Реферат на тему
Методика дослідження національного туристичного ринку
Національний ринок туристичних послуг є ключовим в
суспільно-географічному дослідженні туризму, що визначається його
зовнішніми та внутрішніми функціями. Саме розвиток внутрішнього ринку
забезпечує виконання зовнішньої функції, визначає спеціалізацію та
участь в світовому туристичному процесі. Тому методика дослідження
національного туристичного ринку повинна відтворювати всю складність та
багатоаспектність його функціонування як в сфері міжнародного, так і
внутрішнього туризму.
Дослідження зовнішньої функції національного ринку туристичних послуг
передбачає оцінку його макроположення як суб’єкта світового туристичного
ринку по відношенню до інших суб’єктів, та мезоположення – по відношенню
до суб’єктів макрорегіонального ринку чи субринку. В мезорегіональному
аналізі цікавим є країноцентричний підхід, який дозволяє визначити
субрегіональний ринок як ринок країн-сусідів і оцінити мезорегіональне
положення даного національного ринку відносно активності країн-сусідів
як в міжнародному туризмі, так і на ринку послуг загалом. Оцінка ролі
національного ринку туристичних послуг в світовому туристичному процесі
повинна ґрунтуватися на загальних тенденціях, притаманних розвиткові
ринку послуг, як системі вищого порядку і його часткових проявах,
характерних для виділеного за країноцентричним принципом субринку.
Екстраполяція загальних тенденцій ринку послуг на процеси, притаманні
розвиткові певного туристичного субринку і його суб’єктів-національних
ринків, робить оцінку більш об’єктивною і обґрунтованою. Оцінка макро-
та мезоположення є основою аналізу конкурентних позицій країни, вибору
певної ринкової стратегії, наслідком якої є визначення пріоритетів на
міжнародному ринку туристичних послуг за видовими та регіональними
сегментами, пошук партнерів та встановлення з ними двосторонніх та
багатосторонніх контактів на підставі укладання відповідних угод.
Складовою такого аналізу є дослідження туристичного ринку
країни-партнера. Вивчення туристичного ринку країни-партнера провадиться
з метою інтенсифікації двосторонніх відносин в галузі туризму. Методика
включає:
1) оцінку внутрішнього та зовнішнього середовища ринкової діяльності
країни-партнера, яка полягає у визначенні стану розвитку економіки та
чинників, що впливають на розвиток двосторонніх відносин;
2) оцінку туристсько-рекреаційних ресурсів та стану розвитку індустрії
туризму країни-партнера, що визначає її сучасні можливості та
перспективи участі в світовому та регіональному туристичному процесі;
3) оцінку інтенсивності туристичного процесу між країнами. Результатом
такої оцінки є визначення сучасного стану двосторонніх відносин в сфері
туризму, ступеня освоєння суб’єкта ми національного ринку пропозиції
туристичних послуг країни-партнера, визначення місця досліджуваної
країни на туристичному ринку країни-партнера. Завершальним етапом
вивчення туристичного ринку країни-партнера є розробка програми з
інтенсифікації двосторонніх зв’язків (Додаток І).
Виконання країною певних функцій в світовому туристичному процесі
залежить від рівня розвитку національної індустрії туризму, яка здатна
задовольнити як потреби національного, так і зарубіжного туриста завдяки
створенню конкурентоздатного туристичного продукту. Створення такого
турпродукту повинно базуватися не тільки на абсолютних цінностях,
оскільки Далеко не всі країни мають унікальні ресурси, а сусідні країни
здебільшого мають тотожні ресурсні можливості, в той же час
найінтенсивніший туристичний обмін спостерігається саме між сусідніми
країнами, а спиратися на соціально-економічний і соціокультурний
потенціал країни, здатний створити потужну індустрію туризму. Тобто,
саме внутрішнє середовище економічної діяльності індустрії туризму
забезпечує її конкурентні позиції на світовому та макрорегіональному
туристичних ринках. Тому в методиці дослідження національного ринку
туристичних послуг так багато уваги приділяється оцінці середовища
ринкової діяльності, бо визначення чинників і міри їх впливу дозволяє
створити динамічні факторні моделі прогнозування ринкової ситуації та
кон’юнктури на ринках вищого рівня, що робить дослідження об’єктивним і
конструктивним.
