Реферат на тему:
Знакування (маркування) туристських шляхів (маршрутів)
1. Загальні засади та правові підстави застосування.
Ця інструкція встановлює: порядок організації і проведення знакувальних
робіт, класифікацію знаків, які служать для орієнтації туристів на
туристських шляхах під час їх подорожей за визначеними маршрутами (крім
спортивних), вимоги до виготовлення знаків, а також правила та порядок
їх розміщення.
Знакування туристських шляхів (маршрутів) проводять з метою підвищення
інформативності та безпеки туристів, з урахуванням вимог чинних
нормативно-правових актів та цієї інструкції.
Інструкція є нормативною базою для знакування туристських шляхів
(маршрутів) з активним способом пересування по них і поширюється на всі
суб’єкти туристичної діяльності незалежно від форм власності.
Інструкцію розроблено відповідно до: Закону України “Про внесення змін
до Закону України “Про туризм”(№1282 – IV) від 18.11.2003; Програми
розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі
міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей
у 2004 – 2010 роках, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 12.05.2004 р. №612; Державного стандарту України 4100-2002 “Знаки
дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування”; Державного
стандарту України 3587-97 “Автомобільні дороги, вулиці та залізничні
переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану”; міждержавного стандарту
ГОСТ 28681.1-95 “Туристско – экскурсионное обслуживание. Проектирование
туристских услуг”.
2. Визначення термінів.
У цій інструкції вживаються наступні терміни.
2.1. Туристський шлях – дороги, стежки, водойми тощо, які
використовуються для туристських мандрівок (подорожей) за певним
маршрутом. Вони можуть бути сухопутними (наземними, підземними), водними
(підводними), повітряними.2.2. Туристський маршрут – попередньо
спланований туристами або суб’єктом туристичної діяльності шлях
туристської подорожі, що характеризується визначеним порядком
пересування туристів через певні географічні пункти.
Складовими туристського маршруту є початковий, проміжні і кінцевий
пункти, стежки і дороги, які їх з’єднують безпосередньо чи
розгалуженями.
2.2.1. Класифікація туристських маршрутів.
Для роботи з інструкцією їх класифікація приводиться в залежності від:
території по якій вони прокладені – далекобіжні (міжнародні,
національні, регіональні), ближні, місцеві;
засобу пересування – пішохідні, велосипедні, лижні, водні, кінні,
комбіновані;
тривалості – короткотермінові, багатоденні;
мети подорожі (призначення) – навчальні, пізнавальні (екскурсійні,
краєзнавчі, екологічні), оздоровчі (рекреаційні), спортивні,
екстремальні тощо.
2.2.2. Місцеві маршрути – ті, які:
починаються і закінчуються в одній місцевості (районі);
тривають не більше одного дня.
До них відносяться: навчальні, прогулянково-пізнавальні та туристично-
пізнавальні маршрути.
Навчальні стежки – спеціально розроблені для цілей навчання маршрути
тривалістю до 3 годин.
Прогулянково-пізнавальні маршрути – маршрути, які тривають 3 – 4 години.
Туристично-пізнавальні маршрути – одноденні “маршрути вихідного дня”
середньою тривалістю 4 – 8 годин.
2.2.3. Ближні маршрути – довготривалі “маршрути вихідного дня”, які
можуть охоплювати територію як свого, так і сусідніх районів і тривати 2
– 3 дні.
2.2.4. Регіональні маршрути охоплюють територію регіону і тривають
більше 3 днів, національні – виходять за межі регіону, міжнародні – за
межі держави.
2.2.4. Класифікацію спортивних туристських маршрутів по категоріях
складності (ступенях) проводять маршрутно-кваліфікаційні комісії (МКК)
при федераціях спортивного туризму. Ті маршрути, які визнані еталонними,
заносяться МКК до Переліку класифікованих туристських маршрутів
(перевалів, печер).
2.3. Паспорт туристського маршруту (шляху) – документ, що містить
загальну інформацію про маршрут (шлях), а також специфічні дані, в
залежності від способу пересування по ньому.
