Реферат на тему
Визначні музеї України
Чернігівщина – край літописних сіверян – посідає почесне місце серед
поліських областей за багатством музейно-туристичної спадщини. Цей край
у всі часи був потужним осередком українського культурогенезу. Тож нині
понад 50 пам’яток й ансамблів Сіверщини включено у національну мережу
туристичних маршрутів, що знайомлять з давньоруською, козацькою й
мистецькою спадщиною України.
Серед державних музеїв та історичних заповідників Чернігівської області
назвемо найвідоміші: Національний архітектурно-історичний заповідник
“Чернігів стародавній”, Чернігівський обласний історичний музей імені В.
Тарнавського, Чернігівський військово-історичний музей, Чернігівський
музей народного декоративного мистецтва, Чернігівський обласний художній
музей, Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського,
Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник “Слово о полку
Ігоревім”, Батуринський державний історико-культурний заповідник
“Гетьманська столиця”, Державний історико-культурний заповідник
“Качанівка”, Вертіївський істо-рико-меморіальний музей М. Кирпоноса,
Кунашівський істо-рико-меморіальний музей М. Подвойського,
Світанківський музей українсько-чесько-словацької дружби, Ніжинський
краєзнавчий музей, музей “Поштова станція”, Ніжинський художній музей,
Остерський краєзнавчий музей, Сосницький краєзнавчий музей, Сосницький
літературно-меморіальний музей О. Довженка, Літературно-меморіальний
музей-заповідник М. Коцюбинського, Художньо-меморіальний музей “Садиба
народного художника України О. Саєнка”, Новгород-Сіверський краєзнавчий
музей, Ічнянський краєзнавчий музей, Меморіальний музей Д. М.
Ре-вуцького, Менський краєзнавчий музей, Семенівський краєзнавчий музей,
Прилуцький краєзнавчий музей, Бахмацький історичний музей, Корюківський
історичний музей, Короп-ський регіональний історико-архітектурний музей,
Козелець-кий музей історії ткацтва Чернігівщини тощо.
Чернігів – град легендарного сіверського князя Черна – був заснований ще
в VII-VIII ст. Його перші володарі поховані за прадавнім слов’янським
обрядом спалення у лодії при повному бойовому озброєнні й поховані в
курганах на Болдиних горах, включених у заповідну зону “Чернігова
стародавнього”. Розбудував місто князь Мстислав – брат-суперник Ярослава
Мудрого. За Мстислава Володимировича Чернігів був столицею всього
давньоруського лівобережжя від верхів’їв Оки і Волги до Тмутаракані й
Сурожа на Чорному морі й за багатством та торговими оборутками змагався
з Києвом.
Зараз у Чернігові знаходяться 5 з 25 архітектурних пам’ятників епохи
розквіту Київської Русі (XI-XII ст.), що збереглися на території
України. Найбільш відомим серед них є Спасо-Пре-ображенський собор з
автентичним фресковим розписом XI ст.
У центрі заповідника “Чернігів стародавній” на стародавньому Валу
(земляні укріплення давньоруського городища й князівського
замку-дитипця) у респектабельній губенаторській будівлі початку XIX ст.
знаходиться обласний історичний музей імені В. В. Тарнавського. Це один
з найстаріших і найбагатших музеїв України, створений у 1896 р.
Засновником музею є відомий громадський діяч, колекціонер і меценат В.
В. Тарнавський, який усе своє життя розшукував, рятував від нищення й
збирав українські старожитності, предмети козацького побуту,
археологічну колекцію. Усі ці скарби він у 1896 р. передав у дар рідному
місту.
Зараз у фондах Чернігівського історичного музею нараховується понад 150
тис. експонатів, серед яких найціннішими є творіння українського
золотарства XVII-XVIII ст., стародруки та археологічні колекції.
Окремим відділом Історичного музею є Музей народного деко
ративно-прикладного мистецтва Чернігівщини, який прославився найбільшою
в Україні колекцією вишиваних рушників.
Чернігівський художній музей має унікальну збірку творів українського
мистецтва XVII-XVIII ст., а також полотна західноєвропейських і
російських майстрів пензля.
Державний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” створено
14 червня 1993 р. в історичному центрі Батурина, який у 1669-1708 pp.
був столицею Гетьманщини та його околиць, із включенням місцевого
історико-краєзнавчого музею, який міститься в будинку козацького
Генерального судді В. Кочубея початку XVIII ст.
У Батурині знаходилася резиденція гетьманів Д. Многогрішного, І.
Самойловича та І. Мазепи. Саме з Батурина під урочисті марші виступило
козацьке військо І. Мазепи на з’єднання з частинами шведської армії
короля Карла XII. За підтримку українських державоборчих змагань,
очолених гетьманом Іваном Мазепою, Батурин за наказом Петра І у 1708 р.
