Реферат на тему
Мова, мовлення, мовленнєва діяльність
План
1.Поняття про мову і мовлення
2.Види мовлення
3.Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності
4.Види мовленнєвої діяльності
5.Техника мовлення
6Література
1.Поняття про мову і мовлення
Слова «мова» і «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як
синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики, мова зв’язана з мовленням,
але не ототожнюється з ним.
Мова – це система знаків, об’єктивне, історично сформоване явище
духовного життя суспільства. Знаком прийнято називати «заступників»
інших об’єктів. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні,
наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи,
використовувані в математиці (цифри і символи ; +, – , =) та інших
науках. На відміну від цих штучних систем, мова здатна передавати
повідомлення кожного, нічим не обмеженого змісту, тобто вона
універсальний. Жестикуляція і міміка – системи невербального спілкування
– додають звуковій мові лише додаткові емоційні і значеннєві відтінки.
Будь-яка система складається з безлічі елементів, що знаходяться у
зв’язках один з одним, утворюють одне ціле. Мовні одиниці (знаки)
поєднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови:синтаксичний,
морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний.
Таким чином, мова – це модель ієрархії: більше включає менше як складову
частину, менше виявляє свої функції в більшому. Так, найнижчі одиниці
мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш складного
рівня, тобто в морфемах і т.д.
Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі
національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова
виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє
головне, комунікативне, призначення.
Мовлення – це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під
мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих
ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами
мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики,
структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.
2.Види мовлення
Писемне
Усне
Монологічне
Діалогічне
Виділяють наступні види мови:
Зовнішня
Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений
на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна,
невимовна, включає образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної
сформованості . Усе духовне життя людини – його міркування, плани,
суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у
схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди,
крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто
зв’язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення
говорять: « на язиці крутиться, а сказати не можу».
Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними
визначаються:
1.Способами кодування. Усне мовлення – вимовна, звучна, чутна – виражене
звуками (акустичним кодом), а писемна – видима, написана – буквами
(графічним кодом).
2.Механізмами породження. Писемний текст, як правило, – підготовлений, –
записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне
мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у
момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору
слів, автоматизму синтаксичного конструювання.
3.Механізмами сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу,
писемне осмислюється при багаторазовому читанні.
4.Граматичними і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше
добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення,
пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості
речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від
п’яти до дев’яти.
5.Видами норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і
тільки до писемного – орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.
6.Виразовими можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності,
відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними наголосами, а
також супроводжується жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки,
шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності писемного
тексту.
7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як його
сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і
бачать один одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх.
Органічний зв’язок між двома видами мови психологи пояснюють наявністю
загальної основи – внутрішньої мови. Процес породження висловлювання
найчастіше має таку структуру: уявна підготовка фрази – уявлюване
проказування з мікрорухами мовного апарату – графічна фіксація думки.
Усне мовлення може бути записане, а писемне – вимовлене. Наприклад,
письмовий текст при «озвучуванні» придбає деякі особливості усного
мовлення (інтонаційне забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як
писемна мова в усній формі.
При підготовці й у процесі публічного виступу виникає протиріччя між
писемною мовою й усним її виконанням. А. М. Пєшковський, відомий
лінгвіст, називав ораторський монолог «підробкою писнмної мови під
усну». Мовцю перед аудиторією варто доречно поєднувати два види, дві
«стихії». Якщо одна з них переможе, виступ буде або звучати занадто
суворо, сухо, або занадто вільно, розкуто.
У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним.
За словами В. Г. Костомарова, усне мовлення «набуло перед писемним
важливої переваги – моментальністі, що украй важливо для стрімких темпів
і ритмів XX століття. А також … інша якість: здатність фіксуватися,
консервуватися, зберігатися і відтворюватися» [4, с. 176]. Серед джерел
збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні:
радіо, телебачення, телефонний зв’язок. Таким чином, усне мовлення
сьогодні існує у зовсім нових різновидах.
