Сценарій тематичного вечора
Без верби та калини немає України
Відкривається завіса. Праворуч та ліворуч сцени стоять 2 кущі калини.
На заднику сцени напис “Без верби та калини немає України”
В глибині сцени ансамбль виконує пісню “Біля млину калина” або “0й
гілля-гілля” /укр. народна/, а дівчата з танцювального колективу
виконують танець. У кожної в руці гілочки верби і калини. На фіналі
пісні вони стають одна за одною, розкривши руки кожна по-різному,
імітуючи дерева.
На сцену виходять ведучі: хлопець та дівчина.
Хлопець:
Струмок серед гаю як стрічечка,
Червоніє калина мов свічечка.
Дівчина:
Червоніє калина, квітують поля.
Разом: Добридень тобі, Україно моя!
Хлопець: Добрий день вам, гості дорогії! Сьогодні ми розповімо вам про
рослинні символи нашої країни.
Дівчина: Кожен народ має свої святині, свої символи – споетизовані
образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є вони і в нашого народу. Тополя,
дуб, чорнобривці, барвінок, волошки… Та без верби і калини немає
України!
Хлопець: Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу,
засвідчують любов до рідної землі.
Дівчина: Ми розповімо вам про калину, яку найбільше шанували на Україні.
Не було такої хати, коло якої б вона не росла.
Хлопець: Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці
розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.
Виконується народна пісня “Якби в лісі не цвіла калина”.
Дівчина:
Ой на горі калина,
Там дівчина ходила.
Калиноньку ламала,
На козака кидала.
Виконується танець “Ой на горі калина”.
Хлопець: В народі кажуть: “Червона калина – від 100 хвороб лікує”.
Калина така цілюща тому, що. виросла з вели-кої дівочої любові. А було
це так…
Дівчина: Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не
дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і
Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а
тоді – до річки. Тут і застала їх Ганна. .Калина вигукнула: “Нехай же не
буде і тобі життя з моїм коханим!” – і потягнула Ганну у воду…
Хлопець: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як
.душогубку – на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами.
Назвали його калиною. І стала калина сим-волом дівочої краси і кохання.
Дівчина:
Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку.
Її голос калиновий причарував дівку.
Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку, ніж звук
калинової сопіл-ки.
Виконується мелодія на сопілці.
Хлопець: Використовують калину у весільному обряді: ки-тицями
прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед
нареченими ставлять букет калини, бажаючи цим краси в подружньому житті
і вірного кохання. Є таке повір’я: якщо молодята хочуть щоб первістком
був син, треба зробити з калини сопілку.
Дівчина: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є
прислів’я: “Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли ро-сте”.
Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею.
Хлопець: Василь Скуратівський, автор книги “Берегиня” згадує; “Мама
ка-зала: “…посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені”.
А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але
є калина – її мудрість, безсмертя”.
Виконується пісня “Мамина коса”.
Дівчина: Як символ вічної пам’яті саджали калину на цвин-тарях, на
козацьких могилах. Існує ось така легенда. Було це тоді, коли на нашу
землю нападали татари. В одному селі справ-ляли весілля. Багато
вродливих дівчат зібралося. Раптом налеті-ли чужинці. Красуні-українки,
щоб не потрапити до рук бусурманів, стали тікати на болото, де й
загинули. А на болоті згодом виріс калиновий гай.
Виконується пісня “Прощай, слава”.
Хлопець:
Червоно калино, чом не процвітаєш,
Молода дівчина, чом стоїш думаєш?
Виконується пісня, хореографічна група виконує танець.
Дівчина: Заміжжя – велика зміна в житті дівчат. І бентежні роздуми
мимоволі обступають серце…
/Читається уривок “У домі турботливої матері”/.
Хлопець:
Ой ти дівчино, червона калина,
Як мені на тебе дивитися мило.
/Фольклорно-етнографічний танець “Васелички”/.
/Читається уривок – Шевченко Т. “Тече вода з-під явора”/.
Дівчина: Є вірш “Калина” у Лесі Українки. Написала вона його в тяжку
годину, після похорону свого друга Сергія Мержинського. Біль поетеси
вилився в такі рядки:
У лузі калина так рясно цвіте,
Під тою калиною мене мила жде.
Гнеться, гнеться калинонька,
Десь там моя дівчинонька.
Вона гнеться, погинає –
Десь там мене вспоминає”.
Хлопець:
Пішли дівоньки в долину
По червоную калину,
Калиноньку ламали,
Пісеньки співали.
Виконується пісня “Ой, я молода, калину ламала”.
На сцену виходять усі учасники з вітами калини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter