РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Види спілкування.
Загальна харктеристика спілкування
Існують різноманітні класифікації видів спілкування.
1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт
партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і
просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що
розділені простором або часом і користуються такими засобами, як
телефон, факс, комп’ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи,
книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).
2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між
реальними партнерами. Уявне – спілкування з літературними (театральними,
кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих).
Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування “розмовами” з
тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.
3. Залежно від кількості партнерів можна виділити типи спілкування:
людина – людина – міжособистісне;
особистість – група;
внутрішньогрупове (між членами групи);
міжгрупове.
4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування
регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками,
кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають
таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.
5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне – спілкування за
допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу
спілкування – розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від
розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних
орієнтацій партнерів.
За допомогою слів люди програмують свою поведінку і поведінку інших.
Варто пам’ятати, що слова-“агресори” (претензія, дурниця і т.п.)
практично завжди сприймаються негативно і викликають зворотню агресію
партнера.
Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і
письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль
відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова,
підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж
об’єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для
вираження емоцій.
Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При
телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за
мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.
Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на
екрані комп’ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і
граматичні правила і форми.
Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за
допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.
Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість
погляду, тип погляду, розмір зрачка, якість, зміст погляду). Погляд
передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.
У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють
намірено і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення
залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і
характеру людини. Детальний опис мови жестів можна знайти в роботах
Арджайла, А.Піза, Горелова і Єнгаличева та ін.
У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами,
місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша
людина. Закономірності “суб’єктивного простору особистості” слід
враховувати і в розташуванні меблів в організації, і в розміщенні
учасників наради, бесіди, гостей за столом на офіційному обіді тощо.
У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є
символи і сигнали. Так, вдало вибрана емблема НДО слугує її
популярності. Для демонстрації і легкого впізнавання певних ролей
використовують форму. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють
не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність
до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до
різних подій: один одяг вдягають на свято, інший — на роботу, на
офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу,
іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе
увагу, або навпаки, дає змогу “злитися” з групою, замаскуватися.
Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:
ідентифікація — ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних
ролей, поглядів, норм, цінностей;
рефлексія — усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;
стереотипізація — сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних
сталих уявлень, норм, установок;
каузальна атрибуція — інтерпретація суб’єктом причин і мотивів поведінки
як власної, так і інших людей;
атракція (тяжіння) — виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби
між людьми;
емпатія — співпереживання, проникнення в почуття іншої людини.
У комунікації між людьми важливе місце займає вміння знайти правильну
позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е.Берн
вважав, що в кожній особистості є три его-стани: Дитина (керується
принципом насолоди, наше “Я хочу”), Дорослий (керується принципом
реальності, раціональне прийняття рішення — “Я можу”) і Батько
(керується принципом необхідності — “Я повинен”). Спілкуючись, партнери
обирають якусь позицію і з неї звертаються до певного его-стану
партнера. Ці зв’язки Е.Берн називає трансакціями.
Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: “Якщо Вам не
важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?”
Працівник: “Це службовий телефон і я не дозволю його займати без
необхідності”.
Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.
Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють
такі рівні.
примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує
усунення;
маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення
певної мети;
стандартизований — справжнє ставлення ховається під “масками”, які
демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;
конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей,
коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;
діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових
стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;
ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і
щиро намагаються “грати партнера” (Станіславський), створювати
оптимальну атмосферу спілкування;
духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших
переживань, мрій, “розкриття” душі перед партнером.
У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб
вони не опускалися нижче конвенційного рівня.
Комунікаційний процес і є процесом спілкування. Розберемо його основні
характеристики.
Комунікаційний процес — це ланцюжок відповідей на запитання:
хто говорить?
що повідомляє?
кому?
в якій ситуації?
по якому каналу?
з якою метою?
з яким ефектом?
Давши відповіді на ці запитання, ми зможемо достатньо повно описати
конкретний комунікаційний процес. Це — модель Г.Лассуелла.
Ю.Воронцов дещо деталізував цю модель і представив комунікаційний процес
у вигляді таких компонентів:
1. Джерело інформації.
