ) у Парижі.
Державні первинні еталони основних одиниць СІ
Склад, структуру характеристики еталонів основних одиниць СІ приведено в
Додатку 3.
Складність різних еталонів і точність відтворення ними розмірів одиниць
не однакові. Найпростіший еталон кілограма, в складі якого національний
прототип кілограма №12 (гиря із платиноіридієвого сплаву циліндричної
форми діаметром і висотою 39 мм) i еталонні рівноплечі терези на 1 кг з
дистанційним управлінням для передавання розміру одиниці маси вторинним
еталонам. Найточніший еталон секунди, який заразом є еталоном одиниці
частоти – герца, а також шкал часу. Biн забезпечує відтворення одиниць з
відносним СКВ результату вимірювань, яке не перевищує 1(10-13 при
невилученій відносній систематичній похибці, що не перевищує 1(10-12;
найнижча точність еталона кандели, для якого ці похибки не перевищують
відповідно значень 2(10-3 і 6(10-3 . Нині значна увага приділяється
вирішенню проблем створення еталонів, основаних на використанні
квантовомеханічних явищ.
Державні первинні еталони похідних електричних величин
Важливість цих еталонів полягає в тому, що переважне застосування мають
електричні вимірювання. Серед них еталони: вольта, ома, генрі, фарада і
багато інших (ДСТУ 36-51.1-97). Вирішується проблема створення системи
взаємопов(язаних еталонів електричних величин і підвищення їх точності.
Новим є еталон вольта, в складі якого міра напруги на основі ефекту
Джозефсона (виникнення напруги U=0.5hf/e у високочастотному
електромагнітному полі між розділеними тонким шаром діелектрика двома
надпровідниками, де h – стала Планка, f – частота поля, e – заряд
електрона), група насичених нормальних елементів; компаратор для
звіряння нормальних елементів з мірою напруги на основі ефекту
Джозефсона; компенсатор постійного струму для звіряння нормальних
елементів. Номінальне значення ЕРС, що відтворюється еталоном, становить
1 В. Еталон забезпечує відтворення розміру 1 В з відносним середнім
квавдратичним відхиленням, яке не перевищує 1(10-8. Відносна невилучена
систематична похибка не перевищує 1(10-6 . Відносна нестабільність
середнього значення ЕРС групи нормальних елементів становить 3(10-7 на
рік.
Еталоном ома є група з десяти одноомних манганінових резисторів. До
складу еталона генрі входять чотири тороїдні котушки індуктивності i
еталонний індуктивно-ємнісний міст. Еталоном фаради служить
розрахунковий циліндричний конденсатор.
Поняття еталона, зразкових i робочих засобів вимірювальної техніки
Результати вимірювань мають виражатися в узаконених одиницях і з
потрібною точністю. За інших рівних умов точніть вимірювань визначається
метрологічними характеристиками використовуваних ЗВТ. Тому всі ЗВТ
підлягають обов’язковій державній або відомчій верифікації (перевірці).
Верифікація ЗВТ полягае в офіційному ствердженні їх придатності для
эастосування за призначенням на підставі результатів контролю їх
характеристик, головним чином метрологічних, на відповідність вимогаи
НТД.
3 точки зору верифікаціі всі ЗВТ ієрархічно поділяються на еталони,
зразкові та робочі ЗВТ.
Еталон (еталон одиниці) – ЗВТ (або комплекс ЗВТ), що забезпечув
відтворення і (або) зберігання одиниці ФВ з метою передачі її розміру
тим ЗВТ, що стоять нижче за схемою перевірки, і офіційно затверджеиий в
установленому порядку як еталон. Наприклад, комплекс ЗВТ для відтворення
метра через швидкість поширення світла у вакуумі, затверджений як
державний еталон метра.
Засоби вимірювання, що використовуються для вимірювань у різних галузях
народного господарства, але не служать для перевірки інших ЗВТ,
називаються робочими ЗВТ.
Зразковими називаються ЗВТ, які служать для перевірки інших ЗВТ і
офіційно затверджені як зразкові. Наприклад, зразкова міра, зразковий
вимірювальний перетворовач, прилад. До зразкових ЗВТ належать також
зразкові речовини та стандартні зразки.
Зразкова речовина – зразкова міра у вигладі речовини з відомими
властивостями, які відтворюються при додержанні умов приготування, що
вказані в затвердженій специфікації. Наприклад, чиста вода, чисті гази
(водень, кисень), чисті метали (цинк, срібло, золото), сплави, неметали.
Стандартний зразок – мipa для відтворання розмірів величин, що
характерезують властивості або склад речовин і матеріалів. Наприклад,
стандартний зразок складу певної руди для контролю правильності
визначання вмісту її компонентів, градуювання вимірювальної апаратури i
атестації МВВ; стандартиий зразок властивостей феромагнітних матеріалів;
стандартний зразок легованої сталі для контролю правильності аналізу її
складу і т.д.
Таким чином, стандартні зразки є мірами, які відтворюють властивості
зразкових речовин.
3разкові ЗВТ, як i робочі, атестують i перевіряють за допомогою інших,
точніших зразкових ЗВТ. Таким шляхом здійснюється передача розмірів
одиниць ФВ від еталона до зразкових i робочих ЗВТ.
Треба пам’ятати, що робочі ЗВТ не можна застосовувати для перевірки
інших ЗВТ, якщо вони навіть точніші, ніж наявні зразкові засоби,
оскільки вони не затверджені офіційно як зразкові. 3 іншого боку,
зразкові ЗВТ не дозволяється використовувати як робочі для виконання
практичних вимірювань навіть у найсприятливіших умовах їх експлуатації.
Порушення цих правил може призвести до непередбачаних негативних
наслідків економічного характеру i до загрози здоров(ю чи навіть життю.
Розділ 3. Засоби вимірювально техніки (ЗВТ)
3.1. Поняття і види засобів вимірювальної техніки
Основою технічної бази метрологічного забезпечення є засоби
вимірювальної техніки. Засобами вимірювальної техніки називають технічні
засоби, які використовуються при вимірюваннях і мають нормовані
метрологічні характеристики. Метрологічними називаються ті
характеристики ЗВТ, від яких залежить точність результатів, одержаних за
їх допомогою. Нормування метрологічних характеристик полягає в
законодавчому регламентуванні їх складу і норм значень.
Під видами ЗВТ розуміємо: міри, їх набори і магазини, вимірювальні
перетворювачі, прилади, установки і системи.
Міра – ЗВТ, що призначені для відтворення ФВ заданого розміру
(однозначна міра) або ряду розмірів (багатозначна міра).
Набір мір – це спеціально підібраний комплекс конструктивно
відокремлених мір, які можуть використовуватися не тільки окремо, але й
у різних комбінаціях для відтворення ряду розмірів даної ФВ, наприклад
набір гир, вимірювальних резисторів, конденсаторів. Набір мір,
конструктивно об’єднаних в одне ціле з пристроєм для вмикання їх у
різних комбінаціях, називається магазином мір. Наприклад, магазин опору,
ємності, індуктивності.
Вимірювальний перетворювач – ЗВТ, що призначений для перетворення
вхідного вимірювального сигналу на вихідний сигнал, який зручний для
дальшого перетворення, обробки, зберігання чи передавання вимірювальної
інформації, але не для безпосереднього сприймання спостерігачем.
Наприклад, калібрований шунт, вимірювальний трансформатор, атестована
термопара.
Вимірювальний прилад – ЗВТ, вихідний сигнал якого придатний для
безпосереднього сприймання вимірювальної інформації спостерігачем,
завдяки наявності відлікового пристрою (шкала з покажчиком, цифрове
табло). Наприклад: вольтметр, ватметр, термометр. Вимірювальні
перетворювачі і прилади об’єднують спільною назвою – вимірювальні
пристрої.
Вимірювальна установка – сукупність функціонально об’єднаних ЗВТ (мір,
вимірювальних пристроїв) і допоміжних технічних засобів (стабілізуючих,
перемикаючих), розташована в одному місці і призначена для одержання
вимірювальних сигналів, придатних для безпосереднього сприймання
вимірювальної інформації спостерігачем. Наприклад, установка для
випробувань феромагнітних матеріалів, для вимірювання питомого
електричного опору електротехнічних матеріалів.
Вимірювальна система – сукупність ЗВТ і допоміжних пристроїв, що
з’єднані каналами зв’язку, призначена для вироблення сигналів у формі,
придатній для автоматичної обробки, передавання і (або) використання
вимірювальної інформації в автоматизованих системах управління.
Вимірювальні системи є різновидом інформаційно-вимірювальних систем
(ІВС), до яких належать також системи автоматичного контролю, технічної
діагностики, розпізнавання образів. ІВС входять до складу
автоматизованих систем управління.
3.2. Класифікація вимірювальних приладів
Серед усіх видів ЗВТ найбільше поширення мають вимірювальні прилади.
Вони різноманітні за призначенням, принципом дії, метрологічними та
експлуатаційними характеристиками. Тому їх можна класифікувати за
багатьма ознаками, але з точки зору дальшого викладу доцільно обмежитись
розглядом найзагальніших класифікаційних ознак.
За формою вимірювальної інформації, що міститься в інформативному
параметрі вихідного сигналу, вимірювальні прилади поділяються на
аналогові та цифрові. Аналоговим називається прилад, інформативний
параметр вихідного сигналу якого є фізичним аналогом вимірюваної
величини – інформативного параметру вхідного сигналу. Наприклад,
переміщення рухомої частини електродинамічного вольтметра – аналог
середнього квадратичного значення вимірювальної напруги.
Цифровим називається прилад, вихідний сигнал якого цифровий, тобто
містить інформацію про значення вимірюваної величини, закодовану в
цифровому коді. Покази аналогових приладів також цифрові, але їх
аналогові вихідні сигнали квантує і кодує у цифровому коді сам
спостерігач (експериментатор) у процесі відліку показів, а в цифровому
приладі – операції виконуються автоматично.
Вимірювальний прилад, що допускає тільки відлік показів, називається
показуючим, а прилад, в якому передбачена автоматична фіксація
вимірювальної інформації, – реєструючим. Залежно від виду фіксації
реєструючі прилади поділяються на самописні та друкуючі. Самописний
прилад (самописець) записує вимірювальну інформацію в аналоговій формі у
вигляді діаграми, а друкуючий здійснює друкування вимірювальної
інформації в цифровій формі.
Залежно від виду значення вимірюваної величини, тобто інформативного
параметру вхідного сигналу, відрізняють прилади миттєвих та інтегральних
(середнє за модулем, середнє квадратичне) значень, а також інтегруючі та
підсумовуючі прилади. Інтегруючий прилад інтегрує вхідний сигнал за
часом або іншою незалежною змінною. Наприклад, лічильник електричної
енергії інтегрує миттєву потужність за часом. Підсумовуючим називається
прилад, покази якого функціонально пов’язані з сумою двох або декількох
величин, що підводяться до нього різними каналами, наприклад ватметр для
вимірювання потужності декількох генераторів.
Класифікаційними ознаками служать вимірювання величини або її одиниця,
відображаються в найменуванні вимірювального приладу, наприклад,
вологомір або гігрометр, висотомір або альтметр, частотомір або
герцметр, вольтметр, мілівольтметр і т.п.
Електровимірювальні прилади, що дозволяють вимірювати дві і більше
різних за фізичною природою величини, називають комбінованими праладами
або мультиметрами, а прилади, що придатні для вимірювань у колах
постійного і змінного струмів, – універсальними приладами.
3.3. Загальні відомості про нестандартизовані ЗВТ
При розробці методик виконання вимірювань, як правило, формулюють
технічні вимоги до засобів вимірювальної техніки. В зв’язку з тим, що
номенклатура загальнопромислових ЗВТ обмежена і уніфікована, розробнику
методики далеко не завжди вдається вибрати із каталогів засоби
вимірювання, які б повністю задовольняли задані умови одержання
вимірювальної інформації. Буває, що при розробці науково-обгрунтованих
методик окремі властивості потрібних ЗВТ відрізняються від тих, якими
володіють ЗВТ загальнопромислового призначення. В одних випадках – це
метрологічні характеристики, в других – габаритні розміри або маса, в
третіх – умови експлуатації і т.д. Нерідко бувають випадки, коли вибрані
із каталогів ЗВТ, хоча і задовольняють пред`явлені до них вимоги,
застосовувати економічно недоцільно, так як не всі технічні можливості
цих засобів раціонально використовуються при вимірюваннях або їх
вартість (часто універсальних засобів) перевищує економічний показник
від впровадження самого технологічного або випробовуючого процесу і т.д.
Безумовно, вибір ЗВТ при розробці методики повинен спиратися на
техніко-економічну основу. З одної сторони, не повинні бути допущені
втрати об’єму або точності інформації, з другої, – неповне використання
яких-небудь інформативних параметрів або властивостей ЗВТ, приводить до
необгрунтованих витрат матеріальних ресурсів. Все це примушує
розробників методик виконання вимірювань, ставити питання про створення
ЗВТ з специфічними експлуатаційними характеристиками або, як їх
іменують, “нестандартизованих”.
До нестандартизованих ЗВТ відносяться засоби, які виготовляються
одиничними примірниками або разовими партіями і піддаються замість
державних випробовувань метрологічній атестації. Хоча приведене поняття
нестандартизованих ЗВТ далеко не є вдосконалене, але воно з достатньою
повністю характеризує цю категорію ЗВТ за самим загальним принципом,
який відрізняє їх від ЗВТ загальнопромислового призначення, занесених в
Держреєстр засобів вимірювальної техніки.
Досвід показує, що, не дивлячись на систематичне збільшення виробництва
засобів вимірювальної техніки загальнопромислового призначення, введення
нестандартизованих засобів розглядається як закономірне явище в практиці
метрологічного забезпечення винаходів і виробництва. Потреба в них
виникає на підприємстві при освоєнні нової техніки, розробці унікального
обладнання, виконанні дослідно-конструкторських робіт, вирішенні
вузьких задач контролю якості продукції, яка випускається. В багатьох
випадках ці ЗВТ являються основними, розрахованими на одержання надійної
вимірювальної інформації.
Важливість і величезні масштаби застосування нестандартизованих ЗВТ, їх
безпосередній вплив на якість продукції, яка випускається, вимагають
встановлення такого порядку при розробці, виготовленні, введенні в
експлуатацію і експлуатації цих засобів, при якому буде повністю
виключена ймовірність застосування засобів, які б не забезпечували
достовірних результатів вимірювань.
Цей порядок при розробці і виготовленні нестандартизованих засобів
вимірювальної техніки повинен враховувати, з одної сторони,
науково-технічну і економічну обгрунтованість методу, з другої –
задовольняти вимоги системи управління якостями засобів вимірювальної
техніки в експлуатації. ЗВТ повинні витримувати всі необхідні
випробовування, володіти постійністю експлуатаційних характеристик, які
підтверджені при метрологічній атестації безвідказністю в експлуатації,
здатнІстю до періодичної перевірки і ремонтопридатністю.
Для одержання максимальної економічної ефективності від застосування
нестандартизованих ЗВТ розробники методик або ЗВТ повинні:
використовувати розроблені або виготовлені нестандартизовані засоби
вимірювальної техніки;
застосовувати любі категорії ЗВТ, в тому числі і загальнопромислового
призначення, в аномальних для них умовах роботи, якщо при проведенні їх
метрологічної атестації встановлені метрологічні властивості, які
вимагаються;
використовувати ЗВТ застарілих конструкцій, імпортні, які відсутні в
Держреєстрі, якщо при проведенні їх метрологічної атестації встановлені
метрологічні властивості, які вимагаються;
вдосконалювати або реконструювати окремі блоки, вузли ЗВТ любих видів і
категорій, якщо це економічно виправдовується;
застосовувати ЗВТ любих категорій, які знаходяться в стадії розробки або
виготовлення;
розробляти нестандартизовані ЗВТ нових типів, якщо матеріальні витрати
на ці розробки не перевищують допустимих затрат на одержання
економічного ефекту від їх впровадження.
Систему метрологічного контролю на підприємстві за нестандартизованими
ЗВТ слід впроваджувати на основі виконання наступних заходів:
проведення технічного пошуку нестандартизованих ЗВТ, що знаходяться в
застосуванні або на збереженні, при якому виявляють технічну
документацію на ці засоби (методики виконання вимірювань, опису,
креслення і т.д.), а також визначають їх працездатність і комплектність;
складання плану проведення метрологічної атестації зареєстрованих ЗВТ;
аналіз та вивчення технічної документації, повязаної з застосуванням
виявлених нестандартизованих ЗВТ і проведення метрологічної експертизи
цієї документації;
розробки (або одержання від підприємств-розробників) відсутньої
технічної документації на ЗВТ, в яких вона відсутня;
атестації або стандартизації методик виконання вимірювань;
розробки програми і методики проведення метрологічної атестації ЗВТ;
проведення метрологічної атестації ЗВТ і при якісних результатах
оформлення свідоцтва про придатність засобів вимірювань до застосування
або виводу їх із експлуатації, якщо результати метрологічної атестації
не відповідають вимогам, які вказані в технічному завданні на їх
розробку.
Технічний пошук нестандартизованих ЗВТ найкраще проводити одночасно з
пошуком методик на вимірювання, які виконуються, а також ЗВТ
загальнопромислового призначення.
Хоча класифікація нестандартизованих ЗВТ ще не розроблена, але за
шириною, специфікою і характером розповсюдження їх найкраще розділити на
дві основні групи: 1) ЗВТ міжгалузевого призначення 2) ЗВТ галузевого
призначення. ЗВТ першої групи приймає із виробництва відділ технічного
контролю і комплектує їх експлуатаційними документами. Як правило, цими
засобами комплектують унікальне обладнання загальнопромислового
призначення, яке часто піддають державним випробуванням. Однак
вмонтовані в нього ЗВТ в силу їх обмеженого застосування державним
випробуванням не піддають.
В більшості випадків нестандартизовані ЗВТ відображають особливості і
специфічність галузі, у відношенні характеру вимірюваних фізичних
величин або параметрів, конструкції, умови експлуатації, рівня
надійності і т.д. Ці ЗВТ можна віднести до другої групи. Їх розробляють
і виготовляють для внутрішньовідомчих потреб, а в окремих випадках – для
ряду суміжних по тематиці відомств.
Засоби галузевого призначення є дуже різноманітними за конструктивним
виконанням і функціональним призначенням, що дуже затруднює впровадження
їх в практику підприємств.
В залежності від характеру застосування, виду приймання після
виготовлення і форми супроводжуючих експлуатаційних документів ЗВТ
галузевого призначення можна поділити на засоби: загальногалузевого,
вузькогалузевого і спеціального призначень.
Беручи до уваги, що створення цих засобів часто викликає немалі затрати
матеріальних ресурсів, обмежувати застосування таких засобів нема
необхідності, так як їх впровадження в багатьох випадках дає значний
технічний і економічний ефект. Однак питання керування розробкою,
виготовленням, впровадженням в експлуатацію ЗВТ галузевого призначення
потребують до себе особливої уваги. Вихідним критерієм для розробки цих
ЗВТ повинна служити техніко-економічна обгрунтованість. Чіткий порядок
при виготовленні і експлуатації забезпечує їм високу якість і розширення
сфери застосування. Досвід показує, що багато засобів вимірювань
галузевого призначення постійно виходять із рамок вузьковідомчого
застосування і переходять в широкогалузеве використання, а потім, після
проведення державних випробувань, освоюються як загальнопромислові.
Розділ 4.Структура та функції метрологічної служби України
4.1. Структура метрологічної служби України
Структура метрологічної служби України регламентується ДСТУ2682-94,
чинним з 01.01.95р.
Метрологічна служба України складається із державної і відомчих
метрологічних служб.
До складу державної метрологічної служби, яку очолює Державний комітет
України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт
України), входять:
відповідні підрозділи центрального апарату Держстандарту України;
головна організація із забезпечення єдності вимірювань в Україні –
Державне науково-виробниче об’єднання “Метрологія” (ДНВО “Метрологія”);
головні організації з видів вимірювань і напрямів діяльності-ДНВО
“Метрологія”, Державний науково-дослідний інститут “Система”,
Український, Дніпропетровський, Івано-Франківський, Харківський та
Білоцерківський центри стандартизації метрології та сертифікації;
державні служби єдиного часу і еталонних частот, стандартних довідкових
даних про фізичні константи, властивості речовин і матеріалів;
територіальні органи державної метрологічної служби в Республіці Крим,
областях, містах і районах.
Головні організації та їх спеціалізацію за видами вимірювань і
напрямами діяльності визначає Держстандарт України.
До відомчих метрологічних служб відносяться:
підрозділи міністерств (відомств), на які покладені функції
метрологічної служби;
метрологічні служби об’єднань підприємств;
метрологічні служби, інші підрозділи, посадові особи на підприємствах і
організаціях, незалежно від форм власності, на які в установленому
порядку покладені роботи з метрологічного забезпечення.
З метою підвищення ефективності функціонування метрологічних служб
підприємств та організацій підрозділи метрологічної служби можуть бути
підпорядковані посадовій особі, яка керує технічною політикою
підприємств (організацій). Роботи з метрологічного забезпечення на
підприємствах і в організаціях відносяться до основних видів робіт.
Для забезпечення організаційно-методичного керівництва та надання
технічної допомоги на підприємстві і організації, які мають в
метрологічній службі висококваліфікований персонал і сучасне технічне
обладнання, покладаються функції головних і базових організацій
метрологічних служб відповідних галузей.
Головні і базові організації визначаються наказами міністерств
(відомств).
Права та обов’язки метрологічних служб міністерств (відомств),
підприємств та установ, головних і базових організацій метрологічних
служб визначаються положеннями, затвердженими їх керівниками за
узгодженням з відповідними органами державної метрологічної служби.
4.2. Функції державної метрологічної служби
Держстандарт України здійснює:
встановлення з урахуванням завдань соціально-економічного розвитку
України пріоритетних напрямів розвитку метрології;
розроблення наукових, технічних, законодавчих та організаційних основ
метрологічного забезпечення;
організація виконання фундаментальних досліджень нових фізичних ефектів
і уточнення значень фундаментальних фізичних констант з метою
вдосконалення еталонної бази;
встановлення одиниць фізичних величин, що допускаються до застосування;
організацію робіт, що пов’язані з розробленням, зберіганням і
підтриманням на сучасному рівні еталонної бази України;
встановлення єдиного порядку передавання розмірів одиниць фізичних
величин від державних еталонів зразковим ЗВТ;
встановлення єдиних вимог щодо метрологічних характеристик ЗВТ і
характеристик похибок;
державний метрологічний нагляд за розробкою, виробництвом, станом,
застосуванням, метрологічною перевіркою, калібруванням, ремонтом,
прокатом, продажем, імпортом і зберіганням ЗВТ, дотриманням
метрологічних норм і правил, а також за діяльністю відомчих
метрологічних служб;
державний метрологічний нагляд за кількістю фасованих товарів в
упаковках під час їх продажу та розфасування;
застосування до підприємств і організацій правових і економічних санкцій
за результатами державного метрологічного нагляду;
стандартизацію норм і правил метрологічного забезпечення;
розроблення та затвердження державних стандартів і інших нормативних
документів із забезпечення єдності вимірювань;
організацію державної метрологічної перевірки ЗВТ;
встановлення порядку планування і проведення сертифікації, державних
випробувань і метрологічної атестації ЗВТ;
затвердження типів ЗВТ;
ведення Державного реєстру засобів вимірювань, допущених до застосування
в Україні;
організацію розроблення та атестації методик виконання вимірювань;
керівництво Державними службами стандартних довідкових даних про фізичні
константи, властивості речовин і матеріалів, єдиного часу та еталонних
частот;
сприяння діяльності міністерств (відомств), підприємств і організацій,
що спрямована на підвищення ефективності метрологічних робіт і
забезпечення єдності та потрібної точності вимірювань;
погодження положень про метрологічні служби міністерств (відомств);
акредитацію метрологічних служб, вимірювальних, випробувальних,
аналітичних та інших лабораторій на право виконання метрологічних робіт;
ліцензування на право виготовлення та імпорту (ввезення)ЗВТ;
підготовку кадрів у галузі метрології і метрологічного забезпечення та
підвищення їх кваліфікації;
розроблення концепції участі України в роботі міжнародних організацій з
метрології; а також реалізації міждержавних угод у галузі метрології і
метрологічного забезпечення;
виконання робіт, пов’язаних з взаємовизнанням результатів державних
випробувань і затвердження типу, метрологічної перевірки, калібрування
та метрологічної атестації ЗВТ.
Головна організація із забезпечення єдності вимірювань в Україні
здійснює:
розроблення концепції забезпечення єдності вимірювань в Україні;
розроблення наукових, методичних, організаційних і законодавчих основ
забезпечення єдності вимірювань;
координацію та виконання фундаментальних досліджень з теоретичних основ
метрології, досліджень нових фізичних ефектів і уточнення
фундаментальних фізичних констант з метою вдосконалення еталонної бази;
створення та вдосконалення в закріплених видах вимірювань державних та
вторинних еталонів, зразкових ЗВТ з урахуванням потреб економіки, в т.ч.
і інтересів оборони;
розроблення довгострокових програм створення та забезпечення
функціонування державної еталонної бази;
відтворення та зберігання в закріплених видах вимірювань одиниць
фізичних величин, передавання їх розмірів ЗВТ, що належать державній та
відомчим метрологічним службам;
погодження положень про головні організації відомчих метрологічних
служб;
науково-методичне керівництво територіальними органами державної
метрологічної служби і головними організаціями з видів вимірювань;
розроблення законодавчих і нормативних документів, що регламентують
норми та правила метрологічного забезпечення;
аналіз стану метрологічного забезпечення закріплених видів вимірювань;
сертифікацію, державні випробування та метрологічну атестацію ЗВТ в
закріплених видах вимірювань;
науково-методичне керівництво розробленням комплексних програм
метрологічного забезпечення;
метрологічну експертизу нормативних документів ДСВ;
підготовку спеціалістів-метрологів вищої кваліфікації;
виконання інших робіт, спрямованих на вдосконалення метрологічного
забезпечення закріплених видів вимірювань або видів метрологічної
діяльності;
участь, за погодженням із Держстандартом України, в роботі міжнародних
організацій з метрології;
виконання спільних науково-дослідних робіт з метрологічними
організаціями інших країн.
Головні організації із видів вимірювань і видів метрологічної
діяльності здійснюють в закріплених видах вимірювань і метрологічної
діяльності:
виконання фундаментальних досліджень нових фізичних ефектів з метою
створення і удосконалювання методів і ЗВТ вищої точності; розроблення та
удосконалення державних і вторинних еталонів та вихідних зразкових ЗВТ;
відтворення та зберігання в закріпленних видах вимірювань одиниць
фізичних величин та передавання їх розмірів ЗВТ, що належать державній
та відомчим метрологічним службам;
сертифікацію, державні випробування та метрологічну атестацію ЗВТ;
розроблення нормативних документів на методи і засоби метрологічної
перевірки ЗВТ;
метрологічну експертизу нормативних документів із забезпечення єдності
вимірювань;
роботи з метрологічного забезпечення вимірювальних каналів,
вимірювальних і програмних компонентів вимірювально-інформаційних систем
та автоматизованих систем керування технологічними процесами;
виконання інших робіт, спрямованих на вдосконалення метрологічного
забезпечення закріплених видів вимірювань або видів метрологічної
діяльності;
Державна служба єдиного часу і еталонних частот здійснює:
відтворення і зберігання розмірів одиниць часу і частоти;
формування і зберігання національних шкал атомного і координованого
часу;
визначення параметрів обертання Землі і передачу споживачам даних про ці
параметри;
передачу із заданою точністю еталонних сигналів частоти і часу каналами
електрозв’язку і забезпечення споживачів цих сигналів офіційною
інформацією довідкового характеру;
здійснення метрологічного контролю за відповідністю частотно-часової
інформації, що передається, встановленим нормам і прийняття необхідних
заходів на підтримування параметрів еталонних сигналів частоти і часу в
заданих межах.
Державна служба стандартних зразків речовин і матеріалів здійснює:
розроблення основних напрямів метрологічного забезпечення вимірювань
складу і властивостей речовин і матеріалів на базі застосування
стандартних зразків;
координацію робіт із розроблення та виготовлення державних стандартних
зразків;
організацію робіт з метрологічного оцінювання та атестації методик
виконання вимірювань складу і властивостей речовин і матеріалів із
застосуванням стандартних зразків;
виконання науково-дослідних робіт у галузі створення та застосування
стандартних зразків;
розроблення нормативних і методичних документів з питань стандартних
зразків;
акредитацію головних і базових організацій з розроблення стандартних
зразків;
експертизу, атестацію і затвердження стандартних зразків;
інформаційне забезпечення підприємств і організацій з питань стандартних
зразків;
ведення реєстру державних стандартних зразків;
участь у співробітництві із зарубіжними службами стандартних
зразків.
Державна служба стандартних довідкових даних про фізичні константи,
властивості речовин і матеріалів здійснює:
встановлення і прогнозування потреби економіки України в довідковій
інформації про властивості речовин і матеріалів;
підготовку довідкової інформації про фізичні константи і властивості
речовин і матеріалів;
виконання науково-технічної експертизи і атестації стандартних
довідкових даних;
розроблення методичних і інших нормативних документів, що регламентують
функціонування служби стандартних довідкових даних;
виконання метрологічної експертизи нормативних документів з питань, які
мають відношення до стандартних довідкових даних;
координацію, науково-методичне і метрологічне забезпечення
науково-дослідних робіт щодо визначення властивостей речовин і
матеріалів, з систематизації та оцінювання вірогідності даних про
властивості речовин і матеріалів, що публікуються в технічній
літературі;
виконання наукових досліджень у галузі вдосконалення методів одержання,
оцінки вірогідності, систематизації, узагальнення і застосування даних
про властивості речовин та матеріалів;
інформаційне забезпечення підприємств і організацій України достовірними
довідковими даними про фізичні константи та властивості речовин та
матеріалів;
участь у співробітництві з зарубіжними центрами даних і службами
стандартних довідкових даних.
Територіальні органи державної метрологічної служби здійснюють на
закріпленій за ними території:
зберігання і підтримування на належному рівні робочих еталонів і
вихідних зразкових ЗВТ та передавання розмірів одиниць фізичних величин
зразковим і робочим ЗВТ;
державний метрологічний нагляд за розробленням, виробництвом, станом,
застосуванням, метрологічною перевіркою, калібруванням, ремонтом,
зберіганням, прокатом, продажем, імпортом засобів вимірювань і
дотриманням метрологічних норм та правил, а також за діяльністю
відомчих метрологічних служб;
державний метрологічний нагляд за кількістю фасованих товарів в
упаковках під час їх продажу та розфасування;
державні випробування ЗВТ;
державну метрологічну перевірку та метрологічну атестацію ЗВТ;
узгодження положень про базові організації метрологічних служб і
метрологічні служби підприємств та організацій;
виконання особливо точних вимірювань;
підготовку та підвищення кваліфікації метрологів;
аналіз стану вимірювань в регіоні;
участь в атестації вимірювальних, випробувальних, аналітичних та інших
лабораторій;
акредитацію метрологічних служб і підрозділів підприємств і організацій
незалежно від форм власності на право виконання метрологічних робіт;
ліцензування діяльності підприємств та організацій незалежно від форм
власності, а також громадян-суб’єктів підприємницької діяльності на
право ремонту, прокату і продажу, відомчої метрологічної перевірки та
калібрування ЗВТ;
інформаційне забезпечення відомчих метрологічних служб регіону з питань
метрологічного забезпечення;
виконання інших робіт із метрологічного забезпечення.
Розділ 5. Метрологічна експертиза технічної документації
5.1. Загальні положення та завдання метрологічної експертизи
Під метрологічною експертизою конструкторської і технологічної
документації розуміють аналіз і оцінку технічних рішень з вибору
параметрів, які підлягають вимірюванню,встановленню норм точності і
забезпеченню методами і засобами вимірювань процесів розробки,
виготовлення, випробовування, експлуатації і ремонту виробів.
Експертизу проводять при розробцї проектів нових технологічних
процесів, установок , машин , апаратів і приладів з метою: вдосконалення
метрологічного забезпечення технологічного процессу; скорочення
тривалості технологічної пїдготовки виробництва і можливих втрат,
пов’язаних із застосуванням недосконалих або недостатньо точних засобів
і методів виконання вимірювань; забезпечення надійного визначення
параметрів, які характеризують якість готових виробів , напівфабрикатів
, матеріалів і гарантують стабільність технологічних процессів і роботи
обладнання та інструменту.
В результаті проведення експертизи документації повинні бути виявлені:
доцільність застосування стандартизованих і уніфікованих засобів і
методів виконання вимірювань , рівень механізації і автоматизації
існуючих і необхідність розробки нових засобів вимірювань, контролю і
випробувань, а також методів і засобів їх метрологічної перевірки.
Експертизу документації здійснюють згідно з правилами і положеннями,
регламентованими державними стандартами (ДСТУ): Єдина система
технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ), Єдина система
конструкторської документації (ЄСКД), Єдина система технологічної
документації(ЄСТД), галузевими стандартами (ГСТУ), стандартами
підприємств (СТП) та іншою НТД , підрозділи метрологічної служби (МС)
підприємства (організації), а також конструкторські і технологічні
підрозділи і служби стандартизації під методичним керівництвом і
контролем МС підприємства головних і базових організацій з метрології .
Наукове і методичне керівництво роботою головних і базових організацій
з експертизи документації покладені на Державну метрологічну службу
України.
При наявності необхідної НТД , що встановлюе вимоги до метрологічного
забезпечення , проводять метрологічний контроль . Якщо така документація
відсутня , то необхідна метрологічна експертиза .
Метрологічний контроль або експертизу рекомендуеться проводити
одночасно з нормоконтролем конструкторської і технологічної
документації. Нормоконтроль проводить спеціальний нормоконтролер.
Конкретні види конструкторських і технологічних документів, які
підлягають експертизі або контролю на різноманітних стадіях розробки,
порядок подання документації на експертизу; методики проведення
експертизи окремих видів документів, підрозділи підприємства
(організації), що проводять експертизу, і її тривалість регламентуються
в залежності від виду виробів і характеру виробництва галузевими
стандартами, стандартами підприємств і наказами підприємства.
Метрологічна експертиза має на меті:
Визначення оптимальності номенклатури вимірюваних параметрів при
контролі з метою забезпечення ефективності і достовірності котролю
якості і взаємозамінності. Виконання цього завдання вимагає залучення
таких документів: операційної карти(далі – ОК); технологічної
інструкції(ТІ); карти техно-логічного процесу(КТП); карти типового
технологічного процесу(КТТП); операційної карти типової(ОКТ); відомості
операцій технічного контролю(ВОТК); операційної карти технічного
контролю(ОКТК).
Встановлення відповідності показників точності вимірювань вимогам
ефективності і достовірності контролю і взаємозаміню-ваності.
Встановлення відповідності показників точності вимірювань вимогам
забезпечення оптимальних режимів технологічних процесів(необхідні ТІ,
КТТП, ОКП, ВОТК, ОКТК).
Встановлення повноти і правильності вимог до методик виконання
вимірювань(необхідні ТІ, ВОТК,ОКТК).
Встановлення повноти і правильності вимог до засобів вимірювання,
відповідності їх технічних параметрів сучасному рівню вимірювальної
техніки, вимогам державних стандартів і способів їх нормування(необхідні
ТІ, ВОТК, ОКТК).
Наявність вимог до показників надійності засобів вимірювання та їх
вимогам НТД.
Оцінку правильності вибору засобів вимірювання(в тому числі
нестандартизованих) і методик виконання вимірювань(необхідні всі
документи).
Встановлення пріоритетного застосування стандартизованих або наявних
атестованих методик виконання вимірювань(необхідні ОК, ТІ, КТП, КТТП,
ОКТ, ВОТК, ОКТК).
Встановлення правильності рекомендацій щодо організації і проведення
вимірювань для забезпечення безпеки праці.
Оцінку забезпечення застосованими засобами вимірювань мінімальних
трудомісткості і собівартості контрольних операцій при заданій
точності(необхідні ОК, ТІ, КТП, КТТП, ОКТ, ВОТК, ОКТК).
Оцінку відповідності продуктивності засобів вимірювання продуктивності
технологічного обладнання(необхідні ОК, ТІ, КТП, КТТП, ОКТ, ВОТК, ОКТК)
Виявлення можливості і пріоритетного застосування уніфікованих,
автоматизованих засобів вимірювання, що забезпечують одержання заданої
точності вимірювань і необхідної продуктивності(необхідні МК, ОК, ТІ,
ВТД, КТП, КТТП, ОКП, ВОТК, ОКТК).
Визначення доцільності обробки на комп’ютері результатів вимірювання,
наявності стандартних або спеціальних програм обробки і відповідності їх
вимогам обробки результатів вимірювання(заокруглення, розрядність і
т.д.), а також формам подання рузультатів вимірювання, контролю і
випробувань(необхідна ТІ).
Встановлення правильності нвзв і позначень фізичних величин та їх
одиниць(необхідні всі документи).
5.2. Організація і порядок проведення метрологічної експертизи
Підприємства здійснюють експертизу документації, що розробляється, а
також документації, яка поступила від інших організацій. Представники
організацій, від яких поступила документація,можуть бути залучені для
проведення експертизи. Номенклатура виробів,документація на які підлягає
експертизі, регламентується планом її проведення, затвердженим у
встановленому порядку. В плані може бути враховано проведення експертизи
виробів як основного, так допоміжного виробництв, і в першу чергу
виробів, призначених для поставки на експорт. Екпертиза документації на
вироби, які заново розробляються основним виробництвом, є обов’язковою,
і її передбачають в річних планах та проводять в міру її розробки.
Підрозділи, що розробляють конструкторську і технологічну документацію,
дають МС пропозиції до переліку документації,що підлягає експертизі,по
кожному виробу,включеному в річний план, із вказанням термінів, подання
документів і проведення експертизи.
Терміни розгляду поданої документації і видачі зауважень по ній
встановлює МС в залежності від значимості, складності, об’єму і т.д.
різноманітних документів. МС – узагальнює пропозиції розробників і
складає річний графік проведення експертизи, узгоджує його з
розробниками документації і подає на затвердження керівництву
підприємства (додаток 5).
Підрозділи – розробники документації готують і подають згідно до
затвердженого плану-графіку технічну документацію МС або особам,
відповідальним за проведення експертизи. Документація на експертизу
повинна подаватися комплексно згідно з державними стандартами.
На основі проведенної експертизи розробляються пропозиції до внесення
необхідних змін в документацію. Пропозиції можуть носити конкретний
характер, наприклад, замінити один вид засобу вимірювань іншим, або
зводитися до констатації факту про неприйнятність встановлених норм
точності або розроблених методів контролю і вказанню про необхідність їх
переробки.
Оформлють їх у вигляді списку пропозицій і зауважень, що підписується
особою, яка проводила експертизу, і затверджується головним метрологом
підприємства. Документацію разом зі списком пропозицій і зауважень
повертають розробникам для внесеня поправок.
При великій кількості зауважень, або серйозному їх характеру,
документація може бути повернена на доробку ( без виявлення повного
об’єму недоліків) з наступним повторним поданням на експертизу. Питання
про терміни повторної експертизи вирішують керівник
підрозділу-розробника документації і головний метролог підприємства.
Результати експертизи технічної документації, що діє на даному
підприємстві, або поступила від інших организацій і підприємств, по яких
вимагається оформлення змін технічної документації або розробка заходів
по підвищенню ефективності метрологічного забезпечення, викладають в
експертному висновку, який складають в двох примірниках (додаток 6).
Перший примірник направляють розробнику, а другий з його підписом –
зберігають в підрозділі, який проводив експертизу.
Технічну документацію, що пройшла експертизу, після її коректування
візують особи, відповідальні за її проведення. Без візи відділу
головного метролога документи не можуть бути подані на затвердження.
У випадку виникнення розбіжностей між відділом-розробником документації
і МС кінцеве рішення приймає керівництво підприємства.
Документацію, що пройшла експертизу,реєструють в спеціальному журналі,
(додаток 7) при цьому зберігають копії списків пропозицій і зауваженьдо
документації і експертні висновки.
За результатами експертизи, аналізу внутрішньозаводського браку і
дефектів продукції, відзначених в рекламаціях і протоколах
випробовувань; перевірки дотримання вимог НТД ДСВ ; контролю за станом і
правильністю застосування засобів вимірювань у виробництві щорічно, або
по завершенню основного етапу підготовки виробництва, МС підприємства
розробляє сумісно з технологічними і конструкторськими підрозділами
організаційно-технічні заходи, направлені на подальше вдосконалення
метрологічного забезпечення виробництва.
Спеціалістам (експертам-метрологам, спеціальним нормо- контролерам і
т.п.), відповідальним за проведення експертизи слід керуватись
положеннями діючих в момент експертизи стандартів і іншої НТД.
5.3. Метрологічна експертиза конструкторської документації.
Конструкторська документація підлягає метрологічній експертизі з метою
забезпечення ефективності вимірювань при контролі виробів в процесі їх
розробки, виготовлення, експлуатації і обслуговування.
В процесі проведення метрологічної експертизи конструкторської
документації вирішуються наступні завдання:
перевірка оптимальності номенклатури і обгрунтованості норм точності
параметрів, які контролюються з метою забезпечення ефективності і
достовірності контролю якості і взаємозамінності;
оцінка забезпечення конструкції виробу можливостям контролю необхідних
параметрів в процесі їх виготовлення, випробування, експлуатації і
ремонту;
перевірка відповідності засобів і методів вимірювання сучасним вимогам
виробництва при забезпеченні мінімальної трудоємкості і собівартості
контрольних операцій при заданій точності;
встановлення правильності і обгрунтованості вимог до засобів
вимірювальної техніки;
перевірка повноти вимог і норм в методах вимірювання;
оцінка правильності вибору засобів і методик виконання вимірювань;
встановлення правильності найменувань і позначень фізичних величин і їх
одиниць.
В процесі проведення метрологічної експертизи конструкторської
документації підлягають перевірці наступні документи: технічне завдання,
ескізний проект, робоча документація, технічні умови, пояснювальна
записка, програма і методика випробувань, експлуатаційна документація,
карта технічного рівня і якості продукції, розрахунки. протоколи всіх
видів випробувань, стандарти підприємств, раціоналізаторські пропозиції
на засоби вимірювання.
Документація на метрологічний контроль повинна подаватись комплектно, в
межах одного виробу. При контролі креслень допускається документація в
об’ємі складової одиниці.
Крім цього, розробник при необхідності повинен подати додакову
інформацію. Наприклад, при контролі технічних умов повинні бути подані
:технічне завдання на розробку продукції, карта технічного рівня і
якості; технічний, ескізний проект або інший документ, в якому
приводиться обгрунтування принятих рішень з метрологічного забезпечення
данної продукції; креслення, експлуатаційні документи або інші
документи, які дозволяють розібратися в пристрої, складі і принципі дії
виробу (продукції); документ, який відображає результати метрологічного
контролю технічного завдання.
При контролі програм і методик випробувань розробником додатково
подається наступна документація: технічне завдання на розробку
продукції, текстова конструкторська документація (технічні умови на
продукцію, пояснювальна записка, карта технічного рівня, експлуатаційна
документація); креслення загального виду, різні схеми; документація на
унікальне обладнання і засоби випробувань; протокол проведення дослідних
випробувань макетного зразка або складових експерементальних одиниць;
результати науково-дослідної роботи.
Для виконання завдання керівниками проекту на основі вихідних вимог
замовника, тобто заявки, повинна бути вироблена чітка конструктивна
концепція, для чого і проводять метрологічну експертизу заявки. В ході
її встановлюють об’єм вимог до метрологічного забезпечення розробки
виробу і дають попередню оцінку вимог до метрологічного забезпечення
виробництва виробів.Експертиза заявки дозволяє визначити обгрунтування і
достатність норм точності, встановлених для виробу. В процесі експертизи
визначають відповідність встановлених норм точності державним і
галузевим стандартам, якщо їх дія розповсюджується на виріб. При цьому
також виявляють контролепридатність встановлених норм точності за
допомогою існуючих або запланованих до розробки і виготовлення засобів
вимірювань.
При метрологічній експертизі технічного завдання повинен бути
встановлений об’єм вимог до метрологічного забезпечення розробки виробу
і зроблена оцінка вимог до метрологічного забезпечення виробництва
виробу. При метрологічній експертизі технічного завдання перевіряються:
необхідність проведення метрологічних досліджень при розробці виробів,
їх види та об’єм;
необхідність розробки нових спеціальних засобів та методів вимірювання,
які будуть використовуватись при розробці виробу;
необхідність додаткових вимірювальних засобів;
необхідність виділення або побудови приміщення та придбання спеціального
обладнання для забезпечення умов проведення метрологічних досліджень,
пов’язаних з розробкою виробу;
необхідність в розробці спеціальних вимірювальних засобів та методів
вимірювання для метрологічного забезпечення виробництва виробу;
правильність вибору і технічне обгрунтування вихідних параметрів, що
забезпечують достовірну оцінку якості виробу;
правильність встановлення норм точності вимірювання.
В процесі метрологічної експертизи ескізного проекту розглядають
виконання рекомендацій, що вироблені при експертизі технічноі
пропозиції, і перевіряють відповідність норм точності, встановлених для
виробу.
Метрологічна експертиза технічного проекту містить перевірку виконання
рекомендацій експертизи ескізного проекту у частині відповідності
встановлених для виробу норм точності,тим, що містяться у ескізному
проекті. Технічний проект після погодження, проведення експертизи і
затвердження у встановленному порядку служить основою для розробки
робочої конструкторської документації.
Робочу документацію на виріб розглядають в декілька етапів:
на дослідний зразок (дослідну серію);
для серійного і масового виробництв.
Розроблена робоча конструкторська документація підлягає метрологічній
експертизі, при якій перевіряють закладені в ній норми точності і методи
контролю. При метрологічній експертизі норм точності перевіряють:
взаємну ув’язку допусків,встановлених на розміри, відхилення форми,
розташування поверхонь і шорсткість поверхні;
достовірність встановлених норм точності для всіх елементів, що
визначають вихідні параметри виробу, можливість контролю (контроле-
придатність) норм точності засобами вимірювань, які є у виробника;
обгрунтування норм точності і вибір нормативних параметрів, який
проводять у випадку неможливості або трудності контролю засобами
вимірювань, які є в наявності.
В процесі перевірки конструкторської документації слід перевірити
правильність розрахунку розмірних кіл, що визначають вихідні параметри
виробу, використовуючи пояснювальну записки і розрахунок, та впевнитись
у правильності ходу розрахунку, а при необхідності – і в правильності
викладок.
Перевірка норм точності входить в обов’язки конструкторської і
технологічної служб, і при експертизі її проводять вибірково. У випадку,
коли виявлено багато недоліків і відступлень, може бути прийняте рішення
про повернення документації на доробку.
Велике значення при проведенні експертизи має перевірка методів
контролю. В ході її виконання перевіряють:
правильність методів контролю, які передбачають забезпечення вимірювань
з допустимою похибкою;
правильність вибору засобів вимірювань,враховуючи передбачені вимоги
методів виконання вимірювань;
обгрунтованість норм точності і правильність вибору нормативних
параметрів;
обгрунтованість вимог, що ставляться до кожної впливової величини.
Послідовний опис всіх операцій, які виконуються в процесі контролю,
повинен бути настільки повним, щоб тільки на його основі міг бути
зроблений контроль.
Метрологічна експертиза креслення деталі-документа, що вміщує зображення
деталі і інші дані, необхідні для її виготовлення і контролю, передбачає
перевірку:
взаємної ув’язки допусків, встановлених на розміри, відхилення форми,
розташування поверхонь і шорскість поверхні;
встановлених норм точності, тобто наявності норм точності для всіх
елементів, які визначають вихідні параметри виробу;
контролепридатності норм точності.
За результатами метрологічної експертизи креслення деталі складають
список зауважень і пропозицій, який затверджується головним метрологом.
Експертиза креслення деталі і взаємна ув’язка допусків нерозривно
пов’язана з експертизою збирального креслення.В ході метрологічної
експертизи збирального креслення-документа, що вміщує зображення виробу
і інші відомості, необхідні для його збирання і контролю, встановлюють
правильність розрахунку розмірних кіл, які визначають вихідні параметри
виробу, і контролепридатність виробу.
При метрологічній експертизі монтажного креслення перевіряються:
достатність встановлених норм точності;
контролепридатність виробу.
При метрологічній експертизі пояснювальної записки і розрахунків
перевіряються:
відповідність розрахунків метрологічним вимогам та нормам;
правильність метрологічної термінології і найменування позначень
фізичних величин та їх одиниць.
При метрологічній експертизі технічних умов перевіряються:
відповідність норм точності, встановленим в технічних умовах вимогам
технічного завдання;
відповідність вимог технічних умов вимогам стандартів;
методи контролю.
При метрологічній експертизі програми та методики випробувань
перевіряються:
повнота програми, тобто наявність в ній випробувань всіх вихідних
параметрів виробу;
норми точності показників якості та надійності виробів, режимів
випробувань;
норми точності вимірювань, які проводяться при випробуваннях;
опис методів випробувань та засобів вимірювальної техніки і контролю;
відхилення;
надійність ЗВТ;
методи контролю.
При метрологічному контролі карти технічного рівня і якості виробу
перевіряються відповідність вибраних одиниць вимірювання та правильність
їх позначення.
Метрологічний контроль ремонтних та експлуатаційних документів повинен
проводитись тільки для тих розділів, де встановлюються норми точності і
містяться описи операцій контролю.
5.4. Метрологічна експертиза технологічної документації.
Експертизу технологічної документації проводять з метою встановлення
відповідності норм точності, методів, засобів, умов і процедур виконання
вимірювань, показників точності вимірювань, які приведені в цій
документації, вимогам стандартів та інших нормативних документів.
Проведення метрологічної експертизи технологічної документації вирішує
наступні завдання:
визначення оптимальної номенклатури вимірюваних параметрів;
встановлення показників точності вимірювань, які відповідають вимогам
забезпечення оптимальних режимів технологічних процесів;
оцінка правильності вибору засобів і методик виконання вимірювань;
виявлення можливості переважного застосування уніфікованих,
автоматизованих засобів вимірювальної техніки, які забезпечують
отримання заданої точності вимірювань і необхідної продуктивності;
оцінка забезпечення вибраними ЗВТ мінімальних трудоємкості і
собівартості операцій при заданій точності;
встановлення пріоритетного використання стандартизованих або наявнних
атестованих методик виконання вимірювань;
оцінка відповідності продуктивності засобів вимірювальної техніки
продуктивності технологічного обладнання;
визначення доцільності опрацювання результатів вимірювання, контролю і
випробувань виробів засобами обчислювальної техніки;
встановлення правильності найменувань і позначень фізичних величин і їх
одиниць;
оцінка рекомендацій з організації і проведенню вимірювань для
забезпечення безпеки праці (стандарти на загальні вимоги і норми за
видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що встановлюють
гранично-допустиме значення нормованих параметрів; вимоги до методів їх
вимірювань; до безпеки при роботі з небезпечними і шкідливими
речовинами).
Технологічні документи, що підлягають метрологічній експертизі:
карти ескізів, маршрутна карта, операційна карта, карта технологічного
процесу, карта типового технологічного процесу, технологічна інструкція,
відомість технологічних документів, відомість операцій технологічного
контролю, операційна карта технологічного контролю;
відомість оснастки;
специфікація технологічних документів.
Особливу увагу при метрологічній експертизі технологічної документації
необхідно звернути на стислість, чіткість формулювання, вимоги до яких
описані в стандартах ЄСТД, ЄСТПВ і іншої НТД .
Щоб спростити роботу технолога і експерта метролога, рекомендується
замість індивідуальних технологічних процесів проектувати типові, що
враховують конструктивні і технологічні особливості всіх деталей тої чи
іншої класифікаційної групи.
Типовість і стандартизація технологічних процесів виготовлення деталей
і монтожно-збірних робіт сприяють підвищенню якості технологічної
документації, скорочують терміни і цикл її розробки і суттєво зменшують
її об`єм, дозволяють використовувати в малосерійному і серійному
виробництві прогресивну технологію багатосерійного і масового
виробництва.
Кожний технологічний документ повинен бути підписаний особами, що
склали, перевірили і затвердили його.
Розділ 6. Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки.
6.1. Загальні положення
Метрологічна атестація ЗВТ регламентується ДСТУ 3215-95. Цей стандарт
поширюється на засоби вимірювальної техніки, які не підлягають
державним випробуванням, у тому числі на:
ЗВТ, що виготовляються одиничними зразками чи малими партіями і не
призначені для серійного виробництва;
дослідні зразки ЗВТ, які виготовлені під час науково-дослідних та
дослідно-конструкторських робіт, що передаються в експлуатацію;
вбудовані вимірювальні канали чи схеми, які за своїм прямим
функціональним призначенням не є ЗВТ;
одиничні зразки ЗВТ, які виготовляються серійно і використовуються в
умовах чи режимах експлуатації, відмінних від наведених в документації
на ці ЗВТ, або для яких необхідно встановити індивідуальні метрологічні
характеристики;
ЗВТ, що імпортуються в Україну одиничними примірниками чи малими
партіями.
Стандарт не поширюється на вимірювальні канали вимірювальних
інформаційних систем і автоматизованих систем керування технологічними
процесами.
Завданням метрологічної атестації ЗВТ є:
визначення та встановлення відповідності метрологічних характеристик ЗВТ
вимогам технічного завдання на розробку та іншим нормативним документам
(далі ТЗ і НД), що розповсюджуються на відповідні ЗВТ;
встановлення правильності вибору методів і засобів метрологічної
перевірки ЗВТ,наведених в експлуатаційній документації;
практичне випробування методики метрологічної перевірки;
встановлення придаатності ЗВТ до застосування.
Метрологічну атестацію ЗВТ проводять державна чи відомчі МС.
Державна МС проводить атестацію:
ЗВТ, що застосовуються у сфері поширення державного метрологічного
нагляду;
інших ЗВТ, за відсутності зразкових засобів чи умов для проведення цієї
роботи відомчою МС.
В усіх інших випадках метрологічну атестацію проводять відомчі МС.
Метрологічна атестація проводиться на підставі угоди з
підприємством,яке подає ЗВТ на атестацію.
Рішення про придатність до експлуатації ЗВТ, призначених для
застосування у сфері поширення державного метрологічного нагляду,
приймається на підставі результатів метрологічної атестацї керівником
організації, що проводила атестацію. В інших випадках рішення
приймається керівником підприємства, що розробило чи застосувало ЗВТ за
поданням МС, яка проводила метрологічну атестацію.
ЗВТ, які пройшли метрологічну атестацію і допущені до застосування,
підлягають під час експлуатації та після ремонту метрологічній перевірці
згідно з методикою, зазначеною у свідоцтві про метрологічну атестацію.
6.2. Організація робіт з метрологічної атестації.
ЗВТ передаються на метрологічну атестацію разом з документацією, до
складу якої входить :
технічне завдання на розробку ЗВТ чи документ, що його заміняє;
експлуатаційна документація;
технічні умови;
проект програми та методики метрологічної атестації (ПМА);
проект методики метрологічної перевірки ЗВТ як окремий документ чи
розділ експлуатаційної документації.
На імпортні засоби вимірювальної техніки, експлуатаційна документація
подається у виді комплекту документації фірми-виробника на даний ЗВТ (з
перекладом українською мовою) і експлуатаційну документацію, розроблену
на підставі документів фірми-виробника.
Якщо в ТЗ на розроку випробувального обладнання чи іншого виробу, до
складу якого входить вимірювальний канал чи схема, передбачено відомчі
(міжвідомчі) приймальні випробування, то метрологічна атестація
вимірювального каналу може бути поєднана з випробуваннями. В цьому
випадку ПМА може входити як складова частина у програму приймальних
випробувань.
Проект ПМА розроблюється та погоджується до початку проведення
атестації і в загальному вигляді повинен містити послідовність дій і
вимоги до:
розгляду технічної документації;
експериментального дослідження метрологічних характеристик;
оформлення результатів атестації;
Розробка ПМА може бути виконана за угодою з організацією, яка проводить
метрологічну атестацію.
ПМА затверджується організацією, яка проводить метрологічну атестацію і
погоджується з організацією, що подає ЗВТ на атестацію.
За наявності ПМА, що поширюється на аналогічний ЗВТ, нову ПМА можна не
розробляти. В разі необхідності погоджуються доповнення до ПМА на
аналогічний ЗВТ.
Питання забезпечення зразковими ЗВТ та обладнанням, необхідним для
проведення атестації, вирішується сумісно організацією, що подає ЗВТ на
метрологічну атестацію, і організацією,яка проводить метрологічну
атестацію.
6.3. Порядок проведення метрологічної атестації та оформлення
результатів.
Виконанням робіт з метрологічної атестації здійснюється структурним
підрозділом територіального органу Держстандарту, структурним
підрозділом відомчої МС чи комісією, що призначається розпорядженням
керівника підприємства-розробника ЗВТ.
Зразкові ЗВТ, які застосовуються під час метрологічної атестації,
повинні мати чинні свідоцтва чи відбитки перевірних тавр, що
підтверджують чинний термін їх метрологічної перевірки чи атестації.
Під час розгляду технічної документації перевіряють:
відповідність очікуваних метрологічних характеристик засобу, який
атестується, вимогам ТЗ та чинної НДТ;
експлуатаційну документацію з точки зору зручності для застосування та
безпеки експлуатації;
обгрунтування вибраних методів та засобів метрологічної перевірки.
Результати досліджень, виконаних під час визначення метрологічних
характеристик, заносять у протокол, який підписують виконавці. В
протоколі допускається використання комп`ютерних роздруків.
Під час атестації ЗВТ, виготовлених чи придбаних за імпортом окремою
партією, а також тих, що виготовляються періодично малими партіями,
підлягає дослідженню за повною програмою частина зразків у кількості не
менше трьох, відібраних методом випадкового відбору. Решту зразків може
бути атестовано за скороченою програмою, обсяг якої повинен
встановлюватися під час метрологічної атестації перших зразків, але не
менше за обсяг, ніж передбачено методикою метрологічної перевірки. За
негативних результатів метрологічної атестації принаймні одного із
зразків, всю партію належить дослідити за повною програмою метрологічної
атестації. За позитивних результатів метрологічної атестації
оформлюється свідоцтво. Результати метрологічної атестації зразків ЗВТ,
що одержані за скороченою програмою, допускається зазначати в
експлуатаційній документації на відповідний зразок ЗВТ з посиланням на
свідоцтво про атестацію перших зразків ЗВТ, досліджених за повною
програмою. Свідоцтва про метрологічну атестацію підлягають обліку і
зберігаються на весь період експлуатації відповідного ЗВТ.
Якщо метрологічна атестація поєднана з відомчими (міжвідомчими)
приймальними випробуваннями, то результат метрологічної атестації
відображається в протоколі випробувань, на підставі чого оформлюється
свідоцтво про метрологічну атестацію, яке додається до акту випробувань.
За негативних результатів метрологічної атестації оформлюють протокол,
в який вносять одержані результати, зауваження та висновки про
непридатність ЗВТ до застосування з відповідним обгрунтуванням.
Розділ 7. Метрологічна перевірка (МП) засобів вимірювальної техніки
7.1. Загальні положення
Метрологічну перевірку (державну та відомчу) засобів вимірювальної
техніки здійснюють з метою встановлення або підтвердження придатності
ЗВТ до застосування.
Державну метрологічну перевірку ЗВТ виконують органи державної МС.
Відомчу метрологічну перевірку ЗВТ виконують МС підприємств і
організацій, об’єднань підприємств міністерств та інших центральних
органів державної виконавчої влади (далі відомчі МС).
Державній метрологічній перевірці підлягають зразкові ЗВТ, які
використовуються: у галузі охорони здоров’я; при здійсненні заходів щодо
захисту довкілля, охорони праці і техніки безпеки; при геодезичних і
гідрометеорологічних роботах; при розрахунках із покупцями, а також
операціях, що містять всі види торгівельної діяльності, пов’язані з
визначенням кількості товару або послуг; при обліку матеріальних
ресурсів (електричної та теплової енергії, газу, нафтопродуктів тощо);
при проведенні податкових митних і поштових операцій; при проведенні
експертиз (зокрема, за дорученням державних органів); при реєстрації
національних і міжнародних спортивних рекордів, а також при виконанні
робіт, пов’язаних з обов’язковою сертифікацією продукції.
ЗВТ, які не підлягають державній метрологічній перевірці, перевіряються
відомчими МС.
Результати метрологічної перевірки, проведеної в інших країнах, можуть
визнаватися чинними відповідно до укладених міжнародних договорів (угод)
або за рішенням Держстандарту України.
ЗВТ визнаються придатними до застосування протягом міжперевірного
інтервалу, якщо результати метрологічної перевірки підтверджують їх
відповідність метрологічним і технічним вимогам до даного ЗВТ,
встановленим у нормативних документах чи технічній документації.
Державна метрологічна перевірка виконується органами державної МС, які
одержали дозвіл у Держстандарті України на право її виконання.
В обгрунтованих випадках право державної метрологічної перевірки ЗВТ
може бути надане Держстандартом України іншим державним підприємствам,
установам та організаціям за поданням територіальних органів
Держстандарту України.
Відомча метрологічна перевірка, якщо вона проводиться для інших
підприємств, установ, організацій та громадян – суб’єктів
підприємницької діяльності, здійснюється за умови одержання відповідного
дозволу (ліцензії) в органах державної МС.
Службові особи органів державної МС, які виконують метрологічну
перевірку (державні перевірники), а також перевірники – працівники
відомчих МС, що здійснюють свою діяльність, підлягають обв’язковій
атестації. Порядок атестації встановлюється Держстандартом України.
ЗВТ, що використовуються для спостереження за зміною величин без оцінки
їх значень в одиницях фізичних величин, з ненормованою точністю (як
індикатори), а також ЗВТ, що використовуються лише як навчальні,
метрологічній перевірці не підлягають. На такі ЗВТ та їх експлуатаційні
документи повинні бути позначені відповідною позначкою “І” або “У”.
Контроль за придатністю таких ЗВТ до застосування здійснюється в
порядку, встановленому підприємством або обумовленому в правилах їх
експлуатації.
ЗВТ, які використовуються у вимірювальних каналах
інформаційно-вимірювальних систем та автоматизованих систем керування,
можуть окремо не перевірятися, якщо це передбачено нормативними
документами або технічною документацією.
ЗВТ, які є власністю громадян і не використовуються при здійсненні
підприємницької діяльності, можуть бути перевірені органами державної
або відомчої МС за заявкою власника.
7.2. Види метрологічних перевірок.
ЗВТ проходять первинну, періодичну, позачергову, інспекційну і
експертну метрологічну перевірку.
Первинна метрологічна перевірка
Первинній МП підлягає кожен екземпляр ЗВТ.
Допускається вибіркова первинна метрологічна перевірка ЗВТ, якщо це
передбачено відповідними нормативними документами або технічною
документацією. Позитивні результати вибіркової метрологічної перевірки
поширюються на всі ЗВТ з партії, яка перевіряється.
Первинну метрологічну перевірку проводять:
на місці виготовлення (ремонту) ЗВТ;
на місці застосування ЗВТ;
частково на місці виготовлення (ремонту) і частково на місці
застосування ЗВТ;
на території органу державної МС або відомчої МС.
Місце метрологічної перевірки визначають органи МС, які її здійснюють.
Державну первинну метрологічну перевірку ЗВТ при випуску з виробництва
і ремонту здійснюють органи державної МС на контрольно-перевірних
пунктах підприємств, які випускають або ремонтують ЗВТ.
Державна первинна метрологічна перевірка ЗВТ, які випускаються з
виробництва або ремонту, а також тих, що ввезені з-за кордону,
здійснюється за письмовою заявкою, яка повинна бути підписана
відповідальною особою заявника.
Періодична метрологічна перевірка.
Періодичній метрологічній перевірці підлягає кожен ЗВТ (якщо періодична
МП передбачена для ЗВТ даного типу). ЗВТ, які знаходяться на
довгостроковому зберіганні, можна не піддавати періодичній МП.
Періодична МП може здійснюватись на території користувача ЗВТ, органу
державної МС або відомчої МС.
Місце метрологічної перевірки вибирає користувач за погодженням з
відповідним органом МС, виходячи з економічних факторів та можливості
транспортування ЗВТ, що перевіряються, і зразкових ЗВТ.
Міжперевірочний інтервал встановлюється при затвердженні типу або при
метрологічній атестації ЗВТ.
Органи МС (державної та відомчої) повинні проводити облік та аналіз
результатів періодичної МП. На їх підставі органи державної МС можуть
приймати рішення, а відомча МС – давати користувачу рекомендації щодо
зміни міжперевірочного інтервалу.
