РЕФЕРАТ
на тему:
“Вода і її роль в житті людини”
ПЛАН
1. Значення води в житті людини
2. Гігієнічне та епідеміологічне значення води
3. Контроль якості води – важлива вимога сьогодення
4. Властивості води
Список використаної літератури
1. Значення води в житті людини
Вода є одним з найважливіших елементів біосфери. Без води неможливе
життя людей, тварин і рослин. Людина без води може прожити не більше 5-6
діб. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з води. З
віком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води,
організм новонароджених -77 %, у 50 річному віці кількість води в
організмі становить лише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена
всередині клітин, а 30 % – це позаклітинна вода, яка розподілена в
організмі неоднаково: менша (близько 7 %) – це кров ї лімфа, більша –
вода, що омиває клітини. У різних органах і тканинах вміст води теж
неоднаковий: скелет містить 20 %, м’язова тканина – 76, сполучна тканина
– 80, плазма крові – 92, склоподібне тіло – 99 % води.
Вода є добрим розчинником. Усі біохімічні реакції, що проходять в
організмі людини і пов’язані з процесами травлення та засвоєння поживних
речовин, перебігають у водному середовищі. Разом із солями вода бере
участь у підтримці найважливішої фізіологічної константи організму –
величини осмотичного тиску. За рахунок малої в’язкості, здатності
розчиняти різні хімічні речовини і вступати з ними в неміцні зв’язки
вода, що є основною частиною крові, відіграє роль транспортного засобу.
Крім того, вона є основою кислотно-лужної рівноваги в організмі,
оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ. Усі процеси
засвоєння і виділення в організмі також перебігають у водному
середовищі.
На початку ХХІ століття близько 1,1 мільярда людей на Землі не мають
доступу до безпечного водопостачання, а понад 2,4 мільярда не мають
належних умов санітарії. Стрімке зростання кількості населення протягом
1990-х років, особливо у мегаполісах, зумовило розширення доступу людей
до послуг водопостачання та водовідведення. За оцінками фахівців, у 2000
році вже на 620 мільйонів людей більше, ніж у 1990 році, отримали доступ
до водопостачання, і на 435 мільйонів більше — доступ до каналізації.
Проте, незважаючи на позитивні зрушення протягом Міжнародного
Десятиліття Водопостачання і Каналізації (1981—1990), усе ще залишається
жахливе відставання у країнах третього світу, де мільярди людей,
переважно бідних та маргіналізованих городян, мешкають у вбогому,
нездоровому довкіллі.
Для задоволення фізіологічних потреб людині необхідно 2,5-3,0 л води на
добу. Вона в організм людини надходить з питвом і харчовими продуктами.
З водою потрапляє багато фізїологічно необхідних солей, в тому числі
таких макро- і мікроелементів, як кальцій, магній, натрій, калій, йод,
фтор тощо.
Скільки води надходить в організм людини, стільки ж її і виділяється. У
стані спокою вода з організму людини виводиться через нирки із сечею
—1,5 л/добу, через легені у вигляді водяної пари – приблизно 0,4 л,
через кишечник з калом – близько 0,2 л. Ще 0,6 л води виділяється через
пори шкіри, що пов’язано з терморегуляцією організму. Таким чином,
щодоби з організму людини в стані спокою виводиться приблизно 3 л води.
При важкій роботі, роботі в гарячих цехах, влітку в полі, при
патологічних станах тощо її виводиться до 8-10 л.
Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1,0-1,5 л води вже
викликає відчуття спраги. Воно пов’язано із збудженням певних відділів
центральної нервової’ системи (“питного” центру), які беруть участь у
регуляції і поповненні водних ресурсів організму. Якщо втрата води не
відновлюється, тоді погіршується самопочуття, знижується працездатність,
порушуються водно-со-льовий обмін, терморегуляція і може настати
перегрів організму. Недостатнє споживання води негативно впливає на
всмоктування поживних речовин у кишках. Втрата води в кількості 15-20 %
маси тіла при температурі повітря понад 30 °С є смертельною, а 25 % -є
смертельною і при нижчій температурі. Це так зване фізіологічне значення
води.