Усне мовлення має двох фори – монологічну і діалогічну. Монолог являє
собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи ,
завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю
монологічного мовлення є те, що реакція слухачів угадується, жести і
міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог – це найчастіше
публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський
монолог діалогічний. Промовець ніби розмовляє з аудиторією, тобто
відбувається прихований діалог. Але можливий і відкритий діалог,
наприклад, відповіді на питання присутніх.
Діалог – це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома
співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки – стимулу і
репліки – реакції, тісно зв’язаних за змістом один з одним. Діалогічне
мовлення – первинний, природний вид спілкування. У побутовому діалозі
партнери не піклуються про форму і стиль висловлення, відверті. Учасники
публічного діалогу враховують присутність аудиторії, будують мовлення
літературно.
3.Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності
У людини поряд із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими
існує найпоширеніша – мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка
інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу
діяльності. Мовленнєва діяльність – це діяльність, що має соціальний
характер, у ході якої висловлення формується і використовується для
досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог
Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес
матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.
Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють
собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його
обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.)
У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р.
О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить
(адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій
виробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід),
передана інформація (повідомлення).
Графічно ситуацію спілкування можна представити так:
Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація – це
не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі
міняються ролями («я» – комунікатор, «ти» – перципіент), висловлюючись
про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього
погляду, виглядає у такий спосіб:
Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до
кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого акту: підготовка і
виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв’язок.
Перша фаза складається з етапів:
1)Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. Наприклад,
менеджер готує проект угоди, журналіст бере інтерв’ю й інші.
2)Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією,
поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що
починає керувати діями автора.
3)Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається
перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями,
звучністю, швидкістю вона пролунає.
4)Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.
5)Мовне структурування – це три операції підготовки засобів мови на
внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і
словосполучень, засобів зв’язку лексичних одиниць.
У другій фазі виділяють:
1)Прийом звукового сигналу.
2)Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови.
На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.
3)Розпізнання значення кожного фонетичного слова – одиниці, що має один
словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на столі, з лісу, зробив
би).
4)Розшифровка граматичних зв’язків між словами.
5)Включення фрази в контекст, зв’язування з попередніми репліками.
6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні
сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).
7)Оцінка мовної майстерності промовця.
Повний цикл акту мовлення завершується новою дією – свідченням
результативності висловлення.
Третій етап – зворотний зв’язок – розуміється широко: це питання;
репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на
виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого
кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля
дверей магазина після вчорашньої телереклами…
Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування
інформації, реакції на неї.
Культура мовленнєвої діяльності – це культура володіння словом, обмін
повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і
навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення.
Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова
(чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність
і т.д.), структурно – логічна побудова текстів, використання
невербальних засобів, об’єктивне розуміння з боку слухача, читача).
4.Види мовленнєвої діяльності
Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють
текст – говоріння, письмо, а інші – слухання (аудіювання ) і читання –
здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування»,
при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми
пишемо (якщо це не пов’язано з професійною діяльністю), більше всього
слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини).
За даними американських психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью –
Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам
комунікації, поділяється на частині:
Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх
докладніше.
Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи
відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити,
засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають
висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання.
Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному
структуруванні тексту, пам’ять видає найбільш придатні лексичні
варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах)
допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його
відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль,
психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі
говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібно
виконувати одночасно.
При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований
механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають
більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова,
склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза « Як би це
сказати ?», «Ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а
також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання,
незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного
виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують
мовця . Але переривчастість усного мовлення – властивість неоднозначна.
Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію,
а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки»
тих висловів , що «шукає» оратор.
Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це
комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою
ефективності ділового спілкування.
Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь
навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння
інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати
виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.
Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками
аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне
повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам’ятовує тільки половину
зі сказаного.