Методика дослідження внутрішнього ринку туристичних послуг ґрунтується
на сполученні методів галузевого та територіального аналізу і має за
мету визначення національної туристичної політики. Ця методика має
конструктивне спрямування, основана на можливостях національного ринку і
включає такі основні етапи:
оцінку умов та чинників функціонування національного ринку туристичних
послуг;
комплексний аналіз рівня розвитку національного ринку;
Загальна схема дослідження виглядає таким чином: на першому етапі
добираються чинники, визначаються їх факторні групи, факторні ознаки та
параметри як кількісні так і якісні; на другому етапі чинники
розподіляються на ті, що впливають переважно на розвиток внутрішнього
ринку і ті, що впливають на зовнішньоекономічну діяльність; на третьому
етапі зазначені чинники, розподілені за параметризованими факторними
ознаками, розподіляються відповідно до характеру впливу на стимулюючі,
стабілізуючі та лімітуючі (мал. 2.5).
&
&
оцільніше використовувати відносні локалізаційні показники, що
характеризують стан розвитку мережі (кількість підприємств сфери
гостинності в розрахунку на населений пункт, сумарна потужність
підприємств розміщення в розрахунку на 1000 чол. населення або на 1000
туристів). Визначення територіального рівня розвитку може провадитись
методом середньостатистичних оцінок чи нормативним методом. Обидва
методи передбачають співставлення відносного показника рівня
забезпеченості населення виробничими потужностями підприємств
гостинності (кількість місць на підприємствах гостинності даної
території в розрахунку на 1000 чол. населення) з аналогічним показником,
який є нормативним чи середньостатистичним для даної країни.
Застосування кожного з цих методів має як свої переваги, так і вади.
Оцінка рівня обслуговування за діючими нормативами фактично обмежує
дослідження планувальною сферою, а середньостатистичний рівень почасти
відтворює можливості території з задоволення потреб населення в послугах
даної галузі, що не завжди відповідає дійсному рівню цих потреб. Але
незважаючи на певні недоліки, методика визначення рівня обслуговування
населення послугами підприємств індустрії туризму дозволяє не тільки
визначити загальний рівень та його динаміку, а й територіальну
диференціацію в рівні розвитку індустрії туризму та в рівні споживання
туристичних послуг-Аналогічна методика може бути застосована й для
визначення територіальної диференціації інтенсивності туристичної
діяльності через відповідні показники, які характеризують діяльність
туристичних фірм. Визначення рівня розвитку кожної складової індустрії
туризму та її територіальної диференціації передує інтегральній оцінці
рівня розвитку індустрії туризму та її територіальної диференціації в
країні. Для цього може бути використаний метод бальної оцінки, сутність
якого полягає в тому, що показникам, які характеризують рівень розвитку
та територіальної диференціації кожного з компонентів індустрії туризму,
задається певна кількість балів відповідно до рівня розвитку і сума
балів виступає таким інтегральним показником. Структурно-галузевий та
структурно-територіальний аналіз обов’язково доповнюються показниками
динаміки розвитку відповідних складових туристичного процесу. Для
аналізу динамічних процесів доцільно використовувати систему
економіко-статистичних показників, які не тільки дають змогу визначити
середні показники приросту, а й дозволяють встановити механізм коливань.
З цією метою можуть бути застосовані варіаційні показники. Так, показник
варіаційного розмаху (різниця між максимальним і мінімальним значенням
аналітичного показника на даній території) дозволяє встановити міру
поляризації досліджуваного явища як в просторі, так і в часі, а значення
коефіцієнта середньогрупових рівнів – встановити причину розвитку цього
процесу (зближення чи подальшої поляризації) та його тенденції: за
рахунок чого відбувається визначений процес – чи за рахунок зниження
темпів росту в групі зі значеннями показника нижче середнього по країні,
чи за рахунок випереджаючих темпів зростання значень сукупності
показників, що аналізуються, в групі зі значеннями вище за
середньостатистичні. Найбільш показовим в міжрегіональному аналізі є
застосування коефіцієнта варіації, який дозволяє кількісно описати
сукупність відмін між областями чи іншими одиницями територіального
аналізу незалежно від одиниць виміру аналітичних показників, а в
структурно-галузевому аналізі цей коефіцієнт дозволяє за динамікою
значень визначити тенденції реструктуризації як в туристичній галузі,
так і в індустрії туризму в цілому. Картографічний метод синтезує та
унаочнює подану інформацію, дозволяє її впорядкувати за певними
принципами, провести класифікацію та типологію за критеріями
комплексності розвитку, рівнем сформованості індустрії туризму, її
співвідношенням з рівнем споживання туристичних послуг, з поширенням
туристсько-рекреаційних ресурсів. Основний метод на даному етапі аналізу
– районування. Районування – виділення та делімітація ареалів, що
характеризуються певною єдністю досліджуваного явища. Таким чином, ми
маємо для подальшого аналізу і оцінки: а) туристсько-рекреаційне
районування території, що характеризує поширення ресурсного потенціалу
та ступінь його використання в туризмі; б) районування за рівнем
споживання; в) районування за рівнем розвитку індустрії туризму.