2. Гігієнічне та епідеміологічне значення води
Гігієнічне значення води полягає у використанні води для підтримки
чистоти тіла, приготування їжі й миття посуду, прання білизни,
прибирання житла і громадських приміщень, видалення нечистот через
каналізаційну мережу, поливу вулиць і зелених насаджень. Вода сприяє
покращенню умов проживання населення. Обводнення, створення озер,
ставків, водосховищ, фонтанів покращують мікроклімат місцевості. Це
особливо важливо в південних районах, де висока середньорічна
температура і низька вологість повітря.
Епідеміологічне значення води і його знання надзвичайно важливі в роботі
медичних працівників різних ланок. Воно значною мірою залежить від умов
водопостачання, санітарної очистки населених місць, рівня санітарної
освіти населення. Забруднена вода може бути причиною виникнення ряду
шлунково-кишкових захворювань. Насамперед до них відносяться гострі
кишкові інфекції (холера, черевний тиф, паратифи, бактерійна й амебна
дизентерії, гострі ентерити інфекційного характеру). У США і країнах
Західної Європи ці захворювання ще в XIX столітті були справжнім лихом,
проявлялись у вигляді страхітливих епідемій І забирали у могилу тисячі
людей. У 1996 році спостерігався великий спалах холери (Ель-Тор) у м.
Маніпура (Індія). Захворіло близько 1200 людей. Причиною епідемії була
річкова вода, забруднена стічними водами населеного пункту,
розташованого вище за течією.
Однією з причин виникнення і розповсюдження кишкових інфекцій е тривале
зберігання життєздатності небезпечних для людини мікроорганізмів у
водному середовищі (табл. 1.).
Таблиця 1. Тривалість виживання мікроорганізмів у воді
Мікроорганізми
Вживання (в днях) у воді
Колодязній Річковій
Кишкова паличка 21 21-183
Збудник черевного тифу 1,5-107,0 4-183
Бактерії дизентерії – 12-92
Холерний вібріон 1-92 05,-92,0
Лептоспіри 7-75 до 150
Збудники туляремії 12-60 7-32
Бруцели 4-45 –
Збудники кишкових інфекційних хвороб передаються фекально-оральним
шляхом. Потрапляючи у воду з випорожненнями людей і побутовими стічними
водами населених пунктів, вони заражають воду. Особливо небезпечні щодо
цього стічні води інфекційних лікарень. Причиною зараження води можуть
бути також судноплавство з викидом фекалій у водойми, забруднення
нечистотами берегів, місця масового купання, прання білизни,
просочування в підземні води нечистот з вигребів убиралень, занесення в
криниці патогенних мікроорганізмів забрудненими відрами тощо.
Причиною захворювань людей через забруднення води можуть бути і віруси.
Нині відомо близько 100 видів вірусів, які є у фекаліях людини.
Небезпека забруднення води вірусами полягає в тому, що вони довгий час
(до 200 днів) можуть зберігатися у воді. Крім того, багато їх значно
стійкіші до дії знезаражувальних агентів, ніж бактерії. Доведено, що
зовсім невеликі дози вірусів можуть викликати гострі кишкові інфекції у
людей.
Значно поширено водні епідемії вірусного гепатиту. Так, в Делі (Індія)
мало місце захворювання на гепатит А. Епідемія тривала майже два місяці
– почалася на початку грудня 1955 року і закінчилася наприкінці січня
1956 року. За цей період захворіло 99300 осіб, із них 29300 осіб – на
жовтяничну і 70000 — нежовтяничну форму цієї хвороби. Спалах інфекції
виник внаслідок потрапляння у водогінну мережу стічних вод.
Через воду можуть передаватися і антропозоонозні захворювання (хвороби,
на які хворіють тварини і люди). Серед таких захворювань треба назвати
лептоспіроз, туляремію, бруцельоз І гарячку Ку. Лептоспіри потрапляють у
водойми із сечею гризунів, свиней і великої рогатої худоби. Захворювання
найчастіше виникають внаслідок використання для пиття води з відкритих
водоймищ (річок, озер, ставків, ариків, зрошувальних каналів), а також
під час купання або прання білизни. Лептоспіри можуть потрапити в
організм людини також через слизові оболонки і мікроушкодження шкіри.