Загальна інформація:
географічний район маршруту;
номер (згідно з реєстром);
назва маршруту, його призначення, спосіб пересування;
довжина маршруту (км);
перепад висот (м);
середня тривалість пересування, в тому числі і по відрізках (етапах) між
визначеними орієнтирами (год.);
короткий опис маршруту (географічні особливості, відомості про рослинний
і тваринний світ, населенні пункти, екскурсійні об’єкти, перешкоди,
пункти відпочинку, нічлігу, зв’язку, медичної допомоги тощо);
карта відповідного масштабу;
журнал обслуговування маршруту з переліком застосованих туристських
знаків;
перелік робіт з відновлення знаків;
зміни в перебігу маршруту;
поля для його погодження із землекористувачами,
санітарно-епідеміологічною службою, аварійно-рятувальною службою, іншими
організаціями.
На водному маршруті додається лоція ріки.
2.4. Реєстр туристських маршрутів (шляхів) – документ, що містить
перелік прознакованих шляхів (маршрутів) і який створюється з метою їх
обліку, обслуговування та інформаційного забезпечення.
2.5. Туристські знаки – спеціальні умовні знаки, призначені для
орієнтування туристів на шляхах. (Надалі – “знаки”).
2.6. Туристська марка – кольоровий елемент знаку, який підтверджує
відповідність приналежності даної точки місцевості до конкретного
туристського шляху.
2.7. Блокування знаків – поєднання знаків в один блок у випадку
дотикання шляхів.
2.8. Знакування туристських шляхів – це розмітка шляхів за маршрутами
туристських походів, подорожей, екскурсій чи прогулянок з допомогою
системи умовних позначок, які наносяться на природні або штучні об’єкти
згідно з існуючими правилами.
Розмітка та знакування туристських змагальних трас (ліній руху) і
дистанцій (відстаней між етапами) проводиться згідно з Правилами змагань
зі спортивного туризму.
2.9. Знакувальник – фахівець, який має відповідну підготовку для
проведення знакувальних робіт та затверджений комісією із знакування
туристичних шляхів.
2.10. Комісія зі знакування туристських шляхів – це уповноважена
обласними органами виконавчої влади з питань туризму організація, яка
розглядає пропозиції, дозволяє та контролює роботи зі знакування
туристських шляхів.
Пропозиції щодо складу регіональних комісій подає Рада з туризму
відповідного регіону, а затверджує їх Державна туристична адміністрація.
3. Вимоги до прокладання туристських маршрутів і шляхів.
3.1. Прокладання туристських маршрутів потрібно здійснювати шляхами
(територіями), що містять привабливі з погляду природної, історичної,
культурної, етнографічної та архітектурної цінності туристські об’єкти з
врахуванням наступних вимог:
маршрути прокладаються, як правило, вже існуючою мережею шляхів,
уникаючи доріг із значним дорожнім рухом;
кінні та веломаршрути рекомендовано прокладати бічними дорогами, а
пішохідні – дорогами та стежками без твердого покриття, окрім
проходження їх через населені пункти;
слід уникати проходження нового шляху з шляхами інших форм пересування
на тривалому відтинку з метою забезпечення безпеки інших учасників руху;
пішохідні шляхи, якими здійснюється велосипедний рух, та лижні шляхи
повинні мати ширину шляху не менше 1,5 м;
необхідно враховувати можливості ночівлі туристів у відведених для цього
місцях та наявних засобах розміщення;
початкові, проміжні та кінцеві пункти шляхів повинні бути максимально
наближені до зупинок громадських видів транспорту;
прогулянкові маршрути можуть бути кільцевими або радіальними з
протяжністю, не більше: для пішохідних та лижних маршрутів – 10 км,
кінних та веломаршрутів – 20 км;
шляхи не повинні пролягати територіями, які є потенційно небезпечними
для туристів: де можливі зсуви, обвали, лавини, через болота, річкові
пороги тощо.
слід враховувати можливість профілактичних, ремонтних, будівельних робіт
власниками доріг чи об’єктів у районі прокладання нового шляху.
4. Організація знакування.
4.1. Ініціаторами знакування можуть виступати суб’єкти туристичної
діяльності, громадські організації, адміністрація природоохоронних
об’єктів, заклади розміщення туристів, органи місцевої влади відповідної
сфери відання (держлісгоспи, держводгоспи, в галузі туризму та інші).