Якщо власник ЗВТ не згідний з рішенням органу державної МС щодо зміни
міжперевірочного інтервалу, він може звернутися до відповідної Головної
організації з виду вимірювань, яка приймає остаточне рішення на підставі
поданих матеріалів.
Періодичну державну МП проводять у календарні терміни, встановлені
графіком метрологічної перевірки ЗВТ, або за заявкою користувачів ЗВТ.
Порядок складання і погодження графіків державної метрологічної
перевірки ЗВТ встановлює Держстандарт України.
Відомчу МП проводять відповідно до порядку, встановленого користувачем
ЗВТ.
Державна метрологічна перевірка ЗВТ повинна забезпечуватись органами
державної МС безвідмовно (відповідно до погодженого графіка).
У разі відсутності умов, необхідних для здійснення МП, керівник
територіального органу державної МС зобов’язаний вказати інший
найближчий орган державної МС або підприємство, яке може виконати МП.
ЗВТ повинні подаватись на МП підготовленими відповідно до нормативних
документів та технічної документації, разом з експлуатаційною
документацією та, в разі необхідності, свідоцтвом про останню МП, а
також необхідними комплектувальними пристроями.
Час перебування ЗВТ в стаціонарних перевірних лабораторіях за умови їх
подання відповідно до графіка державної МП, не повинен перевищувати 15
робочих днів (за винятком ЗВТ, тривалість МП яких перевищує цей строк).
Якщо ЗВТ призначений для вимірювання (відтворення) декількох фізичних
величин або мав декілька діапазонів вимірювання, але використовується
для вимірювання (відтворення) меншого числа величин, або на меншому
числі діапазонів, то за рішенням головного метролога чи іншої
відповідальної особи підприємства при періодичній МП таких ЗВТ
дозволяється не перевіряти їх на відповідність тим вимогам, які не
стосуються використовуваних величин та діапазонів.
У таких випадках на ЗВТ повинен бути нанесений чіткий напис або умовна
позначка, які визначають особливості їх застосування. Відповідний запис
повинен бути зроблений в експлуатаційних документах та у свідоцтві про
МП.
Якщо процедура відомчої МП не може бути виконана у повному обсязі
відомчою МС, то дозволяється за погодженням з територіальним органом
державної МС, виконувати МП в повному обсязі послідовно відомчою МС і
територіальним органом державної МС з оформленням результатів відомчою і
державною МС.
Якщо до органу державної МС звертається користувач із заявою про МП
ЗВТ, що не підлягають державній МП, то відповідний орган зобов’язаний
прийняти такі ЗВТ на МП або вказати найближчий орган державної або
відомчої МС, що може виконати МП.
Позачергова метрологічна перевірка
Позачергова МП здійснюється у таких випадках:
за потреби пересвідчитись у придатності ЗВТ до застосування;
при пошкодженні відбитку перевірочного тавра або втраті свідоцтва, яке
підтверджує проходження ЗВТ первинної або періодичної МП;
при застосуванні ЗВТ, як комплектувальних в разі закінчення половини
міжперевірочного інтервалу;
у випадку продажу (відправки) споживачу ЗВТ після закінчення половини
міжперевірочного інтервалу.
Інспекційна метрологічна перевірка
Результати інспекційної МП відображають в акті проведення державного
метрологічного нагляду.
Інспекційну МП проводять у присутності представників підприємства, яке
перевіряється.
За рішенням інспектора інспекційну МП можна проводити не в повному
обсязі, передбаченому нормативними документами або технічною
документацією.
Експертна метрологічна перевірка
Експертну МП проводять органи державної МС за письмовою заявою
державних органів (суду, прокуратури та інших) у разі виникнення спірних
питань, щодо метрологічних характеристик, придатності до застосування і
правильності експлуатації ЗВТ. У заяві повинні бути зазначені предмет,
мета експертної МП і причина, що викликала необхідність її проведення.
При проведенні експертної МП ЗВТ, за потреби, можуть бути присутні
заявники, а також представники зацікавлених сторін.
За результатами експертної МП складають висновок, який затверджується
керівником органу державної МС і направляється заявникові. Один
примірник висновку повинен зберігатися в органі державної МС, який
проводив експертну МП.
7.3. Організація і порядок проведення метрологічної перевірки.
Підприємства, установи і організації, а також громадяни – суб’єкти
підприємницької діяльності, які випускають ЗВТ з виробництва і ремонту
чи їх експлуатують, або володіють ними з метою експлуатації у сферах, на
які поширюється державний метрологічний нагляд, зобов’язані своєчасно
подавати ЗВТ на державну МП.
Перелік ЗВТ, що перебувають в експлуатації та підлягають державній МП,
складає користувач і погоджує його з органом державної метрологічної
служби.
Метрологічну перевірку ЗВТ органи державної МС можуть здійснювати:
у стаціонарних та пересувних перевірних лабораторіях;
безпосередньо на підприємствах шляхом відрядження державних спеціалістів
на ці підприємства.
При проведенні державної метрологічної перевірки ЗВТ на місцях їх
виготовлення, ремонту або експлуатації підприємства повинні:
забезпечувати, в необхідних випадках, доставку ЗВТ та допоміжних
засобів, які належать органам державної МС, до місця МП і назад;
надавати допоміжний персонал та приміщення, необхідні для проведення МП;
забезпечувати в необхідних випадках зберігання зразкових ЗВТ вимірювань,
які належать органам державної МС;
надавати, в разі обслуговування підприємства пересувною перевірною
лабораторією, місце стоянки та забезпечувати її вмикання до мереж
електро-, газо- і водопостачання, каналізації, а також забезпечувати її
збереження.
Підприємства, що випускають ЗВТ з виробництва або ремонту, а також їх
експлуатують, державну МП яких необхідно проводити, відповідно, на
місцях виготовлення, ремонту або експлуатації із застосуванням
стаціонарних зразкових ЗВТ, повинні мати зазначені зразкові ЗВТ та
надавати їх у розпорядження органів державної МС.
ЗВТ, відомча МП яких не може бути забезпечена підприємством, подають на
МП в органи державної МС або відомчої МС іншого підприємства, якому
право проведення надане органами державної МС.
Розділ 8. Державний метрологічний контроль і нагляд
8.1. Мета, об’єкти та види державного контролю і нагляду.
Державний метрологічний контроль і нагляд здійснюються Державною
метрологічною службою з метою перевірки додержання вимог Закону
України “Про метрологію і метрологічну діяльність”та інших
нормативно-правових актів України і нормативних документів із
метрології.Об’єктами державного метрологічного контролю і нагляду є:
• засоби вимірювальної техніки(ЗВТ);
• методики виконання вимірювань;
• кількість фасованого товару в упаковках;
Державний метрологічний нагляд стосовно цих об’єктів поширюється на
вимірювання, результати яких використовуються під час:
• робіт по забезпеченню охорони здоров’я;
• забезпеченню захисту життя та здоров’я громадян;
• контролю якості і безпеки продуктів харчування;
• контролю стану навколишнього природнього середовища;
• контролю безпеки умов праці;
• геодезичних і гідрометеорологічних робіт;
• торговельно-комерційних операцій і розрахунків між покупцем
(споживачем) і продавцем (постачальником, виробником.виконавцем), у тому
числі у сферах побутових і комунальних послуг, послуг елсктро- та
поштового зв’язку;
• податкових, банківських і митних операцій;
• обліку енергетичних і матеріальних ресурсів (електричної і теплової
енергії, газу, води, нафтопродуктів тощо), за винятком внутрішнього
обліку, який ведеться підприємствами, організаціями та громадянами —
суб’єктами підприємницької діяльності;
• робіт, що виконуються за дорученням органів прокуратури та
правосуддя;
• обов’язкової сертифікації продукції;
• реєстрації національних і міжнародних спортивних рекордів.
До державного метрологічного контролю належать:
• державна метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки;
• метрологічна перевірка засобів вимірювальної техніки;
• акредитація на право проведення державних випробувань, метрологічної
перевірки і калібрування засобів вимірювальної техніки,
проведення вимірювань та атестації методик виконання вимірювань.
До державного метрологічного нагляду належать:
• державний метрологічний нагляд за забезпеченням єдності вимірювань;
• державний метрологічний нагляд за кількістю фасованого товару в
упа-ковках.
8.2. Державний метрологічний нагляд за забезпеченням єдності вимірювань.
У центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого
самоврядування та в органах управління об’єднань підприємств проводиться
перевірка додержання вимог Закону України “Про метрологію і метрологічну
діяльність”, інших нормативно-правових актів України і нормативних
документів із метрології.
На підприємствах, в організаціях і у громадян — суб єкгів
підприємницької діяльності крім того проводиться перевірка:
• стану і застосування засобів вимірювальної техніки;
• застосування атестованих методик виконання вимірювань і правильності
виконання вимірювань;
• додержання умов проведення державних випробувань, метрологічної
пере-вірки, калібрування, ввезення, випуску з виробництва, ремонту та у
продаж і видачі напрокат засобів вимірювальної техніки, проведення
вимірювань та атестації мето-дик виконання вимірювань.
8.3. Державний метрологічний нагляд за кількістю фасованого
товару в упаковках.
Державному метрологічному нагляду за кількістю фасованого товару в
упаковках підлягають готові упаковки будь-якого виду під час фасування і
продажу товару у разі, коли вміст цих упаковок не може бути змінений без
їх розкривання чи деформування, а кількість товару подана через масу,
об’єм чи іншу фізичну величину.
На упаковці мають бути зазначені номінальна кількість товару в одиницям
ма-си, об’єму або іншої фізичної величини, а також гранично допустимі
відхилення від номінальної кількості або зроблено посилання на
нормативний документ, за яким їх встановлено.
8.4. Акредитація на право проведення державних випробувань,
метрологічної перевірки і калібрування засобів вимірювальної техніки,
вимірювань, атестації методик виконання вимірювань.
Акредитація на право проведення державних випробувань, метрологічної
перевірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, вимірювань,
атестації мето-дик виконання вимірювань здійснюється Держстандартом
України, його метрологіч-ними центрами і територіальними органами.
Держстандартом України здійснюється акредитація:
• метрологічних центрів Держстандарту України — на право проведення
державних приймальних випробувань засобів вимірювальної техніки;
• територіальних органів Держстандарту України — на право проведення
державних приймальних і контрольних випробувань та метрологічної
перевірки засобів вимірю-вальної техніки;
• метрологічних служб центральних органів виконавчої влади, підприємств
і органі-зацій — на право проведення державних приймальних випробувань
та метрологічної перевірки засобів вимірювальної техніки;
• калібрувальних лабораторій метрологічних служб або інших
організаційних струк-тур підприємств і організацій ( далі —
калібрувальні лабораторії) — на право прове-деня калібрування засобів
вимірювальної техніки для інших підприємств, організацій і для громадян
— суб’єктів підприємницької діяльності;
• перевірювальних (калібрувальних) лабораторій іноземних виробників —
на право проведення метрологічної перевірки (калібрування) засобів
вимірювальної техніки, що постачаються в Україну.
Територіальними органами Держстандарту України здійснюється акредитація
вимірювальних лабораторій підприємств і організацій, що не належать до
сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також
вимірювальних лаборато-рій підприємств, організацій, що належать до
сфери управління центральних органів виконавчої влади (якщо не
передбачено законодавством) на право проведення вимі-рювань у сфері
поширення державного метрологічного нагляду.
Метрологічні центри Держстандарту України та уповноважені
Держстандар-том України його територіальні органи здійснюють акредитацію
метрологічних служб центральних органів виконавчиї влади, Підприємств і
організацій на право проведення атестації методик виконання вимірювань,
що використовуються у сфері поширення державного метрологічного нагляду.
У разі позитивного рішення про акредитацію видається у встановленому
по-рядку атестат акредитації. Спори з питань акредитації розглядаються
Держстандар-том України, судом або арбітражним судом.
8.5. Права і обов’язки державних інспекторів з метрологічного нагляду
Державний метрологічний нагляд здійснюють службові особи Держстандарту
України та його територіальних органів — державні інспектори з
метрологічного на-гляду (далі — державні інспектори).
Державні інспектори повинні бути атестовані в порядку, встановленому
Держстандартом України.
Державні інспектори виконуючи свої обов язки, мають право:
• безперешкодно, з пред’явленням службового посвідчення, відвідувати
цент-ральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, ор-ганізації і громадян — суб’єктів підприємницької
діяльності з додержанням встанов-лених у них порядку і режиму роботи;
• перевіряти діяльність центральних органів виконавчої влади, органів
місце-вого самоврядування, підприємств, організацій і громадян —
суб’єктів підприємниць-кої діяльності щодо додержаня вимог Закону
України “Про метрологію і метрологіч-ну діяльність”, інших
нормативно-правових актів України і нормативних документів із
метрології, а також використовувати при цьому їх технічні засоби та
залучати до перевірок їх працівників;
• одержувати необхідні відомості та матеріали з метрології;
• направляти на інспекційну перевірку засоби вимірювальної техніки;
• перевіряти правильність віднесення ЗВТ до таких, що підлягають
перевірці;
• перевіряти кількість фасованого товару в упаковках під час його
фасування і продажу;
• користуватися проїзними квитками для проїзду в міському пасажирському
транспорті (крім таксі), які можуть закуповуватися за рахунок
асигнувань,передбачених у кошторисі на утримання організації, в штаті
якої ці інспектори перебувають.
У разі виявлення порушень, метрологічних норм і правил державні
інспектори в установленому законом порядку мають право:
• забороняти застосування, випуск з виробництва, ремонту та у продаж і
вида-чу напрокат засобів вимірювальної техніки;
• анульовувати результати метрологічної перевірки ЗВТ;
• давати приписи і встановлювати терміни усунення порушень метрологічних
норм і правил;
• забороняти реалізацію партій фасованого товару;
• забороняти виконання робіт, пов’язаних з вимірюваннями, якщо ці
вимірю-вання не забезпечують достовірних результатів;
• складати протокол про адміністративні порушення в галузі метрології;
• вносити пропозиції щодо анулювання документів з акредитації на право
проведення державних випробувань, повірки і калібрування засобів
вимірювальної техніки, проведення вимірювань та атестації методик
виконання вимірювань.
Справи про адміністративні правопорушення в галузі метрології
розглядають-ся Держстандартом України та його територіальними органами
за місцем їх розташу-вання.
Державні інспектори зобов’язані проводити державний метрологічний нагляд
з додержанням вимог Закону України “Про метрологію і метрологічну
діяльність”, інших нормативно-правових актів України і нормативних
документів із метрології.
Розділ 9. Статистичний аналіз і оцінка похибок вимірювань
9.1. Похибки вимірювань та їх види
Кількісний вміст властивості, що відображається фізичною величиною,
визначається розміром фізичної величини. Ще до вимірювання існує деякий
розмір фізичної величини, котрий можна би було оцінити відповідним
числовим значенням. Це значення називають істинним.
Істинне значення фізичної величини – це значення, що ідеально відображає
властивості даного об’єкта як кількісно, так і якісно. Воно є
об’єктивним і не залежить ні від нашої свідомості, а ні від технічних
засобів, що застосовуються при експериментальному його визначенні. При
експериментальному визначенні значення фізичної величини завжди будемо
отримувати значення величини, відмінне від істинного, бо завжди має
місце похибка вимірювання.
Абсолютною похибкою вимірювання ? називають відхилення результату
вимірювання від істинного значення вимірюваної величини
? = x – X, (2.1)
Абсолютна похибка не може служити мірою точності, бо, наприклад ? =
0,5мм при х = 100 мм є достатньо малою, але при х = 0,5 мм—вона дуже
велика. Тому вводиться поняття відносної похибки:
(2.2)
де x – результат вимірювання ; Х—істинне значення вимірюваної величини.
Дійсне значення вимірюваної величини це є її значення отримане
експериментально, і настільки наближене до істинного, що для даної мети
воно може бути використане замість нього
Оскільки істинне значення вимірюваної величини невідоме, то практично
знаходять наближені значення абсолютної і відносної похибок вимірювання:
,
де xД – дійсне значення вимірюваної величини (має бути відоме з
похибкою, що в кілька разів менша за похибку ?Д).
Зрозуміло, що легше знайти похибку ?ном, яка називається номінальною
відносною похибкою і, якщо вона невелика, то мало відрізняється від ?Д.
Похибка вимірювання зумовлена, головним чином, наявністю похибок засобів
вимірювання і є результуючою похибкою багатьох складових, кожна з яких
викликана певною причиною. Розрізняють чотири групи похибок.
Інструментальні похибки, зумовлені недосконалістю засобів вимірювань.
Похибки установлення—це похибки, спричинені неправильним установленням
засобу вимірювань, впливом відхилень умов виконання вимірювального
експерименту від тих, що були градуюванні засобу вимірювань.
Похибки методу вимірювання спричинені недосконалістю цього
методу—недостатньою обгрунтованістю його теорії, застосуванням
наближених формул для спрощення розрахунків тощо.
Особисті похибки виникають переважно при відлічуванні показів. Причини
їх виникнення: недосконалість зору оператора, втомленість, схильність
занижувати або завищувати відлік, округляти до парних або непарних цифр
тощо.
Похибки трьох перших груп називають об’єктивними, а похибки четвертої
групи – суб’єктивними. Об’єктивні похибки можуть виникати на довільній
стадії вимірювальних перетворень, а суб’єктивні —тільки при відчитуванні
показів експериментатором.
В реальних умовах усім величинам, в тому числі й похибкам, властива
певна невизначеність, мірою якої характеризується їх випадковість.
Залежно від закономірності проявлення похибки ділять на систематичні,
випадкові і грубі.
Систематичною похибкою називається складова похибки вимірювання, яка
залишається сталою або закономірно змінюється при повторенні вимірювань
однієї і тієї самої величини.
Випадкова похибка — це та складова похибки, яка при повторенні
вимірювань величини з незмінним розміром змінюється випадково.
Груба похибка — це похибка вимірювання, яка істотно перевищує сподівану
за даних умов вимірювання похибку.
Кількісною оцінкою точності вимірювань є число, обернене до відносної
похибки (запропоновано у 1955р. Соловйовим М.М.)
(2.3)
Характеристикою якості вимірювання, яка відбиває близькість
систематичної похибки до нуля, є правильність вимірювання. Коли
систематична похибка відома, то результат можна виправити введенням
поправки.
Поправка —значення абсолютної похибки, взятої з протилежним знаком. Вона
додається до результату вимірювання, щоб вилучити систематичну похибку.
9.2.Систематичні і випадкові похибки
Систематичні похибки можуть бути сталими і змінними. Змінні систематичні
похибки поділяють на прогресуючі, періодичні і такі, що змінюються за
складним законом.
Прогресуючими називають такі систематичні похибки, які постійно
зростають або зменшуються.
Періодичними вважають систематичні похибки, знак і значення яких
періодично змінюються.
Систематичні похибки, що змінюються за складним законом, можна виразити
графічно або аналітично. Якщо це дуже складно, то їх доцільніше віднести
до випадкових похибок.
Одним із завдань вимірювального експерименту є виявлення систематичних
похибок. Важливість його полягає в тому, що така невиявлена похибка
небезпечніша, ніж випадкова, бо вона постійно спотворює результат
вимірювання.
Кінцевою метою виявлення систематичних похибок є їх вилучення і
врахування. Під вилученням систематичних похибок розуміють зменшення їх
значень до рівня окремих невеликих складових випадкової похибки.
Невилучені залишки систематичних похибок трактуються як випадкові.
Універсального способу вилучення систематичних похибок немає. Серед
відомих способів найпоширенішими є такі:
-вилучення джерел похибок, головним чином похибок установлення;
-попереднє визначення похибок і їх урахування шляхом введення поправок,
знайдених при перевірці засобів вимірювання, включаючи поправки на
додаткові похибки.
До спеціальних способів вилучення систематичних похибок відносять:
спосіб заміщення, спосіб компенсації похибки за знаком, спосіб
протиставлення, спосіб симетричних спостережень.
Спосіб заміщення полягає в тому, що спочатку на вхід вимірювального
приладу подають вимірювану величину, а потім замінюють її величиною з
таким відомим значенням xД, при якому показ приладу залишається
попереднім. Таким чином, невідоме значення вимірюваної величини Х
знаходять за відомим значенням xД , відтвореним мірою при заміщенні.
Спосіб компенсації похибки за знаком полягає в тому, що дану величину
вимірюють двічі, але умови вимірювання змінюють так, щоб стала
систематична похибка, яка підлягає вилученню (відома за походженням, але
невідома за значенням), входила в результати вимірювань з протилежними
знаками. Тоді середнє арифметичне результатів стає вільним від цієї
похибки.
Спосіб компенсації похибки може бути використаний для виключення
похибок, джерела яких мають направлену дію. Однак, якщо похибка така, що
прогресує, то цей спосіб забезпечує тільки часткове її вилучення.
Спосіб протиставлення полягає в тому, що вимірювана величина двічі
порівнюється з величиною, яка відтворюється мірою, причому перед другим
порівнянням вони взаємно міняються місцями у вимірювальному колі.
Результат вимірювання у вигляді середнього пропорційного між значеннями
міри при першому і другому порівнянні зовсім не залежить від коефіцієнта
передачі вимірювальної схеми. Тому стала систематична похибка цього
коефіцієнта, яка має місце при одноразовому вимірюванні, повністю
вилучається
Випадкові похибки. Випадкові похибки виникають внаслідок випадкових та
непередбачених змін властивостей засобів і умов вимірювання та
властивостей органів чуття спостерігача. Вони можуть бути зумовлені
недосконалістю методу вимірювання, тобто недостатньою обгрунтованістю
його теорії або допущеними спрощеннями, внаслідок чого не тільки
значення, але й знаки похибок залишаються невідомими.Випадковими є
невизначені за своєю величиною або недостатньо вивчені похибки, в появі
різних значень котрих нам не вдається встановити закономірності. Вони
визначаються складною сукупністю причин, що трудно проаналізувати. Їх
значення не можуть бути передбачені, а для всього їх загалу може бути
встановлена закономірність лише для частоти появи їх різних значень.
Присутність випадкових похибок (на відміну від систематичних) легко
виявляється при повторних вимірюваннях, як деякий розкид результатів.
Переважно поява випадкових похибок є стаціонарним випадковим процесом.
Якщо значення, які може набувати випадкова величина, утворюють
дискретний (скінчений або нескінчений) ряд чисел, то така випадкова
величина називається дискретною. Якщо ж значення випадкової величини
заповнюють цілий проміжок (скінчений або нескінчений), то випадкову
величину називають неперервною.
того, що значення випадкової величини буде в певному проміжку.
Співвідношення, які встановлюють зв’язок між можливими значеннями
випадкових величин і їх ймовірностями, називають законом розподілу
випадкової величини. Закон розподілу дискретної випадкової величини
задається рядом розподілу. Тому різноманітність величин випадкових
похибок характеризують вказуванням закону розподілу їх ймовірностей або
вказуванням параметрів цього закону, розвинутих в теорії ймовірностей і
в теорії інформації.
Випадкові похибки описуються функціями розподілу: інтегральною і
диференційною.
Інтегральною функцією розподілу результатів спостережень називають
залежність ймовірності того, що результат спостережень хі в і-му досліді
виявиться
меншим, ніж деяке біжуче значення х від самої величини Х:
, (2.4)
де P – символ імовірності події, вказаної у фігурних дужках.
Рис.2.2. Функції розподілу: а) –інтегральна; б) –диференціальна.
Значення інтегральної функції в точці Х чисельно дорівнює імовірності
того, що випадкова величини хi внаслідок і–го спостереження виявиться
лівіше від точки Х. При переміщенні точки Х вздовж осі ОХ ця ймовірність
буде, напевне, змінюватись, але зменшитися при переміщенні вправо вона
не може. Тому інтегральна функція розподілу є неспадною функцією
аргументу. Загалом її значення при переміщенні точки Х із “-” в “+”
змінюється від 0 до 1. Теоретична інтегральна функція неперервна, тобто
результат спостереження може мати яке завгодно наперед вибране значення
з нульовою ймовірністю. Практично роздільча властивість вимірювальних
засобів ділить всю область значень вимірюваної величини на відрізки, в
котрих спостерігач не відрізняє зміни вимірюваної величини. Тому в межах
кожного відрізка інтегральна функція розподілу зберігає постійне
значення і стрибкоподібно змінюється при переході границі до якогось
кінцевого значення. В цифрових вимірювальних системах ці сходинки
конкретно відповідають одиницям останнього розряду, а в аналогових –
якійсь часточці ціни поділки.
Але переважно згадані вище обставини не забороняють вважати інтегральну
функцію розподілу результатів спостережень безперервною функцією, і це
спрощує аналіз випадкових похибок.
Похибку ? можна розглядати також як випадкову величину, що приймає в
різних дослідах різне значення ?і. Початок координат для похибок ?
відповідає значенню Х=х. Інтегральна функція розподілу похибок
відповідає інтегральній функції розподілу результатів спостережень хі:
F(?)= P{? i? ?}= P{xi-X ? x-X i} = P{xii? x}, (2.5)
В метрології при розгляданні випадкових похибок вимірювання частіше
застосовують диференціальну функцію розподілу, котра є функцією,
похідною від інтегральної за своїм аргументом:
px(x)= dFx(x)/dx
p?(?)= dF(?)/d?. (2.6)
Диференціальну функцію розподілу px(x) часто називають щільністю
ймовірностей, а її графічну форму – кривою розподілу. Найчастіше ця
крива має форму дзвона(рис.2.1).
Інтегруванням диференційної функції розподілу легко отримати
інтегральну функцію:
(2.7)
Для щільності ймовірностей мають виконуватись такі умови:
.
Другу умову називають умовою нормування щільності ймовірностей. Це
значить, що площа під кривою розподілу в межах -? …+ ? дорівнює
одиниці, або іншими словами – ймовірність появи результату спостереження
у вказаному інтервалі є вірогідною подією. Розмірність щільності
ймовірності випадкової величини х виражається як х-1. Добуток p(x)dx
називається елементом ймовірності і він дорівнює ймовірності того, що
випадкова величина х буде мати значення в інтервалі dx. Якщо крива
розподілу p(x) відома, то можна визначити ймовірність попадання
результату спостереження в будь-який заданий інтервал х1, х2:
. (2.8)
Знаючи інтегральну функцію розподілу, ймовірність попадання результату
спостереження х у вказаний інтервал визначають різницею значень функції
розподілу на межах цього інтервалу:
P{x1
виконуватись
, то для кожного значення хі буде справедливим
.
Оскільки випадкові величини більш-менш рівноймовірно розкидані відносно
математичного сподівання, то за оцінку математичного сподівання варто
взяти середнє арифметичне результатів спостережень.
Середнє арифметичне результатів окремих спостережень є незміщеною
оцінкою математичного сподівання випадкової величини і, отже, істинного
значення, бо його математичне сподівання не відрізняється від
математичного сподівання випадкової величини:
. Її значення визначимо як:
(2.44)
Отримана залежність відіграє важливу роль у вимірюваннях, бо вона
позволяє значно підвищити точність результату вимірювання за рахунок
багаторазового повторювання спостережень.
Дисперсія середнього арифметичного із n спостережень є в n разів меншою,
ніж дисперсія результатів одноразових спостережень. Для середнього
квадратичного відхилення середнього арифметичного отримаємо вираз:
(2.45)
наближається до нуля. Це значить, що середнє арифметичне низки
спостережень збігається за ймовірністю з математичним сподіванням та є
його оцінкою. Чи буде середнє арифметичне результатів спостережень
ефективною оцінкою математичного сподівання? Для цього необхідно
розглянути інші незміщені оцінки, що є лінійними функціями результатів
спостережень:
:
:
з дисперсією
є ще і ефективною оцінкою математичного сподівання.
За точкову оцінку дисперсії доцільно взяти середнє значення квадрата
відхилення випадкової величини від середнього значення
(2.46)
Така оцінка є обгрунтованою, але вона дещо зміщена, бо її математичне
сподівання
(2.47)
Тому точкову оцінку дисперсії визначають за такою формулою:
(2.48)
інколи називають емпіричною дисперсією.
Для точкової оцінки середнього квадратичного відхилення отримаємо вираз:
(2.49)
Ця оцінка характеризує збіжність результатів окремих спостережень, тобто
ступінь концентрації відносно середнього арифметичного. Якщо ?х
називають деколи середнім квадратичним, або стандартним, відхиленням
генеральної сукупності, то sx– вибірковим середнім квадратичним
відхиленням.
має дисперсію в n разів меншу, ніж дисперсія випадкової похибки. Тому
за точкову оцінку дисперсії середнього арифметичного приймають вираз:
(2.50)
Оцінка середнього квадратичного відхилення середнього арифметичного
описується так:
(2.51)
результат вимірювання можна записати так:
,
до істинного значення Х.
9.7. Вірогідні інтервали для істинного значення вимірюваної величини
при невідомих параметрах розподілу результатів спостереження
Pозглянемо, як змінюється вірогідний інтервал при заданій вірогідності
при оцінюванні істинного значення середнім арифметичним результатів
спостереження.
.
, (2.52)
разів вужчий від інтервалу, визначеного за результатом одноразового
спостереження, хоча вірогідність для обидвох є однаковою. Це свідчить
про те, що збіжність росте пропорційно до кореня квадратного з числа
спостережень.
Значення похибки
(2.53)
називають вірогідною межею похибки результату вимірювань, а результат
вимірювання записується так:
(2.54)
Часто експериментатор перед початком вимірювань не знає значення
дисперсії результатів спостережень. Тоді параметри розподілу у вигляді
їх оцінок визначають безпосередньо із дослідних даних. Для цього
використовується співвідношення:
(2.55)
котре називають дробом Стьюдента (псевдонім В.С.Госсета). Величини, що
входять в цей вираз вираховуються на підставі дослідних даних, котрими є
точкові оцінки математичного сподівання і середнього квадратичного
відхилення результатів спостережень. Величина t має розподіл Стьюдента.
Взагалі, величина t (квантиль Стьюдента) має задовільняти такі умови:
; (2.56)
величини x та v є незалежними;
величина x розподілена нормально;
Пірсона з k степенями свободи.
При цих умовах щільність ймовірності величини t набуде вигляду:
, (2.57)
-функцію:
. (2.58)
Розподіл (2.57) величини t називають розподілом Стьюдента з k ступенями
свободи. Його функція розподілу позначається через S(t,k) і є
інтегралом:
. (2.59)
ступенями свободи.
:
,
або,
, (2.60)
є парною функцією аргумента t.
Виражаючи t через статистичні параметри розподілу інтегральної
величини, отримаємо:
. (2.61)
. Ці значення приведені в табл.Д.3 (Додаток 12)
. Підсумок вимірювання записується так:
(2.62)
, розподіл Стьюдента переходить в нормальний розподіл і формула (2.61)
приймає вигляд:
(2.63)
. Число спостережень, при якому це стає можливим, залежить від
фактичного розподілу випадкових похибок.
зовсім не передбачає вищу ймовірність перебування істинного значення
ближче до середнього арифметичного.
9.8. Вірогідний інтервал для середнього квадратичного відхилення за
емпіричними даними
розподілу. Щільність ймовірності такого розподілу описується таким
виразом:
, (2.64)
– гама функція.
– розподілу задаються у вигляді відсоткових точок інтегральної функції
розподілу
, (2.65)
—будь-яке задане додатнє число, що залежить від P .
, при котрому
Такий розподіл має величина
, (2.66)
-розподілу з вірогідним інтервалом
тобто, добуток числа ступенів свободи на відношення емпіричної дисперсії
до істинної.
= 0 і виглядає так:
. (2.67)
містяться в таблиці Д.4.(Додаток 12) іі визначаються для різної
кількості ступенів свободи k та ймовірностей P.
Знаючи межі вірогідного інтервалу для, легко перейти до вірогідних
інтервалів для дисперсії
(2.68)
Для середнього квадратичного відхилення межі можуть бути визначені із
такого виразу:
. (2.69)
середнього квадратичного відхилення результатів спостережень лежить в
інтервалі значень Sx1 і Sx2, отриманих на підставі дослідних даних. Ці
границі визначаються за формулами:
(2.70)
Розділ 10. Математичне опрацювання результатів вимірювань
10.1. Визначення статистичних параметрів розподілу на підставі побудови
гістограми
В звичайних умовах параметри розподілу визначаються при допомозі
математичного опрацювання обмеженої кількості результатів спостережень,
званої вибіркою. Множина результатів спостережень, з котрих зроблено
вибірку, називається генеральною сукупністю результатів спостережень.
При атестації засобів вимірювання виконують обмежену кількість
вимірювань одного і того ж розміру, котру також називають вибіркою.
Генеральною сукупністю в цьому випадку буде множина розмірів, котрі
можна було б отримати даним вимірювальним засобом при дотриманні умов
вимірювання, вказаних в інструкції з експлуа тації засобу вимірювання.
. При великих вибірках число інтервалів встановлюють залежно від
кількості спостережень за такими рекомендаціями:
n r
40-100 7-9
100-500 8-12
5000-10000 10-16
Довжину інтервалів зручніше вибрати однаковою. Але якщо розподіл має
раптові стрибки в сусідніх інтервалах, то в області максимальної
концентрації результатів спостережень належить вибирати вужчі інтервали.
Ширина інтервалу має бути зручною для графічних робіт відносно поділок
вздовж осі х. Нижню межу першого інтервалу не варто брати такою, як хmin
, якщо вона не відповідає зручному положенню на осі х. При опрацюванні
результатів слід віддати перевагу відхиленням розмірів, а не розмірам
(для зменшення помилок при обчисленнях). Особливо великі помилки
виникають при обчисленні моментів другого та вищих порядків.
Кількість розмірів m , що попали в заданий і-й інтервал за умовою
(2.71)
-го інтервалу. Необхідно звернути увагу на те, що сума частот mi має
дорівнювати кількості n, тобто
. (2.72)
Відношення частоти mi до загальної кількості спостережень п називають
частістю і позначають
. (2.73)
Частість становить собою емпіричну оцінку ймовірності попадання
результатів спостереження xj в j-й інтервал. Очевидно, що
(2.74)
Для наочності емпіричний розподіл подають графічно у вигляді полігона,
гістограми розподілу або ступінчастої функції розподілу.
Полігон будується так: на осі абсцис відкладають інтервали значень
вимірюваної величини, в середині кожного із інтервалів відзначають
ординати, пропорційні до частот або частостей, і ординати з’єднують
прямими лініями. Вибираючи масштаби вздовж осей абсцис та ординат
дотримуються співвідношення ? 5:8, яке є найпоширенішим при зображенні
кривих розподілу.
висота прямокутника буде пропорційною до емпіричної щільності
ймовірностей
(2.75)
, і звідти проводять горизонтальну пряму до середини наступного
інтервалу, де ордината знову зростає. Висота ординати в кожній точці
відповідає емпіричній інтегральній функції розподілу
(2.76)
– кумулятивною частотою. За допомогою гістограми розподілу можна
розраховувати параметри розподілу, застосовуючи такі формули:
для середнього арифметичного
(2.77)
для оцінки дисперсії
(2.78)
для оцінки центрального моменту третього порядку
; (2.79)
для оцінки центрального моменту четвертого порядку
; (2.80)
, а за початок відліку відхилень прийняти умовний нуль х0; він дорівнює
середині інтервалу, який має найбільшу частоту mi.
Відносні відхилення yi будуть визначатись як віддаль від умовного нуля
х0 до середини відповідного інтервалу та будуть виражатись додатними або
від’ємними цілими числами : 0,1,2,3,4 і т.д.:
. (2.81)
Відносні початкові моменти визначаються тепер так:
початковий момент першого порядку
; (2.82)
початковий момент другого порядку
; (2.83)
початковий момент третього порядку
; (2.84)
початковий момент четвертого порядку
. (2.85)
Повертаючись до розмірності вимірюваної величини, отримаємо параметри
розподілу:
; (2.86)
; (2.87)
; (2.88)
. (2.89)
Результати розрахунків відносних початкових моментів зручно звести в
таблицю.
10.2. Визначення геометричної функції щільності розподілу
Вигляд функції теоретичного розподілу вибирають, виходячи із
передбачень про фізичну природу розсіювання результатів вимірювань. При
цьому треба враховувати як загальні міркування про закон розподілу, так
і вигляд графічних зображень емпіричного розподілу — полігона і
гістограми. Знаючи форму кривої густини теоретичного розподілу і
порівнюючи її з гістограмою, приймають попередній висновок про
можливість використання конкретного вигляду теоретичного розподілу.
, визначаючи значення густини ймовірності за формулою:
. (2.90)
) за формулою
(2.91)
для конкретних значень ti , відкладемо ці значення на осі ординат в
точках, що відповідають відхиленням
. (2.92)
У випадку розбіжності теоретичної і емпіричної кривих розподілу, яке
викликає сумніви щодо правильності гіпотези про закон розподілу,
перевіряється узгодженість емпіричного і теоретичного розподілів.
10.3. Перевірка нормальності результатів спостереження
. Вибирають критерій розбіжності між пропонованим теоретичним і
емпіричним розподілами. Якщо така міра розбіжності переважає деяку
границю, то гіпотеза відхиляється, як необгрунтована.
. За міру розбіжності приймається сума квадратів різниць частостей і
теоретичних ймовірностей попадання результатів спостережень в кожний
інтервал, взятих з деякими ваговими коефіцієнтами кожного інтервалу
(розряду):
, (2.93)
– частість, отримана із гістограми;
Р і— теоретична ймовірність попадання випадкової величини в даний
інтервал:
. (2.94)
В практичних завданнях про перевірку нормальності розподілу значення Рі
визначається з таблиці Д.2. (Додаток 12) як:
. (2.95)
. Кількість ступенів свободи розподілу
,
.
Якщо перевіряється гіпотеза про нормальність розподілу, то до числа цих
зв’язків відносять:
.
Тому при визначенні нормальності розподілу s = 3.
і має такий вигляд:
, (2.96)
– міра розбіжності в кожному інтервалі;
. (2.97)
.
виходить за межі вірогідного інтервалу, то гіпотеза відкидається, як
несумісна з дослідними даними.
Необхідно розглянути широко вживане поняття «рівень значущості».
Оскільки перевірка гіпотези базується на дослідних даних, то завжди
можливими є помилки.
ця ймовірність буде
. (2.98)
Але ми можемо допустити помилку другого виду, прийнявши дійсно невірну
гіпотезу за вірну. Вирахувати ймовірність такої помилки, строго кажучи,
неможливо, можна лише стверджувати, що при зменшенні помилки першого
виду помилка другого виду збільшується. Звідси витікає висновок про
недоцільність встановлення дуже високих значень вірогідностей.
така:
, об’єднують з сусідніми. Кількість ступенів свободи при цьому
зменшується.
, котрі приймають за параметри теоретичного нормального розподілу
3. Для кожного інтервалу знаходять ймовірності попадання в нього за
формулою
.
і додають їх значення.
.
Значення ступінчастої функції розподілу визначається за формулою
(2.99)
збігається за ймовірністю з інтегральною функцією розподілу.
Оскільки змінна величина z визначається через результати спостережень
як
, (2.100)
то zk і хk поєднані лінійною залежністю.
Отже, при нормальному законі розподілу точки хk і zk, що нанесені на
графік в координатах х і z, повинні розміститися вздовж одної прямої
лінії. Якщо ж отримано криву лінію, то гіпотеза про нормальність
розподілу відкидається. Задача про те, наскільки допустимим є відхилення
від прямої лінії тут не розглядається.
10.4. Виявлення грубих похибок
Відомо, що грубими похибками називаються похибки, які значно переважають
похибки, обгрунтовані умовами експерименту. Вважаємо, що всі результати
спостереження мають однакову дисперсію. Проте окремі результати можуть
здатися експериментатору підозрілими. Необдумане відкидання цих
результатів може спотворити оцінку параметрів дійсного розподілу. Якщо
експериментатор зауважив результат, що видався йому неправильним, і,
крім того, знайшов причину промаху (помилкова дія, відчитування та ін.),
то він може відкинути цей результат і провести додаткові вимірювання.
Якщо причина не вияснена, то додаткові вимірювання належить провести,
але відкидати підозрілий результат без перевірки статистичними методами
не можна.
В такому разі припускають, що результат спостереження хі не містить
грубої похибки, тобто є одним із значень випадкової величини х,
розподіленої за законом Fx(xk), параметри якого попередньо визначені.
Підозрілими можуть бути або xmin, або xmax із всієї низки спостережень,
тому для перевірки гіпотези визначають величину ?:
(2.101)
.
10.5. Сукупне опрацювання декількох низок спостережень
В багатьох випадках результати спостережень можуть бути представлені
декількома серіями, отриманими в різних умовах, наприклад, при допомозі
різних засобів вимірювань. Тоді необхідно розв’язати два завдання: перше
– перевірити рівноточність цих серій, і при негативному висновку (серія
нерівноточна) — друге завдання – опрацювання нерівноточних результатів.
Розглянемо розв’язування першого завдання.
Для перевірки гіпотези про рівнорозсіяність спостережень
застосовується розподіл Фішера, якому підкоряється співвідношення:
, (2.102)
в котрому u і v є незалежними випадковими величинами, що підкоряються
?2-розподілу з відповідно k1 і k2 ступенями свободи.
чи рівня значущості q, апріорно прийнятих при перевірці гіпотези про
рівнорозсіяність дисперсій (див. таблицю Д.6 в Додатку 12).
Умова прийняття гіпотези про рівнорозсіяність має такий вигляд:
(2.103)
, отриманого із таблиці розподілу Фішера, це значить, що відмінність
оцінок є незначною і вони є двома незалежними оцінками однієї і тої
дисперсії.
Інший спосіб оцінки рівноточності дисперсій полягає в знаходженні
вірогідних границь для істинної дисперсії D[x] за формулою (2.68).
Нижню та верхню межі для D[x] знаходимо за формулами :
(2.104)
перекриваються , то вимірювання можна вважати рівноточними.
Взагалі, при наявності j груп результатів спостережень, оцінки
параметрів розподілу визначаються для кожної j-ої групи.
Рівнорозсіяність груп спостережень перевіряється методами математичної
статистики, відомими під загальною назвою дисперсійного аналізу. Це
робиться в два кроки.
Коли воно є незначущим, то незначущою є і решта. Гіпотезу про
рівноточність в цьому випадку вважають обгрунтованою, а дисперсії
відносно середніх – однаковими. Якщо ж співвідношення є значущим, то
гіпотезу відкидають і перевіряють співвідношення дисперсій інших груп
спостережень.
Крок другий. При позитивному результаті першого кроку необхідно
перевіряти гіпотезу про однаковість математичних сподівань у всіх
групах.
При малій кількості груп спостережень для дисперсійного аналізу
співвідношень дисперсії групової до дисперсії середнього арифметичного
розподіл Фішера переважно не застосовують. В цьому випадку обчислюють
величину t1-2 на підставі двох середніх арифметичних:
(2.105)
ступенями свободи, що асимптотично переходить в нормальний при великій
кількості спостережень з математичним сподіванням М[t1-2]=0 і дисперсією
D[t1-2]=1.
то гіпотеза про однаковість математичних сподівань приймається.
в групах ще не свідчить , що між іншими середніми відмінності також
будуть незначущими. Причиною цього є відмінність дисперсій в окремих
групах спостережень.
незначуще відрізняються одна від одної, то групи спостережень
вважаються рівнорозсіяними. Це значить, що всі результати можна
об’єднати і опрацьовувати як одну велику вибірку. Зрозуміло, що нові
оцінки параметрів розподілу дозволяють мати більш певні результати
вимірювання.
свідчить про те, що на формування результатів значно впливає якась
причина або низка причин (факторів). Належить проаналізувати умови
вимірювання, спробувати знайти причини систематичної похибки, визначити
її значення та ввести поправку у відповідні результати. У випадку, коли
відмінність дисперсій є значущою, а відмінність середніх арифметичних –
незначуща, групи результатів називають нерівнорозсіяними.
10.6. Опрацювання нерівнорозсіяних низок спостережень
Групи спостережень називаються нерівнорозсіяними (нерівноточними), якщо
оцінки їх дисперсій значуще відрізняються одна від одної, а середні
арифметичні є оцінками одного і того ж математичного сподівання.
Питання стоїть так: чи не можна об’єднати результати декількох груп
спостережень, незважаючи на відмінність їх дисперсій.
Для демонстрації доцільності об’єднання результатів розглянемо приклад з
результатами вимірювання, отриманими в двох рівноточних групах
спостережень із різною кількістю спостережень n1 і n2.
Результат вимірювання в кожній групі буде записано так:
(2.106)
де ?х- середнє квадратичне відхилення, визначене наперед для даного
методу та умов вимірювання. При об’єднанні всіх результатів в одну
вибірку, отримаємо результат:
(2.107)
разів меншим від групового.
Розглянемо інший приклад, коли експериментатор має два результати
вимірювання однієї і тієї ж величини, отримані різними вимірювальними
засобами і в різних умовах. Щоби розв’язати це завдання вводиться
поняття ваги результату кожного вимірювання та середньозваженого
об’єднаних результатів вимірювань.
При застосуванні принципу максимальної правдоподібності, у відповідності
до якого найкращою оцінкою для невідомого істинного значення буде така
оцінка, ймовірність котрої є максимальна, визначається найкраща оцінка
істинного значення за результатами j груп, яка має такий вигляд:
(2.108)
Величини, обернені до дисперсій результатів спостережень, називають
вагами оцінок істинного значення вимірюваної величини. Позначивши ваги
(2.109)
отримаємо середнє зважене
(2.110)
.
Деколи застосовують безрозмірні відносні вагові коефіцієнти аj :
(2.111)
Тепер вираз для середнього зваженого набуде вигляду
(2.112)
Дисперсія середнього зваженого визначається як обернена величина до суми
ваг результатів вимірювання:
(2.113)
а його середнє квадратичне відхилення
(2.114)
для нормованого нормального розподілу за заданою вірогідністю. При
малих кількостях нормально розподілених результатів спостережень в
групах для визначення tP користуються розподілом Стьюдента з числом
ступенів свободи
(2.115)
Якщо розподіли початкових даних невідомі, то на підставі центральної
граничної теореми можна припустити, що розподіл середнього зваженого є
нормальним, бо воно є сумою великої кількості випадкових величин з
певними дисперсіями та математичними сподіваннями.
10.7. Опрацювання результатів опосередкованих вимірювань. Визначення
сумарної похибки.
При опосередкованих вимірюваннях значення шуканої величини отримують на
підставі відомої залежності, що пов’язує її з іншими величинами, які
вимірюються безпосередньо (прямими вимірюваннями).
Розглянемо випадок, коли опосередковано вимірювана величина є сумою або
різницею величин, визначених прямими вимірюваннями.
Нехай Z=X+Y. При одноразовому вимірюванні величин X та Y результат може
бути записаний
(2.116)
:
:
(2.117)
Математичне сподівання добутку випадкових похибок називається
кореляційним моментом. Він визначає взаємозалежність відхилень X i Y.
Кореляційний момент у рівняннях, що визначають сумарну дисперсію,
виражають через коефіцієнт кореляції
(2.118)
З врахуванням коефіцієнта кореляції рівняння () набуде вигляду
. (2.119)
Нескладно показати, що для Z=X—Y.
. (2.120)
Коли ж дисперсії випадкових величин X та Y невідомі, то користуються
їх оцінками
, (2.121)
де знак плюс відповідає умові (2.119), а знак мінус — умові (2.120).
Оцінки коефіцієнта кореляції обчислюють на підставі результатів
спостережень початкових величин:
(2.122)
Коефіцієнт кореляції показує наскільки добре точки XiYi апроксимуються
прямою лінією. Якщо нанести на графіку точки сумісного розподілу пар
XiYi в координатах X i Y, то можна отримати чотири типи графіків,
показаних на рис.2.15.
Якщо rXY > 0 – додатня кореляція, то величини X i Y змінюються узгіднено
в одному напрямку (рис.2.15,а), тобто збільшення одної величини
супроводжується зростанням іншої, і чим ближче rXY до одиниці, тим
тісніше будуть лягати точки вздовж прямої лінії, котра визначає
взаємозалежність величин X i Y(рис.2.15,б).