2. Комунікатор.
3. Повідомлення
4. Комунікант.
5. Комунікаційний канал.
6. Екстралінгвістичний параметр повідомлення.
7. Джерело механічних перешкод.
8. Джерело семантичних перешкод.
9. Класові і соціальні фільтри.
10. Особистісно-індивідуальні фільтри.
11. Семантичні поля.
12. Поля комунікаційної обстановки.
13. Втрата інформації.
14. Зворотний зв’язок “комунікант — комунікатор”.
15. Зворотний зв’язок “комунікант — джерело інформації”.
Комунікативний процес відбувається у вигляді ланцюга послідовних дій,
які можна представити у такій схемі:
Якщо процес був ефективним і “взаємодія” = “задуму”, передається інше
повідомлення, або комунікація завершується. Якщо результату не
досягнуто, слід знайти ланцюжок, в якому відбувся збій, провести
корекцію дій і повторити процес.
Параметрами спілкування є:
перцептивний;
інформаційний;
інтерактивний;
Перцептивний параметр — сприймання людини людиною. Перше враження на нас
справляє зовнішність людини, з якою ми спілкуємось. Сприймання
зовнішності відбувається в такому порядку:
волосся;
взуття;
обличчя:
очі,
брови,
губи,
вуха,
ніс,
чоло,
руки;
одяг.
Сприймаючи одне одного, люди часто припускаються помилок.
Найпоширенішими помилками соціальної перцепції є:
ефект “ореолу”: а) соціальні стереотипи з приписуванням соціальним ролям
певних психічних властивостей і навіть зовнішність; б) загальна думка
групи про людину приймається як беззастережно правильна;
ефект ставлення до інформатора (прийняття думки авторитетної особи і
недовіра до інформації неавторитетної особи);
ефект послідовності інформації (довіра до останньої за часом надходження
інформації, особливо негативної інформації);
ефект самооцінки (більш менш правильно сприймає оточуючих людина з
адекватною самооцінкою, завищена і занижена самооцінки викривляють
оцінки інших людей);
ефект переносу (люди переносять на оточуючих людей власні негативні
якості і риси. Так, нечесна людина всіх вважає злодіями і т.п.).
Інформаційний параметр. Спілкування завжди пов’язане з обміном
інформацією. Тут суттєвими є такі проблеми:
скільки інформації слід давати співбесідникові? Інформація підлягає
законові достатнього мінімуму, тобто повинна бути необхідною для
передачі сенсу повідомлення і достатньою для розуміння. Краще давати
інформацію меншими порціями і спостерігати за реакцією партнера
(аудиторії). Тоді легше встановити міру необхідної інформації.
В якій формі подавати інформацію? Інформація може передаватися за
допомогою слів, інтонації, міміки, пантоміміки, сигналів, символів.
Залежно від типу спілкування обирається і форма передачі інформації.
Так, Мехраб’єн вважає, що в побутовому спілкуванні за допомогою сенсу
слів передається лише 7% інформації, інтонація дає 38%, а міміка, жести,
сигнали і символи несуть 55% інформації. Звичайно під час виступів, на
лекціях, в офіційних повідомленнях ситуація змінюється і більша частина
інформації передається через слова. В письмових повідомленнях є лише
сенс слів і граматика.
Важливою є також проблема вибору часу, місця, умов, обставин, в яких
відбувається спілкування.
Інтерактивний параметр спілкування полягає в обміні впливами, діями, у
взаємодії партнерів. Ефективне спілкування потребує доброго
партнерського ансамблю.
Партнери навіюють одне одному настрій, емоції, мотиви діяльності.
Партнери здатні викликати інтерес, захопленість, або ж, навпаки, відразу
до певних ідей, речей, дій, явищ і т.д. одне у одного у процесі
спілкування. Звичайно, найбільший вплив на людей мають авторитетні,
яскраві особистості і референтні групи.
Використана література:
Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2001.
Секрети спілкування. – К., 2000.
Д.Карнегі. Як навчитися виступати публічно. – К., 2002.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