4.2. Заяви на проведення робіт зі знакування подаються до комісії зі
знакування туристських шляхів, що створюється при обласному органі
виконавчої влади з питань туризму. При знакуванні туристських шляхів, що
проходять по територїї інших областей, заява подається до регіональної
комісії.
До заяви додаються: обгрунтування доцільності знакування даного шляху,
проект його паспорта, картосхема та перелік необхідних туристських
знаків, а також відомості про наявність власних можливостей для
проведення робіт зі знакування або потребу в залученні фахівців, терміни
робіт.
4.3. Комісія зі знакування туристських шляхів у місячний термін
розглядає подані матеріали, робить висновки щодо доцільності знакування,
необхідності погодження знакувальних робіт із землекористувачами,
аварійно-рятувальною та санітарно-епідеміологічною чи іншими службами.
Після належних погоджень комісія видає дозвіл (ордер) на знакування
шляху і його реєстраційний номер.
Нумерації підлягають тільки шляхи, які виходять за межі адміністративної
одиниці (району).
4.4. Виконання знакувальних робіт проводиться за рахунок замовника та
під керівництвом кваліфікованого знакувальника.
4.5. Після закінчення знакування комісія приймає ознакований шлях,
затверджує паспорт маршруту (шляху) та заносить його до Реєстру. Місцеві
шляхи реєструються в районних підрозділах виконавчої влади з питань
туризму, ближні і регіональні – в комісії зі знакування туристських
шляхів при обласних органах виконавчої влади з питань туризму,
національні і міжнародні – в Державній туристичній адміністрації.
5. Класифікація та опис туристських знаків
5.1. Знаки повинні підтверджувати туристам правильність вибору шляху,
завчасно інформувати їх про напрямок руху, природні, історичні чи
культурні пам’ятки, небезпечні ділянки на шляху проходження, об’єкти
культурно-побутового обслуговування, місця привалів, заборонені форми
поведінки тощо.
Відповідно і знаки поділяються на:
знаки, які окреслюють перебіг шляху (підтверджувальні, вказівні);
знаки початку/кінця шляху;
знаки інформаційні та попереджувальні.
Підтверджувальні знаки підтверджують даний шлях; вказівні – вказують
напрямок руху; інформаційні – надають додаткову інформацію;
попереджувальні – сигналізують про можливі небезпеки на маршруті та його
особливості.
До інформаційних також відносяться інформаційно-вказівні знаки,
інформаційні схеми та знаки додаткової інформації.
5.2. Знаки, в основному, мають форму геометричної фігури, на які
наносяться відповідних кольорів фон і марка, а також додаткова
інформація – кольором марки або чорним кольором.
Туристська марка є первинним елементом системи знакування.
В пішохідних та лижних маршрутах вона має вигляд смуги, трикутника,
ромба чи стрілки встановлених розмірів та відповідного кольору.
Для кінних і велошляхів маркою є стилізовані зображення (надалі –
піктограми) у вигляді силуетів коня та велосипедиста відповідно. У
вказівних знаках піктограма, окрім стрілки, додатково вказує напрямок
руху.
Знакування водних маршрутів проводиться інформаційними знаками
синьо-білого кольору та попереджувальними – червоно-білого кольору.
Між фоном та маркою можуть виконуватися технологічні проміжки, які дають
можливість прискорити процес знакування.
5.4. Місцеві короткотермінові маршрути.
Для знакування короткотермінових (як правило, місцевих) шляхів
застосовуються такі кольори марки: червоний, чорний, синій, зелений,
жовтий. Кольори фону – білий та оранжевий (для лижних шляхів).
При знакуванні лижних маршрутів рекомендується використовувати кольори в
залежності від умовної складності шляхів (маршрутів): від складніших до
простіших шляхів – чорний, червоний, зелений, синій, жовтий.
5.4.1. Знаки перебігу шляху навчальних маршрутів (мал.1.1-1.2.) – мають
форму прямокутника розміром 100 х 100 мм, на який наноситься марка у
вигляді косої смуги під кутом 450. На марці ставиться номер оглядової
точки чи об’єкта. Зміни в напрямку руху показує стрілка шириною 45 мм.