Крім патогенних мікробів із забрудненою водою в організм людини можуть
проникати цисти лямблій, яйця аскарид і волосоголовців, личинки
анкілостом, церкарії печінкової двоустки, а також мікрофІлярії ришти і
церкарії шистосом, які спричинюють поширені в жарких країнах
захворювання на дракункульоз і шистосомоз.
Збудники низки хвороб розвиваються не безпосередньо у воді, а у
мешканців водоймищ – молюсків (шистосоми та інші трематоди), рачків –
циклопів (дракункул). Зараження людей відбувається при споживанні сирої,
погано очищеної води, фруктів, зелені, овочів, помитих забрудненою
водою, або внаслідок заковтування води під час купання, проникнення
личинок шистосом в організм через неушкоджену шкіру.
Водні епідемії мають ряд характерних особливостей. Вони завжди пов’язані
з певним джерелом (колодязем, водогоном) і практично відсутні при
вживанні води з інших джерел водопостачання. Епідемія характеризується
різким спалахом інфекції, масовим ураженням населення і повільним
затиханням її в кінці. Захворювання завжди підтверджується лабораторним
аналізом води із забрудненого джерела. Усе це має важливе значення при
проведенні санітарно-протиепідемічних заходів з профілактики і
ліквідації водних епідемій.
Господарсько-технічне значення води знаходиться поза медичною
компетенцією, але становить для неї значний інтерес. Жоден технологічний
процес не проходить без використання води. На виготовлення 1 кг паперу
необхідно від 50 до 140 л води, на вирощування 1 кг рису (на зрошуваних
землях) – 4000 л води, на добування 1 кг вугілля – від 3 до 5 л, на
виплавку 1 кг сталі – 20-120 л води, на виготовлення 1 кг синтетичної
гуми – 2400 л води тощо. Таких прикладів можна навести безліч, але
проблема в іншому: після використання води в технологічних процесах
утворюється велика кількість стічних вод, що містять найрізноманітніші
речовини, часто токсичні для людей, тварин і довкілля в цілому. В
основній масі ці води повторно не застосовують І переважно після певної
очистки та знезаражування випускають у відкриті водойми. Незважаючи на
видиму чистоту, вони часто містять різні отруйні речовини в
концентраціях, що перевищують допустимі рівні. А це може призвести до
накопичення (кумуляції) їх в організмах тварин, рослин, людей І
викликати різні захворювання.
3. Контроль якості води – важлива вимога сьогодення
Вода, що використовується населенням для пиття і господарсько-побутових
цілей, повинна відповідати певним гігієнічним вимогам, викладеним в
Державних санітарних правилах і нормах (ДСанПіН) України № 383 1996 року
“Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання”. Згідно з вимогами доброякісна
питна вода повинна:
1. Бути безпечною в епідемічному відношенні. Вода не повинна містити
патогенних мікробів, вірусів та інших біологічних включень, небезпечних
для здоров’я споживачів.
2. Бути нешкідливою за хімічним складом (хімічні речовини не повинні
завдавати шкоди споживачеві або обмежувати використання води в побуті).
3. Мати добрі органолептичні властивості (бути прозорою, без кольору, не
мати будь-якого присмаку або запаху).
4. Бути безпечною в радіаційному відношенні.
Безпека питної води в епідемічному відношенні визначається показниками,
що характеризують з достатньо високою вірогідністю відсутність у ній
небезпечних для здоров’я споживачів (людей) бактерій, вірусів та інших
біологічних включень. Якість води оцінюють за кількістю бактерій в 1 см3
води, бактерій групи кишкових паличок в 1 дм3 води, а також
термостабільних кишкових паличок (фекальних коліформ) в 100 см3 води,
патогенних мікроорганізмів і числа коліфагів в 1 дм3 води, що
досліджується.