було взято приступом й сплюндровано російською армією О. Меншикова. Така
нелюдсько-кривава розправа над усіма мешканцями багатолюдної
гетьманської столиці посіяла в душі сум’яття й стримала широкі верстви
козацтва від збройної підтримки повстання І. Мазепи проти російської
деспотії.
Зусиллями останнього гетьмана України Кирила Розумовсько-го Батурин було
відроджено з руїни. Упродовж 1750-1764 pp. він знову виконував функції
гетьманської столиці. Але в 1764 р. указом російської імператриці
Катерини II Гетьманщину було остаточно скасовано, а Батурин “подаровано”
в приватне родове володіння графу К. Розумовському.
У славному Батурині понад широкоплесою р. Сейм збереглися собор Покрови
Пресвятої Богородиці – заступниці українського козацтва, збудований у
1789 р. у стилі пізнього козацького бароко, палац останнього гетьмана
України К. Розумовського, збудований упродовж 1799-1803 pp. за проектом
італійського архітектора А. Рінальді у стилі класицизму, та гетьманська
Воскресенська церква-усипальниця (1803 p.). Експозиція Батуринського
історико-краєзнавчого музею знайомить із славними й драматичними подіями
історії Гетьманщини та її останньої столиці, долями видатних козацьких
чільників, предметами матеріальної культури козацької доби.
Новгород Сіверський історико культурний музей-заповідник “Слово о полку
Ігоревім” займає історичний центр міста над Десною – літописної столиці
Новгород-Сіверського князівства (з 1097 р.) – уділу князів династії
Ольговичів і Давидовичів, одного з найдавніших міст краю (перша згадка
датована 1078 p.). Назва музею-заповідника пов’язана з трагічним походом
сі-верського князя Ігоря Святославовича (1180-1198 pp.) на половців,
оспіваному в “Слові о полку Ігоревім” – шедеврі давньоукраїнської
творчості світового значення.
З подіями походу князя Ігоря знайомить експозиція музею “Слово о полку
Ігоревім”, археологічні знахідки епохи Київської Русі, документи та
наукові дослідження пам’ятки давньоукраїнської писемності. Окремий
відділ музею присвячений козацьким сторінкам історії краю, зокрема
обставинам героїчної смерті славетного козацького полковника Івана
Богуна у битві з поляками під стінами міста в 1664 р.
Архітектурним осередком заповідника є Спасо-Преобра-женський монастир,
заснований у давньоруську добу (XII ст.) (рис. 8.18). До складу ансамблю
монастиря входять Спасо-Преображенський собор, збудований у 1785-1787
pp. за проектом Дж. Кваренги, церква Святих Апостолів Петра і Павла
(XVII ст.), церква Св. Іллі (1787 р.) та бурса (1657-1667 pp.).
Місто Сосниця – батьківщина українського кінорежисера й письменника
Олександра Довженка – лежить на півдорозі між Черніговом і
Новгородом-Сіверським і тому включена у більшість туристичних маршрутів
краєм. У Сосниці в батьківській садибі з 1960 р. відкрито
Літературно-меморіальний музей О.Довженка. Його експозиція знайомить з
дитячими й юнацькими роками мислителя, його листами і рукописами,
нагородами, фото й унікальними особистими речами.
Другим туристичним центром Чернігівщини за популярністю справедливо
вважається Ніжин, в якому налічується понад 80 історико-архітектурних
пам’яток археології, історії, монументального мистецтва, містобудування,
архітектури та культури. Одних лише культових споруд у місті було 36, у
тому числі два монастирі. Серед збережених: п’ятиглавий собор Св.
Миколая, побудований у 1668 р. в стилі козацького бароко,
Благовіщенський собор (1716 р.) Благовіщенського монастиря, церква
АрхістратигаМихаїла(1731 p.), церква Святої Трійці (1733 p.), церква Св.
Іоанна Богослова (1752 р.), Хрестовоздвиженська церква (1754 р.),
Спасо-Преображенська церква (1757 р.), церква Покрови Пресвятої
Богородиці (1765 р.), Введенеька церква (1775 р.) колишнього
Введенського жіночого монастиря, церква Всіх Святих (1785 p.), церква
Св. Василія (кінець XVIII ст.), Возне-сенська церква (1824 р.).
Серед музеїв Ніжина визнаною популярністю серед туристів користуються
краєзнавчий музей, картинна галерея, музей М. В. Гоголя, музей “Поштова
станція”, музей древньої і рідкісної книги, будівля однієї з перших
аптек на лівобережній Україні фармацевта М. Лігди.
Ніжинський краєзнавчий музей знаходиться в купецькій садибі XIX ст.,
його фонди налічують ЗО тис. експонатів, експозиція розміщена в п’яти
залах. Представлені предмети від найдавніших часів (кам’яні знаряддя
праці, фрагменти ліпної кераміки давніх слов’ян) до сьогодення. Особливу
цінність мають колекції нумізматична, філателістична, орденів і медалей,
українських вишиваних рушників XIX-XX ст., предмети козацької доби.