Територіальний аналіз отриманої інформації дозволяє виявити диспропорції
між розвитком туризму та його ресурсною базою, а галузевий аналіз –
встановити галузеві диспропорції між складовими індустрії туризму та між
їх розвитком та структурою споживання населенням відповідних послуг.
Таким чином, синтетичний аналіз отриманої інформації дає підстави для
визначення комплексності та пропорційності в розвитку ринку туристичних
послуг. Результатом комплексного аналізу національного туристичного
ринку є визначення рівня задоволення попиту населення в послугах
туризму, виявлення видових та територіальних диспропорцій між
попитом/пропозицією та визначення їх причин. Подальший комплексний
аналіз ринку передбачає оцінку його ємності. Це поняття широко
використовується в літературі з маркетингу туристичного ринку, але
трактується по-різному 1; 2]: від визначення загальних потреб в
туристичних послугах до обсягу реалізованих послуг. Ми пропонуємо
розглядати ємність ринку як найбільш узагальнену характеристику-Ємність
ринку є величиною, що характеризує максимально можливу спроможність
споживання турпродукції за даних ринкових умов. Таким чином, ємність
ринку відображає не тільки рівень споживання турпродукції, а й рівень
незадоволеного попиту. Ця величина може бути структурована за окремими
видовими та територіальними ринками. Ємність ринку відтворює також
умови, з одного боку, споживання – через визначення впливу чинників
формування попиту та споживання, з іншого, – діяльності суб’єктів
туристичного ринку через вплив умов реалізації турпродукту. Таким чином,
визначення рівня споживання туристичних послуг обов’язково повинно
корегуватися факторним аналізом умов створення та споживання турпродукту
з метою визначення потенційної ємності ринка (як національного загалом,
так і окремих видових та місцевих ринків). Саме співвідношення
потенційної ємності та реального рівня споживання найяскравіше
характеризує стан внутрішнього туристичного ринку.
Таким чином, комплексний аналіз національного туристичного ринку
дозволяє:
а) визначити обсяг, структуру, видову та територіальну диференціацію
попиту;
б) визначити обсяг, структуру, галузеву та територіальну диференціацію
пропозиції;
в) визначити рівень розвитку індустрії туризму та рівень задоволення
потреб населення в послугах туризму;
г) оцінити співвідношення попиту та пропозиції на ринках внутрішнього та
міжнародного туризму, видових (ринках різних видів та форм туризму,
класів обслуговування, ринку послуг гостинності, транспорту,
екскурсійних та дозвіллєвих) та територіальних субринках (місцевих
ринках різного масштабу тощо);
д) виявити наявні диспропорції.
Туристична політика є системою, в межах якої сполучаються інтереси
комерційних підприємств, некомерційнихустанов та держави, спрямовані на
задоволення потреб населення 8 послугах туризму, на реалізацію
економічних, політичних, соціокультурних та екологічних, просвітницьких
та інших Функцій туризму.
При цьому діяльність комерційних підприємств – суб’єктів ринку
спрямована на реалізацію турпродукту і отримання прибутку, діяльність
некомерційних суб’єктів ринку надає перевагу реалізації соціокультурних
цілей, а державна політика узгоджує інтереси суб’єктів ринкової
діяльності і держави як в економічній, так і в соціальній сферах і
полягає в стимулюванні ринкових процесів, розвиткові індустрії туризму
задля виконання як внутрішніх, так і міжнародних функцій на туристичному
ринку.
Державне регулювання туристичної сфери має за мету таку організацію
туристичної діяльності, яка 6 сприяла: – зростанню національного
прибутку за рахунок туризму і розвитокові національної індустрії
туризму; – розширенню сфери туристичної діяльності задля
урізноманітнення турпродукту, в тому числі шляхом залучення нових
ресурсів і територій при одночасній спрямованості на стійкий розвиток
національного туризму; – задоволенню потреб населення в послугах туризму
в необхідній кількості, обсязі та якості і т.д. Тобто, мета державної
туристичної політики полягає в сполученні державних та бізнесових
інтересів в задоволенні туристичних потреб населення і спрямована на
розвиток ринку туристичних послуг.