Дозволений спосіб пересування по шляху вказується в інформаційній схемі,
яка встановлюється на початку шляху.
5.4.2. Підтверджувальні знаки кінних та веломаршрутів (мал.1.3-1.4)
мають форму круга діаметром 150 мм, вказівні – фігурної стрілки
розмірами 150 х 200 мм з піктограмами висотою 100 мм.
5.4.3. Знаки перебігу шляху прогулянково-пізнавальних пішохідних та
лижних маршрутів (мал.1.5-1.6) – квадрат розміром 100х 100 мм,
розділений навпіл по діагоналі, в нижній частині якого наноситься марка.
Напрямок руху вказує стрілка шириною 45 мм.
5.4.4 Знаки перебігу шляху туристично-пізнавальних пішохідних та лижних
маршрутів (мал.1.7-1.8) – квадрати та фігурні стрілки розміром 100 х 100
мм (150 – для стрілки) з марками у вигляді ромба відповідного кольору.
5.5. Багатоденні маршрути.
На всіх багатоденних (ближніх, регіональних, національних, міжнародних)
маршрутах колір марки вказує на спосіб пересування туристів по шляху.
Пішохідному способу пересування відповідає червоний колір марки,
велосипедному – зелений, лижному – синій, кінному – чорний. Фон знаків є
білим та оранжевим (для лижних маршрутів).
Категорія та порядковий номер шляху (згідно Реєстру) розрізняється за
допомогою номера.
Знаки, які встановлюються на даних шляхах, можуть бути двох типів – з
номерами та без номерів. Порядок встановлення тих чи інших знаків
вказується в наступних розділах.
5.5.1. Підтверджувальні та вказівні безномерні знаки мають форму
прямокутника та фігурної стрілки відповідно: для пішохідних та лижних
маршрутів (мал.2.1-2.2) – розміром 100 х 150 мм (200 – для стрілки), для
кінних та веломаршрутів (мал.2.5-2.6) – 150 х 150 (200) мм. Ширина марки
для пішохідних та лижних маршрутів складає 30 мм, висота піктограми для
вело- та кінних – 100 мм.
5.5.2. На всіх номерних знаках під маркою шляху в інформаційному полі
наноситься номер шляху згідно з Реєстром.
На пішохідних та лижних маршрутах (мал.2.3 – 2.4) інформаційне поле має
форму основи знаку і дорівнює половині його ширини.
Номерні знаки вело- та кінних маршрутів (мал.2.7 – 2.8) збільшуються в
розмірах на 50 мм та становлять 200 х 200 мм (250 – для стрілки).
Реєстраційний номер, яким позначаються шляхи (маршрути), складається з
буквенного та цифрового символів (наприклад: міжнародних – Е8, R1,
національних – H4, регіональних – Р5, ближніх – двохзначне число). Колір
символів повинен відповідати кольору марки, а їх висота рівна 50 мм.
У випадку блокування знаків також пропорційно збільшується інформаційне
поле, на яке наносяться символи.
5.6. Знаки початку/кінця шляху (мал.3) – квадрат 150 х 150 мм з маркою
розмірами 90 х 90 мм. На багатоденних маршрутах на марку наноситься
номер маршруту згідно з Реєстром.
5.7 На всіх маршрутах (шляхах) інформаційно-вказівні знаки (мал.
4.1-4.3) мають вигляд прямокутника зі скошеними краями у формі стрілки,
що вказує напрямок руху, розміром 150 х 350 мм (до 390 мм, якщо назва
пункту є довгою), білого або оранжевого кольору (для лижних маршрутів).
У прямокутній частині знаку наносять назви географічних пунктів, що
зустрічаються на цьому шляху (проміжних чи кінцевих) українською і
англійською мовами та відстань до них у кілометрах або часом руху в
годинах. Розмір великих букв і цифр 20 х 15 мм та 15 х 10 мм відповідно.
У скошеній частині знаку наносять марку кольором шляху та його номер (в
багатоденних маршрутах).
5.8. Водні маршрути.