Якщо rXY Частина 3. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ Розділ 1. Основні принципи управління якістю та елементи системи якості. 1.1. Фактори, що обумовлюють якість продукції. Елементи системи якості В умовах ринкових відносин якість забезпечує і гарантує підприємство. А якщо вона не забезпечується і не гарантується – підприємство гине: автоматично робить це той самий ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією. У 60-70-ті роки вважали,що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. У 80-ті роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу насамперед на якість продукції. Отже, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, за інших рівних умов, меншу виробничу собівартість і вищу якість. В 1982 р. у США була видана книга Едварда Демінга (Якість, продуктивність, конкурентоспроможність(, в якій автор виклав свою концепцію постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих постулатів. Рис.3.1. (Петля якості(, або типові стадії життєвого циклу, на яких забезпечується якість продукції На якість продукції впливають численні фактори, які діють і самостійно, і у взаємозв(язку між собою, як на окремому етапі життєвого циклу продукції, так і на кількох. Усі фактори об(єднані у 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб(єктивні. До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв(язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та ін. Нині весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її основою є так звана (петля якості(, яка у класичному варіанті має такий вигляд (рис.3.1). До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок подання і здавання продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та ін. Організаційним факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, як технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовлені вироби внаслідок поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість. До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та ін. Економічні фактори особливо важливі під час переходу до ринкової економіки. Вони водночас виконують контрольно-аналітичні і стимулюючі функції. До перших належать такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючими факторами є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи з підвищення якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. Вироби ж з вищою ціною повинні бути високої якості. У забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб(єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо у процесі функціонування технічних факторів роль суб(єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб(єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і споживання виробів. 1.2. Вимоги до елементів системи якості До елементів системи якості належать документально оформлені вимоги ринку (або конкретних замовників чи споживачів), функції системи, її організаційна структура, документація, методи, правила та технологія виконання функції, ресурси, зокрема фінансові, інформаційна система. Нижче стисло сформульовано загальні вимоги до цих елементів. Вхідна інформація, що надходить внаслідок вивчення ринку, повинна застосуватися для створення нової продукції та удосконалення тієї, що вже випускається, а також для удосконалення системи якості. Керівництво організації несе повну відповідальність за визначення політики у сфері якості та прийняття рішень щодо створення, розроблення, впровадження та забезпечення функціонування системи якості. Повинні бути визначені і документально зафіксовані всі види діяльності, що прямо пов(язані з якістю або опосередковано впливають на неї. При цьому необхідне: чітке визначення загальних та конкретних обов(язків персоналу в діяльності, прямо пов(язаній з забезпеченням якості; чітке встановлення обов(язків та повноважень персоналу в кожному виді діяльності, що впливає на якість, а також передбачення таких обов(язків, організаційної свободи та повноважень, які були б достатніми для досягнення заданих вимог до якості з необхідним рівнем ефективності; визначення заходів щодо управління різноманітними суміжними видами діяльності та їх координації; зосередження уваги на визначенні потенційних або фактичних проблем якості і здійснення запобіжних та коригувальних заходів; Функції управління та адміністративного керування, пов(язані з системою якості, повинні бути чітко узгоджені з загальною структурою функцій організації. В організаційній структурі повинна бути визначена ієрархія повноважень персоналу та взаємозв(язки між ними. Керівництво повинно визначати потребу в ресурсах і в належному обсязі забезпечити відповідними ресурсами проведення політики у сфері якості та досягнення встановлених показників якості. До таких ресурсів можуть, наприклад, належати: кадрові ресурси (персонал), зокрема фахівці певних професій; обладнання для проектно-конструкторських робіт; виробниче обладнання; обладнання для контролю, випробовувань та вимірювань; програмне забезпечення контрольно-вимірювальних пристроїв та комп(ютерів. Керівництво повинно визначити обсяг знань, досвід та рівень підготовки персоналу, які необхідні для виконання функцій системи. Для раціонального (з погляду виконання завдань системи) і своєчасного розподілу ресурсів керівництво має визначити пріоритетні чинники якості, що впливають на ринкові позиції організації, а також завдання стосовно продукції, процесів та пов(язаного з ними обслуговування. Плани та графіки використання цих ресурсів та їх розподіл повинні бути узгоджені з загальними завданнями організації. Функціонування системи якості повинно бути організоване так, щоб здійснювалося адекватне та постійне управління всіма видами діяльності, що впливають на якість. Система якості повинна бути орієнтована на проведення запобіжніх дій, що виключають виникнення проблем, але у разі виникнення недоліків вона має своєчасно реагувати та усувати їх. Для реалізації політики та завдань у сфері якості повинні бути розроблені, видані та введені в дію документально оформлені методики виконання функцій, особливо тих, що координують різні види діяльності з погляду ефективності системи якості. У цих методиках повинні бути викладені завдання та характеристики (показники) різних видів діяльності, що впливають на якість. Усі методики повинні містити прості, однозначні та зрозумілі формулювання і встановлювати методи та критерії оцінювання результатів роботи. До складу системи якості повинні входити документально оформлені методики управління складом, значеннями та структурою функціональних та фізичних характеристик продукції, як встановленими в технічній документації, так і реально досягнутими в продукції (так зване управління конфігурацією). Цей вид управління починається ще на етапі проектування і здійснюється протягом всього життєвого циклу продукції. Він дозволяє поліпшити проектування, розроблення, виробництво і експлуатацію продукції та управління цими етапами, а також дає змогу керівництву наочно бачити стан документації та продукції протягом життєвого циклу. Управління конфігурацією може охоплювати визначенння конфігурації, регулювання конфігурації, облік стану та перевірку якості конфігурації. Воно стосується видів діяльності, що описані в цьому розділі. Усі прийняті в організації елементи якості, а також відповідні вимоги та положення повинні бути документально оформлені у вигляді заяви (декларації) про політику, а також методик, викладених зрозуміло, систематизовано і в певній послідовності. При цьому номенклатура та обсяг документації мають обмежуватися лише необхідними документами. У системі якості повинні бути регламентовані процедури ідентифікації, розсилання, комплектування та підтримання в робочому стані всіх документів з якості. Типовим видом документа, який використовують для загального опису системи якості, є настанова з якості. Головним призначенням настанови з якості є визначення всієї структури системи якості, правил її впровадження та організації функціонування. Для актуалізації настанов повинна бути впроваджена документально оформлена методика внесення змін та поправок до них, їх перегляду та включення доповнень. Разом із настановами з якості застосовують допоміжні документально оформлені методики, що стосуються елементів системи якості (наприклад, стандарти підприємства, робочі інструкції з проектування, закупівлі або з побудови процесу). Форма та назва цих документально оформлених методик є довільною і залежить від: масштабу організації; конкретного характеру діяльності; структури та вимог настанови з якості. Керівництво повинно забезпечити підготовку та підтримання в робочому стані документально оформлених програм якості на будь-яку продукцію чи процес. Програми повинні бути узгоджені зі всіма загальними вимогами системи якості, що діє в організації, і мають забезпечувати виконання вимог, встановлених до конкретної продукції у відповідному проекті або контракті. Програма якості може входити до складу більшої за обсягом загальної програми. Програма якості особливо важлива при організації виробництва нової продукції чи впровадженні нового процесу, а також, у разі необхідності, значної модернізації виготовлюваної продукції або існуючого процесу, У програмах якості повинні бути зазначені: завдання у сфері якості (наприклад, характеристика чи технічні дані, ритмічність, ефективність, естетика, тривалість циклу, витрати, природні ресурси, утилізація, обсяг виробництва та надійність); поетапне розбиття процесів відповідно до прийнятих в організації методів праці (для ілюстрації елементів процесу можуть використовуватися діаграми, таблиці-матриці чи інші аналогічні схеми); конкретний розподіл обов(язків, повноважень, відповідальності та ресурсів на різних етапах роботи над проектом; необхідні спеціальні документально оформлені методики та інструкції; відповідні програми випробувань, контролю, огляду та перевірки якості на різних етапах (наприклад, під час проектування та розроблення); документально оформлена методика внесення до програми якості змін і поправок під час роботи над проектом; метод визначення досягнутих показників якості; інші заходи, що забезпечують виконання поставлених завдань. З метою раціональнішого виконання завдань, поставлених у програмі якості, необхідно користуватися документально оформленими методами управління процесами (операціями). Для оперативного інформаційного забезпечення функціонування системи якості застосовують протоколи якості, зокрема карти, що стосуються проектування, контролю, випробувань, огляду та перевірки якості, аналізу або їх відповідних результатів. Протоколи якості повинні вестися як важливий засіб для доведення відповідності встановленим вимогам і ефективності системи якості. Для підтримки належного рівня ефективності функціонування системи якості необхідно проводити регулярні перевірки і якості продукції та процесів, і самої системи якості. Перевірки якості повинні плануватися та виконуватися для визначення відповідності заходів у межах системи якості, що діє в організації, та їх результатів запланованим показникам, а також для визначення невідповідностей (недоліків) системи якості. Всі елементи системи підлягають регулярній внутрішній перевірці та оцінюванню залежно від статусу та важливості перевірюваного виду діяльності. Для цього керівництвом організації повинна бути розроблена та впроваджена відповідна програма перевірки якості. Програма проведення перевірки якості повинна передбачати: підготовку планів та графіків перевірки конкретних видів діяльності та ланок організаційної структури; призначення персоналу, що має відповідну кваліфікацію для проведення перевірок якості; підготовку документально оформлених методик проведення перевірок якості, що передбачають реєстрацію даних та складання звітів за результатами перевірки якості і узгоджене проведення своєчасних коригувальних дій для усунення недоліків, виявлених під час перевірки. Крім запланованих та регулярних, можна впровадити перевірки якості ще й в інших випадках, наприклад, після організаційних змін, отримання нових даних про попит на ринку, звітів та повідомлень про невідповідність продукції або процесів тощо. Об(єктивне оцінювання функціонування системи якості, що його проводить компатентний персонал, повинно охоплювати такі елементи системи та види діяльності: структуру організації; адміністративні та робочі методики, а також методики системи якості; персонал, обладнання та матеріальні ресурси; робочі дільниці, операції та процеси; виготовлювану продукцію (з метою визначення ступеня її відповідності стандартам та технічним умовам); ведення документації, звітності та реєстрації даних. Персонал, що проводить перевірку елементів системи якості, не повинен бути підпорядкований особам, які безпосередньо відповідають за конкретні ділянки чи види діяльності, що перевіряються. Повинна бути розроблена та документально оформлена програма перевірки якості. Зауваження за результатами перевірки, відповідні висновки та узгоджені плани проведення коригувальних дій повинні реєструватися та передаватися керівництву, що відповідає за перевірену ділянку, для вживання відповідних заходів, а також доводитися до відома вищого керівництва, що несе головну відповідальність за якість. Звіт за результатами перевірки повинен містити: усі випадки невідповідностей або недоліків; пропозиції щодо проведення своєчасних коригувальних дій. Повинні бути оцінені і документально оформлені дані про проведення і ефективність коригувальних дій за результатами попередніх перевірок. Керівництво організації повинно забезпечити незалежне та регулярне проведення аналізу системи якості. Аналіз політики та основних завдань у сфері якості має проводитися вищим керівництвом, а аналіз видів діяльності – керівництвом , що несе головну відповідальність за якість конкретної продукції, та іншими особами з керівного складу із залученням, за рішенням вищого керівництва, компатентного незалежного персоналу. Аналіз повинен містити обгрунтовані та всебічні оцінки таких його об(єктів: результатів внутрішніх перевірок різних елементів системи якості; загальної ефективності системи якості, а також ступеня виконання прийнятих організацією політики та завдань у сфері якості; пропозицій щодо удосконалення системи якості відповідно до змін, що викликані новими технологіями і концепціями якості, ринковою стратегією, соціальними умовами та умовами навколишнього середовища. Зауваження, висновки та рекомендації, отримані в результаті аналізу та оцінювання системи якості, повинні документально оформлятися для вживання необхідних заходів. Керівництво організації повинно забезпечити впровадження такої системи якості, яка б сприяла постійному поліпшенню якості. Поліпшення якості досягають за допомогою заходів, що здійснюються в масштабах усієї організації для підвищення ефективності і результативності як діяльності організації загалом, так і кожного процесу, а також з метою отримання вигоди для організації та її споживачів. Створюючи умови для поліпшення якості, слід зважати на: сприяння ефективному стилю управління та його підтримку; заохочення таких взаємин, ставлення та поведінки персоналу, які сприяють поліпшенню якості; встановлення чітко визначених завдань поліпшення якості; сприяння підвищенню ефективності взаємодій та організації колективної роботи; відзначення успіхів та досягнень; підготовку та підвищення кваліфікації персоналу з метою поліпшення якості. 1.3. Економічні аспекти функціонування системи якості Важливо, щоб аналіз та оцінювання ефективності системи якості проводилися з застосуванням економічних показників. Ефективна система якості позитивно впливає на прибуток організації як через удосконалення процесів, процедур, операцій, знижує втрати внаслідок помилок, так і за рахунок повнішого задоволення споживача. Таке оцінювання та надання звітів за його результатами повинні створювати основу для виявлення неефективних видів діяльності та ініціювання заходів щодо внутрішнього удосконалення системи. Для отримання даних про результати роботи усіх підрозділів за єдиним зразком керівництву повинні надаватися звіти про функціонування системи якості та її ефективність з застосуванням також фінансових показників. Підхід чи підходи до фінансової звітності, що їх можуть застосувати конкретні організації, залежать від їх структури, галузі діяльності та досконалості їх систем якості. Існує декілька підходів до збору, подання та аналізу економічних даних. У стандартах на системи якості рекомендуються підходи, що наводяться нижче в пунктах а) – в), але при цьому не виключається застосування їх варіантів та комбінацій або інших підходів. а) Підхід з погляду витрат на якість. Він стосується витрат на забезпечення якості, які прийнято поділяти на витрати, пов(язані з внутрішніми операціями, та витрати, пов(язані з зовнішньою діяльністю. При внутрішніх операціях елементи витрат аналізують за методикою ЗОД (запобіжні заходи, оцінювання, дефекти). Витрати на запобіжні заходи та оцінювання вважають капіталовкладеннями, в той час як витрати на усунення дефектів вважають втратами. Ці витрати мають такі складові: на запобіжні заходи – витрати на заходи щодо попередження дефектів; на оцінювання – витрати на проведення випробувань, контролю та досліджень з визначення відповідності вимогам щодо якості; внаслідок дефектів у процесі виробництва – витрати, що викликані невідповідністю продукції вимогам якості, яка виявлена до постачання (наприклад, пов(язані з повторним наданням послуги, переробленням, повторним проведенням випробувань, списанням у відходи); внаслідок дефектів, що виявлені поза виробництвом - витрати, що викликані невідповідністю продукції вимогам якості, яка виявлена після постачання (наприклад, пов(язані з технічним обслуговуванням та ремонтом продукції, претензіями споживача та поверненням, відшкодуванням втрат та знижок ціни, рекламаціями на продукцію та позовами про юридичну відповідальність). б) Підхід з погляду витрат на процеси. Підхід полягає в аналізі двох витрат: пов(язаних із забезпеченням відповідності та пов(язаних із усуненням невідповідності будь-якого процесу. Управління кожним з цих видів витрат може стати джерелом економії. Ці види витрат такі: витрати, пов(язані з забезпеченням відповідності, – це витрати на задоволення всіх встановлених та передбачених потреб споживачів при відсутності дефектів існуючого процесу; витрати, пов(язані з усуненням невідповідності, - це витрати внаслідок дефектів існуючого процесу. в) Підхід з погляду втрат внаслідок незалежної якості. При цьому підході розглядаються втрати у процесі виробництва та поза виробництвом внаслідок неналежної якості, а також визначаються поточні та довгострокові види втрат. До типових довгострокових втрат поза виробництвом належить, наприклад, зниження збуту внаслідок незадоволення споживача. Типові довгострокові втрати у процесі виробництва пов(язані з низькою продуктивністю праці, поганими ергономічними показниками, нераціональною організацією виробництва тощо. Поточні втрати пов(язані з витратами на усунення дефектів у процесі виробництва та поза виробництвом. Керівництво повинно регулярно отримувати фінансові звіти про діяльність у сфері якості для того, щоб мати можливість контролювати та взаємозв(язувати їх з іншими економічними показниками, такими, наприклад, як збут, товарообіг, умовно чиста продукція, з метою прийняття обгрунтованих рішень щодо: - оцінювання відповідності та ефективності системи якості; - виявлення додаткових видів діяльності (процесів, процедур, операцій), які вимагають уваги й удосконалення; - визначення та коригування завдань у сфері якості на наступний період та витрат на її забезпечення, поліпшення управління. Здебільшого організації вже мають у розпорядженні дані, що входять до складу фінансових звітів про діяльність у сфері якості, але в іншій формі. Складання фінансових звітів про діяльність у сфері якості може вимагати перегрупування окремих елементів таких даних з інших звітів. 1.4. Функції системи якості Функції системи якості охоплюють усі стадії (етапи) життєвого циклу (ЖЦ) продукції. Ці функції можна поділити (розмежувати) так: функції забезпечення якості, що безпосередньо виконуються в межах загальних функцій підприємства на кожному етапі ЖЦ; функції оперативного управління якістю (функції з коригувальних та запобіжних дій), що пов(язані з кожним етапом ЖЦ або з сукупністю деяких з них; функції стратегічного управління якістю (зокрема систематичні функції поліпшення якості), які охоплюють всі етапи ЖЦ. 3 Функції забезпечення якості Рис. 3.2. Загальний вигляд схеми функціональної структури системи якості Усі ці функції, виконання яких спрямоване на досягнення мети підприємства у сфері якості, повинні бути пов(язані між собою, тобто результати виконання кожної з них повинні використовуватися під час виконання інших. Крім того, функції управління як оперативного, так і стратегічного характеру повинні упорядковуватися в так звані контури управління. Ці контури встановлюють визначену послідовність виконання функцій управління (процедур, операцій), відхилення від якої істотно зменшує ефективність управління або зовсім зводить його нанівець (відбувається так званий розрив контуру, що викликає зупинення або затримку процесів управління). У кожному контурі управління звичайно відокремлюють такі функції: І – інформаційно - контрольні (зокрема функції обліку та звітності); D – функції, пов(язані з прийняттям рішень – визначення мети, аналіз, прогнозування, оцінювання, розроблення програм або планів; R – функції, пов(язані з реалізацією рішень – організація, мотивація, координування, регулювання. Між цими групами функцій та між окремими з них повинні встановлюватися та регламентуватися прямі та зворотні зв(язки, вибір конкретної структури яких фіксує вибір механізму управління якістю на конкретному підприємстві. Спрощений вигляд схеми функціональної структури системи якості подано на рис.3.2. До об’єктів у системі якості, котрі визначають процеси забезпечення якості та управління нею, звичайно, належать матеріально-технічні засоби праці (обладнання, устаткування, в тому числі засоби контрольних вимірювань, випробувань, метрологічного забезпечення ). Особливо важливим об’єктом управління є професійний склад, компетенція та діяльність персоналу (інженерного, виробничого, персоналу, що контролює тощо) та керівництва. 1.5. Функції забезпечення якості за етапами життєвого циклу продукції Етап "Маркетинг та вивчення ринку" Функції системи якості: участь в аналізі даних кон'юнктури і цін на продукцію, що проводиться підрозділами (підприємствами) маркетингу і торгівлі; участь у підготовці програми робіт з проектування, розроблення, виробництва та просування до ринку продукції; визначення поточних та перспективних потреб у виробництві продукції для різних ринків; періодичний аналіз контрактів; визначення та уточнення вимог споживачів за технічними характеристиками, номенклатурою, обсягом, вартістю та іншими умовами постачання (продажу); узгодження вибору аналогів при обгрунтуванні комерційних пропорцій та технічних вимог на продукцію, що пропонується; інформування керівництва та всіх зацікавлених підрозділів про вимоги споживача та умови ринку; аналіз даних за результатами взаємодій з діловими партнерами, звіти про перегляд контрактів, в т.ч. виконання партнерами ділових зобов'язань, втрати, зумовлені недотриманням вимог договорів з боку партнерів; участь в аналізі результатів виконання програм взаємодії зі споживачами (замовниками) та організаціями із захисту прав споживачів. Етап "Проектування та розроблення продукції" Функції системи якості: участь у плануванні проектних робіт; аналіз вимог замовників до параметрів продукції, що призначена для освоєння і виробництва; узгодження з розробником вимог до продукції та номенклатури показників її якості, що встановлюють при оціненні якості і сетифікації продукції; узгодження із замовником та розробником вимог і критеріїв приймання та відбракування продукції; узгодження із замовником та розробником об’єктів і методів контролю та випробувань продукції, виконання вимірювань; участь в аналізі результатів випробувань розроблених зразків, проведення дослідних та установчих партій; узгодження з розробником технологічних вимог до виробництва продукції; участь у роботі комісій з оцінювання технічного рівня розробок; узгодження з розробником рівня уніфікації та стандартизації продукції і технології, показників безпеки продукції і технології, складу нормативно-технічної бази для підготовки та організації виробництва продукції і контролю якості; аналіз проекту; перевірка проекту; затвердження проекту. Етап "Планування та розроблення процесів" Функції системи якості: аналіз наявного рівня організації робіт із забезпечення якості продукції у виробництві та його відповідності вимогам сертифікації продукції та системи якості; формування складу заходів з вдосконалення рівня організації робіт із забезпечення якості продукції; вибір, розроблення та впровадження прогресивних технологічних процесів та операцій; розроблення та впровадження прогресивних засобів та процесів контролю та випробувань, встановлення статусу продукції за результатами контролю та випробувань; планування та затвердження виробничих процесів, процесів монтажу та технічного обслуговування; оснащення виробництва необхідним обладнанням, технологічним оснащенням та інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, засобами механізації та автоматизації, оргтехнікою, а також монтажним та обслуговувальним обладнанням; регулювання параметрів процесів; забезпечення виконання вимог документації на всі елементи виробничо-технологічного циклу (персонал, документацію, обладнання, оснащення та інструмент, устаткування, системи енергопостачання, виробниче середовище, сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні деталі, складальні одиниці); встановлення та підтримка методів ідентифікації продукції; аналіз технічного рівня робіт із забезпечення якості у виробництві; підготовка технічної документації та її доведення до відома персоналу; перевірка підготовленості і знань персоналу; перевірка підготовленості виробництва з: вхідного контролю та випробувань; технології виробництва; контролю та випробувань у процесі виробницива; остаточного контролю та випробувань; забезпечення проведення достовірних вимірювань при контролі та випробуваннях; відновлення та дороблення продукції; відбракування, ізоляції та утилізації продукції неналежної якості; зберігання продукції; маркування, пакування та постачання продукції; атестація системи контролю та випробувань; формування та використання фонду нормативних і нормативно-правових документів у галузі якості; проведення заходів з підготовки персоналу, встановлення критеріїв виконання робіт та якості робіт. Етап "Закупівля" Функції системи якості: визначення вимог до документації, креслень та замовлень на постачання (закупівлю) продукції; вибір прийнятних постачальників (субпідрядників); контроль та оцінювання системи якості у постачальника (субпідрядника); розроблення угод (умов договору) з якості продукції, яка постачається (закуповується); встановлення, узгодження та фіксація методів перевірки відповідності поставки вимогам замовника; розроблення угод (документів) з вирішення суперечливих питань щодо якості купованої продукції; планування та організація робіт з вхідного контролю продукції, яка надходить від постачальника (субпідрядника), а також організація взаємодій з постачальниками (субпідрядниками) з якості продукції; реестрація та оцінювання даних про якість купованої продукції, ведення претензійної роботи; аналіз даних з претензій до постачальників (субпідрядників) стосовно виконання договірних зобов’язань з технічних характеристик, умов контролю та випробувань, пакування та маркування виробів; проведення робіт з підготовки підрозділами технічно та економічно обгрунтованих замовлень на купівлю комплектувальних виробів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та іншої продукції, технологічного оснащення, засобів контролю, а також замовлень на технічні та інші послуги; формування програм спільних заходів з постачальниками (субпідрядниками) із забезпечення якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів; здійснення оперативної взаємодії з постачальниками (субпідрядниками) з якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, обладнання, оснащення, інструменту; періодичний аналіз та затвердження документації з виконання умов контрактів на закупівлю. Етап "Виробництво" Функції системи якості: контроль стану додержання вимог нормативної документації; контроль виконавчої дисципліни та атестація персоналу; забезпечення ритмічності виробництва; проведення технічного контрорлю, випробувань, технічної діагностики на різних стадіях виробництва продукції, в т.ч. використання статистичних методів контролю; систематична перевірка (контроль) стану, забезпечення точності та стабільності технологічних процесів, дотримання технологічної дисципліни; впровадження сучасних інформаційних технологій профілактики та виявлення дефектів та браку; перевірка дотримання вимог до загальних умов виробництва (за об’єктами та видами операцій); оцінювання якості виготовлення продукції; проведення технічного обслуговування та планово-попереджувальних ремонтів обладнання; відновлення та дороблення продукції, оснащення, інструменту, пристроїв; проведення спеціальних заходів із забезпечення якості виготовлення інструменту, оснащення, пристроїв, допоміжного обладнання; проведення заходів із забезпечення якості виготовлення інструменту, оснащення, пристроїв, допоміжного обладнання; проведення заходів із забезпечення якості при складуванні та зберіганні сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, обладнання, інструменту, оснащення, пристроїв; контроль невідповідної продукції, організація та проведення розбракування, відбракування, ізоляції та утилізації продуккції неналежної якості, зберігання продукції до завершення процедур контролю та випробувань; планування та організація робіт з управління процесами: технічного контролю та випробувань продукції; контролю технології виробництва; технічної діагностики стану обладнання; функціонування систем забезпечення (енергопостачання, транспорту, комунікацій); контролю стану виробничого середовища; проведення робіт з метрологічного забезпечення виробництва та якості продукції; атестація виробництва, технологічних процесів та робочих місць, підготовка до сертифікації системи якості; атестація обладнання, оснащення, інструменту, деталей та складальних одиниць власного виготовлення; організація та здійснення робіт із забезпечення якості при внутрішньому обслуговуванні (транспортуванні проміжної внутрішньоцехової та міжцехової продукції, оснащення, інструменту, пристроїв, вантажно-розвантажувальних роботах); організація та забезпечення функціонування системи обліку та оцінювання витрат на забезпечення якості продукції; впровадження та аналіз ефективності функціонування економічних методів управління якістю при виробництві продукції; проведення поточного навчання та підвищення кваліфікації персоналу; контроль за діяльністю персоналу, здійснення заходів з його стимулювання для забезпечення якості продукції; інформування керівництва та підрозділів про якість продукції та стан робіт із забезпечення якості. Етап "Перевірка" Функції системи якості: вхідний контроль і випробування та контроль якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, деталей, складальних одиниць у процесах їх зберігання, транспортування; контроль параметрів обладнання, оснащення, інструменту, пристроїв, систем енергозабезпечення, систем транспортування та виробничого середовища; контроль стану тари та упаковки, відповідності їх параметрів вимогам нормативних документів та договорів; конструкторський контроль та нагляд за виробництвом; контроль дотримання технологічної дисципліни; метрологічний контроль та нагляд; контроль та випробування готової продукції (за встановленими параметрами), реєстрація результатів (оформлення протоколів); технічна діагностика стану обладнання; ідентифікація статусу продукції за результатами контролю та випробувань; контроль та обслуговування контрольного, вимірювального та випробувального обладнання; систематичний аналіз міжцехових та зовнішніх рекламацій, причин повернення продукції; розроблення пропозицій із забезпечення та підвищення якості продукції. Етап "Пакування і складування" Функції системи якості: проведення заходів із забезпечення якості під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та складування продукції; ідентифікація та простежуваність матеріалів, напівфабрикатів, деталей, складальних одиниць, готової продукції; очищення, зберігання та пакування продукції; перевірка комплектності та пакування технічної і товаросупровідної документації. Етап "Збут та продаж" Функції системи якості: контроль за виконанням технічних умов відправлення продукції (за необхідністю); контроль за виконанням технічних умов отримання продукції; здійснення взаємодії зі споживачем продукції та підготовка пропозицій з усунення їх зауважень; реєстрація та зберігання даних про якість продукції. Етап "Монтаж та здавання в експлуатацію" Функції системи якості: участь у підготовці та погодженні між замовником, підприємствами (підрозділами) торгівлі, підрозділами технічного обслуговування технічної документації на проведення передпродажної підготовки, встановлення та настроювання (регулювання) продукції; передпродажна підготовка, встановлення та настроювання (регулювання) продукції; монтаж продукції у замовника. Етап "Технічна допомога та обслуговування" Функції системи якості: участь у погодженні між розробником, замовником (підприємством торгівлі) та підрозділами (підприємствами) технічного обслуговування нормативної та технічної документації на проведення технічного обслуговування (у гарантійному та післягарантійному періодах); участь у нагляді та аналізі даних з дотримання вимог нормативної документації з технічного обслуговування продукції; організація технічного обслуговування. Етап “Експлуатація” Функції системи якості: участь у створенні інформаційної системи та аналізі даних з дотримання вимог нормативної та технічної документації, виявлення прихованих дефектів, виникнення порушень та відхилень у функціонуванні продукції; підготовка пропозицій із забезпечення та поліпшення якості продукції на основі одержаних даних на етапах проектування, виготовлення та експлуатації продукції. Етап “Утилізація або вторинне перероблення після закінчення строку служби” Функції системи якості: участь в узгодженні з підприємствами (підрозділами) технічного обслуговування технічної документації та заходів з утилізації продукції (або компонентів продукції, матеріалів); участь у проведені заходів з утилізації продукції (або компонентів продукції, матеріалів). Склад функцій оперативного управління (коригувальні та запобіжні дії) оперативний аналіз поточних даних, виявлення причин та встановлення можливих наслідків порушень, відхилень, невідповідностей, браку, дефектів; оцінювання стану робіт із забезпечення якості; розроблення, погодження та затведження заходів із профілактики та усунення порушень, відхилень, невідповідностей, браку, дефектів; організація та регулювання вжиття запланованих заходів; збір та систематизація поточних даних з порушень, відхилень, невідповідностей, що виникають у процесах виробництва, із забезпечення якості; контроль та облік результатів вжиття заходів; формування звітності щодо вжитих заходів, інформування керівництва та зацікавлених підрозділів Склад функцій стратегічного управління (систематичної діяльності з поліпшення якості) аналіз та оцінювання технічного рівня і якості продукції; аналіз та оцінювання рівня та ефективності витрат на роботи із забезпечення якості; аналіз та оцінювання ефективності функціонування системи якості, задоволення потреб споживачів; розроблення, погодження та затвердження політики в галузі якості, стратегічних завдань (планів) та програм якості; організація та координація робіт з виконання програм якості; організація нормативно-технічної підготовки робіт із забезпечення якості (в т.ч. формування фонду документів, аналіз та контроль за виконанням вимог нормативних документів); організація нормативно-правової підготовки робіт із забезпечення якості; організація робіт з підготовки до сертифікації продукції та системи якості, атестації виробництва; організація робіт з впровадження прогресивних методів стимулювання персоналу за забезпечення якості; організація робіт з навчання персоналу методам забезпечення та поліпшення якості; контроль та облік робіт з виконання програм якості; ведення звітності робіт у сфері забезпечення якості; збір та систематизація інформації у галузі забезпечення якості (методичної, економічної, технічної). Вимоги до всіх об’єктів забезпечення та управління встановлюються у стандартах підприємства (робочих методиках). Ці вимоги повинні бути пов’язані між собою та з показниками функціонування системи якості. Для встановлення складу вимог та структури їх зв’язків, що потрібно знати при їх узгодженні, доцільно застосовувати моделі у вигляді структурних матриць та схем, подібних тим, що описані в попередніх пунктах. Фрагменти складу об’єктів забезпечення та управління в системі якості наведені в табл.3.1. Склад об’єктів забезпечення та управління в системі якості Таблиця 3.1 Типи об’єктів Найменування об’єктів 1. Персонал (трудові ресурси) – керівний персонал (лінійні та функціональні керівники); – технічний персонал (інженерно-технічні працівники, економісти, фінансисти, юристи тощо); – виробничі контролери та робітники (основні та допоміжні робітники); – обслуговуючий персонал. 2. Фінансові ресурси і фінансові результати види фінансових ресурсів, зв’язаних із забезпеченням якості (за джерелами надходження, призначенням, формою використання та ін.); продуктивні та непродуктивні витрати, втрати та прибуток, пов’язані із якістю продукції 3.Інформаційні ресурси нормативно-організаційні та методичні документи (моделі та правила організаційно-економічних взаємодій); планово-звітна документація; організаційно-розпорядча документація; патентна документація; протоколи якості. 4. Технічна документація нормативна документація; конструкторська документація; технологічна документація; проектна документація (розбивка цехів, схеми енергопостачання та ін.); експлуатаційна документація (паспорти обладнання, засобів вимірювання, контролю, випробувань, сертифікати); ремонтна документація ; програмна документація. 5. Оснащення інструмент, обладнання, пристрої; засоби та системи вимірювань, випробувань, контролю, діагностики; засоби метрологічного забезпечення; засоби та системи автоматизації і механізації основних та допоміжних процесів; засоби та системи автоматизації управління та зв’язку, засоби оргтехніки; засоби інфраструктурного обслуговування (транспортні засоби, складське обладнання, тара); засоби охорони праці та протипожежної безпеки; енергоносії та системи енергопостачання; виробничі умови (будівлі та споруди, виробничі площі, виробниче середовище та ін.) 6. Предмети та продукти праці сировина і матеріали; комплектувальні вироби, напівфабрикати, запчастини; проміжні (ті, що обробляються) продукти праці (деталі, складальні одиниці, блоки, агрегати); кінцеві продукти праці (продукція, відходи). 7. Процеси процеси управління; процеси основної виробничої діяльності; допоміжні процеси та процеси обслуговування. 1.6. Нормативні документи в системі якості Функціонування системи якості базується на застосуванні нормативних документів, які встановлюють методи, норми, правила та порядок виконання процедур як технічного, так і організаційного, економічного та юридичного характеру. Весь комплекс документів складається з двох основних частин: документи, дія яких поширюється на діяльність підприємства зовні (закони та законодавчі акти країни, нормативні акти уряду, державні стандарти тощо); документи, які регламентують діяльність у сфері якості за правилами, встановленими самим підприємством: настанови з якості, стандарти підприємства (робочі методики). Власні нормативні (регламентуючі) документи підприємства у сфері якості повинні як відображати функціональну та організаційну структуру системи якості (тобто зв’язки між функціями, розподіл функцій між підрозділами тощо), так і бути узгодженими між собою щодо вимог до об’єктів регламентації (стандартизації), при цьому, природно, не повинні вступати у протиріччя із зовнішніми нормативними документами. Структуру внутрішніх нормативних документів підприємства з систем якості доцільно будувати з таких основних груп: (1) – настанови з якості, які регламентують склад, структуру та загальні правила функціонування системи якості; (2) – стандарти підприємства, пов’язані з внутрішніми вимогами до проміжної та кінцевої продукції, до її контролю (випробувань, аналізу), маркування, етикетування, пакування, супроводжувальної та іншої вихідної документації; (3) – стандарти підприємства на функції забезпечення та управління якістю (за внутрішніми етапами); (4) – стандарти підприємства на функції, пов’язані з участю підприємства у підготовці до експлуатації, з експлуатацією, технічним обслуговуванням та утилізацією продукції, розгляданням претензій споживачів тощо; (5) – стандарти підприємства, що встановлюють вимоги до об’єктів забезпечення та управління (вхідні компоненти процесів, оснащення, документація, персонал, інформація тощо). Розділ 2. Основні принципи управління якістю послуг 2.1. Характеристики послуг та їх надання Вимоги до послуги повинні бути чітко встановлені у вигляді характеристик, що піддаються спостереженню і допускають оцінювання їх споживачем. Пов’язані з наданням послуг процеси також вимагають опису за допомогою характеристик, спостереження за якими для споживача не завжди можливе, але які безпосередньо визначають рівень надання послуги. Обидва різновиди характеристик повинні допускати їхнє оцінювання організацією, яка надає послуги, на відповідність прийнятим нормам. Характеристика послуги чи її надання може бути кількісною (піддається вимірюванню) або якісною (піддається порівнянню) залежно від того, як і хто дає їй оцінку – організація, яка надає послуги, або споживач. Багатьом якісним характеристикам, що отримали об’єктивну оцінку споживачів, може надалі даватися кількісна оцінка організацією, яка надає послуги. До характеристик, які можуть зазначатися в нормативних документах, належать : потужності, можливості, чисельність персоналу і кількість матеріалів ; час очікування, час надання і час технологічного циклу послуги ; гігієна, безпека, безвідмовність та гарантії ; чуйність, доступність і ввічливість персоналу, комфортність та естетичність оточення, компетентність, надійність, точність, повнота, відповідність сучасному рівню, достовірність та ефективність контактів. У більшості випадків управління характеристиками послуг та їх наданням може бути досягнуте лише за рахунок управління процесом надання послуги. Тому важливу роль у досягненні і підтриманні необхідного рівня якості послуги відіграють вимірювання параметрів процесу і управління ним. Незважаючи на те, що інколи під час надання послуги важливе усунення виявлених недоліків, здебільшого неможливо покластися на контроль наданої послуги як засіб впливу на якість послуги в точках взаємодії із споживачем, де споживач часто спроможний виявити будь-яку невідповідність. Процес надання послуг може коливатися в межах від високомеханізованого (як при прямому набиранні номера абонента, що викликається по телефону) до повністю персоніфікованого (як це, наприклад, відбувається при наданні юридичних, медичних чи консультаційних послуг). Чим повніше може бути описаний процес ( зазначенням засобів механізації чи в детальних методиках ), тим більшою є можливість застосування структурованих і упорядкованих принципів системи якості. 2.2. Ключові аспекти системи якості Як показано на рис. 3.3., споживач перебуває в центрі трьох ключових аспектів системи якості. З рисунка видно і те, що задоволення споживача може Рис.3.3. Ключові аспекти системи якості бути досягнуте лише при наявності гармонії між відповідальністю керівництва, персоналом та матеріальними ресурсами і структурою системи якості. 2.3. Відповідальність керівництва Керівництво несе відповідальність за вироблення політики у сфері якості послуг і задоволення споживача. Її реалізація залежить від того, наскільки успішно керівництво забезпечує розроблення і ефективне функціонування симтеми якості. Відповідальність за всі аспекти проведення політики у сфері якості організації, яка надає послуги, покладена на її вище керівництво. Керівництву слід розробити і документально оформити політику у сфері якості з урахуванням: класу послуг, що надаються ; іміджу організації, яка надає послуги, і її репутації з погляду забезпечуваної якості ; завдань у сфері якості послуг ; методів виконання завдань у сфері якості ; ролі персоналу компанії, що відповідає за реалізацію політики у сфері якості. Керівництво повинно забезпечити ознайомлення персоналу з політикою у сфері якості та розуміння, реалізацію і дотримування її. Реалізація політики у сфері якості вимагає визначення основної мети, яка включає : задоволення споживача відповідно до професійних та етичних норм ; постійне підвищення якості послуг ; врахування вимог суспільства і навколишнього середовища; ефективність надання послуг . Виходячи з основної мети, керівництво повинно сформулювати сукупність таких завдань і заходів у сфері якості : чіткого визначення потреб споживача і необхідних заходів стосовно якості; попереджувальних і контрольних заходів з метою уникнення незадоволення споживача ; оптимізації витрат на забезпечення належного рівня надання відповідного класу послуг з погляду якості ; постійного аналізу вимог до послуг і досягнутого рівня з метою виявлення резервів підвищення якості послуг ; попередження негативних впливів на суспільство і навколишнє середовище внаслідок діяльності організації , яка надає послуги. Для виконання завдань у сфері якості керівництву слід створити структуру системи якості, яка дозволяє на всіх етапах надання послуг ефективно управляти якістю послуг, оцінювати і підвищувати її. Належить чітко встановити загальну і персональну відповідальність і повноваження всіх працівників, від діяльності яких залежить якість послуг. При цьому повинна бути передбачена і необхідність ефективних стосунків між споживачем і постачальником у всіх точках їхньої взаємодії як в самій організації, так і за її межами. Встановлені відповідальність і повноваження повинні узгоджуватись із засобами і методами забезпечення якості послуг. Вище керівництво повинно нести відповідальність за розроблення вимог до системи якості. Воно має безпосередньо або через призначеного ним працівника відповідати за впровадження системи якості, її перевірку, постійне вимірювання параметрів і аналіз з метою вдосконалення. Незважаючи на те, що персонал , на який покладені відповідні обов’язки, здатний робити свій внесок у досягнення якості, якість створюється не ним. Він утворює лише частину системи якості. Сфера дії системи якості охоплює всі функції, і постійне підвищення якості вимагає участі, віддачі і ефективної взаємодії всього персоналу організації, яка надає послуги. Керівництво повинно передбачити регулярне і незалежне проведення офіційного аналізу системи якості для визначення, якою мірою вона продовжує відповідати поставленим вимогам, дозволяє ефективно проводити політику у сфері якості і виконувати поставлені у сфері якості завдання. Особливу увагу потрібно звертати на необхідність чи можливість підвищення якості. Аналіз повинен проводитись відповідними працівниками з керівного складу чи компатентним, незалежним персоналом, що інформує безпосередньо вище керівництво. Такий аналіз повинен містити чітко сформульовані і вичерпні оцінки, які базуються на всіх джерелах відповідної інформації, зокрема: на висновках аналізу рівня надання послуг; тобто даних про загальну ефективність і результативність процесу надання послуг з погляду виконання поставлених до послуг вимог і задоволення споживача ; на висновках внутрішніх перевірок якості про реалізацію і ефективність всіх елементів системи якості з погляду виконання поставлених завдань з забезпечення якості послуг ; на змінах, викликаних новими технологіями, концепціями якості, ринковими стратегіями, а також соціальними умовами і умовами навколишнього середовища. Оформлені у вигляді документа зауваження, висновки і рекомендації за результатами аналізу і оцінювання повинні бути подані керівництву для їх урахування під час підготовки програми підвищення якості послуг. 2.4. Персонал і матеріальні ресурси Керівництво повинно забезпечити необхідні і достатні ресурси для впровадження системи якості і виконання поставлених у сфері якості завдань. Найважливішим ресурсом будь-якої організації є працівники. І, насамперед, це стосується організації, яка надає послуги, де поведінка і виконавський рівень окремих працівників безпосередньо впливають на якість послуг. Для забезпечення стимулів до праці, професійного росту, належного ділового спілкування, високого виконавського рівня персоналу керівництву слід : підбираючи працівників, виходити із їх здатності виконувати встановлені посадові інструкції; створювати такі умови роботи, які сприяють досягненню найвищих показників якості роботи і сприятливого робочого клімату ; сприяти розкриттю можливостей кожного працівника організації за рахунок послідовного застосування творчих підходів до праці і ширшого залучення до трудового процесу; забезпечувати розуміння майбутніх робіт і поставлених завдань, зокрема їх вплив на якість; стежити за тим, щоб весь персонал усвідомлював свою причетність до забезпечення якості послуг, які надаються споживачу і розумів свою роль у цьому процесі ; заохочувати спрямовані на підвищення якості зусилля через належне їх визнання і винагороду за досягнуті результати ; регулярно розглядати фактори стимулювання персоналу за забезпечення якості послуг ; застосовувати планове просування по службі і підвищення професійного рівня персоналу ; впроваджувати програми підвищення кваліфікації персоналу. Навчання дозволяє усвідомити необхідність змін і створює умови, які дають змогу домогтися змін і професійного росту. До важливих елементів професійного росту належать: підготовка виконавців у сфері управління якістю, в тому числі спеціалістів з розрахунку витрат на якість і оцінювання ефективності системи якості ; підготовка персоналу (не слід обмежувати лише тими, хто безпосередньо відповідає за якість ); проведення занять з персоналом організації, яка надає послуги, з вивчення політики у сфері якості, поставлених завдань і концепцій задоволення споживача ; реалізація ознайомлювальної програми з якості, яка передбачає проведення інструктажів і курсів підготовки нових працівників, а також курсів перепідготовки працівників із стажем ; застосування методик визначення і перевірки того, наскільки підготовка, яку пройшов персонал, відповідає потребам організації ; необхідність ретельного встановлення вимог до персоналу для офіційної атестації, а також надання, в разі потреби, допомоги та підтримки ; оцінювання виконавського рівня персоналу з метою виявлення його потреб у професійному рості і потенційних можливостей. Персонал, який надає послуги, особливо працівники, що мають безпосередній контакт із споживачем, повинні знати правила ділового спілкування і мати відповідні навички. Вони повинні бути здатні створити життєдіяльний трудовий колектив, який би міг належно взаємодіяти зі сторонніми організаціями та їх представниками для того, щоб послуги надавалися вчасно і без зауважень. Колективні заходи, наприклад, загальні збори з обговорення питань підвищення якості, можуть бути ефективними з погляду налагодження взаємин між працівниками і можуть сприяти залученню працівників до участі у вирішенні проблем і їх співпраці. Регулярне спілкування з колективом організації, яка надає послуги, повинно стати правилом для всіх рівнів керівництва. Важливим інструментом такого спілкування і виконання пов’язаних з наданням послуги робіт є наявність відповідної інформаційної системи. До методів ділового спілкування належать: проведення керівництвом оперативних нарад; проведення засідань з обміну інформацією; використання документально оформленої інформації; застосування засобів інформаційної технології. Матеріальними ресурсами, необхідними для виконання пов’язаних з наданням послуг робіт, є : обладнання і фонди, які забезпечують надання послуг; виробничі потреби, наприклад, у пристроях, транспортних засобах й інформаційних системах; засоби оцінювання якості, оснащення і програмне забезпечення ЕОМ; робоча і технічна документація. 2.5. Структура системи якості Організація, яка надає послуги, повинна розробити, документально оформити, впровадити і підтримувати в робочому стані систему якості як засіб проведення прийнятої у сфері якості послуг політики і виконання поставлених завдань. Робочі елементи системи якості описані в розділі 3. Структура елементів системи якості повинна забезпечувати належне управління всіма робочими процесами, які визначають якість послуг, гарантувати їх належний рівень. Особливу увагу в системі якості слід приділяти профілактичним заходам, які дозволяють попередити появу проблем, не применшуючи значення можливості реагування на недоліки у разі їх виникнення і їх виправлення. У рамках системи якості повинні бути розроблені методики, що встановлюють вимоги до здійснення всіх пов’язаних з виконанням послуги процесів, включаючи три основоположні процеси ( маркетинг, проектування і надання послуги ), які функціонують в петлі якості. Якість послуги, як вона сприймається споживачем, безпосередньо визначається тими процесами, а також діями, пов’язаними із заходами, що виконуються за результатами зворотного зв’язку з якості послуг, сприяють підвищенню їх якості, а саме : з оцінюванням наданої послуги постачальником ; з оцінюванням отриманої послуги споживачем ; з перевірками якості реалізації всіх елементів системи якості і ефективності. Зворотний зв’язок з якості повинен бути встановлений і між елементами петлі якості, які взаємодіють між собою. 2.6. Документація з якості і протоколи якості Повинні бути встановлені всі елементи послуги, вимоги і положення, що включаються до системи якості, і на них повинна бути оформлена документація як складова частина системи документації організації, яка надає послуги. До складу документації на систему якості входять : настанови з якості повинні описувати систему якості, служити постійно чинним документом і містити: викладення політики у сфері якості ; викладення завдань у сфері якості ; структуру організації із зазначенням обов’язків працівників ; опис системи якості із зазначенням всіх елементів і положень, які входять до неї ; викладення прийнятих в організації методів роботи щодо забезпечення якості ; склад і порядок розсилання документації на систему якості. програма якості повинна містити опис конкретних методів щодо забезпечення якості, ресурсів і послідовності операцій з виконання конкретної послуги. методики. Це письмові положення, що встановлюють призначення і галузь діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживачів, у рамках організації, яка надає послуги. У них зазначається порядок здійснення такої діяльності, управління нею і реєстрація. Методики повинні бути узгодженими і доступними для персоналу, мають бути зрозумілі всім, кого безпосередньо стосуються; протоколи якості містять відомості : про ступінь виконання завдань у сфері якості ; про рівень задоволення чи незадоволення споживачів наданими їм послугами ; про результати функціонування системи якості для проведення аналізу і підвищення якості послуг ; для аналізу з метою визначення тенденцій зміни якості : про виконавський рівень субпідрядників ; про рівень кваліфікації і підготовки персоналу ; про порівняльні оцінки з погляду конкурентоспроможності . Під час роботи з протоколами якості повинні бути передбачені: перевірка на достовірність ; простота пошуку ; зберігання протягом встановленого строку; захист від пошкодження, втрати чи погіршення стану під час зберігання. Керівництву організації слід встановити порядок доступу до протоколів якості. Вся документація повинна бути розбірливою, чіткою і легко ідентифікованою, містити строк дії ( в тому числі дату перегляду ) і мати вказівку про статус її затвердження. Повинні бути встановлені методи контролю за випуском, розсиланням і переглядом документів. Ці методи мають передбачати : затвердження документації уповноваженими особами ; випуск документації і наявність її на тих дільницях, де ця інформація необхідна ; зрозумілість та доступність інформації для користувачів ; вилучення застарілої документації. Слід регулярно проводити внутрішні перевірки якості, що мають на меті перевірку впровадження системи якості та її ефективності, а також ступеня дотримання технічних умов на послугу, технічних умов на надання послуги і технічних умов на управління якістю. Внутрішні перевірки якості повинні плануватися, проводитися і реєструватися згідно з документально оформленими методиками незалежним компетентним персоналом, що не пов’язаний з видами діяльності чи з ділянками, що перевіряються. Висновки за результатами перевірки якості підлягають документальному оформленню і передачі вищому керівництву. Керівництво, яке відповідає за діяльність, що перевіряється, повинно за результатами перевірок якості забезпечувати вжиття необхідних коригувальних дій. Проведення коригувальних дій за результатами попередніх перевірок якості та їх ефективності підлягає оцінюванню. 2.7. Безпосередня взаємодія із споживачами Керівництво повинно налагодити ефективну взаємодію між споживачами і персоналом організації, яка надає послуги. Це – вирішальний фактор, що визначає, яке враження складеться у споживача про якість послуги. Керівництво може впливати на таке враження, створюючи імідж організації, який визначається практичними діями, спрямованими на задоволення потреб споживача. Цей імідж, створений персоналом усіх рівнів, відіграє вирішальну роль у відносинах між організацією і споживачами. Персонал, що має прямі контакти із споживачем, є важливим джерелом інформації, яка застосовується в процесі підвищення якості. Керівництво повинно регулярно аналізувати методи налагодження контактів із споживачами. Спілкування із споживачами передбачає вислуховування їх та надання їм необхідної інформації. Слід негайно реагувати на труднощі у спілкуванні чи взіємодії із споживачами, у тому числі внутрішні. Зважаючи на ці труднощі, роблять висновки про те, які ланки процесу надання послуги вимагають покращання. Ефективне спілкування із споживачами передбачає : опис послуги, її обсягу, можливості та строки її надання ; зазначення майбутньої вартості послуги ; роз’яснення взаємозв’язку між послугою, її наданням та вартістю ; пояснення споживачам характеру прояву можливих неполадок і шляхів їх усунення ; забезпечення інформування споживачів про те, якою мірою від них залежить якість послуги ; наявність адекватних і легко доступних засобів ефективного спілкування зіставлення запропонованої послуги з реальними потребами споживача. Враження споживача про якість послуги часто складається у процесі спілкування з персоналом організації, яка надає послуги, і ознайомлення з її можливостями. 2.8. Робочі елементи системи якості 2.8.1. Процес маркетингу Завдання маркетингу полягає у визначенні та стимулюванні потреби в послузі та попиті на неї. Для збору інформації про ринок можна вдаватися до опитів та співбесід. Керівництву слід ввести методики планування і проведення заходів щодо вивчення ринку. Елементи, пов’язані із забезпеченням якості маркетингу, повинні містити : визначення потреб і очікувань споживачів стосовно запропонованої послуги ( наприклад, смаків споживачів, класу послуги і очікуваної надійності, можливості надання, передбачуваних очікувань споживачів чи тенденцій попиту); додаткові послуги ; урахування діяльності конкуруючої сторони і рівня послуг, що нею надаються ; аналіз законодавства ( наприклад, з охорони здоров’я, безпеки і охорони навколишнього середовища ) і відповідних національних та міжнародних стандартів і кодексів ; аналіз і врахування вимог споживачів, даних щодо виконання послуги і контрактної інформації ( відповідні короткі огляди проаналізованих відомостей повинні доводитися до відома персоналу, що зайнятий проектуванням і наданням послуг ) ; проведення консультацій з усіма зацікавленими підрозділами організації з метою підтвердження їх зобов’язання і спроможності виконати вимоги, що висуваються до якості послуги ; застосування методів управління якістю. Зобов’язання постачальника перед споживачами можуть бути узгоджені між організацією, яка надає послуги, і її споживачами і викладені у прямій чи посередній формі. Прямі зобов’язання постачальника, наприклад, гарантії, підлягають відповідному документальному оформленню. Перш ніж опублікувати документально оформлені зобов’язання, слід проаналізувати, чи відповідають вони: документації з якості ; можливостям постачальника ; нормативним і законодавчим вимогам. Короткий опис послуги повинен містити посилання на ці зобов’язання. Якщо зобов’язання постачальника офіційно оформлені, ефективна взаємодія із споживачами відіграє особливо велику роль. Результати вивчення ринку, проведеного аналізу і узгоджених зобов’язань постачальника після прийняття рішення про надання послуги повинні бути включені в короткий опис послуги. У короткому описі послуги зазначаються потреби споживачів і відповідні можливості організації, яка надає послуги, у вигляді сукупності вимог та інструкцій, на підставі яких надається послуга. Перш ніж розробляти послугу, керівництво повинно ввести методики планування, організації і реалізації початку надання послуги, а, у разі необхідності, і її можливого зняття. До обов’язків керівництва повинно входити забезпечення всіма необхідними ресурсами, засобами і оснащенням згідно з прийнятими графіками виконання кожного процесу, необхідного для початку надання послуги. При цьому повинні бути визначені особи, які відповідають за внесення у вимоги до послуги та її надання чітких положень щодо безпеки, можливої відповідальності за якість і засобів зведення до мінімуму ризику для персоналу, споживачів і навколишнього середовища. Будь-яка реклама повинна відображати її технічні умови і будуватися з урахуванням того, як буде сприйнята якість наданої послуги споживачем. Функція маркетингу повинна враховувати ризик відповідальності за незадовільну якість і фінансові наслідки перебільшеного чи необгрунтованого рекламування послуги. 2.8.2. Процес проектування Процес проектування послуги передбачає розроблення на її базі короткого опису як технічних умов на послугу, так і технічних умов на її надання і управління якістю, з відображенням можливостей організації ( тобто завдань, політики і витрат). Технічні умови на послугу встановлюють зміст послуги, що надається, в той час як технічні умови на надання послуги встановлюють засоби і методи їх надання. Технічні умови на управління якістю встановлюють методи оцінювання характеристик послуги та її надання, а також управління ними. Всі три види розроблення – технічних умов на послугу, технічних умов на надання послуги і технічних умов на управління якістю – взаємопов’язані і в ході всього процесу проектування взаємно узгоджуються. Діаграми є зручним засобом відображення всіх видів робіт, їх зв’язків і взаємозалежностей. Принципи управління якістю слід застосовувати і до самого процесу проектування. Керівництво повинно розподілити обов’язки з проектування послуги і забезпечити ознайомлення всіх, хто бере участь у проектуванні, з обов’язками щодо забезпечення якості послуги. попередження недоліків послуги на цьому етапі є дешевшим, ніж їх усунення під час надання послуги. Обов’язки з проектування повинні охоплювати : планування, підготовку, затвердження, супроводження і контроль технічних умов на послугу, технічних умов на надання послуги, і технічних умов на управління якістю послуги ; визначення переліку продукції і послуг, які необхідно закупити для забезпечення процесу надання послуги ; аналіз проекту на кожній стадії процесу проектування ; перевірку того, що процес проектування послуги, у тому вигляді, як він реалізований на практиці, відповідає короткому опису технічних вимог до послуги ; внесення змін у технічні умови на послугу, технічні умови на надання послуги, і технічні умови на управління якістю послуги за результатами зворотного зв’язку чи з інших причин, у разі потреби. Під час розроблення технічних умов на послугу, технічних умов на надання послуги і технічних умов на управління якістю важливо: запланувати коливання попиту на послугу ; провести аналіз, який дозволяє передбачити наслідки можливих систематичних і випадкових відмов, а також тих аспектів відмов послуги, які піддаються контролю з боку постачальника ; розробити плани на випадок непередбачених витрат, які пов’язані з послугою. Технічні умови на послугу повинні містити повне і точне викладення послуги, що надається, зокрема: 1) чіткий опис характеристик послуги, які оцінюються споживачем ; 2) норму прийнятності для кожної характеристики послуги . Технічні умови на надання послуги повинні містити методики надання послуги, які описують методи, що використовуються в процесі надання послуги, і включають : чіткий опис характеристик надання послуги, від яких безпосередньо залежить рівень її виконання; норми прийнятності для кожної характеристики надання послуги ; вимоги до ресурсів, із детальним зазначенням типів і кількості обладнання і допоміжних засобів, необхідних для виконання послуги, відповідно до технічних умов на неї; необхідну чисельність і кваліфікацію персоналу; – відповідальність субпідрядників за продукцію і послуги, що ними надаються. Технічні умови на надання послуги повинні враховувати мету, політику і можливості організації, яка надає послуги, а також будь-які вимоги у сфері охорони здоров’я, безпеки навколишнього середовища та інші законодавчі вимоги. Проектуючи процес надання послуг, зручно розбивати його на окремі робочі етапи із складанням методик, що описують виконувані на кожному етапі роботи. Особлива увага повинна приділятись взаємозв’язкам між окремими робочими етапами. Прикладами робочих етапів є : надання інформації про послуги, що пропонуються споживачу ; прийняття замовлення ; підготовка до виконання і надання послуги ; виписування рахунків і стягнення платежів за послугу . При такому розбитті можна користуватися детальними діаграмами процесу надання послуги. Закуплені продукція і послуги можуть бути вирішальними факторами якості, вартості, ефективності і надійності тих послуг, що надаються організацією. Планувати, контролювати і перевіряти закупівлю продукції і послуг слід на тому самому рівні, що й інші види внутрішньої діяльності. Організація, яка надає послуги, повинна встановити робочі стосунки з субпідрядниками, налагодивши і зворотний зв’язок. Це дозволить дотримуватись програми постійного підвищення якості і оперативно вирішувати всі спірні питання з якості, а то і взагалі уникати їх. Вимоги до постачання повинні передбачати, як мінімум, таке: 1. наявність замовлень на постачання у вигляді описів або специфікацій; 2. вибір кваліфікованих субпідрядників ; 3. узгодження вимог до якості і вимог до забезпечення якості ; 4. узгодження методів забезпечення і перевірки якості ; 5. порядок вирішення спірних питань з якості ; 6. засоби контролю продукції і послуг, що надходять ; 7. протоколи якості продукції і послуг, що надходять . Вибираючи субпідрядника, організація, що надає послуги, повинна брати до уваги : результати оцінювання безпосередньо у субпідрядника його можливостей і (або) необхідних для забезпечення якості елементів його системи якості; оцінювання зразків продукції, яку постачає субпідрядник ; статистику стосунків з даним субпідрядником або аналогічними субпідрядниками; результати перевірки аналогічних субпідрядників ; досвід інших споживачів . Надаючи обладнання в користування споживачу, організація, яка надає послуги, несе відповідальність за його відповідність призначенню і наявність письмових інструкцій з його експлуатації . У разі потреби організація, що надає послуги, повинна ідентифікувати і реєструвати джерело всякої продукції чи послуги, що входить до складу послуги, яка нею надається, призначивши відповідальних за перевірку послуги та інші дії, пов’язані з процесом надання послуги, з тим, щоб забезпечити її простежуваність у випадку виявлення невідповідності вимогам, надходження претензій від споживачів і притягнення організації до відповідальності за незадовільну якість послуги. Організація, яка надає послуги, повинна налагодити ефективний контроль за вантажно-розвантажуваними роботами з майном споживача, за яке вона несе відповідальність чи яке використовує у процесі надання послуги, а також за його зберігання, пакування, доставку та цілість. Управління якістю слід розглядати як невід’ємну складову частин пов’язаних з виконанням послуги процесів: маркетингу, проектування і надання послуги. Розроблені технічні умови на управління якістю повинні передбачати ефективне управління кожним таким процесом з тим, щоб послуга завжди відповідала своїм технічним умовам і задовольняла споживача. Проектування управління якістю містить: визначення ключових видів діяльності в рамках кожного процесу, які істотно впливають на виконання зазначеної послуги ; аналіз ключових видів діяльності з метою відбору тих характеристик, вимірювання і контроль яких забезпечать якість послуги; визначення методів оцінювання відібраних характеристик ; визначення способів впливу на ці характеристики або управління ними в заданих межах. Застосування принципів управління якістю до процесу надання послуг може бути проілюстровано на такому прикладі послуг ресторану : а) для послуг ресторану ключовим видом діяльності можна прийняти приготування страви і те, як від нього залежить своєчасність обслуговування клієнта; б) характеристикою такої діяльності, яка підлягає вимірюванню, може бути витрачений на приготування страви час; в) як метод оцінювання цієї характеристики можна застосувати вибірковий хронометраж часу, який витрачається на приготування та подачу страви; г) за рахунок раціонального розташування персоналу і розміщення вихідної сировини можна було б забезпечити, щоб така характеристика виконання послуги, як своєчасність обслуговування, перебувала в заданих межах. Після завершення кожного етапу проектування послуги повинен проводитися офіційно оформлюваний документами аналіз його результатів на відповідність короткому опису послуги. Наприкінці кожного етапу проектування слід проводити аналіз виконаної роботи з тим, щоб забезпечувалась її відповідність вимогам : пунктів технічних умов на послугу, що стосуються потреб споживачів і їх задоволення; пунктів технічних умов на надання послуги, що стосуються вимог до послуги ; пунктів технічних умов на управління якістю, що стосуються управління процесами, пов’язаними з виконанням послуги. Кожний такий аналіз проекту повинен проводитися за участю представників усіх підрозділів, функції яких впливають на якість послуги, залежно від розглядуваного етапу. Під час аналізу проекту повинні виявлятися і прогнозуватися можливі вузькі місця і невідповідності та оцінюватися заходи, що забезпечують : відповідність повних технічних умов на послугу і технічних умов на надання послуги вимогам споживача ; адекватність технічних умов на управління якістю з погляду наявності в них точних даних про якість послуги, що надається. Нові і змінені послуги і процеси їх надання повинні підлягати затвердженню, що засвідчує закінчення їхнього розроблення і здатність послуги задовольняти потреби споживачів як в очікуваних, так і в несприятливих умовах. Процедура затвердження повинна бути визначена, запланована і проведена до початку надання послуги. Результати затвердження повинні бути оформлені документами. До початку надання послуги повинно бути перевірене виконання таких положень : ця послуга узгоджується з потребами споживача ; процес надання послуги є повністю відпрацьованим ; забезпечені відповідні ресурси для виконання зобов’язань щодо послуги, зокрема матеріальні і людські ресурси ; послуга відповідає чинним зведенням правил, стандартам, кресленням і технічним умовам ; підготовлена інформація щодо користування послугою, яка надається споживачам. Слід періодично проводити процедуру перезатвердження послуги, які дозволяють впевнитися в тому, що послуга продовжує задовольняти вимоги споживача і відповідає своїм технічним умовам, а також виявити резерви підвищення якості надання послуги і управління ним. Процедуру перезатвердження слід планувати і оформляти документами, при цьому необхідно враховувати фактичний досвід надання послуги, вплив внесених до послуги і відповідних процесів змін, адекватності методик, інструкцій, настанов і пропозицій про зміну. Технічні умови на послугу, технічні умови на надання послуг і технічні умови на управління якістю є основними документами на послугу і підлягають зміні лише при наявності вагомої підстави і після належного розгляду. Управління внесенням до проекту змін полягає в документальному оформленні змін до вимог і методик та їхньому проведенні після затвердження і введення в дію початкових технічних умов. Таке управління повинно забезпечувати: визначення необхідності зміни, перевірку таких даних та їх надання для аналізу і перепроектування відповідної частини послуги ; належне планування, документальне оформлення, затвердження, впровадження і реєстрацію змін, що стосуються технічних умов ; участь у розгляді і затвердженні змін представників усіх підрозділів, яких ці зміни стосуються ; оцінювання впливу змін з метою підтвердження того, що вони дають очікуваний результат і не знижують якості послуги ; повідомлення споживачів у разі, якщо зміни, що вносяться до проекту, стосуються характеристик і рівня виконання послуг. 2.8.3. Процес надання послуги Керівництво повинно розподілити конкретні обов’язки між усім персоналом, що задіяний у процесі надання послуги, у тому числі передбачити отримання оцінок з боку постачальника і споживача. Надання послуги споживачам передбачає: дотримання заданих технічних умов на надання послуги; контроль за дотриманням технічних умов на послугу; коригування процесу у разі виявлення відхилень. Управління якістю повинно стати невід’ємною частиною надання послуги. Воно складається з: вимірювання і перевірки ключових видів діяльності в рамках процесу надання послуги з метою уникнення небажаних тенденцій незадоволення споживача; самоконтролю залученого до надання послуги персоналу як невід’ємної частини вимірювання параметрів процесу; остаточного, при невід’ємній взаємодії зі споживачем, оцінювання постачальником послуги, що надається, для визначення перспектив стосовно її якості. Надана споживачем оцінка послуги – це остаточна міра якості послуги. Реакція споживача може бути негайною, може проявитися через певний час або заднім числом. Часто, оцінюючи надану послугу, споживач виходить лише із своєї суб’єктивної думки. Споживачі рідко за своєю ініціативою повідомляють організацію, яка надає послуги, про свою оцінку наданої їм послуги. У разі свого незадоволення послугами споживачі скоріше всього припинять користуватися ними чи купувати їх, не повідомляючи про це організацію, яка надає послуги, тобто не дозволяючи їй виконати відповідні коригувальні дії. Враження задоволення споживача на підставі відсутності претензій може привести до помилкових висновків. Організація, яка надає послуги, повинна ввести практику постійного оцінювання і визначення ступеня задоволеності споживача. При такому оцінюванні повинні виявитися як позитивні, так і негативні відгуки та їх ймовірний вплив на майбутню діяльність організації. Оцінюючи задоволення споживача, основну увагу треба приділяти тому, наскільки короткий опис послуги, технічні умови на неї і на її надання, а також процес надання послуги відповідають потребам споживача. Організація, яка надає послуги, часто вважає, що послуга, яка нею надається, є доброю, проте споживач може з цим не погоджуватися, відзначаючи неадекватність технічних умов, процесів або критеріїв. Оцінку наданої послуги, яку дає споживач, слід зіставляти з уявленням та оцінкою самого постачальника, щоби визначити, чи збігаються ці два критерії якості і чи є необхідність вжиття заходів щодо підвищення якості послуги. Повинен реєструватися статус робіт, які виконуються на кожному етапі процесу надання послуги, що дозволяє визначати ступінь дотримання технічних умов на послугу і задоволення споживача. Виявлення випадків невідповідності послуг поставленим до них вимогам та інформування про це є завданням і обов’язком кожного працівника організації, яка надає послуги. Слід робити все можливе для виявлення потенційних невідповідностей послуги до того, як вони проявляться у споживача. У системі якості повинні бути передбачені обов’язки і відповідальність за виконання коригувальних дій. У разі виявлення невідповідності слід її зареєструвати, проаналізувати і усунути. Коригувальні дії часто виконують у два етапи, перший з яких полягає в негайних заходах щодо задоволення потреб споживача, а другий – в оцінюванні головної причини невідповідності і плануванні будь-яких необхідних довгострокових коригувальних дій, які дозволяють попереджувати повторний прояв виявленого недоліку. Довгострокові коригувальні дії повинні бути пропорційні до величини впливу виявленого недоліку. При проведенні коригувальних дій слід контролювати їх ефективність. Повинні бути впроваджені методики контролю і супроводження системи вимірювання параметрів послуги. У засоби управління входять: будь-яка кваліфікація персоналу, методики вимірювання параметрів, будь-які аналітичні моделі програмного забезпечення, що застосовуються для проведення вимірювань та випробувань. Вся діяльність з проведення вимірювань та випробувань, у тому числі опитування і анкетування споживачів, повинна пройти випробування на дієвість і надійність. Застосування, калібрування і утримання всього вимірювального і випробувального обладнання, що застосовується для виконання послуг чи оцінювання їх якості, має перебувати під контролем, що забезпечувало б упевненість у рішеннях, що приймаються, чи в діях, які вживаються на підставі знятих показників. Похибку вимірювань слід зіставляти з тією, що закладена до вимог, і, якщо виявлено відхилення від вимог до точності чи допусків, слід вжити необхідні заходи. 