Відділ природи Ніжинського краєзнавчого музею має багаті геологічну й
біотичну колекції. Неабияке зацікавлення викликають скам’янілості
морських тварин крейдового періоду (віком понад 70 млн років), зокрема
зуб з пащі морського хижака-ди-нозавра (вагою 8 кг), кістки мамонта
(віком 12 млн років) тощо, а також колекція опудал сучасних тварин
Чернігівського полісся.
Музей “Поштова станція” відкритий у приміщенні найдавнішої та єдиної, що
збереглася в Україні, поштової станції XVII ст. Його експозиція
розповідає про розвиток поштової справи у періоди Київської Русі,
Литовсько-Руської держави, Держави Війська Запорізького, Гетьманщини,
УНР, знайомить з унікальними документами, пам’ятками історії й
археології.
Київщина – винятковий історико-етнокультурний терен формування
українського етносу й української державності. Цей край показав світові
дивовижні пам’ятки Трипільської культури з найдавнішими в Європі
протомістами IV-НІ тис. до н. е., пам’ятки чорноліської культури
праслов’ян XII-VII ст. до н. е., укріплені твердині скіфів-орачів
VI-Піст, до н. е., поселення зарубинецької культури ранніх слов’ян II
ст. до н. є. – II ст. н. е., численні селища, грандіозну систему Змієвих
валів й багаті скарби військової здобичі Антського царства III-V ст.,
городища полян і уличів VI-IX ст. та пам’ятки давньоруської спадщини
X-XIII ст. й козацької доби XV-XVIII ст.
Цю багату історико-етнокультурну спадщину краю репрезентують численні
історико-краєзнавчі музеї області: Білоцерківський, Березанський,
Богуславський, Бориспільський, Броварський, Боярський, Кагарлицький,
Фастівський, Яготин-ський, музеї-садиби К. Стеценко у с Веприк і І.
Козловського у Мар’янівці, а також Державний музей-заповідник “Битва за
Київ у 1943 р.” у Нових Петрівцях, Музей героїв Букринського плацдарму в
Балико-Щучинці.
А справжньою туристичною славою Київщина завдячує Національному
історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”, що включає в себе
Переяславський музей народної архітектури та побуту, Обласному
археологічному музею в Трипіллі і Музею трипільської культури в Халеп’ї
Обухівського району та Державному історико-культурному заповіднику в
Вишгороді.
Історико-етнографічний заповідник “Переяслав” розташований в історичному
центрі Переяслава-Хмельницького (до 1943 р. – Переяслав). Ця князівська
столиця на берегах річок Трубежа й Альта вперше згадується ще в договорі
Київської Русі з Візантійською імперією в 907 р. як одне з трьох
найбільших міст Русі. Місто розбудував князь Володимир Мономах,
відродилося воно й після монголо-татарського погрому в 1242 р. А за
козацької доби Переяслав прославила Переяславська Рада 1654 p., яка
ствердила широку автономію Держави Війська Запорізького у складі
політичного союзу з Московією.
До складу історико-культурного заповідника “Переяслав” включено такі
музеї: історичний, народної архітектури і побуту, космонавтики,
меморіальні музеї Григорія Сковороди і ПІо-лом-Алейхема, будинок, в
якому кілька років мешкав Тарас Шевченко, діорама “Штурм Дніпра в районі
Переяслав-Хмель-ницького”, масштабне полотно М. Дерегуса “Переяславська
Рада” тощо.
Переяславський музей народної архітектури і побуту – перший серед
українських скансенів, предтеча музею у Пирогово й Шевченківського гаю у
Львові. У ньому зібрані селянські хати з різних реґіонів України, кузні,
колекція вітряків XVIII ст., традиційні предмети побуту й
народно-ужиткового мистецтва українців тощо.
Заповідна зона Переяслава охоплює такі пам’ятки, як земляні
вали-укріплення давньоруського Дитинця (князівського замку) на мисі при
впадінні Альти в Трубеж, що мають висоту 17-18 м й ширину при основі 18
м; ансамбль Вознесенського козацького монастиря XVII-XVIII ст. на чолі з
величним Воз-несенським собором, 1695-1700 рр., збудованим у стилі
козацького бароко на кошти гетьмана І. Мазепи; церкву Архістратига
Михаїла 1646-1666 pp. (інтер’єр храму розписано художниками Київської
школи малярства XVIII-XIX ст.) з дзвіницею 1745 р. та церкву Святих
Бориса й Гліба у стилі пізнього класицизму (1839 p.).
Музей Трипільської культури V-III тис. до н. є. (Обласний археологічний
музей) розташований у Трипіллі, в якому археологом Вікентієм Хвойкою в
кінці XIX ст. було відкрито світові перше поселення найдавнішої
землеробської культури України.