Загальне бактеріальне обсіменіння води, характеризується загальним
мікробним числом (ЗМЧ). ЗМЧ – це кількість колоній-утворюючих одиниць
(КУО), що визначають при посіві 1 см3 води на м’ясопептонний агар після
24 год вирощування при температурі 37 °С. У воді незабруднених і добре
обладнаних артезіанських свердловин кількість бактерій не перевищує
10-30 КУО/см3, у воді незабруднених шахтних колодязів – 300-400 КУО/см3,
у воді порівняно чистих відкритих водоймищ – 1000-1500 КУО/см3. У
водогінній, добре очищеній і знезараженій воді ЗМЧ не повинно
перевищувати 100 КУО/см3. Одноразові визначення кількості бактерій ще не
свідчать про якість води, їх необхідно проводити в динаміці. Раптове
підвищення їх кількості є сигналом про забруднення води.
Найбільшим недоліком хімічних показників забруднення води, як і
мікробного числа, є мала специфічність, оскільки причиною наявності їх у
воді є не тільки обставини, пов’язані із забрудненням води нечистотами.
Специфічним показником, який вказує на фекальне забруднення джерела
води, є визначення бактерій групи кишкових паличок (БГКП). При цьому
визначають індекс БГКП. Чим більший індекс, тим більше фекальне
забруднення води. У чистій воді артезіанських свердловин він становить
приблизно 2КУО/дм3, в малозабруднених і добре обладнаних колодязях
близько 100 КУО/дм3 води.
Ряд експериментальних досліджень показав, що коли при знезаражуванні
води хлоруванням індекс БГКП був не більше 3 КУО/дм3, то у воді
практично були відсутні патогенні мікроби тифо-паратетфоз-ної групи,
збудники лептоспірозу, туляремії тощо. Цей показник було покладено в
основу гігієнічної оцінки епідемічної безпеки води.
Стандарт зазначає, що при підвищенні індексу БГКП додатково проводять
дослідження води на наявність патогенних мікроорганізмів, визначають
кількість коліфагів в 1 дм3 води І фекальних коліформ в 100 см3 води.
Наявність у воді термостабільних кишкових паличок підтверджує фекальну
природу забруднення.
Для уточнення походження фекального забруднення води людьми чи тваринами
визначають наявність стрептококів. У фекаліях тварин більше
стрептококів, ніж кишкових паличок. Тому, якщо відношення кількості
кишкових паличок до кількості стрептококів перевищує 4, то можна
вважати, що вода забруднена фекаліями людини. Коли зазначене
співвідношення менше 1, то вважають, що це забруднення тваринного
походження.
У деяких випадках проводять дослідження води на наявність вірусів. Якщо
у хлорованій воді відсутні кишкові палички, то в такій воді відсутні й
патогенні віруси. У таких випадках вірусологічне дослідження води не
проводять і вода є безпечною для пиття.
За паразитологічними показниками вода не повинна містити патогенних
кишкових найпростіших (клітин, личинок, цист лямблій, криптоспор), а в
разі епідускладнень -дизентерійних амеб, балантидій, хламідій тощо. Не
допускається у питній воді також наявність клітин, яєць і личинок
кишкових гельмінтів. Ці показники нормуються у 25 дм3 питної води.
Показники нешкідливості хімічного складу питної води включають
регламенти для неорганічних і органічних компонентів. Переважно до них
відносяться1 високотоксичні хімічні елементи (2-го класу небезпеки).
Вони допускаються у питній воді в такій кількості: алюміній — 0,2 (0,5)
мг/дм3, барій і нікель – 0,1 мг/дм3, миш’як, селен і свинець не більше
0,01 мг/дм3. Дещо у вищих концентраціях допускається вміст фтору (1,5
мг/дм3) і нітратів (45,0 мг/дм3). Сумарна концентрація пестицидів не
повинна перевищувати 0,0001 мг/дм3, тригалометанів (ТГМ) – 0,1
мг/дм3,інакше вода буде негативно впливати на здоров’я людей.
Наявність токсичних речовин у воді головним чином пов’язана із
забрудненням водойм промисловими стічними водами. У цих випадках
ознайомлення з технологією виробництва, санітарною ситуацією або
клінічною картиною виниклих захворювань дає можливість спеціалістові
вирішувати питання про те, якими дослідженнями треба доповнити програму
аналізу води. Про загальне забруднення води органічними речовинами
можуть свідчити окисненість і вміст органічного вуглецю. Окисненість
води марганцевокислим калієм не повинна перевищувати 4,0 мг/дм3, а вміст
загального органічного вуглецю – 3,0 мг/дм3.