2.8.4. Аналіз рівня виконання послуги та його підвищення Треба практикувати постійне оцінювання функціонування процесів виконання послуг, що дозволяє виявляти резерви підвищення якості послуг і активно реалізовувати їх. Для проведення такого оцінювання керівництву слід створити і підтримувати в робочому стані інформаційну систему із збору і поширення даних з усіх відповідних джерел. Керівництво повинно призначити відповідальних за ведення інформаційної системи і за підвищення якості послуг. Дані про показники виконання послуги отримують на підставі : оцінки з боку постачальника (з урахуванням управління якістю); оцінки з боку споживача (з урахуванням реакції споживача, його претензій та інформації зворотного зв’язку, яка ним вимагається); перевірок якості. Аналіз цих даних дозволить визначити ступінь виконання вимог до послуг і виявити резерви підвищення якості послуги, а також результативності і ефективності її надання. Для досягнення результативності і ефективності збір та аналіз даних слід проводити цілеспрямовано, упорядковано і за планом, не допускаючи безладдя. Основна мета аналізу даних повинна полягати у з’ясуванні причин систематичних помилок та їх попередженні. Причина, що лежить в основі помилки, не завжди очевидна, проте слід намагатися виявити її. Це стосується і помилок, які вносяться виконавцями і рідко виникають довільно, а переважно викликані конкретними причинами. Дуже часто помилки, які відносять на рахунок персоналу чи споживачів, насправді пояснюються недоліками функціонування послуг, які зумовлені складністю операцій чи неадекватністю методик, умов навколишнього середовища, робочих умов, підготовки персоналу, інструкцій чи ресурсів. Сучасні статистичні методи застосовні до більшості аспектів збору і використання даних, чи то мається на увазі досягнення глибшого розуміння потреб споживачів – для управління процесом, вивчення можливостей, прогнозування чи вимірювання якості для полегшення прийняття рішень. Повинна бути в наявності програма постійного підвищення якості послуг, а також ефективності і результативності всього циклу виконання послуги, зокрема заходи з визначення: характеристики, поліпшення якої найвигідніше з погляду як споживача, так і організації, яка надає послуги ; будь-яких змін у потребах ринку, що можуть вимагати зміни класу послуг, які надаються ; будь-яких відхилень від установлених параметрів якості послуги внаслідок неефективності чи недостатності закладених до системи якості засобів контролю ; резервів зниження витрат при збереженні і підвищенні рівня якості послуг, що надаються. (тут вимагаються системні методи кількісного оцінювання витрат і прибутку). Діяльність з підвищення рівня якості повинна бути спрямована на виконання як термінових, так і перспективних завдань підвищення якості, і повинна включати : визначення того, які дані підлягають збору; аналіз даних і приділення першочергової уваги тим видам діяльності, які чинять найбільш негативно впливають на якість послуг; передачу результатів аналізу за допомогою зворотного зв’язку оперативному керівництву з рекомендаціями щодо невідкладного підвищення якості; періодичне інформування вищого керівництва для аналізу рекомендацій щодо перспектив підвищення якості. Працівники різних підрозділів організації, яка надає послуги, котрі працюють разом, здатні висувати плідні ідеї щодо підвищення якості і зниження витрат. Керівництву слід заохочувати персонал всіх ланок робити свій внесок у програми підвищення якості, відзначаючи їх зусилля і участь. Розділ 3. Системи управління якістю відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000. 3.1. Склад міжнародних стандартів Технічним комітетом ISO/TK 176 була здійснена велика робота з узагальнення накопиченого національного досвіду з розроблення, впровадження та функціонування систем якості та відповідних стандартів підприємств (фірм, міжфірмових), на підставі якої було підготовлено та в 1987 р. опубліковано п`ять міжнародних стандартів на системи якості, що отримали в ISO індекс серії 9000, а саме: ISO 9000, 9001, 9002, 9003, 9004. Міжнародні стандарти ISO серії 9000 не стосуються конкретного сектора промисловості чи економіки. Сукупно вони являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору та побудови елементів системи якості. Міжнародні стандарти ISO серії 9000 містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок запровадження цих елементів тїєю чи іншою організацією. Ці міжнародні стандарти не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають неоднакові потреби. Побудова та шляхи впровадження системи якості повинні обов`язково враховувати конкретні завдання організації, виготовлювану нею продукцію і застосовувані процеси, а також конкретні методи праці, що вона застосовує. За роки, що пройшли від часу опублікування цих стандартів, вони отримали широке визнання та розповсюдження. Більш ніж 50 країн світу прийняли їх як національні. Після розповсюдження міжнародних стандартів почався процес їх широкого застосування під час сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а також вимог до експертів, які здійснюють перевірку систем. З цією метою ISO/TK 176 підготував та опублікував у 1990-1991 р.р. міжнародний стандарт ISO 10011 у трьох самостійних частинах. Перша частина цього стандарту містить вимоги щодо процедури перевірки, друга – кваліфікаційні критерії для експертів-аудиторів з перевірки систем якості, третя – положення з управління програмою перевірок. Стандарт ISO 10012 містить вимоги щодо якості вимірювального обладнання. З розвитком теорії і практики забезпечення якості вдосконалюються і стандарти ISO. Оскільки всі стандарти, розроблені та видані ISO, підлягають регулярному перегляду, то в 1990 р. ISO/TK 176 прийняв стратегію перегляду стандартів ISO серії 9000. Згідно з нею він здійснив перегляд стандартів ISO 9000, ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003, ISO 9004, які були опубліковані в 1987 р. Нова редакція цих стандартів затверджена та опублікована в 1994 р. Переглянута редакція стандартів ISO серії 9000 містить зміни, що забезпечують зручніше користування стандартами. При цьому забезпечена наступність їх затосування та впровадження , тому що основні принципи побудови та склад основоположних стандартів не змінилися стосовно видання 1987 р. Крім основоположних стандартів, нові редакції яких були опубліковані в 1994 р., протягом 1991-1993 р.р. стали чинними їх нові частини (9000-2, 9000-3, 9004-2, 9004-3, 9004-4), які значно поширюють сферу дії основоположних стандартів або деталізують її. Додатково було розроблено й термінологічний стандарт з якості (ISO 8402), опублікований в 1986 р., а в 1994 р. була опублікована його нова редакція. Видання основоположного міжнародного стандарту ISO 9000-1 було підготовлено Підкомітетом ПК2 "Системи якості" Технічного комітету ISO/TK 176 "Управління якістю і забезпечення якості". Перше видання стандарту ISO 9000-1 анулює і замінює стандарт ISO 9000:87. Це – перший перегляд. Першу частину стандарту ISO 9000, яка відіграє роль путівника для всієї серії та надає пояснення основних понять в сфері якості, що зустрічаються в стандартах ISO серії 9000, було значно розширено. Стандарт ISO 9000 нині складається з таких частин під загальною назвою "Стандарти з управління якістю і забезпечення якості": - Частина 1: Настанови щодо вибору і застосування. - Частина 2: Настанови щодо застосування ISO 9001, ISO 9002 та ISO 9003. - Частина 3: Настанови щодо застосування ISO 9001 до розроблення, поставляння та супроводження програмного забезпечення. - Частина 4: Настанови щодо управління програмою надійсності. Інший основоположний міжнародний стандарт ISO 9004-1 було також підготовлено Підкомітетом ПК2 "Системи якості" ISO /TK 176. Перше видання стандарту ISO 9004-1 , що анулює і замінює стандарт ISO 9004:1987, підготовлено за результатами аналізу зауважень до останнього. Оскільки стандарт ISO 9004 був розширений і перероблений у набір частин, то було вирішено, що перероблена редакція ISO 9004 1987 р.стане першою частиною набору, а саме ISO9004-1. Розглядаючи зауваження, робоча група 12 ПК 2 ISO/ТК 176 виходила з таких міркувань: ІSO 9004 – це документ для застосування всередині організацій. Він не містить настанов щодо застосування ISO 9001, ISO 9002 або ISO 9003, так як для цього призначений ISO 9000-2. З причин редагування у виданні 1994 року була збережена побудова документа 1987 року. При наступному ґрунтовному перегляді, що відбудеться через п`ять років, побудову всіх чотирьох стандартів – ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003 та ISO 9004 – буде змінено та взаємоузгоджено. Зміни, внесені до цього видання, переважно пов`язані з редагуванням, що здійснено для приведення термінології у відповідність до ISO 8402 і врахування побажань повніше висвітлити потреби не лише виробничих галузей промисловості, але й переробних галузей і сфери послуг. Крім того, до цього видання введено низку нових понять управління якістю, наприклад, представлення всіх нових видів діяльності у формі процесів, що мають входи та виходи. Більше наголошено на планувальних та запобіжних діях. Для цього в розділах "Якість під час проектування та розроблення технічних умов" (розділ 8), "Якість процесів" (розділ 10) і "Управління виробничими процесами" (розділ 11) додатково розглядаються такі види діяльності, як процеси виготовлення, ідентифікації та пакування. Введено опис методів фінансової звітності про ефективність управління якістю. ISO 9004 складається з таких частин під загальною назвою "Управління якістю та елементи системи якості": - Частина 1: Настанови. - Частина 2: Настанови щодо послуг. - Частина 3: Настанови щодо перероблюваних матеріалів. - Частина 4: Настанови щодо поліпшення якості. - Частина 5: Настанови щодо програм якості. - Частина 6: Настанови щодо забезпечення якості під час управління проектуванням. - Частина 7: Настанови з управління конфігурацією. -Частина 8: Настанови щодо принципів системи якості та їх застосування для управління. Пакет міжнародних стандартів ISO 9001-94, ISO 9002-94, ISO 9003-94, підготовлений ПК2, анулює і замінює їх перше видання (ISO 9001, 9002, 9003:1987), яке зазнало технічного перегляду. Ці стандарти встановлюють вимоги до систем якості, які можуть застосовуватися в рамках забезпечення якості під час зовнішніх відносин організацій-постачальників. Моделі забезпечення якості, встановлені в цих стандартах, відображають три різні види вимог до системи якості, за допомогою яких постачальник може доводити її прийнятність, а інші сторони можуть оцінювати можливості постачальника. ISO 9001 Системи якості. Модель забезпечення якості процесів проектування, розроблення, виробництва, монтажу та обслуговування застосовується, коли постачальник повинен забезпечити відповідність певним вимогам в процесі проектування, розроблення , виробництва, монтажу та технічного обслуговування. ISO 9002 Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі виробництва, монтажу та обслуговування. Застосовується, коли постачальник повинен забезпечити відповідність певним вимогам в процесі виробництва, монтажу та технічного обслуговування. ISO 9003 Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі контролю готової продукції та її випробувань Застосовується, коли постачальник повинен забезпечити відповідність певним вимогам лише у процесі контролю готової продукції та ї випробувань. Слід зазначити, що вимоги до системи якості, що встановлюють ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003, є додатковими (неальтернативними) щодо технічних вимог, встановлених на продукцію. Цими стандартами встановлюються вимоги, визначаються елементи, з яких повинні складатися системи якості. Багато країн приймають стандарти ISO серії 9000 на системи якості як національні або розробляють національні стандарти на їх основі. 3.2. Ситуації, в яких застосовують системи якості та відповідні стандарти Згідно з ISO 9000-1 стандарти ISO серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях: а) отримання вказівок щодо управління якістю; б) контрактна, між першою та другою сторонами (постачальник-споживач); в) затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона; г) сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона. Організація-постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації з тих , що перелічені в пунктах а), б), в) та г)/, з якими може зіткнутися організація. У ситуації а) підвищиться власна конкурентоспроможність цієї системи та ефективно будуть виконані вимоги до якості продукції. У ситуації б) споживач може бути зацікавлений у певних елементах системи якості постачальника, які впливають на спроможність постачальника випускати продукцію, постійно дотримуючись вимог до неї, і на пов`язаний з цим ризик. Тому, зазначаючи певну модель забезпечення якості, споживач обумовлює в контракті, які елементи та процеси повинні входити до системи якості постачальника. У ситуації в) споживач оцінює систему якості постачальника. Постачальник може отримати офіційне підтвердження відповідності до стандарту. b b ? a†aaauuuoooooeuuuuuuuuuuuuYuuu & p i d p i ,®?eee?eUe?eee?eee?ee?eeeee oeeeaaaaaeOeee3/43/43/43/4? & F8 gdyii & & F9 gdyii `„? ? ? & gdyii o x i ? & & & gdyii ~¬ & Riaiiiiiia*aaiiiaaaaaaaa & $ 1/4 3/4 & gdyii & gdyii & iiaa?1/2?aaaa±aiiiiiii & & & & & & & & & & gdyii & iiiU???iii????Ae???UUU? & & & oeooeaaaaooeoeoeooeoeoeOoeoeoeaaoeaa & AE `„? & d?`„? „?`„?a$ oeoeoeioeoeoeoeoeaeoeoeOoeoeoeoeoeioeoeoeoeoeoe & „@ „?^„@ , . ® 0 2 X Z \ ^ ` b † ? ? ° ? ? ¶ U Ue ¤d[$ j j $ j! a$ $ j `„? `„? `„? `„?a$ ?‚‚‚v‚v‚v‚v‚‚ `„?a$ ococoococococoocoocococoo `„?a$ * ia**IA±Yaa*a*a*aaYa `„? `„?a$ ’ L u ^ `„? `„?a$ ` b ? ? ? ? ¶ ? ? 1/4 E E ? o o oe P X AE E i ? o o j `„? `„? + Z+ \+ `+ d+ f+ \- \3 `3 b3 o3 oe3 (4 *4 ,4 .4 24 44 64 84 †4 oeaTHaeaIAea?aTH?a?TH?a?TH?TH?aTH?aTH?aTHa§?”§?§‡?”?”??§ j ^„`„? j `„?a$ `„? `„?a$ jw j? j & d?`„? a a aea oeiaaaiaaOaOaEaaEaaaEaaE `„? J L * & & & & & & & & & & & F gdyii & ? ? ? & & & „?`„? & & $ E 2 ? h ??†††x††† & F & & F! & & F" & & F$ & & F & & F) & F & & F* & F+ & F & F & & & F, & F- & E & & F/ & F. & & & F1 & F4 & F2 & ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? & F3 ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ї, і постачальник зобов`язується підтримувати систему якості для всіх споживачів, якщо тільки в конкретному контракті не зазначено інакше. За такої форми сертифікації або реєстрації часто зменшується число та (або) масштаб оцінювань системи якості, що їх проводять споживачі. Окремий постачальник часто може опинятися в усіх згаданих ситуаціях. Постачальник може купувати частину матеріалів та комплектувальних виробів за стандартним описом без зазначення в контракті вимог до системи якості, а під час закупівлі інших – зазначити вимоги до системи якості в контракті. Той самий постачальник може продавати деяку свою продукцію в неконтрактних ситуаціях, за яких споживачі можуть як розраховувати, так іне розраховувати не сертифікацію системи якості, а іншу продукцію – продавати в контрактних ситуаціях. На свій розсуд постачальник може застосовувати один з двох підходів під час розгляду стандартів ISO серії 9000, які можуть бути названі "орієнтованим на керівництво" і "орієнтованим на акціонера". В обох випадках постачальнику необхідно спочатку звернутися до ISO 9000-1, що є путівником стосовно стандартів ISO серії 9000, і розібратися в основних поняттях і типах стандартів, що представлені в цій серії. Орієнтований на "акціонера" підхід є характерним для багатьох країн та секторів промисловості чи економіки. Фактором, що сприяє поширенню цього підходу, є все ширше застосування сертифікації чи реєстрації систем якості. При орієнтованому на "акціонера" підході постачальник спочатку запроваджує систему якості, яка б відповідала безпосереднім вимогам споживачів або інших зацікавлених сторін ("акціонерів"). Така система якості відповідає вимогам ISO 9001, ISO 9002 або ISO 9003 залежно від обраної моделі. Керівництво постачальника повинно відігравати провідну роль у такому підході, але ініціаторами вжиття заходів тут виступають зовнішні "акціонери". Здебільшого, постачальник виявляє, що досягнуте значне поліпшення якості продукції, зниження витрат та підвищення ефективності праці всередині організації. Водночас або через деякий час постачальник, можливо, започаткує програму заходів з управління якістю, спрямовану на подальше вдосконалення, для чого, базуючись на обраній моделі забезпечення якості, створить досконалішу систему якості. При орієнтованому на керівництво підході ініціатором заходів, передбачаючи нові потреби та тенденції ринку, виступає власне керівництво постачальника. При цьому спочатку користуються стандартом ISO 9004-1 (разом з іншими його необхідними частинами) згідно з вказівками, що в ньому містяться. Далі постачальник може звернутися до застосовного в його випадку стандарту з вимогами - ISO 9001, ISO 9002 або ISO 9003 – як моделі забезпечення якості, за допомогою якої він доведе відповідність своєї системи якості і можливо спробує заздалегідь, не очікуючи вимог споживача, провести її сертифікацію. Запроваджена при такому, орієнтованому на керівництво підході система якості, переважно, буде досконалішою та більш ефективною, ніж модель, використана для доведення відповідності системи якості. 3.3. Вибір і застосування міжнародних стандартів та системи якості 3.3.1. Загальні положення Для того, щоб управляти якістю, організаціям необхідно застосовувати міжнародні стандарти ISO серії 9000 для розроблення, впровадження та удосконалення своїх систем якості в ситуаціях, орієнтованих як на керівництво, так і на "акціонера". До серії 9000 стандартів ISO входять стандарти-настанови двох типів. Вказівки щодо застосування стандартів для забезпечення якості містяться в кількох частинах ISO 9000. Спеціальні вказівки щодо застосування стандартів для управління якістю містяться в частинах ISO 9004. Ці частини не призначені для інтерпретації вимог, що викладені в стандартах з забезпечення якості, проте вони можуть бути використаним довідковим матеріалом. Аналогічно як довідкові можуть використовуватися міжнародні стандарти ISO серії 10000. У всій серії 9000 стандартів ISO головна увага приділяється задоволенню потреб споживача, встановленню функціональних обов`язків та наголошується на важливості оцінювання ( в міру можливості) потенційних ризику і прибутків. Для створення і підтримання ефективної системи якості та її постійного вдосконалення слід враховувати всі ці аспекти. Особливу увагу слід приділити стандарту ISO 9004-1, що присвячений управлінню якістю всіх видів продукції і стосується всіх загальних категорій продукції і секторів промисловості чи економіки. Використовуючи ISO 9004-1, постачальник повинен відповідно до конкретної ситуації визначити, до якої міри застосовний кожний елемент системи якості і які конкретно методи та технології слід застосувати; у відповідних частинах стандартів ISO серії 9000 містяться детальніші вказівки. Нижче згідно із стандартом ISO 9000-1 наводяться вказівки, що дозволяють організаціям правильно обрати міжнародні стандарти ISO з серії 9000 і отримати корисну інформацію щодо впровадження в експлуатацію систем якості. 3.3.2. Вибір та застосування стандартів ISO 9000-1:1994. Стандарти з управління якістю і забезпечення якості. Частина 1: Настанови щодо вибору і застосування. До ISO 9000-1 слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості. Розширення глобальної конкуренції призводить до того, що споживач починає висувати дедалі жорсткіші вимоги щодо якості. Для того, щоб не втратити конкурентоспроможності і підтримувати високі економічні показники, організаціям-постачальникам потрібно впроваджувати все більш ефективні та дійові системи. ISO 9000-1 дає пояснення основних понять у сфері якості і містить настанови щодо вибору та застосування стандартів ISO серії 9000 з цією метою. 3.3.3. Настанови щодо застосування ISO 900-2:1993. Стандарти з управління якістю і забезпечення якості. Частина 2: Настанови щодо застосування ISO 9001, ISO 9002 абоISO 9003. До ISO 9000-2 слід звертатися в тому випадку, коли необхідна консультація щодо застосування ISO 9001, ISO 9002 або ISO 9003. Він містить вказівки стосовно впровадження положень розділів стандартів щодо забезпечення якості і особливо корисний на початковій стадії впровадження. 3.3.4. Програмне забезпечення ISO 9000-3:1993. Стандарти з управління якістю і забезпечення якості. Частина 3: Настанови щодо застосування ISO 9001 до розроблення, поставляння та супроводження програмного забезпечення. У стандарті ISO 9000-3 розглядається лише програмне забезпечення комп`ютерів. До ISO 9000-3 слід звертатися організаціям-постачальникам, що впроваджують систему якості відповідно до ISO 9001 на програмну продукцію чи продукцію з елементами програмного забезпечення. Процес розроблення, постачання та обслуговування програмного забезпечення відрізняється від аналогічного процесу стосовно більшості інших типів промислової продукції тим, що в ньому немає чітко вираженого етапу виробництва. Програмне забезпечення не "зношується", а отже, заходи щодо забезпечення якості на етапі проектування мають першорядне значення для кінцевої якості продукції. ISO 9000-3 містить вказівки, які пропонують відповідні засоби і методи, полегшують застосування ISO 9001 організаціями, що займаються розробленням, постачанням та обслуговуванням програмного забезпечення. 3.3.5. Надійність ISO 9000-4:1993. Стандарти з управління якістю і управління забезпечення якості. Частина 4: Настанови щодо управління програмою надійності. До ISO 9000-4 постачальнику слід звертатися у тих випадках, коли йому потрібно переконатися в забезпеченні характеристик надійності (безвідмовності, ремонтопридатності та готовності) продукції. Зростання необхідності суспільства у послугах у таких галузях як транспорт, енергетика, телекомунікації, інформаційні послуги приводить до підвищення вимог і очікувань споживача щодо якості послуг. Надійність продукції, що використовується для надання таких послуг, є вирішальним чинником їх якості. Стандарт ISO 9000-4 надає вказівки щодо управління програмою надійності. Він охоплює найважливіші характеристики комплексної програми надійності з планування, організації, розподілу ресурсів та управління ними з метою випуску продукції, яка б відзначалася надійністю і підлягала обслуговуванню. 3.3.6. Забезпечення якості: проектування, розроблення, виробництво, монтаж та обслуговування ISO 9001:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі проектування, розроблення, виробництва, монтажу та обслуговування. Звертатися до ISO 9001 і застосовувати його постачальнику потрібно у разі необхідності доведення своєї здатності управляти процесами як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає усім вимогам. Встановлені вимоги насамперед мають на увазі задоволення споживача за рахунок запобігання невідповідності на всіх етапах від проектування до обслуговування. Стандартом ISO 9001 встановлена відповідна модель забезпечення якості. 3.3.7. Забезпечення якості: виробництво, монтаж та обслуговування ISO 9002:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі виробництва, монтажу та обслуговування. Звертатися до ISO 9002 і застосовувати його постачальнику потрібно у разі необхідності доведення своєї здатності управляти процесами виробництва продукції, що відповідає усім вимогам. Стандартом ISO 9002 встановлена відповідна модель забезпечення якості. 3.3.8. Забезпечення якості: контроль готової продукції та її випробування ISO 9003:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі контролю готової продукції та її випробувань. Звертатися до ISO 9003 і застосовувати його постачальнику потрібно у випадку необхідності доведення відповідності продукції встановленим вимогам тільки на стадії контролю готової продукції та її випробувань. Стандартом ISO 9003 встановлена відповідна модель забезпечення якості. 3.3.9. Управління якістю ISO 9004-1:1994. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 1: Настанови. До ISO 9004-1 слід звертатися будь-якій організації, що має намір розробити та запровадити систему якості. Для того, щоб відповідати своєму призначенню, організація повинна забезпечити керованість технічними, адміністративними і людськими чинниками, що впливають на якість продукції, чи то обладнання, програмне забезпечення, перероблювані матеріали чи послуги. ISO 9004-1 містить опис обширного переліку елементів системи якості, що стосуються всіх етапів життєвого циклу продукції і відповідних заходів, з якого організація може обрати і застосувати елементи згідно зі своїми потребами. 3.3.10. Послуги ISO 9004-2:1991. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 2: Настанови щодо послуг. До ISO 9004-2 слід звертатися організації, яка забезпечує послуги або продукція якої містить елементи послуг. Характеристики послуг можуть відрізнятися від характеристик іншої продукції і можуть містити такі аспекти, як персонал, час очікування, час надання послуги, гігієна, довіра і послуги зв`язку, що постачаються безпосередньо кінцевому споживачеві. Остаточною мірою якості, часто дуже суб`єктивною, є оцінка споживача. ISO 9004-2 доповнює вказівки стандарту ISO 9004-1 стосовно продукції з категорії послуг. У ньому міститься опис понять, принципів і елементів систем якості, застосовних до всіх видів пропозицій щодо послуг. 3.3.11. Перероблювані матеріали ISO 9004-3:1993. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 3: Настанови щодо перероблюваних матеріалів. До ISO 9004-3 слід звертатися організації, продукцію якої (кінцеву чи проміжну) створюють через перетворення і вона має вигляд твердої речовини, рідини чи їх комбінацій (включаючи конкретні матеріали, бруски, дріт або листи). Така продукція, переважно, постачається в гуртових системах, таких як трубопроводи, барабани, мішки, баки, цистерни або рулони. Що стосується перевірки продукції у важливих точках виробничого процесу, то перероблювані (гуртом) матеріали завдають особливих труднощів, що зумовлено їх природою. При цьому зростає важливість застосування методик статистичного відбору та оцінювання, а також їх запровадження для здійснення управління процесами та встановлення технічних характеристик кінцевої продукції. ISO 9004-3 доповнює вказівки стандарту ISO 9004-1 стосовно продукції з категорії 7перероблюваних матеріалів. 3.3.12. Поліпшення якості ISO 9004-4:1993. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 4: Настанови щодо поліпшення якості. До ISO 9004-3 слід звертатися будь-якій організації, що бажає підвищити свою ефективність (незалежно від того, чи запровадила вона офіційну систему якості). Постійна мета управління всіми функціями на всіх рівнях організації повинна полягати у прагненні задовольняти споживача і постійно поліпшувати якість. ISO 9004-4 містить опис фундаментальних понять та принципів, керівних вказівок та методології (засобів та шляхів) поліпшення якості. 3.3.13. Перевірки якості (аудит) ISO 10011-1:1990. Настанови щодо перевірки систем якості. Частина 1: Перевірка. До ISO 10011-1 слід звертатись під час організації, планування, здійснення та документування перевірок систем якості. Він містить настанови щодо перевірки наявності та реалізації елементів системи якості і перевірки здатності системи забезпечувати досягнення заданих показників якості. 3.3.14. Експерти-аудитори якості ISO 10011-2:1991. Настанови щодо перевірки систем якості. Частина 2: Кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів з перевірки систем якості. До ISO 10011-2 слід звертатися у разі потреби відбору кадрів та підготовки експертів-аудиторів систем якості. Подаються настанови щодо критеріїв кваліфікації експертів-аудиторів систем якості. Містить настанови щодо освіти, підготовки, досвіду, персональних якостей та керівних здібностей, необхідних для виконання перевірки якості. 3.3.15. Керування проведенням перевірки якості ISO 10011-3:1991. Настанови щодо перевірки якості. Частина 3: Керування програмами перевірок. До ISO 10011-3 слід звертатися під час планування керування програмою перевірки якості. У ньому містяться настанови щодо керування програмами перевірок систем якості. Він узгоджується з іншими частинами ISO 10011. 3.3.16. Забезпечення якості під час проведення вимірювань ISO 10012-1:1992. Вимоги до забезпечення якості вимірювального обладнання. Частина 1: Система метрологічного підтвердження відповідності вимірювального обладнання. До ISO 10012-1 слід звертатися, якщо якість продукції чи процесу великою мірою залежить від можливості проводити точні вимірювання. У ньому встановлені основні характеристики системи підтвердження, які постачальник повинен використовувати щодо своїх засобів вимірювань. Він містить вимоги до засобів вимірювань постачальника щодо забезпечення якості, на підставі яких доводиться, що вимірювання виконуються з належною точністю та в належному порядку. Він містить детальніші вимоги порівняно з тими, що наводяться в ISO 9001, ISO 9002 та ISO 9003, і дає вказівки щодо впровадження. ЧАСТИНА 4. система сертифікації укрсепро Розділ 1. Науково-методичні відомості про поняття сертифікації Основні відомості про сертифікацію продукції Історію стандартизації і сертифікації починають розглядати з 20 століття, але ще наприкінці 18 століття відомий гомеопат Самуель Ганеман (1755-1843) вимагав сертифікувати лікарську сировину з рослин для того, щоб ліки, які купуються в різних аптеках, не дуже відрізнялися за якістю. Але того часу ця пропозиція зустріла опір аптекарів і Ганеман навіть залишив Лейпциг. Те, за що колись постраждав лікар, стало тепер обов‘язковою і вагомою частиною всього виробничого світу людини, що б вона не виробляла: їжу, інформацію, техніку, одяг. Сертифікацією визначають як дію, яка підтверджує за допомогою знаку або сертифіката відповідність виробу вимогам, визначеним стандартом або технічними умовами. За допомогою сертифікації третя сторона дає письмову гарантію, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам. Третьою називають сторону, яка не залежить від постачальника (перша сторона) і покупця (друга сторона). Слово “сертифікат” відомо в значенні документа, який складений за визначеною формою. Видача сертифіката, що супроводжує випуск і використання якого-небудь приладу, верстата або партії продукції, ще не означає, що проходить процес сертифікації. Цьому кінцевому акту має передувати комплекс робіт по створенню системи сертифікації. Система сертифікації – це система з власними правилами виконання процедури сертифікації та управління нею, вона забезпечує і гарантує достовірність сертифіката в найширшому розумінні цього слова, який охоплює всі аспекти виробництва, контролю і забезпечення якості продукції. Серед цих аспектів, насамперед, треба назвати технологічні, метрологічні, нормативно-технічні і правові. З погляду технології виробництва видача сертифіката має підтверджувати, що весь технологічний процес виготовлення даної продукції був витриманий у встановлених границях, що вихідні матеріали відповідали всім заданим вимогам, під час проходження виробу по всій технологічній ланці не було відмічено яких-небудь дестабілізуючих факторів або ознаки їх дії. Як метрологічне забезпечення сертифікат є свідоцтвом того, що всі вимірювальні прилади і засоби за всіма своїми метрологічними характеристиками повністю відповідають заданим вимогам і забезпечують достовірність всіх вимірювань і досліджень продукції на всіх етапах її створення. Метрологічне забезпечення сертифікації полягає в постійній “прив’язці” всіх робочих засобів вимірювання до єдиних еталонів – державних чи міжнародних. Оскільки сертифікат підтверджує відповідність конкретного виду продукції конкретному нормативно-технічному документу (стандарту чи технічним умовам), то дуже важливо, щоб ці документи були складені, підтверджені і зареєстровані в повній відповідності до правил системи сертифікації. З цього боку сертифікат підтверджує, що всі вимоги і норми, зафіксовані у стандарті або технічних умовах, забезпечуються в виробництві і перевіряються стандартними методами контролю якості. Мета, принципи та правила побудови і функціонування системи сертифікації, її структура, функції та порядок виконання цих функцій регламентовані нормативними документами міжнародних організацій із стандартизації і сертифікації, насамперед документами ISO, IEC, ILAC, Європейської співдружності, а також ДСТУ. До правових аспектів сертифікації належать питання поширення відповідальності за спостереженням правил процедури системи сертифікації в частині порядку атестації і підтвердження органів і служб, які здійснюють нагляд за сертифікацією, і проводять дослідження продукції і контроль її якості в процесі виробництва, приймання і поставки. У різних країнах використовують різні види систем сертифікації, але всі ці системи виникли для того, щоб відмежувати ринок низькоякісних товарів, які не відповідають вимогам стандартів. Так, одним з нагальних завдань становлення економіки України є створення ефективної державної системи сертифікації, що відповідає сучасним вимогам і визначається міжнародними організаціями. В Україні створена та розвивається державна система сертифікації продукції (УкрСЕПРО), принципи та правила побудови якої узгоджені з міжнародними, а діяльність регламентована національними керівними нормативними документами. 1.2. Основні терміни та визначення Основні терміни, визначення та поняття, що використовуються в Системі, відповідають ДСТУ 3230-95, 2462-94 та Закону України “Про захист прав споживачів”. Нормативний документ—документ, який містить правила, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів. Термін “нормативний документ” є родовим терміном, що охоплює такі поняття, як стандарти, документи технічних умов, зведення правил та регламенти. Відповідність—додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесу чи послуги. Якість – сукупність характеристик об’єкта, які стосуються його здатності задовольнити установлені та передбачені потреби. Управління якістю—такі напрямки виконання функції загального управління, які визначають політику, мету і відповідальність у сфері якості, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, оперативне управління якістю, забезпечення якості та покращення якості в межах системи якості. Планування якості—діяльність, яка встановлює мету і вимоги до якості та до застосування елементів системи якості. Забезпечення якості—усі планові та систематично виконувані в межах системи якості види діяльності, підтверджувані в разі потреби, необхідні для створення достатньої впевненості в тому, що об’єкт виконуватиме вимоги до якості. Система якості—сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю. Програма якості – документ, у якому регламентовано конкретні заходи у сфері якості, ресурси і послідовність діяльності щодо конкретної продукції, проекту чи контракту. Петля якості; спіраль якості—концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість, на різних стадіях від визначення потреб до оцінювання ступеня їх задоволення. Сумісність—придатність об’єктів до спільного використання у конкретних умовах для виконання відповідних вимог. Взаємозамінність—придатність об’єкта до використання замість іншого без зміни для виконання однакових вимог. Третя сторона—особа чи орган, які визнаються незалежними від сторін, які беруть участь в питанні, що розглядається. Сторони, що беруть участь, представляють, переважно, інтереси постачальників (перша сторона) і покупців (друга сторона). Сертифікація відповідності (сертифікація)—дія третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна певність у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга, відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Система сертифікаці—система, яка має власні правила процедури та управління для проведення сертифікації відповідності. Система сертифікації спорідненої продукції (процесів, послуг) – система сертифікації, що належить до певної продукції, процесів чи послуг, для яких використовуються одні й ті самі конкрентні стандарти та правила і така ж сама процедура. Схема сертифікації—склад і послідовність дій третьої сторони під час проведення сертифікації відповідності. Обов’язкова сертифікація—сертифікація на відповідність вимогам, які віднесені нормативним документом до обов’язкових вимог і є обов’язковими для виконання, а також вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України. Добровільна сертифікація—сертифікація на відповідність вимогам, які не внесені нормативними документами до обов’язкових вимог. Атестація виробництва—офіційне підтвердження органом із сертифікації або іншим спеціально уповноваженим органом наявності необхідних та достатніх умов виробництва певної продукції (надання певних послуг), які забезпечують стабільне виконання вимог до неї, що встановлені нормативними документами та контролюються під час сертифікації. Орган із сертифікації—орган, що виконує сертифікацію відповідності. Орган із сертифікації може самостійно виконувати випробування та контролювати їх проведення або ж здійснювати нагляд за такою діяльністю, яка проводиться за його дорученням іншими випробувальними лабораторіями (центрами). Аудитор—особа, що атестована на право проведення окремих видів робіт в галузі сертифікації. Сертифікат відповідності—документ, що видається відповідно до правил системи сертифікації та свідчить про те, що забезпечується необхідна певність у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Знак відповідності (в галузі сертифікації)—захищений в установленому порядку знак, що застосовується або виданий відповідно до правил системи сертифікації, який показує, що забезпечується необхідна певність у тому, що продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Заявник—особа чи підприємство (організація), що звернулись до органу з сертифікації із заявкою щодо проведення сертифікації продукції. Акредитація—офіційне визнання повноважень органів із сертифікації чи випробувальних лабораторій (центрів) здійснювати діяльність в галузі сертифікації. Інспекційний контроль—контроль за акредитованими органами з сертифікації, випробувальними лабораторіями та аудиторами з дотриманням ними правил Системи. Технічний нагляд—нагляд за відповідністю сертифікованої продукції під час її виробництва вимогам стандартів або інших нормативних документів. Обов’язкові вимоги—вимоги, що встановлені чинними законодавчими актами України або нормативними документами (наприклад: забезпечення безпеки життя та здоров’я людей, захисту їхнього майна, а також охорони навколишнього природного середовища, взаємозамінності, сумісності тощо) та обов’язкові для виконання. Науково-технічна комісія (НТК)—дорадчий орган при Держстандарті України з вироблення та проведення єдиної політики щодо побудови, функціонування та удосконалення Системи. Член системи сертифікації—орган із сертифікації, що діє згідно з правилами Системи та має змогу брати участь у керівництві Системою. Учасник системи сертифікації—орган із сертифікації, що діє згідно з правилами Системи, але не має змоги брати участь у керівництві Системою. Доступ до системи сертифікації—можливість для заявника користуватись сертифікацією згідно з правилами Системи. Підтвердження відповідності—діяльність , наслідком якої є впевненість у тому, що продукція відповідає встановленим вимогам; Оцінка відповідності—будь-яка діяльність, пов’язана з прямим чи непрямим визначенням того, що встановлені вимоги дотримуються; Декларування відповідності—процедура, за допомогою якої виробник під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим вимогам; Орган з оцінки відповідності—випробувальні лабораторії, органи з сертифікації, які здійснюють діяльність у сфері підтвердження відповідності продукції; Декларація про відповідність—документ, за допомогою якого виробник або уповноважена ним особа дає письмову гарантію, що продукція відповідає встановленим вимогам; Національний знак відповідності—захищений у встановленому порядку знак, який засвідчує, що позначена ним продукція відповідає усім вимогам технічних регламентів, які поширюється на неї; Технічний регламент з підтвердження відповідності—свідоцтво про визнання—документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності—нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, який містить опис видів продукції, що підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, суттєві вимоги безпеки для життя, здоров’я людини і свійських тварин, для майна та довкілля, процедури підтвердження та оцінки відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг, а також може містити вимоги щодо термінології, позначок, пакування, маркування та етикетування; Свідоцтво про визнання – документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції встановленим в Україні вимогам; Законодавча регульована (нерегульована) сфера – сфера, в якій введення в обіг продукції регламентується (не регламентується) законами, іншими нормативно-правовими актами чи технічними регламентами; Уповноваження – надання центральним органом виконавчої влади України повноважень органу з сертифікації на виконання відповідності у законодавчо регульованій сфері. 1.2. Системи сертифікації Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівні. Розрізняють також державні (урядові) і недержавні (неурядові) системи сертифікації. Отже, сертифікація продукції може проводитись окремим підприємством (самосертифікація), яке при цьому випускає сертифіковані вироби з підтвердженням їх відповідності вимогам певних національних або міжнародних стандартів. Більше поширена національна сертифікація, при якій підприємства визначеної галузі промисловості випускають продукцію відповідно до вимог тих або інших національних і (або) міжнародних стандартів. Система національної сертифікації передбачає, як правило, встановлення на державному рівні органів, які здійснюють нагляд за якістю продукції, що випускається (так звана сертифікація з участю третьої сторони), а також участь в системі дослідницьких лабораторій і лабораторій метрологічного забезпечення. У ряді західних країн діяльність із національної сертифікації ведеться декілька десятків років. Виникнення сертифікації в цих країнах певною мірою мало на меті уберегти ринок від неякісних товарів, які не відповідають вимогам стандартів. Позитивним результатом діяльності у сфері національної сертифікації є розвиток засобів дослідження і вимірювання, їх метрологічного забезпечення, теорії і практики контролю якості продукції, і, зокрема, створення національних дослідницьких центрів з використанням найновіших досягнень науки і техніки. 1.3. Проведення робіт із сертифікації Порядок організації і проведення робіт з сертифікації має бути таким, щоб забезпечити достатню об’єктивність сертифікації, достовірність і відтворюваність результатів досліджень, бути економічно ефективним і достатнім як для виготівників продукції – потенційних експортерів, так і споживачів цих виробів – імпортерів. Що ж є основою для проведення робіт з сертифікації? По-перше, вибір критеріїв, за якими можна судити, що продукція відповідає інтересам споживачів, вимогам законів країни-імпортера, можливостям виготівників. Нормативно-технічні документи на продукцію, в яких наводяться відповідні характеристики виробів, повинні мати чіткі, однозначні тлумачення. Для цього вимоги на продукцію регламентуються у спеціальних документах: стандартах, технічних умовах, нормах, сертифікаціях і т.д. Вимоги стандарту мають точно виконуватись. По-друге, системи сертифікації включають в себе елемент дослідження зразків продукції як необхідний засіб виявлення відповідності продукції стандартам. Визнання систем сертифікації третьою стороною, особливо при багатосторонній співпраці, ґрунтується значною мірою на репутації органу з сертифікації. Ця репутація, у свою чергу, залежить від компетенції персоналу, який проводить сертифікацію, і надійності обладнання. Тому винятково важливо, щоб випробувальні центри або лабораторії мали все необхідне обладнання і кваліфікований персонал, працювали за методами випробування, які задовольняють сторони, що беруть участь в сертифікації. По-третє, стабільність технологічних процесів, незалежно від стану національної економіки, із забезпеченням високого рівня виробничої діяльності. Введення на виробництві системи управління якістю поряд з оцінкою і контролем за її дією значною мірою збільшують ефективність виробництва, сприяють стабільному виробництву виробів із заданими якісними показниками. По-четверте, система сертифікації повинна базуватись на незалежності результатів проведення робіт із сертифікації; запевнення виготівника в тому, що його виріб відповідає вимогам стандарту, не завжди приймається за правду. Споживач частіше створює власну систему повірки якості продукції, що є досить поширеним в торгівлі і в промисловості. Однак при сучасному розвитку науки, техніки і технології найбільш ефективними і економічними є системи, що управляються органами, на які не здійснюють вплив виробники продукції. По-п’яте, вибір системи сертифікації мусить відповідати практичним і економічним вимогам на кожен окремий вид продукції. По-шосте, принцип сертифікації і методи, порядок функціонування її системи мусять забезпечувати відповідність іншим системам сертифікації. Такий підхід до сертифікації сприяє розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин, гарантованому виходу сертифікованої продукції на світовий ринок, виключаючи можливість перетворення сертифікації в бар’єр для міжнародних зв’язків. По-сьоме, вироби або продукція при позитивних результатах їх сертифікаційних досліджень у відповідних центрах або лабораторіях мусять мати підтвердження цьому у вигляді клейма, спеціального знаку, сертифіката, або бути включеними в перелік сертифікованих товарів, або мати документ, що вони випущені на підприємстві, яке має право на їх сертифікацію. Випущені партії мають підтверджуватись знаком або сертифікатом відповідності, нанесення або видання яких контролюється головним контролером і знаходиться під наглядом національної служби нагляду. Цей знак або сертифікат гарантує, що ці партії випущені відповідно до вимог технічних умов. Знак або сертифікат відповідності мусить давати можливість посилання на відрахування по дослідженнях, проведених підприємством-виробником, на основі яких випущений виріб. Знак відповідності – це символ, який підлягає обов’язковій реєстрації. Біля знаку мусять міститися повідомлення, які дозволяють встановити: найменування національної служби нагляду; номер свідоцтва про атестацію підприємства-виготівника або незалежного постачальника-розповсюджувача; номер контрольованої партії. Вказаний перелік відомостей мусить дозволяти відстежувати зв’язок партії. урахуванням підприємства-виробника. Якщо цього недостатньо – має наводитись необхідна додаткова інформація, яка наноситься на упаковку і (або) виріб. За бажанням підприємства-виробника для маркування виробів може бути застосований менший за розміром символ із зазначенням національної служби нагляду і номера свідоцтва про атестацію підприємства. Знак відповідності наноситься на клейку стрічку або на інший матеріал для пакування. Якщо на виріб ставиться знак відповідності, то він наноситься поряд з маркуванням, яке передбачене технічними умовами. Сертифікат відповідності має дві форми: сертифікат відповідності для використання підприємством-виробником і для використання незалежними постачальнииками-розповсюджувачами. Сертифікат для підприємства-виготівника містить таку інформацію: найменування підприємства-виготівника, а також, якщо воно охоплює декілька підприємств, найменування цих підприємств і, за його бажанням свій адрес та інші дані; торгову марку підприємства-виготівника, за його бажанням, як міру юридичного захисту проти підробки сертифіката; ліцензію на право застосування сертифіката відповідності щодо продукції, що виробляється замовником серійно протягом встановленого ліцензією строку. Надається органом з сертифікації продукції на підставі сертифікації системи забезпечення якості під час виготовлення цієї продукції тільки в тому випадку, якщо за технологічним процесом виробництва кожна одиниця продукції підлягає контролю на відповідність усім вимогам нормативного документа, на підставі якого проводиться випуск виробу; номер свідоцтва про атестацію підприємства-виготівника, виданого йому національною службою нагляду для тієї виробничої ділянки, на якій проводиться випуск виробів; дату приймання виробів; дату випуску сертифіката; форму свідоцтва, прийнятого за бажанням головного контролера підприємства-виготівника. Це може бути підпис або факсиміле в супроводі якого-небудь символу, наприклад, перфорації або печатки. Сертифікат для незалежних постачальників-розповсюджувачів містить такі дані: найменування незалежного постачальника-розповсюджувача і, за його бажанням, його адресу та інші дані; торгову марку постачальника-розповсюджувача за його бажанням; найменування підприємства-виготівника. повне каталожне найменування і позначення виробу, які присвоєні йому підприємством-виготівником, а також повне каталожне найменування і позначення виробу, присвоєні постачальником-розповсюджувачем, якщо такі мають місце; довідковий номер технічних умов на вироби конкретних типів, яким відповідає виріб; найменування національної служби нагляду, під наглядом якої проводився випуск виробу, і національної служби нагляду, яка здійснює нагляд за постачальником-розповсюджувачем; номер свідоцтва про атестацію, видану йому національною службою нагляду для приміщень, звідки випущений виріб; дата випуску виробу підприємством-виготівником; дата видачі сертифікату; форму посвідчення, яке прийняте постачальником-розповсюджувачем. Інформація, яка наводиться в обох формах сертифікатів, може бути подана будь-якою мовою. Сертифікат відповідності випускається під контролем головного контролера і тільки для виробів, які входять до складу прийнятих партій сертифікованої продукції. Головний контролер має вести реєстрацію, яка відображає зв’язок сертифіката з партією виробів, до яких він належить. Головний контролер може присвоювати сертифікату довідковий номер. Сертифікат може входити до складу встановленої контрактом документації на поставку виробів. Кожна система сертифікації має свій власний знак відповідності. У багатьох країнах існують законодавчі та нормативні акти різного рівня, що вимагають від виготівників, постачальників та продавців обов’язково мати сертифікати відповідності для певних видів продукції. Обов’язковій сертифікації підлягає продукція, на яку поширюються обов’язкові вимоги стандартів чи інших нормативних документів, зокрема вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього і природного середовища. У всіх інших випадках сертифікація може проводитись на добровільних засадах з ініціативи замовника (виготівника, постачальника чи продавця продукції). Добровільна сертифікація проводиться, як правило, в умовах конкуренції товаровиробників з метою рекламування продукції, освоєння нових ринків збуту, формування і підтримування іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукції. Оскільки сертифікат відповідності гарантує тільки відповідність продукції вимогам конкретного стандарту, висновок про рівень якості продукції можна робити лише з урахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту. Відповідність продукції застарілим вимогам того чи іншого нормативного документа буде свідчити про її низький рівень якості і, навпаки, відповідність стандартам, що визнані у світі як найсучасніші, буде надійною гарантією її високої якості. Оплату всіх видів робіт, пов’язаних із сертифікацією, здійснює замовник (підприємство-виготівник, постачальник чи продавець продукції). Вартість робіт визначається в договорі між замовником і виконавцем (органом з сертифікації продукції). Оплата замовником робіт з проведення сертифікації не означає, що виконавець обов’язково видасть йому сертифікат на заявлену продукцію. Останнє залежить тільки від результатів випробувань продукції та оцінки виробництва і (або) системи якості (у разі необхідності). При негативних результатах гроші замовнику за вже виконану роботу не повертаються. Замовник має право звернутись з метою сертифікації до будь-якого акредитованого в системі органу і вказати лабораторію, в якій він бажає проводити випробування продукції. Це бажання замовника виконавець враховує. У кожній системі сертифікації передбачено процедуру апеляції тих чи інших рішень виконавця, у тому числі відмову видати сертифікат відповідності за результатами випробування продукції. Усі апеляції розглядає апеляційна комісія, яка, переважно, створюється органом з сертифікації. Витрати, пов’язані з розглядом апеляцій, несе кожна із сторін. Рішення апеляційної комісії можна оскаржити в керівному органі системи сертифікації, рішення якого буде остаточне. Світова практика показує, що митні органи країни, в які експортується продукція, вимагають у постачальника сертифікат відповідності, виданий у цій країні, або свідоцтво про визнання цією країною сертифіката відповідності, виданого у країні-експортері, при наявності між країнами угоди про взаємне визнання результатів сертифікації продукції свідоцтво про взаємне визнання сертифікації продукції, свідоцтво про визнання цією країною сертифіката відповідності, виданого у країні-експортері. При наявності між країнами угоди про взаємне визнання результатів сертифікації продукції, свідоцтво про визнання іноземного сертифікату видається в країні, в яку експортується продукція, без додаткових випробувань продукції. За відсутності такої угоди проводиться сертифікація продукції за правилами системи сертифікації, що діє у цій країні. Тому при здійсненні експортних операцій доцільно знати, чи підлягає продукція обов’язковій сертифікації у країні, в яку вона експортується, і чи існує угода з цією країною про взаємне визнання результатів сертифікації. Крім торгівлі і митниці, результати сертифікації продукції використовують також страхові компанії, арбітражні суди, біржі тощо. Наприклад, страхові компанії враховують результати сертифікації для оцінки ризику при страхуванні майна і нерухомості. А страхові компанії Німеччини відмовляються страхувати вироби, що не пройшли сертифікацію. Також проводиться сертифікація послуг, але вона значно поступається сертифікації продукції. Найбільше поширення отримала за кордоном сертифікація послуг у таких галузях, як банківська і готельна справа. Сертифікація продукції надає переваги підприємству-виготівнику. Для підприємств-виготівників (постачальників) сертифікація продукції дає можливість: збільшити довіру до якості виробів, що експортуються в промислово розвинені країни; розширити ринок збуту; забезпечити рекламу і збільшити обсяги випуску (продажу); Для споживачів сертифікація продукції корисна тим, що: захищає від продукції, що небезпечна для життя, здоров’я людини та його майна; полегшує вибір продукції; сприяє підвищенню якості продукції (завдяки стимулюванню перегляду застарілих вимог стандартів). Ідея сертифікації на перший погляд, дуже проста і, здавалось би, очевидна. Дійсно, для випуску виробів заданого рівня якості необхідно забезпечити: стабільність технологічного процесу; вимоги до вихідних матеріалів; достатню комплектацію досліджувальної бази засобами дослідження, вимірювання і метрологічного забезпечення, відповідними вимогами технічних умов; строгу виконавчу дисципліну. Сучасне виробництво на загал не може підтримувати стійкі торгово-економічні зв’язки з споживачами продукції, якщо воно допустить найменшу недооцінку будь-якого із зазначених факторів. Системи сертифікації тут виступають лише як засіб, який забезпечує гарантію виконання вимог технічних умов, тобто як деякий вид організаційно-технічного посередництва у стосунках виготівника із споживачем продукції. В Системі самосертифікація – це гарантії виробника, що випуск виробів забезпечений строго відповідно до вимог, визначених стандартами і технічними умовами. В національних системах сертифікації з участю третьої сторони (національних і міжнародних) – це організація стороннього об’єктивного контролю, починаючи з атестації виробництв і випробування виробів з метою підтвердження їх відповідності вимогам застосованих технічних умов і закінчуючи регулярною відбірковою перевіркою якості сертифікованої продукції. Треба ще раз підкреслити, що основним завданням сертифікації продукції є забезпечення стабільного випуску виробів заданого технічними вимогами рівня якості. В теперішній час якість продукції – це гарантований дохід підприємства. З іншого боку, забезпечення потрібного рівня якості вимагає відповідних затрат. Звідси випливає, що планування сертифікації продукції як гасла нематеріальних витрат на її забезпечення не дасть позитивних результатів, а, скоріше, приведе до негативного результату, який виразиться у дискредитації ідеї сертифікації і підриві довір’я до підприємства-виготівника, якщо останнє буде неспроможне забезпечити випуск сертифікованої продукції у строгій відповідності до вимог використовуваних технічних умов. Розділ 2. Система сертифікації УкрСЕПРО 2.1. Структура Системи В загальному випадку під час проведення сертифiкації здійснюють: випробування продукції, атестацію виробництва, перевірку та оцінку системи якості, технічний нагляд. У кожному конкретному випадку склад i послідовність дій при проведенні сертифікації визначається прийнятою схемою сертифiкації. Система сертифікації УкрСЕПРО (надалі – Система) – державна система сертифiкації продукції в Україні, призначена для проведення обов’язкової та добровільної сертифiкації продукції (процесів, послуг). Згідно з Декретом Кабінету Мiнiстрiв України N 46-93 від 10.05.93р. “Про стандартизацію i сертифікацію”: – обов’язкова сертифікація проводиться винятково в межах державної системи сертифiкації. При обов’язковій сертифікації перевірці підлягають такі групи показників: безпеки; сумісності і взаємозамінності; енерго- та ресурсозбереження; вплив на охорону навколишнього і природного середовища. Система є відкритою для вступу до неї органів з сертифiкації та випробувальних лабораторій інших держав за умови визначення правил Системи. Організаційну структуру Системи утворюють: Національний орган із сертифiкації – Держстандарт України; органи із сертифiкації продукції; органи iз сертифiкації систем якості; випробувальні лабораторії (центри); експерти-аудитори; науково-методичний та інформаційний центр; територіальні центри стандартизації, метрології та сертифiкації Держстандарту України; Український навчально-науковий центр з стандартизації, метрології та якості продукції. Схема оргструктури Системи подана на рис. 5.1. Загальне керівництво Системою, організацією та координацією робiт з сертифiкацiї продукцii (процесiв, послуг) здiйснює Нацiональний орган з сертифiкації – Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України ). Нацiональний орган із сертифiкацiї виконує такi функцiї: 1) розробляє стратегiю розвитку сертифiкацiї в Українi; 2) органiзовує та координує роботи, що забезпечують функцiонування Системи; 3) взаємодiє з нацiональними органами iнших країн та мiжнародними органiзацiями з сертифiкацiї; 4) органiзовує розроблення i вдосконалення органiзацiйно-методичних документiв Системи; 5) приймає рiшення щодо мiжнародних систем i угод з сертифiкації; 6) встановлює основнi принципи , правила i структуру Системи; 7) формує i затверджує склад науково-технiчної комiсiї. 8) проводить акредитацiї органiв з сертифiкацiї та випробувальних лабораторiй (центрiв); 9) проводить атестації експертiв-аудиторiв; 10) здiйснює iнспекцiйний контроль за діяльністю органів з сертифікації, випробувальних лабораторій (центрiв) та аудиторiв; 11) вводить Реєстр Системи; 12) організовує роботи з сертифікації продукції за відсутності органів з сертифiкації даного виду продукції; 13) затверджує перелiк продукції, яка пiдлягає обов’язковiй сертифiкації; 14) розглядає апеляції щодо виконання правил Системи; 15) органiзовує iнформацiйне забезпечення дiяльностi з сертифiкації у Системi. Рис.4.1. Схема органiзацiйної структури системи сертифiкації УкрСЕПРО Науково-технiчна комiсiя як елемент оргструктури Системи здiйснює такi функції: 1)формує єдину полiтику з побудови, функцiонування i вдосконалення Системи; 2)розробляє i вносить пропозиції щодо взаємодiї з нацiональними органами iнших країн та мiжнародними органiзацiями з сертифікації. Органи з сертифiкації продукції здiйснюють: 1) управлiння Системою сертифiкації за закрiпленою номенклатурою продукції; 2) розробку органiзацiйно-методичних документiв із сертифiкації закрiпленої продукції; 3) акредитацiю за дорученням нацiонального органу з сертифiкації випробувальних лабораторiй (центрiв); 4) встановлення схеми i порядку сертифiкації закрiплених видiв продукції; 5) атестацiю виробництва; 6) технiчний нагляд за сертифiкованою продукцією; 7) видачу сертифiкатiв вiдповiдностi та атестатiв виробництв; Основнi функції органiв з сертифiкації систем якостi такi: 1) розроблення органiзацiйно-методичних документiв з сертифiкації систем якостi; 2) сертифiкацiя систем якостi; 3) атестацiя виробництв (за пропозицію органу з сертифiкації продукції); 4) технiчний нагляд за сертифiкованими системами якостi; 5) видання сертифiкатiв на системи якостi. Випробовувальнi лабораторiї (центри) здiйснюють такi функції: 1) проведення сертифiкацiйних випробувань в акредитованiй галузi дiяльностi; 2) оформлення протоколiв випробувань; 3) участь за пропозицією органу з сертифiкації в атестації виробництв; 4) участь за пропозицією органу з сертифiкації в технiчному наглядi за сертифiкованою продукцією; Аудитори виконують окремi роботи, якi пов’язанi з сертифiкацією продукції. Основнi функції науково-методичного та iнформацiйного центру: 1) розроблення та вдосконалення органiзацiйно-методичних документiв Системи; 2) пiдготування i внесення до нацiонального органу з сертифiкації пропозицiй i проектiв законодавчих актiв у галузi сертифiкації; 3) аналiз можливостей пiдприємств i органiзацiй виконувати функції органiв з сертифiкації продукції, випробовувальних лабораторiй (центрiв) та внесення до нацiонального органу з сертифiкації пропозицiй щодо їх акредитації у Системi; 4) участь у пiдготуваннi органiв з сертифiкації продукції та випробувальних лабораторiй (центрiв) до акредитації. Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифiкації проводять: 1) за дорученням нацiонального органу з сертифiкації iнспекцiйного контролю нагляд за дотриманням правил Системи; 2) за дорученням органiв з сертифiкації продукції, технiчний нагляд за сертифiкованою продукцією; 3) допомогу пiдприємствам при пiдготовцi до акредитації їх випробувальних лабораторій (центрів), сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництв. Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрологiї та якостi продукції здiйснює навчання та пiдвищення квалiфiкації спецiалiстiв у галузi сертифiкації. Структура, принципи та правила побудови i функцiонування Системи регламентованi керiвними нормативними, документами системи сертифiкації УкрСЕПРО, а також законодавчими актами, що стосуються питань сертифiкації. Згiдно з пiдписаними угодами про взаємне визнання результатiв сертифiкації виданi у Системi сертифiкати вiдповiдностi визнаються в таких країнах СНД: Вірменія, Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Узбекистан, Таджикистан, Туркменистан. У системі УкрСЕПРО введені національні знаки відповідності. Знак вiдповiдностi – це захищений в установленому порядку знак, який свiдчить, що маркована ним продукцiя вiдповiдає конкретному стандарту чи iншому нормативному документу. Маркування продукції цим знаком здiйснює орган з сертифiкації, що видав сертифiкат вiдповiдностi, або пiдприємство-виробник, якщо воно має на це лiцензiю, видану органом із сертифiкації. Форму, розмiри та технiчнi вимоги до нацiонального знаку вiдповiдностi, а також правила його застосування у системi сертифiкації УкрСЕПРО встановлено державним стандартом ДСТУ 2296-93. Встановлено такi зображення нацiонального знаку вiдповiдностi: для продукції, яка вiдповiдає обов’язковим вимогам нормативних документiв та вимогам, що передбаченi чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифiкацiю (рис.5.2.а); для продукції, яка вiдповiдає усiм вимогам нормативних документiв, що поширюються на дану продукцiю (рис.5.2.б); для продукції. яка відповідає окремим вимогам нормативних документів і в сертифікаті і в сертифікаті перераховуються підтверджені вимоги (рис.5.2.в). Знак вiдповiдностi, який зображено на рис.5.2.б, застосовується також для позначення продукції, яка не пiдлягає обов’язковiй сертифiкації, проте сертифiкована з iнiцiативи виробника, постачальника чи продавця продукції (добровiльна сертифiкацiя). а) б) в) Рис. 5.2. Національний знак вiдповiдностi В Системі ведеться реєстрація й облік акредитованих органів з сертифікації i випробувальних лабораторiй (центрiв), атестованих аудиторiв, а також результатiв сертифiкації продукції. Iнформацiя про акредитованi у Системi органи з сертифiкації, випробувальнi лабораторiї (центри), атестованих експертiв-аудиторiв, виданi сертифiкати вiдповiдностi, сертифiкати на систему якостi та атестати виробництв, а також iнформацiя про акумулювання акредитації або сертифiкатiв перiодично публiкується Держстандартом у вiдкритих iнформацiйних виданнях, при цьому забезпечується конфіденцiйнiсть. 2.2. Сертифікація продукції 2.2.1. Загальні положення Сертифікацію продукції в Системі проводять виключно органи з сертифікації, а в разі їх відсутності –організації, що виконують функції органів з сертифікації продукції за дорученням Держстандарту України. Рис. 5.3.Схема організаційної структури системи сертифікації УкрСЕПРО Порядок проведення сертифікації продукції (рис. 5.3) в загальному випадку передбачає: подання та розгляд заявки на сертифікацію продукції; аналіз наданої документації; прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації; обстеження виробництва; атестацію виробництва продукції, що сертифікується, або сертифікацію систем якості, якщо це передбачено схемою сертифікації; відбирання, ідентифікацію зразків продукції та їх випробовування; аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності та надання ліцензій; видачу сертифіката відповідності, надання ліцензій та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи; визнання сертифіката відповідності, що виданий закордонним органом; технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її виробництва; інформацію про результати робіт з сертифікації. Схеми (моделі), що використовуються під час обов’язкової сертифікації продукції, визначає орган з сертифікації. При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника. Схеми мають бути зазначені у документі, який встановлює порядок проведення сертифікації конкретної продукції. Заявник за погодженням з органом сертифікації визначає схему добровільної сертифікації. Під час вибору схеми (моделі) сертифікації продукції в Системі органу з сертифікації рекомендується керуватися такими правилами: 1) сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у випробувальній лабораторії (центрі), яка акредитована в Системі; 2) сертифікат на партію продукції (виробів) видається на підставі позитивних результатів випробувань в акредитованій в Системі випробувальній лабораторії (центрі) зразків продукції (виробів), що відібрані від партії в порядку та кількості, що визначені органом з сертифікації; 3) ліцензія на право застосування сертифіката відповідності щодо продукції (виробів), яка виготовляється виробником серійно протягом встановленого ліцензією терміну, надається органом з сертифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випробувань в акредитованій в Системі лабораторії зразків продукції, відібраних у порядку та в кількості, встановленими органом з сертифікації та проведення і/або: обстеження виробництва, технічного нагляду та контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються з виробництва або з торгівлі в кількості, в термін та в порядку, які встановлено органом з сертифікації у програмі технічного нагляду за сертифікованою продукцією; атестації виробництва та подальшого технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, який здійснюється органом з сертифікації, або за його дорученням –іншими організаціями; сертифікації системи якості щодо виробництва продукції, що сертифікується, та подальшого технічного нагляду за відповідністю системи якості встановленим вимогам, який здійснюється компетентним органом, акредитованим у Системі. Орган з сертифікації продукції може застосовувати й інші правила щодо вибору схеми (моделі) сертифікації залежно від специфіки продукції та особливостей її виробництва. Рекомендовані схеми (моделі) сертифікації продукції наведені в таблиці. Під час сертифікації перевіряються характеристики (показники) продукції і застосовуються методи випробувань, які дозволяють: провести ідентифікацію продукції, в тому числі перевірити приналежність до класифікаційної групи, відповідність технічної документації, походження, приналежність до даної партії та ін.; повно і вірогідно підтвердити відповідність продукції заданим вимогам. Серійність продукції, що сертифікується Обов’язковість проведення робіт щодо продукції, яка сертифікується Документи, що видаються органом із сертифікації продукції Обстеження її виробництва Атестація її виробництва Сертифікації системи якості її виробництва Її випробувань з метою сертифікації Технічного нагляду за її виробництвом 1 2 3 4 5 6 7 Одиничний виріб Не проводиться Не проводиться Не проводиться Проводиться для кожного виробу Не проводиться Сертифікат відповідності на кожний виріб Партія продукції (виробів) Не проводиться Проводиться, якщо вирішено органом із сертифікації та заявником Не проводиться Проводиться на зразках, відібраних в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації Проводиться тільки за наявності угоди між заявником та органом з сертифікації щодо атестації виробництва Сертифікат відповідності на партію продуктів (виобів) з наведенням розміру сертифікованої партії Продукція, що випускається серійно Проводиться Не проводиться Не проводиться Проводиться на зразках, відібраних в порядку і в кількості, що встановлені органом з сертифікації Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою (до одного року) Не проводиться Проводиться Не проводиться Проводиться на зразках, відібраних в порядку і в кількості, що встановлені органом з сертифікації Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії атестата виробництва (до двох років) Не проводиться Не проводиться Проводиться органом з сертифікації систем якості Проводиться на зразках, відібраних в порядку та в кількості, що встановлені органом з сертифікації Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості (до трьох років) 2.2.2. Загальні вимоги до нормативних документів на продукцію, що сертифікується Обов’язкова сертифікація продукції проводиться на відповідність до обов’язкових вимог нормативних документів, які зареєстровані у встановленому порядку, а також аналогічних вимог міжнародних та національних стандартів інших держав, що введені в дію в Україні. Добровільна сертифікація проводиться на відповідність до вимог нормативних документів, які узгоджені з постачальником і споживачем. У нормативних документах на продукцію, які застосовуються під час обов’язкової сертифікації, повинні ясно та однозначно наводитись технічні вимоги, що підтверджуються сертифікацією. Норми та дозволені відхилення слід задавати так, щоб забезпечувалась можливість їх вимірювання з заданою або відомою похибкою під час випробувань. Вступна частина нормативного документа або розділ “Галузь використання” мають містити вказівку щодо можливості використання документа для сертифікації (наприклад, “стандарт придатний для обов’язкової сертифікації”). У нормативних документах на продукцію, які застосовуються під час обов’язкової сертифікації, в спеціальному розділі або через посилання на інший нормативний документ повинні встановлюватись методи, умови, обсяг і порядок випробувань для підтвердження відповідності до технічних вимог. Слід встановлювати вимоги щодо показників точності вимірювань та випробувань, що забезпечують зіставлення результатів, які отримані різними випробувальними лабораторіями. Якщо послідовність проведення випробувань впливає на результати випробувань, то вона має бути наведена. Нормативні документи на методи випробувань є обов’язковими, якщо в нормативних документах на продукцію в частині перевірки обов’язкових вимог наведені посилання на ці нормативні документи. Вимоги щодо маркування, які встановлені нормативними документами, повинні забезпечувати однозначну ідентифікацію продукції, а також містити вказівки про спосіб нанесення знаку відповідності. Органи з сертифікації продукції не пізніше, як за шість місяців, сповіщають підприємства, яким ними надано право застосування сертифіката відповідності, про заплановані зміни в стандартах, що поширюються на сертифіковану продукцію. 