Село Трипілля лежить на правому березі Дніпра в долині Красної. Назва
села пов’язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини,
три поля, розмежовані річками Стуг-ною, Красною та Бобрицею. Саме в
долині Бобриці у 1901 р. В. Хвойка розкопав одне з трьох поселень
трипільської доби. Інші археологічні пам’ятки села змістовно
підкріплюють наукову тезу істориків-автохтоністів про неперервність
етногенезу й історико-етнокультурного розвитку українського народу ще з
доби міді-бронзи. Адже на території Трипілля збереглися укріплене
городище ранньослов’янської зарубинецької культури “Дівич-Гора” (III ст.
до н. є. – II ст. н. є.) та давньоруське городище-фортеця Треполь,
збудоване за наказом Ярослава Мудрого близько 1032 р. й вперше у
літописі згадане у 1093 р.
Обласний археологічний музей Трипільської культури V-III тис. до н. є.
розташований на території давнього городища Треполя. Тут експонуються
зразки розписної ритуальної й побутової кераміки, сакральні статуетки
Великої Богині-Матері трипільців (рис. 8.19, рис. 8.20), кам’яні
зернотерки, реставроване лляне вбрання, глиняні прикраси, земляна піч
для обпалювання глиняних горщиків і статуеток тощо. Три збільшені
скульптури Богині-Матері трипільців висотою 1,5 м встановлені на даху
музею, а ритуальна біноклевидна посудина є анімаційною окрасою його
інтер’єру.
Нині зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами
товариства реалізується проект з відкриття на околиці Ржищева на
високому правому березі Дніпра скансена – міста-музею трипільців
Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних
одно-двоповерхових будинків IV тис. до н. є. з традиційною ужитковою й
сакральною керамікою, печами тощо.
Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень
(трипільської культури, епохи бронзи, селища слов’ян черняхівської
культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені
ремесла, знаряддя праці, помешкання, традиції та побут минулих поколінь.
Тут туристів знайомитимуть зі зразками давнього одягу, прикрас, зачісок
і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу
відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з
бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити
міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100
місць.
Анімаційну складову скансена першої землеробської культури над Дніпром
забезпечуватимуть ентузіасти – шанувальники давньоукраїнської релігії.
Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення 6 га
землі для створення “Трипільського містечка”.
Історично-анімаційний комплекс “Трипільське містечко” має стати чільною
ланкою діючого археолого-туристичного маршруту “Трипільське намисто
Київщини (або Золотий вінок Київщини)”: Київ – Трипілля – Ржищів – Канів
– Переяслав-Хмельницький – Київ.
Багатою музейною спадщиною володіє Яготин – гетьманська резиденція К.
Розумовського, що перейшла у спадок його онуці Варварі, одруженій з
князем Рєпніним-Волконським. На запрошення княжни Варвари в маєтку
Рєпніних подовгу гостювали Т. Шевченко, М. Гоголь й інші видатні діячі
української культури. Зараз у садибі князів Рєпніних відкрито Художній
музей диво-квітів Катерини Білокур – простої селянки без будь-якої
художньої освіти, яка стала найпрославленішою у світі народною
художницею України. Квіти К. Білокур нині прикрашають мистецькі колекції
відомих художніх музеїв у понад двадцяти країнах світу.
Найбільший скансен України – Національний музей народної архітектури та
побуту в Пирогово – вже був описаний вище, відомості про нього є також у
Додатку 3 посібника. Зараз цей скансен відзначається найбільшою
кількістю різноманітних анімаційних заходів, фольклорно-етнографічних
фестивалів, святкувань та конкурсів-виставок. Скажімо, на базі п’яти
кузнь музею у серпні щорічно організовується День коваля, на який
з’їжджаються похизуватися своєю майстерністю кращі майстри ковальського
мистецтва з усіх куточків України. Для туристів у дні цього “малого”
фестивалю діють безкоштовні май-стер-класи з опанування азів ковальської
справи. У Пирогово на виставки-ярмарки традиційно збираються члени
Української спілки сільського зеленого туризму тощо.
При підготовці цього розділу ми обмежилися лише згадкою про унікальні
зібрання музеїв столиці України, оскільки дуже детальна характеристика
Києва, його музеїв і туристичних атракцій наведена в посібнику Є. В.
Пайкової [19]; натомість більше уваги зосередили на описі музеїв
Карпатського туристичного реґіону як таких, що експонують найбільш
унікальні й багаті колекції шедеврів української етнокультурної
спадщини.
Карпатський туристичний реґіон охоплює адміністративні області заходу
України, в межах яких простягаються масиви Українських Карпат. До складу
реґіону входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька й Закарпатська
області.
На території Львівської області представлена низка музеїв, серед яких
особливо слід виділити Державний історико-архітек-турний заповідник у
Жовкві, Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі”,
історико-краєзнавчий музей у Винниках, Стрийський краєзнавчий музей
“Верховина”.
V
X
X
рського істори-ко-етнографічного та Трускавецького
природничо-етнографічного музею.
Музей “Дрогобиччина” має три відділи: відділ природи, історії,
етнографії, відділ пам’яток дерев’яної архітектури, художній відділ.