Стиль слухання залежить від характеру, інтересів особистості, статі ,
віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні
і зосереджені в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати
опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе,
швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися на змісті
бесіди. Жінці більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають
партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає
утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може
займати 20 хвилин при контактній і 5 – 7 хвилин при дистантній
комунікації.
Дослідник М. Берклі – Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» –
робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» – легко потрапляє під
вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» – той, хто невиправдано
втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5)
«інтелектуал» – сприймає інформацію більше розумом, що заважає
емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця.
У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види
аудіювання :
1.Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні,
яка його основна думка.
2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в
залежності від установки, що ставить перед собою слухач.
3.Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух.
Розрізняють також 2 способи слухання:
1.Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чуже
мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб
вимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни.
Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, коли
один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє
ставлення до тієї чи іншої події.
2.Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв’язку, наданні
допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер
по спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко і
точно усвідомити інформацію.
Основними прийомами рефлексивного слухання є:
1)З’ясування, тобто звертання до співрозмовника за уточненнями, щоб
одержати додаткові факти, судження. (Наприклад, „Я Вас не зрозумів”, „Чи
не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»).
2)Перефразовування – «передача» чужого, тільки шо вимовленого
висловлення в іншій формі («Як я Вас зрозумів…», «На Вашу думку…»,
«Іншими словами Ви вважаєте…»).
3)Резюмування – підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане
Вами, то …», «Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є…».
4)Підтвердження контакту – запрошення висловлюватися вільно і
невимушено. При цьому мовлення супроводжується репліками типу «Це
цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути».
Запорукою успіхів у міжособистісних відносинах є дотримання правил
ефективного слухання:
1.Прагніть зрозуміти, глибоко усвідомити позицію опонента, зробити
аналіз, висновки. Навчіться знаходити найцінніші дані в отриманій
інформації.
2.Намагайтеся за фразами співрозмовника «уловити» його щирі мотиви,
емоційний стан, внутрішній світ.
3.Підтримуйте стійку увагу до промови, не допускайте побічних думок.
Останні виникають через те , що швидкість мислення в 4 рази перевищує
швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час».
4.Відключайтеся від зовнішніх «перешкод», що відволікають Вас, не
намагайтеся слухати й одночасно робити ще 2 – 3 справи.
5.Не робіть вигляд, що зрозуміли, якщо насправді це не так. Можливо,
коммунікатор не зробив необхідних пауз між фразами. Оптимальним для
слухачів є темп їхнього власного говоріння. Змінити складну ситуацію
допоможуть прийоми рефлексивного аудіювання.
6.Логічно плануйте процес слухання. «Уявне випередження» мовлення
співрозмовника чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю
з ним і гарним методом запам’ятовування промови.
7.Установіть зоровий контакт з мовцем . Ваші жести, міміка повинні
відбивати стан зацікавленого слухача.
8.Намагайтеся відчувати як оратор , подивіться на речі його очима,
спробуйте стати на його місце.
9.Будьте терплячі. Завжди вислухайте співрозмовника до кінця.
10.Не піддавайтеся почуттю гніву чи роздратування, якщо у Вас негативна
установка стосовно партнера по спілкуванню або якщо Ви почули «критичні»
для Вас слова, що виводять зі стану рівноваги, приміром, «ріст цін»,
«звільнення», «обмеження заробітної платні ».
11.Не відволікайтеся на специфічні особливості мовця (акцент та інше).
12.Обов’язково повторюйте про себе розпорядження і вказівки.
13.Робіть при слуханні відповідні позначки на папері.
14.Не робіть розповсюдженої помилки недосвідчених менеджерів,
комерсантів: не говоріть занадто багато самі, а слухайте інших.
5.Техника мовлення
Голос людини складає враження на навколишніх, служить інструментом
впливу. За характером мовного звучання ми судимо про темперамент,
світовідчування мовця . Звукове оформлення мови складає емоційне тло
виступу, розмови, що може бути позитивним (приємним) чи негативним
(неприємним). Недоліки вимови (крикливість, задишка, хрипота, різкість,
гортанність, гугнявість, непарність артикуляції) є «бар’єрами»
комунікаційного обміну, «ріжуть вухо». Крім того, помірно звучний голос
тонізує нервову систему самого оратора, додає впевненості, створює
настрій.