2.2.3. Загальні правила та порядок проведення робіт з сертифікації Подання та розгляд заявки Для проведення сертифікації продукції в Системі заявник подає до акредитованого органу з сертифікації продукції заявку. Форма заявки наведена в Додатку 13. Інформація про акредитовані в Системі органи з сертифікації продукції міститься в довідкових матеріалах, що складаються за даними Реєстру Системи та видаються Держстандартом України. Заявки на сертифікацію продукції іноземного виробництва за схемами з обстеженням, атестацією виробництва або сертифікацією систем якості подаються до Держстандарту України. У разі відсутності на час подання заявки акредитованого в Системі органу з сертифікації продукції заявка подається до Держстандарту України. Якщо є декілька акредитованих органів з сертифікації конкретного виду продукції, заявник має право подати заявку до будь-якого з них. Орган із сертифікації розглядає заявку і не пізніше одного місяця після її подання сповіщає заявника про своє рішення, яке повинно вміщати основні умови сертифікації. Форма рішення наведена в додатку Аналіз документації Аналіз документації проводиться з метою перевірки її відповідності встановленим вимогам. Під час аналізу наданої документації перевіряється: наявність нормативних документів на продукцію (за необхідності); наявність документа, що підтверджує походження продукції; наявність документа виробника про гарантії та відповідність продукції чинним вимогам; наявність документа, що підтверджує розміри партії і дату випуску продукції; наявність (за необхідності) висновку відповідних контролювальних організацій (Міністерства охорони здоров’я, Державної інспекції ветеринарної медицини чи карантину рослин, Держнаглядохоронпраці та ін.); достовірність, правильність заповнення та термін дії документації; достатність вимог щодо маркування та етикетування продукції. Негативні результати аналізу документації оформляються висновком, який передається заявнику для усунення недоліків. Позитивні результати використовуються для підготовки і оформлення сертифікатів відповідності. Обстеження виробництва Обстеження виробництва проводиться з метою встановлення відповідності фактичного стану виробництва вимогам документації, підтвердження можливості підприємства виготовлювати продукцію відповідно до вимог чинних нормативних документів, видачі рекомендацій щодо періодичності та форм проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції. Під час обстеження виробництва проводиться експертиза нормативної, технічної та технологічної документації, яка передбачає: перевірку відповідності показників і характеристик продукції, встановлених технічною документацією, вимогам нормативних документів, що поширюється на продукцію та технологічні процеси її виготовлення; оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених технологічною документацією, для забезпечення впевненості в повній відповідності продукції, яка випускається, вимогам нормативної документації, що на неї поширюється; оцінку системи вхідного контролю сировини і матеріалів та системи контролю показників технологічного процесу; перевірку відповідності показників точності засобів вимірювальної техніки та випробувального обладнання, що застосовується, вимогам технічної документації щодо дозволених відхилень показників і характеристик; перевірку наявності і ефективності системи метрологічного забезпечення засобів вимірювальної техніки та випробувального обладнання, які застосовуються. За результатами обстеження складається акт обстеження, який повинен містити обгрунтовані висновки і, за необхідності, рекомендації щодо усунення виявлених недоліків. Акт підписують члени комісії і затверджує керівник органу. Атестація виробництва Атестація виробництва проводиться з метою оцінки технічних можливостей підприємства-виробника забезпечити стабільний випуск продукції, що відповідає вимогам нормативних документів, та видачі рекомендацій щодо періодичності випробувань, кількості зразків (проб), що випробовуються під час сертифікації, способів та правил їх відбирання. Атестація виробництва проводиться органом із сертифікації продукції і виконується за ініціативою заявника або за рішенням органу з сертифікації продукції. Порядок проведення цих робіт встановлено в ДСТУ 3414. Результати атестації оформляються атестатом виробництва, який направляється заявнику. Сертифікація системи якості Сертифікація системи якості щодо виробництва продукції, яка сертифікується, проводиться з метою забезпечення впевненості органу з сертифікації продукції в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів, всі технічні, адміністративні та людські чинники, що впливають на якість продукції, перебувають під контролем, продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а підприємство вживає заходів щодо запобігання постійному виготовленню такої продукції. Сертифікація систем якості проводиться органами, що акредитовані в Системі на право проведення цих робіт, та виконується за ініціативою заявника або за рішенням органу з сертифікації продукції. Порядок проведення цих робіт встановлено в ДСТУ 3419-96. Результати сертифікації системи якості оформлюються сертифікатом на систему якості, який направляється заявнику та в копії – органу з сертифікації продукції. Проведення випробувань з метою сертифікації Випробування продукції з метою сертифікації проводяться випробувальною лабораторією (центром), що акредитована в Системі на право проведення видів випробувань, які передбачені нормативними документами на продукцію, або на право проведення випробувань цієї продукції. Заявник надає зразки (проби) продукції для випробувань та технічну документацію на них. Склад технічної документації встановлюється органом з сертифікації. Кількість зразків для випробувань та правила їх відбору встановлюються органом з сертифікації. Випробування продукції, що імпортується, проводяться випробувальними лабораторіями (центрами), які акредитовані в Системі, за винятком випадків, коли існує угода щодо взаємного визнання результатів випробувань. За позитивних результатів протоколи випробувань передаються органу з сертифікації продукції і в копії – заявнику. У разі отримання негативних результатів хоча б по одному з показників випробування з метою сертифікації припиняються, інформація про негативні результати подається заявнику та органу з сертифікації продукції, який скасовує заявку. Повторні випробування можуть бути проведені тільки після подання нової заявки та надання органу з сертифікації продукції переконливих доказів проведення підприємством коригувальних заходів щодо усунення причин, що викликали невідповідність. Зразки продукції, що пройшли випробування з метою сертифікації, в тому числі руйнівні, залишаються власністю заявника. Порядок списання, утилізації і повернення зразків та зберігання зразків-свідків повинен бути регламентований документацією органу. Видача сертифіката відповідності Сертифікат відповідності видається виключно органом із сертифікації продукції. Сертифікат видається на одиничний виріб, на партію продукції або на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, встановленого ліцензійною угодою, з правом маркування знаком відповідності кожної одиниці продукції. За наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифіката на систему якості або атестата виробництва, залежно від прийнятої схеми (моделі) сертифікації, орган з сертифікації продукції оформляє сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи згідно з ДСТУ 3415-96 та видає заявнику. Форми сертифікатів відповідності наведені в Додатку 14. Вибір форми сертифіката відповідності залежить від ступеня підтвердження вимог нормативних документів: якщо підтверджена відповідність продукції усім обов’язковим вимогам, то застосовується форма 1; якщо підтверджена відповідність продукції усім вимогам, то застосовується форма 2; якщо підтверджена відповідність продукції окремим вимогам, то застосовується форма 3 і в сертифікаті перераховуються підтверджені вимоги. За бажанням заявника йому може бути додатково виданий оригінал сертифіката відповідності російською мовою з тим самим номером і датою видачі. Підтвердження факту сертифікації продукції (послуги) може здійснюватись: оригіналом сертифіката відповідності; знаком відповідності згідно з вимогами ДСТУ 2296-96; копією сертифіката відповідності, завіреною органом, який видав сертифікат, або територіальним центром стандартизації, метрології та сертифікації; інформацією в документі, що додається до продукції з зазначенням номера сертифіката, терміну його дії та органу, що його видав (інформація може надаватися у вигляді декларації постачальника про відповідність). Маркування продукції знаком відповідності здійснює заявник. Право маркування продукції знаком відповідності надається заявнику на підставі ліцензійної угоди (додаток Д. 2.2.4) Якщо випробування продукції за окремими показниками проводились декількома акредитованими в Системі або визнаними в системі лабораторіями (центрами) інших систем, то сертифікат відповідності видається за наявності всіх необхідних протоколів з позитивними результатами випробувань. У цьому випадку в сертифікаті відповідності перелічують усі протоколи випробувань із зазначенням випробувальних лабораторій (центрів), що проводили випробування, а також визнані сертифікати (за їх наявності). Термін дії сертифіката на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, що встановлений ліцензійною угодою, визначає орган з сертифікації з урахуванням терміну дії нормативних документів на продукцію, терміну, на який сертифікована система якості або атестоване виробництво, гарантійного терміну придатності продукції до моменту її реалізації або терміну зберігання продукції, але не більше ніж на два роки, якщо атестовано виробництво, і на три роки, якщо сертифіковано систему якості. За умови проведення сертифікації продукції, що випускається серійно за схемою з обстеженням виробництва термін дії сертифіката відповідності не повинен перевищувати один рік. Термін, що встановлений в ліцензії, не продовжується. Порядок надання нової ліцензії замість тієї, що втратила силу, визначає орган з сертифікації продукції в кожному конкретному випадку згідно з вимогами порядку сертифікації конкретної продукції. У разі внесення змін до конструкції (складу) продукції або технології її виготовлення, що можуть вплинути на показники, які підтверджені під час сертифікації, заявник зобов’язаний попередньо сповістити про це орган, який надав ліцензію. Орган з сертифікації продукції приймає рішення про необхідність проведення нових випробувань або оцінки стану виробництва продукції. У випадку, якщо норми, встановлені стандартом на показник, підтверджений під час сертифікації, змінені на більш жорсткі, то питання про припинення дії кожної наданої ліцензії вирішує орган із сертифікації продукції за погодженням з Держстандартом України. Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами з сертифікації інших країн, які не є членами Системи сертифікації УкрСЕПРО, на продукцію, що імпортуться в Україну, приймає орган з сертифікації продукції, керуючись ДСТУ 3417-96. Вибрані процедури визнання повинні бути обгрунтовані і документально підтверджені в разі реєстрації свідоцтва про визнання. Технічний нагляд за стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва Технічний нагляд за стабільністю показників, що підтверджені сертифікатом відповідності, під час виготовлення продукції здійснює орган, який видав сертифікат. За пропозицією органу з сертифікації продукції нагляд може проводитись органами з сертифікації систем якості або територіальними центрами стандартизації, метрології та сертифікації. До участі у проведенні технічного нагляду можуть залучатися фахівці Держнаглядохоронпраці, Держсаннагляду тощо для забезпечення вірогідності інформації щодо спеціальних питань контролю. Загальний порядок проведення технічного нагляду викладений в Додатку 15. Обсяг, порядок та періодичність нагляду встановлюються органом із сертифікації продукції під час проведення сертифікації і регламентуються програмою технічного нагляду, яка розробляється органом і затверджується його керівником. За результатами нагляду орган з сертифікації продукції може зупинити або припинити дію ліцензії чи сертифіката у випадках: порушення вимог, що ставляться до продукції під час обов’язкової сертифікації; порушення вимог з технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, позначення продукції, що узгоджені з органом з сертифікації під час проведення сертифікації; зміни нормативних документів на продукцію або на методи її випробувань без попереднього погодження органом з сертифікації продукції; зміни конструкції (складу), комплектності або технології виготовлення продукції без попереднього погодження органом з сертифікації продукції. Рішення про зупинку дії ліцензії і/або сертифіката відповідності приймається у випадку, якщо вжиттям коригувальних заходів, погоджених органом з сертифікації продукції, підприємство може усунути виявлені причини невідповідності та без проведення повторних випробувань акредитованою випробувальною лабораторією підтвердити відповідність продукції вимогам нормативних документів. У протилежному разі ліцензія або сертифікат скасовуються. Інформація про зупинку або припинення дії (скасування) сертифіката відповідності у письмовій формі доводиться органом із сертифікації до відома заявника та Національного органу з сертифікації. Дія сертифіката відповідності припиняється з моменту вилучення його з Реєстру Системи згідно з ДСТУ 3415-96. У разі зупинки дії сертифіката здійснюються такі коригувальні заходи. Орган з сертифікації: інформує про зупинку чи відновлення дії сертифіката відповідності органи Держспоживзахисту і Держмиткомітету та інші зацікавлені організації; встановлює термін виконання коригувальних заходів; контролює виконання заявником коригувальних заходів. Заявник: визначає обсяг виробленої невідповідної продукції та нове маркування для розрізнення продукції, виробленої до і після проведення коригувальних заходів; повідомляє споживачів про небезпеку (або небажаність) використаних (експлуатацію) продукції та порядок усунення виявлених невідповідностей або обміну продукції; —усуває невідповідності в продукції, що знаходиться в експлуатації, або забезпечує її повернення та дороблення, заміняє продукцію у споживача, якщо усунення виявлених невідповідностей неможливе чи недоцільне; здійснює заходи для усунення причин невідповідності продукції. У разі скасування сертифіката відповідності орган з сертифікації інформує про це органи Держспоживзахисту і Держмиткомітету та інші зацікавлені організації. Заявник повинен повернути оригінали сертифікатів та всі копії органу, який їх видав. Повернені оригінали та копії підлягають знищенню за актом. У разі виявлення неправильно виданого сертифіката відповідності Держстандарт України скасовує його реєстрацію згідно з ДСТУ 3415-96 та повідомляє про це відповідній орган з сертифікації, який здійснює коригувальні заходи. Орган із сертифікації продукції веде облік виданих ним сертифікатів та направляє їх копії до Держстандарту України. Держстандарт України на підставі Реєстру Системи видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції. Орган із сертифікації продукції та організації, що діють за його дорученням, несуть відповідальність за розголошення комерційної або професійної таємниці стосовно конфіденційної інформації. Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо його заявки на сертифікацію продукції, визнання сертифіката або рішення про скасування ліцензії, він повинен подати письмову апеляцію до органу з сертифікації продукції не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляції не зупиняє дії прийнятого рішення. Для розгляду кожної апеляції створюється апеляційна комісія. Апеляція розглядається апеляційною комісією органу з сертифікації продукції не пізніше одного місяця після її одержання. Апеляційна комісія розглядає спірні питання конфіденційно. Під час прийняття рішення мають бути присутні тільки члени комісії і в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень: видати сертифікат (ліцензію); відмовити у видачі сертифіката (ліцензії); скасувати видану ліцензію. Рішення комісії письмово доводиться до відома заявника та органу з сертифікації продукції. Витрати, пов’язані з розглядом апеляції, несе кожна із сторін. У разі незгоди з рішенням апеляційної комісії заявник має право звернутися до Комісії з апеляцій Національного органу з сертифікації. Усі роботи з сертифікації продукції оплачуються заявником за договорами на проведення робіт, що укладаються з органом з сертифікації продукції, органом з сертифікації систем якості та випробувальними лабораторіями (центрами). Витрати заявника на проведення робіт з сертифікації продукції відносять на собівартість продукції. 2.3. Атестація виробництв. Порядок здійснення 2.3.1. Загальні положення Атестація виробництва в Системі проводиться органом з сертифікації продукції, а за його відсутності – організацією, що виконує функції органу з сертифікації продукції за доручення Держстандарту України. Допускається за дорученням органу з сертифікації продукції або організації, що виконує його функції, здійснення атестації виробництва продукції органом з сертифікації систем якості, при цьому вся відповідальність за обґрунтованість видачі сертифіката відповідності на продукцію, що випускається атестованим виробництвом, залишається за органом з сертифікації продукції або за організацією, що виконує його функції. Атестація виробництва проводиться за ініціативою підприємства, що виготовляє продукцію, або на вимогу органу з сертифікації продукції. Атестація виробництва здійснюється з метою оцінки технічних можливостей підприємства, що виготовляє продукцію (далі – підприємство), забезпечення стабільного випуску продукції, яка відповідає вимогам нормативних документів, що на неї поширюється. Атестація виробництва повинна передбачати отримання кількісної оцінки стабільності відтворення показників продукції. Для показників, що підтверджуються сертифікацією, повинна також передбачатися видача рекомендацій щодо оптимальності кількості зразків (проб, вибірок), що випробовуються з метою сертифікації, способів та правил їх відбору, а також правил і порядку проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції. 2.3.2. Загальні вимоги до документації виробництва, що атестується Підприємство, що має намір атестувати виробництво продукції в Системі, повинно мати повний комплект технічної документації на продукцію та її виробництво (зокрема нормативну документацію, конструкторську документацію, або документацію, що визначає склад продукції, технологічну документацію). Склад технічної документації визначається особливостями продукції та технологією виробництва. Підприємство до початку атестації повинно мати документи підприємства, в яких наводяться відомості щодо: організації контролю якості; організації контролю за випуском продукції; структури відповідальності виробничого персоналу перед вищим рівнем керівництва за якість виготовлення продукції та виконання робіт; системи контролю якості в ході технологічного процесу, зокрема контролю матеріалів і комплектуючих виробів; системи контролю за внесенням змін до технічної документації; засобів вимірювань, контролю та випробувального обладнання, що використовується під час виробництва продукції; про системи повірки засобів вимірювань, контролю та випробувального обладнання; порядку формування та позначення партій продукції, що випускається, порядку формування та позначення вибірок з них для випробувань та контролю; порядку реєстрації результатів контролю та випробувань, складання, затвердження та зберігання протоколів випробувань; порядку, що забезпечує випуск тільки тих партій продукції, які відповідають вимогам нормативно-технічної документації. Підприємство повинно до проведення атестації розробити інструкції з атестації технічних можливостей. Вимоги щодо побудови, викладення та оформлення інструкцій наведені в ДСТУ 3414-96. 2.3.3. Загальні вимоги до атестованого виробництва та організації контролю за виготовленням та випуском продукції Підприємство, що має намір атестувати виробництво в Системі, повинно призначити Головного контролера та його заступника. Заступник виконує обов’язки Головного контролера в разі його відсутності. Головний контролер повинен гарантувати, що вимоги, які ставляться органом сертифікації продукції, розуміються правильно і виконуються в разі представлення виготовленої продукції на сертифікацію. Представлення виготовленої продукції на сертифікацію санкціонується лише Головним контролером або його заступником. Головний контролер повинен підтверджувати представникам органу, що здійснює технічний нагляд, достатність заходів щодо контролю якості. Головний контролер повинен бути кваліфікованим фахівцем у технічному та адміністративному відношенні, щоб здійснювати відповідний до вимог технічного нагляду контроль за випуском сертифікованої продукції. Зв’язок підприємства з органом, який виконує технічний нагляд, здійснюється через Головного контролера. Головний контролер повинен мати достатні повноваження та матеріальне забезпечення для виконання ефективного контролю якості вихідної сировини. Матеріалів та комплектуючих виробів, що надходять, контролю якості в процесі виготовлення та контролю продукції, що сертифікується. Головний контролер повинен бути незалежним від керівництва, що безпосередньо відповідає за виготовлення продукції. Наказом по підприємству йому повинні бути надані такі основні повноваження: право вимагати усунення відхилень від встановлених вимог до пред’явлення виготовленої продукції на сертифікацію; право вимагати внесення змін до технічної документації та договорів на постачання відповідно до вимог органу з сертифікації продукції; право відміняти подання на сертифікацію виготовленої продукції, яка не відповідає вимогам, встановленим органом сертифікації, або на яку не поширюються вимоги програм сертифікації; застосовувати на підприємстві останні документи органу з сертифікації продукції, які встановлюють вимоги до продукції, що сертифікується; визначити відповідальність сертифікації встановленим вимогам до часу відвантаження цієї продукції. Головний контролер здійснює такі основні функції: підтримує зв’язок з органом, що здійснює технічний нагляд: несе персональну відповідальність за якість продукції, що постачається з сертифікатом відповідності, забезпечує реєстрацію результатів контролю, вимірювань та випробувань продукції, що сертифікується, які проведені підприємством, і надає їх в розпорядження органу, який здійснює технічний нагляд; несе відповідальність за обґрунтованість використання знаку або сертифіката відповідності під час постачання партії продукції; затверджує протоколи випробувань випущених партій сертифікованої продукції; несе відповідальність за проведення повторного контролю під час постачання сертифікованої продукції з затримкою. Головний контролер підзвітний вищому рівню керівництва підприємства. Періодичні випробування продукції, що сертифікується, повинні проводитись підприємством через проміжки часу, які встановлені органом з сертифікації продукції, на зразках (вибірках), які відібрані від виробничих партій, що вже витримали випробування, передбачені для виробничих партій. Під час проведення періодичних випробувань відбраковуються вибірки. В будь-якому випадку це повинно призвести до відбракування партій, з яких цю вибірку взято. У випадку, коли вибірка не задовольняє вимоги за одним з показників під час періодичних випробувань, Головний контролер повинен негайно: припинити подальше постачання; розпочати перевірку з метою з’ясування причин; повідомити про випадок до органу з сертифікації продукції та до органу, що здійснює технічний нагляд. Якщо виявлено, що відмова під час періодичних випробувань обумовлена тільки помилкою в порядку проведення випробувань, тоді: постачання негайно відновлюється; правильний порядок проведення випробувань повинен бути застосований до вибірки, яка вилучена з першої виробничої партії, що є в наявності; причина порушення порядку випробувань повинна бути усунена шляхом внесення погоджених з органом з сертифікації змін до документації, що встановлює цей порядок. Якщо виявлено, що відмова під час періодичних випробувань зумовлена помилкою у технологічному процесі, що розпізнається та яку неможливо усунути негайно, але дефектна продукція може бути виявлена і вилучена через безперервний контроль, що прийнятий для Головного контролера, тоді: постачання негайно відновлюється; безперервний контроль продовжується, доки не буде усунено причини появи дефекту, внесено зміни до технологічної документації та не будуть отримано позитивні результати випробувань вибірки, що вилучена з першої виробничої партії, поданої після усунення помилки у технологічному процесі; про випадок повідомляється до органу сертифікації продукції та до органу, що здійснює технічний нагляд. Якщо виявлено, що відмова під час періодичних випробувань зумовлена помилкою у технологічному процесі, що розпізнається, але не може бути усунена негайно, а дефектна продукція не може бути вилучена через безперервний контроль, право застосування сертифіката відповідності повинно бути припинено. Це право відновлюється органом з сертифікації продукції, якщо підприємство надасть переконливі докази виявлення причин помилки у технологічному процесі, проведення коригуючих заходів та результати періодичних випробувань на вибірках з двох послідовних виробничих партій будуть позитивні. Якщо відмова під час проведення періодичних випробувань не може бути напевно приписана конкретній помилці в проведенні випробувань, або помилці у технологічному процесі, що розпізнається, питання про порядок подальшого постачання з використанням сертифіката та знаку відповідності вирішує орган з сертифікації одним з таких способів: використання безперервного контролю, зміну порядку відбору вибірки; зміни періодичності випробувань вибірки. Виробничі партії, що відбраковано під час випробувань за партіями можуть бути знов подані на випробування після розбракування, при цьому повинен передбачатись жорсткіший план контролю порівняно з тим, який виконувався під час випробувань за партіями. Жодна партія продукції, що сертифікується, або її частина не повинна подаватися на випробування за партіями більш як двічі, якщо інше не зазначено в нормативному документі. Партія продукції, що сертифікується, може складатися тільки з однієї або з кількох виробничих партій при умові, що: продукція з виробничих партій виготовляється за одних і тих самих умов (матеріали, процеси, устаткування і т.ін.); контроль якості та контроль у ході процесу виготовлення відбувається в необхідному обсязі згідно з інструкціями відповідних підрозділів підприємства, погодженими з Головним контролером; результати контролю показують стосовно кожної виробничої партії, що якість матеріалів і технологічний процес підтримується в межах, необхідних для виготовлення продукції, яка задовольняє вимоги нормативних документів; період часу, протягом якого виробничі партії можуть комплектуватись в одну партію продукції, що сертифікується, не перевищує терміну, встановленого органом з сертифікації продукції. Порядок комплектування партій продукції, що сертифікуються, з виробничих партій повинен встановлюватися Головним контролером і подаватися до органу з сертифікації продукції для затвердження. Результати випробувань випущеної сертифікованої продукції повинні реєструватись у сертифікатному протоколі, що стисло подає накопичені результати випробувань, проведені підприємством, на відповідність до вимог нормативного документа. Сертифікаційний протокол випущених партій, крім результатів випробувань, повинен містити: назву підприємства; позначення та назву нормативного документа на продукцію. назву та позначення продукції; дату, яка визначає період часу, що охоплюється протоколом випробувань випущених партій; позначення кожного випробування; заяву про правильність відомостей протоколу, засвідчену Головним контролером. Сертифікаційний протокол випробувань випущених партій повинен вміщати результати випробувань на надійність за час заявленого терміну служби за показниками, що встановлені в нормативному документі, у вигляді загальної кількості випробувальних зразків та кількості виявлених дефектів. В разі необхідності наводять первісні, проміжні та кінцеві значення характеристик. Сертифікаційний протокол випробувань випущених партій не повинен вміщати результати випробувань виробничих партій, що забраковані під час випуску з виробництва. Результати випробувань, які заносяться до сертифікаційного протоколу випробувань випущених партій, повинні накопичуватися в підприємстві протягом терміну, встановленого органом з сертифікації продукції, і надаватися йому з цією періодичністю. Відомості сертифікаційного протоколу випробувань випущених партій є власністю підприємства і не можуть розголошуватись без його дозволу. У протоколах за результатами випробувань на підприємстві повинні зазначатись відмови, які виявлені в ході будь-яких випробувань на відповідність. Ці протоколи повинні зберігатись на підприємстві у порядку і надаватись органу, що здійснює технічний нагляд. 2.3.4. Порядок здійснення робіт з атестації виробництва Порядок здійснення робіт з атестації виробництва в загальному випадку передбачає виконання таких етапів: подання заявки (якщо атестація запроваджується за ініціативою підприємства); попереднє оцінювання; складання програми та методики атестації; перевірка виробництва і атестація його технічних можливостей; технічний нагляд за атестованим виробництвом; Подання заявки У випадку, коли атестація виробництва запроваджується за ініціативою підприємства, воно складає заявку за формою, наведеною в Додатку 16, яку направляє до органу з сертифікації продукції разом з двома примірниками інструкції з атестації технічних можливостей та відомостями про виробництво відповідно до Додатку 17. Якщо атестація виробництва запроваджується за вимогою органу з сертифікації продукції, то два примірники інструкції з атестації технічних можливостей та відомостей про виробництво надаються органу сертифікації на його запит. Попередня оцінка Попередня оцінка виконується комісією експертів органів з сертифікації продукції в погоджені строки. Склад комісії експертів затверджується керівником органом з сертифікації продукції. Попередня оцінка містить: експертизу вихідних матеріалів, наданих підприємством; складання висновку щодо готовності підприємства до запровадження атестації виробництва. Експертиза вихідних матеріалів повинна передбачати: — перевірку відповідності показників і характеристик продукції, установлених технічною документацією, до вимог стандартів та інших нормативних документів, що поширюються на продукцію та технологічні процеси її виготовлення; — оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених технологічною документацією, для забезпечення певності в повноті відповідності продукції, яка випускається, вимогам стандартів, що на неї розповсюджуються: — перевірку відповідності переліку показників технологічних можливостей виробництва, що атестується, до переліку показників і характеристик продукції, що випускається; — оцінку повноти програми випробування для підтвердження технічних можливостей виробництва, що атестується; — оцінку правильності вибору головних етапів технологічного процесу; — оцінку слушності методів випробувань для підтвердження технічних можливостей виробництва, що атестується; — наявність системи контролю якості виготовлення в ході технологічного процесу, зокрема контроль матеріалів та комплектуючих виробів; — перевірку показників точності засобів вимірювання і контролю, що застосовуються, вимога конструкторської і технічної документації щодо дозволених відхилень показників і характеристик; — перевірку наявності системи метрологічного забезпечення засобів вимірювань, контролю та випробувань, які застосовуються. Комісія експертів може в разі необхідності: запитувати у підприємства іншої відомості, якщо вони необхідні для попередньої оцінки; направляти власного представника для збирання додаткової інформації безпосередньо на підприємство. За результатами попередньої оцінки складається висновок, в якому показуються готовність підприємства до атестації виробництва та доцільність проведення подальших етапів робіт. Висновок підписує керівник комісії експертів. В разі негативного висновку підприємство може вдруге направити матеріали заявки про атестацію. Складення програми та методики атестації Програма та методика атестації розробляється комісією експертів, що виконували попередню оцінку. Програма та методика атестації затверджується керівником органу з сертифікації продукції. Програма та методика атестації повинна вміщати об’єкти перевірки, процедури перевірки та правила прийняття рішень. В програмі та методиці атестації допускається посилання на інструкцію з атестації технічних можливостей. Перевірка виробництва і атестація його технічних можливостей Основним завданням перевірки виробництва є оцінка відповідності інформації, що наведена у вихідних матеріалах, фактичному стану безпосередньо на підприємстві, а також проведення необхідних випробувань для атестації технічних можливостей виробництва. Перевірка здійснюється комісією експертів, яка призначається керівником органу з сертифікації продукції, до якої входять експерти, що виконували попередню оцінку, та фахівець, компетентний в оцінці відповідної технології. Перевірка виконується відповідно до затвердженої та методики атестації. Перед початком робіт комісії її експерти разом з керівником підприємства: розглядають мету та завдання перевірки; обмірковують програму та методику атестації; встановлюють форми спілкування між членами комісії, керівництвом та працівниками підприємства За результатами перевірки комісія протягом місяця складає звіт. якій містить аналіз результатів перевірки та обгрунтовані висновки. Звіт повинен містити таку інформацію: відомості про всі вироби, що використовувались для підтвердження технічних можливостей виробництва; таблицю меж підтверджених технічних можливостей; одержані результати випробувань для підтвердження технічних можливостей та стислу інформацію щодо виявлених відмов, дефектів і т.ін. Звіт підписують усі члени комісії і затверджує керівник органу з сертифікації. На підставі позитивних висновків комісії орган з сертифікації оформляє атестат виробництва за формою, наведеною в Додатку 18, реєструє його в реєстрі Системи і видає підприємству. Керівник органу з сертифікації затверджує інструкцію з атестації технічних можливостей і передає один примірник підприємству. Другий примірник інструкції зберігається в органі сертифікації. Термін дії атестату встановлюється органом з сертифікації, але не більше як три роки. Технічний нагляд за атестованим виробництвом Протягом терміну дії атестату орган з сертифікації здійснює нагляд за стабільністю якості виготовлення продукції. Процедура технічного нагляду вибирається відповідно до методів атестації виробництва. До технічного нагляду на підставах угод можуть залучатися територіальні центри стандартизації і метрології. За результатами технічного нагляду орган з сертифікації може припинити дію атестату виробництва. Продовження дії атестату виробництва. Для продовження терміну дії атестату підприємство не пізніше як за три місяці до закінчення дії атестату, направляє до органу з сертифікації матеріали. Далі виконуються роботи та оцінюється необхідність виконання подальших етапів з урахуванням результатів технічного нагляду за період дії атестату виробництва. У випадку негативних висновків атестат виробництва анулюється органом сертифікації продукції. Зупинка або припинення дії атестату виробництва. Дія атестату виробництва може бути припинена в таких випадках: якщо виявлено невідповідність випущеної продукції рівню якості виготовлення, що вимагається; до конструкції або технологій виготовлення продукції без погодження з органом сертифікації внесені зміни, які можуть призвести до зниження рівня якості виготовлення продукції; термін дії атестату закінчився, а підприємство не направило матеріали для його продовження; під час виконання технічного нагляду виявлені невідповідності виробництва атестованим технічним можливостям. У випадку, якщо дію атестату зупинено, поновлення дії атестату здійснюється за рішенням органу з сертифікації після проведення підприємством заходів корегуючого впливу для усунення причин виявлення невідповідностей. Орган з сертифікації, який проводить атестацію виробництва, несе відповідальність за забезпечення конфіденційності інформації, яку отримують його співробітники під час контактів з підприємством. В разі незгоди з зауваженнями та висновками комісії експертів за результатами перевірки виробництва, за якими можливо атестувати конкретне виробництво, підприємство має право в місячний термін направити до ради органу з сертифікації заяву (апеляцію). Залежно від обґрунтованості цієї заяви може бути призначена нова перевірка виробництва іншим складом експертів. Про своє рішення рада органу сертифікації сповіщає подавача заяви протягом місяця. 2.4. Сертифікація систем якості. Порядок проведення 2.4.1. Загальні положення Сертифікацію систем якості в Системі проводять органи з сертифікації (надалі –органи з сертифікації), що акредитовані в Системі на право проведення цієї роботи, а в разі їх відсутності –організації, яким доручено виконання функцій органу з сертифікації за рішенням Держстандарту України. Вимоги до органу з сертифікації систем якості встановлені в ДСТУ 3420–96 “Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації”. Сертифікація систем якості проводиться за ініціативою виробника продукції або за рішенням органу з сертифікації продукції, коли це передбачено схемою (моделлю) сертифікації, або за вимогою інших незалежних організацій (відомств), яким надані державою повноваження на оцінку системи управління якості продукції, що постачається. Сертифікація систем якості щодо виробника певної продукції проводиться з метою засвідчення відповідності системи якості вимогам ДСТУ ISO 9001-94 – ДСТУ ISO 9003-94 і забезпечення упевненості в тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а виробник вживає заходів щодо запобігання виготовленню такої продукції на постійній основі. Під час проведення сертифікації системи якості треба забезпечити конфіденційність інформації про результати сертифікації, що є комерційною таємницею. Але це не повинно перешкоджати поданню у встановленому порядку інформації про сертифікацію систем якості. Об’єктами оцінок при сертифікації систем якості та технічному нагляду за сертифікованими системами є: діяльність з управління і забезпечення якості у відповідності до вимог ДСТУ ISO 9001-94 – ДСТУ ISO 9003-94 та іншої додаткової документації щодо оцінки системи якості; стан виробництва з точки зору можливості забезпечення стабільної якості продукції, яка підлягає сертифікації; якість продукції (на підставі аналізу інформації з різних джерел). Одержання виробником сертифікату на систему якості не означає, що відповідальність за забезпечення якості відповідної продукції перекладається з виробника на орган, який проводив сертифікацію. 2.4.2. Порядок проведення сертифікації систем якості Виробник, який претендує на сертифікацію системи якості в Системі, подає до акредитованого в Системі органу з сертифікації заявку за формою Додатка 19. В разі відсутності на час подання заявки акредитованого в Системі органу з сертифікації заявка подається до Держстандарту України. Коли є декілька органів з сертифікації систем якості, виробник подає заявку в будь-який з них, якщо інше не зазначено органом з сертифікації продукції. Орган з сертифікації систем якості розглядає заявку і надсилає підприємству-заявнику: опитувальну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості підприємства-заявника (приблизний зміст анкети подано в Додатку 17); перелік вихідних матеріалів, які має подати підприємство до органу сертифікації для проведення попередньої (заочної) оцінки системи якості і стану виробництва (приблизний перелік вихідних матеріалів наведено в Додатку 19); Підприємство-заявник заповнює опитувальну анкету, готує всі необхідні вихідні матеріали і подає їх до органу з сертифікації. Процес сертифікації систем якості складається з таких етапів: попередня (заочна) оцінка систем якості; остаточна перевірка і оцінка системи якості; оформлення результатів перевірки; технічний нагляд за сертифікованою системою якості протягом терміну дії сертифіката. Попередня (заочна) оцінка системи якості Попередня (заочна) оцінка систем якості здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт з сертифікації системи якості підприємства, і, в разі встановлення такої доцільності, розробки програми перевірки. Попередня оцінка здійснюється комісією органу з сертифікації шляхом проведення аналізу документів та вихідних матеріалів, одержаних від підприємства як вказано вище. До складу цієї комісії має бути включений принаймні один аудитор, атестований в Системі. Орган з сертифікації призначає головного експерта-аудитора, який формує комісію з компетентних спеціалістів для проведення аналізу одержаних матеріалів і підготовки попередніх висновків. Головний аудитор призначається навіть тоді, коли аналіз проводиться однією особою. До складу комісії не включають співробітників підприємства-заявника, а також представників інших підприємств, зацікавлених в результатах сертифікації системи якості підприємства-заявника. Склад комісії затверджує керівник органу з сертифікації. Комісія здійснює аналіз усіх матеріалів, одержаних від підприємства для попередньої (заочної) оцінки його готовності до сертифікації систем якості. У разі необхідності головний аудитор може направити свого представника для неофіційного відвідування підприємства з метою проведення робіт з попередньої оцінки системи якості підприємства безпосередньо на місці або запитати в підприємства додаткові відомості і матеріали для проведення оцінки. Паралельно з аналізом матеріалів, одержаних від підприємства-заявника, комісія організує збір та аналіз додаткових відомостей про якість продукції, стосовно якої проводяться роботи з сертифікації системи якості, від незалежних джерел (дані територіальних органів Держстандарту України, товариств споживачів, відомості від окремих споживачів та ін.). Попередня (заочна) оцінка системи якості завершується підготовкою письмового висновку щодо доцільності (недоцільності) проведення остаточної перевірки і оцінки системи якості. Висновок готується у двох примірниках: один лишається в органі з сертифікації, другий передається підприємству-заявнику. У разі позитивного рішення орган з сертифікації направляє заявнику висновок і проект господарського договору на проведення остаточної перевірки і оцінки системи якості. У разі негативного рішення за результатами оцінки у висновку наводять причини такого рішення та усі значні невідповідності системи якості, що перевіряється, до вимог відповідних нормативних документів. Усі невідповідності мають бути усунені до відвідання виробника комісією. Після урахування усіх зауважень комісії підприємство може подавати свою систему якості на повторну попередню оцінку . Повторну попередню оцінку підприємство оплачує окремо. Остаточна перевірка і оцінка системи якості Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку або іншою комісією, до складу якої обов’язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. До складу комісії обов’язково включають експерта з розробки та (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органу з сертифікації, з ним також знайомлять виробника. Виробник може відхилити запропонований склад комісії, якщо він вважає, що здійснення перевірки цим складом може привести до конфліктних ситуацій. На підставі аналізу матеріалів, що надійшли від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) остаточної перевірки системи якості (з урахуванням специфіки підприємства, продукції, що випускається, вимог споживачів та ін.), програму і методики перевірки і оцінки стану виробництва та підготовляє необхідні робочі документи. Програма (план) перевірки в загальному випадку має містити: мету і галузь перевірки; дату і місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряються; найменування елементів системи якості та виробництва, які підлягають перевірці; розподіл обов’язків між комісіями щодо перевірки елементів системи якості та стану виробництва; джерела інформації про якість продукції; орієнтовані строки проведення кожного з основних заходів програми; вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, яка є комерційною таємницею; перелік організацій та осіб, яким подається звіт про перевірку. З програмою (планом) треба ознайомити керівника підприємства-заявника до початку остаточної перевірки. Спірні питання щодо змісту програми в цілому або деяких її пунктів мають бути вирішені головним аудитором і уповноваженим представником підприємства. Програма та методика перевірки і оцінки стану виробництва розробляються з урахуванням положень ДСТУ 3414-96. Для реалізації програми (плану) перевірки і відображення її результатів щодо конкретних розділів програми у разі необхідності розробляють форми таких робочих документів: переліки контрольних питань, які використовуються для оцінки елементів системи якості; форми для реєстрації спостережень під час перевірки; форми для документування проміжних даних, які підтверджують висновки аудиторів. Робочі документи розробляють аудитори під керівництвом головного аудитора. Робочі документи мають бути такими, щоб не обмежувати проведення додаткових заходів з перевірки, необхідність в яких може бути виявлена на підставі інформації, одержаної під час перевірки. Перевірка включає проведення таких процедур: попередньої наради; обстеження; заключної наради; підготовку звіту про перевірку. Попередню нараду організовують та проводять підприємство і головний експерт. У нараді беруть участь члени комісії і персонал підприємства-заявника, який призначено для участі у проведенні перевірки. Під час попередньої наради: рекомендують членів комісії керівництву підприємства-замовника; інформують учасників наради про мету та завдання перевірки, програму, методи і процедури перевірки; установлюють офіційні способи спілкування між аудиторами та персоналом підприємства; узгоджують дату проведення заключної наради та проміжних нарад (у разі виникнення потреби в їх проведенні); складають графік перевірки підрозділів та виробництв підприємств; з’ясовують усі незрозумілі підприємства програми перевірки. За результатами попередньої наради складається та підписується головним експертом протокол цієї наради, а також розподіл обов’язків між аудиторами, який є додатком до протоколу. Під час обстеження збирають потрібні дані про систему якості шляхом опитувань, вивчення документів і здійснення спостережень на ділянках, що перевіряються. Ознаки, які вказують на можливість виникнення невідповідностей, мають фіксуватись і окремо обмежуватись. Усі спостереження, зроблені в ході перевірки, мають документуватись. Інформація, одержана в ході обстеження, має перевірятись через порівняння з інформацією, одержаною з інших джерел. Обстеження включає роботи з оцінки стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу та підготовки попередніх висновків для заключної наради. Оцінка здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості продукції здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції та спостережень за станом виробництва згідно з програмою та методикою, що розроблені комісією для даного підприємства або які діють на підприємстві та узгоджені з органом з сертифікації продукції чи систем якості. У разі наявності на підприємстві атестованого в установленому порядку виробництва оцінка стану виробництва за рішенням комісії може не проводитись. Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності (чи невідповідності) елементів системи якості підприємства-заявника до вимог стандарту на систему якості, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості. Аналіз проводиться відповідно до програми і контрольних запитань з перевірки і оцінки систем якості. Невідповідності мають бути визначені термінами конкретних вимог нормативних документів, відповідно до яких здійснюється перевірка. Результати спостережень мають розглядатись головним експертом разом з уповноваженим представником виробника. Всі спостереження, за результатами яких виявлені невідповідності, мають підтверджуватись виробником. На підставі результатів аналізу фактичного матеріалу підготовлюють попередні висновки про відповідність (невідповідність): системи якості в цілому вимогам нормативних документів на систему якості; виробництва вимогам стабільного забезпечення потрібного рівня якості продукції. Після обстеження комісія має провести заключну нараду з керівництвом підприємства та особами, які є відповідальними за об’єкти перевірки. Основна мета наради – надати керівництву підприємства зауваження, що складені за результатами перевірки і оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (неможливості) видачі сертифіката відповідності системи якості підприємства вимогам нормативних документів. Зауваження подаються головним експертом в усній формі та викладаються в протоколі залежно від їх вагомості і у формі, що забезпечує підприємству розуміння результатів перевірки. Проведення наради оформляється протоколом, який підписують усі члени комісії. З протоколом знайомиться керівництво підприємства, візує його і узгоджує з комісією термін підготовки звіту про перевірку. Перший примірник протоколу зберігається в органі з сертифікації, що здійснював перевірку, другий – надається підприємству. Всі організації, де зберігається протокол за результатами перевірки, мають забезпечити нерозголошення конфіденційної інформації щодо результатів перевірки. Звіт про перевірку підготовляє комісія під керівництвом головного аудитора. При цьому кожний аудитор подає звіт про стан тих елементів системи якості підприємства, які він перевіряв. Звіт підписують усі члени комісії. Головний аудитор затверджує звіт і несе відповідальність за його достовірність та повноту. Звіт має містити: загальні відомості про підприємство-заявника (назву, адресу, банківські реквізити) та про орган з сертифікації (назву, адресу, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органу); відомості про підстави для проведення перевірки, про мету, завдання та масштаби перевірки, про експертів; перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалась перевірка; відомості про програму перевірки; результати попередньої оцінки та висновок за ними; характеристику фактичного стану об’єктів перевірки; зауваження щодо невідповідностей; висновки комісії щодо відповідності (невідповідності) системи якості вимогам нормативних документів; вказівку щодо конфіденційності інформації, яку використано у звіті; висновок про можливість (неможливість) видачі сертифіката; відомості про організації та осіб, яким надається звіт. Термін підготовки звіту – протягом місяця після заключної наради. Орган з сертифікації передає заявнику два примірники звіту. Заявник сам вирішує, кому надіслати звіт. Оформлення результатів перевірки У результаті перевірки і оцінки системи якості можливі такі основні висновки: система повністю відповідає нормативним документам на системи якості, на відповідність яким здійснювалась перевірка (варіант 1); система загалом відповідає нормативним документам на системи якості, на відповідність яким здійснювалась перевірка, але виявлено деякі незначні невідповідності стосовно окремих елементів системи, які можуть бути усунені досить швидко (в термін до шести місяців) (варіант 2); система має серйозні невідповідності, які можна усунути лише в результаті доробки протягом досить тривалого часу (варіант 3). У разі позитивного висновку комісії орган з сертифікації оформлює сертифікат установленого зразка, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-заявнику та в копії надсилає органу з сертифікації продукції (форму сертифіката відповідності наведено в Додатку 20) Реєстрація сертифікатів відповідності здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 3415-96. Термін дії сертифіката визначає орган з сертифікації, але він не може перевищувати три роки. У разі варіанта 2, якщо підприємство в термін, установлений органом з сертифікації, усуне зауваження і звернеться з повторною заявкою на сертифікацію, робота з сертифікації може здійснюватися за повною або спрощеною схемою, коли перевіряють лише ті елементи якості, стосовно яких були зроблені зауваження. У разі позитивного рішення за результатами цієї роботи виробнику видається сертифікат. У разі варіанта 3 оцінка системи якості підприємства здійснюється повторно в обсязі всіх робіт та етапів, установлених цим розділом, за повною схемою. 2.4.3. Продовження терміну дії сертифіката на систему якості Виробник, який має чинний сертифікат на свою систему якості, може звернутися до органу з сертифікації з проханням про продовження терміну його дії. Порядок продовження терміну дії сертифіката на систему якості визначає орган з сертифікації в кожному конкретному випадку. Орган з сертифікації на свій розсуд приймає рішення про можливість проведення переоцінки або про необхідність подання виробником нової заявки. 2.4.4. Визнання сертифікатів на системи якості, що видані органами з сертифікації інших держав (міжнародних систем) Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами з сертифікації інших держав (міжнародних систем), на системи якості щодо продукції, яка виготовлена в Україні чи імпортується в Україну, приймає орган з сертифікації систем якості згідно з положенням ДСТУ 3417-96. 2.4.5. Технічний нагляд за сертифікованими системами якості Технічний нагляд за сертифікованими системами якості підприємств протягом усього строку дії сертифіката здійснює орган з сертифікації. За пропозицією органу з сертифікації до технічного нагляду на підставі відповідних угод мають залучатись територіальні центри стандартизації та метрології Держстандарту України. Обсяг, порядок та періодичність нагляду встановлюється органом з сертифікації під час проведення сертифікації системи якості. За результатами технічного нагляду орган з сертифікації може зупинити або скасувати дію сертифіката у випадках: виявлення невідповідності системи якості вимогам стандартів на системи якості; наявності обґрунтованих претензій споживачів даної продукції; якщо виявлено неправильне використання сертифіката; якщо виявлено порушення правил або процедур, установлених органом з сертифікації. Рішення про тимчасове зупинення дії сертифіката на систему якості приймається у випадках, якщо протягом установленого терміну, вживаючи коригувальні заходи, погоджені з органом з сертифікації, підприємство може усунути виявлені причини невідповідності та підтвердити це без повторного проведення технічного нагляду. Орган з сертифікації має повідомити підприємство-заявника про тимчасове припинення дії сертифіката і одночасно вказати умови, за яких можливе зняття тимчасового припинення дії сертифіката на систему якості. Крім того, орган з сертифікації готує інформацію про тимчасове припинення дії сертифіката і подає її для публікації у відповідному інформаційному виданні. У разі виконання підприємством зазначених вище умов у встановлений термін орган з сертифікації відміняє рішення про тимчасове припинення дії сертифіката і повідомляє про це виробника. У протилежному випадку сертифікат анулюється. Орган з сертифікації анулює сертифікат відповідності на систему якості у випадках: якщо результати технічного нагляду свідчать про принципову невідповідність системи якості чинним вимогам; якщо у разі зміни правил системи сертифікації виробник не може забезпечити відповідності до своїх вимог; якщо виробник не виконав фінансові зобов’язання перед органом з сертифікації; наявності офіційного прохання виробника. Про факт анулювання сертифіката орган з сертифікації офіційно повідомляє підприємство-заявника рекомендованим листом або аналогічним повідомленням. Орган з сертифікації подає також інформацію про анулювання сертифіката для публікації у відповідному інформаційному виданні. 2.4.6. Внесення змін до системи якості та до правил і порядку оцінки системи Виробник зобов’язаний: оперативно інформувати орган з сертифікації про будь-які передбачені зміни системи якості або про інші зміни, які можуть негативно вплинути на її відповідність чинним вимогам; погодитися з рішенням органу з сертифікації про необхідність переоцінити системи якості у зв’язку з включенням передбачених змін або здійснення додаткового аналізу цих змін. Після одержання повідомлення про внесення змін до системи якості орган з сертифікації має оперативно прийняти рішення про необхідність відповідної переоцінки системи якості і довести це рішення до виробника. У разі необхідності внесення змін до правил та порядку оцінки системи якості орган з сертифікації має: повідомити зацікавлені підприємства-виробники про необхідні зміни; визначити реальні терміни, потрібні для внесення відповідних змін до системи якості; офіційно повідомити усіх виробників про нові вимоги і про необхідність здійснення належних заходів щодо їх урахування та про те, що в разі, якщо ці заходи не будуть здійснені в установлений термін, дія сертифіката може бути тимчасово припинена або анульована. Виробник не має права на використання сертифіката на систему якості у випадках: закінчення терміну дії, тимчасового припинення або анулювання сертифікату; зміни виробником власної системи якості, яка не була прийнята органом з сертифікації, і яка може негативно вплинути на результати діяльності з сертифікації системи якості; внесення органом з сертифікації певних змін до правил системи, які виробник не зміг впровадити на своєму підприємстві; виникнення інших обставин, які можуть негативно вплинути на систему якості виробника. 2.4.7. Апеляції та коригувальні дії Якщо заявник бажає опротестувати рішення щодо його заявки на сертифікацію системи якості чи про визнання сертифіката, він має подати письмову апеляцію до органу з сертифікації не пізніше місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Апеляція розглядається апеляційною комісією органу з сертифікації не пізніше місяця після її одержання. Апеляційна комісія для розгляду апеляції повинна мати такі документи: 1. апеляцію заявника; 2. листування щодо спірного питання між заявником та органом з сертифікації. Документація надається членам апеляційної комісії органом з сертифікації не пізніше як за два тижні до засідання комісії. Заявник має право бути заслуханим на засіданні комісії. Апеляційна комісія розглядає спірні запитання конфіденційно. Під час прийняття рішень мають право бути присутні тільки члени комісії в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень: 1. видати сертифікат; 2. відмовити у видачі сертифіката; 3. анулювати виданий сертифікат; 4. Витрати, пов’язані з розглядом апеляції, несе кожна із сторін. В разі незгоди з рішенням апеляційної комісії заявник має право звернутися до Комісії з апеляцій Національного органу з сертифікації. При цьому до заяви із спірних питань додаються документи, пов’язані з предметом конфлікту. Національний орган з сертифікації встановлює термін визначення спірних питань і, в разі необхідності, призначає повторну перевірку системи якості підприємства-заявника за участю спеціально сформованої з цією метою комісії. Підприємство несе відповідальність за визначення і проведення коригувальних дій, необхідних для виправлення невідповідностей чи усунення їхніх причин, а також за офіційне повідомлення органу з сертифікації про передбачені або здійснені коригувальні заходи. Коригувальні дії і наступні додаткові перевірки мають бути здійснені протягом періоду часу, який погоджено між підприємством та органом з сертифікації. Розділ 3. Акредитація у Системі УкрСЕПРО 3.1. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації 3.1.1. Загальні вимоги Згідно з ДСТУ 3411-96 органами з сертифікації можуть бути акредитовані державні організації, що мають статус юридичної особи та можуть бути визнані третьою стороною. Діяльність органу з сертифікації здійснюється під керівництвом Національного органу з сертифікації на підставі укладеної з ним угоди. Організація може бути акредитована як орган з сертифікації, якщо вона є незалежною від розробника, виробника, постачальника, споживача і має компетентність, яка дозволяє їй проводити сертифікацію у заявленій галузі акредитації. Для цього організація повинна мати: організаційну структуру, адміністративні та юридичні права для управління роботами з сертифікації у заявленій галузі акредитації; компетентний персонал, кваліфікація якого підтверджена документально за результатами атестації; актуалізований фонд нормативних документів на продукцію та методи її випробувань; систему двосторонніх зв‘язків з виробниками або постачальниками сертифікованої продукції, яка забезпечує своєчасне їх інформування про заплановані зміни вимог нормативних документів на продукцію, що повинно бути документально підтверджено; договірні зобов’язання з акредитованими в Системі випробувальними лабораторіями (центрами) для проведення випробувань продукції з метою сертифікації, а в разі необхідності — з органами з сертифікації систем якості; штатний персонал, який веде технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції, або договори на проведення нагляду з органами з сертифікації систем якості чи з територіальними центрами стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України; статут, що визначає її діяльність; положення про орган з сертифікації продукції; настанову з якості; комплект організаційно-методичних та нормативних документів системи сертифікації продукції в заявленій галузі акредитації; документи, що встановлюють правила та порядок проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції; досвід роботи з сертифікації, що підтверджується документально за результатами виконаних робіт. Орган з сертифікації повинен забезпечувати конфіденційність інформації, що становить комерційну або професійну таємницю. Орган з сертифікації повинен здійснювати внутрішні перевірки ефективності функціонування системи забезпечення якості згідно з вимогами Настанови ISO/ІЕС 56 з документальним оформленням результатів перевірок, які мають бути доступними для осіб, що здійснюють інспекційний контроль. Дії органу з сертифікації не повинні мати дискримінаційного характеру. Вимоги до органу з сертифікації можуть бути доповнені під час його акредитації з урахуванням положень настанов ISO/ІЕС 39, 40 та європейського стандарту ЕN 45011. 3.1.2. Вимоги до документації органу з сертифікації Орган з сертифікації повинен мати «Положення про орган з сертифікації...» та «Настанову з якості», яка повинна містити всю інформацію, необхідну для ефективного функціонування системи забезпечення якості, в тому числі: заяву про політику в галузі якості; стислий опис юридичного статусу органу з сертифікації; кваліфікацію та повноваження як штатного, так і позаштатного персоналу органу з сертифікації; процедури підбору та навчання персоналу органу з сертифікації; процедури, пов’язані з розглядом апеляцій; процедури проведення внутрішніх перевірок функціонування системи якості; повноваження Ради органу з сертифікації; організаційну структуру, відповідальність та розподіл функцій між виконавчими групами; копії атестатів акредитації та паспортів випробувальних лабораторій (центрів), що зайняті в проведенні випробувань продукції, яка сертифікується; перелік субпідрядників, копії атестатів їх акредитації або інших документів, що підтверджують їх компетентність; посадові інструкції персоналу, що визначають службові обов’язки і відповідальність та ін. У разі наявності затвердженого порядку сертифікації однорідної групи продукції, що міститься в галузі сертифікації конкретного органу він (за необхідності) може розробляти доповнення до цього порядку щодо окремих процедур, які враховують специфіку діяльності органу. Орган з сертифікації повинен мати фонд актуалізованих нормативних документів на продукцію, що сертифікується, та на методи її випробувань. Орган з сертифікації повинен підтримувати в робочому стані систему реєстрації та протоколювання. Протоколи та реєстраційні записи повинні зберігатись протягом терміну, встановленого ДСТУ 3415-96. Орган з сертифікації повинен мати систему контролю за документацією, що забезпечує її своєчасну актуалізацію та наявність на робочих місцях необхідних чинних документів. 3.1.3. Акредитація органу з сертифікації Акредитація органу з сертифікації у Системі є офіційним визнанням його права проводити сертифікацію продукції на відповідність вимогам нормативних документів до галузі його акредитації. Роботи щодо акредитації органів з сертифікації продукції організовує та проводить Держстандарт України (орган з акредитації). Акредитація органу з сертифікації передбачає такі основні етапи: подання та експертиза документів; укладання договору між Держстандартом України (органом з акредитації) і організацією-заявником на проведення акредитації в Системі; перевірка органу з сертифікації; розгляд результатів перевірки; оформлення та видача атестата акредитації; укладання угоди з Держстандартом України. При акредитації визначається порядок інспекційного контролю за діяльністю органу з сертифікації протягом строку акредитації. Подання та експертиза документів Організація, що претендує на акредитацію, подає заявку (Додаток 21) 3.1.1) та комплект документів, що містить: проект «Положення про орган з сертифікації... »; проект «Порядку сертифікації... »; «Настанову з якості»; копію наказу керівника організації-заявника про створення на її базі структурного підрозділу – органу з сертифікації (за необхідності); відомості про аудиторів; проект «Галузь акредитації». За результатами експертизи документів, що подані, складається експертний висновок із оцінкою відповідності органу з сертифікації до вимог, що встановлені цим стандартом. Перевірка органу з сертифікації Перевірка здійснюється комісією, що складається з компетентних фахівців та призначається наказом Голови Держстандарту України (керівника органу з акредитації). Робота комісії проводиться за програмою, що затверджується Головою Держстандарту України (керівником органу з акредитації). Перевіркою встановлюється відповідність фактичного стану органу з сертифікації поданим документам та його здатність виконувати заявлені функції. За результатами перевірки складається акт, який підписується членами комісії та доводиться до відома керівника органу з сертифікації. Держстандарт України (орган з акредитації) розглядає результати перевірки та в разі позитивного рішення про акредитацію проводить: затвердження «Положення про орган з сертифікації...» та «Порядку сертифікації...»; підписання угоди між органом з сертифікації та Держстандартом України. оформлення та видачу атестата акредитації (Додаток 22) Орган з сертифікації реєструється в Реєстрі Системи. У разі негативного рішення кошти, отримані за договором, організації не повертаються. Інспекційний контроль за діяльністю акредитованого органу з сертифікації У період дії атестата акредитації та угоди Держстандарт України (орган з акредитації) або інша організація за його дорученням здійснює інспекційний контроль за діяльністю органу з сертифікації. Діяльність з інспекційного контролю оплачується органом з сертифікації на умовах, що встановлені угодою. У разі порушення умов акредитації та угоди Держстандарт України (орган з акредитації) приймає рішення про припинення дії або скасування атестата акредитації та розірвання угоди. Орган з сертифікації може подати у зв’язку з тим апеляцію до Держстандарту України (органу з акредитації). За шість місяців до закінчення строку дії атестата акредитації орган з сертифікації, що має намір продовжити дію акредитації, подає заявку на продовження дії атестата акредитації. Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю і вона може проводитись за повною або скороченою процедурою. Склад комісії, програма і терміни перевірки регламентуються наказом Держстандарту України (органу з акредитації). Розширення галузі акредитації Акредитований орган з сертифікації, що претендує на розширення своєї галузі акредитації, подає заявку на розширення галузі акредитації. До заявки додаються всі необхідні відомості про додаткову галузь акредитації. Акредитація може проводитись за повною або скороченою процедурою, яка регламентується програмою перевірки з метою розширення галузі акредитації, затвердженої Головою Держстандарту (керівником органу з акредитації) або його заступником. Ступінь скорочення встановлюється в кожному конкретному випадку. У разі отримання позитивних результатів оформлюється додаткова галузь акредитації органу за розширеною номенклатурою згідно з Додатком 22, яка затверджується наказом Держстандарту України (органу з акредитації). 3.2. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації 3.2.1. Загальні вимоги Органи з сертифікації систем якості згідно з ДСТУ 3420-96 створюються на базі державних організацій, що мають статус юридичної особи і можуть бути визнані третьою стороною, тобто незалежними від замовника та інших сторін, зацікавлених у сертифікації систем якості. Діяльність органу з сертифікації повинна здійснюватись на підставі угоди з Національним органом з сертифікації Орган з сертифікації систем якості може бути акредитований у Системі, якщо він має: організаційно-функціональну структуру, адміністративні та юридичні права, що забезпечують виконання робіт з сертифікації систем якості; компетентний персонал (в тому числі аудиторів, атестованих у Системі на право проведення сертифікації систем якості ); актуалізований фонд нормативних документів відповідно до галузі його акредитації, зокрема комплект стандартів та інших нормативних документів з вимогами до продукції визначених видів та методами їх випробувань; угоди з органами з сертифікації конкретних видів продукції щодо здійснення атестації виробництва та сертифікації систем якості зазначеної продукції; статут, що визначає його діяльність; положення про орган з сертифікації систем якості; документовану систему якості, правила та процедури, що забезпечують правила проведення сертифікації систем якості та здійснення технічного нагляду за сертифікованими системами та атестованими виробництвами; досвід роботи з сертифікації систем якості, що підтверджується документально за результатами виконаних робіт; Орган з сертифікації має забезпечити безперешкодний доступ до інформації про його послуги усім організаціям-заявникам. Діяльність органу з сертифікації не повинна мати дискримінаційного характеру. Орган з сертифікації має забезпечувати конфіденційність інформації про результати сертифікації, бо вона є комерційною таємницею. Орган з сертифікації має здійснювати внутрішню перевірку своєї діяльності на відповідність вимогам ДСТУ 3419-96 ”Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікації систем якості. Порядок проведення.” Результати таких перевірок мають бути зареєстровані і до них повинні мати вільний доступ особи, які здійснюють інспекційний контроль діяльності органу з сертифікації. 3.2.2. Вимоги до персоналу органу з сертифікації Персонал органу з сертифікації систем якості має бути підготовлений для компетентного виконання обов’язків, що закріплені за ним, а також мати певний рівень технічних знань, досвід, особисті якості відповідно до вимог стандарту ДСТУ ISO 10011, Європейського стандарту EN 45012. Орган з сертифікації має постійно актуалізувати відомості про кваліфікацію, навчання та професійний досвід кожного аудитора. Аудитори, які виконують роботи з сертифікації систем якості та атестації виробництв, мають бути атестовані в Системі. Персонал органу з сертифікації систем якості повинен мати інструкції, що визначають задачі, функції, розподіл відповідальності та порядок виконання робіт. До роботи з сертифікації систем якості та атестації виробництва або оцінки окремих елементів систем якості, що потребують спеціальних знань, можуть бути залучені кваліфіковані спеціалісти промисловості, науково-дослідних організацій, вищих закладів освіти та ін. Спеціалісти, що залучаються до роботи, не повинні бути співробітниками підприємств та організацій, які зацікавлені в результатах сертифікації систем якості. 3.2.3. Вимоги до документації органу з сертифікації Орган з сертифікації повинен мати ефективну документовану систему якості, що відповідає характеру та обсягу робіт, які виконуються органом, та інші документи, необхідні для виконання зазначених функцій, а саме: положення про орган з сертифікації систем якості; заяву про політику в галузі якості органу з сертифікації (якщо вона викладена в окремому документі і не увійшла до складу Керівництва з якості); настанову з якості органу з сертифікації; порядок організації навчання аудиторів; типові програми, опитувальні анкети перевірок та оцінок елементів в системі якості; типові методики атестації виробництв; процедури (робочі інструкції для аудиторів) з сертифікації систем якості та атестації виробництв; список аудиторів з сертифікації систем якості та атестації виробництв; список спеціалістів промисловості, науково-дослідних організацій, ВЗО та інших організацій, що залучаються до роботи з сертифікації систем якості та атестації виробництв; посадові інструкції персоналу, що визначають службові обов’язки та відповідальність; порядок оформлення та подання результатів перевірок систем якості та атестованих виробництв. Фонд нормативних документів, який має в своєму розпорядженні орган з сертифікації, має містити: міжнародні, міждержавні, національні стандарти та інші документи в галузі сертифікації систем якості; міждержавні, національні, галузеві стандарти та інші нормативні документи, що визначають вимоги до продукції, методів її випробувань, організації виробничих процесів відповідно до галузі його акредитації; стандарти ДСТУ ISO серії 9000 та серії 10000, європейські стандарти EN серії 45000; керівництва ISO/IEC в галузі сертифікації; комплекти нормативних документів з сертифікації, які діють в рамках Системи сертифікації УкрСЕПРО та інших систем сертифікації. Цей фонд має постійно актуалізуватися. Орган з сертифікації має підтримувати в робочому стані чинний у даній організації порядок організації та протоколювання. Усі протоколи та реєстраційні записи мають зберігатися протягом певного терміну в умовах конфіденційності з урахуванням чинного законодавства. Орган з сертифікації має постійно здійснювати актуалізацію документації, що використовується, і забезпечити: внесення змін та виправлень у документи; вилучення застарілої документації; своєчасне інформування всіх зацікавлених сторін про внесення змін до документації; наявність відповідної документації там, де це необхідно. Орган з сертифікації повинен мати у наявності форми документів, що необхідні для проведення сертифікації систем якості та атестації виробництв (заявки на проведення цієї роботи, протоколи, акти перевірки, сертифікати, атестати виробництв, журнали реєстрації). Документи з сертифікації систем якості та атестації виробництв підлягають обліку та зберіганню протягом періоду часу, який має бути не меншим, ніж два терміни дії сертифікату на систему якості. Зберіганню у такому разі підлягають: заявки; програми перевірок; методики атестації; акти перевірок та протоколи заключних нарад; звіти та результати перевірок; акти технічного нагляду та інспекційного контролю; журнали обліку заявок, сертифікатів, атестатів; договори про проведення робіт з сертифікації систем якості, атестації виробництв. 3.2.4. Порядок акредитації органу з сертифікації систем якості Організацію та проведення робіт з акредитації органів з сертифікації систем якості здійснює Національний орган з сертифікації. Акредитація органу з сертифікації систем якості в Системі є офіційним визнанням його правочинності проводити сертифікацію систем якості (атестацію виробництв) на відповідність вимогам нормативних документів. Національний орган з сертифікації призначає орган з сертифікації систем якості на потрібний для його підготовки до акредитації період, який включає: проведення організаційних заходів з метою формування власної структури органу з сертифікації систем якості; розроблення організаційно-методичних документів; набуття практичного досвіду роботи через проведення сертифікації систем якості за разовими рішеннями Національного органу з сертифікації. Акредитація органу з сертифікації складається з таких основних етапів: подання та експертиза документів; перевірка органу з сертифікації; розгляд результатів перевірки; оформлення і видача атестата акредитації. У процесі акредитації визначається порядок інспекційного контролю за діяльністю органу з сертифікації протягом терміну акредитації. Подання та експертиза документів Призначений орган з сертифікації подає заявку та комплект документів, що містить: проект “Положення про орган з сертифікації систем якості …”; “Керівництво з якості ”; відомості про аудиторів органу з сертифікації, атестованих у Системі сертифікації УкрСЕПРО; копію наказу керівника організації-заявника про створення на її базі органу з сертифікації систем якості; заповнену опитувальну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості організації-замовника; декларацію про відповідність вимогам керівних документів з сертифікації систем якості. За результатами експертизи поданих документів складається експертний список з оцінкою відповідності органу з сертифікації систем якості вимогам, встановленим цим документом. Перевірка органу з сертифікації систем якості Перевірка здійснюється комісією, що складається з компетентних фахівців та призначається наказом Голови Держстандарту України. Робота комісії проводиться за програмою, затвердженою Головою Держстандарту України. Перевіркою встановлюється відповідність організаційної структури заявника, персоналу, внутрішньої системи якості, документованих процедур сертифікації вимогам поданих на експертизу документів та його здатність виконувати функції органу з сертифікації систем якості. За результатами перевірки складається акт, який підписується членами комісії та доводиться до відома керівника органу з сертифікації систем якості. Національний орган з сертифікації розглядає результати перевірки та в разі позитивної похвали про акредитацію проводить: затвердження “Положення про орган з сертифікації систем якості …”; оформлення та підписання ліцензійної угоди між органом з сертифікації систем якості та Держстандартом України; оформлення та видачу організації-заявнику атестата акредитації (додатки 23, 24.). Орган з сертифікації систем якості реєструється у Реєстрі Системи сертифікації УкрСЕПРО. Термін чинності атестата акредитації визначає Національний орган з сертифікації. Як правило, термін дії атестата акредитації не більше трьох років від дня реєстрації. За шість місяців до закінчення терміну дії атестата акредитації орган з сертифікації, що має намір продовжити дію акредитації, подає заявку на продовження дії атестата акредитації. Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю і вона може проводитись за повною або скороченою процедурою. Розширення галузі акредитації Акредитований орган з сертифікації систем якості, що претендує на розширення своєї галузі акредитації, подає заявку на розширення галузі акредитації. До заявки додаються всі необхідні відомості про додаткову галузь акредитації. Акредитація з метою розширення галузі акредитації може проводитись за повною або скороченою процедурою. Ступінь скорочення встановлюється в кожному конкретному випадку. 3.2.5. Інспекційний контроль діяльності акредитованого органу з сертифікаці Інспекційний контроль діяльності акредитованого органу з сертифікації здійснюється у плановому порядку протягом терміну дії атестата акредитації та ліцензійної угоди з метою забезпечення об’єктивності проведення робіт з сертифікації систем якості (атестації виробництв). Інспекційний контроль організує Національний орган з сертифікації. У разі отримання інформації про порушення органу з сертифікації основних процедур сертифікації систем якості, встановлених у Системі сертифікації УкрСЕПРО, або в разі наявності претензій до якості продукції підприємств, які одержали сертифікати на системи якості, можуть організовуватись позапланові перевірки. Оплату робіт з інспекційного контролю здійснює орган з сертифікації на умовах, що встановлені в ліцензійній угоді. У разі виявлення за результатами інспекційного контролю порушень органом з сертифікації умов акредитації та ліцензійної угоди Національний орган з сертифікації приймає рішення про припинення дії або скасування атестата акредитації та розірвання ліцензійної угоди. Орган з сертифікації має право подати апеляцію на це рішення до комісії з апеляції при національному органі з сертифікації. Подача апеляції не зупиняє дії прийнятого рішення. 3.3. Вимоги до випробувальних лабораторій тапорядок їх акредитації згідно з ДСТУ 3412-96 3.3.1 Загальні положення Акредитація випробувальної лабораторії в Системі є офіційним визнанням технічної компетентності та незалежності лабораторії від розробників, виробників (постачальників) та споживачів (покупців) продукції (процесів, послуг) або тільки її технічної компетентності щодо проведення випробувань конкретної продукції чи конкретних видів випробувань відповідно до вимог стандартів або інших нормативних документів. Акредитованою може бути будь-яка лабораторія, що виявила бажання пройти акредитацію, незалежно від її галузевої підпорядкованості та форм власності. Випробування з метою сертифікації проводяться випробувальними лабораторіями, що акредитовані на технічну компетентність та незалежність в Системі. Допускається проводити випробування з метою сертифікації випробувальними лабораторіями, що акредитовані тільки на технічну компетентність, але з контролем представниками органу з сертифікації продукції. Відповідальність за необ’єктивність таких випробувань несе орган з сертифікації або організація, що виконує його функції, за дорученням яких випробувальна лабораторія проводить випробування. Основною функцією випробувальної лабораторії є проведення впробувань в закріпленій галузі акредитації. Вимоги з акредитації, що встановлені стандартом, можуть бути доповнені під час акредитації випробувальних лабораторій іншими вимогами, виходячи із специфіки діяльності цих лабораторій. Випробувальна лабораторія повинна здійснювати свою діяльність відповідно до “Положення про випробувальну лабораторію”, що розробляється на підставі стандарту та затверджується Держстандартом України (органом з акредитації). Випробувальна лабораторія повинна мати комплект юридичних, організаційно-методичних, нормативних та інших документів, які необхідні для здійснення її функцій. 