Унікальним є відділ пам’яток дерев’яної архітектури. У найдавнішій
частині Дрогобича, де колись зосереджувалися соляні промисли, збереглися
дві видатні пам’ятки української дерев’яної архітектури Галицької школи.
Зліва, на пагорбі, височить споруда церкви Св. Юра (1657 p.). Цей храм у
розібраному вигляді перевезено з с Надієво Івано-Франківської області і
тут складено заново. А праворуч від нього – наметова будівля церкви
Воздвижения Чесного Хреста (кінця XV ст.). Храми мають високу
художньо-мистецьку цінність унікальних розписів інтер’єрів.
Церкви Св. Юра і Воздвижения Чесного Хреста в Дрогобичі – кращі твори
Галицької школи української дерев’яної архітектури.
Літературномеморіальний музей Івана Франка в Нагуєвичах відкритий в 1946
р. в рідному селі мислителя, у невеликому будиночку племінника
письменника – Миколи Захаровича Франка. У 1951 р. експозиція була
перенесена в більш просторе приміщення, де знаходиться і сьогодні. Музей
Івана Франка у Нагуєвичах є філіалом Літературно-меморіального музею у
Львові. У 1961 р. було побудовано нове приміщення музею, навпроти
колишньої садиби батьків письменника. Матеріали експозиції музею
розповідають про життя, діяльність і творчість мислителя – “титана думки
і праці”.
Художній музей Михайла Біласа в Трускавці відкрито 19 грудня 1992 р. Цей
перший в Україні прижиттєвий музей митця світової слави відкрито саме в
Трускавці, де автор живе сьогодні, і звідки його родовід.
Народний художник України М. Білас відомий нині як митець текстильної
пластики на всіх континентах. Його ім’я записане у понад 100 виданнях та
публікаціях різними мовами світу. Він творець чудових килимів, верет,
гобеленів, ліжників, а також вишиваних серветок, доріжок, подушок, автор
непере-вершених сюжетних панно та аплікацій, іграшок, декоративних
квітів.
“Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці й мудрості в руках, шоб
виткати таке диво, таку радість для людей, таку неповторність – хай буде
благословен Михайло Білас і всі, хто допомагає йому прийти до людей.
Трускавець, а з ним і ціла велика Україна, має видатного митця”, –
написав Іван Драч.
Музей Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ відкритий 11 жовтня 1998 р. У
залах музею експонувалися виставки ікон XVII-XX ст. (збірка музею
Унівської лаври), виставка Ірини Сеник (Борислав) – багаторічного
політв’язня, поетеси, вишивальниці, виставка “Патріарх Йосиф –
громадянин, патріот, Ісповідник Віри” та ін.
Надзвичайно багатий музеями Івано-Франківський край. Серед всесвітньо
прославлених музеїв області слід згадати такі:
Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей. Утворений у 1940 р. на
базі давніх Покутського і Жаб’ївського краєзнавчих музеїв та приватних
колекцій. 31959 р. музей знаходиться в історичній будівлі міської
ратуші. Експозиція музею тематично розподілена на три відділи: природи,
історії, народного мистецтва. Відділ природи знайомить з біотичним
різноманіттям Українських Карпат. Окрасою відділу історії є колекція
археологічних пам’яток доби Київської Русі й Галицько-Волинської
держави. Унікальними є знахідки з розкопок княжого стольного граду
Галича (нині села Крилос) – одного з найбагатших міст Європи в XI-XIII
ст. У відділі народного мистецтва експонуються речі народного побуту,
народний одяг, витвори декоративно-прикладного мистецтва (художньої
обробки дерева, шкіри, металу, ткацтва, кераміка, вишивка тощо), зібрані
з Галицького Подністров’я, Покуття і Гуцульщини. Загальнонаціональну
цінність мають ікони та ювелірні вироби XII-XIII ст., ікони XVI-XIX ст.,
церковна скульптура, стародруки, колекції зброї та нумізматики.
Івано-Франківський художній музей. Знаходиться у ренесансній споруді
Колегіального костелу XVII ст. Цей музей є справжньою скарбницею
образотворчого і народного мистецтва краю. Його колекція нараховує понад
15 тис. експонатів. Музей знайомить з унікальними пам’ятками галицького
іконопису й барокової скульптури, творчістю класиків українського
малярства: К. Устияновича, І. Труша, Я. Пстрака, Ю. Паньке-вича, О.
Новаківського, О. Сорохтея, О. Кульчицької та ін., а також творами
зарубіжних майстрів XVIII –
першої половини XX ст.
Художній музей має два регіональні відділи: Музей-пам’ятку дерев’яної
архітектури та живопису XVI-XVIII ст. у Рогатині та
Художньо-меморіальний музей В. Касіяна у Снятині.