Хімічний склад води може впливати на виникнення і перебіг захворювань,
викликаних надходженням в організм людини ряду мікроелементів. Відомо,
що з водою в організм потрапляють такі мікроелементи: фтор, йод, мідь,
цинк, селен, нікель тощо, що мають велике значення в обміні речовин.
Вони в природі розподілені нерівномірно. Люди можуть одержувати їх з
їжею і водою в недостатній або надлишковій кількості. Такі захворювання
називають ендемічними, а місцевості – геохімічними провінціями. Як
правило, вони охоплюють велику кількість людей і характерні для окремої
місцевості, де в мінеральному складі ґрунту і води відсутні чи присутні
в надлишкових кількостях ті чи інші мікроелементи.
При недостатній кількості йоду у воді та їжі порушуються нормальний
розвиток і функція щитоподібної залози, виникає ендемічне воло (зоб)
(рис. 4.1). Для попередження цієї хвороби в ендемічних за волом регіонах
люди повинні вживати сіль, в яку дано йодид калію (йодована сіль).
Велике гігієнічне значення має також наявність у воді фтору. Вміст його
у воді в кількості від 0,7 до 1,5 мг/дм3 сприяє нормальному розвитку і
мінералізації кісток та зубів. Надходження в організм води з підвищеною
кількістю фтору (понад 1,5 мг/дм3) викликає захворювання, яке називають
флюорозом (рис. 4.2-4.5). Воно проявляється ураженням зубів у вигляді
пігментованих білих, жовтих і коричневих плям на емалі різців (передніх
зубів). При вмісті фтору у воді понад 5 мг/дм уражаються не тільки зуби,
але і кістково-суглобовий апарат. Недостатня кількість фтору у воді
(менше 0,7 мг/дм3) призводить до розвитку іншого захворювання зубів –
карієсу (гнилі зуби). З метою профілактики карієсу зубів на головних
спорудах деяких великих водогонів проводять збагачування води фтором.
Фторують воду фторидом чи кремнефторидом натрію. При надлишку фтору її
дефторують.
4. Властивості води
Органолептичні властивості води зумовлені фізичними, хімічними і
біологічними факторами.
Температура питної води повинна становити 8-12 °С. Така вода приємна на
смак, освіжає, добре втамовує спрагу, швидко всмоктується і стимулює
секреторну та моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода
п’ється неохоче, всмоктується повільніше, погано вгамовує спрагу.
Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття І навіть
нудоту.
Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча вода, яка сприяє секреції
слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла. При будь-якій
температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення,
міцний настій чаю. Пиття води, температура, якої менше 5 °С, викликає
неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі зубний біль І може
бути причиною переохолодження горла і рота. Близькою до оптимальної є
температура води підземних джерел, що залягають на глибині 15-20 м, і
річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Це свідчить про
добру захищеність води з поверхні грунту.
Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і
присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі
частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком. Добра
вода повинна бути прозорою на вигляд. Прозорість води характеризується
здатністю її пропускати видиме світло і залежить від наявності в ній
суспендованих частинок мінерального або органічного походження. Воду
вважають достатньо прозорою, якщо через 30-сантиметровий шар води можна
прочитати звичайний друкарський шрифт.
Якість, протилежну прозорості, називають каламутністю. Каламутність води
свідчить про забруднення її домішками ґрунту, стічними водами або про
наявність недоліків в обладнанні криниць, свердловин чи каптажів (каптаж
– це пристрій в місці виходу води із землі з метою запобігання
замулюванню і забрудненню джерела). Каламутні води гірше знезаражуються,
і в них краще виживають мікроорганізми. Дуже каламутна вода може
призвести до подразнення слизової оболонки шлунка і кишок.
Згідно з ДСанПіН України № 383 “Вода пинтна.,.”, рівень каламутності не
повинен перевищувати 0,5 (максимально — 1,5) НОК (нефелометричних
одиниць каламутності). Вміст завислих часток у воді при цьому буде не
більше 1,5 мг/дм3.
