Реферат на писаний колективом сайту HYPERLINK
“http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com
РЕФЕРАТ
на тему:
Проблема Квебеку
У внутрішньополітичному житті Канади найгострішою проблемою в 60-70-х
рр. була національна проблема. В країні існує три великі етнічні групи:
англо-канадці – близько 40% населення, франко-канадці – близько 27%,
інші національні меншини – близько 33% (українські канадці – одна з
найчисленніших меншин, більше мільйона громадян). Провінція Квебек, 4/5
населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр. Відставала від
інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка
індустріалізація 60-х рр. корінним чином змінила ситуацію.
У 60-ті рр. Квебек рівнем економічного розвитку і соціальної структури
вже не поступався Онтаріо й північному сходу США. Але це “вирівнювання”
не супроводжувалося зміною основних показників, які характеризують
становище трудящих мас.
Квебек залишався провінцією найвищого безробіття, нижчого рівня життя,
ніж сусідня провінція Онтаріо. Подальше підпорядкування господарського
життя Квебеку американським і англо-канадським монополіям не тільки
загострило соціальні проблеми, а й супроводжувалося зростанням
національної асиміляції. На підприємствах, у конторах переважала
англійська мова, без знання якої неможливо було одержати роботу. Середня
платня франко-канадців була на 40% нижчою, ніж в англо-канадців.
Застаріла система освіти, яка до того ж знаходилася в руках церковників,
великою мірою спричинила усунення франко-канадців від участі в
науково-технічному прогресі. Загострення національного питання поставило
під загрозу існування Канадської Федерації.
Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в
політичному та економічному житті Канади. У провінції з’явилися
сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від
Канади. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними
методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення
Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети ІІ у 1964 р.
Частково проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії
франко-канадець П.Трюмо, якого 1968 р. було обрано прем’єр-міністром
Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання
французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні.
Значно більше франко канадців ставали державними службовцями. На потреби
розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Але остаточне
вирішення проблеми Квебеку було здійснення у 80-х рр.
При розгляді проблем Квебека й у «Англійській» Канаді і за кордоном
стало вже загальним місцем — говорити про квебекський «сепаратизм».
Можливо, у Квебеке маються і «сепаратисти», але в тім, що стосується
програми правлячої в провінції і підтримкою більшості, що користається,
її населення Квебекской партії, то в ній мова йде про «суверенітет», її
прихильники називають себе не «сепаратистами» і навіть не
«индепандантистами», а «суверенистами». Політичний суверенітет — перша
частина формули «суверенітет-асоціація» — це не те саме, що відділення
від Канади, і тут необхідно дотримувати термінологічну точність.
Нагадаємо, що Російська Федерація проголосила свій суверенітет 12 червня
1990 р. — і при цьому зовсім не малося на увазі її відділення від
конфедерації, іменованої СРСР, і взагалі розпад останнього. Для того,
щоб такий розпад відбувся, «знадобилися» бурхливі події, що відбулися
більш ніж через рік, знаменитий путч ГКЧП, — і ні російські
«суверенисти», ні сама декларація про державний суверенітет Росії в
цьому путчі (і наступному розвалі Союзу) винні не були. Як ми бачимо на
цьому прикладі, «суверенизм» не є сепаратизм.
Нове покоління квебекців, яке з’явилося в результаті «тихої революції»
60-х рр. (яка почалася з реформи народної освіти), успішно займається
бізнесом, наукою й все в більшій ступені технікою на рідній, французькій
мові — по перепису 1996 р., рідній для 81,5% жителів провінції, мові
домашнього спілкування для 82,8%, мові, якою вільно володіють 93,4%
жителів (тоді як англійською — тільки 40,9%). Представляється найвищою
мірою нормальним явищем (а ніяким не «проявом націоналізму») те, що
французька мова проголошена єдиною офіційною мовою провінції. До речі,
це було зроблено не «націоналістичною» Квебекською партією, а
федералістською Ліберальною партією Квебеку, тому що «Хартія французької
мови» — «Закон №101», прийнятий Національною Асамблеєю Квебеку в 1977 р.
лише урочисто закріпив — яке в чому навіть зм’якшивши — основні
положення провінційного «Закону №22», проведеного лібералами в 1974 р.
Не слід забувати і те, що єдиною офіційною мовою сусідньої провінції
Онтаріо (з більш чим півмільйонним франкомовним населенням) є
англійська.
Англійська ж є єдиною офіційною мовою і для всіх інших провінцій і
територій Канади, за винятком двомовного Нью-Брансуіка і багатомовних (з
1990 р. — 8 офіційних мов!) Північно-Західних територій. Так, федеральні
служби на території всіх цих провінцій двомовні, так вони двомовні й в
Квебеці, відповідно до федеральних законів. Так що вважати французьке
одномовництво провінційних служб Квебеку «дискримінацією меншостей» і
проявом «націоналізму» — типовий прояв «подвійного стандарту». Патріот,
що бореться за збереження і розвиток мови і культури рідної землі — він
і в Квебеці патріот.
До того ж варто підкреслити, що горезвісний квебекський «націоналізм» у
даний час носить винятково «лінгвістичну» спрямованість і цілком
позбавлений якого-небудь ксенофобського, расового відтінку.
Етнокультурна політика, тобто політика у відношенні імміграції і
етнокультурних меншостей уряду Квебеку в даний час дуже нагадує
«мультикультуралізм» федерального уряду Канади. Імміграційні служби
Квебеку заохочують імміграцію в Квебек з будь-якої частини світу —
причому, природно, при доборі іммігрантів перевага віддається тим, які
володіють французькою мовою, а створені у всіх великих містах і регіонах
Квебеку «центри прийому» іммігрантів (COFI) передбачають безкоштовне
навчання французькій мові для тих, хто володіє нею у недостатній
ступені. Таким чином, у провінції (особливо це помітно в Монреалі)
виникло багатоетнічне, багаторасове, багатокультурне суспільство, що
дуже нагадує те, що давно склалося в канадських англомовних містах — але
говорить на французькій мові. Так, з 120 тис. чорношкірих жителів
Монреалб більшість (більше 70 тис. у 1996 р.) складають франкомовні
гаітійці.
При всій розпливчастості термінів «суверенітет», «конфедерація» чи
«асиметрична федерація» — це зовсім не синоніми «сепаратизму», «розпаду»
чи «розвалу» країни, і що специфічний канадський патріотизм,
«переведений» з англійського на французьку мову, необов’язково
перетворюється в реакційний «націоналізм». Як показав сумний досвід
СРСР, зловживання подібними ярликами може лише привести до взаємної
жорстокості — і матеріалізації спочатку що тільки ввижаються примар. У
Канади є всі підстави пишатися своєю «особливою» провінцією — Квебеком.
А в Квебеці — Канадою.
Використана література:
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: 11 кл.: Підручник. – К., 2005.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