Є в Івано-Франківську й І сторико-меморіальний музей Олекси Довбуша
(рис. 8.21). Його архівні матеріали знайомлять відвідувачів з
легендарною постаттю ватажка національно-визвольного руху карпатських
опришків Олекси Довбуша. Крім того, у музеї розгорнуто експозиції:
“Національно-визвольне повстання українських селян під проводом Івана
Мухи (XVI ст.)” та “Богдан Хмельницький і Галичина”.
Діє в обласному центрі Музей визвольних змагань Прикар патсъкого краю. У
ньому представлені речі та документи, що охоплюють період від XI до XX
ст. й висвітлюють події багатовікової визвольної боротьби українців
Карпат і Прикарпаття за незалежність України від чужоземних
поневолювачів. Левова частка експозиції музею представлена документами,
що знайомлять з жахливими фактами розгулу сталінського терору й етноциду
на Прикарпатті (меморіал “Дем’янів Лаз”), із славетними й драматичними
сторінками боротьби Легіону українських Січових Стрільців, бійців УНР,
ЗУНР, борців ОУН і УПА за незалежність держави у XX ст.
Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського у
Коломиї – це один з найбільших і най-прославленіших етнографічних музеїв
не лише України, а й Європи й цілого світу. Музей розміщено в історичній
будівлі Українського Дому, збудованого у 1880 р. Колекція цього музею
налічує близько ЗО тис. оригінальних експонатів – пам’яток матеріальної
культури автохтонів Гуцульщини і Покуття від доби Трипілля до
сьогодення. Це дає змогу відвідувачам музею простежити культурну
неперервність етнічного розвитку на землях Українських Карпат і
Прикарпаття впродовж п’яти останніх тисячоліть і на власні очі
переконатися у феноменальній сталості художньо-мистецьких традицій
мешканців цього самобутнього терену.
Музей має 18 експозиційних залів, побудованих за
хронологічно-етнографічним принципом. Окрасою експозиції виступають
художні вироби майстрів Гуцульщини з металу та рогу, виготовлені
різноманітною технікою: гравіруванням, інкрустацією, гарячим й холодним
куванням, плетінням й жируванням. Гуцульська кузнь (наборні пояси,
наприклад) чітко відповідає художнім прототипам епохи Хорватського союзу
племен й Київської Русі. Чільне місце в експозиції також посідають
гуцульські й покутські писанки. Єдиною у своєму роді є музейна колекція
гуцульських сирних іграшок-оберегів з виразною
давньослов’янсько-язичницькою символікою.
А найоригінальнішим музеєм України, по праву, визнано Коломийський музей
“Писанка” (рис. 8.22). Він знаходиться в оригінальній будівлі у формі
велетенської писанки (висота – 13 м). Саме на Гуцульщині й Покутті
українське писанкарство сягнуло найвищого мистецького рівня й глибини
філософського світовідображення. Тож експозиція музею “Писанка”
знайомить з багатотисячолітньою історією писанкарства, з різноманітними
техніками її розпису та розмаїттям орнаментальних мотивів української
писанки.
Ще один музей Івано-Франківщини, що одразу після свого заснування
переріс у відомий центр освітньо-краєзнавчого паломництва мешканців
заходу України, – це Історико меморіальний музей Степана Бандери на його
“малій батьківщині” в с Старий Угринів Калуського району. Експозиція
цього музею знайомить з життям і громадсько-політичною діяльністю
найвідомішого провідника Організації Українських Націоналістів – Степана
Бандери, ім’я якого на багато десятиліть стало знаковим для всіх
українських борців за незалежність рідної землі у XX ст.
Серед “малих” краєзнавчих музеїв Івано-Франківщини назвемо ще музеї
“Бойківщина” і “Берегиня”.
Експозиція музею “Бойківщина”, розташованого у Долині, знайомить з
природою, історією, етнографією і культурою підкарпатської Бойківщини –
однієї з найсамобутніших етнографічних земель України. А експозиція
музею “Берегиня”, розташованого у Бурштині, знайомить з етнографією та
оригінальною народною культурою ще одного історико-географічно-го краю
заходу України – Опіллям.
Багатий на, без перебільшення, унікальні музейні зібрання Закарпатський
край. Серед найвідоміших музеїв “Срібної землі” назвемо:
Закарпатський краєзнавчий музей (Ужгород) працює з 1945 р. Зібрання
музею нараховують близько 110 тис. експонатів, які знайомлять з
самобутньою багатовіковою історією та культурою краю. У музеї діють такі
відділи: народного мистецтва (має унікальну колекцію народних музичних
інструментів), відділ духовної культури й історії релігії, відділ
природи, етнографічний (колекція з двох тисяч народних вишивок),
археологічний (найбільша в Україні колекція виробів доби бронзи,
нумізматична колекція, арсенал вогнепальної зброї XIV – початку XX ст.,
старовинні манускрипти тощо).
Закарпатський музей народної архітектури та побуту (Ужгород)
розташований поряд з краєзнавчим музеєм. Це колоритний скансен, що
представляє собою ансамбль зразків народної дерев’яної архітектури та
виробів народного ужиткового мистецтва населення краю. Тут налічується 7
садиб, 6 хат, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма, зрубані з
дерева. Фонд музею налічує понад 14 тис. експонатів.