Діяльність суб’єктів ринку регулюється дією HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Zakon/pro_turyzm.htm” Закону про
туризм , законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують
порядок реєстрації суб’єктів туристичного ринку, проведення сертифікації
їх послуг, визначають систему податків, характер зовнішньоекономічної
діяльності тощо.
Проведення туристичної політики передбачає прогнозування розвитку
туризму та планування туристичної діяльності, тобто розробку комплексних
програм розвитку індустрії туризму. Основою таких програм саме є аналіз
стану національного ринку туристичних послуг, визначення
комплексно-пропорційного характеру його діяльності і відповідних
пріоритетів в розвитку окремих складових. Ці плани передбачають розвиток
матеріально-технічної бази туризму, удосконалення організації
туристичної діяльності, фінансове та юридичне забезпечення і мають за
мету поліпшення якості обслуговування і посилення конкурентних позицій
на макрорегіональному та світовому туристичних ринках.
При прогнозуванні найдоцільніше використовувати факторні моделі, які
дозволяють визначити ефективність діяльності об’єктів індустрії туризму
залежно від зміни чинників внутрішнього та зовнішнього ринкового
середовища, чинників попиту та споживацької поведінки, кон’юнктури
ринку. Факторні моделі передбачають прогнозування попиту, а доповнені
обсягами виробничої діяльності та трудоресурсною складовою, дозволять
відтворити взаємозв’язок витрат різних видів матеріальних і трудових
ресурсів з результатами діяльності відповідних галузей індустрії
туризму. Зазначені економіко-математичні моделі здатні відтворити рівень
потреб в туристичних послугах залежно від регіональних особливостей,
тобто визначити потенційну ємність певного місцевого ринку. Динамічна
ринкова ситуація потребує використання регіонально-динамічної процедури
реалізації таких моделей, яка полягає в одночасному урахуванні
територіальної диференціації показників факторних моделей та тенденцій
їх змін в часі, тобто має просторово-часовий характер.
Прогнозування й планування туристичної діяльності можна вести в трьох
напрямках:
1) дослідження попиту як відображення суспільної потреби в змістовному
проведенні дозвілля, яке включає вивчення ринків відповідно до видів,
форм, класів обслуговування та інших вимог до турпродукту різних
сегментів споживчого ринку, виділених за геодемографічними,
соціопсихологічними, економічними ознаками;
2) дослідження пропозиції як відображення реальних умов країни з
розвитку індустрії туризму, яке включає аналіз ефективності використання
наявних, виявлення та залучення нових туристичних ресурсів; оцінку
ефективності існуючої пропозиції турпродукту, його повноти та якості
відповідно до існуючого попиту та його ймовірних змін;
3) оптимізація співвідношення попиту та пропозиції на ринку туристичних
послуг як наслідок моніторингу за станом ринку та проведення туристичної
політики, націленої на зменшення сезонних та територіальних диспропорцій
між попитом та пропозицією, удосконалення збутової системи та
рекламно-інформаційної діяльності як чинників стимулювання
попиту/пропозиції.
Таким чином, туристична політика є практикою впровадження науково
обґрунтованої концепції розвитку туризму в країні, що має за мету таку
розбудову індустрії туризму, яка б за своїми кількісними та якісними
параметрами дозволяла задовольняти потреби внутрішнього ринку і
виступати з власним конкурентоспромможним турпродуктом на міжнародному
туристичному ринку.
Література
Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес:
Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. –
К.: Знання України, 2002. – 358 с.
Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской
деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.
Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое
знание, 2003. – 496 с.
Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. –
Минск: Новое знание, 2002. – 348 с.
Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. –
192 с.
Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и
статистика, 2003. – 224 с.
Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.:
Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. –
320 с.
Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство
СПб. университета, 1996. – 184 с.
Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998.
Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.:
Альтерпрес, 2002. – 436 с.
Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2001. – 320 с.
Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2002. – 352 с.
Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент:
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с.
Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в
туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.
Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны).
– М.: Экономика, 2000. – 207 с.
Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.:
ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN,
2001. – 204 c.
www.world-tourism.org/ruso/ – російська версія сторінки Всесвітньої
туристичної організації (ВТО).
20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