Колірність поверхневих і неглибоких підземних вод зумовлюється наявністю
в них гумінових речовин, які вимиваються з грунту І надають воді від
жовтого до коричневого забарвлення. Крім того, колір води відкритого
водоймища може бути спричинений розмноженням водоростей (цвітінням) і
забрудненням стічними водами. Під час очищення води на головних очисних
спорудах водогонів колірність води природного походження може
знижуватися. Глибокі підземні води безбарвні.
При лабораторних дослідженнях колїрності інтенсивність забарвлення води
порівнюють із спеціальною шкалою стандартних розчинів і результат
виражають у градусах колірності. За Г колір-ності приймається
забарвлення розчину, що містить 1 мг платини у вигляді хлорошіатинату
калію в 1 дм3 води, Колірність води понад 20° (35°) не бажана.
Присмак і запах води залежать від багатьох чинників. Наявність
органічних речовин рослинного походження і продуктів їх розпаду надає
воді землистого, трав’янистого або болотного запаху і присмаку. При
гнитті органічних речовин виникає характерний запах. Наявність і
розкладання водоростей при цвітінні води надають їй рибного або
огіркового запаху. Причиною запаху і присмаку води може бути забруднення
її побутовими і промисловими стічними водами, пестицидами тощо.
Присмаки і запахи глибинних вод зумовлені розчиненими у них мінеральними
солями і газами, наприклад сірководнем. При звичайній технології очистки
води, що використовується на водогонах, присмак і запах її поліпшуються
не набагато. Якщо вода має незвичний запах і присмак, то можна
припустити можливість її техногенного забруднення. У таких випадках
встановлюють походження забруднювачів, а потім вирішують питання про
необхідність проведення додаткових хімічних досліджень, методів
покращення якості й про можливість використання води для пиття.
На якість води впливають також різні стоки. При таненні снігу, льоду,
випаданні дощу утворюються зливові забруднені різними мікроорганізмами,
органічними, неорганічними речовинами і механічними домішками води.
Інтенсивність їх забруднення в значній мірі залежить від чистоти
водозбірних поверхонь. Найбільше забруднені бактеріями, вірусами, яйцями
гельмінтів, органічними речовинами господарсько-фекальні стічні води.
Промислові стоки багаті на різноманітні неорганічні речовини,
концентрація яких часто перевищує санітарко допустимі величини. Крім
того, у воді можуть знаходитися речовини (реагенти), що використовуються
при обробці води. Тому наявність і кількість хімічних речовин можуть
свідчити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і характер її
забруднення, необхідність покращення якості і можливість використання.
Характер запаху і присмаку, а також їх інтенсивність, визначають у
балах: 1 дуже слабкий запах чи присмак, який може відчути лише
досвідчений лаборант; 2 — слабкий, що не привертає уваги споживача; 3 –
помітний, що викликає у споживача невдоволення; 4 – виражений, що робить
воду неприємною; 5 – дуже сильний, що робить воду взагалі непридатною
для використання. Згідно із ДСанПіНом України “Вода питна” інтенсивність
запаху або присмаку води не повинні перевищувати 2 ОР (одиниці
розведення) до зникнення ознаки. Активна реакція води (рН) повинна бути
в межах 6,5- 8,5.
На органолептичні показники впливають як походження води, так і
мінеральний склад. В природі хімічний склад води формується при ЇЇ
контакті з різними геологічними породами, залежить від розчинності
мінералів, а також може змінюватися в результаті антропогенної
діяльності.
Ступінь загальної мінералізації характеризує сухий залишок. Він дає
уявлення про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання
вважають прісну воду, загальна мінералізація якої становить не менше 100
і не більше 1000 (1500) мг/дм3. Мінеральні води (найчастіше лікувальні)
містять від 1 до 10 г/дм3 розчинених солей. Солона (морська) вода має
мінералізацію до 50 г/дм3, а розсольна -понад 50 г/дм:і. Мінералізація
прісних вод може підвищуватись і за рахунок потрапляння у воду сторонніх
хімічних речовин.