Оригінальною є Хата-музей “Лемківська садиба”, розташована в межах
етнографічної Лемківщини у с Зарічево Пере-чинського району. Музей
розповідає про життя і побут лемків – найзахіднішої етнографічної групи
українського народу. Відведена під музей лемківська хата збудована в
1902 р. з букових колод. До комплексу забудови традиційної лемківської
садиби входять: житлова частина (хижа, сіни і комора) та господарські
прибудови (стодола, хлів і хлівець), що знаходяться під одним спільним
дахом. Саме такий тип забудови характерний для го-рян-лемків. У музеї
“Лемківська садиба” зібрані предмети побуту, які знайомлять з традиціями
лемківського способу життя і ґаздування.
Подібним міні-музеєм є Кузня-музей “Гамора”, розташована у Лисичево
Іршавського району. Діюча донині кузня “Гамора” – це унікальний
пам’ятник ковальського ремесла початку XIX ст. Оригінальність кузні
полягає в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під
час виготовлення залізних виробів використовується сила падаючої води з
Лиси-чанки. Для цього річку було перегороджено спеціальною греблею.
Водовідвідним каналом струмінь річкової води спрямовується на лопасті
коліс кузні, які приводять у рух ковальські молоти вагою до 125 кг.
Із ще одним традиційним закарпатським промислом знайомить Музей історії
солекопалень у Солотвино Тячівського району. Музей розташований поряд із
Солотвинськими солекопальнями (чи не найбільшими в Європі). Його
експозиція знайомить із способами видобування солі від доби бронзи до
наших днів, знаряддями праці шахтарів.
Вагомою науково-освітньою установою краю у 1990-ті pp. став Музей
екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах
Карпатського біосферного заповідника. Музей знаходиться у Рахові.
Експозиція музею складається з двох відділів: “Природа Карпат” та
“Природокористування в Українських Карпатах”.
У першому відділі гості біосферного заповідника мають можливість
ознайомитися з походженням Карпат, їх геологією, геоморфологією,
основними типами ландшафтів, рослинним і тваринним світом. Окрасою
відділу є дві діорами – “Карстова печера” та “Буковий ліс”. Перша
діорама у найменших деталях (із сталактитами й сталагмітами) відтворює
інтер’єр однієї з карстових печер Угольсько-Широколужанського масиву
Карпатського біосферного заповідника. А діорама “Буковий ліс”
репрезентує фрагмент незайманого букового пралісу на скелях
Угольсько-Широколужанського масиву, де деревам 300-500 років, при цьому
вони досягають велетенських розмірів.
Наступний відділ експозиції – “Природокористування в Українських
Карпатах” – знайомить з історією освоєння людиною Карпатських гір від
епохи палеоліту до сьогодення.
Доволі багата музеями Буковина – самобутній історико-етнографічний край
у південно-східній околиці Українських Карпат. Тут, передусім, варто
згадати головні музеї області:
Чернівецький краєзнавчий музей знаходиться у витонченій кам’яниці XIX
ст. Цей музей має давню історію. Першу спробу відкриття краєзнавчого
музею на Буковині було зроблено ще в 1863 р. У 1877 р. колекції цього
музею були передані Чернівецькому університету. І лише у 1893 р.
зусиллями видатного буковинського краєзнавця професора К. А. Ромшторфера
було відкрито Крайовий музей, що діяв до Першої світової війни. У 1935
р. Крайовий музей було об’єднано з Промисловим під назвою Музей Короля
Кароля II. А після приєднання Буковини до складу Української РСР у 1940
р. шляхом об’єднанння експозицій музею Короля Кароля II і Музею
церковного мистецтва було започатковано Обласний краєзнавчий музей.
Нині колекції Чернівецького краєзнавчого музею нараховують понад 82 тис.
експонатів, аналогів яким (з огляду на багатовікову ізоляцію Буковини
від решти території України) не існує. Це оригінальна нумізматична
колекція, що нараховує більше 3 тис. монет, збірка стародруків, колекція
холодної та вогнепальної зброї, археологічні знахідки з теренів Буковини
й Північної Бессарабії. Справжньою окрасою музею є багата колекція
буковинських ікон XVI-XVIII ст.
Чернівецький краєзнавчий музей має два міські філіали та два крайові
відділи, а саме: Чернівецький літературно-меморіальний музей Ю.
Федьковича, Чернівецький літературно-меморіальний музей О. Кобилянської,
Хотинський історичний музей та Кіцманський історичний музей.
Чернівецький обласний художній музей знаходиться в аристократичній
кам’яниці, збудованій у 1901 р. за проектом Г. Гесснера за взірцем
сецесійних віденських палаців. У інтер’єрах та зовнішньому обрамленні
цієї пам’ятки архітектури поєднано майолікове панно, художнє кування й
скульптуру, настельні барельєфи та мозаїчні підлоги й вітражі.
