Реферат на тему
Туристична індустрія як вид економічної діяльності і складова економіки
України
Багато підприємств і організацій беруть участь в обслуговуванні
туристів, отримуючи при цьому значні прибутки, що дозволяє говорити про
туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності
туристичних підприємств, глибока проробка багатьох аспектів, пов’язаних
із залученням і обслуговуванням туристів, від планування і підготовки
маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з
клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів – дозволяє
віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг,
бізнесу. Отже, туристична індустрія – це сукупність виробництв різних
галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують
створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та
процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на
основі використання природних багатств, матеріальних і духовних
цінностей суспільства.
HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” у статті першій дає таке визначення: “Туристична індустрія
– сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні
комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування,
транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом,
обслуговування та перевезення туристів”.
Індустрія туризму достатньо диференційована і дає різноманітні
можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який
запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг
Туристичний ринок – система світових господарських зв’язків, де
здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на
грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на
туристсько-екскурсійні послуги.
Туристичний ринок, як і всі інші ринки, функціонує на основі дії законів
попиту і пропозиції. Туристичний попит-це суспільна потреба в
туристичному продукті. Туристична пропозиція – сукупність виробничих
можливостей підприємств, спроможних надати туристичний продукт. В
поняття “туристична пропозиція” входить як матеріальна база туризму, так
і туристичні послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе тільки
при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок –
економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:
туристичного попиту;
пропозиції туристичного продукту;
ціни;
конкуренції.
Сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий. Як і будь-який інший
ринок, туристичний ринок свого часу пройшов шлях від ринку продавця,
коли виробник вирішує, який продукт, в якій кількості виробляти і де
продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій
кількості і по якій ціні виробляти.
У широкому розумінні, ринок є цариною прояву економічних відносин між
людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і
споживання.
Розширене трактування розкриває дуже важливий аспект ринку, який дає
змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок
забезпечує органічний зв’язок між виробництвом і споживанням, перебуває
під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні
обсяги та структура різноманітних потреб, суспільне значення виробленого
продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється
співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує певний рівень цін
на товари та послуги.
Окрім спеціальної функції забезпечення руху товарів та послуг від
виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі суспільства
регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить,
що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного
виробництва.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме
тих товарів та послуг, які потрібні споживачам.
Наприклад, туристичний ринок зорієнтований на конкретного споживача, на
його побажання, смак, звичку, мету подорожі. Через механізм конкуренції
туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість,
знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі
чи вибірково.
Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача складний,
нерідко не передбачає безпосереднього зв’язку між ними. В процесі
просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт
(через туроператора) і через систему дистриб’юції (через турагентства)
доводяться до споживача. В схематичному вигляді це подано на рисунку
2.6.1.
Постачальники послуг
Якщо розглядати туристичний ринок із позицій його суб’єктного складу, то
можна виділити п’ять основних типів ринків:
– ринок виробників туристичних послуг – сукупність підприємств і
фізичних осіб, що закуповують товари та послуги для використання їх у
виробництві інших товарів та послуг;
– ринок проміжних продавців (посередники, турагенти) – сукупність осіб
та організацій, які стають власниками послуг для перепродажу із зиском
для себе;
?
?
TV?o~
?
&
Gуги для особистого споживання;
– ринок громадських установ, які купують послуги для забезпечення
діяльності різних некомерційних організацій;
– міжнародний ринок – зарубіжні покупці, споживачі, виробники, проміжні
продавці.
Туристичний ринок як сфера обміну послуг має свої
просторово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів
обміну можна виділити місцевий, регіональний, національний,
транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні
специфічні риси, зумовлені місткістю ринку, різновидами послуг,
особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками.
Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами
господарювання та юридичної відповідальності в ринковій економіці
сформувалися і широко використовуються у підприємницькій діяльності
загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку.
Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який випливає з
того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є
складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто
економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання
завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане
постійно опікуватись питаннями соціального розвитку не тільки свого
трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна
поведінка всіх суб’єктів господарювання сприяє можливості узгодження
своїх дій в суспільстві, надійному партнерству з іншими суверенними
соціальними верствами і групами, державними і громадськими
організаціями.
Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи
підприємництва, який забезпечується певними правами підприємства.
Головні з них – ініціатива і самостійна економічна діяльність,
самостійний вибір виробництва послуг та прийняття будь-яких
господарських рішень, свобода ціноутворення та право вільного
розпорядження майном та прибутком та ін.
Розглядаючи туристичне підприємство та його діяльність на ринку,
необхідно мати на увазі, перш за все, ті підприємства, основною метою
яких є надання туристичних послуг, решта видів діяльності – супутні,
побічні. Але і в цьому випадку не всі підприємства чи організації можна
назвати туристичними, оскільки вони можуть діяти як на комерційній, так
і на некомерційній основі.
Метою комерційної діяльності туристичного підприємства є отримання
прибутку завдяки наданню різних видів туристичних послуг та задоволення
в них потреб клієнта. Некомерційними організаціями можуть бути
профспілки, інші підприємства та організації, які використовують
туристичний продукт для власного споживання.
Економічна діяльність у галузі туризму полягає в забезпеченні
ефективного використання наявної та створення нової
матеріально-технічної бази туризму, збільшення валютних надходжень до
бюджету держави, кооперування коштів суб’єктів туристичної діяльності,
зайнятості населення, задоволення його різноманітних потреб. Основними
завдання економічної діяльності такі: створення туристичного продукту та
надання туристичних послуг, формування ринку туристичних послуг,
удосконалення інфраструктури туризму, розвиток внутрішнього та
іноземного туризму.
Список літератури
1. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995 .
2. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm” Закон України
“Про страхування”: Збірник нормативно-правових актів. – Т 2. – Ужгород,
1999 .
3. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm”
Александрова А.Ю. Международный туризм. – Москва, 2001 .
4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – Москва,
1975.
5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – Москва, 2000.
6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области
туризма. – М.: Международные отношения, 1986.
7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.
8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Москва – Санкт-Петербург: Герда,
2000.
9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.
10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.
11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. – Одесса, 1997.
12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.
13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ,
2002.
14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. – Москва: Юнити, 1999.
15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної
економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка
України. – 1995. -№ 8.
16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. – Минск, 2001.
17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1996.
18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура
Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. – Чернівці: Прут, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