На водних маршрутах інформаційні знаки мають розміри 400 х 400 мм і
надають інформацію про: номер маршруту та відстань від його початку або
напрямок (мал.5.1), можливі місця для ночівлі та відстань до них
(мал.5.2-5.3), місця швартування або обнесення плавзасобів на
небезпечних ділянок (мал.5.4) та сходу на воду (мал.5.5).
Попереджувальні знаки мають вигляд прямокутника розміром 400 х 400 мм і
сигналізують про початок та закінчення небезпечного відрізку на сплаві
(мал.5.6, 5.7) чи наявність водних перешкод: порогів, водоспадів
(мал.5.8), гострих підводних каменів (мал.5.9), водяних валів, високих
стоячих хвиль (мал.5.10), водоворотів (мал.5.11), небезпечних предметів
у воді (мал.5.12), а також про можливе притискання до берегів
(зліва-справа) (мал.5.13) та заборону сплаву по даному відрізку
(мал.5.14), в т.ч. через гаті та греблі електростанцій (мал.5.15).
h
; – прямокутник та фігурна стрілка жовтого кольору розміром 150 х 350 мм
(до 390 мм, якщо назва є довгою), на якому червоним кольором позначають
символи туристичних оглядових об’єктів і пункти надання першої медичної
допомоги чи рятувальної служби, (мал.6.1-6.2), а чорним кольором – інші
туристичні об’єкти, їх назви і відстань до них в кілометрах. Наприклад:
«КІННЕ ГОСПОДАРСТВО, (КОНЮШНЯ, ВИПАС КОНЕЙ)» (мал.6.3), «ПРОКАТ (РЕМОНТ)
ВЕЛОСИПЕДІВ (ЛИЖ, СПОРЯДЖЕННЯ)» (мал.6.4), а також «БУДИНОК ДЛЯ
ВІДПОЧИНКУ (ТУРИСТСЬКИЙ ПРИТУЛОК, АГРООСЕЛЯ)» «ГОТЕЛЬ (МОТЕЛЬ)»
(мал.6.5,6.6) та «КЕМПІНГ» (НАМЕТОВИЙ ТАБІР), «ПИТНА ВОДА (ДЖЕРЕЛО)»,
«ДОВІДКА», «ТЕЛЕФОН (ВІДДІЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ)», «ПУНКТ ХАРЧУВАННЯ», ««ПУНКТ
ЗУПИНКИ ГРОМАДСЬКОГО ТРАНСПОРТУ (ПРИСТАНЬ, АВТОВОКЗАЛ, ЗАЛІЗНИЧНИЙ
ВОКЗАЛ» згідно з ДСТУ 4100-2002. Назви даються українською та
англійською мовами.
У разі необхідності, на знаку додаткової інформації у зменшеному виді
наносяться піктограми кількох об’єктів, назва пункту їх місцезнаходження
та відстань до нього в кілометрах (мал.6.7 ).
5.10. Інформаційні схеми з зображенням шляху, мережі шляхів або окремого
відтинку шляху (мал.7.1-7.2) розміром 500 х 700 мм, на яких позначають
населені пункти та важливі туристичні об’єкти, а також перевали, ділянки
з перешкодами, проїзд складних перехресть, тощо. Схеми кожного шляху
виконують у відповідних їм кольорах, букви наносять чорним кольором на
білому фоні. При необхідності нанесення схем двох і більше шляхів,
інформаційна схема може бути більших розмірів.
5.11. Знаки, які встановлюють вздовж автомобільних доріг.
Підтверджуючі, вказівні та інформаційно-вказівні знаки, які встановлюють
вздовж автомобільних доріг у вигляді табличок (мал.8.1-8.3), мають
розміри 200 х 200 мм та 200 х 400 мм відповідно і містять у верхній
частині знаку стилізовані зображення пішоходів, велосипеда, вершника,
згідно з ДСТУ 4100-2002 „Знаки дорожні”. У нижній частині знаку
розміщується символ або номер шляху (в багатоденних маршрутах) кольором
марки шириною 50 мм. При зміні напрямку руху ставиться стрілка –
відповідно у нижній (вказівні) та верхній частині знаку
(інформаційно-вказівні). В інформаційно-вказівних знаках також дається
інформація про географічні пункти на шляху з вказівкою відстані до них у
кілометрах або часом руху в годинах.