3.3.2. Загальні вимоги до випробувальних лабораторій Випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати праці співробітників, що забезпечують необхідну впевненість у тому, що вона визнається об’єктивною та незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджуються під час сертифікації конкретної продукції. На незалежність може претендувати випробувальна лабораторія, яка є юридичною особою, тобто самостійним підприємством (організацією) і має у своїй власності приміщення, випробувальне обладнання і засоби вимірювальної техніки чи має довгостроковий договір оренди приміщень, випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки. У разі наявності засновників останні не можуть бути розробниками, виробниками, постачальниками, споживачами продукції в галузі акредитації лабораторії. Якщо випробувальна лабораторія сама не є юридичною особою, а входить до складу підприємства (організації), що є юридичною особою, то вона має бути структурним підрозділом цього підприємства (організації). Зазначене підприємство (організація) не може бути розробником, виробником, постачальником, споживачем продукції в галузі акредитації лабораторії. При цьому має бути оформлений відповідний документ (наказ, положення та ін.), який передбачає повну юридичну та фінансову відповідальність підприємства (організації) за діяльність лабораторії з чітким розмежуванням відповідальності між керівництвом лабораторії та адміністрацією підприємства (організації) за об’єктивність результатів випробувань, невтручання адміністрації підприємства (організації) в поточну діяльність лабораторії під час проведення нею сертифікаційних випробувань та інших робіт з сертифікації, а також надання печатки підприємства (організації) для засвідчення підпису керівника лабораторії на документах з результатами випробувань. Призначення та звільнення керівника лабораторії, що акредитована на технічну компетентність та незалежність, повинні проводитися за згоди Національного органу з сертифікації. Технічна компетентність Випробувальна лабораторія повинна забезпечувати технічну компетентність під час проведення випробувань у галузі акредитації, що визнана, і повинна мати керівника, який несе відповідальність за діяльність лабораторії та результати її роботи. Кожний співробітник лабораторії повинен бути компетентним щодо закріпленої сфери діяльності, а також знати свої права та обов’язки. Організаційна структура повинна виключати можливість учинення тиску на співробітників лабораторії, що спроможний вплинути на їх висновки чи результати роботи з випробувань продукції. У лабораторії повинна бути система перевірки компетентними особами ходу та результатів випробувань, а також кваліфікації персоналу лабораторії. Персонал лабораторії Персонал лабораторії, що акредитована, повинен мати професійну підготовку, кваліфікацію та досвід щодо проведення випробувань у галузі акредитації, що визнана. Кожний фахівець повинен мати посадову інструкцію, яка установлює функції, обов’язки, права та відповідальність, вимоги до освіти, технічних знань та досвіду роботи. Співробітники, що безпосередньо беруть участь у проведенні випробувань, повинні бути атестовані на право проведення конкретних випробувань відповідно до порядку атестації, який встановлено. Лабораторія повинна мати документально підтверджені відомості та документи з питань підвищення кваліфікації персоналу. Приміщення та навколишнє середовище Навколишнє середовище, в умовах якого проводяться випробування, повинно відповідати вимогам нормативної документації на методи випробувань та забезпечувати необхідну точність вимірювань під час проведення випробувань. Приміщення, в яких проводяться випробування, повинні відповідати вимогам методик випробувань, що застосовуються, щодо виробничої площі, стану та умов, які в них забезпечуються (температура, вологість, чистота повітря, освітлення, звуко- та віброізоляція, захист від випромінення електричного, магнітного та інших фізичних полів, параметри усіх мереж живлення), а також санітарним нормам та правилам, вимогам безпеки праці та охорони навколишнього природного середовища. Доступ до місця проведення випробувань, а також умови допущення в приміщення осіб, що не віднесені до персоналу певної лабораторії, повинні контролюватися. Випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки Випробувальна лабораторія повинна мати обладнання, яке необхідне для проведення випробувань, та засоби вимірювальної техніки для усіх параметрів, що визначені галуззю акредитації. Випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні відповідати вимогам нормативних документів на методи випробувань, відповідно до яких акредитується лабораторія. Усе обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні утримуватися в умовах, що забезпечують їх зберігання та захист від пошкоджень та передчасного зношування. Для обладнання, яке потребує періодичного технічного обслуговування, повинні бути розроблені та затверджені інструкції та графіки з технічного обслуговування, а для засобів вимірювальної техніки – графіки повірки. Несправне випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні зніматися з експлуатації та маркуватися відповідним чином, що показувало би їх непридатність для виконання своїх функцій. Кожна одиниця випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки повинна бути зареєстрована. Реєстраційний документ (лист, карта та ін.) на кожну одиницю повинен містити такі відомості: назву та вид; підприємство-виробник (фірма), тип (марка), заводський та інвентарний номери; дату виготовлення, дату одержання та введення до експлуатації; стан на час купівлі (новий; той, що був у вжитку; після ремонту та ін.); місце розташування (в разі необхідності); дані про несправності, ремонти та технічне обслуговування; дані про повірки. Усе випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні бути атестовані та повірені. Порядок атестації та повірки у випробувальній лабораторії повинен бути документально оформлений і відповідати вимогам, що встановлені чинними нормативними документами. Методи випробувань та процедури Акредитована випробувальна лабораторія повинна мати актуалізовану документацію, зокрема: документи, які встановлюють технічні вимоги до продукції, що випробовується, та методи її випробувань; стандарти та технічні умови, в тому числі міжнародні стандарти (правила, технічні рекомендації та ін.); документи, які встановлюють програми та методи проведення випробувань (вимірювань) продукції, що закріплена за цією акредитованою лабораторією. Методики випробувань (вимірювань) повинні бути атестовані у встановленому порядку; документи, що стосуються підтримання в належному стані випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки: графіки повірки засобів вимірювальної техніки і атестації випробувального обладнання, що застосовуються, паспорти на них, методики атестації випробувального обладнання та методики повірки нестандартизованих засобів вимірювальної техніки, експлуатаційну документацію на засоби вимірювальної техніки, що застосовуються; документи, що визначають систему зберігання інформації та результатів випробувань (протоколи, робочі журнали, звіти та ін.). В лабораторії повинні бути встановлені та документально оформлені процедури, що забезпечують актуалізацію та наявність на робочих місцях інструкцій, нормативних документів, настанов та інших документів, що пов’язані з забезпеченням якості випробувань, охорони праці та ведення документації. Усі розрахунки і передача результатів випробувань повинні підлягати відповідній перевірці. Якщо результати випробувань одержані через систему електронної обробки даних, то надійність системи повинна виключати можливість їх спотворення. Система повинна мати можливості виявляти несправності обчислювальної техніки під час виконання обчислень для вжиття відповідних заходів. Система якості Випробувальна лабораторія повинна мати систему якості, яка відповідає її діяльності та обсягу робіт, що виконуються. Особа або особи, що відповідають за забезпечення якості робіт, повинні призначатись керівником лабораторії. Документація на елементи системи якості повинна бути включена до “Настанови з якості випробувальної лабораторії”, якою повинні користуватися співробітники лабораторії. Настанова з якості повинна містити комплексний опис лабораторії та організації робіт з випробувань. Якщо яка-небудь інформація безпосередньо не включена до настанови з якості, а відображена в інших документах, то в цьому випадку в настанові з якості повинно бути наведено посилання на ці документи. Ведення настанови з якості покладається на відповідального співробітника лабораторії. Настанова з якості має бути розроблена з урахуванням рекомендацій Настанови ISO/ЕС 25, стандарту EN 45001. Керівництво лабораторії повинно періодично проводити внутрішні перевірки системи якості з метою забезпечення ефективності її функціонування. Такі перевірки повинні реєструватися з докладним записом щодо коригувальних дій. Вироби та продукція, що випробовуються Позначення зразків виробів та продукції, що призначені для випробувань, повинно здійснюватись шляхом документального оформлення або маркування. Зразки виробів та продукції повинні бути ідентифіковані на відповідність технічній документації і супроводжуватись відповідним актом відбору, що підписаний уповноваженою особою органу з сертифікації конкретної продукції, У разі наявності вимог до особливих умов зберігання зразків повинні бути встановлені порядок та процедури контролю умов зберігання, які повинні документуватись в установленому порядку. В лабораторії повинні бути встановлені правила, що визначають порядок приймання, зберігання, повернення замовнику зразків виробів та продукції, що випробовуються. Реєстрація результатів випробувань та зберігання документів Випробувальна лабораторія повинна мати систему реєстрації даних про випробування, яка забезпечує: реєстрацію результатів первісних вимірювань та можливість їх простежити; реєстрацію розрахунків та інших даних; зазначення осіб, що отримали зразок, готували його до випробувань та проводили випробування та вимірювання; зберігання документації на методи випробувань, звітів про перевірки та технічне обслуговування обладнання, а також документів, що містять зареєстровану інформацію про випробування (у тому числі протоколи та звіти про випробування), із зазначенням терміну їх зберігання. Результати випробувань оформляються згідно з вимогами Настанови ISO/ІЕС 25, стандарту ЕN 45001. Робота, що виконується випробувальною лабораторією, відображається у протоколі випробувань, який показує точно, чітко і недвозначно результати випробувань та іншу інформацію, що стосується проведених випробувань. Кожен протокол випробувань має містити такі відомості: назву і адресу випробувальної лабораторії, місце проведення випробувань, якщо воно має іншу адресу, номер і дату атестата акредитації; позначення протоколу (наприклад, порядковий номер) і нумерацію кожної сторінки протоколу, а також загальну кількість сторінок; назву і адресу замовника; характеристику і позначення зразка, що випробувався; дату одержання зразка для випробувань і дату (дати) проведення випробувань; заяву із зазначенням того, що протокол випробувань стосується тільки зразків, підданих випробуванням; опис процедури відбору зразків або копію акта відбору зразків (у додатку), якщо це необхідно; дані, що стосуються використання стандартизованих і нестандартизованих методів випробувань або процедур; вимоги нормативних документів до показників (характеристик) продукції, що визначались під час проведення випробувань; фактичні значення показників (дані вимірів, спостережень, результати обчислень) та будь-які виявлені відмови (несправності); допустиму похибку вимірювання, показники точності випробування; підпис і посаду особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за підготовку протоколу випробувань, і дату складання протоколу; запис, що виключає можливість повного або часткового передрукування протоколу без дозволу випробувальної лабораторії. Виправлення або доповнення до протоколу після його випуску оформлюються лише у вигляді окремого документа. Цей документ повинен мати назву “Доповнення до протоколу випробувань” і відповідати усім вищенаведеним вимогам. Результати випробувань мають подаватися акуратно, чітко, повністю та недвозначно відповідно до вимог документації на методи випробувань. Кількісні результати мають подаватися із зазначенням показників точності і (або) достовірності. Термін зберігання документів з результатами випробувань на безпеку не обмежується. Обсяг та зміст зареєстрованої інформації про випробування, що призначена для зберігання, повинні забезпечувати можливість зіставлення результатів випробувань під час їх проведення іншим разом. Повинні забезпечуватися умови зберігання всієї документації протягом встановленого терміну та, в разі необхідності, її конфіденційність. Повинна бути забезпечена юридична правомірність документального оформлення на усіх стадіях реєстрації та видачі результатів випробувань (виключення виправлень, забезпечення ідентифікації підписів, печаток, дат та ін.). Права та обов’язки акредитованої випробувальної лабораторії Акредитована випробувальна лабораторія має право: зазначати в рекламних матеріалах, у різних документах (у тому числі в тих, що містять результати випробувань), що вона акредитована в Системі; разом з органом з сертифікації визначати конкретні терміни проведення випробувань продукції, що сертифікується; установлювати форму протоколу випробувань; укладати з іншими лабораторіями субпідрядні договори на проведення конкретних випробувань (в галузі акредитації) за умови, що ці лабораторії акредитовані в Системі на проведення цих самих випробувань. Акредитована лабораторія відповідно до статусу акредитації зобов’язана: підтримувати відповідність до вимог акредитації, що встановлені цим документом; забезпечувати достовірність, об’єктивність та точність результатів вимірювань та випробувань, яка вимагається; приймати на випробування з метою сертифікації тільки ті зразки, що ідентифіковані на відповідність технічній документації на них; заявляти про акредитацію тільки з тих випробувань, що входять до галузі акредитації; вести облік усіх претензій за результатами випробувань, які заявляються; інформувати органи, що доручили лабораторії проведення випробувань продукції, про результати випробувань; не використовувати права акредитованої лабораторії після закінчення терміну дії атестата акредитації; своєчасно сплачувати витрати, що пов’язані з проведенням інспекційного контролю. Акредитована лабораторія щодо Держстандарту України (органу з акредитації) зобов’язана: забезпечити доступ у відповідні приміщення для перевірки відовідності лабораторії вимогам акредитації та (або) спостереження за виконанням робіт з випробувань, надавати можливість ознайомлення з результатами внутрішніх перевірок системи забезпечення якості випробувань або перевірок на якість проведення випробувань; брати участь у проведенні робіт з зарубіжного та (або) міжнародного визнання акредитованих лабораторій та (або) Системи взагалі; проводити випробування для перевірки технічної компетентності під час інспекційного контролю; надавати в разі необхідності та за погодженням із замовником зразки продукції, що випробовується, для проведення їх порівняльних випробувань в інших лабораторіях; брати участь в разі необхідності в порівняльних випробуваннях; погоджувати з Держстандартом України (органом з акредитації) зміни в статусі, а також сповіщати його про зміни в структурі, технічній оснащеності, в стандартах та інших нормативних документах, що можуть вплинути на точність, об’єктивність та достовірність результатів випробувань або на галузь діяльності лабораторії, що визначена під час акредитації; надавати звіти про власну діяльність. Акредитована лабораторія щодо замовника зобов’язана: надавати замовнику можливість спостереження за випробуваннями, що проводяться для нього; додержуватися встановлених та (або) погоджених термінів проведення випробувань; сповіщати замовника щодо наміру доручити проведення частини випробувань іншій акредитованій лабораторії та проводити їх тільки за його згоди; забезпечувати конфіденційність інформації щодо результатів випробувань продукції. Випробувальна лабораторія повинна реєструвати та зберігати інформацію щодо компетентності інших лабораторій, які проводили для неї роботи за субпідрядом, а також вести реєстрацію усіх цих робіт. Керівник акредитованої випробувальної лабораторії затверджує протоколи випробувань та несе відповідальність за необ’єктивність та недостовірність результатів випробувань. Під час проведення випробувань з метою сертифікації лабораторією, що акредитована тільки на технічну компетентність, протоколи випробувань підписуються також представником органу з сертифікації, який доручив лабораторії ці випробування, та затверджуються його керівником. Затверджувальні підписи повинні бути засвідчені печатками. 3.3.3. Порядок акредитації випробувальних лабораторій Акредитація передбачає такі етапи: заявка на акредитацію; експертиза поданих документів; укладання договору з Держстандартом України (органом з акредитації) на проведення робіт з акредитації; перевірка випробувальної лабораторії; прийняття рішення щодо акредитації за результатами перевірки лабораторії; оформлення, реєстрація та видача атестата акредитації; укладання угоди з Держстандартом України (органом з акредитації). Кожний наступний етап виконується в разі позитивних результатів попереднього. Заявка на акредитацію подається до Держстандарту України (органу з акредитації) за формою (Додаток 25). До заявки додаються такі документи: проект “Положення про акредитовану випробувальну лабораторію”; “Настанова з якості випробувальної лабораторії”; “Паспорт випробувальної лабораторії”; заповнена опитувальна анкета; проект галузі акредитації випробувальної лабораторії. Держстандарт України (орган з акредитації) реєструє заявку та організовує проведення експертизи документів. За позитивних результатів експертизи укладається договір з Держстандартом України (органом з акредитації) на проведення подальших робіт з акредитації. Після проведення експертизи поданих документів та прийняття рішення щодо проведення робіт з акредитації відповідним функціональним управлінням Держстандарту України формується комісія з перевірки лабораторії (далі – комісія). До складу комісії включаються представники виробників, спілок споживачів, науково-дослідних організацій та територіальних органів Держстандарту України із залученням аудиторів Системи. Комісія призначається за наказом Держстандарту України (органу з акредитації). Копії наказу направляються функціональним управлінням Держстандарту України до організацій, представники яких згадуються в наказі. Перевірка випробувальної лабораторії здійснюється за програмою, що затверджується Держстандартом України (органом з акредитації). У процесі перевірки можуть бути проведені випробування з визначенням одного або декількох показників продукції, що випробовується. За результатами перевірки комісія складає акт. Рішення щодо акредитації лабораторії приймається після розгляду Держстандартом України (органом з акредитації) всієї одержаної інформації щодо стану лабораторії та результатів її перевірки. В разі позитивного рішення про акредитацію Держстандарт України (орган з акредитації): затверджує “Положення про випробувальну лабораторію”; підписує угоду з випробувальною лабораторією; заносить акредитовану лабораторію до Реєстру Системи; видає атестат акредитації (Додатки 26, 27); оформляє галузь акредитації; визначає умови інспекційного контролю; укладає договір на здійснення інспекційного контролю. Атестат видається не більше як на три роки. За шість місяців до закінчення терміну дії атестата акредитації лабораторія, яка має намір продовжити дію акредитації, подає заявку. Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю і вона може проводитись за повною або скороченою процедурою. Склад комісії і терміни перевірки регламентуються наказом Держстандарту України (органу з акредитації). Розширення галузі акредитації Акредитована лабораторія, що претендує на розширення своєї галузі акредитації, подає заявку. До заявки додаються: відомості про додаткову галузь акредитації; доповнення до “Паспорта...” Акредитація може проводитись за повною або за скороченою процедурою, яка регламентується програмою перевірки з метою розширення галузі акредитації, затвердженої Головою Держстандарту України (керівником органу з акредитації) або його заступником. Ступінь скорочення встановлюється в кожному конкретному випадку. 3.3.4. Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих лабораторій Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих випробувальних лабораторій здійснює Держстандарт України (орган з акредитації) або за його дорученням – територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України. Він здійснюється шляхом: періодичних перевірок діяльності лабораторій; присутності в акредитованій лабораторії представників, що призначені Держстандартом України; надання лабораторією регулярної інформації щодо якості здійснюваних випробувань, щодо порівняльних випробувань (якщо вони проводяться), щодо результатів періодичних внутрішніх перевірок системи забезпечення якості випробувань, щодо претензій клієнтів лабораторії та ін.; збирання та аналізу інформації від організацій, що здійснюють громадський та державний контроль за якістю продукції; будь-яких інших дій контрольного характеру, що можуть забезпечити упевненість у тому, що лабораторія протягом часу дії атестата акредитації постійно забезпечує відповідність до вимог, що пред’являлись до неї під час акредитації. Умови інспекційного контролю для кожної конкретної лабораторії визначаються під час прийняття рішення щодо акредитації лабораторії, а його проведення оформляється окремим договором. 3.3.5. Зупинка або скасування акредитації лабораторії Акредитація лабораторії може бути достроково зупинена або скасована в разі: невідповідності лабораторії вимогам, що пред’являються до акредитованої випробувальної лабораторії; самостійного рішення акредитованої випробувальної лабораторії щодо дострокового закінчення дії акредитації. Лабораторія може протягом 15 днів опротестувати рішення з будь-яких питань акредитації в комісії з апеляцій Держстандарту України (органу з акредитації). 3.4. Вимоги до аудиторів та порядок їх акредитації 3.4.1. Загальні положення Аудиторами можуть бути спеціалісти різних сфер діяльності, які відповідають вимогам ДСТУ 3418-96 і атестовані комісією, призначеною Національним органом з сертифікації. Аудитори в системі сертифікації УкрСЕПРО здійснюють діяльність в таких напрямках: сертифікація продукції або послуг; сертифікація систем якості; атестація виробництва; акредитація випробувальних лабораторій; Аудитор атестується на право роботи в одному або в декількох напрямках діяльності. 3.4.2. Критерії оцінки аудиторів Аудитор повинен бути незалежним (адміністративно і фінансово) від виробників і споживачів продукції, а також організацій, які є об’єктом його діяльності. Умови роботи аудитора повинні виключати можливість комерційного, адміністративного або будь-якого іншого впливу на нього, що може призвести до необ’єктивної оцінки. Аудитор повинен мати: спеціальну освіту в тих галузях знань, які відповідають напрямкам його діяльності з сертифікації (акредитації), і на право проведення робіт в яких він буде атестований, вільно володіти усно та письмово державною мовою; практичний досвід роботи у сфері діяльності, на право проведення робіт в якій він буде атестований, не менше двох років. Аудитор повинен володіти обов’язковими знаннями з таких питань: державні і міжнародні стандарти, інші нормативні документи, на відповідність яким проводиться сертифікація і акредитація; економічні і правові основи сертифікації і акредитації; організація, порядок і зміст робіт з сертифікації і акредитації; практика сертифікації і акредитації в країні і за кордоном. Аудитор повинен володіти такими особистими якостями: об’єктивністю, принциповістю; творчою ініціативою і здатністю приймати і аргументовано відстоювати свої висновки і рішення; здатністю до спілкування, умінням швидко вступати в контакт з людьми і ефективно взаємодіяти з персоналом під час перевірки; ввічливістю, стриманістю, доброзичливістю. В галузі сертифікації продукції аудитори повинні володіти знаннями про: властивості продукції, що випробується, її конструкцію, технологію виробництва, склад речовин і матеріалів; технічні характеристики продукції; методи їх визначення, які встановлені в стандартах і технічних умовах; методи випробувань і вимірювань; обладнання для випробувань і вимірювань, вимоги до його експлуатації і технічного обслуговування; обробку і аналіз результатів випробувань і вимірювань; статистичні методи оцінки якості і надійності продукції. У сфері атестації виробництва аудитори повинні володіти знаннями з таких питань: організаційні принципи забезпечення якості продукції; технологія виробництва конкретного виду продукції; організація вхідного контролю сировини, матеріалів і комплектуючих виробів; організація робіт з випробування і здійснення контролю в процесі виробництва продукції; організація робіт з метрологічного забезпечення виробництва; вимоги, що ставляться до вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт. У сфері сертифікації систем якості аудитори повинні володіти знаннями з таких питань: організаційна структура, документація і стандарти на системи якості; методи оцінки якості і надійності готової продукції, включаючи розрахункові, дослідно-статистичні, реєстраційні і експертні методи; контроль якості продукції, включаючи основні методи статистичного контролю; технологія виробництва, особливості функціонування і засоби технологічного оснащення; організація і підготовка технічного персоналу, які сприяють ефективному використанню робітників у системі якості. У сфері акредитації випробувальних лабораторій аудитори повинні володіти знаннями з таких питань: забезпечення якості випробувань, що проводяться лабораторією; оцінка методик випробувань і вимірювань; оцінка обладнання для випробувань і вимірювань, стану його експлуатації і технічного обслуговування; метрологічне забезпечення випробувань і вимірювань, що проводяться в лабораторії; вимоги до приміщень, які використовуються для випробувань; вимоги до персоналу лабораторії; оцінка систем реєстрації даних за результатами випробувань і звітних документів. Рівень кваліфікації аудитора має підтримуватися шляхом використання таких форм навчання: на курсах Українського учбово-наукового центру зі стандартизації технології та якості продукції; в галузевих інститутах підвищення кваліфікації; в центрах навчання за кордоном; регулярної участі в перевірках, які відповідають напрямку його діяльності. 3.4.3. Права, обов’язки і відповідальність аудиторів Аудитор має право: знайомитися з необхідною документацією і спілкуватися з персоналом об’єкта перевірки; запитувати будь-яку додаткову (необхідну для перевірки) інформацію від сторонніх організацій; звертатися до Національного органу з сертифікації у випадку здійснення тиску на нього зацікавлених сторін, головного аудитора або органу, який організував перевірку; Аудитор зобов’язаний: забезпечити максимальну об’єктивність і достовірність результатів перевірки; підтримувати в порядку і забезпечувати збереження документів, що стосуються перевірки; забезпечувати конфіденційність одержаної в результаті перевірки інформації; повідомляти головного аудитора про всі істотні перешкоди, що виникають при проведенні перевірок. Аудитор несе відповідальність за: недобросовісне виконання своїх обов’язків; невикористання при необхідності своїх прав; використання свого службового положення в корисливих цілях. 3.4.4. Атестація аудиторів Атестацію аудиторів проводить комісія з атестації, яка призначається Національним органом з сертифікації. До складу комісії з атестації входять провідні спеціалісти системи сертифікації УкрСЕПРО, промисловості, науки, ВЗО і сфери послуг. Комісія здійснює свою роботу згідно з установленими правилами і процедурами, які гарантують об’єктивність рішень, що приймаються. Комісія повинна складатися не менше ніж з двох членів. Пріоритет при вирішенні спірних питань надається рішенню голови комісії. Атестація аудиторів проводиться в два етапи: перевірка і оцінка теоретичних знань; стажування у певному напрямку діяльності для оцінки практичних навичок і відповідності до вимог ДСТУ 3418-96 В узгоджені терміни комісія з атестації організовує перевірку і оцінку теоретичних знань кандидата згідно з програмою заявленого напрямку діяльності. Оцінка теоретичних знань може бути проведена у вигляді: бесіди з кандидатом; письмової роботи (екзамену). У разі позитивної оцінки комісія з атестації на підставі протоколу видає кандидату на аудитора посвідчення і організовує стажування та перевірку практичних навичок у сфері сертифікації (акредитації). Стажування передбачає участь кандидата на аудитора в роботах з: сертифікації продукції – у проведенні не менше трьох робіт з сертифікації і не менше двох робіт з акредитації органа з сертифікації продукції; сертифікації систем якості і атестації виробництва – у проведенні не менше трьох перевірок; акредитації випробувальних лабораторій – в проведенні не менше трьох акредитацій. Комісія з атестації визначає підприємство, органи з сертифікації і випробувальні лабораторії (центри), на яких доцільно проводити стажування у визначених напрямках діяльності (видах продукції) і на яких планується проведення перевірки або акредитації згідно з заявками. Стажер бере участь у всіх роботах експертної групи і йому можуть доручатися всі види робіт, які виконують атестовані аудитори при проведенні перевірок або акредитації. Відгук-характеристику стажування за результатами кожної перевірки дає стажеру керівник стажування або головний аудитор експертної групи, в якій проходило стажування. Комісія з атестації дає оцінку кандидату на аудитора за результатами двох етапів атестації і приймає рішення про атестацію (неатестацію) кандидата на аудитора. Кандидат, який пройшов обидва етапи атестації з позитивним результатом, отримує сертифікат встановленого зразка, який підтверджує його атестацію як аудитора в системі сертифікації УкрСЕПРО у визначеному напрямку діяльності (Додаток 28). Строк дії сертифіката встановлюється не більше ніж три роки. Сертифікат, виданий аудитору, реєструється в реєстрі системи сертифікації УкрСЕПРО. 3.4.5. Скасування сертифікатів аудиторів Сертифікат аудитора може бути скасований у разі: повторення грубих порушень під час проведення перевірок (необ’єктивність, недотримання конфіденційності, порушення етичних норм і правил і т.п.); припинення практичної діяльності аудитором протягом двох років. Рішення про скасування сертифіката приймає Національний орган сертифікації за рекомендацією комісії з атестації і повідомляє про це аудитора і організацію, яка направила його на атестацію. При скасуванні сертифікат виключається з реєстру системи сертифікації УкрСЕПРО. Організація, яка направила кандидата на аудитора на атестацію, оплачує витрати на атестацію згідно з діючими тарифами. Оплата робіт з атестації аудитора не зобов’язує комісію з атестації прийняти позитивне рішення і видавати сертифікат. Розділ 4. Процедура визначення результатів сертифікації продукції, що імпортується 4.1.Загальні положення Система сертифікації УкрСЕПРО має виключне право визнавати результати сертифікації продукції на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів України, видані іншими державами. Об’єктами визнання є протоколи випробувань, сертифікати (знаки) відповідності та інші свідоцтва відповідності на продукцію, яка підлягає обов’язковій сертифікації з затвердженим переліком товарів та послуг. Переліки товарів та послуг, які підлягають перевірці на підтвердження їх відповідності вимогам обов’язкової сертифікації, органів з сертифікації продукції, що діють у системі УкрСЕПРО, центрів стандартизації, метрології та сертифікації, що співробітничають з сертифікаційними органами при ввезенні продукції в Україну, встановлюються Держстандартом України. Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами сертифікації інших держав (міжнародних систем) на вітчизняну та імпортовану продукцію, що має використовуватися в Україні, приймає орган з сертифікації системи УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується в Україну, здійснюється на основі підтвердження відповідності продукції обов’язковим вимогам, встановленим у законодавчих актах і нормативних документах, міжнародних та національних стандартах інших держав, що діють в Україні, шляхом укладання угод або прийняття рішення про визнання. Свідченням визнання закордонних сертифікатів є сертифікат відповідності, виданий у системі УкрСЕПРО, або свідоцтво про його визнання згідно з ДСТУ 3498. Угоди про визнання результатів сертифікації продукції складаються за умов: наявності національної системи сертифікації держави імпортера, що має організаційно-методичні документи, акредитовані органи з сертифікації продукції, випробувальні лабораторії (центри) відповідносно до вимог ISO/ІEC з сертифікації і стандартів серії ІSO 9000, ЕN 45000, ЕN 29000; наявності акредитованих органів з сертифікації продукції, випробувальних лабораторій в міжнародних системах сертифікації конкретного виду продукції, створених спільно з державами-учасниками угоди. Результати сертифікації імпортованої продукції, що не охоплені угодою, включаючи сертифікати (знаки) відповідності продукції, можуть бути визнані у системі УкрСЕПРО на підставі рішень про визнання: без додаткових процедур з сертифікації; із застосуванням додаткових процедур з сертифікації; за позитивними результатами сертифікації продукції у системі УкрСЕПРО. Найважливішими підставами для угоди про визнання є: взаємно визнані адміністративні та юридичні структури і програми робіт; ідентичні основоположні критерії, яких повинно дотримуватись при сертифікації продукції; гармонізовані з міжнародними стандартами (ISO, IEC та ін.) нормативні документи, які використовуються; взаємна юридична і економічна відповідальність сторін, що уклали угоду; процедури, які забезпечують відповідне функціонування обраних структур, однотипних методів і обладнання для проведення сертифікації, аналогічні процедури нагляду, методи правового захисту і інші керівні положення, які дають гарантію того, що ні одна з сторін, які беруть участь у сертифікації, не буде наражена на невиправданий ризик щодо визнання робіт з сертифікації інших сторін. Основні положення угоди про визнання результатів сертифікації інших сторін, правила і порядок взаємного визнання національних систем сертифікації визначаються на основі двосторонніх або багатосторонніх угод (держав-учасниць угод). 4.2. Процедура визначення результатів сертифікації продукції, що імпортується Визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується, головним чином стосується: визнання сертифіката (знаку) відповідності продукції (сертифіката системи якості); визнання результатів випробування продукції випробувальної лабораторії. Процедура визнання результатів сертифікації продукції передбачає такі основні етапи: 1. Під час складання угоди: розгляд заявки та аналіз документації для складання угоди; складання угоди про визнання результатів сертифікації продукції; оформлення та реєстрація сертифікатів (знаків) відповідності або свідоцтв про визнання, внесення їх до реєстру системи УкрСЕПРО і видача заявнику; технічний нагляд за імпортованою продукцією згідно з угодою про визнання результатів сертифікації продукції на термін дії угоди. 2. Під час прийняття рішення: розгляд заявки та аналіз документації, що подаються на визнання результатів сертифікації продукції; прийняття рішення про можливість видачі сертифіката (знаку) відповідності або свідоцтва про визнання; оформлення та реєстрація сертифікатів (знаків) відповідності або свідоцтв, внесення їх до реєстру системи УкрСЕПРО і видача їх заявнику; технічний нагляд за імпортованою продукцією згідно з рішенням про визнання результатів сертифікації продукції. Заявник продукції держави-імпортера має надати органу з сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО таку документацію: заявку про визнання; сертифікат (знак) відповідності; стандарт (технічні умови) на продукцію і процедури сертифікації; атестат акредитації випробувальної лабораторії (за наявності); протокол випробувань; сертифікат систем якості, атестат виробництва (за наявності) виробника. В разі відсутності відповідного органу з сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО документи подаються до Держстандарту України, який призначає організацію для виконання функцій органу з сертифікації цієї продукції та визнання результатів сертифікації. Стосунки між учасниками робіт з визнання результатів сертифікації продукції здійснюються через їх постійних представників. Орган з сертифікації конкретного виду продукції розглядає подану документацію і проводить її аналіз. Для оцінки документації створюється комісія на чолі з керівником органу з сертифікації. До роботи комісії можуть бути залучені аудитори різних напрямків діяльності з сертифікації продукції, спеціалісти державної санітарно-епідеміологічної служби (за необхідності), представники спілки споживачів та інших зацікавлених організацій. Комісія, що розглядає документацію, має право запитати додаткову інформацію від представника другої сторони, що надала документацію. На основі аналізу документів складається проект угоди про визнання результатів сертифікації між відповідальними особами двох сторін або приймається рішення з процедури визнання результатів сертифікації. Угоди складаються з організаціями на різних рівнях за участю органу з сертифікації в системі УкрСЕПРО. На продукцію, яка пройшла сертифікацію на основі угоди, орган з сертифікації конкретного виду продукції видає сертифікат (знак) відповідності в системі УкрСЕПРО. Упродовж дії угоди можливі випадки повного визнання сертифікатів (знаків) відповідності на продукцію іноземних партнерів. У цьому випадку видається свідоцтво про визнання за формою (Додаток 29) згідно з ДСТУ 3498. Повне визнання сертифікатів, що не охоплені угодою, атестатів акредитації органів з сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) можливе в разі дотримання таких вимог: ідентичності основоположних критеріїв, на яких заснована діяльність систем сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО і держави-імпортера, в тому числі застосування процедур, що забезпечують однотипні процедури сертифікації, випробувального обладнання, аналогічних процедур нагляду за сертифікованою продукцією, системами якості (атестації) виробництва; застосуванні прийнятих в Україні та державі імпортері міжнародних або гармонізованих стандартів (технічних умов) на продукцію, методів випробувань і процедури сертифікації. Орган з сертифікації конкретного виду продукції за повного визнання закордонних сертифікатів (знаків) відповідності готує свідоцтво про визнання (Додаток 29). Часткове визнання результатів сертифікації та інших функціональних елементів систем сертифікації держави-імпортера, не охоплених угодою, можливе в разі досягнення згоди між сторонами, коли мається незначне розходження під час оцінки документації щодо показників (характеристик) продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації. У цьому випадку орган з сертифікації конкретного виду продукції рекомендує проведення додаткових процедур з сертифікації зразків продукції за цими показниками (характеристиками) у випробувальних лабораторіях системи УкрСЕПРО. Орган з сертифікації конкретного виду продукції після проведення додаткових процедур з сертифікації оформляє сертифікат відповідності згідно з ДСТУ 3413, в якому підставою для видачі сертифіката є процедури з сертифікації, проведені в системі УкрСЕПРО, та визнання закордонного сертифіката відповідності. У випадку значних розбіжностей під час оцінки документації щодо показників (характеристик) продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, орган з сертифікації продукції рекомендує повне проведення сертифікації зразків продукції у випробувальних лабораторіях системи УкрСЕПРО або інших лабораторіях згідно з правилами системи УкрСЕПРО та стосовно конкретного виду продукції. Орган з сертифікації конкретного виду продукції після проведення сертифікації в системі УкрСЕПРО видає сертифікат відповідності згідно з ДСТУ 3413. Зразки для сертифікації надаються стороною-імпортером. Під час надання зразків або виробів використовується система ідентифікації, зазначена в документації або виражена маркуванням. Орган з сертифікації конкретного виду продукції протягом місячного строку направляє до Держстандарту України результати робіт з визнання (сертифікат відповідності, свідоцтво та ін.) згідно з вимогами ДСТУ 3415 для розгляду та реєстрації. Держстандарт України реєструє свідоцтва з визнання закордонних сертифікатів (знаків) відповідності, сертифікати відповідності, видані в системі УкрСЕПРО. Визнання сертифікатів (знаків) відповідності, атестатів акредитації випробувальних лабораторій (протоколів випробувань) та інших функціональних елементів систем сертифікації держав-імпортерів вважається дійсним з моменту внесення їх до реєстру системи УкрСЕПРО на час дії угоди про визнання або строку, встановленого органом з сертифікації конкретного виду продукції. Технічний нагляд за імпортованою продукцією здійснюється шляхом виконання взаємних зобов’язань, які обумовлені угодою. Технічний нагляд за імпортованою продукцією, що не охоплена угодою про визнання результатів сертифікації, здійснюється відповідно до правил системи УкрСЕПРО та конкретного виду продукції згідно зі схемою (моделлю) сертифікації. Роботи з визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується, проводяться за рахунок заявника. Розділ 5.Сертифікація в європейських країнах (ЄС) 5.1.Політика в ЄС з оцінювання відповідності У 1988 р. в Брюсселі відбувся симпозіум західноєвропейських країн з питань сертифікації і випробувань, на якому були розроблені рекомендації із створення єдиних для ЄС принципів сертифікації і випробувань. На основі матеріалів симпозіуму Комісія європейської співдружності (КЄС) підготувала резолюцію з питання комплексного підходу до технічних умов, випробувань і сертифікації. Положення цього документа підтверджують початок нового, вищого ступеня в розвитку підходів ЄС до питань, які стосуються сертифікації і випробувань продукції: Пропонується підприємствам країн ЄС впровадити системи управління якістю на базі стандартів EN 29001, EN 29002 і EN 29003. Затверджуються єдині для Співдружності критерії оцінки компетентності і незалежності випробувальних лабораторій, органів з акредитації і сертифікації. У країнах ЄС існували значні розбіжності в процедурах підтвердження безпечності виробів: це могло бути як заява-декларація, так і сертифікація третьою стороною. Але в 1985 р. була прийнята директива Ради ЄС про технічну гармонізацію, в якій розмежовується роль основних вимог і стандартів. Основні вимоги обов’язкові на відмінність від вимог стандартів. Причому, якщо стандарт гармонізований, то продукція, виготовлена за цим стандартом, вважається відповідною основним вимогам. В цьому зв’язку процедура контролю для виготівника полегшується. Якщо продукція виготовлена не за гармонізованим стандартом, а відповідно до основних вимог, то необхідним є підтвердження відповідності третьою стороною. 5.2. Комплексний підхід до взаємного визнання результатів сертифікації Комплексний підхід наближує перехід до взаємного визнання результатів сертифікації при умові компетентності, високого технічного оснащення і відкритості. Для створення режиму відкритості пропонується забезпечити доступ всіх зацікавлених сторін до інформації про вимоги стандартів, методи випробування, вимоги безпечності виробів. Створений Комісією ЄС банк даних “Сертифікат” містить інформацію про всі існуючі в Європі системи сертифікації, методики випробувань, лабораторії і випробувальні центри та ін. Посилюється увага до акредитації випробувальних лабораторій в країнах-членах ЄС. Підтримуються тенденції до розвитку національних систем акредитації на базі європейських стандартів EN 45000 і до співпраці в цій області. Комплексний підхід передбачає нову законодавчу процедуру сертифікації і випробувань, згідно з якою в законодавчі норми ЄС не допускається включення однієї обов’язкової методики сертифікації конкретного товару. Повинні бути визначені параметри безпечності, які вимагаються, декілька методів їх підтвердження, умови застосування цих методів. Обмежується також втручання державних органів в діяльність незалежних центрів, за винятком випадків крайньої необхідності. Оцінюється на відповідність процес розробки продукції (проектування, дослідний зразок, виробництво); вид контролю (перевірка документації, випробування дослідного зразка, перевірка системи якості та ін.); контролюючий орган (виготівник, незалежна організація, третя сторона). У 1989 р. в ЄС була прийнята Глобальна концепція гармонізації правил з оцінки відповідності. Згідно з директивами відповідність може бути оцінена самим виробником, в результаті чого заявою-декларацією він підтверджує відповідність товару вимогам директиви і засвідчує це маркуванням товару знаком (рис 5.4.). “Нові” директиви містять гармонізовані вимоги до безпечності, конкретизовані стосовно до певної стадії життєвого циклу продукції: проектуванню, виготовленню, реалізації, експлуатації. Для того, щоб директиви протягом довшого часу не потребували переробки, в них включають загальні вимоги, а більш докладні, окремі, вносять в стандарти. “Нові” директиви відрізняються від “старих” і за структурою: в них є правова і технічна частини, наводяться принципи систем оцінки відповідності і посилання на стандарти. Таким чином, європейський стандарт, який не має обов’язкового характеру, будучи згаданим в “новій” директиві, забезпечує доступ на ринок продукції, що відповідає його вимогам, без будь-яких перешкод і обмежень. На відміну від “нових” “старі” директиви мають галузевий характер, точніше вимоги, які є в них, не уніфіковані, немає також посилань на стандарти. У зв’язку з цим до кожної “старої” директиви потрібно було прийняти багато доповнень і поправок, що ускладнює їх застосування на практиці. 5.3. Європейські модулі на стадіях життєвого циклу продукції Директиви ЄС за Новою концепцією визначають способи підтвердження відповідності (модулі), які може використовувати поставник. Право вибору конкретного модуля надається поставнику (виробнику). Для різних стадій життєвого циклу продукції передбачені різні модулі. 5.3.1. Модулі на стадії проектування. На стадії проектування пропонується модуль В “Перевірка дослідного зразка”. Заявник пред’являє уповноваженому органу такі документи: зразок виробу (тип), документацію, яка містить опис зразка: концепцію проекту, креслення, схеми компонентів та ін.; перелік стандартів, які застосовуються повністю або частково; результати розрахунків і експертиз; протоколи випробувань. Уповноважений орган при позитивних результатах випробувань видає заявнику сертифікат затвердження типу “ЄС”. Сертифікат повинен містити висновки експертизи, умови його законності, дані для ідентифікації затвердженого зразка та інші відомості. Інші органи з сертифікації терміново повідомляються про видачу сертифіката затвердження даного типу. Завдяки комп’ютеризації при цьому до мінімуму зменшується кількість паперових документів. Якщо ж випробувальний орган приймає негативне рішення чи анулює раніше виданий сертифікат ”ЄС”, він зобов’язаний інформувати про це як інші уповноважені органи, так і країни, які надали йому повноваження. Модифікації затвердженого зразка повинні проходити додаткові випробування, якщо через внесені зміни виникає ймовірність невідповідності вимогам безпеки. 5.3.2. Модулі на стадії виробництва Для стадії виробництва пропонується чотири модулі. Модуль С “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 1)”. Виробник заявляє, що вказані ним товари повністю відповідають зразку, який отримав сертифікат “ЄС”. Виробник може маркувати вироби знаком відповідності СЄ, проставляючи його на упаковці, на супровідній документації чи на самому виробі. Виробник несе відповідальність за прийняття необхідних заходів, які забезпечують стабільність якості на всіх етапах виробництва і повну відповідність всіх виробів сертифікованому типу. Модуль D “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 2)”. В доповнення до всіх обов’язків виробника, які входять до модуля С, в даному модулі передбачена необхідність організувати систему забезпечення якості у виготівника і контроль за нею службою нагляду ЄС. Система якості повинна бути документована, містити опис цілей в області якості і організаційної структури, передбачувати відповідність і визначати повноваження керівництва стосовно якості. Пред’являється також документальний опис технологічного процесу, застосовуваних методів контролю якості, способів підтримки ефективності системи забезпечення якості та ін. Уповноважений орган з сертифікації оцінює систему якості на відповідність європейському стандарту серії 29000 (ISO 9000). Нагляд за системою якості проводиться для забезпечення впевненості в тому, що виробник виконує обов’язки, пов’язані з сертифікацією (оцінкою) системи на його підприємстві. Модуль Е “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 3)”. Виробник зобов’язаний забезпечувати стабільний рівень якості на всіх етапах виробництва і відповідність всіх виробів тому типу, який описаний в сертифікаті “ЄС”, а також вимогам директив, які пред’являються до цих виробів. Виробник вибирає уповноважений орган, який проводить вибіркові перевірки якості цих виробів відповідно до однієї з процедур, що вказані нижче. Перша процедура – продукція підлягає статистичному контролю: виготівник пред’являє партії виробів, а зразок із кожної партії підлягає перевірці на відповідність критеріям схвалення. Якщо партія виробів визнається некондиційною, контролюючий орган вживає заходи, які запобігають її постачанню до споживача. Друга процедура—періодичні перевірки продукції на місці. Зразок підлягає експертизі і випробуванням, які передбачені у стандарті, за яким він виготовлений. При виявленні дефектів контролюючий орган вживає необхідні заходи. Модуль F “Верифікація (перевірка) уповноваженим органом (варіант 1)”. Уповноважений орган за результатами перевірки засвідчує відповідність (невідповідність) виробу, описаному в сертифікаті затвердження типу “ЄС”, а також відповідним вимогам Директиви. Кожен виріб маркується знаком відповідності СЄ, а виробнику видається сертифікат відповідності. Знак СЄ супроводжується символом органу, який його видав. 5.3.3. Модулі на об’єднаній стадії проектування і виробництва На об’єднаних стадіях проектування і виробництва пропонуються три модулі. Модуль А “Декларація виробника про відповідність”. Виробник у письмовій формі офіційно заявляє, що виріб, який ним виробляється, задовольняє вимоги Директиви, маркує виріб знаком СЄ. Крім того, заявник повинен представити проектну документацію (яка зберігається відповідним уповноваженим органом до 10 років після випуску останнього виробу). Виробник відповідає також за те, щоб процес виробництва забезпечував відповідність товарів проекту і вимогам директив, які їх стосуються. Модуль G “Верифікація (перевірка) ЄС (варіант 2)”. Використовується для перевірки окремого виробу чи малих серій продукції. Уповноважений орган за результатами перевірки підтверджує відповідність виробу і видає сертифікат відповідності з правом маркування виробів знаком СЄ. Кожен виріб підлягає експертизі і випробуванням відповідно до стандарту. Уповноваженому органу подається документація щодо проекту, яка містить перелічені вище документи. Модуль Н “Декларація виробника про відповідність проекту і продукції”. Виробник офіційно заявляє про відповідність проекту певного типу вимогам Директиви і про відповідність продукції даному типу. Крім того, виробник зобов’язаний впровадити систему забезпечення якості, яка повинна підлягати нагляду службами ЄС. Вимоги до системи якості і процедура її перевірки відповідають описаним вище. Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключено використання такого підходу і в національних системах. Директиви також визначають можливості використання альтернативних способів оцінки відповідності стосовно окремих видів продукції: Наприклад, Директи ва 93/42/ЄС встановлює способи забезпечення якості і альтернативні види контролю лікарських засобів. Знак СЄ не свідчить про відповідність стандарту, але засвідчує відповідність Директиві ЄС. Товар зі знаком СЄ, отже, відповідає “основоположним вимогам”, а саме безпечності, екологічності і має режим вільного обертання на ринках країн-членів ЄС. На відміну від “старих“ директив “нові” директиви містять посилання на європейські стандарти (євронорми), тому фактично продукція зі знаком СЄ повністю відповідає стандарту і не потребує будь-яких доведень її відповідності. Європейський виробник має право випуску продукції за будь-яким нормативним документом, але в такому випадку він повинен доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, які висуваються в ЄС до такого роду продукції. Якщо виробник виробляє товар кращий за своїми параметрами, ніж вимоги стандарту, вказаного в директиві, він може добровільно довести це шляхом випробування товару. При цьому можна використовувати знак, який підтверджує покращену якість. В конкретній Директиві ЄС зазвичай встановлюється можливість застосування декількох (двох-трьох) модулів на бажання постачальника чи виробника (заявника) товару. Із опису модулів видно, що процедури оцінки відповідності мають змішаний характер: в них присутні дії виробника і уповноваженого органу з сертифікації, відповідно до чого використовуються заяви-декларації виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації. Модулі в по-різному наближаються до процедури сертифікації, особливо якщо уповноважений орган – третя сторона. Збіжність дій виробника і уповноваженого органу дозволяє розглядати модулі як спосіб не тільки оцінки, але і забезпечення відповідності. Знак відповідності СЄ—це єдиний знак, який засвідчує відповідність продукту до вимог всіх директив нового порядку, які стосуються його. Інформація про директиви чи стандарти, вимогам яких відповідає об’єкт перевірки, повинна міститися в протоколах випробувань і сертифікатах відповідності. Впровадження у практику єдиної для країн ЄС системи оцінки відповідності супроводжується низкою непростих проблем, пов’язаних з місцем і роллю в ній національних систем сертифікації, а також процедур взаємного визнання. Одним із шляхів розв’язання цих проблем стало створення спеціального органу – Європейської організації з випробувань і сертифікації (ЄОВС). Розділ 6 Підтвердження відповідності продукції встановленим вимогам 6.1. Загальні положення У 1989 р. в ЕС була прийнята глобальна концепція гармонізації правил з оцінки відповідності. Згідно з прийнятими директивами відповідність може бути оцінена самим виробником, в результаті чого, заявою-декларацією він підтверджує відповідність товару вимогам директиви і засвідчує це маркуванням товару знаком відповідності Директиві ЕС (Рис. 5.4.) В Україні розроблений закон “Про підтвердження відповідності”, який проходить необхідні узгодження і після прийняття Верховною Радою набере відповідної чинності. В проекті закону передбачено гармонізацію національних нормативних документів з оцінки та підтвердження відповідності з міжнародними та Європейськими та забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності стосовно продукції вітчизняного та іноземного походження. З набуттям чинності нових законів підтвердження відповідності здійснюватиметься у законодавчо регульованій сфері – в обов’язковому порядку, а в законодавчо нерегульованій сфері – на добровільних засадах виробником або уповноваженою ним особою, постачальником, органом сертифікації. Підтвердження відповідності продукції встановленим вимогам засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності. 6.2. Підтвердження відповідності у законодавчо–регульованій сфері Підтвердження відповідності у законодавчо–регульованій сфері, тобто обов’язкове підтвердження відповідності запроваджується для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя, здоров’я людини і свійських тварин, а також для майна та довкілля, постановами Кабінету Міністрів України про затвердження технічних регламентів з підтвердження відповідності окремих видів продукції. З цією метою будуть розроблені і затверджені технічні регламенти, в яких процедури оцінки відповідності повинні бути гармонізовані з процедурами оцінки відповідності, що застосовується в Європейській практиці. Одночасно із затвердженням технічних регламентів з підтвердження відповідності національний орган з стандартизації повинна офіційно опублікувати перелік національних стандартів України, застосування яких є добровільним. Підтвердження відповідності таким стандартам повинне сприймається як підтвердження відповідності суттєвим вимогам технічних регламентів. Виробник (постачальник) має право підтвердити відповідність суттєвим вимогам технічних регламентів іншим, ніж відповідність стандартам, шляхом. Виробник повинен до введення продукції в обіг забезпечити виконання всіх процедур оцінки відповідності та скласти декларацію про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності. Форма, зміст і термін зберігання декларації про відповідність встановлюються відповідним технічним регламентом. Виробник або уповноважена ним особа зобов‘язані маркувати продукцію, відповідність якої він задекларував Національним знаком відповідності. Форма, зміст та правила застосування Національного знаку відповідності встановлюються окремим технічним регламентом. Сертифікація у законодавчо–регульованій сфері здійснюється відповідно до вимог технічного регламенту для окремих видів продукції, що підлягає обов‘язковому підтвердженню відповідності. За результатами проведення робіт з сертифікації у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності встановленого зразка. Виробник зобов‘язаний маркувати сертифіковану продукцію Національним знаком відповідності із зазначенням ідентифікаційного номера уповноваженого органу. Роботи з підтвердження відповідності можуть виконувати акредитовані органи з сертифікації будь-якої форми власності за умови їх уповноваження центральним органом виконавчої влади, якому Кабінетом Міністрів України делеговані відповідні повноваження. Уповноваженими можуть бути виключно органи з сертифікації. 6.3. Підтвердження відповідності у законодавчо–нерегульованій сфері Підтвердження відповідності у законодавчо–нерегульованій сфері здійснюється з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та сприяння споживачам у виборі продукції. Виробник або уповноважена ним особа складає декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі договору зі споживачем. Сертифікація у законодавчо–нерегульованій сфері проводиться на добровільних засадах. При цьому підтверджується відповідність продукції будь-яким вимогам на договірних умовах між заявником (виробником, постачальником) та органом з сертифікації. Сертифікація на добровільних засадах може здійснюватись також органами з сертифікації, уповноваженими на проведення робіт у законодавчо–регульованій сфері. Сертифікація продукції на добровільних засадах не звільняє від виконання процедур обов‘язкового підтвердження відповідності, якщо йому підлягає така продукція. З прийняттям Закону “Про підтвердження відповідності” ще довгий час буде діяти Декрет Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 року № 46-93 (у частині положень про сертифікацію) протягом двох або більше років (термін буде вказаний у Законі) з тим, щоб за цей час розробити і затвердити відповідні технічні регламенти з підтвердження відповідності, а також привести чинні нормативно-правові і законодавчі акти України у відповідність до Закону. Частина 5. Міжнародне співробітництво України в галузі метрології, стандартизації, сертифікації та управління якістю В останні роки основною тенденцією розвитку економіки на світовому, європейському та регіональних рівнях є інтенсифікація та поширення міжнародної торгівлі споріднених з нею або тих, що її підтримують, видів діяльності. З поступовим усуненням торгівельних та технічних бар’єрів, лібералізацією економіки в багатьох країнах цей розвиток все більше прискорюється спираючись на технічний прогрес. Важливу роль в інтеграційних процесах, що відбуваються у світовій торгівлі, має Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (GATT), яка з 1995 року стала складовою частиною новоствореної Всесвітньої організації з торгівлі (WTO). Створення транснаціональних компаній, збільшення кількості міжурядових угод щодо взаємної діяльності або кооперації в різних галузях економіки є ще одним важливим чинником для посилення цієї тенденції. Суттєву роль в економічній політиці в багатьох країнах світу відіграє їх прагнення до створення єдиного економічного простору та нове відношення до споживачів. Все це призвело до інтенсивної конкуренції на міжнародних ринках умовах, коли одночасно зросла важливість вирішення проблем захисту прав та інтересів споживачів, надійного забезпечення безпеки життя та здоров’я населення, охорони навколишнього середовища та створення умов для відтворення, раціонального енергоспоживання тощо. В умовах конкуренції виробники часто відчувають підвищену потребу в допомозі інших членів економічних процесів для доказу і перевірки того, що їх продукція і послуги відповідають вимогам законодавства, прийнятним національним, міжнародним або регіональним стандартам. Часто ці перевірки не є справою вибору самих виробників, а встановленою законодавством нормою. На даному етапі розвитку світової економіки підприємства або торгівельні посередники пристосовуються до нових глобальних торгівельних моделей слідом за змінами у всьому світі. Мінливе обличчя торгівлі відбиває ці зміни, як у дзеркалі. У межах цих процесів йде швидка еволюція систем стандартизації, оцінювання відповідності та сертифікації, зв’язана з підвищенням їх ролі в сприянні міжнародному обміну товаром і послугами, Необхідність глобального системного підходу до оновлення засад міжнародної торгівлі та їх взаємоузгодження з вирішенням багатьох економічних, соціальних, політичних, науково-технічних проблем стимулювала розвиток діяльності в галузі метрології, сертифікації, стандартизації та акредитації і споріднених видах діяльності не тільки в напрямку їх поширення, але й у напрямку їх суттєвого удосконалення та перебудови. Нормативні документи, які розробляються провідними міжнародними організаціями з стандартизації (ISO, IEC) та іншими міжнародними, регіональними і національними організаціями з стандартизації, встановлюють і удосконалюють важливі елементи механізму функціонування міжнародних систем метрології, стандартизації, сертифікації та акредитації. Україна з 1993 року є членом Міжнародної організації з стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), з 1997 року Міжнародної організації з законодовчої метрології (OLML) і членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації (CEN). 5.1. Міжнародні організації з метрології 5.1.1. Міжнародна організація мір і ваг Випробовування і контроль якості продукції, сертифікація, акредитація метрологічних лабораторій пов’язані з діями, що основані на національних системах вимірювань. При оцінюванні продукції за вимогами стандартів здійснюються вимірювання різних параметрів, починаючи від характеристик самої продукції до параметрів зовнішніх впливів при її зберіганні, транспортуванні та використанні. При сертифікаційних випробовуваннях, встановлюється відповідність товару обов’язковим вимогам, методика і практика вимірювань безпосередньо впливає на відповідність результатів, що пов’язано з визнанням сертифікату. Отже, метрологія буде забезпечувати інтереси міжнародної торгівлі, якщо буде дотримана єдність вимірювань, як необхідна умова відповідності результатів випробувань і сертифікації продукції. Це завдання і є найважливішим в діяльності міжнародних організацій з метрології. Завдяки їхнім зусиллям в більшості країнах світу прийнята Міжнародна система одиниць фізичних величин (CI), діє відповідна термінологія, прийняті рекомендації зі способів нормування метрологичних характеристик засобів вимірювання, з сертифікації засобів вимірювання, з випробувань засобів вимірювання перед випуском серійної продукції.Міжнародні метрологічні організації працюють в контакті з ISO та IEC, що відповідає більш широкому міжнародному розповсюдженню єдності вимірювань. Найбільші міжнародні метрологічні організації – Міжнародна організація мір і ваг (МОМВ) і Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ). В 1875 р. 17 країн підписали Метричну конвенцію, мета якої – уніфікація національних систем одиниць вимірювання і встановлення єдиних фактичних еталонів довжини і маси (метра і кілограма). На основі цієї Конвенції була створена міжурядова Міжнародна організація мір і ваг. Офіційна мова організації – французька. Метрична конвенція діє і тепер (з доповненнями від 1921 р.). Її членами є біля 50 країн світу. У відповідності з Конвенцією було створено Міжнародне бюро мір і ваг (МБМВ) – перша міжнародна науково-дослідна лабораторія, котра зберігає і підтримує міжнародні еталони: прототипи метра і кілограма, одиниці іонізуючих випромінювань, електричного опору та ін. МБМВ знаходиться у Франції (м. Севр), його діями керує Міжнародний комітет мір і ваг (МКМВ). Головне практичне завдання МБМВ – звірення національних еталонів з міжнародними еталонами різних одиниць вимірювань. Фактично МБМВ координує діяльність метрологічних організацій більш ніж у 100 країнах. Науковий напрям роботи цієї організації – удосконалення метричної системи вимірювань. МБМВ постійно удосконалює міжнародні еталони, розробляє і застосовує нові методи і засоби точних вимірювань, координує метрологічні дослідження в країнах -членах. Програми наукової і практичної діяльності МБМВ затверджує Генеральна конференція з мір і ваг – вищий міжнародний орган з питань встановлення одиниць, їх визначень і методів відтворення. В її роботі беруть участь всі країни, що приєднались до Конвенції. Генеральна конференція проводиться не рідше одного разу на чотири роки: перша відбулась в 1898 р. У проміжках між конференціями роботою МОМВ керує МКМВ, що вибирається на конференції. До складу комітету входять найкращі фізики та метрологи світу, всього 18 членів. У складі МКМВ працюють 8 Консультативних комітетів, які готують матеріали і рішення Генеральних конференцій. Назви комітетів висвітлюють діапазон діяльності МОМВ: Комітет з електрики, з термометрії, визначенню метра, визначенню секунди, з одиниць, з маси, фотометрії і еталонам для іонізуючих випромінювань. Країни–члени МОМВ представлені своїми найбільшими науковими інститутами. Наукові розробки МОМВ мають велике практичне значення. Достатньо назвати прийняття Міжнародної Системи Одиниць СІ (1960 р.), нового визначення секунди (1967 р.) і створення найновіших стандартів частоти,що дозволило підвищити точність національних еталонів часу і частоти у 100-1000 разів, а це в свою чергу позитивно відбилось на забезпечені космічних польотів, а також було використано в кількох фундаментальних наукових дослідженнях. 5.1.2 Міжнародна організація законодавчої метрології Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ) утворена на основі міжурядової Конвенції, що підписана в 1956 р. Організація об’єднує більше, ніж 80 країн. Мета МОЗМ – розробка загальних питань законодавчої метрології, у тому числі встановлення класів точності засобів вимірювань; забезпечення однаковості визначення типів, зразків і систем вимірювальних приладів; рекомендації з їх випробувань для уніфікації метрологічних характеристик; порядок повірки і калібрування засобів вимірювань; гармонізація верифікаційної апаратури, методів звірення, повірок і атестацій еталонних, зразкових і робочих вимірювальних приладів; розробка оптимальних форм організації метрологічних служб і забезпечення єдності державних наказів з їх введення; надання науково-технічної допомоги, країнам, що розвиваються, у створенні і організації метрологічних служб і оснащення належним обладнанням; встановлення єдиних принципів підготовки кадрів в галузі метрології з врахуванням різних рівнів кваліфікації. На 4-й Міжнародній конференції МОЗМ в 1872 р. її цілі були доповнені більш загальним формулюванням, що висвітлює суть основних завдань міжнароднї співпраці: встановлення взаємної довіри до результатів вимірювань технічних характеристик сировини, напівфабрикатів і промислової продукції, що проводяться в кожній з країн–учасниць Конвенції, визначення загальних принципів законодавчої метрології; встановлення необхідних і достатніх характеристик і вимог, котрим повинні відповідати засоби вимірювань, щоб їх застосування після узгодження з країнами-членами могло бути рекомендоване в міжнародному плані. На наступних конференціях завдання доповнялись відповідно до розвитку сертифікації, а також стандартизації систем управління якістю на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000. Так, на 8-й Конференції МОЗМ в 1988 р. в число нових актуальних завдань були включені пропозиції з проведення досліджень методів повірки засобів вимірювань у їх виробників з врахуванням діючих на підприємствах систем управління якістю, що відповідають стандартам ISO 9000. Вищий керуючий орган МОЗМ – Міжнародна конференція законодавчої метрології, яка скликається раз на чотири роки. В роботі конференції зазвичай беруть участь не тільки країни–члени, але і ті країни, які не планують стати членами, а також різні міжнародні спілки, діяльність яких пов’язана з метрологією. Рішення, що прийняті МОЗМ, мають рекомендаційний характер і лише морально зобов’язують країни–члени організації застосувати їх при можливості. Виконавчий орган МОЗМ – Міжнародний комітет законодавчої метрології, що складається із представників кожної країни-члена МОЗМ. Представники не наділені правом брати на себе зобов’язання від імені уряду своєї держави. При Комітеті діє консультативний орган – Рада президента (Міжнародного комітету законодавчої метрології ). До його складу входять два віце-президенти, директор Міжнародного бюро законодавчої метрології і п’ять найактивніших членів Міжнародного комітету законодавчої метрології. Рішення зазвичай приймаються на сесіях Комітету, котрі проводяться щороку, а в особливих випадках – шляхом листування. Резолюції, що приймаються Комітетом, дійсні при одноголосній підтримці всіх його членів. Роботу Комітету і Конференції координує Міжнародне бюро законодавчої метрології (МБМЗ, міститься в Парижі). Бюро видає інформаційні матеріали, веде фонд документації, займається пропагандою досягнень в галузі метрології шляхом експозиції в своїх демонстраційних залах. Бюро проводить постійний взаємний обмін інформацією з учасниками МОЗМ, а також щоквартально випускає “Бюлетень МОЗМ” (на французькій мові – офіційній для організації). Технічні комітети (ТК) і підкомітети (ПК), являються, як прийнято в подібних організаціях, робочими органами, МОЗМ мали до останнього часу інші назви: секретаріати-пілоти і секретаріати-доповідачі відповідно. Зараз йде перехід на ТК та ПК, і він ще не завершений. Секретаріати-пілоти відповідають за певну галузь метрології, а секретаріати-доповідачі ведуть конкретні аспекти в кожній галузі. В міжнародну робочу групу входять представники секретаріата-пілота (ТК) і секретаріатів-доповідачів (ПК) різних країн, що хочуть приймати участь в роботі., а також представники інших міжнародних організацій, що співпрацюють з МОЗМ. В міжнародних робочих групах може бути два види членства: - член П – представник країни-учасниці МОЗМ; - член О – представник країни- спостерігача. Головне завдання ТК – складання програми робіт, яка розрахована на чотирилітній період і затверджується вищим керуючим органом МОЗМ. ТК і ПК по характеру створюваних ними документів діляться на три основних групи: з загальних питань метрології; з окремих видів вимірювань; з метрологічного забезпечення окремих галузей діяльності. МОЗМ видає два види документів: міжнародні документи (МД) і міжнародні рекомендації (МР). МД мають директивний характер і призначені для робочих органів МОЗМ, МР – мають рекомендаційний характер і призначені для країн-членів МОЗМ. МР і МД видаються на англійській і французькій мовах і розсилаються країнам-членам. Взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації безпосередньо пов’язано з визнанням результатів повірки засобів вимірювань. Працюючи в цьому напрямку, МОЗМ затвердила міжнародний документ “Рекомендації з співставлення дво- і багатосторонніх угод про визнання результатів випробувань, затвердження типу, повірки”. Розробки МОЗМ , направлені на укладення угод про взаємне визнання, внесли значний внесок в можливість утворення Міжнародної системи сертифікації засобів вимірювань, як добровільної і відкритої системи. Діяльність МОЗМ в цьому напрямку не суперечить прийнятим рекомендаціям ISO/IEC. Навпаки, МОЗМ не тільки враховує настанови ISO/IEC, безпосередньо зв’язані з областю метрології, а також бере участь в роботі майже 30 технічних комітетів ISO. Крім того, МОЗМ співпрацює з такими міжнародними організаціями, як IEC, ЮНІДО, МОМВ, ІМЕКО та інші. ІМЕКО – Міжнародна конференція з вимірювальної техніки і приладобудування – утворена в 1958 р. і є науковою, консультативною організацією. Форма її роботи – проведення міжнародних конгресів і семінарів з актуальних проблем розвитку вимірювальної і діагностичної техніки. ЮНІДО – організація системи ООН з промислового розвитку, головна мета якої – сприяння індустріалізації країн, що розвиваються. Таким чином, ділові контакти з організаціями, здавалось би, різного профілю направлені до однієї мети – сприяння науково-технічному прогресу і міжнародним економічним зв’язкам. Форми співпраці МОЗМ з іншими міжнародними організаціями різні: обмін інформацією з проведених і планованих робіт, участь в завданнях (з правом дорадчого голосу), утворення змішаних комітетів. Всі вони переслідують одну мету – уникнути дублювання в роботі і максимально використати зусилля і напрацювання інших організацій у виконанні поставлених завдань. Сертифікати МОЗМ. Треба відзначити діяльність МОЗМ у сертифікації засобів вимірювання. З 1 січ–ня 1995 р. введена система сертифікатів МОЗМ. Сертифікат МОЗМ – це документ, що підтверджує відповідність засобу вимірювань певній Міжнародній рекомендації (МР) МОЗМ. МР містить технічні вимоги, опис процедури випробувань і форму звіту з випробувань. Сертифікат МОЗМ дає гарантію виробнику засобів вимірювань у тому, що його виріб відповідає міжнародним вимогам, які признаються більшістю країн світу. На кінець 1995 р., в Системі сертифікатів МОЗМ діє 16 МР. В цьому ж році видано більше 160 сертифікатів МОЗМ 32 виробникам у 12 країнах. З метою удосконалення Системи утворена технічна консультативна група з сертифікації (ТАГсерт). В її роботі беруть участь: Австралія, Китай, Данія, Німеччина, Японія, Куба, Норвегія, Польща, Росія, Словачина, Великобританія, США, Україна, Югославія. ТАГсерт щорічно доповідає перед МОЗМ, робота її організована в основному через листування. Секретаріат веде МБЗМ, робоча мова – англійська. Завдання на найближчу перспективу включають: прискорення робіт з взаємного визнання шляхом порівняння і обміну результатами випробувань; розповсюдження Системи на несерійні засоби вимірювань; розповсюдження інформації про Систему; пропрацювання процедур використання Системи сертифікатів МОЗМ для групи однотипних засобів вимірювання. МЗБМ займається визначенням думок країн-членів МОЗМ щодо завдань розвитку Системи розсилаючи для цього опитувальник, що стосується робочих доповідей ТАГсерт з пріоритетних напрямків. Серед пропозицій підприємств (фірм) – виробників, зацікавлених в сертифікації своєї продукції в Системі сертифікації МОЗМ, МБЗМ відмічає міжнародне визнання сертифікатів на засоби вимірювань всіма країнами-членами МОЗМ; розповсюдження Системи на автоматичні зважувальні пристрої та інше. Система сертифікації засобів вимірювання МОЗМ дає можливість будь-якій країні-члену отримати сертифікат про відповідність конкретного приладу, який виробляється підприємством в даній країні, вимогам певної МР МОЗМ. Інші країни-учасниці МОЗМ на добровільній основі приймають рішення про признання (непризнання) такого сертифікату. Будь-яка країна яка приєднається до Конвенції 1956р., отримує всі права країни-члена МОЗМ, в тому числі відносно Системи сертифікатів МОЗМ. В галузі метрології працюють також інші міжнародні організації: МККР – Міжнародний консультативний комітет з радіозв’язку; МККТТ – Міжнародний консультативний комітет з телефонії та телеграфії; ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації; МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії; КОСПАР – Комітет з дослідження космічного простору. 5.2. Міжнародні організації зі стандартизації Національні стандарти висвітлюють особливості і рівень науково-технічного розвитку країни, в якій вони розроблені і застосовуються. Тому вимоги стандартів різних країн на одинакові матеріали і вироби часто відрізняються один від одного, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі, тобто є необхідність узгодження характеристик продукції зі стандартами тієї країни, яка купує цю продукцію. Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об’єктивно призвело до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробки і широкого застосування міжнародних (регіональних міжнародних) стандартів. “Світ в русі – міжнародні стандарти сприяють переміщенню людей, енергії, товарів та інформації” – під таким девізом відмічали 14 жовтня 1995 р. Всесвітній день стандартів.