В експозиції художнього музею представлено роботи відомих буковинських
майстрів образотворчого мистецтва кінця XIX – першої половини XX ст.: Є.
Максимовича, М. Івасюка, Є. Ліпецького, Е. Бучевського, А. Кохановської
тощо. Також цей музей експонує колекції буковинських вишиваних сорочок і
писанок, народних килимів, буковинських мальованих “хатніх” образів.
Чернівецький музей народної архітектури та побуту – це другий за
величиною (після Шевченківського гаю у Львові) скансен Західної України,
що знаходиться на околиці Чернівців. Уперше ідею створення на Буковині
музею такого типу було висунуто ще в 1906 р. на засіданні наукового
товариства у Зальцбурзі (Австрія). Але сучасний музей постав щойно з
1977 р. Нині Чернівецький скансен – просторий архітектурно-ландшафтний
комплекс пам’яток народного будівництва Буковини й Північної Бессарабії
кінця XVIII – початку XX ст. Загалом, тут зосереджено 35 дерев’яних
будівель житлового, господарського й сакрального призначення. Серед них
є селянські садиби, кузня, корчма, сільська управа, церкви, дзвіниці.
Окрасою експозиції є стрункі млини-вітряки початку XIX ст.
Фонди музею налічують понад 8 тис. етнографічних експонатів (з них
більше 1,5 тис. виставлені в експозиції). Окрасою є колекції святкового
одягу мешканців Буковини й Бессарабії, налавників, обрядових вишиваних
рушників, барвистих килимів, гуцульських кожухів і яскраво декорованих
чересів, а також збірка різьблених, кованих й мальованих хатніх скринь.
Рекомендована література
1. Арсенич П. З історії музеїв Галичини // Наукові записки
Івано-Франківського краєзнавчого музею. – 1993. – Вип. 1.
2. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних
музеїв України. – К.: Наукова думка, 1974.
3. Гавдяк М. Із наших обласних музеїв // Наша Батьківщина. – 1938. – №
4.
4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. – К.: Українська
енциклопедія імені М. П. Бажана, 1993.
5. Грабовецький В. Народні музеї Львівщини. – Л.: Книжно-журнальне
видавництво, 1962.
6. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. –
Л.: Українські технології, 2004. – 168 с.
7. Данилюк А. Г., Рибак Б. Я. Музей народної архітектури та побуту у
Львові. – Л.: Каменяр, 1988.
8. Данилюк А. З глини, дерева і соломи. Пам’ятки народної архітектури
Західного Поділля. – Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2003. – 96 с
9. Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцулыцини: Етнографічний
нарис. – Л.: Логос, 2000. – 135 с
10. Данилюк А. Традиційна архітектура реґіонів України: Полісся:
Монографія. – Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 147 с
11. Дем’ян Г. Історико-етнографічна діяльність першого бойківського
музею // Архіви України. – 1970. – № 5.
12. Закон України “Про музеї і музейну справу” від 29.06.1995 р.
№249/95.
13. Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.
14. Козицъкий А. Українські краєзнавчі музеї Галичини в міжвоєнний
період // Вісник Львівського університету. – Серія історична. – 1999. –
Вип. 34. – С 467-477.
15. Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв УРСР) / За ред.
С. М. Чайковського. – К.: Вища школа, 1990.
16. Музеї Карпатського регіону. – Л.: Центр Європи, 2004. – 63 с
17. Музеї України: Довідник / Міністерство культури і мистецтв України.
– К.: Задруга, 1999. – 130 с.
18. Музейний фонд України // Урядовий кур’єр. – 1992. – 7 серпня.
19. Папкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посіб. – К., 2003.
20. Погорелова А. Музейна справа: орієнтири розвитку // Українська
культура. – 1996. – № 2. – С. 2-3.
21. Скрипник Г. Етнографічні музеї України. – К.: Наукова думка, 1989.
22. Скрипник Г. Українське етнографічне музейництво: становлення та
розвиток: Автореф. дис. …д-раістор. наук: НАНУ, Інститут мистецтва,
фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. – К., 1998. – 40 с
23. Теодорович А. Ю. Основні напрямки діяльності музеїв
істо-рико-краєзнавчого профілю // Трибуна. – 1999. – № 9-10.
24. Україна: Путівник / Підг. і упоряд. О. Зінкевич і В. Гула. – К.:
Смолоскип, 1993.
25. Филипчак І. Про музейництво і наші музеї // Життя і знання. – 1935.
– № 6.
26. Хведась А. О. Розвиток краєзнавчих музеїв в західній Україні в кінці
XIX – І пол. 40-х pp. XX століття. Джерела і література (на матеріалах
Волинської, Рівненської та Тернопільської областей): Автореф. дис.
…канд. істор. наук. – Дніпропетровськ, 1997. – 19 с.
27. Шмелев В.Г. Музей под откытым небом. – К.: Наукова думка, 1983.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