Загальна твердість води переважно зумовлюється наявністю в ній
гідрокарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію.
Загальна твердість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну
(неусувну).
Карбонатна твердість зумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів
кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту
і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на
стінках парових котлів, стерилізаторів, радіаторів, самоварів, чайників
та інших водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти
багаторазового використання кип’ятять у дистильованій воді, рідше – у
чистій дощовій воді.
Карбонатна твердість часто співпадає з усувною твердістю. При кип’ятінні
усувається переважно та частина карбонатної твердості, яка залежить від
гідрокарбонату кальцію. При великій кількості у воді гідрокарбонату
магнію різниця між карбонатною і усувною твердістю буває досить значною.
Постійною твердістю води називають ту, яка залишається після тривалого
кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів,
нітратів і фосфатів кальцію і магнію.
Твердість води оцінюють у мг-екв/дм3. 1 мг-екв/дм:і твердості відповідає
20,0 мг/дма Са++ або 12,2 мг/дм3 М§++. Воду з твердістю до 3,5
мг-екв/дм3 називають м’якою, від 3,5 до 7 — середньої твердості, від 7
до 14 – твердою, понад 14 мг-екв/дм3 – дуже твердою.
При підвищенні твердості води погіршується розварювання м’яса, бобових,
погано настоюється чай і псується його смак, збільшується витрата мила
при пранні, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій
і магній будуть зв’язані (на зв’язування 10 г кальцію необхідно 166 г
мила). Тверда вода створює незручності й під час купання, миття голови
внаслідок осідання кальцієвих і магнієвих солей жирних кислот на
поверхні тіла. Волосся при цьому стає жорстким, шкіра – грубою. Цього
можна уникнути сполоснувши волосся слабким розчином оцту. У осіб з
чутливою, тонкою шкірою може настати подразнення шкіри.
При різкому переході від вживання м’якої води до твердої, а особливо,
коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або
експедиційних умовах, при зміні місця проживання, можуть виникати
тимчасові диспептичні явища. Роль твердої” води в появі й розвитку
нирковокам’яної хвороби достеменно не доведено.
Під час проведення протягом останніх років численних епідеміологічних
досліджень в Англії, США, Японії та інших країнах було виявлено зворотню
залежність між рівнем твердості води і смертністю від серцево-судинних
захворювань. Механізм цього явища досі не з’ясовано.
Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом кальцію для
організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів
засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води — на 90 %. Слід
відзначити, що овочі, зварені у м’якій воді, втрачають велику кількість
кальцію, а у твердій воді – збагачуються кальцієм за рахунок осідання
його на поверхні овочів.
Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих
випадках – 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна
твердість її повинна становити не менше 1,5 мг-екв/дм3. Вода, що не
містить солей кальцію і магнію, неприємна на смак.
Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50
мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350 мг/дм3, такі води мають
солонуватий присмак І негативно впливають на шлункову секрецію. Тому
вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250, в окремих
випадках – 350 мг/дм3.
Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм3 надають воді
гіркувато-солонуватого присмаку, негативно впливають на шлункову
секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища у осіб, які не звикли
до води такого складу, особливо при одночасному великому вмісті магнію у
воді. Згідно із стандартом, кількість сульфатів у питній воді не повинна
перевищувати 250 (500) мг/дм3.
Залізо у природних водах зустрічається в основному у вигляді
гідрокарбонатів, які можуть перетворюватися в карбонати, що
гідролізуються і при контакті з повітрям утворюють гідроксид заліза (ПІ)
з переходом в оксид, який надає воді каламутності і забарвлення. При
прані білизни залізо надає їй жовтувато-коричневатого відтінку і залишає
іржаві плями.
Солі заліза (понад 0,3 мг/дм3) і марганцю (понад 0,1 мг/дм3), крім
забарвлення, надають воді помутніння, запаху сірководню, в’яжучого, а в
сукупності з гуміновими сполуками – болотного присмаку. Така вода
непридатна і для деяких процесів у харчовій промисловості, змінюючи
присмак масла, сиру та інших харчових продуктів.
Список використаної літератури
1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.
2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.
3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.
7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.
8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.
9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