По краях знаків наносять кайму шириною 10 мм. Всі елементи знаків
виконують в кольорі, що відповідає способу пересування по шляху, окрім
інформації про географічні пункти, відстань і час, яка наноситься чорним
кольором.
Інформаційні схеми, які встановлюють вздовж автомобільних доріг у
вигляді таблиць мають розміри 500 х 500 мм (мал.8.4) та містять зменшені
підтверджуючі знаки із стилізованими зображеннями пішоходів, велосипеда,
вершника згідно з ДСТУ 4100-2002. Всі елементи знаків виконують в
кольорі, що відповідає певному шляху. Інші елементи наносять чорним
кольором на білому фоні.
5.12. Попереджувальні знаки поділяють на знаки, що попереджають про:
– початок спільного відтинку шляху для різних форм пересування
(мал.9.1), наприклад, пішохідного з велосипедним тощо;
– небезпечний відтинок шляху та перешкоди на ньому (мал.9.2), наприклад,
«ЛАВИНИ», «НЕБЕЗПЕЧНИЙ СПУСК», «КАМЕНЕПАДИ», «ОСИПИЩА» «ПЕРЕПРАВА» тощо.
Знаки мають вигляд прямокутника жовтого кольору розміром 150 х 350 мм,
на якому розміщено знак оклику червоного кольору, піктограму велосипеда
та голови коня або назву небезпечного відтинку чи об’єкта українською та
англійською мовами чорного кольору. По краях знаку наносять кайму
червоного кольору шириною 10 мм.
Знаки, які встановлюють вздовж автомобільних доріг, містять стилізовані
зображення пішоходів, велосипеда, вершника згідно з ДСТУ 4100-2002.
6. Вимоги до знакування та встановлення туристських знаків.
6.1. При знакуванні слід дотримуватися таких основних принципів:
уніфікації (на державному і європейському рівнях);
доцільності;
наглядності та інформативності (легко читатись);
безпечності (завчасно попереджати про небезпечні місця);
логічності (вибір найкращого варіанту проходження даного шляху);
технологічності (простота і легкість нанесення знаків);
економічності (дешевизна і довговічність матеріалів, що
використовуються);
естетичності.
6.2 Знакування повинно проводитись з врахуванням наступних вимог:
туристський шлях повинен бути прознакований так, щоб була можливість
подорожувати в обох напрямах;
знак має вказати відповідний напрям руху і підтвердити правильність
вибору дороги;
знаки слід розміщувати так, щоб вони були видні за складних погодних
умов і не закривалися іншими об’єктами;
забороняється розміщувати знаки паралельно осі стежки (дороги, водойми);
рекомендується уникати розміщення знаків на сухих або пошкоджених
деревах;
знаки необхідно встановлювати таким чином, щоб кожний наступний було
видно від попереднього. Допускається
зміщення знаків на відстані до 300 м один від одного на відрізках без
перехресть та відгалужень;
на відкритих місцевостях допускається нанесення знаків на об’єктах, які
віддалені від шляху на відстані до 30 м;
на тонкі дерева (жердини) наноситься знак у вигляді кільця;
на шляхах з лижним способом пересування висота розміщення знаків повинна
бути максимальною.
6.3. Туристські знаки встановлюють у вигляді табличок зі стояком або
наносять відповідний малюнок на контрастному тлі природних чи штучних
об’єктів (деревах, каменях, стовпах (крім високовольтних опор) тощо, на
рівні очей туриста (170 – 220 см). У випадку розташування знака на
світлому тлі, його потрібно обвести по периметру лінією чорного або
сірого кольору шириною 10-30 мм.
Знаки, які встановлюють вздовж автомобільних доріг, виготовляють згідно
з ДСТУ 4100-2002 та ДСТУ 3587 (допускається встановлення табличок на
існуючих стояках чи металевих конструкціях у разі згоди їх власника) та
розміщують, як правило, по правій стороні дороги на вищевказаній висоті,
якщо інша не обумовлена в технічних умовах (ТУ) власника доріг.
6.3. Знак початку/кінця шляху є першим та останнім знаком всіх
маршрутів, окрім навчальних та прогулянкових. На останніх він не
встановлюється.