Міжнародні стандарти, забезпечують технічну сумісність, сприяють безперешкодному функціонуванню систем переміщення всіх типів. Сучасні темпи технічного розвитку і лібералізації міжнародної торгівлі утворюють нові сприятливі можливості для розвитку міжнародної співпраці на основі застосування міжнародних стандартів. По-перше, відкривається потенційно глобальний ринок продукції і послуг, де виробники, постачальники і оператори мереж можуть конкурувати на рівній основі. По-друге, прийняття міжнародних стандартів для систем переміщення сприяє створенню і роботі сумісних засобів взаємодії, необхідних для швидкого і економічно ефективного постачання продукції і послуг споживачам, незважаючи на відстані. Але ще багато потрібно зробити для вирішення проблем, з якими стикається світове співтовариство в своєму сучасному розвитку. Стандартизація сукупності систем переміщення і глобального ланцюга матеріально-технічного постачання (логістики) далеко виходить за кордони стандартизації транспортних елементів, таких, як вантажні контейнери і вантажно-розвантажувальне устаткування, щоб повністю охопити всю транспортну інфраструктуру залізних і шосейних доріг, складів, морських і повітряних портів. Гармонізація у всесвітньому масштабі всіх елементів цього ланцюга – електричних і електронних, а також механічних – принесе користь не тільки транспортникам, а й їхнім промисловим споживачам. Ця проблема може бути вирішена тільки на основі скоординованих робіт з міжнародної стандартизації в галузі технічного зв’язку та інформаційних технологій і застосовуваних не тільки в рамках глобальної мережі матеріально-технічного постачання, а також в інших галузях діяльності, де відбувається обмін інформацією. Майбутнє світове інформаційне товариство з його “інформаційними супершвидкісними магістралями” буде залежати від рівня міжнародної стандартизації, котра вже сьогодні охоплює мережі аудіо і відео інформації, для створення інформаційних технологій і використання в телекомунікаціях. Разом з новим напрямком в роботах з міжнародної стандартизації – стандартизації технологій переміщення, не применшує роль і значення міжнародної стандартизації як організаційно-технічної основи співробітництва країн в традиційних видах діяльності: терміни і визначення, методи аналізу і випробувань, сертифікація продукції і послуг, забезпечення безпеки продукції і праці, раціональне використання енергії та природних ресурсів, охорона навколишнього середовища, управління виробництвом і якістю продукції. Одною з найважливіших особливостей розвитку співробітництва країн в галузі стандартизації на багатосторонній основі є останнім часом помітний кількісний, структурний і функціональний ріст міжнародних організацій, що займаються питаннями стандартизації. Цьому сприяв перехід робіт в галузі міжнародної стандартизації на якісно новий етап розвитку, викликаний розширенням і поглибленням міжнародної співпраці у всіх сферах людської діяльності. Із загального числа більш, ніж чотирьох тисяч міжнародних організацій (світових і регіональних), що діють в сучасному світі, більше 400 так чи інакше займаються питаннями стандартизації. Безпосереднє співробітництво різних країн в галузі стандартизації почалось з 1921 р., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних комітетів з стандартизації. Ця конференція напрацювала організаційні принципи, на їх основі в 1926 р. була створена міжнародна Федерація національних асоціацій з стандартизації – ІСА, в склад якої увійшло 20 національних організацій з стан–дартизації. ІСА розробила біля 180 міжнародних рекомендацій з стандартизації, але з початком Другої світової війни перестала діяти. Після закінчення Другої світової, в жовтні 1946 р., рішенням ООН була створена Міжнародна організація з стандартизації (ISO). На засіданні генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO,який визначив статус організації, її структуру, функції основних органів і методи їх роботи. Рис. 6.1. Структура ISO В статуті ISO записано, що “метою організації є сприяння розвитку стандартизації в світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги, а також для розширення співпраці в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності”. Для досягнення цієї мети ISO може: вживати заходів для полегшення гармонізації у світовому масштабі стандартів і зв’язаних з ним галузей; розробляти і публікувати міжнародні стандарти за умови, що в кожному випадку стандарт буде ухвалений, якщо за нього було віддано дві третини голосів активних членів технічного комітету або підкомітету і проти – не більше чверті загального числа голосів; організовувати обмін інформацією про роботу своїх комітетів – членів і технічних комітетів; співпрацювати з іншими міжнародними організаціями, що зацікавлені в суміжних питаннях. В ISO встановлені два види членства – комітети-члени і члени-кореспонденти. Ком ітетами-членами є національні організації з стандартизації. Органами ISO є: Генеральна Асамблея, Рада, Комітети Ради, технічні комітети і Центральний секретаріат. Структура ISO наведена на рисунку- 6.1. Вищим органом ISO є Генеральна Асамблея. В період між сесіями Генеральної Асамблеї роботою організації керує Рада, на чолі якої стоїть президент ISO. Рада складається з 18 членів–представників національних організацій з стандартизації, що вибираються на 3 роки. Для розгляду і підготовки рішень з питань, що цікавлять всю організацію загалом, Рада утворює постійні і тимчасові комітети. На даному етапі працюють такі комітети: STACO – Комітет з вивчення наукових принципів стандартизації; PLACO – Технічне бюро; CASCO – Комітет з оцінки відповідності; INFCO – Комітет з науково- технічної інформації; DEVCO – Комітет з надання допомоги кранам, що розвиваються; COPOLCO – Комітет з захисту інтересів споживачів; REMCO – Комітет з стандартних зразків. Для прикладу наведем напрямки діяльності двох Комітетів Ради ISO. 5.2.1. Комітет з оцінки відповідності CASCO: вивчає способи оцінки відповідності продукції і систем якості стандартам; готує настанови з випробувань, інспекції та сертифікації продукції, процесів, служб, а також з оцінки випробувальних лабораторій, інспекційних організацій, організацій з сертифікації систем якості; сприяє взаємному визнанню національних і регіональних систем якості, а також використанню міжнародних; сприяє взаємному визнанню національних і регіональних систем якості, а також використанню міжнародних стандартів на випробування, інспекцію, сертифікацію систем якості. CASCO проводить роботу з створення настанов ISO в галузі гармонізації національних систем сертифікації, створення методологічної бази для розробки і акредитації національних систем сертифікації з взаємного визнання результатів випробувань. Крім того, CASCO періодично проводить аналіз всіх діючих націо–нальних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою вчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сертифікації продукції на відповідність стандартам ISO. Результати роботи CASCO мають велике значення для країн, де утворюються національні системи сертифікації. За останні декілька років CASCO разом з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC) підготував цілий ряд настанов зосновних аспектів сертифікації. Ці документи отримали широке визнання в країнах – членах ISO та IEC. В ряді країн вони покладені в основу систем сертифікації. 5.2.2. Комітет з захисту інтересів споживачів (COPOLCO) Він утворений в 1977 р. з метою стандартизації в галузі інформації споживача, тобто забезпечення зв’язку між ISO і міжнародними організаціями. Що займаються питаннями, які цікавлять споживачів. В завдання COPOLCO входить вивчення таких питань: шляхи сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції, а також заходи, які потрібно застосувати для більш ширшої участі споживачів в національній і міжнародній стандартизації; розробка з точки зору стандартизації рекомендацій, що направлені на забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів, а також програм їх навчання питанням стандартизації; узагальнення досвіду участі споживачів в роботах з стандартизації, застосуванню стандартів на споживчі товари; з інших питань національної і міжнародної стандартизації, що цікавлять споживача; підтримання зв’язку з іншими органами ISO, діяльність яких дотична до інтересів споживачів. Результатом діяльності COPOLCO є періодичне видання списків національних і міжнародних стандартів, що цікавлять організації споживачів, а також підготовка настанов з питань споживчих товарів, наприклад: Настанова 12 “Порівняльні випробування споживчих товарів”; Настанова 14 “Інформація про товари для споживачів”; Настанова 36 “Розробка стандартних методів вимірювання експлуатаційних характеристик споживчих товарів”. Основним видом діяльності ISO є розробка міжнародних стандартів. Тому головним структурним підрозділом – робочими органами цієї організації є: технічні комітети, підкомітети, робочі групи. Взагалі нараховується біля 2500 робочих органів ISO. Робочі комітети ISO ведуть роботу з міжнародної стандартизації в певній галузі, наприклад ISO/ТК 10 “Технічні креслення”, ISO/ТК 22 “Автомобілі”, ISO/ТК 37 “Термінологія”. Якщо робота, що проводиться технічним комітетом, охоплює широке коло питань, тоді в рамках технічних комітетів створюють підкомітети. Наприклад, в ISO/ТК 20 “Авіаційні і космічні літальні апарати” входять десять підкомітетів. Сьогодні практично нема такої галузі, в якій не були б розроблені стандарти ISO. Із загальної кількості стандартів, розроблених ISO (більше 7500) в різних галузях техніки, вони розподіляються наступним чином: машинобудування – 29,5% ; хімія – 3,4%; неметалічні вироби – 12,2%; руди і метали – 9,1%; інформаційна техніка – 8,8%; сільське господарство – 8,5%; будівництво – 3%; спецтехніка – 3%; охорона здоров’я і медицина – 3,3%; основоположні стандарти – 3,3%; навколишнє середовище – 3%; - пакування і транспортування товарів – 1,8% та інші. У переліку відсутні стандарти в галузі електротехніки, електроніки і зв’язку, так як розробкою стандартів цих галузях займається IEC у відповідності з діючим договором між ISO і IEC. В останні роки у всіх країнах велику увагу приділяють питанню утворення на підприємствах систем якості. В ряді країн (США, Франція, Великобританія та інші.) були розроблені і затверджені національні стандарти, що містять рекомендації з утворення таких систем. З метою розробки однакового підходу до вирішення питання якості продукції був утворений ISO/ТК 176 “Управління якістю і забезпення якості”, його завданням є стандартизація і гармонізація основоположних принципів систем забезпечення якості. На основі узагальнення національного досвіду в цій галузі ISO/ТК 176 були розроблені і в 1987 р. вперше опубліковані стандарти ISO серії 9000. Необхідно відмітити, що міжнародні стандарти ISO не є обов’язковими, кожна країна може застосовувати їх цілком, окремими розділами або взагалі не застосовувати. Однак в умовах конкуренції на світовому ринку виробники продукції, що намагаються підтримувати високу конкурентоздатність продукції, вимушені застосовувати стандарти ISO і інших міжнародних організацій. Тому при розробці міжнародних стандартів йде серйозна боротьба між окремими країнами, окремими світовими виробниками відповіднної продукції за формулювання вимог, які закладаються в ці стандарти. 5.3. Діяльність ЄС зі стандартизації Діяльність ЄС в галузі стандартизації направлена на виконання положень Римського договору від 1957 р. про утворення єдиного європейського ринку. Договір передбачає законодавчих, розпорядницьких і адміністративних рішень країн-членів. Для початку робіт зі зближення національних стандартів в рамках усунення технічних перешкод в торгівлі була характерна спроба їх гармонізації. Дуже скоро стала очевидною неможливість рішення проблеми таким шляхом, в наслідок цього здійснюється перехід на утворення єдиних європейських стандартів – євронорм. Але головним напрямком, що реально усуває технічні перешкоди в торгівлі, визнано прийняття Директив ЄС прямої дії, тобто вони містять законодавчі положення і вимоги до параметрів конкретних товарів або процесів. Якщо в них є посилання на євронорму або технічний регламент, це переводить вказані нормативні документи в ранг обов’язкових до виконання. Таким чином був зроблений перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС визначила основний принцип гармонізації стандартів і сертифікації – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означає, що для даної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС; на органи, що відповідають за стандартизацію промислових товарів, покладається завдання з розробки таких технічних регламентів, які заставляють виробників випускати продукцію, що відповідає загальним вимогам директив. Самі по собі технічні регламенти і євронорми не зобов’язують виробників чітко виконувати їх вимоги. Однак на адміністрацію підприємств покладений обов’язок підтвердити відповідність продукту загальним вимогам директив. Тому якщо підприємство не враховує вимог євронорми (технічного регламенту) і не може декларувати відповідність продукції їх вимогам, тоді додається проблема доказу відповідності виробу загальним вимогам директив через сертифікацію. При розробці євронорм широко використовуються національні стандарти країн-членів, особливо німецькі (стандарти DIN), французькі (AFNOR) і міжнародні. Якщо вказані нормативні документи відповідають вимогам інтеграції західноєвропейських країн, їх застосовують в якості європейських стандартів. Роботи по директивах ЄС в галузі стандартизації сконцентровані на регламентації обов’язкових норм з безпеки праці, охороні здоров’я і навколишнього середовища, а також на виявленні стандартів (технічних регламентів), на які потрібно робити посилання в директивах в частині вимог до параметрів якості товарів. Проблемні моменти європейської регіональної стандартизації пов’язані з інноваційними процесами, насамперед в машинобудуванні і технології. Є два аспекти цих проблем: забезпечення науково-технічного прогресу країн-членів ЄС через стандартизацію і економічна ефективність стандартизації в період розробки нової продукції або технології. Для упорядкування і розробки директив з стандартизації встановлені наступні принципи: гармонізація законодавств країн-членів ЄС виходячи з вимог безпеки, охорони здоров’я і захисту навколишнього середовища; передача визначень технічних норм, що забезпечують ці параметри, Європейському комітету з стандартизації (СЕН) і Європейському комітету з стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК); визнання національними урядовими органами відповідності загальним вимогам директив тих виробів, які виготовлені по Європейським (євронормам) або національним стандартам (технічним регламентам). Якщо виробник випускає продукцію по якомусь іншому нормативному документу, то він повинен доказати відповідність свого товару вимогам директив сертифікатом відповідності, затвердженим в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань у відповідних організаціях. Після того як Комісія ЄС дійшла висновку, що в багатьох випадках перешкоди в товарообміні виникають через незнання про існуючі або розроблювані стандарти (технічні регламенти) в інших країнах ЄС, була прийнята директива ЄС “Методи і процеси інформування в галузі стандартів і технічних регламентів”. Після її доопрацювання і введення в дію, склалась процедура взаємного інформування, основні моменти якої такі: кожна країна-учасниця ЄС зобов’язана інформувати відповідну інстанцію про програми підготовки проектів нормативних документів. При цьому з питань регламентів треба звертатись в Комісію ЄС, з стандартів – в центральні секретаріати СЕН і СЕНЕЛЕК; кожна з вказаних центральних інстанцій збирає і обробляє інформацію та подає її національним органам з стандартизації країн-членів і регіональних органів з стандартизації; кожна країна-член ЄС зобов’язана повідомляти отриману інформацію зацікавленим колам. Директива стосується всіх видів продукції, крім харчових продуктів, сільськогосподарської продукції, медикаментів і косметики. Основні практичні завдання з регіональної стандартизації покладені на СЕН і СЕНЕЛЕК, які в своїй практиці інформаційного забезпечення керуються даною Директивою. 5.3.1.Європейський комітет з стандартизації (СЕН) Європейський комітет з стандартизації (до 1970 р.—Європейський комітет з координації стандартів) існує з 1961 р. Членами СЕН є національні організації з стандартизації 17 європейських держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксенбург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. СЕН – закрита організація, що об’єднує тільки країни-учасники ЄС і ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі). Основна мета СЕН – сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами шляхом розробки європейських стандартів (євронорм, EN), на які могла б посилатись в своїх директивах ЄС, ЄАВТ та інші міжурядові організації; шляхом забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ISO та IEC; співпраці з усіма організаціями регіону, що займаються стандартизацією; надання послуг з сертифікації на відловідність європейським стандартам (євронормам). СЕН розробляє європейські стандарти в таких галузях: обладнання для авіації, водонагрівальні газові прилади, газові балони, комплектуючі деталі для піднімальних механізмів, газові плити, зварка і різка, трубопроводи і труби, насосні станції та інше. Один з принципів роботи СЕН – обов’язкове використання міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO. Вибір пріорітетного напрямку повинен бути обгрунтований економічною необхідністю, що диктується ступенем впливу майбутнього стандарту на розвиток взаємовигідних зв’язків, неможливістю застосування міжнародного або іншого стандарту для даної мети, пропозицією країн-учасниць СЕН або рекомендації органів ЄС і ЄАВТ. Вищий орган СЕН – Генеральна асамблея, в якій представлені національні організації з стандартизації, урядові органи країн-членів, а також ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка виконує наступні функції: встановлення правил і способів застосування національних стандартів країн-учасниць і міжнародних стандартів при розробці європейських стандартів; визначення можливості прямого використання національного або міжнародного нормативного документу в якості європейського стандарту і контроль за його виконанням; координація робіт з національної стандартизації в рамках регіону. Рис. 6.2. Організаційна структура СЕН Політика в галузі стандартизації визначається колегією директорів – представників національних організацій і затверджується Генеральною асамблеєю. Технічна робота з стандартизації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує Технічне бюро. Для стандартизації в галузі будівництва, автомобілебудування і безпеки обладнання утворені комітети з забезпечення програм (програмні комітети). Їхнє завдання – прискорення розробки євростандартів у цих динамічних галузях шляхом аналізу вже існуючих міжнародних або прогресивних національних стандартів і збору такої інформації, яку швидко і ефективно можна використати в СЕН. Програмні комітети складають програму стандартизації, приймають стандарти ISO і IEC в якості європейських стандартів або документів для гармонізації; розробляють європейські стандарти або очікують отримання результатів в ISO і IEC. З цими організаціями підтримується постійний зв’язок, і приймаючи євростандарт, комітет повідомляє про результати своєї роботи в ISO або IEC. Технічні комітети також спираються в роботі на міжнародні стандарти, підтримують контакти з регіональними організаціями, враховують результати діяльності інших технічних комітетів, які займаються суміжними проблемами. Після того як завдання, що поставлене перед комітетом, виконане, він може бути розформований Технічним бюро, або зберігати формальну відповідальність за перегляд стандарту. Процедура прийняття стандарту включає схвалення проекту робочою групою технічного комітету, розсилання проекту технічним бюро всім країнам-членам СЕН в особі національних організацій з стандартизації для голосування у встановлений термін. Євронорма (європейський стандарт) рахується прийнятою, якщо проти проекту подано не більше 20% голосів. Прийнятий стандарт вводиться в національну систему стандартизації всіх країн-членів,в тому числі і тих, що голосували проти. Далі Адміністративна рада розглядає цей стандарт з точки зору ступеня його важливості для країн-членів ЄС. У випадку позитивного рішення на нього робиться посилання у відповідній директиві ЄС і стандарт набуває статус обов’язкового до виконання в країнах-членах ЄС. Крім євронорм, СЕН розробляє документи з гармонізації (HD) і попередні стандарти (ENV), вони направлені на усунення технічних барєрів в торгівлі і на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів. Документи з гармонізації пояснюють сутність тих адміністративних і правових норм, які порушують одноманітність застосування міжнародних стандартів в країнах-членах СЕН. Європейський стандарт ,що приймається СЕН видається у двох варіантах: як євронорма і як націоналльний стандарт в країнах-членах СЕН. В другому варіанті стандарт може містити додаток у вигляді рекомендацій і пояснень, що відповідають його розумінню і застосуванню. Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, СЕН займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. В цьому напрямку створені і затверджені європейські стандарти-євронорми серії 29000 (EN 29000), котрі по суті представляють собою прийняття міжнародних стандартів ISO серії 9000. В комплекс цих нормативних документів входять п’ять європейських стандартів: EN 29000 “Загальне управління якістю і стандарти з забезпечення якості, керівні вказівки звибору і застосування”; EN 29001 “Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці виробництві, монтажу і обслуговуванні”; EN 29002 “Системи якості. Модель для забезпечення якості при вихідному контролі і випробовуваннях”; EN 29003 “Загальне управління якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки”. В галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнятий комплекс нормативних документів з семи європейських основоположних стандартів – євронорми серії 45000 (EN 45000): EN 45001 “Загальні критерії, що стосуються роботи випробувальних лабораторій”; EN 45002 “Загальні критерії для оцінки (атестації) випробувальних лабораторій”; EN 45003 “Загальні критерії для органів з акредитації лабораторій”; EN 45011 “Загальні критерії для органів з сертифікації, що проводять сертифікацію продукції”; EN 45012 “Загальні критерії для органів з сертифікації, що відповідають за сертифікацію систем якості“; EN 45013 “Загальні критерії, що стосуються органів з сертифікації, які займаються атестацією персоналу”; EN 45014 “Загальні критерії для заяви постачальника про відповідність виробу стандарту”. Ці стандарти розроблені СЕН разом з Європейським комітетом з стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК). Сучасні проблеми СЕН стосуються підготовки стандартів, що відповідають виникаючим проблемам ринку, і вчасного їх видання; ліквідація відставання прийняття стандарту від видання європейських директив; прискорення строків прийняття стандартів, кількість яких відстає з року в рік від числа їх проектів. 5.3.2 .Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК) СЕНЕЛЕК утворений в 1971 р. в наслідок об’єднання двох європейських організацій – Європейського комітету з координації електротехнічних стандартів країн-членів ЄАВТ і Європейського комітету з координації електротехнічних стандартів країн-членів ЄС. Члени СЕНЕЛЕК – 17 країн Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німечина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксенбург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. Всі вони представлені національними електротехнічними комітетами і є членами IEC (крім Люксембургу). На чолі організації – Генеральна асамблея, в якій країни-члени представляють національні організації з стандартизації і урядові органи, а також беруть участь представники від ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, що складається з делегацій (до 5 осіб) від національних організацій країн-членів. Структури, що відповідають за стандартизацію (Рис.6.3.), аналогічно описані для СЕН. СЕНЕЛЕК з ними тісно співпрацює. Основна мета СЕНЕЛЕК – розробка стандартів на електротехнічну продукцію у тісній співпраці з ЄС та ЄАВТ. Стандарти СЕНЕЛЕК розглядаються як необхідний засіб для створення єдиного європейського ринку. Сутність головного напрямку роботи СЕНЕЛЕК полягає в усуненні будь-яких технічних розбіжностей між національними стандартами країн-членів, між процедурами сертифікації відповідності виробів вимогам стандартів і недопущення виникнення технічних перешкод в торгівлі товарами електротехнічної галузі. При плануванні робіт з стандартизації в галузі нових технологій враховуються вимоги ЄС та ЄАВТ, запрошуються спеціалісти СЕН та інших організацій. Так, якщо розглядаються питання, що стосуються інформатики, запрошується до участі Європейська конференція керуючих органів пошти і телекомунікацій. Основні об’єкти стандартизації в СЕНЕЛЕК: промислове і побутове обладнання з номінальною напругою від 50 до 1000 Вольт змінного струму 75 – 1500 Вольт постійного струму; медичне електрообладнання; електромагнітна сумісність, в тому числі радіоперешкоди; обладнання для використання в потенційно вибухонебезпечній атмосфері (вибухозахищене обладнання); метрологічне забезпечення засобів вимірювань, включаючи електронні. Крім того, за завданням ЄС та ЄАВТ СЕНЕЛЕК розробляє європейські стандарти на окремі види електрообладнання, що потрібні європейському ринку, але їх постачанню заважають технічні перешкоди як існуючі, так і потенційні, які можуть виникнути в майбутньому. Ще один напрям діяльності СЕНЕЛЕК – гармонізація стандартів, якою керує Технічна рада, спеціально створена для розгляду рекомендацій і пропозицій програмних комітетів. Ця робота необхідна як для уникнення дублювання IEC, так і для вчасного застосування міжнародних стандартів IEC (а також їх проектів) як бази для євронорм або прийняття їх як регіональних. Подібний аналіз проводиться і відносно інших організацій регіону. Якщо будь-який стандарт вибраний за базовий, то СЕНЕЛЕК пропонує всім національним організаціям з стандартизації зупинити розробку стандарту в цій галузі. В якості національного буде прийнятий європейський стандарт СЕНЕЛЕК, що створений на основі міжнародного. Така процедура передбачена загальними внутрішніми правилами СЕН/СЕНЕЛЕК, називається “Угода про бездіяльність” . Регіональні стандарти, що прийняті СЕНЕЛЕК, можуть мати три форми: європейський стандарт (EN), документ про гармонізацію (НД), і попередній стандарт (EVN). Євронорма СЕНЕЛЕК (EN) – це європейський стандарт з узгодженим технічним текстом, що приймається країнами-членами як національний нормативний документ. Правила організації забороняють при цьому вносити будь-які зміни в текст стандарту. EN публікується на трьох офіційних мовах (англійська, французька, німецька), але допускається також видання титульного листа з офіційною заявою про індоссамент (Індоссамент – посвідчення прав передачі будь-якого документу від одної особи до іншої, вданому випадку – від СЕНЕЛЕК до національної організації). Нумерація євронорм починається з 50001. На національному рівні допускається публікація EN на мові країни з чітким дотриманням тексту і відсутністю будь-яких відхилень. Ті чи інші національні особливості умов застосування стандарту можуть бути введені в нього у формі інформаційного додатку. Не зважаючи на подібність в роботі технічних органів СЕНЕЛЕК і СЕН, все-таки необхідно підкреслити специфіку Комітету з електронних компонентів (СЕСС) і програмних комітетів. СЕСС займається оцінкою якості електронних компонентів, що вважається доволі специфічною галуззю діяльності. Комітет має свій власний Генеральний секретаріат і безпосередньо підкоряється Генеральній асамблеї СЕНЕЛЕК. Окремий бюджет СЕСС формується з внесків країн-членів. Програмні комітети підзвітні Генеральній асамблеї під час її сесій, їх діяльність не розпосюджується на СЕСС і Комітет з інформатики. Вони повинні постійно відстежувати роботу з стандартизації на всіх рівнях з метою своєчасної корекції діяльності СЕНЕЛЕК. Так як і СЕН, СЕНЕЛЕК зацікавлений в прискоренні роробки і прийняття європейських стандартів. В цьому напрямі застосовані деякі заходи: об’єднання етапів опитування і голосування, посилення служби перекладів, прийняття рішення про участь всіх ТК СЕНЕЛЕК в розгляді стандартів IEC (в тому числі на стадії проектування і підготовки до публікації) для швидшого прийняття рішення про їхній індоссамент. Всім країнам-членам запропоновано проводити аналіз фондів національних стандартів, що не мають аналогів в IEC, щоб виявити серед них придатні для застосування в якості бази при розробці стандартів СЕНЕЛЕК. Інформаційне забезпечення, як відзначалось вище, здійснюється на основі директив ЄС разом з Комісією європейського союзу (КЄС). Робоча група СЕН/СЕНЕЛЕК сумісно з КЄС встановила порядок розповсюдження інформації, зобов’язавши кожного члена-комітету СЕНЕЛЕК і кожної організації з стандартизацій – члена СЕН своєчасно повідомляти один одного про свої плани з стандартизації, що закладається в програму регіональної стандартизації. Для упорядкування діяльності в даній сфері створений Комітет управління інформаційними технологіями, а для виключення дублювання до участі в розробках запрошується Європейська конференція поштового і телефонно- телеграфного зв’язку. Комітет займається плануванням і розміщенням технічних завдань на підготовку проектів стандартів, складанням графіка робіт і підготовки пропозицій з прискорення прийняття особливо актуальних стандартів. В галузі інформаційних технологій, крім Комітету, працюють ще дві цільові експертні групи: з сертифікації інформаційної технології і консультувань з питань потреби в стандартизації в галузі виробничих технологій. Діє декілька сумісних робочих груп СЕН/СЕНЕЛЕК: з систем обробки конфіденційних повідомлень, локальних мереж, переносу файлів структури адміністративних елементів та інші; європейська робоча група з відкритими системами, мета якої – добитися згоди всіх зацікавлених сторін з основних напрямків європейської стандартизації. Технічні документи цієї групи призначені для всіх міжнародних організацій і СЕН/СЕНЕЛЕК. Крім СЕН/СЕНЕЛЕК, в європейському регіоні стандартизацією в галузі телекомунікацій займається Європейський інститут з телекомунікаційних стандартів. 5.4. Основні міжнародні та європейські організації в галузі сертифікації та акредитації 5.4.1.Європейська організація з випробувань і сертифікації В 1990 р. на основі Меморандуму про взаєморозуміння Комісією ЄС, Секретаріатом ЄАВТ і СЕН/СЕНЕЛЕК була впроваджена Європейська організація з випробувань і сертифікації (ЄОТС), яка в 1993 р. отримала статус Міжнародної незалежної некомерційної асоціації. В ЄОТС входять національні комітети з оцінки відповідності 18 європейських країн і 8 європейських організацій, діяльність яких пов’язана із сертифікацією і випробовуваннями: ЄКІТ (Європейський комітет з інформаційної техніки), IQS (Європейська конференція з атестації та сертифікації систем якості), WELAK(Західноєвропейська організація з акредитацій лабораторій), CEOK(Європейська організація з контролю), Консультативна рада споживачів ЄС, Консультативна рада споживачів ЄАВТ, EUROLAB (Європейська організація з атестацій лабораторій), WECC (Західноєвропейська організація з взаємовизнання акредитації калібровочних лабораторій). Головне завдання ЄОТС – встановлення взаєморозуміння і взаємодовіри між європейськими організаціями в країнах-членах, які займаються оцінкою відповідності, для забезпечення вільного пересування товарів і послуг та чесної конкуренції. ЄОТС має за мету створення таких умов, які гарантують всім зацікавленим сторонам, що продукція, послуги і технологічні процеси, які пройшли випробування чи сертифікацію, не потребують повторної перевірки тих результатів, які повинні прийматися різними сторонами чи різними європейськими країнами. ЄОТС передбачає і дійсне, і асоціативне членство. Дійсні члени організації (мають право голосу ) діляться на європейські і національні. Національний член – це орган який має право представляти всі зацікавлені країни-члени ЄС та ЄАВТ. Європейський член – будь-яка група, яка об’єднує не менше 5 країн-членів ЄС та ЄАВТ, а також представляє міжгалузеві інтереси. Асоційованим членом має право бути будь-яка європейська неприбуткова організація без права голосу ЄОТС. ЄОТС здійснює як зовнішні зв’язки (укладання домовленостей про взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації з країнами, які не є членами ЄС), так і силами галузевих комітетів сприяє укладанню подібних договорів на основі європейських стандартів серії EN 45000 в середині ЄС. Експортери продукції повинні знати, що на ринках західноєвропейських країн визнаються тільки сертифікати, видані центрами. Сертифікати мають відповідати вимогам євронорм 45000. Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації та акредитації випробувальних центрів. Вони містять критерії оцінки діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації випробувальних лабораторій (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги щодо роботи сертифікаційних центрів, органів з сертифікації систем якості і персоналу. В них є і форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту. Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість в значній мірі довіряти результатам сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На рівні влади в країнах ЄС офіційно визнаються лише ті центри, які організовують свою діяльність у повній відповідності з євронормами серії 45000. 5.4.2. Технічний комітет ISO/TK 176 З метою створення єдиного підходу до вирішення проблем забезпечення якості продукції та послуг ,побудови системи якості в 1979 р. був створений Технічний комітет міжнародної організації з стандартизації ISO/TK 176 “Управління якістю і забезпечення якості”. ISO/TK 176 виконує основну роботу з створення міжнародних стандартів на системи якості. ТК вже розробив і видав 16 міжнародних стандартів з систем якості. Міжнародні стандарти на системи якості, що розробляються ISO/TK 176, пов’язані з настановами щодо побудови, вибору і застосування цих систем, перевірки ефективності їх функціонування. ISO/TK 176 розширює діяльність з стандартизації та гармонізації нормативної бази систем якості в напрямках деталізацї та конкретизації елементів системи, в тому числі правил перевірки її функціонування, розроблення програм забезпечення якості, вимог та правил з економіки, витрат на якість. ТК функціонує за загальними Правилами процедури робочих технічних органів ISO, Секретаріат ISO/TK 176 веде SCC (Канадська рада з стандартів). На кінець 1994 р. до складу ISO/TK 176 входило 65 країн-учасниць, у тому числі 48 активних членів (Р-членів ) та 17 країн-спостерігачів (О-членів). ISO/TK 176 співпрацює з ISO/TK 69, ISO/TK 17, IEC/TK 56, ISO/TK 207, ISO/IEC CTK, 1/TK 7, IEC/CMC і багато інших міжнародними організаціями. За рішенням ISO/IEC ISO/TK 176 повинен координувати роботу в сфері системи якості всіх ТК з метою усунення несумісностей, а також однакового тлумачення вимог стандартів. Особлива увага приділяється спільній праці з ISO/TK 207 щодо адаптації стандартів системи якості у сфері управління навколишнім середовищем. 5.4.3. Міжнародна конференція з акредитацій випробувальних лабораторій (ILAC) LAC – міжнародний форум, який має регулярну організаційну структуру і де фахівці різних країн і представники міжародних організацій обмінюються інформацією і досвідом з усіх аспектів випробувань та взаємного визнання результатів цієї діяльності, що є предметом міжнародної торгівлі. Метою діяльності ILAC є також намагання узагальнити дані щодо чинних міжнародних угод про взаємне визнання національних систем акредитації випробувальних лабораторій, результатів випробування продукції та інших даних про якість продукції, а також створення нормативної бази з акредитації спільно з провідними організаціями ISO та IEC. Важливим напрямком роботи ILAC є розроблення рекомендацій з оцінювання якості випробувань, що проводяться випробувальними лабораторіями. Ця робота стимулюється тим, що з розвитком мережі незалежних випробувальних лабораторій і введенням системи їх акредитації, виникла необхідність щодо формування єдиних методів забезпечення належної якості протоколів з результатами випробувань, які могли бути визнані в інших країнах. Завданнями ILAC у даний час є: обмін інформацією і досвідом роботи щодо систем акредитації випробувальних лаборатарій та оцінювання якості результатів випробувань; сприяння взаємному визнанню результатів випробувань, що проводяться національними лабораторіями шляхом підписання двосторонніх і багатосторонніх угод з визнання систем акредитацій лабораторій; співпраця з зацікавленими міжнародними організаціями з питань, що стосуються акредитації випробувальних лабораторій; гармонізація у міжнародному масштабі критеріїв акредитації лабораторій і практики акредитації для взаємного визнання систем акредитацій лабораторій та забезпечення результатів випробувань на міжнародному рівні; співпраця з органами сертифікації, що функціонують на міжнародному і національному рівнях. Для вирішення конкретних завдань в ILACстворені робочі органи-комітети і цільові групи, в роботі яких беруть участь фахівці різних краін, а саме: Комітет з проведення конференцій ILAC і координації її робіт; Комітет1: з прикладного застосування акредитації в галузі торгівлі; Комітет2: з практики акредитації; Комітет3: з практичної роботи лабораторій; Редакційний комітет ILAC. Щорічно скликаються конфереції ILAC для обміну інформацією і досвідом з питань взаємного визнання результатів випробувань, акредитації лабораторій, оцінювання якості результатів випробувань. ILAC видає “Міжнародний довідник з випробувальних лабораторій і систем їх акредитації” та “Бібліографія з акредитацій випробувальних лабораторій”, які періодично поновлюються. ILAC активно співпрацює з комітетом з оцінювання відповідності ISO/CASCO та іншими міжнародними і національними організаціями в галузі акредитації. Підготовлені ILAC матеріали стали основою розроблених CASCO методичних документів з акредитації випробувальних лабораторій. ILAC є ініціатором розроблення п’яти Настанов ISO/IEC, які складають повний комплект нормативних та методичних матеріалів, для встановлення узгоджених міжнародних критеріїв оцінювання компетентності випробувальних лабораторій. частина 6. штрихове кодування Вперше згадування про штрихове кодування припадає на тридцяті роки - в Гарвардській школі бізнесу було захищено дисертацію на таку тему, а незабаром після закінчення другої світової війни отримано патент на штрихові коди. Але на практиці їх застосували лише в 60-их роках американські залізничники при виконанні чергової ідентифікації своїх вагонів. З розвитком мікропроцесорної техніки робота з кодами значно прошвидшилась, бо вже у 1973 США прийняли Універсальний товарний код (UPC), придатний до використання як у прмисловості так і у торгівлі. В Європі в 1977 році під назвою Європейської системи кодування (EAN) утвердилася своя система кодування. Зараз у світі існує немало інших кодів, але вони не мають такого поширення як коди UPC та EAN. Адже ними кодується до 90% всіх товарів, що виробляються у США, 80% -у ФРН, близько 70% у Франції, маже 50% -у Швеції і т.д. Наявність штрихового коду на споживчому товарі, а якщо бути точним, то не тільки на ньому, але і на транспортному упакуванню, нормою стало вже давно. Відомо, що зараз практично 100% продукції, що випускається в розвинутих країнах світу для споживчого ринку, має на упакованні (або на етикетках, що супроводжують товар) штриховий код EAN, котрий визначає виробника і товар. Це сприяє підвищенню конкурентноздатності, збільшенню попиту на цю продукцію і відповідає сучасним нормам торгівлі та зовнішньоторгівельного обміну. Нанесення штрихового коду на упвковання та етикетки стало обов’язковою вимогою в США, Канаді, країнах Західної Європи та Південно-Східної Азії, а в декотрих із них навіть заборонено імпротувати і реалізовувати на ринку продукцію без штрихового коду EAN чи UPC. Переваги автоматичної ідентифікації при допомозі штрихових кодів є очевидними для підприємств різних рангів та різних галузей промисловості. Вони полягають у розширенні об’ємів продаж, підвищенні продуктивності, зменшенні затрат та підвищенні рівня послуг. Економічний ефект від впровадження системи автоматичної ідентифікації полягає в тому, що вона дає можливість відмовитись від багаточисленних паперових документів і позволяє оперативно з допомогою автоматичного зчитування отримувати інформацію про виробника продукції, її технічні характеристики, ціну та інші показники (якщо, звичайно, виробник “завантажив” таку інформацію в код). Впровадження системи кодування позволить отримувати оперативну інформацію про рух товарів, знизити комерційні витрати, а також дасть можливість виробникам і продавцям спостерігати за реакцією ринку на поступлення різних товарів, а покупцю (при необхідності) вийти на конкретного постачальника чи виробника. За кордоном наполегливо дотримуються принципу відповідальності виробника товарів за нанесення на товар штрихових кодів, і в умовах існуючої там конкуренції цей принцип переважно дотриманий. Більше того, для багатьох фірм нанесення штрихового коду на товар або його упакування підіймає їх престиж, часто відіграє роль реклами товару і самого підприємства. Інформація, закладена в штриховому коді, призначена насамперед для продавців, а вже після них – для споживачів. Суть в тому, що штриховий код спочатку створювався як засіб передачі інформації вздовж товарного ланцюга: виробник, гуртовик, роздрібний продавець, покупець. На перших двох ділянках цього ланцюга штриховий код допомагає грамотно, кваліфіковано, якісно обслужити партію товару – знати, коли, кому, скільки, за якою ціною вона була відвантажена. А в підприємстві торгівлі – знати, який товар, за якою ціною в даний момент користується найбільшим попитом, куди звернутися за поповненням цього запасу і т.д. Крім того, штрих-код полегшує інвентаризацію, облік, контроль, зберігання продукції. Що ж до споживача... Якщо куплений товар виявився неякісним, звертаючись до продавця, покупець може легко встановити фірму-постачальника цього товару і заявити їй свої претензії. У випадку, коли продавець не має необхідної інформації, він (або покупець) може звернутись з відповідним запитанням до національної асоціації автоматичного кодування продукції, а така є в кожній країні-члені EA. Після січня 1995 року (відколи оформився Спільний ринок), на всі товари, що поступають у Європу, повинен наноситись штриховий код. Це є одною із обов’язкових умов постачання. В Україні було розроблено Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики, створено Національну нумерувальну організацію “EAN - Україна”, яка рішенням Європейської Асоціації (EA International) 30 жовтня 1994 року була прийнята до Асоціації товарної нумерації від України. Програма робіт містила заходи щодо створення стандартів для системи штрихового кодування, технічних і програмних засобів нанесення штрих-кодів, документації, що регламентують їх застосування. Розділ 1. Терміни та визначення. Основні терміни що застосовуються в галузі штрихового кодування, їх зарубіжні відповідники та визначення. Таблиця 6.1. Термін Визначення терміну Відповідники N Aнглійські Російські 1 Штрихове кодування Подання даних за допомогою штрихового коду Bar coding Штриховое кодирование 2 Штриховий код Комбінація послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами Bar code Штриховой код 3 Символіка штрихового коду Визначений набір знаків штрихового коду заданої структури Символика (штрихового кода) 4 Знак штрихового коду Знак певної символіки штрихового коду, закодований сукупністю штрихів та проміжків відповідно до встановлених правил Character (bar code) Знак (штрихового кода) 5 Структура штрихового коду Сукупність елементів у знаках та знаків у штриховому коді, взаємозв'язків між ними, що визначаються встановленими правилами Структура (штрихового кода) 6 Штрихкодовa позначка Сукупність даних, поданих у вигляді штрихового коду та інших елементів, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації одиниць обліку Штрихкодовый символ 7 Елемент штрихового коду Окремий штрих чи проміжок у знаку штрихового коду Element ( bar code) Елемент штрихового кода 8 Штрих Елемент штрихового коду, що є частиною поверхні носія, обмеженою паралельними лініями, яка має забарвлення з меншим коефіцієнтом відбиття, ніж у поверхні носія Bar Штрих 9 Проміжок штрихового коду Елемент штрихового коду, що є частиною поверхні, розташованою між двома прилеглими штрихами Spase bar code Промежуток штрихового кода 10 Роздільний проміжок Проміжок між останнім штрихом знака і першим штрихом наступного знака дискретного штрихового коду Interunit spase bar code Разделительный промежуток 11 Інформаційний знак штрихового коду Знак штрихового коду певної символіки, який подає відний знак комп’ютерного алфавіту Информа ционный знак штрихового кода 12 Додатковий знак штрихового коду Знак штрихового коду, що використовується для обмеження і/або розділення знаків штрихового коду у штрихкодовій позначці Overhead charakter bar code Дополнительный знак штрихового кода 13 Знак “Старт” штрихового коду Знак штрихового коду, який пере-дує інформаційним знакам штрихкодової позначки Start characters bar code Знак “Старт” штрихового кода 14 Знак ”Стоп” штрихового коду Знак штрихового коду, розміщений за інформаційними знаками в кінці штрихкодової позначки Stop character bar code Знак “Стоп” штрихового кода 15 Контрольний знак штрихового коду Знак, який долучається до штрихкодової позначки для здійснення математичної перевірки вірогідності її зчитування Check character bar code Контрольний знак штрихового кода 16 Знак, обмежений зліва (справа) Знак штрихового коду, в якому першим (останнім) елементом є штрих Знак, ограниченный слева (справа) 17 Візуально -прочитувані знаки Частина штрихкодової позначки, придатна для візуального читання людиною Визуально-читаемые знаки 18 Штрих-носій Прямокутна рамка, що оточує штрихкодову позначку для вирівнювання навантаження на поверхню матеріалу під час друкування Stroke-medium bar code Штрих-носитель 19 Зона стабілізації штрихового коду Частина штрихкодової позначки, що передує знаку “Старт” і наступна за знаком “Стоп”, яка не містить ніяких зображень і сприяє надійному зчитуванню коду Guiet zone bar code Зона стабилизации штрихового кода 20 Модуль штрихового коду Частина штриха чи проміжка, ширина якого є базовим розміром і до якого кратними є всі розміри елементів штрихового коду з модульною структурою Module bar code Модуль штрихового кода 21 Двонапрямний штриховий код Штриховий код, який може зчитуватися зліва направо та справа наліво Bidirectional bar code Двунаправленный штриховой код 22 Дискретний штриховий код Штриховий код, у якому знаки відокремлені роздільними проміжками Discrete bar code Дискретный штриховой код 23 Безперервний штриховий код Штриховий код, у якому відсутні роздільні проміжки Continous bar code Непрерывный штриховой код 24 Одномірний штриховий код Штриховий код, знаки якого розташовуються послідовно в один рядок One row in bar code Одномерный штриховой код 25 Двомірний штриховий код Штриховий код, знаки якого розташовуються на поверхні відповідно до заданої структури Multiple rows in bar code Двумерный штриховой код 26 Контролепридатний штриховий код Штриховий код, структура якого дозволяє виявити помилки зчитування Контролепри-годный штриховой код 27 Штриховий код зі змінною довжиною Штриховий код, структура якого дозволяє мати довільну кількість інформаційних знаків у штрихкодовій позначці Variable-length bar code Штриховой код с переменной длиной 28 Штриховий код з фіксованою довжиною Штриховий код, структура якого вимагає певної кількості інформаційних знаків у штрихкодовій позначці Fixed-length bar code Штриховой код с фиксированной длиной 29 Висота (ширина) eлементів штрихового коду Геометричні розміри зображення елемента штрихового коду, виражені у міліметрах або в модулях (для ширини елемента) Height (width) of element bar code Высота (ширина) элементов штрихового кода 30 Масштабний коефіцієнт штрихового коду Коефіцієнт, на який помножуються номiнальні розміри для одержання фактичних розмірів штрихкодової позначки Magnifiction factor Масштабный коэфициент штрихового кода 31 Коефіцієнт відбиття елемента штрихового коду Величина, що визначається відношенням величини потоку випромінювання, дифузно відбитого від елемента штрихкодової позначки, до величини потоку випромінювання, дифузно відбитого від поверхні фотометричного стандарту (оксиду магнію MgO або сульфату барія BaSO4), прийнятого за 100%. Diffuse reflection Коэфициент отражения элемента штрихового кода 32 Оптична щільність елемента штрихового коду Десятковий логарифм величини, зворотньої до коефіціента відбиття елемента штрихового коду Optical density of element bar code Оптическая плотность элемента штрихового кода 33 Контрастність штрихкодової позначки Величина, що визначається відношенням різниці коефіцієнтів відбиття проміжків та штрихів до коефіцієнта відбиття проміжків Edge contrast Контрастность штрихкодового символа 34 Інформаційна щільність штрихового коду Величина, що визначається кількістю інформаційних знаків штрихового коду на одиницю довжини Information density bar code Информационная плотность штрихового кода 35 Зчитувальний пристрій штрихового коду Оптико-електронний пристрій, що перетворює оптичні сигнали, одержані в результаті сканування штрихової позначки, в електричні сигнали для їх наступного декодування bar code reader or scaner Считывающее устройство штрихового кода 36 Декодер штрихового коду Електричний пристрій, який перетворює електричні сигнали, одержані в результаті зчитування штрихкодової позначки, обробленням за заданою програмою, в дані для передачі їх через інтерфейс Dekoder bar code Декодер штри-хового кода 37 Контактний зчитувальний пристрій Зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування за умови дотику його до поверхні носія штрихкодової позначки або безпосередньої близькості від неї Touch reader Контактное считывающее устройство штрихового кода 38 Дистанційний зчитувальий пристрій Зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування на деякій відстані від поверхні носія штрихкодової позначки, що визначається його технічними характеристками Дистанционное считывающее устройство штрихового кода 39 Ручний зчитувальний пристрій Зчитувальний пристрій, призначений для експлуатації в руці оператора Ручное считывающее устройство штрихового кода 40 Стаціонарний зчитувальний пристрій штрихового коду Зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування за умови доставки до нього об’єктів з нанесеними на їхню поверхню штрихкодовими позначками вручну або автоматично Стационарное считывающее устройство штрихового кода 41 Зчитувальний пристрій штрихового коду з нерухомим променем Зчитувальний пристрій, в якому промінь є нерухомий, а сканування забезпечується переміщенням пристрою чи сканованої поверхні відносно один до одного Считывающее устройство штрихового кода с неподвижным лучом 42 Зчитувальний пристрій штрихового коду з рухомим променем Зчитувальний пристрій, який забезпечує сканування світловим променем, що переміщується по поверхні носія штрихкодової позначки за допомогою приводу Считывающее устройство штрихового кода с подвижным лучом 43 Зчитувальний пристрій штрихового коду з електронним скануванням Зчитувальний пристрій, який забезпечує сканування зображення об’єкта зчитування в багатоелементному приймачі випромінення Считывающее устройство штрихового кода с электронным сканированием 44 Сканер Зчитувальний пристрій з рухомим променем чи електронним скануванням Scanner Сканер 45 Зчитувальний олівець Ручний контактний зчитувальний пристрій з нерухомим променем Wand reader light pen Считывающий карандаш 46 Щілинний зчитувач штрихового коду Стаціонарний зчитувальний пристрій з нерухомим променем, що забезпечує зчитування штрихової позначки зі спеціальних карток Щелевой считыватель штрихового кода 47 Лазерний сканер штрихового коду Дистанційний зчитувальний пристрій, що забезпечує сканування поверхні носія штрихкодової позначки лазерним променем Leser scanner Лазерный сканер штрихового кода 48 Стіл-сканер Стаціонарний лазерний сканер, призначений для роботи в розрахункових касових вузлах торговельного підприємства Стол-сканер 49 ПЗЗ-сканер Зчитувальний пристрій з електронним скануванням, виконаний на основі приладу з зарядовим зв’язком (ППЗ). CCD-scanner ПЗС-сканер 50 Верифікатор штрихового коду Пристрій, призначений для контролю якості штрихкодових позначок за основними параметрами Verifier Верификатор 51 Фотошаблон штрихкодової позначки Оригінал плівки з зображенням штрихкодової позначки, призначений для поліграфічного процесу її друкування Film master Фотошаблон штрихкодового символа 52 Всенапрямне зчитування штрихового коду Спосіб сканування, що дозволяє зчитувати штрихкодову позначку незалежно від орієнтації об’єкта, на поверхні якого вона нанесена, відносно зчитувального пристрою Omnidire- ctional reading Всенаправленное считывание штрихового кода 53 Роздільна здатність зчитувального пристрою штрихового коду Параметр, що визначається мінімальною шириною елементів штрихового коду, які можуть бути сприйняті зчитувальним пристроєм Разрешающая способность считывающего устройства штрихового кода 54 Глибина поля зчитування Інтервал відстаней, на якому зчитувальний пристрій забезпечує зчитування з певною надійністю штрихкодової позначки з заданими розмірами елементів Глубина поля считывания 55 Міжнародна асоціація товарної нумерації; EAN Міжнародна організація, що складається з національних нумерувальних організацій, відповідальна за нумерацію одиниць обліку та стандартизацію у галузі штрихового кодування . Абревіатура “EAN” стосується як Міжнародної асоціації, так і деяких видів штрихових та числових кодів International Article Numbering Assoсiation; EAN Международная организация товарной нумерации 56 Північно-Американська асоціація штрихового кодування UCC Міжнародна організація Північної Америки, відповідальна за присвоєння штрихових кодів товарам та іншим одиницям обліку Uniform Сode Сouncil, UCC Северо-Американская ассоциация штрихового кодирования 57 Національна нумерувальна організація Організація чи установа, що сприяє розвитку штрихового кодування та здійснює нумерацію одиниць обліку в конкретній державі і представляє її в Міжнародній асоціації товарної нумерації Numbering organization Национальная нумерирующая организация 58 Міжнародний товарний код; код EAN Числовий код , який присвоюється одиниці обліку відповідно до рекомендацій Міжнародної асоціації товарної нумерації і державних стандартів України для нанесення у вигляді штрихкодової позначки EAN-code Международ ный товарный код; код EAN 59 Код розташування EAN Числовий код, який присвоюється користувачу системи електронного обміну EANCOM відповідно до рекомендацій Міжнародної асоціації товарної нумерації і державних стандартів України Location EAN-code Код расположения EAN 60 Префікс коду EAN Частина коду EAN, що визначає нумерувальну організацію або країну виробника чи постачальника товару Prefix Префикс кода EAN 61 Одиниця обліку Вид продукції, послуги, ідентифікаційної картки користувача, медичної картки чи будь-який інший обєкт, що підлягає обліку Единица учета 62 Одиниця споживання Одиниця товару, призначена для продажу споживачам у роздрібній торгівлі Единица потребления 63 Одиниця постачання Кожне стандартне або стійке гуртовання декількох одиниць споживання, складене з метою полегшення операцій маніпулювання під час зберігання, готування замовлень, транспортування Единица поставки 64 Код одиниці споживанн Міжнародний товарний код, присвоєний одиниці споживання Код единицы потребления 65 Код одиниці постачання DUN; код DUN Міжнародний товарний код, присвоєний одиниці постачання. Числовий код DUN подається за допомогою штрихового коду ITF Distribution unit umber; DUN code Код единицы поставки DUN; код DUN 66 Код виду постачання Одно чи дворозрядна частина коду одиниці постачання, що визначає особливості даної одиниці постачання Logistical variant Код вида поставки 67 Н-мітка Знак, що використовується під час калібрування друку штрихкодової позначки та під час поточного контролю якості цієї позначки H-mark Н-метка 68 Алфавіт комп’ютерний Впорядкований набір знаків з попередньо погодженим порядком побудови. Комп’ютерний алфавіт може складатися з літер національної та латинськох абеток, включаючи літери з діакритичними ознаками, цифр, спеціальних та керувальних знаків (ДСТУ 2505) Alphabet Азбука 69 Знак; символ Переважно елементарна позначка, яка, згідно з попередньо досягнутою домовленістю, позначає певний об’єкт і використовується для організації, подання даних і керування ними (ДСТУ 2627) Character, symbol Знак; символ 70 EANCOM Міжнародна система електронного обміну документами для торгівлі, яка розроблена та запроваджена EAN International EANCOM EANCOM Переважно коди країні присвоюються Міжнародною асоціацією ЕА. Ось список декотрих кодів країн для штрихового коду ЕА 00—09 США і Канада (UCC) 20—29 Резерв EAN 30—37 Франція (GENCOD) 400—440 Німеччина (ССG) 45,49 Японія (Distribution Code Center) 50 Великобританія (ANA Ltd) 520 Греція (HELLCAN) 380 Болгарія (CCI of Bulgaria) 460—461 Російська Федерація (UNISCAN) 54 Бельгія і Люксембург (ICODIF) 560 Португалія (CODIPOR) 57 Данія (EAN Denmark) 600—601 Південна Африка (SAANA) 690—691 Китай (Article Numbering Centre of China) 590 Польща (Bar Coding Centre of Poland) 70 Норвегія (EAN Norge) 729 Ізраїль (Israel Coding Association) 73 Швеція (EAN Sweden) 76 Швейцарія (EAN Schweiz, Suisse, Svizzera) 80—83 Італія (INDICOD) 84 Іспанія (AECOD) Чехія (EAN Czech) Словаччина (EAN Slovakia) Туреччина (Union of Commerce of Turkey) 90—91 Австрія (EAN Austria) 93 Австралія (EAN Australia) 482 Україна (EAN Україна) Фінляндія (Central Chamber of Commerce) Гонконг (HKANA) 474 Естонія (EAN Estonia) Латвія (EAN Latvia) Литва (EAN Lithuania) Бразилія (ABAC) Південна Корея (Korea Article Numbering Centre) Періодичні видання (ISSN) 987—979 Книги (ISBN) Квитанції Купони Необхідно зазначити, що код EAN не класифікує товар, а тільки ідентифікує його так, що ніякий інший товар, що має оборот в міжнародній торгівлі, не може мати такий же код. Міжнародною Асоціацією Товарної Нумерації (EAN International) рекомендовані такі штрихові коди: -для кодування одиниць споживання штрихкодовими позначками — код EAN-13 (EAN-8); -для кодування одиниць постачання штрихкодовими позначками DUN-14 та DUN-16 — код ITF. Застосування цих кодів в Україні регламентується відповідними ДСТУ 3146–95 та ДСТУ 3147–95 Штрихові коди залежно від їх структури поділяються на: — цифрові і абетково-цифрові; — дискретні; — безперервні; — двонапрямні; — контролепридатні; — з фіксованою довжиною коду; — зі змінною довжиною коду; — з різною інформаційною щільністю. Найпоширенішими у економічно розвинутих країнах є такі штрихові коди: — Код “2 з 5” або “ — Код “2 з 5 з чергуванням” чи Код ITF (Interleaved Two of Five); — Код 39; — Код 93; — Код Codabar — Код 128; — Код EAN (European Article Number); — Код UPC (Uniform Product Code). Розділ 2. Вибір та застосування штрихових кодів Вибір штрихового коду обумовлюється: — видом інформації, що кодується (цифрова, абетково-цифрова); — довжиною штрихкодової позначки, отриманої при кодуванні інформації; — інформаційною щільністю штрихового коду; — вимогами до точності друку штрихкодової позначки; — контролепридатностю штрихового коду. В Україні рекомендується застосовувати такі найпоширеніші і найперспективніші штрихові коди: Код EAN-13 (EAN-8), Код ITF, Код 39, Код 128. Для вирішення задач автоматичної ідентифікації штрихові коди можуть бути використані відповідно до їх можливостей з урахуванням порівняльних характеристик, наведених в таблиці 6.2. Порівняльні характеристики штрихових кодів, рекомендованих для застосування в Україні Таблиця 6.2 Назва характеристики Вид штрихового коду Код ITF Код EAN/UРC Код 39 Код 128 Вид інформації, яка кодується Цифрова Цифрова Абетково- цифрова Абетково- цифрова Інформаційна щільність 2,7 мм на цифру за мінімальної ширини елемента 0,3мм 2,1 мм на циф ру за ширини модуля 0,3 мм 4,8 мм на знак за ширини модуля 0,3 мм 3,3мм на знак або 1,7мм на цифру за ширини модуля 0,3 мм Вимоги до точності друку Низькі Високі Низькі Середні Контролепридатність знака Є Немає Є Є Контролепридатність позначки Є Є Є Є 2.1. Код ITF. Структура та характеристики Код ITF — безперервний контролепридатний двонапрямний штриховий код, що належить до родини кодів “ 2 з 5 “ і має п'ять елементів у знакові, два з яких є широкими. Особливістю Коду ITF є подання пар цифр у знаках штрихового коду за допомогою п'яти штрихів і п'яти проміжків. На непарних позиціях (рахуючи зліва направо) цифри зображаються штрихами, а на парних – проміжками (чергування). При штриховому кодуванні даних з непарною кількістю знаків попереду записується “0”. 1.У двійковому зображенні широкий штрих або широкий проміжок ідентичний “1”, вузький штрих або вузький проміжок – “0”. Номінальна ширина вузького елемента дорівнює 1 мм. Відношення широкого елемента до ширини вузького повинно бути 2,5 : 1. До номінальних розмірів можуть застосовуватись масштабні коефіцієнти 0,625; 0,7; 0,8; 0,9; 1,0; 1,1; 1,2. Застосування масштабного коефіцієнта до розмірів штрихкодової позначки не повинно впливати на співвідношення ширини елементів. Перед інформаційними знаками ставиться знак “Старт”, після них — знак “Стоп”. Знак “Старт” складається з двох вузьких штрихів і двох вузьких проміжків. Знак “Стоп” складається з одного широкого штриха, одного вузького штриха і одного вузького проміжка. Кодом ITF кодується цифрова інформація (цифри від 0 до 9). 1 Код ITF має щільність запису в 1,8 рази вищу у порівнянні з кодом “ 2 з 5 Industrial”. У штрихкодовій позначці ITF для підвищення надійності зчитування рекомендовано використовувати контрольний знак. Контрольний знак розташовується безпосередньо після інформаційних знаків перед знаком «Стоп». Якщо після додання контрольного знака кількість знаків у даних є непарною, то попереду кодового рядка безпосередньо після знака «Старт» додається 0. Двійкове подання знаків Коду ITFподано в таблиці 6.3 Таблиця 6.3. Значення знака Комбінація широких(1) та вузьких(0) елементів 0 0 0 1 1 0 1 1 0 0 0 1 2 0 1 0 0 1 3 1 1 0 0 0 4 0 0 1 0 1 5 1 0 1 0 0 6 0 1 1 0 0 7 0 0 0 1 1 8 1 0 0 1 0 9 0 1 0 1 0 Старт 0 0 0 0 Стоп 1 0 0 Для подання числа штриховим кодом ITF необхідно його розкласти на пари цифр справа наліво. Якщо кількість цифр непарна, то старший розряд зліва доповнюється цифрою “0”.Приклад подання числа 2178 наведено на рис. 6.1. У штрихкодовій позначці ITF для підвищення надійності зчитування рекомендовано використовувати. Він розташовується безпосередньо після інформаційних знаків перед знаком “Cтоп”. Якщо після додання контрольного знаку кількість знаків у даних є непарною, то попереду кодового рядка безпосередньо після знака “Cтарт” додається 0 . Розрахунок числового значення контрольного знака провадять так: визначають суму числових значень знаків, розташованих на непарних позиціях у кодовому рядку, починаючи з першого інформаційного знака після знака «Старт» і цю суму множать на 3; визначають суму числових значень знаків розташованих на парних позиціях у кодовому рядку, починаючи з другого інформаційного знака після знака «Старт» ; підсумовують результати, отримані у 1) і 2); числове значення контрольного знака визначають як число, що доповнює результат до найближчого числа, кратного 10. Приклад. Розрахунок контрольного знака К для даних 87654351. Цей рядок даних має парну кількість знаків. Додання контрольного знака зробить кількість знаків непарною. У цьому випадку перед розрахунком контрольного числа рядок повинен бути доповнений зліва нулем. Дані для розрахунку наведені у таблиці Номер позиції 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Код даних 0 8 7 6 5 4 3 5 1 К Непарні позиції 0 + 7 + 5 + 3 + 1 = 16 ›‹ 3 = 48 Парні позиції 8 + 6 + 4 + 5 = 23 Розрахунок 48 + 23 = 71 80 – 71 = 9 Контрольний знак дорівнює 9. Дані з контрольним знаком — 0876543519 2.2. Структура та характеристики Коду 39. Код 39 це дискретний двонапрямний контролепридатний код із змінною довжиною штрихкодової позначки. Для нього характерною є висока надійність зчитування, котра можебути додатково збільшена за рахунок введення котрольного числа. Він дозволяє кодувати 43 символи (10 цифр, 26 літер латинської абетки та 8 службових знаків). Знак Коду 39 складається із дев’яти елементів: п’яти штрихів та чотирьох проміжків, що чергуються між собою. Три елементи є широкими, інші шість — вузькими. Знак Коду 39 починається і закінчується штрихом. Знаки штрихового коду відокремлюються один від одного роздільними проміжками. Приклад подання числа 122 Кодом 39 приведено на рис. 6.3. Рис.6.3.Зображення числа 122 штрихкодовою позначкою Коду 39. Співвідношення ширини широкого та вузького елементів може бути від 2 : 1 до 3 : 1. Рекомендується застосовувати 2,25 : 1 та більше. У двійковому зображенні широкі елементи відповідають «1», вузькі — «0».Символіка Коду 39 наведена в таблиці С.1 (див Додатки). Визначення контрольного числа проводиться так: розраховують суму числових значень всіх знаків штрихкодової позначки, використовуючи таблицю С.1(Додатки) розрахована сума ділиться на 43. Залишок від ділення є числовим значенням контрольного числа. за числовим значенням в таблиці С.1(Додатки) знаходять контрольний знак. Приклад розрахунку контрольного знака для повідомлення «STANDART» для Коду 39 наведено в таблиці Код даних S T A N D A R T Числові значення 28+ 29+ 10+ 23 + 13+ 10 + 27+ 29 = 169 Керуючись способом розрахунку — 169 : 43 = 3 та 40 у залишку. В таблиціі С.1(Додатки) числовому значенню 40 відповідає знак $. Тому повне подання повідомлення з врахуванням контрольного знаку буде виглядати так: STANDART$. 2.3. Структура та характеристики Коду 128 Код 128 це безперервний двонапрямний контролепридатний код із змінною довжиною штрихкодової позначки. Він є кодом з високою щільністю і дозволяє відобразити 128 знаків ASCII. Особливістю цього коду є можливість кодування ста пар чисел ( від 00 до 99), що дозволяє вдвічі збільшувати щільність запису при поданні числових даних. Знаки Коду 128 складаються із трьох штрихів і трьох проміжків. Штрихи і проміжки мають модульну побудову і їх ширина становить від одного до чотирьох модулів. Ширина знака дорівнює одинадцяти модулям. Лише один знак «Стоп» складається з тринадцяти модулів і має чотири штрихи і три проміжки. У двійковому зображенні кожний модуль штриха відповідає «1», проміжка — «0». Кожний знак Коду 128 може мати три значення залежно від керівного знака попереду. Вибір одного із трьох знаків означає звернення при кодуванні до однієї з трьох підсистем (А. В, С). Перехід від однієї підсистеми до іншої в кодовому рядку може здійснюватись за допомогою відповідного знака Shift Штрихкодова позначка Коду 128 складається із зони стабілізації, яка є перед знаком «Старт», відповідного знака «Старт» підсистеми А, В або С, інформаційних знаків, в тому числі і контрольного знака, знака «Стоп» та зони стабілізації, наступної за знаком «Стоп».Символіка Коду 128 наведена в таблиці С.2 (див Додатки). Контрольним числом є залишок, отриманий від ділення значення виразу на 103. У цьому виразі присутні такі величини: NSTART — числове значення знака «Старт»; k — кількість знаків у рядку, що кодується; ni — номер позиції знака в рядку, що кодується, рахуючи з першого знака після знака «Старт»; NiЗН — числове значення знака в і-й позиції. Приклад розрахунку контрольного знака для даних ”CODE-128”, закодованих у Коді 128 (підсистема А) наведено в таблиці 870 Числове значення знака “START” підсистеми А дорівнює 103 103 +870 = 973 973 : 103 =9 і 46 в залишку. Числовому значенню 46 за таблицею С2 (Додатки) відповідає знак N. Отже,повне подання кодового рядка з урахуванням контрольного знака буде CODE-128N. Cтруктура та характеристики коду 93. Код 93 є абетково–цифровим безперервним двонапрямним штриховим кодом змінної довжини. Знак цього коду відображається трьома штрихами і трьома проміжками і має модульну побудову. Кожний знак формується із дев’яти модулів. Код 93 кодує цифри, літери латинської абетки та службові знаки. Штриховий Код 93 має вищу в 1,5 рази інформаційну щільність у порівнянні з Кодом 39, але меншу надійністть зчитування штрихкодової позначки, бо знаки Коду 93 не є контролепридатними. Для підвищення вірогідності зчитування штрихкодової позначки до неї долучають один або два контрольні знаки. Cтруктура та характеристики коду Codabar. Код Codabar – це дискретний двонапрямний контролепридатний семиелементний штриховий код змінної довжини, знаки якого складаються чотирьох штрихів та трьох проміжків. Для розділу знаків використовуються роздільні проміжки. У двійковому поданні широкий штрих або проміжок відповідає “1”, вузький штрих або проміжок — “0”. Код Codabar кодує цифри від 0 до 9, знаки “+” , “–” , ”:” , “/ ” , “.” , “$” і чотири знаки “Старт”, “Стоп”(A, B, C, D ). Будь–який із чотирьох знаків А, В, С або D може використовуватись як знак “Старт” чи “Стоп”. Один і той же знак може слугувати, як для позначення знака “Старт”, так і для знака “Стоп”. Вибір знаків для позначення знаків “Старт”, “Стоп” штрихового коду дає можливість надавати штрихкодовій позначці, подвній Кодом Codabar, яку–небудь відмітну чи обмежувальну ознаку. Для підвищення надійності декодування у штрихкодовій позначці може застосовуватись контрольний знак, що розташовується безпосередньо після інформаційних знаків перед знаком “Стоп”. 2.4. Структура кодів EAN. Кодами EAN-13 та EAN-8 кодуються одиниці споживання, причому код EAN-8 застосовується тоді, коли габаритні розміри не дозволяють розташувати штрихкодову позначку EAN-13 на їх поверхнях. Значення кодів EAN-13 або EAN-8 повинні бути унікальними і зареєстрованими згідно з вимогами, встановленими Національною нумерувальною організацією. Коди одиниць споживання не використовуються для кодування одиниць постачання. Стандартний формат коду EAN-13 має таку структуру таблиця 6.4: Префікс коду EAN Код підприємства та код товару Контр. цифра 13 12 11 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 # # # # # # # # # # # # # Примітка .#—цифра коду 3 розряди - префікс коду EAN, що ідентифікує нумерувальну організацію (країну виробника, або країни виробники, яку або які вона представляє в EAN international); 9 розрядів - цифровий код, який складається з коду підприємства та коду товару; 1 розряд - контрольна цифра. Стандартний формат коду EAN-8 дещо відрізняється та має таку структуру таблиця 6.5: Префікс коду EAN Код підпрємства та код товару Контр. цифра 6 7 8 5 4 3 2 1 # # # # # # # # Примітка .#—цифра коду 3 розряди - префікс коду EAN, що ідентифікує нумерувальну організацію (країну виробника, або країни виробники, яку або які вона представляє в EAN international); 4 розряди - цифровий код, який складається з коду підприємства та коду товару; 1 розряд - контрольна цифра. Контрольна цифра кодів EAN-13 та EAN-8 розраховується в такий спосіб: нумерація позицій здійснюється справа наліво (таким чином, що контрольна цифра є на першій позиції); починаючи з позиції 2 додати через одну всі значення цифр (парні позиції); помножити результат етапу 2 на 3; підсумувати всі значення цифр, що залишились, починаючи з позиції 3 (непарні позиції); додати результати етапу 3 та етапу 4; контрольна цифра - це найменше число, яке треба додати до результату етапу 5, щоб отримати число, кратне 10. Приклад Код товару має значення 482987654321 Контрольна цифра К в коді EAN-13 визначається таким чином: код 4 8 2 9 8 7 6 5 4 3 2 1 К 8+9+7+5+3+1=33 33*3=99 4+2+8+6+4+2=26 99+26=125 125+К=130, К=5 Повний код ЕАN-13 буде 4829876543215, у якому: 5 - контрольна цифра. 2.5. Структура та розміри штрихкодових позначок EAN. Структура штрихкодової позначки EAN-13 показана на рисунку 6.4. Вона складається із знаків штрихового коду (ШК), лівої та правої зон стабілізації і візуально- Рис. 6.4. Структура штрихкодової позначки EAN-13 прочитуваних знаків. Знаки ШК складаються з дванадцяти інформаційних знаків, обмежувальних знаків по краях та роздільного знака посередині. Нумерація позицій інформаційних знаків ведеться справа наліво. Позиції 1-6 розміщуються праворуч від роздільного знака штрихкодової позначки, а позиції 7-12 - ліворуч. Дванадцять візуально-прочитуваних знаків розташовано під відповідними знаками ШК, тринадцятий візуально-прочитуваний знак розташований у лівій зоні стабілізації перед обмежувальним знаком. Всі розміри штрихкодової позначки є кратними до базового розміру - модуля. Номінальний розмір модуля - 0.33 мм. Номінальні розміри штрихкодової позначки EAN-13 в міліметрах наведені на рисунку 6.7. До номінального розміру модуля може бути застосований масштабний коефіцієнт. Штрихова позначка EAN-8 складається зі знаків штрихового коду, лівої і правої Рис.6.5. Структура штрихкодової позначки EAN-8 зон стабілізації та візуально-прочитуваних знаків. Знаки штрихового коду складаються із восьми інформаційних знаків, обмежувальних знаків по краях та роздільного знака посередині. Вісім візуально-прочитуваних знаків розташовані під відповідними знаками штрихового коду. Інформаційними знаками ШК кодуються цифри товарних кодів EAN-13 та EAN-8. Для кодування використовуються три набори знаків ШК (рис.6.8) набір А — обмежені справа знаки ШК непарного паритету; набір В — обмежені справа знаки ШК парного паритету; набір С — обмежені зліва знаки ШК парного паритету. Парний або непарний паритет визначаються сумарною кількістю модулів у штрихах знаку (сумарна кількість одиниць у двійковому коді знаку). Набори А та В використовуються для побудови лівої частини штрихкодової позначки, а набір С — правої частини. Знаки ШК — це послідовність штрихів та проміжків. Кожний інформаційний знак складається з двох штрихів та двох проміжків загальною шириною 7 модулів. Один штрих або один проміжок може містити від одного до чотирьох модулів. Кожному модулю відповідає двійкове значення «0» або «1». Одному модулю проміжка відповідає «0», одному модулю штриха — «1», а інформаційному знаку ШК відповідає семизначний двійковий код. Рис. 6.6. Структура інформаційного, обмежувального та роздільного знаків Обмежувальний знак складається з двох штрихів і одного проміжка шириною по одному модулю кожний. Йому відповідає двійковий код «101». Роздільний знак складається з двох штрихів і трьох проміжків шириною по одному модулю. Йому відповідає двійковий код «01010» Рис. 6.7. Номінальні розміри штрихкодової позначки EAN–13/ 2.6. Побудова штрихкодової позначки EAN-13 Знаки ШК та візуально-прочитувані знаки штрихкодової позначки розташовуються відповідно до структури, згаданої вище. Для побудови правої частини штрихкодової позначки (позиції' 1—6) повинні використовуватись знаки набору С, причому шість знаків ШК відповідають шести цифрам коду EAN-13. Для побудови лівої частини штрихкодової позначки (позиції 7—12) Цифра Набір А Набір В Набір С Рис.6.7. Двійкове подання знаків наборів А, В та С повинні використовуватись знаки наборів А та В. У цьому разі кожна цифра коду EAN-13 зображується знаком набору А або В залежно від тринадцятої цифри коду та номера позиції самої цифри. Ця залежність наведена в таблиці 6.5. Для побудови правої частини штрихкодової позначки EAN—8 (позиції 1—4) повинні використовуватись знаки набору С. Для побудови лівої частини штрихкодової позначки (позиції 5—8) повинні використовуватись знаки набору А. Всі розміри елементів та знаків формуються шляхом множення заданого розміру модуля на кількість модулів у цих елементах і знаках. Розмір модуля та, відповідно, всі розміри елементів І знаків можуть змінюватись пропорційно до масштабного коефіцієнту. Номінальні розміри візуально-прочитуваних знаків: висота = 2.75 мм (близько 8.34 Mod), ширина = 1.75 мм (близько 5.30 Mod), товщина лінії = 0.36 мм (близько 1.91 Mod), крок = 2.20 мм (близько 6.67 Mod). Примітка. Крок — відстань між лініями, проведеними через центри сусідніх змайВ. Допустимий діапазон змін масштабного коефіцієнта від 0.8 до 2,при цьому розміри модулів змінюються від 0.264 мм до 0.660 mm. Зображення лівої частини коду EAN-13 знаками наборів А та В залежно від тринадцятої цифри коду та номера позиції цифри в коді. Таблиця 6.6 Тринадцята цифра коду Набір, з якого вибирається знак ШК та номер позиції цифри 12 11 10 9 8 7 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 А А А А А А А А A A А А А А В В В В В В А В В В А В В А А В А А В В А А В В В А А В А В В А А А В В А В В А В В А В А А Розділ 3. Принципи побудови та розміщення штрихкодових позначень для кодування одиниць постачання Кодування одиниць постачання переважно здійснюється кодами DUN – 14, DUN – 16. Коди DUN – 14 та DUN – 16 можуть мати додаткове розміщення у вигляді додаткового коду (ДК). Коли одиниця постачання також розпродається як одиниця споживання, тоді застосовується для кодування Код EAN – 13, тобто тоді, коли неможливо сформувати коди DUN – 14 та DUN – 16 на основі коду одиниці соживання, яка міститься в одиниці постачання Приклад: Художньо оформлена коробка, яка містить три пляшки лікеро горілчаних напоїв, має окремо свою вартість, продається як окремий товар і має свій код одиниці соживання. Код EAN – 8 для кодування одиниці постачання застосовувати не дозволяється. Коди, надані одиницям постачанння, повинні відрізнятись від кодів наданих одиницям споживанння. Кожна одиниця постачання, що підлягає маркуванню штрихкодовою позначкою, повинна мати свій код. Зміна форми або виду пакування одиниці постачання потребує надання нового коду, але зміна пакувального матеріалу або його художнього оформлення надання нового коду не потребує. Кодування одиниць постачання кодами EAN – 13 повинно виконуватись згідно до вимог ДСТУ 3146–95. Кодування одиниць постачання кодами DUN – 14 або DUN – 16 повинно здійснюватись шляхом додавання одного або трьох цифрових розрядів до коду EAN – 13 одиниці споживання, яка міститься у цій одиниці постачання (пакованні). Додаткові розряди розміщуються перед кодом EAN – 13 одиниці споживання і вміщують код виду постачанння (ВП). Код DUN – 14 або DUN – 16 формується постачальником товару і заноситься в документи, що супроводжують одиниці постачання. Значення виду постачання надається постачальником самостійно і може визначатися з урахуванням ознак одиниці постачання: конструкція пакування, кількість одиниць споживання в пакованні, тощо. Для міжнародного постачання дозволяється використовувати тільки код DUN –14. Для постачання в межах України дозволяється використовувати коди DUN – 14 та, за потреби розширення виду постачання, код DUN – 16. 3.1 Структура та формат кодів одиниць постачання Для кодування одиниць постачання застосовуються відповідні варіанти кодів, що базуються кодах одиниць споживання. Але допустимі варіанти та структури кодів регламентуються стандартами. Структура кодів одиниць постачання Таблиця 6.7 Назва коду Структура коду 16 15 14 13 12 11 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 EAN П1 П2 П3 Р1 Р2 Р3 Р4 Р5 Р6 Р7 Р8 Р9 К1 EAN- 13 DUN –14 ВП П1 П2 П3 1 Р2 Р3 Р4 Р5 Р6 Р8 Р8 Р9 К2 EAN- 13( без контрольного розряду) DUN –16 P ВП П1 П2 П3 Р1 Р2 Р3 Р4 Р5 Р6 Р8 Р8 Р9 К3 EAN- 13( без контрольного розряду) Примітка . 1-16 – порядковий номер розряду в коді; Р - резервний розряд у 16-розрядному коді DUN – 16, його значення фіксоване і дорівнює ;
ВП – код виду постачання (1 розряд для DUN – 14, 2 розряди
для DUN -16);
П1,П2,П3 – розряди префіксу коду EAN, які ідентифікують
країну;
Р1-Р9 – розряди коду EAN одиниці соживання;
К1,К2,К3 – контрольні цифри відповідно до кодів EAN, DUN –
14та Dun – 16.