Мовні вади дуже стійкі. З побутового мовлення вони часто
«перекочовують» у публічне, у ділове спілкування. Однак офіційна
атмосфера, на відміну від невимушеної, вимагає керування голосом,
володіння повним стилем вимови, тобто виразного проказування при
середньому темпі. Приміром, фрази «здрастуйте», «вона говорить» у
повному стилі звучать так: [здрастуjти], [вона говорет’], а в неповному
спостерігається сильне редукування (скорочення голосних), іноді навіть
пропуск складів: [здрас’т’ь], [вна грит’].
Володіти мовною технікою – це значить домогтися інтонаційної рухливості
і виразності, м’якого, вільного, чіткого звучання; уміти користатися
нюансами тембру.
Яким же є механізм творення голосу ? Охарактеризуємо мовний апарат
людини, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів,
резонаторів, артикуляторов. Дихальні органи (мускулатура) дозволяють
утягувати повітря в легені і виштовхувати назовні. На шляху проходження
повітряного струменя через гортань знаходяться голосові зв’язки –
вібратори. Це еластичні утворення, розташовані з лівої і правої сторін
гортані і витягнуті спереду назад. Передні кінці зв’язок знаходяться
під кутом одна до одної . Голос створюється в результаті періодичних
коливань цих мовних м’язів, що зближуються і натягуються. Саме в гортані
народжується звукова хвиля. Потім вона потрапляє в резонатори
(носоглотка, носова і ротова порожнина), що підсилюють і збагачують
звучання. Роботу завершують артикулятори: язик , губи, нижня щелепа,
м’яке піднебіння. Вони перетворюють музичний тон (голос) у звуки
мовлення рідної мови.
Усі частини мовного апарату беруть участь у створенні акустичних
характеристик: темпу, голосності, висоти, тембру, ясності і чіткості
вимови. Темп – швидкість говоріння – може бути швидким, середнім,
повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп –
приблизно 100 – 120 слів у хвилину. Швидкість мовлення залежить від
змісту висловлення, емоційного настрою , життєвої ситуації. Уповільнення
дозволяє змалювати предмет, підкреслити його важливість, виділити.
Голосність – це інтенсивність звучання, велика чи менша сила вимови, що
залежить також від ситуації спілкування, словесного змісту. За висотою
голос буває високим, середнім і низької, це залежить від його природи.
Українська мова схильна до деякої мінорності, і часто в голосі чуються
високі плаксиві нотки, гарною профілактикою проти яких служить зниження
тону. Висота звуку повинна змінюватися при вимові , інакше виникає
монотонність. Особливе підвищення тону, що супроводжується посиленням
словесного наголосу, більшою інтенсивністю наголошеного складу,
називають логічним наголосом. Тембр – додаткове артикуляційно-акустичне
забарвлення голосу, його колорит, «колір». У кожної людини свій тембр –
глухий, тремтячий, дзвінкий, гострий, твердий, оксамитний, металевий і
т.п. Ясність і чіткість вимови називаються гарною дикцією. Вона
підготовляє мовний апарат до творчого процесу, робить звичною точну
артикуляцію всіх звуків. Допомагає виразності слова. Гарна дикція
припускає уміння «тримати паузу», різноманітити ритмічну організацію
мовлення . Розрізняють фізіологічну (добір подиху), граматичну
(розділові знаки), логічну (смислорозрізнювальну ) і психолінгвістичну
паузу (підтекст, емоційне забарвлення).
Систему перерахованих фонетичних засобів (висотних, силових, часових)
часто називають інтонацією, а також просодикою.