Підтверджувальні знаки розміщують на прямолінійних відтинках шляхів, а
також за перехрестями чи відгалуженнями.
Вказівні знаки розміщують перед перехрестями чи розгалуженнями доріг,
стежок, водойм. Допускається встановлення даних знаків безпосередньо на
перехрестях.
Знаки з номерами маршруту встановлюються:
– на початку та в кінці маршруту – перші та останні 5 знаків;
– на всіх перетинах (відгалуженнях) з іншими маршрутами – 3 знаки до
перетину (відгалуження) і 3 знаки після.
– на спільних відтинках з іншими маршрутами одного способу пересування.
Інформаційні та інформаційно-вказівні знаки встановлюються безпосередньо
перед туристичним об’єктом або на початку відрізку шляху, що веде до
нього, із зазначенням напрямку та відстані до об’єкту.
Інформаційні схеми розміром 500 х 700 мм встановлюють на початку, в
кінці та у вузлових точках шляху. Інформаційні схеми розміром 500 х 500
мм встановлюють перед окремим відтинком шляху.
Попереджувальні знаки встановлюються:
– на початку спільного відтинку шляхів з різними формами пересування;
– перед початком небезпечного відтинку шляху або на початку відгалуження
з небезпечним відтинком; –
– перед відповідною перешкодою на туристичному шляху.
6.4. Знаки, які розташовані вздовж автомобільних доріг, встановлюються
перед або за перехрестям на відстані 30- 150 м до нього та за 50 м до
дорожніх знаків, якщо інша відстань не обумовлена в ТУ власника доріг.
6.5. На перехресті трьох і більше стежок, доріг з багаторядним рухом, на
якому туристичний шлях змінює напрям, перед транспортною розв’язкою
встановлюють вказівний і підтверджувальний знаки або інформаційну схему
згідно з їх правилами розміщення.
6.6 Під час встановлення туристських схем потрібно позначати усі
розгалуження, на яких даний туристський шлях може змінити напрям (крім
коротких обхідних (об’їздних) і тупикових шляхів та доріг, які
закінчуються в’їздом у подвір’я, угіддя, інші об’єкти).
6.7. На спільних відтинках декількох шляхів, туристичні знаки об’єднують
в один блок.
В короткотермінових маршрутах з однаковим способом пересування знаки
суміщаються без проміжків (мал.10.1), в багатоденних маршрутах –
пропорційно збільшується інформаційне поле (мал. 10.2).
На спільних відтинках короткотермінових та багатоденних маршрутів між
знаками дається проміжок: 30 см в пішохідних та лижних маршрутах та 40
см – в вело- та кінних маршрутах (мал.10.3).
На спільних відтинках шляхів з різними способами пересування, знаки
розміщуються в наступній послідовності (зверху-вниз) – лижні – кінні –
вело – пішохідні – знаки початку/кінця шляху (мал.10.4). Відстань між
знаками становить 100 мм.
6.8. Процес знакування починається з вибору керівником місць нанесення
чи встановлення знаків. Знаки наносять на суху підготовлену поверхню
фарбою за допомогою шаблонів або прикріплюють (встановлюють) готову
табличку. Підготовка поверхні полягає в очищенні від бруду, старої кори,
іржі тощо, а при необхідності – в грунтуванні поверхні об’єкта.
На деревах вирівнювати поверхню під знак можна за допомоги ножа,
сокирки, скребка, а основу зачищати дротяною щіткою. При цьому необхідно
враховувати, що гострі предмети можуть пошкодити дерево і витікаюча
смола зіпсує знак. Слідом, з допомогою трафаретів наносять знаки.
Необхідно також видаляти нависаючі гілля сусідніх дерев, які можуть
закрити знак.
На складних маршрутах склад групи знакувальників може збільшуватись до
4-6 осіб, оскільки потрібно видаляти з шляху повалені дерева, копати ями
для опор тощо. Якщо проводилось грунтування місць під знаки або ж
трафарети не дають можливості відразу нанести всі елементи знаку, то
закінчення робіт проводиться після висихання фарб.
Мал.1.7 Підтверджувальний знак Мал.1.8 Вказівний знак
2. Багатоденні маршрути
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