Для одиниць постачання, які відрізняються об’ємом, площею, довжиною,
вагою, кількістю штук, тощо, може бути застосований додатковий код (ДК),
який додається до коду DUN –14 або DUN – 16. При цьому ВП в позиції 14
повинен мати значення 9, що вказує на наявність ДК. Структура кодів
таких одиниць постачання наведена в таблиці 6.8.
Структура кодів одиниць постачання з ДК .
Таблиця 6.8
Формат Код (DUN –14 або DUN – 16) Додатковий код (ДК)
16 15 14 13 12 111 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 6 5 4 3 2 1
DUN–14
+ДК
9 EAN –13(без контрольного знака) К1 Д1 Д2 Д3 Д4 Д5 К4
DDUN–16+ДК Р ВП 9 EAN –13(без контрольного знака) К3 Д1 Д2 Д3 Д4 Д5 К4
Примітка.
1-16 – порядковий номер розряду в коді ;
Р – резервний розряд у форматі DUN –16 (фіксоване значення );
ВП – код виду постачання в позиції 14 приймає значення 9 за наявності
додаткового коду;
К2, К3 – контрольні цифри кодів DUN – 14 та DUN – 16;
Д1 – Д5- розряди додаткового коду, які вказують кількість (тонни,
кілограми, метри, штуки, тощо.) товару в одиниці постачання;
К4 – контрольна цифра додаткового коду;
Чотирнадцятирозрядний код DUN – 14 складається з одного (старшого)
розряду ВП, дванадцяти розрядів коду EAN – 13 (без контрольного знака)
та одного контрольного розряду. Формат коду DUN –14 наведено в таблицях
6.9 та 6.10.
Формат коду DUN – 14 на основі коду EAN – 13
Таблиця 6.9
ВП Код EAN – 13(без контрольного розряду) одиниці споживання
Контрольна цифра
14 13 12 11 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1
Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х
Примітка.: Х – цифра коду.
Формат коду DUN – 14 на основі коду EAN – 8
Таблиця 6.10.
ВП Код EAN – 13(без контрольного розряду) одиниці споживання
Контрольна цифра
14 13 12 11 10 9 8 7 6 5 4
3 2 1
Х 0 0 0 0 0 Х Х Х Х Х Х Х Х
Примітка.: Х – цифра коду.
Шістнадцятирозрядний код DUN –16 складається з одного резервного
(старшого) розряду, наступних двох розрядів ВП, дванадцяти розрядів коду
EAN –13 та одного контрольного розряду. Формат коду DUN –16 наведений в
таблиці 6.11.
Код ВП повинен мати значення, відмінне від “0” та “00”. Додатковий код
ДК має такі правила формування:
а) ДК містить 5 цифрових розрядів, які відображають кількість товару, що
містяться в одиниці постачання, та один контрольний розряд;
б) одиниця виміру кількості не кодується4
в) десядкова крапка в 5 розрядному коді нецілого числа не кодується.
У разі застосування ДК в позицію 14 коду DUN – 16 або DUN – 14 необхідно
ставити цифру “9”.
Формат коду DUN – 16 на основі коду EAN – 13.
Таблиця 6.11.
Р ВП Код EAN – 13(без контрольного розряду) одиниці споживання
Контрольна цифра
16 15 14 13 12 11 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1
0 Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х Х
Примітка. Х – цифра коду
Контрольна цифра в кодах DUN –14, DUN – 16 та ДК розраховується таким
чином:
нумерація позицій здійснюється справа наліво (контрольна цифра є на
першій позиції);
починаючи з позиції 2 скластии через одну всі значення цифр (парні
позиції);
домножити результат етапу 2 на 3;
додати всі значення цифр, починаючи з позиції 3, що залишились (непарні
позиції);
додати результати етапу 3 та етапу 4;
контрольна цифра – це найменше число, яке треба додати до результату
етапу 5, щоб отримати число кратне 10.
Приклад.
Код товару має значення 482987654321, код ВП має значення 5. Контрольна
цифра К в коді DUN – 14 визначається таким чином: код 5 4 8 2 9 8 7 6 5
4 3 2 1 К
5+8+9+7+5+3+1 = 38
38*3 = 114
4+2+8+6+4+2 = 26
114+26 = 140
140+К = 140, К = 0
Повний код DUN –14 буде 54829876543210, у якому: – 0 – контрольна цифра,
розрахована з урахуванням ВП.
3.2. Структура та розміри штрихових позначок.
Вибір штрихових кодів для побудови штрихових позначок
Для побудови штрихових позначок DUN –14, та DUN – 16 слід застосовувати
лише штриховий код (ШК) ITF. Для побудови штрихових позначок на основі
коду
EAN – 13 одиниць постачання повинні застосовуватись ШК EAN – 13 та ITF.
Застосування штрихового коду EAN – 13 та коду ITF регламентується
наведеними в ДСТУ-3146–97 вимогами до якості друку та допустимими
відхиленнями розмірних та оптичних характеристик. Треба зауважити, що
для коду ITF характерними є менш жорсткі вимоги до якості друку, а саме
розмірних характеритик, ніж для коду EAN – 13, і тому він є більш
придатним для друкування штрихових позначок на тарі та пакувальних
матеріалах одиниць постачання.
3.1.1. Структура штрихкодових позначок
Штрихкодові позначки DUN 14, DUN –16 та ДК мають однакову структуру і
відрізняються тільки кількістю інформаційних знаків відповідно 14, 16,
та 6. Для зображення цих позначок застосовується штриховий код ITF.
Структура штрихкодової позначки, яка сформована шляхом подання коду EAN
–13 одиниці постачання штриховим кодом ITF, аналогічна до структури
штрихової позначки DUN – 14. У цьому разі перед 13 цифрами коду EAN – 13
повинна стояти цифра “0”.
Побудова штрихкодової позначки в загальному вигляді складається з
наступного:
—зони стабілізації, яка передує знаку “Старт”;
—знаку “Старт”;
—інформаційних знаків (14 для DUN-14, 16 для DUN –16, та 6 для ДК)4
—зони стабілізації, наступної за знаком “Стоп”;
—штрих–носія, який оточує наведені вище складові частини штрихкодової
позначки;
—візуально-прочитувальних знаків.
Штрихкодові позначки DUN—14, DUN—16 та ДК в загальному вигляді показані
на рисунку 6.8.
Штрихкодова позначка DUN – 14 (DUN – 16) з ДК має такі особливості
структури
:а) додатковий код ДК друкується праворуч від коду DUN – 14 (DUN – 16) і
має з ним одну горизонтальну вісь;
б) штрих-носій може оточувати код DUN – 14 (DUN – 16) разом з ДК,
причому відстань між ними повинна дорівнювати ширині зони стабілізації
коду DUN – 14 (DUN – 16);
в) код DUN – 14 (DUN – 16) та код ДК, можуть бути оточені штрих-носіями
окремо один від одного, причому відстань між сусідніми штрих-носіями не
регламентується, але повинна бути мінімальною.
Зони стабілізації розташовуються перед знаком “Старт” та після знака
“Стоп”, їх ширина повинна становити (10,7 ( 0,5) мм за масштабного
коефіцієнта 1,0. Штрих носій у вигляді прямокутної рамки повинен
оточувати знаки штрихового коду разом з зонами стабілізації.
Горизонтальні лінії штрих-носія повинні примикати до штрихів коду.
Товщина лінії штрих-носія повинна бути (4,8 (0,5) мм незалежно від
масштабного коефіцієнта. Під нижньою горизонтальною лінією штрих-носія
на відстані не менш як 1мм розміщуються візуально–прочитувані знаки.
Якщо на боці паковання немож ливо розмістити штрихкодову позначку у
повну висоту, то дозволяється перемістити візуально прочитувані знаки
вліво від штрих-носія.
Візуально-прочитувані знаки повинні друкуватись типографським шрифтом за
наведеними нижче номінальними розмірами : висота знака—5,70 мм, ширина
знака—3,65 мм, ширина лінії—0,75 мм, крок—4,60 мм.
Рисунок 6.8. Загальний вигляд штрихкодових позачок.
Рис.6.9. Розміри штрихкодової позначки
За межами зони стабілізації можуть бути розміщені Н-мітки для контролю
якості друку. У цьому разі загальна ширина штрихкодової позначки
відповідно збільшується.Основні розміри штрихкодової позначки наведені
на рисунку 6.9 та в таб
лиці 6.11.
Номінальні розміри штрихкодових позначок DUN–14 та DUN–16 залежно від
масштабного коефіцієнта (без візуально–прочитуваних знаків) у мм.
Таблиця 6.11
Масштабний коефіцієнт
Ширина вузького елемента Ширина широкого елемента
Ширина зони стабілізації
Висота штрихів
Розміри знаків штрихового коду DUN–14 Розміри штрихкодової по значки
коду
DUN–14 L
Розміри знаків штрихового коду DUN–16 Розміри штрихкодової позначки коду
DUN–16 L-
рекомендована мінімальна
ширина d1
висота
ширина d1
висота
ширина
d1
висота
ширина d1
висота
1,2 1,200 3,000 12,800 12,200 37,500 144,600 37,500 185,800 47,100
163,800 37,500 205,000 47,100
1,1 1,100 2,750 11,800 11,200 35,000 132,550 35,000 171,750 44,600
150,150 35,000 189,350 44,600
1,0 1,000 2,500 10,700 10,200 31,500 120,500 31,500 157,500 41,100
136,500 31,500 173,500 41,100
0,9 0,900 2,250 9,600 9,200 28,500 108,450 28,500 143,250 38,100 122,850
28,500 157,650 38,100
0,8 0,800 2,000 8,600 8,200 25,000 96,400 25,000 129,200 34,600 109,200
25,000 142,000 34,600
0,7 0,700 1,750 7,500 7,100 22,000 84,350 22,000 114,950 31,600 95,550
22,000 126,150 31,600
0,625 0,625 1,563 6,700 6,400 19,500 75,310 19,500 104,300 29,100 85,310
19,500 114,300 29,100
За одночасного друкування головного коду (DUN – 14 або DUN – 16) разом з
ДК обидва коди оточуються одним штрих-носієм. Коли додатковий код
друкується після головного, кожен з них оточується своїм штрих-носієм. У
цьому разі масштаюний коефіцієнт додаткового коду може бути іншим ніж
масштабний коефіцієнт головного коду.
3.3. Вимоги до якості друку штрихкодових позначок
Вимоги до якості друку штрихкодових позначок штрихового коду EAN – 13
наведені в ДСТУ 3146–95, там же містяться загальні вимоги до якості
друку штрихкодових позначок DUN –14, DUN – 16.
Для контролю якості друку ШК ITF в штрихових позначках DUN –14 та DUN –
16, застосовуються розмірні характеристики. Ними є:
середня ширина вузького елемента, d;
найбільше допустиме відхилення ширини пари знаків, 2t;
відношення ширини широкого елемента до ширини вузького, N;
Найбільше допустиме відхилення ширини елемента штрихового коду ITF від
номінального значення в штрихових позначках DUN – 14, DUN – 16 та ДК для
будь-якого окремо взятого елемента повинно бути не більше ніж t=0.2*d.
( для масштабного коефіцієнта 1,0 значення t дорівнює 0,2 мм)
Ширина елементів штрихового коду ITF повинна знаходитись межах:
для вузьких елементів від (d – t) до (d + t);
для широких елементів від (d x N – t) до (d x N + t);
Відхилення ширини елементів у знаку штрихового коду не повинні
нагромаджуватись і найбільше допустиме відхилення ширини пари знаків від
номінального розміру повинно бути не більше 2t, тобто 0,4*d ( ширина
пари знаків за масштабного коефіцієнта 1,0 повинна бути в межах від 15,6
мм до 16,4,мм).
Оптичними характеристиками надрукованих штрихових позначок є:
коефіцієнт відбиття елемента штрихової позначки (коефіцієнт відбиття),
R;
оптична щільність елемента штрихкодової позначки (оптична щільність), D;
контрастність друку штрихової позначки (контрастність), K,
Оптичні характеристики штрихкодових познаяок DUN –14, DUN – 16 та ДК
повинні задовольняти вимогоам ДСТУ 3146–95.
3.4. Вимоги до розміщення штрихкодових позначок на тарі та пакованні.
Нанесення штрихкодової позначки як безпосередньо на поверхню об’єкта
ідентифікації, так і на проміжний носій, може виконуватись у будь-який
спосіб за умови виконання вимог стандарту. Штрихкодова позначка
розташовується на поверхні об’єкта ідентифікації, яка має достатню площу
для її нанесення. Штрихкодову позначку забороняється розміщувати на
поверхні, яка визначається як основа об’єкта ідентифікації. Штрихкодова
позначка на поверхні об’єкта ідентифікації може бути розміщена тільки у
двох положеннях:
—лінії штрихів штрихкодової позначки розміщені перпедикулярно до основи
об’єкта ідентифікації;
—лінії штрихів штрихкодової позначки розміщені паралельно до основи
об’єкта ідентифікації.
Якщо штрихкодова позначка EAN друкується на вигнутій поверхні одиниці
споживання, то при її розміщенні орієнтація штрихів у просторі залежить
від кута кривизни поверхні.
На одиницях постачання штрихкодові позначки необхідно розміщувати, за
можливості, на декількох поверхнях одиниці постачання, які не є основою
для складування і можуть бути відкритими для її сканування зчитувальним
пристроєм систем автоматичної ідентифікації. На одній поверхні (одному
боці) тари чи паковання одиниці постачанння рекомендується наносити дві
штрихкодові позначки, одна з яких розміщена паралельно до
горизонтального краю поверхні, а друга – паралельно до вертикального
краю. Якщо штрихкодові позначки розміщено тільки на одному боці тари чи
паковання одиниці постачання, то на цьому ж боці повинні бути розміщені
транспортні реквізити постачальника та характеристики товару. Якщо на
боці тари чи паковання розміщується тільки одна штрихкодова позначка, то
вона повинна бути паралельною до основи для складування.
Штрихкодова позначка може розміщуватися на вигнутій поверхні, але тільки
тоді, коли її неможливо розмістити на рівній поверхні, або коли рівна
поверхня є недоступною для зчитування штрихового коду при складанні
одиниць постачання.
На одиницях постачання, які мають плоску поверхню штрихкодові позначки
рекомендується розміщувати на чотирьох вертикальних поверхнях коробки
або скриньки. Якщо це неможливо, то штрихкодова позначка розміщується на
двох сусідніх вертикальних поверхнях. Нижній край штрихкодової позначки
повинен знаходитись на відстані 32 мм (3 мм від нижнього краю боку
паковання, на якому розміщена штрихкодова позначка .
По ширині боку паковання штрихкодова позначка може бути розташована у
будь-якому місці, але не ближче, ніж 19 мм від вертикального краю боку
паковання. На одиницях споживання та дрібних пакованнях штрихкодова
позначка повинна розміщуватись на поверхні об’єкта ідентифікації так,
щоби бокові краї штрихкодової позначки знаходились не ближче, ніж за 5
мм від бокових країв поверхні. Верхні та нижні краї штрихкодової
позначки повинні бути розташовані не ближче, ніж за 3 мм від верхнього
краю або основи. Якщо висота дрібних паковань менша за висоту
штрихкодової позначки, то дозволяється розміщувати візуально
прочитувальні знаки не знизу, а ліворуч від від штрих-носія.
Якщо одиниці постачання обгорнуті плівкою, то штрихкодову позначку
необхідно розміщувати згідно з вимогами, викладеними вище. Коли плівка
позора, то одиниці споживання мають бути огрієнтовані таким чином, щоб
їх поверхні з штрихкодовими позначками були розвернуті всередину
паковання, а зчитування кодів одиниць споживання було неможливим.
Особливості розміщення штрихкодових позначок на одиницях постачання
піддонах такі, що піддон повинен завжди бути маркованим на двох суміжних
вертикальних сторонах, а нижній край штрихкодової позначки повинен бути
на 70 см вище від поверхні, на якій стоїть піддон, або якомога вище,
коли висота піддону зменшена. Зовнішні обриси штрих-носія мають бути
розміщені не ближче, ніж за 50 мм від вертикального краю паковання.
Розміщення штрихкодових позначок на продукції, що має вигнуту поверхню
повинно бути таким, щоб штрихи штрихового коду були або паралельні до
твірної лінії вигнутої поверхні, або перпендикулярні до неї, причому
відстані від країв штрихкодової позначки до країв поверхні повинні бути
для одиниць постачання і для одиниць споживання відповідними до вимог
стандарту.
Коли кут між дотичними до вигнутої поверхні, одна з яких проходить через
центр, а друга через край штрихкодової позачки є меншим за 30 градусів,
то штрихкодова позначка може бути розміщена і паралельно, і
перпендикулярно до твірної вигнутої поверхні. Якщо ж кут кривизни
поверхні є більшим за 30 градусів, то дозволяється розміщувати
штрихкодову позначку тільки так, щоб вона була паралельною (відповідно
штрихи будуть перпендикулярними) до твірної вигнутої поверхні.
ЗМІСТ TOC \o “1-4” \h \z
HYPERLINK \l “_Toc435697879” Частина 1. Основи стандартизації.
PAGEREF _Toc435697879 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc435697880” Розділ 1 Державна система стандартизації
України. PAGEREF _Toc435697880 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc435697881” 1.1. Загальні відомості про
стандартизацію. PAGEREF _Toc435697881 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc435697882” 1.2. Основні терміни та їх визначення з
стандартизації. PAGEREF _Toc435697882 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc435697883” 1.3. Організація роботи зі
стандартизації в Україні. PAGEREF _Toc435697883 \h 6
HYPERLINK \l “_Toc435697884” 1.3.1. Центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації. PAGEREF _Toc435697884 \h 6
HYPERLINK \l “_Toc435697885” 1.3.2. Рада стандартизації. PAGEREF
_Toc435697885 \h 7
HYPERLINK \l “_Toc435697886” 1.3.4. Інші суб”єкти, що займаються
стандартизацією. PAGEREF _Toc435697886 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc435697887” 1.3.5. Мета та основні принципи
державної політики у сфері стандартизації. PAGEREF _Toc435697887 \h 9
HYPERLINK \l “_Toc435697888” 1.3.6. Об”єкти стандартизації. PAGEREF
_Toc435697888 \h 9
HYPERLINK \l “_Toc435697889” 1.4. Стандарти та їх застосування
PAGEREF _Toc435697889 \h 10
HYPERLINK \l “_Toc435697890” 1.4.1. Порядок розроблення і прийнятя,
перевірки, внесення змін та перегляду стандартів. PAGEREF
_Toc435697890 \h 10
HYPERLINK \l “_Toc435697891” 1.4.2. Порядок застосування стандартів
PAGEREF _Toc435697891 \h 11
HYPERLINK \l “_Toc435697892” 1.4.3. Застосування стандартів у
технічних регламентах та інших нормативно-правових актах. PAGEREF
_Toc435697892 \h 12
HYPERLINK \l “_Toc435697893” 1.4.4. Знак відповідності національним
стандартам PAGEREF _Toc435697893 \h 13
HYPERLINK \l “_Toc435697894” 1.4.5. Види стандартів PAGEREF
_Toc435697894 \h 13
HYPERLINK \l “_Toc435697895” 1.4.6. Позначення стандартів і
нормативних документів. PAGEREF _Toc435697895 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc435697896” 1.5. Системи стандартів PAGEREF
_Toc435697896 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc435697897” 1.5.1. Державна система стандартизації
PAGEREF _Toc435697897 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc435697898” 1.5.2. Єдина система конструкторскої
документації (ЄСКД) PAGEREF _Toc435697898 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc435697899” 1.5.3. Єдина система технологічної
документації PAGEREF _Toc435697899 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc435697900” 1.5.4. Державна система забезпечення
єдності вимірювань (ДСВ). PAGEREF _Toc435697900 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc435697901” 1.5.5. Система стандартів безпеки праці
(ССБП) PAGEREF _Toc435697901 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc435697902” 1.5.6. Єдина система технологічної
підготовки виробництва. (ЄСТВ). PAGEREF _Toc435697902 \h 16
HYPERLINK \l “_Toc435697903” 1.5.7. Система розробки і постановки
продукції на виробництво (СРПВ). PAGEREF _Toc435697903 \h 16
HYPERLINK \l “_Toc435697904” 1.6. Роль уніфікації в промисловому
виробництві. PAGEREF _Toc435697904 \h 17
HYPERLINK \l “_Toc435697905” 1.7. Нормоконтроль технічної
документації (стандартизаційний контроль). PAGEREF _Toc435697905 \h
18
PAGEREF _Toc435697906 \h 19
HYPERLINK \l “_Toc435697907” 1.8.1. Порядок впровадження стандартів.
PAGEREF _Toc435697907 \h 19
HYPERLINK \l “_Toc435697908” 1.8.2. Державний нагляд за «провадженням
і додержанням стандартів» PAGEREF _Toc435697908 \h 19
HYPERLINK \l “_Toc435697909” 1.8.3. Техніко-економічна ефективність
стандартизації. PAGEREF _Toc435697909 \h 21
HYPERLINK \l “_Toc435697910” ЧАСТИНА 2. Основи метрології PAGEREF
_Toc435697910 \h 25
HYPERLINK \l “_Toc435697911” Розділ 1. Поняття про метрологічне
забезпечення, його основи, HYPERLINK \l “_Toc435697912” мету та
завдання. PAGEREF _Toc435697912 \h 25
HYPERLINK \l “_Toc435697913” 1.1. Основні терміни та їх визначення
PAGEREF _Toc435697913 \h 25
HYPERLINK \l “_Toc435697914” 1.2. Поняття про метрологічне
забезпечення та його основи PAGEREF _Toc435697914 \h 27
HYPERLINK \l “_Toc435697915” 1.3. Мета та основні завдання
метрологічного забезпечення PAGEREF _Toc435697915 \h 28
HYPERLINK \l “_Toc435697916” 1.4. Єдність і точність вимірювань.
PAGEREF _Toc435697916 \h 31
HYPERLINK \l “_Toc435697917” Розділ 2.Фізичні величини PAGEREF
_Toc435697917 \h 32
HYPERLINK \l “_Toc435697918” 2.1. Поняття фізичної величини. Види
величин. PAGEREF _Toc435697918 \h 32
HYPERLINK \l “_Toc435697919” 2.2. Поняття одиниці фізичної величини і
види значень PAGEREF _Toc435697919 \h 33
HYPERLINK \l “_Toc435697920” 2.3. Одиниці фізичних величин. Принципи
побудови PAGEREF _Toc435697920 \h 34
HYPERLINK \l “_Toc435697921” систем одиниць та види одиниць.
PAGEREF _Toc435697921 \h 34
HYPERLINK \l “_Toc435697922” 2.4. Розмірності фізичних величин
PAGEREF _Toc435697922 \h 35
HYPERLINK \l “_Toc435697923” 2.5. Міжнародна сисема одиниць СІ
PAGEREF _Toc435697923 \h 36
HYPERLINK \l “_Toc435697924” 2.6. Еталони одиниць фізичних величин
PAGEREF _Toc435697924 \h 37
HYPERLINK \l “_Toc435697925” Розділ 3. Засоби вимірювально техніки
(ЗВТ) PAGEREF _Toc435697925 \h 40
HYPERLINK \l “_Toc435697926” 3.1. Поняття і види засобів
вимірювальної техніки PAGEREF _Toc435697926 \h 40
HYPERLINK \l “_Toc435697927” 3.2. Класифікація вимірювальних приладів
PAGEREF _Toc435697927 \h 41
HYPERLINK \l “_Toc435697928” 3.3. Загальні відомості про
нестандартизовані ЗВТ PAGEREF _Toc435697928 \h 42
HYPERLINK \l “_Toc435697929” Розділ 4.Структура та функції
метрологічної служби України PAGEREF _Toc435697929 \h 45
HYPERLINK \l “_Toc435697930” 4.1. Структура метрологічної служби
України PAGEREF _Toc435697930 \h 45
HYPERLINK \l “_Toc435697931” 4.2. Функції державної метрологічної
служби PAGEREF _Toc435697931 \h 46
HYPERLINK \l “_Toc435697932” Розділ 5. Метрологічна експертиза
технічної документації PAGEREF _Toc435697932 \h 50
HYPERLINK \l “_Toc435697933” 5.1. Загальні положення та завдання
метрологічної експертизи PAGEREF _Toc435697933 \h 50
HYPERLINK \l “_Toc435697934” 5.2. Організація і порядок проведення
метрологічної експертизи PAGEREF _Toc435697934 \h 52
HYPERLINK \l “_Toc435697935” 5.3. Метрологічна експертиза
конструкторської документації. PAGEREF _Toc435697935 \h 54
HYPERLINK \l “_Toc435697936” 5.4. Метрологічна експертиза
технологічної документації. PAGEREF _Toc435697936 \h 57
HYPERLINK \l “_Toc435697937” Розділ 6. Метрологічна атестація засобів
вимірювальної техніки. PAGEREF _Toc435697937 \h 59
HYPERLINK \l “_Toc435697938” 6.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435697938 \h 59
HYPERLINK \l “_Toc435697939” 6.2. Організація робіт з метрологічної
атестації. PAGEREF _Toc435697939 \h 60
HYPERLINK \l “_Toc435697940” 6.3. Порядок проведення метрологічної
атестації та оформлення результатів. PAGEREF _Toc435697940 \h 60
HYPERLINK \l “_Toc435697941” Розділ 7. Метрологічна перевірка (МП)
засобів вимірювальної техніки PAGEREF _Toc435697941 \h 61
HYPERLINK \l “_Toc435697942” 7.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435697942 \h 61
HYPERLINK \l “_Toc435697943” 7.2. Види метрологічних перевірок.
PAGEREF _Toc435697943 \h 63
HYPERLINK \l “_Toc435697944” 7.3. Організація і порядок проведення
метрологічної перевірки. PAGEREF _Toc435697944 \h 65
HYPERLINK \l “_Toc435697945” Розділ 8. Державний метрологічний
контроль і нагляд PAGEREF _Toc435697945 \h 66
HYPERLINK \l “_Toc435697946” 8.1. Мета, об’єкти та види державного
контролю і нагляду. PAGEREF _Toc435697946 \h 66
HYPERLINK \l “_Toc435697947” 8.2. Державний метрологічний нагляд за
забезпеченням єдності вимірювань. PAGEREF _Toc435697947 \h 67
HYPERLINK \l “_Toc435697948” 8.3. Державний метрологічний нагляд за
кількістю фасованого HYPERLINK \l “_Toc435697949” товару в
упаковках. PAGEREF _Toc435697949 \h 67
HYPERLINK \l “_Toc435697950” 8.4. Акредитація на право проведення
державних випробувань, HYPERLINK \l “_Toc435697951” метрологічної
перевірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, вимірювань,
атестації методик виконання вимірювань. PAGEREF _Toc435697951 \h 68
HYPERLINK \l “_Toc435697952” 8.5. Права і обов’язки державних
інспекторів з метрологічного нагляду PAGEREF _Toc435697952 \h 68
HYPERLINK \l “_Toc435697953” Розділ 9. Статистичний аналіз і оцінка
похибок вимірювань PAGEREF _Toc435697953 \h 70
HYPERLINK \l “_Toc435697954” 9.1. Похибки вимірювань та їх види
PAGEREF _Toc435697954 \h 70
HYPERLINK \l “_Toc435697955” 9.2.Систематичні і випадкові похибки
PAGEREF _Toc435697955 \h 71
HYPERLINK \l “_Toc435697956” 9.3. Числові характеристики випадкових
похибок. PAGEREF _Toc435697956 \h 78
HYPERLINK \l “_Toc435697957” 9.4. Закони розподілу випадкових похибок
PAGEREF _Toc435697957 \h 81
HYPERLINK \l “_Toc435697958” 9.5. Визначення вірогідних інтервалів
для істинного значення
HYPERLINK \l “_Toc435697959” вимірюваної величини, що має нормальний
розподіл з відомим
HYPERLINK \l “_Toc435697960” значенням середнього квадратичного
відхилення PAGEREF _Toc435697960 \h 85
HYPERLINK \l “_Toc435697961” 9.6. Точкове оцінювання параметрів
розподілу випадкових величин і відхилень PAGEREF _Toc435697961 \h 87
HYPERLINK \l “_Toc435697962” 9.7. Вірогідні інтервали для істинного
значення вимірюваної величини
HYPERLINK \l “_Toc435697963” при невідомих параметрах розподілу
результатів спостереження PAGEREF _Toc435697963 \h 90
HYPERLINK \l “_Toc435697964” 9.8. Вірогідний інтервал для середнього
квадратичного відхилення за емпіричними даними PAGEREF _Toc435697964
\h 92
HYPERLINK \l “_Toc435697965” Розділ 10. Математичне опрацювання
результатів вимірювань PAGEREF _Toc435697965 \h 94
HYPERLINK \l “_Toc435697966” 10.1. Визначення статистичних параметрів
розподілу на підставі побудови гістограми PAGEREF _Toc435697966 \h 94
HYPERLINK \l “_Toc435697967” 10.2. Визначення геометричної функції
щільності розподілу PAGEREF _Toc435697967 \h 97
HYPERLINK \l “_Toc435697968” 10.3. Перевірка нормальності результатів
спостереження PAGEREF _Toc435697968 \h 98
HYPERLINK \l “_Toc435697969” 10.4. Виявлення грубих похибок PAGEREF
_Toc435697969 \h 100
HYPERLINK \l “_Toc435697970” 10.5. Сукупне опрацювання декількох
низок спостережень PAGEREF _Toc435697970 \h 101
HYPERLINK \l “_Toc435697971” 10.6. Опрацювання нерівнорозсіяних низок
спостережень PAGEREF _Toc435697971 \h 103
HYPERLINK \l “_Toc435697972” 10.7. Опрацювання результатів
опосередкованих вимірювань. Визначення сумарної похибки. PAGEREF
_Toc435697972 \h 105
HYPERLINK \l “_Toc435697973” 10.8. Критерій нехтовних похибок.
Правила округлень. PAGEREF _Toc435697973 \h 109
HYPERLINK \l “_Toc435697974” 10.9. Опрацювання сукупних та сумісних
вимірювань PAGEREF _Toc435697974 \h 110
HYPERLINK \l “_Toc435697975” Частина 3. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ PAGEREF
_Toc435697975 \h 113
HYPERLINK \l “_Toc435697976” Розділ 1. Основні принципи управління
якістю та елементи системи якості. PAGEREF _Toc435697976 \h 113
HYPERLINK \l “_Toc435697977” 1.1. Фактори, що обумовлюють якість
продукції. Елементи системи якості PAGEREF _Toc435697977 \h 113
HYPERLINK \l “_Toc435697978” 1.2. Вимоги до елементів системи якості
PAGEREF _Toc435697978 \h 114
HYPERLINK \l “_Toc435697979” 1.3. Економічні аспекти функціонування
системи якості PAGEREF _Toc435697979 \h 119
HYPERLINK \l “_Toc435697980” 1.4. Функції системи якості PAGEREF
_Toc435697980 \h 120
HYPERLINK \l “_Toc435697981” 1.5. Функції забезпечення якості за
етапами життєвого циклу продукції PAGEREF _Toc435697981 \h 122
HYPERLINK \l “_Toc435697982” 1.6. Нормативні документи в системі
якості PAGEREF _Toc435697982 \h 130
HYPERLINK \l “_Toc435697983” Розділ 2. Основні принципи управління
якістю послуг PAGEREF _Toc435697983 \h 131
HYPERLINK \l “_Toc435697984” 2.1. Характеристики послуг та їх надання
PAGEREF _Toc435697984 \h 131
HYPERLINK \l “_Toc435697985” 2.2. Ключові аспекти системи якості
PAGEREF _Toc435697985 \h 132
HYPERLINK \l “_Toc435697986” 2.3. Відповідальність керівництва
PAGEREF _Toc435697986 \h 132
HYPERLINK \l “_Toc435697987” 2.4. Персонал і матеріальні ресурси
PAGEREF _Toc435697987 \h 134
HYPERLINK \l “_Toc435697988” 2.5. Структура системи якості PAGEREF
_Toc435697988 \h 135
HYPERLINK \l “_Toc435697989” 2.6. Документація з якості і протоколи
якості PAGEREF _Toc435697989 \h 136
HYPERLINK \l “_Toc435697990” 2.7. Безпосередня взаємодія із
споживачами PAGEREF _Toc435697990 \h 137
HYPERLINK \l “_Toc435697991” 2.8. Робочі елементи системи якості
PAGEREF _Toc435697991 \h 138
HYPERLINK \l “_Toc435697992” 2.8.1. Процес маркетингу PAGEREF
_Toc435697992 \h 138
HYPERLINK \l “_Toc435697993” 2.8.2. Процес проектування PAGEREF
_Toc435697993 \h 139
HYPERLINK \l “_Toc435697994” 2.8.3. Процес надання послуги PAGEREF
_Toc435697994 \h 143
HYPERLINK \l “_Toc435697995” 2.8.4. Аналіз рівня виконання послуги та
його підвищення PAGEREF _Toc435697995 \h 145
HYPERLINK \l “_Toc435697996” Розділ 3. Системи управління якістю
відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000. PAGEREF
_Toc435697996 \h 146
HYPERLINK \l “_Toc435697997” 3.1. Склад міжнародних стандартів
PAGEREF _Toc435697997 \h 146
HYPERLINK \l “_Toc435697998” 3.2. Ситуації, в яких застосовують
системи якості та відповідні стандарти PAGEREF _Toc435697998 \h 149
HYPERLINK \l “_Toc435697999” 3.3. Вибір і застосування міжнародних
стандартів та системи якості PAGEREF _Toc435697999 \h 151
HYPERLINK \l “_Toc435698000” 3.3.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698000 \h 151
HYPERLINK \l “_Toc435698001” 3.3.2. Вибір та застосування стандартів
PAGEREF _Toc435698001 \h 151
HYPERLINK \l “_Toc435698002” 3.3.3. Настанови щодо застосування
PAGEREF _Toc435698002 \h 152
HYPERLINK \l “_Toc435698003” 3.3.4. Програмне забезпечення PAGEREF
_Toc435698003 \h 152
HYPERLINK \l “_Toc435698004” 3.3.5. Надійність PAGEREF
_Toc435698004 \h 152
HYPERLINK \l “_Toc435698005” 3.3.6. Забезпечення якості:
проектування, розроблення, виробництво, монтаж та обслуговування
PAGEREF _Toc435698005 \h 153
HYPERLINK \l “_Toc435698006” 3.3.7. Забезпечення якості: виробництво,
монтаж та обслуговування PAGEREF _Toc435698006 \h 153
HYPERLINK \l “_Toc435698007” 3.3.8. Забезпечення якості: контроль
готової продукції та її випробування PAGEREF _Toc435698007 \h 153
HYPERLINK \l “_Toc435698008” 3.3.9. Управління якістю PAGEREF
_Toc435698008 \h 153
HYPERLINK \l “_Toc435698009” 3.3.10. Послуги PAGEREF _Toc435698009
\h 153
HYPERLINK \l “_Toc435698010” 3.3.11. Перероблювані матеріали
PAGEREF _Toc435698010 \h 154
HYPERLINK \l “_Toc435698011” 3.3.12. Поліпшення якості PAGEREF
_Toc435698011 \h 154
HYPERLINK \l “_Toc435698012” 3.3.13. Перевірки якості (аудит)
PAGEREF _Toc435698012 \h 154
HYPERLINK \l “_Toc435698013” 3.3.14. Експерти-аудитори якості
PAGEREF _Toc435698013 \h 155
HYPERLINK \l “_Toc435698014” 3.3.15. Керування проведенням перевірки
якості PAGEREF _Toc435698014 \h 155
HYPERLINK \l “_Toc435698015” 3.3.16. Забезпечення якості під час
проведення вимірювань PAGEREF _Toc435698015 \h 155
HYPERLINK \l “_Toc435698016” ЧАСТИНА 4. система сертифікації укрсепро
PAGEREF _Toc435698016 \h 156
HYPERLINK \l “_Toc435698017” Розділ 1. Науково-методичні відомості
про поняття сертифікації PAGEREF _Toc435698017 \h 156
HYPERLINK \l “_Toc435698018” 1.1. Основні відомості про сертифікацію
продукції PAGEREF _Toc435698018 \h 156
HYPERLINK \l “_Toc435698019” 1.2. Основні терміни та визначення
PAGEREF _Toc435698019 \h 157
HYPERLINK \l “_Toc435698020” 1.2. Системи сертифікації PAGEREF
_Toc435698020 \h 160
HYPERLINK \l “_Toc435698021” Розділ 2. Система сертифікації УкрСЕПРО
PAGEREF _Toc435698021 \h 166
HYPERLINK \l “_Toc435698022” 2.1. Структура Системи PAGEREF
_Toc435698022 \h 166
HYPERLINK \l “_Toc435698023” 2.2. Сертифікація продукції PAGEREF
_Toc435698023 \h 170
HYPERLINK \l “_Toc435698024” 2.2.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698024 \h 170
HYPERLINK \l “_Toc435698025” 2.2.2. Загальні вимоги до нормативних
документів на продукцію, що сертифікується PAGEREF _Toc435698025 \h
174
HYPERLINK \l “_Toc435698026” 2.2.3. Загальні правила та порядок
проведення робіт з сертифікації PAGEREF _Toc435698026 \h 174
HYPERLINK \l “_Toc435698027” 2.3. Атестація виробництв. Порядок
здійснення PAGEREF _Toc435698027 \h 181
HYPERLINK \l “_Toc435698028” 2.3.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698028 \h 181
HYPERLINK \l “_Toc435698029” 2.3.2. Загальні вимоги до документації
виробництва, що атестується PAGEREF _Toc435698029 \h 181
HYPERLINK \l “_Toc435698030” 2.3.3. Загальні вимоги до атестованого
виробництва та організації контролю за виготовленням та випуском
продукції PAGEREF _Toc435698030 \h 182
HYPERLINK \l “_Toc435698031” 2.3.4. Порядок здійснення робіт з
атестації виробництва PAGEREF _Toc435698031 \h 185
HYPERLINK \l “_Toc435698032” 2.4. Сертифікація систем якості. Порядок
проведення PAGEREF _Toc435698032 \h 188
HYPERLINK \l “_Toc435698033” 2.4.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698033 \h 188
HYPERLINK \l “_Toc435698034” 2.4.2. Порядок проведення сертифікації
систем якості PAGEREF _Toc435698034 \h 189
HYPERLINK \l “_Toc435698035” 2.4.3. Продовження терміну дії
сертифіката на систему якості PAGEREF _Toc435698035 \h 194
HYPERLINK \l “_Toc435698036” 2.4.4. Визнання сертифікатів на системи
якості, що видані органами з сертифікації інших держав (міжнародних
систем) PAGEREF _Toc435698036 \h 195
HYPERLINK \l “_Toc435698037” 2.4.5. Технічний нагляд за
сертифікованими системами якості PAGEREF _Toc435698037 \h 195
HYPERLINK \l “_Toc435698038” 2.4.6. Внесення змін до системи якості
та до правил і порядку PAGEREF _Toc435698038 \h 196
HYPERLINK \l “_Toc435698039” оцінки системи PAGEREF _Toc435698039
\h 196
HYPERLINK \l “_Toc435698040” 2.4.7. Апеляції та коригувальні дії
PAGEREF _Toc435698040 \h 196
HYPERLINK \l “_Toc435698041” Розділ 3. Акредитація у Системі УкрСЕПРО
PAGEREF _Toc435698041 \h 197
HYPERLINK \l “_Toc435698042” 3.1. Вимоги до органів з сертифікації
продукції та порядок їх акредитації PAGEREF _Toc435698042 \h 197
HYPERLINK \l “_Toc435698043” 3.1.1. Загальні вимоги PAGEREF
_Toc435698043 \h 197
HYPERLINK \l “_Toc435698044” 3.1.3. Акредитація органу з сертифікації
PAGEREF _Toc435698044 \h 199
HYPERLINK \l “_Toc435698045” 3.2. Вимоги до органів з сертифікації
систем якості та порядок їх акредитації PAGEREF _Toc435698045 \h 201
HYPERLINK \l “_Toc435698046” 3.2.1. Загальні вимоги PAGEREF
_Toc435698046 \h 201
HYPERLINK \l “_Toc435698047” 3.2.2. Вимоги до персоналу органу з
сертифікації PAGEREF _Toc435698047 \h 202
HYPERLINK \l “_Toc435698048” 3.2.3. Вимоги до документації органу з
сертифікації PAGEREF _Toc435698048 \h 202
HYPERLINK \l “_Toc435698049” 3.2.4. Порядок акредитації органу з
сертифікації систем якості PAGEREF _Toc435698049 \h 204
HYPERLINK \l “_Toc435698050” 3.2.5. Інспекційний контроль діяльності
акредитованого органу з сертифікаці PAGEREF _Toc435698050 \h 205
HYPERLINK \l “_Toc435698051” 3.3. Вимоги до випробувальних
лабораторій тапорядок їх акредитації
HYPERLINK \l “_Toc435698052” згідно з ДСТУ 3412-96 PAGEREF
_Toc435698052 \h 206
HYPERLINK \l “_Toc435698053” 3.3.1 Загальні положення PAGEREF
_Toc435698053 \h 206
HYPERLINK \l “_Toc435698054” 3.3.2. Загальні вимоги до випробувальних
лабораторій PAGEREF _Toc435698054 \h 207
HYPERLINK \l “_Toc435698055” 3.3.3. Порядок акредитації
випробувальних лабораторій PAGEREF _Toc435698055 \h 213
HYPERLINK \l “_Toc435698056” 3.3.4. Інспекційний контроль за
діяльністю акредитованих лабораторій PAGEREF _Toc435698056 \h 215
HYPERLINK \l “_Toc435698057” 3.3.5. Зупинка або скасування
акредитації лабораторії PAGEREF _Toc435698057 \h 215
HYPERLINK \l “_Toc435698058” 3.4. Вимоги до аудиторів та порядок їх
акредитації PAGEREF _Toc435698058 \h 216
HYPERLINK \l “_Toc435698059” 3.4.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698059 \h 216
HYPERLINK \l “_Toc435698060” 3.4.2. Критерії оцінки аудиторів
PAGEREF _Toc435698060 \h 216
HYPERLINK \l “_Toc435698061” 3.4.3. Права, обов’язки і
відповідальність аудиторів PAGEREF _Toc435698061 \h 218
HYPERLINK \l “_Toc435698062” 3.4.4. Атестація аудиторів PAGEREF
_Toc435698062 \h 218
HYPERLINK \l “_Toc435698063” 3.4.5. Скасування сертифікатів аудиторів
PAGEREF _Toc435698063 \h 219
HYPERLINK \l “_Toc435698064” Розділ 4. Процедура визначення
результатів сертифікації
HYPERLINK \l “_Toc435698065” продукції, що імпортується PAGEREF
_Toc435698065 \h 220
HYPERLINK \l “_Toc435698066” 4.1.Загальні положення PAGEREF
_Toc435698066 \h 220
HYPERLINK \l “_Toc435698067” 4.2. Процедура визначення результатів
сертифікації продукції, PAGEREF _Toc435698067 \h 221
HYPERLINK \l “_Toc435698068” що імпортується PAGEREF _Toc435698068
\h 221
HYPERLINK \l “_Toc435698069” Розділ 5.Сертифікація в європейських
країнах (ЄС) PAGEREF _Toc435698069 \h 223
HYPERLINK \l “_Toc435698070” 5.1.Політика в ЄС з оцінювання
відповідності PAGEREF _Toc435698070 \h 223
HYPERLINK \l “_Toc435698071” 5.2. Комплексний підхід до взаємного
визнання результатів сертифікації PAGEREF _Toc435698071 \h 224
HYPERLINK \l “_Toc435698072” 5.3. Європейські модулі на стадіях
життєвого циклу продукції PAGEREF _Toc435698072 \h 225
HYPERLINK \l “_Toc435698073” 5.3.1. Модулі на стадії проектування.
PAGEREF _Toc435698073 \h 225
HYPERLINK \l “_Toc435698074” 5.3.2. Модулі на стадії виробництва
PAGEREF _Toc435698074 \h 226
HYPERLINK \l “_Toc435698075” 5.3.3. Модулі на об’єднаній стадії
проектування і виробництва PAGEREF _Toc435698075 \h 226
HYPERLINK \l “_Toc435698076” Розділ 6 Підтвердження відповідності
продукції встановленим вимогам PAGEREF _Toc435698076 \h 228
HYPERLINK \l “_Toc435698077” 6.1. Загальні положення PAGEREF
_Toc435698077 \h 228
HYPERLINK \l “_Toc435698078” 6.2. Підтвердження відповідності у
законодавчо–регульованій сфері PAGEREF _Toc435698078 \h 228
HYPERLINK \l “_Toc435698079” 6.3. Підтвердження відповідності у
законодавчо–нерегульованій сфері PAGEREF _Toc435698079 \h 229
HYPERLINK \l “_Toc435698080” Частина 5. Міжнародне співробітництво
України в галузі метрології, стандартизації, сертифікації та управління
якістю PAGEREF _Toc435698080 \h 231
HYPERLINK \l “_Toc435698081” 5.1. Міжнародні організації з метрології
PAGEREF _Toc435698081 \h 232
HYPERLINK \l “_Toc435698082” 5.1.1. Міжнародна організація мір і ваг
PAGEREF _Toc435698082 \h 232
HYPERLINK \l “_Toc435698083” 5.1.2 Міжнародна організація
законодавчої метрології PAGEREF _Toc435698083 \h 233
HYPERLINK \l “_Toc435698084” 5.2. Міжнародні організації зі
стандартизації PAGEREF _Toc435698084 \h 236
HYPERLINK \l “_Toc435698085” 5.2.1. Комітет з оцінки відповідності
CASCO: PAGEREF _Toc435698085 \h 239
HYPERLINK \l “_Toc435698086” 5.2.2. Комітет з захисту інтересів
споживачів (COPOLCO) PAGEREF _Toc435698086 \h 240
HYPERLINK \l “_Toc435698087” 5.3. Діяльність ЄС зі стандартизації
PAGEREF _Toc435698087 \h 242
HYPERLINK \l “_Toc435698088” 5.3.1.Європейський комітет з
стандартизації (СЕН) PAGEREF _Toc435698088 \h 243
HYPERLINK \l “_Toc435698089” 5.3.2 .Європейський комітет з
стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК) PAGEREF _Toc435698089 \h
246
HYPERLINK \l “_Toc435698090” 5.4. Основні міжнародні та європейські
організації в галузі сертифікації та акредитації PAGEREF _Toc435698090
\h 250
HYPERLINK \l “_Toc435698091” 5.4.1.Європейська організація з
випробувань і сертифікації PAGEREF _Toc435698091 \h 250
HYPERLINK \l “_Toc435698092” 5.4.2. Технічний комітет ISO/TK 176
PAGEREF _Toc435698092 \h 251
HYPERLINK \l “_Toc435698093” 5.4.3. Міжнародна конференція з
акредитацій випробувальних
HYPERLINK \l “_Toc435698094” лабораторій (ILAC) PAGEREF
_Toc435698094 \h 251
HYPERLINK \l “_Toc435698095” частина 6. штрихове кодування PAGEREF
_Toc435698095 \h 253
HYPERLINK \l “_Toc435698096” Розділ 1. Терміни та визначення.
PAGEREF _Toc435698096 \h 254
HYPERLINK \l “_Toc435698097” Розділ 2. Вибір та застосування
штрихових кодів PAGEREF _Toc435698097 \h 264
HYPERLINK \l “_Toc435698098” 2.1. Код ITF. Структура та
характеристики PAGEREF _Toc435698098 \h 264
HYPERLINK \l “_Toc435698099” 2.2. Структура та характеристики Коду
39. PAGEREF _Toc435698099 \h 266
HYPERLINK \l “_Toc435698100” 2.3. Структура та характеристики Коду
128 PAGEREF _Toc435698100 \h 267
HYPERLINK \l “_Toc435698101” 2.4. Структура кодів EAN. PAGEREF
_Toc435698101 \h 269
HYPERLINK \l “_Toc435698102” 2.5. Структура та розміри штрихкодових
позначок EAN. PAGEREF _Toc435698102 \h 270
HYPERLINK \l “_Toc435698103” 2.6. Побудова штрихкодової позначки
EAN-13 PAGEREF _Toc435698103 \h 272
HYPERLINK \l “_Toc435698104” Розділ 3. Принципи побудови та
розміщення штрихкодових
HYPERLINK \l “_Toc435698105” позначень для кодування одиниць
постачання PAGEREF _Toc435698105 \h 274
HYPERLINK \l “_Toc435698106” 3.1 Структура та формат кодів одиниць
постачання PAGEREF _Toc435698106 \h 275
HYPERLINK \l “_Toc435698107” 3.2. Структура та розміри штрихових
позначок. PAGEREF _Toc435698107 \h 277
HYPERLINK \l “_Toc435698108” 3.1.1. Структура штрихкодових позначок
PAGEREF _Toc435698108 \h 278
HYPERLINK \l “_Toc435698109” 3.3. Вимоги до якості друку штрихкодових
позначок PAGEREF _Toc435698109 \h 280
HYPERLINK \l “_Toc435698110” 3.4. Вимоги до розміщення штрихкодових
позначок на тарі та пакованні. PAGEREF _Toc435698110 \h 281
PAGE
PAGE 4
PAGE
Європейські організації з сертифікації
PAGE 12
PAGE
PAGE 278
F(x)
P(x)
F(x)
0 Х x
1
0,5
0 Х x
a)
б)
Р{x1
Keкc=0
Keкc0
p(x)
Kac=0
Kac
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