Оратор, співрозмовник, що вміє легко змінювати темп, голосність і висоту
мовлення , що володіє гарною дикцією і тембром, може виражати голосом
різні почуття і переживання.Це можливо при правильно поставленому
мовному диханні . Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих
і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок
скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м’язів. При вимові після
короткого вдиху виникає пауза для зміцнення черевного преса, а потім –
довгий звуковий видих, під час якого треба вміти раціонально витрачати
запас повітря. Розслаблення м’язів, що утримують грудну клітку в
розширеному стані, повинне відбуватися поступово, підкоряючись волі
мовця . Через ніс вдихають тільки перед початком монологу чи на
великих паузах. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто
силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу.
Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а
руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені.
Голоси, поставлені самою природою, зустрічаються рідко. Кожна людина
може «виховати» голос, тобто розвинути і зміцнити його. Техника мовлення
– важливий елемент культури мовленнєвої діяльності – включає роботу над
подихом, голосом, дикцією. Технічна сторона звучної мови піддається
тренуванню шляхом спеціальних вправ. Їх треба виконувати регулярно, а
також звертатися до них, готуючись до ораторського виступу, до зустрічі
з людьми, щоб у момент контакту «бути в голосі».
Комплекс вправ мовної гімнастики складений за рекомендаціями
С. Т. Нікольської, що міститься в роботі «Техника речи » (М. , 1978).
1.Тренування мовного подиху.
1) «Тепле повітря». Уявіть собі, що у вас замерзли руки, – відігрійте їх
своїм подихом. Видих повинен бути рівним, повільним. Одну руку тримайте
на животі.
2) «Свіча». Повільно дуйте на полум’я. Замість свічі можна взяти смужку
паперу шириною 2 – 3 см. і довжиною 10 см.
3) «Свічі». На одному вдиху (без добору) затушіть 3 свічки (4,
5…10), розділивши видих на порції.
4) «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Нахиліться вперед і
візьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Почніть
накачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись, – видих
зі звуком «ф».
5) «Старт». Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою і почніть
уголос вести відлік часу по секундах: «Десять! Дев’ять… Один! Пуск!».
Відлік ведіть голосно, уривчасто, рівномірно, на одному подиху, без
добору повітря
11.Голосові вправи.
1) «Колисання». Вам треба заколисати маля тихим муканням крізь зімкнуті
губи: «м».
2) «Дзвони». Імітуйте голосом звучання великого дзвону: «бом – м – м!
бім – м -м ! , бам – м – м !» , намагаючись «тягти» приголосний.
Змінюйте регістри: від низького (бам) до високого (бім) і середнього
(бом).
3) Поступово і плавно підвищуйте і знижуйте голос, робіть його то
голосним, то тихим від початку до кінця тексту:
А сад вирує в хуртовинні цвіту,
Бушує біла хвиля пелюстків.
Крізь чари весняного ненаситу,
Мов полум’я блакитне , лине спів.( Маланюк)
4)Якщо у вас надто тихий голос, то прочитайте голосно !!!!!
5)Визначите, який у вас темп мовлення , прочитавши за одну хвилину вірш
Л. Українки „Колискова”. Прагніть виробити нормальний темп.
6)Вимовте фразу «Вам не цікаво», звернену до слухачів, що не
дотримуються тиші, з різними інтонаціями: із гнівом, з погрозою, з
подивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже , з образою.
Зверніться до присутніх : «Пані та добродії», виражаючи голосом
почуття (нейтрально, урочисто, іронічно, радісно, із проханням).
7)Спробуйте вимовляти слова: «здрастуйте», «я слухаю вас», «добрий
день», «добрий вечір», «приємно вас бачити», «привіт», «алло» і подібні
з максимальною доброзичливістю в голосі. Використовуйте для тренування
цілий день.
111.Артикуляційні вправи.
1)Широко відкриваючи рот, чітко вимовляєте звуки і склади:
-І, Е, А, ПРО, У, И;
-Е, Я, Й, Ю;
-іа, еа, аа, оа, уа, иа;
-еа, яа, йа, юа;
-Б – П, Г – ДО, Д – Т, У – Ф;
-АБ, АБИ, АБЕ, АБА, АБУ, АБІ;
-БИБ – БІБ – БИП; БЕБ – БАБ – БЕП;
-БАБІВ – БАБІВ – БАП; БОБ – БОБ – БОП;
-БУБ – БУБ – БУП; БИБ – БИБ – БИП;
-ТАК, ДИ, ДО, ДУ, ГА, ГІ, ГО, ГУ, ВА, ВИ,
-В, ВУ, БА, БИ, БО, БУ;
-ша, шо, шу, ши,
-шо, шу, ши, ше,
-шу, ши, ше, ша,
– ши, ше, ша, шо;
-ша, жа, жа, жа, ша,
-шо, жо, жо, жо, шо,
-ши, жи, жи, жи, щи,
-ше, же, же, же, ше;
-С – З – З -…; ТР – Р…, ДР – Р…;
-ПТК, ПКТ, КТП
2)Читайте скоромовки (фрази з неодноразово повторюваними звуками чи
сполученнями звуків, що вимагають безупинної перебудови мовного
апарату, зміни артикуляцій, спочатку по складах, потім, роблячи невеликі
зупинки перед кожним фонетичним словом, а після цього -прискорюючи
темп:):
Чапля мокла, чапля сохла, чапля марніла, чапля здохла.
Протокол про протокол протоколом запротоколювали.
Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на справу тупий.
Надворі – трава, на траві – дрова;
не рубай дрова на траві двору.
Король – орел.
Лібрето «Риголетто».
Прецедент із претендентом.
Костянтин констатував.
3)Прочитайте репліки в діалозі, виділяючи інтонаційно важливі за
змістом слова:
Репліка – стимул Репліка – реакція
1.Питання – сумнів
Яблуко від яблуні недалеко падає?
Шила в мішку не приховаєш?!
До пори гострі сокири?!
Сокири гострі до пори?!
Біля кола – дзвону?! Твердження
Яблуко від яблуні недалеко падає.
Шила в мішку не приховаєш!
Сокири гострі до пори!
До пори гострі сокири!
Біля кола – дзвону!
Біля кола дзвону!
2.Питання – подив
З’їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром?
Замилування
З’їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром!
3.Замилування.
Стоїть піп на копиці, ковпак на попі! Копиця – під попом! Сам під
ковпаком!
Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку. Сумнів (недовіра).
Стоїть піп на копиці!
Ковпак на попі?
Копиця під попом?
Сам – під ковпаком?
Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку?
4) Провідміняйте числівники: 253, 749, стежачи за артикуляцією.
5)Вимовляйте слова пошепки, але ясно і чітко, щоб їх чула людина, яка
сидить на деякій відстані від вас:
кореспонденція, що передувала,
шаленіти, що обумовлюється,
що транспортується, катастрофічний,
щирість, виданий,
звичайне, удосконалення,
присутність, діловодство, артилерія,
забарикадуватися, спектрограф.
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.
Атватер Й. Я Вас слушаю… Советы руководителю, как правильно слу-шать
собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.:
Политиздат, 1986. — 334 с.
Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення.
— Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К.,
1996. — 247 с.
Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.
Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник
Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. —
Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312
с.
Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх
спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд.
пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI
века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара
доксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.— 302 с.
Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с
англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.:
Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.
Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан,
В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. — 83 с.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. — М.: Экономика, 1990. —
357 с.
Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників.
— К.: Знання, 1999. — 556 с.
Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей й бизнес: Как 16 типов личности
определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. — М.: Персей, 1995. —
560с.
Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М.: Экономика, 1993. — 156 с.
Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997.
— 248 с.
Палеха Ю. І., Кудін В. О. Культура управління та підприємництва:
Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998. — 96 с
Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
Пиз А. Язьік телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е.Орбан,
Д. М. Гриджука. — К.: Преса України, 1997. — 192 с.
Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с
англ. — М.: Наука, 1992. — 158 с.
повідомлення
Адресат
т
Адресант
т
ант
КОНТЕКСТ
Предмет промови
Ти
(я)
Я
(ти)
Слухання
40%
Письмо
9%
Читання
16%
Говоріння
35%
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
